Ціноутворення в будівництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціноутворення в будівництві

1. Державне регулювання процесу ціноутворення

Сьогодні в більшості галузей економіки України, за деякими виключеннями, діє принцип вільного ціноутворення, установлений ст. 7 Закону №507. Суть його загальновідома: підприємства встановлюють ціни на продукцію (товари, роботи, послуги) самостійно або на договірній основі. Не є виключенням і будівельні підприємства.

Разом з тим, ст. 12 Закону №507 містить одне досить важливе застереження: «Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування… і нормативів вирахування вартості будівництва об'єктів, які зводяться із залученням засобів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також засобів державних підприємств, установ й організацій, здійснюється спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування й архітектури».

Таким спеціально вповноваженим органом є Держкомітет по будівництву й архітектурі (далі - Держбуд). У виконання процитованої вище норми ст. 12 Закону №507 Держбуд затвердив - Державні Будівельні Норми (далі ДБН) 2000. Строге дотримання ДБН 2000 є обов'язковим тільки при складанні кошторисів на об'єкти, будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних засобів і засобів держпідприємств. У всіх інших випадках ДБН 2000 носять рекомендаційний характер.

Згідно ДБН 2000, система ціноутворення в будівництві містить кошторисні нормативи й правила визначення вартості будівництва й складання інвесторської кошторисної документації.

Кошторисні нормативи являють собою комплекс кошторисних норм, об'єднаних в окремі збірники й служать для визначення вартості будівництва. Інвесторська кошторисна документація - це сукупність кошторисів (кошторисних розрахунків), відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зводів витрат, пояснювальних записок до них і відомостей ресурсів, складених на стадії розробки проектної документації.

Система ціноутворення в будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Нормативними показниками є ресурсні елементи кошторисної норми. На підставі цих норм і поточних цін на матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати у вартості будівництва.

Інші витрати, які враховуються у вартості будівництва, визначаються не по нормах, а розрахункові. До таких витрат ставляться: загальновиробничі витрати; засоби на зведення й розбирання титульних тимчасових будов і споруджень або пристосування й використання існуючих або новозбудованих будинків і споруджень стаціонарного типу; додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних робіт у зимовий період; інші витрати замовника й підрядних будівельно-монтажних організацій, пов'язані зі здійсненням будівництва; витрати на зміст служби замовника й авторський нагляд; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів; витрати на проектні й дослідницькі роботи; кошторисний прибуток; засобу на покриття додаткових витрат, пов'язаних з інфляційними процесами.

Засоби, які враховують економічно обґрунтований прибуток і ризик, визначаються, виходячи з умов виконання робіт, складності будівництва, рівня трудових витрат, економічних і фінансових умов, гостроти ринкової конкуренції й інших факторів.

Договірні ціни ДБН 2000 формуються відповідно до визначених видів і деяких особливостей їхнього формування.

Договірна ціна - це вартість підрядних робіт, за якої підрядна організація, певна виконавцем, згодна виконати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва й використається при проведенні взаєморозрахунків.

Пунктом 3.3 ДБН 2000 передбачено, що договірні ціни можуть бути твердими, динамічними або періодичними:

Тверді договірні ціни, як правило, установлюються для будівництва тривалістю до 1,5 років. Такі ціни встановлюються незмінними на весь обсяг будівництва й не уточнюються, за винятком випадків, якщо:

- замовник змінює в процесі будівництва проектні рішення, які спричиняють зміну обсягів робіт і вартісних показників;

- у процесі будівництва в проектній документації й інвесторських кошторисах виявлені помилки, які не могли бути виявлені на стадії тендерної пропозиції й складання договірної ціни, а підрядник не є виконавцем проектно-кошторисної документації;

- виникають форс-мажорні обставини, які не можуть бути передбачені сторонами при укладанні договору (контракту).

Динамічні договірні ціни є відкритими й можуть уточнюватися протягом усього строку будівництва, але не частіше 1 рази в рік. При цьому уточнюється вартість матеріально-технічних ресурсів. Питома вага прибутку й засобів на покриття ризиків, визначена на початок будівництва, не уточнюються. Зарплата уточнюється тільки у випадку, якщо засобу на ризик не покривають витрат, пов'язаних з ростом цін на зазначені ресурси (у випадку досягнення рівня інфляції більше 10% у рік). Динамічні договірні ціни уточнюються також й у випадках, передбачених для уточнення твердих договірних цін.

Періодичні договірні ціни встановлюються відкритими й мають елементи як динамічної, так і твердої договірної цін. Особливість такої ціни полягає в тому, що на обсяги робіт, плановані на певний період (як правило, це річний план), установлюється тверда договірна ціна (фіксована частина ціни). Формування й застосування фіксованої частини періодичної договірної ціни здійснюється за правилами, як для твердої договірної ціни. [26]

2. Загальновиробничі витрати в будівництві і їхня роль у формуванні ціни

ціноутворення загальновиробничий витрата будівництво

2.1 Суть і характеристика загальновиробничих витрат

У складі витрат будівельного виробництва виділяються дві групи витрат: прямі витрати й загальновиробничі витрат. Разом з нормативним прибутком (плановими накопиченнями) вони визначають кошторисну вартість (ціну) будівельної продукції, будучи частиною суспільно необхідних витрат. Основною особливістю й розходженням прямих і загальновиробничих витрат є те, що перша група витрат визначається безпосередньо прямим рахунком на основі видаткових норм виробничих витрат на кожен об'єкт у цілому, у тому числі по конструктивних елементах і видам робіт. Величина прямих витрат залежить від характеру й обсягу робіт на об'єкті. Загальновиробничі витрати, не піддаються калькулюванню прямим рахунком для окремого об'єкта будівництва, оскільки їхнім призначенням є, в основному, створення умов для виконання будівельно-монтажних робіт на комплексі споруджуваних об'єктів і функціонування будівельної організації в цілому. Через цього визначення загальновиробничих витрат для окремих об'єктів будівництва здійснюється непрямим шляхом. [32]

Витрати виробництва (прямі витрати й загальновиробничих витрат) приймають форму собівартості продукції окремих соціалістичних підприємств або великих об'єднань. Собівартість становить частину, що відокремилася, вартості, що характеризує суму витрат підприємства на виробництво продукції.

Поява в складі витрат виробництва загальновиробничих витрат характерно для певного способу виробництва. Виникнення промислових підприємств, у яких засоби праці використаються не одним, а декількома робітниками, привело до зміни складу витрат виробництва, до виділення в них так званих загальних для всього виробництва витрат, пов'язаних зі створенням умов для виробництва й керування їм.

Відмінною рисою нового різновиду витрат виробництва, у зв'язку з необхідністю, що з'явилася, для створення й забезпечення загальних умов спільної праці, керування й регулювання виробництвом з'явилося те, що праця, що відокремилася, став ставитися не до часткових робіт, а до всієї діяльності майстерні.

З розвитком суспільного виробництва ця група витрат не тільки зросла по своїй величині, але й розширилася по складу, тому що крім витрат, зв'язаних безпосередньо зі створенням загальних умов для виробництва й керування їм, у неї стали входити витрати по страхових внесках, збуту продукції й організації бухгалтерської роботи й ін. Ці витрати за своїм характером були як би доповненням до основних видів витрат, тобто до витрати сировини й матеріалів, оплаті праці робітників, витратам по експлуатації машин й ін. Для здійснення й розвитку процесу виробництва були потрібні всі нові види витрат на закупівлю, зміст устаткування для засобів зв'язку, на рекламу випуску продукції, що, енергетичні, транспортні, санітарно-технічні й інші установки й пристрої, на зміст проектних груп, робочих площадок і приміщень, що будуються об'єктів й їхню охорону, на випробування матеріалів, раціоналізацію виробництва, здачу робіт і т. п. У такий спосіб сукупність витрат на керування, обслуговування, регулювання й створення загальних умов виробництва утворила особливу групу витрат виробництва, що одержали в силу своїх особливостей назва загальновиробничих витрат. [25]

Загальновиробничі витрати не зв'язані безпосередньо з технологічним процесом виробництва окремих видів або елементів продукції. У зв'язку зі швидкими темпами розвитку технічного прогресу, ускладненням процесу виробництва, укрупненням підприємств, розвитком кооперативних зв'язків значення витрат, пов'язаних з керуванням, організацією й обслуговуванням виробництва, швидко підвищується.

Розглядаючи ретроспективно зміст витрат виробництва, віднесених до групи загальновиробничих витрат, слід зазначити, що воно істотно змінилося у зв'язку з розвитком будівельної справи. Якщо на початковій стадії розвитку великого виробництва до таких витрат ставилися витрати, необхідні для забезпечення процесу виробництва, то сучасні умови розвитку промисловості й будівництва розширяють коло витрат виробництва, віднесених до групи загальновиробничих витрат. Вони служать створенню необхідних матеріальних умов для випуску підприємствами продукції, а також сприяють забезпеченню поліпшення умов праці, виявленню резервів подальшого підвищення продуктивності праці й скорочення витрат на виробництво продукції. Це, зокрема, ставиться до витрат на санітарно-побутове обслуговування працівників, охорону праці й техніку безпеки, на зміст нормативно-дослідницьких станцій трестів, до відрахувань на науково-дослідну роботу, до витрат на зміст буфетів, їдалень і т. п. [1]

У практичній діяльності будівельні організації мають справа із трьома різновидами загальновиробничих витрат - кошторисними, плановими й фактичними. Кожна з них має свої якісні, у більшості випадків і кількісні особливості. Кошторисна нормативна величина загальновиробничих витрат характеризує витрати організації в грошовому вираженні на керування, організацію й обслуговування будівельного виробництва в середньому по даній галузі.

Визначення кошторисної величини загальновиробничих витрат для окремих об'єктів будівництва прямим рахунком методами технічного нормування викликає значні труднощі, а по ряду статей витрат практично нездійсненно. Це в основному викликане тим, що більша частина статей витрат, що відноситься до групи загальновиробничих витрат, не піддається калькулюванню прямим рахунком для кожного об'єкта будівництва (будинку, спорудження), оскільки головне їхнє призначення - створення умов для виконання будівельно-монтажних робіт на комплексі споруджуваних об'єктів і функціонування будівельної організації в цілому. До таких витрат, зокрема, ставляться: адміністративно-господарські витрати; витрати по благоустрої й змісту будівельних майданчиків; по пожежно-сторожовій охороні; витрати, пов'язані з нормативними роботами й раціоналізацією виробництва й ін. Через це, визначення кошторисної величини загальновиробничих витрат для окремих об'єктів будівництва здійснюється непрямим шляхом. Для визначення розміру загальновиробничих витрат використаються норми, установлені у відсотках до кошторисної вартості прямих витрат (будівельні роботи) або заробітній платі робітників (роботи з монтажу устаткування). [45]

Кошторисна нормативна величина загальновиробничих витрат відбиває середньогалузеві суспільно необхідні витрати, що входять до складу ціни на будівельну продукцію. Норми, на основі яких визначається кошторисна величина загальновиробничих витрат, діють не змінюючись протягом ряду років; вони являють собою «застиглі» на певний період величини, які не залежать від умов і методів виробництва будівельно-монтажних робіт, що змінюються після утвердження норм. При розробці норм загальновиробничих витрат у будівництві враховуються виробничі витрати, необхідні для забезпечення нормальних умов будівельного виробництва, керування їм й організації обслуговування. У цей час для визначення кошторисної величини загальновиробничих витрат використаються кошторисні граничні норми загальновиробничих витрат, уведені в дію з 2000 року. Кошторисні граничні норми загальновиробничих витрат, спільно з кошторисними нормами й цінами, використовувані для визначення прямих витрат, є основою для планування й обліку обсягів будівельно-монтажних робіт, розрахунків за виконані роботи, а також здійснення контролю за витратою засобів на організацію й керування будівельним виробництвом. Крім того вони служать організуючим фактором у боротьбі за ощадливу витрату засобів, що сприяє збільшенню прибутку в будівельно-монтажних організаціях.

Рівень кошторисної величини загальновиробничих витрат в обсязі будівельно-монтажних робіт, виконуваних власними силами, залежить від структури видів робіт. Ця обставина викликана тим, що в будівельній організації може діяти кілька норм: диференційована гранична кошторисна норма загальновиробничих витрат, затверджена міністерством або відомством і граничні кошторисні норми загальновиробничих витрат на монтажні й спеціальні види робіт, що є загальними для всіх будівельних організацій. У цьому зв'язку збільшення питомої ваги робіт з високими граничними нормами загальновиробничих витрат веде до росту їхньої кошторисної величини в обсязі виконуваних робіт. Граничних кошторисних норм, що відбуваються після твердження, зміни умов оплати праці інженерно-технічним працівникам, службовцям і молодшому обслуговуючому персоналу, а також оптових цін на матеріали й тарифів на транспорт для робіт, що ставляться до окремих статей загальновиробничих витрат, не враховуються при визначенні кошторисної величини загальновиробничих витрат. Дані витрати відшкодовуються будівельним організаціям шляхом виплати компенсацій і пільг, одержуваних від замовника понад кошторисну вартість будівельно-монтажних робіт, виконуваних власними силами. Ці витрати знаходять своє відбиття при зіставленні планової й фактичної величини загальновиробничих витрат.

Планова величина загальновиробничих витрат являє собою розрахункові витрати, необхідні будівельному підприємству для організації, керування й обслуговування процесу виробництва, які розраховуються виходячи з конкретних умов роботи в плановому періоді. У зв'язку із цим методика визначення планової величини загальновиробничих витрат повинна передбачати способи обліку реальних умов конкретного будівництва, що відрізняються від усереднених, що враховують у кошторисних нормах. Це повинне ставитися до обліку в плановій величині загальновиробничих витрат не тільки компенсацій і пільг, одержуваних від замовника понад кошторисну вартість, але також й умов, у яких працюють будівельні організації і які не відбиті в кошторисних нормах. До компенсацій і пільг, одержуваним будівельною організацією понад кошторисну вартість робіт, що враховують по статті «загальновиробничі витрати», ставляться:

- витрати, пов'язані з підвищенням окладів інженерно-технічним працівникам і службовцям;

- витрати, пов'язані з пересувним характером робіт (30% надбавка до заробітної плати робітників) і ін. [2]

У практиці будівельних організацій плановий розмір загальновиробничих витрат відрізняється від кошторисного на величину, що відповідає встановленому завданню по зниженню собівартості будівельно-монтажних робіт у частині загальновиробничих витрат, і на величину компенсацій, одержуваних від замовника понад кошторисну вартість. Планова величина загальновиробничих витрат повинна бути менше кошторисної, що враховується в плані організаційно-технічних заходів щодо зниження з будівельно-монтажних робіт. При визначенні розміру зниження загальновиробничих витрат ураховується подальший ріст продуктивності праці, рівня механізації, поліпшення організації робіт, зменшення непродуктивних витрат і втрат, скорочення додаткових витрат, не передбачених кошторисною вартістю, які відшкодовуються у вигляді компенсацій. Оскільки умови роботи навіть в однакових організаціях звичайно далеко неоднакові, рівень загальновиробничих витрат у цих організаціях різний. При цьому планова його величина може збігатися з нормативної (кошторисної) або відхилятися від її в ту або іншу сторону. Таке явище, спостережуване в організаціях всіх галузей будівництва, варто визнати закономірним.

Це свідчить про необхідність різного підходу до визначення кошторисних і планових величин загальновиробничих витрат. Якщо кошторисна величина загальновиробничих витрат повинна встановлюватися на основі кошторисних норм, затверджених директивними органами, і служити для визначення кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, то планова величина цих витрат повинна відбивати величину припустимих у плановому періоді витрат даної організації. Ці витрати визначаються на основі діючих у даній будівельній організації передових норм і нормативів, що відбивають розвиток технічного прогресу, тому при визначенні планової величини загальновиробничих витрат в окремих організаціях не можна брати за основу тільки кошторисну величину даного виду витрат і планувати ці витрати на загальноміністерському рівні (тобто на рівні середньогалузевих витрат). Необхідно приймати в увагу, що навіть в організаціях одного профілю (спеціалізації) роботи в силу об'єктивних причин, спостерігаються розходження в застосовуваних машинах і механізмах, окремих видах устаткування, у технології й організації провадження робіт і праці, у нормах виробітку й рівні продуктивності праці й т.д. Крім того, будівельні організації мають різні територіальні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, тобто неоднакову розосередженість об'єктів будівництва, далекість від виробничих і сировинних баз, різний рівень спеціалізації й кооперування. Всі ці об'єктивні фактори в окремих будівельних організаціях навіть одного профілю (спеціалізації) визначають різний плановий рівень витрат, необхідних для здійснення процесу керування й організації будівельного виробництва. У такий спосіб планова величина загальновиробничих витрат відрізняється від кошторисної на величину, скоректовану з урахуванням реальних умов кожної організації, і є лімітом витрат, у які повинна укластися організація для того, щоб виконати встановлене завдання по зниженню собівартості й забезпечити одержання передбаченої планом прибутку від основної виробничої діяльності. [3]

Фактична величина загальновиробничих витрат відбиває в грошовій формі всі фактичні витрати будівельного підприємства, пов'язані з організацією, керуванням й обслуговуванням будівельно-монтажних робіт, і встановлюється за звітним даними бухгалтерського обліку. У складі фактичних витрат виробництва, що відносяться до загальновиробничих витрат, ураховуються й непродуктивні витрати, що представляють собою втрати суспільної праці, неприпустимі в умовах планового соціалістичного господарства (штрафи, пені й неустойки, відсотки за прострочені позички й ін.). До витрат, не передбаченим нормами загальновиробничих витрат, але враховують у їхній фактичній величині, ставляться: обов'язкові платежі, не передбачені нормами загальновиробничих витрат; платежі по регресивних позовах відповідно до рішень судових й арбітражних органів; штрафи, пені, неустойки, сплачені за винятком отриманих; витрати, що відшкодовують понад норми загальновиробничих витрат (вислуга років, перевезення робітників на відстань понад 3 км при відсутності комунального транспорту й ін.); інші непродуктивні витрати.

Скорочення фактичних загальновиробничих витрат у будівельних організаціях є важливим резервом зниження з робіт. Тому кожна будівельна організація повинна забезпечувати систематичне зниження й підтримка в раціональних розмірах витрат на організацію й керування виробництвом. Необхідною економічною й матеріально-технічною передумовою для цього є здійснювані заходи щодо подальшої індустріалізації будівництва, підвищенню продуктивності праці, удосконалюванню організаційних форм і схем керування виробництвом, укрупненню, спеціалізації й кооперації будівельних організацій. У міру зниження фактичної величини загальновиробничих витрат у загальних витратах виробництва створюються передумови для періодичного перегляду кошторисних граничних норм загальновиробничих витрат з метою визначення їхнього раціонального рівня.

Аналіз трьох різновидів загальновиробничих витрат показав, що вони відбивають засоби, споживані на організацію й керування будівельним виробництвом у вигляді заробітної плати інженерно-технічних працівників, з і молодшого обслуговуючого персоналу в розглянутій сфері виробництва, у вигляді вартості матеріальних ресурсів, палива, амортизаційних відрахувань й інших витрат. Між кошторисною, плановою й фактичною величинами загальновиробничих витрат існує, як взаємозв'язок, так і розходження. Взаємозв'язок проявляється в тім, що фактична величина загальновиробничих витрат практично є базою для встановлення їхньої кошторисної величини. У свою чергу кошторисна величина загальновиробничих витрат дуже впливає на їхню планову величину, будучи об'єктивною основою для визначення останньої. Отже здійснювані заходи щодо зниження загальновиробничих витрат у будівництві дозволяють, як правило, скорочувати не тільки індивідуальні, але й суспільно необхідні витрати. [8]

Існуючій взаємозв'язок між різновидами загальновиробничих витрат ураховується при плануванні, аналізі й обліку у виробничо-господарській діяльності будівельних організацій, а також при встановленні кошторисних норм і нормативів на засоби, споживані в сфері організації й керування будівельним виробництвом. Поряд із взаємозв'язком між кошторисною й плановою величинами загальновиробничих витрат є якісне й кількісне розходження. Кількісне розходження полягає в тому, що планова величина загальновиробничих витрат відрізняється від кошторисної на суму компенсацій, виплачуваних замовниками, і величину планованого зниження загальновиробничих витрат. Якісне розходження полягає в тому, що планова величина загальновиробничих витрат характеризує індивідуальні витрати конкретної будівельної організації, а кошторисна - витрати суспільно необхідної праці; між споживаними ресурсами в сфері організації й керування виробництвом й їхнім грошовим вираженням є істотне розходження, що залежить від цін, установлених на ці засоби.

Ще одним важливим відмітним моментом є те, що кошторисна величина загальновиробничих витрат визначається кількістю упредметненої не конкретної, фактично витраченого, а абстрактної праці або робочого часу, що є вимірником праці. Таким чином, кошторисна величина загальновиробничих витрат характеризує середньогалузеві витрати на організацію, планування й керування будівельним виробництвом. Планова величина загальновиробничих витрат будівельних організацій ураховує рівень відповідних ставок (окладів), ціни на сировину, матеріали, паливо, які можуть у більшому або меншому ступені відрізнятися від їхньої вартості. зміни, Що Відбуваються, окладів працівників, зайнятих у сфері керування будівельним виробництвом, цін на засоби, які необхідні для організації виробництва, найчастіше не збігаються зі змінами вартості цих ресурсів. Все це приводить в остаточному підсумку до розходжень у динаміку кошторисної, планової й фактичної величин загальновиробничих витрат. [32]

2.2 Склад і класифікація загальновиробничих витрат

Велике теоретичне й практичне значення для вдосконалювання нормування, планування, обліку й економічного аналізу використання засобів для організації, керування й обслуговування виробництва має проблема класифікації (угруповання) виробничих витрат в організаціях. Процес суспільного виробництва спричиняється необхідність функціонування двох видів витрат - витрат живого й упредметненого (у предметах і засобах виробництва) праці й визначає для кожної галузі народного господарства умови й характерних рис формування собівартості продукції. У народному господарстві країни до витрат живої праці відносять основну й додаткову заробітну плату робітників, інженерно-технічного персоналу, службовців, молодшого обслуговуючого персоналу й працівників охорони. До витрат упредметненої праці - вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, деталей, конструкцій; вартість палива, енергії й води; відшкодування зношування засобів праці (машин, механізмів, інструмента, устаткування, пристосувань й ін.).

Первинні елементи витрат живої й упредметненої праці разом з відрахуваннями на соціальне страхування працюючими й іншими грошовими витратами (поштово-телеграфні й телефонні витрати, проценти за банківські позички й ін.), які за своїм характером не можуть бути віднесені до матеріальних витрат і заробітної плати працюючих, - формують собівартість продукції. Весь перелік виробничих витрат, що формують собівартість продукції, може бути умовно об'єднаний у наступні чотири групи: предмети праці (сировина, матеріали, електроенергія, паливо); витрати засобів праці (вони відображаються в готовій продукції у вигляді амортизаційних відрахувань); заробітна плата робітників, інженерно-технічного персоналу, службовців й інших; витрати, що мають своїм джерелом вартість прибавочного продукту (нарахування на заробітну плату, для потреб соціального страхування й ін.). Як видно, витрати на провадження робіт не є однорідними як по своєму складі, так і за економічним значенням і ролі в процесі виробництва. У цьому зв'язку в основу класифікації первинних елементів витрат можуть бути покладені різні групування ознаки, пов'язані з економічним їхнім призначенням або зі способом їхнього включення в собівартість продукції, або по участі їх у виробництві. [11]

По економічному призначенню всі первинні елементи витрат підрозділяються на дві частини: основні, викликувані безпосередньо технологічним процесом виробництва, і витрати по керуванню, організації й обслуговуванню виробництва. По способу включення первинних елементів витрат у собівартість продукції їх підрозділяють на прямі й непрямі. Під прямими витратами розуміються такі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на собівартість виду продукції, що випускає. До непрямого відносять такі елементи витрат, які враховуються (збираються) організацією протягом планового періоду (місяць, квартал) на збірно-розподільних рахунках, а потім розподіляються за допомогою певного показника (називаного базисом) між окремими калькуляційними об'єктами.

Методи угруповання витрат для планування, обліку й калькулювання собівартості випускає продукції, що, можуть здійснюватися як по економічних елементах, так і по статтях калькуляцій, тобто по цільовому призначенню. Відповідно до діючого в цей час положенню в будівництві застосовується тільки калькуляційне угруповання витрат. На основі цього угруповання практично всі статті витрат собівартості будівельно-монтажних робіт є комплексними, тобто містять всі первинні елементи - матеріали, заробітну плату, амортизацію та інші грошові витрати. Виключенням є тільки стаття витрат «Основна заробітна плата робітників». Всі витрати на виробництво будівельно-монтажних робіт підрозділяються (групуються) на прямі витрати й загальновиробничі витрати. У складі прямих витрат відбиваються:

- вартість матеріалів, будівельних конструкцій і деталей, витрачених безпосередньо на провадження робіт, що складається з витрат на придбання цих матеріалів через контори постачання або керування виробничо-технологічної комплектації, витрат по доставці матеріалів до при об'єктного складу, заготівельно-складських витрат;

- основна заробітна плата робітників, зайнятих безпосередньо виконанням будівельних робіт, робіт з монтажу встаткування, капітального ремонту й ін.;

- витрати по експлуатації будівельних машин і механізмів, які складаються з поточних й одноразових. До поточних витрат віднесена: основна заробітна плата робітників, зайнятих керуванням й обслуговуванням машин; вартість електроенергії, палива й ін.; амортизація машин і механізмів; вартість робіт з поточного ремонту й технічного обслуговування машин, орендна плата за використання машин й ін. До одноразових - витрати по навантаженню, розвантаженню й транспортуванню машин, вартість робіт з монтажу й демонтажу й ін.

Загальновиробничі витрати будівництва поєднуються в наступні чотири групи: адміністративно-господарські витрати; витрати на обслуговування працівників будівництва; витрати на організацію робіт на будівельних майданчиках; інші загальновиробничі витрати. Кожна група загальновиробничих витрат складається з окремих статей витрат, більша частина з яких по своєму економічному змісті також є комплексними статтями витрат (пожежно-сторожова охорона, охорона праці й техніка безпеки, зміст проектних груп й ін.).

Перша група витрат по загальновиробничих витратах - «Адміністративно-господарські витрати» - пов'язана зі здійсненням функції керування виробництвом. Найбільша питома вага в цій групі становлять витрати по заробітній платі адміністративно - управлінського й лінійного інженерно-технічного персоналу виробничих ланок будівельно-монтажної організації. Інша частина цієї групи витрат у вигляді так званих «Інших адміністративно-господарських витрат» - обумовлюється необхідністю створення матеріальних умов для здійснення функції керування. У натуральній формі вони виступають у вигляді засобів управлінської праці і засобів по забезпеченню умов управлінської праці. Переважна маса їх ставиться до основних фондів будівельно-монтажної організації. Інша ставиться до оборотного.

Друга група витрат по загальновиробничих витратах - «Витрати на обслуговування працівників будівництва» - неоднорідна по своєму економічному змісті. Наявність окремих статей витрат у цій групі обумовлюється здійсненням технологічного процесу й не пов'язане з функцією керування або його обслуговування. До таких витрат ставляться витрати по додатковій заробітній платі робітників. Поряд із цими витратами є статті витрат, які по своїй економічній природі мають як джерело відшкодування - прибавочний продукт, але підлягають включенню в собівартість продукції. Такими є відрахування на соціальне страхування, культурно-касову й фізкультурну роботу профспілок. Іншу частину розглянутої групи витрат становлять витрати по санітарно-побутовому обслуговуванню працівників, охороні праці й техніку безпеки. Ці витрати не є безпосередньо технологічними, але вони неминучі й об'єктивно необхідні у зв'язку зі створенням нормальних умов праці, обумовлених процесом виробництва. У натурально-речовинній формі останні являють собою нейтралізуючі речовини, медикаменти, захисні пристосування, душові приміщення, кип'ятильники, спецвзуття, спецодяг і т.п. Функціонуючи як засоби виробничої санітарії, охорони праці й техніки безпеки, вони мають порівняно малий термін служби й тому формуються головним чином за рахунок оборотних коштів підрядної організації.

Третя група витрат по загальновиробничих витратах - «Витрати на організацію робіт на будівельних майданчиках - поєднує великий комплекс витрат, які також розрізняються по економічному змісті. Одна частина цієї групи витрат пов'язана із забезпеченням загальних матеріальних умов для процесу виробництва. Це - витрати на зміст пожежно-сторожової охорони, тимчасових не титульних пристосувань і пристроїв, устаткування, навчальних лабораторій і кабінетів, лабораторій по випробуванню матеріалів, конструкцій і частин споруджень, витрати по благоустрої й змісту будівельних майданчиків, по підготовці об'єктів будівництва до здачі. Інша частина витрат по змісту виробничого встаткування й інвентарю, що ставляться до цієї ж групи, у свою чергу, підрозділяються на: амортизацію, поточний ремонт і переміщення виробничих пристосувань й устаткування; зношування малоцінного й швидкозношуваного інвентарю й інструмента. Перші з них у натурально-речовинній формі функціонують в основному у вигляді знарядь праці, що беруть участь у процесі виробництва. Другі в натурально-речовинній формі функціонують у вигляді різного роду ручного й вимірювального інструмента, застосовуваного у виробництві будівельно-монтажних робіт. Вони також є знаряддями праці, але мають значно менший термін служби (як правило менше року) і тим самим по характері обороту включаються до складу оборотних виробничих фондів будівельної організації. До цієї ж групи статей витрат ставляться витрати по нормативних роботах і проектуванню провадження робіт, які викликаються необхідністю рішення завдань, пов'язаних з організацією й управлінням процесу виробництва.

До складу цієї групи були включені витрати будівельних організацій, пов'язані з геодезичними роботами, які раніше входили до складу четвертої групи загальновиробничих витрат. До таких робіт ставляться: розбивка горизонтальних і вертикальних осей будинків і споруджень, що обгороджують конструкцій, визначення й контроль рівня їхнього розташування по вертикалі відповідно до проекту. За своєю натурально-речовинною формою ресурси, відбивані у витратах по геодезичних роботах, представляють собою допоміжні матеріали, що витрачають при виконанні геодезичних робіт, а також застосовувані різні геодезичні прилади із тривалим терміном служби й вимірювальний інструмент. У такий спосіб одна частина їх функціонує в якості оборотних виробничих фондів, а інша - у якості основних.

Четверта група статей витрат по загальновиробничих витратах - «Інші загальновиробничі витрати». У складі цієї групи відбиваються витрати, пов'язані з виконанням госпдоговірних умов роботи організації із зовнішніми підприємствами; з поліпшенням обслуговування Робітників; з удосконалюванням будівельного виробництва і ін. Більша частина статей витрат у цій групі не має прямого відношення як до технологічних процесів, так і до функцій керування й організації будівельного виробництва. [32]

Склад статей витрат, що включають в окремі групи загальновиробничих витрат у будівництві непостійний. Він кілька разів змінювався у зв'язку з удосконалюванням методів здійснення будівництва й організації керування їм, а також постійним підвищенням рівня обслуговування працівників будівельних організацій. У багатьох будівельних організаціях більше половини житлового фонду зайнято працівниками, що не мають трудових зв'язків з будівництвом. Також в діючий склад загальновиробничих витрат включені наступні витрати, раніше в ньому не передбачені: витрати по геодезичних роботах, здійснюваним при виробництві будівельно-монтажних робіт; відрахування на створення фонду преміювання за впровадження нової техніки; витрати на зміст буфетів й їдалень й ін.

Необґрунтована постановка знака рівності з однієї сторони між основними й прямими витратами, а з іншої сторони між витратами на керування, організацію й обслуговування виробництва (загальновиробничими) і непрямими. Таке ототожнення привело до підрозділу діючих у будівництві виробничих витрат на прямі й загальновиробничі, що викликало зсув двох різних класифікацій. У результаті цього в складі прямих (основних) витрат має місце відбиття ряду витрат, які повинні ставитися до загальновиробничих (непрямим) і навпаки. Поряд із цим заготівельно-складські витрати будівельних організацій включені до складу прямих (основних) витрат, хоча розподіл їх між різними видами матеріальних ресурсів здійснюється непрямим способом (шляхом), тобто за допомогою попереднього обліку на збирально-розподільчих рахунках і розподілу їх пропорційно певному показнику. Аналізуючи економічну природу складових заготівельно-складських витрат видно, що вони більше відповідають витратам на керування, організацію й обслуговування виробництва, тобто загальновиробничим витратам. [21]

Більше наочна невідповідність діючої класифікації статей витрат прийнятим у науці групувальним ознакам показане в таблиці 1.

В таблиці 1 знаком «+» позначений зв'язок елементів витрат з відповідним знаком, «-» - відсутність зв'язку; (X) - прийнята класифікація виробничих витрат у будівництві.

Таблиця 1 - Співставлення способів групування виробничих витрат з діючою в будівництві класифікацією окремих елементів витрат

З таблиці видно, що через сполучення згрупованих ознак діюча в цей час класифікація статей витрат собівартості будівельно-монтажних робіт має недоліки, для ліквідації яких необхідно привести діючу в будівництві класифікаційне угруповання виробничих витрат у відповідність із існуючої в науці термінологією. Із цією метою необхідно комплексну групу витрат, називану загальновиробничими витратами, і складається з витрат на управління, організацію й обслуговування виробництва й частини основних витрат (додаткова заробітна плата робітників, зношування малоцінного інвентарю й інструмента й ін.), які ставляться на собівартість продукції непрямим способом, іменувати непрямими витратами. Одночасно із цим можуть бути зняті зауваження, висловлювані поруч економістів, про вдосконалювання класифікаційного угруповання виробничих витрат, ґрунтуючись тільки на їх економічному змісту.

Вивчення номенклатури й складу витрат по загальновиробничих витратах будівельно-монтажних організацій показує, що діюче угруповання їх по окремих статтях у ряді випадків виявляється недостатньо зробленою.

Розподіл ряду витрат на окремі статті по ознаці цільового призначення допускає значні умовності. У такий спосіб висунуті в економічній літературі рекомендації з поліпшення калькуляційних статей витрат як прямих, так і загальновиробничих витрат викликали в різні періоди часу більші дискусії й уважалися спірними. Однак, до теперішнього часу багато спірних питань уже вирішені.

Незважаючи на проведене на різних етапах будівництва вдосконалювання номенклатури статей витрат у загальновиробничих витратах вона все-таки не позбавлена недоліків.

У складі загальновиробничих витрат і прямих витрат варто виділити в самостійні калькуляційні статті умовно-постійні витрати будівельних організацій, тому що знеособлений їхній розподіл у ряді комплексних статей витрат не забезпечує виявлення заходів щодо їхнього зниження. Крім цього виділення в складі собівартості будівельно-монтажних робіт умовно-постійних витрат забезпечить більше строгий контроль за ефективністю їхнього використання у виробництві.

Крім того до складу загальновиробничих витрат повинні бути включені витрати будівельних організацій на тимчасові титульні будинки й спорудження. У даний час для виробництва будівельно-монтажних робіт використаються різні по своєму призначенню тимчасові будинки й спорудження:

- титульні - до складу яких включаються пристрій тимчасових контор будівельно-монтажних керувань, тимчасових інженерних комунікацій і мереж різного призначення; зборка й розбирання інвентарних будинків різного призначення; пристосування споруджуваних постійних будинків і споруджень для обслуговування працівників будівництва й ін.;

- не титульні - при об'єктні контори виконробів і майстрів, складські приміщення й навіси при об'єкті будівництва, душові й т. п., настили, драбини, сходи й ін.;

- допоміжні спорудження й пристрої - пристосування для пересувки конструкцій; естакади для подачі матеріалів; перемички, шпунтові огородження й в'їзди в котловани; інші специфічні спорудження й пристосування.

Відшкодування будівельним організаціям витрат на зведення тимчасових будинків і споруджень здійснюється для: титульних, що обслуговує потреби всього будівництва за рахунок засобів, передбачених у зведених кошторисах; не титульні, обслуговуючі потреби окремих об'єктів будівництва, за рахунок загальновиробничих витрат, що відшкодовують зношування цих споруджень; допоміжних споруджень і пристроїв, за рахунок кошторисів на основні об'єкти будівництва. Розглядаючи економічну сутність різних по своєму призначенню й порядку відшкодування засобів на зведення тимчасових будинків і споруджень необхідно відзначити, що всі вони служать для забезпечення загальних умов, необхідних для того, щоб процес виробництва міг взагалі відбуватися. Виключенням можуть бути тільки окремі складові, стосовні до допоміжних споруджень й установок, які в окремих випадках можуть бути початком або продовженням самого процесу виробництва. Таким чином, по економічній природі, тимчасові будинки й спорудження (титульні і не титульні) представляють особливу групу засобів праці, що, як правило, забезпечує потреби не одного, а декількох споруджуваних об'єктів. При цьому на собівартість окремих об'єктів витрати будівельних організацій по зведенню тимчасових будинків і споруджень можуть бути віднесені тільки непрямим способом. Звідси виникає об'єктивна необхідність правильного відбиття й визначення раз міра цих витрат у відповідному класифікаційному угрупованні.

Недоцільно поєднувати всі статті загальновиробничих витрат тільки у дві групи, тому що окремі види витрат будівельних організацій по своїй економічній природі не повною мірою відповідають термінологічним назвам тільки двох укрупнених груп витрат, що рекомендують. При цьому повністю переносити із промисловості діючу там угруповання витрат по обслуговуванню й керуванню виробництвом у будівництво не представляється можливим через специфічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт у цій галузі. Тому поряд із двома угрупованнями окремих статей, що рекомендують, витрат загальновиробничих витрат повинні зберегтися й дві інші групи витрат. По-перше, що діє в цей час група витрат по обслуговуванню робітників. Необхідність збереження цієї групи статей витрат обумовлюється тим, що її склад має особливе економічне значення, пов'язане з охороною праці й технікою безпеки всього колективу працюючих, відрахуваннями на соціальне страхування й інші види витрат. По-друге, повинна зберігатися істотно доповнена четверта група (інші загальновиробничі витрати). Номенклатура складу витрат загальновиробничих витрат, що діє в будівництві й витрат на керування й обслуговування виробництва в промисловості має з істотних відмінностей. Наявність у будівництві відособленої від промисловості своєрідної номенклатури складу витрат загальновиробничих витрат порозумівається особливостями виробничих процесів, що існують у цій з народного господарства. До особливостей будівництва ставиться територіальна закріпленість (нерухомість) і неподільність виробленої продукції; мобільність знарядь і засобів праці; залежність основних Виробничих процесів від природно-кліматичних умов; технічна складність, у більшості випадків індивідуальність і тривалість процесу створення продукту виробництва; необхідність заново організовувати виробничі процеси для кожного нового об'єкта на відповідному будівельному майданчику.

Перераховані вище особливості виробництва будівельно-монтажних робіт обумовили наявність специфічних статей витрат загальновиробничих витрат у будівельних організаціях й їхня відсутність в аналогічних витратах промислових підприємств. Поряд із цим існує різниця між складом загальновиробничих витрат будівництва й промисловості, викликана розходженнями у відбитті окремих статей витрат у класифікаційних угрупованнях.

Загальновиробничі витрати будівельних організацій у складі собівартості будівельно-монтажних робіт нормують і показують єдиною статтею витрат, що підрозділяється при аналізі на 4 групи. У складі калькуляційних статей витрат будівельних організацій відсутня самостійна стаття витрат «Втрати від браку». Ці витрати прийнята при обліку відбивати в складі загальновиробничих витрат будівельних організацій, а в промисловості втрати від браку виділяються окремою самостійною статтею витрат.

У будівництві середній рівень загальновиробничих витрат становить 17,9-18% загальних витрат на виробництво, у той час як у промисловості аналогічні витрати (цехів і загальнозаводські) не перевищують у середньому 15,2%. Основною причиною високого рівня загальновиробничих витрат у будівництві є специфічність протікання виробничих процесів у цій галузі народного господарства, які спричиняються підвищену трудомісткість виробництва продукції в порівнянні із промисловими підприємствами. Це обставина підтверджується даними статистичної звітності. Так, якщо в собівартості промислової продукції частка живої праці становить 14,1%, те в будівництві - 30%, тобто приблизно в 2,1 рази більше.

2.3 Величина і структура загальновиробничих витрат

Величина загальновиробничих витрат може бути виражена подвійно: в абсолютному й відносному значенні. Як абсолютна величина вона характеризується сумою грошових витрат по окремих статтях й у цілому по своєму комплексі загальновиробничих витрат за розглянутий період (місяць, квартал, рік). Розрізняють абсолютну планову й фактичну величини загальновиробничих витрат. Абсолютна планова величина загальновиробничих витрат кожної будівельно-монтажної організації регламентується кошторисом цих витрат. Абсолютна фактична величина загальновиробничих витрат визначається даними бухгалтерського обліку в річних, квартальних і місячних формах. Абсолютна величина загальновиробничих витрат дає можливість зіставляти фактичні витрати із затвердженими будівельним організаціям плановими лімітами. Однак вона не може характеризувати рівень використання загальновиробничих витрат, тому що не враховує обсяг виконаних робіт. Крім того, абсолютна величина загальновиробничих витрат не може бути використана при порівняльному аналізі роботи окремих будівельних організацій. [62]

Відносна величина загальновиробничих витрат, виражена у відсотках до обсягу виконаних робіт або до прямих витрат, дає можливість не тільки порівнювати рівні загальновиробничих витрат окремих будівельних організацій за той або інший період, тобто спостерігати динаміку, але й визначати ефективність використання засобів, виділених організаціям на керування виробництвом. Гранична відносна величина загальновиробничих витрат на будівельні роботи регламентується кошторисної (граничної) нормою, установлюваної урядом. По загально-будівельних роботах її прийнято виражати у відсотках до кошторисної величини прямих витрат, а по спеціальних видах будівельних робіт і монтажу устаткування - у відсотках до основної заробітної плати робітників. У цілому рівень загальновиробничих витрат прийнято характеризувати їхньою відносною величиною, обчислювальної у відсотках до обсягу робіт, виконуваних власними силами, тому що вона визначає розмір цих витрат на одиницю кінцевої будівельної продукції.

Між абсолютною й відносною величинами загальновиробничих витрат є взаємозв'язок. Так, якщо будівельні організації при однакових обсягах виконуваних робіт мають різні абсолютні величини загальновиробничих витрат, тим більша відносна величина загальновиробничих витрат буде відповідати більшій абсолютній їхній величині, тобто відносна величина загальновиробничих витрат, обчислювальна стосовно обсягу виконуваних робіт (або до суми прямих витрат), в основному залежить від їхньої абсолютної величини. З ростом обсягів робіт у будівельній організації росте абсолютна величина загальновиробничих витрат, але більше вповільненими темпами. Це порозумівається тим, що ряд статей загальновиробничих витрат не залежать від обсягів виконуваних робіт.

Структура загальновиробничих витрат і зміни, що відбуваються в ній, відбивають в узагальненому виді вплив різних факторів на формування окремих елементів витрат. Під структурою загальновиробничих витрат у будівництві варто розуміти склад і співвідношення окремих економічних елементів і статей витрат у загальній сумі витрат на керування й організацію процесу виробництва будівельно-монтажних робіт. Показниками цієї структури служать економічні елементи (статті) витрат й їхні питомі ваги в загальній сумі витрат.

У загальновиробничих витратах у грошовій формі відбиваються наступні економічні елементи: безпосередньо оплачувана частина живої праці у вигляді основної й додаткової заробітної плати працівників управлінського апарата, інженерно-технічного й іншого персоналу, а також додаткової заробітної плати робітників; вартість предметів праці (матеріалів, палива й електроенергії); вартість зношуваної части, що, знарядь праці управлінських працівників у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості використовуваних засобів, будинків і споруджень, інвентарю. Крім того, до складу загальновиробничих витрат включаються відрахування у фонд соціального страхування.

Структуру загальновиробничих витрат будівельних організацій звичайно розглядають у двох напрямках:

- по елементах витрат, що показують витрати організації на матеріали, оплату праці, амортизацію та інші грошові витрати. Структура загальновиробничих витрат по елементах витрат служить для визначення складу витрат, і неї використають при складанні кошторису загальновиробничих витрат і звітів по загальній сумі витрат;

- по статтях калькуляцій, які характеризують напрямок витрат, безпосередньо пов'язаних з управлінням процесу виробництва, його організацією й обслуговуванням. Більшість статей калькуляцій є комплексними, тобто включають кілька первинних елементів: заробітну плату, вартість матеріалів, амортизаційні відрахування й т.д.

У таблиці 2 наведена зразкова структура загальновиробничих витрат (питома вага статей) на загально будівельні, монтажні, електромонтажні, санітарно-технічні роботи й монтаж металоконструкцій, передбачена в граничній й єдиній граничній нормах. З таблиці 2 видно, що граничними нормами передбачена широка диференціація питомих ваг загальновиробничих витрат як по статтях калькуляцій, так і по окремих видах робіт.