Економічні потреби та інтереси – головна рушійна сила соціально-економічного прогресу

З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподаткуванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а також гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізуються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих певному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої командно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки відповідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".

Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного прогресу.

Проблеми формування та задоволення потреб в перехідній економіці України. Проблема індивідуалізації у задоволенні потреб

Для опису візьмемо часовий проміжок починаючи з 1985 року. Якщо говорити про ситуацію 1985 року, то в той час у державі існували дуже великі потенційні можливості, оскільки воно володіло значною індустріальною міццю. Якби воно цією потужністю розумно розпорядилося, то навіть неефективна економіка могла б бути з незначними витратами і переорієнтованою на масове виробництво товарів народного споживання. У першу чергу я маю на увазі так називані товари тривалого користування, тобто всіляку побутову техніку. Нехай навіть ці товари були б не найвищого технічного рівня, не найвищої якості, але з погляду наших потенційних можливостей налагодити їхнє масове виробництво було легко. Технологічно ми наближалися до того, щоб стати так називаним споживчим суспільством. Усе це дійсно так. У нас були і джерела сировини, і досить розвите машинобудування. З цієї сторони усі зважувалося дуже просто. Але з іншого боку - з погляду розкладу політичних сил і соціальної структури суспільства на той період часу - процес реформ не міг так просто початися. У цей час КПРС уже перестала бути абсолютним авторитетом. Іншими словами, обручі, що скріплювали окремі частини нашого державного механізму, ослабнули. Великі міністерства, відомства - усі ці адміністративні монстри - відчули свою незалежність від КПРС.

Я маю на увазі насамперед армію, військову промисловість, КДБ, далі Кабмін, що деякою мірою представляв цивільну економіку. Особливо в цьому списку варто назвати торгівлю, що корумпувала багато поверхів влади й укупі з ними утворила своє супервідомство. Силкувався перетворитися в суперструктуру й Агропром, але це йому погано вдавалося. Він нагадував людину, яку постійно обділяють за загальним столом, і всі спроби Агропрома вибити собі якісь права не мали успіху. Усі ці структури рвали на частини наявні в країні ресурси, але їм усе рівно було їх мало, тому що вони мали колосальні ресурсномісткі програми, дуже часто не зв'язані ні з якими реальними проблемами. Економіка, як і армія, просто була простором для розширення бюрократичних структур того чи іншого адміністративного монстра. У цьому змісті їхнє зростання придбало ірраціональні риси, ставши засобом бюрократичного самовідтворення і розширення. Тому вони прагнули до того, щоб було більше заводів, більше капіталовкладень.

У брежнєвську епоху й економіка, і військове, і партійне будівництво виявилися вторинними стосовно самовідтворення і розширення цих адміністративно соціальних структур. Особливо це виявлялося в цивільній економіці. З одного боку, їй виділялися зовсім убогі ресурси, але, з іншої, вона мала дуже значний потенціал автономного, ірраціонального росту. У кожного міністерства були свої амбіції. Наприклад, під час перебування на чолі Силаєва, Бюро Кабміна СРСР по машинобудуванню почалося великомасштабне цивільне індустріальне будівництво. Цивільні галузі забажали відродити власну електронну промисловістю, тому що військові не давали їм своєї електроніки. У результаті, коли Силаєв пішов, в області електронного машинобудування залишилася недобудова на мільярди карбованців.

Економіка трималася на масових інвестиціях, а якість цих масових інвестицій не тільки не росла, вона падала. Знижувався технічний рівень. Якість виконання знижувалося ще швидше, ніж технічний рівень. Йшов дуже швидкий процес погіршення якості, інфляція якості. Причому це стосувалося не тільки інвестиційних, але й споживчих ресурсів. Якість навіть таких начебто б однорідних продуктів, як макарони чи картопля, швидко котилося вниз. Крім того, вироджувалися виробничі потужності. По виробленій продукції було ясно, що вироджуються самі характери стики цих потужностей, падає виробничий потенціал цивільних галузей. Відбувався також фізичний знос потужностей, позначалася відсутність наукових, конструкторських заділів. І, звичайно, йшло дуже сильне руйнування трудового потенціалу. В міру вичерпання могутнього підживлення робочої сили в промисловості за рахунок сфери сільського господарства, усе більше починали жити за рахунок трудових ресурсів міст - за рахунок людей, що, приїхавши із села, пройшли через "ліміт", що був свого роду школою придбання асоціальних навичок. Трудовий потенціал перемелювався через систему "ліміту". Ми зі своєї власної країни створили колонію; адже в інших індустріальних країнах низько статусні робітничі місця заміщаються малокультурними шарами населення, і дуже часто - етнічною периферією. Власний етнос (справа навіть не в етнічному принципі, а в рівні утворення, культурі) пустили на заповнення цих низько статусних робітників місць і тим самим зруйнували частину нашого трудового потенціалу. І в цьому полягають, напевно, найбільші втрати, що ми понесли. Штучним шляхом створюючи перепад в умовах життя міста і села, підтримуючи, зберігаючи цей перепад, накачували трудові ресурси села на низько статусні робочі місця в місті. Перепад складався головним чином в умовах існування великих міст, у тих гарантіях, що вони надавали своєму населенню, у кращих житлових умовах, кращих умовах постачання і т.д. Це був колосальний насос для перекачування трудових ресурсів і узагалі важливий елемент відтворення господарського механізму, а в підсумку відбувалося руйнування трудового потенціалу. Люди, що попадали по "ліміту" на гірші трудові місця, відробивши якийсь термін, переміщалися потім нагору, але те, що вони випробували на початку свого трудового шляху, звичайно, не проходило для них безслідно. Негативізм і асоціальні форми поводження стали бичем нашого суспільства.

У першому кварталі 2008 року в народному господарстві України продовжували наполегливо наростати тенденції загнивання, хаосу і розпаду. Це проявилося в 40% падінні промислового виробництва, 32% скороченні продуктивності праці, у катастрофічному скорочення експорту і руйнуванні об'єктивно нездійсненного бездефіцитного бюджету. Єдиною світлою плямою на цьому тлі залишався більш-менш стабільний ринковий курс українського карбованця. Останній тримався завдяки зусиллям керівництва Національного Банку України і його голови В. Ющенко. Чим же можна пояснити такий агонізуючий стан економіки України? Здається, головна причина - у некомпетентності керівництва Кабінету Міністрів України. У чому ж вона виявлялась?

По-перше, у постійних митарствах від одних економічних програм до інших.

По-друге, у спробах, що не припинялися, відновити командно-адміністративну систему в найгіршому її варіанті 30-х років. Це знаходило своє вираження в державному тотальному псевдоконтролі за цінами, у бюрократичному регламентуванні заробітної плати, у зазіханні бюрократії на приватну власність громадян України. Яскравим прикладом таких зазіхань можна вважати карне переслідування громадян за їхні операції зі своєю кровно заробленою вільно конвертованою валютою, що є останнім оплотом приватної власності на Україні. У якій країні громадянин не може вільно розпоряджатися своєю приватною власністю?

По-третє, створювались умови, коли здійснювалась жорстка експлуатація населення України. Про це свідчили постійні багато місячні невиплати заробітної плати, її мізерний рівень (мінімальна заробітна плата складала 60 тис. купонів - 1,5 долара) і грабіжницьке оподатковування доходів населення. Наприклад з доходів понад 6 млн. купонів (133,3 долари) на місяць тоді вилучалося 90% від заробленої суми[5,56]. Про який соціальний захист громадян з боку держави можна було говорити? Скоріше це свідчило про соціальне пограбування народу України.

По-четверте, в існуванні дикої системи оподатковування суб'єктів господарювання на той та й в принципі і на сьогоднішній час. Тоді вилучалося 22% доходу. А це більш 55% прибутку. Така система призвела до повної зупинки інвестиційного процесу в Україні. В той час, так само і в теперішній час середній рівень зношеності основних фондів досягав в нас 60 і більш відсотків. Практично на грані загибелі був процес розширеного відтворення.

По-п'яте, у масовому наданні дотацій збитковим підприємствам і виробництвам, що призводило до руйнування державного бюджету, а виходить, і грошового обігу.

По-шосте, у встановленні фіксованого валютного курсу. Останній знищував експортний сектор України і стимулював імпорт. Значна втрата нанесена фінансовій системі України. По суті, гроші в державному секторі вже не виконували своєї ролі, своїх функцій. Стрімко наростала натуралізація економіки. Наростав абсурд в економіці, а економіка набувала рис абсурду громадян України.

Вплив цих проблем призвів також і до зниження платоспроможності населення та індивіда, на основі яких формується платоспроможний попит.

Платоспроможність, яка характеризується як можливість платити за товари та послуги, знаходиться в тісному зв'язку з категорією доходу, від якого і залежить рівень задоволення потреб. Платоспроможність визначає рівень задоволення потреб і тому обмеження платоспроможності автоматично обмежує здатність індивіда до самостійного задоволення потреб.

В сучасних умовах бурхливого розвитку людства, все більшої актуальності набуває проблема задоволення потреб людини, як проблема між державними та індивідуальним рівнем визначення та задоволенням потреб взагалі. Все більшого значення набула ця проблема в економічно розвинених країнах світу, в умовах насиченості ринку товарів та послуг, в різноманітності вибору, головна ставка виробників робиться на індивідуалізацію в споживанні. Створюються зовсім нові стандарти щодо продукції, до благ. Більша увага приділяється особистісному наповненню товару чи послуги. Але це все тільки поверхові прояви індивідуалізації в світовій економічній системі, причини якої криються на наш погляд в тому, що індивідуалізація можлива, нажаль, тільки в розвинутих країнах, хоча прагнення до неї спостерігаються і в країнах, що розвиваються.

Взагалі поняття індивідуалізації можна визначити, як процес більш гуманного, в широкому сенсі розуміння цього поняття, механізму розподілу та задоволення потреб. Але тут виникає суперечність: хто повинен визначати рівень задоволення потреб та їх структуру.

Існує два підходи: перший проголошує про те, що «держава краще знає, що потрібно її громадянам «, тобто вона бере на себе функції по формуванню потреб людини. Цей підхід більш притаманний командно адміністративній системі. Хоча при управлінні сукупним попитом в кейнсіанській теорії використовується саме цей підхід, але він справедливий тільки в умовах кризи в державі, в умовах воєнного стану. Однак ця теорія вже переживає себе. Споживач сам формує свої потреби виходячи з свого доходу. Індивідуалізація - наслідок ефективного попиту та підвищення платоспроможності населення. Індивід сам формує та визначає свої потреби він голосує. Його попит - це його вибір. В літературі цей спосіб прояву своєї свободи набрав назву «голосування доларом « або портмоне. З розвитком демократичних та інтеграційних процесів в суспільстві, з більшою лібералізацією суспільного життя індивідуалізація, як в задоволенні проблем, так і в суспільному житті вийшла на чільне місце.

Вирішити проблему індивідуалізації в задоволенні потреб в Україні, на наш погляд, можна наступним чином:

- По-перше, необхідним є підвищення доходів населення як номінальних так і реальних;

- По-друге, існує необхідність в законодавчому реальному захисті недоторканості особистості її прав та свобод і, обов'язково, власності;

- По-третє, слід розробити диференційну систему розподілу національного продукту в системі місцевих бюджетів;

- Ввести територіальний принцип формування громади та децентралізацію в процесах задоволення потреб.

Викладені вище тези є основою теорії децентралізації, втіливши яку, в Україні ми закладемо низку передумов для підвищення темпів економічного зростання і позбавлення від великої кількості проблем, що «отримали у спадок» від СРСР.

Реалізація та захист національних економічних інтересів України

Поява категорії "національні економічні інтереси" (національні інтереси в економічній сфері) пов'язана із становленням будь-якої країни незалежною. Як об'єктивний чинник, національні економічні інтереси є водночас категорією економічної теорії і політології, тісно переплітаються із категоріями економічного суверенітету, економічної безпеки, економічної сфери країни та її складовими тощо. На жаль, у вітчизняній науковій літературі дуже слабо досліджується в теоретичному і методологічному плані категорія "національні економічні інтереси". З методологічної точки зору принциповим є визначення теоретичного аспекту національних економічних інтересів як об'єктивно існуючої економічної категорії. Особливо це стосується взаємозв'язків цієї категорії із категоріями "суперечність у економічній сфері", "загроза національним економічним інтересам (економічній безпеці)", "економічна безпека".

Суперечності є глибинними економічними відносинами, тоді як загрози виступають поверхневими проявами суперечностей і вже діють в економічному житті в вигляді негативних чинників або явищ (системної сукупності чинників). У такому разі національні економічні інтереси слід розглядати, з одного боку, як поверхневі прояви дії об'єктивних економічних законів у економічному житті, з іншого, як об'єктивну необхідність усунення (пом'якшення) загроз економічній безпеці.

В цілому економічні інтереси є важливою формою розвитку і продуктивних сил, і економічних відносин, механізмом діяння (впливу) на них.

Мабуть вперше в економічній літературі висловив думку, що загрози безпеці (правда відносно фінансової безпеки) є зовнішнім проявом глибинних суперечностей, О.Барановський. Однак такий підхід все одно є недостатнім, тому що з позицій системного підходу необхідно мати завершену картину. Треба визначити взаємозв'язок не тільки наведених категорій, але й останніх із економічними законами і національними економічними інтересами як об'єктивною категорією.

В теоретичному плані методологія процесу формування національних економічних інтересів наведено на Рис. 6.1.[Джерело 8].

Рис. 6.1. Методологія формування, реалізації та захисту НЕІ

В такому разі під національними економічними інтересами слід розуміти сукупність об'єктивних економічних потреб незалежної країни, задоволення яких забезпечує ефективне функціонування та сталий розвиток її економічної системи, а через неї й економіки. Економічні інтереси є об'єктивним виразом функціонування економічної сфери країни. Вони виступають як провідна складова системної сукупності національних інтересів, тому що економічна сфера є базовою.

Реалізація (захист) національних економічних інтересів дуже тісно пов'язана із забезпеченням економічної безпеки держави. Остання виступає як стан, при якому національні економічні інтереси захищені від внутрішніх і зовнішніх загроз. За суттю реалізація (захист) економічних інтересів і є змістом забезпечення економічної безпеки. Захист національних економічних інтересів є найважливішою функцією системи забезпечення безпеки економічної сфери.

Важливо також визначити взаємозв'язок національних економічних інтересів, загроз економічній безпеці та сукупності пріоритетів державної політики щодо забезпечення економічної безпеки (захисту національних економічних інтересів), який наведений на Рис. 6.2.[Джерело 8]

Рис. 6.2. Система реалізації національних економічних інтересів.

Мета реалізації національних економічних інтересів полягає в підтриманні такого стану економічної сфери держави, який характеризується збалансованістю, стійкістю до негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування економіки держави і економічне зростання.

Виходячи з мети національних економічних інтересів, головним (стратегічним) з них на перехідному етапі до ринкової економіки слід вважати такий стан (або системну сукупність характеристик стану) економічної сфери, до якого треба прямувати, тобто стан, який повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Такий підхід надає можливість відобразити сукупність національних економічних інтересів у вигляді "дерева інтересів".

Національні економічні інтереси можна поділити на поточні (тактичні), пов'язані з розв'язанням невідкладних проблем функціонування або розвитку економічної системи та усуненням загроз, що призвели до кризових явищ у економічній сфері і які в такому вигляді є пріоритетами державної політики щодо забезпечення економічної безпеки на певний період, і довгострокові (стратегічні), що є виразом цілей визначеної економічної політики держави в цілому на перспективу.

В цілому національні інтереси в економічній сфері визначаються необхідністю забезпечення добробуту українського народу та посідання такого місця в світовому поділі праці, міжнародній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європейської держави. Здійснення національних економічних інтересів можливе за рахунок консолідації зусиль держави, суспільства, політичних партій і рухів, суб'єктів економічної діяльності, відсутність якої слід розглядати як найголовнішу з загроз національній безпеці України. На сучасному етапі реалізація економічних інтересів потребує в цілому, насамперед, зупинення подальшого руйнування економіки, досягнення економічної стабільності і переходу до фази економічного зростання.

Важливо також, що на етапі переходу до ринкової економіки стратегічним національним інтересом слід вважати таку системну сукупність характеристик стану економічної сфери, яка повністю відповідає вимогам ринкової економіки. Ці характеристики стану випливають із сутності основних суперечностей, присутніх економічній сфері.

З врахуванням курсу України на розбудову соціально орієнтованої ринкової економіки умови формування останньої мають створюватися переважно за рахунок суттєвого вдосконалення і поширення використання економічних важелів, що застосовуються органами державної виконавчої влади при виконанні регулюючої, захисної і контрольно-примусової функцій держави.

Визначення національних економічних інтересів надає можливість перейти до розробки державної політики щодо забезпечення економічної безпеки у вигляді сукупності її основних напрямків (пріоритетів). З іншого боку, при визначенні пріоритетів економічної безпеки важливо враховувати загальнонаціональні пріоритети, серед яких на сучасному етапі розвитку країни, насамперед треба назвати наступні, що більшою частиною лежать у площині економіки:

- укріплення економічних засад державності і національної безпеки; продовження системних реформ у державі, економіці і суспільстві,

- забезпечення критичної маси економічних перетворень, які б дозволили повніше задіяти ринкові механізми;

- стабілізація виробництва і забезпечення економічного зростання;

- глибока структурна перебудова національної економіки, утвердження науково-технологічної моделі її розвитку.

Висновки

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити наступні висновки.

Проблема задоволення економічних потреб остається актуальною з найдавніших часів до сьогоднішнього дня. Досі не існує одного єдиного підходу до визначення поняття та суті потреб.

Варто також пам'ятати, що саме потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути: по-перше - потреби - це категорія, що відбиває відносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень. Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.

Інтереси -- це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби проявляються як інтереси. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є «першою цеглиною» в структурі соціально-економічних відносин.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення та їх реалізація.

Основною умовою розвитку економіки Україні в світі задоволення потреб населення в наступному має бути:

- Орієнтація на підвищення рівня задоволення потреб.

- Зміна тенденції до спаду на зворотну, якщо Україна не хоче повторити досвід латиноамериканських країн.

- Врахування загальнонаціональних інтересів та приорітетів у процесі втілення соціально спрямованої ринкової економіки в Україні.

Напрям щодо розвитку економічних потреб та інтересів в Україні має величезний потенціал, проте для його використання необхідно забезпечити сприяння та захист на рівні керівництва країни. Від рівня реалізації державного інтересу буде залежати подальший розвиток держави та суспільства.

Література

1.Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2008.

2.Бєляєв О.О., Бебель А.С. Політична економія. - К.: КНЕУ, 2004

3.Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе: Пер. с англ. М. 2004

4.Булатов А.С. Экономикс. - М.: «Юрист», 2006

5.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. - К.2007

6.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: «Вища школа», 2005

7.Економічна теорія: політекономія / За ред. Базилевича В.Д. - К.: Знання-прес. - 2009

8.Єрмошенко М.М. Національні економічні інтереси: реалізація та захист.

9.Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: «Вища школа» 2005

10.Климко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: «Вища школа» 2004

11.Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Основи менеджменту. - 2006

12.Медведєв Ю. Фінансові стимули як економічна категорія //Економіка України, 2010

13.Мочерний С.В. Економічна теорія. - К.: Видавничий центр «Академія» 2004

14.Мочерний С.В., Симоненко В.К., Секретарюк В.В., Устененко А.А. Экономическая теория. - К.: «Знання», 2010

15.Мунтіян В.І. Економічна безпека України. К., 2011

16.Ніколенко Ю.В. Політекономія. - К.: ЦУЛ, 2010

17.Ніколенко Ю.В., Віденко М.М., Шегда А.В. Основи економічної теорії. -К.:,2008

18.Основи економічної теорії (суспільне виробництво. Ринкова економіка.). - К.: «Либідь», 2004

19.Основи економічної теорії / За ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2011

20.Основи економічної теорії/За ред. Гальчинського А.С., Єщенко П.С., Палкіна Ю.І. - К.: «Вища школа», 2011

21.Рибалкін В.О. Основи економічної теорії. - К.: «Академія», 2011

22.Стратегія забезпечення економічної безпеки. Проект. - К.: РНБО України, 2011

23.Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. К. - Біла Церква, 2008

Размещено на Allbest.ru