Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України

ПЛАН

Вступ

1.Інтеграція України в сучасну міжнародну економічну систему

1.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну

міжнародну економічну систему

1.2 Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

1.3 Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки

2.Формування зовнішньої економіки України

2.1 Характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортоорієнтованої економіки

2.2 Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову

2.3 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

3.Роль і місце України в міжнародній торгівлі

3.1 Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії

3.2 Стан, проблеми і перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України

3.3 Лібералізація зовнішньої торгівлі. Заходи й інструменти політики

обмеженого протекціонізму

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

зовнішня торгівля стратегія

Процес трансформації України із соціалістичної економіки у ринкову дає поштовх розвитку процесу її інтеграції у систему світового господарства. Але, у свою чергу, докорінна перебудова України зумовила економічну кризу, в результаті чого, перед Україною та її реформами виникло багато питань, які можна звести до двох головних: визначення понять міжнародної економіки та основних тенденцій її функціонування; як створити оптимальну ринкову економіку, щоб увійти у систему світового господарства.

З іншого боку, прийняття Україною участі у міжнародному поділі праці може сприяти вирішенню багатьох внутрішніх проблем економічного характеру, підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок активного використання ресурсів. Тому, враховуючи усі зазначені умови, я вважаю, що перед тим, як вийти на зовнішні ринки збуту, підприємці (українські) повинні вивчити зовнішньоторгівельну політику провідних зарубіжних країн та нормативно-правову базу, що регулює зовнішньоекономічні відносини в Україні. Оскільки насьогодні питання зовнішньої торгівлі України є досить актуальним, то для своєї курсової роботи я обрала тему, що має назву «Зовнішня торгівля і зовнішньоторгівельна політика України».

1.ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СУЧАСНУ МІЖНАРОДНУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ МІЖНАРОДНУ ЕКОНОМІЧНУ СИСТЕМУ

1.1 Об'єктивна необхідність та умови інтеграції України в сучасну міжнародну економічну систему

Україна, як і інші суверенні держави, що утворились після розпаду СРСР, виявилась недостатньо включеною в міжнародний поділ праці, а це не відповідає її національним інтересам, адже тим самим її виштовхують на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту в загальному обсязі виробництва України ще до проголошення суверенітету була досить незначною у порівнянні із середньосвітовим показником.

Досягнення економічного та соціального відродження України значною мірою пов'язане з інтеграцією її в міжнародну економічну систему, активною і зростаючою участю не лише в регіональному, а й в міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг і вигод. Отже, можливості тієї чи іншої країни щодо включення у світовий економічний простір та міжнародну економічну систему визначаються показником відкритості її економіки. Існують різні експертні оцінки відкритості української економіки. Так, за рейтингом “Heritage Foundation” і “Wallstreet journal” із 161 країни Україні відведена 124 позиція, а експерти Світового банку оцінювали економіку України як «закриту».

Разом з тим, можлива й інша оцінка. Якщо брати такі кількісні показники, як співвідношення обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП, то Україна демонструє досить високий рівень відкритості економіки-104% (Польща-53%, Угорщина-67%, Росія-44%). Але ця відкритість відбиває не зростаючу конкурентоспроможність українських товарів, а законсервовані структурні диспропорції (непомірну залежність від імпорту енергоносіїв та вимушений експорт низькотехнологічної металургійної продукції, виробництво якої поглинає значну частку «критичного» імпорту).

Цілеспрямованість інтернаціоналізації української економіки ускладнюють такі зовнішні фактори впливу: значне посилення міжнародної конкуренції на основних товарних ринках світу; істотне підвищення вимог споживачів до технологічного рівня та якості товарів, що зробило цінові фактори конкурентоспроможності вторинними, а фактори швидкості технологічних інновацій та гарантій якості-первинними; вжиття багатьма зарубіжними країнами більш витончених форм протекціонізму та дискримінації українських експортерів (ускладнення процедур сертифікації продукції, розширення використання механізму антидемпінгових розслідувань та ін.); активне використання провідними країнами заходів відкритого державного протекціонізму на окремих ринках, включаючи ринки озброєнь та сучасної високотехнологічної продукції (наприклад, літакобудування, обладнання для АЕС тощо); обмеженість доступу до міжнародних інструментів регулювання торгівельних режимів через відсутність членства в системі СОТ; складність входження в міжнародні проекти високотехнологічного співробітництва через невідповідність міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності; висока взаємна конкуренція інтересів України та інших постсоціалістичних та інших постсоціалістичних країн на міжнародних товарних і кредитно-інвестиційних ринках.

Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови. Суть цих умов зводиться до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, яка була б адекватною міжнародним інтеграційним системам. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупуваннями в одній системі координат.

Така система досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупуванням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин. Як важливу умову включення України в інтеграційні процеси можна відокремити розвиток двосторонніх та багатосторонніх її відносин з сусідніми державами. Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є : наявність неконфліктних кордонів між сусідніми державами, спільність історичної долі, традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв'язків, єдність природного середовища, однорідність рівня соціально-економічного розвитку. Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їхніх рамках взаємних преференцій, які створюють більш пільгові умови діяльності господарюючих суб'єктів.

Принципово значимою умовою включення України в інтеграційні процеси є встановлення зв'язків між її господарюючими суб'єктами і ТНК. Підключення наших підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК, а також відкриття їхніх філії та дочірніх підприємств на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва. Як необхідна інституційна умова включення України у світогосподарські зв'язки виступає її участь у роботі міжнародних економічних організацій, так як неможливо бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись правил його учасників. Ці правила хоча й жорсткі, але загальновизнані в цивілізованому світі і розроблюються міжнародними економічними організаціями, такими як СОТ, МВФ, МБРР, МОП. Зазначені умови повинні виступати як вихідні у формуванні цілісної інтеграційної політики України. І хоча Україна, по суті, майже не має інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики:

1.Участь України в міжнародному поділі праці, тобто встановлення економічної взаємодії з рештою країн світу, насамперед, з ЄС на принципах міжнародних економічних інститутів з урахуванням національної безпеки.

2.Участь України в регіональному поділі праці, тобто розширення її економічного співробітництва з країнами-партнерами по колишньому СРСР на нових принципах приватнопідприємницької інтеграції або «інтеграції знизу».

1.2 Внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники включення України у міжнародну економічну систему

Включення України в систему світогосподарських зв'язків вимагає серйозної адаптації її структури, всього господарського механізму до структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути.

Ґрунтуючись на досвіді проведення ринкових реформ у країнах колишнього соціалістичного блоку, МВФ пропонує таку послідовність кроків у становленні відкритої економіки: стабілізація; лібералізація; приватизація; зміна інституційної структури економіки, тобто системи соціального забезпечення, правових норм, фінансової інфраструктури, державного управління.

Роки проведення реформ у постсоціалістичних країнах показали, що:

при затягуванні реформ падає виробництво, а економічне зростання відкидається на далеку перспективу,

економічне зростання без фінансової стабільності неможливо, необхідною умовою зростання економіки є лібералізація цін і торгівлі.

Ринкові перетворення, проте, слід здійснювати в міру готовності економіки і самого суспільства до їх сприйняття. Автоматичне перенесення досвіду функціонування ринкової системи в Україну безперспективне, так як кожна країна проходить власний шлях, ґрунтуючись на світовому досвіді і враховуючи свою специфіку.

Урахування цих обставин дозволяє зробити такі висновки:

поєднання плану і ринку на етапі трансформації можливе, і навіть необхідне, з метою відвернення хаосу в країні, ринок дуже ефективний, але слід пам'ятати, що ринок сам по собі не вирішує цілого ряду проблем, в тому числі, соціальної єдності в країні, яка передбачає існування економічної системи, ринок не забезпечує реалізації і не вирішує багатьох довгострокових та наукових програм, пов'язаних з розвитком інфраструктури транспорту, телекомунікацій і всього того, що має значення для майбутньої країни. Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні виступати насамперед зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості, розвиток освіти, розширення наукових досліджень, посилення соціального захисту населення, облаштування території країни та оновлення державних служб.

Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу ставить Україну перед загрозою втрати шансу входження до світової спільноти.

Конструктивності здійснюваним реформам можуть надати:

новий закон, який закріпив би автономію НБУ,

прискорення приватизації,

ефективний механізм закриття і банкрутства неефективних підприємств,

реструктуризація паливно-енергетичного комплексу(включаючи платіжну дисципліну),

приватизація землі та підприємств воєнно-промислового комплексу, реорганізація центральної та регіональних адміністрацій.

Істотним чинником проведення реформ в Україні є структурна перебудова економіки. Але програма структурної перебудови економіки України існує з кінця 1993р. лише в концептуальному варіанті і до того ж розрахована на 20-25 років. Концепція структурної перебудови, запропонована Кабінетом Міністрів, включає три етапи:

Перший етап, стабілізаційний, повинен тривати 2-3 роки. При цьому переслідується мета зупинити інфляційні процеси і падіння виробництва, зберегти науково-технічний потенціал і створити умови для виходу економіки з кризового стану. Характерними рисами названого етапу має стати налагоджування державного регулювання структурної перебудови, зупинення цінової хвилі, реформування податкової системи і оплати праці, нарощування виробництва конкурентоспроможної, а отже високотехнологічної продукції, в тому числі і за рахунок підтримки держави. Сьогодні підстави вважати, що основні завдання цього етапу вже виконані. На другому етапі (8-10 років) керівництво країни переслідуватиме мету активізації економічного розвитку. Ставиться завдання відродити позитивні тенденції у виробничій та інвестиційній діяльності, а також у науково-технічній перебудові виробництва. Характерними рисами є встановлення міцних господарських зв'язків за новою ефективною схемою, збільшення експортного потенціалу, переорієнтацію капіталів зі сфери торгівлі у виробництво, остаточне завершення майбутньої моделі економіки.

Третій (10-12 років) етап - становлення раціональної структури економіки. В цей час науково-технічний потенціал держави повинен підвести НТП до світового рівня. Необхідно також впровадити ресурсозберігаючі технології, подолати паливно-енергетичну кризу.

Програма має два головних гасла: енергозберігання на базі нових технологій та соціальна орієнтація економіки. На фінансування програми необхідно близько 135 млрд. доларів. В іншій програмі стратегічного розвитку «Україна - 2010» відзначається, що принципи структурної перебудови зводяться до чотирьох основних правил:

- підвищення регулюючої ролі держави;

- опора на власні ресурси;

- інноваційний тип розвитку;

- використання інтеграційних процесів.

1.3 Стратегічні напрями інтернаціоналізації української економіки

Формування відкритої економіки України визначається стратегічними напрямами інтернаціоналізації, основні з яких:

системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності,

ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією та орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку,

міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію монопольної залежності від окремих зарубіжних ринків,

становлення власних транснаціональних економічних структур з глобальним менеджментом,

інтеграційна взаємодія із СНД, ЄС, центральноєвропейськими і східноєвропейськими угрупуваннями країн,

забезпечення належного рівня економічної безпеки з дійовими механізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз.

Всі ці пріоритети можуть бути реалізовані в результаті продуктивної співпраці з міжнародними економічними організаціями: МВФ, Світовим банком, системою СОТ, спеціалізованими урядовими і неурядовими організаціями в галузі зв'язку та інформаційного обміну, транспорту, енергетики, праці (МОП), з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), промислового розвитку (ЮНІДО), сільського господарства і продовольства (ФАО). За умовами реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності.

Програма «Україна - 2010» визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. На першому етапі входження відбувається з нарощенням експорту та одночасним скороченням промислового імпорту. Експорт окремих видів продукції - хімічної промисловості і чорної металургії дещо знижуватиметься - у міру відновлення внутрішнього попиту. Передбачається подальший розвиток режиму вільної торгівлі з країнами СНД. Створюватимуться умови для вступу до Світової організації торгівлі.

Особливість другого етапу (до 2005р.) - істотне збільшення експортної частки машинобудівельної та високотехнологічної продукції. Розширюється співпраця з високоіндустріальними країнами, особливо із США та іншими країнами «великої сімки». Саме вони мають стати найбільшими постачальниками нових технологій і високотехнологічних товарів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком усіх галузей економіки, що стає головним фактором розвитку експорту. Повністю завершиться перехід на законодавство, побудоване на економічних важелях регулювання експорту та імпорту, яке відповідатиме загальноприйнятим у світі нормам і стандартам. Україна стане членом провідних торгівельних організацій і угрупувань світу. Енергетичні ресурси надходитимуть принаймні з шести-семи ринків.

Загалом до 2010 року внаслідок здійснення процесів диверсифікації зовнішня торгівля з країнами далекого зарубіжжя значно розшириться. Її частка сягне 65-70% загальних обсягів торгівлі. Україна торгуватиме майже із 170 країнами світу. Крім розвитку зовнішньої торгівлі, стратегічним напрямом інтернаціоналізації української економіки є залучення іноземного капіталу у формі прямих інвестицій та довгострокових кредитів. Можливий успіх України в залученні іноземного капіталу багато в чому пов'язаний зі створенням сприятливого інвестиційного клімату (який розуміється як комплекс матеріально-речових та інституційних умов, що дозволяють інвесторам знижувати виробничі витрати до рівня нижче середньосвітового). Основні компоненти цього комплексу - низька вартість робочої сили; дешевизна прав землекористування; прийнятий рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури; система пільгового оподаткування; преференційний міграційно-митний режим; розвинуте зовнішньоекономічне, митне, валютне та інше законодавство.

Важливе значення має поетапне формування багаторівневої територіальної структури відкритості економіки. Модель «зовнішньої відкритості» може передбачати еволюційно-осередковий тип інтеграції України у світове ринкове господарство. Вибір моделі пов'язаний з можливістю швидкої інтернаціоналізації і монетаризації всього територіально-економічного простору без серйозних економічних та соціально-економічних потрясінь. Останнім часом Україна почала використовувати нові форми включення у світовий економічний простір. Це, зокрема: вільні або спеціальні зокрема: вільні або спеціальні економічні зони; єврорегіони; морські економічні райони міжнародного співробітництва; спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; міжнародні транспортні коридори. В основному, протягом 1999-2000 р. в Україні було утворено 12 спеціальних економічних зон, які розташовані в різних регіонах країни; на 10 територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності. Зараз майже в усіх прикордонних регіонах України діють ті чи інші організаційні форми включення у світовий економічний простір.

Так, на півдні України функціонують спеціальні економічні зони «Порто-франко», «Порт Крим», експериментальна економічна зона «Сиваш»; спеціальний режим інвестиційної діяльності в АРК; єврорегіон «Нижній Дунай»; проходять міжнародні транспортні коридори №9.

У східному регіоні України утворено спеціальні економічні зони «Донецьк» і «Азов» (у м. Маріуполі). Спеціальний режим інвестицій - у Донецькій та Луганській областях.

У північному регіоні - СЕЗ «Славутич», запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності у чернігівській та Житомирській областях; у Києві засновано технологічні парки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» і «Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона»; а також, проходять міжнародні транспортні коридори №3.

У західному регіоні України діють СЕЗ «Закарпаття», «Яворів», «Інтерпорт Ковель», «Курортополіс Трускавець»; встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській, Львівській та Волинській областях; проходять міжнародні транспортні кордони №3 і 5; функціонують «Карпатській єврорегіон», єврорегіони «Буг» та «Верхній Прут».

Крім того, Україна бере участь у роботі таких міждержавних об'єднань, як СНД, Чорноморське економічне співробітництво(ЧЕС), ГУУАМ (Грузія - Україна - Узбекистан - Азербайджан - Молдова). Успішна реалізація усіх цих інтеграційних процесів має такі позитивні наслідки для економіки України: залучення іноземних інвестицій для прискореного соціально-економічного розвитку окремих регіонів, залучення передових технологій «ноу-хау», створення нових робочих місць, розвиток взаємовигідного товарообміну, створення наукових впроваджу вальних центрів, вдосконалення системи підготовки кадрів, взаємний обмін фахівцями з різних галузей знань, вирішення екологічних проблем.

2.ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Характеристика експортного потенціалу України. Побудова експортоорієнтованої економіки

Зовнішня торгівля будь-якої держави виступає як невід'ємна складова частина національної економіки; джерело одержання іноземної валюти; фактор інтеграції країни в систему світового господарства. Відповідно її розвитку кожна держава приділяє особливу увагу, направляючи і заохочуючи неї. Україна має великий експортний потенціал. Маючи площу 0,4% загальної світової суші і чисельність населення на рівні 0,8% загальносвітової кількості, Україна робить 5% світової мінеральної сировини і продуктів його переробки. Розвідані запаси корисних копалин оцінюються в 7 трлн. дол. Частка України у світовому виробництві марганцевої руди складає 32%, у виробництві чавуна - 52 млн.т., стали -54 млн.т., готового прокату - 41,5 млн.т. Це п'яте місце у світі. У той же час тут знаходиться 25% світових чорноземів. Україна повною мірою забезпечена висококваліфікованими кадрами. До того ж Україна має вигідне географічне положення. Варто врахувати, що в момент розпаду СРСР Україна була віднесена експертами Дойче-Банка до найбільше економічно розвитих його республік з найкращими інтеграційними показниками.

До розвалу СРСР колишні радянські республіки здійснювали свої товаропотоки головним чином у рамках єдиного народногосподарського комплексу Радянського союзу. У післяреформений період така ситуація докорінно змінилася: відбувалася швидка географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі колишніх соціалістичних країн. В даний час Україна, як незалежна країна знаходиться в геополітичному торговому просторі 10 прикордонних держав: Росії, Польщі, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Туреччини, Грузії. Це величезний потенціал ринків збуту української продукції. З цими країнами Україна має спільний кордон, а з Туреччиною і Грузією - морську акваторію Чорного моря.

В даний час в Україні продовжуються наступні, що раніше намітилися довгострокові структурні тенденції в експорті та імпорті товарів і послуг:

Орієнтованість експорту на переважно сировинну спрямованість, здебільшого (близько 70%) чорної металургії, що складається з продукції - 32%, хімічної промисловості - 12%, харчовий промисловості - 10%, машинобудівної - 10%;

Орієнтованість імпорту на життєво необхідну продукцію - нафту, газ -52%, продукцію машинобудування - 13%, вугілля, що коксується, медикаменти, продукти харчування;

Украй нерівномірне розміщення експортного потенціалу України, коли 4 з 25 регіонів дають більш 50% експорту (Дніпропетровська, Донецька, Луганська й Одеська області);

Висока орієнтованість зовнішньої торгівлі України на республіки СНД (до 70% зовнішньоторговельного обороту);

Превалювання матеріалоємного устаткування в експорті продукції машинобудування.

Географічна структура зовнішньої торгівлі України носить відносно стабільний характер. На початку 2004 р. домінуючу роль у цій галузі продовжують грати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Однак у порівнянні з відповідним періодом попереднього року імпорт із країн СНД зменшився на 15,7%. З огляду на припинення існування Ради Економічної Взаємодопомоги і СРСР, уведення власних валют, перехід до світових цін у торгівлі один з одним і інші причини, що обумовили значний спад зовнішньої торгівлі, фахівці в той же час указують на фактори, що сприяють зниженню ефективності експортної політики. До основного з них відносяться:

Загальний стан економіки країни;

Низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції;

Перевищення національної собівартості більшості товарів рівня світової ціни;

Рівень планування і керування зовнішньоекономічною діяльністю;

Розрив існуючих раніше міжреспубліканських зв'язків;

Невідповідність українських товарів світовим стандартам;

Збитковість продукції багатьох підприємств;

Велика зовнішня заборгованість;

Нерозвиненість інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності;

Тверде регулювання на національному рівні основних товарних ринків;

Перевага закритих міжнародних ринків унаслідок глибокої транснаціоналізації;

Дискримінаційна і конкурентна політика окремих держав;

Економічне становище торгових партнерів;

Глобалізація і лібералізація міжнародної торгівлі.

У сформованих обставинах основна стратегічна задача для України - перехід до розвитку економіки, орієнтований на експорт, і отже, на виробництво товарів, здатних конкурувати на світовому ринку. Заходи для стабілізації і нарощування експорту можуть бути наступні:

Підтримка державою приватного вітчизняного капіталу;

Стимулювання найбільш ефективних фірм і підприємств;

Контроль і надання допомоги в підвищенні рівня кваліфікації експортерів;

Створення інвестиційних організаційних і технічних умов для підвищення конкурентоспроможності українських товарів і послуг;

Визначення напрямків експортної спеціалізації галузей.

Поки ж на сьогоднішній день частка України у світовій торгівлі в десятки разів нижче, ніж у промисловому виробництві, хоча свої зовнішньоторговельні операції Україна здійснює більш ніж з 180 країнами світу.

Відомо, що Україна виробляла й може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, суда різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніку, радіо- і телеапаратуру тощо. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства воєнно-промислового комплексу, на яких зосереджені високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці. Побачити об'єктивну картину можна, якщо проаналізувати показники експортно-імпортного руху за 2004 рік (мал. 1,мал. 2, мал. 3) З діаграми можна помітити, що значна доля експорту приходить на країни СНД (здебільшого на Росію). У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати зовнішнього боргу, закупівлі найнеобхіднішого імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб. Зовнішньоторгові організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізовувати продукцію а традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найважливішою формою економічного співробітництва з країнами близького зарубіжжя нині є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак необхідними є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України через встановлення митного кордону з республіками колишнього СРСР. Підписано обопільні угоди з Росією та Білоруссю про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники угоди застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів має здійснюватися лише за письмової згоди та на умовах, що визначаються уповноваженим органом держави, яка є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви тощо. В загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частку мають коксівне вугілля і чорні метали. Понад 72 % наших поставок отримує Росія. Також, значними споживачами залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України до Санкт-Петербурга, Білорусі, держав Балтії, Молдови, цукор - в усі республіки колишнього СРСР (за винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - здебільшого в Росію. В Україну з інших республік колишнього СРСР найбільше ввозить Росія -41,7%. Це - нафта, газ, ліс, папір, деякі марки чорних і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція.

Білорусь постачає в Україну трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір;

Казахстан - кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова - продукцію приладобудування, виноробної промисловості, килими, виноград;республіки Середньої Азії - газ, бавовну, концентрати кольорових металів, тканини, каракуль; республіки Закавказзя - нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай, фрукти, вино, тютюн; держави Балтії - електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

У торговій політиці України з іншими країнами світу усе ще просліджується різного роду обмеження: ліцензії, квоти, податки й ін. міри, хоча перевага віддається політиці вільної торгівлі. Аналіз особливостей розвитку зовнішньої торгівлі України в 2004 році показує, що поруч з такими визначеними позитивними змінами, як збільшення товарообігу, ріст обсягів зроблених послуг, зменшення бартеризації торгівлі - мають місце такі деструктивні процеси, як зменшення фізичних обсягів експорту й імпорту багатьох видів продукції, переважно сировинний характер збуту при подальшому витисненні з внутрішнього ринку вітчизняної продукції, утеча капіталу за кордон і т.д. Взагалі, прогноз розвитку зовнішньої торгівлі України в цих умовах до 2010 року запропонував віце-президент банку “Нарду” А. Кириченко: банку “Нарду” А. Кириченко:

Україна - країна із соціально-орієнтованою ринковою економікою;

Досягнуто повноправне членство у всесвітній торговій організації;

Економічне законодавство України в основних позиціях погоджено з

загальноприйнятими європейськими нормами;

Підготовлено всі основні позиції по надходженню України в ЄС;

Розвиваються торгові і коопераційні зв'язки в рамках системи вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії, а також країнами чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС);

На базі членства в Центральноєвропейській асоціації вільної торгівлі розвивається економічне співробітництво зі східноєвропейськими країнами - колишніми членами ради економічної взаємодопомоги;

ЧЕС трансформується в окрему торгово-економічну асоціацію;

Активізується економічна присутність України в країнах, пов'язаним із транскавказьким транспортним коридором;

У вільних економічних зонах України здійснюється кілька великомасштабних інвестиційних проектів;

Зовнішня торгівля регулюється переважно законодавчими мірами;

У структурі експорту істотна частка приходиться на продукцію високого ступеня обробки, технології, засновані на сучасних досягненнях науки;

У структурі експортованої продукції чорної металургії переважають високоякісні сталі і профільні вироби;

Диверсифіковано джерела надходження енергоносіїв і стратегічних видів сировини;

Обсяг експорту приходиться на країни далекого зарубіжжя;

Великі українські експортери мають власні представництва в різних регіонах світу.

У третє тисячоліття Україна увійшла з великим, хоча і неповно працюючим у даний час економічним потенціалом. Проблеми його задіяти в більшій мірі є проблемами керівничими. Визначивши адекватну модель керування, можна в короткий термін провести реструктуризацію економіки і включити ще не розтрачені ресурси у творчу діяльність.

2.2 Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків на етапі трансформування економіки України у ринкову

Розвиток міжнародного поділу праці вже в ХІХ столітті спричинив такий стан, за якого країни світу тісно пов'язані одна з одною, що привело до зародження міждержавних зв'язків у світовій економіці. Світова економіка розвивається на основі об'єктивних економічних законів - законів товаровиробництва і товарообміну. Це визначає загальні риси світової економіки: стимулювання виробництва та якості продукції; конкуренцію на товарних ринках; вивезення капіталів; концентрацію виробництва тощо. З 1917 року, а особливо з 1945 року, принципи розбудови світової економіки були порушені створенням так званої «світової соціалістичної системи» на базі усуспільнення власності, планових методів господарювання і соціального розвитку. Країни з приватною власністю посіли близько 70% території земної кулі, в них мешкало дві третини населення, тобто ці держави ця обсягом і структурою продуктивних сил, методами управління і стимулювання виробництва мали повну перевагу над країнами «соціалістичної системи». Намагання країн «соціалістичного блоку» під впливом СРСР збудувати ефективнішу економіку виявилися нішу економіку виявилися безуспішними. Економічна система на усуспільненій власності показала себе неконкурентоспроможною порівняно з економічною системою ринкового типу, що призвело до краху політичної системи спочатку «соціалістичного блоку», а потім і самого СРСР, у складі якого понад 70 років перебувала Україна.

Нині світове господарство слід розглядати як об'єктивний результат економічного зростання і взаємодії факторів, які рухають виробництво матеріальних благ: безперервно поглиблюється розподіл праці, її спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення у геоекономічному просторі товарів і капіталу. Матеріальну основу світового господарства створює світовий ринок благ, товарів, послуг, капіталів, цінних паперів тощо. Тому активна участь будь-якої країни у міжнародному розподілі праці при розгалуженій системі світогосподарських зв'язків вже давно стали неодмінними умовами економічного прогресу. Адже навіть великі і розвинені держави не в змозі самостійно, поза стосунками з іншими країнами, забезпечити науково-технічний прогрес і створити умови для ефективного виробництва товарів і послуг. Ці завдання можливо вирішувати лише завдяки міжнародного співробітництву, від якого особливо виграють країни, що відстають у своєму розвитку.

Новий, сучасний етап інтернаціоналізації виробництва викликаний розгортанням науково-технічної революції. Сучасне оновлення науки, техніки і технологій є настільки масштабним і всебічним, що здійснити його не можна силою однієї, навіть великої, держави. В першу чергу, це екологічні проблеми, проблеми опанування космічного простору, охорона здоров'я населення.

Перехід від командно-адміністративних до ринкових відносин вимагає врахування багатьох факторів, адже особливістю ринкової економіки є упорядкування відносин між пропозицією і попитом у світовому масштабі, а її рушійною силою виступають споживачі і технологія. У ринковій економіці діє механізм, через який продавці і покупці обмінюються товарами та визначають їх ціни і кількість на засадах вільної конкуренції. Обмін відбувається на основі співвідношення споживчої та мінової вартостей кожного товару. Ринковий механізм функціонує на основі власних законів, серед яких основними є закони попиту і пропозиції. До факторів сукупної пропозиції належать такі, як: ціни на ресурси, ціни споріднених товарів, продуктивність, технологія, правові норми, організація ринку, тривалість використання продукту тощо.

Усі ці фактори розраховувались і досліджувались для стабільної економіки, коли країни, галузі і підприємства з самого початку були інтегровані у ринкове міжнародне середовище6. Нині економіка України зазнає трансформацій і змін, які проявляються у відході від цілеспрямованої планово-командної системи і переході до відкритої ринкової системи. Вади централізовано-планової системи господарювання орієнтували підприємства насамперед на збільшення обсягів виробництва, яке вимірювалось у показниках валової і товарної продукції. За таких умов підприємства часто неощадливо витрачали кошти, матеріали, часто неощадливо витрачали кошти, матеріали, нераціонально розширювали кооперацію. У колишньому Радянському Союзі було передбачено розподіл функцій з планування і управління виробництвом, постачання і збуту через Держплан і Держпостач, які мали галузеві ланки, територіальні управління. Підприємства, як правило, не вступали в самостійні господарські зв'язки і не мали відкритого виходу на зовнішні ринки. Хиби соціалістичної планової економіки, що розвивалась на основі суспільної власності, унеможливлювали широкий вихід підприємств на світовий рівень. Виняток становили хіба що галузі військово-промислового комплексу, який в Україні мав пріоритетний розвиток. Мізерна кількість підприємств мала вихід на світовий ринок через спеціальні організації (зокрема Зовнішторг). Нині ж, одержавши законодавчу підтримку, підприємства мають змогу самостійно брати участь у зовнішньоекономічній діяльності. Але не кожне підприємство використовує такі права.

Теорія порівняльних переваг, запропонована Д. Рікардо ще у 1817 році також відіграє важливу роль у сучасних дослідженнях міжнародних економічних відносин. На її основі можна зробити висновок, що виграш національної економіки від зовнішньої відкритості дорівнює витратам на виробництво продукції тих галузей, у яких країна не володіє порівняльними перевагами, за вирахуванням витрат на виробництво продукції галузей, у яких країна володіє порівняльними перевагами.

Новітні теорії, як і класичні, в однаковій мірі приділяють увагу і пропозиції, і попиту на товари у міжнародній торгівлі. Нині головними факторами пропозиції, які діють на підприємствах, є попит, ціна, якість. Але треба усвідомлювати, що економіка України (як і інших країн СНД) успадкувала високомонополізовану структуру виробництва, яка у багатьох випадках ще більше монополізувалася.

Перехід до ринкової економіки в Україні зумовив зняття обмежень на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на лібералізацію міжнародних економічних відносин для українських підприємств вперше відкрилися новітні підходи у врегулюванні організації інтеграційних процесів, а для держави - необхідність розробки і пошуку наукових засад організації процесу виходу у світове співтовариство. Адже ринок розвивається разом із самим суспільством, яке може створити сприятливі умови для розвитку ринкових відносин або не перешкоджати цьому розвитку.

Як показує гіркий досвід, прямолінійне втручання планово-директивних заходів неминуче призводить до порушення природних ринкових зв'язків, до виникнення негативних економічних і соціальних процесів, що й простежується сьогодні в економіці України. Країна має достатні продуктивні сили, щоб трансформуватися в господарську систему ринкового типу, але для цього важливо розглянути і визначити становлення регулюючих факторів організації виходу у світове співтовариство.

Реформування зовнішньоекономічної діяльності відбувається через:

ліквідацію монополії держави на зовнішню торгівлю і перехід до економічних методів її регулювання;

забезпечення поетапної конвертації національної;

зближення структури внутрішніх і світових цін, послідовне зниження ставок експортного тарифу і ведення імпортного тарифу;

підтримку експорту і розширення ринків збуту вітчизняної продукції.

Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв'язків, використання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому.

У перехідній економіці існують також особливості вступу в зовнішньоекономічні зв'язки нині незалежних країн, які раніше складали єдину велику державу. Це проблема не тільки України, а й усіх республік колишнього СРСР та країн, які входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Ті країни, які довше були підпорядковані командно-адміністративній системі, нині стикаються з більшими труднощами, і навпаки, країни, які менше часу перебували в тій системі, скоріше і продуктивніше входять до ринкового простору. Таким чином, входження України у ринковий простір є одним із найважливіших процесів інтеграції її підприємств у зовнішньоекономічне середовище як етап переходу від закритої економічної системи до відкритої. Розгортання процесу глобалізації зовнішніх зв'язків українських підприємств може відбуватися лише при урахуванні усіх факторів опанування світовим ринком вітчизняними товаровиробниками. З іншого боку, для України, як незалежної держави, одним із рушійних факторів розвитку в цілому є оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям її природноекономічного та науково-технічного потенціалу. Тобто при аналізі на світовому ринку пропозиції підприємств, які раніше знаходились у закритій економічній системі як у межах внутрішнього економічного простору однієї з країн у соціалістичній економіці, так і в межах внутрішнього економічного простору групи країн цієї ж системи (РЕВ), слід урахувати не просто фактори входу-виходу фірм до світового економічного простору, а й нові для колишніх соціалістичних країн фактори, такі як вхід-вихід у макроекономічний простір цілих країн, утворених внаслідок розширення світових економічних зв'язків раніше закритої економіки.

Жодна країна (у тому числі і наша держава) не є абсолютно ізольованою. Щоб мати змогу аналізувати та прогнозувати зміни в зовнішньоекономічній сфері, слід удатися до макроекономічного моделювання, тобто зробити підсумки теоретичних положень цього підрозділу, попередньо звернувши увагу на деякі категорії.

Повна макроекономічна модель включає операції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Щоб країни могли здійснювати взаємні економічні операції на зовнішніх ринках, їх національна валюта повинна бути зведена до певної відповідності. Такий процес опосередковано функціонуванням валютних ринків. На валютному ринку діють ті ж закони, що й на товарному, насамперед закон попиту і пропозиції. Згідно з ним визначається валютний курс. Взаємозв'язок товарного і валютного ринків полягає в тому, що рух товарів і послуг через кордон супроводжується рухом грошових коштів у протилежному напрямку. Такі грошові потоки узагальнюють у платіжному балансі країни - формі статистичного звіту про результати здійснення міжнародних угод. Платіжний баланс є свого роду статистичним підсумком усіх зовнішньоекономічних угод або зобов'язань, які здійснюються протягом певного періоду часу між резидентами даної країни (України) та резидентами інших держав. Він упорядковується за допомогою методу подвійного запису сум міжнародних угод, який засновано на тому принципі, що кожній зареєстрованій операції відповідає платіж у будь-якій формі, результатом чого є баланс платежів і надходжень.

Таким чином, входження України у відкриту ринкову економіку є важливим чинником інтеграції підприємств країни у зовнішньоекономічне середовище як переходу із закритої економічної системи у відкриту. Процес глобалізації зовнішньоторгівельних зв'язків українськими підприємствами може відбуватись лише на основі урахування вітчизняними товаровиробниками всіх факторів пропозиції світового ринку: не лише факторів входу-виходу фірм у світовий економічний простір, а й нових факторів інтеграції у макроекономічний простір для колишніх соціалістичних республік, що належали раніше до закритої економіки.

2.3 Система регулювання зовнішньої торгівлі України

Згідно закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно забезпечити:

- захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення однакових можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності з ціллю розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, використання доходів і здійснення інвестицій;

- розвиток конкуренції і ліквідацію монополізму.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється виходячи з наступних цілей:

- забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку України;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

- створення найбільш сприятливих умов для введення економіки України в систему міжнародного поділу праці. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- Україною як державою в лиці її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торгівельними палатами і ін.), які діють на основі своїх установчих документів;

- самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на основі відповідних угод, які заключаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

- законів України;

- передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічних методів оперативного регулювання (валютних, фінансово-кредитних операцій та ін.) в рамках законів України;

- рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються згідно їх установчих документів в рамках законів України;

- договорів, які заключаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і не суперечать законам України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності:

1. Верховна Рада України. В компетенцію Верховної Ради України входить:

- прийняття, зміни, анулювання законів;

- затвердження основних напрямів зовнішньоекономічної політики;

- затвердження структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- заключення міжнародних договорів;

- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

- затвердження списку товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

2. Кабінет Міністрів України:

- визначає методи здійснення зовнішньоекономічної політики України;

- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів і

відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності;

- координує роботу торговельних представництв України та в інших державах;

- приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності;

- проводить переговори і заключає міжнародні договори;

- виносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції відносно організації системи міністерств, державних комітетів і відомств -органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпечення складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

- здійснює міри для раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

3. Національний банк України:

- здійснює збереження і використання золотовалютного резерву України;

- представляє інтереси України в відносинах з центральними банками і іншими фінансово-кредитними інститутами і заключає відповідні банківські угоди;

- регулює курс національної валюти України по відношенню до грошових одиниць інших держав;

- здійснює облік і розрахунки за пред'явленими і отриманими кредитами держави, проводить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються із державного валютного фонду України.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України:

- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

- здійснює контроль за дотриманням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законів України і умов міжнародних договорів України;

- здійснює міри нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів і інші функції.

5. Державне управління митного контролю:

- управління митного контролю:

- здійснює митний контроль в Україні;

6. Антимонопольний комітет України:

- здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

7. Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

- місцеві Ради народних депутатів України;

- територіальні підрозділи (відділи) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Однією з форм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є встановлення режиму здійснення валютних операцій на території України.

Такий режим встановлений Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15-93, яким водночас визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Наступною формою є митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. і Декретом Кабінету Міністрів України "Про єдиний митний тариф України" від 11 січня 1993 p. № 4-93. Ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до зазначеної статті в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна ліцензія - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції з певним товаром (товарами) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування цього товару (товарів);

- разова (індивідуальна) ліцензія - разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період, не менший ніж необхідний для здійснення експортної (імпортної) операції;

- відкрита (індивідуальна) ліцензія - дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу.

Крім того, можуть встановлюватися ще такі ліцензії, як: антидемпінгова (індивідуальна), компенсаційна (індивідуальна) та спеціальна (індивідуальна). Для кожного виду товару встановлюється лише один вид ліцензій. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів):

...