Тенденції виникнення та розв’язання економічних криз

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ

ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Курсова робота

на тему: «Тенденції виникнення та розв'язання економічних криз»

Київ - 2013р.

План

Вступ

1. Поняття та види кризових ситуацій в економіці

2. Формування підсистеми антикризового управління на рівні держави

3. Причини та тенденції економічних криз

4. Методи оцінки економічної кризи

Вступ

Історія становлення і розвитку світової економічної системи свідчить про те, що нерівномірність процесу її функціонування, коливання обсягів виробництва і збуту, виникнення глибоких спадів виробництва, що характеризується як кризова ситуація, варто розглядати як деяку загальну закономірність. Коливання фаз (підвищення, зниження) супроводжується істотними змінами у структурі економіки, динаміці цін, обсягах виробництва, співвідношенні продуктивності праці і доходів, нагромадженні та споживанні. Відповідно світова економічна практика виробила цілий арсенал інструментарію подолання кризових явищ, систематизація і аналіз якого буде доречна для визначення напрямків розвитку економіки сьогодні. Аналіз світової економіки дає підстави науковцям виявити найбільш важливі економічні [1, с.261] 1. Савченко А. Г. Макроекономіка : [підручник] / Савченко А. Г. - [2-е вид.]. - К. : КНЕУ, 2007. - 448 с. цикли:

- короткострокові (цикли Дж. Кітчина), тривалість яких 3-5 років, причини - активізація на фінансових ринках;

- середньострокові (циклиДжаглера і Кузнеця), тривалість яких коливається в межах 10-20 років; їх пов'язують зі структурними зрушеннями в економіці та суттєвими міжгалузевими переливами капіталу;

- довгострокові, або довгохвильові (цикли Кондратьєва), їх тривалість 50 років. Вони пов'язані із радикальними змінами в технологічній базі як національної, так і світової економіки. Ряд економістів пояснює циклічність розвитку економіки в цілому особливостями її окремих процесів. Наприклад, М.Д. Кондратьєв, Й. Шумпетер причиною циклічності розвитку вважали особливості відтворення основного капіталу. Кризові явища, які мають місце з літа 2008 р., були спричинені падінням світових ринків капіталів. Таке падіння викликало значний дисбаланс у реальному секторі економіки багатьох країн, до переліку яких входить і Україна. Економічна криза в нашій країні призвела до дестабілізації діяльності багатьох вітчизняних підприємств, у результаті чого відбулося падіння обсягу ВВП країни, різке скорочення надходжень до державного бюджету, зростання безробіття і погіршення рівня життя населення. Теоретичні і практичні аспекти виникнення і подолання економічної кризи знайшли відображення у працях багатьох відомих закордонних і вітчизняних вчених-економістів, таких як: Б. Данилишин, В. Коваленко, К. Пройс, В. Бодров та ін. Однак питання причин виникнення економічної кризи, а також її впливу на реальний сектор економіки залишаються не остаточно вирішеними.

Актуальність теми. Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи , неможливо знайти шляхи до її подолання.

Метою курсової роботи є аналіз причин та факторів економічної кризи, її особливостей в Україні та шляхи її подолання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд завданнь:

· визначити принципи та суть економічної кризи;

· охарактеризувати види економічних криз;

· дослідити особливості економічної кризи ;

· проаналізувати антикризові заходи держави.

Об'єктом дослідження є основи та загальні риси економічних криз.

Предметом дослідження виступають причини та наслідки економічної кризи.

Теоретичною та методологічною базою дослідження слугують положення і висновки, які містяться в роботах вітчизняних і зарубіжних вчених.

1. Поняття та види кризових ситуацій в економіці

Термін криза (з грец. krisis) означає різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність. В економіці термін "криза" набув поширення та визначення насамперед у зв'язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії і понад сто років є об'єктом досліджень різних наукових шкіл та напрямів економічної науки.

Парадигма циклічності змін сукупного попиту та пропозиції, обсягу виробництва та доходу і відповідно стану економіки є основою теорії економічних циклів та економічної кон'юктури, яку досліджували такі видатні вчені-економісти, як М.І. Туган-Барановський, М.Д. Кондратьев, К. Маркс, Дж.М. Кейнс, И. Шумпетер, М. Фрідмен та ін. Практично жодне глибоке сучасне дослідження економічних процесів не залишає поза увагою теорію циклічності та явища, які вона пояснює. Основне завдання економічної теорії -- зробити відкриття, які б сприяли досягненню рівноваги і стабільності в суспільстві. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються 3 - 4 роки); середні цикли (строком 7 - 11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40 - 60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.

Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики свідчать про протилежне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу і кризи. Стабільний стан і криза -- постійні антагонізми в розвитку будь-якої системи. Історично так склалося, що розвиток людства був пов'язаний із постійною боротьбою з незгодами -- війнами, епідеміями, стихійними природними катаклізмами тощо. Криза, в широкому розумінні, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу потрібно розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очищувальна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це два боки однієї медалі, закон єдності й боротьби протилежностей. Без боротьби немає розвитку. Побутує думка, що криза стосується лише процесів макроекономічного розвитку, а в масштабах фірми чи підприємства є більш-менш гострі проблеми, викликані помилками чи непрофесіоналізмом управління. Такі уявлення можуть мати негативні наслідки.

У посткейнсіанській парадигмі, яка сьогодні є загальновизнаною, підприємство посідає центральне місце та розглядається як самостійний інститут (організація з внутрішньою ієрархічною структурою). Автономні рішення на рівні окремого підприємства є основоположними для забезпечення загальноекономічного результату. У поєднанні з рішеннями інших суб'єктів господарювання вони визначають ринкову ситуацію, організовують та координують ринок. Саме це визначає ситуацію рівноваги або не рівноваги макроекономічної системи (економіки в цілому), а отже, є рушійною силою її економічного розвитку. Такий підхід покладено в основу розробки мікроекономічної теорії підприємства, яка пояснює механізм його функціонування в ринкових умовах. Вагоме значення в мікроекономічній теорії підприємства належить проблематиці криз і кризових явищ у діяльності підприємства. У сучасній економічній теорії поширені різноманітні пояснення сутності, феномену виникнення та розгортання кризових явищ. Як відомо, соціально-економічна система в будь-якому вигляді та будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування -- функціонування і розвиток.

Функціонування -- це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність, якісну визначеність та змістові ознаки системи (сутнісні характеристики). Розвиток -- це набуття нової якості, процес перманентної та необоротної зміни (вдосконалення) підсистем та параметрів (складових) його діяльності, що має суттєвий характер, певну форму і позитивні наслідки для його життєздатності. Функціонування і розвиток найтісніше пов'язані між собою. Функціонування, з одного боку, стримує розвиток і водночас є його необхідною основою, розвиток руйнує певні процеси функціонування, створюючи умови для більш стійкого їх здійснення в майбутньому.

Отже, виникає циклічна тенденція розвитку криз, яка віддзеркалює періодичність їх настання як результат боротьби між функціонуванням та розвитком, накопичення суперечностей у межах режиму "функціонування" та об'єктивною необхідністю переходу в режим "розвиток". Отже, криза є одним із природних станів життєдіяльності, одним із частих випадків перехідних процесів. Оскільки підприємство, по суті, є мікроекономічною системою, його розвитку притаманні властивості циклічності. Протягом своєї життєдіяльності (від створення до ліквідації) підприємство проходить низку стадій, які в теорії менеджменту отримали назву "життєвий цикл підприємства". Кожна з цих стадій характеризується особливостями формування ресурсного потенціалу, досягнутими результатами функціонування.

Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів.

Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи та погіршення її загального стану, тобто виникає ситуація, за якої зміна зовнішніх, внутрішніх та вихідних параметрів, що діють на систему, взаємно не компенсуються, а їхня сума не дорівнює нулю. Як наслідок, спочатку погіршується, а потім поступово втрачається життєдіяльність підприємства, можливість повернення до рівноважного стану, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Це свідчить про те, що криза є природним станом життєдіяльності підприємства. Оскільки підприємство за своєю сутністю є мікроекономічною системою, його розвитку притаманні властивості циклічності.

В економічній теорії сьогодні за проблематикою виокремлюють макро- і мікрокризи, а за структурою відносин -- економічні, соціальні, торганізаційні, психологічні, технологічні. Економічні кризи відображають гострі суперечності в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, відносин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкретних переваг, банкрутства та ін. У групі економічних криз виокремлюють фінансові кризи, що характеризують суперечності в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Соціальні кризи виникають під час загострення суперечностей або зіткнення інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Соціальні кризи можуть бути продовженням і доповненням економічних та виникати самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, ставлення до екологічних проблем, із патріотичних почуттів. Особливе місце в групі соціальних криз займає політична криза -- криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи торкаються всіх сторін розвитку суспільства і, як правило, переходять в економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, поділу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів як відділень адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю тощо. Все це відбувається за надмірного чи швидкого зростання соціально-економічної системи, зміни умов її функціонування і розвитку, помилок за часткової реконструкції організації чи організаційної перестраховки, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її надмірна бюрократизація.

Психологічні кризи -- це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні відчуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза -- криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відтворення нових технологічних рішень.

Кризи можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і зумовлюються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Різновидом передбачуваних криз є циклічна криза. Несподівані кризи -- це результат грубих помилок в управлінні чи яких-небудь природних явищ або економічної залежності, що сприяє поглибленню і поширенню локальних криз. Виокремлюють також кризи явні і латентні, глибокі і легкі, затяжні та короткочасні тощо.

Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій; Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії/ 3 настанням кризи з'ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва -- характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо. Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

-- охоплюють не все народне господарство, а його частину;

-- триваліші щодо будь-якої галузі;

-- породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією{або довгочасним порушенням механізму стійких зв'язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;

-- можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

-- диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін;

-- інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний;

-- специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон'юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності -- наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій за умов товарної кризи є необхідним явищем їх конкурентоспроможності, оживання бізнесу. Але якщо держава-монополіст займається такою діяльністю, виступає ініціатором надмірного зростання цін, це дуже негативно позначається на всіх сторонах відтворення і посилює кризу. Небезпека спекуляції полягає в її сутності, в оцінці майбутньої кон'юнктури залежно від панівного настрою державного апарату і верхівки ділового світу. Основний недолік переворотів цін, зокрема їх лібералізації, -- у їх збитковому впливі на виробництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, тягне за собою штучне скорочення споживання матеріальних благ, знищення їх.

Спекулятивні кризи -- це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Також, на підприємствах виокремлюють залежно від рівня та глибини розвитку, причини та місця виникнення розглядають такі види криз: локальна криза, системна криза, стратегічна криза. Локальна криза охоплює певну підсистему підприємства, а її результати значною мірою відбиваються на роботі всього підприємства. У разі застосування вчасних та адекватних антикризових заходів таку кризу можна ліквідувати. Якщо таких заходів не було вжито, локальна криза може перерости в системну кризу. Системна криза -- це криза, що охоплює всі підсистеми підприємства і призупиняє його діяльність, вона утворюється із сукупності кризових ситуацій та локальних криз, розвиток яких вчасно не було зупинено. Системна криза може розвиватись у двох основних напрямках: як керована криза, коли ще можливо, створюючи нову систему управління з підсистемою антикризового управління, нормалізувати ситуацію на підприємстві; як некерована криза, єдиним виходом з якої є ліквідація підприємства з використанням процедури банкрутства або без неї. Найбільше відповідає обраній концепції таке визначення стратегічної кризи: це незапланований процес певної тривалості, існують лише обмежені можливості впливу з боку керівників та власників підприємств із важко прогнозованими наслідками, які призводять до вичерпування стратегічного потенціалу та втрати доцільності подальшого існування організації з незмінними місіями, цілями, напрямками діяльності та виробничим потенціалом.

Розглядаючи питання про класифікацію кризових явищ, насамперед зазначимо, що в сучасній літературі існує багато підходів до вибору критеріїв класифікації та окремих класифікаційних груп. Найчастіше кризи та кризові ситуації класифікують за такими ознаками: за можливістю прогнозування, за ступенем реалізації, за адекватністю часу прийняття рішення в антикризовому управлінні, за мірою впливу на функціонування суб'єктів управління, за причинами виникнення, за часовою характеристикою (короткострокові та довгострокові), за ступенем впливу на діяльність підприємства (легкі, важкі та катастрофи).

Отже, криза -- об'єктивне явище в соціально-економічній системі, в основі функціонування і розвитку якої лежить керівна діяльність людини. В економічній теорії досліджено і зроблено висновок -- щоб запобігти кризі, потрібно ефективно управляти економічною системою. Можливо, в майбутньому людина взагалі виключить кризи з розвитку соціально-економічних систем, а нинішні кризи характеризують лише рівень розвитку людини, нестачу знань, недосконалість управління. Але, як свідчить практика розвитку суспільства й економіки, сьогодні в життєдіяльності сучасних підприємств неможливо уникнути кризових ситуацій. Тому дуже важлива роль відводиться загальному управлінню підприємством, й анти кризовому в тому числі.

2. Формування підсистеми антикризового управління на рівні держави

Глибокі дослідження антикризового управління як системи в зарубіжній і вітчизняній літературі практично відсутні. Так на думку Лігоненко Л.О. “Під системою управління розуміється сукупність функцій і повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу, в тому числі й антикризового” [3 с. 80], “антикризове управління - це система подолання кризових явищ, яка складається з ряду підсистем, відповідно до функціональних сфер підприємства” [40, с. 40]. Вчений визначає, що такими підсистемами є антикризовий операційний менеджмент, антикризове фінансове управління, антикризовий маркетинг, антикризове управління персоналом та антикризове організаційне управління, які не функціонують ізольовано. Мартиненко В.П. антикризову систему називає “…системою життєзабезпечення підприємств, яка являє собою сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих частин, що має наступні властивості: автономність, керованість за допомогою центральної ланки, цілеспрямованість, розвиток в часі” [4, с. 60]. Чернявський А.Д. при розгляді головних рис антикризового управління відмічає, що “система антикризового управління включає дві підсистеми (зовнішню і внутрішню), реалізація яких може бути досягнута на основі взаємодії держави і підприємства” [10, с. 96]. А.М. Штангрет складові системи антикризового управління (далі САУ) визначає за виробничими функціями (сферами діяльності) підприємства: фінанси, маркетинг, управління організацією, виробництво, інвестиції, зв'язки із громадськістю та персоналом, інформаційні потоки, інновації [11, с. 74-75]. Поняття “система” має багато визначень, існує велика кількість їх видів, ознак, властивостей. При цьому треба враховувати, що кожний елемент, який входить в систему, сам по собі також може розглядатися як система, що складається із елементів іншого типу, тобто, системи взагалі представляють собою ієрархічну структуру. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури. Одночасно система може розглядатися як єдине ціле і в той же час як підсистема для вищих рівнів. Незважаючи на значне різноманіття визначень цього поняття, суть його, на нашу думку, полягає в тому, що система розглядається як цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів, що об'єднані єдиними цілями і формують особливу єдність з навколишнім середовищем. Антикризове управління є складною відкритою системою, яка переважно досліджується за допомогою системного аналізу, складовими якого є системний підхід і загальна теорія систем. На нашу думку необхідність втілення антикризового управління як системи можна пояснити такими причинами :1) необхідність пошуку більш нових та вдосконалення вже існуючих систем управління, що забезпечують гнучкість і надійність функціонування господарюючих суб'єктів;2) нестабільність як зовнішніх (загострення конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках, інтернаціоналізація економічного простору), так і внутрішніх (обсяги виробництва, пошук надійних партнерів) факторів, що висувають додаткові вимоги до системи управління господарюючих суб'єктів; 3) істотні зміни в організації та методології системи інформаційного забезпечення. Об'єктом у системі антикризового управління є криза, її виникнення, поглиблення, усунення і запобігання [3, с. 57]. У кризовому стані підприємства не заінтересований жоден суб'єкт макроекономічної системи. Тому проблема кризи у системі антикризового управління має не тільки локальний (на рівні підприємства), а й загальнодержавний характер. Дослідження об'єкта у системі антикризового управління породжує ще один її елемент - підсистему протидії банкрутству на рівні підприємства і на рівні держави. На нашу думку об'єктом управління в системі антикризового управління можуть бути такі підсистеми, як: маркетинг, управління персоналом, антикризова інвестиційна політика, організація ліквідації господарюючого суб'єкта, діагностика фінансового стану та оцінки перспектив розвитку бізнесу підприємства.Суб'єкт в антикризовому управлінні - ланка або частина системи управління, які є джерелом впливу на об'єкт управління. Суб'єкт управління завжди є частиною об'єкта управління, тому визначення суб'єкта обов'язково обмежено масштабами самої системи і тими зв'язками, які її характеризують рішення і підвищують його ефективність.

Методи управління. В процесі АУ використовується велика кількість різноманітних способів, прийомів, підходів, які дозволяють узагальнити, ефективно організувати виконання функцій, етапів, процедур, операцій, необхідних для прийняття рішень. В сукупності вони виступають як методи управління. В роботі [7, с. 256] визначається, що «методи управління - це сукупність способів і засобів впливу керуючого суб'єкта на об'єкт управління для досягнення визначених цілей». В теорії АУ методи управління майже не досліджуються. Проф. І.А. Бланк [1, с. 38], як елемент структури механізму антикризового фінансового управління, виділяє систему фінансових методів підприємства: метод техніко-економічних розрахунків, балансовий, економіко-статистичні, економіко-математичні, експертні, методи дисконтування та нарощення вартості, методи диверсифікації, хеджування, інші фінансові методи. В роботі [2, с. 74] зазначається “підходи, способи, прийоми, за допомогою яких здійснюються різні види управлінських робіт, називають конкретними або специфічними методами. Класифікація конкретних методів здійснюється за трьома напрямами, які виділяють: методи управління функціональними підсистемами, методи виконання функцій менеджменту і методи прийняття управлінських рішень”.

В період опанування ринкових відносин на Україні на первинні ланки економіки-підприємства суттєвий вплив має загально системна криза державного управління, що охоплює технічний базис, економіку, соціальну сферу, політику та право. Ці структурні елементи знаходяться у такій взаємній невідповідності та розбалансованості, що система держрегулювання потребує відповідних радикальних перетворень.

Ознаки прояву даної кризи можуть бути визначені в такий спосіб:

o тривалий, прихований чи явний параліч державної влади;

o повна втрата державними структурами можливостей, потенціалу управлінського впливу, стратегічної ініціативи і творчості;

o часте використання владними особами популістських обіцянок, зміни курсу, кадрової "чехарди", "зигзагової" політики;

o підвищена критична активність та незадоволеність народних мас;

o абсолютне і відносне зубожіння значної частини населення;

o різке падіння рівня життя, руйнування звичного способу життя людей, що позбавилися роботи, достатнього матеріального добробуту.

Подолати відчуження суспільства і влади допомагає створення програм реального піднесення економіки, суспільної життєдіяльності в інших сферах, що поєднують розрізнені соціальні сили для досягнення загальнозначимих і перспективних цілей. Загалом дії держави є переважно обмежуючими (заборонними, контролюючими), вони не допомагають і не підтримують приватний сектор. Звичайно у цьому випадку розглядається три групи поглядів щодо правильної ролі держави в економіці [1].

1. Невтручання. При цій точці зору панівними є попит та пропозиція, рушійною силою розвитку є індивідуальна ініціатива. Правильна роль держави вбачається у тому, щоб поменше заважати. У кращому випадку вона виражається правовим обмеженням ринкових відносин, створенням і охороною порядку й стабільності, за яких приватні конкуруючі підприємства можуть вільно займатися своєю діяльністю. Типовим представником такої точки зору є економічна наука США.

2. Радикальна точка зору.Ґрунтується на аналізі капіталістичної системи К. Марксом. Відповідно до цієї точки зору в капіталістичній системі політична й економічна влада належать приватним власникам засобів виробництва, і тому існує нерівність у доходах, добробуті і владі. Нерівність неминуче приведе до конфлікту і катастрофи капіталістичної системи, що змінюється соціалістичною. При цьому радикали не стверджують, що держава повинна управляти і контролювати приватну ринкову систему, вони впевнені в її загибелі.

3. Реформістська (прагматична) точка зору. На думку реформістів, ринок час від часу зазнав різного виду шоку, у такому разі втручання держави деякою мірою цілком доцільне. Принаймні, такі сфери, як умови виробничої діяльності і безпеки, якість продовольчих товарів, стан навколишнього середовища, транспортні комунікації, у країнах капіталістичної економіки давно перебувають під контролем держави. Роль держави і пов'язані з нею соціальні компоненти, звичайно ж, не єдиний чинник макросередовища, що впливає на діяльність підприємства. Ми докладніше зупинилися на цьому феномені тому, що зазвичай йому мало приділяють уваги в навчальній літературі, хоча він є найважливішим із усіх факторів середовища, характерних для умов України в перехідний період економіки.

В той же час державне втручання в економіку на цьому етапі є очевидним і необхідним.

В сучасних умовах акцент із короткострокових розрізнених заходів впливу на окремі елементи господарського механізму країни повинен переміщуватися на створення комплексних програм, які включають використання всіх можливих важелів. На рівні держави ними можуть бути, зокрема, програми з адміністративного, податково-бюджетного, кредитно-грошового, інвестиційного й інноваційного регулювання діяльності підприємств.

Антикризове регулювання має полягати у виробленні і реалізації урядом відповідної економічної політики. Ця політика повинна ґрунтуватися на застосуванні передусім ефективної системи оподатковування (податок на прибуток, прибутковий податок і т. ін.), допомоги по безробіттю, субсидій на підтримання цін на сільськогосподарську продукцію тощо. Це дозволить багатьом підприємствам з тіньовою економікою вийти з тіні пом'якшити вплив економічного спаду, а також негативних впливів циклічного коливання на розвиток держави (регіону).

Йдеться про те, що існуюча система надмірного оподатковування, з одного боку, тисне на чесного підприємця, не дає йому можливості розвиватися, з іншого - змушує деякі підприємства йти в "тінь", щоб вижити. Різні стартові можливості значною мірою позначаються на виживанні підприємств, а високі прямі податки, особливо на прибуток, зменшують бажання працювати ефективно і створюють загрозу для виживання в умовах жорсткої конкуренції. [1, с. 13-17].

Аналіз поглядів фахівців з антикризового управління дозволив нам виокремити функції держави в системі антикризового управління, що можуть стати актуальними в період реформування економіки України:

1) відстеження взаємозв'язків між масштабами, швидкістю перетворень, та виникненням тенденції небезпеки, яка загрожує соціальній стабільності і безпеці країни.

2) постійний державний моніторинг та аналіз наслідків рішень, що приймається владою.

3) своєчасне виявлення паростків нового та заохочення розвитку ін-ституціональних форм адекватних часу.

4) створення правової системи і законодавчої бази та ефективних механізмів реалізації цих заходів.

5) державний і суспільний контроль за владою.

6) формування механізмів, що забезпечують розв'язання соціальних суперечностей, підтримання економічної безпеки, політичної стабільності.

Отже, з'ясував роль, місце та функції держави в системі антикризового регулювання стає очевидним необхідність її втручання в економіку. Аналітичну основу державного регулювання кризових ситуацій, а також фундамент життєдіяльності суспільства складають підприємства і домогосподарства, під час функціонування яких можуть виникнути різні види кризових ситуацій.

Згідно з теорії регуляції, кризи класифікують наступним чином:

- криза, як результат зовнішнього шоку - тобто ситуації, коли економічний розвиток заблокований через нестачу ресурсів, пов'язану з природними або економічними катастрофами;

- циклічна криза - ситуація, коли криза є закономірним явищем у розвитку соціально-економічної системи, що повторюється через певний проміжок часу;

- структурна криза - ситуація коли економічна і суспільна динаміка заходять у суперечність зі способом розвитку;

- криза системи регуляції - ситуація коли механізми, пов'язані з існуючою системою регуляції неспроможні змінити кон'юнктурні процеси;

- криза способу виробництва - ситуація, коли блокується вся динаміка відтворення економіки, загострення суперечності у найважливіших інституціальних формах, що визначають режим нагромадження.

Виокремлюють такі види державного регулювання кризових ситуацій [5]:

1-й - нормативно-законодавча діяльність; 2-й - управління виробництвом;

3-й - перерозподіл доходу (ефективне розміщення доходів держави для задоволення інтересів членів суспільства);

4-й - фінансове регулювання, тобто управління сукупністю грошових засобів, які є в наявності домогосподарств, підприємств чи держави, а також джерелами доходів, витрат.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел недостатньо для успішного проведення санації, то в деяких випадках може бути прийнято рішення про надання державної фінансової підтримки. Приймаючи таке рішення, Верховна Рада виходить із принципу фінансової підтримки насамперед життєво важливих виробничих структур підприємств та організацій. Існують критерії вибору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки [4, с. 150-151]:

- використання нових, ефективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;

- експорт конкурентоспроможної продукції;

- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

- вирішення проблем енергозберігання;

- збереження науково-технічного потенціалу;

- наявність ринків збуту продукції в країні і за кордоном;

- високий рівень менеджменту на підприємстві.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

- якщо збитки, у результаті стихійних лих перевищують суми відрахувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування;

- для покриття збитків конкретним підприємствам у разі, якщо чинним законодавством встановлені умови господарювання, при яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів, що може призвести до банкрутства;

- для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами.

Однак більшість західних дослідників, які вивчають джерела фінансування санації, вважають, що державне фінансування підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й має негативний побічний ефект на макро- і мікрорівнях.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що отримані кошти спрямовуються на поточні потреби, а не на розширення виробництва і проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами отриманих кредитів. Крім того, у результаті надання кредитної підтримки фінансові ресурси формуються на двох рівнях: централізованому та децентралізованому.

Централізований рівень - це фінансові відносини між державою (через НБУ) і комерційними банками у разі одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для наступного їх перепродажу виробничим структурам, яким необхідна кредитна підтримка.

Децентралізований рівень - це відносини між комерційними банками і підприємствами, що мають право на одержання державної кредитної підтримки у зв'язку з кредитуванням проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування.

Одним з непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом України "Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" для запобігання монопольному становищу окремих підприємств на ринку такі форми санації, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення концернів і деякі інші, здійснюються за згодою Антимонопольного комітету. Якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про реорганізацію монопольних дозволів.

Залежно від напряму економічного розвитку держави може бути використана санаційна підтримка підприємств фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією податкових зобов'язань, податковим кредитуванням, наданням цільових податкових пільг підприємствам, яким необхідна санація. Надання фіскальної санаційної підтримки підприємствам передбачене Законом України "Про списання і реструктуризацію податкових зобов'язань платникам податків".

Списанню й реструктуризації підлягає заборгованість по податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на землю тощо.

Проблемами санації і банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій. Основні завдання Агентства:

- реалізація методів запобігання банкрутству підприємств;

- проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, у якій воно знаходиться;

- ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;

- здійснення функцій управління майном суб'єктів господарювання, внесених до реєстру;

- проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану і запобігання банкрутству підприємств, внесених до реєстру;

- здійснення заходів з реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;

- методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних з неплатоспроможністю підприємств;

- забезпечення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію і санацію неплатоспроможних підприємств;

- забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;

- організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних та зарубіжних інвесторів, яка спрямована на реорганізацію й санацію неплатоспроможних підприємств;

- організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з вибором інвесторів;

- організація роботи зі створення та функціонування фонду стабілізації для здійснення реорганізації й санації неплатоспроможних підприємств.

Кабінет Міністрів України прийняв Положення про реєстри неплатоспроможних підприємств. Реєстр - це документ, у який вносять дані про неплатоспроможні підприємства й інформацію про фінансово-економічний стан на дату внесення до реєстру.

Після внесення підприємства до реєстру Агентство має здійснювати управління його майном, підписувати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за проведенням санаційних заходів, приймати рішення про ліквідацію підприємства.

Після здійснення Агентством заходів щодо реструктуризації і фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру і передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, - відповідному власнику майна.

Використання того чи іншого методу державної підтримки санації й реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства. У цілому найбільш економічно раціональним вважається надання гарантій і різних форм підтримки фіскального характеру.

Механізм державного регулювання кризових явищ

Сучасні провідні фахівці з антикризового управління зазначають, що державне регулювання кризових явищ (ДРКЯ) - це заходи впливу законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, які здійснюються з метою стабілізації ВНП та адаптації соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Держава формує систему правових актів, що регламентують вплив на кризові явища підприємства, опрацьовує й затверджує економічні механізми впливу фінансової допомоги, здійснення антикризового впливу на основі добровільної угоди між підприємством-боржником і його кредиторами.

На думку професора С.М. Іванюти, механізм ДРКЯ являє собою сукупність способів організації економічних відносин, які застосовує держава з метою забезпечення сприятливих умов для економічного й соціального розвитку.

Головною метою ДРКЯ є економічна й соціальна стабільність та зміцнення існуючого ладу всередині країни та за кордоном, адаптація його до умов, що змінюються.

Об 'єктами ДРКЯ є:

- економічний цикл - ДРКЯ під час криз і депресій, бурхливого і тривалого підйому пом'якшує негативний вплив економічних циклів на попит, виробництво, капіталовкладення і зайнятість;

- умови нагромадження капіталу- ДРКЯ за допомогою регулюючих органів впливає на економічний цикл і структуру, створюючи додаткові можливості і стимули для інвесторів;

- зайнятість - ДРКЯ підтримує співвідношення: між попитом і пропозицією робочої сили, зростанням заробітної плати і зниженням зайнятості;

- грошовий обіг - ДРКЯ здійснює заходи боротьби з інфляцією, при цьому паралельно здійснюється вплив на інші об'єкти - умови нагромадження, ціни, соціальні відносини;

- платіжний баланс - ДРКЯ здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт, рух капіталу, підвищення та зниження курсів національних валют;

- ціни - ДРКЯ, формуючи ціни, впливає на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну атмосферу.

У той же час динаміка й структура цін відображають стан економіки тощо.

Державне антикризове регулювання - макроекономічна категорія, що відображає відносини, які виникли при організаційно-економічних і правових діях держави для захисту підприємств від кризових ситуацій. Воно виходить із аналізу ситуації та максимально конкретної мети розробки інструментів, здатних подолати кризові ситуації.

Суб'єктами ДРКЯ є органи управління, або управлінський персонал (антикризис-групи), що здійснюють санаційні заходи чи заходи виходу із кризових ситуацій.

Методи (інструменти) державного регулювання кризових явищ:

- адміністративні - ґрунтуються на силі державної влади і не пов'язані із додатковими фінансовими витратами, наприклад, видача ліцензій на здійснення певного виду діяльності, дозволів на використання державних об'єктів з комерційною метою;

- економічні - засоби грошово-кредитної та податково-бюджетної політики.

Основні засоби грошово-кредитної політики:

- регулювання дисконтної ставки, проведене національним-банком;

- установлення й зміна розмірів мінімальних резервів фінансових інститутів;

- операції державних установ на ринку цінних паперів (емісія державних зобов'язань, торгівля ними).

Таким чином, держава прагне змінити співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку.

Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами податково-бюджетної політики через доходи й витрати центрального уряду та місцеві бюджети.

Мобілізація фінансових засобів для покриття державних витрат відбувається за допомогою податків, які, здійснюючи свою регулюючу функцію, впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання. В основному державне регулювання податків залежить від вибору податкової системи, рівня податкових ставок, видів і розмірів податкових пільг. Таким чином, завдання державних бюджетних органів полягає в тому, щоб створити податковий механізм, який би впливав на комерційну діяльність юридичних і фізичних осіб.

В якості інструментів державного регулювання використовуються й витрати з бюджету на господарські цілі. Це, насамперед, державні кредити, субсидії і гарантії, а також витрати на закупівлю товарів та послуг у приватному секторі [2, с. 66-67].

Слід зазначити, що державне регулювання значно посилюється в періоди екстремального розвитку (від посилення державного контролю над галузями і підприємствами в період кризи до централізованого адміністрування в сферах виробництва і розподілу продукції в період війни) Наприклад, у Японії в післявоєнні роки, коли коефіцієнт збитку становив для енергетики, машинобудування і хімічної промисловості 30-58 %, економічний механізм характеризувався прямим державним управлінням переважної більшості галузей і підприємств, системою фондового розподілу, жорсткого регулювання процесів обороту, ціноутворення, політики прибутків. У цей час зусилля держави спрямовані на створення умов для ринкової конкуренції, приймаються закони про ліквідацію надлишкової концентрації економічної могутності, про реорганізацію фірм, приватні підприємницькі організації, а також проводиться політика по демонополізації економіки. І лише після досягнення стійких позитивних змін у цьому напрямі поетапно скасовується державне регулювання цін [3, с. 69].

Отже, досвід антикризового керування, що нагромаджений іншими країнами, є сенс використовувати для рішення завдань вітчизняної економіки, при цьому враховуючи принципово інші умови господарювання.

Ключові слова:

- державне антикризове регулювання;

- державне регулювання кризових явищ (ДРКЯ);

- загальна системна криза;

- криза системи регуляції;

- криза способу виробництва;

- механізм ДРКЯ;

- суб'єктами ДРКЯ;

- структурна криза;

- циклічна криза.

Довідкова інформація

криза економіка україна



Висновки та перспективи подальших досліджень. Всі розглянуті вище елементи САУП повинні діяти в комплексі, тільки в такому разі можна очікувати позитивний результат від її втілення. Існуюче в Україні антикризове управління ще досить неефективне і підтвердженням цього є випуск неконкурентної продукції, низька рентабельність, дефіцит обігових коштів, неплатоспроможність підприємств.



Рис. 5.5. Основні завдання реформ як заходів антикризового управління

 Як на державному так і галузевому рівні необхідно розробити систему антикризових заходів, які, у випадку їх успішного застосування, здатні допомогти господарюючим суб'єктам вийти із скрутного становища.Таким чином, використовуючи методологічні підходи до формування системи антикризового управління, можна стверджувати, що САУП - це комплекс взаємозалежних елементів, які реалізують управлінську діяльність на основі чітко визначеного антикризового механізму управління за допомогою передових технологій, підготовленого персоналу, сучасних зв'язків між суб'єктами та об'єктами управління і зовнішнім середовищем. Підприємство, отримавши певний результат від своєї діяльності, порівнює його із запланованими цілями, завданнями, підводить підсумки. Саме в отриманих результатах і визначається дієвість САУП. Оцінивши ефективність своєї діяльності, в порівнянні з підприємствами-лідерами галузі, можна робити висновок про доцільність використання такої системи в подальшій діяльності та розробці заходів по її удосконаленню.

3. Причини та тенденції економічних криз

Причини виникнення економічної кризи в Україні.

Причини криз, що виникають на підприємстві, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації та реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відображають помилки і волюнтаризм в управлінні (рис. 4.5). Причини криз можуть мати як природний характер, що відображають явища клімату, землетрусу, повені та інші ката-клізми природного походження, так і техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини. Причини кризи можуть бути зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). Зовнішні пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні.

Причини криз на підприємстві

Головні зовнішні фактори кризи на підприємстві такі:

-- спад кон'юнктури в економіці в цілому;

-- зменшення купівельної спроможності населення;

-- значний рівень інфляції;

-- нестабільність господарського та податкового законодавства;

-- нестабільність фінансового та валютного ринків;

-- посилення конкуренції в галузі;

-- криза окремої галузі;

-- сезонні коливання;

-- посилення монополізму на ринку;

-- дискримінація підприємства органами влади та управління;

-- політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств -- постачальників сировини (споживачів продукції);

-- конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо несвоєчасно реагувати на них, тобто якщо не створено системи раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства, чи така система функціонує недосконало.

Внутрішні причини кризового стану на підприємстві пов'язані, як правило, з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою.

Головні внутрішні фактори кризи на підприємстві:

-- низька якість менеджменту;

-- дефіцит в організаційній структурі;

-- низький рівень кваліфікації персоналу;

-- недоліки у виробничій сфері;

-- прорахунки в галузі постачання;

-- низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

...