Роль інвестицій в економічному зростанні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Приватний вищий навчальний заклад

Економіко-технологічний університет

Курсова робота

З дисципліни "Економічна теорія"

На тему: Роль інвестицій в економічному зростанні

Студента 2-го курсу

Групи МН-21

Поляха Є.О.

Керівник: ст. викладач Коваль М. І.

Бровари 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інвестиції як фактор економічного зростання

1.1 Сутність економічного зростання

1.2 Класифікація інвестицій

1.3 Кейнсіанська теорія інвестицій

Розділ 2. Аналіз стану інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Нормативно правова база інвестиційної діяльності

2.2 Оцінка динаміки та структури інвестицій

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в Україні

3.1 Інвестиційна політика в Україні та шляхи його покращення

3.2 Пріоритетні напрями розвитку інвестиційної діяльності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Економічне значення інвестування полягає в тому, що ця діяльність передбачає зростання та нормальне функціонування економіки. У свою чергу, зростання економіки залежить від того, наскільки швидко будуть мобілізовані фінансові ресурси та як вони забезпечуватимуть потереби галузей народного господарства, підприємств тощо. Водночас створюється і найсприятливіший інвестиційний клімат, метою якого є широке залучення як внутрішніх, так і іноземних інвесторів на взаємовигідних умовах.

Проте головна мета суспільства - задоволення власних потреб. Саме тому суспільство спрямовує свої вільні кошти на споживання. Інвестиції ж як фінансовий капітал, в якому вони зароджуються, і за аналогією з усіма іншими видами економічних ресурсів є обмеженими. Задоволення потреб в інвестиційних ресурсах визначає одну з постійних складних проблем суспільства, будь-якої економіки або суб'єкта господарювання. Проблема ускладнюється тим, що інвестиції як економічна категорія - це ресурси для майбутнього, а суспільство практично завжди схильне віддати перевагу потребам для теперішнього та витрачати ресурси для насичення цих потреб. [11]

На початку ХХI століття економічна ситуація в Україні склалася так, що обмеженість в інвестиційних ресурсах стримує процес формування її ринкової економіки. Об'єктивно результативність інвестування безпосередньо залежить від дієвості заходів у напрямі підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Сучасні економічні реформи, спрямованість на становлення принципів макроекономічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності й господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату. [8]

Активізація інвестиційної діяльності, зростання обсягів інвестицій з усіх можливих джерел та їх ефективне використання є основною передумовою економічного зростання у майбутньому, одним з мірил успіху у реформуванні економіки. Розуміння цих очевидних істин, нажаль, не могло зрушити інвестиційний процес у позитивний бік за всі роки реформування країни, оскільки дія дестабілізуючих факторів була дуже сильною. Інфляція та гіперінфляція, структурні та територіальні диспропорції, а також непослідовність реформ призвели до втрати керованості інвестиційними процесами. капітал інвестиція держава кейнсіанство

Досвід ефективного господарювання в ринкових умовах свідчить про те, що ринковий механізм автоматично не може зосередити інвестування на забезпеченні інтересів держави та підприємців з метою забезпечення науково обґрунтованої структури збалансованості економічного кругообігу з відповідним стандартом життя та відтворення населення. Доводиться застосовувати методи державного регулювання інвестиційної політики з метою планомірного формування, концентрації й ефективного використання вітчизняного ресурсного потенціалу, зокрема - енергетичних, сировинних, трудових і фінансових ресурсів, узгоджуючи залучення іноземних інвестицій із зовнішньоторговельними відносинами в межах міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперації та інтеграції країн світового співтовариства. [19]

Розділ 1. Інвестиції як фактор економічного зростання

1.1 Сутність економічного зростання

Економічне зростання - основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни - є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Основна проблема економічного зростання формулюється так: "Яким чином можна збільшити обсяг потужностей або, іншими словами, що потрібно зробити для збільшення потенційного рівня ВВП?". У відповідності з цим, економічне зростання графічно можна передати двома способами:

Таким чином, процес економічного зростання відображає довгострокове зростання відображає довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту.

Збільшення кількості і якості ресурсів та вдосконалення технологій забезпечують можливість економічного зростання.

Економічне зростання означає:

· збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в абсолютних вимірниках за певний проміжок часу;

· збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на душу населення;

· збільшення реального ВВП (ЧВП або НД) в розрахунку на одного зайнятого.

Використовуватися можуть всі три показники. Незалежно від того, яке із наведених визначень обране для аналізу, економічне зростання завжди вимірюється річними темпами зростання за формулою:

T= (Y1 - Y0) / Y0 * 100 %, (1.1)

де Y1 та Y0 - відповідно, реальний ВВП (ЧВП або НД) у поточному та базисному роках. [3]

Існує дві складові економічного зростання: екстенсивна (коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів) та інтенсивна (коли зростає їх віддача, або ефективність використання). Розрізняють інтенсивний та екстенсивний тип економічного зростання. За інтенсивного економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) відбуваються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими і невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів тривалого користування. У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини) обмежені, а суспільству властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва. [6]

У відповідності з цим, вирізняють дві групи факторів економічного зростання:

· екстенсивні фактори -

ь збільшення чисельності зайнятих,

ь збільшення фізичного обсягу капіталу;

· інтенсивні фактори -

ь технологічний прогрес,

ь рівень освіти та професійної підготовки кадрів,

ь економія за рахунок зростання масштабу виробництва,

ь покращення розподілу ресурсів,

ь законодавчі, інституційні та інші фактори.

Едвард Денісон показав, що основним чинником зростання доходу є підвищення продуктивності праці. Саме тому можна стверджувати, що всі фактори, які впливають на рівень продуктивності праці, найсуттєвіші з точки зору реального економічного зростання. [3]

Єдиним джерелом новоствореної вартості і прибутку зокрема є лише праця в її різновидах. У сучасних умовах важливий фактор економічного зростання - національна самосвідомість народу, його дух та енергія. Для виходу економіки України з глибокої економічної кризи, прогресу її науки, культури, розбудови суверенної держави надзвичайно важливе значення мають відродження і розвиток національної самосвідомості українського народу, його духу, уміння досягати консенсусу між різними політичними силами, соціальними верствами, повага до законів України та інші фактори людської діяльності, не пов'язані безпосередньо з виробничими відносинами. На розвиток економічних явищ і процесів впливають соціальні, політичні, юридичні та інші надбудовані відносини. А державна влада стає економічною силою. Основними факторами економічного зростання є кількість і якість природних ресурсів; обсяг інвестицій, кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу; технологія; науково-технічний прогрес. За даними деяких західних вчених, останній фактор забезпечує майже 30% приросту реального національного доходу, точніше, праця людей, зайнятих відповідними її видами. Тому його використання повинно стати пріоритетним у розвитку народного господарства України. Водночас понад 70% приросту ВВП, за даними інших західних економістів, забезпечує праця. Для отримання необхідного обсягу інвестицій потрібний достатній рівень заощаджень, висока ефективність інвестицій, розвинута інфраструктура, передусім розвинений фінансовий ринок. [6]

Є фактори, які стримують економічне зростання. До них належать обмеження з боку сукупного попиту (недостатній рівень сукупних витрат призводить до того, що дійсні темпи зростання відстають від потенційно можливих), соціально-політична атмосфера в країні, ресурсні та екологічні обмеження, державне втручання у справи приватного бізнесу. До факторів, які негативно впливають на процес економічного зростання, належать злочини в царині господарської діяльності, недобросовісне ставлення до праці, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Головною метою при розробці моделей економічного зростання є з'ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. [3]

Теоретично і на практиці - основним джерелом економічного зростання є розвиток виробництва за допомогою розширеного інвестування. Принциповим питанням є взаємозв'язок між збереженням і зростанням.

Разом з тим немає точної відповіді на питання: чи дійсно країни, що більше інвестують, забезпечують собі більше економічне зростання, чи має зворотній зв'язок - країни з вищим рівнем економічного зростання більше й інвестують. Для країни перехідного періоду у створенні сучасної виробничої та індустріальної інфраструктури видається доцільним величини інвестицій на рівні 22-25% ВВП, щоб забезпечити відтворення та оновлення капіталу. [11]

1.2 Класифікація інвестицій

Інвестиції - довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства з метою привласнення прибутку. Найпростішим визначенням інвестицій є їх характеристика як вкладень у капітал. Водночас поняття "капітал" тлумачиться економістами по-різному, звідси - неоднакове розуміння інвестицій. Західні економісти, як правило, ототожнюють капітал із засобами виробництва, запасами, благами. Таке розуміння сутності капіталу є непродуктивним і спричиняє неконструктивний підхід до категорії "інвестицій", який полягає передусім у тому, що інвестиції ототожнюють з капіталовкладеннями, тобто вкладеннями в основний капітал або у виробничі фонди. З погляду системного підходу це означає ототожнення з окремим елементом. Найраціональнішим з-поміж них є визначення інвестицій авторами "Економікс". Так, К. Макконнел і С. Брю стверджують, що інвестиції - це витрати на будівництво нових заводів, на верстати і устаткування з тривалим терміном служби; витрати на виробництво і нагромадження засобів виробництва, збільшення матеріальних запасів; витрати на поліпшення освіти, здоров'я працівників чи на підвищення мобільності робочої сили. Під інвестиціями в людський капітал вони розуміють будь-який засіб, спрямований на зростання продуктивності праці працівників (підвищення їх кваліфікації та розвиток навичок). Більша раціональність такого визначення зумовлена тим, що до інвестицій відносять витрати на вдосконалення основної продуктивної сили, які західні економісти необґрунтовано називають інвестиціями в людський капітал, адже витрати на розвиток освіти, охорони здоров'я особи найманої праці не використовують з метою привласнення чужої неоплаченої праці.

Інвестиції слід визначати передусім як вкладення у розвиток продуктивних сил суспільства. Ця особливість суспільного способу виробництва не існує без виробничих відносин або економічної власності. На макрорівні інвестиції - це вкладення у розвиток економічної системи, до якої, крім цих двох сторін суспільного способу виробництва, належать техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм. Якщо категорію "інвестиції" досліджувати з урахуванням наукового розуміння сутності капіталу, а речовим змістом цієї категорії є засоби виробництва, гроші, певні матеріальні блага тощо, то інвестиції значною мірою збігаються з вкладеннями у розвиток продуктивних сил. Водночас капітал перетворюється на систему капіталістичних виробничих відносин (суспільна форма цієї категорії) у процесі розвитку трьох функціональних форм капіталу (грошового, продуктивного і торговельного), функціонування індивідуального, акціонерного, монополістичного, постійного, змінного капіталу тощо. Згідно з науковим тлумаченням категорії капітал, інвестиції - це вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил. На відміну від інвестицій, капіталовкладення - це інвестиції у процес відтворення основного капіталу за зумовлених цим вкладень у розвиток оборотного капіталу. [6]

Таким чином, під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу. Інвестиції складаються з двох компонентів. Перший з них - це інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених матеріальних благ, таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого призначення тощо. Другий компонент - інвестиції в товарно-матеріальні запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого використання її у виробничому процесі, а також нагромадження запасів нереалізованої продукції. [3]

Вирішення проблеми інвестування дає можливість досягти прогресивної реструктуризації на макро- і мікрорівні, забезпечити перехід до високо розвинутої економіки, тобто інноваційного розвитку. [11]

Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції бувають: державні, приватні, іноземні.

Державні інвестиції - це частка національного доходу у вигляді коштів державного бюджету, місцевих бюджетів, які вкладаються у розвиток економіки, відокремлюються від поточного державного споживання з метою підтримки виробництва, соціальної сфери, економічного зростання.

Приватні інвестиції - це недержавні вкладення коштів, які належать підприємцям, компаніям, населенню, тобто фізичним та юридичним особам. Приватне збереження є джерелом нового фінансового капіталу, оскільки воно (збереження) веде до купівлі активів.

Іноземними називаються інвестиції, які надходять із-за меж держави і поділяються на державні та приватні. Іноземні інвестиції є джерелом грошових, а інколи і прямих майнових вкладень у розвиток, розширення, освоєння нового виробництва товарів і послуг, удосконалення технології, використання природних ресурсів.

Інвестиції мають розгалужену структуру. Істотне теоретичне й практичне значення має поділ інвестицій на:

ь валові інвестиції у виробництво;

ь чисті інвестиції.

Валовими інвестиціями у виробництво називають фінансові ресурси, спрямовані на підтримку і збільшення основного капіталу і запасів. Вони містять у собі дві складові: амортизацію (інвестиційні ресурси, необхідні для покриття зносу основного капіталу) та чисті інвестиції (вкладення капіталу з метою нарощування основного капіталу шляхом будівництва приміщень і споруд, виробництва і налагодження нового або додаткового устаткування, модернізація виробничих потужностей) - це видатки на розширене відтворення основного капіталу.

Залежно від сфери діяльності, в яку спрямовують інвестиції, останні поділяються на:

· реальні інвестиції - капітальні вкладення в галузі економіки і види економічної діяльності, що забезпечують збільшення надходжень до реальних активів;

· реальні активи - це, насамперед, земля, будівлі, споруди, тобто все, що постійно "прив'язано" до землі.

Усі різновиди інвестицій у реальні активи діляться на такі групи:

- інвестиції в підвищення ефективності;

- інвестиції в розширення виробництва;

- інвестиції в нові виробництва;

- інвестиції заради задоволення вимог державних органів управління.

Інвестиції в комерційній практиці поділяються на такі різновиди:

· інвестиції у фізичні активи (виробничі будівлі і споруди, будь-які види машин і устаткування, термін служби яких більше одного року);

· інвестиції у фінансові активи (вкладення капіталу в акції, облігації, векселі, опціони, інші цінні папери та фінансові інструменти);

· інвестиції у нематеріальні активи (цінності, придбані фізичною особою, фірмою внаслідок проведення програм перепідготовки або підвищення кваліфікації персоналу, розроблення торгових знаків, придбання ліцензій тощо).

У практиці господарювання виділяють матеріально-майнові інвестиції - це виробничі та невиробничі об'єкти, що будуються, устаткування, машини, спрямовані на заміну або розширення технічного парку, збільшення матеріальних запасів та інші інвестиційні товари, які мають розвивати та примножувати основний капітал підприємств, галузей, регіону.

Прийняття та здійснення інвестиційних рішень - процес складний і важливий. Інвестиції - чинник успішної роботи галузей народного господарства, регіону, економіки країни в цілому. Інвестиційна політика країни, регіону, галузі або підприємства має визначити найбільш пріоритетні напрями використання інвестиційного капіталу, від якого залежить підвищення ефективності економіки, забезпечення приросту продукції, національного доходу на кожну гривню видатків.

У свою чергу, економічна ефективність інвестицій визначатиметься передусім економічним результатом, який досягатиметься в народному господарстві від реалізації інвестиційних проектів. [11]

1.3 Кейнсіанська теорія інвестицій

До складу інвестицій входять усі витрати на придбання машин і обладнання, проведення усіх будівельно-монтажних робіт і зміна запасів. Рух цінних паперів (купівля - продаж державних облігацій) до інвестицій прямого відношення не має і означає тільки передачу з рук в руки титулу власності на вже існуючі активи. Здійснення інвестицій безпосередньо пов'язане з товарним ринком, тоді як купівля - продаж облігацій - з ринком цінних паперів. При цьому інвестиції виявляють не однаковий вплив на ринок благ в короткостроковому і довгостроковому періодах. В результаті інвестування в короткостроковому періоді на ринку благ збільшується тільки попит. Обсяг пропозиції залишається незмінним, бо об'єкти, що будуються, ще не дають віддачі у вигляді продукції та послуг. У довгостроковому ж періоді під впливом інвестицій на ринку благ буде змінюватись як попит, так і пропозиція.

Інвестиції утворюють поряд із споживчим попитом другу складову сукупного попиту. При цьому заощадження та інвестиції впливають на обсяг ефективного попиту в прямо протилежних напрямках: заощадження скорочують попит, а інвестиції його збільшують.

Рівень інвестицій істотно впливає на обсяг національного доходу суспільства, від його динаміки буде залежати безліч макропропорцій в національній економіці. Кейнсіанська теорія особливо підкреслює той факт, що рівень інвестицій та рівень заощаджень (тобто джерело або резервуар інвестицій) визначається багато в чому різними процесами і обставинами.

Інвестиції (капіталовкладення) в масштабах країни визначають процес розширеного відтворення. Будівництво нових підприємств, зведення житлових будинків, проведення доріг, а отже, і створення нових робочих місць, залежать від процесу інвестування або капіталоутворення.

Джерелом інвестицій є заощадження. Але проблема полягає в тому, що заощадження здійснюються одними господарюючими агентами, а інвестиції можуть здійснюватись зовсім іншими господарюючими суб'єктами.

Від яких же факторів залежать інвестиції? Відмітимо найбільш важливі з них.

По-перше, процес інвестування залежить від очікуваної норми прибутку, або рентабельності, передбачених капіталовкладень. Якщо ця рентабельність, на думку інвестора, занадто мала, то вкладення не будуть здійснюватись.

По-друге, інвестор при прийнятті рішення завжди враховує альтернативні можливості капіталовкладень, і вирішальним тут буде рівень процентної ставки. Інвестор може вкласти гроші в будівництво нового заводу або фабрики, а може і розмістити свої грошові ресурси в банку. Якщо норма проценту буде вищою очікуваної норми прибутку, то інвестиції не будуть здійснені, і, навпаки, якщо норма проценту нижча очікуваної норми прибутку, підприємці будуть здійснювати проекти капіталовкладень.

Графічно взаємозв'язок між нормою процента, інвестиціями і заощадженнями виглядає наступним чином. На рис. 3.21.1 представлена ілюстрація стану рівноваги між заощадженнями та інвестиціями: крива ІІ - інвестиції; крива SS - заощадження; на осі ординат - значення норми процента r; на осі абсцис - заощадження та інвестиції.

Очевидно, що інвестиції - функція норми процента I = f(r), причому ця функція є спадною: чим вищий рівень процентної ставки, тим нижчий рівень інвестицій.

Заощадження також є функцією (але вже зростаючою) норми процента: S = S (r). Рівень проценту, рівний r0, забезпечує рівність заощаджень та інвестицій в масштабі всієї економіки, рівні r1, r2 - відхилення від цього стану.



Слід підкреслити, що такі функціональні зв'язки між рівнем проценту і розмірами інвестицій та заощаджень описувались в працях теоретиків класичної школи. В кейнсіанській концепції інвестиції, як і у класиків, є функцією норми проценту, а от заощадження, за Дж. Кейнсом, - це функція доходу: S = S (Y). В цьому пункті Дж. Кейнс розходиться з А.Маршалом, який пов'язував розмір заощаджень з величиною процентної ставки.

Отже, інвестиції є функцією процентної ставки, а заощадження - функцією доходу. Цим сучасна кейнсіанська концепція підкреслює, що динаміка інвестицій і заощаджень визначається різноманітними факторами.

Інвестиції залежать від рівня оподаткування і взагалі податкового клімату в даній країні. Занадто високий рівень оподаткування не стимулює інвестиції, хоча питання про те, які ставки податку вважати високими або низькими, навряд чи може бути вирішене однозначно.

Інвестиційний процес реагує на темпи інфляційного знецінення грошей. В умовах галопуючої інфляції, коли калькуляція витрат є досить невизначеною, процеси реального капіталоутворення стають непривабливими, скоріше буде віддана перевага спекулятивним операціям.

Як вже відзначалось, важливими складовимискладають|що укладають сукупного попиту є споживання та інвестиції, причому на інвестиції значно впливають заощадження. Використовуючи графічний аналіз, спробуємо з'ясувати, чим відрізняється кейнсіанська інтерпретація І = S від теорій класиків, що розглядались вище.

Покажемо на осі абсцис рівень валового національного продукту ВНП, на осі ординат - заощадження та інвестиції (рис. 3.21.2).

Припустимо, що інвестиції дорівнюють 20 млрд. гр. од. на рік незалежно від розміру ВНП. Оскільки величина інвестицій незмінна, то графік інвестицій прийме вигляд горизонтальної прямої, паралельної лінії ВНП. Тепер введемо сюди графік заощадження населення, представивши його у вигляді прямої лінії.

Цілком доречним є запитання: на якому рівні ВНП встановиться рівновага між ІІ та SS? Графічний аналіз підказує, що графік заощаджень перетинає графік інвестицій в точці Е, де обсяг ВНП дорівнює ОМ. В точці Е - точці перетину двох графіків - заощадження та інвестиції дорівнюють один одному. Отже, це - точка рівноваги. Вона характеризує такий обсяг ВНП, при якому макроекономіка знаходиться в стані рівноваги. Чому рівноважний стан ВНП буде саме в точці Е, де інвестиції дорівнюють заощадженням? Коли рівноважний стан знаходиться в точці Е, то це означає, що населення буде робити заощадження в обсязі ЕМ, а фірми будуть інвестувати засоби в розмірі ЕМ.

Якщо заощадження населення будуть більші, тобто будуть переміщені в точку К, яка буде відповідати розміру ВНП = ОМ 1, то настає ситуація, коли заощадження більші інвестицій. При такому рівні ВНП населення почне заощаджувати більше, ніж підприємства готові інвестувати. Фактично населення утримується від додаткового споживання. В результаті фірми знаходять на ринку значно менший попит на додаткову продукцію і вимушені накопичувати товарні запаси. Природно, це не буде стимулювати зростання виробництва та інвестицій. Виробництво починає скорочуватись, що викликає зниження ВНП і призводить його до зсуву ліворуч. Скорочується зайнятість населення, зменшуються заощадження. І це буде відбуватися до тих пір, доки не буде досягнуто рівноваги в точці Е, тоді тенденція до скорочення ВНП припиниться.

Якщо заощадження населення будуть меншими, тобто пересунуться в точку А, де розмір ВНП = ОМ 2, то виникне стан, коли заощадження менші інвестицій. Тут населення заощаджує менше, але фірми готові інвестувати. Фактично йдеться про те, що населення, скорочуючи заощадження, пред'являє більший попит. Це стимулює фірми до нарощування обсягів виробництва, випуску додаткової продукції, що впливає на збільшення ВНП і зростання зайнятості. Доходи населення починають зростати разом із зростанням ВНП, більшими стають і заощадження. І таке зростання буде йти доти, доки не буде досягнуто рівноваги в точці Е.

Отже, тільки в точці Е буде досягнуто такого розміру ВНП, який не призводить до коливань в макроекономічній системі, тобто тут не буде ані різкого розширення, ані різкого стиску системи, ані перевиробництва, ані недостачі товарів. Рівноважний стан заощаджень та інвестицій в точці Е буде визначати і оптимальний розмір ВНП.

Цілком доречним є запитання: в чому ж відмінність класичної моделі рівноваги І та S від кейнсіанської?

Відмінності полягають в наступному.

По-перше, в класичній моделі тривале безробіття є неможливим (гнучке реагування цін відновлювало порушену рівновагу), а в моделі, запропонованій Кейнсом, рівність І та S може існувати і при неповній зайнятості. На рис. 3.21.2 видно, що рівень ВНП в точці М виявляється нижче рівня, що забезпечує повну зайнятість. Пунктирна лінія показує, що повна зайнятість була б у тому випадку, коли б обсяг ВНП досяг точки М 1. Як же досягнути цього рівня і водночас зберегти рівновагу між І та S? Графічно ця проблема вирішується просто: потрібно підняти лінію ІІ вгору, доки вона не перетне точку К, що лежить на лінії заощаджень. Іншими словами, якщо інвестиційний процес пожвавиться, то можливе досягнення рівноваги при повній зайнятості.

По-друге, класична модель передбачала існування гнучкого цінового механізму, органічно притаманного ринку. Кейнс показав цей постулат сумнівним: підприємці, зіткнувшись з падінням попиту на свою продукцію, не знижують ціни. Вони скорочують виробництво і звільняють працівників. Звідси слідує безробіття з усіма соціально-економічними конфліктами, що з цього випливають.

По-третє, з рис. 1.3 видно, що заощадження є функцією доходу, а не тільки рівня проценту, як в теорії класиків. Тут проаналізовано, як визначається через заощадження та інвестиції оптимальний обсяг ВНП, при якому макроекономіка знаходиться в стані рівноваги. Вище відзначалось, що заощадження знаходяться в тісному взаємозв'язку із споживанням, і вони є немовби дзеркальним відображенням один одного. Виникає запитання: чи можна визначити оптимальний обсяг ВНП через механізм споживання та інвестицій? Спробуємо на нього відповісти.

Згадаємо графік споживання і спробуємо застосувати його до наших умов. На осі абсцис будемо відкладати величину ВНП, а на осі ординат - сукупні витрати, які є сумою витрат фірм і населення, тобто суму інвестицій та споживання. Стан, при якому вся величина виробленого ВНП буде спожита населенням і фірмами, тобто буде дорівнювати їх витратам, можна графічно зобразити у вигляді прямої лінії, що йде від осі абсцис під кутом 45°. В будь-якій точці лінії 45° витрати дорівнюють величині ВНП в цій точці (рис. 1.3).

Тепер введемо сюди графік споживання у вигляді прямої лінії - СС. Точка В показує той стан, коли доходи населення рівні його споживанню. При величині доходів, рівних ОМ, населення повністю їх споживає, тобто ОМ 1 = ЕМ 1. Відомо, що якщо населення пред'являє попит головним чином на споживчі товари, то фірми здійснюють видатки при купівлі нових машин, обладнання, матеріалів, необхідних для розширення виробництва. В результаті цих закупівель попит на ринку розширюється на величину І. Сукупні витрати будуть дорівнювати споживанню населення та інвестиціям (С + І). Пряма сукупних витрат (С + І) буде піднята над прямою СС на величину інвестицій.

В точці Е досягається рівновага, при якій величина ВНП - ОМ є оптимальною, тобто на весь вироблений продукт буде пред'явлений попит з боку населення і фірм. Довжина відрізка ЕМ буде дорівнювати сукупним витратам, тобто сумі споживання та інвестицій. Точка Е на лінії 45° показує рівність ОМ = ЕМ, або рівність сукупних витрат і ВНП.

Розділ 2. Аналіз стану інвестиційної діяльності в Україні

2.1 Нормативно правова база інвестиційної діяльності

Основним механізмом, що використовує держава в управління інвестиційною діяльністю, є розробка нормативно-правової бази. На сьогодні в Україні вже створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України ("Про інвестиційну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" тощо), понад 10 Указами Президента, а також Постановами та Розпорядженнями КМУ.

За 2006 - початок 2007 рр. було розроблено і ухвалено декілька принципових нормативно-правових актів. Їх важливість зумовлена унормуванням питань інвестиційної діяльності на регіональному рівні, посиленням інституційного впливу на становище у сфері залучення інвестицій.

Враховуючи розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення плану заходів по виконанню програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки" (2002) і на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2003 року "Деякі питання оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату, проведення моніторингу умов інвестиційної діяльності та стану роботи із зверненнями інвесторів", у 2006 році наказом Міністерства економіки України було затверджено Методику оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та регіонах. Згідно методики, таке оцінювання здійснюються з метою забезпечення проведення відповідних оцінок та аналізу впливу центральних і місцевих органів виконавчої влади на інвестиційний клімат.

Постановою Кабінету Міністрів від 24 січня 2007 року було затверджено Положення про Раду інвесторів при Кабінеті Міністрів України. Серед її основних завдань - надання пропозицій щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток адміністративно-територіальних одиниць; сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб'єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності. Рішення Ради мають рекомендаційний характер, хоча і є обов'язковими для розгляду органами місцевої влади.

Слід зазначити, що правова база, що регламентує інвестиційну діяльність, ще неструктурована. Не всі питання, що стосуються інвестиційної діяльності, врегульовані. Так, незважаючи на те що у 2005 році було прийнято Постанову Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про іпотечні цінні папери", і досі не ухвалено цей закон, функціонування такого виду цінних паперів регламентоване окремим законодавчими актами. Залишаються неузгодженими повноваження у сфері інвестиційної діяльності, регламентовані у Законах України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації". Не створений єдиний інституційний простір нормативно-правового управління інвестиційно-правовою діяльністю на регіональному рівні.

На державному рівні перед органами влади постає завдання усунути надмірну диференціацію показників інвестиційної діяльності по регіонах шляхом реформування нормативно-правової бази і коригування розподілу інвестиційних ресурсів. Органи місцевої влади мають сприяти підвищенню інвестиційної привабливості регіонів.

Одним з пріоритетних напрямів залишається інвестування в інноваційну сферу. Інноваційна активність промислових підприємств України надзвичайно низька порівняно з країнами ЄС. Для країн ЄС частка інноваційної продукції в загальному обсязі реалізованої промислової продукції як правило не опускається нижче 20 %. В Україні ж у 2005 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції складав 24,5 млрд. грн., що становило лише 6,4 % загального обсягу реалізованої промислової продукції. Переважна більшість вітчизняних підприємств залишається поза конкурентною боротьбою, яка в основному зосереджується у сфері безперервного освоєння нових технологій.

Внутрішній ринок не є активним споживачем інноваційної продукції національних виробників, фактично не сприяє підвищенню конкурентоспроможності економіки. Це підтверджується ростом частки інноваційної продукції промислових підприємств, яка спрямовується на експорт: якщо у 2000 р. цей показник складав 20,9 %, то вже в 2004 р. - 42,5 %.

Отже, збільшення обсягів залучення інвестицій, і насамперед в інноваційні галузі, сприятиме економічному зростанню країни, і як наслідок - стабільному надходженню платежів до бюджетів.

Управління інвестиційною діяльністю залишається стратегічним напрямком політики регіонального розвитку. Держава в цьому процесі повинна відіграватиме роль координуючого та направляючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів, що сприятиме економічному зростанню. Для цього насамперед необхідно внести зміни до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" стосовно надання повноважень по розробці основних напрямків інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, визначення основних пріоритетів інвестування регіону, координації інвестиційних проектів.

Головним завданням на короткострокову перспективу є підготовка необхідної правової та організаційної бази для підвищення дієздатності методів економічного механізму державного управління з метою формування основи та нарощування конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Для цього необхідно здійснити низку першочергових заходів з формування єдиних стратегічних цілей та послідовності економічних реформ.

2.2 Оцінка динаміки та структури інвестицій

Починати оцінку інвестицій у господарську діяльність підприємства необхідно зі з'ясування змін динаміки інвестицій за низку звітних періодів, тенденцій, що склалися, з того, які управлінські рішення з огляду на це слід прийняти. З метою проведення такого аналізу використаємо аналітичну табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка інвестицій підприємства

Вид інвестиційної діяльності	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
	Сума, тис. грн.	Частка,%	Сума, тис. грн.	Частка,%	Сума, тис. грн.	Частка,%
А	1	2	3	4	5	6
1. Нове будівництво	172	33,5	192	28,2	+20	11,9
2. Розширення	27	5,3	31	4,6	+4	2,4
3. Реконструкція	41	7,9	46	6,7	+5	3,0
4. Технічне переозброєння	223	43,4	346	50,7	+123	73,2
5. Підтримка діючого виробництва	51	9,9	67	9,8	+16	9,5
6. Інші	-	-	-	-	-	-
Разом	514	100,0	682	100,0	+168	100,0

Із наведених у таблиці даних, видно, що за звітний період обсяг інвестицій зріс на 168 тис. грн. Таку діяльність підприємства слід характеризувати як позитивну. В процесі подальшого проведення аналізу інвестицій підприємства доцільно вивчити динаміку інвестицій за видами. Слід зазначити, що найбільша частка інвестицій (50,7%) у звітному році була спрямована на технічне переозброєння основних засобів. Така позиція керівництва підприємства, на нашу думку, є позитивною, оскільки це сприяє підвищенню якості продукції, її конкурентоспроможності, а також певним чином формує стратегію розвитку на майбутнє.

На наступному етапі аналізу інвестицій доцільно вивчити зміну структури джерел фінансування. Важливо мати інформацію про склад внутрішніх та зовнішніх джерел інвестицій, знати котрі з них переважають, і яким джерелам фінансування варто надати перевагу, на скільки ефективним буде використання цих джерел.

Для вирішення зазначених питань інвесторів доцільно проводити аналіз, використовуючи табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Зміна структури джерел фінансування інвестиційної діяльності

Джерела інвестицій	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
	Сума, тис. грн.	Частка, %	Сума тис. грн.	Частка, %	+, -
І. Внутрішні, всього	445	71,2	410	41,4	-35
У тому числі:
а) прибуток;	445	71,2	200	20,2	-245
б) амортизація;	-	-	135	13,6	+135
в) інші	-	-	75	7,6	+75
II. Зовнішні, всього	180	28,8	580	58,6	+400
У тому числі:
а) кредити на капі	180	28,8	580	58,6	+400
тальні вкладення;
б) акції;	-	-	-	-	-
в) кошти з бюджету;	-	-	-	-	-
г) інші	-	-	-	-	-
Разом	625	100,0	990	100,0	+365

Дані, наведені в табл. 2.2, свідчать про те, що джерела інвестицій за звітний рік порівняно з попереднім зросли на 365 тис. грн., у тому числі обсяг зовнішніх джерел фінансування збільшився за аналізований період на 400 тис. грн. За цей самий час величина внутрішніх джерел фінансування інвестицій мала тенденцію до зниження, що становило 35 тис. грн.

Виникає запитання, чому підприємство надало перевагу зростанню обсягу зовнішніх джерел фінансування? Зважаючи на ситуацію, що склалася на вітчизняному фондовому ринку, нестабільність чинного законодавства, ризики при фінансуванні інвестиційних проектів виходить, що зовнішні інвестори є більш захищеними урядами гарантіями щодо повернення вкладених коштів.

На завершальному етапі аналізу джерел фінансування інвестицій доцільно вивчити потребу в додаткових інвестиціях та формуваннях джерел фінансування. З метою проведення такого аналізу рекомендуємо використовувати форму табл. 2.3.

Таблиця 2.3 Загальноприйнята форма для розрахунку потреби у додаткових інвестиціях і формуванні джерел фінансування

Потреба в додаткових інвестиціях	Сума, тис. грн.	Джерела фінансування	Сума, тис. грн.
	Рік		Рік
	І	ІІ	і т.д.	всього		І	ІІ	і т. д.	всього
1. Основні засоби					1. Власні кошти
1.1. Будівлі, споруди виробничого призначення					2. Залучені кошти
1.2. Робочі машини та механізми					2.1. Довготермінові кредити
1.3. Інші засоби					2.2. Довготермінові позики
2. Оборотний капітал					2.3. Короткотермінові кредити
2.1. Запаси і затрати					2.4. Короткотермінові позики
2.2. Грошові кошти					3. Інші джерела фінансування
3. Всього потреба в додаткових інвестиціях					4. Всього: за джерелами фінансування
					Потреба у додаткових інвестиціях (гр. 5 п. 3 - гр. 10 п.4)

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку інвестиційної діяльності в Україні

3.1 Інвестиційна політика в Україні та шляхи його покращення

Інвестиційний політика - комплекс урядових рішень, які визначають основні напрями, джерела та обсяги використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі. Інвестиційна політика визначається станом економіки, головними завданнями в виробництві, науково-технічному й соціальному розвитку країни. Особливість інвестиційної політики у розвинутих країнах на сучасному етапі - здійснення технічного переозброєння та реконструкції діючих підприємств, скорочення масштабів нового будівництва. Для України найближчими цілями інвестиційної політики є збільшення обсягу капіталовкладень для прискореного виходу з економічної кризи. На перспективу в основі інвестиційної політики повинно бути здійснення структурних реформ, перерозподіл інвестицій на користь наукомістких галузей, які визначають науково-технічний прогрес: електроніки, машино- і кораблебудування, створення космічної техніки тощо, економічної конверсії виробництва. Важливий напрям інвестиційної політики в Україні - зменшення питомої ваги державних капіталовкладень і збільшення інвестицій підприємствами за рахунок власних коштів, що залежатиме від ступеня роздержавлення і приватизації. [6]

Основні напрями інвестиційної політики:

· стимулювання нагромаджень і створення сприятливого клімату для інвестицій;

· сприяння підвищенню ефективності інвестицій;

· збільшення обсягу державних інвестицій.

Обсяги інвестицій в економіку України в 2009р. порівняно з 2005р. зменшилися з 29% до 22% і становили 17552 млн. грн. Спрямування їх було наступним:

- технічне переозброєння та реконструкція діючих підприємств 58,4% проти 53,3% (2005 р.) та 62,1% (1998 р.)

- будівництво нових підприємств (включаючи розширення діючих) 31,8% проти 38,8% (2005 р.) та 32,2% (1998 р.).

Щодо регіонального розподілу цього показника, то серед 27 регіонів лідирують Донецька, Дніпропетровська обл. та м. Київ (відповідно 12,2%, 8,8% та 15,9% - від загальної суми інвестиційних вкладень), залишаючи далеко позаду Львівську обл. - 3,95% та Тернопільську -1,28%, а також м. Севастополь -0,4%. Відповідно на 1.10.2010р. обсяги іноземних інвестицій становили: Київ - 33%, Львів - 3,8%, Донецька обл. - 8,2%, Чернівецька обл. - 0,2%.

З огляду на інвестування основного капіталу за галузями економіки, за винятком торгівлі, зв'язку та транспорту інвестиції в промисловість, сільське, лісове, житлове господарства, будівництво зменшилися як у порівнянні із 2005р., так і порівняно із 2009р. [5]

Несприятливий інвестиційний клімат в Україні створюють:

· Економічна і політична нестабільність.

· Погана матеріально-технічна база і нерозвиненість інфраструктури.

· Негативні фактори соціального характеру.

Це, перш за все, безробіття, зубожіння населення, розпад чисельних громадських структур щодо. В Україні триває повзуча тенденція до зростання безробіття

Фактична відсутність професійно підготовлених інформаційних і консультативних інфраструктур позбавляє інвестора точної економічної і правдивої, науково обґрунтованої інформації, що не дозволяє йому прийняти ефективні управлінські рішення.

Негативні геополітичні фактори: територіально-етнічні конфлікти, суперечки, сепаратистські виступи. [7]

Оскільки поняття "інвестиційний клімат" охоплює дію зовнішніх факторів впливу на інвестиційні процеси, чи не найважливішим з яких є економічно-правове середовище, можна зробити висновок, що вирішальне значення для його поліпшення має вдосконалення економіко-правових параметрів економічного середовища, приведення його відповідно до інвестиційних можливостей і потреб підприємства. Тому формування сприятливого інвестиційного клімату в Україні потребує з боку владних структур вирішення таких завдань:

· створення загального правового поля, яке б стимулювало економічних агентів до інвестування;

· активне формування нової структури економіки з використанням державних коштів та коштів внутрішніх інвесторів, а також спрямованих пільг для інвестицій у пріоритетні об'єкти;

· надання податкових і митних пільг для великих стратегічних інвесторів, які вкладають капітал у пріоритетні об'єкти, принципово важливі для економіки.[15]

Для усунення негативних тенденцій та стимулювання іноземного інвестування в економіку України доцільно вдатися до комплексу рішучих загальних і спеціальних заходів, орієнтуючись на такі принципи:

· незавершеність ринкових перетворень - основний стримуючий чинник у формуванні сприятливого щодо іноземної інвестиційної діяльності економічного середовища;

· забезпечення стабільності політичної системи та довготривалого незмінного курсу діяльності уряду додасть впевненості зарубіжному інвестору для здійснення діяльності в Україні;

· успішне функціонування приватних власників, а значить, стимулюючі заходи, які спрямовані на пожвавлення розвитку приватного сектору нашої держави, закладає основу привабливості інвестиційного клімату країни;

· гарантування незмінності нормативно-правових документів щодо умов іноземного інвестування покращить довіру іноземних підприємців до законодавчого поля України;

· проведення виваженої та конструктивної політики стимулювання залучення іноземних ресурсів шляхом диференційного підходу до податкових та інших пільг забезпечить не тільки збільшення припливу інокапіталу, а й надасть змогу стимулювати та спрямовувати його потоки з урахуванням відповідних пріоритетів розвитку економіки України. Відповідна стратегія уряду України такого роду надасть можливість більш грунтовніше підходити до обсягу іноземних інвестицій, сфер інвестування та форм залучення зовнішніх ресурсів. [7]

Для подолання кризових явищ в економіці України та забезпечення високого економічного розвитку надзвичайно важливого значення набуває активізація інвестиційної діяльності, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність національної економіки, здійснити прогресивні зрушення в її структурі та інтегруватися у світове співтовариство. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може стати формування організаційно-економічного механізму активізації інвестиційної діяльності, створення сприятливого інвестиційного клімату, що забезпечило б залучення коштів та їх інвестування в реальний сектор економіки.

Інвестування являє собою сукупність економічних відносин між суб'єктами економіки, тобто її секторами (не фінансових та фінансових корпорацій, сектором загальнодержавного управління, сектором домашніх господарств), що виникають на всіх стадіях виробничого відтворення, характеризуючи потоки інвестиційних ресурсів впродовж повного циклу їх кругообігу. При цьому інвестиційна діяльність як сукупність цілеспрямованих дій в реалізації окремих інвестиційних проектів є лише механізмом інвестування. Реалізація інвестування і складових його механізмів забезпечує відтворення економічного потенціалу країни на якісно новій технічній та технологічній основі.

Найважливіші чинники, що впливають на інвестиційний процес: зростання загального розміру й нормалізація структури попиту; зниження норми відсотка; рівень розвинутості фондоутворюючих галузей; потенційна динаміка структурних змін; створення сприятливих умов для трансформації заощаджень в інвестиції; забезпечення стійких характеристик грошей.

Аналіз сукупності цих чинників свідчить, що державний вплив на інвестиції далеко не вичерпується заходами для безпосереднього збільшення їх обсягів за рахунок виділення коштів із держбюджету, залучення іноземних інвестицій і встановлення різноманітних пільг для суб'єктів економіки, що інвестують виробництво. На перший план виступають заходи регулюючого характеру.

Розглядаючи інвестиційний процес як економічне явище, доцільно враховувати та передбачити процес організації відносин взаємодії суб'єктів інвестування, який побудований на принципах партнерства їх учасників. Інвестиційне партнерство є принципом здійснення інвестиційної політики, що передбачає узгодження суб'єктами інвестиційних відносин цілеспрямованої діяльності, покликаної забезпечити її активізацію для якісних зрушень в розвитку національної економіки. [4]

Процеси активізації інвестування безпосередньо залежать від умов та факторів так званого інвестиційного клімату. Інвестиційний клімат - це рівень досягнення потенційних можливостей вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб здійснювати інвестиції у формі коштів, цільових банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, рухомого та нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею й іншими природними ресурсами. Таким чином, інвестиційний клімат є особливою підсистемою, що створює передумови для найкращого використання суспільно-економічних відносин у розвитку продуктивних сил держави через активну інвестиційну діяльність. Для формування сприятливого інвестиційного клімату в економічній практиці пропонується застосовувати такі методологічні положення: інвестиційний клімат має забезпечувати баланс інтересів всіх учасників інвестиційної діяльності та бути стабільним і досить гнучким; для різних інвестицій необхідний відповідний режим їх стимулювання; інвестиції покликані забезпечувати впровадження у виробництво інноваційних факторів розвитку; інвестиції повинні бути чітко збалансовані з процесами відтворення робочої сили шляхом створення необхідної кількості ефективно функціонуючих робочих місць; інвестиційна діяльність не повинна порушувати комплексні властивості економічної стійкості та безпеки господарських систем, а також екологічних умов регіонів та економіки в цілому. [8]

В умовах активізації процесів інвестування підвищується роль грошей як важливого інвестиційного ресурсу, що в умовах нормально функціонуючого фінансово-кредитного механізму може розкрити потенційні можливості формування капіталу реального сектору. З урахуванням ролі сучасної грошової системи ієрархія управління інвестиційними процесами виглядає таким чином: попит - інвестиції -гроші.

У процесі інвестування та підвищення його ефективності важливе значення має прискорення обороту інвестицій, що створює передумови для активізації й розвитку соціально-економічного потенціалу країни. Поняття обороту інвестицій має подвійний характер. З одного боку, воно характеризується вартісною формою, а з другого - натуральною, тобто одержанням споживчої вартості. Нормальний розвиток утворювального процесу може здійснюватися лише за умови єдності обох форм руху.

Оновлене сучасне розуміння елементів понятійного апарату дає можливість підійти до обґрунтування питань щодо організаційно-механічного механізму активізації інвестування, який складається схематично з трьох блоків.

Перший блок - теоретичні основи та взаємоузгодженні стратегії розвитку економіки інвестиційної діяльності, а також оцінки економічного розвитку держави та інвестиційного клімату. Другий блок - механізми державного регулювання в сфері інвестування. Третій блок - напрями щодо активізації інвестиційної діяльності.

Серед елементів другого блоку суттєва увага приділяється плануванню як одному з найважливіших аспектів механізму управління інвестиційною діяльністю. У зв'язку з обмеженням бюджетних коштів важливе значення мають питання обґрунтування та формування переліку найважливіших пускових будов виробничого і невиробничого призначення за рахунок коштів Зведеного бюджету. При цьому особливістю його формування є те, що інвестиційна діяльність повинна забезпечити насамперед структурні зміни в економіці, зменшувати соціальну напругу в суспільстві.

...