Інтелектуальна власність як економічна категорія

За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії.

При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей -- володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об'єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинностей власника, а в інших виключних правочинностях: “забороняти” і “дозволяти”, в такому разі буде присутня правочинність лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

До правочинностей власників виключних прав відносно промислової власності з позиції юриста можна віднести:

а) правочинності володіння

б) визначення власника патенту;

в) хто з власників вирішує питання про підтримку чинності патенту (питання вирішують спільно або за більшістю голосів -- якщо співвласників декілька);

г) порядок сплати мита (одним із співвласників або кожним почергово);

д) правочинності користування:

е) право використання винаходу за патентом у власному виробництві;

є) право використання на інших підприємствах;

ж) право рекламно-комерційної розробки винаходу;

з) право використання винаходу за патентом при створенні підприємств будь-якої організаційно-правової форми, а також спільних підприємств;

і) правочинності виплати винагороди авторам і особам, що сприяють створенню, правовій охороні і використанню об'єктів промислової власності;

ї) правочинності розпорядження:

й) право надання дозволу на використання іншим особам, що містить:

к) право укладати договори про передачу права власності на патент; право продажу патенту;

л) право укладати ліцензійні договори з різним обсягом переданих прав;

м) право передачі в статутні фонди інших підприємств, під заставу, в кредит і т. д.

Коли укладається договір невиключної ліцензії, ліцензіату передаються права в обмежених рамках, і ліцензіар залишає за собою право подальшого використання винаходу або інше право в повному обсязі на тій же території.

Виходячи з цих правових позицій відносно використання інтелектуальної власності в умовах господарської діяльності, тобто в умовах комерційного використання результатів інтелектуальної діяльності, стає зрозумілою складність проблеми комерціалізації на рівні правових відносин, якщо мати на увазі певні труднощі, які мають місце при розробці договірних документів між суб'єктами договірних відносин.

З економіко-фінансової точки зору інтелектуальна власність в умовах господарської діяльності (комерціалізації) набуває головної ознаки -- це спроможність за рахунок її отримати доход, приносити відповідний ефект при її використанні.

Ця ознака логічно пов'язується з вимогами економічного змісту господарської діяльності, яка згідно з ст. 1.32 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” розглядається, як “будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою”.

Господарська діяльність пов'язана з підприємницькою діяльністю, тому нинішній підприємець, маючи у своєму активі продукт інтелектуальної власності, може розпоряджатися ним на свій розсуд.

В усіх випадках така діяльність можлива за умов укладення різного роду договірних відносин, що передбачено ст. 41 Цивільного кодексу України. Виникнення зобов'язань починається з моменту, коли договір, укладений за взаємною згодою сторін, стає чинним (статті 4, 151, 164 Цивільного кодексу України). У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуальної власності розглядається в правовій площині, а розгляду повинні передувати економіко-фінан-сові розрахунки, з якими пов'язано визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, які пов'язані з розробкою, адаптацією, підтримуванням на відповідному рівні об'єктів власності.

Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежуючим фактором тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуальної власності, які збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.

2.3 Перспективи розвитку комерціалізації інтелектуальної власності в Україні

Комерціалізація чи трансфер високих технологій для України явище нове. У країні дотепер немає інфраструктури для маркетингових досліджень,

вивчення попиту-пропозиції на технології, немає налагодженого механізму оцінки і захисту інтелектуальної власності. І розібратися навіть у єдиному питанні, чия ж власність передається компанії у виді технологічного процесу, розробленого багато років тому великим великим науково-дослідним колективом, чи декількома колективами, найчастіше буває вкрай складно.

І хоча венчурный ринок у нашій країні ще не сформований, інтерес закордонних компаній до уже наявних в Україні наукомістких розробкам досить високий. Багато компаній хочуть і можуть працювати з українськими вченими і технологами, однак їм завжди бракувало сполучної ланки - посередника, здатного говорити на одній мові і з замовником, і з розроблювачем нової технології, добре розуміти тонкості і самого технологічного процесу, і правових умов легальної передачі його зацікавленій стороні.

У рамках підписаної угоди про створення Українсько-американського центра по комерціалізації технологій на ринку України з'явилися кілька таких посередників. Серед них компанія AVentures, вона протягом багатьох років займається інвестуванням у проекти hі-tech, і буде сприяти пошуку ефективних технологій, перспективних для використання міжнародними корпораціями. Перші три її філії відкриються в найбільших промислових центрах України вже в 2003 році.

Переваги комерціалізації українських технологій. Їх небагато, але вони досить вагомі. Перелічимо основні з них:

а) Низька активність в області комерціалізації українських технологій дозволяє говорити про значний невикористаний потенціал у цій сфері.

Україна традиційно вважається країною з високим рівнем розвитку науки й утворення. У багатьох галузях знань зберігається світовий пріоритет українських наукових шкіл.

В останнє десятиліття в Україні відбувається найцікавіший процес переходу ряду технологічних розробок з військової області в цивільну - конверсія. Результатом конверсії стала приступність для комерціалізації безлічі унікальних винаходів і технологій, що раніше застосовувалися при виробництві військової техніки. Цей процес продовжується і в даний час.

Особливо сильні позиції колишньої "оборонки" в областях, пов'язаних з механікою, енергетичними пристроями, матеріалознавством і т.д.

б) Дешевина інтелектуальної власності в Україні. Вартість української інтелектуальної власності залишається набагато нижче світового рівня. З великим ступенем умовності це можна вважати перевагою, оскільки це, незважаючи на економічні складності, залучає в Україну інноваційний капітал з інших країн.

Практичний досвід і статистичні дані показують, що найбільший інтерес до українського ринку інтелектуальної власності виявляють європейські компанії. Причина, на погляд автора, полягає в територіальній близькості і високій розвиненості наукових і культурних зв'язків України і Європи.

Відповідно до статистики, інтерес азіатських країн до українських технологій не дуже великий. Однак суб'єктивний досвід говорить про зворотнє. Південнокорейські і японські компанії надзвичайно активні на нашому ринку інтелектуальної власності. Такі гіганти, як LG і Samsung, мають в Україні дочірні структури, що спеціалізуються на пошуку і трансфері технологій, що охоплюють, практично, усі сфери науки, пов'язані з напівпровідниками, електронікою, телекомунікаціями,виробництвом електроапаратури і побутової техніки. Ряд японських фірм, таких, наприклад, як "Сумимото", протягом багатьох років бере участь у патентуванні українських розробок.

Країни Північної Америки, США і Канада, займають проміжне місце на ринку української інтелектуальної власності. Американські венчурні капіталісти присутні на нашому ринку через свої дочірні структури чи українських партнерів, наприклад, через спеціалізовані консалтингові фірми. Участь посередників такого роду в даному випадку дуже важлива, оскільки вони забезпечують взаєморозуміння між представниками двох різних ділових культур, а також мовну сумісність. Чисто психологічно американському інвестору чи промисловцю легше вести справи з американською же компанією, що представляє нову технологію, не особливо цікавлячись питанням, звідкіля ця технологія з'явилося.

Для того щоб діяльність по комерціалізації технологій увінчалася успіхом, необхідно пройти послідовно всі етапи інноваційного процесу:

сформулювати ринкові переваги технології, підготувати переконливу комерційну пропозицію, знайти свою цільову групу потенційних інвесторів, укласти контракт, довести продукт до стадії привабливого товару, нарешті, зробити „сигнальну” партію і почати завоювання ринку.

На всіх етапах розроблювачам знадобиться допомога - фінансова, технічна, інформаційна, патентно-правова підтримка і т.д. Але саме головне, на погляд автора, це усвідомлення того, що комерціалізація технологій - це не просто НІОКР, а, насамперед , проект, що підкоряється всім закономірностям проектно-орієнтованого менеджменту. Повинні бути чітко сформульовані мети і методи їхнього досягнення, визначені джерела ресурсів, повинна бути сформована надійна, енергійна і компетентна команда, куди повинні увійти фахівці різного профілю - учені, менеджери, юристи (нехай навіть кожний у кількості однієї людини). Члени команди повинні бути об'єднані неформально чи юридично, мати сильну мотивацію, між ними чітко повинні бути розподілені права й обов'язку.

Усі вищезгадані умови сильно збільшують імовірність успіху. Існує емпірична залежність між кількістю спочатку відібраних і успішних інноваційних проектів. Зі ста спочатку відібраних технологій десять одержують фінансування, з цих десяти тільки одна виявляється комерційно заможною. Однак така статистика не може і не повинна бути основою для песимізму. За даними Державної служби Інтелектуальної Власності України, розроблені такі перспективи розвитку інтелектуальної власності на 2009-2014 рр.:

а) Розвиток нормативно-правової бази у сфері інтелектуальної власності:

1) продовження адаптації національного законодавства до законодавства ЄС;

2) приведення законодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність до Цивільного кодексу України;

3) приведення норм Цивільного кодексу України у відповідність з усталеними міжнародними нормами у сфері інтелектуальної власності;

4) приведення у відповідність актів національного законодавства у сфері інтелектуальної власності між собою та із загальним законодавством України;

5) забезпечення лібералізації, спрощення, прискорення, максимальної зручності для заявників процедур набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності;

6) забезпечення максимальної формалізації для підрозділів державної системи правової охорони інтелектуальної власності процедур щодо проведення експертизи заявок на об'єкти промислової власності та усіх правовідносин системи з особами, які отримують послуги щодо набуття, здійснення й захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності;

7) врахування при удосконаленні законодавства з питань інтелектуальної власності необхідності забезпечення діяльності закладів державної системи правової охорони інтелектуальної власності та суб'єктів права інтелектуальної власності в сучасних умовах інформаційного суспільства й необхідності використання інформаційно-комп'ютерних та телекомунікаційних технологій;

8) посилення дієвості й доступності правових і адміністративних механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

9) законодавче посилення захисту прав інтелектуальної власності, зокрема шляхом посилення відповідальності за порушення авторських прав;

10) максимальне врахування у спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності змін, що відбуваються в міжнародному праві, з одночасним забезпеченням охорони національних інтересів України;

11) вивчення питання щодо доцільності розробки та прийняття законів про приєднання України до нових міжнародних договорів, зокрема до Європейської патентної конвенції, Лісабонської угоди щодо охорони географічних зазначень тощо;

12) визначення прийнятих механізмів правової охорони нових об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема традиційних проявів культури/фольклору, традиційних знань, генетичних ресурсів тощо;

13) вдосконалення правового регулювання економічних аспектів права інтелектуальної власності, в тому числі системи сплати зборів і мита за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, вдосконалення правових механізмів економічного стимулювання творчості тощо;

14) удосконалення системи колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав та механізмів діяльності організацій колективного управління.

б) Удосконалення механізмів захисту прав у сфері інтелектуальної власності:

1) посилення державного контролю та координації дій правоохоронних і контролюючих органів щодо боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності;

2) забезпечення представництва Міністерства освіти і науки України та/або органів і установ державної системи правової охорони інтелектуальної власності в усіх судах на всій території України, в яких зазначені особи є стороною процесу;

3) ініціювання питання щодо доцільності створення спеціалізованого Патентного суду (Суду з питань інтелектуальної власності) для розгляду справ, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності;

4) сприяння запровадженню альтернативних способів вирішення спорів (медіація);

5) скорочення термінів та покращення якості розгляду звернень юридичних і фізичних осіб, що надходять до закладів та установ державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

6) розширення повноважень Апеляційної палати Держдепартаменту, забезпечення відкритості прийнятих нею рішень, надання можливості третім особам подавати заперечення проти рішень Держдепартаменту.

в) Удосконалення діяльності у сфері авторського права і суміжних прав:

1) сприяння легальному бізнесові у сфері авторського права й суміжних прав з метою детінізації цього ринку;

2) активізація співпраці й налагодження ділового партнерства суб'єктів авторського права і суміжних прав з державними органами й громадськими об'єднаннями;

3) здійснення заходів щодо легалізації програмного забезпечення, яке використовується в органах виконавчої влади, в тому числі шляхом збільшення бюджетного фінансування цих заходів;

4) здійснення заходів щодо включення державними телерадіокомпаніями до своїх бюджетів видатків на виплату винагороди за використання об'єктів авторського права і суміжних прав;

5) запровадження заходів щодо вдосконалення системи колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав та діяльності організацій колективного управління.

г) Удосконалення експертизи заявок на об'єкти промислової власності

1) здійснення заходів, спрямованих на визначення можливості й доцільності набуття відомством статусу Міжнародного пошукового органу та Міжнародного органу попередньої експертизи в системі міжнародного Договору про патентну кооперацію;

2) запровадження електронного діловодства щодо експертизи заявок на об'єкти промислової власності та вдосконалення технології розгляду заявок на об'єкти промислової власності на основі впровадження автоматизованих систем;

3) удосконалення методичного забезпечення діяльності експертизи заявок на об'єкти промислової власності, забезпечення ідентичного застосування норм законодавства та формалізація прецедентів;

4) запровадження системи подання заявок через мережу Інтернет у електронному вигляді й скорочення до мінімуму обсягів заявок, що подаються на паперових носіях;

5) скорочення строків розгляду заявок на об'єкти промислової власності із врахуванням строків конвенційних пріоритетів відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності;

6) удосконалення контролю за якістю експертизи заявок.

д) Патентно-інформаційне забезпечення у сфері інтелектуальної власності та забезпечення широкого доступу громадськості до інформації, пов'язаної з набуттям прав на об'єкти права інтелектуальної власності

1) всебічний розвиток основних напрямів патентно-інформаційного забезпечення у сфері інтелектуальної власності;

2) удосконалення інформаційного забезпечення процедури експертизи заявок на об'єкти промислової власності відповідно до світових тенденцій переважного використання інформаційних ресурсів, що надаються в глобальній мережі Інтернет, у тому числі доступу до комерційних баз даних;

3) уніфікація процедури міжнародного обміну патентною документацією, який здійснюється з метою комплектування патентних фондів державної системи правової охорони інтелектуальної власності, з урахуванням тенденцій переходу відомств з питань інтелектуальної власності багатьох країн до представлення патентної інформації лише в Інтернеті;

4) здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення постійного комплектування патентно-інформаційних ресурсів України національною патентною документацією, удосконалення цього процесу шляхом поступового переходу до комплектування офіційними публікаціями виключно на електронних носіях;

5) розробка та реалізація комплексу заходів, спрямованих на створення цифрової патентної бібліотеки.

е) Підготовка спеціалістів з питань інтелектуальної власності, поширення знань, формування в суспільстві високого рівня культури й освіти у сфері інтелектуальної власності

1) формування правової культури з питань інтелектуальної власності серед широких верств населення, в тому числі з використанням сучасних телекомунікаційних засобів;

2) проведення публічних інформаційних акцій по роз'ясненню негативних наслідків неправомірного використання об'єктів права інтелектуальної власності, в тому числі із залученням власників таких прав;

3) оновлення форм і методів роботи щодо підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації різних соціальних категорій та вікових груп населення, патентних повірених, працівників органів державної влади, місцевого самоврядування й керівників підприємств, установ та організацій, до компетенції яких належать питання інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності;

4) створення умов для підготовки наукових кадрів у сфері інтелектуальної власності;

5) розвиток міжнародного співробітництва з питань освіти у сфері інтелектуальної власності шляхом створення міжнародного навчально-наукового центру і запровадження освітньої діяльності, пов'язаної із реалізацією міжнародних магістерських програм підготовки фахівців у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності;

6) удосконалення науково-методичного забезпечення освітньої діяльності;

7) охоплення навчанням у сфері інтелектуальної власності нових категорій населення, насамперед шкільної молоді старшого віку;

8) створення умов для підготовки й видання нових наукових розробок, книжок, в тому числі навчальних посібників у сфері інтелектуальної власності; 9) удосконалення нормативно-правової бази діяльності представників у сфері інтелектуальної власності (патентних повірених), зокрема шляхом посилення контролюючої ролі громадськості за їх діяльністю, сприяння постійному підвищенню кваліфікації патентних повірених, посилення державного впливу на якість надання ними послуг з набуття, здійснення й захисту прав інтелектуальної власності;

10) розвиток міжнародної співпраці, у тому числі поглиблення співробітництва з Академією ВОІВ;

11) покращення інформування широкої громадськості про діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності.

є) Участь України у здійснення міжнародної політики з метою підвищення міжнародного іміджу нашої держави та впливу України на міжнародні процеси у сфері інтелектуальної власності

1) активізація участі в адміністративно-організаційній діяльності ВОІВ, програмній і бюджетній політиці цієї організації;

2) послідовне відстоювання національних інтересів у рамках участі у керівних органах ВОІВ, постійних комітетах і робочих групах, реалізація та ініціювання спільних проектів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку малих і середніх підприємств;

3) проведення досліджень норм міжнародного права з метою визначення проблемних питань та ефективних шляхів їх розв'язання;

4) здійснення аналізу норм міжнародних договорів з метою визначення доцільності приєднання до них;

5) проведення досліджень щодо визначення доцільності членства України в Європейській патентній організації з метою вивчення переваг і недоліків вступу до цієї організації;

6) реалізація Програми співробітництва на 2008-2010 рр. між Державним департаментом інтелектуальної власності та Європейським патентним відомством;

7) відстоювання інтересів України щодо взаємного захисту географічних зазначень у рамках переговорного процесу відносно створення зони вільної торгівлі з урахуванням потреб національних виробників;

8) здійснення комплексу заходів щодо забезпечення правової охорони інтелектуальної власності УЄФА у зв'язку з проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу. Зокрема, активізація участі в утвореній при Кабінеті Міністрів України Координаційній раді з питань захисту прав інтелектуальної власності УЄФА та вдосконалення діяльності створеної при Держдепартаменті постійно діючої групи експертів з питань інтелектуальної власності УЄФА. Зокрема, забезпечення невідкладного й ефективного проведення експертизи заявок, пов'язаних із інтелектуальною власністю УЄФА, з тим, щоб державна реєстрація прав на них здійснювалась впродовж 6-ти місяців від дня їх подання, а також був забезпечений терміновий розгляд заперечень проти реєстрації заявок, що порушують права УЄФА.

Процес комерціалізації науки в Україні має гарні перспективи. У залежності від того, наскільки грамотно сформульована мета, переваги технології, обрана стратегія, підібрані люди - від цього залежить успіх роботи.

ВИСНОВОК

Узагальнюючи наведений вище матеріал відмітимо, що для покращення ситуації з охороною та комерціалізацією інтелектуальної власності в Україні необхідно пройти ще великий путь. Наведеyо деякі пропозиції стосовно покращення ситуації в цій сфері.

Потрібно вивчити питання про доцільність приєднання України до низки міжнародних конвенцій і договорів, зокрема до Мадридської угоди 1891 р. про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, указань походження товарів (у редакції Стокгольмського акту 1967 р.); Лісабонської угоди про захист назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Брюссельської конвенції про поширення несучих програми сигналів, що передаються через супутники, 1974 р.; Договору про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) 1989 р.; Вашингтонського договору про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем 1989 р.; Євразійської патентної конвенції (ЄПК) 1994 р.

Також слід внести в перелік актів законодавства України, щодо яких необхідна адаптація до законодавства ЄС, нормативні документи ЄС із питань охорони інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві, мережі Інтернет.

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, -- з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них -- вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації.

Нарешті, у цій сфері необхідно вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР.

Список використаної літератури

1. Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие авторского и патентного права. : Наука. 1990.

2. Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.

3. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. - М., Юрид.лит.,1988.

4. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996. С. 136 -149.

5. Коренной А.А. Современные проблемы инновационного менеджмента. - Киев: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им.Г.М.Доброва НАН Украи-ны, 1997.-20с.

6. Мова Н., Хаустов В. Инновационная деятельность в Украине и направления ее развития // Экономика Украины. - 2001. - №6. - с.29-33.

7. Петренко Н.И. Организация и механизм финансирования инновационных проектов в сфере малого предпринимательства// Киев: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины, 1997.-67с.

Размещено на Allbest.ru