Теорія грошей і грошового обігу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна Податкова Адміністрація України Національний Університет Державної податкової служби України

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Політична економія»

на тему: «Теорія грошей і грошового обігу»

Ірпінь - 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність грошей і грошового обігу

1.1 Розвиток форм вартості грошей і грошового обігу

1.2 Функції грошей, як загального еквіваленту та їх еволюція

1.3 Сучасні зміни у грошовому обігу

Розділ 2. Грошова система та особливості її функціонування в Україні

2.1 Реалізація грошового обігу в Україні

2.2 Інфляційні процеси, їх вплив на сталість національної валюти

2.3 Регулювання грошового обігу в умовах світової фінансової кризи

Розділ 3. Напрями підвищення сталості грошової одиниці в країнах з ринковою економікою

3.1 Зарубіжний досвід забезпечення сталості грошової одиниці в постсоціалістичних країнах

3.2 Шляхи подолання інфляційних процесів в Україні з урахуванням практики в країнах з ринковою економікою

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

грошовий інфляційний економіка

Актуальність роботи полягає в необхідності пошуку дієвих заходів щодо покращення функціонування грошового обігу в країні та забезпечення сталості її національної валюти.

Розбудова в України ринкової економіки висунула на передній край економічної науки та практики дослідження і вивчення сутності та механізмів функціонування категорій «гроші» та «кредит». На їх використанні грунтується більшість інструментів ринкового господарювання: ціноутворення, розрахунково-платіжні відносини, банківська діяльність, системи економічного стимулювання, комерційний розрахунок, інвестиційна діяльність, оподаткування, фінансовий ринок. З урахуванням закономірностей функціонування грошей і грошового ринку, банків, банківської системи формується економічна політика держави взагалі і грошово-кредитна політика центрального банку зокрема, здійснюється державне регулювання всіх сфер економічного життя суспільства.

Практичне значення даної теми полягає у тому, що знання теми „Теорія грошей і грошового обігу” забезпечує системний аналіз норм чинного банківського законодавства, знання форм та систем грошового обігу та методів його регулювання.

Дослідженням теорії грошей і грошового обігу займались такі вітчизняні і зарубіжні науковці як М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, Предборського В.А. Гальчинський А. Демківський А.В. Лукінов, М.М. Павлишенко, Кемпбелл Р. Макконнел, Стенлі, Л. Брю, Демківський А.В, М.М. Павлишенко, Ковальчук Т., Коваль М.

Метою роботи є дослідження теоретичних засад функціонування грошей і грошового обігу в країні та характеристика їх особливостей. Відповідно до визначеної мети були поставлені такі завдання:

- дослідження форм вартості грошей і грошового обігу, сучасних змін у грошовому обігу

- вивчення грошей, як загального еквіваленту та їх еволюція, шляхів подолання інфляційних процесів в Україні з урахуванням практики в країнах з ринковою економікою

- вивчення зарубіжного досвіду забезпечення сталості грошової одиниці в постсоціалістичних країнах.

Об'єкт дослідження - функціонування грошей і грошового обігу в Україні.

Предмет дослідження - форми і методи забезпечення сталості національної валюти.

Структура роботи. Робота включає розділи, вступ, висновки, список використаних джерел, табличні матеріали.

1. Сутність грошей і грошового обігу

1.1 Розвиток форм вартості і грошового обігу

Гроші одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується і про них в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К.Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів ХІХ-ХХ ст. - Дж.С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, М. Фрідмана та ін.

Починаючи з Аристотеля і до ХVІІІ ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли в наслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обіну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції. Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Сміта, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. [1, стор.5-6]

Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Очевидно, що перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад.

У різних народів різні товари виділялися на роль загального еквіваленту. В Стародавньому Єгипті це було зерно, в Середньовічній Західній Європі - велика рогата худоба (в давніх джерелах знаходимо відомості про ціну лицарських латів - 50 волів), в Західній Африці майже до нашого часу - брили солі. У наших предків - хутро (в літописах згадуються кунні гроші) тощо.

Поява загального еквівалента певною мірою розв'язує суперечність загальної форми вартості: продавець товару може придбати будь-який інший товар за допомогою товару - еквівалента, що стимулює розвиток обміну і через нього - виробництва. Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують різні метали. Їх власна споживна вартість відходить на другий план, найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Споживна вартість грошей полягає в тому, що вони виконують функцію загального еквіваленту, визнану всім суспільством. Золоті гроші зберігають і споживну вартість даного дорогоцінного металу.

Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Вони виконують свої функції у результаті безперервного руху в сфері обігу. В обігу гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні виступати в певній формі, яка забезпечувала б їм необхідну довіру з боку суб'єктів ринку та необхідні зручності і вигоди останнім. Грошовий обіг - це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. У міру розвитку ринку, розширення і поглиблення грошових відносин ускладнювалися вимоги з боку ринку до грошей. У відповідь на це гроші змінювали свою форму.

Спочатку грішми були найбільш ходові товари (худоба, сіль, риба, хутро, прикраси тощо). Згодом на роль грошей були висунуті метали, і гроші набули форми зливків металів, яка мала величезні переваги перед попередньою їх формою. Такі зливки одержали назву монети. Монета - зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу. Монета виявилась найдосконалішою формою дійсних грошей. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, який проіснував у національному грошовому обігу до 30-х років ХХ ст., поступившись місцем нерозмінним на золото паперово-кредитним грошам. На золоті монети вільно обмінювались паперові і кредитні гроші, які знаходяться паралельно із золотими грішми в обігу. У сучасній грошовій системі функціонують паперові й кредитні гроші. Паперові гроші - знаки, символи цінності (вартості), що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу. Вони не мають золотого забезпечення, тому їх ще називають білетами державної скарбниці. Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

Вексель - це письмове боргове зобов'язання встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу після закінчення встановленого строку.

Банкнота - це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.

Чек - письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунку на інший рахунок певної суми грошей.

Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.

Електронні гроші - це банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.

Отже, форми грошей, що знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Досить важливим є питання їх кількості для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.

Закон грошового обігу - спроба усвідомити шляхи подолання або уникнення надзвичайно складного економічного явища, що пов'язане саме з паперовими грошима - інфляції.

Серед грошей, що характеризують грошові відносини в суспільстві, основними є грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот.

Грошовий оборот - явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Складовими частинами грошового обороту є фінанси, кредит і грошовий обіг. Таким чином, грошовий обіг представляє собою просте переміщення грошей між суб'єктами економічних відносин для реалізації грошового обороту. Якщо грошовий оборот - це рух грошей у формі капіталу, то грошовий обіг - це рух грошей у формі грошей.

Отже, грошовий обіг -- це рух грошей у готівковій і безготівковій формах для обслуговування потреб реалізації товарів, а також нетоварних платежів і розрахунків у господарстві.

Об'єктивну основу грошового обігу становлять суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва, в якому рух грошового капіталу обслуговує відносини розподілу і обміну, а через амортизаційні відрахування і фонди обігу забезпечується обслуговування процесу виробництва і споживання.

В своїй сукупності грошовий обіг охоплює сфери обігу і виробництва як безперервного процесу. Його стадії руху охоплюють: амортизація, заробітна плата, податкові платежі, нагромадження.

Тому при визначенні поняття грошового обігу слід виходити з того факту, що він обслуговує процеси виробництва, розподілу, обігу і споживання. Його організація і функціонування безпосередньо впливає на ефективність прийняття рішень на всіх стадіях суспільного відтворення, опосередкує їх і допомагає забезпечити якісну і кількісну взаємодію суспільного відтворення на всіх його стадіях.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковий і безготівковий.

Готівковий грошовий обіг - це рух грошей у формі готівки: банкнот, розмінних монет і паперових грошей (скарбничих квитків) у функції засобу обігу і у ряді випадків у функції платежу. [3, с.72-88]

1.2 Функції грошей, як загального еквіваленту та їх еволюція

Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством. Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом. Гроші - це товар товарів. Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту. Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось. Гроші - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ.

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують. Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима: міра вартості; засіб обігу; засіб нагромадження та утворення скарбів; засіб платежу; світові гроші.

Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна - це вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто в нашій умові (достатньо назвати ціну товару, щоб покупець або продавець зрозуміли, про що йдеться).

Поки в обігу було золото, гроші мали власну вартість, яка була еталоном для виміру всіх інших вартостей. З виникненням паперових грошей (вперше такі гроші виникли в Китаї в ХI ст. В Європі та Америці були запроваджені наприкінці XVII- у XVIIІ ст.) країни встановлювали золотий вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. У цей період паперові (номінальні) гроші були представниками золотих (реальних) грошей в обігу. В XVIIІ - ХІХ ст. паперові гроші в основному вільно в банках можна було обміняти на золоті монети, і саме цей обмін називався тоді конвертованістю грошей. На початку 70-х рр. США двічі проводить девальвацію (зменшення золотого вмісту) долара. А на початку 1976 р. представники провідних західних країн підписують на Ямайці угоду, згідно якої відмовляються надалі встановлювати золотий вміст своїх валют. Відбулася неминуча, але ще досі мало усвідомлена подія - гроші розірвали зв'язок із золотом, світова економіка увійшла в епоху "паперових грошей", а золото знов стало звичайним товаром. Цю подію можна повною мірою тлумачити як завершення розвитку форм вартості: наприкінці ХХ ст. людство розпрощалося з "товарними грошима" і увійшло в період "знакових грошей".

Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює лише один фактор, але дуже суттєвий - інфляція.

Друга функція грошей - засіб обігу - пов'язана з тим, що обіг товарів в умовах розвинутого товарного виробництва і обміну здійснюється за допомогою грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що спричинила появу паперових грошей.

Третя функція грошей - засіб нагромадження або утворення скарбів - пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу.

У період існування реальних грошей будь-яка монета, не витрачена власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був повністю ліквідним, тобто здатним у будь-який момент повернутися в обіг, не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в ті часи грошова маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в такий безумовний скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал. Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене.

Четверта функція грошей - засіб платежу - пов'язана з кредитом. В економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі купівлі робочої сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою пов'язана поява паперових грошей.

Остання функція грошей - світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе національні мундири і предстають у своїй первісній формі - у формі золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської валютної угоди конвертованість валюти - це вільний обмін по плаваючому курсу національної валюти на валюту іншої держави. Світові гроші-це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. [1, 47]

1.3 Сучасні зміни в грошовому обігу

Грошова система -- це форма організації грошового обігу, що історично склалася в даній країні, і закріплена законодавчими актами. Грошові системи сформувались з утвердженням централізованих держав. Нинішні грошові системи включають в себе такі основні елементи: певну грошову одиницю (її найменування і масштаб цін); види державних кредитних і паперових грошових знаків, розмінної монети, що мають законну платіжну силу; форми і умови безготівкового платіжного обігу; порядок обміну національної грошової одиниці на іноземну і валютні курси; органи, що відають організацією грошового обігу. Історично існували два типи грошових систем -- біметалізм і монометалізм. В основі грошової системи біметалізму знаходяться два метали -- золото і срібло. Однак, біметалізм виявився нежиттєвою системою, адже існування двох мір вартості суперечить суті грошей як єдиного загального еквівалента. Тому у другій половині XIX ст. у більшості європейських країн і в США утвердилась система золотого монометалізму.

Система золотого монометалізму у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

1) система золотомонетного обігу;

2) система номінальних грошових знаків (банкнот) із золотозливковим чи золотодевізним стандартом;

3) система паперово-кредитного обігу, в основі якої знаходяться кредитні гроші, що не обмінюються на золото. Остання фактично стала новим типом грошової системи.

Золотомонетний обіг -- найдорожча, але разом з тим і найбільш стійка грошова система. Усі функції грошей виконують дійсні (золоті) гроші у формі монет. При цій системі не буває ні нестачі, ні надлишку золотих грошей, які вільно випадають з обігу і вільно повертаються до нього завдяки функції нагромадження (утворення скарбів).

Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Практично відбувається процес демонетизації золота (втрати золотом грошових функцій). Відповідно до Ямайської угоди 1976 р. з 1 квітня 1978 р. золотий вміст національних валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований. Нині золото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовують. Золото купують тепер як звичайний товар. Практично воно виконує, по-перше, функцію засобу нагромадження скарбів, по-друге, бере участь у визначенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперових, електронних карток тощо).

Розвал системи золотодевізного стандарту відбувся в кінці 60-х років, а з 1971 р. введено так званий "плаваючий" курс валют. Відбувся перехід до системи паперових грошей.

Паперово-грошова система має такі специфічні риси, що інколи її називають новим типом грошової системи. Для неї характерні такі основні особливості:

основу становлять кредитні гроші (банкноти);

золото вилучається із внутрішнього і міжнародного обігу, відміняється офіційний золотий вміст забезпечення грошової одиниці і розмін банкнот на золото;

зменшується обіг наявних грошей (готівки) і значно зростає обіг безготівкових грошових засобів;

відбувається повна монополізація випуску грошей державою;

зростає значення державного регулювання грошового обігу. Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні

білети, електронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні права запозичення (СПЗ), гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс визначається на основі середньозваженого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42%. На практиці долар США залишається основним міжнародним платіжним засобом. Використовуються національні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському Союзі використовують як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЄКЮ, яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу, з 1 січня 1999 р. перейменована в євро.

Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний розвиток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'ютеризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлення необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника -- золота.

Сьогодні відбувається перехід до системи нерозмінних кредитних і "електронних" грошей, роль готівки все зменшується. [2, с.79-81]

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського та кейнсіансько-монетаристського синтезу. На першому етапі (1991-1994рр.) у ній переважали настрої недооцінки сталості грошей та монетарної політики, пріоритетності прямого державного регулювання економіки, перебільшення значення фіскально-обюджетної політики тощо. На другому етапі (1994-2000рр.) був проголошений курс на прискорене формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, стимулювання розвитку підприємництва, посилення стимулюючих властивостей податкового механізму та на підвищення ролі монетарної політики в системі економічного регулювання. Подібна переорієнтація адекватна ідеям сучасного монетаризму. Проте більш-менш послідовно і повно вона була реалізована у сфері монетарної політики. [1, с.351]

2. Грошова система та особливості її функціонування в Україні

2.1 Реалізація грошового обігу в Україні

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг - це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг - це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економіки, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким рівнем життя більшої частини населення та досить високими темпами інфляції.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають взаємозв'язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу. [13, с.51]

Грошовий обіг забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон'юнктури в цілому. Зміна грошової маси впливає на кон'юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток. Тому, регулювання грошової маси є ключовим напрямом державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.

З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з погляду практики її регулювання -- динаміка руху обсягу та структури.

У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями:

* за ступенем «готовності» окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності;

за формою грошових засобів (готівкові, депозитні)

за розміщенням у суб'єктів грошового обороту;

за територіальним розміщенням та ін.

Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і немає чіткого розмежування між власне грошима і високоліквідними активами, що вже не є грошима. За цим критерієм наука і практика виділяють кілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показні маси, що називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат -- це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності.

У статистичній практиці України визначаються і використовуються для цілей аналізу і регулювання чотири грошові агрегати: МО, МІ, М2, МЗ.

Агрегат МО відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

Агрегат МІ включає гроші в агрегаті МО + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 -- це гроші в агрегаті МІ + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладень та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.

В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996 р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані табл. 2.1.

На кінець липня 2008 року обсяги фінансування внутрішнього кредиту та чистих зовнішніх активів депозитних корпорацій становили 584,8 млрд. грн., або зросли за місяць на 18,4 млрд. грн., за рахунок збільшення на 16,6 млрд. грн., грошової маси, на 4,2 млрд. грн., коштів акцій та інших форм участі у капіталі депозитних корпорацій (за рахунок збільшення статутного капіталу на 3,4 млрд. грн.), на 0,1 млрд. грн., коштів Уряду України за зменшення коштів за іншими статтями на 2,5 млрд. грн.[6,с.66-68]

Таблиця 2.1. Грошова маса, що обслуговує грошовий оборот в Україні (на кінець періоду), млрд. грн.

Показник грошової маси	1997	1998	1999	2000	2001	2007	2008(липень)
Агрегат М0	6,1	7,1	9,6	12,8	19,5	111,12	130,92
Агрегат М1	9,0	10,3	14,1	20,7	29,8	181,67	207,80
Агрегат М»	12,4	15,4	21,7	31,4	45,0	391,27	463,06
Агрегат М3	12,5	15,7	22,1	32,1	45,5	396,16	467,232

Протягом п'яти після реформових років грошова база та грошова маса зростали щорічно, збільшившись відповідно в 4,7 та в 4,8 рази. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту зазначене зростання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорстокою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за п'ять років знецінилась у 2,1 рази, а відносно долара США -- в 2,8 рази.

Значний інтерес становить структура грошової маси та її динаміка за п'ять років. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівки в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) було майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційні наслідки. У 1998 та 1999рр. структура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися питома вага готівки в агрегаті МЗ, а збільшення грошової бази відбувалося повільніше, ніж зростання МЗ, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Кардинально змінились монетарні показники грошової маси на даний час (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Монетарні індикатори грошової маси (зміна у річному обчисленні, %)

Основні монетарні індикатори	2007 липень	2007 грудень	2008
			червень	Липень
М3	43.1	51.7	48.7	47.4
М1	36.9	47.4	42.9	39.8
Чисті вимоги до центральних органів державного управління	-41.3	20.2	8.4	14.5
Вимоги до інших секторів економіки	75.1	73.7	63.5	60.7
у т.ч. за кредитами	76.0	74.0	64.1	61.1
Чисті зовнішні активи	-35.7	-28.0	-19.8	-20.3

Станом на 01.08.2008 р. грошова маса М3 становила 467.2 млрд. грн. і збільшилася порівняно з червнем поточного року на 16.6 млрд. грн., або на 3.7% за рахунок зростання інших депозитів (на 10.6 млрд. грн., або на 4.8%) та готівкових коштів в обігу поза депозитними корпораціями (на 6.2 млрд. грн., або на 5.0%).

Обсяг переказних депозитів у липні порівняно з червнем зменшився на 4.8 млн. грн., обсяг коштів за цінними паперами крім акцій - на 97.6 млн. грн., або на 2.3%.

2.2 Інфляційні процеси їх вплив на сталість національної валюти

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в Європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини «Гроші стимулюють торгівлю» були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею «Аналіз грошей та торгівлі» (1705), Якоб Вандермет - «Гроші відповідають всім речам» (1734), епіскоп Беркл і «Вопрошающий» (1737), що робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.

Велику увагу приділяв проблемі інфляції і Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією. [14,с. 28]

Iнфляцiя властива бiльшостi економічно-розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення цьому економiчному процесу.

Пiд iнфляцiєю, розумiють будь-яке знецiнення грошовоi одиницi, тобто систематичне зростання цiн незалежно вiд того, якими причинами цей процес викликається. Це, звичайно, не означає, що пiдвищуються обов'язково всi цiни. Навiть у перiоди досить швидкого зростання iнфляцii деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а iншi навiть знижуватися.

Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер.

Є три види інфляції:

І. За формами виявлення

ІІ. За темпами інфляції

ІІІ. За факторними формами

Знаючи види інфляції, що виникають за тих чи інших обставин, з'ясуємо причини цього виникнення. Виникнення інфляції може бути викликаний державними займами в Центральному банку.

Виникає інфляція і при активних процесах мілітаризації в державі, при високому рівні монополізації ринків, під впливом зовнішніх факторів (ростом світових цін). Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжусться нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

Ключовий момент сучасноi iнфляцiї розвинутих економічних систем полягає в тому, що вона розвивається як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу - захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка України потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Відносно низькі темпи інфляції спостерігалися до 2006 року, а після цього періоду прослідковується тенденція до стабільних темпів її приросту. Пов'язано це в першу чергу із політичною кризою в Україні, з невиваженою економічною політикою - політикою «проїдання». Інфляція в Україні 2007 року досягнула 16%. За оцінками експертів цього року очікується зростання ВВП на рівні 7% (раніше прогнозувалося - 6,5%) при інфляції 14,5% (раніше - 7,5%). Зростання ВВП в 2008 році очікується на рівні 6,8% (раніше - 7,2%), інфляція (грудень до грудня попереднього року) - 9,6% (6,8%). [10, с.45]

2.3 Регулювання грошового бігу в умовах світової фінансової кризи

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1445%, у 1993 році -- 6288%, у 1994 році -- 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомог і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів.

Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем.

Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році -- 27,4 відсотка, в 1994 році -- 24,0 відсотка, в 1995 році -- 23,2 відсотка, в 1996 році -- 16,8 відсотка, в 1997 році -- 27,3 відсотка, в 1998 році -- 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; крупномасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції.

Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки.

Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

З 2000 року поступово відбувався вихід з фінансової кризи періоду минулих років. Виділимо основні фактори, які цьому сприяли:

По-перше, в українській економіці розпочався стійкий процес підвищення продуктивності праці та зростання промислового виробництва. По-друге, у державний бюджет почали надходити доходи від продажу державних підприємств, що у свою чергу, дало змогу збільшувати соціальні виплати населенню.

Третім джерелом доходів державного бюджету та громадян у ці вісім років стало нарощування іноземних інвестицій. Так з липня 2003 року по липень 2008-го приріст обсягу прямих іноземних інвестицій становив 30,4 млрд. дол. США: з 6 млрд. дол. до 36,5 млрд.

Четвертим дуже важливим джерелом доходів держави та українців стали кошти, що почали надходити в Україну у вигляді кредитів приватному сектору (банкам та корпораціям). Приватні підприємства України за останні чотири - п'ять років змогли наростити обсяги кредитної заборгованості перед іноземними фінансовими та промисловими компаніями майже з нуля до 85 млрд. дол. США. Інфляція у 2007-2008 роках значною мірою стала наслідком накачування економіки кредитними коштами, що залучалися за кордоном - потім дуже суттєва їх частина видавалася у вигляді споживчих та іпотечних кредитів населенню.

П'ятим джерелом доходів громадян у ці роки були кошти, що надходили від українських заробітчан, які працюють за межами України. На сьогодні обсяги таких щорічних трансферів, за різними оцінками, коливаються в межах від 5 до 7 млрд. дол.

Шосте джерело підвищення добробуту населення - це проїдання основного капіталу державних та комунальних підприємств, громадської інфраструктури. Розмір амортизації комунальної та транспортної інфраструктури, енергетичного господарства був незрівнянно більший, ніж витрати на відновлення. Таким чином держава, замість повноцінного фінансування та відновлення цих основних фондів, спрямовувала кошти на поточне споживання реально бідного населення.

Як бачимо, практично всі джерела, що формували зростання доходів громадян у період з другої половини 2000 року донині, майже повністю вичерпані, або ж їх збереження, тим більше зростання, внаслідок світової економічної кризи є вкрай проблематичним. Більш того, можна очікувати суттєвого звуження тих джерел доходів, які формували добробут населення при зростанні вимушених витрат, особливо в частині комунальної та транспортної інфраструктури, яка в багатьох містах України розвалюється прямо на очах.

Унаслідок світової фінансової кризи відбулося різке скорочення кредитного фінансування з-за межами України, що в другому та третьому кварталі 2008 року спричинило заморожування більшої частини проектів, пов'язаних з будівництвом житла, офісних і торговельних приміщень. Це, у свою чергу, призвело до скорочення працівників у будівельних компаніях. Якщо не здійснити певних кроків у другій половині 2008 року та особливо у 2009-му, слід очікувати суттєвого падіння обсягів виробництва підприємств будівельної галузі з відповідним вивільненням робочої сили.

Через обмеженість можливостей кредитних установ для нарощування кредитної активності вже почалося суттєве скорочення обсягів торгівлі споживчими товарами, товарами довгострокового використання. Це, у свою чергу, призводить до скорочення доходів усіх, хто задіяний у просуванні цих товарів до кінцевого споживача. Так, слід очікувати скорочення продажів меблів, автомашин, холодильників, телевізорів тощо. Це також зумовлюватиме падіння доходів банків (за іпотечними та споживчими кредитами), страхових і рекламних компаній, засобів масової інформації, головним джерелом доходів яких є реклама. А це все, крім падіння заробітків працівників у цих галузях, означає скорочення доходів Державного та місцевих бюджетів і Пенсійного фонду.

Відчуває суттєвий вплив світової фінансової кризи і банківська система. З одного боку, українські банки практично не брали участі в операціях на фондових ринках. Тому проблем обвалу вартості активів, з якими зіштовхується більшість іноземних фінансових установ, наші банки не відчують. Водночас ситуація тут не така вже й проста. По-перше, більшість українських банків, які вагомо нарощували свої кредитні портфелі, робили це за рахунок залучення іноземних кредитів. За нормальних умов більшість цих запозичень після настання часу їх повернення (а видавалися вони, як правило, на строк від одного до трьох років) могла бути рефінансована, тобто пролонгована іноземними фінансовими установами. В умовах же фінансової кризи більшість іноземних банків закривають усі ліміти на банки країн, що розвиваються. Таким чином, певна кількість великих банків уже до кінця цього року та особливо у 2009-му та 2010 роках може зіштовхнутися з кризою ліквідності. Тобто вони не зможуть виконувати свої зобов'язання перед кредиторами.

По-друге, у багатьох банків (хоча це проблема кожного окремо взятого банку) є досить великі портфелі споживчих та іпотечних кредитів. Якість портфелів споживчих кредитів не дуже гарна. В умовах певної кредитної піраміди збитки від поганих кредитів покривалася за рахунок ще більшої кількості нових споживчих кредитів. Після вимушеної зупинки в зростанні таких кредитних пірамід значна кількість банків почне зіштовхуватися з істотним погіршенням загальних фінансових результатів своєї діяльності. Не менш складна ситуація може виявитися і з іпотечними кредитами, які надавались для придбання квартир, будинків та земельних ділянок. Більшою мірою ці кредити брали співробітники поки що успішних комерційних структур. І досі вони вправно виконують свої зобов'язання. Але, як правило, заробітна платня є для них фактично єдиними джерелом доходів. У разі втрати місця роботи багато хто з них фізично не зможе виконувати свої зобов'язання перед банками. До того ж деякі банки закладали в кредитні договори можливість підвищення процентних ставок, що може ще більше погіршити можливості для обслуговування зобов'язань за цими кредитами. До того ж банки вже зараз стикаються з проблемами неякісного обслуговування зобов'язань за кредитами, котрі надавалися будівельним, торговельним компаніям і фірмам ряду інших галузей економіки. Таким чином, банкам і Національному банкові потрібно серйозно готуватися до різкого погіршення ситуації навколо кредитних портфелів.

Додатковою проблемою стає ситуація з курсовою стабільністю національної валюти. З одного боку, з точки зору купівельної спроможності, гривня відносно долара США і Євро є недооціненою, з другого - у нас таке негативне сальдо торговельного балансу, що це не може не спричиняти значного тиску на курс гривні. Досі негативне сальдо торговельного балансу перекривалося за рахунок великого позитивного балансу надходжень інвестицій та кредитів. Але глобальна фінансова криза зумовить згортання іноземних інвестицій та кредитів, що означатиме погіршення не тільки торговельного, а й загалом платіжного балансу країни. При цьому суттєве падіння курсу гривні до іноземних валют може становити ще більшу загрозу для якості кредитних портфелів комерційних банків, коли позичальники, особливо фізичні особи, не зможуть погашати свої валютні кредити. [12]

3. Напрями підвищення сталості грошової одиниці в країнах з ринковою економікою

3.1 Досвід забезпечення сталості грошової одиниці в постсоціалістичних країнах

Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них -- Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд iз цим створювалася повномасштабна система управління економікою.

До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республік колишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до його складу, i тому система ринкових відносин та підприємництва для значної частини їхнього населення -- це не чиста теорія, а жива практика.

Третю групу становлять інші кpaїни СНД. При всій відмінності між цими країнами є чимало спільного. Наприклад, у Грузії та Молдові, як i в Хорватії, мали місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі й істотно просунутись по шляху ринкових перетворень.

Словенія i Хорватія. Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.

Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюти було зароблено зусиллями саме цих держав.

Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення і конкретні строки суттєво відрізняються.

Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин.

Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на 1 жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.

У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, що охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життєвого рівня населення. Це -- наслідки воєнних дій.

У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців -- від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.

За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи -- впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.

Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.

У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.

Країни Балтії. Ці країни досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше -- зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.

Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей.

Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.

...