Теорія грошей і грошового обігу

Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі -- все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.

Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю -- естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс -- 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.

Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.

Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.

Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини. [15]

3.2 Шляхи подолання інфляційних процесів в Україні з урахуванням практики країн з ринковою економікою

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства.

Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого - призводять до погіршення господарської конюнктури та зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням економіко-математичних методів, А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. "Крива Філіпса", як вважають західні економісти, стала найбільш обгрунтованим "законом", який розкриває причини та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею.

"Крива Філіпса" яскраво показує, що, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодні важливим його атрибутом є "крива Лаффера", яка вказує на якісний та кількісний взаємозв'язок між сумою податкових надходжень до державного бюджету та податковими ставками. Її винахідник професор А. Лаффер здобув світову славу, коли його дослідження були використані президентом Рейганом в економічній політиці, що дала поштовх піднесенню господарства США. Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох країн ринкового господарства.

При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної величини податкової ставки починає діяти така закономірність: чим більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету. Це пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і податкових надходжень.

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними комісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної [7, с.34] ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії «нової інфляції», згідно з якою основною причиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної плати, то необхідно здійснювати «політику доходів», яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою, централізоване та обов'язкове обмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби за підвищення заробітної плати. Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Ряд економістів віддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як «інфляційно безпечний рівень безробіття», або «рівень безробіття, який не прискорює інфляцію».

Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв'язок безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало зовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники, які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних і економічних незгод. Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат (допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей тощо) виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних або на уряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний рівень безробіття; напевно, є вищим за оптимальний.

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут максимальний.

Розглянемо заходи, які можуть зменшити природний рівень безробіття:

Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує внаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшення інформації, зокрема, завдяки комп'ютеризованим спискам робочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним перекваліфікуватися до кращих робочих місць у сектори економіки, що розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечують подвійну вигоду - дають людям змогу вести трудове життя і зменшать тягар урядових трансфертних програм. [8, с. 44]

Висновки

Дослідивши теорію грошей і грошового обігу, проаналізувавши особливості функціонування грошової системи в Україні та визначивши напрями підвищення сталості грошової одиниці на основі практики країн з ринковою економікою можна виділити такі висновки:

1. Форми грошей, які знаходяться в обігу, дуже різноманітні. Досить важливим є питання їх кількості для обігу. Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей

2. Відносно низькі темпи інфляції спостерігалися до 2006 року, а після цього періоду прослідковується тенденція до стабільних темпів її приросту. Пов'язано це в першу чергу із політичною кризою в Україні, з невиваженою економічною політикою - політикою «проїдання». Інфляція в Україні 2007 року досягнула 16%.

3. Фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

4. Для подолання негативних тенденцій функціонування грошового обігу, породжених світовою фінансовою кризою, в роботі пропонується використати досвід ринково розвинутих країн, а саме :

- застосування антиінфляційної політики як важливого компоненту усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет;

- використання механізму оподаткування у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні ринкової економіки;

- дотримання в країні інфляційно безпечного рівня безробіття;

- регулювання кредиту і грошової маси через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Список використаних джерел

1. Гроші та кредит: Підручник. - 3-тє вид., перероб. І доп. /М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлук. - К.: КНЕУ, 2002. - 598с.

2.Основи економічних теорій / Під редакцією Предборського В.А. - К.: Фенікс, - 2001.- 488с.

3. Гальчинський А. “Теорія грошей”, - Київ: “Основи”, 1998 р., Стор.434

4. www.bookz.com.ua

5. /http://www.bank.gov.ua

6. Джерело: Бюлетень НБУ. -- 2001. -- № 12. -- С.230.

7. Інфляція та її соціально-економічні наслідки: лекція /М.М. Павлишенко.- Львів: ЛДСГІ. - 1995. - С.19-25.

8. Лукінов І. Інфляційна політика, її наслідки та шляхи їх подолання// Економіка України.-1994. - №1. - С.447.

9. «Основні чинники та фактори інфляції в Україні», Ковальчук Т., Коваль М., «Фінанси України», №10. - 1998.

10. www.finance_ua.mht

11. http://ukr.rynok.

12. http://www.5ka.ru

13. Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально - методичний посібник. - Київ: “ГРОТ”, 1999 р. - стор. 51.

14.«Економікс», Кемпбелл Р., Макконнел Н., Стенлі Л.Брю, К. 1993.

Размещено на Allbest.ru