Інвестиційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теоретичні основи дослідження фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

1.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Наприкінці 80-х років XX ст. почалося ринкове реформування економічних систем країн Центральної та Східної Європи. В усіх державах ці перебудови потребували значних довгострокових вкладень коштів. В економічну літературу та практичне життя міцно увійшло поняття "інвестиції".

Термін "інвестиція" походить від латинського "invest"- "вкладати". Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального, економічного та ін. ефекту. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний інвестором прибуток (доход).

За визначенням І.О. Бланка, інвестиції - це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об'єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов'язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття “інвестиції” є відносно новим в українській економічній літературі, воно замінило поширене в попередні періоди поняття “капітальні вкладення”, але не тотожне останньому. “Капітальні вкладення” слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як “інвестиції” - додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення - це одна із складових форм інвестицій [1, 656].

Деякі зарубіжні автори часто визнають інвестиції тільки в грошовій формі, а інвестування трактують як придбання цінних паперів з метою отримання дивідендів. Разом з тим інвестування капіталу може здійснюватися в будь-якій формі, а не тільки в грошовій.

За фінансовим визначенням, інвестиції -- це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції -- це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Визначення інвестицій дасться в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" інвестиція -- це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно [2, 271].

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначає Закон України "Про інвестиційну діяльність".

У цьому законі інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

-- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

-- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

-- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

-- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("know-how");

-- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

-- інші цінності.

Інвестиційна діяльність -- це сукупність практичних дій інвесторів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу чи прибутку.

Основною метою здійснення інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

-- досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

-- максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

-- мінімізація інвестиційних ризиків;

забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства [3, 646 ].

До об'єктів інвестиційної діяльності можна віднести:

-- будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

-- цінні папери;

-- цільові грошові вклади;

-- науково-технічна продукція;

-- інтелектуальні цінності;

-- інші об'єкти власності та майнові права.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави.

Інвестори -- суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування [4, 428].

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Тривалий час в умовах централізованого директивного планування в нашій країні поняття "інвестиції" не використовувалося, а застосовувався термін "капітальні вкладення". Зараз поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". Відповідно до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями.

Капітальні вкладення -- це періодично здійснюванні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства. Валові капітальні вкладення -- це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Чисті капітальні вкладення -- це витрати капіталу лише на розширене відтворення основних фондів; вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

1.2 Форми та види інвестицій

За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні й фінансові. Реальні інвестиції - це вкладання коштів (майна) у реальні активи - матеріальні й нематеріальні. Вкладання коштів у різні фінансові активи, насамперед цінні папери або інші інструменти фінансового ринку розглядають як фінансові інвестиції. Інвестиції в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом (патенти, ліцензії, ноу-хау, пакети програм, сукупність науково-технічних знань і практичного досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд і ін. майнових прав), відносять до інновацій [5, 245]

У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". Проте термін "інвестування" значно ширший.

Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". У відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін.). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

Загальний обсяг інвестування , що спрямоване на нове будівництво, реконструкцію або розширення, придбання товарно-матеріальних засобів виробництва за розрахунковий період називають - валовими інвестиціями.

На відміну від них, чисті інвестиції - це сума валових інвестицій зменшена на величину амортизаційних відрахувань.

За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі й непрямі інвестиції. Пряме інвестуваннявиконують інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники.

За періодом інвестування - короткострокові інвестиції здійснюються на період до одного року( короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо).Довгострокові інвестиції проводяться на період понад рік (до 2 , від 2 до 3; від 3 до 5; понад 5 років.)

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні й спільні.Приватніздійснюються фізичними особами, а також юридичними особами з приватним капіталом, державні -- державними й місцевими органами влади, державними (казенними) підприємствами з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів,іноземні -- фізичними та юридичними особами іноземних держав, спільні -- суб'єктами цієї держави та іноземних держав.

За регіональною ознакою розрізняють внутрішні й іноземні інвестиції. До них належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав -- акцій закордонних компаній, облігацій тощо.

У теорії розглядають також інші ознаки в класифікації інвестицій.

На обсяг інвестицій впливає багато факторів: очікувана норма чистого прибутку, ставка позичкового проценту, очікуваний темп інфляції, термін окупності, рівень ризику, відповідність фінансовим ресурсам, фінансовий стан підприємства і підприємця та ін.

Джерела здійснення інвестицій:

· власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічного стимулювання, амортизаційний фонд тощо);

· позичкові фінансові кошти ( банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);

· залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

· бюджетні інвестиційні асигнування;

· безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян та ін [6, 362].

Використання інвестицій підприємцями здійснюється за такими основними напрямами:

1) будівництво нових виробничих споруд та будівель;

Схема 1.1 Функції інвестицій

Схема 1.2 Види інвестицій

2) закупівля нового устаткування, техніки і технологій;

3) додаткові закупки сировини, матеріалів, палива та інших предметів праці з метою нагромадження виробничих запасів;

4) спорудження житла та інших об'єктів соціально-культурного призначення.

Які ж джерела інвестицій? Для окремих підприємців ними є власні заощадження прибутків, позичені кошти та державні субсидії. Щодо всієї економіки, то таким джерелом є заощадження, тобто не-спожита частина доходу. Що ж до заощаджень, які здійснюють підприємці, то вони безпосередньо є джерелами інвестицій, бо використовуються підприємцями для здійснення своїх інвестиційних проектів. Складніше із заощадженнями домогосподарств, які свої заощадження для фінансування інвестиційних проектів не використовують. Але в умовах ринкової економіки заощадження, як правило, зберігаються у кредитній системі у вигляді депозитів або вкладів у цінні папери. Банки, одержуючи депозити домогосподарств, пропонують їх як позики підприємцям для прямого інвестування. Таким чином ця частина заощаджень стає джерелом інвестицій. До речі, недостатня розвинутість кредитної системи в Україні, невисокий рівень довіри до неї з боку населення є однією з причин того, що наявні збереження населення не перетворюються на інвестиції.

Розрізняють декілька видів інвестицій: валові, відновлювальні та чисті (див. схему 1.2).

Валові інвестиції - це загальна сума витрат на відновлення і розширення капіталу. Валові інвестиції включають усі вироблені товари виробничого призначення, тобто як ті, що йдуть на відновлення засобів виробництва в поточному періоді, так і ті, що направляються на розширення виробництва, тобто збільшення капіталу. Складовими валових інвестицій є відновлювальні та чисті інвестиції. Відновлювальними інвестиціями (їх ще називають реінвестиціями) є витрати на заміну зношеного основного капіталу, тобто такі, що компенсують знос потужностей. Кількісно вони дорівнюють сумі амортизаційних відрахувань. Щоб визначити чистий приріст капіталу, використовується поняття чистих інвестицій. Це ті затрати підприємців, що спрямовуються на збільшення капіталу. Вони визначаються як різниця між валовими інвестиціями та амортизаційними відрахуваннями.

Крім поділу на відновлювальні та чисті інвестиції, розрізняють автономні та індуційовані інвестиції. Автономними інвестиціями є інвестиції, не пов'язані зі зміною рівня доходу, тобто ті, що не залежать від норм процентної ставки та інших факторів. Вони зумовлені науково-технічним прогресом, змінами кількості населення, розширенням зовнішніх ринків тощо. Прикладом можуть бути державні інвестиції, пов'язані зі створенням суспільних благ. Індуційованими інвестиціями є інвестиції, спрямовані на приріст основного капіталу.

Інвестиції здійснюються для того, щоб отримувати більший прибуток, ніж самі інвестиції. Розмір та динаміка останніх складаються під впливом трьох факторів: доходу підприємств, їх витрат та сподівань. Мета інвестицій - одержання додаткового прибутку. Його можна отримати шляхом збільшення обсягу виробленої і реалізованої продукції. Отже, обсяг інвестицій залежить від обсягу виробництва або ВВП. Якщо ж виробничі потужності повністю не використовуються, то не виникає і потреби в їх збільшенні за рахунок інвестицій.

Другим чинником інвестицій є затрати на інвестування. Інвестиційні витрати мають довгостроковий характер, бо вкладаються та окуповуються протягом певного періоду часу, нерідко довготривалого. Цим зумовлюється потреба визначення ціни інвестування. А вона пов'язана з процентною ставкою за позики. Чим вища процентна ставка, тим дорожча ціна, а отже, тим меншим є додатковий дохід, очікуваний від інвестицій. Тому чим довший період окупності інвестицій та їх розмір і чим вищий рівень процентної ставки, тим мотиви для здійснення інвестицій менші, а отже, і менший їх обсяг.

Подібний до процентної ставки вплив на обсяг інвестицій здійснюють податкові ставки. Останні визначають ту частину доходу від інвестицій, яку потрібно сплачувати у вигляді податків. Якщо податкові ставки високі, то частка податків у доходах від інвестицій висока, що знижує стимули для інвестування.

На інвестиції впливає і такий фактор, як очікування, або сподівання. Інвестиції пов'язані з ризиком. Тому при їх здійсненні визначаються можливості одержання доходу, тобто вони пов'язані із сподіванням на ефективність інвестицій. Якщо умови економічної діяльності погіршуються, то це знижує вірогідність здійснення інвестицій, бо надія на одержання від них доходу зменшується. Отже, інвестиційні рішення залежать від сподівань та прогнозу на майбутнє. Чим стабільніша ситуація в економіці і країні, тим більшими є можливості інвестування, оскільки зростає надія на ефективність інвестицій. Саме нестабільність економічної ситуації в Україні є одним із чинників недостатнього рівня інвестування.

1.3 Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

Вирішальною умовою розвитку підприємства відповідно з прийнятою економічною стратегією є інвестування необхідного обсягу коштів в розроблені проекти. Економічний зріст і інвестиції взаємопов'язані між собою: інвестиції створюють матеріальну основу для поступального розвитку підприємства, результати якого є джерелом коштів для нових капітальних вкладень. Інвестування - основна форма практичного здійснення економічної стратегії підприємства. Актуальність питання полягає в тому, що відновлення економіки та її розвиток починаються з випереджального зростання інвестицій. Перед суб'єктами господарювання, крім проблеми пошуку джерел інвестування, постає проблема формування оптимального портфеля інвестиційних ресурсів.

Як відомо, реалізація інвестиційного проекту передбачає, насамперед, наявність в розпорядженні підприємства певного обсягу інвестиційних ресурсів. Стратегія формування інвестиційних ресурсів, як правило, має чотири етапи [1]:

1. Визначення необхідного загального розміру інвестиційних ресурсів.

2. Вивчення можливостей формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел.

3. Визначення способів фінансування окремих інвестиційних програм та проектів.

4. Вивчення можливостей оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів.

Детально розглянемо джерела інвестиційних ресурсів та існуючі підходи до їхньої класифікації.

При виборі джерел інвестиційних ресурсів враховується їхня доступність та вартість залучення до фінансування проектів певного підприємства. Підприємство, вкладаючи власні фінансові ресурси в конкретний інвестиційний проект, ліквідує таким чином можливість вкладання цих ресурсів в інший проект і, як наслідок, отримання позитивного ефекту у разі успішної реалізації цього проекту. Оцінюючи вартість власних інвестиційних ресурсів, слід враховувати, крім втраченого ефекту від їхнього альтернативного вкладання, ефект від запланованої реалізації. При цьому вартість власних інвестиційних ресурсів дорівнюватиме різниці розмірів ефектів прийнятого до реалізації та альтернативного (втраченого) проектів. Платою за використання залучених коштів (частіше у вигляді акціонерного капіталу) є дивідендні виплати з одержаного за результатами інвестиційної діяльності прибутку. Позичальник інвестиційних ресурсів, на відміну від розглянутого акціонера, не претендує на прибуток, платою за використання позикових на зворотній основі інвестиційних ресурсів є фіксований розмір винагороди у вигляді відсотків.

В діловій практиці мають місце випадки, коли підприємству необхідно реалізувати величезний ( за обсягами коштів) проект, який не має ніякої економічної ефективності ані для держави, ані для підприємства, втім соціально-екологічний ефект значно переважає всі інші ефекти від реалізації цього проекту. Безперечно, держава повинна залишатись єдиним інвестором, але підприємство в змозі мобілізувати додаткові кошти для реалізації такого проекту.

Мобілізація додаткових коштів являє собою залучення ресурсів - тобто інвестицій. Економісти пропонують наступну класифікацію джерел інвестиційних ресурсів.

Розподіл джерел інвестиційних ресурсів на власні, залучені та позикові найбільш розповсюджений серед економістів. Крім В.П. Савчука [12], таку класифікацію висловлювали також Н.О. Татаренко, А.М. Поручник [12], О.Є. Кузьмін, С.В. Князь, Н.В. Тувакова [8], Т.В. Майорова [9].

О. Єрмошкіна, Н.Й. Реверчук, І.Г. Скоморович [11] та І.О. Бланк [1] виділяють тільки власні та позикові джерела інвестиційних ресурсів, виключаючи залучені як окреме джерело інвестицій.

А.А. Пересада [10] пропонує всі джерела інвестиційних ресурсів розподіляти на внутрішні та зовнішні.

Л.І. Абалкін дотримується наступного: «Якщо для розширення виробництва не вистачає власних доходів, підприємства повинні винайти додаткові грошові кошти. Їх називають інвестиційним капіталом. Інвестиційний капітал формується з двох джерел: власних заощаджень підприємства (прибуток, амортизаційні відрахування) та позикових заощаджень (тимчасово вільні грошові кошти інших підприємств, населення). Прямо перетворитися в інвестиції здатні лише власні (особисті) заощадження. Сторонні заощадження, щоб перетворитися на інвестиційний капітал, мають пройти через фінансовий ринок. На ньому заощадження за допомогою посередників перетворюються на фінансові засоби (а не у виробництво), щоб потім використовуватися на закупівлю факторів виробництва» [4]. Враховуючи специфіку українського ділового середовища, це ствердження мало б звучати наступним чином. Для модернізації та розширення виробництва підприємству слід володіти тимчасово вільними (незадіяними) коштами, які можна вкласти у виробництво. Ці кошти мають назву інвестиційного капіталу, який для підприємства може складатися з власних та сторонніх коштів. Прямо перетворитися на інвестиції здатні лише власні кошти підприємства. Сторонні кошти, щоб перетворитися на інвестиційний капітал, повинні пройти фінансовий ринок (для кредитів), або фондовий ринок чи позабіржову форму укладання угод (для цінних паперів).

О.Б. Ідрісов, виділяючи дві групи джерел інвестиційних ресурсів (власні та позикові), стверджує, що під власним капіталом, як правило, розуміються грошові кошти, залучені підприємством у вигляді акціонерного капіталу [5]. Але в разі виділення залучених джерел інвестиційних ресурсів, крім власних та позикових, кошти, залучені у вигляді акціонерного капіталу, вірніше було б віднести до залучених. Взагалі розподіл джерел інвестиційних ресурсів на три великі групи - власні, залучені та позикові - є точнішим, оскільки передбачає чітке, взаємовиключне визначення характеристик кожної групи:

1) До власних джерел відносяться лише ті, що є такими за титулом власності.

2) До залучених джерел відносяться такі, плата (винагорода) за використання яких залежить від результатів інвестиційної діяльності та формується з одержаного прибутку.

3) До позикових джерел відносяться ті, залучення яких здійснюється на умовах строковості (тобто на чітко визначений період часу), платності (тобто потребує сплати фіксованої винагороди у вигляді відсотків) та поворотності (зазвичай вимагається забезпечення, що гарантує повернення вкладених коштів або в разі виникнення неплатоспроможності позичальника дозволяє покрити втрати позичальника). На основі детального вивчення досліджень вищезазначених економістів, а також характеристик кожної з трьох груп джерел інвестиційних ресурсів (власні, залучені, позикові), запропоновано залучені джерела розділити на залучені на оплатній основі (оплатно залучені) та залучені на безоплатній основі (безоплатно залучені), що відображено на рис. 1[7].

До залучених на оплатній основі відносяться такі джерела інвестиційних ресурсів, за використання яких для фінансування конкретного інвестиційного проекту їх власникові сплачується винагорода, але її розмір прямо залежить від результатів реалізації інвестиційного проекту. До безоплатно залучених відносяться такі джерела інвестиційних ресурсів, які їх власник самостійно передає для використання у фінансуванні конкретного інвестиційного проекту, попередньо усвідомлюючи однозначне неотримання будь-якої винагороди за використання коштів цих джерел стороннім суб'єктом. Крім того, до залучених на оплатній основі та безоплатно залучених джерел інвестиційних ресурсів відносяться різні джерела залежно від їх приналежності до країни, де здійснюватимуться інвестиції, тобто від того, є вони вітчизняними чи зарубіжними. Таким чином, можна виділити три засоби залучення грошових коштів для розвитку підприємства: різні види кредитів, прямі інвестиції, портфельні інвестиції.

Забезпечення стійкого зростання української економіки на сучасному етапі неможливе без активізації інвестиційної діяльності. Перехід на інноваційно-інвестиційну модель розвитку потрібує вирішення проблем зношеності основних фондів, дефіциту фінансових ресурсів, забезпечення державної підтримки науково-дослідницької діяльності. Вирішення цих питань багато в чому залежить від того, як будуть використовуватись наявні ресурси та реалізовуватись передумови для здійснення інвестиційних та інноваційних процесів.

2. Аналіз технічних умов фінансового забезпечення інвестування в Україні

Інвестиції - відносно новий для нашої економіки термін. У рамках централізованої планової системи використовувалося поняття "капітальні вкладення". Поняття "інвестиції" ширше, ніж поняття "капітальні вкладення". Інвестиції містять у собі як реальні, так і портфельні інвестиції, тобто вкладення в цінні папери й активи інших підприємств.

Сучасний економічний словник визначає інвестиції як довгострокові вкладення приватного чи державного капіталу у власній країні чи за рубежем з метою одержання доходу в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально - економічні програми, інноваційні проекти. Інвестиції дають віддачу через значний термін після вкладення.

Слово "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В даний час значення інвестицій в економіці підприємства досить високе. Для того щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції, знижувати витрати виробництва і підвищувати конкурентноздатність своєї продукції, воно повинно направляти фінансові ресурси на поточні витрати.

Інвестиції, у першу чергу реальні інвестиції, грають винятково важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, тому що вони виступають основою для:

-- Систематичного відновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;

-- Прискорення НТП і поліпшення якості продукції;

-- Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;

-- Створення необхідної сировинної бази промисловості;

-- Вирішення чи пом'якшення проблеми безробіття;

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки країни і на цій основі вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни.

2.1 Оцінка інвестиційних процесів в Україні

На сьогодні іноземні інвестори не дуже поспішають вкладатисвої капітали в українську економіку.

Основними причинами цього є:

-- недосконале законодавство і податкова система

-- невирішеність питань з пільг і привілеїв для іноземного капіталу

-- нестабільність економічного та політичного становища.

Проблемам залучення інвестицій в економіку України, формування позитивного інвестиційного іміджу країни присвячено праці багатьох вчених-економістів:

-- з числа українських -І.О. Бланка , В.А. Верби , О.П. Коюди , Н.С. Краснокутської , Г.В. Строковича та ін.;

-- російських - В.В. Ковальова , А.Д. Шеремету , та ін.;

-- зарубіжних - Ю. Блеха , Е. Брігхема , У. Шарпа .

Усі науковці відзначають, що досі не відпрацьовані концептуальні положення і напрямки регулювання фінансового аспекту інвестування, формування ресурсів і джерел інвестування. Тому виникає необхідність оцінки результатів інвестиційних процесів в Україні. Ціллю даної статті є оцінка результатів інвестиційних процесів по залученню іноземних інвестицій в Україну за 2009 - 2010 рр.

Результати дослідження. На основі моніторингу джерел по залученню прямих іноземних інвестицій в Україну за 2009 - 2010 рр. передбачено оцінка іноземного інвестування в країну.

У 2009р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5634,6 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 51,6% надходжень 2008 року. З країн ЄС надійшло 4016,8 млн. дол. (71,3% загального обсягу), з країн СНД - 1064,7 млн. дол. (18,9%), з інших країн світу - 553,1 млн. дол. (9,8%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 941,0 млн. дол.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці, за 2009 рік склав 4410,4 млн. дол., що становить 72,6% рівня попереднього року.

У 2009р. зросли обсяги капіталу з Кіпру - на 947,0 млн. дол., Франції - на 408,9 млн. дол.

Зазначені країни забезпечили майже 74% приросту іноземного капіталу в Україні. Приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, - на 1813,7 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку - на 537,6 млн. дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 451,2 млн. дол., а також на підприємствахпромисловості - на 969,3 млн. дол., у т.ч. переробної - на 885,1 млн. дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у хімічну та нафтохімічну промисловість (на 255,7 млн. дол.) та у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 151,3 млн. дол.). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, на 1 січня 2010р. склав 40026,8 млн. дол., що на 12,5% більше обсягів інвестицій на початок 2009р., та в розрахунку на одну особу становив 872,6 дол. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр - 8593,2 млн. дол.,

Німеччина - 6613,0 млн. дол., Нідерланди - 4002,0 млн. дол., Російська Федерація - 2674,6 млн. дол., Австрія - 2604,1 млн. дол., Сполучене Королівство - 2375,9 млн. дол., Франція - 1640,1 млн. дол., Сполучені Штати Америки - 1387,1 млн. дол., Віргінські Острови, Британські - 1371,0 млн. дол. та Швеція - 1272,3 млн. дол. На підприємствах промисловості зосереджено 9021,9 млн. дол. (22,5% загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної - 7740,8 млн. дол. та добувної - 1128,1 млн. дол.

Серед галузей переробної промисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів внесено 1837,2 млн. дол. прямих інвестицій, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 1401,2 млн. дол., хімічну та нафтохімічнупромисловість - 1205,6 млн. дол., машинобудування - 1094,1 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 834,2 млн. дол.

У фінансових установах акумульовано 8968,4 млн. дол. (22,4%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку - 4224,6 млн. дол. (10,6%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, - 4065,0 млн. дол. (10,2%).

Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 19,0 тис. підприємств України. Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 січня 2010р. становила 6615, 2 млн. дол. Найбільше їх надійшло з Кіпру - 1848,3 млн. дол., Нідерландів - 802,2 млн. дол., Німеччини - 535,6 млн. дол., Франції - 503,4 млн. дол., Російської Федерації - 435,3 млн. дол., Австрії - 351,8 млн. дол., Сполученого Королівства - 243,4 млн. дол., Польщі - 194,7 млн. дол., Швеції - 189,7 млн. дол. та Сполучених Штатів Америки - 185,4 млн. дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, ураховуючи позичковий капітал, на 1 січня 2010р. становив 46642,0 млн. дол.

У 2010р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5986,0 млн.дол. США прямих інвестицій: із країн ЄС надійшло 4605,8 млн.дол. (76,9% загального обсягу), з країн СНД - 849,2 млн.дол. (14,2%), з інших країн світу - 531,0 млн. дол. (8,9%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 809,7 млн. дол. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, які становили 5684,8 млн.дол. (95,0% вкладеного обсягу). Приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за 2010р. становив 4655,0 млн. дол. Зросли обсяги капіталу з Kiпpy на 909,3 млн. дол. Російської Федерації - на 836,4 млн. дол., Нідерландів - на 753,3 млн. дол., Франції - на 736,3 млн. дол., Німеччини - на 475,0 млн. дол. i Швеції - на 454,1 млн. дол. Зазначені країни забезпечили майже 90% приросту іноземного капіталу в Україні. За рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн i вилучення інвестицій зменшились обсяги капіталу інвесторів з Сполучених Штатів Америки на116,7 млн. дол. та Ізраїлю - на 12,8 млн. дол., капітал інвесторів з Норвегії та Ісландії зменшився на 71,3 млн. дол. та на 29,3 млн. дол. відповідно за рахунок продажу капіталу нерезидентам інших країн.

Приріст іноземного капіталу спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, у сумі 2628,5 млн. дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг i надання послуг підприємцям, - 485,6 млн. дол., торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів i предметів особистого вжитку, - 447,9 млн. дол., а також на підприємствах промисловості - 766,2 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, на 1 січня 2011р. склав 44708,0 млн. дол., що на 11,6% більше обсягів інвестицій на початок 2010р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол.

Інвестиції надійшли з 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Kiпp - 9914,6 млн. дол., Німеччина - 7076,9 млн. дол., Нідерланди - 4707,8 млн. дол., Російська Федерація - 3402,8 млн. дол., Австрія - 2658,2 млн. дол., Франція - 2367,1 млн. дол., Сполучене

Королівство - 2298,8 млн. дол., Швеція - 1729,9 млн. дол., Biргінські Острови, Британські - 1460,8 млн. дол. та Сполучені Штати Америки -1192,4 млн. дол. На підприємствах промисловості зосереджено 14042,6 млн.дол. (31,4% загальногообсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної -- 12488,1 млн. дол. та добувної - 1207,7 млн. дол. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво тавиробництво готових металевих виробів унесено 5940,4 млн. дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв i тютюнових виробів - 1858,7 млн. дол., хiмічнy танафтохімічну промисловість - 1339,6 млн. дол. машинобудування - 1171,4 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції - 806,8 млн.дол. У фінансових установах акумульовано 15059,5 млн.дол. (33,7%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 4764,5 млн. дол. (10,7%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, - 4754,1 млн. дол. (10,6%).

Сума кредитiв і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 січня 2011р. становила 5899,3 млн. дол. Найбільше їx надійшло з Кіпру - 2243,5 млн. дол., Нідерландів - 666,3 млн. дол., Німеччини - 642,3 млн. дол., Сполученого Королівства - 306,2 млн. дол., Австрії - 209,1 млн. дол. та Франції - 179,8 млн. дол. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, ураховуючи позичковий капітал, на 1 січня 2011р. становив 50607,3 млн. дол.

В цілому по Україні прямі іноземні інвестиції у 2010 р. збільшилися на 11,7% в порівнянні з 2009р. Перше місце займають інвестиції Кіпру (22,2%), друге місце - Німеччина (15,8%), третє - Нідерланди (10,5%). Саме незначне місце займають інвестиції з Швейцарії (1,9%). Найбільш високі темпи росту прямих іноземних інвестицій з таких країн як: Франція (144,3%), Швеція (136,0%), Російська Федерація (127,2). Зменшились темпи росту прямих іноземних інвестицій із Сполучених Штатів Америки (86,0 %), Сполученого Королівства(96,8%), Італії (99%).

Таким чином, інвестиції відіграють важливу роль у становленні та розвитку економіки України. Обсяг іноземних інвестицій є одним із показників інтегрованості країни у світове господарство. Проведена оцінка результатів інвестиційної діяльності свідчить, що Україна залишається і досі привабливою для інвестицій, є достатньо інтегрованою у світове господарство і порушення макростабільності на зовнішніх ринках має свій відголосок на внутрішніх процесах в Україні. Також можна сказати, що уразливість української економіки сьогодні обумовлена високими обсягами зовнішнього боргу, слабкістю фінансової системи, залежністю від припливу іноземного капіталу, твердою прив'язкою гривні до долара, а також політичною ситуацією.

2.2 Інвестиційний проект

Проект, пов'язаний з реалізацією повного циклу інвестицій (від вкладення капіталу до здачі його в експлуатацію та одержання прибутку), називають інвестиційним. Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності з утворення або зміни технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління або програми науково-дослідних робіт.

Найчастіше на практиці інвестиційний проект -- це об'єкт реального інвестування, який може бути представленим у вигляді інвестицій:

-- у підвищення ефективності виробництва. Їх метою є, перш за все, створення умов для зниження витрат фірми за рахунок більш досконалого обладнання, навчання персоналу або переміщення виробничих потужностей у регіони з більш вигідними умовами виробництва;

-- у розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є розширення можливостей випуску товарів для ринків, що раніше сформувалися, у межах уже існуючих виробництв;

-- у створення нових підприємств. Такі інвестиції забезпечують створеннязовсім нових підприємств, які будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою, або дозволять фірмі вжити спробу виходу з товарами, що раніше вже випускалися, на нові для неї ринки;

-- заради задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції стає необхідним у тому разі, коли фірма опиняється перед необхідністю задовольнити вимоги влади в частині або екологічних стандартів, або безпеки продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок удосконалення менеджменту.

Зважаючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту, який передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції -- впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення або реабілітація (перепрофілювання) діючого підприємства.

Незалежно від виду та форми, змістом реальних інвестиційних проектів є -- заходи щодо проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, підготовку кадрів тощо, направлених на утворення нового або модернізацію діючого виробництва товарів (продукції, робіт, послуг) з метою одержання економічної вигоди. Це не лише система організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення будь-яких дій, але й заходи (діяльність), які передбачають їх виконання для досягнення конкретних цілей.

Однак, деякі з приведених характеристик під час класифікації проектів не є абсолютними і, певною мірою, достатньо умовні. Зокрема, розподіл проектів за обсягом необхідних інвестицій залежить від розмірів компанії, бо очевидно, що в великій фінансово-промисловій групі та невеликому заводі з виробництва меблів критерії для великих та малих інвестиційних проектів різні.

Оскільки існують фінансові, реальні та інноваційні інвестиції, то і проекти можуть розрізнятися за такими напрямками вкладання коштів. Галузеві та регіональні проекти мають місце лише в тих випадках, коли суб'єктом інвестування є керівний орган галузі (міністерство) або представники місцевих органів влади. Міжнародні проекти здійснюються за міждержавними угодами за участю, як правило, міжнародних фінансово-кредитних інститутів. Основою класифікації проектів за типом доходів є мета, заради якої вкладаютьсяінвестиції.

Важливим в аналізі інвестиційних проектів є виділення різних відношень взаємозалежності. Наприклад, два проекти називають незалежними, якщо рішення про прийняття одного не впливає на рішення про прийняття іншого. Якщо два або більше проекти, що аналізуються не можуть бути реалізовані одночасно, тобто прийняття рішення по одному з них автоматично означає, що проекти, що залишилися мають бути відхилені, то такі проекти називають альтернативними, або взаємовиключними.

Розподіл проектів на незалежні та альтернативні має велике значення під час формування інвестиційного портфелю в умовах обмеженого обсягу інвестицій. Величина верхньої межі обсягу виділених коштів може бути в момент планування невизначе-ною, яка залежить від різних факторів, наприклад, суми прибутку поточних та майбутніх періодів. У цьому випадку незалежні проекти визначають за ступенем їх пріоритетності.

Якщо прийняття нового проекту сприяє росту доходів по одному або декільком іншим проектам, то такі проекти пов'язані між собою відношеннями компліментарності. Визначення відношення компліментарності припускає пріоритетність розгляду проектів у комплексі, а не ізольовано. Це має особливе значення, коли прийняття проекту з обраного основного критерію не є очевидним -- в цьому випадку мають використовуватися додаткові критерії, у тому числі й наявність, і ступінь компліментарності.

2.3 Джерела інвестицій в економіці України

Розвиток економіки України значною мірою залежить від її інвестиційного потенціалу. Існує кілька інвестиційних механізмів формування коштів у процесі приватизації: бюджетні та позабюджетні джерела; власні кошти підприємств; надходження від фондового ринку; іноземні інвестиції; середньо- та довгострокові кредити комерційних банків.

Який реальний стан справ та перспективи інвестування вітчизняної економіки за рахунок названих джерел? Бюджетні кошти та різноманітні позабюджетні фонди на сучасному етапі відіграють незначну роль і у найближчій перспективі ця тенденція навряд чи зміниться. Бюджет дефіцитний, і навіть ті програми, які вважаються пріоритетними і гроші на які було передбачено бюджетом, профінансовані не повністю. Наприклад, у 1995 році капітальне будівництво через бюджетне кредитування профінансовано на 38 %, конверсію -- 27 %, розвиток власної нафтогазової промисловості -- 25 %, а власної медикобіологічної промисловості -- на 19 %. Нормативними документами передбачалося, що одним із важливих джерел надання постприватизаційної підтримки підприємствам стануть кошти Державного позабюджетного фонду приватизації (у формі пільгових кредитів та субсидій). Фактично цей механізм майже не використовується. Головною причиною є невиконання запланованих темпів приватизації, внаслідок чого суттєво зменшуються надходження до позабюджетного фонду. З іншого боку, в умовах дефіциту бюджету уряд вимушений займатися перерозподілом коштів. Власні кошти підприємств як джерело інвестування також можна не враховувати. За даними Загальна криза неплатежів, величезні суми дебіторської та кредиторської заборгованості призводять до того, що навіть прибуткові підприємства не завжди можуть скористатися розрахунковою сумою прибутку, доки не отримають гроші на рахунок підприємства. Надходження від фондового ринку можна розглядати як перспективне джерело інвестицій у майбутньому. Незважаючи на те, що інфраструктура ринку цінних паперів в Україні вже сформована, реальні надходження від нього поки що незначні. Це зумовлено, передовсім, затягуванням темпів приватизації. З іншого боку, аналіз інформації про вторинний ринок цінних паперів свідчить про те, що реальним попитом на ньому користуються акції одного-двох десятків підприємств-емітентів. Акції великої кількості приватизованих підприємств не даватимуть швидкого прибутку і тому ще тривалий час не цікавитимуть потенційних покупців. Великі надії покладаються на іноземні інвестиції як найбільш реальне джерело отримання реальної фінансової підтримки. Цей вид інвестицій буде розглянуто детальніше у наступних параграфах цього розділу. Останнім часом більшість економістів головну роль в інвестиційному процесі надає комерційним банкам. Вважається, що саме середньо- та довгострокові кредити комерційних банків є найбільш реальним джерелом інвестицій. Але, як свідчить статистика, близько 90 % банківських кредитів становлять саме короткострокові кредити. Зважаючи на інфляційні процеси у вітчизняній економіці, така структура банківських кредитів є цілком виправданою. Реалізація інвестиційних проектів потребує вилучення з обігу значних грошових коштів на тривалий час. За цей час інфляційні процеси призведуть до повного знецінення ресурсної бази інвестиційних банків. У таких умовах необхідно вживати заходи, які б стимулювали банки до надання довгострокових кредитів. Як свідчить світовий досвід, єдиний спосіб такого стимулювання -- це надання податкових чи інших пільг. Уряд України тільки починає розробляти заходи, що заохочуватимуть банки надавати довгострокові кредити. Планується встановити сприятливіші нормативи для економічної діяльності тих банків, у яких питома вага довгострокових інвестиційних кредитів становитиме не менше 25% загального обсягу кредитного портфеля. Однак поки уряд не затвердить конкретний перелік пільг для довгострокових інвесторів, цей захід не спрацює.

Класифікація інвестиційних проектів

J Ознаки класифікації проектів	Інвестиційні проекти
Обсяг інвестицій	-- великі -- середні -- дрібні
Напрямка інвестування	-- промислові (реальні) -- фінансові -- інноваційні (венчурні) -- галузеві -- регіональні -- національні
Тип доходів	-- доход від скорочення витрат -- доход від розширення -- доход від нових ринків збуту -- доход від нових сфер бізнесу -- доход від зниження ризику виробництва та збуту с -- соціальний ефект
Тип відношень	-- незалежність -- альтернативність -- компліментарність -- заміщення
Тип грошового потоку	-- ординарний -- неординарний
Рівень ризику	-- позаризикові -- з мінімальним ризиком -- з середнім ризиком -- високо ризиковані
Форма власності	-- державні -- індивідуальні -- колективні -- спільні

Якщо прийняття нового проекту сприяє зниженню доходів по одному або декільком іншим проектам, то такі проекти пов'язані між собою відношеннями заміщення. Як приклад можна привести проект, який передбачає відкриття шиноремонтного виробництва на заводі, який виготовляє ці шини. Зрозуміло, що прийняття цього проекту знизить попит на нові вироби. У процесі аналізу інвестиційного проекту важливе значення має тип грошового потоку. Потік називається одинарним, якщо він складається з інвестицій, здійснених одночасно або протягом декількох послідовних базових періодів, та наступних притоків грошових коштів. Якщо притоки грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відпливами, то потік називають неординарним.

За рівнем ризику проекти можуть бути ранжовані від поза ризикових до проектів із високим ступенем ризиком. Наприклад, мінімальний ризик мають державні інвестиційні проекти, метою яких є, в більшості випадків, соціальний ефект, а найбільш ризикованими вважають інноваційні (венчурні) проекти метою яких є одержання надприбутків від впровадження нових ідей, техніки, технологій тощо.

У процесі залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів має значення форма власності. Зрозуміло, що для індивідуальних інвесторів важче знайти необхідні кошти для реалізації інвестиційних проектів ніж для колективнихчи спільних. Державні інвестиційні проекти реалізуються, як правило, за рахунок централізованих державних коштів або коштів Державного та місцевого бюджетів.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту (насамперед, виробничого спрямування) проходить тривалий шлях від ідеї до випуску продукції. В умовах ринку цей період прийнято розглядати як життєвий цикл інвестиційного проекту або інвестиційний цикл, який охоплює три фази:

-- передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

-- інвестиційну (проектування, укладання договорів підряду, будівництво);

-- виробничу (етап експлуатації знову створених об'єктів).

Кожна з цих фаз, у свою чергу, поділяється на стадії та етапи, яким відповідають свої цілі та методи.

В інвестиційному циклі найвагомішою є передінвестиційна фаза, яка складається з чотирьох стадій:

-- пошук інвестиційних концепцій;

-- попередня підготовка проекту;

-- остаточне формулювання проекту та оцінка його техніко-економічної та фінансової прийнятності;

-- етап фінального розгляду проекту та прийняття за ним рішення.

Основою першої фази життєвого циклу інвестиційного проекту є розробка техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) проекту, яка проводиться у два етапи:

-- попередня техніко-економічна оцінка проекту;

-- детальна оцінка ефективності інвестиційного проекту.

На першому етапі проводиться укрупнена оцінка найважливіших техніко- економічних параметрів, яка дозволить виявити доцільність розробки конкретного інвестиційного проекту і приблизно оцінити його економічну життєздатність.

Розробка ТЕО проекту починається з того, що формулюється кінцева мета проекту та виявляються можливі шляхи досягнення цієї мети, тобто розглядається багатоваріантність напрямів розробки проекту з точки зору вибору технології, устаткування. Виробничої потужності, місця розташування, фінансування, строків виконання проекту і т. ін. У випадку, коли за попередніми розрахунками усі витрати за проектом значно перевищують надходження, тобто проект є збитковим, його відхиляють і до нього більше не повертаються.

У випадку, коли попередня оцінка ефективності проекту не дала однозначної негативної відповіді про його економічну життєздатність і показала, що проект є або можливо буде прибутковим, можна переходити до другого етапу розробки ТЕО.

Другий етап розробки ТЕО передбачає розширену, деталізовану оцінку ефективності інвестиційного проекту в конкретних розрахунках та цифрах.

Інвестиційна фаза інвестиційного проекту може бути розділена за такими стадіями:

-- встановлення правової, фінансової та організаційної основ для здійснення проекту;

-- придбання та передача технологій, включаючи основні проектні роботи;

-- детальне проектне опрацювання та заключення контрактів, включаючи участь у тендерах, оцінку пропозицій та проведення переговорів;

-- придбання землі, будівельні роботи та установка обладнання;

-- передвиробничий маркетинг, включаючи забезпечення поставок та формування адміністрації фірми;

-- набір та освіта персоналу;

-- здача в експлуатацію та пуск підприємства.

...