Економічні аспекти управління виробничим потенціалом

Размещено на http://www.allbest.ru

2

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство аграрної політики України

Луганський національний аграрний університет

Кафедра економіки підприємства

та соціально трудових відносин

КУРСОВА РОБОТА

за дисципліною «Управління потенціалом підприємства»

на тему: «Економічні аспекти управління виробничим потенціалом»

Виконала:

Студент 1151 групи

Ю.І. Тімощук

Керівник:

О.Ю. Родіонова

Луганськ 2011

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. Теоретико - методологічні аспекти управління виробничим потенціалом підприємства

1.1 Сутність виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства

1.2 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом

1.3 Сутність діагностики виробничого потенціалу підприємства

РОЗДІЛ ІІ. Управління потенціалом підприємства

2.1 Характеристика ТОВ «Укр - Вереск»

2.2 SWOT - аналіз ТОВ «Укр - Вереск»

2.3 Характеристика зовнішнього середовища

2.4 Оцінка виробничого потенціалу та бізнесу

РОЗДІЛ ІІІ. Стратегічна мета як інструмент управління виробничим потенціалом

РОЗДІЛ IV. Творче завдання

Висновки і пропозиції

Список літератури

управління виробничий потенціал стратегічний

ВСТУП

Прагнення отримувати максимально можливий прибуток в умовах жорсткої обмеженості ресурсів спонукає підприємства до перегляду наявного виробничо-економічного потенціалу, переоцінки власних можливостей, пошуку додаткових резервів підвищення доходності своєї діяльності. Тому проблема кількісного вимірювання, якісної оцінки та оптимізації управління передусім виробничим потенціалом привертає до себе підвищену увагу як з боку представників усіх без винятку підприємницьких структур, так і з боку вчених-економістів.

Актуальність теми дослідження. Ефективність використання виробничого потенціалу підприємств значною мірою впливає на стан економічного і соціального розвитку держави в цілому. Феномен стрімкого економічного зростання окремих макро- чи мікросистем остаточно не вивчено й досі, не зважаючи на численні пошуки науковців. Динамічність і нестабільність оточення є основною ознакою сучасного функціонування вітчизняних переробних підприємств, змушуючи їх не тільки вести постійний пошук прихованих власних резервів, й докладати значних зусиль до збереження придатності своєї ресурсної бази. У постіндустріальному суспільстві, для якого характерне перевищення цінності нематеріальних активів над матеріальними, загострюється проблема нарощування інноваційного потенціалу, пов'язаного передусім із застосуванням інноваційних технологій. Проте тотальне фізичне та моральне зношування виробничого устаткування переважної більшості українських підприємств вражаюче суперечить невблаганним вимогам сьогодення.

Виправити такий стан можна за рахунок кардинального техніко-технологічного переозброєння промисловості, яке не можливе без додаткових інвестицій. Однак проблема розподілу капіталовкладень між основними компонентами виробничої бази також викликає значні ускладнення, особливо на великих підприємствах, через відсутність ефективних, зручних у використанні методик оптимального управління фінансовим і матеріальним потенціалом підприємств. Розробка таких методик потребує попереднього ретельного науково-теоретичного обґрунтування концепцій ефективного управління нагромадженням, споживанням і відтворенням виробничого потенціалу.

Доволі успішні спроби вирішення цієї проблеми зроблені у працях таких вчених-економістів, як О.Ареф'єва, О.Божко, В.Гавва, З.Герасимчук, В.М.Гончаров, І.Ігнатьєва, С.Іщук, Ю.Карпенко, Л.Ковальська, В.Микитенко, О.Олексюк, Л.Ревуцький, І.Рєпіна, Л.Скоробогата, М.Старовойтов, О.Федонін, П.Фомін, В.Чевганова, І.Чичкало-Кондрацька. Зокрема визначено основний набір ресурсних складових потенціалу, сформульовані методологічні підходи до їхньої точної оцінки, розроблені окремі управлінські стратегії щодо збільшення рентабельності виробничої діяльності та ефективного відтворення окремих компонентів виробничого потенціалу. Потребують також уточнення критерії ефективності формування і відтворення виробничого потенціалу, а також економічний механізм інноваційного зростання виробничих можливостей як передумови підвищення конкурентоспроможності продукції, що і визначає актуальність курсової роботи.

Метою дослідження є розробка і науково-теоретичне обґрунтування організаційно-економічного механізму підвищення ефективності формування і використання виробничого потенціалу підприємства за критерієм підвищення прибутковості кожної ресурсної складової, синхронізації у часі виробничих операцій, фінансових і матеріальних потоків, оптимізації обсягів і структури матеріальних запасів та основних засобів.

Поставлену мету передбачається досягти в результаті:

-- аналізу і узагальнення наукових підходів до визначення змісту та істотних ознак категорії „виробничий потенціал підприємства”, сутнісних його особливостей в аспекті стратегій інноваційного розвитку;

-- дослідження особливостей структури виробничого потенціалу відповідно до цілей підприємства та стратегій їхнього досягнення;

-- визначення чинників та результативних показників, на основі аналізу яких можна встановити рівень ефективності управління нагромадженням та споживанням виробничого потенціалу;

-- обґрунтування приоритетних напрямів оптимізації процесів цілеспрямованого регулювання споживаної та резервної частини виробничого потенціалу підприємства;

-- розробки та наукового обґрунтування моделі визначення оптимальної структури потенціалу підприємства для різних диверсифікацій підвищення його інноваційності;

-- розробки практичних рекомендацій щодо прогнозування результатів адаптивних змін структури та розміру виробничого потенціалу.

Об'єктом дослідження є процес формування складу і структури виробничого потенціалу підприємства та його використання.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні засади підвищення ефективності управління виробничим потенціалом.

Методи дослідження. Науково-теоретичну і методологічну основу виконання дослідження становлять методи: узагальнення та системного аналізу -- для систематизації теоретичних концепцій щодо сутності, складу, структури та методів кількісної оцінки виробничого потенціалу; порівняння та класифікації -- для зіставлення кількісних показників формування і використання виробничого потенціалу вітчизняними машинобудівними підприємствами й виділення класифікаційних груп підприємств за типом організаційно-економічного механізму; фінансово-економічного аналізу -- для визначення динаміки змін показників офіційної звітності підприємств, розрахунку оцінювальних коефіцієнтів та встановлення основних тенденцій їхніх змін у часі, економіко-математичних моделей підвищення якості управління виробничим потенціалом, обґрунтування вибору варіантів диверсифікації обсягів ресурсів та інвестицій за основними інноваційними напрямами;

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

1.1 Сутність виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства

Виробничий потенціал підприємства - це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства. [8]

В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах[12]:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи: ресурсний, процесно-орієнтовний, витратний. При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів[12].

Відповідно до класифікації основних підходів до оцінки показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами і використовуються при застосуванні ресурсного підходу, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства[11].

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Процесно-орієнтовний підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття -- система технічного обслуговування виробництва.[11]

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів[8].

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк

де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо - сума зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз

де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;

Кв = Фв / Фк,

де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів;

ч - середньооблікова чисельність працівників;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів;

Пз - загальний прибуток підприємства.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

Кр = (Фу-Фв)/Фк,

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів і використовуються при витратному підході, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

Фв = Вп / Фк

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф = (Пз/Фк)*100%,

де Рф - рентабельність основних засобів;

Пз - загальний прибуток за звітний період;

Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.

1.2 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом підприємства

Найбільш великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації і їхній вплив на суспільство можна розглядати в багатьох аспектах[5].

Сама по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

- юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного органа;

- господарського об'єкта;

- соціального організму;

- організаційної структури;

- просторово-технічного організму.

Як цілісна система, об'єкт і суб'єкт різних взаємин, виробнича організація виступає як юридична особа, що має у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно, здійснює майнові права і відповідає за своїми обов'язками цим майном.

Як система зі складною внутрішньою структурою виробнича організація може виступати у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

Для досягнення ринкового успіху і для ефективного функціонування будь-яке підприємство має потребу в ефективній системі управління.

Конкретні функції управління тісно зв'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[11]. Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

- організацію збору й обробки маркетингової інформації;

- вибір цільових ринків і їхнє сегментування;

- застосування маркетингових рішень по продукту;

- вибір і взаємодія з каналами товароруху;

- просування товару;

- вибір і реалізація цінової політики;

- планування й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

При управлінні НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

- організація інноваційного процесу;

- вибір і реалізація стратегії НДДКР;

- оптимальний розподіл ресурсів на НДДКР;

- упровадження результатів НДДКР;

- захист результатів НДДКР.

До задач планування виробництва відносять:

- вибір технологічного процесу;

- планування програми виробництва;

- планування послідовності виробництва (оперативне планування);

- формування виробничих систем;

- зміст і експлуатацію устаткування;

- організацію матеріально-технічного постачання.

Фінансове управління підприємством включає:

- придбання фінансових засобів;

- використання фінансових засобів;

- управління ліквідністю;

- структурування капіталу і майна;

- управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;

- фінансове планування і фінансовий контроль.

Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

У соціально-економічних системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під якими розуміють способи реалізації функцій управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють на три великі групи методів:

- адміністративно-правові ;

- економічні;

- соціально-психологічні.

Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично відокремлених при формуванні систем управління. Вони містять у собі опору на законодавчі і різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, що офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

Економічні методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Так, для підприємств (фірм) сюди відносять форми організації заробітної плати і матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласникам підприємства, способи участі працівників у прибутку підприємства і т.д.

Соціально-психологічні методи управління враховують соціальні і психологічні статуси людей, що визначають їхні формальні ролі в структурі і процесах управління. Наприклад, на роль керівника підрозділу доцільно призначати особу, що має статус неформального лідера з визначеними параметрами характеру і темпераменту, застосування як вплив на колектив підприємства таких категорій, як імідж фірми, гордість за її якісні і масштабні характеристики і т.п.

1.3 Сутність діагностики виробничого потенціалу підприємства

Діагностику виробничо-господарської діяльності доцільно почати з вивчення динаміки обсягу виробництва та реалізації продукції.

Передусім аналізується динаміка виконання підприємством обсягів виробництва продукції та обсягів реалізації.

Значне зростання обсягів реалізованої продукції порівняно з обсягом товарного випуску за звітний період свідчить про погашення раніше не сплачених рахунків. Позитивним фактором є зростання надходжень коштів через банківські рахунки, а також зменшення обсягу реалізації продукції через бартерні операції.

При аналізі господарської діяльності організації в першу чергу вивчається його загальна виробнича структура, кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а також стан будівель і споруд, основних фондів, використовуваних технологій (через показники їх енерго- та ресурсоємності, «відходності»), коефіцієнти використання проектної потужності, рівень рентабельності організації тощо.

Кожна галузь виробництва має свою специфіку, а тому і підхід до аналізу різних галузей повинен бути різний.[23]

У цілому методика охоплює загальні показники роботи промислових організацій. Нижче наводяться показники, які враховуються безпосередньо в галузях.

Обстеження виробництва. Обстеження виробництва здійснюється за всіма елементами керованої підсистеми: робітники; організація виробництва; процеси виробництва; організація праці робітників; продуктивність праці; техніка та технологія виробничих процесів; продукція; взаємозв'язок факторів виробничого об'єкта; аналіз виробничої структури; виробничий потенціал організації.

Робітники

При аналізі діяльності робітників слід використовувати такі показники: темпи росту чисельності працюючих; темп росту продуктивності праці; темпи росту заробітної плати; середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного працюючого; коефіцієнт плинності кадрів; питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період у загальній кількості.

При обстеженні цього елементу підсистеми визначаються: - рівень забезпеченості робочих місць виробничого підрозділу персоналом в необхідному для виробництва професійному та кваліфікаційному складі; - рівень використання трудових ресурсів (робочого часу) у процесі виробництва.

Оскільки основними трудовими ознаками, які характеризують діяльність організації, є використання робочої сили, робочого часу та продуктивність праці, основними завданнями аналізу є:

1) об'єктивна оцінка використання трудових ресурсів робочої сили, робочого часу, продуктивності часу;

2) визначення факторів та їх кількісний вимір впливу на зміну трудових показників;

3) пошук шляхів усунення факторів, які негативно впливають, та закріплення впливу позитивних факторів.

Діагностика трудових ресурсів організації повинна виявляти проблеми недовикористання трудових ресурсів, пошук резервів та розробку заходів, що відповідають цілям та завданням дослідження.

При аналізі робітників використовують такі показники:

1. Темп зростання чисельності робітників;

2. Темп зростання продуктивності праці;

3. Темп зростання заробітної плати;

4. Середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного робітника;

5. Коефіцієнт плинності кадрів;

6. Питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період (рік, квартал, місяць), у загальній чисельності робітників.[15]

Організація виробництва

Під виробничим процесом розуміють сукупність організованих у певній послідовності процесів праці та природних процесів для виготовлення продукції (робіт, послуг). Виробничий процес може складатися з основних, допоміжних та обслуговуючих процесів. Усі виробничі процеси повинні раціонально сполучатися в часі та просторі. Кожна організація (підприємство) має свої особливості такого сполучення, однак виділяють загальні принципи раціональної організації виробничого процесу: спеціалізація; паралельність; безперервність; пропорційність; ритмічність.

Аналіз організації виробництва включає:

- аналіз рівня кооперування організації;

- аналіз спеціалізації основного та допоміжного виробництв;

- аналіз централізації допоміжних робіт;

- визначення типу виробництва (одиничне, малосерійне, серійне, багатосерійне, поточне, безперервне).

Рівень кооперування організації характеризують такі показники:

а) число підприємств-суміжників, які постачають напівфабрикати та комплектуючи вироби даному підприємству;

б) коефіцієнт кооперування.

Аналізують схему зовнішніх поставок покупних виробів та напівфабрикатів, кооперовані зв'язки на організації, територіальне розміщення підрозділів підприємств, пов'язаних кооперацією.

Коефіцієнт предметної, нелегальної, технологічної спеціалізації

Питома вага основної (профільної") продукції у загальному обсязі виробництва продукції

Питома вага працюючих у спеціалізованих цехах серед загальної чисельності працюючих.

При аналізі рівня спеціалізації виробництва особливу увагу слід приділяти встановленню можливості ліквідації малопотужних виробництв, цехів, дільниць; розширенню діючих або організації нових спеціалізованих виробництв; отриманню стандартних та уніфікованих вузлів, деталей, оснастки по кооперації.

Рівень централізації допоміжних робіт організації характеризує коефіцієнт централізації допоміжних робіт [18]

Процеси виробництва

Для аналізу процесів виробництва розраховується низка показників: коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами; питома вага прогресивних технологічних процесів; обсяг впровадження технічно обгрунтованих норм виробітку.

Для аналізу процесів виробництва розраховують низку показників:

Коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами.

Питому вагу прогресивних технологічних процесів визначають співвідношенням кількості прогресивних технологічних процесів або обсягу продукції, що виготовляється за допомогою прогресивної технології, до загального випуску даної продукції в організації у натуральному, вартісному або трудовому виразі.

Обсяг впровадження технічно обґрунтованих норм характеризується питомою вагою (в процентах) трудомісткості продукції, при виготовленні якої використовуючи технічно обґрунтовані норми у загальній трудомісткості продукції

Питома вага технічно обґрунтованих норм виробітку (часу) характеризує стан технічного нормування організації і визначається в загальному вигляді (в процентах) відношенням кількості технічно обґрунтованих норм до загальної кількості діючих норм виробітку (часу).

Організація праці робітників

При аналізі організації праці робітників визначаються:

- рівень організації робочих місць робітників;

- впровадження прогресивних форм організації праці;

- рівень механізації праці робітників;

- рівень трудової дисципліни.

Продуктивність праці

Цей важливий показник ефективності виробництва і управління дає можливість відчути: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва і праці; зміни обсягу виробництва; вплив галузевих факторів.

Найважливішим показником ефективності виробництва й правління є продуктивність праці, що дозволяє встановити рівень, темпи та фактори її зростання.

При розрахунках зростання продуктивності праці визначають можливе зменшення чисельності промислово-виробничого потенціалу за рахунок факторів, представлених такими групами:

1) структурні зрушення у виробництві;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) вдосконалення управління, організації виробництва та праці;

4) зміни обсягу виробництва;

5) галузеві фактори.

Техніка та технологія виробничих процесів

Цей показник дає можливість оцінити основні виробничі ди та їх використання. При обстеженні виробництва одна з найголовніших елементів є забезпеченість технікою, яка є складовою основних фондів. Завдання аналізу стану та ефективності використання основних виробничих фондів є:

- виявлення забезпеченості організації і структурних підрозділів основними фондами (ОФ), тобто відповідності величини, складу та технічного рівня фондів, потреби в них;

- обстеження стану розвитку, обновлення та вибуття ОФ;

- вивчення технічного стану ОФ (машини, обладнання);

- визначення рівня використання ОФ і факторів, які впливають на цей рівень;

- встановлення повноти використання парку обладнання та його комплектності;

- виявлення ефективності використання обладнання в часі та по потужності;

-визначення впливу використання ОФ на обсяг продукції та інші показники роботи організації;

- виявлення резервів збільшення фондовіддачі, збільшення обсягів продукції та прибутку за рахунок покрашення використання ОФ.[20]

Основні виробничі фонди та їх використання характеризують такі показники:

Питома вага активної частини основних виробничих фондів.

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування.

Інтегральний коефіцієнт використання устаткування.

Фактичний коефіцієнт змінності роботи устаткування.

Коефіцієнт використання виробничої потужності.

Відтворювальна структура організації (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння).

Продукція

Аналіз цього елементу дає можливість визначити конкурентоспроможність фірми.

При аналізі продукції, що випускається підприємством, використовують такі показники, як:

- питома вага профільної продукції в загальному обсязі виробництва;

- темпи зростання чистої продукції;

- питома вага конкурентоспроможної продукції (за технічними параметрами - параметри призначення, ергономічні, нормативні, естетичні тощо; за економічними; за організаційними (система знижок, умови платежу та постачань, комплектність постачань, строки та умови гарантій).[28]

Взаємозв'язок факторів виробничого об'єкта

Цей елемент визначає розвиток організації.

1. На розвиток організації впливає ціла низка факторів.

Найбільш значущі з них:

1) серійність продукції;

2) розмір організації;

3) невизначеність виробничих завдань;

4) потенціал виробництва;

5) взаємозв'язок структурних підрозділів.

Окрім зазначених факторів внутрішнього характеру, відмітимо ще й такі: рік заснування організації та його історія, етапи розвитку; належність до певного міністерства, відомства, форма власності та господарювання; характер статуту.

2. Серійність виробництва може бути різною: одиничне, малосерійне, серійне, багатосерійне, поточне, неперервне виробництво. Величина серійності впливає на системи контролю та координації, рівень формалізації управління, рівень централізації та складність системи управління.

Серійність виробництва продукції визначається кількістю одиниць продукції на рік по кожному з типорозмірів. При цьому слід враховувати змінність продукції та постійний вихід з

новим асортиментом на ринок. Заміна одного виду продукції іншим здійснюється під впливом зовнішніх факторів. Важливу роль відіграє показник оцінки фази життєвого циклу продукції, що визначається експертним шляхом анкетного опитування.

3. Розмір організації визначається кількістю працівників, кількістю підрозділів, фондоозброєністю. Розмір виробництва визначає рівень спеціалізації та диференціації функцій управління, складність системи управління, рівень централізації та децентралізації тощо.

4. Невизначеність виробничих завдань залежить від рівня невизначеності навколишнього середовища, виробничих умов. Серед показників невизначеності технології виробництва є такі:

а) аналізованість проблем, завдань (складність, можливість структуризації, вибору методу рішень);

б) передбаченість (число тих завдань, які не були передбачені, а виникли в процесі виробництва).

За основу при розробленні серії показників, що характеризують невизначеність в організації, можна взяти: обсяг реалізації продукції, рентабельність виробництва, обсяг витрат на НДЦКР, обсяг устаткування, що тільки вводиться, зміну продукції та витрати на збут продукції.

Основними експертними оцінками невизначеності виступають: ступінь чіткості посадових обов'язків, обсяг складності в роботі, своєчасність переналадки технології та випуску нової продукції, обсяг творчої роботи, можливості альтернативної технології.

5. Виробничий потенціал організації можна оцінити за такими параметрами:

а) кваліфікаційний рівень кадрів (рівень кваліфікації робітників, ступінь узгодженості взаємодій, готовність персоналу до нововведень);

б) ступінь використання устаткування (фондоозброєність праці, ступінь завантаження устаткування, обсяг устаткування, що вводиться в експлуатацію);

в) резерви конкуренції визначаються на підставі оцінки показників (обсяг витрат на НДДКР, частка витрат на маркетинг, збут продукції, кількість типорозмірів продукції);

г) фінансові можливості (обсяг реалізації продукції, рентабельність продукції).

6. Взаємопов'язаність технологічних одиниць у виробництві визначають за кількістю та складністю взаємозв'язків у вигляді трьох типів взаємозалежності:

- кооперативної (невзаємоліючі технологічні одиниці, але взаємопов'язані постачанням та збутом);

- послідовної (вхід однієї одиниці є виходом іншої);

- багатосторонньої (у кожної одиниці багато входів та виходів).

При збільшенні та ускладненні взаємозв'язків між технологічними одиницями збільшується потреба в координації, змінюється ступінь стандартизації, інші параметри управління.

Кількісними показниками, що характеризують взаємозв'язок технологічних одиниць, є такі:

- віддаленість цехів та виробництв;

- обсяг міжцехових постачань.[16]

Аналіз виробничої структури

Аналіз виробничої структури здійснюють за даними, зібраними на стадії діагностики. Виробничий процес кожного підприємства має свою конкретну форму, яка визначає його структуру.

На основі виробничого процесу створюються основні цехи, виділяються окремі виробничі дільниці, створюються робочі місця і встановлюються виробничі зав'язки та пропорції між окремими робочими місцями, виробничими дільницями та цехами.

Склад виробничих ланок, а також організації управління виробництвом і обслуговування працівників, їх кількість, величина і співвідношення між ними по розміру зайнятих площ, чисельності робітників та потужності створює загальну структуру підприємства.

До виробничих ланок належать: основні, допоміжні та обслуговуючі цехи, а на підприємствах з безцеховою структурою - виробничі дільниці.

Виробнича структура промислового підприємства визначається такими факторами:

- особливостями технології виготовлення виробів, які випускаються;

- масштабами виробництва та трудомісткістю її виготовлення;

- характером і рівнем спеціалізації окремих цехів, філій;

- кооперацією з іншими підприємствами та внутрішньою кооперацію;

- рівнем автоматизації виробництва;

- рівнем впровадження передових технологій.

Виділяють: технологічний тип виробничої структури (ливарний, пресовий, гальванічний); предметний (та дільниці, сформовані за ознаками виготовлення певного виробу); змішана структура.

Виробнича структура залежно від повноти охоплення підприємством технологічних фаз або повноти виробничого циклу поділяється на:

- виробництво з повним охопленням технологічних фаз, які мають основні цехи з усіх стадій виробничого процесу, починаючи із заготівельної фази і закінчуючи збором виробу;

- виробництво з неповним охопленням технологічних фаз, які характеризуються відсутністю у виробничій структурі тієї або іншої технологічної фази основного виробничого процесу (підприємство може випускати тільки заготовки, штампи, колеса та ін.).[27]

Основне виробництво може охоплювати: поточне виробництво, яким воно є, або особливості завантаження обладнання, як в енергетиці або в хімічній промисловості; виробничий процес (послідовний, непослідовний, паралельний спосіб організації виробничих операцій); запаси (створення постачання матеріалами та комплектуючими).

Доцільно згадати, що дуже велике значення має допоміжне господарство (ремонтне, інструментальне, енергетичне, транспортне, обслуговуюче господарство).

Виробничий потенціал підприємства впливає на ступінь використання устаткування, фінансові можливості, конкурентоспроможність.

Оцінюється за такими параметрами:

- кваліфікаційний рівень кадрів (рівень кваліфікації робітників, ступінь погодженості взаємодії, готовність персоналу до нововведень);

- ступінь використання устаткування (фондоозброєність праці, ступінь завантаження устаткування, обсяг устаткування, що вводиться в експлуатацію); - резерви конкуренції (визначаються на підставі оцінки показників: обсяг витрат на НДДКР, доля витрат на збут продукції, кількість типорозмірів продукції");

- фінансові можливості (обсяг реалізації продукції, рентабельність продукції).

Діагностика основних виробничих фондів

Неабияке аналітичне значення мають різні показники структури основних засобів. Насамперед аналізується розподіл основних засобів підприємства на виробничі основні засоби основного виду діяльності, виробничі основні засоби інших галузей і невиробничі основні засоби.

Для фінансово-економічного аналізу велике значення має поділ виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну та пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої , транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства, воно майже всюди сприяє збільшенню випуску продукції, фондовіддачі. Далі аналізуються показники забезпечення основними виробничими засобами на одного працівника основної діяльності підприємства.

Оцінка показників динаміки вартості основних засобів на одного працівника не може бути однозначною. їх аналіз і висновки з нього можна робити лише спираючись на аналіз використання основних засобів і насамперед активної частини.

Для оцінки технічного рівня підприємств слід також використовувати динаміку показників, які характеризують технічну озброєність праці, -фондоозброєність і енергоозброєність робітників, досягнутий рівень механізації раці.

Важливе значення для оцінки матеріально-технічної бази підприємства мають величини його виробничої потужності та показники аналізу її використання. Заслуговує також на увагу аналіз правильності самого розрахунку виробничої потужності.

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції (у натуральному вираженні й в оптових цінах) за рік (добу, зміну). Вона обчислюється виходячи з оптимального завантаження устаткування і виробничих площ, проектних показників продуктивності устаткування, прогресивних норм трудомісткості виробів, з урахуванням застосування передової технології і ефективної організації виробництва та праці.

Розраховану величину виробничої потужності підприємства зіставляють з виробничою програмою за бізнес-планом і з фактичним обсягом виробництва продукції. У результаті першого зіставлення одержують коефіцієнт планового використання виробничої потужності (Квп):

Рівень безперервності виробництва характеризується співвідношенням між технологічною трудомісткістю виробу або всієї продукції підприємства та виробничою трудомісткістю

Найбільш узагальнюючу всебічну оцінку рівня організації виробництва дає показник його ритмічності (Кр).

Недоліком цього коефіцієнта є неврахування при обчисленні ритмічності випадків перевиконання планових завдань в окремі відрізки часу, проте він дає переконливу характеристику стану організації* виробництва і резервів збільшення випуску продукції за рахунок підвищення ритмічності.

Фондовіддача - це економічний показник ефективності використання засобів праці, який показує, скільки продукції (у грошовому вираженні) випускається на підприємстві у розрахунку на 1 гривню основних виробничих засобів.

Для аналізу основних засобів використовується також показник фондоємності (обернений щодо фондовіддачі); він показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для випуск продукції вартістю в 1 гривню. Для поглиблення аналізу використання основних виробничих засобів підприємства необхідно вдатися до вивчення показників функціонування їх основної продуктивної частини - машин і обладнання. Воно можливе лише у разі організації на підприємстві системи управлінського обліку роботи обладнання.

Якщо потреби підприємства у сировині та матеріалах враховані не повною мірою, план матеріально-технічного постачання складено із заниженням проти виробничих та інших потреб, це призводить до простоїв або неповного завантаження обладнання і робітників, аритмізує виробничий процес, знижує обсяг випуску продукції, її якість.

Планова потреба підприємства у надходженні матеріальних ресурсів визначається балансовим методом за формулою

М = Мпл - МП + Мн,

Де М - планове надходження матеріальних ресурсів від постачальників та інших джерел (власне виробництво матеріалів і відходи власного виробництва);

Мпл - планова потреба підприємства у матеріальних ресурсах;

Мп, Мн - відповідно очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду і норматив залишків на кінець періоду.

Економне і раціональне використання матеріальних ресурсів виражається через показники матеріалоємності продукції.

Загальна матеріалоємність продукції - це вартісний показник оцінки витрат матеріальних ресурсів на весь обсяг виробленої підприємством продукції. Він обчислюється як питома вага матеріальних витрат у вартості товарної продукції за оптовими цінами без податку на додану вартість і акцизного збору. Тобто матеріалоємність характеризує вартість витрачених сировини, матеріалів, напівфабрикатів, енергоносіїв на 1 гривню товарної продукції. Зворотним показником до матеріалоємності є матеріаловіддача, яка характеризує обсяг товарної продукції, що випускається при витраті матеріальних ресурсів вартістю в 1 гривню.

Питома матеріалоємність - це характеристика витрат матеріальних ресурсів на випуск одиниці конкретних виробів. Цей показник може також визначатися для характеристики витрат конкретних видів матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Тоді кажуть про металоємність, енергомісткість продукції.[21]

РОЗДІЛ ІІ УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Характеристика ТОВ «Укр. - Вереск»

Загальні відомості про ТОВ «Укр - Вереск»

Товариство з обмеженої відповідальністю «Укр.-Вереск» створене відповідно до законодавства України й зареєстровано 2 лютого 2006 р.

Із статуту видно, що метою створення і діятельности товариства є задоволення споживацького попиту в товарах, продукції та послугах для отримання прибутку.

Види діяльності ТОВ «Укр - Вереск»:

виробництво хліба та хлібобулочних виробів;

виробництво муки;

виробництво круп.

ТОВ «Укр - Вереск», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21774881, м. Луганськ, г. Олександрівск, сел.Тепличне, вул. Степова, 13.

Підприємство з приватною формою власності, галузь діяльності - харчова.

Єдиним засновницьким документом ТОВ «Укр - Вереск» є Статут.

Статутний капітал підприємства складає 563925,81 грн

ТОВ «Укр-Вереск» -- зернопереробне підприємство Луганської області.

Підприємство займається закупівлею зерна пшениці і жита, виробництвом муки пшеничної в/г, 1с, 2с, крупи манної, муки житньої обдирної. Для зручності покупців мука розфасовується по 50 кг в мішкотару и по 2 кг в паперові пакети.

Підприємство виготовляє широкий асортимент хліба та хлібобулочних

виробів.

ТОВ «Укр-Вереск» підтримує високу якість продукції, що підтверджено дипломами конкурса «100 кращих товарів України» і стабільним попитом на продукцію підприємста. якість вхідної сировини і готової продукції контролює власна акредитована лабораторія.

Зовнішнє оточення ТОВ «Укр-Вереск»

Ринок сільськогосподарської продукції з кожним роком росте, свою діяльність на ньому здійснюють як великі підприємства, так і дрібні, організовані в основному, індивідуальними підприємцями. Серед відносно великої кількості існуючих фірм, що займаються подібною діяльністю, можна виділити основних конкурентів, що здійснюють подібний ТОВ «Укр - Вереск» спектр послуг. Такими є:

Мал.2.1 Основні конкуренти ТОВ «Укр - Вереск» по мукомельному виробництву.

Мал.. 2.2. Основні конкуренти ТОВ «Укр. - Вереск» по хлібобулочному виробництву.

Підприємство має свою торгівельну мережу кіосків:

г. Луганськ, кв. Комарова;

п. Ювілейне, рин;

п. Петровка, пер.Петровского;

кв. Южний;

г. Луганск. привокзальная площадь;

г. Александровск, ул.. Красная площадь;

г. Луганск ул.. КИМа.

Компанія ТОВ «Укр.-Вереск» установила довгострокові й дружні зв'язки з основними постачальниками. Такими є: ТОВ «Степове» с.Степове Слов'яносербського району - провадить виробництво зернових та технічних культур. СТОВ "СКАЙ" с. Колядівка Новоайдарського району - продукція: зерно; зернобобові; пшениця; кукурудза; соняшник; силос. ТОВ «Агрофермер ФК» м. Свердловськ - група товарів: кукурудза, пшениця, соняшник, жито.

2.2 SWOT - аналіз ТОВ «Укр - Вереск»

Для розвитку і формування стратегії необхідно чітко уявляти можливості та погрози діяльності організації. SWOT - аналіз є чи не найпоширенішим методом аналізу стану організацій, що знаходить своє використання у прийнятті найважливіших управлінських рішень SWOT - абревіатура перших англійських слів: strength - сила, weakness - слабкість, opportunities - можливості і threats - загрози.

SWOT - аналіз дозволяє виявити і структурувати сильні та слабкі боки організації, а також потенційні можливості та погрози. Досягається це за рахунок аналізу балансу внутрішніх сил і слабості своєї організації з можливостями, що дає її ринок. Виходячи з якості цієї відповідності, робиться висновок про те, у якому напрямку організація повинна розвивати свій бізнес і в остаточному підсумку визначається розподіл ресурсів за сегментами.

Отже сутність SWOT - аналізу полягає у визначенні ступеня співвідношення (балансу, гармонії) між організацією та її оточенням, між її принципами та принципами ринку.

Матриця SWOT - аналізу заповнюється на основі проведеного вище аналізу ринкового середовища.

Слабкі сторони ТОВ «Укр - Вереск»	Сильні сторони ТОВ «Укр - Вереск»
Недосконала система інформаційного забезпечення	Низький ступінь морального і фізичного зносу об'єктів нерухомості підприємства
Відсутність інноваційних можливостей	Гарний стан матеріально - технічногї бази
Високий рівень витрат на продукцію	Високий фінансовий потенціал
Слабкі конкурентні можливості	Висока кваліфікація персоналу
Низький рівень організації маркетингової діяльності	Відповідність організаційної структури стратегії і цілям підприємства
Слабкі інвестиційні можливості	Висока компетентність фахівців і керівників
Х	Гарна система контролю якості
Х	Наявність передових технологій і сучасного устаткування
Х	Цінові переваги
Х	Переваги в якості товарів
Х	Ефективна організація руху товарів і збуту
Х	Висока рентабельність
Х	Ефективна організаційна структура і менеджмент
Можливості ТОВ «Укр - Вереск»	Загрози ТОВ «Укр - Вереск»
Вихід на нові ринки або їх сегменти	Спад виробництва товарів і зниження збуту
Можливість розширення виробництва і збуту	Зниження ринку росту товарів номенклатури підприємства
Зростання ринку товарів номенклатури підприємства	Зниження курсу національної валюти
Удосконалювання ринкових відносин	Поява в галузі нових конкурентів
Політична стабільність у суспільстві	Високі податкові ставки
Можливість використання новітніх технологій і устаткування	Посилення конкурентного тиску
Зростання освітнього рівня трудових ресурсів на ринку робочої сили	Значна зміна потреб, смаків і звичок покупців
Зниження темпів інфляції	Збільшення торговельної сили покупців і постачальників
Набрання чинності сприятливими для підприємства законодавчими акткми	Збільшення темпів інфляції
Х	Набрання чинності несприятливих для підприємства законодавчих актів

2.3 Характеристика зовнішнього середовища

Основною метою вивчення макросередовища підприємства є виявлення загроз (факторів несприятливого впливу) і можливостей (факторів сприятливого впливу) для виробництва.

Аналіз факторів макросередовища як компонентів "національного ромба" проводять у визначеній послідовності, складають перелік факторів (табл. 1), які впливають на результати діяльності підприємства, і розбивають їх на групи. Наприклад у вигляді таких груп факторів виробництва можна виділити окремо: економічні, політичні, правові, екологічні, науково-технічні, демографічні, соціально-культурні. Причому пріоритетність груп може мінятися в залежності від сфери діяльності підприємства, галузевої спрямованості, наявності імпортно-експортних операцій, міждержавних відносин з країнами - партнерами в цін сфері бізнесу, стану ресурсного забезпечення підприємства і т.п.; здійснюють збір, обробку і попередній аналіз інформації про впливові фактори, для чого використовують інформацію, що міститься в періодичних виданнях (газетах, журналах), статистичних збірниках, інформаційних виданнях, в Internet - новинах, оглядах і аналітичних програмах радіо і телебачення; систематизують результати, аналізують вплив факторів і оцінюють їх, роблять висновки.

Поточний стан окремого фактора може бути оцінено вербально (стислий опис) або кількісно, а тенденцію до зміни можна відобразити так: зростання ( ), зниження ( ), без змін (=).

Таблиця 1

Вихідні дані для аналізу факторів макросередовища

Група факто-рів	Фактор	Поточний стан фактора	Тенденція до зміни фактора
Політичні	Рівень політичної стабільності в суспільстві Наявність лобістських груп у законодавчих органах, корупція. Напрямок розвитку політичної системи. Вектор міжнародної політики держави. Характер політичної боротьби. Рівень громадської підтримки програми розвитку держави. Міжнародні угоди і зобов'язання, що стосуються бізнесу і виробництва. Наявність протекціонізму вітчизняному виробникові в рішеннях ВР і Уряду.	= = ^ ^ ^ = ^ =	v ^ v ^ = ^ = v
Правові	Закони, що регулюють діяльність підпри `ства і галузевого ринку.	^	^
Економічні	Рівень економічного розвитку держави (ВВП на душу населення). Ступінь розвитку виробництва товарів заданої номенклатури. Стан виконання державного (обласного, міського) бюджету. Темп інфляції, в галузі. Рівень безробіття, в галузі. Рівень оподатковування, в галузі. Рівень доходів населення (середня зарплата). Борги по заробітній платі, в галузі. Банківський процент. Можливості взяття кредиту.	v = = ^ ^ ^ v ^	= ^ = v ^ = = ^
Екологічні	Стан природних ресурсів країни, регіону. Величина витрат на підтримку екологічної безпеки діяльності підприємства. Толерантність суспільства до впливу підприємства на екологію регіону. Рівень забруднення навколишнього середовища.	= = = ^	v ^ = v
Науково-технічні	Інновації в галузі створення товарів. Інновації в технології виробництва Інновації в менеджменті. Інновації в маркетингу.	= ^ ^ ^	^ = ^ ^
Демографічні	Чисельність населення держави (регіону). Вікова структура населення. Рівень народжуваності. Рівень смертності. Чисельність працездатного населення країни (регіону).	^ = ^ ^ =	^ ^ ^ v ^
Соціально-культурні	Освітній рівень. Соціальна забезпеченість (співвідношення середня пенсія /прожитковий мінімум). Криміналізація суспільства.	^ = =	^ ^ v

2.4 Оцінка виробничого потенціалу та бізнесу

Метод надлишкового доходу припускає саме зазначений підхід і включає такі етапи:

1) визначення прогнозного операційного прибутку;

2) облік зношування матеріальних активів;

3) облік зношування нематеріальних активів;

4) облік прибутку на капітальні вкладення, які можна здійснити (придбання землі, устаткування), і на нематеріальні активи, за винятком гудвілу;

5) вилучити із прибутку нараховане зношування й прибуток на інвестиції (результати, отримані на етапах 4,5,6,7 необхідно вилучити з прибутку, отриманого на етапі 3);

6) визначити вартість гудвілу за величиною надлишкового доходу. Надлишковий доход (отриманий на етапі 8) означає доход, отриманий понад прибуток, необхідний для забезпечення реалістичних амортизаційних витрат, розумного прибутку на ідентифіковані активи підприємства, відсоткових нарахувань на капітал, що може бути інвестований в інші сфери (кошти, рахунки дебіторів, товарно-матеріальні запаси, за винятком заборгованості постачальникам).

Такий надлишковий доход повинен бути віднесений за рахунок гудвілу й інших не ідентифікованих або що не піддаються кількісній оцінці нематеріальних активів, які підприємство придбало в процесі діяльності;

...