Вплив важких металів на екологічно безпечне споживання продукції рибництва і аквакультури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив важких металів на екологічно безпечне споживання продукції рибництва і аквакультури

Мосієнко Наталія Миколаївна

аспірант

Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна

Актуальність

Належний екологічний стан гідросфери є необхідною умовою не лише для функціонування водних екосистем, а й для безпеки споживання продукції рибництва і аквакультури. Річкова риба має репутацію одного з найкорисніших продуктів у раціоні людей, адже містить цінний набір мікроелементів, необхідних для оптимального функціонування організму, таких як: фтор, цинк, мідь, йод, протеїн - білок, який засвоюється набагато швидше і легше, ніж м'ясний. Проте, сучасне техногенне навантаження брутально впливає на закони природи, знищуючи, руйнуючи та забруднюючи оточуюче середовище, а особливо воду. Мікроелементи і важкі метали навіть у незначних концентраціях чинять негативну дію на фіто - і зоопланктон, акумулюються у воді та донних відкладах, несприятливо впливаючи на іхтіофауну [3]. Кумуляція шкідливих речовин тканинами риб, будь-що погано позначиться на здоров'ї та безпеці людини, як споживача рибної продукції. Саме тому актуальність дослідження впливу важких металів на аквакультуру та аналіз мікроелементного складу риб на різних рівнях трофічного ланцюга є беззаперечною.

Основний матеріал

Водні ресурси є джерелом отримання питної води та корисного харчового раціону населення - риби.Річкова риба містить цінний для організму людини протеїн, назва якого з грецької означає «найважливіший». Білок - основа усього, це біологічний будівельний матеріал. Розщеплюючись, білки розпадаються на амінокислоти, які людина може отримувати тільки разом з їжею. Якщо позбавити людину підживлення білком або скоротити його кількість, нестача амінокислот спричинить порушення у різних системах і органах. Внаслідок цього порушиться вироблення гормонів, постраждають печінка, нирки, система травлення, а також видільна та репродуктивна системи. Люди які вживають в їжу рибу, менше схильні до онкологічних захворювань, діабету, артриту, бронхіту. Риб'ячий жир регулює серцебиття, захищає артерії, знижує тиск, запобігає утворенню тромбів, блокує запальні процеси, що викликають рак, артрит, псоріаз. Наприклад, японці, що живуть найдовше, їдять в 3 рази більше риби, ніж американці.

Чимале значення відіграє не лише вид риби що споживається, а й місце її існування. Практично усі водойми країни наближаються до ІІІ-го і iV-го класів якості, тобто характеризуються як забруднені і брудні. Особливого значення набуває забруднення басейнів малих річок, які через незначні площі водозборів найбільш сприйнятливі до негативного техногенноантропогенного впливу. Відомо, що малі річки безпосередньо впливають на гідрохімічний склад та якість води середніх і великих річок, а в їхніх басейнах утворюється понад 60 % водних ресурсів України [1].

Серед різних хімічних забруднювачів води особливу небезпеку становлять метали, а саме ті, що мають високу кумулюючу здатність і є стабільними, які широко використовуються в промисловості й у великій кількості містяться в повітрі, ґрунті та воді сучасних міст [3]. Особливо нагальною є проблема забруднення металами річок, що знаходяться у близькості до міст, адже там найбільше джерел забруднення. Наприклад, ртуть та свинець містяться в промислових викидах та бензині; кадмій в будівельних матеріалах та акумуляторах. Одне із сучасних джерел забруднення природи важкими металами -- це безконтрольно викинуті батарейки. Так, за даними моніторингу поверхневих вод, проведеного КП "Житомирводоканал" в червні 2021 р. якість води у р. Тетерів дещо погіршилась: за показниками заліза загального з 0,598 до 0,681 мг/дм³ та зросла кольоровість води з 65 до 107 градусів. Зафіксований в обох створах (вище та нижче міста) вміст цинку перевищував допустимі нормативи у 1,1 -1,2 раз, мангану - у 1,2-1,5 раз, міді - у 1 - 2 рази. Вміст заліза загального перевищував ГДК у 1,3 раз у створі 4,5 км вище міста. Забруднення водойм створює загрозу життю іхтіофауни, а надмірний вміст забруднювальних речовин у рибних продуктахризик для здоров'я людини. Риба займає верхній трофічний рівень у біоценозах водних екосистем та може разом з іншими гідробіонтами накопичувати забруднювальні речовини, зокрема важкі метали [3]. водоохоронна зона річка контроль

Метали за ступенем токсичності поділяються на три групи: високотоксичні, помірно токсичні й малотоксичні [1]. Перші дві групи здатні викликати отруєння з різноманітними клінічними проявами. Солі металів, потрапляючи в організм людини, через воду та спожиту рибу, розпадаються на іони, утворюючи важкорозчинні гідроксиди, фосфати й інші стійкі комплекси, які всмоктуються в шлунково-кишковому тракті та, надходячи у кров'яне русло, швидко переносяться в органи та кістки, де здатні накопичуватися, спричиняючи їх дисфункцію [2].

Утім, токсичні речовини накопичуються насамперед у рибі, виловленій у дикій природі, на відміну від вирощеної на фермах. Річкова риба живе у забрудненому середовищі та харчується фіто- і зоопланктоном, що також накопичує токсини. Ця проблема насамперед стосується тих видів риби, які мають високу тривалість життя. Оскільки річкова дика риба не є стійким джерелом харчування, тому немає глобальної загрози харчових отруєнь. Населення споживає у більшості промислово вирощену рибу. У рибних господарствах контролюють стан водойм та годують риб меншими видами і кормом з рибного борошна, які ретельно очищають від токсинів, тому штучно розведена риба є безпечною для споживання.

Висновки

Вщерть контролювати процес надходження ВЖ (важких металів) в організм нездійсненно, а от виключити зі свого життя очевидні початки забруднення -- можна. Представники іхтіофауни малих річок не можуть виступати в якості екологічно безпечних компонентів харчового раціону населення. Вживання у їжу риби з екологічно забруднених річок несе ризики для здоров'я людини. Безвідповідальнапозиція до природних ресурсів пояснюється низьким рівнем екологічного світогляду та відсутністю почуття відповідальності за стан довкілля з боку бізнесу. Тому важливим є не тільки державний нагляд і контроль за викидами з підприємств і дотриманням режиму господарювання у водоохоронних зонах річок, а й свідоме, добровільне бажання підприємців зберігати водні ресурси країни.

Список використаних джерел:

[1] Лозовіцький П. С.,ЛозовіцькийА. П. Хімічний склад води річок Українського Полісся і екологічна оцінка їх якості.Водне господарство України. 2007. № 5. С. 45-54.

[2] Мельник А. П.,ВласоваН. М., КолосО. М., Діденко О. В. Видові особливості розподілу та накопичення важких металів в організмах риб-бентофагів Кременчуцького водосховища.Рибогосподарська наука України. 2013. № 1. С. 25-30.

[3] Мислива Т. М., Кот І. С. Важкі метали у водах малих річок і боліт Житомирського Полісся.ВісникЖНАЕУ. 2011. № 2.Т. 1. С. 58-68.

Размещено на Allbest.ru