Інтелектуальна власність як економічна категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Курсова робота

Інтелектуальна власність як економічна категорія



Вступ

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

1.1 Сутність інтелектуальної власності

1.2 Функції інтелектуальної власності

1.3 Значення інтелектуальної власності для зростання рівня розвитку суспільства

2. ПРОБЛЕМИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Закордонний досвід комерціалізації інтелектуальної власності

2.2 Механізм комерціалізації інтелектуальної власності в Україні

2.3 Перспективи розвитку комерціалізації інтелектуальної власності в Україні

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК КИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

комерціалізації власність інтелект підприємництво суспільство



ВСТУП

Бурхливий розвиток інформаційних технологій перетворив інтелектуальну власність в один із найліквідніших товарів. Цей ресурс може, як магніт, притягувати до себе серйозні інвестиції, а широке впровадження нових технологій і просування наукових розробок у виробництво дає потужний поштовх розвитку внутрішніх галузей промисловості. Та й сама собою інтелектуальна власність -- дуже цінне джерело доходів. У розвинених країнах це зрозуміли давно, і тепер надійна правова система захисту інтелектуальних активів дозволяє США, Японії та країнам Європи одержувати вагомі економічні дивіденди.

Інтелектуальний потенціал, сконцентрований в Україні, також міг би стати надійною основою відродження вітчизняної економіки. Міг би, але не став. Знадобилися роки, аби крок за кроком створити національну систему захисту інтелектуальної власності. Було сформовано необхідну нормативно-правову базу, закладено основи регулювання відносин у цій сфері: сьогодні чинне законодавство України містить основні положення, пов'язані з одержанням, здійсненням і захистом прав інтелектуальної власності.

Крім того, ведеться робота з гармонізації українського законодавства з міжнародними нормами. Вжиті останнім часом заходи дозволили врахувати вимоги ТРИПС -- угоди СОТ про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. Внесено зміни в Кримінальний і Митний кодекси України, Кодекс про адміністративні правопорушення, у закони «Про авторське право й суміжні права» та «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм».

В даній курсовій роботі зроблено спробу дослідити проблеми з якими стикаються власники такого активу як „інтелектуальна власність” в процесі його використання. Робота складається з шести розділів в яких послідовно досліджується проблема інтелектуальної власності в Україні



I. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

1.1 Сутність інтелектуальної власності

В умовах трансформації суспільно-економічної системи в Україні, важливе значення має управління діяльністю суб'єктів господарювання з широким залученням об'єктів права інтелектуальної власності. Зростання частки нематеріальних активів у ринковій вартості компаній, вплив об'єктів права інтелектуальної власності на конкурентоспроможність підприємств потребує глибокого вивчення сутності інтелектуальної власності, об'єктів права інтелектуальної власності та механізму управління об'єктами права інтелектуальної власності.

Присвоєння життєвих благ у суспільстві здійснюється за допомогою їх створення у галузі матеріального та суспільного виробництва або за допомогою володіння вже створеними об'єктами. У першому випадку присвоєння здійснюється у науково-технічній, виробничій сфері, де зароджуються матеріальні та нематеріальні результати людської праці. У другому присвоєння виражається у можливості суб'єкта на власний розсуд використовувати життєві блага, які йому належать.

В економічній теорії розрізняють наступні види власності:

a) Матеріальна (речова) власність;

б) Інтелектуальна власність.

Об'єктом речової власності є матеріальний субстрат, що має обмеженість у просторі і використовується визначеною кількістю осіб.

Об'єктом інтелектуальної власності виступає ідеальний субстрат, що існує в неуречевленій формі на матеріальному носії. Через нематеріальні властивості, об'єкти інтелектуальної власності одночасно можуть бути використані необмеженою кількістю осіб, одночасно в декількох місцях.

На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, інтелектуальна діяльність є розумовою творчою працею людини у галузі літератури, мистецтва, науки і техніки. Свідомо діють всі люди, що виконують ті чи інші трудові операції. Але в цивільно-правовому розумінні інтелектуальною є не виробничо-матеріальна, а духовна діяльність. Об'єктами інтелектуальної власності є результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них з точки зору способів захисту засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції та послуг. Головним критерієм при віднесенні таких об'єктів до об'єктів інтелектуальної власності - наявність правової охорони, що означає признання виключних прав правовласника на такий об'єкт.

На думку Каміла Ідріса, інтелектуальна власність - це термін, що описує ідеї, винаходи, технології, твори мистецтва, які є нематеріальними при їхньому створенні, але потім стають цінностями в матеріальній формі як і кожен інший продукт. Інтелектуальна власність є комерційним застосуванням творчої думки для розв'язання технічного або художнього завдання. Вона не є продуктом сама по собі, а являє собою особливу ідею, що стоїть за цим продуктом, або спосіб, яким ця ідея виражена, або ж відмітний характер того, як цей продукт названий або описаний.

Охороноздатність є одним з головних критеріїв при віднесенні результатів інтелектуальної діяльності та засобів індивідуалізації до інтелектуальної власності, але необхідно виділити інші особливості даних об'єктів:

а) Всі об'єкти інтелектуальної власності - результати (або прояви) діяльності розуму - це прямі або опосередковані прояви людського таланту у галузі науки, техніки, літератури та мистецтва. Саме тому такого роду власність визначається як «інтелектуальна».

б) Результати інтелектуальної власності мають вартісні оцінки, як і інші продукти людської праці. Вони можуть бути предметам трудових контактів, угод купівлі-продажу, передачі прав для використання іншими суб'єктами, тобто не авторами чи винахідниками.

в) Продукти інтелектуальної діяльності виступають носіями визначеної інформації.

Це - нові вирішення технічних задач (винаходи, промислові зразки), ім'я нового товару, що пропонується ринку (торговельні марки), по-новому об'єднана відома інформація (бази даних), нові твори для духовного, естетичного розвитку людини (художні, літературні, музичні твори), тощо. Сама інформація має нематеріальний характер, і лише уречевлена в об'єктивну форму (текст, креслення, символ і т.д.), може бути включена до цивільно-правового обороту в якості інтелектуальної власності;

г) На відміну від об'єктів речових прав інтелектуальні продукти мають нематеріальний, безтілесний характер. Як і будь-які нематеріальні об'єкти, що не мають речової форми, результати інтелектуальної власності не схильні до фізичному зносу, вони можуть старіти лише морально;

д) Між об'єктами інтелектуальної власності існує системний зв'язок.

Наявність музичного твору, захищеного авторським правом, спричиняє виникнення прав на виконання, обробку твору, тощо. Здійснення наукового відкриття (теорії) дає поштовх для дослідно-конструкторських робіт, результатом яких є промислові зразки, винаходи, тощо. Вперше в міжнародній практиці об'єкти права інтелектуальної власності були визначені у ст.2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 420 Цивільного Кодексу України до об'єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних);

виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;

винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії)

інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи

тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Ця стаття цивільного кодексу України однак не містить визначення категорії «об'єкт права інтелектуальної власності», а наводить лише їх перелік, який не є вичерпним. Існування невичерпного переліку об'єктів права інтелектуальної власності доцільно тому, що в нашій країні, як і в усьому світі, спостерігається стрімкий розвиток науки та технологій, що може спричинити появу нових об'єктів права інтелектуальної власності, які не передбачені в існуючому національному законодавстві. В такому випадку наявність невичерпного переліку надає можливість забезпечення їх правової охорони нормами чинного законодавства.

В економічній та правовій літературі використовуються різні види класифікацій об'єктів права інтелектуальної власності. Найдавнішим є розподіл цих об'єктів на об'єкти авторського та суміжних прав та об'єкти права промислової власності. Найбільш сучасним та визнаним більшістю науковців є класифікація об'єктів права інтелектуальної власності за такими інститутами цього права:

а) Об'єкти авторського та суміжних прав;

б) Результати науково-технічної творчості;

в) Комерційні позначення (засоби індивідуалізації господарюючих суб'єктів).

Результати науково-технічної творчості та комерційні позначення разом складають об'єкти промислової власності. Термін «промислова власність» іноді помилково ототожнюють з матеріальними активами підприємства:

основними засобами, оборотними виробничими фондами, тощо. Назва «промислова» стосується об'єктів інтелектуальної власності, що використовуються у промисловості, виробництві та торгівлі, на відміну від об'єктів авторського права, які використовуються переважно для духовного, естетичного розвитку людини.

Розглянемо детальніше об'єкти промислової власності як значну складову вартості промислових підприємств.

Винахід - це технологічне або технічне рішення, що відповідає критеріям патентоспроможності, тобто новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності. Об'єктами винаходу можуть бути продукт (пристрій, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Корисна модель - це нові і промислово придатні рішення, що відносяться до конструктивного використання пристрою. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.

Промисловим зразком є результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

Патент - це техніко-юридичний документ, виданий заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоспроможності і підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти. Критерій новизни для винаходу полягає в тому, що винахід не є частиною рівня техніки, що визначає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи, або якщо заявлено пріоритет - до дати її пріоритету.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки.

Промислова придатність визначається тим, що винахід може бути використаний у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Для кожного об'єкта інтелектуальної власності існують свої критерії охороноздатності, що визначені у відповідних законах України.

Цивільним кодексом України наукові відкриття віднесені до об'єктів права інтелектуальної власності. Згідно цього Кодексу науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

Комерційні позначення також є суттєвою часткою вартості промислових підприємств. Особливе значення комерційні позначення мають для формування іміджу компанії на ринку, просуванні продукції підприємства, зміцненні довгострокових відносин з іншими суб'єктами ринку та забезпеченні сталих конкурентних переваг. До комерційних позначень відносять комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки та географічні зазначення походження товарів.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема: слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Географічні зазначення - це позначення, яке ідентифікує товар (послугу) як такий, що походить із території певного географічного місця (країни, регіону чи місцевості на території країни, або іншого географічного об'єкту) та має певну якість, репутацію чи характеристик істотною мірою зумовлені цим географічним місцем, включаючи природні умови, чи людський фактор або поєднання природних умов і людського фактора.

Для розкриття змісту власності використовуються наступні економічні категорії: «володіння», «користування» та «розпорядження». Володіння означає господарську владу власника над річчю. Користування означає виділення з речі корисних властивостей шляхом виробничого чи власного споживання. Розпорядження - це здійснення щодо блага актів, що визначають його долю. Розпорядження проявляється у різних формах відчуження майна від його власника у формі продажу, здачі в оренду, обміну, тощо.

Право інтелектуальної власності є сумою майнових прав та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо).

Майновими правами інтелектуальної власності є:

а) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Право інтелектуальної власності складається з майнових та немайнових прав.

До майнових відносять: право володіти, право користуватися та право розпоряджатися; до немайнових прав - право на авторство, право на недоторканність твору, тощо.

З володінням інтелектуальною власністю пов'язана низка майнових інтересів:

а) Втрата майна за рахунок втрати чи пошкодження інформації, недоліків в патентуванні, тощо;

б) Збитки та/або недоотримання прибутків. Це може відбуватись за рахунок нелегального виробництва, появи аналогічної продукції, виробництво якої базується на інших об'єктах права інтелектуальної власності;

в) Відповідальність перед третіми особами (професійна відповідальність патентних повірених).

Наведені вище інтереси трансформуються у конкретні ризики, одним з інструментів управління якими є страхування, тобто економічний спосіб мінімізації ризиків за допомогою їх передачі спеціалізованій організації за відповідну винагороду.

1.2 Функції інтелектуальної власності

Способи використання об'єктів інтелектуальної власності в інтересах власників чи керівників господарюючого суб'єкта можна класифікувати наступним чином:

а) Отримання додаткових доходів:

1) Збільшення обсягів продажу товарів та послуг за рахунок використання об'єктів інтелектуальної власності;

2) Отримання додаткових доходів за рахунок ліцензування права використовувати об'єкти інтелектуальної власності іншими господарюючими суб'єктами.

3) Отримання додаткових доходів за рахунок виявлення правопорушників у сфері інтелектуальної власності і можливих джерел доходу від продажу ліцензій.

б) Підвищення зацікавленості власників за рахунок:

1) Підвищення вартості частки акціонерів у капіталі компанії;

2) Підвищення доходів в розрахунку на акцію;

3) Отримання додаткових переваг при злитті, купівлі підприємств.

4) Підвищення ефективності діяльності компаній за рахунок:

5) Підвищення віддачі від капіталовкладень у НДДКР та забезпечення

6) безперервності інноваційного процесу;

7) Використання керівниками підприємства портфеля об'єктів права

8) інтелектуальної власності, використовуючи:

• Підрив виробничої стратегії конкурентів, застосовуючи блокуючи

• патентування;

• Патентний захист при входженні у прибуткові ринкові сегменти з

• інтенсивною конкуренцією;

• Отримання виключних прав на нові, комерційно перспективні

• технології.

Проведений аналіз дозволив встановити найбільш значущі наслідки для економіки підприємства, що використовує об'єкти права інтелектуальної власності. Серед цих наслідків можна виокремити позитивні, що сприяють зростанню прибутків (як за рахунок підвищення конкурентоспроможності продукції компанії, так і за рахунок одержання додаткових доходів від ліцензування), стимулюють розвиток інновацій, забезпечують тимчасове монопольне становище підприємства на ринку. Але використання об'єктів права інтелектуальної власності призводить до збільшенням витрат, пов'язаних з процедурою патентування, реєстрацією торгового знаку.

1.3 Значення інтелектуальної власності для зростання рівня розвитку суспільства

Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.

Творча діяльність або просто творчість -- це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині -- адже творити може лише людина. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість -- процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було -- це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть з'явитися саме внаслідок творчої діяльності. У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом -- творчість не може бути антисуспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Розумовою діяльністю займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає все більше, це -- вчені, інженери, вчителі, лікарі та ін. Творчість, внаслідок якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.

Отже, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інтелектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількості об'єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності належать і ті, що з тих чи інших причин не можуть стати об'єктами правової охорони, наприклад, винаходи, що втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.

Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку саму істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до ст. 41 Конституції України, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На думку авторів, наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так -- наукові відкриття поки що не підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття -- це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Наведемо інший приклад. Створено цінний винахід. Проте його автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим самим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єктів правової охорони, він не може бути визнаний об'єктом інтелектуальної власності. Постає далеко не риторичне запитання: а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність відповіді на це запитання не має.

Аналогічна ситуація складається й у разі, коли на об'єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. Здебільшого винахід та інші об'єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але серед винаходів інколи є такі, що морально не застаріли і продовжують використовуватися, проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання: чия це власність. Держава від об'єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого Дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику).

Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути не запатентованим, бо винахідник не надав належного значення патентуванню.

Отже, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація -- є творчий результат, що може стати або уже став об'єктом інтелектуальної власності, або перестав ним бути і права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Тобто, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Безперечно, зазначену проблему треба розв'язувати. Ті результати творчої діяльності, що з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами права власності (не інтелектуальної) відповідно до Конституції України. Така власність має охоронятися загальними цивільно-правовими нормами.

Отже, творчі результати -- це результати творчої діяльності, що можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, що наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами інтелектуальної діяльності.

Отже, інтелектуальна власність (результати інтелектуальної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, що відповідає вимогам чинного законодавства. Лише в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелектуальної власності інтенсивно зростають, вона давно вже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, здебільшого буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Поняття «культура» слід розуміти в її широкому значенні -- це освіта, культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва, література, мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізації того чи іншого суспільства.



II. ПРОБЛЕМИ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Закордонний досвід комерціалізації інтелектуальної власності

Комерціалізація технологій - найважливіший елемент інноваційного процесу, оскільки вона являє собою процес перетворення результатів науково-технічної діяльності на товар і подальшу їхню ефективну реалізацію в промислових масштабах .

На сучасному етапі розвитку реалізація нововведень є ключовим завданням не тільки для науково-технічної сфери країни, але й для підвищення конкурентноздатності вітчизняної економіки в рамках національної інноваційної системи.

Сьогодні в Україні особливо актуальним питанням є використання результатів науково-дослідних робіт, фінансованих з державного бюджету. Воно має першорядне значення для забезпечення економічного й соціального розвитку України, для підвищення конкурентноздатності продукції українського виробництва й залучення додаткових коштів у бюджет за рахунок уведення в господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності.

Держава може одержати віддачу від коштів, вкладених у фінансування наукової діяльності тільки тоді, коли ці результати втіляться в нові технології (способи), нову продукцію (пристрої, прилади, апарати, речі), які можуть бути реалізовані на ринку. Для повноти аналізу необхідно простежити, як формувалася інноваційна система України і як здійснювалася комерціалізація технологій за останні 20-30 років.

У часи планової економіки, коли Україна була в складі СРСР, вирішення проблеми комерціалізації технологій здійснювалося шляхом закріплення за державою прав на результати науково-технічної діяльності, у тому числі й на інтелектуальну власність, створену за рахунок коштів держбюджету, якщо вони не були об'єктами виключних прав фізичних або юридичних осіб. Держава, одержавши всі права на створені результати наукової діяльності, покладала на себе обов'язок реалізувати ці права шляхом впровадження результатів наукових досліджень у комерційний оборот, втілення цих результатів у новітніх об'єктах техніки й технології.
Виконання узятих зобов'язань супроводжувалося великими витратами. У СРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. середні витрати на наукові дослідження й освоєння одного винаходу, захищеного авторським посвідченням, становили від 0,1 до 0,2 млн. крб., тоді як витрати США у цій сфері становили в середньому 2,0 - 2,5 млн. дол. на один патент. Часто держава не мала у своєму розпорядженні відповідних коштів для перетворення об'єктів інтелектуальної власності на продукт, що може бути реалізований. У свою чергу, об'єкти інтелектуальної власності, не введені в оборот, самі ставали джерелом значних витрат, оскільки треба було підтримувати охоронні права на інновації (патенти, авторські свідоцтва), зокрема на ті, які були закріплені (отримані) за кордоном. Крім того, вони із часом утрачали цінність, застарівали. Ситуація, що склалася, спричинила виникнення системи «впровадження», яка, однак, не дозволила вирішити проблему в період адміністративно-командних методів господарювання й припинила своє існування.

Сьогодні в Україні функціонує інноваційна система (ІС) перехідного типу, у якій сполучаються елементи старої, адміністративно-командної, ІС і нової, характерної для ринкових економік.

До ринкової ІС можна віднести науково-технічні організації приватного сектора промисловості й сфери послуг («внутрішньофірмова наука»); малі інноваційні підприємства; недержавні некомерційні наукові, аналітичні, консалтингові та інші центри. У розвинених країнах близько 90 % ВВП визначається інноваційними процесами, за останні 20 років обсяги продажів наукомісткого сектора в цих країнах зростали в 1,7 рази швидше, ніж обробна промисловість. У країнах Заходу не рідкість, коли на НДДКР витрачається 20 % обороту підприємства.

Пошуки організаційно-правових, фінансових й інших необхідних умов для одержання конкретної економічної віддачі від наукової й винахідницької діяльності здійснюються сьогодні в нашій країні з урахуванням досвіду ряду розвинених країн.

Так, із метою поліпшення організації використання результатів наукових праць і розробок в Україні прийнятий ряд законів, що регулюють інноваційну діяльність, у тому числі закон України «Про інноваційну діяльність». Тут доцільно вказати, що відповідно до цього Закону метою інноваційної діяльності є перетворення досягнень науково-технічного прогресу на виробництво й соціальну сферу, які включають: випуск і реалізацію принципово нових видів техніки й технологій, реалізацію довгострокових науково-технічних програм із більшими термінами окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень, спрямованих на істотні зміни продуктивних сил; розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих, а також спрямованих на поліпшення соціального й екологічного середовища технологій.

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» є підставою для державного регулювання й управління науковою та науково-технічною діяльністю. Він визначає порядок бюджетного фінансування наукових досліджень, є механізмом державного регулювання й управління науково-технічною діяльністю в країні. Відповідно до статті 37 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» уряд здійснює координацію наукових досліджень при формуванні й виконанні державних замовлень. Уведення конкурсного відбору проектів наукових досліджень, виконуваних за рахунок держбюджету, дозволяє підвищити їхню ефективність та практичну значущість.

У 1999 р. на пропозицію вчених ряду академічних інститутів України Верховна рада прийняла закон про діяльність в Україні технопарків.

Технопарки не є винаходом України. Вони почали виникати у світі в 70-і роки ХХ століття. Їхнім завданням стало доведення наукової розробки до промислового впровадження й навіть продаж продукту на ринку. Якість нового продукту має відповідати вимогам ДСТУ ІSO 9001-2001. Зараз у світі функціонує понад 600 технопарків, у тому числі 140 у США, 260 у Європі, 130 у Китаї, 60 у Росії.

За своєю структурою технологічний парк - це форма територіальної інтеграції науки, освіти й виробництва у вигляді об'єднання наукових організацій, проектно-конструкторських бюро, виробничих підприємств, що створюються з метою прискорення розробки й застосування досягнень науки. У них сконцентровані висококваліфіковані кадри. Самі парки обладнані виробничою, експериментальною й інформаційною базою. У розвинених країнах їхнє фінансування частково здійснює держава. Вони користуються пільгами з оподаткування, здійснення митних операцій тощо.

В Україні перші технопарки були створені в 2000 р. На 2004 р. їх уже було вісім. Вони мали ряд пільг, але не мали державного фінансування. Технопарки в Україні випустили інноваційної наукомісткої продукції на суму 3,4 млрд. грн., що становить 11 % усієї інноваційної продукції України. Також вони стали реалізаторами десятків унікальних проектів, на фінансування яких у держави не було коштів. Наприклад, у технопарку «Інститут монокристалів» (м. Харків) розроблені й впроваджені у виробництво сучасні технології, відповідні міжнародним стандартам, виготовлення ліків і новітніх матеріалів для медичного приладобудування.

У 2004 р. у нашій країні був уведений мораторій на створення нових технопарків, а також скасовані державні пільги, й діяльність технопарків практично припинилася. Цим рішенням фактично ліквідований найбільш швидкий й ефективний шлях розробки й впровадження досягнень науки у виробництво.

Варто визнати, що сьогодні в Україні ні держава, ні підприємства й організації, що є власниками патентів і результатів НДР й ДКР, фінансованих із держбюджету, також не мають достатніх коштів на введення в господарський обіг новостворених об'єктів інтелектуальної власності. Ці результати залишаються не затребуваними й не сприяють росту економіки, поліпшенню життя населення, збереженню й зміцненню його здоров'я.

Аналізуючи показники інноваційної діяльності й комерціалізації технологій України порівняно з розвиненими країнами світу, можна зробити висновок, що вони є низькими, а також існує великий розрив між одержанням результатів НДДКР і їхньою комерціалізацією. Згідно з офіційними даними в Україні менше 5 % результатів НДДКР використовуються в промисловому виробництві, тоді як у США й Великобританії - 70 %. Одним із закономірних наслідків такого становища стало стрімке старіння основних виробничих фондів підприємств.

Незважаючи на недоліки фінансування й інші фактори, що стримують розвиток науки, останнім часом спостерігається ріст творчої активності дослідників. Ученими-винахідниками створено ряд нових технічних рішень. За 13 років Укрпатент видав 150253 охоронних документи на об'єкти промислової власності, серед них 77 345 патентів на винаходи й 8991 патент на корисні моделі, у тому числі на винаходи в галузі медицини.

Можна виділити основні труднощі, які гальмують процеси формування й реалізації науково-технічного продукту у виробництво:

а) не розроблені чіткі механізми із залучення й використання результатів науково-технічної діяльності в господарський обіг;

б) відсутні критерії оцінки ринкової вартості науково-технічної продукції;

в) кадрова проблема (процес комерціалізації вимагає комплексного підходу, зусиль і знань цілого колективу фахівців).

Закордонні фахівці звертають увагу, крім недостачі кваліфікованих менеджерів, у першу чергу, на такі перешкоди:

а) корупція і, як наслідок, непрозорість українських компаній;

б)митний режим, що перешкоджає як увезенню, так і вивезенню високотехнологічних товарів;

в) відсутність технічної інфраструктури у двох значеннях слова: у вузькому (технологічної) і широкому (незадовільний стан доріг, аеропортів, комунікацій, візового режиму);

г) відсутність технологічної пропрацьованості багатьох складових впровадження інноваційного продукту (ІП) на ринок, відсутність кваліфікованих кадрів із впровадження ІП тощо.

Досліджуючи основні підходи до комерціалізації ІП,насамперед, необхідно проробити питання планування наступних дій з комерціалізації ІП (впровадження на ринок).Особливу увагу необхідно приділяти процесам розробки стратегічного й оперативного етапів з упровадження ІП на ринок. Стратегічний етап полягає у виборі й реалізації методів і схем поширення інформації й упровадження ІП. Оперативний етап полягає у виборі й реалізації конкретної форми передачі ІП.

Звертаючись до досвіду закордонних країн, можна спостерігати, що у сфері комерціалізації результатів наукової діяльності в розвинених країнах проявляється загальна зацікавленість різних структур і погодженість дій парламентів, урядів і приватного бізнесу зі створення пільг для всіх бажаючих (із державного й приватного сектора) брати участь у процесі комерціалізації наукового продукту.Максимально заохочуються різні форми взаємодії. Наприклад, у Німеччині реалізовувалася програма підтримки малих груп учених(4-5 осіб), що мають на меті комерціалізувати свої наукові результати, із фінансуванням 1,5 млрд. марок.

У країнах Заходу центральні й регіональні уряди широко практикують об'єднання всіх регіональних ресурсів (державного й регіонального бюджетів, банків і фірм) для вирішення завдань комерційного використання результатів досліджень, проведених у регіонах. Із цією метою держава також бере на себе підготовку менеджерів, що знають одночасно ринок і науку, фінансує витрати на патентування тощо.

Необхідно відзначити, що всі реформи, зроблені за останні кілька років в організаційних структурах з управління наукою, прямо пов'язані з пошуком шляхів підвищення ефективності вкладення фінансових коштів, спробами створювати нові стимули росту результативності витрат у науку, а також прагненням створити систему більш ефективного «добування» знань й одночасно більш ефективного доведення цих знань до суспільства (шляхом удосконалювання системи освіти і якнайшвидшої появи товарів, що втілюють новітні технології). Також реформи торкнулися існуючого поділу досліджень на фундаментальні й прикладні, оскільки вважається, що такий поділ наукових дисциплін перешкоджає швидкому впровадженню наукових результатів у виробництво.

Після численних дискусій у ряді країн «сімки» (США, Німеччини, Франції) як додатковий критерій пріоритетності для фундаментального дослідження використовують його міждисциплінарність. З багатьох прикладів стало зрозуміло, що саме в галузі інтерференції різних наук виникає нове знання. Ряд країн розпочали створення дослідницьких центрів, що орієнтуються на міждисциплінарні дослідження. У галузі технічних і технологічних розробок критерієм підтримки нововведення є його здатність підвищити конкурентні характеристики товарів країни на світовому ринку або соціальна значущість розробки (вплив на якість життя, здоров'я тощо). Досвід країн «сімки» полягає в тому, що в галузі фундаментальних досліджень основним критерієм відбору проектів для фінансування вважається наукова якість пропозиції. Уряди й різні відомства відстежують виникаючі в суспільстві потреби й реагують на них.

В останні десятиліття, поки відбувався процес становлення України, у світі виникли нові тенденції, сформувалися нові стосунки між ученими й суспільством. Раніше наука відповідала на запитання, як можна вирішити ту чи іншу проблему, а сьогодні суспільство вимагає, щоб наука передбачала завдання, які виникнуть найближчим часом, і знаходила способи їхнього рішення. Змінилася парадигма мотивації в науці: наука не тільки відповідає формованому в суспільстві попиту, але й передбачає й прогнозує промисловості галузі попиту знання. У зв'язку із цим необхідно прийняти світові трансформації в науковому суспільстві як даність і в майбутньому орієнтуватися на необхідність упровадження на вітчизняних державних і приватних підприємствах аналогічної системи раннього виявлення попиту в суспільстві на нове знання, а також необхідність появи людей з великими міждисциплінарними знаннями, що володіють сучасними технологіями й орієнтуються в новітніх досягненнях науки. Якщо в майбутньому відповідно до світової тенденції пріоритети науки будуть визначатися потребою суспільства, то вся система фінансування й управління наукою в Україні повинна зазнати значних змін.

На сучасному етапі для вітчизняної наукової сфери звичним є те, що пріоритети науки визначають або чиновники, або самі науковці, а також переконаність, що це і є правильні способи. Однак у ряді країн уже зараз відмовилися від такого простого підходу й перейшли до аналізу того, що буде потрібно суспільству через 10-30 років за допомогою залучення широкої громадськості, і вже на підставі таких оцінок формують пріоритети науки. У зв'язку із цим суспільство все більш активно включається в процес прийняття рішень про обсяги витрат на науку і її пріоритети. Як наслідок, держава все частіше передає право ухвалення рішення від жорстких структур управління й фінансування типу міністерств до більш гнучких, що спираються на колективну думку й експертизу (фонди, ради). Як правило, очікування суспільства перевершують те, що реально дає наука, і суспільство оцінює результативність наукового пошуку в основному з позицій економічної корисності.

Сьогодні в Україні відсутні необхідні умови для комерціалізації інтелектуальної власності, практично відсутній механізм державної підтримки просування вітчизняних об'єктів інтелектуальної власності на закордонні ринки, не унормовано захист прав на ці об'єкти за кордоном. Розроблювачі, наукові співробітники, керівники наукових організацій недостатньо обізнані про пріоритети сучасного ринку, потреби споживача, тому й маємо негативну динаміку в освоєнні досягнень науки, про що свідчить зменшення питомої ваги підприємств, організацій, які здійснюють розробку й використання нововведень. Винаходи, створені в процесі виконання НДР, використовуються в основному тільки в одній організації, як правило, тій, що є розроблювачем винаходу. У технічних університетах відсутні структури забезпечення комерціалізації винаходів. Причиною є низька організація науково-технічної сфери, неготовність її до роботи в ринкових умовах, обмеженість фінансування, низький рівень економічних знань новаторів.

Як наслідок - не використані в господарстві країни продукти творчої праці позбавляють учених, дослідників, винахідників матеріальних стимулів, гальмують творчу активність у створенні нових об'єктів техніки й технологій.

У сформованій ситуації в Україні необхідно консолідувати збережені елементи інноваційної інфраструктури, успадкованої від СРСР, надбудувавши над цим ефективну державну інноваційну політику й ринкові інститути стимулювання інновацій. Створення ефективної структури, що зможе управляти проектами комерціалізації інновацій, дасть можливість підприємствам зайняти ще вільні сегменти світового ринку.

Україна може скористатися досвідом Росії зі створення центрів трансферту технологій, ряду країн Заходу, Японії по створенню посередницьких фірм, які спеціалізуються саме на просуванні інновацій у виробництво. Український центр комерціалізації космічних технологій з'явиться в найближчі роки в рамках співробітництва з Європейською космічною агенцією й передбачає впровадження космічних розробок українських учених у промислове виробництво. Природно, копіювати не треба - усі країни мають відмінності: те, що працює в США, не завжди працює в Німеччині. Необхідно спробувати зробити те, що буде працювати в Україні. Ця специфіка стосується вітчизняного рівня комерціалізації технологій, законодавчої бази і пріоритетних галузей впровадження інновацій, а також самої атмосфери сприйняття молодою українською ринковою економікою з великим відсотком тінізації власне ідеї відкритості інноваційного процесу. Сьогодні в Україні вже ініціативно створюються структури різного рівня, що надають допомогу в комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності. Вони поки що нечисленні, не мають у своєму розпорядженні достатніх коштів й істотно не впливають на використання досягнень науки у вітчизняному виробництві.

У країнах Західної Європи і США для комерціалізації інтелектуальної власності, поряд з перерахованими методами (ліцензії, патенти і т.п.) використовують також так звані "вертикальний" і "горизонтальний" методи просування чи комерціалізації інтелектуальної власності (в основному інновації і ноу-хау).

При вертикальному методу весь цикл зосереджується в одній організації з передачею результатів, досягнутих на окремих стадіях інноваційної діяльності від підрозділу до підрозділу. Однак застосовність цього методу дуже обмежена - або сама організація повинна бути могутнім концерном, що поєднує усі види, виробництв і служб (наприклад, концерн "Вольво", що не випускає з рук навіть постачання своїх автомайстерень), або підприємство повинне розробляти і випускати вузький спектр дуже специфічної продукції, що не містить різнорідних складових частин (наприклад, нові хімічні чи фармакологічні матеріали).

Горизонтальний метод - метод партнерства і кооперації, при якому ведуче підприємство є організатором інновацій, а функції по створенню і просуванню інноваційних технологій розподілені між учасниками.

Проект Міжнародного кодексу поводження в області передачі технології (його розробка здійснювалася в 80-х роках у рамках Конференції ООН, але не закінчилася прийняттям документа) дає таке визначення учасника технологічного трансферу (ТТ): "Під стороною мається на увазі будь-яка фізична чи юридична особа публічного чи приватного права як індивідуальне, так і колективне (наприклад, об'єднання, компанії, фірми, товариства та інші асоціації) і будь-які їхні сполучення, незалежно від того, ким вони створені, кому належать, ким контролюються (державою, урядовими закладами, юридичними особами чи окремими громадянами) і де функціонують, а також держави, урядові заклади і міжнародні регіональні і субрегиональні організації, що беруть участь у міжнародних угодах по передачі технології, які носять комерційний характер".

Необхідною складової горизонтального методу просування інновацій є ТТ. У Європі, наприклад у Німеччині, класичним вважається розподіл функцій між учасниками інноваційного циклу.

Для України найбільш цікавий буде досвід Росії в цій сфері. У Росії можливості технологічного трансферу ґрунтуються на наявності і видах суб'єктів технологічної інноваційної діяльності (ТІД) з урахуванням спадщини інфраструктури радянського періоду.

Уряду необхідно системно підійти до вирішення цієї проблеми і зосередити увагу на вирішенні організаційно-фінансових питань діяльності науково-технологічного комплексу України, які є вирішальним чинником в інноваційному розвитку економіки держави.

Відповідно, подальші дослідження доцільно спрямувати на вирішення проблем із удосконалювання організації використання й комерціалізації досягнень науки, підвищення ефективності наукової й науково-технічної діяльності, тому що вони залишаються одними з найважливіших для економічного й соціального розвитку країни.

2.2 Механізм комерціалізації інтелектуальної власності в Україні

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. У цьому процесі є обов'язково як мінімум чотири учасники: автор розробок (винаходу, сорту рослин, корисної моделі тощо), стратегічний партнер, менеджер та інвестор.
Механізм комерціалізації є відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання продукту. Для менеджера інтелектуальний капітал має два основних компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати і ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю.

Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися в своїй сукупності (в інноваційному проекті), необхідно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва (бізнесу).

З означених позицій слід відзначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості в процесі господарської діяльності, тобто коли він створюється і використовується даним підприємством чи реалізується іншим підприємством (суб'єктом господарювання).

Для того, щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, слід проаналізувати процеси, що відбуваються безпосередньо у процесі створення інтелектуального продукту, тобто це результат свідомих дій підприємця (власника, інвестора).

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних факторів виробництва, тобто елементів постійного та змінного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступають як виробничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація інтелектуального продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу -- грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу.

З означених позицій інтелектуальний капітал у чистому вигляді-- це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, об'єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб'єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості). Вартість інтелектуального продукту (товару), що створений за умов застосування найманої праці, визначається як сума постійного, змінного капіталу та додаткової вартості. Вартісна оцінка інтелектуальної власності є інтелектуальний капітал, який об'єктивований та ідентифікований з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, який набув права інтелектуальної власності.

При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на самому підприємстві додаткова вартість складається з двох складових, а саме: з частини додаткової вартості, яка входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді, і з решти додаткової вартості, яка отримана при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або удосконалених засобів і предметів праці, найманої робочої сили.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами в зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, потрібно здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку.

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору.

...