Розглядаючи процеси й тенденції кооперації та інтеграції в АПК на регіональному рівні, слід також мати уяву її утворення та функціонування на трьох рівнях: сільські ради або окремі сільські населені пункти, райони, області (регіон).

Діяльність держави полягає у доповненні тих функцій ринку, які він неспроможний ефективно виконувати. Отже, економічне регулювання аграрного ринку повинно базуватися на державному протекціонізмі, що передбачає субсидії на розширене відтворення, податкове та кредитне стимулювання. Зокрема, вирішення завдань економічного стимулювання аграрного ринку повинно здійснюватись у таких напрямках:

§ стимулювання продовольчої безпеки держави;

§ встановлення науково обґрунтованих еквівалентних відносин між сільським господарством і промисловістю;

§ підтримка доходів сільських товаровиробників на рівні, який забезпечує розширене відтворення;

§ створення умов для широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу та зростання ефективності виробництва;

§ формування єдиного економічного простору як в Україні, так і вихід на європейські та світові ринки.

Входження аграрного сектора України в ринкову економіку вимагає, з одного боку, розробки концепції аграрної та продовольчої політики, з іншого - обґрунтування принципів державного регулювання. Вони базуються на особливостях сільського господарства, його матеріально-виробничих ресурсах та соціальному розвитку села.

Загалом в АПК, особливо в сільському господарстві, слід на певний період забезпечити систему пільг в оподаткуванні, кредитуванні та інвестуванні, що дасть можливість вивести його підсистеми з існуючого кризового стану, а значить прискорить створення умов для розвитку всього національного господарського комплексу України.

При формуванні аграрної політики регіону слід виходити з економічної політики держави, яка щодо запитів сільського господарства визначає три глобальні завдання, а саме:

§ створення беземісійного механізму забезпечення фінансами міжсезонних потреб сільських товаровиробників;

§ -формування державних і регіональних продовольчих ресурсів завдяки безумовному нарощуванню виробництва;

§ -досягнення паритету цін на продукцію сільського господарства і промисловості як економічної основи нагромадження й здійснення соціальних програм.

В основу регіональної аграрної політики покладено врахування специфіки регіонів у структурі економіки України, перенесення основних напрямів економічних реформ на регіональний рівень, розвиток місцевого самоврядування, підприємництва, вирішення в регіонах соціальних та економічних проблем, раціональне використання природних ресурсів. Отже, на формування аграрної політики тією чи іншою мірою впливає розвиток не тільки АПК, а й усіх галузей економіки, її структури.

Маркетингові дослідження повинні стати основою у прогнозуванні сільськогосподарського виробництва в регіоні з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Економічний прогноз, у свою чергу, стає джерелом формування як регіональної, так і державної аграрної політики, враховуючи регіональні особливості.

Регіональна аграрна політика повинна стати складовою частиною державної політики і має охоплювати:

а) управління сукупним попитом та сукупною пропозицією на основі прогнозу та маркетингових досліджень ринку сільськогосподарської продукції;

б) враховуючи ціни на ринку сільськогосподарської продукції, розробку конкретних механізмів дії ринку на кінцевий результат;

в) заходи щодо захисту родючості землі за рахунок раціонального господарського механізму;

г) державне регулювання ринку, контроль і захист виробника;

ґ) встановлення оптимального рівня концентрації виробництва із врахуванням особливостей регіонів;

д) перебудову системи управління АПК в умовах регіональної економіки;

е) зменшення частини тіньового ринку;

є) запровадження реальної та зрозумілої системи оподаткування: в комплексі аграрний сектор та невиробнича галузь.

Контури механізму системи управління процесом соціально-економічного розвитку регіону визначаються системою важелів, що використовуються як на державному, так і на регіональному та місцевому рівнях для формування економічного простору, що розвивається за законами ринкової економіки.

Основна вимога до механізму управління регіоном в умовах економічної самостійності полягає в тому, щоб, з одного боку, він сприяв формуванню ринкової системи, яка забезпечила б зростання виробництва, збалансованості попиту та пропозиції, підвищення якості товарів і послуг, з іншого - посилював роль органів влади при вирішенні проблем, яких не в змозі розв`язати ринок, перш за все соціальних та екологічних.

Соціально-економічні функції всіх рівнів територіальної системи управління полягають у створенні умов, що забезпечать відтворення та раціональне використання ресурсів регіону, підтримання рівноваги соціальної, природної та економічної систем. Розподіл функцій між органами управління адміністративними територіями різного рівня та перехід до управління, що базується на принципах самостійності і самофінансування територій різного рангу, вимагає здійснення широкомасштабної територіальної реформи. Необхідною умовою її проведення і життєвості є подальший розвиток економічної бази, зокрема АПК, ефективне використання природних ресурсів, трудового, економічного та інфраструктурного потенціалу, що забезпечить зростання добробуту населення, підвищення інтелектуального та духовного рівня українського народу.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і представлено авторський варіант розв'язання наукової проблеми - формування нового напрямку наукового дослідження особливостей реформування і розвитку регіональних АПК на базі обґрунтованих теоретико-методологічних та методичних засад порівняння стану регіональних АПК та визначення перспективних напрямків їх розвитку на основі врахування завдань реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни та її регіонів на найближчу й віддаленішу перспективу.

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати такі висновки та пропозиції:

1. Проведений аналіз регіональних особливостей стану АПК і врахування їх в прогнозі його розвитку вимагає застосування на базі міждисциплінарного підходу нових методологічних підходів, концепцій та понятійного апарату. Серед таких надбань - уточнені дефініції ("регіональний АПК", "ринок науково-технічної продукції", "регіональні особливості розвитку АПК" та інші), авторська методика, яка дала змогу адекватно відобразити й дослідити особливості розвитку регіональних АПК, нові положення принципи і концепції, які дозволили побудувати моделі соціально-економічного розвитку регіональних АПК в контексті національних інтересів та регіональних особливостей, висвітлити результати інших здобутків. Серед останніх важливими є підходи до обґрунтування структури регіональних АПК, комплексної оцінки лімітуючих та стимулюючих факторів соціально-економічного розвитку АПК і розробка завдань формування аграрної політики України на найближчу перспективу.

2. В дисертації розроблена низка моделей регіональних АПК, зокрема моделі оптимізації сільськогосподарського виробництва, економетрична модель прогнозу валової продукції рослинництва, модель прогнозування собівартості продукції АПК, що базується на прогнозних даних кон'юнктури ринку й визначення цін із застосуванням регресійного аналізу, використання якої дозволить зменшити трансакційні витрати та інші моделі. Всі вони враховують регіональні особливості розвитку АПК і апробовані на прикладі окремих регіонів та адміністративних районів. В результаті доведено, що точність очікуваних результатів є вищою при одночасному використанні різних типів моделей.

3. Окреслена важливість врахування регіональних особливостей у механізмі управління регіональним розвитком АПК, яка представляє собою максимально можливе врахування переваг кожного з регіонів у виробництві тих чи інших видів продукції АПК, що повинно сприяти не тільки збільшенню випуску такої продукції, але й повноцінному забезпеченню нею населення України та формуванню раціональних обсягів її експорту при умові повноцінного відтворення природно-ресурсного потенціалу АПК (родючості ґрунтів, водних ресурсів тощо).

4. Обґрунтована схема розв'язання проблеми структурної перебудови регіональних АПК, в якій у якості головних виступають: модернізація функціонально-компонентної і територіальної структури АПК в умовах оновлення виробничої бази при врахуванні особливостей їх розвитку, збалансування галузей та поглиблення спеціалізації агропромислового виробництва, оптимізації організації сировинних зон; розбудова ринкового середовища на тлі інвестиційно-інноваційного та наукового забезпечення таких обсягів агропромислового виробництва, які відповідають потребам населення та гарантують продовольчу безпеку держави.

5. Запропоновано обов'язкове встановлення екологічного імперативу розвитку регіональних і національного АПК у вигляді комплексу заходів, які сприятимуть розвитку "органічного землеробства", активізуватимуть застосовування новітніх технологій, стимулюватимуть вибір організаційних варіантів ведення агропромислової діяльності, сприятимуть ефективній організації охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії й реалізації концепції екологічно стійкого економічного розвитку.

6. Сформульовані завдання стратегії і тактики реформ щодо подальшого розвитку регіональних АПК і сільського господарства загалом, які повинні сконцентруватися на трьох взаємопов'язаних напрямах: формування ефективного господаря-власника; створення сприятливого економічного середовища ("правил гри") на ринку; активний пошук та мобілізація внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва з метою підвищення його ефективності; обґрунтовані завдання розробки регіональних соціально-економічних програм щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств регіону, які враховують а) підходи до інтеграції останніх з новоствореними агроформуваннями та різного типу сільськогосподарськими підприємствами; б) можливості отримати кредитні ресурси.

7. Запропонована методика визначення коефіцієнтів виробництва та коефіцієнтів самозабезпечення регіону основними сільськогосподарськими продуктами, на основі яких розроблено моделі оптимізації сільськогосподарського виробництва, систематизовані механізми узгодження економічних інтересів підприємств і сфер регіонального АПК при різних схемах інтеграції та різних формах власності шляхом балансування сировинної бази та переробної промисловості; розроблено оцінки інвестиційного та науково-інноваційного забезпечення регулювання регіонального АПК із використанням економіко - математичних методів оцінки окупності проектів і окреслено шляхи їх застосування на практиці.

8. Розроблено механізм функціонування регіональної структури агромаркетингу та комплекс заходів стратегії його розвитку в регіональних АПК, які запропоновано реалізувати шляхом створення та регулювання цілісної комплексної, гнучкої системи агромаркетингу на районних та обласних рівнях; регулювання регіональних інформаційних маркетингових систем як частини агромаркетингу, на основі комп'ютеризації й автоматизації маркетингової діяльності; раціоналізації функціональної організації системи маркетингу; вдосконалення маркетингової інфраструктури за рахунок розширення інформаційних та ділових зв'язків на різних рівнях.

9. Обґрунтовані напрямки інтеграції особистих підсобних господарств з агроформуваннями, які повинні поєднувати збереження та розвиток агроформувань із збереженням та розвитком особистих підсобних господарств, що виступатиме в ролі засобу соціального захисту та самозабезпечення продовольством і доходами, сприятиме забезпеченню додатковими робочими місцями.

З метою розширення практичного застосування розроблених у дисертації пропозицій і збільшення економічного та соціального ефекту, отримуваного в результаті їх впровадження, доцільно:

Міністерству аграрної політики України:

§ забезпечити реорганізацію структури Міністерства з метою досягнення узгодженості керуючої системи з керованою, зокрема створити Департамент інтегрального розвитку АПК;

§ при формуванні державної регіональної аграрної політики, політики зайнятості населення в сільській місцевості бажано врахувати розроблені нові регіональні економічні моделі розвитку АПК;

§ сприяти розробці в складі стратегії соціально-економічного розвитку регіонів України розділу, присвяченому вирішенню проблем формування продовольчих ресурсів, розв'язання яких, з одного боку, відповідало б принципам суверенітету країни, продовольчої безпеки держави та її регіонів, а з іншого - не створювало протиріч інтеграції у світову економіку.

§ сприяти створенню відділів моніторингу розвитку АПК регіону в обласних структурах органів влади.

Проектним організаціям:

§ використовувати методичні прийоми, запропоновані в дисертації, при розробці містобудівельної документації (наприклад, генеральних планів сільських поселень) чи проектуванні окремих об'єктів АПК.

Вищим учбовим закладам:

§ передбачити у навчальних програмах, які стосуються розвитку територіальних суспільних систем та територіального управління, використання нових теоретичних та практичних здобутків, отриманих в дисертації в сфері моделювання розвитку АПК регіонів на базі врахування регіональних особливостей їх розвитку.

Список опублікованих праць за темою дисертації