Суть і структура тіньової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність, причини та види тіньової економіки

2. Тіньова економіка в світі

3. Тіньова економіка в Україні

4. Детінізація економіки України

Висновки

Список літератури



Вступ

Актуальність теми. Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади.

Функціонування тіньової економіки поряд з легальною призвело до суттєвого скорочення в структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.

Сьогодні найперспективніший напрям розширення доходів - залучення тіньових оборотів до сфери легального бізнесу. Але всі намагання вирішити цю проблему, зокрема й за рахунок удосконалення системи оподаткування, упорядкування пільг, посилення контрольних функцій за збором податків, не дали очікуваних результатів. Тіньова економіка все ще займає провідні позиції.

У даній курсовій роботі розглядається суть і структура тіньової економіки, стан її в Україні, її соціально-економічні наслідки, роль, причини тіньової економіки і шляхи її регулювання.

При розробці державної економічної політики, при складанні статистичних звітів і прогнозів тіньову економіку не можна не враховувати - вона складає близько половини всієї економіки, а її вплив, як позитивний, так і негативний дуже велике.

Проте, законодавство України сприяє «відмиванню» грошових коштів кримінального походження. Деякі положення не тільки не відповідають, але і суперечать міжнародній практиці з цих питань. Деякі законодавчі акти України зобов'язують відповідальних посадових осіб інформувати правоохоронні органи про великомасштабні операції і надавати фінансово-господарські документи на вимогу правоохоронних органів, але ці норми носять декларативний характер або посилають до неіснуючого з цих питань чинного законодавства.

Очевидно, слід внести зміни в чинне законодавство, враховуючи власний і міжнародний досвід. Велике значення має міжнародна узгодженість в законодавстві і державному регулюванні економіки, оскільки часто суб'єкти тіньової економіки користуються відмінностями в законах країн для отримання доходу. Дуже важливою є узгодженість і всередині країни - між різними державними органами. Сумісні, цілеспрямовані і своєчасні дії забезпечать ефективність дій по детінізації економіки. Слід не просто легалізувати тіньову економіку, необхідно підвищити ефективність державного регулювання в цілому.

Таким чином, обрана тема курсової роботи є актуальною і своєчасною.

Мета дослідження - визначити основні напрями подолання тіньової економіки в Україні.

У відповідності до мети роботи мною були поставлені наступні її завдання:

- визначити сутність тіньової економіки, її причини;

- проаналізувати економічні проблеми тінізації української економіки;

- визначити перспективні шляхи зниження рівня тіньової економіки в Україні.

Об'єктом дослідження виступає економіка України, а предметом - вплив тіньового сектору на економіку країни.



1. Сутність, причини та види тіньової економіки

Тіньова економіка - надзвичайно актуальна та болюча проблема для української економіки. За різними підрахунками тіньовий сектор займає 40-60% економіки України.

З ідентифікацією реальних причин тінізації економіки безпосередньо пов'язується таке ключове поняття, як механізми одержання тіньових прибутків. На думку автора, найбільш поширеними серед них на сьогодні є: приховання прибутків від оподатковування; незаконні конвертаційні операції, переказ у готівку безготівкових коштів; тіньовий обмін валюти; нелегальний експорт капіталу, неповернення валютних коштів, які незаконно зберігаються за кордоном; протиправні фінансово-банківські операції і шахрайство з фінансовими ресурсами; нецільове використання бюджетних коштів; спекулятивні операції з цінними паперами; шахрайська діяльність страхових, інвестиційних компаній і комерційних банків та ін.

Чинниками, які зумовлюють збільшення тіньових операцій, можуть бути: недосконалість правового регулювання економічної сфери; знецінення обігового капіталу в результаті інфляції; штучність курсу національної грошової одиниці і жорсткі грошово-кредитні відносини; фіскальний характер податкової політики; нерозвиненість фондового і страхового ринків; негативне зовнішньоторговельне сальдо і нелегальний переказ валютних коштів за кордон та ін.

Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка пов'язана з незаконним привласненням особою, або групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення об'єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підпадає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур та окремих громадян [8, c.74].

В Україні на даний момент залишається гострою проблема корумпованості, наркобізнесу, проституції, нелегального виробництва і збуту продукції, фіктивних грошових операцій. Державне управління економікою країни залишається недосконалим. Неефективна податкова політика веде до зменшення надходжень до держбюджету із-за розростання тіньового сектора. Нестабільне законодавство відлякує підприємців від легалізації їх діяльності і примушує їх йти в тінь.

Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдавалося знайти спосіб її викорінювання. Тіньова економіка властива більшою чи меншою мірою всім часам і всім країнам.

Тіньова економіка бере початок в перших роках XX сторіччя. Не дивлячись на бурхливе зростання капіталізму, паралельно з ним продовжували зберігатися феодальні і напівфеодальні відносини, які не витіснялися, а вростали в нього і тісно з ним перепліталися. Традиційний правовий нігілізм, маса неписьменного населення і страх перед владою привели до високого рівня корумпованості численного державного апарату на всіх рівнях влади. Найбільша в світі протяжність державних кордонів дозволяла контрабандистам, організовувати свою діяльність без особливих труднощів. Окрім цих напрямів тіньової економічної діяльності, можна виділити такі, дуже поширені в той час, як: підробка погано технічно захищених казначейських зобов'язань, векселів і інших цінних паперів; розкрадання державних фінансових і матеріальних цінностей.; браконьєрство і т.д.

Найбільш поширеними видами тіньової економічної діяльності за час СРСР були:

- нелегальне виробництво, надання послуг і торгівля;

- розкрадання державної власності і фінансів;

- хабарництво у всіх гілках державної влади;

- браконьєрство [16].

Ухилення від податків, що складає основу тіньової економіки в державах з ринковою економікою, було для економіки СРСР не типовим і стосувалося лише невеликого сектора індивідуальної трудової діяльності. По розвитку тіньового сектора економіки лідирувало сільське господарство. Пояснювалося це складністю організації ведення обліку в сільському господарстві, великим об'ємом дотацій і простотою схем їх привласнення, масовим господарюванням присадибних сільськими і міськими жителями. Великого поширення набули приписки. Порівняно з початком 60-х років питома вага тіньового сектора економіки в СРСР в 80-х збільшилася, на думку багатьох фахівців, від 20 до 30 разів. За офіційними даними, в СРСР в другій половині 80-х років в середньому було близько 2,5 мільйонів злочинів в рік. З них 55% складали господарські розкрадання. Країну накрила хвиля розкрадань, як крупних, так і особливо дрібної крадіжки. За тими ж офіційними даними, розкрадалося близько 8% національного доходу, хоча згідно дослідженням, проведеним органами Прокуратури СРСР, на підприємствах виявили тільки 10% фактичних недостач (без урахування дрібних) і лише 5% розкрадань. Почався процес зближення, а потім з'єднання тіньових економічних і традиційних кримінальних структур.

Тіньова економіка пройшла два етапи розвитку: спочатку на галузевому рівні, від міністерств до підприємств, потім - на територіальному, де створювався організаційний зв'язок керівництва регіонів, регіональних силових структур, податкових служб, а також інших підрозділів держапарату і залежних від них підприємств і органів з криміналітетом. Якщо в державі розроблене законодавче поле обумовлює рішення цієї проблеми, то протистояння легальної і тіньової економік зводиться до мінімуму, а рівень тінізації прагне до таких величин, які не роблять так високо негативного впливу. Річ у тому, що чим нижчий рівень розвитку економіки, чим більший її спад, тим більше зростає податковий тиск на підприємство або дрібного, індивідуального виробника.

В Україні і Верховна Рада і Уряд переступили межу оптимальності, бо сьогодні всі підприємці вимушені віддавати у вигляді податків 60-70% свого доходу і ще плюс до них нарахування на заробітну платню і собівартість продукції, що у результаті значно перевищує об'єм сумарного доходу. А це негативно позначається на створенні одного з основних елементів функціонування підприємства - прибутковості, що тільки і може забезпечити його розвиток. В результаті посилюються неплатежі, відбуваються затримки з виплатою зарплати, різко збільшуються бартерні операції. Такі перекоси в економіці не можуть відбуватися безслідно як для підприємців, так і для держави, тим більше що саме законодавча основа держави, перш за все і провокує прагнення більшості платників податків йти в тінь від непомірних поборів. Аналіз формування ВВП розкриває істотні недоліки цього процесу, бо із збільшенням податкового навантаження в прямій залежності зменшуються податкова складена наповнення бюджету, що свідчить про порушення рівня оптимальності.

В процесі розвитку тіньової економіки, формується ряд якісних ознак, що свідчать про її існування. Ці ознаки властиві практично всім країнам, що пережили або переживали глибоку економічну кризу проте, вони в кожній країні має свої особливості, а тіньова економіка розрізняється як масштабами розповсюдження, так і формами прояву.

Відзначимо наступні основні особливості тіньової економіки в Україні.

1. Значне зрощення владних структур з тіньовими. Подібна "співпраця" здійснюється на наступній основі: залучення фірмами у власний штат у вигляді "консультантів" - посадовців високого і найвищого рангу з метою лобіювання своїх інтересів в державних інстанціях.

2. Встановлення пільгових умов функціонування окремих суб'єктів;

3. Використання державного майна і організаційних структур для отримання неофіційного приватного доходу державними чиновниками і управлінцями; здійснення у складі великих державних підприємств тіньових операцій (напівофіційно).

Необмежене нормативно-правове поле в державному законодавстві і значна кількість механізмів щодо здійснення тіньових операцій.

Відсутність чіткої межі між офіційною і тіньовою діяльністю.

4. Пріоритетність тіньової сфери, яка, не сплачуючи податків, користується соціальними послугами, підготовкою робочої сили, державними субсидіями і іншими недержавними безкоштовними послугами.

5. Корумпованість державних службовців різних владних структур і, перш за все, контрольних служб: податкової, санепідемконтролю, пожежної безпеки і інших.

6. Службові зловживання, встановлення з порушенням Конституції України зборів і митних зборів за послуги, які входять в обов'язкове виконання відповідними відомствами. Крім того, вартість виконання деяких послуг значно перевищує їх встановлений норматив, фактично стає додатковим митним збором. Процес ліцензування і видачі різного роду дозволів стає найбільш бажаним для міністерств і відомств, оскільки на його основі можуть бути одержані значні надходження, у тому числі і на поповнення приватного, такого, що не враховується офіційно доходу.

Посилення негативних тенденцій в економіці є основним чинником зростання тіньового підприємництва і будь-якого прихованого бізнесу. Тим більше, що в умовах, які в даний час склалися в господарстві України, сплата податків - це вирішальний аргумент, на якому зосередилися урядові структури в старанні легалізувати приховані форми господарювання. Таке визначення обумовлюється тим, що перманентний бюджетний голод поставив перед Урядом альтернативу: або застосуванням найжорсткіших заходів повернути в правове поле максимум тіньової економічної діяльності, або - банкрутство. А тому в рішенні Урядом цієї проблеми генеральною лінією поведінки повинно бути пошук форм, методів і дій, які допоможуть виявити причини посилення процесів тінізації і, спираючись на них визначити шляхи усунення цих причин, а також сприятливих умов розповсюдження прихованої діяльності. Крайній захід цих заходів викликаний тим, що наша державність дійшла тієї межі, коли подальша тінізація економіки і викликана нею всеосяжна корумпованість адміністративних структур може привести до втрати національної державної суверенності.

Такі зрушення в змісті економічної реформи украй необхідні, якщо виходити того що високі темпи тінізації економіки - це слідство наявних недоліків і крупних прорахунків в самій суті здійснюваних реформ. Отже, необхідно зосередитися на пошуку шляхів легалізації прихованих форм підприємництва, перш за все, в процесі побудови нового суспільства, застосовуючи як політичні, так і економічні важелі, які повинні посилюватися адміністративними діями. Все це обумовлює необхідність розробки комплексного механізму легалізації тіньових форм економічної діяльності з орієнтацією на створення привабливих умов для їх повернення в правове поле держави. Про те, що здійснення такої програми - справа невідкладна, аргументують: масштаби тіньової економіки, яких вона досягла останнім часом, сила її негативного впливу і те, що вона вже розмиває основні засади державності в Україні. і кримінальну відповідальність, щоб не допустити розростання кримінального сектора.

Для вибору оптимального методу оцінки тіньової економіки необхідно оцінювати особливості здійснення тіньової діяльності в країні, виходячи з найбільш поширеної практики її здійснення на кожному конкретному проміжку часу.

Вивчення причин тіньової економіки в Україні дозволило встановити, що на її поширення впливали:

1) короткострокові чинники (прорахунки в реформуванні відносин власності; фіскальний тиск; відсутність стабільного й ефективного законодавства; відставання правового поля від практики здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення; нерозвинена ринкова структура);

2) середньострокові чинники (деформованість структури виробництва; висока витратомісткість виробництва; надмірне втручання держави в економічні процеси, монополізм влади і її майже повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);

3) довгострокові чинники (тривала ізольованість української економіки від розвинутої світової і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обов'язків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави) [12, c.112-114].

Таким чином, обмеження масштабів поширення тіньової економіки, і як наслідок, процесу зростання тіньового капіталу, може відбутися тільки за умов гармонізації суспільних відносин на основі усунення суперечностей і недоречностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, зачіпають інтереси окремих суб'єктів. Йдеться про те, що має відбутися гармонізація відносин, яка передбачає поліпшення методів і форм управління, удосконалення відповідних законодавчих норм регулювання економіки.

2. Тіньова економіка в світі

Тіньова економіка не є чимось абстрактним для сучасних українців.

На відміну від жителів розвинених країн - принаймні, більшості з них, ми постійно стикаємося з її проявами в повсякденному житті.

Зарплатня "в конверті", піратська відео-, аудіо- та софт продукція, "сірі" автомобільні дилери - усе це є добре відомими українськими реаліями.

Цьому є досить просте пояснення. Згідно з розрахунками професора Фрідріха Шнайдера з Лінцського університету та його колег з Дрезденського університету та Світового банку, які вони робили для 162 країн світу, частка тіньової економіки в українському ВВП є найвищою в Європі - на рівні 46,8% від офіційного показника ВВП.

Разом з Україною трійку європейських лідерів з рівня тінізації складають Білорусь (43,3%) та Молдова (44,3%), на четвертому місці йде Росія (40,6%).

Симптоматично, що саме в пострадянських країнах, з їх високою зарегульованістю, корупцією та сумнівною якістю законодавства, тіньова економіка стала найбільшою.

Цілком можливо, свою роль грають й соціальні інститути, традиції та менталітет, що залишилися на спадок від Радянського Союзу.

Так, в прибалтійських країнах ситуація з якістю законодавства та корупцією відносно непогана - краще, ніж в інших країнах Східної Європи. Проте частка тіньової економіки в них більша за польську або угорську та лише трохи менша за румунську або болгарську.

Рис. 1



Розрахунок розміру тіньової економіки є важливим для правильного планування економічної політики, тому в багатьох країнах державні служби намагаються його робити.

В Україні таке дослідження проводить Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Його оцінка є досить консервативною - так, згідно з нею у 2011 році тіньовий ВВП дорівнював близько 36% від офіційного показника.

В згаданому вище дослідженні Шнайдера та ін. останнім розрахованим роком був 2007 рік, тобто воно не містило посткризових даних. Проте їхні розрахунки мають під собою єдину методологію, що дозволяє адекватно порівнювати між собою тіньові економіки різних країн.

До того ж, результати цього дослідження менш консервативні за цифри МЕРТ.

Але, на щастя, динаміка тіньового ВВП в дослідженнях Шнайдера та МЕРТ майже повністю співпадає. Це дозволяє екстраполювати динаміку показника МЕРТ у 2008-2011 роках на цифри Шнайдера і таким чином отримати менш консервативну оцінку української тіньової економіки в посткризовий час.

Тіньова економіка в Україні значно виросла після світової фінансової кризи 2008 року.

Рис. 2



У 2008 році вона різко виросла у порівнянні з 2007роком - з 46,8% від офіційного ВВП до 56.8%. 2009 рік продовжив цю тенденцію: тінь виросла до 65,2%.

Після цього протягом двох років відбувається її поступове зниження і в 2011 рівень тінізації складає близько 60,2% від офіційного ВВП, тобто більше третини всієї економіки.

Динаміка ВВП з урахуванням тіні

Наявність даних щодо розміру тіньової економіки дозволяє нам зробити вельми цікавий розрахунок - підрахувати істинну динаміку реального, тобто з урахуванням інфляції, ВВП України в останнє десятиріччя і порівняти його з офіційними цифрами.

Такий розрахунок є особливо важливим через те, що він покаже більш правильну картину поведінки української економіки під час кризи 2008-2009 років.

Як відомо, за офіційними даними, падіння ВВП в 2009 році сягнуло майже 15% - найгірший показник у світі. У 2008 році ж економіка показала себе дуже анемічно і виросла лише на 2,3% на рік - у 2007 вона зросла на 7,9% через те, що обвал почався наприкінці року і "з'їв" більшу частину попереднього зростання.

Проте очевидно, що якась частина цього падіння є фіктивною, адже в українських умовах бізнес масово переходив в тінь, відновлюючи схеми мінімізації оподаткованого прибутку, зарплатню в конвертах і тому подібні практики.

Перерахунок ВВП з урахуванням тенденцій тінізації дозволяє оцінити ефект від цих дій та загальну динаміку економіки країни.

Розрахунок динаміки реального ВВП з урахуванням тіні показує, що велика частина економічного спаду 2008-2009 років, зареєстрована офіційними даними, насправді була викликана підвищенням тінізації.



Рис. 3

Після відповідних розрахунків стає очевидно, що падіння у 2008-2009 роках було значно меншим, ніж це показують офіційні цифри. В 2008 році економіка зростала ще більшими темпами, ніж перед тим, в 2009 ж впала "лише" на 10%, а не на 15%.

Нобелівський лауреат Пол Кругман недарма сказав, побачивши графік ВВП нашої країни, що "в Україні настала Велика Депресія" - дійсно, саме такий рівень колапсу показували офіційні дані.

Проте черг за безплатними пайками від уряду, багатотисячних демонстрацій безробітних, масових банкрутств серед бізнесменів і тому подібних речей, які асоціюються з економічною депресією, в нас не відбувалося.

Причина полягає в тому, що економіка й рівень життя населення, насправді, впали значно менше - трохи нижче за рівень, досягнутий в 2007 році.

З іншого боку, з урахуванням тіні посткризове відновлення економіки виглядає ще більш анемічно. Значну частину офіційного зростання - 4,1% у 2010 та 5,2% у 2011 роках - складає поступова детінізація.

Справжні ж темпи росту дорівнюють, відповідно, 2% та 4,1%. Хоча, навіть таке анемічне зростання дозволило досягти піку ВВП 2008 року вже в 2010 році - за офіційними даними цього не сталося до сих пір.

Причини слабких темпів росту зрозумілі. Криза не тільки обвалила ВВП, вона ще й призвела до фактичного колапсу банківської системи та зупинки кредитування, яке до сих пір повноцінно не відновилося.

Крім того, через падіння бази оподаткування, значно підсилене масовою втечею бізнесу в тінь, в Україні почалася криза державного боргу, яка продовжується до сих пір.

Втеча в тінь - шкідлива, чи ні?

Постає питання про роль, яку зіграла тіньова економіка під час кризи та після неї.

З одного боку, саме різке зниження податкового навантаження та регуляторно-адміністративних витрат, яке супроводжувало втечу в тінь, дозволило багатьом бізнесам вижити та функціонувати.

Фактично, мова йде про таке собі кейнсіанське фіскальне стимулювання економіки, коли держава знижує податки та не знижує витрати, що підтримує економіку на плаву, але збільшує дефіцит бюджету. Просто в українському випадку ініціатором стимулювання став не уряд, а приватний сектор.

З іншого боку, наша країна отримала через це проблеми, які асоціюються з великим дефіцитом бюджету - кризу державного боргу. Виявилися, що Україну фактично, відрізало від приватних фінансових ринків та уряд був вимушений звернутися по допомогу до МВФ. І боргова криза все ще не скінчилася.

Сучасна економічна наука вважає фіскальне стимулювання ефективним в економіках, що розвиваються - тому, скоріш за все, воно було все-таки корисним для нас. Вчені рекомендують урядам таких країн провадити стимулювання саме через зниження податкового навантаження на приватний сектор.

В українському випадку іронія полягає в тому, що ініціатором такого зниження став сам приватний сектор - а, значить, саме він і проводив економічну політику в країни.

Більш того, для ефективного стимулювання дуже важлива швидкість, а швидкості реакції українського приватного сектору міг би позаздрити уряд будь-якої країни. Держава ж виступила в ролі пасивного гравця і не контролювала, як і досі не контролює.

3. Тіньова економіка в Україні

Від самого початку перехідного періоду Україна у числі інших країн світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки - не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

За твердженням експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.

Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5-13% ВВП, у Казахстані - 34,3%, Латвії - 35,3%, Болгарії - 36,2%, Росії - 41,6% [17, c.80].

На думку більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).

Останнім часом, за даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки в Україні й далі залишається досить високою - 65% ВВП.

Якщо подивитися на цю проблему ширше, то можна виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки на розвиток усіх сторін суспільного життя держави, зокрема:

непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу;

криміналізація суспільства, правовий нігілізм та недовіра до органів державної влади;

дискримінація суб'єктів господарської діяльності;

скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів;

нелегальний експорт капіталів і зменшення обсягів інвестицій в економіку, залежність від закордонних позик;

втрата промислового й інтелектуального потенціалу нації.

На тлі вельми оптимістичних цифр стабільного економічного зростання в Україні протягом останніх двох років, зменшення частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього;

повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Протягом усього періоду ринкових перетворень в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося відсутністю компромісів між державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.

Згідно із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [5, c.69].

Частково зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь важкої промисловості й паливно-енергетичного комплексу спричинило домінування галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2005 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) - податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) - податку на прибуток.

При цьому загальний обсяг дебіторської та кредиторської заборгованостей за всіма суб'єктами господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) з початку року збільшився на 15,3% та 5,5% і станом на 01.08.2005 р. становив відповідно 213,7 та 272,6 млрд. грн. Зросла також чисельність статистично зафіксованих збиткових підприємств - із 37,7% у 2004 р. до 42% у 2005 році.

Усе вищенаведене дає змогу визначити проблему подолання надмірного податкового навантаження як важливу умову зменшення обсягів тіньового сектору в Україні. Проте фактично реалізується зовсім інший підхід - всебічне посилення податкового тиску, передусім за рахунок покарання неплатників, застосування різного роду санкцій, накладання штрафів та ін. Є підстави стверджувати, що для розв'язання проблеми застосовуються ті самі заходи, які цю проблему породжують. За умови, коли держава перерозподіляє майже весь обсяг прибутків і доходів легальної економіки, заходи щодо зменшення обсягів тіньової економіки не можуть дати реальних результатів, а рівень справляння податків не може не бути низьким.

Приблизну оцінку ухилення від сплати податків на основі порівняння потенційних податкових надходжень із фактичними було зроблено науковцями Інституту економіки НАН України. Розрахунки було проведено за трьома основними видами податків, які мають найбільшу питому вагу у доходах бюджету, - ПДВ, податку на прибуток підприємств та прибуткового податку. Встановлено, що до бюджету перераховується лише 40% можливих надходжень із ПДВ. Виявлено, що сукупний податковий розрив лише за трьома основними податками у 2003 році перевищував 36% усіх доходів бюджету і становив понад 12% ВВП. Якщо взяти до уваги, що розрахунки були зроблені на основі офіційної статистики без урахування обсягів доданої вартості, створеної "у тіні", то фактично втрати бюджету від неефективного справляння податків ще вищі.

За підрахунками І. Луніної, в Україні у 2004 році продуктивність ПДВ зменшилася до 55% при середньому для країн Євросоюзу показнику 71%. На думку І. Луніної, за рахунок збільшення продуктивності ПДВ (навіть при зменшенні ставки до 17,5%) цілком можливо забезпечити надходження до бюджету від цього податку на рівні 7,5-8% ВВП.

У І кв. 2006 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 29% офіційного ВВП. Порівняно з кінцем 2005 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП зросла на 1 відсотковий пункт (за відповідний період 2005 р. - 37%). Про це «proUA» повідомили в прес-службі Міністерства економіки.

У той же час, в 2005 р. інтегральний показник рівня тіньової діяльності становив 28% офіційного ВВП. Порівняно з 2004 р. частка тіньової економіки у офіційному ВВП не змінилась. У І кварталі 2005 р. рівень тіні підвищився до 32% офіційного ВВП, а протягом ІІ-ІV кварталів - поступово зменшився до рівня кінця попереднього року.

Розрахунок здійснювався за допомогою 4-х окремих методів: фінансового, монетарного, електричного, порівняння витрат домогосподарств - обсягів роздрібного товарообігу. Результати зазначених розрахунків з використанням інтегрального методу зводяться до середньозваженого індексу.

Тенденцію до підвищення рівня “тіні” протягом 2005 року показав фінансовий метод (на 1 відсотковий пункт), всі інші - його зниження. Причому, у І кварталі минулого року зазначене зростання становило 5 відсоткових пунктів [18].

В Україні за умови високого податкового навантаження вигоди від ухилення від сплати податків для підприємств досить суттєві. Наявність корупції дає змогу мінімізувати ймовірність своєчасного виявлення ухилення від сплати податків, а протиріччя й суперечливі положення у законодавчих актах - зменшити податкові зобов'язання. За таких обставин дуже поширеною стала практика мінімізації податкових платежів або ж ухилення від їх сплати.

Класичним прикладом мінімізації податкових платежів є ситуація із перенесенням збитків минулих років із податку на прибуток на наступні періоди. За даними ДПА, масштаби використання українськими підприємствами саме цього методу такі, що починаючи з 1997 року загальна сума збитків перевищила 30 млрд. грн..

Сьогодні в Україні виробництво тисяч державних і приватних підприємств спеціально підтримується у стані збитковості, оскільки це дає можливість їхнім керівникам і найближчому оточенню отримувати тіньопі доходи. Так, за даними Рахункової палати, в Україні функціонує близько тридцяти державних холдингів та акціонерних компаній, їхня заборгованість перед державним бюджетом перевищує 10 млрд. грн., а в управління їм передано майна на 9 млрд. грн. У 2005 році було заплановано отримати від цих підприємств 275 млн. грн., а фактично надійшло лише 40% від запланованого. За борги держава втратила контроль над трьома тепловими електростанціями, які раніше входили до складу енергогенеруючої компанії "Дон-басенерго" [13, c.71].

До цього треба додати, що податкова політика в Україні часто передбачає надання пільгового режиму, що спричиняє перекручення умов конкуренції і є потужним стимулом тінізації економічних відносин. За інформацією Рахункової палати, в Україні пільги із платежів до бюджету становлять 46,8 млрд. грн.

При цьому досить часто на різних рівнях порушуються питання про зміни у податковій базі та нарощення "м'язів" податкових органів. Однак запорукою успішних результатів не може бути збільшення чисельності податківців і розширення їхніх повноважень. Ресурс адміністративного тиску на платників податків сьогодні в Україні практично вичерпаний - і це однозначний факт. Необхідно змінювати систему податків, робити її реальною, стабільною, посильною для суб'єктів господарювання.

Воднораз зменшення податкового тиску не може розглядатися як фактор зменшення бюджетних доходів, оскільки воно має відбуватися одночасно із розширенням бази оподаткування за рахунок скорочення пільг і зниження податкових ставок. При зниженні рівня податкового навантаження в Україні реально можливе розширення бази оподаткування за рахунок скорочення обсягів тіньової економіки. Запровадження реальних податків дасть змогу посилити правову й адміністративну відповідальність за їхню несплату.

Безперечно, не можна зводити всіх проблем тіньової економіки в Україні лише до фіскального аспекту. Не менш важливе також вирішення проблем прозорої приватизації, демонополізації, банкрутства, зменшення корупції в органах влади тощо.

З метою запровадження комплексу заходів щодо детінізації економіки в Україні, збільшення обсягів реального ВВП, підвищення суспільного добробуту Кабінетом Міністрів України було розроблено Державну програму детінізації економіки на 2005-2010 роки.

Ознайомлення з текстом документа дає підстави вважати, що зусилля уряду будуть сконцентровані на боротьбі з причинами тінізації економіки в Україні. У Програмі задекларовано наміри створити сприятливі економічні умови для діяльності підприємств і не застосовувати адміністративно-фіскальних методів впливу на тіньовий сектор економіки. Фактично урядовці визнали, що поки не вдасться обмежити зловживань представників контролюючих органів, про реальне зменшення питомої ваги тіньового сектору в економіці України говорити передчасно.

Проте найдієвішим заходом щодо скорочення тіньового сектору можуть бути саме економічні методи впливу для створення умов підвищення зацікавленості юридичних осіб у легалізації доходів. Однак у Програмі цьому приділено лише три пункти (21, 22, 23 і частково 36) у розділі "Легалізація нерегламентованої зайнятості та доходів населення". Саме через прискорення проведення комплексної пенсійної реформи, запровадження низьких ставок прибуткового податку з громадян за прикладом Російської Федерації, створення дієвого контролю за виплатою заробітної плати лежить шлях до скорочення тіньового сектору в економіці України.

Для прискоренішого процесу детінізації економіки слід проводити послідовнішу державну політику, яка б законодавче гарантувала недоторканність легалізованого капіталу некримінального походження.

У цьому зв'язку варто згадати про рішення РАТР внести Україну до "чорного" списку країн, які не сприяють міжнародним зусиллям у боротьбі з відмиванням брудних коштів. Прагнучи створити засади відкритої і прозорої економіки, в Україні вже почали запроваджувати заходи, що унеможливлюють використання банківського сектору для відмивання коштів. Згідно з базовими умовами РАТР щодо обов'язковості ідентифікації клієнтів в Україні заборонено відкривати кодовані валютні рахунки. Водночас у новому Кримінальному кодексі України (що набув чинності з 01.09.2001 р.) міститься ширший перелік предикативних злочинів, доходи від яких можуть бути предметом розслідувань у справах про відмивання коштів.

Та все ж базовою передумовою створення ефективного механізму протидії відмиванню коштів, отриманих нелегальним шляхом, має стати прийняття Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом".

Загалом, у контексті проблеми зменшення обсягів тіньового сектору в Україні необхідно продовжити комплекс реформ у податковій сфері, при цьому основна увага має бути приділена таким напрямам:

зміцненню податкової системи та податкової служби на основі змін у податковому законодавстві;

підвищенню прозорості у податковій сфері та належному контролю операцій органів державного управління;

створенню правового механізму та відповідної інфраструктури для протидії відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом, і поверненню незаконно вивезених з України капіталів;

зміцненню методів управління у державному секторі, а також удосконаленню функціонування державної влади в цілому.

4. Детінізація економіки України

тіньовий економіка фінансовий криза

Пріоритети детінізації економіки

Зниження частки тіньової економіки до 2014 р. на 30 % порівняно з рівнем 2010 р. встановлено індикатором успіху реформування податкової системи згідно з Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки. Крім того, зниження рівня тінізації є передумовою досягнення цілей та ефективності передбачених програмою заходів з реформування економіки та соціальної сфери майже за усіма напрямами. Масштаби тінізації економічних відносин продовжують залишатися наближеними до критичного рівня, який за оцінками експертів сягає 40 %, що створює умови для слабкої дієвості важелів регулювання економіки.

Збереження високого рівня тінізації фінансових потоків загрожує досягненню цілей стабілізації державного бюджету та знижує потенціал реформування фінансової системи. Недостатня надійність вітчизняного фондового ринку та страхових інститутів, спричинені їх інтегрованістю у тіньову економіку, є ризиком для запровадження II рівня пенсійної системи та переходу на страхову модель охорони здоров'я. Спотворення механізмів конкуренції внаслідок критичних масштабів тінізації діяльності економічних суб'єктів та недостатня надійність вітчизняного фондового ринку негативно позначатимуться на результативності реформ з покращення бізнес-клімату та залученні інвестицій.

Неформальна зайнятість та тінізація заробітних плат є ризиком стабілізації державного бюджету та досягнення цілей реформування системи пенсійного страхування. Існуючий масштаб тінізації ринку праці та наявність налагоджених механізмів легкого виведення в «тінь» заробітних плат негативно позначається на розмірах страхових внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, а також обсягах надходжень до бюджету податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість. За таких умов навіть незначні коливання економічної кон'юнктури можуть призводити до збільшення масштабів «виведення» заробітних плат в «тінь», що матиме дестабілізуючий вплив на систему державних фінансів та солідарну пенсійну систему. Крім того, тінізація заробітних плат загрожує стримуванням нагромадження коштів накопичувальної системи та розвитку її інвестиційного потенціалу.

Тінізація земельних відносин перешкоджає формуванню ефективних механізмів управління ринком землі у контексті земельної реформи. Реалізація земельної реформи без належного забезпечення інвентаризації, обліку, оцінки та контролю використання земель сприятиме подальшій тінізації ринку землі та створюватиме умови для легалізації правопорушень. Зволікання з реформуванням ринку землі призводить до низки негативних наслідків - стихійність процесів концентрації землі, незаконне захоплення земель і зміна їх цільового призначення, істотний обсяг перепрофілювання сільськогосподарських угідь та їх стихійна забудова57, стихійний розвиток процесів оренди та купівлі-продажу землі шляхом непрозорої чи незаконної консолідації великих площ земель у руках окремих юридичних і фізичних осіб; надмірне виснаження земельних ресурсів; нераціональна структура виробництва, порушення науково обґрунтованих систем ведення сільського господарства, монокультуризації землеробства, деградації сільгоспугідь.

Таким чином, зважаючи на зазначені ризики для реалізації реформ, пріоритетами детінізаці економіки у контексті реалізації Програми економічних реформ є:

детінізація фінансових потоків;

легалізація ринку праці;

детінізація земельних відносин.

Детінізація фінансових потоків

Певні кроки у напрямі детінізації фінансових потоків вже зроблено. Податковим кодексом, який був прийнятий на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки, передбачено перехід до загальної системи оподаткування прибутку страховиків. Це сприятиме зменшенню масштабів «схемного» страхування через значне здорожчання зазначених схем, що зробить невигідним їх використання для мінімізації оподаткування низкою підприємств.

Комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено програму попередження фактів випуску та організації обігу цінних паперів, які можуть використовуватись для непродуктивного відпливу капіталів, ухилення від оподаткування та легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. В рамках реалізації цієї програми визначено ознаки фіктивності цінних паперів та деривативів, до яких належать відсутність емітента за місцезнаходженням, нерозкриття регулярної інформації відповідно до законодавства, відсутність чистих доходів, переважна частка фінансових інвестицій або дебіторської заборгованості у структурі активів емітента, випадки, коли кількість працівників емітента менша за двох осіб та середньомісячні витрати емітента на оплату праці менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати, відсутність бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Це дозволило здійснювати моніторинг зазначених емітентів, осіб, пов'язаних з випуском та обігом фіктивних цінних паперів, і учасників фондового ринку, які здійснюють операції з ними, а також зупиняти обіг та скасовувати реєстрацію цінних паперів з ознаками фіктивності. Як наслідок, кількість «технічних» цінних паперів на фондовому ринку має зменшитися.

Разом з тим, реалізація зазначених заходів є недостатньою для ліквідації схем мінімізації оподаткування, виведення ліквідних активів з компаній та грошових коштів за межі країни з використанням «технічних» цінних паперів. Для зменшення обсягів емісії та обігу «технічних» цінних паперів необхідно вжити такі заходи щодо обмеження можливостей використання «технічних» акцій та посилення державного контролю за обігом векселів:

запровадження єдиного державного реєстру виданих векселів та забезпечення доступу до нього державних органів, у тому числі Державної податкової служби, Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг, Державної служби фінансового моніторингу тощо. Такий реєстр дозволить зазначеним державним органам здійснювати моніторинг обігу векселів та оперативно запобігати видачі та використанню фіктивних векселів суб'єктами господарювання. Оскільки, відповідно до чинного законодавства, кожен векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів61, єдиний державний реєстр виданих векселів можна сформувати на базі інформації, яка міститься у реєстрах векселедавців. До цієї інформації належать вид, номер, дата та місце складання векселя, його номінальна сума, місце та строк платежу за ним, дані щодо векселедавця, платника та першого векселедержателя, відмітка про стан платежу та П.І.Б. особи, що підписала вексель;

вивчення правомірності та доцільності здійснення операцій з купівлі-продажу векселів страховиками. Зважаючи на значні обсяги операцій з векселями у страхових компаній та практику використання їх у тіньових схемах, Державна податкова служба спільно з Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг мають опрацювати питання наявності у страховиків підстав для проведення операцій з купівлі-продажу векселів та його законодавчого врегулювання з урахуванням загроз та ризиків використання векселів у тіньових схемах;

доповнення вимог щодо формування статутного капіталу компаній, для яких мінімальний обсяг статутного капіталу та сума, яка має бути сплачена в грошовій формі, встановлюються на законодавчому рівні, вимогами щодо складу активів. У тому числі, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг мають розглянути доцільність встановлення на законодавчому рівні вимог щодо складу активів торговців та страховиків з метою унеможливлення виведення ліквідних активів з компаній після їх внесення у статутний фонд з використанням «технічних» цінних паперів;

внести зміни до законодавчих актів щодо підвищення вимог до емітентів цінних паперів, зокрема щодо

зниження максимального обсягу випуску облігацій підприємств;

надання повноважень ДКЦПФР щодо встановлення ознак фіктивності емітентів

цінних паперів, зупинення обігу цінних паперів і похідних цінних паперів (деривативів) емітента,що відповідає ознакам фіктивності, перевірки

достовірності даних, наданих емітентом при реєстрації проспекту емісії;

надання права ДКЦПФР вимагати проведення додаткової аудиторської перевірки та незалежної оцінки майна, отримання додаткової рейтингової оцінки емітента у випадках, коли виникають сумніви у достовірності даних емітента, які містяться у документах, наданих для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів.

Детінізація ринку праці

Легалізація зайнятості та детінізація заробітних плат є передумовами стабілізації Державного бюджету та досягнення цілей реформування системи пенсійного страхування, передбачених Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки. Існуючий масштаб тінізації ринку праці та наявність налагоджених механізмів легкого виведення в тінь заробітних плат негативно позначається на розмірах внесків працюючих до Пенсійного фонду (ПФУ) та фондів соціального страхування (ФСС), а також доходах бюджету від податку з доходів фізичних осіб. Крім того, додана вартість, яка формується на підприємствах, що сплачують нелегальну заробітну плату, штучно занижується, що негативно впливає на обсяг надходжень до бюджету від ПДВ За таких умов, навіть незначні коливання економічної кон'юнктури можуть призводити до збільшення масштабів «виведення» заробітних плат в «тінь», що справлятиме дестабілізуючий вплив на систему державних фінансів та солідарну пенсійну систему, а також стримуватиме нагромадження коштів накопичувальної системи.

...