Тенденції виникнення та розв’язання економічних криз

-- прорахунки в інвестиційній політиці;

-- брак інновацій та раціоналізаторства;

-- дефіцит у фінансуванні;

-- брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки причини, а й її наслідки. Типовими наслідками кризового стану є:

-- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

-- зменшення кількості замовлень і контрактів з продажу продукції;

-- неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

-- зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;

-- збільшення обсягу неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

-- виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і збільшення плинності кадрів;

-- зростання тиску на ціни;

-- суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Усе це може призвести або до руйнування організації (виробництва), або до її відновлення. Вихід із кризи не завжди пов'язаний із позитивними наслідками.

Формування організаційних структур. Розрізняють такі види криз:

-- стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

-- криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

-- криза ліквідності (коли підприємство неплатоспроможне або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між різними видами кризи є тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність і банкрутство підприємства.

Фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Гострим наслідком глобальної кризи у розвинутих країнах став значний ріст безробіття. [10]

При переході кризи у реальний сектор економіки показник безробіття (частка безробітних до працездатного населення) досяг, а в деяких країнах і перевищив критичний рівень (більше 10%). На відміну від розвинутих країн, в Україні офіціальний показник безробіття знаходився на безпечному рівні. На піку зростання чисельності безробітних він склав лише 3,2%.

Одними з головних умов забезпечення виходу з кризи в розвинутих країнах стали сильна економіка, що дозволило урядам акумулювати на подолання кризи значні ресурси, та сильна держава, в якій влада, бізнес і населення змогли консолідуватися для проведення єдиної антикризової стратегії. Все це пом'якшило для розвинутих країн негативні наслідки кризи та забезпечило базу для виходу з неї.

На відміну від них Україна має слабку економіку і слабку державу, політична реальність характеризується протистоянням різних політичних сил, недовірою бізнесу і населення до влади. Все це стало причиною катастрофічного (обвального) початку кризи. Але незважаючи на ці несприятливі умови, Україні вдалося навіть випередити розвинуті країни за строками виходу з глобальної кризи. І це є результатом досить своєрідного сполучення різних факторів. [12]

Зокрема, впродовж тривалого періоду в Україні посилено форсувалася політика на підвищення грошових доходів населення, яка не враховувала показників зростання продуктивності праці й яка зовсім не брала до уваги можливостей товарного забезпечення, насамперед продовольчими та іншими товарами народного споживання. У 2007 році, порівняно з 2000 роком, доходи населення зросли в 4,8 разу, водночас як виробництво товарів народного споживання - тільки вдвічі [3].

Серйозним чинником економічної кризи в Україні стало й системне небезпечне наростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі, яке до кінця 2008 року перевищило 20 млрд. доларів США.

В економіку України безконтрольно ринулися іноземні позики. У першому півріччі 2008 року сума корпоративного боргу сягнула майже 85 млрд. дол., що в 2,2 разу перевищує державні резерви. Надмірне залучення зовнішнього позикового капіталу мало своїм наслідком посилення вразливості економіки нашої держави.

Обсяги промислового виробництва у червні порівняно з травнем 2009р. зросли на 3,1%. Поступово відновлюється й довіра населення до банківської системи. Починаючи з квітня, відбувається стабільний приріст депозитів фізичних осіб: 0,6% - у квітні, 0,7% - у травні, 2,7% - у червні (зниження з початку року становить 7,7%). Це дозволило посилити ресурсну базу банківської системи та сприяло зростанню обсягу кредитування реального сектору економіки - на 1,4%. Отже, ситуація в українській економіці стабілізувалася, з'явилися перші ознаки її поступового пристосовування до зовнішніх шоків[15]

Основні фактори виникнення економічної кризи в Україні макроекономічний криза цикл влада.

По-перше, Україна найбільше постраждала від міжнародної кризи ліквідності тому, що її економіка є дуже відкритою і водночас недостатньо диверсифікованою. Частка експорту становить 50% ВВП. Це не складало б проблеми, якби не той факт, що експорт країни здебільшого обмежується невеликою кількістю товарів з низькою доданою вартістю, зокрема металургійною та хімічною продукцією. Частка цих товарів складає більше 50% у загальному обсязі експорту товарів, в той час, як світовий попит на ці товари має тенденцію до значних коливань протягом глобальних бізнес циклів. Ця мінливість зовнішнього попиту призводить до непередбачуваності та нестабільності доходів від експорту. З іншого боку, товари з високою доданою вартістю, такі як машини, устаткування та транспортні засоби, складають лише 15% всього українського експорту. До того ж, експорт товарів України має вузьку географічну диверсифікацію. До ключових торговельних партнерів України належать лише декілька країн СНД та ЄС. Зокрема, сукупна частка Росії, Туреччини, Італії, Польщі, Білорусії та Німеччини разом складає близько половини всього експорту товарів України. Міжнародна криза ліквідності уповільнила світову економічну активність, суттєво знизивши світові ціни на товари (особливо сталь та хімічну продукцію). Все це викликало спад зовнішнього попиту на українські товари. Це означає, що залежність України від вузького кола товарів, що експортуються до невеликої кількості країн, помітно посилила негативні явища в реальному секторі, які й без того були загострені через падіння внутрішнього попиту. Обсяги експорту знизилися на 47% у річн. обчислені у першій половині цього року. Через свою залежність від експорту, промислове виробництво знизилося на 31%.( мал..2.1)

По-друге, в 2008 році Україна мала дуже великий дефіцит рахунку поточних операцій (РПО), що становив $13 млрд. або 7% ВВП. В 2003-2007 рр. за рахунок сильної світової економіки зростання українського експорту складало в середньому 25% на рік, а під час світового товарно-сировинного буму у 2008 році сягнуло 50% у річн. обчисленні. Однак протягом останніх років зростання споживчого та інвестиційного попиту задовольнялося здебільшого за рахунок імпортованих а не вітчизняних, товарів та послуг. І дійсно, внутрішнє виробництво зростало значно повільніше через несприятливий діловий клімат в країні та перерозподіл економічних ресурсів на користь виробників промислових товарів, орієнтованих на експорт. В результаті, зростання споживчого та інвестиційного попиту, а також високі ціни на сировину та енергоносії, сприяли зростанню імпорту. Більше того, оскільки Україна майже не має власних енергетичних ресурсів, вона значно залежить від імпорту нафти та газу з обмеженої кількості країн-постачальників (а саме, Росії та Туркменістану). Таке недиверсифіковане постачання енергетичних ресурсів послабило конкурентоспроможність українських промислових виробників (передусім в хімічній та металургійній галузях), які не змогли швидко пристосуватися до зовнішніх шоків, пов'язаних зі зростанням цін на світових ринках енергетичних ресурсів. Також, значна частка енергоносіїв у структурі імпорту обумовила підвищену чутливість економіки до впливу глобальних товарних циклів. (мал. 2.2)

Протягом 2006-2007 рр. зростання імпорту складало в середньому 30% на рік, а за перші дев'ять місяців 2008 р. обсяги імпорту збільшилися на 60% в річн. обчисленні. Таке прискорення темпів росту імпорту призвело до формування від'ємного сальдо РПО, починаючи з 2006 року. Незважаючи на рекордно високі темпи росту експорту, дефіцит РПО України у 2008 р. склав $13 млрд. або 7% ВВП. Більше того, у 2008 році чимало аналітиків прогнозували, що у 2009 році від'ємне сальдо РПО зросте до $24 млрд. або 13% ВВП. Світова криза ліквідності поставила під сумнів здатність країни фінансувати такий значний дефіцит, що створило суттєвий девальваційний тиск на валютний курс.[3]

Третім важливим чинником вразливості України в 2008 році були значні обсяги зовнішнього боргу, що підлягали виплаті в короткостроковій перспективі. З початку 2006 року приватний сектор України активно залучав зовнішні позики. Загальний обсяг приватного зовнішнього боргу збільшився з $28 млрд. на початку 2006 р. до $85 млрд. на кінець червня 2008 р. Більше того, обсяг зовнішнього боргу, що підлягав виплаті протягом року, оцінювався приблизно в $40 млрд. Маючи лише $35 млрд. валютних резервів, Україні було необхідно забезпечити рефінансування та реструктуризацію значної частини приватного зовнішнього боргу. Однак таке рефінансування стало надскладним завданням на початкових етапах світової кризи, що збільшило девальваційний тиск на валютний курс.[5]

Четвертим чинником є те, що останні декілька років банківський сектор демонстрував надзвичайно стрімке, але нестійке зростання - більше 70% на рік. Такому зростанню сприяло поліпшення доступу до світових ринків капіталу, прихід на український ринок багатьох іноземних банків та м'яка внутрішня монетарна політика. Однак світова фінансова криза перекрила основне джерело такого зростання, а саме доступ українських банків до міжнародних кредитних ринків. В результаті, місцеві банки зіткнулися з підвищеним ризиком ліквідності та кредитним ризиком, оскільки стало складно рефінансувати зовнішній борг, що підлягав сплаті, в той час як обсяг негативно класифікованих кредитів (НКК) почав стрімко зростати. Згідно з НБУ, частка сумнівних та безнадійних кредитів зросла з 2,5% на початку2008 року до майже 9% наприкінці червня 2009 року. Включаючи обсяги субстандартних кредитів, частка НКК у 2008 році склала 14,5%, що значно вище, ніж в інших подібних країнах. Окрім того, оскільки більше половини всіх наданих в економіку України кредитів деноміновані в іноземній валюті, як позичальники, так і комерційні банки стали надзвичайно вразливими до валютних ризиків. Таке поєднання зростаючих ризиків в банківському секторі викликало занепокоєння щодо можливої неплатоспроможності банків, що, в свою чергу, підірвало довіру громадськості до банківської системи та спричинило масовий відтік депозитів. В результаті, з жовтня 2008 р. по квітень 2009 р. банківський сектор втратив майже 25% своїх депозитів, що ще більше ускладнило рефінансування зовнішнього короткострокового боргу та різко призупинило кредитну активність банків. (мал. 2.3)

Мал.2.3

Динаміка макроекомічних показників. Нижче наведено малюнки, на яких відображене різке скорочення ВВП та експорту в грудні 2008 р. - січні 2009 р. (мал..2.4)

Таке стрімке погіршення макроекономічних умов було спричинене наступними чинниками:

По-перше, проблеми з фінансуванням в банківському секторі та непослідовна монетарна політика призвели до скорочення банківського кредитування реального сектора. Дійсно, українські банки були не в змозі запозичувати на зовнішніх ринках в попередніх обсягах. В той же час зростання негативно класифікованих кредитів та значний відтік депозитів обумовили хронічний дефіцит ліквідності та перехід до більш консервативних підходів до банківського кредитування. Тим часом, значні валютні інтервенції, які зменшили надходження гривні, та посилення резервних вимог ще більше скоротили обсяг коштів, доступних для кредитування приватного сектора. В річному обчисленні обсяг гривневих кредитів з січня по серпень 2009 р. зріс приблизно на 10%, що значно нижче, ніж темпи інфляції за цей же період та у 2,5 рази менше, ніж темпи кредитування за аналогічний період попереднього року. Обсяг кредитів, наданих в іноземній валюті, скоротився приблизно на 14% за перші вісім місяців 2009 року, порівняно з 30%-им зростанням у минулому році. В результаті, сектори, діяльність яких значно залежить від позичкових коштів (такі як будівництво, торгівля та промисловість), зазнали суттєвого спаду економічної активності. Опинившись у такій ситуації, влада не мобілізувала достатньо альтернативних джерел фінансування, які компенсували б брак зовнішнього кредитування. Уповільнення кредитування, яке виникло в результаті цього, спричинило загальний економічний спад. Хоча зменшення обсягів кредитування дозволило скоротити імпорт та збалансувати рахунок поточних операцій, його загальний вплив на українську економіку був досить негативним. І дійсно, залежність української економіки від банківського кредитування значно зросла протягом кількох останніх років, про що свідчить збільшення відношення обсягу банківських кредитів до ВВП з менш ніж 20% у 2002 році до 77% у 2008 році. Це означає, що погіршення умов кредитування мало вплинути на споживання та інвестиції значно сильніше, ніж під час попередніх фінансових криз, які пережила Україна. Більше того, економіка все ще потребує значних фінансових ресурсів для модернізації застарілих основних фондів, фінансування розбудови інфраструктури, реалізації енергозберігаючих проектів та втілення майбутніх структурних реформ. Враховуючи все вищесказане, обмежений доступ до кредитів є одним з основних факторів, через який ми прогнозуємо досить повільне відновлення економічного росту близько 3% у 2010 році. (мал. 2.5, мал.. 2.6)

По-друге, при фінансуванні комерційних банків на початковому етапі кризи (очікуючи, що місцеві банки відновлять кредитування приватного сектора), використання цих коштів не було належним чином проконтрольовано. В результаті, більша частина цих коштів не була спрямована на збільшення банківського кредитування виробничих секторів, що відстрочило, таким чином, економічне відновлення. Судячи з усього, значна частина цих коштів була виведена з країни, що посилило зростання попиту на іноземну валюту.[8]

По-третє, економічний спад в країнах - основних торговельних партнерах України, суттєво знизив попит на товари українського експорту, зокрема метали та хімічну продукцію. В поєднанні з різким падінням світових цін на товари, це призвело до скорочення промислового виробництва на 30% у річн. обчисленні, що негативно вплинуло на економіку країни в цілому.

4. Методи оцінки економічної кризи

Прогнозування кризових ситуацій базується на діагностиці потенційних загроз. Інформація про потенційні загрози є першим сигналом ймовірності появи кризи. Для аналізу цих сигналів можна використовувати теорію циклічності виникнення криз Дж.М.Кейнса. Прийнятні варіанти переходу загрози в кризу:

1. Система досягла запланованих цілей та за появи певних факторів загрози показники її ефективності почали коливатися.

2. У випадку неприйняття мір щодо стабілізації положення у системі імовірна кризи, економічний спад.

3. У випадку прийняття мір щодо стабілізації положення в системі ймовірне підвищення ефективності функціонування та вихід з кризової ситуації.

Діагностика кризи - процес вивчення певних властивостей, показників, що характеризують як функціонування та розвиток самої системи, так і її зовнішнє середовище.

Об'єктом діагностики може бути як складна динамічна система (розвиток країни, окремих галузей, організацій), так і будь-який елемент цієї системи (внутрішнє середовище, певні види ресурсів, організаційна структура, організаційна культура тощо). Мета діагностики - встановити діагноз об'єкту дослідження та надати висновки щодо його стану на дату завершення цього дослідження та на перспективу. Для того, щоб якісно оцінити стан об'єкту діагнозу необхідно створити систему критеріїв, що здатні адекватно відобразити специфіку конкретного об'єкту з врахуванням чинників, що впливають на нього. Це, перш за все, побудова системи показників для оцінки стану об'єкту, розробка якісних та кількісних характеристик, сіток для вимірювання певних значень цих характеристик та показників.

Етапи діагностики кризи:

І - якісної ідентифікації об'єкту

Встановлення приналежності об'єкту до певного класу чи групи об'єктів (має на увазі визначення у об'єкту таких параметрів, що є загальними для певної сукупності об'єктів).

ІІ - кількісної ідентифікації об'єкту

Виявлення розбіжності об'єкту, що діагностується від об'єктів свого класу шляхом порівняння його фактичних параметрів з базовими.

Методи діагностики криз: Аналітична діагностика - припускає проведення діагностичних досліджень безконтактними методами за допомогою статистичної інформації, з використанням методів комплексного економічного аналізу, бальних оцінок тощо.

Експертна діагностика - будується на інформації, яка отримується з цілей діагнозу контактними методами шляхом проведення спеціальних експертних опитувань, де використовуються методи експертних оцінок, коефіцієнти і показники економічної ефективності тощо.

Лінійне програмування - використовується для визначення найкращої комбінації ресурсів та дій, необхідних для досягнення оптимального результату.

Динамічне програмування - використовується для рішення задач управління певної структури, коли задача з n перемінними представляється як багато шаговий процес прийняття рішення. Методимоніторингу зовнішнього та внутрішнього середовища: Позацільове спостереження - здійснюється шляхом пошуку будь-якої інформації, яка може бути потенційно корисною для системи дійсному та майбутньому при одночасній оцінці потенційних загроз. Цільове спостереження - ведеться шляхом спрямування уваги на певну сферу діяльності безздійснення активного пошуку. Неформальний пошук - являє собою активний цілеспрямований, але відносно невпорядкований пошук конкретної інформації. Формальний пошук - здійснюється шляхом систематичного виконання заздалегідь складеного поступу пошуку інформації. Метод миттєвого спостереження - заснований на теорії ймовірності та математичній статистиці і базується на уявленні про те, що з окремих моментів складаються робочі прийоми операцій, прості та складні процеси, які індивіди постійно виконують; за певною формулою проводяться розрахунки необхідної кількості спостережень.

Під час визначення загрози кризи на підприємстві, наведених у дослідженнях закордонних вчених, зокрема, Ж. Рішара, З. Хелферта, Р. Холта, Д. Шелдера тощо, та вітчизняних науковців, зокрема, І. Бланка, А. Градова Р. Родіонової, О.О. Терещенко та ін., найпоширенішими є два методи: перший ґрунтується на системі моделей визначення вірогідності настання банкрутства, другий - на традиційному фінансовому аналізі.

Особливістю першого методу є те, що його використання дає змогу визначити ступінь прояву кризи на підприємстві, порівнюючи значення інтегральних показників з певними граничними значеннями (моделі Альтмана, Фулмера, Лиса, Сайфуліна, Спрінгейта, Чессера та ін). Особливість другого методу полягає у порівнянні системи фінансових показників з нормативними. Розглянемо детальніше перший метод. Особливістю першого методу є те, що його використання дозволяє визначити ступінь кризи на підприємстві, порівнюючи значення інтегральних показників з певними граничними значеннями (моделі Альтмана, Спрінгейта, Фулмера, Чессера, Лиса, Сайфуліна і Кадикова та ін).

Застосувавши сучасні моделі і методи діагностики кризи на підприємствах України, виявили їхні переваги і недоліки щодо визначення спроможності їх адаптації до сучасних економічних умов господарювання. Відомо багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою

прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці поширення набули дві моделі - Альтмана та Спрінгейта, названі на честь їх авторів.

Модель Альтмана була розроблена в 1968 р., автор обстежував 66 підприємств, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 роками, а друга половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. Так, Альтман з цих показників фінансового стану відібрав п'ять найзначущіших і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Отже, індекс Альтмана є функцією від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У цій моделі є значний недолік - це те, що вона була створена на основі дослідження підприємств США і Західної Європи, що робить неможливим її застосування для вітчизняних підприємств без належної адаптації під час розрахунку коефіцієнтів. Ще одним моментом є, те що модель Альтмана можна застосовувати лише щодопідприємств, що котирують свої акціїна фондових біржах, оскільки для таких компаній можна отримати ринкову оцінку вартості власного капіталу. Двофакторна модель Альтмана, яка адаптована під вітчизняніпідприємства, і п'ятифакторна дають різні результати під час розрахунків. Це пов'язано з тим, що під час оцінки використовувалася обмежена кількість факторів, але разом з цим найточнішим вважатимемо результат аналізу за двофакторною моделлю, тому що вона адаптована під вітчизняну економіку. Критерій Конана і Голдера показав високу ймовірність настання банкрутства на досліджуваних підприємствах, перевагами якого є можливість прогнозування банкрутства від 10 до 100%, виявлення стратегічних проблем, визначення конкурентної переваги і можливість порівняння з конкурентами. На кінець досліджуваних періодів імовірність настання банкрутства становила 80%, однак, і цю оцінку не можна вважати однозначно дійсною, тому що сам критерій Конана і Гольдера у своєму розрахунку не використовує багатьох факторів.

Моделі Спрінгейта і Фулмера теж не бездоганні і мають недоліки:

- під час розрахунків не були враховані умови розвитку економіки різних країн, орієнтовано на Канаду і США; - необхідна корекція на національну валюту, яка, своєю чергою, порушує безперервність;

- значення змінних в оригінальних моделях надані в канадських і американських доларах.

Перерахунок на долари в інших країнах проблему вирішує, але зміни курсу залишають відхилення. Також модель Фулмера застосовна лише для малих підприємств, оскільки побудована за вибіркою малих компаній та не містить показників ринкової капіталізації, що також ускладнює аналіз. Треба відзначити, що ці моделі не раціонально використовувати для оцінювання стану досліджуваних підприємств, бо вони визначають лише сам факт банкрутства, а не вірогідність його настання. На основі моделі прогнозу випадків невиконання клієнтом умов кредитного договору розроблений Чессером (1974 р.) показник імовірності невиконання умов кредитних угод. Треба відзначити, що в “невиконання умов” він включає непогашення позики та будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку [2, с. 29].

Модель оцінювання рейтингу позичальника Чессера можна використати для оцінювання надійності кредитів, але у разі використання математичних методів під час управління позиками банку, необхідно пам'ятати, що надання комерційних кредитів - це не моментне явище. Це складний процес, в якому важливі два аспекти: це людські стосунки між сторонами та технічні аспекти. Модель не враховує значення міжособистісних відносин, а в практиці кредитного аналізу і кредитування цей фактор необхідно враховувати. Рейтингова оцінка підприємства-позичальника розраховують на основі набутих значень фінансових коефіцієнтів і є заключним узагальнюючим висновком аналізу кредитоспроможності клієнта. Розглядаючи модель за Сайфуліним, можна теж побачити деякі недоліки, бо методика побудована на використанні тільки бухгалтерської звітності. Виділимо недоліки:

1. Ця методика не стимулює розвиток масштабів відтворення, оновлення і модернізацію виробництва, що пов'язані зі збільшенням вартості основних фондів. Чим вища вартість основних фондів, тим менший чисельник коефіцієнта K0 і, відповідно нижчий загальний результат рейтингової оцінки.

2. Не врахована якість виторгу під час розрахунку коефіцієнта K2.

3. Не врахований тиск податкової складової на розміри чистого прибутку під час розрахунку коефіцієнта K3.

4. Не врахована якість власного капіталу, динаміка котирувань, вартість акціонерного капіталу через фондові біржі й незалежні рейтингові агентства під час розрахунку K4. Розглянувши недоліки, можна відзначити, що модель не придатна для конкретних підприємств.

На заході практикують кількісні індикатори банкрутства - багатофакторні моделі економістів - Ліса, Таффлера, Тісшоу, розроблені для підприємств Великобританії і США. Однак, потрібно відзначити, що за наявності всіх переваг цих моделей, які розроблені для прогнозування банкрутства, побудовані на основі вивчення поведінки компаній в умовах західного розвитку, що не відповідає умовам розвитку економіки України. Побудова багатофакторних моделей для української економіки досі залишається проблемною, по-перше, через нестабільність і недосконалість нормативно-законодавчої бази банкрутства українських підприємств; по-друге, через відсутність урахування багатьох факторів, що впливають на фінансову стійкість підприємств; по-третє, через необ'єктивні дані стосовно статистики банкрутств. Крім того, ці моделі будують на основі дискримінантного методу за статистичними даними підприємств конкретної країни, тоді як використання моделей обмежене межами цієї країни. Також, вагоме значення мають якість фінансово-звітної документації та ступінь інформативності статистичних даних і коефіцієнтів, на які спираються моделі. ці моделі можна буде використати як підхід до побудови системи оцінювання ймовірності банкрутства, але необхідно враховувати особливості національної економіки. Більшість моделей побудована на тому, що виділяється певний фактор. Так деякі моделі, орієнтовані на фактор фінансової стійкості, що пов'язаний із фінансовою структурою підприємства, ліквідністю, залежністю підприємства від кредиторів. Сюди належать: показник діагностики Конана і Гольдера та модель Тафлера. У цих моделях під час прогнозування банкрутства автори надають перевагу показникам ліквідності, короткострокової та довгострокової заборгованості, платоспроможності.

Деякі моделі оцінюють схильність підприємства до банкрутства на основі показників ділової активності та рентабельності. У таких моделях зазначені показники домінують як за кількісним складом, так і за важливістю впливу на остаточний результат моделі. До таких моделей можна зарахувати модель Альтмана, модель Спрінгейта та модель Ліса.

1. У цих моделів орієнтація під час визначення банкрутства на фактори ділової активності та рентабельності не завжди виправдана. Хоча збитковість фінансово-господарської діяльності підприємства свідчить про загрозу банкрутства, однак, це не означає, що будь-яке збиткове підприємство обов'язково повинне збанкрутувати. Збитковість може бути тимчасовою, і завдяки ефективним діям керівництва підприємство може доволі швидко відновити прибутковість. З іншого боку, висока рентабельність не виключає можливості банкрутства. За наявності високої рентабельності в певний момент на підприємстві можуть бути незадовільними показники ліквідності та фінансової стійкості, що свідчить про небезпеку банкрутства [3].

2. Акцентування уваги під час прогнозування банкрутства на показниках фінансової стійкості не завжди дає правильну оцінку, оскільки підприємство може мати значну частку залучених коштів, однак, до того ж ефективно використовувати фінансові ресурси і забезпечувати високу рентабельність, що дасть змогу розраховуватися з кредиторами. Інша ситуація, коли підприємство поряд із наявністю значної частки залученого капіталу має низькі показники прибутковості, у цьому разі ймовірність банкрутства значно зростає [4].

Сайфулін і Кадиков для виведення своєї п'ятифакторної дискримінаційної моделі використали метод, запропонований Альтманом. Ці дві моделі можна використовувати на вітчизняних підприємствах. Незважаючи на те, що модель Альтмана показувала найточніші значення (до 95% правильних результатів у передбаченні банкрутства впродовж року у США), однак, вона має негативні відгуки в багатьох країнах. Модель розраховують на основі номінальних значень бухгалтерської звітності, тому вона може не впоратися з відображенням швидких змін у стані позичальника. Моделі Альтмана, Чессера, Таффлера, Ліса широко використовують і в міжнародній практиці, це обумовлено такими перевагами:

1. Аналітична інформація для розрахунку показників є доступною, тому що відображена в формах фінансової звітності.

2. Є можливість прогнозування банкрутства, визначення зони ризику, в якій перебуває підприємство.

3. Ці моделі мають невелику кількість показників, що забезпечують високу точність результатів, за незначних трудовитрат.

Але моделі показують реальні результати в умовах, для яких вони були розроблені. Для того, щоб використовувати такі моделі в нашій країні, потрібно. щоб відповідав бухгалтерський облік, фінансова звітність і показники міжнародній практиці та за умови стабільної діяльності вітчизняних підприємств.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Так, будь-яка модель даватиме надійні результати лише за конкретних умов функціонування об'єктів, котрі досліджуються, що не характерно для вітчизняних підприємств і не може вплинути як на коефіцієнти моделі, так і на її критичні значення, які застосовують для оцінювання фінансового стану підприємства і прогнозування можливості його банкрутства.

Так, потрібно розробити модель, в якій оцінка фінансового стану українських підприємств базувалася б на вітчизняних стандартах обліку і звітності, яка б використовувала статистичну, інформаційну базу вітчизняних підприємств з урахуванням специфіки галузі, що дало б змогу враховувати особливості їх діяльності.

Размещено на Allbest.ru