Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему: «Інфляція в Україні причини і наслідки»

Керівник роботи

к.е.н., доцент Н.І. Климова

Студент факультету банківської

справи, обліку та фінансів

ІІ курсу, групи 26-0А

Спеціальність 6.050100

«Банківська справа»

К.А. Кривошея

ХАРКІВ 2004р.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження . Явище інфляції відоме давно, приблизно з IV - III ст. до н.е., або з моменту, коли як гроші стало утверджуватися срібло, менш дорогоцінний ніж золото метал.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей було наслідком втрати довіри до монет, у яких при чеканенні додавалося менше дорогоцінного металу (порівняно з офіційно-встановленою кількістю), або наслідком зниження вартості виробництва золота. Але така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (тобто з початку XVI ст. до кінця XIX ст.) інфляція виникала лише під час війн та повоєнної розрухи: держава вдавалася до надмірної емісії паперових грошей і припиняла їхній обмін на золото.

Так, протягом ХІХ ст. мали місце два періоди загального підвищення цін:

1) у перші два десятиріччя під впливом наполеонівських війн;

2) у 50-70-ті роки під час Кримської, Франко-Пруської та Громадянської війни у США.

У повоєнний час рівень цін знижувався, тому наприкінці ХІХ ст. вони були на тому самому рівні, що й на початку століття. В інших випадках панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість перших не відхилялася від купівельної спроможності золота.

На вищій стадії розвитку капіталізму інфляція була постійного та загального характеру, охопивши всі розвинуті країни. При цьому її темпи були високими.

В сучасний період в Україні відбувається складний і багатоплановий процес трансформації економічної системи, який ускладнюється тим, що починаючи з 1990 р. почала катастрофічно наростати інфляція, при чому державні органи намагалися спочатку її замовчувати. Тільки з кінця 1991 - початку 1992 рр., коли інфляція стала відкритою і набула галопуючих темпів, до неї була привернута увага.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вихід економіки України з трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура та надмірний рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентувати увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин як необхідних умов макроекономічної стабілізації та швидкого економічного зростання.

Хоча за останні роки рівень інфляції значно зменшився, я тема залишається актуальною і зараз.

Об'єкт дослідження. В моїй роботі я висвітлюю проблеми інфляції, її сутність та соціально-економічні наслідки, особливості інфляції в Україні. Також я захопила тему антиінфляційної політики.

Мета і задачі роботи. Метою дослідження є розкриття сутності і наслідків інфляції на Україні, і методів її подолання.

Для повного розкриття теми я використала праці відомих західних, українських, російських авторів, серед яких П.Самуельсон, Макконел К., Брю С., Джон Кейнс, Базидевич В.Д., Сала І.В., Панчишин С., Радіонова І. та інші. Крім того використані інші наукові, методичні джерела, підручники, матеріали періодичного друку.

Інфляція стосується кожного, тому запропонована мені тема представляє особливий інтерес. Робота над втіленням теми проводиться по розробленому плану.

РОЗДІЛ 1. ІНФЛЯЦІЯ, ЯК ЕКОНОМІЧНЕ ЯВИЩЕ

1.1 Причини інфляційних процесів

В будь-якому суспільстві, де панують товарно-грошові відносини, завжди повинна дотримуватися відповідність між кількістю товарів і кількістю грошей. Вона складає суть закону обігу грошей, згідно з яким кількість грошових одиниць (Г), необхідна в даний період для забезпечення товарно-грошового обігу, прямо пропорціональна кількості товарів і послуг (Т), їхній ціні (Ц) та обернено пропорціональна швидкості обігу грошей (Ш). Цей закон може мати такий математичний вигляд: Г ? Ш = Ц ? Т

Якщо ця відповідність порушується, то виникає інфляція, головними наслідками якої є падіння життєвого рівня населення, посилювання аритмії виробництва, „перелив” капіталів із виробництва в сферу обігу, падіння обсягів виробництва тощо.[3, с.704 ]

Грошей по різним причинам становиться більше, ніж потрібно для обігу товарів.

Проблеми надлишку грошей і всіх негативних наслідків не існувало в часи, коли в грошовому обігу панував „золотий стандарт” - коли як гроші використовувалось золото, а паперові гроші вільно обмінювались на золоті монети.

Чому ж повноцінних (золотих) грошей ніколи о обігу не було більше ніж потрібно?

Справа в тому, що золоті гроші - і тільки вони мають унікальну якість „відчувати”, коли їх багато в обігу і коли не достає Якщо грошей в обігу стало більше, ніж потрібно для обігу товарів , вони „автоматично” виходять з обігу і перетворюються в засіб нагромадження, а якщо грошей в обігу не достає, то вони також „автоматично” покидають свої сховища і вмикаються в процеси грошового та товарного обігу. Іншими словами, при золотомонетному стандарті баланс між товарною і грошовою масою досягався „автоматично”.

Зовсім інша картина виникає в грошовому обігу, коли золоті гроші були витіснені паперовими грошима. Починаючи 30-х років ХХ ст., в усіх країнах був припинений вільний обіг паперових грошей на золоті монети. Економічна природа паперових грошей така, що включає їх сталий обіг. Вони лише „знаки вартості”, представники повноцінних грошей. Тому в обігу їх повинно бути стільки ж, скільки було б повноцінних грошей, які їх замінили. Однак усякий замінювач, як відомо, хоча й прив'язаний до оригіналу. Завжди має власний рух.

Не є виключенням і паперові гроші. Відмічена відповідність почала зразу порушуватись. Паперових грошей в обігу стало значно більше, ніж тих, які вони замінили. Це відбувається тому, що уряд ближче, ніж інші державні інститути, знаходиться коло печатного станка. Як правило, після затвердження усіх витрат і доходів виникають якісь непередбачені бюджетом обставини, які вимушують державу згадати про друкар ний станок. З його допомогою друкують необхідну для покриття дефіциту кількість паперових грошей і направляють на фінансування проблем, які виникли. В результаті кількість паперових грошей стає надлишковою, кожна грошова одиниця представляє меншу кількість золота, знецінюється.

Але надлишок паперових грошей може виникнути і в іншому випадку. Це відбувається тоді, коли по різним причинам виробництво падає. Кількість виробляємих товарів зменшується і, як наслідок цього, порушується баланс між товарною і грошовою масою. Грошей стає більше, ніж потрібно в обігу товарів.

В першому випадку надлишок паперових грошей виник тому, що уряд навмисно випустив надлишкову їх кількість, в другому - тому, що товарна маса скоротилась, а грошова залишилась незмінною.

Варто мати на увазі ще одну обстановку: грошова маса, необхідна для обігу товарів, включає не тільки готівкові гроші, але й безготівкові чекові вклади та облігації. Ці гроші можуть бути використані юридичними та фізичними особами для розрахунків по торгівельним операціям та угодам, для інвестування в економіку. Іншою особливістю безготівкових грошей є те, що їх можна, як і паперові гроші випускати більш, ніж потрібно для обігу товарів. В цьому випадку наслідки для економічного розвитку країни такі ж, як і при надлишку паперових грошей.Звідси ми можемо зробити висновок, що грошова система відіграє в житті суспільства важливу роль, порушення її функціонування може призвести до катастрофічних наслідків для всієї економіки. Тому в усіх країнах вона знаходиться під контролем держави. Яку політику щодо цього проводить держава буде розглянуто в другому розділі.

Інфляція (лат. inflatio - вздуття) переповнення сфери обігу грошовими знаками більше дійсної потреби національного господарства. В період інфляції паперові гроші знецінюються по відношенню:

а) до золота - в цьому випадку відбувається підвищення ринкової ціни золота в паперових грошах;

б) до товарів - ростуть ціни на товари.

Так, П.Самуельсон в підручнику „Економіка” писав: „Під інфляцією ми розуміємо період загального зростання цін на товари і фактори виробництва...” [ 14, с.227 ]

в) до іноземних валют - в цьому випадку падає курс національної валюти по відношенню до іноземних грошових одиниць, які зберегли свою реальну вартість, або знецінились в меншій ступені.

Розглянемо причини інфляційних процесів.

В розвинутих країнах Заходу основними причинами інфляції є:

1) монополістичні тенденції в економіці та панування монополії - гігантських компаній, які зосередили в своїх руках основну частину виробництва і диктують ціни на ринку.

В умовах панування монополії виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін. Це посилює невідповідність між грошовою та товарною масою;

2) Крах золотого стандарту;

3) надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, зумовленого різким розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед військовими витратами. У США, наприклад, військові витрати за 1938-1990 роки зросли з 1 до 300 млрд. дол., або становили близько 40 тис. дол. на кожного працівника. На 2004 рік в цій країні прийнято військові втрати в сумі 400 млрд. дол.;

4) розвиток диспропорції в народному господарстві;

5) кризові явища в валютно-фінансовій системі,та інші.

На відміну від інфляції в розвинутих країнах Заходу, в колишньому СРСР до кінця 80-х років вона мала прихований характер. Це означає, що в умовах збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати торгівельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги.

Серед найважливіших причин інфляції в країнах СНД, в тому числі в Україні, слід назвати:

1. глибоку деформацію основних пропорцій народного господарства, насамперед співвідношення між групою „А” і групою „Б”. Так, якщо в СРСР у 1928 р. частка предметів споживання у загальному обсязі промислової продукції становила 60,5%, то у 1989 р. - лише 30%. В Україні з 1990 по1994 роки частка групи „Б” скоротилася з 30% до 27%. Це означає, що галузях групи „А” виробляються переважно засоби виробництва, а не товари широкого вжитку для населення. Але зайняті там працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, збільшує грошову масу в обігу.

2. надмірна мілітаризація економіки. Так наприкінці 1990 року питома вага військової продукції у загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 63% і лише 5% - споживні товари;

З розпадом СРСР і утворення суверенної України на її території залишилось 30% ВПК колишнього Союзу. Надмірні витрати на військові цілі призводили до дефіциту державного бюджету, який в свою чергу зумовлює зростання внутрішнього боргу і випуск в обіг зайвої маси грошей.

3. значна монополізація економіки колишнього СРСР та суверенної України. Ряді галузей колишнього Союзу налічувалось більше 1000 підприємств, які були єдиними виробниками продукції і, розуміло, проводили політику монопольного ціноутворення.

4. витрати держави на дотації нерентабельним підприємствам, неефективне будівництво.

5. популістські і економічно недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету.

6. необґрунтоване підвищення заробітної плати працюючим на виробництві без урахування зростання продуктивності праці.

7. активізація „тіньової” економіки, представники якої нечесними операціями вилучають з обігу величезні суми грошей.[ 6, .241-242 ]

Зовнішніми причинами інфляції називають:

1. зростання цін на світовому ринку;

2. збільшення зовнішнього боргу;

3. широкий обмін в банках іноземної валюти на національну, що впливає на додаткову емісію грошей у зв'язку з великою різницею співвідношення між ними за курсом обміну;

4. війни між державами.

На інфляцію впливають і інші чинники.

1.2 Класифікація інфляції та її показники

Інфляція - складне явище, тому для класифікації її беруться різні засади.

Розрізняють два типи інфляції: інфляція попиту та інфляція, що зумовлена зростанням витрат, тобто інфляція витрат.

Інфляція попиту спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають під впливом загального збільшення сукупного попит. Таке збільшення може бути викликане зростанням пропозиції грошей, інвестиційних витрат та ін. чинниками. Виробничій сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції. Суть інфляції попиту пояснюється фразою: „Дуже багато грошей полює за дуже малою кількістю товарів”.[ 11, с. 606 ]

Для пояснення суті інфляції попиту звернемося до додатку А..

Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних факторів, насамперед з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту на існуючою продукцією товарів і послуг.

Інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та завантаженості виробничих потужностей, коли зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають (додаток А). Зростання грошової маси на відрізках Е1Е2 та Е2Е3 кривої призводить до інфляційного зростання цін (Р). На графіку AD - сукупний попит; AS - сукупна пропозиція; Р - рівень цін; Q - реальний ВНП.

Немонетарними причинами інфляції вважають:

– розширення державних замовлень, перш за все військових;

– зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

– зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок;

– зміни в асортиментній структурі сукупного попиту призводять до зростання загального рівня цін, бо ціни на нові товари вище за ціни на традиційні товари.

Монетаристи називають такі причини інфляції попиту:

§ Зростання номінальних косових залишків, яке обумовлене збільшенням грошової бази, вилученням грошей із сектору майна, використанням фінансових активів та боргових зобов'язань як платіжних засобів;

§ Зростання швидкості обігу грошей, яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб'єктів.

Інфляція витрат (пропозиції) проявляється у зростанні витрат виробництва, які випереджають зростання реального доходу та продуктивності праці.

Причинами інфляції втрат є:

1. олігополістична практика ціноутворення та фінансова політика держави;

2. зростання цін на сировину;

3. збільшення податкового тиску;

4. боротьба профспілок за підвищення зарплати.

Інфляційний процес розвивається під впливом ряду немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і збільшення собівартості одиниці продукції (додаток Б).

На додатку Б AS - сукупна пропозиція; AD - сукупний попит; Р - рівень цін; Q - обсяг виробництва.

В чистому вигляді інфляція попиту та інфляція витрат практично не зустрічаються. Вони перетинаються чередуючись одна з одною.

На додатку В показано, що зв'язка „заробітна плата - ціни” запобігає розкручуванню інфляційної спіралі.

Слідом за зростанням попиту (здвиг кривої AD1 в AD2) спостерігається підвищення рівня цін, що обумовлює вимогу робітників збільшення заробітної плати. Збільшення заробітної плати, в свою чергу, означає зростання витрат виробництва, а значить здвиг кривої AS1 в AS2 і підвищення рівня цін з Р1 до Р2. В подальшому процес йде по спіралі: відповідь профспілок на зріст цін - нові вимоги індексації заробітної плати. У випадку її проведення в економіці знову зростає сукупний попит і ціни.

Для припинення подібної тенденції можливе затримування росту заробітної плати і зниження тарифів на енергоносії та транспортні послуги. Отриманий таким чином доход дасть можливість бізнесу направити його на інвестиційні цілі, що збільшить обсяг виробляємої продукції навіть при деякому зростанні безробіття. Підвищення останньої, в свою чергу, зменшує сукупний попит, а отже, стримує зростання цін.

Таким чином, найважливіші чинники інфляції витрат це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергоресурси.

Справа в тому, що в структурі витрат постіндустріального виробництва основне місце посідає „зарплата”, і чим цивілізованіше суспільство, тим вище її розмір. Зростання цін на товари починає розкручувати спіраль „ціни - зарплата”: чим вище ціни, тим вище повинна бути зарплата, а чим більше зарплата, тим більші витрати виробництва (і ціни товарів). В цьому розумінні й говорять про інфляцію витрат.

Цікавою проблемою макроекономічної теорії є поясненн інфляції, особливо інфляції попиту. Існують два протилежних пояснення інфляції попиту : з позиції монетаристськоїі кейнсіанської теорій.

Монетаризм . Широковідомим став вислів Мільтона Фрідмана про те, що „інфляція скрізь і завжди є монетарним явищем”. Тобто для того, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію грошей. Однак деякі фактичні дані засвідчують, що не все у зв'язку інфляція - грошова пропозиція є цілком очевидним. Якщо інфляція - це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зумовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався ?

Відповідь на це питання міститься у відомій монетаристській формулі

M · V = P · Y (1.1.)

По-перше. Частково зростання грошової маси може „поглинатися” зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини : частково зросла грошова маса „обслуговує” приріст ВНП, а частково втілюється у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни ”коригується” швидкістю обертання грошей : ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.

Отже, зв'язок між грошовою пропозицією та цінами послаблюється динамікою реального ВНП та швидкістю обертання грошей. Розуміючи це, представники монетаризму зауважують, що її можна передбачувати і контролювати. За їхніми уявленнями, швидкість обертання є функцією норми процента : якщо ставка залишається незмінною, то і швидкість обертання також не змінюється. А власне зв'язок між процентною ставкою і швидкістю обертання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаються її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.

Кейнсіанський погляд. Кейнсіанство , як зазначалося вище, поставило в центр макроекономічної теорії сукупний попит. Виходячи зцього, це вчення пояснює і явище інфляції.

Із курсу мікроекономіки нам відомо, що ціни залежать від граничних витрат, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зарплати. Зростання сукупного попиту, за кейнсіанською теорією, має привести до збільшення рівня зарплати, рівня витрат, а отже, і до підвищення цін.

Відомий економіст А. Філліпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 рр., який підтверджував існування залежності між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття. При безробітті на рівні 4,5 % від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скорочені безробіття до 4 % відбувається річне збільшення зарплати на 0,5 %. На основі цих даних і була побудована відома крива Філліпса ( додаток Г ).

Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під нтиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних витрат і в результаті - зростання цін, тобто інфляцію :

AD ^ > U v > W ^ > MC^ > P^ (1.2)

Де U - рівень безробіття ,

W- рівень зарплати ,

MC- граничні витрати.

Усі міркування, які випливають із кривої Філліпса, мають обґрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмінною. Якщо ж , наприклад, продуктивність праці (виробіток на одного працівника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, зв'язок

W ^ > MC^ > P^

справедливий лише за двох умов : коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.

Традиційно крива Філліпса зображається в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безробіття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та інфляцією : із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

Різновидом одночасно і інфляції і попиту, і інфляції витрат є так звана „ інфляція, пов'язана зі спадом”. Її модель, розглянута, наприклад, у книзі Двіна Дж.Долана та Дейвіда Е.Ліндсея, цікава для нас тим. Що досить точно відтворює ситуацію в Україні. Початок інфляції в нашій країні пов'язаний із надмірним сукупним попитом та постійними інфляційними очікуваннями.

Ситуація, відображена на графіку, передбачає, що завдяки діям уряду у галузі бюджетно-податкової або грошово - кредитної політики обсяги виробництва утримувалися на рівні вищому, ніж природний ( точка Е1 лежить праворуч від лінії довготермінової пропозиції ).

Якщо економіка перебуває у стані постійної інфляції, то природною реакцією виробників є скорочення обсягів виробництва. Слідом за зсувом лінії сукупного попиту праворуч ( від AD1 до AD2 ) відбувається лівосторонній зсув лінії сукупної пропозиції ( від AS1 до AS2 і AS3 ) та зростання цін.

Лівосторонні зсуви лінії AS спричиняють ситуацію, коли обсяги виробництва спочатку зменшуються до природного рівня, а потім стають меншими, ніж цей рівень ( точка Е4 ).

Розглянута модель ґрунтується, по-перше, на тому, що, коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найімовірніше, уряд, відчувши її негативні наслідки, починає обмежувати інфляцію саме стримуванням сукупного попиту. По-друге, в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне обмеження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.

Власне інфляція, пов'язана зі спадом, припадає на інтервал між точками Е3 та Е4. Саме тут інфляція поєднується із скороченням обсягів виробництва нижче від природного рівня та з появою безробіття, що перевищує природний рівень. [ 3 , с. 107-114 ]

По характеру інфляційного процесу розрізняють відкриту і приховану інфляцію.

Відкрита інфляція притаманна країнам з ринковою економікою, де вільна взаємодія попиту і пропозиції призводить до відкритого, нічим не стримуваного зростання цін в результаті падіння купівельної спроможності грошової одиниці.

Хоча відкрита інфляція і спотворює ринкові процеси, все ж вона зберігає за цінами роль сигналів, які показують виробникам і покупцям сфери вигідного застосування капіталів. Тим самим відкрита інфляція виступає своєрідним антиінфляційним засобом.

Прихована інфляція притаманна економіці з адміністративним контролем над цінами і доходами. Вона тому так і називається, що жорсткий контроль над цінами і доходами не дозволяє відкрито проявитися інфляції в єдино доступній їй формі - в зростанні грошових цін. В такій ситуації інфляція набуває підпільного характеру: зовнішні ціни сталі, оскільки маса грошей фактично зросла, надлишок грошей трансформується в товарний дефіцит і цим дезорієнтується регулювання економіки. Надлишок грошей прикидається недостачею товарів, і тоді здається, що вирішення економічних проблем однозначно пов'язано з зростанням виробництва, збільшенням пропозиції. Однак постійно надлишкова емісія не може бути компенсована не встигаючим за ним зростанням виробництва.

Отже, в умовах прихованої інфляції (по яким би міркуванням вона не подавлялася) товарний дефіцит - це зовнішнє вираження і неминучий наслідок причини, що приховується - звичайної інфляції, незвичайність якої лише в тому, що їй забороняють бути.

Іншими словами, прихована інфляція - це заборонена інфляція. В результаті такого насильства над економікою товарний дефіцит стає видимою стороною невидимого інфляційного процесу, оскільки на ту ж кількість товару приходиться більша кількість грошових знаків. В ринковій економіці диспропорція знайшла б вихід у вигляді зростання грошових цін. Прихованій же інфляції доступний лише один вихід - отовареною може бути лише частина грошових знаків, і саме її слід вважати „грошима”.

Таким чином, при прихованій інфляції тільки частина грошових знаків виступає як гроші, тоді як інша, не отоварена частина негайно перетворюється в хибні гроші (цього не відбувається при відкритій інфляції, тому що зростання грошових цін враховує величину всієї грошової маси, в тому числі і інфляційної). Однак при прихованій інфляції ніхто не знає, чим він розраховує - грошима чи хибними грошима? Така загадковість по-різному впливає на поведінку покупців і продавців. Покупці намагаються „піймати” дефіцитний товар, перетворити грошові знаки в справжні гроші.

Але саме дефіцитність товару означає, що купівля товару стає випадком, удачею, лотереєю. Виникають черги - постійні й озлоблені. Продавці ж починають спекулювати дефіцитним товаром. З'являється „чорний ринок” - нелегальна форма інфляції в умовах її приховування.

„Чорний ринок” в якійсь мірі показує дійсні ціни товарів. При цьому виходить так, що покупців граблять двічі: адміністративно непорушні цілі лицемірно свідчать про свою „стабільність” (а звідси й відсутність причин для підвищення зарплати!), але людям, які одержують доходи по рівню офіційних цінників пустих магазинів, насправді приходиться купувати товари по цінам „чорного ринку”. Більш того, ілюзія незмінності цін створює видимість економічного благополуччя, вводить в оману і покупців, і продавців, і уряд (до сих пір частина нашого суспільства зітхає за тими „низькими”, „стабільними” цінами, які не відображали ніякої економічної реальності).

Приховану інфляцію не можна вилікувати, її можна тільки „обезболити”, загнати ще глибше, не дозволяючи проявитися і тим самим готується „вибухівка” уже для всієї економіки. Тай добитися цього можна лише адміністративними методами. В результаті економіку дожидає справжня катастрофа. Справа в тому, що приховування інфляції на протязі десятиріч настільки спотворює ціни, що реальні економічні процеси просто не усвідомлюються, суспільство живе, оманюючи себе і привчаючись до цього.

Відкриту інфляцію можна вилікувати - і лікується вона економічними методами. Більш того, стає зрозумілим, в якій мірі слід підвищувати доходи малозабезпеченим верствам населення, а також робітникам бюджетної сфери.

Переводячи приховану інфляцію у відкритий стан ми одержали можливість вперше оздоровити нашу економіку економічними методами.

Інфляційний шок - це одномоментне різке підвищення цін. Воно може дати поштовх до відкритого прискореного підйому рівня цін.

По місцю розповсюдження виділяють:

§ локальну інфляцію - зростання цін відбувається в межах однієї країни;

§ світова - охоплює групу країн або глобальну економіку.

По темпам підвищення цін:

§ „повзуча інфляція” - ціни зростають в незначному обсязі (приблизно до 10% на рік);

§ галопуюча інфляція - швидке зростання цін - від 20 до 200% на рік, такий темп може викликати тяжкі економічні і соціальні наслідки(падіння виробництва, банкрутства підприємств, падіння рівня життя населення тощо);

§ гіперінфляція - катастрофічне зростання цін - 500-1000% і більше на рік - призводить до руйнування економічної системи.

Інфляція вимірюється за допомогою статистичного показника - індексу цін. На практиці застосовують індекси цін, які відображають зміни загального (середнього) рівня цін, або цін на окремі товари, групи товарів.

В світовій практиці використовують індекс вартості життя - індекс роздрібних цін спеціальної групи товарів і послуг, які входять в бюджет середнього споживача і створюють його прожитковий мінімум.

Для його розрахунку застосовують таку процедуру.

А. Спочатку визначається споживча корзина: набір типових товарів і послуг, які найчастіше вживаються.

Б. Встановлюють базовий період - стартовий рік, від рівня цін якого підраховують їх зміни в наступний період.

В. Визначають сукупну ціну ринкової корзини (сумарна ціна всього набору товарів і послуг) для базового періоду.

Г. Підраховують сукупну ціну такої ж корзини для даного періоду.

Д. Знаходять індекс цін - показник який відображає відносну зміну загального (середнього) рівня цін (в %) по формулі:

 ціна ринкової корзини в даному році

І цін = х100% (1.3.)

ціна ринкової корзини в базовому році

У більшості країн світу ІСЦ розраховується : щомісячно і за рік в цілому. Склад споживчого кошика в різних країнах включає від декількох десятків товарів і послуг до декількох сотень. В Україні він дорівнює 60.

Одним з найбільш поширених індексів, за допомогою якого визначають рівень інфляції, - індекс Пааше :

(1.4.)

де Р - рівень інфляції ;

Р , Р - рівень цін у ( t ) та ( t + 1 ) роках ;

Q - обсяг податку у ( t + 1 ) році

i , n - кількість видів товарної продукції.

Індекс цін може мати три значення:

1-й варіант: індекс цін = 100%. Це означає, що ціни залишилися незмінними.

2-й варіант: індекс цін вище ніж 100%, наприклад 140%. Це означає, що ціни в поточному році підвищилися порівняно з базовим в 1,4 рази тобто відбулося інфляційне знецінення грошей.

3-й варіант: індекс цін нижче 100%, скажімо 80% (ціни упали на 20% порівняно з базовим періодом). Це означає, що відбулася дефляція (лат. deflatio - видування) падіння рівня цін.

1.3 Соціально економічні наслідки інфляції в ринковій економіці

Інфляція впливає на економіку по кільком напрямам. При інфляції зростання цін і заробітної плати не мають єдиного темпу через такі причини:

§ Перерозділ доходів і багатства між різними класами (зростає розрив між багатими і бідними);

§ Спостерігається різна спрямованість курсу відносних цін та обсягів випуску різних товарів.

Інфляція перерозподіляє доходи від тих, хто має активи з фіксованим і номінальним рівнем відсотка, на користь тих, хто виплачує заборгованість за фіксованою номінальною ставкою. У разі дефляції відбувається зворотній процес.

Інфляція впливає на економіку ще за двома напрямами: вона відбувається на загальному обсязі виробництва (макроекономічний ефект) і на розміщення ресурсів та економічній ефективності (мікроекономічний ефект).

Для першого випадку характерно, що інфляція посилюється в період високої зайнятості та зростання виробництва, і, навпаки, зниження інфляції поєднується зі спадом виробництва і зростанням безробіття. Однак сучасний ринок розвинених капіталістичних країн засвідчує, що такого прямого зв'язку між інфляцією та рівнем обсягу виробництва і зайнятості немає.

У другому випадку мікроекономічним наслідком інфляції є знецінення грошей. Крім того в період інфляції довгострокові ціни на витрати і товари (трудові контракти, продукція державних підприємств) нижчі від загального рівня цін. При цьому встановлено, що помірна інфляція не призводить до тяжких соціально-економічних наслідків.

Наслідки інфляції залежать також від того, збалансована чи незбалансована інфляція.

Збалансованою є така інфляція, до якої економіка призвичаїлась. У цьому разі відповідно до щорічного зростання виробництва і зайнятості цін на нові види товарів і послуг зростає відсоткова ставка. Отже ситуація відповідає тій, коли ціни стабільні. Така інфляція нічого не змінює в економіці.

В умовах незбалансованої інфляції ціни різко зростають, при чому неодночасно на всі товари і послуги. Від незбалансованої інфляції потерпають насамперед грошовий обіг та система оподаткування. Населення, прагнучи зберегти свої гроші, намагається перевести їх у цінні папери, що дають прогресивний відсоток прибутку, свідомо завищуючи їхню номінальну вартість.

Так, під час енергетичної кризи 1979 р. ціни на енергоносії несподівано зросли на 12%, а рівень заробітної плати знизився на №%.

Реальний доход споживачів нафти різко знизився, а ціни на акції нафтодобувних компаній різко зросли. Інакше кажучи, якби інфляція і не припинилася, то зростання цін на нафту все одно відбилося б на їх споживачах.

Незбалансована інфляція, до якої економіка не може адаптуватися, породжує передусім перерозподіл доходів у суспільстві.

Різновидом інфляції є імпортована інфляція, за якої при незмінному валютному курсі кожне підвищення цін у світі відбивається на цінах у конкретній країні внаслідок зростання цін на імпортовані товари. Головною умовою, за якої країна може себе захистити від зовнішньої інфляції за допомогою підвищення валютного курсу (ревальвація), є скорочення внутрішніх витрат. Тоді конкурентоспроможність буде досить високою і дасть змогу витримати валютну політику, що ґрунтується на підвищенні експортних цін.

В цілому в світовій економіці спостерігається розвиток по інфляційному варіанту. Але темпи знецінення грошей різні в різних групах країн. Найнижчі вони в західних державах. Прийняті та за останні роки антиінфляційні заходи дозволили суттєво скоротити темпи інфляції.

Найбільш високі темпи інфляції в країнах, що розвиваються, особливо в Латинській Америці (від300% до 500%). Основною причиною зростання цін в Латинській Америці і в інших регіонах є дефіцит державних бюджетів і зовнішня заборгованість (платежі по кредитам західним країнам).

Наслідком є розвиток багатьох з цих країн по колоніальному типу.

Наслідками інфляції також є:

§ скороченні поточних реальних доходів;

§ зниження реальної собівартості особистих заощаджень;

§ ефект інфляційного оподаткування;

§ перерозподіл доходів між приватним сектором і державою;

§ перерозподіл майна від кредитора до дебіторів, бо борг повертається знеціненими грошима;

§ скорочення обсягів виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва;

§ перерозподіл доходів між працею і капіталом в умовах, коли ціни на товари та послуги визначаються на ринку досконалої конкуренції, а ціна праці через адаптивні очікування із запізненням реагує на зміну рівня цін.

Інфляцію не можна повністю ліквідувати, оскільки вона обумовлена циклічним характером розвитку ринкової системи.

гіперінфляція грошовий антиінфляційний

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ.

2.1 Характеристика інфляційного процесу в Україні

Особливостями інфляційного зростання цін у 90-ті роки ХХ століття в Україні стали не наслідки війни і циклічні коливання виробничого циклу, а взаємо переплетення низки зовнішніх і внутрішніх причин.

До зовнішніх причин відносять:

§ зростання цін на світових ринках;

§ скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

§ від'ємне сальдо платіжного балансу.

Внутрішніми причинами є:

§ Деформація економіки;

§ Монополія держави на грошову емісію;

§ Монопольне становище великих виробників та їхній диктат цін;

§ Непомірно високі податки і кредитні ставки за кредити, тощо.

Негативний вплив мала також нездатність учасників перебудови замінити вичерпні адміністративні регулятори механізмом ринкового регулювання виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Як зазначалося вище, в СРСР наявність інфляції не признавалась. В кінці 80-х років знецінення грошей стає більш явним. По офіційним даним, в СРСР ціни на споживні товари (враховуючи приходну інфляцію) в 1989 р. виросли на 7,5%, в 1990 р. - на 19%. В 1991 р. в країнах СНД ціни виросли в 2,4 рази. Тобто в молодій суверенній країні діяли також причини, що викликають інфляцію, успадковані від колишнього СРСР.

Український купон, тимчасово виконуючи роль національної валюти, об'єднав усе господарство країни. Забезпечивши його стабільний обіг, уряд міг збільшити виробництво товарів народного споживання і розпочати процес структурних змін, але цього не зробив. Швидке знецінення купону було викликане, насамперед, помилковими діями уряду, спрямованими на уповільнення, а то й блокування виходу з „рублевого простору”. Не вжито було необхідних заходів для скорочення дефіциту державного бюджету і переходу у взаємостосунках з партнерами із СНГ на світові ціни. Відбулося небачене підвищення цін і бурхливий сплеск інфляції. При цьому сумарна інфляція в Україні обумовлювалася двома чинниками: імпортованої інфляції та помилкової політики уряду.[ 6 , с.318 ]

В Україні, починаючи з 1990 р., інфляція почала катастрофічно наростати, при чому державні органи намагалися спочатку її замовчувати. Тільки з кінця 1991 - початку 1992 рр., коли вже інфляція стала відкритою і набула галопуючих темпів, про неї заговорили засоби масової інформації. Причинами інфляції стали чинники, названі вище, а головне - незбалансованість державного бюджету (значне перевищення витрат над доходами), падіння рівня виробництва в усіх галузях, у тому числі товарів масового споживання, зниження сільськогосподарського виробництва, необґрунтоване підвищення цін на товари (послуги), безмірна емісія купонних грошей, які остаточно знецінилися.

Якщо коротко проаналізувати ці процеси в Україні, то можна зробити такі висновки. Під існування фіксованих цін виникли умови для різкого зростання інфляції. Після того, як у 1991-1992 рр. Ціни знову були підвищені, а потім „відпущені” на свободу, купівельна спроможність карбованця неймовірно знизилася. Наступний крок лібералізація цін, знову ж таки небезпечна товарною масою. В результаті поряд з підвищенням цін відбулося загальне падіння купівельної спроможності карбованця (купона), а в підсумку - катастрофічне зниження життєвого рівня населення.

Слід також зазначити, що наприкінці 80-х - на початку 90-х років в Україні підприємства, які одержали певну господарську самостійність, пішли шляхом монопольного диктату цін з метою невиправданого збільшення своїх доходів, а уряд некомпетентно створив сприятливі умови для цього шляхом випуску нової маси грошей, фактично приховуючи ці безтоварні прибутки.

Розладнання фінансової системи всередині країни значно посилилося через загострення проблеми зовнішньої заборгованості України, яка в багато разів перевищувала обсяг річного експорту.

За цих умов значна частина ВНП (валового національного продукту) витрачається на виплату відсотків по зовнішній економічній заборгованості, а отже, посилює відставання внутрішнього споживання від виробництва.

В Україні діє ефект додаткового інфляційного оподаткування доходів. Так, в 1993-1994 рр. під тиском інфляційного процесу зниження реальної вартості щомісячних доходів сягало 30%.

В 1998 році в Україні річний темп інфляції становив 20%, в 1999 році - 19,2%.

В останні роки темп інфляції в Україні значно зменшився. Так, у 2003 році він становив близько 11%. При цьому спостерігається значне зростання економіки країни. У 2002 р., навпаки, спостерігався процес дефляції - зниження загального рівня цін. Але дефляція негативно вплинула на економіку України.

Наслідками інфляції в Україні є:

· Диспропорції в економіці;

· Дезорганізацію господарських зв'язків;

· Криза фінансів;

· Активізація спекуляції та „тіньової” економіки;

· Корупція, посилення злочинності;

· Зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень. Так, в 1992-1993 рр. ціни зросли в 2569 разів, а грошові доходи населення - тільки в 559 разів, вклади громадян в Ощадбанку знецінилися в 610 разів.

2.2 Причини розвитку гіперінфляції в Україні

Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, спотворена структура виробництва з низькою часткою предметів споживання, надмірне зношення основних фондів, гіпермілітаризація тощо становили сприятливий грунт для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років.

Для досягнення макроекономічної рівноваги уряд з 1992 року ліберазував ціни, які почали швидко зростати. Тривала відкрита інфляція стала несподіванкою для державних міжів, чимось незвичним і незнайомим. Невміння уряду боротися з цим лихом тільки підсилювало темпи зростання цін, що призвело до тяжких соціально - економічних наслідків . [ 12, с. 356 ] .

Висока інфляція , поєднавшись із безприцедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію , яка стала найвідмітнішою рисою вітчизняної економіки у 1992-1995 рр. Вхід економіки України у фазу гіперстагфляції зумовлювався передовсім високими темпами зростання загального рівня цін. При цьому змінюється структура кредитів : частка короткострокових кредитів різко зростає. У такій ситуації про якісь значні інвестиції в машини та устаткування не могло бути й мови, особливо в галузях зі строком окупності капіталу понад п'ять років. Усе це поглиблювало спад виробництва.

У вітчизняній економічній літературі досі точиться полеміка довкола причин гострої інфляції в Україні у 1992-1995 рр. Більшість економістів схиляється до думки, що спочатку в Україні розвинулась інфляція попиту, пов'язана з надлишковою грошовою масою. Зокрема важливими чинниками такої інфляції стали дефіцит державного бюджету. Остерігаючись соціального невдоволення, уряд утримував досягнутий рівень доходів населення через механізм індексації. Крім цього, для підвищення рівня ліквідності підприємства, левова частка яких була державною, НБУ періодично здійснював емісію грошової маси.Зростання витрат виробництва спричиняє підвищення цін.На динаміці цін в Україні вельми негативно позначився надмірно прискорений перехід Росії у 1993 році до торгівлі енергоносіями за світовими цінами. Внаслідок цього спостерігався небачений шок пропозиції , який підірвав енергомістку економіку України.

Знецінення заощаджень змусило громадян оперативно пристосовуватися до умов інфляції. Їхня нова поведінка полягала в тому, що люди швидко звільнялися від готівки на користь інших активів, які не втрачали своєї реальної вартості.

Отже, у 1992-1995 рр. В Україні діяли різні чинники інфляції, які нерідко підсилювали один одного. Зумовлена спочатку сукупним попитом, інфляція стала самоіндукованою. Зростання цін на товари, послуги та економічні ресурси здорожувало виробництво, що разом з інфляційними очікуваннями та підвищенням номінальних доходів вело до нового спалаху інфляції. Це й зумовило гіперінфляцію.

РОЗДІЛ 3. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА: СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА

3.1 Основні методи стабілізації грошового обігу

Антиінфляційна політика - це сукупність заходів держави, спрямованих на встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть застосовуватися тільки до відкритої інфляції. Приховану інфляцію необхідно спочатку перетворити на відкриту і лише потім розробляти заходи боротьби з нею.

Інфляцію не можна повністю ліквідувати, оскільки вона обумовлена циклічним характером розвитку ринкової системи.

Основним завданням макроекономічного регулювання є - підтримка повної зайнятості при стабільності рівня цін.

Антиінфляційна політика має два види :

- адаптивна політика ( політика градуювання ) ;

- активна політика ( шокова терапія ).

Адаптивна політика проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, поступовому знижені темпів зростання грошової маси.

Адаптивна інфляційна політика дає позитивні результати за умови, що темпи приросту грошової маси та рівня цін не перевищують 20-30 % на рік.

Основні заходи адаптивної політики :

· Стабілізація інфляційних очікувань .

· Поступове обмеження грошової пропозиції.

· Індексація грошових доходів населення.

· Застосування політики „цін та доходів” ( уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив'язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати - до підвищення продуктивності праці. Політика цін і доходів може бути ефективною, якщо вона пролонгована у часі, але це створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану.

· Укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати.

Активна антиінфляційна політика ( шокова терапія ) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції ).

Основні заходи активної антиінфляційної політики :

1. Заходи загального характеру :

· контроль за грошовою масою ;

· заборона емісійного фінансування Державного бюджету ;

· проведення грошової реформи конфіскаційного типу ;

· стабілізація інфляційних очікувань ;

· структурна перебудова ;

· регулювання валютного курсу ;

· підвищення ступеня товарності економіки ;

· приватизація ;

· засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності.

2. Заходи, спрямовані проти інфляції попиту :

· зменшення державних витрат;

· збільшення податків ;

· скорочення дефіциту Державного бюджету ;

· стабілізація валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані проти інфляції витрат :

· стримування зростання факторних доходів та цін

· зниження податків на бізнес та прибуткового податку в рамках економічної пропозиції ( уряд повинен проводити такі заходи, які сприяють зсуву довгострокової кривої сукупної пропозиції ( AS ) вправо без її руху вгору ( AS1 ) . ( Додаток 3 ) [ 2, с.260-262 ].

Світова практика нагромадила в антиінфляційній політиці певний досвід.

Контроль за зарплатою та цінами є частиною державної політики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подолання інфляційних очікувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішучість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої „зазіхання” на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. Можливі різні варіанти контролю : домовленість з профспілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати і цін. В Україні, зокрема, приймалися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробництва з метою стримування цін. [ 13 , с. 116 ] .

Слід, однак, враховувати , що в разі скорочення попиту за рахунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючого ефекту : скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфляції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.

Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах політики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарплати, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у продуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвестицій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в тому. Що в разі, коли інфляція спричинена „шоком пропозиції”, то індексація погіршує загальний стан економіки. Вихід з „шоку пропозиції” передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зростання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у деяких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня цін.

Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми оподаткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує встановлену межу.

„Концепція пропозиції” є антиінфляційним заходом, який полягає у збільшенні природного рівня виробництва. Її суть найкраще відображеє графік, що розміщений на додатку И. З метою запобігання скороченню пропозиції під впливом інфляційних передбачень здійснюються заходи щодо збільшення природного обсягу виробництва. Обсяги виробництва у довготерміновому періоді збільшуються від точки Y1 до Y2. Якщо немає передбачень щодо зростання цін на фактори виробництва, то праворуч зсувається і лінія короткотермінової пропозиції. Точка Е3 означає нову рівновагу без зростання цін, але при збільшенні виробництва. [ 13, с.117-118 ]

Вихід з інфляції передбачає не стільки усунення її наслідків (хоч це теж потрібно), скільки подолання спаду виробництва і ви коріння причин, що викликають знецінення грошей.

Процес стримування знецінених грошей, на відміну від інфляції, називається дефляцією. Дефляція передбачає скорочення грошової маси, вилучення зайвих грошей з обігу. Вона здійснюється за допомогою ряду фінансово-кредитних заходів:

а) збільшення обґрунтованого оподаткування та здійснення ефективного контролю за надходженням коштів у державні фінансові органи;

б) зменшення державних витрат (головним чином на апарат управління);

в) заморожування заробітної плати при стриманні зростання цін на паливно-енергетичні ресурси та товари народного споживання;

г) зменшення видачі кредитних сум (тільки на основі обґрунтованих розрахунків доцільності);

д) підвищення позикового відсотка, тощо.

3.2 Проблеми та перспективи антиінфляційної політики в Україні

Антиінфляційну політику держави не можна розглядати як певний відокремлений процес. Вона є складовим елементом соціально-економічної політики держави.

Розглянемо це питання в контексті досягнень світової економічної думки.

Як уже зазначалося, інфляція нерозривно пов'язана з таким явищем, як зростання обсягу виробництва, зайнятості, рівня витрат тощо. Так, крива Філіпа зображує залежність інфляції від безробіття ( додаток Г ).

Інфляція висока при низькому рівні безробіття і низька при високому.

Для зниження інфляції на 1% безробіття має протягом року бути на 2% вищим від свого природного рівня. За законом Оукена, це визначає зниження реального ВНП на 4% від потенційного.

Проблема зниження інфляції за рахунок зростання безробіття розв'язується неоднозначно. Частина економістів вважає, що кількісно така плата невелика, і за рахунок соціальних програм держави можна вирішити соціально-економічні суперечності, що виникають при цьому. Інші економісти вважають, що така політика завдає морально-психологічної шкоди. Світовий досвід засвідчив, що усі варіанти стримування інфляції за рахунок безробіття є невдалими. Політика держав щодо регулювання доходів не змогла стимулювати розв'язання головного завдання - поєднання повної зайнятості з поміркованою стабілізацією цін. [ 8 ,с. 372 ] .

Крива Філіпа застосовується тільки до короткотермінових періодів, оскільки під час довготермінового періоду навіть низький рівень безробіття вже призводить до зростання інфляції, оскільки останній залежить від позиції профспілок та фірм монополістів.

Практика підтверджує, що крива Філіпа може використовуватися лише за умов інертної інфляції, темп якої постійний. Під час несподіваних економічних потрясінь (енергетичні кризи 1973 р. та 1977 р.) інфляція зростає швидкими темпами і майже незалежно від рівня зайнятості.

Наприкінці 70-х років розвинені країни опинилися в ситуації, коли одночасно прогресували такі явища, як безробіття та інфляція. Крива Філіпа теоретично знеціненою часом і практикою розвитку. Економіка зіткнулася з таким явищем, як стагфляція , тобто одночасно з великим безробіттям (стагнацією), і високою інфляцією.

...