Економічна синергетика реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ЕКОНОМІЧНА СИНЕРГЕТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ РИНКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ

РЕШЕТИЛО ВАЛЕНТИНА ПЕТРІВНА

УДК 330.837 : 330.101. 5.

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Харків

2006

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор Гриценко Андрій Андрійович - завідувач кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Тарасевич Віктор Миколайович, завідувач кафедри політичної економії Національної металургійної академії України;

доктор економічних наук, професор Прутська Олена Олексіївна, проректор з наукової роботи Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету;

доктор економічних наук, професор Чаусовський Олександр Михайлович, професор кафедри економічної теорії Донецького національного університету.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії.

Захист відбудеться "12" січня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 4 -11.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: Харків, 61077, пл. Свободи, 4 , 7-й поверх.

Автореферат розісланий "8" грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Соболєв В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах перехідних систем відбувається інтенсивний пошук теоретичних концепцій, в яких ринкові системи були б представлені не лише з позицій їх функціонування, але й з позицій їх генезису. На думку багатьох дослідників, в вирішенні цієї проблеми на перше місце виходять досягнення інституціональної теорії, яка направлена на пошук шляхів формування ефективних ринкових інститутів. Саме з інституціональними факторами економічна аналітика останнього часу пов'язує не тільки рівень соціально-економічного розвитку, досягнутий тією чи іншою країною, але й потенційні можливості його підвищення. У той же час зростає потреба в осмисленні феноменів непередбачуваності і спонтанності, що супроводжують процеси інституціональних змін, в аналізі взаємодії механізмів самоорганізації інституціональних систем і організуючої ролі держави в цих процесах.

В галузі інституціонального аналізу економічна наука має значні досягнення. Відомими представниками сучасних інституціональних концепцій є А. Алчиан, Дж. Бьюкенен, Г. Беккер, С. Бриттан, Г. Демсец, Р. Коуз, У. Меклінг, Д. Норт, М. Олсон, Р. Познер, Г. Таллок, О. Уільямсон, Д. Ходжсон, Р. Фогель. Істотний внесок у розвиток інституціональної теорії вносять також сучасні російські й українські вчені: Р. Капелюшников, Р. Нурєєв, А. Олійник, В. Радаєв, В. Тамбовцев, А. Шастітко, С. Малахов, В. Геєць, А. Гриценко, П. Єщенко, С. Архієреєв, А. Гош, В. Дементьєв, Б. Кваснюк, В. Мандибура, О. Прутська, В. Тарасевич, О. Чаусовський, О. Яременко і інші. В роботах цих авторів аналізуються особливості формування інститутів у перехідних економіках, необхідність радикальних інституціональних перетворень, викладені позиції з проблем становлення нової інституціональної архітектоніки перехідних систем.

Однак об'єкт вивчення настільки складний, що важко очікувати, що коли-небудь проблема буде цілком закрита. Насамперед, необхідна цілісна концепція інституціонального будівництва, мова в якій повинна йти не про окремі інститути, а про становлення складної цілісної емерджентної інституціональної системи. Все ще залишаються відкритими проблеми пошуку шляхів формування ефективних інституціональних систем у перехідних суспільствах, взаємозв'язку економічного й інституціонального потенціалів, напрямів інституціональної інтенсифікації. До числа мало вивчених проблем відноситься і динаміка інституціональних систем, причини і фактори виникнення, закріплення, поширення і зміни інститутів. І, нарешті, навіть на постановочному рівні відсутня проблема формування і реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем на основі внутрішніх процесів їх самоорганізації.

Значні можливості підвищення результативності пошуків лежать в площині збагачення методології економічного аналізу ідеями і підходами, які несе в собі синергетична парадигма, потенціал якої дозволяє змістити акценти з інституціональної статики на інституціональну динаміку, з організаційного створення інститутів на їх самоорганізаційну процесуальність. Застосування до соціально-економічної проблематики основних принципів і положень синергетики дає змогу подивитися на процеси інституціональних змін як на такі, що мають нелінійну, стрибкоподібну, біфуркаційну конфігурацію, виявити можливості створення синергетичних інституціональних ефектів та нових джерел економічного зростання. Методологія економічної синергетики дозволяє визначити і розмаїття траекторій, за якими може піти інституціональна система після проходження точки біфуркації, зрозуміти нелінійність процесів становлення нових інституціональних систем, виявити вплив інституціональної інтенсифікації на процеси економічної динаміки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії та економічних методів управління Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, і відповідає темі № 1-21-04 "Соціально-економічний механізм та наслідки ринкових перетворень" (державний реєстраційний номер 0104U000675). Автором у виконанні цієї теми досліджені сутність і структура інституціональних систем перехідних суспільств, а також механізми формування і реалізації їх ринкового потенціалу.

Мета і завдання дослідження Метою дисертаційної роботи є експлікація методологічних і евристичних можливостей економічної синергетики у сферу інституціонального аналізу, дослідження нелінійних процесів становлення і розвитку інституціональних систем, пошук шляхів формування й актуалізації їх ринкового потенціалу, аналіз трансмісійних механізмів його впливу на соціально-економічну динаміку, подальша розробка концепції ринкової институціоналізації економіки України. Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- визначити об'єктивні причини становлення економічної синергетики як науки і методу економічного аналізу, показати її зв'язок з процесами формування сучасних економічних систем як систем синергетичних;

- виявити кардинальні зміни в науковому світогляді, в методології інституціонального аналізу, викликані появою концепції економічної синергетики;

- провести аналіз сутності і структури сучасних інституціональних систем, визначити їх місце і роль в процесах самоорганізації соціально-економічних систем;

- з позицій економічної синергетики визначити параметри порядку в розвитку інституціональної системи, тобто ті визначальні інститути, що обумовлюють особливу роль інституціональної системи в механізмах економічної динаміки;

- визначити сутність і основні напрями реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем, особливості інституціональних змін у перехідних економіках;

- виявити нові можливості в розвитку перехідних систем і нові джерела їх економічного зростання, пов'язані з процесами реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем;

- провести аналіз співвідношення самоорганізації й організації у функціонуванні соціально-економічних систем, що самоорганізуються;

- дослідити особливу роль нової моделі держави в процесах формування та реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є інституціональні системи, їх місце та функції в соціально-економічних структурах економічно розвинутих країн та країн з перехідною економікою.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є основні напрями та нелінійні механізми формування і реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є економічна синергетика як наука про самоорганізацію складних відкритих нелінійних систем. Основні особливості економічної синергетики як методу аналізу детально розкриті в дисертаційному дослідженні. Для досягнення концептуальної завершеності та комплексності дослідження також були використані:

- системний і структурно-функціональний аналіз, що дозволило виявити сутність, архітектоніку та місце інституціональної системи в соціально-економічній структурі суспільства;

- на основі логіко-історичного методу були виявлені особливості історичної еволюції інституціональних систем перехідних суспільств;

- для визначення теоретичного змісту таких категорій, як "інститут", "інституціональна система", "потенціал", "ринковий інституціональний потенціал", "синергетичний потенціал" був застосований метод наукової абстракції;

- методи інституціонального аналізу дозволили виявити основні фактори, що впливають на процеси інституціональних перетворень, показати особливу роль організацій та індивідів в цих процесах;

- на основі методів рейтингових оцінок, статистичних співставлень, порівняльного аналізу виявлено рівень та особливості розвитку системи інститутів в Україні, показані взаємозв'язки коефіцієнтів якості інституціонального розвитку і темпів економічного зростання;

- при аналізі факторів, що впливають на інституціональні зміни в економічно розвинутих країнах та країнах з перехідною економікою були використані методи групування та класифікації;

- для наочного відображення теоретичних висновків та емпіричних даних, які відбивають основні положення дослідження, застосовувався графічний аналіз, а також елементи економіко-математичного моделювання.

Інформаційна база дослідження. Багатоаспектність і міждисциплінарний характер досліджуваної теми вимагали від автора звернення до великого масиву літератури широкого дисциплінарного діапазону, серед якої: наукові роботи закордонних і вітчизняних економістів, математиків, фізиків, філософів, соціологів, істориків і політологів; наукові статті в періодичних виданнях; матеріали наукових конференцій, симпозіумів і семінарів; аналітико-статистичні огляди, довідкові матеріали. Значним інформаційним джерелом стали роботи основоположників синергетики Г. Хакена та І. Пригожина, а також роботи В.-Б. Занга, Т. Пу, В. Милованова, А. Петрова, Д. Чернавського та інших, в яких викладений економіко-математичний підхід до проблем синергетичної економіки. Великий вплив на дослідження мали роботи з теоретичних проблем економічної синергетики Е. Петерса, Л. Євстігнєєвої та Р. Євстігнєєва, В. Тарасевича. Були використані також роботи філософсько-світоглядного напряму Н. Моісеєва, В. Стьопіна, О. Князєвої та С. Курдюмова, Г. Рузавіна, М. Чешкова, які акцентують увагу на пізнавальних можливостях, що їх відкриває синергетика. Важливими інформаційними джерелами були також законодавчі і нормативні акти України, збірники Державного комітету статистики України, дослідження і звіти Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що з методологічних позицій економічної синергетики розроблена цілісна концепція становлення інституціональних систем як структур, що нелінійно виникають в нерівноважному нестійкому середовищі, виявлені потенційні можливості інституціональних систем в формуванні нових джерел економічного зростання і збільшенні соціальної енергії трансформаційних перетворень. При цьому отримано наступні найбільш суттєві результати:

Вперше:

1. Обгрунтовано, що головна особливість синергетичного підходу до соціально-економічних систем полягає в тому, що він завжди націлений на аналіз динамічної взаємодії суб'єктів економіки, на пошук внутрішніх джерел економічного зростання, на виявлення можливостей кооперативних рішень і отримання позитивних синергетичних ефектів. Доведено, що економічна синергетика в методологічному плані збагачує економічну теорію такими важливими принципами, як:

- самоорганізація як результат певного співвідношення порядку і хаосу, рівноваги і нерівноважності, стійкості і нестійкості в розвитку складних відкритих нелінійних соціально - економічних систем;

- біфуркаційність (багатоваріантність) шляхів подальшого розвитку самоорганізаційних економічних і інституціональних систем, розуміння їх майбутнього як набору альтернативних шляхів, а не єдиного, визначеного заздалегідь;

- несталість і неоднозначність ситуації вибору, його необоротність, мимовільність процесів формування нових структур;

- нелінійність взаємодії самоорганізації і організації в управлінні синергетичними соціально-економічними системами, важливість невеликих, але точних резонансних впливів на систему, що перебуває на нестійкому етапі свого розвитку;

- випадковість як самостійний фактор, який виконує конструктивну роль в точках біфуркації;

- визначальність ролі суб'єктивного фактора в розвитку синергетичних соціально-економічних систем, синхронізація механізмів формування масової суспільної свідомості і розвитку економіки;

- активна взаємодія економічного і соціального, економічного і політичного, історичного і культурного, національного і глобального в розвитку синергетичних соціально-економічних систем.

2. Запропоновано визначення макроскопічних суб'єктів синергетичної економіки як цілісних емерджентних суб'єктів, що мають складну системну природу, одночасно володіють властивостями виробників, споживачів, інвесторів та емітентів і виступають учасниками складноструктурованих і багаторівневих соціально-економічних взаємодій. Виявлено, що основними макроскопічними економічними суб'єктами виступають: 1) великий фінансовий капітал, який вибудовує ієрархію ринків на основі перетворення грошового капіталу в функціональний капітал і створює тим самим нові джерела економічного зростання; 2) контрактна держава, яка здійснює управління на діалогічних принципах взаємодій; 3) системний господарюючий індивід як носій масової суспільної енергії трансформаційних перетворень та суб'єкт індивідуалізованої власності. Обгрунтовано, що складна системна природа макроскопічних суб'єктів має провідне значення для становлення інформаційного характеру синергетичної економіки, для постійного виникнення тут можливостей та варіантів вибору, що і формує біфуркаційну модель її розвитку.

3. Представлено теоретичне обґрунтування закономірностей формування єдиного інституціонально-сітьового економічного простору синергетичних соціально-економічних систем як наслідку наростання їхньої нелінійності, відкритості, складності, невизначеності, і появи позитивних ефектів синергії. Виявлено, що сітьова організація будується за принципом гетерархії, базується на неформальному інституті лідерства, автономії структур, що її складають, персональному розподілі ризиків і вираженій креативності, і забезпечує гнучкість економічної поведінки, економію на масштабах виробництва, збільшення шляхів розповсюдження інформації, зменшення невизначеності економічних взаємодій і скорочення трансакційних витрат, підвищення адаптивних властивостей економічних агентів. Доведено, що найбільш значним результатом формування інституціонально-сітьових структур є поява в них такої властивості, як здатність до самоорганізації.

4. На основі аналізу особливого співвідношення актуального і потенційного станів нелінійних систем, представлене теоретичне визначення категорії "ринковий потенціал інституціональних систем", під яким розуміється сукупність наростаючого розмаїття макроекономічних ринкових інститутів, кооперативні та когерентні взаємодії яких породжують позитивні системно - синергетичні мультиплікативні ефекти і виступають адекватною основою самоорганізації економічних систем, введення їх в канал стійкої позитивної динаміки на основі ендогенних факторів. Виявлено, що в синергетичних системах універсальною формою економічного динамізму виступають активні взаємодії грошових, валютних, фінансових і фондових ринків і відповідних їм інститутів, які охоплюють всі соціально-економічні горизонталі та вертикалі суспільства і формують особливий динамічний синергетичний ринковий потенціал, який перестає бути факторним і стає структурним.

5. Аргументовано, що для виходу суспільства на режим соціальної самоорганізації, воно повинне постійно генерувати нову інституціональну макроекономічну структуру, що володіє ринковим потенціалом. Особлива роль ринкового інституціонального потенціалу в процесах самоорганізації обгрунтована тим, що: по-перше, синергетична соціально-економічна система будує себе сама, використовуючи свої структури як генератори нового кванту соціальної енергії перетворень; по-друге, можливістю формування нових джерел економічного зростання на основі інституціональних взаємодій; по-третє, визначальною роллю господарюючого індивіда в синергетичних соціально-економічних системах, які функціонують суб'єктивно. Обгрунтовано, що всяке ускладнення синергетичної економіки супроводжується підвищенням рівня її суб'єктності і інформаційної природи, оскільки системний господарюючий суб'єкт, маючи властивості виробника, споживача, емітента та інвестора, постійно збільшує рівень генерації, засвоєння та переробки необхідної інформації.

6. Розкрито біфуркаційну природу інституційних змін перехідних систем як складного процесу системних взаємодій, що виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх флуктуацій (збурень) і приводять інституціональну систему в точку біфуркації - існування декількох можливих траекторій її подальшого розвитку в умовах перебування системи в нестійкому стані. Виявлено кілька можливих варіантів здійснення інституціональних перетворень: 1) екстремальні інституціональні зміни, пов'язані з переходом до нової інституціональної структури за досить короткий період часу, що породжує нееластичну реакцію господарюючих суб'єктів; 2) граничні інституціональні перетворення як певні додаткові трансформації уже існуючих інституціональних структур; 3) Парето-ефективні інституційні перетворення, направлені на покращення інституційного становища одних економічних агентів при незмінному положенні інших; 4) комбіновані інституціональні перетворення, які припускають багатоплановий вибір альтернатив і враховують конкретні механізми вибору в залежності від перебування соціально-економічної системи на стійкому чи нестійкому етапі розвитку. Доведено, що вибір конкретного напряму проведення інституційних змін визначається інтенсивністю взаємодій між організаціями, індивідами і державою, характером і силою флуктуацій (збурень), які виходять із зовнішнього або внутрішнього середовища, мотивацією економічних суб'єктів, рівнем їх інформованості про наявні альтернативи в проведенні інституціональних реформ, а також величиною отримуваних позитивних синергетичних ефектів.

7. Обгрунтовано необхідність і розкрито особливості нової моделі проведення інституціональних реформ на сучасному етапі розвитку перехідних систем, як переходу від "політичної модернізації" інституціональної системи, яка базується на активній пропозиції інститутів з боку держави, до моделі "ринкової модернізації", що орієнтується на попит на інститути з боку самих учасників ринку. Виявлено, що формуванню моделі ринкової модернізації інститутів повинна передувати законодавчо затверджена процедура вивчення попиту на інститути з боку всіх суб'єктів національного ринку, а інституціональні зміни повинні мати комплексний, масово-інформативний і адаптований характер. Аргументовано, що модель ринкової модернізації інститутів означає реформування не політики держави як такої, а інституціональної моделі політики, правил її проведення, і потребує освоєння державою принципів управління як діалогу, як управління взаємодіями суб'єктів різного рівня.

Отримали подальший розвиток:

8. Обгрунтування нового змісту цілісності синергетичної економіки, яка значно ускладнюється і здобуває властивості емерджентної цілісності, що поєднує ринок, функціональні форми капіталів, державу, суспільство й індивідів системою динамічних взаємодій. Виявлено, що цілісність синергетичної економіки проявляється в її самодостатності, що виражається в переважно ендогенному характері формування умов, факторів і механізмів економічного зростання, в прозорості для суспільства фінансових і господарських аспектів діяльності суб'єктів економіки, в доступності для масового учасника різних структурних рівнів ринку.

9. Систематизація і характеристика основних видів позитивних синергетичних ефектів, які виникають в ході реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем. Виявлено: операційну синергію, обумовлену процесами інституціональної інтенсифікації і появою економічно вимірних, матеріальних ефектів; фінансову синергію, пов'язану з появою нових джерел економічного зростання і нових можливостей переміщення грошових потоків; оптимізаційну синергію, яка виявляється в збільшенні доходності фінансових активів, в максимізації прибутків учасників сітьових структур та стратегічних міжфірмових альянсів; самоорганізаційну синергію, яка виступає результатом взаємодії різних видів синергії і приводить до формування у інституціональної системи здатності до гнучкого реагування та адаптації до навколишнього середовища, що швидко змінюється. Обґрунтовано, що формування самоорганізаційних синергетических ефектів є тією мірою, чи певним порогом, після проходження якого інституціональна система здобуває принципово нові необоротні властивості, і створює необхідне інституціональне середовище для динамічного економічного зростання.

10. Визначення поняття "синергетичних ринків", на яких переважаючу частину вартості складають інтелект, інновації і інформація, що наростають нелінійним чином. Доведено що на синергетичних ринках сила дії механізмів позитивного зворотного зв'язку набагато більша дії механізмів негативного зворотного зв'язку, що і приводить до домінування нерівноважного етапу в розвитку синергетичних економічних систем. Аргументовано, що концепція синергетичних ринків дозволяє більш глибоко осмислити функціонування не тільки національних, але й глобальних ринків, визначальними факторами розвитку яких виступають нерівноважність, мінливість та невизначеність.

11. Поглиблення аналізу природи та особливого місця інститутів в синергетичних соціально-економічних системах. Запропоновано авторське визначення інституту як самоорганізаційного соціального об'єкту, який, маючи свою місію, матеріальні і соціальні основи, координує і регулює взаємодії господарюючих індивідів та організацій за допомогою сукупності правил і норм, які виникають в процесі безперервного інформаційного вибору. Виявлено, що в синергетичних економічних системах інститути являються частиною механізму вибору і як носії динамічної макроекономічної інформації, і як спосіб агрегування інформації та її упорядкування. Доведено, що в основі механізмів самоорганізації лежать інституціональні системи суспільства, оскільки на основі інститутів самоструктурується економічний простір і організується новий економічний порядок.

12. Виявлення шляхів підвищення результативності інституціональних реформ на основі постійного внутрішнього ускладнення інституціональної системи, наростання розмаїття інститутів, посилення рівня їх кооперативної когерентної взаємодії і формування позитивних синергетичних ефектів на основі наступних принципів: 1) об'єднання інститутів через установлення єдиного темпу їх розвитку; 2) використання в їх побудові й функціонуванні принципу необхідного розмаїття; 3) врахування рівня комплементарності інститутів і можливості отримання значних синергетичних ефектів тільки на основі взаємозалежних і взаємодіючих змін усіх інституціональних структур.

13. Обгрунтування особливої ролі в розвитку синергетичної економіки фінансових інститутів, у процесі взаємодії яких лінійні причинно - наслідкові зв'язки замінюються нелінійними алгоритмами. Виявлено, що складна система взаємодій фінансових структур здатна формувати нові джерела економічного зростання і прискорювати спрямованість фінансових потоків в реальний сектор економіки на основі збільшення частоти трансформації одних типів фінансових активів в інші, наростання тісноти зв'язків між різними видами фінансових ринків, а також через формування потоку капіталізації багатства на масових ринках корпоративних акцій і облігацій. Доведено, що саме мобільність фінансового капіталу, його схильність до постійних змін, і здатність набувати різні функціональні форми, перетворює фінансовий капітал в динамічну нерівноважну систему, що переходить зі стану порядку в стан хаосу і назад.

14. Виявлення можливостей і шляхів формування в перехідних системах інституційних умов для стійкого економічного зростання за рахунок внутрішніх джерел, пов'язаних з формуванням ринку стратегічних інвестицій, який може бути створений на основі складної системи взаємодій різних структурних рівнів економіки, інституціональних структур і господарюючих суб'єктів, всіх функціональних форм капіталу. Обґрунтовано необхідність і запропоновано схему формування Банку стратегічних інвестицій, активи якого повинні бути направлені на фінансування сектору високих технологій і стратегічних об'єктів. Виявлено, що на основі створення Банку стратегічних інвестицій можуть бути об'єднані принципом взаємодій ресурси великого фінансового капіталу, банківської системи, пенсійних, страхових і інвестиційних фондів, кошти держбюджету, позабюджетних фондів і місцевих бюджетів, а також кошти підприємств реального сектора економіки та населення.

15. Характеристика основних рис контрактної держави як суб'єкта синергетичної економіки, що виникає при домінуванні інститутів над владою, гарантує захист приватної власності, забезпечує публічність держави і державної політики, послідовно зменшує і обмежує пряму участь держави в ряді сфер господарювання. Виявлено основні риси контрактної держави: 1) формування і дотримання чітких конституційних рамок діяльності держави, висока якість послуг, які вона надає; 2) наявність інституціональних механізмів участі громадян у діяльності держави і контролю над нею; 3) існування стійких традицій громадянської участі в прийнятті державних рішень; 4) створення державою умов для формування і функціонування розвинутих інститутів ринку і їх ефективне використання в процесі державного регулювання; 5) активна взаємодія всіх зацікавлених сторін (політиків, чиновників, споживачів суспільних благ) у прийнятті державних рішень. Аргументовано, що базовим механізмом ефективних інституціональних змін в системі державного управління може бути лише партнерство, активна рівноправна взаємодія держави, господарюючих суб'єктів та тих інститутів, що відіграють базову роль в розвитку ринкової економіки.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення результатів дослідження полягає в розробці рекомендацій, що можуть сприяти прискоренню процесів формування інституціональної системи, адекватної ринковим макроекономічним механізмам функціонування економіки. В роботі запропоновані основні напрями інституціональної інтенсифікації економіки, спрямовані на її інноваційне оновлення, виявлені нові джерела економічного зростання, пов'язані з формуванням ринку стратегічних інвестицій та Банку стратегічних інвестицій, обгрунтована необхідність переходу держави від політичної до ринкової модернізації інституціональної системи.

У науковому аналізі результати дослідження можуть бути використані для формування нелінійного стилю економічного мислення, адекватного викликам сучасної біфукарційної епохи, для активізації переходу до нелінійного аналізу проблем перехідної економіки взагалі, та інституціональних перетворень, зокрема.

Теоретичні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження були використані при реалізації професійної програми підвищення кваліфікації державних службовців Міністерства транспорту та зв'язку України (довідки № 76 від 21. 10. 2003 р.) та ( № 10 - 2.3 - 14-1015 від 09. 11. 2004 р.), в практичній діяльності Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України (довідка 03-01/448 від 22.09. 2006р.), а також у викладанні дисциплін "Політична економія", "Історія економічних вчень", "Макроекономіка", "Державне регулювання економіки", "Фінанси", "Гроші і кредит" в Національному технічному університеті "ХПІ", в Українській державній академії залізничного транспорту, в Харківській національній академії міського господарства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження пройшли апробацію на 20 міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях і наукових симпозіумах, список яких наведений в переліку опублікованих праць наприкінці автореферату.

Основні положення дисертації докладались і обговорювались під час перебування в США в Каліфорнійському політехнічному університеті (CalРol), та в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA).

Публікації. Основні ідеї, положення, наукова новизна та результати дослідження викладені автором у 59 наукових працях, серед яких: індивідуальна монографія (16, 9 друк. арк.); 30 наукових статей у фахових наукових виданнях (загальний обсяг 18, 5 друк.арк.), у тому числі 27 статей написані автором одноосібно; 20 тез у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій; 6 навчальних посібників, серед яких 4 написані у співавторстві; в інших наукових виданнях - 2 статті.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Робота викладена на 440 сторінках друкованого тексту, серед яких основна частина дисертації складає 398 сторінок і включає 9 таблиць, 5 схем, 14 рисунків і 11 формул. Список використаних джерел, на які є посилання в роботі, складається з 386 найменувань. Дисертація має 8 додатків, які включають 6 таблиць та 2 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його основну мету та завдання, подано основні положення наукової новизни, показане теоретичне і практичне значення та апробація отриманих результатів.

У першому розділі "Економічна синергетика і її методологічне значення в дослідженні інституціональної динаміки" розглядаються особливості економічної синергетики як науки і методу сучасних теоретико-економічних досліджень, аналізується місце економічної синергетики в системі сучасного економіко-теоретичного знання та її співвідношення з системним аналізом, виявляються основні ознаки нелінійного економічного мислення та методологічні принципи економічної синергетики, які мають визначальне значення в процесі сучасного інституціонального аналізу.

Економічна синергетика розглядається в роботі як наука постнекласичного етапу розвитку наукової раціональності, до формування якої привели сучасні перетворення в базових моделях буття і пізнання, що уособлюються ідеями нелінійності, відкритості і самоорганізації. Економічна синергетика як теорія і методологія сучасного економічного аналізу, вивчає становлення нових структур у процесі кооперативної когерентної взаємодії макроскопічних елементів соціально-економічної системи та досліджує процеси самоорганізації в нелінійному нерівноважному соціально-економічному середовищі. Як універсальний пізнавальний підхід, економічна синергетика аналізує процеси самоорганізаційної упорядкованості в економічній реальності, виявляє визначальні причини структурування економічних об'єктів, відкриває новий напрямок у теорії економічної динаміки. З позицій економічної синергетики внутрішнім джерелом самоорганізації виступає взаємодія таких протилежних тенденцій, як стійкість і нестійкість, порядок і хаос, дезорганізація і організація, необхідність і випадковість. Економічна синергетика вбачає джерела економічного розвитку в процесах активної взаємодії виробничого, фінансового, інноваційного й інституціонального потенціалів суспільства.

Методологічне і теоретичне освоєння ідей економічної синергетики дозволяє узагальнити ті нові знання, що нагромадила економічна наука щодо сучасних соціально-економічних систем, і кваліфікувати ці системи як синергетичні або самоорганізаційні. Синергетична економіка виступає як надскладна відкрита нелінійна система, в розвитку якої чергуються рівноважний та нерівноважний етапи, що несуть в собі співвідношення економічного порядку та хаосу. В дисертації виділено декілька рівнів особливої складності синергетичної економіки, які і формують її нелінійність: становлення інноваційно-інформаційного типу економічного зростання; перехід від економічної до системної раціональності, яка виражає самодостатність економічної системи, її здатність до саморозвитку; формування складної ієрархічної структури економіки на основі переходу базових функцій від реального до фінансового капіталу; виникнення нового типу системного господарюючого суб'єкта; принципова зміна ролі та місця господарюючого суб'єкта в економічній системі та становлення її суб'єктно-об'єктної симетрії. Синергетична економіка виступає не просто як агрегат різних мікроодиниць, що характерно для саморегульованих економічних систем, а як мережа надскладних макроекономічних зв'язків, що формують фінансову ринкову макроекономіку, в функціонуванні якої беруть участь економічні суб'єкти, які мають складну системну природу, і здатні до виробничої, споживацької, емісійної і інвестиційної.діяльності.

В синергетичних економічних системах компонентам різного рівня властива фрактальність їхньої структурної ієрархії, коли кожний з компонентів, як і система в цілому, є проекцією один на одного. Цілісність і емерджентність синергетичної економіки розвинутих країн світу виявляється і в переважно ендогенному характері формування умов, факторів і механізмів економічного зростання, прозорості для суспільства фінансових і господарських аспектів діяльності суб'єктів економіки, доступності для масового учасника різних структурних рівнів ринку.

Для аналізу процесів реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем визначального значення набуває той факт, що синергетичне знання не тільки формує нову науку - економічну синергетику, але і створює нову методологію економічного аналізу. У роботі виявлені основні принципи, які відбивають внесок економічної синергетики в методологію сучасного теоретико-економічного аналізу: 1) нелінійність, нерівновага та хаос трактуються синергетикою як підстава для становлення самоорганізаційних структур, що виникають у моменти соціально-економічних біфуркацій і стають підгрунтям для нових упорядкованостей; 2) синергетика знімає опозицію порядок - хаос, і стимулює пошук суспільною свідомістю шляхів і способів виходу з хаосу. Хаос руйнівний, і в той же час хаос конструктивний, творчий, оскільки він служить механізмом виводу системи на нові структури-аттрактори еволюції; 3) відповідно до теоретико - імовірнісного підходу, що формується в рамках синергетичної парадигми, поблизу точки біфуркації визначальну роль відіграє випадковість, а між біфуркаціями - детермінізм. Тому випадковість є конструктивним механізмом еволюції нелінійних соціально-економічних систем; 4) складноорганізованим системам не можна нав'язувати шляхи подальшого розвитку. Важливіше зрозуміти, як сприяти власним тенденціям їх еволюції, і виводити системи на траєкторії, адекватні їх внутрішній структурі. При цьому існують можливості скорочувати шлях розвитку системи, якщо резонансно правильно збуджувати в нелінійному середовищі структури, які близькі до аттракторів еволюції; 5) новизна гносеологічної ситуації в синергетиці полягає в принциповому включенні суб'єкта пізнання в структуру досліджуваного об'єкта, в усвідомленні діалогічного, творчого характеру наукового пізнання; 6) розвиток соціально-економічних систем, що самоорганізуються, визначальною мірою пов'язаний з пульсацією соціальної енергії, з формуванням суспільної свідомості як результату масової взаємодії індивідів. У синергетичній економіці механізми масової суспільної свідомості і економічного розвитку накладені один на одного, що і обумовлює становлення і розвиток синергетичної економіки як інформаційної.

Смислоутворюючий потенціал самоорганізаційної парадигми полягає і в її здатності подивитися на проблеми з нелінійного погляду, структуруючи їх на підставі конструктів нелінійного цілісного економічного мислення. Елементи нелінійного (синергетичного) мислення були властиві багатьом видатним економістам, які у своїх дослідженнях змогли перебороти вузькі рамки неокласичного аналізу. Але на етапах розвитку класичної і некласичної економічної науки, явища нелінійності і нерівноважності в більшій частині досліджень розглядаються як випадкові відхилення від рівноважної траєкторії. На сьогодні до нелінійних ідей економічної синергетики близькі розробки теорій нової інституціональної економіки, теорії еволюційної економіки, економічної та інституціональної компаративістики, хаосології, нерівноважної економічної динаміки і ряду інших напрямів сучасних економічних досліджень.

Оскільки предметом синергетики є процеси самоорганізації, спонтанного виникнення нових упорядкованостей, які відбуваються у відкритих, нелінійних, віддалених від стану рівноваги системах, це дає можливість розглядати її понятійно-категоріальний апарат та підходи до системної динаміки як такі, що мають потенціал найбільш адекватних осмислень кризових проблем сучасності, в тому числі і проблем інституціональної динаміки. Застосування до соціально-економічної проблематики основних методологічних принципів і положень синергетики дає змогу подивитися на процеси інституційних змін як на такі, що мають нелінійну, стрибкоподібну, біфуркаційну конфігурацію.

У другому розділі: "Інституціональна система, її архітектоніка, місце і функції в нелінійному соціально-економічному середовищі" з позицій самоорганізаційної динаміки представлене розуміння інститутів як носіїв динамічної інформації, проаналізована сутність і архітектоніка інституціональної системи, її взаємодія з економічною системою, досліджені процеси формування єдиного інституційно-сітьового простору в синергетичних соціально-економічних системах, і показана особлива роль інститутів самоорганізації господарчої діяльності.

Сучасні інститути розглядаються в роботі як особливі інформаційні структури - коди, що фіксують цінну для соціально-економічної системи інформацію, виступають її компонентом, визначають способи взаємодії системи із середовищем, і можливості її відтворення як цілого. У роботі дано визначення інституту як самоорганізаційного соціального об'єкта, який, маючи свою місію, матеріальні та соціальні основи, координує і регулює взаємодії господарюючих індивідів за допомогою сукупності норм і правил, що виникають в процесі безперервного інформаційного вибору. Оскільки процесом самоорганізації керує, насамперед, інформація, у дослідженні обґрунтовується висновок про те, що саме система взаємозалежних, взаємодіючих інститутів (інституціональна система), і її еволюція, лежать в основі самоорганізації сучасних соціально-економічних систем.

З позицій економічної синергетики виникає й особливий підхід до функцій формальних і неформальних інститутів у процесах самоорганізації. В умовах, коли економічна система знаходиться на етапі стійкого розвитку, базовий рівень складають формальні інститути і явні контракти, які в інституційно сформованих суспільствах діють автоматично і виконують роль "вбудованих інституціональних стабілізаторів". Значення неформальних інститутів зростає в ситуації нестійкого стану системи, коли неформальні правила і норми формують механізми її самоорганізації у відповідь на зовнішні чи внутрішні флуктуації. Оптимальне співвідношення формальних і неформальних інститутів полягає у такій їх взаємодії, при якій формальні інститути здатні створювати умови для вироблення нових моделей неформальної поведінки (найчастіше - ще більш складних і нелінійних).

Інституціональна система визначається в дослідженні як динамічна система кооперативних когерентних взаємодій формальних і неформальних макроскопічних інституціональних структур, економічних, політичних, суспільних, адміністративних організацій і установ, об'єднаних єдиною місією (загальною метою), здатних породжувати позитивні синергетичні ефекти та нову якість системи. У роботі підкреслюється, що інституціональна система, що самоорганізується, це вже не стільки сукупність певної кількості інститутів, скільки надскладний набір їх кооперативних когерентних взаємодій, здатних породжувати складні синергетичні ефекти.

Як і для будь-якої складної системи, для інституціональної системи характерна наявність ряду загальносистемних властивостей: цілісності, ієрархічності, емерджентності, багатофункціональності, гнучкості, адаптивності, робастності. Тільки цілісні емерджентні інституціональні системи, побудовані за принципом архітектоніки, здатні до самоорганізації, до обміну інформацією, до максимальної взаємодії з зовнішнім середовищем (економічною і політичною системою) у рамках усе більшого ускладнення своєї структури.

Для входження в режим соціальної самоорганізації, суспільство повинно постійно генерувати нову інституціональну макроструктуру, без якої виробничий, фінансовий, інтелектуальний потенціал суспільства не реалізується. Згідно з дослідженнями Світового банку, підвищення якості інституціонального розвитку країни на 1% збільшує темпи економічного зростання на 1,4%, а підвищення рівня розвитку фінансових інститутів на 1% збільшує темпи зростання на 0,5%. Якби рівень якості інституціонального устрою досяг в східноєвропейських країнах середньосвітового значення, то ВВП в цих країнах збільшився б в 1,5 раза. Таким чином, ефективна самоорганізаційна інституціональна система здатна поєднати всі джерела динамічного економічного розвитку і забезпечити високі темпи економічного зростання.

У соціально-економічних системах, що самоорганізуються, взаємодія між економічною й інституціональною системами будується за принципом гетерархії (взаємозалежності), що приводить до формування єдиного інституціонально - сітьового економічного простору. Позитивні синергетичні ефекти, які виникають в сітьових структурах, значно підвищують сукупні результати учасників сіті, що і є передумовою формування багатогалузевих та багатопрофільних сітьових структур, в яких виникають нові способи зворотного зв'язку, що і формує здатність економічної системи до самоорганізації.

Самоорганізація сучасних інституціональних систем проявляється також в розширенні повноважень інститутів самоорганізації господарчої діяльності, в яких самі економічні суб'єкти установлюють правила, що регулюють їх господарчу діяльність, а також формують механізми, направлені на забезпечення виконання цих правил.

У третьому розділі "Ринковий потенціал інституціональних систем: формування та основні напрями реалізації" досліджено поняття ринкового потенціалу інституціональних систем, його взаємодія з економічним потенціалом, виявлено та проаналізовано основні напрями та біфуркаційні механізми реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем перехідних суспільств.

Дослідження з позицій економічної синергетики таких категорій, як "потенціал", "економічний потенціал", "інституціональний потенціал", дозволило показати взаємозв'язок між становленням нових інститутів і можливостями соціально-економічної системи до трансформації і подальшого зростання, розкрити синергетичні ефекти, що виникають у ході взаємодії інститутів, організацій та індивідів. Найбільш потужний інституціональний потенціал несуть у собі системи, що володіють максимумом ринкових якостей, але з урахуванням того, що сучасний ринок принципово відрізняється від ринку вільної конкуренції, і все більше перетворюється на когерентний синергетичний ринок, в якому базова роль належить макроекономічним інститутам. Такий ринок вже не піддається опису лінійними моделями, орієнтованими на рівновагу і оборотність економічних процесів.

Ринковий потенціал інституціональних систем визначається в дослідженні як сукупність наростаючого розмаїття макроекономічних ринкових інститутів, активна взаємодія яких породжує системно-синергетичні мультиплікативні ефекти і стає адекватною основою самоорганізації соціально-економічних систем, їхнього введення в канал позитивної та стійкої економічної динаміки. Реалізація ринкового потенціалу інституціональних систем розуміється як нелінійний процес складної, багаторівневої і поліфункціональної системи взаємодій, що виникають на основі інтенсивного обміну інформацією як всередині інституціональної системи, так і з її зовнішнім середовищем. У роботі виділено п'ять основних груп складних системних взаємодій, в процесі яких відбувається реалізація ринкового потенціалу інституціональних систем ( див. рис. 1).

Рис. 1. Реалізація ринкового потенціалу інституціональних систем
як складна система взаємодій

Першим напрямом реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем є інституціональне розблокування можливостей і джерел формування нових інститутів, розвиток на ринкових принципах уже існуючих та становлення в перехідних суспільствах інституціональних систем, які повинні бути представлені всією сукупністю необхідних ринкових макроекономічних інститутів. Підвищення результативності проведення інституціональних реформ у перехідних суспільствах вимагає постійного внутрішнього ускладнення інституціональних систем, посилення кооперативної когерентної взаємодії інститутів і формування синергетичних ефектів на основі наступних принципів: 1) об'єднання інститутів через установлення загального темпу їх розвитку; 2) використання в їхній побудові і функціонуванні принципу необхідного розмаїття; 3) врахування рівня комлементарності інститутів і можливості одержання позитивних синергетичних економічних ефектів тільки на основі взаємозалежних і взаємодіючих змін всіх інституціональних структур.

Другим напрямом формування та реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем виступають процеси інституціональних змін. З позицій економічної синергетики, інституціональні зміни виступають як складний процес інформаційного вибору в умовах невизначеності, що виникає під впливом зовнішніх і внутрішніх флуктуацій, та приводить інституціональну систему в точку біфуркації й існування декількох можливих траекторій її подальшого розвитку. Інституціональний вибір в умовах невизначеності, нестійкості і нерівноважності відображає функція інституціонального вибору (V):

V = F ( X, Y, R, W, S, Q)

де: X - фактори, що піддаються впливу суб'єктів інституціональних змін; Y - фактори, регулювати які неможливо (неформальні і випадкові реакції економічних агентів, непередбачені обставини); R - сукупність зовнішніх факторів, що впливають на інституціональний вибір; W - внутрішні фактори, що впливають на інституціональний вибір; S - безліч можливих альтернатив, що виникають у процесі нелінійної взаємодії формальних і неформальних інститутів; Q - мотивація економічних суб'єктів, їх критерії оцінки нових інститутів, і їх реакції, пов'язані з виникаючими альтернативами в процесі інституціональних змін.

Виходячи з нелінійної взаємодії сукупності факторів, що впливають на інституціональний вибір, існує декілька можливих траекторій розвитку інституціональних систем перехідних суспільств, що перебувають у точці біфуркації (Б) (рис. 2).

Перша з можливих траекторій представлена лінією НИ1, коли на введення державою значної кількості нових інститутів від I1 до I2 виникає нееластична реакція організацій (від величини О1 до О2). В силу дії механізму негативних зворотних зв'язків і появи ефекту гістерезису, інституціональна система через деякий час повертається на колишню траекторію розвитку НИ2 і перетворюється в операційно-замкнену систему. З позицій економічної синергетики процес інституціональних змін відбувається на основі переходу інституціональної системи з нерівноважного в рівноважний стан, і навпаки.

Рис. 2. Біфуркаційний характер інституціональних змін перехідних систем

Спочатку, під дією досить значних флуктуацій (збурень) з боку зовнішнього або внутрішнього середовища, інституціональна система переходить в нерівноважний стан, на якому накопичується структурна інформація, яка необхідна для виникнення нових інститутів або удосконалення уже існуючих (див. лінію НИ3 на рис. 2). Якщо нові інститути виникають на основі механізмів самоорганізації, інституціональні зміни набувають еластичного характеру: кількість нових інститутів змінюється від I3 до I4, а кількість організацій, які слідують новим нормам, зростає значно швидше, з О3 до О4. Потім система виходить на етап інституційної рівноваги, коли все більша кількість економічних суб'єктів починає слідувати новим нормам (О4 - О5). Згодом, під впливом нових зовнішніх та внутрішніх флуктуацій, інституціональна система виходить на нерівноважний етап розвитку, і ситуація повторюється.

Визначальним напрямом реалізації ринкового потенціалу інституціональних систем виступає процес інституціональної інтенсифікації, направлений на створення інституціональних умов формування інноваційно активних суб'єктів ринку, діяльність яких спрямована на постійне і радикальне оновлення потенціалу реального сектора економіки і створення в ній синергетичних режимів з загостренням - режимів надшвидкого наростання певних процесів у відкритих нелінійних соціально-економічних середовищах. Їх формування пов'язане з особливим типом біфуркацій - біфуркацій з подвоєним періодом, для виникнення яких першорядного значення набувають стратегічні інвестиції. З позицій економічної синергетики, інституціональна стратегія інтенсифікації економічного розвитку перехідних систем не можлива без формування ринку стратегічних інвестицій, інституціональною формою якого повинен стати Банк стратегічних інвестицій (БСІ) (рис. 3)

БСІ повинен функціонувати як суб'єкт розгортання масових ринків корпоративних акцій та облігацій, поєднувати системою економічних взаємодій кошти великого фінансового капіталу, держави, підприємств і населення, і фінансувати великі стратегічні об'єкти. Для створення БСІ необхідно: створити механізми злиття промислового і банківського капіталів, що стане значним стимулом до створення цілісної системи фінансово-грошових ринків і перетворення товарних грошей в грошовий капітал; забезпечити капіталізацію доходів населення через венчурні, інвестиційні, пенсійні, страхові та інші фонди; сформувати ринок пасивних фондових операцій, розвиток якого повинен активізувати ринок активних операцій. Для прискорення поширення інновацій в режимі з загостренням, у роботі досліджені і такі інституціональні форми, як технопарки і технополіси, трансфер технологій, бізнес-інкубатори, венчурні фірми, форфейтинг, інститути науки, фонди прямих інвестицій, інвестиційні компанії венчурного фінансування, некомерційні організації з координації інноваційних проектів і програм, які в процесі взаємодії формують своєрідні інноваційні піраміди.