Напрями підвищення виробничої потужності підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

виробничий фонд потужність

Вступ

Розділ I. Промислове підприємство

1.1 Поняття про виробничі фонди їх економічна сутність і структура

1.2 Показники, що характеризують ефективність використання основних виробничих фондів

Розділ ІІ. Загальна характеристика виробничої потужності

2.1 Методичні принципи розрахунку величини

2.2 Вдосконалення методики розрахунку виробничої потужності

2.3 Фактори зростання виробничої потужності

Розділ ІІІ. Практичні розрахунки

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Потенціал економічного розвитку держави визначається ефективністю функціонування виробництва.

Головними господарськими завданнями промислового підприємства є удосконалення асортиментної політики, швидке реагування на зміну суспільних потреб на основі сучасної організації суспільного процесу, забезпечення необхідного рівня виробничої гнучкості. Досягнення фінансової стабільності. Реалізація практичних рішень у цих областях визначає стійку позицію підприємства в конкретному середовищі.

Актуальність даної теми полягає в тому, що виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку й переробку сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури асортименту та якості за умови найбільш повного використання виробничих площ, обладнання, прогресивної технології та організації виробництва.

Найважливішим параметром, що характеризує потенційні можливості основного виробництва промислового підприємства, є його виробнича потужність.

Метою даної курсової роботи є дослідження виробничої потужності підприємства: оцінка ефективності використання та напрями її підвищення.

Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально можливий випуск продукції або переробки сировини у встановленій номенклатурі й асортименті при повному використанні виробничих площ і устаткування.

Відбиваючи максимально можливі обсяги випуску продукції (переробки сировини), виробнича потужність характеризує потенційні можливості підприємства з досягнення основної об'єктивної мети його виробничо-господарської діяльності. Розрахунок виробничої потужності є вихідним пунктом оцінки виробничого потенціалу підприємства і ресурсного обґрунтування його виробничої програми.

Поряд з терміном «виробнича потужність» використовують термін «пропускна здатність». Обидва терміни визначають виробничу потужність, але стосовно різних об'єктів. Так, термін «пропускна здатність» застосовують для характеристики максимально можливого випуску продукції верстата, агрегату, групи устаткування, потокової лінії. Стосовно ж структурної одиниці виробництва - дільниці, цеху, підприємства - використовують термін «виробнича потужність».

Відповідно до поставленої мети в даній курсовій роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

- дана загальна характеристика виробничої потужності;

- відображені одиниці виміру виробничої потужності;

- показники, що характеризують ефективність використання основних виробничих фондів;

- дана методика розрахунку виробничої потужності підприємства;

- фактори виробничої потужності;

- оптимізація виробничих потужностей підприємства.

Предметом дослідження в даній курсовій роботі є оцінка ефективності факторів зростання виробничої потужності, використання та напрямки її підвищення.

Адже сутність виробничої потужності розкривається повністю лише тоді, коли її розглядають як функцію сукупності ,що зорганізувалась із засобів праці. Тоді вона буде характеризувати не тільки потенційну спроможність випускати максимальну кількість продукції підприємством, але і економічний потенціал цієї сукупності, що зорганізувалась із засобів праці.

Розділ І. Промислове підприємство

Промислове підприємство являється найбільш важливою і ведучою областю сфери матеріального виробництва. Воно являє собою систему взаємозв'язаних галузей, які заняті видобування і переробкою промислової та сільськогосподарської сировини в готову продукцію, яка необхідна для суспільного виробництва і особистого користування.

Підприємство - це перш за все товаровиробник, який випускає продукцію, виконує роботи і надає послуги, необхідні споживачу. Воно має право юридичної особи і працює на основі комерційного розрахунку.

Підприємство - це основна первинна, господарська одиниця в економічній системі, яке виготовляє і реалізує вироби та послуги і забезпечує досягнення своєї мети.

Головна мета підприємства - це отримання максимального прибутку в довгостроковій перспективі.

Необхідно відмітити, що прибуток не завжди є головним мотивом для функціонування підприємства. Це може бути - прагнення до суспільного визнання, бути володарем на ринках, збереження початої справи. Для цього необхідно відмовитися від швидкого прибутку, тому для таких підприємств головна мета - максимізація ситуації в цілому, а вже потім прибуток.

Головне завдання, підприємства - повне і своєчасне задоволення потреб споживачів, яке являється вищим змістом і нормою діяльності трудового колективу.

В зв'язку з цим підприємство повинно забезпечувати конкурентноздатність продукції, яка випускається на основі її високої якості, гнучко обновлювати її в залежності від попиту. Підприємство забезпечує розвиток і підвищення ефективності виробництва, добивається всебічної інтенсифікації, прискорює науково-технічний прогрес.

Використовуючи науково-технічний прогрес підприємство виготовляє і освоює нову техніку, вдосконалює випуск продукції. Ставлячи конкретні вимоги до сировини, матеріалів, обладнання , інструменту воно в певній мірі визначає напрямки технічного розвитку підприємств-суміжників.

Крім того підприємство організовує роботу раціоналізаторів і винахідників, цим самим забезпечуючи соціальний розвиток колективу, формує матеріальну базу соціальної сфери, створює сприятливі умови для високопродуктивної праці, соціальної справедливості, самоуправління трудового колективу, охорони і поліпшення навколишнього середовища.

Для промислових підприємств характерні:

виробничо-технічна єдність;

організаційно-технічна єдність;

господарська самостійність.

Виробничо-технічна єдність - це тісна взаємодія всіх складових частин підприємства, яка визначає спільність призначення їх до виготовлення продукції або технологічного процесу. Це доповнюється допоміжними і обслуговуючими господарствами. Організаційно-технічна єдність - це наявність єдиних органів управління, взаємозв'язок плану виробництва з матеріальними, технічними і фінансовими ресурсами.

Господарська самостійність - самозабезпечення основними і обіговими коштами для здійснення виробничої діяльності, самостійний збут і самостійно закінчені системи звітності та бухгалтерського обліку.

Характерні ознаки і властивості підприємства, як виробничої системи.

Виробнича cистема - це особливий клас систем, які включають працівників, знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для функціонування системи в процесі якої створюється продукція або послуги.

В широкому сенсі система - це сукупність елементів, які утворюють ціле із складових частин.

Підприємство розглядається як виробнича система, тому що підрозділи підприємства (цехи, служби, відділи) виступають в ролі підсистем, які складаються з елементів різної ступені важкості (трудовий колектив, предмети і знаряддя праці). Таким чином в промисловому підприємстві створюється система, яка зв'язана одна з одною єдністю функціонування і розвитку підприємства.

Характерні ознаки підприємства як виробничої системи:

> цілеспрямованість - це є здатність створювати продукцію, надавання послуг;

> поліструктурність - одночасне існування на підприємствах взаємопереплетиних підсистем (цех, служба, відділ);

> складність - обумовлене полі структурністю підприємство в якості основного елементу має трудовий колектив, на який діє зовнішнє середовище;

> відкритість - взаємодія підприємства з зовнішнім середовищем (це реалізація продукції, зв'язок з іншими підприємствами, матеріальні, енергетичні ресурси, податки).

Підприємство являє собою динамічну систему, воно може змінюватися, переходити з одного типу в інше, але при цьому воно залишається системою тому що має такі властивості:

результативність - здатність отримувати ефект, створювати необхідну споживачу продукцію;

надійність - стійке функціонування, яке забезпечується внутрішніми резервами, системою управління, зв'язком з іншими виробничими системами;

довго тривалість - властивість виробничої системи на протязі довгого часу зберігати результативність;

гнучкість - можливість виробничої системи пристосовуватися до змінних умов зовнішнього середовища;

управляємість - допустимість тимчасової зміни процесів функціонування в бажаному напрямі під впливом управлінських факторів.

Це дозволяє нам говорити про підприємство, як саморегулюючу систему, яка може пристосовуватися як до внутрішніх так і до зовнішніх змін. Але саморегуляція може бути до певних меж. Необхідно чітко регламентувати діяльність підприємства, яка випливає з його завдань. [11. http://www.refine.org.ua/pageid-3483-1.html].

Отже, приступаючи до створення підприємства, будь-який чи підприємець, чи група підприємців повинні мати перед собою ясну мету. Ця мета повинна бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою продукцію чи послуги. Намічуваний випуск продукції чи надання послуг повинно бути забезпечене всім матеріально необхідним. Нарешті, починаючи нову справу, варто продумати про можливість постійного поповнення свого капіталу. Усе це необхідно досить докладно занотувати в основному документі - підприємницькому бізнес-плані. Важливою рисою будь-якого підприємця сучасного підприємства є здатність гнучко реагувати на зміну ситуації. Для цього треба бути компетентним в обраній сфері діяльності, мати необхідні риси характеру: цілеспрямованість, завзятість, готовність до невдач, здатність вчитися і робити висновки зі своїх помилок; вміти підібрати надійних партнерів. Треба бути готовим до конкурентної боротьби. Необхідно чітко організувати маркетинг, уміти підтримувати неформальні зв'язки, а на більш пізніх етапах - офіційні відносини як з постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують вироби, так і зі споживачами продукції, із замовниками.

1.1 Поняття про основні виробничі фонди.Оцінка, економічна сутність і структура

Всякий виробничий процес являє собою взаємодію засобів праці, предметів праці та робочої сили. Засоби праці і предмети праці складають засоби виробництва, тобто матеріальні речові елементи виробничого процесу. Соціально-економічною формою, у якої засоби виробництва виступають на підприємствах, з'являються виробничі фонди. В результаті конкретної праці робітника виробничі фонди беруть участь у створенні споживчої вартості та вартості створюваного продукту.

Економічна визначеність виробничих фондів витікає з кругообігу засобів підприємства. В ході свого руху одна частина засобів підприємства постійно знаходиться у сфері виробництва, друга - у сфері обороту. Засоби виробництва, які функціонують у сфері виробництва, створюють виробничі фонди. При тому засоби підприємств створюють основні фонди, а предмети праці - оборотні фонди. Розпізнаною особливістю основних фондів, які складають найбільшу частину необоротних матеріальних активів підприємства, є своєрідність перенесення ними вартості на готовий продукт, що обумовлено характером функціонування засобів праці у виробничому процесі.

Основними виробничими фондами підприємства називаються засоби праці, які неодноразово приймають участь у виробничих циклах, мають термін служби більш одного календарного року, зберігають при тому свою речову форму і поступово втрачають свою вартість, яка частинами, пропорційно їх зносу переноситься на вироблену продукцію.

Сума коштів, яка необхідна для створення підприємства і забезпечення подальшого його функціонування, визначає величину авансованого капіталу у певне підприємство. Цей капітал призначається для придбання засобів виробництва і оплати праці робітників, відповідно він називається постійним і змінним. При тому капітал, що вкладається в придбання засобів праці (тобто основних фондів), приймає форму основного капіталу, використаний на оплату предметів праці і оплату праці робітників - форму оборотного капіталу.

З відношення до виробничого процесу основні фонди підприємств поділяють на дві групи:

- виробничі основні фонди, які безпосередньо беруть участь в процесі виробництва;

- невиробничі основні фонди, які не мають прямого відношення до виробництва продукції і виконують допоміжну функцію - створення сприятливих умов з організації виробництва (об'єкти громадського харчування, лікувальні установи, житловий фонд підприємств, бази відпочинку, що знаходяться на балансі підприємства та ін ).

У практиці обліку і планування відтворення основних фондів промисловості використовуються як грошові, так і натуральні показники, оскільки ОФ у виробничому процесі виступають не тільки як носії вартості ,але і як сукупність певних засобів праці.

Грошова оцінка ОФ необхідна для обліку їх динаміки, планування розширеного відтворення, установлення зносу , нарахування амортизації, визначення собівартості продукції і рентабельності підприємства, для здійснення господарського розрахунку.

Існує декілька видів грошової оцінки ОФ: 1)по початковій вартості; 2) по початковій вартості за відрахуванням зносу; 3)по повній відбудовній вартості; 4)по відбудовній вартості з обліком зносу.

Повна початкова вартість являє собою фактичну вартість по цінах придбання( включаючи витрати на доставку і монтаж) або будівництва ОФ.

Початкова вартість за відрахуванням зносу виражає вартість ОФ ще не перенесену на виготовлену продукцію. Вона менша повної початкової вартості на величину зносу ОФ і часто називається залишковою вартістю.

Та ціни на устаткування і вартість будівництва змінюються й ОФ, придбані(побудовані) у різні роки, виражаються в змішаних цінах.

Порівнянність створених у різні роки однакових елементів ОФ досягаються завдяки їхній оцінці по відбудовній вартості. Повна відбудовна вартість - це вартість відтворення ОФ у нових виробничих умовах(даного року).

Метод оцінки по відбудовній вартості не враховує ступінь зношеності ОФ ,а тому він доповнюється оцінкою ОФ по відбудовній вартості з обліком зносу, яка показує частину відбудовної вартості ОФ ще не перенесену на продукт.

Оцінка ОФ складний процес, що потребує значних витрат часу і засобів для переоцінки всіх елементів ОФ. Переоцінка ОФ здійснюється періодично.

Облік і планування ОФ здійснюється не тільки в грошовому вираженні але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів труда. Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад виробничу потужність підприємств, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності, скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації ОФ ,що періодично здійснюється в промисловості.

За допомогою натуральних і грошових показників здійснюються необхідні групування елементів ОФ. У цих групуваннях окремі елементи ОФ виділяються в однорідні групи відповідно до їхнього призначення у виробничому процесі.

В даний час центральне статистичне управління класифікує ОФ промисловості по наступних основних групах(додаток 1).[10, http://referatu.net.ua/referats/390/40995].

Відсоткове співвідношення окремих видів основних фондів в загальній її вартості називається структурою фондів. На видову (технологічну) структуру основних фондів впливають такі фактори: складність і технологічні особливості підприємства; науково-технічний прогрес і технічний рівень машин і обладнання, що використовуються; відтворювальна структура капітальних вкладень; рівень організації виробництва; територіальне розміщення підприємства та ін.

Признана структура основних виробничих фондів промисловості у відсотках:

Всього 100

Пасивна частина 46,5

у тому числі:

- будівлі 26,7

- споруди 19,8

Активна частина 53,5

у тому числі:

- передавальні пристрої 10,3

- силові машини і обладнання 7,4

- робочі машини і обладнання 29,1

- вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої 1,8

- обчислювальна техніка 1,4

- транспортні засоби 2,4

- інші основні засоби 1,1

Структура основних виробничих фондів враховується тим більш ефективнішою, чим вище питома вага тих груп, які входять до активної частини основних виробничих фондів і більшою мірою визначають виробничу потужність підприємства.

Відмінності у виробничій структури основних фондів у різних галузях промисловості є результатом техніко-економічних особливостей цих галузей. Навіть підприємства всередині однієї і тієї ж галузі промисловості, як правило, мають неоднакову виробничу структуру основних фондів. Найбільш висока питома вага активних елементів основних фондів на підприємствах з високим рівнем технічної оснащеності праці, де виробничі процеси механізовані й автоматизовані і широко використовуються хімічні методи обробки.

Також на виробничу структуру основних фондів впливає розвиток концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, на неї впливає також капітальне будівництво.

Домагаючись зниження вартості будівництва, наприклад, виробничих будинків, можна зменшити частку пасивних елементів основних фондів у загальній їхній вартості і тим самим підвищити ефективність витрат, вкладених в основні фонди нового підприємства.

Усе це говорить про те, що промисловість зацікавлена у підвищенні частки машин й устаткування найбільш активної частини основних фондів і в зниженні питомої ваги насамперед будинків і господарського інвентарю без збитку для ефективного функціонування виробничого процесу.

Майже кожне підприємство може поліпшити структуру основних виробничих фондів за рахунок підвищення частки виробничого устаткування. Це можна зробити завдяки більш раціональному розміщенню устаткування всередині цехів, розміщення його на відкритих площадках, де це можливо, а також виводу з виробничих площ невиробничих служб (складів, контор і т.д.) і розміщення на них додаткової кількості устаткування.

Структуру промислово-виробничих основних фондів варто розглядати й у галузевому розрізі. Вона відбиває рівень матеріально-технічної бази промислового виробництва, а також ступінь індустріального розвитку країни.

Основна частина виробничих основних фондів промисловості знаходиться на підприємствах важкої промисловості, у тому числі значна їхня частка сконцентрована в галузях, що забезпечують технічний прогрес у народному господарстві (у електроенергетиці, машинобудуванні, у хімічній, нафтохімічній і паливній промисловості, у чорній металургії й інших галузях).

1.2 Показники ефективності використання основних виробничих фондів

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Під фондовіддачею () розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (). Її можна розрахувати за формулою (1.1):

Фондомісткість () представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (1.2):

Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів за класифікацією) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (1.3):

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (1.4):

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (Квв) показує, на яку суму було введено фондів (Фвв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (1.5):

частка одиниці

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (Квиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (Фвив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (1.6):

.частка одиниці

ПРИКЛАД 1. Необхідно визначити узагальнюючі показники ефективності використання основних виробничих фондів підприємства, якщо середньорічна вартість об'єктів І групи скпапа 12628 тис грн, об'єктів II групи - 1563 тис грн. об'єктів III групи - 2564 тис грн. об'єктів IV групи -696 тис грн. Підприємством виготовлено товарної продукції на суму 52300 тис грн. Промислово-виробничий персонал підприємства напічус 1212 осіб. Загальні виробничі витрати на виробництво товарної продукції скпапи суму в 48600 тис грн. Як зміниться ситуація на підприємстві, якщо додатково запучать до виробництва ще 10 осіб, при цьому обсяги товарної продукції зростуть на 2%? Охарактеризуйте отримані показники.

РІШЕННЯ. До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів, які можна обчислити відповідно до умов задачі, відносяться: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність праці та рентабельність активів.

Розрахуємо показник фондовіддачі до передбачуваних змін за формулою (1.1):

fв = ВП/ Фср = 52300І (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 6,84 грн /грн.

Розрахуємо показник фондовіддачі після здійснених змін за формулою (1.1):

fв = ВП / Фср = 52300 х 1.021 (262В + 1563 + 2584 + 896) = 6,97 грн /грн.

Отже, фондовіддача зростає пропорційно зростанню обсягів товарної продукції підприємства на 2% (6,97 грн /грн / 6,84 грн/грн = 1,02).

Розрахуємо показник фондомісткості до передбачуваних змін за форму пою (1.2):

fм = 1/ fв = 1/6,84 грн /грн = 0,15 грн /грн.

Після вжитих заходів фондомісткість складе:

fм = 1/fв = 1/6,97 грн /грн =0,14 грн /грн, тобто зменшиться на 2%-пропорційно зростанню обсягів товарної продукції підприємства.

Фондоозброєність праці до здійснених перетворень розрахуємо за формулою (1.3):

fn = Фср (II, III, IV) / Чпвп - (1563 + 2564 + 896) х 1000/1212 = 4144,39 грн/людину. Після залучення до виробництва нових працівників фондоозброєність праці зменшується до fn = Ф (ІІ, III, IV) / Чпвп = (1563 + 2564 + 896) х 1000/(1212 + 10) = 4110,47 грн/людину, тобто на 0,81%.

Рентабельність основних фондів підприємства до змін розрахуємо за формулою (1.4): Rф = П / ФСР х 100% = (ВП - Взаг) / Фср х 100% = (52300 - 48600) / (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 48,36%. Після збільшення обсягів товарної продукції на 2% рентабельність основних виробничих фондів зростає до Rф = П / Фср х 100% = (ВП- Взаг) / Фср х 100% = (52300 х 1,02- 48600) / (2628 + 1563 + 2564 + 896) = 62,03%.

Досліджуване виробництво можна назвати надзвичайно ефективним, керуючись в своїх висновках високими показниками фондовіддачі, фондоозброєності та рентабельності основних фон-б/в та низьким показником фондомісткості. Запропоновані заходи підвищують ефективність виробництва в межах вказаних змін.

До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:

- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

- коефіцієнт інтегрального використання обладнання;

- резерв виробничої потужності;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- напруженість використання устаткування;

- напруженість використання виробничих площ.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання () показує, яку кількість продукції було виготовлено за одиницю часу () відповідно до технічної (паспортної) продуктивності () визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (1.7):

.частка одиниці

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (kЕКСТ) показує, який час було витрачено для здійснення виробничих процесів (ТФАКТ) в календарному фонді робочого часу (Ткаленд) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (1.8):

.частка одиниці

При цьому ефективний фонд робочого часу (Тфакт) можна розрахувати відповідно до технічних умов експлуатації виробничого обладнання та режиму роботи підприємства за формулою (1.9):

,годин,

де Тд - кількість робочих днів одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, днів на тиждень;

Тзм - тривалість робочої зміни, обумовлена графіком роботи підприємства, годин на день;

nЗМ - кількість робочих змін, встановлена графіком роботи підприємства; kj - кількість робочих тижнів на рік (kT = 52);

Ттнп- технологічно неминучі перерви в роботі основного обладнання, годин;

Тпзр - планово-запобіжні ремонти основного обладнання (передбачені планом капітальні та поточні ремонти обладнання), годин.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання () характеризує ступінь завантаження виробничого обладнання за його продуктивністю і часом роботи. Він розраховується як добуток індексів інтенсивного () та екстенсивного () використання обладнання, тобто за формулою (1.10):

, частка одиниці

Резерв виробничої потужності (Rn) показує, на скільки можна підвищити ефективність використання виробничого обладнання згідно з умовами його використання за продуктивністю і часом. Його обчислюють за формулою (1.11):

,частка одиниці.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування () показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби, він розраховується як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін всіма одиницями обладнання () до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (), тобто за формулою (1.12):

, частка одиниці

Напруженість використання устаткування (мУ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці виробничого обладнання, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) в натуральному вираженні до парку виробничого обладнання на підприємстві (N), тобто за формулою (1.13):

,шт.з одиниці обладнання.

Напруженість використання виробничих площ (ПЛ) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці загальної або виробничої площі, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) до виробничої (загальної) ппощі на підприємстві (S), тобто за формулою (1.14):

,шт./

ПРИКЛАД 2. На баланс підприємства придбали новий верстат з числовим програмним управлінням. Відповідно до регламенту роботи устаткування має бути завантажене в 2 зміни тривалістю 8 годин протягом 5-денного робочого тижня. Перерви в роботі верстата в поточному році обумовлені планово-попереджувальними ремонтами (200 годин) і технологічно неминучими зупинками (24 години). Паспортна продуктивність верстата складає 3 деталі на годину, а фактична - 2 деталі на годину. Керуючись наведеними даними, необхідно зробити висновок про ефективність роботи верстата, спираючись у своїх розрахунках на конкретні показники ефективності використання основних виробничих фондів. При здійсненні розрахунків календарний фонд часу прийняти рівним 365 дням.

РІШЕННЯ. До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів, які можна обчислити відповідно до умов задачі, відносяться: коефіцієнти інтенсивності, екстенсивності, інтегрального використання обладнання та резерв виробничої потужності. Розрахуємо послідовно кожний з них.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання обчислимо за формулою (1.7): kІНТ = 2 деталі на годину / 3 деталі на годину = 0,6667.

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання обчислимо за формулою (1.8), попередньо обчисливши режим робочого часу обладнання протягом підзвітного періоду за формулою (1.9): Тфакт = (2 зміни х 8 годин х 5 днів х 52 тижні) - 24 години - 200 годин = 3936 годин. Календарний фонд часу складає за умовами задачі 365 днів х 24 години - 8760 годин. Тоді коефіцієнт екстенсивного використання обладнання становитиме 3936 годин / 8760годин = 0,4493.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання обчислимо за формулою (1.10). Він становитиме 0,6667 х 0,4493 = 0,2995.

Відтак резерв потужності можна визначити за формулою (6.28): Rn = 1 - 0,2995 = 0,7005 (70,05%).

Отримані показники свідчать про те. що придбаний верстат використовується далеко не на повну потужність (а тільки приблизно на 30%), ще може пояснюватися або бережливим ставленням до тільки-но придбаного верстата, або обмеженістю виробничої програми через насиченість ринку виготовлюваною продукцією. Однак, якщо з'явиться потреба в більш повному завантаженні існуючих на підприємстві потужностей, це можна буде зробити або за рахунок організації графіку роботи в трьохзмінному режимі, або в підвищенні продуктивності верстата до рівня його паспортних технічних характеристик, або за умов оптимального поєднання вказаних способів інтенсифікації роботи обладнання.

Розділ ІІ. Загальна характеристика виробничої потужності

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції, передбачений на певний період при заданій номенклатурі і асортименті з урахуванням максимального використання наявного обладнання і виробничих площ, прогресивної технології, передової організації виробництва і праці.

Економічне обґрунтування економічної потужності - найважливіший інструмент планування промислового виробництва. Іншими словами, це потенційна можливість валового випуску промислової продукції .

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг)[1,стор.51].

Для багато номенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику -- натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -- загальний вартісний (грошовий) показник.

На підприємствах окремих галузей (наприклад, цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування

сума добутків потужності по кожному виду верстатної продукції в натуральному вимірі (штуках) на його оптову ціну. З цією метою використовуються, як правило, порівнянні оптові ціни.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури та структури трудомісткості виготовленої продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати у певних галузях народного господарства: електроенергетиці і газові промисловості - для покриття так званих пікових навантажень у електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування і конструкційних матеріалів тощо[4,стор.175-177].

Виробнича потужність підприємства - величина не постійна, а динамічна, що змінюється протягом усього розрахункового (планового) року. Збільшення потужності відбувається за рахунок технічного переозброєння, розширення і реконструкції підприємства , зменшення - за рахунок вибуття потужності внаслідок старіння; збільшення і зменшення потужності може бути пов'язане зі зміною номенклатури й асортименту продукції, що випускається[2,стор.56].

Таким чином, виробнича потужність є моментним показником, внаслідок чого розраховують кілька її величин: вхідну, вихідну і середньорічну виробничу потужність.

Вхідна потужність (Мвх) визначається виходячи з умов виробництва на початок розрахункового року.

Вихідна потужність (Мвих) - це потужність на кінець розрахункового року, що розраховується на основі вхідної потужності, вибуття і введення потужності протягом року:

Мвих = Мвх + Мвв - Мвив

де Мвв , Мвив - потужність, що вводиться і виводиться, відповідно.

Середньорічна виробнича потужність (Мс) - це потужність, яку має у своєму розпорядженні підприємство (цех, дільниця) у середньому протягом року з урахуванням її величини на початок року, а також приросту нових і вибуття наявних потужностей. Вона розраховується шляхом підсумовування потужності на початок року і середньорічної потужності, що вводиться, за винятком середньорічної виведеної потужності.

Мс = Мвх + Мвв* К1/12 - Мвив* К2/12

де К1 - кількість місяців, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення потужності, до закінчення року; К2 - кількість місяців, починаючи з натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -- загальний вартісний (грошовий) показник.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

- номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

- структура і обсяг основних засобів;

- якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

- передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

- прогресивність технологічних процесів;

- режим роботи підприємства;

- ступінь спеціалізації;

- рівень організації виробництва та праці;

- якість сировини і ритмічність поставок;

- фонд робочого часу обладнання[5,стор.244]

Отже, в найбільш загальному вигляді, потужність кожної виробничої одиниці визначає максимальну кількість продукції, що потенційно може бути вироблена, або максимальна кількість сировини, що потенційно може бути перероблена з допомогою даної сукупності засобів праці за одиницю часу.

І відповідно -- потужність, як кількісна характеристика, найбільш повно відображає економічний зміст засобів праці, виступає в якості організаційної форми їхнього виробничого споживання. Вона відображає суспільні відносини людей з метою використання знарядь праці при здійсненні процесу виробництва продуктів. Таким чином, виробничу потужність створюють не засоби праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких організаційно функціонують дані засоби праці. Це дозволяє зробити висновок про те, що потужність відображає економічні відносини і можливості кожної виробничої одиниці як частини суспільного виробництва і являє собою економічну категорію.

Таким чином, як економічна категорія виробнича потужність відображає виробничі відносини з метою використання сукупності, що організувалася з найбільш активного виду засобів праці -- машин і обладнання для забезпечення максимального випуску продукції.

2.1 Методичні принципи розрахунку величини

Виробнича потужність потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних методів розрахунків їх величини .Проте існують загальні для більшості галузей народного господарства методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств, котрі зводяться до такого.

1.Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою виготовлюваної профільної продукції.

При цьому проводять можливе звуження номенклатури! шляхом об'єднання окремих виробів у групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи зводять до цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає декілька видів різної продукції, то виробнича потужність установлюється окремо по кожному виду продукції. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

При розрахунках потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначена потужність.

¦ Виробнича потужність підприємства установлюється виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів по ліквідації вузьких місць та можливого внутрігосподарського кооперування. Провідними є ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами прийнято вважати доменні сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування - механічні, складальні, ковальсько-пресові та ливарні цехи ; цементної промисловості - печі по виробництв клінкеру; текстильної -- прядильне та ткацьке виробництво.

При наявності декількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється по тим з них, котрі виконують найбільший за трудомісткістю обсяг робіт.

¦ В розрахунки виробничої потужності підприємства включається:: усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; устаткування, що знаходиться на складі і повинно бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом рахункового періоду; понаднормативне резервне устаткування; понаднормативне устаткування допоміжних цехів і технічних служб, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних виробничих цехів.

¦ Виробнича потужність підприємства повинна обчислюватись за технічними або проектними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з сировини з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. При відсутності таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують усталені прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

¦ Для розрахунків виробничої потужності підприємства слід приймати максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Для підприємств з дискретним процесом виробництва такий фонд часу робота устаткування визначають виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін в годинах з вирахуванням часу на проведення ремонтів устаткування , вихідних та святкових днів.

У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахування забезпечення оптимальної кількості змін (діб) роботи окремих технологічних цехів (ліній).

¦ У самому загальному вигляді виробнича потужні провідного цеху, дільниці або групи однакового технологічного устаткування по виготовленню однорідної продукції (переробці сировини, виконанню інших виробничих операцій) може бути визначена за однією з формул:

(2.1) або

(2.2)

де Ni.-- потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

аі -- продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;

Тр -- річний фонд часу роботи устаткування;

т -- середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

tі -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

¦ Поряд з провідними цехами (дільницями ) розраховують також технологічну спроможнісь (потужність) решти виробничих ланок підприємства. Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями по випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступень відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають шляхом розрахунку і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок

8 Визначення виробничої потужності підприємства завершують складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує у кінцевому підсумку так звану вихідну потужність:

,

де вхідна потужність підприємства; - збільшення потужності впродовж розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;Np- нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства; - збільшення(+) або зменшення (--) виробничої потужності, спричиненого змінами у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції; Nв -- зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

¦ Установлення і регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюються шляхом розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Набутий досвід та спеціальні дослідження свідчать про те, що величина резервних потужностей для для покриття пікових навантажень не перевищує 10-15%, а для підготовки і освоєння виробництва нових виробів 3-5% загальної величини потужності. При цьому існує важливе правило:

резерв виробничої потужності повинен передбачатись для підприємств, що досягли рівня використання поточної потужності не вижче 95% та випускають понад 25% нової продукції у загальному обсязі її виробництва[4,стор.177-181].

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок[3,стор.124].

«Вузьким місцем» у виробництві є цех, дільниця, група устаткування, пропускна здатність яких найменша в порівнянні з виробничими можливостями інших ланок технологічного процесу (технологічного ланцюжка).

Розходження у визначенні поняття «вузьких місць» у виробництві обумовили наявність двох принципово різних підходів до їх виявлення.

Особливості першого підходу полягають у тому, що «вузьке місце» виникає тільки у разі наявності в технологічному ланцюжку виробничої одиниці, потужність якої нижча від потужності провідної ланки. Слід зазначити, що зміна провідної виробничої одиниці (цеху, дільниці і т.д.) може викликати зміну й у складі «вузьких місць» у виробництві (появі нових чи усуненню наявних).

Приклад: у табл.2.1 наведені умовні дані, що відбивають величину виробничої потужності цехів основного виробництва верстатобудівного заводу. В якості основного при розрахунку виробничої потужності приймається механічний цех.

Таблиця 2.1Виробнича потужність цехів основного виробництва верстатобудівного заводу

Варіант	Виробнича потужність цехів в одиницях готової продукції (кількість верстатів)
	Ливарний цех	Механічний цех	Термічний цех	Складальний цех
А	980	850	1320	800
Б	980	850	1320	1100

Як бачимо, варіант «А» характеризується наявністю «вузького місця» у виробництві, яким є складальний цех: його потужність (800 од.) нижча від потужності ведучого цеху (850 од.). При варіанті «Б» «вузькі місця» у виробництві відсутні, оскільки мінімальну потужність (850 од.) у технологічному ланцюжку має провідний механічний цех.

Прогресивна трудомісткість продукції, що враховується при визначенні виробничої потужності (і ), визначається, виходячи з діючої в розрахунковому періоді нормативної трудомісткості виробу (tн) і прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку (Кпр):

tпр = tн / Кпр (2.3)

Прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку в розрізі окремих професій визначається на основі середнього відсотка виконання норм у кращому кварталі звітного року по передовій групі робітників, чисельність якої складає не менше 25 % від загальної кількості робітників даної професії:

Кпр = Vн.ч. / Тф, (2.4)

де Vн.ч - обсяг виготовленої продукції робітниками передової групи в

кращому кварталі звітного року в нормованому часі, ( в нормо-годинах);

Тф - фактично відпрацьований час робітниками передової групи за відповідний період, (в годинах).

У передову групу ввійдуть дві групи робітників, відсоток виконання норм виробітку яких склав: 121-130 % і 131-140 %. Кількість робітників у зазначених групах складає 12 чоловік, або 26,1 % від загальної кількості токарів.

2.2 Вдосконалення методики розрахунку виробничої потужності

Розрахунки виробничої потужності залежать від галузевої належності підприємства. У той же час є підстави для удосконалення методичних передумов і вибору вихідних даних. В перелік невирішених методичних питань входять наступні.

1. Яку номенклатуру обрати для вираження показника виробничої потужності - планову чи оптимальну.

2. В яких вимірниках оцінювати виробничу потужність - натуральних, вартісних або трудових.

3. Який фонд часу приймати в розрахунок - календарний, режимний або плановий.

Різний методичний підхід до визначення виробничої потужності має як переваги, і так містить потенційну можливість появи небажаних економічних явищ. Суть дискусії по перерахованих питаннях зводиться до наступного.

Якщо розрахунок вести по плановій номенклатурі, то в умовах ринкової економіки не є можливим сформувати виробничу програму на рік. Якщо розрахунок вести по оптимальній номенклатурі, то ці розрахунки будуть значно відрізнятися від реальних умов, бо відірвані від потреби покупців у конкретних виробах. При розрахунку потужності за плановою номенклатурою виходить, що основою для визначення виробничої потужності є виробнича програма, а не навпаки. Адже виробнича потужність - основа формування плану виробництва

Деякі автори вважають, що питання про вибір номенклатури продукції, що приймається в розрахунок потужності, можна вирішити, якщо останню вимірювати не в натуральному або вартісному вигляді, або нормативною трудомісткістю або в нормо -верстато-годинах. У такому випадку потужність можна рахувати до формування плану виробництва. Але виробнича потужність переходить з поняття, пов'язаного з ринковою економікою, в абстрактну категорію, що вимірюється працею. Чи не представляється можливим визначити, скільки і якої продукції можна зробити за допомогою даних засобів праці.

Наступний методологічний питання - який фонд часу приймається в розрахунку виробничої потужності? Якщо розрахунок вести по плановому фонду, то коефіцієнт використання потужності може бути вище 1 (що суперечить економічній логіці) за рахунок роботи в деякі вихідні дні та скорочення часу на ремонт.

Отже, в розрахунок потужності потрібно приймати календарний фонд часу. Звичайним запереченням проти такої пропозиції завжди було те, що рівень використання потужності в безперервному виробництві буде вкрай низьким (причому не тільки фактично, але і за планом). Однак реальне завантаження устаткування під сформований портфель замовлень не зменшиться, а показник використання потужності буде відображати дійсний стан справ, а також резерви.

Невирішені питання методології планування призводять до того, що на практиці розраховують не виробничу потужність, а пропускну здатність. У якості ведучого ланки приймають ту ділянку (цех,обладнання), який є найбільш важливим для підприємства.

Вдосконалення методики внутрішньо фірмового планування виробничої потужності має саме безпосереднє відношення до зміцнення фінансової дисципліни і поліпшення якості продукції.[8. http://refs.co.ua/85249-Proizvodstvennaya_moshnost.html ]

2.3 Фактори зростання виробничої потужності

Процес формування і організації використання виробничої потужності сучасного підприємства залежить від багатьох чинників. Під чинниками розуміють умови, необхідні для здійснення цих процесів, а також причини, що виявляють вплив на їхні результати.

Розробка класифікатора, що комплексно відображає кількість і склад чинників, що впливають на величину і рівень використання виробничої потужності, має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Зростання масштабів виробництва і підвищення його ефективності висувають завдання пошуку резервів збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей діючих підприємств. Тому вимагається визначити ряд чинників, що служили б основою для визначення величини виробничої потужності діючого підприємства і рівня її використання. Чинники, що впливають на величину виробничої потужності і її використання, взаємозв'язані, тому що обидва мають єдиний об'єкт впливу -- виробничу потужність підприємства (підрозділу). Відмінність між ними полягає в тому, що перша частина чинників визначає резерви збільшення виробничої потужності, а друга -- резерви поліпшення її використання. Викладене створює необхідність застосування системного підходу до розгляду цих чинників.

Цей підхід означає, що всі питання і проблеми, що вивчаються повинні розглядатися у взаємозв'язку між собою. Він дозволяє найкращим чином виявити чинники, впливати на величину і використання виробничих потужностей, встановити існуючі між ними зв'язки і джерела утворення факторів зростання ефективності виробничих потужностей діючих підприємств.

...