Тіньова економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Тіньова економіка

Вступ

Ситуація, що склалася на цей час в Україні внаслідок масштабно-вибухового поширення такого явища, як «тіньова» економіка, потребує глибоких і комплексних наукових досліджень цього найбільш своєрідного феномена перехідної (і не тільки перехідної) економіки. Спрощені, поверхневі суспільні уявлення щодо реальних масштабів і якісних особливостей такого складного системного явища, яким є «тіньова» економіка, мають досить негативний вплив на ситуацію, що склалася у цій сфері. З одного боку, це потенційно призводить до формування у державній політиці легковажних настроїв своєрідного «шапко-закидацтва», коли здається, що для досягнення успіхів на цьому надважкому суспільному напрямі досить провести разову «кавалерійську атаку», яка принесе миттєвий успіх. З іншого боку, зазначене сприяє поширенню своєрідного синдрому економічної «маніловщини», коли вважається, що весь негатив, який накопичився у «тіньовій» сфері, може якось сам по собі «розсмоктатися» і навіть автоматично трансформуватись у дещо економічно позитивне. За кінцевими наслідками, існування зазначених крайнощів у підходах до пошуку шляхів розв'язання цієї проблеми тільки сприяє подальшому масштабуванню процесів «тінізації» економіки та пролонгує на майбутнє зростання ускладнень, що пов'язані з позитивним вирішенням цього питання.

Негативні суспільні наслідки також можуть мати місце і в разі реалізації владними структурами так званої «імітаційно-про-фанаційної» політики боротьби з найбільш «чорними» проявами «тіньових» процесів. Тобто, коли владні дії, в основному, спрямовуються на формально-поверхневе вирішення завдань подолання кримінально-економічної злочинності (у першу чергу корупції), і які, в основному, зводяться до використання відпрацьованих бюрократією механізмів суспільного «окозамилювання», що проявляються, скажімо, у маніпулюванні статистикою зростання динаміки «викриття» та «покарання» дрібного «тіньового планктону» і мілкої кримінально-економічної «сошки». При цьому, як правило, ці дії не виходять на рівень мафіозного «генералітету» та їх владних покровителів і не торкаються базових глибинних джерел живлення «чорного» ринку. Тому саме така політика спроможна лише загнати хворобу у глиб та сприяти з часом доведенню ситуації до стану вибухово-небезпечної екстремальності.

Невраховування реально існуючих масштабів «тіньової» економічної діяльності призводить також до значного перекручення макроекономічних показників, що у кінцевому наслідку впливає на допущення серйозних помилок при аналізі, прогнозуванні та моделюванні соціально-економічної ситуації. Особливо це відчутно в процесі реалізації сучасної монетарної політики Національного банку України.

Слід також зазначити, що не осмисливши того, що відбувається у «тіньовій» економіці, фактично неможливо розібратися з існуючими тенденціями та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються у легальній, або «світлій», економіці. Тобто без останнього неможливо достатньо точно спрогнозувати перспективи подальшого соціально-економічного розвитку країни. На цей час більшість спеціалістів, які досліджують питання, що пов'язані із функціонуванням «тіньової» економіки, вказуючи на причини та форми її проявів, визначаючи масштаби поширення, в цілому недооцінюють її справжнього руйнівного впливу як на поточний стан, так й на перспективи загальноекономічного розвитку країни. У той же час «тіньова» економіка була і залишається однією з найгостріших проблем сучасного соціально-економічного життя країни, що у багатьох своїх проявах є аналогічною, скажімо, проблемі подолання забруднення навколишнього середовища або СНІДу.

У зв'язку із цим виникає низка питань, як теоретичного, так і практичного характеру, без чіткої та максимально об'єктивної відповіді на які економічна політика як у короткотерміновому, так і у довгостроковому плані приречена на неефективність, а у багатьох випадках і на повний провал. Серед цих питань найбільш важливими є наступні. Що собою являє «тіньова» економіка? Які чинники та стимули генерують і які основні джерела живлять «тіньову» економіку? Яка її інституціональна структура? Як максимально точно оцінити масштаби «тіньової» економіки, а також питому вагу її структурних складових? Чи необхідно враховувати, а якщо необхідно, то яким чином слід враховувати обсяги «тіньової» економіки у структурі валового внутрішнього продукту країни (ВВП)? Яка роль і наслідки діяльності «тіньового» сектора економіки та його окремих структурних складових в національному господарстві та суспільно-політичному житті країни? Які причини у минулому сприяли і на цей час продовжують генерувати значне зростання «тіньової» економіки України? У чому полягають характерні особливості та якісні відмінності вітчизняних «тіньових» процесів у порівнянні з аналогічними явищами, що мають місце в умовах країн з розвинутими ринковими відносинами?

Відповідь на ці питання може надати структурам державної влади реальну можливість підвищити рівень об'єктивності щодо визначення найбільш перспективних заходів, спрямованих на посилення ефективності застосування конкретних підходів, методів і механізмів соціально-економічного та правового впливу держави (диференційовано до функцій кожної з гілок влади) на подальшу долю цього специфічного економічного укладу. Тобто системні наукові розробки у цій сфері можуть сприяти розширенню можливостей щодо забезпечення необхідної оптимізації напрямів соціально-економічної політики держави, що мають бути спрямовані або на повну ліквідацію, або на часткове обмеження, або на повну легалізацію тої чи іншої структурної складової «тіньової» економіки в залежності від рівня її суспільно-економічного значення, а також від реальної оцінки ступеня соціальної небезпеки її подальшого функціонування та розвитку. Аналітичні наробки з цього питання дозволять оцінити можливості комплексного застосування певної комбінації зазначених підходів у тих чи інших пропорціях диференційовано до кожної складової системи «тіньових» відносин, що у кінцевому підсумку сприятиме максимальному прискоренню реалізації кінцевої мети суспільної трансформації - створенню цивілізованої, прозорої, соціальне орієнтованої ринкової економіки.

1. Визначення, вимір та прояви тіньової економіки

тіньовий глобалізм економіка сектор

Тіньова економіка - сфера вияву економічної активності спрямованої на отримання доходів від здійснення заборонених видів діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та сплати податків при здійсненні легальних видів економічної діяльності. Тіньова економіка як суспільне явище формується і розвивається внаслідок деформацій у господарській системі певного типу, зокрема, процес тіньовизації української економіки окремі дослідники пов'язують із функціонуванням командно-адміністративної системи в попередні десятиріччя, надмірним одержавленням і над централізацією. Поширеним є підхід, згідно з яким розширення тіньової економіки спричинене помилковою стратегією трансформацією економіки командного типу в ринкову. Дехто з економістів розглядає тіньову економіку як своєрідну противагу офіційній (нормативній) економіці. Тіньова економіка, на їх думку, є своєрідною реакцією на перекоси в офіційній економіці, це дає змогу утримувати господарську систему у відносній рівновазі. Тому окремі науковці розглядають її як неминуче й нормальне певною мірою явище в господарській практиці, пов'язують з нею певні надії на виживання суспільства, особливо у кризові періоди розвитку.

Основними складовими тіньової економіки є:

1. Підпільна економіка - економічна діяльність різних суб'єктів господарювання, в тому числі підприємницька діяльність, спрямована на задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб, що здійснюється у неконтрольованою державою формах з метою ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів, нелегальне виробництво товарів і послуг.

2. Фіктивна економіка - економічна діяльність, в тому числі підприємницька, що пов'язана з шахрайством (виготовленням і збутом фальшивих грошей, цінних паперів, кредитних карток та інших платіжних документів, обманом кредиторів), фальсифікацією та ін.

3. Кримінальна економіка, пов'язана з наркобізнесом, проституцією, торгівлею дітьми, зброєю, окремими людськими органами для їх трансплантації, а також привласненням доходів у процесі професійної злочинної діяльності (торгівля коштовними металами, скуповування та перепродаж краденого).

Основною формою «тіньової економіки» є економічні злочини, скоєні організованими кримінальними групами для привласнення надприбутків. Важливий елемент такої діяльності - «відмивання грошей».

1.1 Механізми функціонування тіньової економіки

тіньовий глобалізм економіка сектор

Основні механізми ухиляння від оподаткування:

· нелегальне виробництво товарів (послуг),

· неврахований обіг (невраховані обсяги реалізації товарів і послуг, неофіційний бартер, невраховані проплати, неврахована виплата зарплати),

· незаконне отримання і використання податкових пільг,

· приховування реальних обсягів прибутку і доходів (фальсифікація цін, використання зарубіжних підприємств і рахунків, використання кредитних і страхових схем, фальсифікація змісту затратних статей, фальсифікація виробничих затрат, використання тіньових фінансових посередників),

· приховування доходів (для фізичних осіб),

· штучне банкрутство і штучна неплатоспроможність,

· приховування чи фальсифікація звітної документації та інформації про економічну діяльність,

· зміна резидентства суб'єкта економічної діяльності.

Тіньовим фінансовим посередником є, як правило, офіційно зареєстроване підприємство, створене з метою фінансового і документального обслуговування грошових і товарних потоків суб'єктів тіньової економіки. До основних функцій, які виконуються тіньовими фінансовими посередниками для нелегальних виробників за певну комісійну винагороду, належать: незаконне переведення безготівкових грошей у готівкові та навпаки; незаконна конвертація національної валюти; забезпечення нелегальних розрахунків національних і зарубіжних підприємств; неофіційна легалізація грошових коштів, нелегально вироблених і неврахованих товарів та інших матеріальних цінностей тощо.

1.2 Структура тіньової економічної діяльності

На основі аналізу і оцінок політичного, економічного, соціального підґрунтя тіньової економічної діяльності, яка розглядається в історичному ракурсі, і особливостей її функціонування, розвитку і трансформації в розвинутих державах світу, в тому числі і в Україні в умовах соціалістичного і перехідного періоду розвитку країни, та узагальнення наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених розгляду цього явища, сформульоване нове визначення тіньової економіки, яке більш повно відображає її суть і глибинні основи.

До тіньової економіки запропоновано відносити, таку економічну діяльність, яка не враховується або не контролюється офіційними державними органами, а також - діяльність, гир спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

В повному обсязі тіньова економіка охоплює весь спектр доходів, отримуваних від нерегламентованої державою економічної діяльності, яка включає в себе такі блоки:

неприховувану від державних органів економічну діяльність, яка з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин не враховується, не контролюється і не оподатковується державою;

легальну економічну діяльність, в процесі якої відбувається повне або часткове ухиляння від сплати податків, зборів, штрафів та інших обов'язкових платежів, а також порушення її державної регламентації;

незаконну навмисно приховувану від державних органів економічну діяльність і діяльність, спрямовану на отримання доходу шляхом скоєння чи сприяння скоєнню злочинів, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Структура тіньової економічної діяльності наведена на рис. 1.

Для віднесення того чи іншого виду діяльності до названих груп повинна виконуватись одна з двох умов:

така діяльність повинна бути поза регламентацією і обліком держави;

повинні порушуватись вимоги, обмеження і заборони, висунуті державою до економічної діяльності.

Основна частина тих видів діяльності, які відносяться до тіньової економіки, провадиться з порушенням вимог і обмежень, висунутих державою до економічної діяльності.

Запропоноване визначення тіньової економіки та включення до неї названих складових (видів діяльності) важливе з точки зору необхідності уникнення протиріч у підходах до вивчення цього явища і створення передумов, які б активізували міжнародну наукову інтеграцію в її дослідженні. При такому підході відпрацьовані вченими різні методики і методи оцінки різних складових тіньової економіки будуть не протиставлятися, а доповнювати одна одну, що дозволить вивчати дане явище у всій його сукупності.

В сучасних економічних дослідженнях та оцінках результативності і ефективності економічної діяльності, в тому числі і в Україні, використовується узагальнюючий макропоказник - валовий внутрішній продукт (ВВП), який розраховується на основі офіційних статистичних даних. Цілком зрозуміло, що в цьому показнику не знаходить свого відображення та значна частина результатів економічної діяльності, яка провадиться в тіньовому секторі економіки і суттєво збільшує реальний валовий внутрішній продукт, що створюється в народному господарстві кожної держави. Тому для прийняття виважених управлінських рішень як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях, а також оцінки тіньовизації економіки, пропонується в економічних розрахунках враховувати загальний (реальний) обсяг валового внутрішнього продукту (ВВПр), який враховує окрім офіційного валового внутрішнього продукту (ВВПоф) і ту частину ВВП, яка виробляється (створюється) в межах тіньового сектора економіки (ВВПт).При цьому під тіньовизацією економіки розуміється кількісне зростання і збільшення питомої ваги тіньового сектора економіки, а також його якісні видозміни. [3; 10-12]

2. Причини існування та оцінки обсягу тіньового сектору економіки

Відомо, що до існуючого (значного) рівня оподаткування ринкові країни прийшли у 60-70 роках ХХ століття, тобто маючи практично віковий проміжок розвитку ринкової економіки при відносно невисокому рівні оподаткування. Податкова система України була побудована на основі існуючих систем Європейських країн, ураховуючи перспективу вступу до Європейської спільноти. Цілком природно, що поруч з відкритим кордоном для імпортних товарів, це зробило практично неможливим існування нездатного до конкуренції на світовому рівні вітчизняного виробника. Відсутність конкуренції на внутрішньому ринку за роки соціалізму, невірна амортизаційна політика, обмежений обмін технічною інформацією всі ці «переваги соціалізму» поставили вітчизняного виробника перед дилемою: сплачувати податки або виживати, сплачуючи їх тільки частково. Цілком зрозуміло, що більшість пішло шляхом виживання за рахунок часткової тінізації виробництва. У попередніх розділах вже були розглянуті основні механізми відхилення від сплати податків. Основний елемент запобігання від сплати податків для більшості підприємств - це здійснення фіктивних операцій. Таким шляхом кошти підприємства А перераховуються на рахунки фіктивної фірми за нібито зроблені послуги або товари, які потім у вигляді готівкових коштів повертаються до фірми А за відрахуванням незначних відсотків за викопану операцію. Ці кошти пізніше можуть бути використані для сплати тіньової заробітної плати або для хабарів при різних перевірках. Оскільки ця операція коштує недорого (від 1% до 11% від конвертованих суми), то завдяки тільки зниженню рівня оподаткування важко зробити її невигідною для підприємця. Даний бізнес не с чисто російським або українським. Аналогічні операції, що виконуються, наприклад у США, коштують значно дорожче (40-50% від конвертованих сум), оскільки такий бізнес жорстко припиняється державою.

Однією з можливих причин низької ефективності податкової служби при виявленні фіктивних фірм відомий російський спеціаліст в галузі тіньової економіки А. Яковлєв вважає так названий «ризик податкової служби», тобто тоді, коли податкова служба починає розслідування діяльності фіктивної фірми неможливо взагалі визначити політичні фігури, які можуть опинитися серед клієнтів цієї фірми. Тоді несхильний до кар'єрного ризику працівник податкової служби вважає, що краще просто не помічати діяльності цих фірм. Крім того, наприклад, у місті Києві існує податкова конкуренція між різними районами, і якщо в деяких з них будуть створені умови для сутттєвого збільшення реального податкового піску, то кількість фірм, зареєстрованих у цьому районі, зменшиться, що призведе, скоріше, до недовиконання цим районом планів по збору податків.

Цікавим поглядом на проблему тіньової економіки є робота Б. Бродського, в якій побудована модель взаємодії тіньового та офіційного секторів економіки. Він ділить всі постсоціалістичні країни Східної Європи та СНД на дві категорії: R та L. До першої категорії належать країни зі значними природними ресурсами, які віддають перевагу розвитку експортно-орієнтованих виробництв з незначним рівнем переробки сировини (Румунія, Болгарія, Росія, Україна та інші). До другої категорії - відносно бідні на природні ресурси країни, які змушені розвивати високо-затратні технології (Польща, Угорщина, Чехія та інші). Для економіки R країн характерним є стале зростання обсягів тіньової економіки, тоді як для країн категорії L країн частка тіньової економіки зменшується з часом при використанні звичайних заходів - зменшення податкового тиску та збільшення каральних функцій за ухилення від сплати податків.

Можливість отримання значної ренти з добутку та експлуатації природних ресурсів веде до інституто-національного оформлення переваг експортно-орієнтованого сектора економіки (зниження податкового тиску на гірничо-металургійний комплекс в Україні). Такий напрям розвитку окремих галузей економіки, підпорядкований світовому, суттєво не впливає на розвиток економіки країни взагалі. Вважаючи, що виробничі функції як відкритого, так і тіньового секторів економіки, є функцією Кобба-Дугласа, будуються моделі взаємодії тіньового та офіційного секторів економік типу R та L. Доведено, що для L економіки динаміка відкритого та тіньового секторів знаходиться в оберненій залежності, тобто при зростанні обсягів виробництва відкритого сектору зменшуються обсяги тіньового і навпаки. Зростання тіньового сектору очікується, якщо основний податковий тиск лягає на відкритий сектор економіки, а санкції за відхилення від сплати податків малі.

Якщо розглянути макроекономічну структуру економіки - R-типу, то для неї характерний тісний взаємозв'язок таких секторів виробництва: експортно-орієнтованого сектора економіки (ЕСЕ), сектора природних монополій, який працює на внутрішньому рийку (ПМ), підприємства, що працюють переважно для внутрішнього ринку (ПВР) та підприємства тіньового сектора економіки (ПТЕ). Принципова схема економічних взаємозв'язків подана на рис. 2.1

Рис. 2.1. Принципова схема взаємодії чотирисекторної економіки

Слід підкреслити, що до підприємств тіньового сектору економіки автор відносить не тільки виробництво товарів та послуг, які не включені до офіційної статистики і, звідси, не оподатковуються в основному фінансово-посередницьких структур, в чиїх руках зосереджено розподіл продукції природних монополій (енергетичний сектор економіки). Звідси, агрегований дохід тіньового сектору економіки складається не тільки з доходу від тіньового виробництва та послуг населення, а головним чином, завдяки фінансовому посередництву. У найбільш незручних умовах працює сектор економіки, спрямований па задоволення потреб внутрішнього ринку. З одного боку, його розвиток гальмує недостатня потужність внутрішнього рийку, з іншого - для досягнення конкурентоспроможності цих підприємств потрібні значні зовнішні інвестиції. Усього цього позбавлені економіки L-країн, оскільки всі сектори економіки в них мають рівні конкурентні умови. Автор вважає, що, як це здійснювалося у деяких країнах (Нігерія, Венесуела), в економіках R-країн можливе неконтрольоване зростання тіньового сектору економіки, що може призвести до колапсу економіки країни взагалі.

Існування певного рівня тіньового сектора не дає змоги проводити ефективну макроекономічну політику держави, оскільки остання буде базуватися на неадекватних оцінках та макроекономічних показниках, що є особливо актуальним для грошово-кредитної політики, адже нелегальний обіг готівки непідконтрольний Національному банку.

Як відомо, основним макроекономічним показником держави є її ВВП. Останнім часом розрахунки обсягу ВВП є об'єктом політичних спекуляцій з цілої низки причин. По-перше, розмір ВВП є складовою частиною визначення податкового тягара, при цьому збільшення ВВП дозволяє знизити відносну величину податкового тиску. По-друге, розмір ВВП значною мірою визначає категорію країни і умови кредитування при отриманні довгострокових кредитів. Крім вищеназваного, для України, існують ще й свої причини для деформації дійсних оцінок ВВП: визначення індексу людського розвитку значною мірою базується на величині ВВП на душу населення. Крім того, мета, поставлена в урядовій програмі «Україна 2010», передбачає інтеграцію до ЄС, що можливо лише за умови досягнення рівня ВВП 4-5 тис. доларів на душу населення. Щоб це відбулося, необхідний надзвичайно високий темп розвитку країни (приріст ВВП - 7% на рік з 2001 по 2005 рік та 8% з 2005 по 2010 pp.), з чим урядовці впоралися «легко». Потрібно відзначити, що у світі тільки Білорусія? та Китай розвиваються швидше! За їх прогнозом, це збільшить ВВП за 10 років у п = (1,07)' * (1,08)'' = 2.06 разів. Нескладні розрахунки дають величину ВВП на 2000 рік не менше 2000 доларів на душу населения. Прогнозоване значення ВВП, заданими Мінстату, на 1999 рік - 121 млрд. гри., за 1998 рік - 104 млрд. грн., а це означає, що ВВП на душу населення не перевищує 600 доларів, що, у свою чергу дає таку оцінку частки тіньового сектора економіки: (2000-600) 72000 = 70%. На наш погляд, ця оцінка завищена, і тому потрібне її серйозне обґрунтування. Посилання на тіньову економіку використовуються також, коли потрібно підкреслити обмеженість економічних моделей, які базуються на офіційній статистиці.

Тепер детальніше визначимо об'єкт нашого дослідження. Далеко не всі види економічної діяльності враховуються офіційною статистикою, а отже, не мають власного внеску до ВВП. Наприклад, продукт, виготовлений у домашньому господарстві, важко виміряти і тим більше оподатковувати. Кримінальна активність (продаж наркотиків, проституція та інші) також приносять значні прибутки її керівникам, при цьому залишаючись поза межами офіційної статистики. Відомі спроби урядів деяких країн щодо здійснення оподаткування нелегального бізнесу (наприклад, проституції в Німеччині). В інших країнах (Голандія) проституція - цілком легальний бізнес, з якого сплачуються податки, а результати його діяльності враховуються у ВВП.

Значний розвиток тіньової економіки в розвинутих країнах припадає на 70-і роки, коли значною мірою зросли податкові ставки та рівень державного регулювання взагалі. Це явище викликало у деяких економістів сумнів щодо методів і точності розрахунків ВВП офіційною патетикою, а також можливості збільшення прибутку за рахунок оподаткування тіньової економіки. Тоді ж були зроблені і перші спроби оцінювання рівня тіньового сектора економіки.

Незважаючи на значну кількість праць, присвячених даній проблемі, питання якості оцінок поки що залишається нерозв'язаним. Це пояснюється тим, що різні методи оцінювання тіньової економіки дають різні результати. Серед підходів оцінки позалегальної економіки відзначимо такі:

- Монетарний метод, який базується на гіпотезі про використання тіньовим сектором виключно готівки (аналіз динаміки готівкової грошової маси дозволить отримати досить повну інформацію про розмір цього сектора економіки);

- Метод балансів доходів та видатків, при якому задекларовані доходи порівнюють з реальним обсягом споживання товарів і послуг;

- Аналіз зайнятості (число незареєстрованих безробітних побіч-по свідчить про розмір позалегального сектора економіки);

- Метод технологічних коефіцієнтів (співставлення спожитої електроенергії та задекларованого обсягу випущеної продукції);

- Метод опитувань домашніх господарств та керівників підприємств;

- Соціологічний метод, який аналізує особливі норми, за якими проходять нелегальні операції методів.

Наприклад у Канаді частка тіньової економіки складає 1,4%-47,1%, в США - 6,2%-19,4%. А це, в свою чергу, визначає, Ідо низька якість таких оцінок не дає можливості їх використання для коректування даних ВВП, які в подальшому використовуються урядом. Найбільше це стосується України, де практично майже не зроблені кроки для кількісних оцінок ВВП з урахуванням тіньового сектору економіки, а оцінки мають директивний характер. Це явище характерне також для країн Латинської Америки, де вважається, що попередні статистичні оцінки підлягають урядовій цензурі <>о моменту отримання офіційного статусу. Але це негативне явище ніяк неможливе в Європейському суспільстві, де Європейській комісії надано право перевірки надійності, порівняльності та повноти систем національних рахунків. До того моменту, коли Eurosfat затвердить наявність розрахунків ВВП, вони будуть вважатися тимчасовими або умовними. Якщо тіньова економіка не отримала відповідного відображення в поданих документах, додаткові розрахунки повинні бути виконані для отримання повних даних.

Як і в офіційній економіці, в тіньовій для випуску продукції потрібна праця та капітал. Зупинимо увагу на методі визначення тіньового сектору, який базується на використанні праці. Існує твердження, що підвищення рівня безробіття відповідає відтоку працівників з офіційного сектору і тому, що зайнятість у малому бізнесі зростає незначно. На 1999 рік передбачається скорочення зайнятості в економіці України на 400 тис. чоловік, і кількість безробітних становить приблизно 1,5 млн. чоловік. Але також відомо, що потенціал тіньової економіки не вичерпується тільки офіційно зареєстрованими безробітними. Певну частину складають працівники офіційної сфери, які зайняті у вечерні години, вихідні, а, можливо, і безпосередньо в робочий час. Природно, що люди значаться, як працівники офіційної економіки. Але, як правило, темпи збільшення рівня безробіття відповідають темпам збільшення тіньового сектору економіки (Італія, Іспанія).

Наведені думки свідчать, наскільки складною проблемою є якісне визначення тіньової економіки за офіційною статистикою зайнятості. Якщо розглянути механізм визначення тіньової економіки з точки зору можливості його оподаткування, то існує два визначення предмета. Перший - тіньова економіка, стосується національного продукту або прибутку, який не реєструється офіційною статистикою, тобто це прибутки, вільні від оподаткування. По-перше, визначення тіньової економіки припускає, що країна може бути багатшою, ніж свідчать офіційні дані, по-друге, що уряд отримує менше грошей на державні витрати, ніж повинно бути. Коли після 1960 року населення індустріальних країн змушене було сплачувати значно збільшені суми податків, це викликало бажання у частини підприємців і підприємств запобігти надмірному оподаткуванню. Податкові служби, в свою чергу, посилили контроль над переміщенням грошових потоків, а саме: поточних рахунків безготівкових операцій та інших. Це означає, що при обслуговуванні тіньової економіки попит на готівку зростає швидше, ніж на грошову масу взагалі. Таким чином, відношення готівки до грошової маси в цілому повинно зростати. Цей процес спостерігається також в економіці України, де це співвідношення з січня 1996 до липня 1999 зросло з 28% до 46% незважаючи на те, що середня швидкість зростання грошової маси МЗ менше ніж М0. Для економіки України характерний також міцний зв'язок кількості грошей поза банками за рівнем оподаткування виробництва. При підвищенні рівня оподаткування збільшується швидкість переходу до тіньової економіки.

Розглянемо, які шляхи ефективно використовуються для доведення існування та оцінки тіньового сектора економіки. Використання додаткової інформації про тіньову економіку в економічних моделях повинно поліпшити їх якість і, відповідно, покращити розрахункові характеристики, які визначають ступінь адекватності моделей. Оскільки в цій роботі використовуються економетричні моделі, то моделі з додатковою інформацією повинні мати більші параметри адекватності R² та F і менші похибки розрахунків регресійних коефіцієнтів, крім того, розраховані значення регресійних параметрів повинні наближуватись до теоретичних. Більшість методів визначення тіньової економіки базується на аналізі приватних доходів. Якщо виділити у доході людини частину офіційну і тіньову, то вважається, що схильність до споживання відносно цих частин різна. На цій основі розглядається попит на товари тривалого користування, причому тіньовий дохід дисконтується на реальний ризик. Вважається, що використання тіньового доходу значно поліпшує оцінки економетричних моделей, де попит вважається функцією індексів цін товарів нетривалого і тривалого користування, офіційного і тіньового доходу, дисконтованого (зменшеного) на реальну оцінку ризику. Причому введення до моделі попиту на товари тривалого користування дисконтованого тіньового доходу значно поліпшило оцінки адекватності. [5; 267-273]

3. «Тіньова» економіка як об'єкт системного наукового дослідження

Як суспільне явище «тіньова» економіка притаманна усім країнам незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного розвитку. Практика засвідчує, що доки існуватиме державна форма організації суспільного життя, а держава у той чи інший правовий спосіб впливатиме на економічний розвиток шляхом реалізації бюджетної, податкової, грошово-кредитної, валютної політики тощо, доти зберігатиметься й «тіньова» економіка. Суттєво може змінюватись лише її питома вага, роль, яку вона відіграє у суспільному житті, а також механізми її взаємодії з легальною економікою та «кольорова палітра», що має «тіньова» економіка - від світло-сірої до криваво-чорної.

Проте наукові дослідження «тіньової»» економіки пов'язані з чималими труднощами як теоретичного, так і практичного характеру. Це пояснюється тим, що «тіньова» економіка являє собою значно складніший об'єкт дослідження, ніж економіка офіційна, «світла».

Вагомою проблемою, що ускладнює дослідження «тіньової» економіки, є суттєва нестача, а нерідко і повна відсутність необхідних інформаційно-статистичних даних. Дослідженням перешкоджає або кон'юнктурне відомче приховування необхідної наявної інформації, або фактична неможливість застосування загальноприйнятих підходів до предметного дослідження суб'єктів і об'єктів системи «тіньових» економічних відношень та характерних особливостей функціонування внутрішніх структур і складових механізмів зазначеного економічного укладу. Саме в «тіньовому» секторі економіки система соціально-економічних відносин характеризується значно більшою складністю та хитросплетінням їх найрізноманітніших типів і форм. Складність дослідження виробничих відносин «тіньової» економіки трансформаційного періоду в Україні також зумовлена масштабною інтеграцією в ній як сукупності відносин дрібного товарного виробництва і обміну, так і різних за рівнем капіталізації приватних відносин (монопольно-капіталістичних та монопольно-кримінальних і, нарешті, відносин державно-бюрократичного підприємництва). Проте, будь-які міркування щодо «тіньової»» економіки не мають ніякого сенсу, якщо попередньо відсутнє чітке понятійне розуміння про що саме йдеться. Насамперед звертає на себе увагу існуюче різномаїття термінів, що використовуються для визначення поняття «тіньової»» економічної діяльності. Із західної літератури до нашого внутрішнього вжитку їх перекочувало не менше дюжини: «тіньова економіка», «неформальна економіка», «скрита (прихована) економіка», «неофіційна економіка», «вторинна економіка», «чорна економіка», «таємна економіка», «підпільна економіка», «нелегальна економіка», «контрекономіка», «друга економіка», «паралельний ринок», «чорний ринок» тощо. Такий багаточисельний набір термінів не є випадковим і відображає не стільки відсутність єдності щодо понятійного розуміння суті зазначеного питання, скільки віддзеркалює різні аспекти і структурні складові «тіньової» економіки, а також підкреслює внутрішню якісну складність цього феноменального явища суспільного життя, що, як зазначалось, притаманний всім країнам.

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства, «тіньова» економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність, яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне уникнути державного обліку та контролю. При цьому між офіційною економікою та її тінню є досить «розмита» зона, і критерії виділення «тіньової» економіки у порівняно локальний сектор господарювання мають переважно не стільки економічний, скільки соціально-правовий характер.

Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як на характеристики, що визначають якісні особливості тіньової економіки в цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так, в основі появи та розвитку тіньового господарського укладу, що відповідає системі відносин ринкової економіки (коли її розвиток мав еволюційний, а не революційний характер), лежать об'єктивні суперечності, що виникають між короткотерміновими цілями економічних агентів (індивідів, домашніх господарств та приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними завданнями суспільства.

З методологічної точки зору суттєвим є питання з'ясування інституціональної структури «тіньового» сектора. «Тіньова» економіка не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її структуру, тобто з'ясувати, які найбільш характерні види економічної діяльності можуть включатися до складу «тіньової» економіки, а які ні.

Практика засвідчує, що структуризація «тіньової» економіки є процесом перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей суспільного розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних систем існують різні методологічні підходи як до загального окреслення обсягів «тіньової» економіки, так і до структурування її внутрішніх складових.

Зупинимося на традиційній класифікації, яку застосовують науковці в країнах розвинутої ринкової економіки для визначення поняття «тіньова» економіка.

Так, в іноземній літературі термін «прихована економіка» використовується для характеристики «неоголошеної», але законної за своїм характером діяльності, яка йде вкупі з нелегальним підприємництвом. Необхідно зазначити, що системне, наукове дослідження питань «тіньової» економіки постійно проводиться в країнах розвинутого ринкового господарства. Так, наприкінці 70-х - початку 80-х років парламентами і урядами ряду країн були створені спеціальні робочі групи щодо системного вивчення «тіньової» економіки. З 1984 року така група почала функціонувати в Австрії. Вона вивчала сфери існування, обсяги і тенденції розвитку «тіньової» економіки. Аналогічні роботи почали виконували фахівці Франції, Великобританії, Португалії, Нідерландів та інших країн Європейської спільноти. Конгресом США постійно виділяються значні асигнування науковим організаціям і окремим дослідникам на поглиблення досліджень цієї проблеми. [1,43]

Головне тут полягає у неможливості врахування офіційною статистикою обсягів виробництва доданої вартості цього сектора економіки в структурі валового внутрішнього продукту та в ухиленні суб'єктів підприємницької діяльності від участі у податковій системі держави.

Терміни «неформальна» або «неорганізована», «нерегламентована» економіка застосовуються для характеристики економічних процесів та відносин, що відбуваються при досить слабкому втручанні у них офіційних економічних структур держави, або взагалі поза межами будь-якого державного обліку і контролю.

Оскільки така розкиданість понять не досить зручна, то багато дослідників використовують більш однозначний підхід, побудований на правовому критерії, згідно з яким економіка ділиться на дві частини: на легальну (тобто «білу», «світлу») і «тіньову» (приховану). Остання в свою чергу включає напівлегальну («сіру»), нелегальну і кримінальну або «чорну» економіку. Тобто за таким підходом вони суттєво звужують зону «тіньової» економіки, що визначається проявами протизаконності суб'єктів виробничих відносин у виробничій та комерційній діяльності.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що при визначенні змісту поняття «тіньова» економіка необхідно враховувати, що воно може мати як широке, так і вузьке розуміння. У «широкому» розумінні до складу «тіньової» економіки можуть бути віднесені всі види «неврахованої», «нерегламентованої», «прихованої»» та «законспірованої» економічної діяльності незалежно від того, чи є вони протиправними, чи ні. У вузькому розумінні поняття «тіньова» економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та відповідними відносинами, які за своїм змістом є або протиправними, або суспільне небезпечними /що на практиці не завжди співпадає.

Так, наприклад, Є. Фейг (США) включає до складу «тіньової» економіки всю економічну діяльність, що за тих чи інших причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу валового національного продукту. [1,4]

4. Вплив тіньової економіки на макроекономічні процеси

Однією із ключових проблем розвитку економіки України є гармонізація відтворювальних пропорцій в обороті ВВП з метою створення збалансованої моделі економічного розвитку. За кризові роки найбільших деформацій зазнали пропорції в первинних доходах інституційних секторів економіки, що вплинуло на весь подальший процес формування структури відтворення ВВП.

Причинами деформацій були: гіперінфляція 1993-1994 рр. (яка «з'їла» нагромаджені за попередні роки національні заощадження, зокрема заощадження населення), посилення податкового тиску та можливість отримати корпоративними секторами інфляційного, девальваційного та просто тіньового доходу.

Тільки за ці два роки офіційні наявні доходи домашніх господарств і підприємств в порівнянні з 1992 р. скоротилися відповідно на 75% та 55%, а наявні доходи фінансових корпорацій та сектора загального державного управління зросли відповідно на 31% та 43%. При цьому такі величезні нараховані наявні доходи держава так і не отримала (мало місце зростання недоїмки) і тим більше не використала з метою забезпечення відтворення ВВП. Значні інфляційні та девальваційні доходи було виведено з легального обороту та перетворено в тіньовий капітал. При цьому тіньова економіка, розширення якої розпочалось саме в ці роки, стала, з одного боку, компенсуючим чинником втрат населенням поточних доходів, з другого - чинником затухання інвестиційної діяльності, оскільки тіньові заощадження лише частково залишалися у внутрішньому обороті держави, більшої часткою вони покидали країну і фінансували виробництво в «решті світу».

Цікавою закономірністю «виникнення» тіньових капіталів для української економіки є те, що частина їх має своїм походженням тіньове виробництво. Так, якщо в легальній економіці весь ВВП, як доход має своїм джерелом виробництво, тобто він є ВВП виробленим (у вартісному вимірі - це різниця між випуском товарів і послуг та проміжним споживанням), то в тіньовій економіці лише частина первинних доходів отримується за рахунок тіньового виробництва товарів та послуг кримінального, підпільного чи прихованого поряд з легальним виробництвом. Значна частина тіньових доходів, які фактично переходять у власність окремих фізичних осіб, має своїм джерелом цілком легальне виробництво. При цьому тіньові доходи формуються за рахунок віртуальних витрат, які відносяться до проміжного споживання в офіційному виробництві. Відомо багато схем перетворення віртуальних виробничих витрат у цілком реальні тіньові доходи (за допомогою конвертаційних центрів, страхування фінансових ризиків тощо), але не дивлячись на заходи державних податківців, вони досить живучі і продовжують мати місце.

На відміну від офіційної економіки тіньові первинні доходи розподіляються без участі державного сектора, а саме - між домашніми господарствами, які одержують тіньову заробітну плату та змішані доходи і корпоративними секторами економіки, які одержують тіньовий валовий прибуток. Частка змішаних доходів домогосподарств та валовий прибуток корпорацій продовжують свій оборот і розподіл. Так, якась частина змішаних доходів домашніх господарств залишається в обігу, а частка тіньового валового прибутку корпорацій знову перерозподіляється і переходить до домашніх господарств у вигляді дивідендів та хабарів, а інша продовжує обслуговувати тіньове виробництво. Так чи інакше оборот тіньового ВВП на стадії розподілу, перерозподілу доходів та використання їх на споживання та заощадження відрізняється від офіційного ВВП. В тіньовому ВВП значно більшою є частка заощаджень. Але, на жаль, заощадження за рахунок тіньових доходів по-перше, дуже диференційовані та акумулюються у невеликої частки населення, по-друге, переважно вивозяться за кордон і не беруть участі в відтворенні ВВП. Тобто система тіньового обороту ВВП працює головним чином на відтік капіталу і лише мала частка національного капіталу залишається або повертається для інвестування вітчизняного виробництва іноді у вигляді прямих іноземних інвестицій чи в іншій формі, що є по суті відмиванням тіньового капіталу.

Звідси структура використання тіньового ВВП має дуже низький рівень нагромадження основного капіталу, що значно погіршує структуру використання сукупного ВВП (офіційного та тіньового), що впливає на інвестиційне підґрунтя економіки в цілому. При цьому тіньове відмивання капіталу є не тільки не ефективним виходом з цього становища, оскільки відмивається головним чином кримінальний капітал, а є спотворення відтворення ВВП, оскільки розвиває специфічні ринки, які знаходяться під контролем кримінальних структур.

Таким чином, чим довше продовжуватиметься процес перерозподілення доходів з офіційної економіки в тіньову, тим важче відновити ефективні макроструктурні відтворювальні процеси, забезпечити сталий розвиток економіки та зростання доходів у широких верств населення. Лише кардинальні зміни в економічному середовищі разом із посиленням контролю за правовим забезпеченням унеможливлення ухилення від податків може вплинути на легалізацію тіньового виробництва та зменшення тіньового сегмента ВВП, що в свою чергу гармонізує відтворювальні пропорції в економіці України.

5. Глобалізм і тіньова економіка

Тіньова економіка і тіньовий фінансовий оборот виникли в Україні не сьогодні, вони існували навіть в умовах Радянського Союзу. У цій сфері діяли валютники, цеховики, спекулянти, сутенери в індустрії проституції, різні махінатори та ін. Злодійство - це була загальнонародна система вторинного перерозподілу новоствореного продукту. Вона охоплювала приблизно 15% ВВП. Нині 60% української економіки зосереджено в тіні, що спонукає до роздумів стосовно «безпеки нашого розвитку». Адже світовий досвід свідчить про те, що коли тіньова сфера охоплює 10% економіки, - це сьогодні «норма», але 60% - це вже загроза існуванню країни і держави. Звичайно, на тлі масштабів тіньового обороту у світі ($3 трлн.) та США ($1 трлн.) Україна тягне лише на 0,1 відсотка. Але є й інші показники для оцінки обсягів тіньової сфери - не вартість ВВП, а кількість людей, зайнятих у цьому секторі. Тоді на Україну припадатиме вже не 0,1% світової тіні, а в 10 разів більше. А це є свідченням недосконалості, неконкурентоспроможності нашої державної системи та державного менеджменту, що призваний мінімізувати тіньові обороти, які є злом з точки зору безпеки розвитку.

Досить розповсюдженою в Україні є думка, що тіньова економіка вічна, бо вічна мафія і ніхто її не знищить. І тут не допоможе підвищення витрат на утримання каральних органів, бо в Україні нині вже працюють у силовій системі мільйони людей, однак це не дає позитивного результату. Придивіться: вулицями натовпами ходять міліціонери - по п'ять, по сім чоловік, а автоінспектори ДАІ стоять на кожному кварталі. І всі знають, що вони займаються корупцією і отримують тіньові доходи 24 години на добу. Тіньовий оборот в ДАІ сягає десятків мільйонів гривень, і цей нелегальний грошовий потік іде від сержанта, який навіть не спроможний розповісти водію про його права, аж до верхівки піраміди. Про це прекрасно знають і юристи, і керівники держави. Більше того, останні також є відомими хабарниками - починаючи від секретаря в сільській раді і до верхніх ешелонів влади. Отже, вочевидь, в Україні потрібно збільшувати не масштаби боротьби з прихованим підприємництвом, а її ефективність.

Не можна не сказати і про прикордонні мільярдні обороти. Наприклад, сьогодні людина, яка живе біля кордону, з бензиновим бачком на 200 літрів постійно снує в сусідню країну, продаючи бензин. Оскільки в Угорщині 1 л дизпалива коштує $1, а у нас 1 гривню, то на шестиразовій різниці в ціні кмітливий підприємець отримує великий зиск. Такий «народний» експорт є ще одним яскравим прикладом тіньового торгового обороту.

Водночас, слід розрізняти неформальну і тіньову економіку. Неформальна економіка - це форма природного народного підприємництва. Наприклад, якщо людина тримає п'ять кіз і продає молоко, ловить борсуків у лісі чи збирає гриби - це неформальна економіка, яка не підриває устої системи. Тіньова ж економіка є злоякісною, бо вона завдає шкоди суспільству. В Україні сьогодні поза офіційним оборотом «гуляє» $30 млрд. готівки, і це вже велика проблема, яку потрібно якнайшвидше вирішувати.

На мій погляд, питання відмивання та легалізації капіталу не можна обговорювати і розв'язувати інтравертно, тобто в нашому внутрішньому котлі. Минув той час, коли залізна завіса закривала нам світ, сьогодні Україну настільки «відкрили всім вітрам», що вона перетворилася в частину глобального ринку, в тому числі фінансового.

Для того щоб навести порядок і поставити розвиток на природну основу, мені здається, потрібно шукати глобальні прив'язки і відповідні рішення стратегічного, довгострокового плану. Але, на жаль, національної стратегії розвитку Україна не має, що є дуже дивним, особливо в сучасних умовах загальноцивілізаційної кризи.

Конкретно і специфічно вона проявляється в тому, що на зміну індустріалізму замість очікуваного інформаційного суспільства насувається силова глобалізація, що несе із собою страшну загрозу для людства. Цей силовий глобалізм, відверто кажучи, нехтує демократичний капіталізм, а також соціалізм та комунізм, і, що найгірше, він абсолютно ігнорує так званий «третій шлях».

ООН вже 15 років розробляє стратегію і концепцію сталого розвитку, що передбачає перехід до його гуманної соціалізації. А нам нав'язують нову систему світобудови у формі глобального корпоративізму. Сьогодні глобальні корпорації фактично формують нову тоталітарну систему, призначенням якої має стати утвердження їх абсолютної влади над світом. Насамперед вона проявляється в тому, що глобальні корпорації ухиляються від сплати національного податку, чим підривають суверенні нації-держави, навіть великі. Приміром, величезна глобальна світова корпорація Даймлер-Крайслер відмовилася платити будь-які податки і Німеччині, і США. Це означає, що навіть над найбільшими країнами, які називають себе представниками «золотого мільярду», над країнами-глобалізаторами нависла смертельна загроза глобалізму. І Сполучені Штати, з її небаченими, колосальними нагромадженнями та національними багатствами, і Німеччина, яка завдяки найвищій конкурентоспроможності стала провідним експортером світу, і Японія, яка попри наявність найсучасніших технологій не має жодного внутрішнього механізму безпеки розвитку, сьогодні опинилися в жахливому стані.

Новий глобалізм, де владарюють транснаціональні корпорації, веде до непривабливої перспективи - повної тінізації світової економіки. Якщо глобальний корпоративізм вирве всю економічну владу у націй-держав (навіть великих, не кажучи вже про такі малі й бідні, як Україна), то їх національна економіка перейде в так звану «відносну тінь». Оскільки уряди, незважаючи на численні спроби застосувати різні механізми регулювання - тоталітарні, адміністративні чи ринкові, - безсилі перед міццю нового глобалізму.

Відтак людство опинилося на перехресті проблем, які наразі мусить вирішувати: як гарантувати безпечний розвиток національних економік, як досягти соціалізації розвитку, як забезпечити свободу народного підприємництва в кожній країні, як позбутися злоякісної тінізації економіки та ін. Сьогодні відбувається пошук сил, спроможних розв'язати ці проблеми. Серед них називають такі:

Перша - Світова організація торгівлі (СОТ). Звичайно, СОТ має велику вагу в системі світогосподарських відносин, але я не вірю, що вона в змозі вирішити ці доленосні питання. Глобальні організації нав'язуватимуть їй свою волю так само, як Міжнародному валютному фонду чи Світовому банку.

Друга - міжнародні об'єднання на кшталт Європейського Союзу. Їх активізація сьогодні є спробою захистити стару, менш конкурентоспроможну Європу не тільки від США, а й від глобальних корпорацій. Але ефективність подібних об (єднань поки що дуже мала.

Третя - регіональна інтеграція в різних її формах.

Четверта - внутрішня інтеграція економіки в мегаутворення, які в новій економічній теорії називають кластерними системами виробництва й обміну діяльністю. Сподіваюсь, що ця сила може стати хоч і не абсолютно, але відносно ефективною.

Якщо говорити про шляхи повернення тіньових капіталів в Україну, то не варто шукати можливості для цього у формальному змісті нового Кримінального кодексу. Думаю, що найперший і найдійовіший механізм повернення закордонних коштів і майна - це прийняття закону про амністію і легалізацію вивезених капіталів через їх реінвестування в економіку України. Я не вірю, коли кажуть, що гроші з України вивозяться в Ізраїль, звідти на Кіпр, а потім повертаються додому.