Споживання та заощадження, їх роль в макроекономіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Споживання та заощадження, їх роль в макроекономіці

Вступ

Одним з головних завдань держави, що потребує нагального вирішення, є досягнення потенційного можливого економічного розвитку, забезпечення постійних темпів економічного зростання. Але також не слід забувати про максимізацію добробуту та споживання населення, що все ж таки залишається основною метою існування кожної держави. Споживання стає одним із головних індикаторів розвитку економіки країни, становлення суспільних відносин. Воно є чи не однією з основних та найбільших складових ВВП України. Індивідуальне споживання набуває важливого значення, особливо в період становлення країни як економічного суб'єкта, оскільки майбутнє економіки залежить від розвитку внутрішнього споживчого ринку. Індивідуальне споживання визначає сукупний попит, який, у свою чергу, впливаючи на сукупну пропозицію, формуючи зайнятість населення, визначає діяльність усього господарства країни, на основі якого формуються доходи та добробут населення. Заощадження є необхідною умовою розширеного відтворення всіх елементів національної економіки.

Мета дослідження полягає у визначені шляхів покращення споживання та заощадження в Україні на основі оцінки сучасних тенденцій їх динаміки та вивчення теоретичних основ даної проблеми.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдань:

· Вияснити сутність та класифікацію споживання та заощадження;

· Охарактеризувати параметри споживання та заощадження та чинники, що на них впливають;

· Визначити роль споживання та заощадження в економіці;

· Проаналізувати динаміку доходів населення України;

· Проаналізувати споживання в Україні;

· Оцінити заощаджень населення України;

· Проаналізувати за рахунок яких чинників можна збільшити доходи населення;

· Обґрунтувати шляхи зростання споживання та заощадження;

· Дослідити зарубіжний досвід з метою підвищення рівня життя населення в Україні.

Об'єктом дослідження виступають доходи населення. Предметом - споживання та заощадження як складові доходів.

В процесі дослідження для досягнення поставленої мети були використання такі методи, як індукція, дедукція, аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, табличний та аналітичний.

споживання заощадження дохід україна

1.Теоретичні основи дослідження споживання

1.1 Сутність та класифікація споживання та заощадження

Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання та заощадження. Споживання - це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

Найважливішими складовими споживання є продукти харчування, одяг, взуття, книги, предмети особистої гігієни тощо. Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Немає сімей, які б використовували свій дохід однаково, але виділяють певні закономірності розподілу доходів сімей. Незаможні сім'ї використовують на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу, зі зростанням доходу видатки на деякі інші складові збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м'ясо. Проте збільшення видатків на харчування в разі збільшення доходу відбувається до певної межі. Загалом збільшення використовуваного доходу веде до зменшення видатків на харчування. Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі. Водночас зростання доходів призводить до того, що частина їх заощаджується [1, c.336-340].

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень ,називають точкою нульового заощадження або пороговим доходом. Для поглиблення нашого аналізу розглянемо такі питання як функція споживання та функція заощадження. Криву, яка відображає зв'язок між споживанням та доходом називають функцією споживання (рис.1.1).

Рис.1.1. Функції споживання та заощадження

Щоб глибше зрозуміти цю функцію, з початку координат проведемо бісектрису, в кожній точці цієї лінії споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадження лежить на бісектрисі, тобто це точка перетину функції споживання та бісектриси. Праворуч від точки функція споживання лежить нижче від бісектриси, це означає, що домогосподарство має чисті додатні заощадження. Ділянка споживання, що лежить ліворуч від точки, відображає ситуацію коли домогосподарство використовує більше за свій дохід. У такому разі заощадження є від'ємними.

Функція, яка відображає зв'язок між заощадженнями та використовуваним доходом називається функцією заощадження (рис.1.1). Графік заощаджень будується шляхом віднімання значень споживання від відповідних значень бісектриси. Точка нульового заощадження виникає коли функція заощаджень перетинає вісь абсцис [1, 346-355].

При побудові графіків споживання та заощадження слід звернути увагу на тісний взаємозв'язок між ними: якщо графік споживання переміщується вгору, то графік заощадження - вниз. Тільки у єдиному випадку графік споживання та заощадження переміщуються в одному напрямку - коли змінюється величина податків (T).

Через багатогранність поняття «заощадження» виділяють дуже багато класифікаційних ознак: за належність до інституціональних секторів економіки: розрізняють заощадження фінансових та не фінансових корпорацій, державних установ, домашніх господарств та некомерційних організацій; за складом основних суб'єктів економіки, тобто заощадження держави, фірм та домашніх господарств; за національною залежністю заощадників - національні або внутрішні та іноземні або зовнішні заощадження; за формою нагромадження вартості, у цьому аспекті варто розрізняти грошові, натурально-речові та заощадження у формі фінансових активів; за мотивом утворення - мотивовані та немотивовані заощадження; 6) за стимулом утворення - добровільні та вимушені; 7) за урахуванням індексу цін - номінальні та реальні; 8) за метою заощадження - виробничі і особисті заощадження; 9) за характером мобілізації заощадження є організовані та неорганізовані; 10) за рівнем обчислення дає змогу виокремити заощадження на макроекономічні та мікроекономічні; 11) за урахуванням споживання основного капіталу - валові і чисті [3, c. 85-86].

Беручи до уваги класифікацію за основними суб'єктами господарювання, то в умовах ринкових відносин це є фірми, держава та домашні господарства. Відповідно розрізняють заощадження фірми, держави та домашніх господарств. Перш за все необхідно зазначити, що в ринковій економіці переважає приватна власність, а тому власниками фірм є фізичні особи, які, в свою чергу, є суб'єктами домашніх господарств. Доходи домашніх господарств можна поділити на три групи. Перша з яких включає дохід за працю; друга - дохід від власності, тобто економічна вигода; третя - трансфертні доходи, основне місце серед яких належить пенсіям, стипендіям та іншим виплатам на соціальні потреби. Щодо заощаджень фірм, то варто відмітити, що їх формування здійснюється за рахунок прибутку та амортизації. У загальному плані заощадження домашніх господарств є особистими заощадженнями, які в сукупності із заощадженнями фірм становлять приватні заощадження. Заощадження домашніх господарств, фірм та держави, представляють собою національні або внутрішні заощадження. За умов нестачі національних заощаджень країни змушені звертатися до іноземних кредиторів, які надають позики. Отже, ці позички можна назвати іноземними або зовнішніми заощадженнями.

Розглядаючи таку класифікаційну ознаку, як форма нагромадження вартості, треба розрізняти грошові, натурально-речові та заощадження у формі фінансових активів. Даний поділ пов'язаний із заощадженнями домашніх господарств, фірм та держави. На будь-якому етапі розвитку ринкової економіки вся сукупність господарських зв'язків здійснюється через систему вартісних відносин. Звичайно, найзручнішим способом нагромадження є грошова форма. Це пов'язується з тим, що саме цій формі властива абсолютна або близька до цього ліквідність, що в свою чергу дає можливість перетворити нагромаджену вартість у потрібну власникові споживчу вартість у будь-який момент. До складу грошових заощаджень можна віднести готівку на руках у населення, депозитне та не депозитне розміщення коштів у фінансових установах, а також страхові поліси. Але існують умови, за яких грошова форма нагромадження є проблематичною. Так, за умов інфляції необхідно акумулювати заощадження у натурально-речовій формі, тобто у товарах, рухомому та нерухомому майні, коштовностях тощо.

Така форма нагромадження, як фінансові активи виникла у зв'язку з тим, що нагромадження вартості в окремих видах грошової та натурально-речової форми не завжди дає їх власникам дохід. Саме це та можливість знецінення грошей підштовхнули власників заощаджень до їх капіталізації. Ось чому заощадження почали набувати форми фінансових активів, суть якої полягає у вкладенні заощаджень у фінансові активи, зокрема в корпоративні права. Корпоративні права, в свою чергу, - це право власності на частку або пай в статутному капіталі юридичної особи, а також права на управління, отримання відповідної частки прибутку та частки активів у разі ліквідації юридичної особи. Стосовно нашої держави, варто зазначити, що наведена форма заощаджень тільки починає розвиватися.

З огляду на мотиви утворення заощадження поділяються на мотивовані та немотивовані. Якщо виходити з того, що мотив - це підстава, привід для певних дій і вчинків людини, то це явище суб'єктивного і психологічного порядку. Аналіз мотивів формування заощаджень дає змогу стверджувати, що ними можуть бути: придбання товарів і послуг, оплата яких потребує значної суми грошей, що перевищує кошти, які залишилися після задоволення потреб; страхування від випадковостей, забезпечення непередбачених витрат, тобто тимчасове безробіття, необхідність зміни місця проживання, оплата медичного обслуговування тощо; покриття витрат, пов'язаних із дотриманням звичаїв і традицій; отримання додаткових доходів; зберігання звичайного рівня і структури споживання після виходу на пенсію та інші мотиви.

У більшості випадків немотивованими є заощадження населення, але це не свідчить про те, що немає причин для їх утворення. Це може бути з одного боку невідповідність між платоспроможним попитом населення на товари і послуги, а з іншого - невідповідність обсягам їх виробництва. Також до причин утворення можна віднести швидке зростання доходів, коли можливості для розширення споживання ще не призвели до виникнення нових потреб; прагнення громадян до нагромадження заради нагромадження; отримання відповідними фірмами та групами населення доходів від тіньової економіки.

Щодо добровільних та вимушених заощаджень, треба зазначити, що у разі свідомої та добровільної відмови суб'єктами економіки від поточного споживання з метою забезпечення потреб у майбутньому, маємо справу з добровільними заощадженнями. Коли ж суб'єкт економіки через певні зовнішні причини змушений відмовитися від споживання, тоді заощадження є вимушеними.

Розмежування заощаджень на номінальні та реальні відбувається за умов інфляції, тому що втрачається можливість виконання грошима функції засобу нагромадження. Отже, заощадження, які виражені в дійсних на даний момент цінах, є номінальними, а скориговані на індекс цін номінальні заощадження називають реальними.

Беручи до уваги мету заощаджень, говоримо про заощадження у виробничій сфері та у сфері особистого споживання. Зазначені сфери у період централізованої планово-адміністративної економіки були чітко розмежовані, і фізичні особи мали можливість здійснювати свої нагромадження лише з метою особистого споживання, а щодо самостійних заощаджень виробничого призначення - і мови про це не могло бути. Але за умов переходу до ринкової економіки з'являється можливість використання заощаджень населення на інвестиції та на організацію самостійної підприємницької діяльності.

За характером мобілізації заощадження поділяють на організовані та неорганізовані. Перші мають місце у випадку, коли в їх мобілізації та розміщенні беруть участь банківська система та небанківські фінансові інститути. Їх власники через певний час отримують доходи на вкладені заощадження. Стосовно неорганізованих заощаджень, варто зауважити, що вони мають місце тоді, коли кошти вкладаються у товари, майно або нагромаджуються у вигляді готівки. Такі заощадження є невигідними для двох сторін, як для держави, так і для їх власників, тому що для держави це ускладнює процес регулювання грошової маси в обігу, а для власників - означає позбавлення можливості отримання доходу у вигляді процентів, дивідендів тощо. Отже, організовані заощадження є доцільнішими.

Рівень обчислення дає змогу виокремити заощадження на мікроекономічному та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні вони розглядаються як різниця між особистим доходом громадянина (після сплати податків) та його споживанням, а на макроекономічному рівні - як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням.

Заощадження поділяють ще на валові та чисті. Перші визначаються як різниця між валовим наявним доходом та кінцевим споживанням. Чисті заощадження - це валові заощадження за мінусом вартості спожитого капіталу (амортизації).

Заощадження відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, а саме - сукупний ефект заощаджень визначає темпи економічного зростання, обсяги випуску продукції та послуг, рівень науково-технічного прогресу та в цілому економічну могутність країни і добробут її населення.

Ключовим чинником, який визначає розширення потенційних меж заощаджень населення та формування запасу грошей взагалі є зростання реальних грошових доходів. У випадку зменшення реальних грошових доходів населення відбувається втрата всіх своїх доходів на покриття поточних витрат більшості домогосподарств: вони перестають накопичувати запас грошей і втрачають або зменшують можливості розміщувати їх у банківські вклади.

Формування заощаджень відбувається під впливом двох груп чинників, які пов'язані з формуванням доходів і з формуванням витрат населення. Серед першої групи чинників ключовою є динаміка грошових доходів населення. Відчутного значення набули і такі чинники, як форма та порядок виплати доходів населенню.

Основну роль заощаджень в зводять до таких положень: держава у своїй економічній політиці має виходити з того, що заощадження є важливим компонентом економічної рівноваги, порушення якої призводить до негативних процесів в економіці; звичайно заощадження не дорівнюють запланованим інвестиціям, але постійно тяжіють до рівноваги.; найважливішим джерелом формування інвестицій є заощадження домашніх господарств, без яких неможливий стабільний соціально-економічний розвиток держави; заощадження сприяють розв'язанню найскладніших та найактуальніших соціальних проблем, що позитивно впливає на прискорення економічного розвитку, нагромадження вартості в цілому та у грошовій формі зокрема не мало би ваги, якби воно не перетворювалося у капітал і не спрямовувалося на розвиток економіки держави; заощадження є одним із джерел покриття бюджетного дефіциту країни, який зменшує їх частку, яка спрямовується на інвестиції.

Отже, споживання - це та сума, яку може використати людина на придбання товарів і послуг після сплати податків, а заощадження та частина доходу, що не використовується на споживання.

1.2 Параметри споживання та заощадження та чинники, що на них впливають

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні та заощадженні, які зумовлені змінами у величині доходу.

Середня схильність до споживання (APC) - це частка загального доходу, що споживається. Визначається за формулою:

APC= (1.1)

Середня схильність до заощадження (APS) - це частка загального доходу, яка іде на заощадження.

APS= (1.2)

Де, DI - це використовуваний дохід, C - споживання, S - заощадження.

Схема показує нам, що із зростанням використовуваного доходу, при зростанні споживання та заощадження, середня схильність до споживання спадає, а до заощадження - збільшується.

В економічній літературі ці зміни лежать в основі сформульованого закону здатності до заощаджень:

APC+APS=1 (1.3)

Гранична схильність до споживання (MPC) - це частка приросту споживання у додатковій одиниці доходу або коефіцієнт, який характеризує співвідношення між приростом споживчих видатків і приростом доходу після оподаткування.

MPC= (1.4)

Гранична схильність до заощадження (MPS) - коефіцієнт, який характеризує співвідношення між приростом заощаджень і приростом доходу після оподаткування.

MPS= (1.5)

MPS+ MPC=1 (1.6)

Граничні показники визначають числове значення кута нахилу кривої схильності до споживання та заощадження. Споживання записують у вигляді:

C=Co + MPC?DI (1.7)

Заощадження записують у вигляді:

S=-Co + MPS?DI (1.8)

де Co - автономне споживання, яке не залежить від величини доходу (необхідне для відновлення людини як біологічного механізму); MPC - гранична схильність до споживання; MPS - гранична схильність до заощадження; DI - дохід після сплати податків [4, c. 288-291.].

Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій початковий використовуваний дохід, а й на інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання та заощадження вверх або вниз.

До таких чинників віднесемо майбутній очікуваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу споживачі заощаджуватимуть [6, c.322-326].

Більшість людей намагаються підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього життя, доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі,як правило, заощаджують в молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій дохід для споживання в майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються, більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом багатства. Збільшення багатства переміщує функцію споживання вгору [8, c.118-120].

Зменшення багатства скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення в період гіперінфляції.

Сподівання споживачів, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів можуть суттєво вплинути на структуру споживання та заощадження. Наприклад зріст цін і нестача товарів ведуть до різкого збільшення споживання і зменшення заощаджень.

Споживачі можуть істотно розширювати обсяг споживання за рахунок позики. Можливість отримати позику означає, що поточне споживання перевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину свого майбутнього доходу

Зміни в оподаткування позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково і за рахунок споживання і за рахунок заощадження.

У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростання державного боргу на обсяги споживання. До нього існує два підходи - традиційний та рікардівський. Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке уряд фінансує збільшенням запозичень, збільшуватиме споживчі витрати. Відповідно до рікардівського погляду передбачливий споживач розуміє, що державні запозичення сьогодні означають підвищення податків у майбутньому. Тому така політика не збільшує видатків на споживання.

Тепер повернімося до аналізу функції споживання та заощадження. Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживача. Цю зміну показують рухом по кривій споживання. Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, то маємо справу зі зміною споживання. Це відображають переміщенням функції споживання вгору-вниз [2, c. 208-224.].

Отже, основними параметрами, які визначають споживання та заощадження є: середня схильність до споживання,середня схильність до заощадження, гранична схильність до споживання та гранична схильність до заощадження. Основними факторами, що визначають споживання та заощадження є: очікуваний рівень доходу, розмір багатства, рівень цін, отримані позики та податки.

1.3 Роль споживання та заощадження в економіці

Як відомо, рівновага поняття тотожне стабільності, збалансованості економіки, тому досягнути її намагаються всі економічні суб'єкти. Кейнс визначав такий підхід до досягнення рівноваги як «заощадження-інвестиції» або його ще називають «вилучення - ін'єкції». Він розглядав закриту економіку, тобто економіку в якій відсутні податки, трансферти, державні витрати. В нього ЧВП=ВД, де ЧВП - це чистий валовий продукт, тобто від внутрішнього валового продукту відняли амортизаційні відрахування; ВД - це використовуваний дохід після сплати податків. Частина використовуваного доходу, яка не споживається у вигляді заощаджень називається вилученнями. Суть цього підходу зводиться до того, що виробництво будь-якого обсягу продукції індукує адекватний розмір використовуваного доходу. Проте відомо, що частину цього доходу домогосподарства можуть заощаджувати, тобто не споживати. Внаслідок заощаджень споживання стає меншим, ніж загальний обсяг виробництва, тобто ЧНП. Внаслідок, лише споживання недостатньо, щоб повністю реалізувати на ринку увесь вироблений обсяг продукції. Ця обставина веде до зниження загального обсягу виробництва [5, c. 98-135.].

Однак підприємницький сектор не має наміру продавати весь вироблений обсяг лише споживачам. Частина вітчизняного обсягу продукції складається з капіталу, або інвестиційних товарів, які реалізуються всередині підприємницького сектора. Інвестиції можна розглядати як ін'єкції видатків, що доповнюють споживання. Інвестиції є потенційною нейтралізацією, або відшкодуванням вилучення коштів на заощадження.

Коли економіка виробляє менший обсяг національного продукту ніж рівноважний, інвестиції виявляються більшими від заощаджень, це вимагає зростання обсягів виробництва, оскільки сукупні інвестиції є складовими сукупних видатків, а це свідчить про перевищення сукупних видатків над обсягом випуску. Відповідно така ситуація зменшує на складах матеріальних цінностей, що відповідно є сигналом для нарощення випуску.

Коли в національній економіці обсяг випуску є більший, тобто заощадження більші від інвестицій, що свідчить про те, що на складах нагромаджуються суттєві запаси товарів матеріальних цінностей. Відповідно це стає сигналом до зменшення обсягів випуску.

Тільки коли заощадження рівні інвестиціям, то вилучення коштів на заощадження повністю нейтралізується ін'єкціями інвестицій, тобто обсяг виробництва дорівнює національному продукту. Саме така рівність визначає рівноважний ВВП.

Вилученням називають будь-яке використання доходів, що не пов'язане із витрачанням доходу на споживання, тобто купівлю товарів всередині країни. Вилучення трансформується в заощадження, податки, імпорт.

Ін'єкціями називають будь-яке доповнення до видатків, що витрачається на споживання продукції, яка вироблена всередині країни. Сюди можна віднести інвестиції, державні витрати, експорт.

В національній економіці споживчі видатки схильні до змін, а відповідно вони будуть впливати на зміну у рівновазі національної економіки. Цю зміну можна обчислити за допомогою мультиплікатора:

µ== (1.9)

Наявність мультиплікатора в економіці пояснюється такими обставинами:

· зміна у доході одночасно викликає зміни у споживанні і у заощадженні;

· в економіці існують постійні потоки доходи-витрати, вони не перериваються, а постійно повторюються і витрати одних суб'єктів стають доходами інших [1, c.580-588.].

Але тут існує парадокс. Парадокс формулюється наступним чином: якщо під час рецесії всі почнуть заощаджувати, то сукупний попит зменшиться, що потягне за собою зменшення зарплат і, як наслідок, зменшення заощаджень. Тобто, можна стверджувати, що коли всі заощаджують, це призводить до зменшення сукупного попиту, та призводить до сповільнення економічного зростання. Рецесійний розрив - це величина на яку необхідно збільшити сукупні видатки в національній економіці, щоб вони були достатні для закупівлі всього реального ЧВП за умови повної зайнятості.

З простої кейнсіанською моделі випливало, що для зростання економіки необхідно збільшувати сукупні витрати, які діють подібно до ін'єкцій, та обумовлюють зростання сукупного доходу, до того ж з ефектом мультиплікатора. А все вилучене з потоку витрат мультиплікативно скорочують сукупний дохід, підштовхуючи економіку до рецесії і навіть депресії. Звідси випливав парадоксальний висновок: чим більше економіка зберігає (накопичує), тим бідніше вона стає. (Парадокс полягає в тому, що якщо людина збільшує свої заощадження, то вона стає багатшою, а економіка при збільшенні заощаджень стає біднішою).

Однак похмура картина парадоксу заощаджень присутня тільки в кейнсіанській моделі. У класичній моделі заощадження завжди дорівнюють інвестиціям. Тому, згідно з класичними уявленнями, якщо заощадження збільшуються, то на таку ж величину зростають інвестиції. В результаті скорочення доходу (випуску) не відбувається. Аналогічно, якщо збільшується гранична норма вилучення в результаті зростання будь-якого з видів вилучень, то це компенсується відповідним зростанням ін'єкцій, і величина сукупного випуску не міняється.

Проста кейнсіанська модель дозволяє показати вихід із рецесії. Таким чинником має стати активне втручання держави в економіку. Не випадково заходи, пропоновані представниками кейнсіанства, отримали назву політики державного регулювання. Кейнс і його послідовники пропонували використовувати для стабілізації економіки фіскальну політику, і в першу чергу, такий її інструмент як зміну величини державних витрат, оскільки це дозволяє безпосередньо, а, отже, в максимальному ступені впливати на сукупний попит і з мультіплікативним ефектом на сукупний випуск і дохід.

Отже можна зробити висновок, що від рівня споживання та заощадження залежить рівновага економіки.

2.Оцінка споживання та заощадження України

2.2 Динаміка доходів населення України

Аналізуючи проблему споживання, що склалася в Україні, можна стверджувати, що головним чинником, який має найбільш вагомий вплив на добробут, а отже і на споживання громадян є їх прибуток, який для більшості громадян формується за рахунок заробітної плати та пенсій.

У результаті нерівномірного розподілу доходів населення України відбувається відплив кваліфікованих працівників за кордон, зниження активності та стимулів до продуктивної праці населення, виникла демографічна криза. Розглянемо детальніше динаміку доходів населення України за 2007-2009 рр. (табл.2.1) [15].

Таблиця 2.1. Динаміка складу доходів населення України за 2007-2009 рр., млн.грн.

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, млн.грн	Відносний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.	2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Доходи населення, всього	623289	845641	971786	222352	126145	135,67	114,92
Заробітна плата	278968	366387	476874	87419	110487	131,34	130,16
Прибуток змішаний доход	95203	131139	134591	35936	3452	137,75	102,63
Доходи від власності, одержані	20078	28432	33837	8354	5405	141,61	119,01
Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти, в тому числі:	229040	319683	356934	90643	37251	139,58	111,65
соціальні допомоги	124472	180455	199031	55983	18576	144,98	110,29
інші поточні трансферти	18209	26092	35145	7883	9053	143,29	134,7
соціальні трансферти в натурі	86359	113136	122758	26777	9622	131,01	108,5

Дані таблиці свідчать про зростання доходів населення з кожним роком, оскільки у 2008 році доходи зросли на 222352 млн.грн. відносно попереднього року, а у 2009 році на 126145 млн.грн. відносно попереднього року. Тобто у 2009 році доходи зростали меншими темпами через тривалу економічну кризу. Станом за 2008 рік заробітна плата в загальному зросла на 87419 млн.грн. відповідно до попереднього року, а у 2009 році на 110487 млн.грн. Прибуток зріс на 35936 млн.грн. у 2008 році, а у 2009 на 3452 млн.грн. Дохід від власності на 2008 рік зріс майже на 8354 млн.грн., а у 2009 році на 5405 млн.грн. відносно попереднього року. Соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти також зросли: у 2008 році на 90643 млн.грн., а у 2009 році на 37251 млн.грн. відповідно до попереднього року.

Саме соціальні допомоги зросли на 55983 млн.грн. у 2008 році відносно 2007 року та на 18576 у 2009 році відносно 2009 року. Поточні трансферти за 2008 рік збільшилися на 7883 млн.грн., а у 2009 році на - 9053 млн.грн. Соціальні трансферти в натурі у 2008 році зросли на 26777 млн.грн., а у 2009 році на 9622 млн.грн. Розглянемо структуру складових доходів (табл.2.2) [15].

Таблиця 2.2. Динаміка структури доходів населення України за 2007-2009 рр., %

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Всього доходів	100	100	100	0	0
Заробітна плата	45	43	47	-2	4
Прибуток змішаний доход	15	16	13	1	-3
Доходи від власності, одержані	3	3	3	0	0
Соц. допомоги та інші одержані поточні трансферти, в тому числі:	37	38	37	1	-1
соціальні допомоги	20	21	20	1	-1
інші поточні трансферти	3	3	4	0	1
соціальні трансферти в натурі	14	14	13	0	-1

Частка заробітної плати в загальних доходах населення у 2007 році становила 45 %, у 2008 році вона зменшилася на 2 % і стала 43%, а у 2009 році зросла на 4 % і дорівнювала 47 %. Частка прибутку у 2007 році становила 15 % у доходах, у 2008 році вона зросла до 16 %, а у 2009 році зменшилася до 13 %. Частка отриманих доходів від власності у 2007, 2008 та 2009 роках становила лише 3 % у загальних доходах. Частка соціальних допомог та інших трансфертів становила 37 % у 2007 році, з який частка власне соціальних допомог була 20 %, частка від поточних трансфертів 3 % та частка соціальних трансфертів в натурі 14 %. У 2008 році частка соціальних допомог та інших трансфертів становила 38 %, з яких власне частка соціальних допомог дорівнювали 21 %, частка поточних трансфертів 3 % та частка соціальних трансфертів в натурі 14 %. У 2009 році частка соціальних допомог становила 37 %, з яких частка соціальних допомог становила 20 %, частка поточних трансфертів 3 % та частка соціальних трансфертів 13 %.

За даними Держкомстату у середньому на одного члена домогосподарства доход становить 1071 грн. на місяць, у міських домогосподарствах - 1151грн., у сільських домогосподарствах - 902 грн. станом на 2009 рік. А як нам відомо прожитковий мінімум становив 626 грн., тобто доход однієї особи в 1,7 раз перевищив прожитковий мінімум. Ці дані мають свідчити про добробут населення, про їх повне забезпечення. Встановлений мінімум харчування однієї особи на добу дорівнює 18 грн. в 2009 році, у 2008році - 16 грн., тобто уряд збільшив харчування лише на 2 грн., а ціни зросли в середньому в 2 рази [16].

Загальним висновком слугує те, що доходи населення України у 2009 році зростають меншими темпами порівняно з попередніми роками, це свідчить про тривалу економічну кризу в країні.

2.2 Аналіз споживання в економіці України

Споживання визначається головним чином доходом, оскільки саме особистий дохід після сплати податків повністю витрачається на споживання та заощадження.

За даними Держкомстату середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2009 році склали 2680 грн., що на 9% більше, ніж у відповідному періоді 2008 року (2459 грн.). Міське домогосподарство витрачало в середньому за місяць 2838 грн., сільське - 2326 грн. У середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 1031 грн. на місяць, у міських домогосподарствах - 1117 грн., у сільських - 849 грн. Серед усіх сукупних витрат домогосподарств 88% становили споживчі витрати, тобто це становить 2358,4 грн., у а 2008 році споживчі витрати становили 87%, тобто це 2139,3 грн. ми бачимо, що в загальному споживчі витрати зросли на 219 грн. [16].

Скорочення у 2009 році порівняно з аналогічним періодом 2008 роком реальних наявних доходів населення вплинуло на зміни у структурі сукупних витрат. Найбільш вагомою статтею (53%) сукупних витрат домогосподарств продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом).

Зміна споживчих витрат була зумовлена зміною окремих її складових, тому розглянемо цю структуру детальніше (табл.2.3) [15].

Таблиця 2.3. Динаміка складу витрат населення України за 2007-2009 рр.,млн.грн.

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, млн.грн.	Відносний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.	2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Витрати населення, всього	575510	793630	912342	218120	118712	137,9	114,958
Придбання товарів та послуг	509533	695618	819542	186085	123924	136,521	117,82
Доходи від власності, сплачені	16924	30406	29008	13482	-1398	179,662	95,402
Поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти:	49053	67606	63792	18553	-3814	137,822	94,358
поточні податки на доходи, майно тощо	35598	46926	43892	11328	-3034	131,822	93,535
внески на соціальне страхування	8326	11987	11379	3661	-608	143,971	94,928
інші поточні трансферти	5129	8693	8521	3564	-172	169,487	98,021

Проаналізувавши дані таблиці, ми бачимо що витрати населення на придбання товарів і послуг у 2008 році зросли на 186085 млн.грн., а у 2009 році майже на 123924 млн.грн. Сплачені кошти за користування власним майном у 2008 році зросли на 13482 млн.грн. відповідно до попереднього року, а у 2009 році зменшилися на 1398 млн.грн. Поточні податки на майно, доходи та інші сплачені поточні трансферти також мають тенденцію до спаду, оскільки у 2008 році вони зросли на 18553 млн.грн відповідно до попереднього року, а у 2009 році зменшилися на 3814 млн.грн. відповідно до попереднього року.

Такі складові податків та трансфертів як поточні податки на майно та доходи у 2008 році зросли на 11328 млн.грн. відносно попереднього року, а у 2009 році зменшилися на 3934 млн.грн. відносно 2008 року. Внески на соціальне страхування у 2008 році зросли на 3661 млн.грн., а у 2009 році зменшилися на 608 млн.грн. та інші поточні трансферти: у 2008 році вони зросли на 3564 млн.грн., а у 2009 році також зменшилися на 172 млн.грн. Щоб детальніше зрозуміти розглянемо частку складу витрат у загальних витратах (табл.2.4).

Таблиця 2.4. Динаміка структури витрат населення України за 2007-2009 рр.,%

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Витрати населення, всього	100	100	100	0	0
Придбання товарів та послуг	88	87	90	-1	3
Доходи від власності, сплачені	3	4	3	1	-1
Поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти:	9	9	7	0	-2
поточні под.. на доходи, майно тощо	6,5	6,2	5	-0,3	-1,2
внески на соціальне страхування	1,5	1,6	1,2	0,1	-0,4
інші поточні трансферти	1	1,2	0,8	0,2	-0,4

Частка витрат на придбання товарів та послуг у загальних витратах становить 88 % у 2007 році, 87 % у 2008 році та 90 % у 2009 році. Тобто вона залишається на відносно стабільному рівні. Частка сплачених доходів у витратах становила 3 % у 2007 році, та 4 % у 2008 році і 3 % у 2009 році. Частка податків та трансфертів у споживчих витратах становила 9 % у 2007 та 2009 роках, але зменшилася на 2 % у 2009 році (7 %). Частка поточних податків на доходи та майно у 2007 році становила 6,5 % у 2007 році, 6,2 % у 2008 році та 5 % у 2009 році., тобто податки на доходи та майно з кожним роком зменшується. Частка внесків на соціальне страхування у 2007 році становила 1,5 % у загальних витратах, у 2008 році - 1,6 %, а у 2009 році - 1,2 %. Частка інших трансфертів у споживчих витратах становила 1 % у 2007 році, 1,2 % у 2008 році та 0,8 % у 2009 році.

Як відомо, ВВП - це ринкова вартість товарів кінцевого споживання, які вироблені національною економікою за 1 рік на території даної країни національними та іноземними виробниками. ВВП обраховується за трьома методами: за доданою вартістю, за витратами та за доходами. ВВП за витратами включає в себе такі складові як споживчі витрати, валові інвестиції, державні витрати, чистий експорт. Щоб детальніше зрозуміти як саме впливають споживчі витрати на економіку, ми розглянемо їх частку у ВВП (табл.2.5) [15].

Таблиця 2.5. Динаміка ВВП та кінцевого споживання в Україні за 2007-2009 рр., млн.грн.

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, млн.грн.	Відносний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.	2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
ВВП	720731	948056	912563	227325	-35493	131,54	96,26
Кінцеві споживчі витрати, в тому числі:	558581	758902	883334	200321	124432	135,86	116,4
домогосподарств	423174	582482	695640	159308	113158	137,65	119,43
некомерційних організацій	6445	7257	8123	812	866	112,6	111,9
сектору загального державного управління	128962	169163	179571	40201	10408	131,17	106,2

Станом на 2008 рік ВВП зріс на 227325 млн.грн. відносно попереднього 2007 року, за 2009 рік ВВП зменшився на 35493 млн.грн. Тобто ми бачимо суттєве зменшення ВВП за останні два роки. Кінцеві споживчі витрати у 2008 році зросли на 200321 млн.грн. відносно попереднього року, а у 2009 році на 124432 млн.грн. Кінцеві споживчі витрати включають в себе витрати домогосподарств, які за 2008 рік зросли на 159308 млн.грн. відповідно до попереднього року, а за 2009 рік зросли на 113158 млн.грн. також до складу кінцевих споживчих витрат входять витрати некомерційних організацій: у 2008 році вони зросли на 812 млн.грн. відносно 2007 року, а у 2009 році на 866 млн.грн. відносно 2008 року. Витрати сектору загального державного управління за 2008 рік зросли на 40201 млн.грн., а за 2009 рік - на 10408 млн.грн. відповідно до попереднього року. Тобто можна знайти взаємозв'язок, що із зменшенням споживчих витрат зменшується ВВП країни, а зменшення ВВП відповідно супроводжується зменшенням всіх економічних показників, що відображають ефективність економіки в цілому.

Таблиця 2.6. Динаміка частки споживчих витрат у ВВП України за 2007-2009 рр.,%

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
ВВП	100	100	100	0	0
Кінцеві споживчі витрати, в тому числі:	77,5	80	96	2,5	16
домогосподарств	58,7	61,4	76	2,7	14,6
некомерційних організацій	0,9	0,8	0,9	-0,1	0,1
сектору загального державного управління	17,9	17,8	19,1	-0,1	1,3

За 2007 рік частка споживчих витрат становила близько 77,5 % у ВВП, у 2008 році вона зросла до 80 %, а у 2009 році до 96 %. Частка витрат домогосподарств у ВВП найбільша, у 2007 році вона становить 58,7 %, у 2008 році 61,4 %, а у 2009 році майже 76 %. З кожним роком ця частка зростає, що не є позитивним явищем. Найменшу частку становлять витрати некомерційних організацій: за 2007 рік становить лише 0,9 % ВВП, за 2008 рік - 0,8 % ВВП, а у 2009 році - знову 0,9 % ВВП. Частка витрат сектору загального державного управління становить 17,9 % у 2007 році, майже 17,8 % у 2008 році та 19,1 % у 2009 році.

Як бачимо, споживчі витрати становлять основну частину ВВП і вони прямо впливають на зміни у ВВП, збільшення витрат супроводжується зростанням ВВП. В загальному можна зробити висновок, що витрати населення зростають з кожним роком і це значною мірою обумовлюється як ростом цін, так і ростом доходів населення.

2.3 Оцінка заощадження населення України

Рівень заощаджень є відображенням рівня економічного розвитку країни. Якщо заощадження домогосподарств зростають, це означає, що суттєво зростають їх доходи. Як відомо, головною метою заощаджень є можливість отримати додатковий дохід, тобто ті кошти, які населення зберігає у банківських установах чи вкладає у інвестиційні проекти мають принести додатковий прибуток. Основним джерелом заощаджень підприємств є додатковий продукт. Він використовується для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального (шкіл, лікарень), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

Заощадження населення живлять економіку країни. Як вже зазначалось вище, вони використовуються як інвестиційні ресурси, і якби всі ці кошти (які знаходяться у населення) вдалося залучити у господарський оборот України, то цим можна було б збільшити валютні резерви. А це, в свою чергу, дало б змогу нашій країні не залежати від іноземних інвестицій. Для досягнення зазначеної мети необхідні надійні гарантії з боку держави та довіра клієнтів до кредитно-фінансових установ.

Найзаможніші сім'ї України, маючи значні запаси грошей, не прагнуть вкладати їх у банківські установи, а розміщують за кордоном, в ліквідну нерухомість, в твори мистецтва, земельні ділянки тощо. До банківських установ звертаються переважно сім'ї з середнім достатком (але питома вага їх незначна). Більшість населення взагалі не можуть мати вкладів або ж мають їх у мізерних розмірах. Такі вклади не приносять відчутних доходів населенню та й для банків вони не є важливими.

Сьогодні конкуренція між фінансовими посередниками за заощадження населення для України має скоріше теоретичне, ніж практичне значення. Комерційні банки займають монопольне становище на ринку заощаджень населення, тому що мають певні переваги перед іншими посередниками, оскільки рівень довіри населення до банків низький, а його довіра до інших посередників ще нижча. Також, необхідно врахувати, що банківська діяльність України законодавчо краще врегульована та інституційно-сформована, ніж діяльність інших посередників. Проте за останні роки довіра до банківських установ значно зменшилася, оскільки вони виявилися ненадійними фінансовими інститутами, та як відомо, однією з причин виникнення фінансово-економічної кризи було надання банками великої кількості споживчих кредитів.. Розглянемо детальніше динаміку заощаджень населення України за 2007-2009 рр. (табл.2.7) [15].

Таблиця 2.7. Динаміка складу заощаджень населення України за 2007-2009 рр., млн.грн.

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсол. Прир., млн.грн.	Віднос. приріст, %
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.	2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Заощадження	47779,00	52011,00	59444,00	4232,00	7433,00	108,86	114,29
нагромадження нефінан. активів	9939,00	29515,00	39879,00	19576,00	10364,00	296,96	135,11
приріст фін. Акт.	37840,00	22496,00	19565,00	-15344,00	-2931,00	59,45	86,96

Загальні заощадження населення у 2007 році в порівнянні із 2008 роком зросли на 4232 млн.грн., на 2009 рік порівняно із 2008 роком на 7433 млн.грн. З них нагромадження не фінансових активів у 2008 році зросли на 19576 млн.грн. у порівнянні із 2007 роком та у 2009 році на 10364 млн.грн. у порівнянні із 2008 роком. Проте приріст фінансових активів зменшився на 15344 млн.грн. за 2008 рік і на 2931 млн.грн. за 2009 рік. Дослідимо динаміку частки складу заощаджень у загальних заощадженнях (табл.2.8).

Таблиця 2.8. Динаміка структури заощаджень населення України за 2007-2009 рр., %

Показники	2007 рік	2008 рік	2009 рік	Абсолютний приріст, млн.грн.
				2007-2008 рр.	2008-2009 рр.
Заощадження	100	100	100	0	0
нагромадження нефінансових активів	21	57	67	36	10
приріст фінансових активів	79	43	33	-36	-10

Частка нагромадження не фінансових активів становила 21 % у 2007 році, 57 % у 2008 році та близько 67 % у 2009 році. Частка фінансових активів відповідно становила 79 % у 2007 році, 43 % у 2008 році та 33 % у 2009 році. Тобто можна зробити висновок, що населення України в основному зберігає кошти в не фінансових активах.

Бачимо реальну картину, яка склалася в економіці України за 2007-2009 рр. за даними Держкомстату. Але як нам відомо, значну частину вільних коштів населення не спрямовує на вкладання в національну економіку, що є головним джерелом інвестицій. Основною причиною цього є недовіра населення до банківської системи на фінансовому ринку. Значний вплив також спровокувала фінансово-економічна криза.

3. Шляхи зростання споживання та заощадження

3.1 Зростання доходів населення України

В останні роки особливу актуальність набувають питання, пов'язані із забезпеченням зростання доходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населення основну частку становить заробітна плата. Отже, значення доходів населення істотно впливає на формування економічного зростання України. Із збільшенням доходів населення України - зростає економіка України. Підвищення добробуту населення і пов'язане з ним збільшення платоспроможного попиту сприятимуть розвитку економіки країни.

Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.

В Україні мають удосконалити мотиваційний механізм діяльності, який насамперед залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

- отримання доходів за працю, зокрема підприємницьку, землю, капітал;

- залежності основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;

- розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів;

- відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;

- неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості;

- усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням [13, c.211-218].

Якщо Україна має намір створити соціально-орієнтовану ринкову економіку, то перш за все мають враховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці.

Основними методами збільшення доходів населення є:

1. зменшення рівня інфляції, тобто забезпечення стабільності національної валюти;

2. створення нових робочих місць, тобто зменшити рівень безробіття в країні і цим самим підвищити рівень життя населення;

3. сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, що в свою чергу призведе до створення нових робочих місць;

4. створення ВЕЗ, тобто вільних економічних зон, де діє пільговий режим і є можливість для розвитку не тільки бізнесу, а й усієї економіки;

5. зменшити державний борг України, що призведе до зменшення податків;

6. вирішення проблеми з газопостачанням, тобто домовитися з Росією про більш реальні ціни на газ;

7. виплачувати соціальні допомоги малозабезпеченим сім'ям, тобто встановити прожитковий мінімум;

8. проведення пенсійної реформи, тобто провести «перерозподіл пенсії», максимальною встановити пенсію до 10000 грн., а рештки перерахувати на мінімальну пенсію і цим самим її підвищити до 1500 грн.;

9. підвищити рівень заробітної плати за рахунок введення нових енергозберігаючи технологій.

Всі ці заходи сприятимуть збільшення доходів населення, що в свою чергу сприятиме зростанню рівня життя, добробуту, зайнятості та ВВП.

3.2 Шляхи збільшення споживання та заощадження населення України

З метою розвитку споживання проводиться державна політика доходів, яка сприяє росту купівельної спроможності споживчого попиту, стимулює ріст реального доходу громадян і відповідно веде до росту споживчих витрат.

Дана політика включає такі заходи:

1. Врегулювання цін і доходів громадян, тобто якщо держава забезпечить стабільні ціни (це можливо лише у випадку заморожування цін, тобто штучного утримування їх однаковому рівні) та рівномірно зростаючий дохід (підвищення рівня заробітної плати і пенсій), то населення матиме можливість споживати та заощаджувати більше.

2. Встановлення нормативів розрахунку цін та лімітів націнок на різні групи споживчих товарів.

3. Антимонопольна політика держ...