Ринок праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курс лекцій

РИНОК ПРАЦІ



ЗМІСТ

1. Ринок праці: звужене та розширене трактування. Зв'язок ринку праці з іншими ринками. Механізм функціонування сучасного ринку праці.

2. Основні концепції аналізу сучасного ринку праці. Маркетинговий, інституційний та системний підходи до вивчення РП

3. Попит та пропозиція на РП. Фактори впливу на обсяги попиту та пропозиції робочої сили

4. Поняття, види та форми зайнятості робочої сили на ринку працi

5. Механізм регулювання зайнятості та ринку праці. Нормативно-правове забезпечення зайнятості в Україні

6. Основні види, форми, причини, рівень безробіття

7. Напрями державної політики в соціальному захисті безробітних. Умови та розміри виплати допомоги у зв'язку з безробіттям. Допомога по безробіттю - важливий інструмент пасивної політики на ринку праці

8. Поняття та елементи внутрішньо-фірмового ринку праці (ВФРП). Пристосування внутрішньо-фірмового ринку праці до змін на підприємстві

9. Поняття гнучкості та жорсткості РП. Заходи до посилення гнучкості ринку праці в умовах ринкової економіки. Мобiльнiсть робочої сили

10. Сутність та структура незареєстрованого ринку праці. Методи вимірювання незареєстрованого ринку праці та незареєстрованої зайнятості

11. Характеристика сучасної інфраструктури РП. Державна служба зайнятості: завдання, функції щодо реалізації політики зайнятості

12. Інформаційне забезпечення аналізу та прогнозування стану ринку праці України. Система статистичних показників ринку праці

13. Мета, джерела фінансування та основні напрями активної політики ринку праці. Працевлаштування та перенавчання у забезпеченні якісної збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили

14. Економічна поведінка організацій роботодавців. Суть та зміст колективного договору, порядок укладання

15. Особливості формування світового та європейського ринку праці. Фактори і тенденції міжнародної міграції робочої сили



1. Ринок праці: звужене та розширене трактування. Зв'язок ринку праці з іншими ринками. Механізм функціонування сучасного ринку праці

Ринок праці: звужене та розширене трактування

Ринок праці -- це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір -- сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Це положення має не лише теоретичне, але і важливе практичне значення, оскільки з нього випливає, що об'єктом політики ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносять проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмета ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що безпосередньо в даний момент активно шукають роботу, та вакантні робочі місця. Звужене трактування ринку праці веде до підміни всієї сукупності проблем у сфері трудових відносин однією проблемою безробіття, яка хоча і є дуже важливою, однак не може розглядатися як єдина.

Зв'язок ринку праці з іншими ринками

Ринок праці є самостiйною комплексною системою в ринковiй економiцi, водночас функцiонально пов'язаною з ринком товарiв і послуг, ринком капiталу, ринками житла, iнформацiї, освiтнiх послуг та духовних благ, ринком робочих мiсць i, з одного боку, безпосередньо залежною вiд зазначених ринкiв, а з іншого -- такою, що впливає на їхнє формування. Ринок працi як частина ринкової структури забезпечує рух товарiв i послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства вiдповiдно до руху капiталiв i товарiв. На вiдмiну вiд iнших типiв ринкiв ринок працi має не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрівнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднiсть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiальну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо.

Ринок праці не може існувати сам по собi, лише на основi функцiонування механізму узгодження iнтересiв двох категорiй партнерiв -- роботодавця та найманого працівника. Вiн примушує суспiльство створювати механізми вищого порядку, якi, пiдтримуючи творчi, динамiчнi властивості ринку робочої сили, могли б нейтралiзувати його руйнiвнi сили.

Механізм функціонування сучасного ринку праці

Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Носії господарсько-трудових інтересів - це соціальні групи, які відрізняються один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами.

Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців - фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики.

Носії та виразники використовують різні способи впливу на державну економічну політику: засоби масової інформації, демонстрації; маніфестації, збір підписів, звернення в суди, кампанії громадянської непокори тощо.

Об'єкти державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:

соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;

трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;

зайнятість, включаючи регулювання попиту та пропозиції робочої сили;

допомога по безробіттю;

підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

розподіл та перерозподіл робочої сили тощо.

Методи державного регулювання ринку праці:

Захисні, призначене для обмеження дій, які призводять до незахищеності різних верств населення.

Заохочувальні, направлене на створення умов, у яких можуть створюватися і розвиватися певні форми діяльності.

Обмежувальні, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або їх групи таким чином, щоб вони не могли одержати переваг перед іншими.

Директивного регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення.

Інструментальне регулювання за допомогою економічних, фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку праці або зростанню зайнятості.



2. Основні концепції аналізу сучасного ринку праці. Маркетинговий, інституційний та системний підходи до вивчення РП

Основні концепції аналізу сучасного ринку праці

Перша концепція -- неокласична. її дотримуються неокласики (А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гідлер, А. Лафер та ін.). Згідно з цією концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили (заробітна плата), що регулює попит та пропозицію робочої сили. Якщо попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі вищі ставки заробітної плати, і роботодавці вимушені платити заробітну плату вищу від ринкової. У такий спосіб установлюється рівновага. І навпаки, коли пропозиція перевищує попит, виникає безробіття. У цьому разі роботодавці наймають працівників за дедалі нижчими ставками заробітної плати. На ринку знову настає рівновага.

У концепції кейнсіанців (Дж.М. Кейнс та ін.) ринок праці характеризується постійною рівновагою. Основним регулятором ринку праці є держава, яка впливає на сукупний попит як на товари і послуги, так і на працю. Кейнсіанці пояснюють безробіття зниженням сукупного попиту на відміну від неокласиків, які пов'язують це явище з надмірним подорожчанням робочої сили.

Монетаризм (М. Фрідман, Ф. Махлуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на необхідності «природного» рівня безробіття, жорсткої структури цін на робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення ринкової стабільності і рівноваги можливо в умовах вільної конкуренції на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і профспілок. Урівноваженню ринку, на їхню думку, може сприяти використання механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку).

Інституціоналістська концепція характер ринку праці пояснює особливостями динаміки окремих галузей та професійно-демографічних груп. Увага концентрується не на макроекономічному аналізі ринку праці, а на аналізі професійних та галузевих розбіжностей у структурі робочої сили, рівнів заробітної плати. Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Маркетинговий підхід полягає у реалізації маркетингу праці через послуги посередників (державних і приватних), що базуються на інформації про ринок, впливі як на пропозицію, так і на попит.

Системний пiдхiд відбиває врахування взаємозв'язків мiж окремими аспектами, механізмами ринку праці та їхніми елементами і полягає в розробці кінцевих цілей, визначенні шляхів їхнього досягнення.

3. Попит та пропозиція на РП. Фактори впливу на обсяги попиту та пропозицiї робочої сили

Механізм ринку праці базується на вартісних принципах ув'язки й узгодження соціально різних інтересів різноманітних груп працедавців і працездатного населення,що потребує роботи і бажає працювати за наймом. Взаємодія попиту на працю і пропозиції робочої сили складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, руху ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Відношення попиту і пропозиції ілюструє графік на рис. 1.

Рис. 1. Попит і пропозиція на ринку праці

З графіка видно, що попит на працю зі сторони працедавців і, відповідно, зайнятість ростуть по мірі зниження реальної заробітної плати (оплати праці), а пропозиція праці росте по мірі росту реальної заробітної плати. На перетині цих кривих попит і пропозиція праці співпадають, і виникає ситуація рівноваги на ринку праці. Якщо ціна праці вище рівноважної, спостерігається безробіття, якщо нижче, то існує дефіцит працівників. Подібна схема лежить в основі дискусій між працедавцями та профспілками з приводу підвищення зарплатні. Перші, як правило, стверджують, що всяке підвищення реальної заробітної плати веде до безробіття.

Дуже важливим фактором руху ринку праці є ціна робочої сили. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, що необхідні для її відтворення, тобто вартістю засобів для життя працівника і його сім'ї. Сюди включають витрати на харчування, оплату житла, освіту, охорону здоров'я, відпочинок та ін.

В якості найбільш точної оцінки вартості робочої сили міг би бути раціональний споживчий бюджет, та при відсутності офіційних даних в Україні вартість робочої сили за цією методикою можна визначити лише приблизно.

4. Поняття, види та форми зайнятості робочої сили на ринку праці

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо.

Нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Зайнятість неповний робочий час -- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість -- це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість -- це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період



5. Механізм регулювання зайнятості та ринку праці. Нормативно-правове забезпечення зайнятості в Україні

Механізм регулювання зайнятості та ринку праці

В умовах ринкового господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного становища країни в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління є вивчення і відповідне регулювання процесів зайнятості населення.

В Україні ці функції регулюються Законом України "Про зайнятість населення" (1991 p.), який визначає правові, економічні та організаційні положення щодо регулювання зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Основними соціально-економічними категоріями Закону є зайнятість і безробіття. Зайнятість населення, яке проживає на території України, забезпечує держава, здійснюючи політику створення нових робочих місць, розвитку підприємництва, добровільного вибору виду діяльності.

Безробітними визнаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу), зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу та здатні приступити до праці. У випадку неможливості надати відповідну роботу безробітному може бути запропонована професійна перепідготовка та виплата матеріальної допомоги.

Механізм регулювання зайнятості населення включає такі складові: розробку загальнодержавної та регіональних програм зайнятості; організацію і забезпечення, функціонування державної служби зайнятості; участь підприємств, установ і організацій у реалізації, державної політики зайнятості; функціонування Державного фонду сприяння зайнятості населення; професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовки незайнятих громадян; надання компенсацій громадянам, що втратили роботу або проходять перекваліфікацію; контроль державних органів влади за дотриманням законодавства України про зайнятість населення.

При розвґязанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості. Згідно із Законом, Державна служба зайнятості аналізує та прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою, здійснює облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу громадянам у доборі відповідної роботи, а власникам - у доборі необхідних працівників; реєструє безробітних і надає їм допомогу, в тому числі грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Нормативно-правове забезпечення зайнятості в Україні

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема належать:

- закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки).

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

1. За територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

- централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

- загальне або нормативне;

- індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).

Механізм правового регулювання зайнятості населення - це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. Він складається з таких елементів:

1. норми права (наприклад, ст.ст. 36,37,38 КЗпП України[2]);

2. нормативно-правові акти (наприклад, Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття

3. юридичні факти.

3. Класифікація нормативних актів, що регулюють зайнятість населення

В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на:

1. Закони України,

- Конституція України (основний закон);

2. Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.

Закони України, залежно від сфери впливу,можна поділити на:

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (наприклад, закони України “Про підприємництво”, “Про власність” тощо);

2. Спеціальні, тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України “ Про зайнятість населення”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”)

6. Основнi види, форми, причини, рівень безробiття

Безробіття розглядається як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Оскільки безробіття спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні періоди, то його можна певною мірою вважати своєрідною нормою, макроекономічним явищем.

По-перше, безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, який діє в бік зменшення ВВП, сукупної пропозиції.

По-друге, безробіття - це також певна кількість людей із зменшеною платоспроможністю, що в свою чергу спричиняє зменшення сукупного попиту. Таким чином, безробіття впливає на макрорівновагу як з боку попиту, так і з боку пропозиції.

Оскільки ринкова економіка ґрунтується на вільному виборі діяльності, то наявність людей, які добровільно залишають роботу у пошуках іншої, є природною. Так само природною є поява на ринку праці людей, які досягли працездатного віку і вперше шукають собі місце праці.

Вважається, що природний рівень безробіття є величиною змінною, яка залежить від рівня добробуту населення, застосовуваних технологій, урядової політики в сфері соціального захисту тощо. Зокрема, прийнято вважати, що природний рівень безробіття становить 5,5-5 % від загальної чисельності працездатних.

При вивченні проблем макроекономічної рівноваги виділяють різні види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Проблема фрикційного безробіття - це проблема тривалості перебування певної кількості людей без роботи у проміжку, коли вони залишили одну роботу і ще не влаштувалися на іншу. Найпоширенішим засобом зменшення витрат внаслідок фрикційного безробіття є скорочення часу пошуку роботи за рахунок кращої інформованості тих, хто її шукає, щодо можливостей ринку праці; спрощення процедури звільнення і прийняття на роботу. Значна роль тут відводиться службам зайнятості.

Структурне безробіття повґязане зі змінами в попиті на працю. Оскільки попит на працю є похідною від попиту на товари і послуги, структурне безробіття спричиняється змінами на ринку товарів і послуг.

Світова практика господарювання виробила такі протидіючі цьому виду безробіття засоби: гнучку систему освіти, здатну орієнтуватися на зміни попиту в робочій силі на ринку; територіальну мобільність робочої сили; бюджетно-податкову політику, спрямовану на створення нових робочих місць; ефективну систему інформації про стан ринку праці; розвинуту систему закладів для перекваліфікації працівників відповідно до попиту.

Циклічне безробіття прийнято розглядати як безпосередній наслідок недостатнього попиту, що перевищує природний рівень безробіття. Теорія і практика господарювання свідчать про те, що періоди збільшення споживчих витрат збігаються із зменшенням рівня безробіття, а у період скорочення витрат рівень безробіття збільшується. Зменшення сукупного попиту призводить до циклічного безробіття.

По-перше, через кризовий стан національної економіки більшість працівників державних підприємств працюють неповний робочий тиждень або перебувають у тривалих неоплачуваних відпустках.

По-друге, значну частину економіки складає тіньовий сектор. За даними представництва Світового банку, в Україні на тіньову економіку припадає близько 75% зареєстрованих приватних підприємств, до 30% державних підприємств. У тіньовому секторі створюється понад 60% валового внутрішнього продукту. Існування тіньової економіки в значних масштабах забезпечує працевлаштування людей поза офіційними каналами.

По-третє, значна частина безробітних не реєструється в службах зайнятості, знаючи про мізерність допомоги з безробіття та не розраховуючи на допомогу з працевлаштуванням.

7. Напрями державної політики в соціальному захисті безробітних. Умови та розміри виплати допомоги у зв'язку з безробіттям. Допомога по безробіттю - важливий інструмент пасивної політики на ринку праці

Напрями державної політики в соціальному захисті безробітних

Виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основних напрями соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

а) регулювання рівня й тривалості безробіття

б) соціальний захист людей від безробіття

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю.. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспіль­ного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні.

Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки,

Умови та розміри виплати допомоги у зв'язку з безробiттям

Згідно з порядком надання допомоги у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, допомога у зв'язку з безробіттям призначається центрами зайнятості

Право на допомогу у зв'язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалася в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, мають право на допомогу у зв'язку з безробіттям без урахування страхового стажу.

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується особам, які брали участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали або займалися підприємницькою діяльністю не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визначені у встановленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, допомога у зв'язку з безробіттям визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

до 2 років - 50%;

від 2 до 6 років - 55%;

від 6 до 10 років - 60%;

понад 10 років - 70%.

Залежно від тривалості безробіття допомога у зв'язку з безробіттям зменшується і виплачується у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів - 100%;

протягом наступних 90 календарних днів - 80%;

у подальшому - 70%.

Особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески, виплата допомоги у зв'язку з безробіттям у перші 90 календарних днів не здійснюється.

Особам, визнаним в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, допомога у зв'язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Одноразова виплата допомоги у зв'язку з безробіттям для організації безробітними підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв'язку з безробіттям у розрахунку на рік.

У середньомісячну заробітну плату (доход) для обчислення допомоги у зв'язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески.

Допомога у зв'язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за встановлений прожитковий мінімум.

Порядок надання допомоги у зв'язку з безробіттям, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики

Допомога у зв'язку з безробіттям виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги у зв'язку з безробіттям не може перевищувати 720 календарних днів.

Допомога у зв'язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітним, які не можуть бути працевлаштовані у зв'язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням. Одноразова виплата допомоги у зв'язку з безробіттям здійснюється у розмірі річної суми допомоги у зв'язку з безробіттям, визначеної конкретному безробітному.

ринок праця україна міграція

8. Поняття та елементи внутрішньо-фірмового ринку праці (ВФРП). Пристосування внутрішньо-фірмового ринку праці до змін на підприємстві

Поняття та елементи внутрішньо-фірмового ринку праці (ВФРП).

Внутрішньо-фірмовий рийок праці -- це система соціально-трудових відносин, яка обмежена рамками одного підприємства і полягає у формуванні трудового капіталу підприємства та його ефективному використанні.

Суб'єктами внутрішньо-фірмового ринку праці є працівники, профспілки та роботодавці. Об'єктом управління на внутрішньо-фірмовому ринку праці є трудовий капітал підприємства. Функції роботодавців тут виконують одночасно власники підприємств та їх керівництво: директор, що, як юридична особа, вступає з робітниками у відносини наймання, та керівники структурних підрозділів, що здійснюють оперативне керівництво трудовою діяльністю робітника підприємства.

Об'єктом управління на внутрішньо-фірмовому ринку праці є трудовий капітал працівників, що беруть участь у діяльності підприємства та забезпечують отримання ним прибутку.

Внутрішньо-фірмовий ринок праці не обмежується внутрішньо фірмовим врегулюванням попиту та пропозиції на робочу силу і встановленням на цій основі ціни. Він починається з процесу формування внутрішньо-фірмового ринку праці підприємства: формування попиту та пропозиції на ринку праці, що передбачає формування сукупності робочих місць підприємства, визначення потреби в кадрах, прогнозування структури персоналу, планування, залучення персоналу.

Наступним елементом ринку праці є ефективне функціонування внутрішньо-фірмового ринку праці підприємства, що включає розміщення персоналу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньо-фірмовому ринку праці, подолання дисбалансів на внутрішньо-фірмовому ринку праці.

Третім елементом ринку праці є розвиток трудового потенціалу капіталу підприємства, що включає в себе оцінювання результатів праці для виявлення трудового потенціалу кожного працівника та його подальшого перетворення на трудовий капітал підприємства, навчання, підвищення кваліфікації працівників.

Наступним елементом внутрішньо-фірмового ринку праці є його пристосування до змін на підприємстві, скорочення попиту та пропозиції праці на підприємстві

Пристосування внутрішньо-фірмового ринку праці до змін на підприємстві.

Економіка -- це складна динамічна система, в якій постійно відбувається зміна економічної активності окремих підприємств. Пожвавлення економічної активності збільшує обсяг виробництва (робіт, послуг), і відповідно, збільшення чисельності персоналу, а спад ділової активності -- скорочення персоналу. Персонал підприємств повинен постійно пристосовуватися до таких змін, а керівництво -- розробляти стратегію управління цими процесами [69, с. 213].

Найбільш поширеними є такі форми пристосування персоналу до економічних змін.

По-перше, при постійному складі персоналу та постійному робочому часі -- це: передача найманих працівників іншим підприємствам; зниження додаткових добровільних послуг та особливих винагород; перенесення часу роботи та відпусток; внутрішньо-фірмові переміщення персоналу; скорочення інтенсивності праці.

По-друге, при постійному складі персоналу, але зі скороченим робочим часом -- це: скорочення часу понадурочної роботи, дозвіл неоплачуваних невиходів на роботу; введення неповного робочого часу; тривале скорочення регулярного робочого часу без компенсацій заробітної плати; перехід від повного робочого дня до неповного.

По-третє, при скороченні складу персоналу без звільнень -- це: припинення наймання; тимчасові трудові угоди після закінчення терміну дії не поновлюються; заохочення плинності, допомога працівникам у пошуках роботи; припинення трудових відносин за згодою, достроковий вихід на пенсію.

По-четверте, шляхом звільнення кадрів -- це окремі звільнення, тимчасові звільнення; масові звільнення.

Другим напрямком пристосування працівників до економічних змін, як зазначалось, є звільнення. За умови широкого використання даного виду пристосувань до економічних змін важливим є планування вивільнення персоналу, що потрібне для установлення і своєчасного або випереджаючого зменшення його "надлишків".

9.Поняття гнучкості та жорсткості РП. Заходи до посилення гнучкості ринку праці в умовах ринкової економіки. Мобiльнiсть робочої сили.

Поняття гнучкості та жорсткості РП

Гнучкість ринку праці -- це можливість ринку праці пристосуватись до мінливих умов за рахунок переходу працівників від однієї форми зайнятості до іншої, широкого спектру умов найму, організації заробітної плати, додаткових виплат, робочого часу, форм і методів праці [69, с. 166]. Гнучкість ринку праці -- це його здібність швидко адаптуватись до змін у співвідношенні попиту і пропозиції праці за рахунок високих рівнів загальної і професійної освіти, активності і мобільності робочої сили та зміни регламентованого робочого часу (дня, тижня, року) [13, с. 29].

Ринок праці може бути жорстким або гнучким залежно від того, які відносини склались між найманими працівниками та роботодавцями і якими силами регулюються ці відносини.

Жорсткий ринок праці визначається такими характеристиками: гарантія зайнятості (забезпечення політики повної зайнятості та добре розробленої системи соціального страхування); стабільність зайнятості (жорстка регламентація звільнення, встановлення значних витрат підприємців в разі звільнення працівників); забезпечення трудящих стабільними доходами (узаконення статусу профспілок та їхніх прав, розробка систем оподаткування і допомоги, які гальмують процес поляризації доходів); стабільність змісту роботи (строге дотримання встановлених класифікацій робіт та їхньої адекватності тарифікації працівників); безпека роботи (дотримання правил техніки безпеки на робочому місці, регулювання режиму роботи).

Жорсткість ринку праці пояснюється дією шести груп факторів: структурою податків і соціальних виплат, які стримують пропозицію робочої сили на ринку праці та не стимулюють винахідливості, взяття на себе ризику; наявністю соціальних заходів захисту зайнятості, що призводять до зниження конкурентоспроможності фірм і заважають найму за рахунок пов'язаних з ними витратами; негнучкістю системи оплати праці через "монопольну" силу профспілок і положень трудового законодавства, які стримують зниження заробітної плати і унеможливлюють додатковий найм робочої сили; відсутністю у трудящих достатньо високої кваліфікації або доступу до профпідготовки, які б давали змогу пристосовуватись до структурних і технологічних змін; наявністю обмежень в організації власного бізнесу; жорсткими правилами тарифікації робіт, які гальмують мобільність робочої сили.

Під гнучкістю ринку праці треба розуміти комплекс заходів соціально-економічного, виробничого та юридичного характеру для пристосування діяльності підприємства до мінливих умов господарювання. З огляду на це гнучкість ринку праці передбачає: велику територіальну та професійну мобільність трудящих; гнучкість витрат на робочу силу (в тому числі гнучкість рівня та структури заробітної плати) у відповідь на зміни в економічній ситуації; гнучкість внутрішньогалузевої та міжгалузевої диференціації заробітної плати; гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємства (процедури найму, ротації та звільнення); гнучкість використання трудящих у різних формах найму; гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу.

Заходи до посилення гнучкості ринку праці в умовах ринкової економіки.

Для посилення гнучкості ринку праці запроваджуються такі заходи: скасування жорстких правил регулювання найму та звільнення працівників, які заважають роботодавцям наймати нову робочу силу; послаблення ролі профспілок під час проведення переговорів роботодавців з найманими працівниками, скасування монопольної сили профспілок; зменшення сфери державного регулювання зайнятості та ринку праці; заміна колективних переговорів на рівні підприємств іншими формами відносин між трудящими та роботодавцями, зокрема контрактами, індивідуальними трудовими угодами і т. п. (індивідуалізація трудових відносин); обмеження різних систем соціального забезпечення І страхування трудящих; проведення державних заходів щодо скорочення сфери стандартних умов найму та режимів робочого часу, зокрема: зменшення обсягу допустимих понаднормових робіт, введення п'ятитижневої оплачуваної відпустки, збільшення тривалості декретної відпустки; стимулювання використання нестандартних форм зайнятості й режимів робочого часу, зокрема надання субсидій підприємствам, які використовують такі форми, а також субсидій окремим особам для організації власного бізнесу.

Мобiльнiсть робочої сили

Характер і особливості протікання багатьох процесів на ринку праці обумовлені рівнем мобільності працівників. Трудова мобільність - це здатність працівників пристосовуватися до мінливих умов виробництва, до зміни трудових функцій, місць прикладання праці, готовність до підвищення кваліфікації, освоєння нових професій, а також сукупність реальних процесів переміщення трудових ресурсів в економічному і географічному просторі.

Рівень мобільності населення в ринковій економіці визначається факторами:

- динамікою і характером розвитку економіки.;

- рівнем інвестицій;

- порушенням умов відтворення робочої сили.

Зовні мобільність проявляється в індивідуальному акті зміни місця праці та умов життя. Проте по своїй суті, форм і механізму прояву вона являє собою складний комплекс самих різнорідних елементів, видів і типів руху трудових ресурсів. Виділяють такі види економічної мобільності:

- секторальна мобільність, що включає рух населення між підприємствами державного та недержавного секторів економіки;

- галузева мобільність - потенційна можливість і самі переміщення працівників між підприємствами однієї або різних галузей;

- професійно-кваліфікаційна мобільність пов'язана зі зміною професії, посади, кваліфікації працівника як на даному підприємстві, так і при переході на інше місце роботи;

- територіальна мобільність характеризується переміщенням на нове місце проживання.

Залежно від напрямку мобільність може бути горизонтальною, коли при переміщенні працівника його статус не змінюється (наприклад, при переході на нове місце роботи без зміни професії і доходу), і вертикальної (зі зміною статусу).

Вертикальна мобільність може супроводжуватися підвищенням статусу працівника, яке може виражатися у збільшенні доходів, підвищення кваліфікації, отримання престижної професії, посадовому зростанні. У цьому випадку говорять про висхідній мобільності. Навпаки, зміна місця праці, яка супроводжується зниженням статусу працівника, свідчить про спадної мобільності.

Рух між підприємствами, галузями, регіонами, коли працівники звільняються з одного місця роботи і наймаються на інше, тобто виходять на зовнішній ринок праці, характеризується як зовнішня мобільність. Внутрішня, або внутрішньо-фірмова, мобільність проявляється на внутрішньому ринку - це рух персоналу всередині підприємства між робочими місцями різної кваліфікації, посадового статусу, структурних підрозділів, режимів зайнятості.

Всі ці види і форми мобільності взаємопов'язані. Межі між ними рухомі, а іноді й умовними.

Одним з основних показників трудової мобільності є коефіцієнт обороту робочої сили, який визначається як сума коефіцієнтів найму та вибуття працівників на підприємствах. Для перехідної економіки України цей показник становить 44-48% всіх зайнятих, що перевершує відповідні дані багатьох країн Східної та Центральної Європи і порівняти з рівнем обороту в країнах ОЕСР. До того ж офіційні дані охоплюють лише великі та середні підприємства і не реєструють вторинну і неформальну занятість. Отже, оборот робочою сили насправді ще вище, і це свідчить про досить високу мобільність робочої сили в російській економіці.

10. Сутність та структура незареєстрованого ринку праці. Методи вимірювання незареєстрованого ринку праці та незареєстрованої зайнятості

Сутність та структура незареєстрованого ринку праці можна визначити як специфічний сегмент ринку праці. В межах якого функціонує сукупність господарських одиниць, зайнятих незареєстрованим виробництвом товарів та послуг з метою забезпечення прибутку. Зареєстрований та незареєстрований ринки відрізняються лише шляхами досягнення мети підприємницької діяльності, зокрема рівнем організації виробництва, капіталоємністю, розміром доходів найманих працівників. Хоча в окремих випадках доходи на останньому значно вищі.

Основною рисою незареєстрованого сектору є несплата податків, відсутність соціальних гарантій. Ненавмисну та вимушену тіньову зайнятість можна вважати різновидом неформальної зайнятості.

Незареєстрований сектор ринку праці досліджувати вкрай важко, адже методи статистичного обліку та аналізу, застосування яких досить ефективне в легальному секторі, є неприйнятним у нелегальному. Відповідно, створення методичного та інформаційного забезпечення досліджень нелегального сектору ринку праці є пріоритетним завданням фахівців з проблем зайнятості та рівня життя як у нас в країні так і закордоном.

Принциповою основою формування та розвитку незареєстрованого ринку праці є зацікавленість груп людей в одержанні незареєстрованих доходів. Головними напрямками незареєстрованої трудової діяльності є: одержання плати за послуги чи роботу що за законом мають надаватись безкоштовно, одержання додатково плати вище тарифу, одержання доходів від кримінальної діяльності, приховування частини легальних доходів. В міжнародній статистиці

В економічно розвинутих країнах, як правило, використовують прямі методи дослідження, які ґрунтуються на соціологічних опитуваннях та вибіркових обстеженнях. Однак, у цьому випадку результат залежить від формулювання конкретних питань та загальної готовності респондентів до щирих відповідей. Витрати на таке обстеження досить суттєві, оскільки воно потребує кваліфікованих кадрів, трудомістке.

Непрямі методи оцінки частки неформальної зайнятості спираються на аналіз загального стану ринку праці і його сегментів, розбіжностей в офіційних статистичних даних, дієвості системи соціального захисту і доходів населення. На практиці використовують кілька методів одночасно, що зменшує ймовірну похибку.

Міжнародна організація праці розробила методику оцінки міського незареєстрованого сектору в основі якої теза про низьку продуктивність праці в незареєстрованому секторі. Аналіз відбувається в два етапи: визначають сфери низької та високої ефективності праці та загальну кількість працюючих у них із вилученням сукупності працівників з професійною освітою.

Метод «неврегульованого ринку праці» використовує два алгоритми: перший передбачає оцінку масштабів незареєстрованого сектору через частку трудового внеску, який створюють працівники, виключені з системи соціального захисту, другий спирається на співвідношенні всіх зайнятих та зайнятих у малому бізнесі, припускаючи, що ці підприємства для того і створюються, щоб уникати не тільки втручання держави, а й існуючих норм соціального забезпечення.

Метод Контіні спирається на припущення, згідно з яким зниження рівня зайнятості у зареєстрованому секторі викликане перетоком робочої сили до незареєстрованого сектору. Проте цей метод має недоліки - чисельність зайнятих може бути завищена або занижена.

Метод «валютного коефіцієнту», запропонований Файне, ґрунтується на припущенні, що оплата праці за незареєстрованими угодами здійснюється переважно в готівковій формі з метою уникнення контролю з боку фінансових органів. Відповідно методична схема передбачає процедуру реконструкції цих сум. На першому етапі оцінки визначається грошова маса, необхідна для функціонування офіційно зареєстрованих підприємств і організацій та співставляється з кількістю грошей, які фактично знаходяться в обороті. Добуток між різницею цих двох величин і швидкістю грошового обороту дорівнює кількості грошей, що обслуговують незареєстрований сектор економіки. Виходячи з цієї величини можна зробити порівняльну оцінку масштабів цього сектору.

Тіньова зайнятість в Україні часто пояснюється бюрократизацією легалізації економічної діяльності, незакінченою реформою податкової системи, частою зміною «правил гри » для малого та середнього бізнесу.

Водночас тіньова діяльність створює ціле коло специфічних проблем для всіх, хто нею зайнятий. В той же час, вона створює проблеми і для легального сектору економіки. Так звані «тіньовики» створюють додаткову конкуренцію легальним виробникам, маючи значно нижчу собівартість, вони занижують ціни, заповнюючи ринок продукцією низької якості, виробленою без дотримання норм та стандартів.



11. Характеристика сучасної інфраструктури РП. Державна служба зайнятості: завдання, функції щодо реалізації політики зайнятості

Характеристика сучасної інфраструктури РП

Інфраструктура ринку - це система установ, підприємств, організацій і служб, які забезпечують рух товарів і послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До неї належать аукціони, різні види бірж, ярмарки, торгові палати, банки та інші фінансові установи, страхові та інвестиційні компанії, пункти прокату та лізингу, інформаційно-комерційні та постачальницько-збутові організації, служби зайнятості, аудиторські організації, центри маркетингу, холдингові компанії, брокерські та дилерські контори, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку, рекламні агентства та ін. Тобто, ринкова інфраструктура - це сукупність різних інститутів ринку, що обслуговують і створюють сприятливі умови для ефективного функціонування різних видів ринків.

Головними суб'єктами ринку праці є роботодавці та наймані працівники, держава та її органи.

Відносини на ринку праці складаються з трьох основних компонентів:

* відносини між найманими працівниками і роботодавцями;

* відносини між суб'єктами ринку праці та їх представниками (профспілки, асоціації роботодавців, служби зайнятості);

* відносини між суб'єктами ринку праці та державою.

Інфраструктура ринку покликана регулювати стосунки між роботодавцем і працівником з приводу ціни робочої сили, умов праці, підготовки та перепідготовки працівників, а також процеси захисту прав роботодавці найманих працівників на ринку праці.

Основним елементом інфраструктури ринку праці виступає державна служба зайнятості, яка включає органи трьох рівнів управління: загальнодержавного, регіонального та місцевого.

Основними завданнями державної служби зайнятості є:

- розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;

- систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій - основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

- раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;

- контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності.

...