Створення Національного природного парку "Східний степ" як засіб збереження зникаючих природних екосистем Північного Сходу України

Размещено на http://www.allbest.ru

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Створення Національного природного парку «Східний степ» як засіб збереження зникаючих природних екосистем Північного Сходу України

Т.А. Атемасова

В.І. Ронкін

Г.О. Савченко

О.І. Сінна

Природні степи, що залишилися на Північному Сході України, представлені невеликими за площею ділянками, пов'язаними між собою руслами річок або великими розлогими ярами та балками. Наявність великої кількості видів рослин та тварин, занесених до Червоної книги України, є підставою для створення на цих територіях природних резерватів найвищого охоронного статусу. Стаття містить опис рослинного покриву, переліки рідкісних рослинних угруповань, охоронюваних видів рослин та тварин на території, що планується для створення Національного природного парку «Східний степ». Загальний контур запропонованого парку складається з трьох кластерів: «Вовчанський», «Бурлуцький» та «Куп'янсько-Шевченківський», його сукупна площа становить 22272,0 га. До території проєктованого НПП включаються чинні заказники «Вовчанський», «Сіверськодонецький», РЛП «Великобурлуцький степ» (4 ділянки) та декілька заказників та заповідних урочищ, невеликих за площею. Загалом крім степових ділянок планується включити до НПП ділянки байрачних лісів та луків. Флора та фауна території, що пропонується для заповідання, має високу созологічну цінність: 25 видів судинних рослин занесені до Червоної книги України, 63 види - до Червоного списку Харківської області; 17 видів крейдяних відслонень та крейдяного степу є реліктами. 49 видів тварин занесені до Червоної книги України, 100 видів - до додатків 2 і 3 Бернської конвенції, а 27 видів птахів - до Боннської конвенції; 33 види тварин занесені до Переліку рідкісних видів та таких, що потребують охорони у Харківській області. Крім того, у проєктованому НПП наявні угруповання з 11 формацій, включених до Зеленої книги України, та 16 оселищ, що потребують охорони згідно з Бернською конвенцією. Метою створення Національного природного парку «Східний степ» є збереження своєрідного ландшафту балкового степового макрокомплексу, невід'ємними частинами якого є степові, лучні екосистеми та байрачні ліси. Першочерговою задачею майбутнього парку є збереження решток цілинних степів і луків та запобігання їхньому розоренню. Наступний крок - відновлення пасовищних екосистем як середовища існування рідкісних та зникаючих степових видів. Робота присвячена опису проектованого НПП «Східний степ» станом на початок 2022 року; в ній не відбиті ті зміни, що спричинені бойовими діями, які почалися у лютому 2022 року і у північній частині тривають до цього часу.

Ключові слова: степова зона, природно-заповідний фонд, рідкісні та зникаючі види, флора, рослинність, фауна, Харківська область, Україна.

Вступ

На початку ХХ ст. у регіоні досліджень ще залишалися досить великі плакорні ділянки степів, які встигли обстежити харківські ботаніки (Котов, 1927; Левіна, 1933). Згодом усі вони були розорані - у плакорних умовах немає жодної ділянки, яка би стала або могла стати об'єктом природно-

заповідного фонду. Тому у 1970-х роках розпочався процес створення об'єктів ПЗФ у балкових умовах (Токарський та ін., 2015). Станом на 1 січня 2022 року природно-заповідний фонд Харківської області налічує 247 заповідних об'єктів, з яких 13 мають загальнодержавне значення; загальна площа природно-заповідного фонду становить 74,877 тис. га, що складає 2,4% в адміністративних межах області (Екологічний…, 2022). Охоронні території, метою створення яких є збереження степових екосистем, становлять усього 7921,27 га, що у відношенні до площі природно-заповідного фонду Харківської області складає 10,58%; до того ж реальною охороною забезпечені лише Національний природний парк “Дворічанський” та частково - Регіональний ландшафтний парк “Великобурлуцький степ”. Решта територій природно-заповідного фонду - заказники та пам'ятки природи, що не мають реальної охорони.

В останні роки відбувається збільшення площі оранки та розростання деревно-чагарникових масивів (в тому числі штучного походження), що істотно підсилює інсулярізацію залишків лучно- степових екосистем. Їхнє стале існування потребує компенсації втраченої повночленності та територіальної цілісності. Виходячи з цього, назріла необхідність кардинальної зміни підходів до управління природоохоронними територіями лучно-степового типу. Проте, з прийняттям нового земельного кодексу, ситуація лише погіршується та стає катастрофічною для степових екосистем. Без жодного експертного висновку щодо природоохоронної цінності (який не передбачено в новому законодавстві), досі не займані оранкою земельні ділянки, які використовувались поколіннями українців під пасовища і сіножаті, передаються у власність або оренду землекористувачам без додаткових зобов'язань щодо охорони рідкісних і зникаючих видів аборигенної флори та фауни, а також унікальних ландшафтних елементів.

Метою створення Національного природного парку (далі - НПП) «Східний степ» є 1) збереження типової природної місцевості Північно-Східного регіону України, а саме степів, лук та байрачних лісів, які є невід'ємними компонентами балкового степового макрокомплексу; 2) удосконалення екологічного менеджменту, спрямованого на підтримку степових екосистем в умовах їхньої мозаїчності та неповночленності; 3) моніторинг стану популяцій рідкісних видів та відповідних умов їхнього існування.

Об'єкти та методи дослідження Регіон досліджень

Наша робота присвячена опису проектованого НПП «Східний степ» станом на початок 2022 року; в ній не відбиті ті зміни, що спричинені бойовими діями на досліджуваній території, які почалися у лютому 2022 року і у північній частині тривають до цього часу.

Проектований НПП розташований у Куп'янському та Чугуївському районах Харківської області. Територія охоплює долини річок-приток Сіверського Дінця та належить до басейну Дону: Вовча, Хотомля, Плотва, Великий Бурлук, Гнилиця, Нижня Дворічна, Верхня Дворічна та Волоська Балаклійка. Долини таких малих річок є вельми розчленовані балками та ярами.

Кліматичні умови регіону досліджень характеризуються помірною континентальністю. Середня температура повітря в січні коливається від -7,5 до -8оС, середня температура липня - +21оС; середньорічна температура - +7оС. Середньорічна кількість опадів - від 450 до 500 мм (Демченко, Демченко, 1971).

Основними ґрунтоутворюючими породами є леси i лесовиднi суглинки. Алювiальнi відклади займають днища долин i балок. На території проектованого парку переважають чорноземи типові глибокі середньогумуснi i чорноземи звичайні глибокі середньогумуснi.

Згідно з геоботанічним районуванням, більшу частину Харківської області віднесено до Середньоруської лісостепової підпровінції Східноєвропейської провінції Європейсько-сибірської області (Геоботанічне…, 1977). У тому числі, до цієї підпровінції були віднесені також майже безлісні на теперішній час території Великобурлуцького, Вовчанського, Дворічанського, Шевченківського та Куп'янського районів (сучасні Куп'янський та Чугуївський райони Харківської області). На думку авторів, у минулому ліси тут займали чималі площі, але були вирубані людиною (Геоботанічне…, 1977).

На підставі власних спостережень та літературних джерел ХХ ст., місцеві ботаніки та географи вважали цю територію «степовою частиною області» (Демченко, Демченко, 1971; Горелова, Алехин, 2002) і загалом 75% території області відносили до степової зони. З іншого боку, за оновленим фізико-географічним районуванням Харківської області, проектований НПП знаходиться у Харківській схилово-височинній області Лісостепової зони (Максименко та ін., 2016). Зважаючи на ці розбіжності, можна констатувати, що пропонований НПП «Східний степ» знаходиться у транзитній зоні українського Степу та Лісостепу.

Місцевий ландшафт. Своєрідність ландшафту балкового степу полягає в калейдоскопічній мозаїці трав'янистих та чагарникових фітоценозів на відносно невеликому просторі схилів і днищ балок із вкрапленням байрачних лісів у найбільш вологих відрогах. Крім того, типовим елементом ландшафту є ставки та малі степові річки із заплавними водоймами, водною рослинністю, каймовою рослинністю водойм та прилеглими заплавними луками.

Методи досліджень

При дослідженні флори були використані стандартні методи ботанічних досліджень, як-то складання переліку всіх наявних видів судинних рослин тієї чи іншої ділянки. Також проводився цілеспрямований пошук рідкісних видів судинних рослин та ідентифікація на місцевості типів оселищ. Оселища Бернської конвенції наведено за першою версією адаптованого неофіційного перекладу з англійської (Куземко та ін., 2017), назву інших оселищ - за монографією «Біотопи степової зони України» (Біотопи…, 2020).

Дослідження безхребетних було проведено за загальноприйнятими методиками: косіння ентомологічним сачком, встановлення ґрунтових пасток і ручне збирання.

Обліки орнітофауни відкритих грассландів також проводили за стандартними методами - зокрема на маршрутах без обмеження облікової смуги із подальшим роздільним перерахунком за інтервалом віддаленості реєстрації (Равкин, 1967). У байрачних дібровах маршрутні обліки вздовж узліссєвої смуги поєднувались із точковими обліками (Sutherland, 2004) та спеціальними обліками окремих груп птахів (зокрема дятлових) методом Play back (Kosinski, Winiecki, 2003). Отримані дані були перераховані на показники щільності гніздування для кожного метода та біотопу окремо, переведені у відносні покажчики, і після цього ми складали переліки видів та робили висновки про структуру угруповань.

природний парк орнітофауна

Результати та обговорення

Територіальна концепція НПП «Східний степ» полягає в об'єднанні у межах східної степової провінції Харківської області різних компонентів лісових та трав'яних екосистем, що представлені байрачними лісами та різноманітними варіантами степової рослинності, що збереглась по розрізнених балках, включаючи петрофітний степ на виходах крейди та томіляри.

Тотальне розорювання плакору, пологих схилів і долин степових річок розірвало степовий макрокомплекс на окремі ділянки. Територія пропонованого НПП складається з великої кількості ділянок, різних за площею, які умовно об'єднуються у три кластери, що названі за колишніми районними центрами, поблизу яких вони розташовані: Вовчанський, Бурлуцький і Куп'янсько- Шевченківський.

До кластеру «Вовчанський» належать ділянки на півночі проектованого НПП, головним чином на правому високому березі р. Вовча, від околиць с. Варварівка вниз за течією, охоплюючи природні території біля сіл Варварівка, Миколаївка, Мала Вовча, Охримівка, Бочкове до с. Вовчанські хутори Вовчанської територіальної громади Чугуївського району. Включає території чинних заказників: ботанічного загальнодержавного значення «Вовчанський» та ландшафтного місцевого значення «Сіверськодонецький». Особливістю даного кластеру є великі площі крейдяних відслонень правого берегу р. Вовча. Вони характеризуються угрупованнями формацій полину суцільнобілого (Artemisieta hololeucae), гісопу крейдяного (Hyssopeta cretacei) та осоки низької (Cariceta humilis), а також угрупованнями з домінуванням переломника Козо-Полянського (Androsace koso-poljanskii) або льону українського (Linum ucranicum). Тут зростає низка ендемічних видів: ранник крейдовий (Scrophularia cretacea), китятки крейдяні (Polygala cretacea), маренка сіроплода (Asperula tephrocarpa)) тощо. На степових схилах зареєстровано багато рідкісних видів: катран татарський (Crambe tataria), горицвіт весняний (Adonis vernalis), ковила пірчаста (Stipa pennata), шавлія поникла (Salvia nutans) (табл. 1 Додатку).

Околиці с. Охримівка є місцезростанням одного з найрідкісніших видів флори України - вовчих ягід Софії (Daphne sophia). Воно відоме ще з початку ХХ сторіччя (Талиев, 1912; Горелова та ін., 1981; Горелова, Алехин, 1999, 2002; Банік та ін., 2007). Крім того, вид зберігся в околицях с. Миколаївка та с. Мала Вовча (Банік та ін., 2007).

Флора галявин дібров на правому березі р. Вовчої також досить різноманітна. Тут трапляються рідкісні для Харківщини анемона лісова (Anemone sylvestris), півники угорські (Iris hungarica), барвінок трав'янистий (Vinca minor), рястка Гуссона (Ornithogalum gussonei). З деревно-чагарникових рослин звичайними є зарості терну (Prunus spinosa), чорноклена (Acer tataricum) і в'яза коркового (Ulmus suberosa), що ростуть як групами, так і поодинокими деревами (табл. 1 Додатку).

Кластер «Бурлуцький» охоплює степові балки, байрачні ліси та заплави річок біля сіл Гнилиця, Куп'єваха, Червона Хвиля, Катеринівка, Григорівка, Хатнє, Амбарне, Рублене, Вільхуватка, Сердобине, Благодатне, Захарівка, Середній Бурлук, Нестерівка, Канівцеве, Манцівка, Рогозянка, Стецьківка Великобурлуцької ОТГ Куп'янського району. Включає території сучасного регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ» (разом із заказниками загальнодержавного значення «Катеринівський» та «Бурлуцький»), а також заказники та заповідні урочища місцевого значення:

«Зелений Гай», «Мерешкувата дача», «Божкове», «Дегтярне», «Міловий», «Артільнецький», «Василівський», «Вовчий яр», «Гнилицький». Крім того, до зазначеного кластеру входить старовікова частина байрачної діброви біля смт Великий Бурлук (ур. «Неруб»).

У степових балках зростають види Червоної книги України та Червоного списку Харківської області: сон лучний (Pulsatilla pratensis), горицвіт весняний (Adonis vernalis), ковила пірчаста (Stipa pennata), ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima), ковила вузьколиста (Stipa tirsa), мигдаль низький (Amygdalus nana), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea) (табл. 1 Додатку). До складу фітоценозів вологих луків входять види, які є вкрай рідкісними або зовсім не знайдені в інших кластерах проєктованого НПП: косарики тонкі (Gladiolus tenuis), рябчик малий (Fritillaria meleagroides), плодоріжка болотна (Anacamptis palustris), валеріана лікарська (Valeriana officinalis) чемериця Лобелієва (Veratrum lobelianum).

До кластеру «Куп'янсько-Шевченківський» належать ділянки, розташовані на півдні проектованого НПП на землях Шевченківської та Кіндрашівської ОТГ. Це степові та лучні угруповання у балках, невеликі байрачні ліски, а також заплави степових річок біля сіл Шишківка, Нижній Бурлук, Роздольне, Аркадівка, Безмятежне, Новомиколаївка, Ягідне, Кислівка, Орлянка, Волоська Балаклія. Основну частину кластеру «Куп'янсько-Шевченківський» складають заплавні території р. Великий Бурлук разом з прилеглою яружно-балковою мережею високого правого берегу цієї річки. Включає об'єкти природно-заповідного фонду місцевого значення - ботанічні заказники «Цибівський», «Аркадівський», «Миколаївський», «Новомиколаївський», «Куп'янський», пам'ятку природи «Шишківська». Землі перелічених ОТГ є максимально розораними (внаслідок більшої вирівняності рельєфу) і досі мають дуже низьку долю площ ПЗФ (наприклад 0,03-0,04 % для Шевченківської і 0,13% для Кіндрашівської ОТГ) (Екологічний …, 2022). В околицях с. Орлянка по схилах збереглася рослинність колишнього Кочиновського степу, що був обстежений М. І. Котовим на початку ХХ ст. Тут ще залишилися солончакові угруповання з домінуванням кермеку донецького (Limonium donetzicum). На схилах знайдені місцезростання видів Червоної книги України та Червоного списку Харківської області, які є вкрай рідкісними або зовсім не знайдені в інших кластерах проектованого НПП: півонії тонколистої (Paeonia tenuifolia), цибулі оманної (Allium decipiens), шолудивника Кауфмана (Pedicularis kaufmannii), синяка плямистого (Echium maculatum). Зареєстровано також місцезростання косариків тонких (Gladiolus tenuis) (табл. 1 Додатку).

Проектований Національний природний парк «Східний степ» частково включає територію Смарагдової мережі України №0000088 (кластер «Вовчанський»), а також Галицько-Слобожанського екокоридору (РЛП «Великобурлуцький степ»), що є частиною екомережі Харківської області. Формування екомережі на Харківщині проводилось згідно з Програмою формування національної екологічної мережі в області на 2002-2015 рр., яка затверджена рішенням Харківської обласної ради від 21.05.2002 р. (зі змінами).

Рослинний світ.

Відкриті біотопи. Рослинність відкритих сухих біотопів на чорноземах представлена угрупованнями суходільних луків та степів. Степи мають перехідний характер між північними степами лісостепової підзони (лучний степ) та південними степами східної частини степової підзони, а саме різнотравно-типчаково-ковиловими степами Старобільщини. Найбільш розповсюдженими граміноїдами є костриця валіська (Festuca valesiaca), костриця несправжньоовеча (F. pseudovina), костриця борозниста (F. rupicola), ковила волосиста (Stipa capillata), ковила пірчаста (S. pennata), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), тонконіг бульбистий (P. bulbosa), тонконіг лучний (P. pratensis), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), стоколос безостий (B. inermis), пирій середній (Elytrigia intermedia), пирій повзучий (E. repens), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), осока рання (Carex praecox), осока приземкувата (C. supina). Значна частина граміноїдів, що перелічені вище, належать до едифікаторів, домінантів і кодомінантів ценозів.

Різнотрав'я відкритих сухих біотопів представляють такі види: шавлія поникла (Salvia nutans), шавлія дібровна (S. nemorosa s.l.), вероніка колосиста (Veronica spicata), вероніка австрійська (V. austriaca), вероніка сива (V. incana), вероніка лежача (V. prostrata), перстач розлогий (Potentilla patula), перстач простертий (P. humifusa), перстач сріблястий (P. argentea), астрагал еспарцетний (Astragalus onobrychis), самосил білоповстистий (Teucrium polium), волошка гострокінцева (Centaurea apiculata), волошка східна (C. orientalis), волошка скабіозовидна (С. scabiosa), волошка Маршалла (C. marschalliana), волошка лучна (Centaurea jacea), волошка несправжньоплямиста (С. pseudomaculosa ), шандра рання (Marrubium praecox), парило звичайне (Agrimonia eupatoria), деревій звичайний (Achillea millefolium s.l.), подорожник середній (Plantago media), подорожник ланцетолистий (P. lanceolata), різак звичайний (Falcaria vulgaris), чистець прямий (Stachys recta), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris).

З видів чагарникового степу широко розповсюдженими є карагана кущова (Caragana frutex), зіновать руська (Chamaecytisus ruthenicus), зіновать австрійська (C. austriacus). Трапляються мигдаль низький (Amygdalus nana), вишня кущова (Cerasus fruticosa), таволга зарубчаста (Spiraea crenata), таволга звіробоєлиста (S. hypericifolia). Зі степових чагарників звичайними видами є терен колючий (Prunus spinosa), глід кривочашечковий (Crataegus curvisepala) і представники роду Шипшина: шипшина собача (Rosa canina), шипшина щитконосна (R. corymbifera), шипшина степова (R. tesquicola). Трапляються шипшина іржасто-червона (R. rubiginosa), шипшина повстиста (R. tomentosa), шипшина Юндзіла (R. jundzillii), шипшина яблучна (R. villosa).

На виходах крейди представлені фітоценози із домінуванням чебрецю вапнякового (Thymus cretaceus (або Thymus calcareus)) (тим'яники) і полину суцільнобілого (Artemisia hololeuca) (полинники) та угруповання петрофітних степів Centaureo carbonatae-Koelerion talievii. Крім того, на виходах крейди, вкритих невеликим шаром ґрунту, представлений так званий тим'янниковий степ. Характерними видами тим'яників і полинників (об'єднана назва - томіляри) є бедринець вапняколюбний (Pimpinella titanophila), маренка сіроплода (Asperula tephrocarpa), дрік донський (Genista tanaitica), рогачка крейдяна (Erucastrum cretaceum), гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus), левкой запашний (Matthiola fragrans), кравник жовтий (Odontites luteus), ранник крейдяний (Scrophularia cretacea), келерія Талієва (Koeleria talievii), льон український (Linum ucrainicum), подекуди - сонцецвіт крейдяний (Helianthemum cretaceum). Нерівномірно, на окремих ділянках у складі томілярів зростають переломник Козо-Полянського (Androsace koso-poljanskii), смілка приземкувата (Silene supina). Значну роль у складі томілярів відіграють також громовик донський (Onosma tanaitica), лещиця висока (Gypsophila altissima s.l.), астрагал білостеблий (Astragalus albicaulis), головачка уральська (Cephalaria uralensis), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), цмин піщаний (Helichrysum arenarium), самосил білоповстистий (Teucrium polium).

Біотопи петрофітних степів є перехідними між ценозами степів і томілярів. Домінантами угруповань виступають осока низька (Carex humilis), Thymus cretaceus, Astragalus albicaulis, Onosma tanaitica. Значну роль відіграє Androsace koso-poljanskii. У складі угруповань наявні як типово степові види (самосил білоповстистий (Teucrium polium), шавлія поникла (Salvia nutans), дзвоники сибірські (Campanula sibirica)), так і види, характерні для томілярів (Helianthemum cretaceum, Asperula tephrocarpa, Pimpinella titanophilla).

До складу тим'янникового степу входять дерновинні злаки: ковила волосиста (Stipa capillata), ковила пірчаста (S. pennata), ковила Лессінга (S. lessingiana), ковила найкрасивіша (S. pulcherrima), а також осока низька (Carex humilis). З різнотрав'я переважають як види, що зустрічаються у різнотравних степах: шавлія поникла (Salvia nutans), вероніка колосиста (Veronica spicata), перстач розлогий (Potentilla patula) та ін., так і види, що найчастіше трапляються на відслоненнях або степових схилах з бідними ґрунтами: астрагал білостеблий (Astragalus albicaulis) (виходи крейди), астрагал еспарцетний (A. onobrychis) (схили, відслонення, піски та степи), астрагал австрійський (A. austriacus) (степові схили, відслонення), громовик донський (Onosma tanaitica) (виходи крейди), лещиця висока (Gypsophila altissima s.l.) (степові схили, крейдяні відслонення), самосил білоповстистий (Teucrium polium) (степові схили, крейдяні відслонення), волошка Маршалла (Centaurea marschalliana) (степові схили, крейдяні відслонення), шандра рання (Marrubium praecox) (степові схили, відслонення) тощо.

На території проєктованого НПП «Східний степ» зареєстровані рослинні угруповання, що занесені до Зеленої книги України (2009):

Угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae).

Угруповання формації ковили вузьколистої (Stipeta tirsae).

Угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae).

Угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae).

Угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae).

Угруповання формації ковили пухнастолистої (Stipeta dasyphyllae).

Угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis).

Угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae).

Угруповання формації полину суцільнобілого (Artemisieta hololeucae).

Угруповання формації сонцецвіту сивого (Helianthemeta cani: incl. Helianthemum cretaceum

(Rupr.) Juz., H. cretophilum Klok. et Dobrocz.).

Угруповання формації гісопу крейдяного (Hyssopeta cretacei).

Вісім з перелічених угруповань належать до степових (1-8), а три - до томілярних (9-11).

У заплавах річок збереглися луки різних типів. Для остепнених та справжніх луків притаманні: зі злакових - китник лучний (Alopecurus pratensis), райграс високий (Arrhenatherum elatius), стоколос безостий (Bromopsis inermis), грястиця збірна (Dactylis glomerata), пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця лучна (Festuca pratensis), костриця борозниста (Festuca rupicola), тимофіївка лучна (Phleum pratense), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia);

з осокових - осока сусідня (Carex contigua), осока чорноколоса (C. melanostachya), осока рання (Carex praecox);

з різнотрав'я - деревій заплавний (Achillea inundata), цибуля овочева (Allium oleraceum), дзвоники скупчені (Campanula glomerata), волошка лучна (Centaurea jacea), осот щетинистий (Cirsium setosum), болиголов плямистий (Conium maculatum), чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale), молочай прутовидний (Euphorbia virgata), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), морква дика (Daucus carota), різак звичайний (Falcaria vulgaris), солонечник російський (Galatella rossica), підмаренник північний (Galium boreale), підмаренник справжній (Galium verum), герань пагорбкова (Geranium collinum), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), борщівник сибірський (Heracleum sibiricum), оман верболистий (Inula salicina), свербіжниця польова (Knautia arvensis), лаватера тюрiнгська (Lavatera thuringiaca), льонок звичайний (Linaria vulgaris), люцерна румунська (Medicago romanica), куколиця бiла (Melandrium alba), гіркуша нечуйвітрова (Picris hieracioides), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos), щавель кучерявий (Rumex crispus), мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), жовтозілля Швецова (Senecio schwetzovii), серпій увінчаний (Serratula coronata), серпій різнолистий (Serratula lycopifolia), жовтий осот польовий (Sonchus arvensis), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), рутвиця мала (Thalictrum minus), козельці подільські (Tragopogon podolicus), горошок тонколистий (Vicia tenuifolia). Іноді трапляється жовтозілля Якова (Senecio jacobaea),

У складі угруповань вологих або мокрих евтрофних та мезотрофних луків виявлено:

зі злакових - китник рівний (Alopecurus aequalis), китник тростиновий (Alopecurus arundinaceus), китник колінчастий (Alopecurus geniculatus), бекманія звичайна (Beckmannia eruciformis), костриця лучна (Festuca pratensis), костриця східна (Festuca orientalis), перлівка висока (Melica altissima), очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), тонконіг болотний (Poa palustris);

з осокових - осока гостра (Carex acuta), осока побережна (Carex riparia), осока шершава (Carex hirta), осока пухирчаста (Carex vesicaria), ситняг болотний (Eleocharis palustris);

із ситникових - ситник стиснутий (Juncus compressus), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), ситник Жерара (Juncus gerardii);

з різнотрав'я - алтея лікарська (Althaea officinalis), калюжниця болотна (Caltha palustris), осот сірий (Cirsium canum), хвощ болотний (Equisetum palustre), гадючник в'язолистий (Filipendula ulmaria), герань лучна (Geranium pratense), півники болотні (Iris pseudacorus), чина лучна (Lathyrus pratensis), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), чихавка верболиста (Ptarmica salicifolia), жовтець їдкий (Ranunculus acris), жовтець золотистий (Ranunculus auricomus), жовтець повзучий (Ranunculus repens), жовтець отруйний (Ranunculus sceleratus), родовик лікарський (Sanguisorba officinalis), жовтий осот болотний (Sonchus palustris), чистець болотний (Stachys palustris), живокіст лікарський (Symphytum officinale).

До рідкісних видів заплавних луків належать косарики тонкі (Gladiolus tenuis), рябчик малий (Fritillaria meleagroides), плодоріжка болотна (Anacamptis palustris) і тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum), валеріана лікарська (Valeriana officinalis), оман високий (Inula helenium).

Байрачні ліси представлені формацією дуба звичайного (Ouercus robur), групи асоціацій польовокленово-дубова, польовокленово-гострокленово-дубова, гострокленово-в'язово-дубова, татарськленово-польовокленово-дубова, польовокленово-липово-дубова.. Ліси досить освітлені, зімкнутість верхнього ярусу деревостану (ярус А) - до 75%, ярусу Б - до 50%. Подекуди у ярусах А і Б добре представлена осика (Populus tremula), липа серцелиста (Tilia cordata), груша звичайна (Pirus communis), черешня звичайна (Cerasus avium).

У високому підрості - клен польовий (Acer campestre), клен гостролистий (Acer platanoides), ясен високий (Fraxinus excelsior), трапляється також черешня звичайна. Підлісок найчастіше складається із ліщини звичайної (Corylus avellana), бруслини бородавчастої (Euonymus verrucosa), бруслини європейської (Euonymus europaeus), клену татарського (Acer tataricum), свидини кров'яної (Swida sanguinea), крушини проносної (Rhamnus cathartica), подекуди - гліду кривочашечкового (Crataegus curvisepala), бузини чорної (Sambucus nigra). У підрості трав'яного ярусу: клен польовий, клен гостролистий, клен татарський, ясен високий, ліщина звичайна, бруслина бородавчаста, бруслина європейська, дуб звичайний, свидина кров'яна, липа серцелиста, в'яз голий, черешня звичайна.

Найбільш розповсюдженою чагарниковою формацією байрачних лісів є теренова (Prunus stepposa s.l.), яка оточує їх по узліссях. Серед весняних ефемероїдів байрачних лісів численними є проліска сибірська (Scilla sibirica), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), пшінка весняна (Ficaria verna), ряст ущільнений (Corydalis solida), зірочки жовті (Gagea lutea) і зірочки малі (Gagea minima). Трапляються ділянки з рястом Маршалла (Corydalis marschalliana) (Червоний список Харківської обл.) і червонокнижним тюльпаном дібровним (Tulipa quercetorum).

У складі трав'яного ярусу звичайними видами є осока волосиста (Carex pilosa), копитняк європейський (Asarum europaeum), чина весняна (Lathyrus vernus), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), переліска багаторiчна (Mercurialis perennis), осока Мікелі (Carex michelii), медунка темна (Pulmonaria obscura), гравілат міський (Geum urbanum), тонконіг дібровний (Poa nemoralis), астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos). Часто зустрічаються купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), конвалія звичайна (Convallaria majalis), перлівка поникла (Melica nutans), шоломниця висока (Scutellaria altissima), дзвоники крапиволисті (Campanula trachelium), зірочник середній (Stellaria media), фіалка приємна (Viola suavis).

Крім видів, що перелічено вище, трапляються також куцоніжка лісова (Brachypodium sylvaticum), бутень п'янкий (Chaerophyllum temulum), жеруха недоторкана (Cardamine impatiens), ранник вузлуватий (Scrophularia nodosa), герань Роберта (Geranium robertianum), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis); на окремих ділянках - чистотіл великий (Chelidonium majus), підмаренник чіпкий (Galium aparine), фалопія чагарникова (гірчак чагарниковий) (Fallopia dumetorum), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), пахучка звичайна (Clinopodium vulgare), підмаренник північний (Galium boreale), кінський часник черешковий (Alliaria petiolata), бугила лісова (Anthrіscus sylvestris), кропива дводомна (Urtica dioica)). Подекуди - підмаренник запашний (Galium odoratum), егонiхон пурпурово-голубий (горобейник пурпурово-голубий) (Aegonychon purpureocaeruleum), фіалка дивна (Viola mirabilis), маруна щиткова (Pyrethrum corymbosum), звiробiй шорсткий (Hypericum hirsutum). Є ділянки з ожиною сизою (Rubus caesius).

Оселища Бернської конвенції.

На території пропонованого НПП «Східний степ» збереглися елементи 16 оселищ, що потребують охорони згідно з умовами Бернської конвенції:

С1.32 Вільноплаваюча рослинність евтрофних водойм. С1.33 Вкорінена занурена рослинність евтрофних водойм. С1.3411 Угруповання водяних жовтеців на мілководдях.

С2.33 Мезотрофна рослинність повільно текучих водотоків. С2.34 Евтрофна рослинність повільно текучих річок.

D5.2 Зарості крупних осок переважно без застою води.

E1.13 Континентальні сухі кам'янисті остепнені трав'яні угруповання та чагарнички на крейдяних відслоненнях.

E1.2 Багаторічні трав'яні кальцифітні угруповання та степи. Е2.2 Рівнинні та низькогірні сінокісні луки.

Е3.4 Мокрі або вологі евтрофні і мезотрофні луки.

Е5.4 Мокрі або вологі високотравні та папоротеві узлісся і луки.

F3.241 Центрально-європейські субконтинентальні чагарникові зарості. F3.247 Понтично-сарматські листопадні чагарникові зарості.

F9.1 Прирічкові чагарники.

G1.А1 Дубово-ясенево-грабові ліси на евтрофних і мезотрофних ґрунтах. G1.7 Термофільні листопадні ліси.

Тваринний світ.

Ландшафтна та біотопічна різноманітність, багатий видовий склад рослинності створюють у проєктованому НПП умови для значного фауністичного розмаїття. У той же час незначна площа нерозораних ділянок, яка стрімко зменшується останні два-три роки, ставить під загрозу майже всі складові елементи степової та лучної біоти.

Різноманіття біотопів створюють у проєктованому НПП умови для існування кількох комплексів членистоногих (Arthropoda): комплексу байрачних лісів, степового, лучного та інших. Угруповання павуків (клас Павукоподібні - Arachnida, ряд Павуки - Araneae) степових балок є дуже багатими (близько 200 видів), вони репрезентують типову фауну північного сходу Харківської області та включають низку рідкісних видів. Так, у степових балках знайдені гнафоза жалобна (Gnaphosa lugubris) й ерезус чорний (Eresus kollarі), які включені до Переліку видів тварин, що підлягають особливій охороні на території Харківської області (Види тварин…, 2018). Також на степових схилах знайдений Neottiura suaveolens, що розповсюджений у Центральній Європі, а на Східноєвропейській рівнині має мозаїчний ареал. Балка поблизу с. Зелений Гай - єдине відоме місцезнаходження виду на північному сході України. Pardosa maisa трапляється на заплавних луках. Це дуже рідкісний вид, в Україні відомо всього чотири локалітети, один з них - поблизу с. Нестерівка (Polchaninova, 2019; Атемасова та ін., 2021).

Зазвичай найбільшу кількість видів налічує клас Комахи (Insecta), серед яких найбагатшим за рідкісними видами є ряд Лускокрилі (або Метелики) (Lepidoptera). З рідкісних денних метеликів найкраще представлені родини Косатцеві (Papilionidae) і Синявці (Lycaenidae). Дуже рідко трапляється люцина (Hamearis lucina) - єдиний представник тропічної родини Riodinidae у фауні України. Останніми роками збільшив свою чисельність і став частіше зустрічатися на території проєктованого НПП один з найкрасивіших наших метеликів - поліксена (Zerynthia polyxena) з родини Косатцеві. Не менш різноманітним є видовий склад нічних метеликів проєктованого НПП. Тут можна зустріти ряд рідкісних червонокнижних видів, з родин Бражники (Sphingidae), Совки (Noctuidae) та інших. На початку літа на витікаючому соку старих дубів та верб часто трапляється жук-олень (або рогач звичайний) (Lucanus cervus), що охороняється в усій Європі.

У степових балках, долинах річок і на крейдяних оголеннях досі можна було зустріти багато видів комах, пов'язаних у своєму життєвому циклі з цілинними землями. Багатим на такі види є ряд Перетинчастокрилі (Hymenoptera). Чотири види з родини Справжні бджоли (Apidae) включені до Червоної книги України: це три степових джмеля - джміль моховий (Bombus muscorum), джміль глинистий (Bombus argillaceus) і джміль оперезаний (Bombus zonatus), а також бджола-тесляр звичайна (Xylocopa valga), личинки якої розвиваються у мертвій деревині. Останніми десятиліттями, у зв'язку зі скороченням чисельності жука-носорога (Oryctes nasicornis), стали рідкісними найбільші оси Європи - сколії-гіганти (Megascolia maculata) (родина Сколієві оси (Scoliidae)), які занесені до Червоної книги України. Їхні самиці відкладають яйця на паралізованих личинках жуків-носорогів.

На сьогодні на територіях проектованого НПП виявлено 45 видів комах з Червоного списку Харківської області; 22 види комах, занесені до Червоної книги України, а 6 видів - також до Червоного списку ЄС (табл. 2 Додатку). Після організації НПП, коли дослідження фауни комах набудуть систематичного характеру, число видів з різними охоронними статусами має підвищитись. Багаторічні дослідження фауни та населення наземних членистоногих у трьох степових балках, які розташовані у двох-трьох кілометрах одна від одної, показали, що кожна з них має свої особливості та склад угруповань безхребетних. Мозаїчність і невелика площа кожного оселища, відокремленого від інших природних територій величезними просторами сільськогосподарських монокультур, запобігає вільному розповсюдженню видів, утруднює їхній обмін. Навіть доволі широко поширені степові види наявні в одній балці, але відсутні або малочисельні в іншій. Особливо це стосується маломобільних видів, що не пристосовані до пересування на великі відстані. Тому лише збереження мережі оселищ зможе забезпечити підтримку біорізноманіття як у проектованому парку, так і в регіоні в цілому.

Фауна амфібій (Amphibia) і плазунів (Reptylia) не багата на види. З амфібій в степових і лучних біотопах часто зустрічаються ропуха зелена (Bufotes viridis) і часничниця Палласа (Pelobates vespertinus). За даними О.В. Коршунова (усне повідомлення), у долині ріки Великий Бурлук трапляється тритон звичайний (Lissotriton vulgaris), кумка червоночерева (Bombina bombina), часничниця Палласа, ропуха зелена та жаба озерна (Pelophylax ridibundus). У заплавах та долинах балок по всьому Вовчанському району мешкає ще один вид амфібій - жаба гостроморда (Rana arvalis), яка станом на 2021 р. є малочисельною або рідкісною в Харківській області (О. В. Коршунов, усне повідомлення).

З плазунів звичайним видами на території проектованого НПП є ящірка прудка (Lacerta agilis), вуж звичайний (Natrix natrix) і черепаха болотяна (Emys orbicularis), іноді трапляються веретільниця ламка (Anguis colchica), степова гадюка (Vipera renardi), мідянка (Coronella austriaca). Ящірка прудка численна на степових схилах, вона є одним з основних елементів живлення деяких птахів; степова гадюка трапляється дуже рідко. Черепаха та вуж є звичайними для вологих біотопів. Веретільницю можна зустріти в заплавах, нагірних та байрачних дібровах Вовчанського району (О. В. Коршунов, усне повідомлення).

Орнітофауна проектованого НПП є досить різноманітною через строкатість природних умов.

Ми розглядаємо головним чином гніздове населення птахів різних оселищ.

На мезоксерофільних короткозаплавних луках нами зареєстровано 12 видів. За покажчиками відносної щільності домінують польовий жайворонок (Alauda arvensis), коноплянка (Acanthis cannabina), щиглик (Carduelis carduelis). Субдомінантами є польовий лунь (Circus cyaneus), жовта плиска (Motacilla flava), трав'янка лучна (Saxicola rubetra), деркач (Crex crex), чорноголова трав'янка (Saxicola torquata), просянка (Emberiza calandra), чубатий жайворонок (Galerida cristata), жовтоголова плиска (Motacilla citreola), лунь болотяний (Circus aeruginosus). Шість видів цього комплексу є вразливими.

Для сухуватих мезоксерофільних позазаплавних луків є характерними види, що пов'язані із деревно-чагарниковою рослинністю, розрідженим деревостаном. Тут відсутні гідро- та гігрофіли. Домінантами у населенні на таких луках є трав'янка лучна, звичайна вівсянка (Emberiza citrinella) і східний соловейко (Luscinia luscinia). Лісові острівці на луках є прихистком для лісового щеврика (Anthus trivialis), великої синиці (Parus major), вівчарика-ковалика (Phylloscopus collybita), щиглика, вільшанки (Erithacus rubecula), костогриза (Coccotraustes coccotraustes). Чагарникові зарості, що розвиваються на схилах та вздовж лісосмуг, є місцеперебуванням представників Кропив'янкових - кропив'янки сірої (Sylvia communis), садової кропив'янки (Sylvia borin); а також садової вівсянки (Emberiza hortulana). Загалом склад орнітофауни збіднений. Структура населення формується частково за рахунок дендробіонтів, що гніздяться на окремих деревах і чагарниках. З типових лучних видів сюди заходить тільки лучна трав'янка, яка є стійкою до зниження вологості. Присутні п'ять регіонально рідкісних видів (половина із зареєстрованих).

У гніздовому населенні птахів крейдяних відслонень домінує золотиста бджолоїдка (Merops apiaster), субдомінантами є лучна трав'янка, польовий жайворонок, звичайна кам'янка (Oenanthe oenanthe); остання пов'язана з норами бабаків. На кущах серед відкритих просторів оселяється терновий сорокопуд (Lanius collurio), а по верхніх частинах схилів, зайнятих степовими угрупованнями, гніздиться польовий щеврик (Anthus campestris). Кам'янисті схили з відслонень суцільної крейди є місцями гніздування норників - берегової ластівки (Riparia riparia), польового горобця (Passer montanus) тощо. Останнім часом на ділянці «Вовчанська» зареєстрована поява пугача (Bubo bubo) (Г. Бондаренко - усне повідомлення), а сиворакша (Coracias garrulus), яка тут існувала на північній межі ареалу, не виявлена. Вразливі види складають 42,8% населення.

У ксерофільному степу наявні: польовий щеврик, лучний лунь (Circus pygargus), польовий жайворонок, чубатий жайворонок, лучна трав'янка. В якості кормових біотопів степові ділянки використовують орел-карлик (Hieraaetus pennatus), звичайний канюк (Buteo buteo), болотяний лунь. Загалом орнітологічне угруповання збіднене.

У дуже сухих байрачних дібровах (Д0 за Погребняком (Погребняк, 1955)) знайдено 19 видів птахів, що є типовими для неморальних лісів та чагарникового комплексу. Вівчарик жовтобровий (Phylloscopus sibilstrix) і вівчарик-ковалик тут мають південну межу розповсюдження. Природоохоронний статус мають орел-карлик, вівчарик жовтобровий, кропив'янка чорноголова, соловейко східний, співочий дрозд, вільшанка. Таким чином, у фауністичному комплексі угруповання дібров вразливі види становлять 61%. Через малу площу та ізольованість лісових масивів щільність суто лісових видів (як-то вівчарик-ковалик) є вкрай низкою.

На території проєктованого парку клас Ссавці (Mammalia) представлений досить повно. З ряду Комахоїдні (Insectivora) зареєстровано три види з родини Мідицеві (Soricidae): білозубка мала (Crocidura suaveolens), мідиця звичайна (Sorex araneus), мідиця мала (Sorex minutus) та один вид з родини Їжакові (Erinaceidae) - їжак звичайний (Erinaceus europaeus). Всі комахоїдні тяжіють до більш вологих біотопів (луки, чагарники, ліси), але у вологі роки зустрічаються й у степу. Всі чотири види охороняються у рамках Бернської конвенції.

Представники ряду Рукокрилі (Chiroptera) досліджені слабко. Завдяки організації парку спостереження можуть набути регулярності. На обстеженій території були виявлені вечірниця руда (Nyctalus noctula) і нічниця водяна (Myotis daubentonii). Найчастіше рукокрилих можна спостерігати в населених пунктах та біля водойм. Безсумнівно, в регіоні присутні й інші види цього ряду.

Ряд Зайцеподібні (Leporiformes, або Lagomorpha) у регіоні представлений одним видом - заєць русак (Lepus europaeus), в окремі роки спостерігається значна чисельність цього евритопного виду.

Оскільки територія запланованого парку має велику біотопічну різноманітність, тут можна спостерігати значне видове різноманітніття ряду Гризуни (Rodentia). Лісовий комплекс гризунів представлений такими видами, як вовчок лісовий (Dryomys nitedula), мишак жовтогрудий (Sylvaemus tauricus), мишак уральський (Sylvaemus uralensis), нориця руда (Myodes glareolus). В останнє десятиріччя водойми регіону з розвиненими деревно-чагарниковими заростями по берегах активно заселяє бобер (Castor fiber), завезений сюди мисливцями.

З фонових видів для відкритих біотопів характерні: житник пасистий (Apodemus agrarius), мишак уральський (Sylvaemus uralensis), миша курганцева (Mus specilegus), миша хатня (Mus musculus), нориця східноєвропейська (Microtus rossiameridionalis (Microtus levis)). В лучних біотопах трапляється мишка лучна (Micromys minutus). В останні роки частіше почав зустрічатися хом'ячок сірий (Cricetulus migratorius). Рідко трапляється, але достовірно мешкає на сухостепових ділянках строкатка степова (Lagurus lagurus). Постійний елемент мікрорельєфу відкритих ландшафтів - викиди сліпака (Spalax microphthalmus).

У недавньому минулому (останнє достовірне спостереження 2012 р.) на степових пасовищах мешкав крапчастий ховрах (Spermophilus suslicus), а тушканчик великий (Allactaga jaculus) був звичайним до початку 2000-х. Обидва види занесені до Червоної книги України, бо опинилися на межі повного зникнення в усій українській частині природного ареалу через катастрофічне зникнення пасовищних екосистем.

Безумовно, найбільш помітним і яскравим представником степового комплексу ссавців досі залишається степовий бабак (Marmota bobak). Великобурлуцька популяція бабака не переривала свого існування в період першої половини минулого століття, коли чисельність цього ви ду в Україні впала до критично малих показників. Потім, у другій половині ХХ століття, бабак став масовим видом. Усі пасовища в регіоні були зайняті численними колоніями бабаків. Різке одночасне припинення випасу худоби у зв'язку з глобальними перебудовами у структурі та технології сільськогосподарського виробництва призвело до катастрофічного скорочення площі пасовищних екосистем у регіоні. Відповідно, дуже швидко почали зникати представники тваринного світу, що органічно пов'язані з цими екосистемами, - ховрахи, тушканчики, бабаки. Через низку причин бабак виявився більш стійким, але при збереженні тенденції зникнення останніх пасовищ він також приречений на вимирання (Savchenko, Ronkin, 2018)

Зважаючи на вищезазначене, надання бабаку статусу червонокнижного виду у 2021 році є вкрай сучасним і доцільним. На жаль, триває розорювання природних біотопів існування виду, в тому числі в місцях вже існуючих поселень. Отже, одним із основних завдань проєктованого НПП ми вбачаємо залучення суб'єктів господарювання, зацікавлених у розвитку традиційного пасовищного скотарства, для підтримання сприятливих умов існування бабака, за прикладом досвіду країн ЄС.

На території проєктованого парку досить добре представлена родина Куницеві: горностай (Mustela erminea), ласка (Mustela nivalis), борсук (Meles meles), куниці - кам'яна (Martes foina) та лісова (Martes martes), тхорі лісовий (Mustela putorius) та степовий (Mustela eversmanni). Дуже рідко можна побачити перегузню (Vormela peregusna). По степових річках та по ставках іноді можна зустріти видру річкову (Lutra lutra), в цих же біотопах досить часто можна побачити норку американську (Neovison vison) - адвентивний вид.

Родина Собачі представлена лисицею (Vulpes vulpes) - видом зі стабільно високою чисельністю, та вовком (Canis lupus), який трапляється дуже рідко; місцеві мисливці спостерігали у регіоні єнотоподібного собаку (Nyctereutes procyonoides) - вид, що належить до адвентивної фауни.

З копитних трапляються звичайній кабан (Sus scrofa) і сарна (Capreolus capreolus); взимку були зареєстровані сліди лося (Alces alces).

Перелік видів діяльності, що пропонується заборонити або обмежити у проєктованому НПП:

Забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також видобуток піску та гравію в річках. Забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про Національний природний парк.

Також забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню певних зон НПП, порушує природний розвиток процесів та явищ та створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси і процеси, а саме:

відведення ділянок під дачне будівництво, садівництво, городництво, інші види сільськогосподарського використання території;

геолого-розвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень;

порушення ґрунтового покриву;

застосування будь-яких хімічних засобів, у тому числі мінеральних добрив;

будівництво гідротехнічних споруд, поглиблення, розширення водойм та інші види втручання в гідрологічний режим території;

мисливство, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування;

інтродукція нових для території видів тварин та рослин;

влаштування звалищ та захоронень;

спалювання сухої рослинності та підпали трави. Перелік дозволених видів діяльності:

господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням НПП, проводиться з додержанням вимог Проекту організації території та законодавства щодо охорони навколишнього природного середовища.

В рекреаційній зоні дозволено: короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, велосипедні і пішохідні прогулянки, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів та екологічних стежок.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, що увійшли до НПП без вилучення, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Загалом ділянки пропонованого НПП являють собою степові угруповання, крейдяні відслонення, сухі байрачні ліси та окремі ділянки заплавних лук рр. Вовча, Хотомля, Плотва, Великий Бурлук, Гнилиця, Нижня Дворічна, Верхня Дворічна і Волоська Балаклійка. Територія включає об'єкт Смарагдової мережі №0000088. Через високий ступінь антропогенного навантаження територія пропонованого НПП «Східний степ» має кластерний характер. Цінні ділянки розташовані в контурах знижень рельєфу, що через природні умови є непридатними для розорювання. Загальна площа проектованого НПП становить 22272,0 га (рис. 1).

Висновки

Національний рівень категорії природоохоронного резервату був визначений на підставі знахідок низки видів, що мають загальнонаціональне значення (види, що включені до Червоної книги України (Перелік…, 2021а,б); наявності угруповань, що включені до Зеленої книги України (Зелена…, 2009) та переліку оселищ Смарагдової мережі Європи (Схема…, 2021), а також наявності видів рослин, що включені до Офіційного переліку регіонально рідкісних рослин Харківської області (Перелік видів рослин…, 2018).

Пропонується до охорони низка рідкісних видів флори та фауни, притаманних зональним степам, лукам та байрачним лісам, що збереглися. Виняткову цінність становлять залишки степових екосистем, які збереглися у великих балкових системах як цілісні комплекси біоценозів. Крім цього, найближчим часом, коли Україна почне виконувати природоохоронні зобов'язання в рамках євроінтеграції, кластерні ділянки, які запропоновані для включення до НПП, слугуватимуть рефугіумами біорізноманіття для відновлення природних оселищ на місцях орних земель.

Флора та рослинність території, що пропонується для заповідання, має високу созологічну цінність. У проектованому НПП наявні угруповання з 11 формацій, включених до Зеленої книги України, та 16 природних оселищ, що потребують охорони згідно з Бернською конвенцією. 26 видів судинних рослин пропонованого НПП занесені до Червоної книги України. 63 види судинних рослин занесені до Червоного списку Харківської області. Флора крейдяних відслонень у цілому має реліктовий характер. На території, що пропонується під НПП, на виходах крейди знайдено 18 ендемічних та реліктових видів судинних рослин. Особливої уваги під час організації охорони потребують ділянки, де знайдені локалітети півонії тонколистої (Paeonia tenuifolia) (с. Стецьківка та с. Орлянка), а також виходи крейди в околицях с. Мала Вовча, с. Охримівка та с. Миколаївка, де знаходяться великі локалітети вовчих ягід Софії (Daphne sophia), одного з найрідкісніших видів флори України.