Розвиток ринку землі в Україні

· Обмінний курс

o жорстка привязка до іноземної валюти

o коридор обмінного курсу

o траєкторія щодо обмінного курсу

o керований плаваючий курс

o вільно плаваючий курс

3. Аналіз механізмів ціноутворення на ринку землі

3.1 Ціноутворення на первинному ринку земель

Відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності є одним із важливих джерел задоволення потреб економіки у земельних ресурсах. В той же час, у даний час в рамках правового поля фактично перебуває лише процедура набуття прав на земельні ділянки під об'єктами нерухомого майна, що перебувають у власності набувача. Ціноутворення при цьому базується на експертній грошовій оцінці земельної ділянки, нормативно-методичні засади проведення якої порівняно добре розроблені та гармонізовані із міжнародними стандартами оцінки.

В той же час, набуття прав на незабудовані земельні ділянки, яке має здійснюватися, за незначними виключеннями, виключно на конкурентних засадах (земельних аукціонах), нині фактично перебуває поза правовим полем. Відсутність як законодавчого акту, що врегульовував би порядок проведення земельних торгів, так і ліцензування господарської діяльності з їх проведення, наразі не дозволяють застосовувати аукціонний спосіб визначення покупця та ціни земельних ділянок.

Потрібно відмітити й те, що аукціонний продаж в світовій практиці ринкового ціноутворення далеко не завжди розглядається як такий, що дозволяє одержати найвищу ціну за об'єкт продажу. Це пояснюється тим, що аукціон, попри розповсюджений стереотип, - це один зі способів швидкого (у короткі строки) продажу майна, а не продажу на максимально можливою ціною. Наприклад, при звичайному продажі земельної ділянки, нормальною вважається експозиція товару на ринку близько 6 місяців, в той час як аукціон може проводитись вже після 30 днів після оголошення.

Тому аукціони широко використовуються, приміром, при продажу заставного майна, але вони майже ніколи не використовуються приватними власниками ділянок при їх продажу за звичайних умов.

Крім того, так званий, «англійський» тип аукціону, що фактично використовується в Україні, вважається найменш захищеним щодо можливої недобросовісної поведінки (зговору) учасників торгів. Беручи ж до уваги те, що стартовою ціною лотів, згідно ЗКУ, має бути нормативна оцінка земельних ділянок, ризик продажу прав на земельні ділянки державної та комунальної власності за ціною, що нижча за їх ринкову вартість, стає досить високим.

3.2 Земельні торги

Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III передбачена обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис) на конкурентних засадах (земельних торгах)

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:

розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій);

використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями;

будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів;

надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам;

надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні;

надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено;

розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України;

будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);

створення озеленених територій загального користування;

будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і проти селевих споруд);

передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва;

надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб;

надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала;

поновлення договорів оренди землі;

надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом.

Земельні торги у даний час мають проводитись у формі аукціону. У земельних торгах можуть брати участь громадяни і юридичні особи, які сплатили реєстраційний та гарантійний внески і можуть бути покупцями відповідно до законодавства України. Земельні торги також можуть проводитися за рішенням суду.

Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, уповноважені приймати рішення про відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної або комунальної власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису), визначають перелік таких земельних ділянок для продажу на земельних торгах окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення містобудівного обґрунтування розміщення об'єкта.

Добір земельних ділянок державної або комунальної власності для формування переліку, зазначеного в частині першій цієї статті, здійснюється на підставі затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, регіональних або місцевих правил забудови.

При доборі земельних ділянок враховуються маркетингові дослідження, інвестиційна привабливість, звернення громадян та юридичних осіб щодонамірів забудови.

Земельна ділянка, у тому числі та, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди) державної або комунальної власності, виставляється на земельні торги окремим лотом після:

а) визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками;

б) визначення вартості лота, причому вартість земельної ділянки дорівнює її нормативній грошовій оцінці;

в) виготовлення технічного паспорта об'єкта продажу.

У технічному паспорті містяться відомості про:

а) розміри земельної ділянки;

б) місце розташування (адресу);

в) форму власності (державна чи комунальна);

г) грошову оцінку земельної ділянки або прав на неї (оренди, суперфіцію, емфітевзису) та оцінку розташованого на ній об'єкта нерухомого майна і стартову ціну лота;

ґ) природний і господарський стан земельної ділянки;

д) цільове призначення земельної ділянки;

е) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки;

є) інвентаризаційний опис будівель і споруд (для забудованої земельної ділянки).

Технічний паспорт об'єкта продажу (лота), умови його продажу, у тому числі (у разі необхідності) вимоги щодо граничних термінів забудови земельної ділянки, розміру відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, визначення розміру пайової участі(внеску) у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, затверджуються органом державноївлади або органом місцевого самоврядування.

Земельні торги мають проводитись не раніше 30 днів з моменту опублікування у пресі офіційної інформації про виставлення на земельні торги земельних ділянок, а також розміщення на земельних ділянках рекламних щитів з офіційною інформацією про об'єкт продажу (лот). Офіційна інформація про об'єкт продажу (лот) повинна містити відомості про:

а) розміри земельної ділянки;

б) цільове призначення, а для містобудівних потреб - також види використання (пріоритетні та допустимі);

в) умови продажу та стартову ціну;

г) місце і час проведення торгів;

ґ) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки;

д) найменування та адресу установи, прізвище та посаду, номер телефону особи, в якої можна ознайомитися з технічним паспортом об'єктапродажу (лота).

Організатором земельних торгів є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, чи державний орган приватизації, уповноважений здійснювати відчуження земельної ділянки, призначеної для продажу, або державний виконавець відповідно до рішення суду.

Проведення земельних торгів здійснює юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на проведення земельних торгів, на підставі договору з відповідним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи державним органом приватизації.

Організатор земельних торгів має право відмовитися від їх проведення не пізніше, ніж за 10 днів до їх проведення з обов'язковою публікацією офіційної інформації про скасування земельних торгів із зазначенням причини скасування. Земельні торги мають проводитись у порядку, встановленому законом.

Земельні торги визнаються такими, що не відбулися, у разі:

а) відсутності покупців або наявності тільки одного покупця;

б) якщо жоден із покупців не запропонував ціну, вищу за стартову ціну земельної ділянки;

в) несплати в установлений термін переможцем земельних торгів належної суми за придбану земельну ділянку.

У разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону. Звернення стягнення на земельні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо інше не запропоновано власником земельної ділянки.

3.3 Орендна вартість

Оренда землі в нашій державі як форма виробничих відносин на селі вперше юридично була закріплена Земельним кодексом України в 1992 р. Проте відповідно до його норм найбільш важливі ланки орендних відносин регулювалися державою, що було свідченням недостатнього рівня розвитку відносин власності взагалі та відсутності чіткого визначення поняття права власності на землю зокрема. Не існувало належної персональної відповідальності за її стан і результати використання. З прийняттям низки нормативно-правових актів щодо подальшого вдосконалення земельних відносин створено необхідне середовище для впровадження орендних земельних відносин ринкового типу. Юридично такі відносини були закріплені Законом України «Про оренду землі» (жовтень 1998 р.). Вони розглядаються як один з важливих важелів поліпшення використання землі завдяки її концентрації в руках тих сільськогосподарських товаровиробників, які спроможні раціонально використовувати цей основний засіб виробництва.

Оренда землі -- це передача її власником у тимчасове (строкове) володіння та користування іншим фізичним або юридичним особам за відповідну плату, яку називають орендною. Об'єктом оренди є земельні ділянки, що знаходяться у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад (комунальна власність), а також держави. Зазначені власники земельних ділянок водночас є і орендодавцями. Скажімо, орендодавцями земель, що знаходяться у власності територіальних громад, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради народних депутатів, а земель у державній власності -- районні й обласні державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Кабінет Міністрів України в межах їх повноважень. Орендодавці мають право здавати землю в оренду на строк до 50 років. Конкретний термін оренди визначається за погодженням сторін.

Право на оренду землі мають громадяни та юридичні особи України, її релігійні і громадські організації, іноземні держави, іноземні юридичні і фізичні особи, особи без громадянства. Законом передбачено, що орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути лише ті юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають відповідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві [7].

В ринковій економіці широко використовується право застави земельних ділянок та їх суборенда. Але при цьому повинні витримуватися певні юридичні норми такого використання. Наприклад, земельна ділянка, що обтяжена заставою, може бути передана в оренду лише в разі згоди заставодержателя. Що ж стосується суборенди земельних ділянок, то згідно із Законом України «Про оренду землі» вона має ряд істотних обмежень. Скажімо, орендар має право передати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише у разі і на строк його тимчасової непрацездатності, інвалідності, призову на строкову службу до Збройних Сил України, навчання з відривом від виробництва, обрання на виборні посади в органи місцевого самоврядування та органи державної влади України. При цьому договір суборенди не може суперечити договору оренди, а термін його укладання не має перевищувати строк дії останнього.

Орендні відносини між орендодавцями земельних ділянок і орендарями регулюються договором оренди, який укладається у письмовій формі. Невід'ємною складовою його є план (схема) земельної ділянки. Істотні умови договору оренди земельних ділянок -- це місце розташування та розмір земельної ділянки; термін договору оренди; орендна плата; цільове призначення та умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки; існуючі обмеження й обтяження щодо її використання; сторона, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Важливо знати, що відсутність у договорі оренди хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання такого договору недійсним, а також для відмови у його державній реєстрації. З огляду на істотні умови договору оренди стає очевидним, що орендні земельні відносини мають різнобічний і складний характер, оскільки враховують багато виробничих, соціальних і навіть особистісних факторів. Якщо в нашій країні термін оренди земельних ділянок (паїв) переважно становить до 5 років з обов'язковою вимогою укладання його у письмовій формі, то, наприклад у США, договір оренди може бути укладений навіть усно, без юридичного оформлення, причому в більшості випадків строком на один рік, що дає змогу орендодавцям і орендарям значно розширити можливості вибору партнерів, знайти для себе вигідніші варіанти. Орендар повинен чітко усвідомлювати власну відповідальність. Ефективною оренда землі може бути тільки тоді, коли орендар має достатню кількість матеріальних ресурсів і робочої сили, щоб забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції. Іншими словами, оренда повинна бути прибутковою й економічно вигідною як для орендодавця, так і для орендаря.

Рис.1

Одним з найпринциповіших питань орендних відносин є визначення орендної плати. Її рівень залежить від таких факторів: якості (родючості) земельної ділянки, її місцеположення, цін на сільськогосподарську продукцію, що виробляється на орендованій землі, попиту на цей ресурс та пропозиції його у відповідному географічному регіоні.

Орендна плата за земельну ділянку -- це платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін і зазначаються в договорі оренди

Висновки і пропозиції

Розвиток ринку землі на Україні та рівень земельних відносин на сьогодні не відповідає сучасним вимогам господарювання і не створює реальних умов для ефективного використання земельно-ресурсного потенціалу нашої країни. Для вирішення цієї глобальної проблеми необхідний комплексний підхід, який включає розгляд економічних, соціальних, екологічних, правових, моральних, технологічних та інших проблем землекористування.

Соціально-економічний блок вирішення проблемних питань полягає у забезпеченні захисту прав на землю і нерухоме майно, створенні умов для ефективного використання землі в інтересах розвитку суспільства. Для досягнення стратегічної мети державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати:

- реформування відносин власності на землю;

- організацію ефективного управління земельними ресурсами;

- удосконалення системи реєстрації, вартісної оцінки й оподатковування нерухомості.

На мою думку, реформування відносин власності полягає не стільки у забезпеченні множини форм власності чи її розподілу, скільки в створенні умов для найбільш ефективного регулювання процесом землекористування. Для цього земельні об'єкти, з одного боку, необхідно виокремити, ідентифікувати як об'єкти власності, а з іншого, - визначити суб'єкти власності. При цьому основний суб'єкт власності на земельні ресурси - держава в особі органів державно-виконавчої влади повинна бути наділена правами, що забезпечують ефективне здійснення її повноважень. Земельні ресурси, відповідно до законодавчо закріпленої процедури, потрібно передавати конкуруючим суб'єктам власності, виходячи з економічних, екологічних і соціальних обмежень та рівня орендної плати.

У сфері організації комплексного управління земельними ресурсами держава повинна виступати головним регулятором процесів раціонального й ефективного використання землі. Необхідною передумовою цього є наявність єдиного органу, що забезпечує координацію і управління реалізацією процесу реформування земельних відносин.

Однієї з основних причин повільного розвитку земельних відносин в Україні є недостатньо розвинена і суперечлива законодавча база, що регулює права й обов'язки державних органів та учасників цивільного обороту нерухомого майна, земельних ділянок у населених пунктах. Для цього необхідно мати не тільки Земельний кодекс України, а й весь комплекс пов'язаних з ним нормативно-правових актів, що забезпечують гарантії прав власності на землю і захист інтересів суспільства в цілому.

На сьогодні система обліку, вартісної оцінки й оподаткування, реєстрація землі і нерухомості та пов'язаних з цим прав здійснюється в Україні різними відомствами, що гальмує розвиток земельних відносин в країні. У цьому зв'язку необхідне удосконалення системи обліку, оцінки і реєстрації землі та іншої нерухомості, що ґрунтується на принципах конвергенції вже створених систем державного земельного кадастру і реєстрації прав власності на нерухоме майно. Важливо, щоб система грошової оцінки земель була побудована на засадах існуючих міжнародних стандартів оцінки.

Систематичне здійснення державної кадастрової оцінки земель дозволить створити механізми, які забезпечують проведення більш раціональної податкової й інвестиційної політики держави, підвищити ефективність управління земельними ресурсами України, що в остаточному підсумку призведе до збільшення дохідної частини бюджетів усіх рівнів і сприятиме якісному вирішенню соціально-економічних проблем суспільства.

Екологічний блок вирішення проблем полягає в організації охорони земель і забезпеченні розширеного відтворення земельних ресурсів як базису сталого розвитку України. Основними завданнями охорони земель є: оптимізація землекористування шляхом зменшення розораності земельного фонду, дотримання екологічних вимог охорони земель при землеустрої території, досягнення екологічно збалансованого співвідношення угідь в зональних системах землекористування, забезпечення розширеного відтворення продуктивності і родючості сільськогосподарських угідь на основі впровадження ґрунтозахисного екологічного землеробства, консервації деградованих і малородючих ґрунтів.

В умовах функціонування приватної власності на землю важливим чинником соціально-економічного та екологічного розвитку землекористування є розповсюдження і впровадження біодинамічного землеробства.

Размещено на Allbest.ru