Інвестиційна фаза або освоєння інвестицій -- це період реалізації

інвестиційного проекту. Головним завданням цього періоду є виконання суб'єктами інвестиційної діяльності своїх функціональних обов'язків щодо проекту.

Експлуатаційний етап є останнім у проектному циклі, де інвестор одержує результати від вкладеного капіталу. Крім того, основою експлуатаційної фази є реабілітаційні дослідження, які проводяться на рівні фірми або підприємства.

Основною метою досліджень є аналіз технічного, комерційного, фінансового та економічного стану підприємства з метою збільшення ефективності його діяльності та прибутковості із збереженням його як самостійної економічної одиниці, а також для прийняття рішень про злиття з іншими компаніями або про його повне закриття. Таке дослідження включає в себе:

-- попередню діагностику, де проводиться аналіз підприємств, які потребують у реабілітації;

-- діагностику, стадія на якій визначаються слабкі сторони підприємства, а також можливі сторони реабілітації;

-- короткострокові заходи з реабілітації -- на цій стадії здійснюються заходи, які не потребують великих капіталовкладень (реорганізація фінансового управління, управління запасами, контролю або попереджувального технічного обслуговування);

-- оцінка проектів та збільшення фінансування -- у випадку завершення діагностичного аналізу, вирішується питання про залучення додаткових інвестиційних коштів для фінансування реабілітаційних проектів;

-- реабілітація -- це заключний процес, який включає в себе: додаткове навчання з усіх аспектів реабілітації, введення попереджувального технічного обслуговування та контролю якості, покращення фінансового та загального управління, консультування з питань стратегії, планування та інвестування.

3. Проблеми та перспективи інноваційного розвитку в Україні

економіка інвестиції фінансовий капіталовкладення

Сучасна економічна ситуація в українській економіці склалася під впливом світової економічної кризи, яка потребує прийняття своєчасних та радикальних рішень щодо її приборкання та подолання негативних наслідків у виробничій та соціальній сферах. Основою швидкого виходу із скрутної економічної сфери може стати перехід від застарілої технологічної бази до новітніх інноваційних технологій, заснованих на різноманітних передових ідеях.

Якщо раніше інноваційна діяльність розглядалась як наслідок науково -технічного прогресу, то в сучасних умовах інновації - найважливіший фактор ефективного функціонування організаційної, виробничої, фінансової, наукової сфер, бо саме в комплексі вони приносять бажаний ефективний результат. Досвід більшості країн світу доводить, що активна інноваційна діяльність визначає темпи економічного розвитку, структуру сучасного виробництва, життєвий рівень в країні та головне- визначає напрямок подальшого економічного розвитку країни.

Проблеми та перспективи інноваційного розвитку України в цілому та підприємств зокрема неодноразово розглядалися в працях таких вітчизняних вчених, як А. Гальчинський, В. Геєць, В. Онищенко, М. Чумаченко, Л. Яременко. Вагомий внесок у розвиток даного напряму належить закордонним вченим Я. Ван Дайну, І. Мілендорфу, С. Дорогунцову, А. Ка-занцеві, Б. Санто.

У розвинутих країнах інноваційна діяльність є одним з найважливіших засобів збагачення країни. Кількість інноваційно активних промислових підприємств у цих країнах досягає 70 - 80%, в Україні цей показник постійно зменшується від 26% до 14,2%. На світовому ринку високих технологій частка продукції США становить 32%, Німеччини - 18%, вітчизняна продукція займає менше одного відсотка.

За межами Європи також є чимало потужних регіональних комплексів: Силіконова Долина в США, провінція Онтаріо в Канаді. Міжнародна практика свідчить, якщо у ВВП країни частка інноваційної продукції складає менше 20%, то національна продукція втрачає конкурентоспроможність. Потрібно зауважити, що середньоєвропейський показник складає 25 - 35%, а в Китаї сягнув 40%. В Україні зростання ВВП на основі нових технологій сягає лише 0,7%.

Стримування інноваційної діяльності промислових підприємств України пояснюється, насамперед, обмеженістю джерел її фінансування, що пов'язано з фінансово-економічною нестабільністю в державі та кризовим станом більшості підприємств, які змушені реалізовувати інноваційні процеси за рахунок власних коштів. Відсутність власних коштів у підприємств для фінансування інновацій доповнюється іншими чинниками- високими кредитними ставками та неспроможністю отримання довготермінових кредитів, теперішнім масовим банкрутством банків. Недостатньо використовуються в Україні непрямі заходи стимулювання впровадження інновацій.

Величезною перешкодою на шляху розвитку інноваційної діяльності в Україні є безпосередньо законодавча база. Вагомим недоліком законодавства України є нескоординованість законодавчих актів між собою та їх невідповідність економічній ситуації в країні. Шляхом до створення конкурентоспроможної економіки є активне використання наявної науково - технологічної бази у промисловості, тобто тісний зв'язок між науковими досягненнями та впровадженням створених нових технологій у виробництві.

Ще одне найгостріше питання - формування інженерно - технічних і робочих кадрів. Підготувати кваліфікованого фахівця без тісного контакту з виробництвом неможливо. У більшості діючих підприємств немає бажання й можливостей займатися адаптацією студентів до виробничих умов, усі хочуть мати готових фахівців.

Впровадження інновацій на підприємствах характеризується нерівномірністю та великими перервами. Більшість з них усвідомлює необхідність інноваційної політики, але успішному її здійсненню заважають різного роду перешкоди, зокрема фінансові.

У більшості випадків інновації зазнають краху через помилки у розрахунках, плануванні та через некомпетентність осіб, які займаються впровадженням наукових розробок, але все одно інноваційний потенціал підприємства залишатиметься високим за умови правильної реалізації інноваційних можливостей.

Основними пріоритетами розвитку інноваційного потенціалу вітчизняних підприємств на рівні держави на майбутнє мають стати:

-- cтворення ринку інноваційної продукції, на якому буде забезпечений належний рівень захисту інтелектуальної власності;

-- держзамовлення на інноваційну продукцію;

-- створення мережі малих інноваційних впроваджувальних підприємств;

-- цілеспрямована підготовка кадрів, менеджерів інноваційної діяльності;

-- ставлення до науки як першочергової умови цілеспрямованої і послідовної роботи з формування національної інноваційної системи;

-- використання в першу чергу наукових розробок вітчизняних науковців;

-- активне співробітництво органів влади як між собою, так і з підприємницькими, науковими і бізнес - освітніми секторами економіки;

-- активне використання ринку в якості ефективного інструменту координації діяльності учасників інноваційного циклу „наукові дослідження, розробки- виробництво

-- збут

-- обслуговування;

-- створення умов для розвитку різноманітних форм підприємництва у сфері науки, виробництва і обороту.

Отже, підсумувавши все вищесказане необхідно зазначити, що запровадження інноваційних технологій на підприємствах регіонів на сьогоднішній день відіграє надзвичайно важливе значення в економічному розвитку регіонів, в конкурентоспроможності в порівнянні з іншими регіонами. Проте необхідно враховувати низку проблем, що стримують їх інноваційний розвиток.

Висновки

Результатом курсової роботи є вивчення суті та механізму фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Отримані результати свідчать про досягнення поставленої мети і завдань дослідження та дають змогу зробити наступні висновки:

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування інвестиційної діяльності можуть бути: власні фінансові ресурси; позичені фінансові ресурси; кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів; кошти державного бюджету та місцевих бюджетів; кошти іноземних інвесторів.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

На рівень ефективності використання інвестицій, їхню результативність (віддачу) впливає велика кількість різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств. Найбільш істотний вплив на ефективність інвестицій справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб'єктів господарювання.

Лише комплексне використання названих організаційно-економічних важелів спроможне забезпечити максимально можливу ефективність формування та реалізації інвестицій усіх суб'єктів підприємницької (виробничо-господарської) діяльності в Україні.

Размещено на Allbest.ru