Організаційно-економічні основи функціонування малих господарських формувань у сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційно-економічні основи функціонування малих господарських формувань у сільському господарстві

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Здійснення аграрної реформи в Україні супроводжувалося кардинальними змінами форм господарювання. На базі колишніх організаційно-господарських структур (колгоспів, радгоспів, міжгосподарських підприємств, об'єднань тощо) сформувались нові господарські утворення, основані на приватній власності на землю та інші засоби виробництва. Чільне місце серед них посіли малі форми господарювання, частка яких у валовому виробництві сільськогосподарської продукції загалом в Україні складає близько 60%, а в Карпатському регіоні, до якого входять Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області, - біля 90%.

Питання розвитку малих форм господарювання у сільському господарстві завжди були в центрі уваги досліджень науковців. Так, діяльність цих господарств у минулому відображена в працях вчених: М.І. Туган-Барановського, О.В. Чаянова, І.Я. Франка, Н.Б. Гуревича, Ф.А. Щербини, Є.П. Храпливого, В.Б. Барвінського, В.М. Навроцького, С.І. Луцького та ін. Формування і розвиток малих організаційно-господарських структур у сучасних умовах функціонування аграрного сектора економіки досліджували: П.С. Березівський, В.Г. Галанець, С.І. Дем'яненко, В.К. Збарський, Д.Ф. Крисанов, В.В Липчук, М.Г. Лобас, Ю.О. Махортов, В.Я. Месель-Веселяк, Л.І. Михайлова, І.Р. Михасюк, В.М. Нелеп, О.М. Онищенко, С.М. Онисько, Т.О. Остапко, Г.В. Черевко, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин та ін. Проте в науковій літературі з проблем розвитку аграрного виробництва майже відсутні підходи комплексного дослідження функціонування малих форм господарювання на рівні окремих регіонів та їх складових частин.

Досліджуючи функціонування організаційно-господарських структур АПК, автори в основному зосереджували свою увагу на загальних тенденціях їх розвитку, не надаючи особливого значення специфічним особливостям здійснення процесів господарювання в конкретних регіонах і природно-економічних зонах. Однак кожне господарське утворення існує не абстрактно, а в конкретних умовах, на конкретній території, які характеризуються цілим комплексом специфічних особливостей. Тому, чим глибше досліджуються ці особливості, тим об'єктивніше вдається з'ясувати основні причини невдач розвитку сільськогосподарського виробництва в період реформування і на цій основі здійснити розробку науково обґрунтованих напрямів їх подолання. Саме за цих обставин у сучасних умовах, на наше переконання, слід концентрувати увагу не на визначенні загальних тенденцій розвитку аграрного виробництва (вони достатньою мірою вивчені як зарубіжними, так і вітчизняними вченими), а на діяльності господарських формувань у конкретних регіонах з урахуванням їх природно-економічних і регіональних особливостей. Ці вихідні положення обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її мету, завдання і логічно - структурну побудову та аргументували актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького за темою «Сучасний аграрний сектор економіки України та шляхи його розвитку» (номер державної реєстрації 0102U001334). Особиста роль автора полягає у виконанні науково-дослідних робіт щодо з'ясування організаційно-економічних проблем формування і функціонування малих господарських формувань в сільському господарстві.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є обґрунтування науково-методологічних засад сутності та форм функціонування малих господарських утворень у сільському господарстві, впливу на їх діяльність чинників внутрішнього та зовнішнього середовища, механізмів і важелів ринкового та державного регулювання, а також розробка й обґрунтування конкретних практичних рекомендацій щодо їх вдосконалення для забезпечення результативності та сталого ведення господарської діяльності як в умовах конкретного регіону, так і держави в цілому.

Відповідно до вказаної мети поставлено та вирішено такі науково-практичні завдання:

- визначено суть і зміст малих форм ведення аграрного виробництва, при цьому проаналізовано науковий доробок вітчизняних та зарубіжних вчених за даною темою дослідження;

- узагальнено концептуальні підходи щодо становлення малих господарських структур і досліджено методологічні й методичні підходи до їх формування та функціонування;

- обґрунтовано й узагальнено практику функціонування малих господарських формувань як форм ведення аграрного виробництва з урахуванням зональних особливостей досліджуваного регіону;

- здійснено всебічний аналіз функціонування основних галузей сільськогосподарського виробництва (рослинництва і тваринництва) у малих формах господарювання;

- вивчено економічну доцільність розміщення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції в малих формах господарювання у різних природно-економічних зонах Карпатського регіону (Полісся, Лісостеп, Гірська і Передгірська зони);

- здійснено комплексний підхід до аналізу діяльності органів управління агропромисловим виробництвом та їх вплив на діяльність малих форм господарювання у сільському господарстві;

- надано аналітичну оцінку існуючим системам взаємозв'язків малих форм господарювання з іншими господарськими формуваннями у процесах виробництва та реалізації продукції;

- розроблено та обґрунтовано варіанти оптимальної галузевої структури типового фермерського господарства, що є характерними для умов досліджуваного регіону;

- визначено шляхи подальшого розвитку малих форм господарювання в Карпатському регіоні та впливу органів влади на цей процес.

Об'єктом дослідження є процеси формування та розвитку малих господарських утворень у сільському господарстві.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних і прикладних питань щодо діяльності особистих та фермерських господарств як основних форм функціонування малих господарських формувань та їх економічні наслідки.

Методи дослідження. Реалізацію завдань дослідження забезпечено за допомогою використання системного методу наукового пізнання, що дало можливість вивчати розвиток сільськогосподарського виробництва у тісному діалектичному взаємозв'язку з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища. Це обумовило можливість здійснення комплексного аналізу складних процесів формування малих господарських формувань у сільському господарстві. В результаті вдалося розробити нові теоретичні підходи та практичні рекомендації щодо об'єктивних закономірностей діяльності малих господарських структур і підвищення їх ролі в аграрній економіці. У дослідженні використовувались також такі методи економічних досліджень, як статистичні, метод соціальних спостережень, монографічний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичного моделювання, кожен із яких дозволяв глибше проаналізувати різні явища, розробити конкретні рекомендації щодо усунення виявлених проблем і спрогнозувати розвиток цих процесів у майбутньому.

Інформаційною базою дослідження є матеріали Державного комітету статистики областей Карпатського регіону, оперативні дані Міністерства аграрної політики України та його регіональних структур, наукова і нормативно-довідкова література, а також різноманітні матеріали щодо функціонування окремих господарств і власні розробки автора.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що

вперше:

- розроблено методологію сутнісного аналізу та використання категорій «малі форми господарювання у сільському господарстві», «особисті господарства населення» і «фермерство». Доведено, що такі приставки до поняття «фермерські господарства», як «самостійні» чи «селянські» не відображають самої суті цієї форми господарювання в аграрному виробництві, а є лише нашаруванням до їх назви. Адже фермерство є характерним виключно для ведення сільськогосподарського виробництва й не стосується жодної іншої галузі народного господарства чи видів діяльності. Що ж до господарств населення, то їх також називають по-різному: особисті, присадибні, індивідуальні, подвірні, підсобні тощо. Всі ці назви тією чи іншою мірою відображають різносторонність їх діяльності і мають право на існування. Однак, термін «підсобні» не є правомірним, адже ці господарства ніколи не були підсобними ні для громадян, ні для держави;

- досліджено діяльність господарств населення і фермерських господарств з урахуванням зональних особливостей ведення рослинництва й тваринництва у різних природно-економічних зонах, наявних на території Карпатського регіону (Полісся, Лісостеп, передгірські та гірські райони Карпат);

- досліджено проблему експлуатації та самоексплуатації власників сільських господарств населення. Поєднання в одній особі господарника, виробника і реалізатора виробленої продукції спричиняє його надмірні трудові затрати у здійсненні господарської діяльності. Ця проблема вимагає проведення подальшого дослідження, адже зниження рівня експлуатації членів малих господарств - це важлива державна справа;

- здійснено комплексне дослідження функціонування основних галузей сільськогосподарського виробництва (рослинництва і тваринництва) у малих господарських формуваннях. При цьому, разом із вивченням загальних тенденцій розвитку цих галузей, проведено глибокий аналіз виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції з урахуванням зональних особливостей: зерна, цукрових буряків, льону-довгунцю, картоплі, овочів, молока, яловичини, свинини, вовни, баранини тощо. Встановлено, що відсутність спеціалізації виробництва у фермерських господарствах не сприяє підвищенню економічної ефективності їх діяльності, а, навпаки, спричиняє розпорошення наявних ресурсів, знижує результативність їх використання, а також посилює рівень експлуатації самих господарників;

- досліджено функціонування малих господарських формувань у сільському господарстві Карпатського регіону у тісному взаємозв'язку із діяльністю духовенства та встановлено його роль у розвитку сільськогосподарського виробництва. Для цього використано ретроспективні матеріали функціонування молочарського кооперативу «Маслосоюз», товариства «Спілки для господарства і торгівлі» та інших господарських формувань. Такий підхід є цінним з позицій сьогодення, адже духовне відродження української нації шляхом відновлення функціонування церковних громад повинне всебічно сприяти розвитку національних традицій, становленню громадянського суспільства та територіальних громад, налагодженню ефективного аграрного виробництва в цілому й діяльності господарств населення та фермерських господарств зокрема;

одержало подальший розвиток:

- оцінка становлення і розвитку господарств населення та фермерства в процесі розпаду крупних господарських формувань. Фермерство як форма ведення сільськогосподарського виробництва зародилося в надрах колгоспно-радгоспної системи, її засновниками в переважній більшості були керівники і спеціалісти господарств суспільного сектору та їх близькі родичі. Фактично на початковому етапі становлення фермерства неможливо було об'єктивно оцінити його внесок у розвиток аграрного виробництва. Це обумовлювалось тим, що значна частина ресурсів господарств суспільного сектору законними й протизаконними шляхами надходила у фермерські господарства та господарства населення. Звичайно це впливало на виробничі показники господарств суспільного сектора негативно, а фермерів і господарств населення - позитивно.

В процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств канали надходження ресурсів з цих господарств для розвитку фермерських та особистих господарств зникли. Саме такі зміни дозволили реально оцінити результати діяльності фермерських господарств в аграрному виробництві. а вони, як показує аналіз, невтішні, адже динамічне збільшення площ земельних угідь у цих господарствах супроводжувалося мізерним зростанням обсягів виробництва продукції;

- опрацювання нових підходів до глибокого та всебічного вивчення ролі сім'ї у розвитку сільськогосподарського виробництва дало можливість констатувати, що сім'я є основою діяльності як фермерських господарств, так і господарств населення. Саме внаслідок сімейного характеру їх діяльності простежуються системи взаємозв'язків фермерських господарств із господарствами населення. Ці обставини відкривають широкі можливості вивчення генезису фермерської форми господарювання через призму функціонування особистої господарки, яка, до речі, в Україні має багатовікову історію розвитку. Одержані результати такого дослідження можуть бути використані для прогнозування напрямів розвитку сільськогосподарського виробництва як у Карпатському регіоні, так і в Україні в цілому;

- обґрунтування необхідності дальшого розвитку процесів інтеграції й кооперації малих форм господарювання у сільському господарстві з іншими господарськими формуваннями агропромислового комплексу. Це обумовлено в першу чергу тим, що ізольованість у діяльності будь-яких організаційно-господарських структур у кінцевому підсумку призводить до їх занепаду. Саме поглиблення систем взаємозв'язків господарств населення та фермерських господарств з іншими господарськими формуваннями АПК забезпечує динамічний їх розвиток як в сучасних умовах, так і на перспективу;

удосконалено:

- розкриття особливостей діяльності фермерських господарств як однієї з найрезультативніших форм ведення сільськогосподарського виробництва в розвинутих країнах світу, з одного боку, та найменш поширеної і нерезультативної в Україні, з іншого. Саме деталізоване та всебічне вивчення багатовікового світового досвіду розвитку фермерства, обґрунтування результатів його функціонування дозволяє об'єктивно підійти до використання зарубіжного досвіду фермерського руху в конкретних умовах України. При цьому важливо всебічно врахувати специфічні регіональні умови функціонування аграрного виробництва;

- існуючу методику визначення показників діяльності малих господарських формувань у сільському господарстві. Встановлено, що діюча практика визначення показників продуктивності худоби в цих формуваннях приводить до їх викривлення. Так, зокрема, розрахунок середньорічних надоїв молока на одну корову проводиться із урахуванням наявного на початок року поголів'я молочного стада, що приводить до необ'єктивності оцінки його продуктивності. Суть вирішення даної проблеми полягає в оптимальному поєднанні можливостей господарників у веденні обліку своєї діяльності, з одного боку, та інтересів державних установ й аналітиків, з іншого.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи полягає у можливості використання запропонованих нових і вдосконалених методологічних підходів щодо оцінки функціонування малих форм господарських формувань і визначення перспектив їх діяльності. Результати наукових досліджень передані окремим господарським формуванням, управлінським структурам АПК різних рівнів для оцінки та впровадження основних положень дисертаційної роботи у сфери їх діяльності. Зокрема: Міністерству аграрної політики України (довідка №11-1/1028 від 30.12.2005 р.), Національній асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України (довідка №782-01 від 02.12.2005 р.), Асоціації фермерів та приватних землевласників України (довідка №198 від 28.12.2005 р.), Головному управлінню агропромислового комплексу Львівської облдержадміністрації (довідка №01-16/566 від 28.12.2005 р.), Українському державному фонду підтримки фермерських господарств, відділенню Івано-Франківської області (довідка №100 від 30.12.2005 р.), Управлінню сільського господарства і продовольства Жовківської райдержадміністрації Львівської області (довідка №355 від 30.12.2004 р.), Управлінню агропромислового розвитку Рогатинської райдержадміністрації Івано-Франківської області (довідка №01-07/24311 від 27.10.2005 р.), Жидачівському районному відділенню земельних ресурсів Жидачівського району Львівської області (довідка №1579 від 07.12.2005 р.), фермерському господарству «Цана Р.М.» Жидачівського району Львівської області (довідка №29 від 16.12.2005 р.). Крім того, матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі при підготовці фахівців аграрного профілю у Львівській національній академії ветеринарної медицини імені С.З. Ґжицького (довідка №737-01 від 30.08.2005 р.), Рогатинському державному аграрному коледжі (довідка №428 від 29.12.2005 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні й методологічні положення дисертації доповідались та обговорювались на міжнародних науково-практичних, науково-методичних і науково-виробничих конференціях:

«Систематизация проблем планово-экономического регулирования агропромышленного комплекса» (Львов, 1990), «Проблемы совершенствования механизма хозяйствования в связи с переходом АПК к рыночным отношениям» (Киев, 1991), «Економічні і соціальні проблеми розвитку українського села» (Львів, 1993), «Проблеми кооперації в сільському господарстві» (Львів, 1995), «Проблеми агропромислового комплексу України: стан і перспективи» (Дубляни, 1996), «Матеріали міжнародного симпозіуму» (Біла Церква, 1995), «Проблеми агропромислового комплексу України: стан і перспективи» (Львів, 1996), «Сучасні проблеми біології, ветеринарної медицини, зооінженерії та технологій продуктів тваринництва» (Львів, 1997), «Проблеми економіки та вдосконалення економічної освіти в вищій школі» (Кіровоград, 1998), «Управління організацією: діагностика, стратегія, ефективність» (Київ-Трускавець, 1999), Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 20-річчю кафедри управління ЛДАВМ імені С.З. Ґжицького (Львів, 1999), «Управління підприємством: діагностика, стратегія, ефективність» (Київ-Дніпропетровськ, 2000), «Управління організацією з погляду тисячоліть» (Київ, 2001), «Проблеми удосконалення управління АПК в умовах його реформування» (Львів, 2002), «Менеджмент малого і середнього бізнесу: проблеми, навчання, перспективи» (Севастополь, 2002, 2003), «Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства» (Львів, 2002), «Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання» (Луцьк, 2003), «Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє» (Тернопіль, 2003), «Науково-практичні аспекти кормовиробництва та ефективного використання кормів» (Львів, 2003), «Соціально-економічна ефективність державного управління» (Львів, 2003), «Творча спадщина Йозефа Шумпетера та трансформація сучасної економіки України» (Чернівці, 2003), «Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи» (Львів, 2003), «Управління персоналом: економіка, право, інновації, освіта» (Львів, 2003), «Управління у державі ІІІ-го тисячоліття» (Львів, 2003), «Стан і проблеми трансформації фінансів та економіка регіонів у перехідний період» (Хмельницький, 2003, 2004), «Глобальні та потенційні проблеми в аграрній економіці України» (Луганськ, 2004), «Ринкова трансформація соціально-економічних відносин в АПК» (Мелітополь 2005), «Проблеми пореформеного розвитку агропромислового виробництва та основні напрямки їх розв'язання» (Хоростків Тернопільської області, 2005), «Інноваційність розвитку сучасного аграрного виробництва» (Львів, 2005), «Маркетинг: теорія і практика» (Київ, 2005), «Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє» (Львів, 2005), «Економіка агробізнесу: суть та процес викладання у вищих навчальних закладах» (Київ, 2005).

Публікації. Результати дослідження відображені у 50 наукових працях загальним обсягом 54,56 друк. арк., у тому числі у двох індивідуальних монографіях (в 2003 р. обсягом 16,33 друк. арк. і в 2004 р. обсягом 22,78 друк. арк.), 25 статтях у фахових журналах і збірниках та 23 публікаціях в інших наукових виданнях.

Структура і обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п'ятьох розділів (15 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний обсяг роботи становить 379 сторінок друкованого тексту. Робота містить 57 таблиць на 29 сторінках, 13 рисунків на 12 сторінках. Список використаних джерел містить 255 найменувань на 15 сторінках. Є 15 додатків на 19 сторінках і 12 довідок про впровадження та використання наукових результатів дослідження.

Основний зміст дисертаційної роботи

аграрний галузевий фермерський господарство

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, його мету й завдання, визначено об'єкти, предмет і методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, представлено відомості про їх апробацію.

У розділі 1 - «Теоретичні основи функціонування малих господарських формувань» основну увагу зосереджено на методологічних засадах дослідження малих форм господарювання у сільському господарстві, історії їх виникнення, функціонування, ролі та місця в сучасних умовах розвитку АПК Карпатського регіону країни. До таких форм господарювання належать особисті селянські та фермерські господарства. Вони є найпоширенішими господарськими структурами у сільському господарстві регіону і забезпечують виробництво біля 90% валової сільськогосподарської продукції.

У світовій практиці використовують різні підходи та критерії для віднесення виробників сільськогосподарської продукції до домогосподарств населення. Так, у США не вважають фермерами й відносять до домогосподарств виробників сільськогосподарської продукції, які мають річний доход від її реалізації менший від 1000 дол. У країнах ЄС господарствами населення вважаються виробники сільськогосподарської продукції, чиє землекористування не перевищує 1 га сільськогосподарських угідь. В Україні немає чіткого визначення малих форм господарювання у сільському господарстві. Нечіткість українського законодавства у визначенні особистого селянського господарства створює певні проблеми при аналізі й оцінці діяльності господарств населення. Селянськими господарствами в Україні вважаються господарства, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки за цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства». Кількість таких господарств станом на 01.01.06 р. становить 4,9 млн., а середній розмір - 1,38 га. При цьому загальна кількість сільських домогосподарств становить близько 16 млн., тобто втричі більше, ніж офіційно зареєстрованих особистих господарств населення при середньому розмірі такого господарства 1,04 га. Крім цього, згідно з чинним законодавством до малих підприємств у сільському господарстві відносять ті, що мають середньорічну чисельність працюючих до 50 осіб. Звичайно ж такі критерії викликають заперечення, адже фактичний розмір особистого селянського господарства та сільського домогосподарства суттєво не відрізняються, а господарство з чисельністю близько 50 осіб може обробляти декілька десятків тисяч гектарів землі й відносити його до малого аж ніяк не можна.

Тому до малих форм господарювання на селі ми відносимо господарства населення, в тому числі особисті селянські господарства, а також класичні фермерські господарства. Класичним фермерським господарством ми вважаємо господарство, що ґрунтується на праці фермера та членів його родини з можливим залученням до одного середньорічного найнятого працівника. Взагалі основною класифікаційною ознакою малих форм господарювання у сільському господарстві, на наш погляд, має бути особиста участь членів цих господарств та їх родин у виробничому процесі.

Таким чином, майбутній розвиток господарств населення прогнозується у двох напрямах: їх трансформації у фермерські господарства; поступового зменшення їх кількості та ролі у виробництві сільськогосподарської продукції. Ми вважаємо, що концентрація дрібнотоварних господарств матиме місце, оскільки зменшення зайнятості у сільськогосподарському секторі неминучий процес, доведений світовою практикою. Однак ці процеси матимуть чітко виражені регіональні особливості.

У 2000 р. в одному фермерському господарстві в середньому по Україні працювало 0,5 найнятого працівника, або 26,4% від загальної кількості зайнятих у фермерських господарствах. Ця інформація об'єктивно відображала кількість найнятих працівників у фермерських господарствах у класичному розумінні фермерства. Після 2000 р. почалися процеси штучного збільшення розмірів фермерських господарств за рахунок формальної перереєстрації КСП у фермерські господарства. Це призвело до значного збільшення середніх розмірів фермерських господарств та кількості найнятих працівників. Так, у 2004 р. кількість найнятих працівників на одне фермерське господарство зросло у 3,4 рази і склало 1,7 працівника, або 54,5%. У цих умовах віднесення фермерських господарств до малих форм господарювання вимагає пояснення. Ми вважаємо, що господарства з площею понад 1000 гектарів в умовах України не пройшли свій еволюційний шлях розвитку, а сформувались на базі колишніх сільськогосподарських підприємств, зберігши їх управлінський механізм не набувши економічних ознак фермерського господарства.

До фермерських господарств, що розвиваються еволюційним шляхом, можна віднести 93,7% господарств в Україні з розміром площі до 1000 гектарів. Саме ці господарства слід розглядати як малі форми господарювання, оскільки їм властива індивідуальна ідеологія господарювання. У Львівській області в 2004 р. площа сільськогосподарських угідь в середньому на одне фермерське господарство становила 47 гектарів, найменший та найбільший розмір відповідно складав 2 та 154 гектари. Тобто можна говорити про відсутність тенденції до формального розвитку фермерських господарств в області й Карпатському регіоні у цілому та правомірність віднесення цієї форми господарювання до малої.

Одночасно зауважимо, що ми не поділяємо думки щодо пріоритетності розвитку малих форм господарювання перед крупними. Навпаки, ми переконані у наявності переваг великих господарств перед дрібними. Разом з цим акцентуємо увагу на тому, що будь-яка форма господарювання має право на існування, виборюючи свою нішу в здоровому конкурентному середовищі. Саме поєднання малих і крупних форм господарювання є прийнятним напрямком розвитку вітчизняного сільського господарства. Адже те, чого може досягти велике господарство, не під силу малому. І навпаки, що може результативно виробляти мале господарське утворення не завжди можливо забезпечити при веденні великого господарства. Отже, єдність малих і крупних форм господарювання - це діалектика розвитку аграрної економіки як у сучасних умовах, так і на перспективу.

При висвітленні особливостей методологічних аспектів дослідження діяльності фермерських і господарств населення особливу увагу зосереджено на спільних та відмінних ознаках ведення ними господарської діяльності (рис. 1). Характерною спільною ознакою їх функціонування є те, що вони переважно відносяться до малих господарських формувань.

У розділі 2 - «Сучасні тенденції розвитку малих господарських формувань» розкрито роль і значення земельних та сімейних відносин у веденні господарської діяльності в досліджуваних організаційно-господарських структурах, а також деякі аспекти експлуатації власників у процесах функціонування їхньої господарки. Всі ці питання розглянуто в тісному діалектичному зв'язку взаємозв'язку і взаємообумовленості між собою, адже саме в поєднанні цих чинників здійснюється сільськогосподарська діяльність. Неврахування дії хоча б одного з чинників на процеси виробництва приводить до розбалансування функціонуючого господарського механізму, а, отже, й до зниження результативності функціонування малих господарських формувань.

Основою діяльності будь-яких організаційно-господарських структур у сільському господарстві є земля. Призначення і роль земельних угідь в сільському господарстві майже не змінюються протягом тривалого історичного періоду розвитку людства, проте системи земельних відносин у різні епохи в різних країнах були різними. Особливо це проявляється в періоди кардинальних перетворень, які відбувались і відбуваються зараз в Україні.

Основним результатом еволюції аграрного розвитку є зростання продуктивності землі та тварин. У європейських країнах урожайність зернових на рівні 7-8 т зерна з 1 га і продуктивність корів на рівні 7-8 т молока на корову в рік стали звичайними явищами, середньостатистичними показниками. Це утричі вище за аналогічні показники в Україні у найкращі часи планової економіки (80-ті роки минулого століття). Причини такого стану речей криються, найперше, у ставленні селян до землі та суспільства - до проблем аграрної галузі. В науковій літературі неодноразово наголошувалося на проблемі зниження родючості наших чорноземів, щорічних втрат гумусу.

Величезною проблемою нашого сільського господарства є недостатнє внесення органічних добрив унаслідок незначної кількості великої рогатої худоби і свиней. У найкращі часи розквіту соціалістичного сільського господарства колгоспи й радгоспи вносили в землю максимум 10 т гною на гектар, тоді як селяни на своїх присадибних ділянках забезпечували внесення 40-50 т у перерахунку на гектар. Саме в цьому криється секрет стійкості й успішності їхнього господарювання в умовах монокультури. Приблизно так ж кількість органіки разом з поживними речовинами мінеральних добрив вноситься в ґрунт і фермерами Європи, інакше їм не вдалося б постійно підвищувати родючість землі за таких високих показників її продуктивності. Свідомо чи несвідомо, але основним завданням аграрної реформи в Україні було створення власника на землі, який би дбав про неї так, як селянин дбає про свою присадибну ділянку. Звідси виникнення українського фермерства як альтернативи колгоспам і радгоспам. Споконвіку в селянина існує правило: спочатку нагодувати землю, а потім - себе. Тому основним завданням держави в царині аграрної політики є забезпечення збереження та підвищення родючості ґрунтів як унікальної основи ведення сільськогосподарського виробництва.

Проведеними дослідженнями встановлено, що за часів колишнього Радянського Союзу селянин на своїй мізерній земельній ділянці (до 0,5 га) умудрявся утримувати: дві голови великої рогатої худоби (корова і теля), 1-2 голови свиней, декілька десятків голів птиці та інших видів тварин, що в перерахунку на 1 га сільськогосподарських угідь становило понад 3 умовні голови і втричі перевищувало науково обґрунтовану норму, виробляючи в масштабах України до 30% сільськогосподарської продукції. Таких же успіхів досягли фермери Карпатського регіону на початкових стадіях формування своїх господарств, використовуючи значну частину ресурсів господарств суспільного сектору для ведення своєї виробничої діяльності.

Саме необ'єктивність у підходах до оцінки розвитку фермерських і господарств населення призвели до краху надій реформаторів на те, що виділення додаткових площ земельних угідь приватним господарникам забезпечить виробництво необхідних обсягів сільськогосподарської продукції. Реальна дійсність наочно показала, що виділення додаткових земельних угідь фермерам і власникам особистих господарств супроводжувалося неадекватним збільшенням виробництва продукції. Так, зокрема, коли у 1999 р. площа сільськогосподарських угідь в особистих господарствах населення Карпатського регіону зросла порівняно з 1991 р. на 65,3%, то валова продукція сільського господарства збільшилася всього на 7,9%.

Функціонування фермерських та особистих господарств населення забезпечується в основному завдяки сімейним стосункам. У великих сім'ях, як показують проведені дослідження, склалася природна спеціалізація у виконанні конкретних видів робіт при виробництві продукції. При цьому тут враховуються специфічні особливості трудової діяльності жіночої та чоловічої статі, людей працездатних і непрацездатних, підліткового, середнього та похилого віку. Досліджуючи роль і значення сім'ї у здійсненні господарської діяльності у сільському господарстві, стверджуємо, що виникнення та функціонування господарських утворень населення супроводжувалося становленням і розвитком сім'ї. Так, зокрема її формування у період родового ладу внесло відповідні зміни в розвиток господарської діяльності людей. В періоди матріархату, патріархату розвивалися сімейні відносини, які в підсумку сформували моногамні сім'ї, до складу яких входили батьки і діти. Отже, тривалі історичні процеси супроводжувалися відповідними змінами в господарській діяльності сім'ї. Окрема сім'я як економічний осередок розвитку суспільства мала свої інтереси та проблеми, а також можливості їх практичного вирішення.

Для науки і практики важливо не тільки констатувати той факт, що господарства населення забезпечують виробництво більше половини валової продукції сільського господарства (в Карпатському регіоні - біля 90%), а й те, як це досягається. В першу чергу це стосується функціонування сім'ї як основи розвитку досліджуваних господарських формувань. Саме у цьому соціальному формуванні найбільше і найоб'єктивніше відображається діалектичний взаємозв'язок людини з природою, їх органічне поєднання у вирішенні економічних, соціальних, екологічних та інших проблем.

Проведеними дослідженнями функціонування сім'ї в сільськогосподарському виробництві встановлено певні закономірності між показниками збільшення сімей, розширенням площ земельних угідь і виробництвом продукції. Так, зокрема, перевищення темпів збільшення площ присадибних ділянок у Карпатському регіоні порівняно з темпами збільшення сімей спричинило незначне розширення площ земельних угідь у розрахунку на одну сім'ю. За досліджуваний період збільшення становило 0,09 га. Проте розширення площ земель в цих господарствах у розрахунку на одну сім'ю не супроводжувалося зростанням виробництва, а навпаки - його зниженням на 6,5%. Що ж до доходів селянської сім'ї то, як встановлено проведеними дослідженнями, вони забезпечуються в основному шляхом значної самоексплуатації.

Розширення площ земельних угідь, незначна кількість технічних засобів для їх обробітку, складна демографічна ситуація, відсутність необхідної соціальної й ринкової інфраструктури на селі спричинили посилення експлуатації та самоексплуатації сільських жителів. Слід відмітити, що проблемам експлуатації селян не надавалася увага в період існування колишнього Радянського Союзу. В умовах незалежної України ставлення до цих проблем майже не змінилося. В таблиці 1 наведені обсяги використання ручної праці в господарських формуваннях Карпатського регіону, які також свідчать про вищий рівень експлуатації в господарствах населення. Так, рівень ручної праці тут вищий, порівняно з великими господарствами, у середньому в 7 разів.

Затрати праці при виконанні виробничих процесів (підготовка ґрунту до посіву, посів (посадка), догляд за посівами, збирання врожаю) у рослинництві різних господарських формувань Карпатського регіону

У розділі 3 - «Організаційно-економічні основи функціонування господарств населення» досліджено місце господарств населення в багатоукладній економіці АПК та організаційно-економічні аспекти розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей в них. При цьому акцентовано основну увагу на специфічних особливостях функціонування цих господарських формувань в аграрному виробництві.

Місце господарств населення в агровиробництві визначається тією роллю, яку вони відіграють у сферах суспільного виробництва, забезпечуючи себе та інші верстви населення продуктами харчування, а промисловість - сировиною. В умовах Карпатського регіону показник виробництва валової сільськогосподарської продукції цими господарствами як у дореформений, так і пореформений періоди був значно вищий, ніж у цілому по Україні (табл. 2). Так, коли в 1990 р. ці господарства у цілому в державі виробляли 29,4% від всієї продукції, у тому числі рослинницької - 24,8% і тваринницької - 34,0%, то у Карпатському регіоні відповідно: 48,4; 44,5 і 52,1%. При цьому найвищі показники спостерігаються в господарствах Закарпатської, а найнижчі - Чернівецької областей. У сучасних умовах Карпатського регіону питома вага продукції особистих господарств у загальному обсязі виробленої продукції становить біля 90%, тоді як в Україні - близько 60%.

Занепад господарств суспільного сектору обумовив зростання питомої ваги виробництва продукції господарствами населення, однак не абсолютних її обсягів. Тобто процеси реформування негативно вплинули на розвиток особистих господарств населення. У першу чергу це виявилося в тому, що селяни уже не могли використовувати ресурси господарств суспільного сектору для забезпечення діяльності своєї господарки. Так, зокрема, їм вже доводилося самим на більших площах вирощувати кормові культури, оскільки надходження кормів зі сторони різко зменшилось. Аналогічні тенденції спостерігаються при дослідженні обігу й інших ресурсів.

У роботі проведено дослідження оцінки місця і ролі особистих господарств на різних рівнях, а саме:

- на рівні сільських жителів, які ведуть господарську діяльність, їх значення на найближчу перспективу майже не зміниться;

- на регіональному рівні роль цих господарських формувань буде змінюватися у прямій залежності від розвитку інтеграційних і кооперативних зв'язків та відновлення функціонування великих господарських формувань;

- на державному рівні слід проводити розробку та приймати нормативно-законодавчі акти для забезпечення розвитку інтеграційних і кооперативних зв'язків малих господарських формувань у сільському господарстві.

Вартість і питома вага продукції особистих господарств населення в структурі продукції, виробленої всіма категоріями господарств (в порівняльних цінах 2000 р.)

Щодо розвитку тваринництва у господарствах населення як важливої складової підвищення інтенсивності виробництва та родючості ґрунту, то основна увага в роботі звертається на поліпшення виробництва і використання кормів, організаційно-економічні основи проведення селекційно-племінної роботи, поліпшення функціонування служб ветеринарної медицини. При цьому зосереджено увагу на поліпшенні ведення обліку виробництва продукції особистими селянськими господарствами.

У розділі 4 - «Організаційно-економічні основи функціонування фермерських господарств» розглянуто питання щодо:

- оцінки, місця і ролі фермерства у сільському господарстві регіону;

- критеріїв ефективності господарювання фермерських господарств;

- симплексної оптимізації галузевої структури фермерського господарства з метою отримання максимального валового прибутку.

При дослідженні етапів формування фермерських господарств, особливу увагу сконцентровано на початкових стадіях зародження цієї форми господарювання в Україні, коли на неї покладалися великі надії. Однак вони не виправдалися: фермерство як загалом в Україні, так і в Карпатському регіоні не посіло чільного місця у виробництві сільськогосподарської продукції. Частка фермерства у виробництві валової продукції сільського господарства у Львівській області за 2004 р. склала 1,9%, в т.ч. 2,7% рослинницької продукції й 1,1% тваринницької. При цьому його частка в структурі сільськогосподарських угідь складає 5,1%, а ріллі - 6,2%, що свідчить про неефективність використання землі.

Виходячи із сьогоднішніх реалій розвитку фермерських господарств, існує точка зору, що оскільки роль фермерства в сільському господарстві є досить низькою, то його не можна вважати перспективною формою господарювання і, відповідно, не слід проводити широкомасштабні дослідження його функціонування. Однак ми не погоджуємося з таким твердженням. Підвищення ролі фермерства в сільському господарстві може бути забезпечене, в першу чергу, завдяки використанню потенційних можливостей цієї форми господарювання. При розгляді організаційно-економічних основ функціонування фермерських господарств особливий інтерес викликає вивчення питання вигідності, або ефективності виробництва.

Проведений аналіз даної проблеми дає змогу зробити висновок, що існують різні критерії вигідності та принципи формування витрат залежно від форми власності, на якій базується сільськогосподарське підприємство. У класичному фермерському господарстві такими критеріями є загальна сума виручки від реалізації продукції та валовий доход. Останнє пояснюється тим, що члени фермерських господарств, маючи більші можливості, порівняно з колективами великих аграрних підприємств у регулюванні виробничих процесів, мають також більші можливості в розподілі одержаної грошової виручки. Крім того, у фермерському господарстві валовий доход не розподіляється на оплату праці й прибуток. Він розподіляється на фонди споживання та нагромадження й співвідношення між цими фондами досить гнучке та змінюється за роками залежно від потреб виробництва і сім'ї фермера. Саме цим пояснюється те, що класичним фермерським господарствам вигідно виробляти трудомістку продукцію (овочі, фрукти, ягоди, молоко), яка забезпечує найбільші грошові надходження і валовий доход. Такі показники, як прибуток і рівень рентабельності не є визначальними при організації та функціонуванні дрібних фермерських господарств.

Динаміка працівників у фермерських господарствах Львівської області за останні 11 років показує особливості співвідношення власників і найнятих у цих господарствах працівників за природними зонами Карпатського регіону. Це співвідношення є важливим з точки зору віднесення фермерських господарств до малих форм господарювання. В середньому на одного власника фермерського господарства припадає 0,5 найнятого працівника.

Дослідження процесів створення та розвитку фермерських господарств Львівщини виявляють чітку тенденцію до збільшення площ земельних угідь не тільки в загальному по фермерству, але і в розрахунку на одне фермерське господарство, з одного боку, та скорочення числа працюючих в одному господарстві, з іншого. Так, зокрема, коли у 1993 р. на одне фермерське господарство припадало в середньому 4,2 працівника, у тому числі 2,0 наймані працівники, то у 2004 р. їх кількість знизилася відповідно до 3,1 і 1,3 працівника. Подібні зміни відбулись також у фермерських господарствах окремих зон і районів. При цьому найбільше скорочення працівників відбулось у господарствах Пустомитівського (Лісостеп), а найменше - Стрийського (Передгірська і Гірська) районів області. Це обумовлено, в першу чергу, територіальним розміщенням господарств цих районів. Пустомитівський район розміщений біля обласного центру, м. Львова, тому селяни тут мають більші можливості для працевлаштування в різних галузях промисловості та видах діяльності. Населення Стрийського району має дещо гірші умови щодо працевлаштування.

На перспективу в Україні фермерство буде розвиватися переважно шляхом поєднання різних форм власності на землю й інші засоби виробництва. Створення великих фермерських господарств буде базуватися на оренді землі та кооперативних формах ведення господарства. Ці процеси будуть сприяти зміцненню фермерства і підвищенню його ролі у сільськогосподарському виробництві.

При розгляді питання вигідності, або ефективності виробництва важливим є дослідження оптимізації галузевої структури фермерського господарства. З цією метою нами розроблено відповідну економіко-математичну модель для умов короткострокового періоду на прикладі типового фермерського господарства Карпатського регіону.

В результаті розв'язання задачі були визначені виробничі галузі, їх параметри та кількість ресурсів за їх видами для залучення у виробництво. У моделі використані такі обмеження: за використанням ріллі; за дотриманням сівозмін; за питомою вагою помідорів у структурі посівних площ; за азотними добривами; за фосфорними добривами; за калійними добривами; за обсягом механізованих робіт; за використанням робочого часу; за найбільш напруженим періодом використання робочого часу (піковим); за оплатою праці залучених працівників; за витратами на садивний матеріал; за вартістю мінеральних добрив; за витратами палива; за вартістю палива; за обсягами транспортних робіт; за вартістю транспортних робіт; за витратами на капітальний ремонт трактора й сільськогосподарських машин; за витратами на поточний ремонт трактора й сільськогосподарських машин; за витратами на технічне обслуговування й заміну гуми; за іншими виробничими витратами; за грошовими надходженнями; за використанням готівки; за наявними коштами для придбання оборотних фондів.

В таблиці 4 представлені результати розв`язання задачі з використанням персонального комп'ютера (ПК) за чотирма варіантами залежно від змін окремих обмежень моделі. Так, варіант 1 передбачав дотримання всіх обмежень моделі, недолік - надлишок річного фонду праці фермера у 1837 год.

Варіант 2 передбачає відміну обмеження у найбільш напруженому періоді та обмеження щодо залучення найманих працівників. Цей варіант забезпечує отримання валового прибутку на 1524,2 грн. більше від базового рівня, а обсяг напруженого періоду збільшується на 7 год. Такий варіант є недоцільним, оскільки відбувається неефективне використання трудових ресурсів.

Варіант 3 передбачає формування кормової бази за рахунок власних і покупних ресурсів. За цієї умови фермер може отримати валовий прибуток на 5381,6 грн. більше від базової умови, використовувати власну працю, а обсяг надлишку праці становитиме 75 год.

Варіант 4 передбачає відміну обмежень щодо обсягу напруженого періоду, невикористання найманих працівників, формування кормової бази лише за рахунок власних посівних площ, розміру коштів, які можна спрямувати на придбання оборотних фондів. При виконанні цих умов було отримано такі результати (порівняно з базовим рівнем): обсяг валового прибутку на 17337,9 грн. більший, обсяг витрат на оборотні фонди більший на 7970,4 грн., розмір найбільш напруженого періоду збільшується на 21 год. Даний варіант є недоцільним.

Отже, найбільш доцільний варіант 3, який доводить практичну аксіому функціонування фермерських господарств у світі - здійснення господарської діяльності на засадах спеціалізації, а не наслідування механізму діяльності великих сільськогосподарських підприємств. Фермеру, що займається поєднанням тваринницької та рослинницької галузі, доцільно сконцентруватись на виробництві в кожній з них одного з видів продукції (в нашому прикладі - пшениця озима та молодняк ВРХ), а отримання необхідних ресурсів забезпечити зі сторони (в даному прикладі - корми для тваринництва).

Результатом розв'язання задачі є також отримання значень двоїстих оцінок обмежень, які показують наскільки зміниться розмір валового прибутку при варіації змінної на одиницю її розмірності. Наприклад, при зміні (зменшенні, збільшенні) посівних площ на 1 га і поголів'я на 1 голову (варіант 3), валовий прибуток зміниться на 136,1 грн., обсяг виробничих витрат - на 3249,4 грн., а розмір грошових надходжень становитиме 3385,5 грн.

Результати розв'язання задачі

До переваг оптимізації галузевої структури за допомогою економіко-математичного моделювання слід віднести й те, що розроблена модель може бути використана в кожному наступному виробничому циклі з метою ефективнішого комбінування виробничих ресурсів в умовах зміни окремих техніко-економічних коефіцієнтів (цін на промислову й сільськогосподарську продукцію, системи оподаткування тощо).

У розділі 5 - «Основні напрямки розвитку малих господарських формувань у сільському господарстві» розглядаються питання: оцінки перспектив розвитку господарств населення; напрямків розвитку фермерства; кооперування малих форм господарювання, здійснення дорадчої діяльності та удосконалення системи управління галуззю.

Для розвитку рослинництва важливими є земля, насінництво і технологія. Саме ці складові частини характеризують сучасний розвиток цієї галузі та визначають її функціонування на майбутнє. Серед основних напрямків підвищення результативності ведення рослинництва в роботі виділені: