Теорії формування ринкового пропонування. Монополія і конкуренція
Теорія виробництва та поняття виробничої функції. Теорії витрат і прибутків. Продуктивність ресурсів і витрати виробництва у короткостроковому періоді. Вибір фірмою оптимального обсягу випуску і конкурентне пропонування. Моделі рівноваги монополії.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | курс лекций |
Язык | украинский |
Дата добавления | 02.08.2013 |
Размер файла | 1,4 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ТЕМА 6. ТЕОРІЇ ФОРМУВАННЯ РИНКОВОГО ПРОПОНУВАННЯ
Ключові поняття: виробництво, функція виробництва, технологічно та економічно ефективні способи виробництва, економічні витрати, нормальний прибуток, бухгалтерський прибуток, економічний прибуток, закон спадної віддачі, сукупні, середні та граничні витрати, оптимальний обсяг випуску, граничний прибуток, виробничий надлишок, ізокванта, ізокоста, мінімізація довгострокових сукупних витрат, рівновага фірми, масштаб виробництва, ефекти масштабу, траєкторія розвитку фірми, довгострокові середні витрати, мінімальний ефективний розмір фірми.
Розглянувши поведінку споживачів і закономірності формування ринкового попиту на готову продукцію, ми переходимо до дослідження поведінки фірм-виробників і формування ринкового пропонування.
6.1 Підприємництво. Поняття фірми
Ініціативну діяльність, пов'язану з виробництвом товарів і послуг, називають підприємництвом. Підприємництво передбачає використання власних коштів і готовність ризикувати ними з метою одержання прибутку.
Первинною економічною ланкою, яка здійснює випуск завершеної продукції, вважається підприємство. Фірма - це організація, яка володіє майном і управляє господарською діяльністю підприємства або декількох підприємств. Майно підприємства є повною або неповною власністю фірми. Вона розпоряджається ним і використовує його для своєї господарської діяльності, яка охоплює управління процесом виробництва, реалізацію продукції, одержання і використання прибутків, відшкодовування своїх витрат.
Існують фірми з вертикальною і горизонтальною структурами, а також фірми-конгломерати. Фірма з вертикальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, специфічну, відмінну від інших, стадію виробництва. Фірма з горизонтальною структурою володіє і управляє кількома підприємствами, які знаходяться на одній стадії виробництва, виконують подібні функції на ринку товарів та послуг. Фірма-конгломерат виробляє широкий асортимент різноманітних товарів і послуг, охоплює підприємства, які оперують у багатьох галузях і діють на багатьох ринках. Таким чином, поняття підприємства і фірми можуть співпадати стосовно одного підприємства і не співпадати стосовно декількох підприємств.
Основними організаційно-правовими формами фірм є: індивідуальна підприємницька фірма, партнерство та корпорація.
Індивідуальна фірма має одного власника, який водночас є і менеджером. Суверенітет у прийнятті рішень, простота в організації і ліквідації підприємства, податкові пільги, розвинене почуття господаря складають переваги одноосібного володіння. Але обмежені фінансові ресурси, недостатня ефективність управління, повна відповідальність аж до конфіскації майна власника ведуть до частих банкрутств, так що ця форма підприємництва найменш стійка, вона можлива у галузях, де існує виробництво з коротким циклом.
Партнерство - колективне підприємство, яке перебуває у спільній власності кількох осіб, що об'єднують свої фінансові ресурси, має більші можливості щодо одержання кредитів, кваліфікованого управління, але часті непорозуміння між партнерами, негнучкість і складність реорганізації, значна небезпека розпаду у випадку несподіваного виходу одного з партнерів та необмежена відповідальність роблять існування партнерств не дуже перспективним. Вони поширені у невиробничій сфері (юриспруденції, медицині та ін.).
Корпорація - форма організації підприємств, яка має особливі методи залучення капіталу та особливі форми управління. Це - акціонерне товариство. Свій капітал утворює шляхом випуску акцій і облігацій. Вищим органом управління є збори акціонерів. Значні фінансові ресурси, які утворюються за рахунок трьох джерел: нерозподіленого прибутку, кредитів банків та продажу акцій і облігацій, обмежена відповідальність, досконалий менеджмент, переваги великого підприємства (ефект масштабу) та необмежений термін діяльності роблять корпорацію найбільш поширеною і стійкою формою фірми в сучасному ринковому господарстві, незважаючи на те, що вона також має недоліки, такі як: бюрократизація управління, можливі суперечності інтересів і зловживання управлінського персоналу тощо.
У теоретичному аналізі не приймають до уваги різноманітність форм, розмірів і функцій фірм. Узагальненим поняттям фірма об'єднують всі підприємства і організації. Фірма представляє собою ринково-виробничу систему, оскільки одночасно виступає як покупець факторів виробництва на ринку ресурсів і їх споживач в процесі виробництва та як виробник і продавець продукції на ринку товарів і послуг.
Модель поведінки фірми будується за загальними правилами економічного моделювання. Мета фірми - одержання максимальної величини прибутку за даний період. Обмеженнями виступають продуктивність факторів виробництва, витрати виробництва, ціна продукції, а для монополії - і попит на неї. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції залежить від ринкової структури, в якій господарює фірма. Головна мета - максимізація вигоди у вигляді суми прибутку за певний період - визначає всі рішення фірми відносно того, що, як і для кого виробляти.
В загальному виразі сума прибутку за даний період визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (сукупним виторгом) і витратами її виробництва. Обчислення сукупного виторгу не викликає труднощів, - треба помножити ціну одиниці продукції на кількість проданої продукції. Але визначення сукупних витрат пов'язане зі значними теоретичними і практичними проблемами. В залежності від того, що відносять до витрат виробництва теоретики і практики, величина їх буде значно відрізнятись, отже, різною буде і величина прибутку фірми.
6.2 Теорія виробництва. Поняття виробничої функції
Пошук шляхів максимізації прибутку перш за все означає для фірми оптимізацію процесу виробництва. Виробництво розглядається як процес перетворення вхідного потоку затрат ресурсів, або факторів виробництва, у вихідний потік випуску готової продукції. Фактори виробництва, до яких належать праця, земля, капітал, організація або підприємливість, час та технологія - розглядаються як блага, які повинна придбати фірма для забезпечення випуску інших благ - готової продукції. Основними факторами виробництва у мікроекономіці вважають працю і капітал.
В аналізі виробництва застосовують кілька припущень:
§ припущення абсолютної необхідності основних факторів: якщо хоч один вид ресурсу відсутній, виробництво неможливе;
§ припущення монотонності: додаткове використання будь якого фактора у виробництві сприяє збільшенню обсягів випуску продукції;
§ припущення взаємозамінності основних факторів виробництва: деяку кількість одного фактора можна замінити певною кількістю іншого фактора. З цією властивістю пов'язана проблема вибору технології для кожної фірми.
Згідно з теорією факторів виробництва Ж.Б.Сея, у створенні продукту і його вартості рівноправно беруть участь всі фактори виробництва. Кожному фактору приписують свою продуктивність, тобто здатність створювати свою частку продукту. Після реалізації виробленої продукції власники кожного фактора, - відповідно до його продуктивності, - одержують свою частку доходу у вигляді заробітної плати, прибутку або ренти. Зауважимо, що в теорії Ж.Б.Сея відкидається політико-економічна сутність категорій „капітал” (засіб експлуатації найманої праці) і „праця” (особливий товар, здатний створювати вартість більшу, ніж його власна). Тут акцентується увага лише на суто виробничій функції цих ресурсів та їх властивості приносити доход власникам. Тому в аналізі виробництва вживаються поняття „фізичний капітал” (машини, устаткування, будівлі, матеріальні запаси) і „людський капітал” (набуті знання і навички та природні здібності). Таким чином вирівнюється роль цих факторів у примноженні доходу суспільства, в той час як за класичною політекономією зростання вартості (і багатства) відбувається лише завдяки уречевленій в товарі живій праці робітника.
Наприкінці ХІХ ст. економісти розробили теорію спадної граничної продуктивності факторів виробництва (так званий закон спадної віддачі). А. Маршалл обмежив дію цього закону фактором часу, виділивши три часових періоди виробництва: миттєвий, короткостроковий і довгостроковий. У миттєвому періоді ніяких змін у виробництві не відбувається. У короткостроковому періоді деякі ресурси є змінними, інші фіксовані, а в довгостроковому - всі ресурси змінні. Закон спадної віддачі діє лише у короткостроковому періоді.
Поняття „короткостроковий” і „довгостроковий” мають різний смисл для характеристики стану виробництва на фірмі і в галузі. 3 точки зору фірми короткостроковий період - це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна розширити чи зменшити за рахунок застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини тощо, але продуктивність їх спадає. З точки зору галузі короткостроковий період - це період, протягом якого число діючих фірм в галузі не змінюється.
Довгостроковий період з точки зору фірми - це тривалий період часу, достатній для зміни кількості всіх ресурсів, в тому числі виробничих потужностей і технології. За рахунок нової технології продуктивність зростає, тобто діє закон зростаючої продуктивності. З точки зору галузі - це період, протягом якого діючі фірми можуть розформуватись і залишити галузь, водночас нові фірми можуть виникнути і увійти в галузь. Отже, у довгостроковому періоді число фірм в галузі є змінним.
Фірма може виробляти одну й ту саму кількість продукції за певний час різними способами, тобто застосовуючи різні технології: або найняти багато робітників і озброїти їх ручними знаряддями праці, або за допомогою комплексу дорогих роботів і невеликої кількості висококваліфікованих спеціалістів. Фірма приймає рішення про вибір технології, порівнюючи продуктивність і витрати на ресурси за різних способів виробництва. Вона оцінює способи виробництва з точки зору технологічної та економічної ефективності.
Спосіб виробництва вважається технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим за використання точно визначеного обсягу ресурсів. Узагальнену інформацію про взаємозв'язок між витратами виробничих факторів і обсягами випуску продукції у фізичному виразі надає функція виробництва. Вона математично відображає технічний закон, суть якого в тому, що для кожного рівня технічних знань існує відповідне числове співвідношення виробничих витрат і обсягів продукції. За допомогою цієї функції можна визначити технологічно ефективний спосіб виробництва. На мікро- рівні існують тисячі функцій виробництва, тому що кожна фірма має свою виробничу функцію, яка відображає продуктивність ресурсів даної фірми за обраною технологією.
Виробнича функція задає максимальний обсяг випуску , який може виробити фірма для кожної специфічної комбінації вхідних ресурсів. Загальний аналітичний вираз виробничої функції:
(6.1)
де - різновиди факторів виробництва.
Для довгострокового періоду виробнича функція конкретизується у наступному вигляді: для короткострокового - де - кількість капіталу, - кількість праці (робітників),
Найбільш відомим варіантом виробничої функції є виробнича функція Кобба-Дугласа:
(6.2)
де - коефіцієнт пропорційності або масштабності, який показує, на скільки змінився б обсяг випуску, якби використовувалось по одиниці кожного фактора виробництва; - коефіцієнти еластичності виробництва, які характеризують приріст обсягів виробництва при прирості відповідних факторів на 1%.
Економічно ефективним є спосіб виробництва, який мінімізує альтернативну вартість всіх видів витрат виробництва заданого обсягу продукції. Економічна ефективність залежить від ринкових цін різних видів ресурсів. Існує багато технологічно ефективних способів виробництва і лише один з них виявляється економічно ефективним, - той, який на даний момент забезпечує мінімальні грошові витрати фірми за даного рівня цін на використовувані вхідні ресурси.
6.3 Теорії витрат і прибутків. Мета виробництва
У теорії і в господарській практиці проблема визначення і обчислення витрат є досить складною. Чимало вчених зосереджували свої пошуки на поясненні економічної природи витрат виробництва, і, відповідно до свого розуміння їх суті, визначали рівень витрат і пов'язаний з ним рівень прибутків.
Сучасні теоретики, розглядаючи витрати як віддзеркалення продуктивності ресурсів, в першу чергу зосереджують увагу на обмеженості ресурсів і можливостях їх альтернативного використання. Рідкісність ресурсів виробництва, їх дефіцитність означає неможливість виробництва одного товару, якщо ресурси розподілені на користь виробництва іншого. Тому всі витрати розглядаються як альтернативні. Альтернативні витрати в грошовій формі називаються економічними витратами.
Економічні витрати - це ті суми грошей, які фірма зобов'язана виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.
Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні.
Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати - це грошові платежі фірми стороннім постачальникам ресурсів. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, орендну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.
Внутрішні (неявні) витрати - це витрати на власні ресурси підприємця. До неявних витрат відносять можливі доходи, які міг би отримати підприємець від використання цих ресурсів: проценти на грошові кошти, які він міг би покласти на банківський рахунок, зарплату, яку він міг би отримувати, працюючи в іншій фірмі, орендну плату, якби він здавав свої виробничі приміщення в оренду. Суспільство повинно компенсувати ці втрачені доходи. Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати власник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування. Неявні витрати по суті являють собою нормальний прибуток - мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності.
Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні (явні) витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття неявних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.
Бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами :
. (6.3)
Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами :
. (6.4)
Оскільки неявні витрати являють собою нормальний прибуток, то:
Бухгалтерський, економічний та нормальний прибутки співвідносяться як:
Бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат. Бухгалтерський прибуток більший за економічний прибуток на величину неявних витрат, тобто нормального прибутку.
Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, як явні, так і неявні. У моделях фірми метою її діяльності вважають максимізацію економічного прибутку, тобто надприбутку, який перевищує нормальний прибуток.
6.4 Обмеження виробника: продуктивність ресурсів і витрати виробництва у короткостроковому періоді
Основне обмеження в моделі поведінки фірми складають витрати виробництва. В свою чергу вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.
Продуктивність ресурсів та її динаміку характеризує короткострокова виробнича функція: Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.
Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора - це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора виробництва за деякий період.
Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора - це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора:
(6.5)
Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора - це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора:
Размещено на http://www.allbest.ru/
Динаміку сукупної, середньої та граничної продуктивності при розширенні обсягів випуску за рахунок збільшення кількості найнятих робітників ілюструє рис. 6.1.
Конфігурація кривої сукупного продукту (рис. 6.1.а) показує нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу означає, що обсяг випуску продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу, і є проявом закону зростаючої граничної продуктивності. Подальша опуклість кривої вгору означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці внаслідок дії закону спадної віддачі. Механізм дії цих законів наступний:
§ якщо, починаючи виробництво якогось продукту, фірма у короткостроковому періоді найме менше робітників, ніж має устаткування, то ефективність виробництва буде низькою. Робітники будуть змушені виконувати різні операції, а частина устаткування буде простоювати. Збільшення кількості робітників дозволить скористатися перевагами спеціалізації і повністю завантажити потужності. В цей час віддача від факторів виробництва, їх продуктивність з кожним наступним робітником зростає, тобто діє закон зростаючої віддачі;
§ але розширення виробництва за незмінних потужностей не може тривати безмежно. У короткостроковому періоді, коли всі потужності будуть задіяні максимально, додатковий робітник мало що додасть до випуску, бо йому доведеться чекати, поки звільниться потрібне устаткування, стояти в черзі. З цього моменту продуктивність додаткового робітника спадає, починає діяти закон спадної віддачі. Сукупний обсяг виробництва зростатиме все повільніше, а з досягненням певного рівня випуску почне скорочуватись: зміна співвідношення „число робітників - кількість устаткування” призведе до того, що ще один додатковий робітник скоріше буде заважати працювати іншим, ніж випускати додаткову продукцію.
Закон спадної віддачі базується на припущенні якісної однорідності всіх додаткових одиниць змінних ресурсів. Додатковий продукт кожного наступного робітника спадає не тому, що фірма набирає менш кваліфікованих робітників, а тому що їх стає відносно більше, ніж діючого устаткування. Дія закону спадної віддачі насамперед відстежується за динамікою граничного продукту.
Динаміка граничного продукту (рис. 6.1.б) проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих - додатна, але зменшується. На обох стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму, коли , а крива перетинає горизонтальну вісь. За точкою максимуму сукупного продукту виробництво стає неефективним і не входить у виробничу функцію, технологічно ефективний спосіб виробництва виключає можливість від'ємної граничної продуктивності.
Коли граничний продукт перевищує середній, середній продукт зростає, якщо ж гранична продуктивність нижча за середню, то середня продуктивність спадає. У точці перетину кривих граничного і середнього продуктів досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки рівність встановлюється за максимального значення середньої продуктивності.
Зростаюча і спадна продуктивність змінного фактора визначає обсяги короткострокових витрат виробництва.
Витрати виробництва складають основне обмеження в моделі поведінки фірми. Вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат - постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Їх динаміка представлена на рис. 6.2. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий - аналізу витрат на одиницю продукції.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Витрати на весь обсяг продукції (рис. 6.2.а) називаються сукупними витратами Вони включають постійні і змінні витрати:
Постійні витрати - це фіксовані витрати, величина яких не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати.
Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягів виробництва: . До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників та ін.
Відмінність постійних і змінних витрат має суттєве практичне значення для фірми. Змінні витрати підприємець може контролювати. Постійні ж витрати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов'язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє фірма продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат фірми дорівнює її постійним витратам.
Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції (рис. 6.2.б). До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на весь обсяг продукції, випущеної за певний період .
Середні постійні витрати: (6.6)
Середні змінні витрати: (6.7)
Середні сукупні витрати: (6.8)
Оскільки , то .
Граничні витрати - це додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції, або приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю:
Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат:
. (6.9)
Размещено на http://www.allbest.ru/
Граничні витрати мають стратегічне значення, оскільки рішення діючої фірми про обсяги виробництва носять, як правило, прирістний характер: менеджери вирішують, на скільки одиниць зменшити або збільшити попередні обсяги випуску. Граничні витрати точно відображають зміни у витратах, що важливо для визначення прибутковості виробництва. Показники середніх витрат такої точної інформації не надають.
Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов'язані з виробничою функцією. Між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат існує обернений зв'язок: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, а згодом на вищих обсягах спадає; прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер, а на вищих - зростаючий. Криві граничних і середніх змінних витрат є дзеркальним відображенням кривих граничної і середньої продуктивності змінного фактора (рис. 6.3). Максимум граничної продуктивності змінного фактора відповідає мінімуму граничних витрат, а максимум середньої продуктивності відповідає мінімуму середніх змінних витрат. Так само криві змінних та сукупних витрат є дзеркальним відображенням кривої сукупного продукту.
З врахуванням зв'язку між граничною продуктивністю та граничними витратами останні можуть бути визначені як , де - ціна одиниці змінного фактора.
Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U - подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.
Між , і та відповідними кривими існує характерний зв'язок: коли середні витрати перевищують граничні, то середні витрати спадають, а коли значення перевищують значення і , то середні витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Крива перетинає криві середніх витрат і у точках їх мінімумів. Подібної залежності не існує між і , вони не пов'язані між собою.
Зі зміною умов формування витрат (цін або технології) криві витрат зміщуються. Зростання постійних витрат переміщує криві , , а також і вгору, інші криві витрат - без змін. Зі зростанням змінних витрат вгору змістились би криві і , а також , і .
6.5 Вибір фірмою оптимального обсягу випуску і конкурентне пропонування у короткостроковому періоді
Вибір фірмою рішення відносно оптимального обсягу виробництва визначається не лише її метою та обмеженнями, але й ринковою структурою, в якій вона функціонує. Проте загальні принципи оптимізації рішення є однаковими для всіх фірм у всіх ринкових структурах, їх розгляд ми здійснимо на прикладі ринку досконалої конкуренції.
Ринок досконалої конкуренції має такі характерні риси: значне число продавців і покупців; стандартизована (однорідна) продукція; незалежність дій продавців і покупців; об'єктивність ціноутворення, відсутність впливу на ринкову ціну; інформованість покупців і продавців; вільний вступ і вихід з галузі.
Положення фірми на конкурентному ринку визначається тим, що вона надто мала, щоб вплинути на стан ринку. Тому попит на продукцію конкурентної фірми є абсолютно еластичним, графічно має вигляд горизонтальної лінії на рівні ринкової ціни (рис. 6.4). Ринкова ціна не залежить від обсягу пропонування окремої фірми. Конкурентна фірма є “ціноотримувачем” (“price taker”).
Конкурентна фірма, як і будь-яка інша, прагне максимізувати економічний прибуток, який вона визначає як різницю між сукупним виторгом і сукупними витратами: .
Сукупний виторг - це сума грошей, отриманих від продажу продукції на ринку:
. (6.10)
Середній виторг - це виручка від реалізації одиниці продукції:
. (6.11)
Граничний виторг - це додатковий виторг від продажу додаткової одиниці продукції:
. (6.12)
Размещено на http://www.allbest.ru/
Графічно криві середнього і граничного виторгу співпадають з лінією ціни і попиту на продукцію конкурентної фірми (рис. 6.4).
Для обчислення економічного прибутку фірмі потрібна інформація про ціну, обсяг виробництва і витрати. Оскільки ціна фіксована і задається ринком об'єктивно, то основним чинником, який обмежує обсяги випуску, є витрати. Порівнюючи сукупний виторг з сукупними витратами на кожному обсязі випуску, а також ринкову ціну з середніми та граничними витратами, фірма приймає рішення: чи виробляти продукцію взагалі, а якщо виробляти, то скільки і з яким результатом.
Оптимізація рішення фірми щодо виробництва і пропонування продукції на конкурентному ринку передбачає двохетапну процедуру:
• на першому етапі фірма вибирає оптимальний обсяг випуску - обсяг, який дозволяє максимізувати суму економічного прибутку або мінімізувати збитки за певний період;
• на другому - обчислює результати діяльності в оптимальному режимі - наскільки вона буде прибутковою або збитковою - з тим, щоб розробляти стратегію свого подальшого розвитку.
Аналітичний метод визначення оптимального обсягу випуску базується на використанні граничних величин. Умова оптимуму для випадку максимізації прибутку виводиться шляхом диференціювання функції прибутку:
У точці максимуму функції прибутку її похідна повинна дорівнювати нулю:
Похідні від функцій сукупного виторгу і сукупних витрат - це граничний виторг і граничні витрати, тобто Це означає, що прибуток максимізується, коли приріст обсягу виробництва не змінює його величину, тобто Відтак умовою максимізації прибутку є рівність:
. (6.13)
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рівність представляє собою загальне правило вибору оптимального обсягу виробництва для фірми у будь-якій ринковій структурі. У ситуації збитковості правило визначає обсяг, на якому збитки мінімізуються. Вибравши оптимальний обсяг, фірма знаходиться в рівновазі, оскільки будь-яка зміна обсягу не покращить її стану.
Для конкурентної фірми, для якої граничний виторг дорівнює ціні, загальне правило оптимізації обсягу (умова рівноваги) набуває вигляду:
або .
Поведінку фірми на конкурентному ринку в короткостроковому періоді ілюструють дві графічні моделі, побудовані за двома підходами:
Ш модель - співставлення сукупного виторгу і сукупних витрат та
Ш модель - співставлення граничного виторгу і граничних витрат.
Графічний метод визначення оптимального обсягу випуску за моделлю (рис. 6.5) передбачає пошук обсягу, для якого відстань між кривими і по вертикалі є найбільшою. Цю відстань знаходимо за допомогою дотичної до , яка паралельна . На обсязі кутові коефіцієнти кривих і рівні, тобто ?TR/?Q=?TC/?Q, звідки випливає відповідність визначеного обсягу правилу . Отже, в моделі загальне правило оптимізації виражене не явно, а через рівність кутових коефіцієнтів.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Відшукавши оптимальний обсяг, фірма приступає до другого етапу прийняття рішення - визначення результату діяльності. Результат діяльності - це сума економічного прибутку (збитків) на оптимальному обсязі. Вона визначається за формулою:
(6.14)
і графічно є вертикальним відрізком між кривими і .
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :
§ фірма прибуткова, коли (рис. 6.5.а), існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат;
§ фірма беззбиткова, коли , що відповідає точці перетину лінії сукупного виторгу і кривої сукупних витрат (точки a, b на рис. 6.5.а);
§ фірма мінімізує збитки шляхом виробництва, коли (рис. 6.5.б), існує точка перетину лінії сукупного виторгу і кривої змінних витрат;
§ фірма мінімізує збитки шляхом закриття (оптимальний обсяг випуску рівний нулю), коли для всіх (рис. 6.5.в).
Графічний метод визначення оптимального обсягу випуску за моделлю (рис. 6.6) безпосередньо передбачає пошук точки перетину кривих і . Якщо , то , фірмі доцільно збільшити обсяг випуску. Якщо , то , а фірмі доцільно зменшити обсяг випуску.
Результат діяльності - сума економічного прибутку (збитків) на оптимальному обсязі - визначається на основі перетворення базової формули
: , звідки:
(6.15)
У моделі сума економічного прибутку (збитків) графічно відповідає площам заштрихованих прямокутників (рис. 6.6).
Умови прибутковості та збитковості конкурентної фірми за моделлю :
§ умова прибутковості: (рис. 6.6.а);
§ умова беззбитковості: (рис. 6.6.б);
§ умова мінімізації збитків шляхом виробництва: (рис. 6.6.в);
§ умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва: ; - точка закриття (рис. 6.6.г).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Ці умови разом з умовою рівноваги визначають короткострокову стратегію фірми на досконало конкурентному ринку.
Всі точки перетину кривих МR і МС показують співвідношення можливих цін на продукцію і відповідної кількості продукції, яку фірма запропонувала б на ринку за даними цінами. Тому висхідний відрізок кривої граничних витрат вище мінімуму середніх змінних витрат є короткостроковою кривою пропонування конкурентної фірми (рис. 6.7). Висхідна короткострокова крива пропонування конкурентної фірми підтверджує закон пропонування: з підвищенням ціни обсяг пропонування зростає.
Таким чином, в результаті аналізу поведінки фірми ми обґрунтували позитивний нахил кривої пропонування . Він обумовлений зростанням граничних витрат в результаті дії закону спадної віддачі.
Размещено на http://www.allbest.ru/
На конкурентному ринку зустрічаються багато фірм, які взаємодіють між собою і утворюють галузевий ринок. Короткострокова крива ринкового пропонування визначає обсяг виробництва галузі. Вона одержується (рис. 6.8) шляхом додавання обсягів пропонування всіх фірм на ринку за кожної можливої ціни. Ринкове пропонування є більш еластичним ніж пропонування окремих фірм галузі, крива ринкового більш похила, ніж криві пропонування окремих фірм.
Рівноважна ринкова ціна і рівноважний обсяг випуску галузі визначаються взаємодією ринкового попиту та ринкового пропонування.
Функціонування конкурентного ринку сприяє утворенню вигод для виробників і продавців товару. Кожна точка кривої пропонування фірми визначає мінімальну ціну, за якою фірма могла б беззбитково продати визначений обсяг виробництва . Встановлення рівноважної ринкової ціни, яка перевищує граничні витрати для кожної з вироблених одиниць продукції, крім останньої, забезпечує фірмі одержання додаткового виграшу - надлишку виробника.
Виробничий надлишок фірми - це різниця між ринковою ціною та граничними витратами. Графічно відповідає площі, розміщеній між кривою пропонування та лінією попиту .
Виробничий надлишок фірми пов'язаний з економічним прибутком, але не дорівнює йому. Оскільки постійні витрати фірми є величиною сталою, то сума всіх граничних витрат дорівнює сумі змінних витрат виробництва продукції від до . Тому виробничий надлишок обчислюється як різниця між сукупним виторгом і лише змінними витратами:
або . (6.16)
Размещено на http://www.allbest.ru/
Обчислення економічного прибутку вимагає відрахування з не лише змінних, а й постійних витрат:
або .
Відтак виробничий надлишок фірми у короткостроковому періоді завжди перевищує суму її економічного прибутку:
.
Сума виробничих надлишків всіх фірм галузі дає величину виробничого надлишку для ринку (рис. 6.9). Графічно він відповідає площі, розміщеній між лінією ринкової ціни та кривою пропонування у проміжку між нульовим та рівноважним обсягом виробництва.
6.6 Обмеження виробника та рівновага конкурентної фірми і галузі у довгостроковому періоді
У довгостроковому періоді фірма розвивається, змінює масштаби виробництва. Кінцевою метою її довгострокової стратегії є пошук економічно ефективного виробництва. Для цього фірма розглядає всю множину технологій виробництва бажаного обсягу продукції, обирає технологічно ефективні і перевіряє їх на економічну ефективність.
У довгостроковому періоді фірма може змінювати обсяги будь-якого з вхідних ресурсів, тобто технологію виробництва. Довгострокова виробнича функція дозволяє обчислити максимальний обсяг продукції для кожної технології, водночас вона надає можливість визначити всю множину технологій, що дозволяють виробити заданий обсяг продукції.
В теоретичному аналізі для спрощення використовують двофакторну виробничу функцію типу Кобба-Дугласа із заданим постійним рівнем випуску :
де , .
Обчислюємо різні комбінації факторів для :
; ,
Виконавши відповідні розрахунки, отримаємо пари комбінацій , за якими можемо побудувати графічну модель заданих обсягів випуску, отриманих різними технологіями (рис. 6.10).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Крива однакової кількості продукту, яка відображає множину комбінацій вхідних ресурсів, котрі забезпечують певний фіксований рівень випуску, називається ізокванта. На рис. 6.10 зображена карта ізоквант, де кожна з кривих показує свій рівень обсягів виробництва, а кожна точка на кривій - інший технологічний спосіб виробництва. Так, точка на ізокванті показує високомеханізоване виробництво, де застосовується капіталу у 3 рази більше, ніж праці, а точка , навпаки, - виробництво з переважанням ручної праці.
Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Відмінність полягає у тому, що криві байдужості не надають інформації про величину корисності, а ізокванти визначають конкретний обсяг виробництва, якого можна досягти, ефективно використовуючи кожен з наборів ресурсів.
Властивості ізоквант:
§ кожна наступна, розташована далі від початку координат, ізокванта відповідає вищому рівню виробництва;
§ ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть перетинатися;
§ ізокванти мають від'ємний нахил;
§ нахил ізокванти до відповідної осі збільшується (зменшується) при збільшенні (зменшенні) відповідного фактора виробництва;
§ ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори виробництва є лише частково замінними.
Виробнича функція дозволяє визначити можливості взаємної заміни ресурсів для технологічно ефективного способу виробництва:
.
Показник, що визначає пропорції заміни факторів виробництва, називається граничною нормою технологічної заміни - MRTS.
Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю іншого фактора:
- гранична норма заміни праці капіталом - визначає граничну величину заміни одиниці праці деякою кількістю капіталу;
- гранична норма заміни капіталу працею - визначає граничну величину заміни одиниці капіталу деякою кількістю праці.
Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від'ємною. Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді, коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини ДК і ДL завжди мають протилежні знаки, а ізокванта має від'ємний нахил.
Графічно зміна показника виглядає як рух точки вздовж ізокванти.
Величина залежить від співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва. У випадку фіксованого рівня виробництва необхідно, щоб втрата продукції від зменшення кількості праці компенсувалась приростом продукції від збільшення застосування капіталу, і навпаки:
або . Звідси:
, (6.17)
. (6.18)
Як показує рис. 6.10, зі збільшенням застосування у виробництві будь-якого фактора гранична норма технологічної заміни одиниці цього фактора іншим знижується (наприклад, рух між точками ), і навпаки. Така тенденція дістала назву закону зниження граничної норми технологічної заміни. Цей закон є формою прояву закону спадної віддачі.
В залежності від ступеня замінності факторів виробництва можливі різні типи функцій виробництва.
Типовою функцією з частковою замінюваністю факторів виробництва є функція Кобба-Дугласа , її ізокванти мають вигляд опуклих до початку координат кривих, які необмежено наближаються до координатних осей.
Виробнича функція Леонтьєва є функцією з фіксованими пропорціями використання виробничих факторів:
,
де Фактори є абсолютними доповнювачами, кожен рівень виробництва вимагає визначеної комбінації праці і капіталу (рис. 6.11.а). Ізокванти функції мають вигляд L - подібних кривих, кутові точки яких відповідають певним наборам факторів.
У випадку абсолютно взаємозамінних ресурсів виробнича функція має вигляд:
де . Ізокванти функції є прямими з від'ємним і сталим (-а/b) нахилом, постійна в усіх точках ізокванти (рис. 6.11.б). Один і той самий обсяг випуску може бути забезпечений або переважно капіталом, або переважно працею, або іншою комбінацією цих факторів.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Якщо обсяги використання факторів виробництва змінюються не в протилежних, а в одному і тому ж напрямку, тобто коли фірма збільшує використання всіх вхідних ресурсів, відбувається зміна масштабів виробництва.
Довгострокова виробнича функція показує ефект масштабу - тобто співвідношення між зростанням затрат ресурсів і зростанням обсягів виробництва. Тут можливі три випадки:
Ш зростаючий ефект масштабу має місце, коли темпи зростання обсягів виробництва перевищують темпи зростання обсягів ресурсів;
Ш постійний ефект масштабу має місце, коли обсяги виробництва зростають тими ж темпами, що і обсяги використовуваних ресурсів;
Ш спадний ефект масштабу має місце, коли збільшення обсягів виробництва відбувається в меншій мірі, ніж зростають обсяги залучених ресурсів.
У технологічних процесах з частковою замінністю факторів виробництва, які описуються функцією Кобба-Дугласа, характер ефекту масштабу показують константи і : якщо , ефект масштабу постійний; якщо , має місце зростаючий ефект; якщо, ефект масштабу є спадним.
Звичайно на карті ізоквант зростаючий ефект масштабу відображається їх щільним розташуванням, спадний - їх віддаленням одна від одної, за постійного ефекту масштабу ізокванти розміщуються на однаковій відстані одна від одної.
Виробнича функція (ізокванта) показує, що випуск бажаного обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. З них фірма повинна вибрати економічно ефективну структуру факторів, яка дозволяє мінімізувати витрати.
У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише:
§ довгострокові сукупні витрати - витрати на весь обсяг продукції (LC);
§ довгострокові середні витрати - витрати на одиницю продукції (LAC);
§ довгострокові граничні витрати - додаткові витрати на випуск додаткової одиниці продукції (LMC).
Для кожного періоду фірма має визначений обмежений розмір фінансових коштів, які може витратити на вдосконалення виробництва. Допустимі витрати на працю і капітал описуються рівнянням:
. (6.19)
Фірма може змінити співвідношення праці і капіталу без зміни загальної суми витрат. Графічно ці комбінації відображає ізокоста.
Ізокоста - це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Ізокости подібні до бюджетних ліній споживача.
Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту праворуч або ліворуч паралельно до попередньої, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил відносно відповідної осі. Нахил ізокости визначається співвідношенням цін ресурсів: PL/PK або PK/PL , яке водночас зумовлює пропорції взаємозаміни ресурсів. За умови, що сукупні витрати повинні залишатися незмінними:
, .
Размещено на http://www.allbest.ru/
Раціональність поведінки фірми вимагає поєднання мети і обмеження, досягнення максимального обсягу випуску продукції з мінімальними сукупними грошовими витратами виробництва. Графічно вибір оптимального (технологічно та економічно ефективного) способу виробництва зводиться до пошуку точки дотику ізокванти до ізокости (рис. 6.12). У цій точці кути нахилу обох кривих рівні.
Оскільки кут нахилу ізокванти визначає граничну норму технологічної заміни факторів виробництва у категоріях їх продуктивності, а кут нахилу ізокости визначає заміну факторів у категоріях відносних цін, то в точці дотику гранична норма технологічної заміни факторів виробництва дорівнює їх відносним цінам:
.
Ця точка є точкою рівноваги фірми з точки зору виробничої ефективності.
Умовою рівноваги є еквімаржинальний принцип або принцип рівності граничних величин:
. (6.20)
витрата прибуток ресурс монополія
Комбінація факторів виробництва, за якої граничні продуктивності вхідних ресурсів пропорційні їхнім цінам, мінімізує витрати для заданого рівня випуску і одночасно максимізує випуск для заданого рівня витрат. У точці рівноваги фірми нахили ізокванти та ізокости рівні, отже, однаковими будуть граничні норми заміни факторів виробництва за технологією і за витратами.
Збільшуючи витрати фінансових ресурсів на всі фактори виробництва, фірма буде розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Траєкторія розвитку фірми або лінія експансії ілюструє комбінації праці і капіталу, які вибирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді (рис. 6.13). Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.
У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.
Мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми довгострокового періоду. Ці витрати формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми.
Між короткостроковими і довгостроковими середніми сукупними витратами існує зв'язок: крива довгострокових середніх витрат будується на основі короткострокових кривих середніх сукупних витрат , вона огинає їх множину, але не завжди дотична до кривих у точках їх мінімумів. Абсциси точок перетину кривих показують обсяги виробництва, за яких доцільно змінити масштаб виробництва.
У процесі розвитку фірми постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, - витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу мають місце втрати на масштабі, - середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають.
У кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму. У загальному випадку крива довгострокових середніх витрат має U - подібну конфігурацію, спричинену змінним характером ефекту масштабу (рис. 6.14).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих . Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих його розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму. Обидві криві пологіші, ніж аналогічні криві короткострокового періоду.
Чинниками економії на масштабі є спеціалізація праці та управлінського персоналу, технічний прогрес, виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва, неподільність виробництва. Причини виникнення втрат на масштабі, як правило, пов'язані з труднощами управління.
Мінімальний ефективний розмір підприємства - це той найменший обсяг виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. Це обсяг випуску, за якого вичерпується дія зростаючого ефекту масштабу ( на рис. 6.14).
Коли зростаючий ефект масштабу незначний і швидко себе вичерпує, мінімальний ефективний розмір підприємства відповідає невеликим обсягам виробництва (рис. 6.15.а). У таких галузях існує значне число відносно дрібних виробників, а великі фірми не будуть більш ефективними. Це - типова галузь вільної конкуренції.
Коли економія на масштабі швидко наростає, а далі до значних обсягів виробництва зберігаються незмінні витрати, у галузях з такими умовами формування середніх витрат можуть співіснувати і бути однаково ефективними підприємства різних розмірів (рис. 6.15.б).
Размещено на http://www.allbest.ru/
Коли зростаючий ефект масштабу спостерігається на досить тривалому відрізку, а спадний віддалений, мінімізувати середні витрати може лише фірма, розрахована на значні обсяги випуску (рис. 6.15.в). У таких галузях виробництво може зосередитись на гігантських підприємствах, або в одній фірмі, яка забезпечує весь попит з мінімальними витратами. Ця ринкова ситуація називається природною монополією.
Теоретично зростаючий і спадний ефекти масштабу є найважливішими чинниками, котрі визначають структуру кожної галузі і рівень розвитку конкуренції в ній. У реальній економіці структура галузі залежить не лише від умов формування витрат, а й від державної політики, ємності ринку, компетентності управління і багатьох інших чинників.
Оптимізація рішення фірми у довгостроковому періоді, так само, як і у короткостроковому, передбачає двохетапну процедуру:
• на першому етапі фірма обирає оптимальний обсяг виробництва;
• на другому етапі фірма визначає результат діяльності і вирішує, чи слід їй продовжувати функціонувати взагалі.
Стратегія довгострокового функціонування фірми на ринку:
§ обрати оптимальний обсяг випуску, для якого ;
§ вступити на ринок, якщо ;
§ вийти з ринку, якщо .
Умовою довгострокової рівноваги фірми на досконало конкурентному ринку є рівність ціни довгостроковим граничним витратам:
Довгострокова рівновага конкурентного ринку пов'язана з переливом інвестиційного капіталу із галузі в галузь. Сигналом, який спонукає будь-яку фірму до входження в галузь, або надає інформацію про недоцільність перебування в галузі, слугує прибуток, який забезпечується рівноважною ринковою ціною.
Умовою довгострокової рівноваги конкурентної галузі є рівність ринкової ціни граничним і мінімальним середнім сукупним витратам типової фірми галузі:
. (6.21)
За цієї умови фірми одержують нульовий економічний прибуток, і жодна з них не має стимулу для виходу з галузі, так само як фірми інших галузей не мають стимулів до входження в галузь. Ціною довгострокової рівноваги на конкурентному ринку є ціна беззбитковості. При цьому ціна рівноваги забезпечує рівність галузевого пропонування споживчому попиту на продукцію галузі.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Процес встановлення довгострокової рівноваги в конкурентній галузі (рис. 6.16) виявляє феномен парадоксу прибутку: можливість отримати економічний прибуток у конкурентній галузі є причиною його зникнення у довгостроковому періоді. Якщо ринкова ціна перевищує ціну беззбитковості, то перспектива одержання надприбутку приваблює нові фірми в галузь. Їх входження перенасичує ринок товарами, рівноважна ціна знижується, прибуток зникає. Якщо ринкова ціна нижча за ціну беззбитковості, фірми несуть збитки, вони припиняють виробництво і залишають галузь, галузеве пропонування скорочується, ринкова ціна підвищується, збитки зникають.
Довгострокова крива пропонування фірми - це частина кривої її довгострокових граничних витрат вище мінімуму кривої довгострокових середніх витрат . Оскільки у довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні, довгострокові криві пропонування, як фірми, так і галузі, більш похилі, а пропонування більш еластичне, ніж короткострокове.
Довгострокова крива ринкового пропонування або крива пропонування галузі має важливу відміну у побудові: її не можна визначити простим додаванням обсягів пропонування окремих фірм, оскільки кожна точка на довгостроковій кривій пропонування відповідає іншому числу фірм в галузі. Зміна числа фірм змінює попит на ресурси і ціни ресурсів, які формують витрати виробництва, а їх динаміка визначає положення довгострокової кривої галузевого пропонування. Крива довгострокового пропонування галузі з постійним рівнем витрат є горизонтальною лінією на рівні ціни, що відповідає мінімальним довгостроковим середнім витратам виробництва. Крива довгострокового пропонування галузі зі зростаючим рівнем витрат є висхідною, галузі зі спадним рівнем витрат - спадною. Незалежно від того, якою є галузь, положення фірми у стані довгострокової рівноваги має однакові характеристики: у будь-якій галузі ціна рівноваги довгострокового періоду встановлюється на рівні мінімуму середніх витрат.
Складові умови довгострокової рівноваги конкурентної фірми мають самостійне значення.
Рівність слугує основним доказом того, що економіка конкурентних цін прагне використати обмежені ресурси суспільства якнайефективніше. Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.
Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат . Конкуренція змушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.
...Подобные документы
Предмет і метод мікроекономіки. Огляд відповідей по питанням теорії і практики мікроекономіки, специфіка поведінки фірми. Продуктивність ресурсів і витрати виробництва. Вибір фірмою обсягу виробництва, конкурентне пропонування. Теорія ринків ресурсів.
курс лекций [3,7 M], добавлен 31.08.2009Витрати виробництва - вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. У короткостроковому періоді сукупні витрати поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді витрати - зміннi.
реферат [528,1 K], добавлен 06.12.2008Прибуток як мета діяльності фірми. Фірма як ринково-виробнича система. Вибір рішення щодо обсягу випуску продукції. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції. Аналіз факторів виробництва. Теорія спадної граничної продуктивності.
реферат [20,1 K], добавлен 07.08.2007Моделювання поведінки споживача. Явні та неявні витрати фірми на ринку. Пропонування і рівновага на ринках капіталу і землі. Оптимізація обсягів виробництва фірми в умовах досконалої конкуренції. Галузеве пропонування в умовах досконалої конкуренції.
курсовая работа [339,8 K], добавлен 25.04.2012Ринкова ціна і надлишок виробника. Графік оптимального обсягу виробництва. Короткострокова крива ринкового пропонування. Механізм утворення рівноважної ціни в галузі. Виробничий надлишок фірми. Виробничий надлишок ринку.
реферат [287,6 K], добавлен 07.08.2007Параметри підприємства як мікроекономічної моделі. Однофакторна, двофакторна та багатофакторна виробничі функції. Витрати виробництва за короткостроковий та довгостроковий період. Модель ринку досконалої конкуренції та її загальні характеристики.
курсовая работа [224,6 K], добавлен 01.12.2010Головні особливості моделювання поведінки споживача. Явні та неявні витрати фірми на ринку монополії. Оптимізація обсягів виробництва фірми в умовах досконалої конкуренції, галузеве пропонування. Загальний погляд на ефективність ринку з конкуренцією.
курсовая работа [810,0 K], добавлен 03.01.2014Природна монополія. Монополізація виробництва. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги. Суспільно ефективний обсяг випуску. Параметри рівноваги конкурентної галузі. Надлишок споживача умовах конкурентного ринку.
реферат [91,5 K], добавлен 07.08.2007Поняття попиту і пропонування, визначення та умови їх еластичності. Способи та прийоми визначення ступеня еластичності попиту і пропонування. Особливості практичного застосування теорії еластичності в суспільстві та в податковій політиці держави.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 27.01.2011Економічна сутність виробничих витрат. Сутність і класифікація витрат виробництва за марксистською та неокласичною теоріями. Формування витрат у короткостроковому та довгостроковому періодах. Застосування прогресивних методів організації виробництва.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 28.03.2016Сукупний попит та пропозиція у довгостроковому періоді. Теорія виробництва та виробнича функція. Фірма в умовах досконалої конкуренції та вибір обсягу виробництва. Реакція конкурентної фірми на зміну ціни. Графічне відображення iзокванти та iзокости.
курсовая работа [643,7 K], добавлен 03.12.2008Методологія вивчення економічної теорії. Економічна модель, величини, що задіяні в її побудові. Характеристика ресурсів, що використовуються для виробництва благ. Сутність виробничої функції. Економічна ситуація, економічна доктрина, економічна програма.
шпаргалка [176,1 K], добавлен 19.08.2010Виробнича функція залежності між структурою затрат ресурсів та максимально можливим випуском продукції. Загальний, граничний та середній продукти як показники в теорії виробництва. Закон спадної граничної продуктивності та ефект масштабу виробництва.
курсовая работа [53,9 K], добавлен 12.11.2010Сутність і види витрат виробництва: граничні, середні. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому та довгостроковому періоді. Закон спадної віддачі. Вартість та собівартість продукції, структура і значення, різновиди та можливі шляхи зниження.
курсовая работа [1,0 M], добавлен 29.09.2011Визначення рівня сукупного пропонування, класичний та кейнсіанський підходи. Чинники, що впливають на сукупне пропонування. Види та показники інфляції. Модель встановлення довгострокової рівноваги на товарних ринках за умов скорочення сукупного попиту.
контрольная работа [158,6 K], добавлен 24.12.2010Сутність економічних показників роботи підприємства. Особливості визначення витрат протягом короткого відрізка часу, їх значення впродовж довготривалого періоду. Принципи розрахунку оптимального обсягу виробництва, планування середньострокових витрат.
презентация [170,2 K], добавлен 18.10.2013Мікроекономіка як складова частина економічної теорії. Теорії поведінки споживача: споживацький вибір, механізм формування ринкового попиту. Моделі поведінки виробника на ринках готової продукції в різних умовах. Механізм досягнення загальної рівноваги.
курс лекций [542,8 K], добавлен 24.02.2011Предмет вивчення мікроекономіки, її основні поняття, суб'єкти та об'єкти, модель кругообігу. Витрати виробництва у короткостроковому періоді, графічний аналіз. Ціноутворення на ринку ресурсів: заробітна плата, формування ренти, вартість капіталу.
контрольная работа [19,0 K], добавлен 15.05.2012Еволюція і предмет економічної теорії як науки. Еластичність попиту і пропозиції та методи їх визначення. Капітал підприємства, його кругообіг і обіг. Визначення ціни і обсягу виробництва фірмою в різних моделях ринку. Сукупний попит і його складові.
курс лекций [873,9 K], добавлен 28.05.2013Ознаки монополії як складової ринку, її проблеми та причини виникнення. Криві попиту конкурентної фірми і монополії, середній виторг та максимізація прибутку. Визначення монополістом ціни й обсягу виробництва. Ефективність антимонопольного законодавства.
курсовая работа [235,3 K], добавлен 27.09.2011