Реалізація власності на сільськогосподарські угіддя в аграрних підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

РЕАЛІЗАЦІЯ ВЛАСНОСТІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ УГІДДЯ В АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Селіверстов Валерій Валерійович

УДК 338.43:332.72

08.00.04 ? економіка і управління підприємствами

(економіка сільського господарства і АПК)

Дніпропетровськ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України (м. Дніпропетровськ)

Науковий керівник - кандидат економічних наук, доцент

Вініченко Ігор Іванович,

Дніпропетровський державний

аграрний університет,

професор кафедри економічної теорії

та економіки сільського господарства

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Борисова Вікторія Анатоліївна,

Сумський національний аграрний університет,

професор кафедри фінансів;

кандидат економічних наук, доцент

Романова Вікторія Анатоліївна,

Херсонський державний аграрний університет,

доцент кафедри обліку та аудиту

Захист відбудеться 24 грудня 2007 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25, ауд.342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м.Дніпропетровськ-27, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 23 листопада 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Трансформація відносин власності є однією з найважливіших складових земельної реформи. Її мета - запровадження інституту приватної власності на землю і створення на цих засадах умов для розвитку різних недержавних організаційно-правових форм господарювання. Поступово відбулося становлення нової для України системи земельних відносин замість монопольної державної власності на землю. Водночас земельна реформа виявилася найбільш складним і суперечливим напрямом аграрної реформи. Вона породила чимало проблем щодо ефективного використання земельних угідь, збереження їх родючості, екологічної безпеки і соціальної функції сучасних відносин земельної власності. Потребують невідкладного вирішення питання скорочення орних земель, упорядкування орендних відносин і цивілізації обороту землі, зняття обмежень щодо їх купівлі-продажу при дійовій державній регуляції.

Є всі підстави вважати що інститут приватної власності на землі сільськогосподарського призначення потребує подальшого розвитку. Приватизація і паювання землі - це лише перші кроки у реформуванні земельних відносин. Держава на певний період повинна взяти на себе головну регулятивну роль щодо формування реальної ринкової вартості землі та її врахування у цінах на сільськогосподарську продукцію, включення інституту приватної власності у мотиваційну систему аграрного підприємництва. Йдеться, насамперед, про використання механізму застави землі для довгострокового кредитування аграрних підприємств, їх розвитку на інноваційних засадах, формування високоліквідного ринку землі.

Питання реформування земельних відносин знайшли своє відображення у наукових працях В.А. Борисової, П.І. Гайдуцького, П.М. Макаренка, В.Я.Месель-Веселяка, Л.Ю.Мельника, О.М. Онищенка, П.Т. Саблука, М.М. Федорова, М.Й.Маліка, В.В. Юрчишина та інших вчених-аграрників. Разом з тим, окремі аспекти цієї багатопланової проблеми недостатньо розроблені і потребують подальшого дослідження. Визначення стратегічних напрямів розвитку існуючих агроформувань має базуватися на здійсненні аналітичної оцінки процесу реформування земельних відносин як по Україні в цілому, так і у розрізі економічних регіонів та окремих областей. Потребують уточнення методики оцінки землі, визначення критеріїв і розміру орендної плати, оптимізації площі землекористування аграрного виробництва та строків оренди землі, які б сприяли раціональному її використанню та збереження. Залишаються мало розробленими практичні питання безпосереднього впливу держави на якісний стан сільськогосподарських угідь країни. Науково-теоретичне та практичне значення зазначених проблем зумовило вибір теми, її актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напряму науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету за темою “Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень (номер державної реєстрації 0102U005022)”. В її межах автором визначені тенденції і особливості реалізації власності на сільськогосподарські угіддя в аграрних підприємствах та розроблені пропозиції щодо підвищення ефективності їх використання.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальнені і поглиблені теоретичних, методичних, організаційно-економічних засад реалізації власності на сільськогосподарські угіддя та обґрунтуванні пропозицій щодо їх ефективного використання в аграрних підприємствах.

Для досягнення поставленої мети в роботі були визначені та реалізовані такі наукові завдання:

- визначити економічний зміст відносин власності та категорій, що характеризують сфери і форми їх прояву;

- дослідити методологічні засади грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення;

- розкрити сутність відносин господарювання та їх зв'язку з відносинами власності на сільськогосподарські угіддя й результати їх використання;

- дослідити соціально-економічний потенціал різних форм власності на землю і відповідних їм форм господарювання;

- провести аналіз регіональних особливостей реалізації власності на сільськогосподарські угіддя та економічної ефективності їх використання в агарних підприємствах;

- визначити критерії й розміри орендної плати за землю, уточнити методику її економічної оцінки;

- оптимізувати площу землекористування аграрних підприємств залежно від рівня інтенсивності виробництва;

- обґрунтувати напрями державного регулювання земельних відносин в Україні.

Об'єктом дослідження є процес реформування і регулювання земельних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти реалізації власності на сільськогосподарські угіддя в аграрних підприємствах.

Методи дослідження. Теоретична та методологічна основи дисертаційного дослідження ґрунтуються на фундаментальних положеннях економічної теорії, наукових розробках вітчизняних і зарубіжних вчених з питань реформування, регулювання й розвитку земельних відносин, а також законодавчих та нормативно-правових актах України.

В роботі використовувалися методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності власності на сільськогосподарські угіддя та ефективності їх використання, удосконалення механізмів регулювання земельних відносин); монографічний, розрахунково-конструктивний, аналітичних порівнянь (співставлення та аналіз результатів господарської діяльності агроформувань); соціологічний (анкетування працівників реформованих підприємств області); економіко-математичного моделювання (оптимізація землекористування сільськогосподарських підприємств) та інші статистичні й економічні методи.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження отриману автором, полягають в наступному.

Вперше:

- запропоновано визначення орендної плати за землю залежно від рівня конкуренції на ринку землі, бонітету ґрунту та урожайності зернових і зернобобових культур.

Удосконалено:

- оцінку форм власності на землю з соціально-економічної та екологічної точки зору через обґрунтування неправомірності положення про те, що без приватизації землі неможлива ринкова трансформація суспільного аграрного сектора, забезпечення високої мотивації до ефективного використання землі, стимулювання відповідальності та ініціативи тих, хто її обробляє.

Набуло подальшого розвитку:

- визначення сутності і форм прояву відносин власності через обґрунтування положення про те, що вихідний пункт власності не завжди є процесом відчуження-привласнення. Належність об'єкта конкретному суб'єкту може бути результатом як першоприсвоєння об'єкта, який ще не належав нікому, так і перерозподілу, зміни власника на еквівалентних через ринок або інших засадах;

- методика розрахунку ціни землі на основі відсоткової ставки банківського довгострокового кредиту, чистого доходу від реалізації основних видів продукції рослинництва та середнього рівня нормативної рентабельності виробництва;

- розробка багатофакторної кореляційної моделі залежності ефективності використання земель сільськогосподарського призначення від забезпеченості агроформувань трудовими ресурсами, основними виробничими засобами та рівня інтенсивності виробництва;

- економіко-математичне моделювання оптимізації землекористування сільськогосподарських підприємств залежно від рівня інтенсивності виробництва.

Практичне значення одержаних результатів полягає у науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних та прикладних засад реалізації власності на сільськогосподарські угіддя з метою їх ефективного використання, які можуть бути використані підприємствами в аграрному секторі економіки, а також при вивченні економічних дисциплін студентами вищих навчальних закладів.

Основні концептуальні положення щодо реформування земельних відносин знайшли схвалення у спеціалістів Головного управління сільського господарства і продовольства Запорізької облдержадміністрації та використані в розробці регіональних програм стабілізації і розвитку АПК (довідка № 02 -00/1898 від 28.09.07 р.). Розроблені дисертантом методики обґрунтування орендної плати та оптимізації площі землекористування прийнято до впровадження у ВАТ “Молочанське міжрайонне виробниче підприємство з племінної справи у тваринництві” Токмацького району Запорізької області (довідка № 16-41 від 7.09 2007 р.). Теоретичні та методичні положення і пропозиції з проблем реформування земельних відносин і ефективного використання сільськогосподарських угідь використовуються при викладанні дисциплін: “Економіка підприємства”, “Інвестування”, “Аналіз інвестиційних проектів”, “Контролінг”, “Стратегічний аналіз і контролінг”, “Основи підприємництва” Запорізького національного університету (довідка № 01-09/1626 від 14.09.2007р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення, висновки та пропозиції дослідження є самостійною роботою автора. Автором дисертації опубліковано самостійно 4 статті за темою дослідження, в яких розкрито основні результати дослідження.

У наукових статтях, які опубліковано у співавторстві [3, 4, 6, 7], особисто автором здійснено аналіз галузевих структурних змін сільського господарства Запорізької області та визначено напрями розвитку земельних відносин в сільському господарстві України.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися в 2002-2007 роках на наукових семінарах викладацького складу економічного факультету Запорізького національного університету (м. Запоріжжя). Здобувач прийняв участь у роботі Міжнародних науково-практичних конференцій: “Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки” (м. Запоріжжя, 2005 р.), “Аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні” (м.Львів, 2005 р.); “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів” (м. Запоріжжя, 2006 р.); щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДДАУ (м. Дніпропетровськ, 2005-2007 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,2 ум. др. арк., з них 5 у наукових фахових виданнях. Одноосібних публікацій - 4.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (168 найменувань). Робота викладена на 179 сторінках комп'ютерного тексту, містить 15 таблиць, 9 рисунків та 5 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

власність сільськогосподарський угіддя аграрний

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі - "Теоретичні основи відносин власності на сільськогосподарські угіддя" - встановлено, що удосконалення земельних відносин зумовлюється низкою факторів, які містять не тільки відносини володіння, але й відносини користування і розпорядження землею як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва і визначають ефективність агропромислового виробництва й продовольчу безпеку країни. Земельні відносини визначають також організаційно-правові форми господарювання і соціальну структуру аграрної сфери. Власність на землю охоплює глибинну сутність земельних відносин, є їх пріоритетною складовою.

У науковій літературі не існує єдиного визначення сутності власності. За радянських часів, а нерідко і тепер, власність визначається, насамперед, як „привласнення”. Вважаємо, що ”привласнення” не потрібно ототожнювати із самою „власністю”. Але якщо зважити на той безперечний факт, що кожному явищу у статиці передує процес, який його „започатковує”, то він у певній мірі „зливається” з ним. А тому ні ототожнення, ні протиставлення їх не має підстав: власність і привласнення співвідносяться між собою як відмінності в рамках їх загальної сутності і змісту - відносин належності, володіння, розпорядження і використання умов життя та діяльності людей. Отже, власність можна розглядати у такій парній категорії: „привласнення - належність”. Водночас „привласненість” або володіння є головною ознакою категорії „власність”. Вона найбільш повно характеризує економічну сутність останньої. Вважаємо, що володіння - це не обмежена в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, який може визначати його „долю”, тобто самостійно вирішувати як його використовувати, як ним розпоряджатися, як ним користуватися.

Власність, як економічне явище, на певному етапі економічних відносин “наповнюється” юридичним змістом. Останній є прерогативою державних установ влади і, передусім, законодавчої її гілки. Право власності з'явилося пізніше фактичного володіння майном. І на сьогодні далеко не всі економічні відносини власності набувають „юридичної” форми. Визначено, що юридичні акти приймаються тоді, коли вже склалися і функціонують певні умови для їх правового закріплення, тобто вже діють економічні відносини власності. Отже, обґрунтованим, на наш погляд, є положення про те, що власність є елементом економічної системи і водночас юридичною категорією. Остання показує, як право закріплює порядок майнових відносин, тобто належність об'єктів власності суб'єктам власності.

Соціальний підхід до власності включає її дослідження з позицій класової або групової структури, соціального стану класів і груп даного соціуму. Особливо велике значення має такий напрям соціального підходу до власності, як розподіл та перерозподіл об'єктів власності між членами суспільства. Тут переплітається чинність об'єктивно діючих економічних законів і принципів економічної політики.

В межах дослідження встановлено, що найбільш обґрунтованим критерієм визначення форм власності на сільськогосподарські угіддя є виділення двох основних її видів: приватна (особиста, одноосібна або сімейна - сім'я як одна особа) і спільна (сумісна чи колективна). Приватна власність на землю реалізується в економічному і правовому аспекті через наступні функції власності - володіння (належність), користування, розпорядження, отримання доходу від власності - які здійснюються одноосібно, виходячи з потреб та інтересів власника землі. Відповідно, спільна власність проявляється за умов знаходження землі водночас у власності двох або більше осіб.

Особливе місце у сфері земельних відносин займає питання оцінки економічного та соціального потенціалів окремих форм власності на землю в аспекті найбільш відомих напрямів економічної науки: соціалізація землі; державна власність на землю; приватна власність на землю; доцільність різних форм власності на землю.

Соціалізація землі означає, що ніхто не може бути власником землі, крім суспільства в цілому. Монополію на землю як об'єкт господарського використання здійснює той, хто на ній працює, і доти, доки буде вести господарство, тобто мова йде про право трудового землекористування, неможливість використання землі за іншим призначенням. Соціалізації землі, безперечно, заслуговує на увагу, але необхідно зазначити, що і при соціалізації земля має власника. В соціальному аспекті соціалізація землі за умов, що держава надає землю лише тим, хто бажає і може на ній працювати, і що не менш важливо, хто буде її раціонально і бережливо використовувати, є справедливою та гуманною. В економічному контексті тут важливе значення мають умови і спосіб передачі державою землі землекористувачам. Вони можуть бути різними: оренда землі; надання землі у безстрокове користування з правом передачі землі землекористувачем у спадок іншим особам або користування тільки за його життя тощо. Водночас у всіх випадках держава як власник землі реально забезпечує за собою можливість ефективного контролю за збереженням родючості землі і раціональним її використанням, при необхідності передати іншому суб'єкту господарювання.

Визначено, що приватна власність на землю тих, хто веде на ній господарство, у більшій мірі самозабезпечує її власнику становище реального господаря виробництва, а це за нормальних макроекономічних умов зумовлює внутрішні стимули до активної творчої праці власника, працівника і господаря в одній особі. З точки зору раціонального використання землі, збереження та примноження родючості ґрунту найбільший ефект дає приватна власність лише за умови, коли землевласник і землекористувач є однією особою. За умови оренди землі приватна власність на землю втрачає деякі свої позитивні ознаки: унеможливлюється її застава; орендар (особливо за короткотермінової оренди) не завжди турбується про збереження родючості ґрунту. Водночас, оренда землі дає можливість тимчасово подолати високий інвестиційний бар'єр тим фермерам, які розпочинають господарську діяльність, і не мають достатніх коштів. Вона також є важливим засобом збільшення розмірів фермерських ділянок, особливо, за умов високих цін на землю, коли економічно вигідніше її брати в оренду, ніж купувати.

Вважаємо, що до форм власності слід підходити історично, враховуючи розвиток продуктивних сил, рівня концентрації виробництва, традицій населення тієї чи іншої країни. Некоректним є абсолютизація тієї або іншої форми власності на землю - кожній з них притаманні свої позитивні та негативні риси. Жодна із форм власності, у тому числі приватна, особливо коли земля передається в оренду, не є гарантією її раціонального використання, збереження та зростання родючості, тому форми господарювання на землі, як і форми власності на неї, повинні бути різноманітними.

У другому розділі - "Трансформація земельних відносин в Україні і формування ринку земель сільськогосподарського призначення" - визначено, що формування ринкових відносин в аграрному секторі економіки здійснюється через створення багатоукладності в системі відносин власності на землю та у формах її господарського використання. У процесі формування й розвитку різноманітних форм власності на землю, структурних зрушень в аграрних відносинах відбувається пошук ефективніших організаційно-правових форм господарювання, створення умов для впровадження таких форм землеволодіння і землекористування, які забезпечать розвиток конкурентного середовища й появу ефективного господаря на землі.

Ґрунтові умови Запорізької області характеризуються значною різноманітністю, тому для більш достовірного вивчення ефективності використання сільськогосподарських угідь аграрними підприємствами виділено агрогрунтові групи господарств з однаковими грунтово-кліматичними умовами і з урахуванням виробничого напряму: Північно-східна, Центральна, Південно-степова. Всі організаційно-правові форми господарювання характеризуються досить високим освоєнням земельних угідь у сільськогосподарському виробництві. В результаті здійснення земельної реформи держава втратила монопольне право на землю. Понад дві третини площі сільськогосподарських угідь Запорізької області нині перебуває у приватній власності громадян і юридичних осіб (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка і структура сільськогосподарських угідь за формами власності в Запорізькій області

Роки	Всього	У тому числі
		державна власність	комунальна власність	приватна власність
		тис. га	%	тис. га	%	тис. га	%
1991	2958,8	2958,8	100	-	-	-	-
1996	2958,8	1239,7	41,9	1636,2	55,3	82,9	2,8
1997	2958,8	1130,3	38,2	1730,9	58,5	97,6	3,2
1998	2958,8	1079,7	36,5	1760,5	59,5	118,6	4,0
1999	2723,7	732,7	26,9	1843,9	67,7	147,1	5,5
2000	2723,7	724,5	26,6	21,8	0,8	1977,4	72,6
2001	2723,7	792,6	29,1	21,8	0,8	1909,3	70,1
2002	2720,6	797,1	29,3	8,2	0,3	1915,3	70,4
2003	2720,6	818,9	30,1	8,2	0,3	1893,3	69,6
2004	2719,8	824,1	30,3	5,4	0,3	1890,3	69,5
2005	2718,3	812,8	29,9	5,4	0,2	1900,1	69,9

В області розпайовано 1,5 млн. га (75,5%) сільськогосподарських угідь недержавних аграрних підприємств між 2,5 млн. їх працівників та пенсіонерів. Середня земельна частка (пай) в області становить 5,76 га, що на 1,8 га більше, ніж в середньому по Україні. Передача державою переважної кількості сільськогосподарських угідь у приватну власність громадян є передумовою формування ринкових земельних і орендних відносин.

Визначено, що за роки реформування аграрного сектора Запорізької області найбільшого поширення серед організаційно-правових форм господарювання набули приватні підприємства та господарські товариства, які разом становлять 84,6 % від загальної кількості досліджуваних підприємств. Землекористування нових сільськогосподарських організаційних структур практично повністю сформовані на основі оренди окремих земельних паїв, виділених в натурі, або паїв, що не виділені як окремі земельні ділянки. В сучасних умовах загальна кількість виділених в натурі земельних паїв складає більшу частину до загальної кількості всіх земельних паїв, що підлягають виділенню. При переміщенні з Північно-східної зони до Південно-степової простежується зростання частки приватних підприємств на 10,5 % та майже вдвічі зменшення частки державних підприємств. Виробничих кооперативів найбільше розміщено в Південно-степовій зоні, а господарські товариства переважають в Центральній зоні. За 2006 рік 85,4 % досліджуваних господарств закінчили з прибутками. Найкращі показники господарської діяльності мали приватні підприємства та господарські товариства, які мають у своєму складі лише 8,8 і 7,9% збиткових господарств. Серед виробничих кооперативів 23,6% - збиткових, решта - з незначними прибутками. Дещо кращі показники, ніж у виробничих кооперативів, мають державні підприємства - 18,7 % збиткових господарств (табл. 2).

Таблиця 2

Економічна ефективність господарської діяльності агроформувань Запорізької області з розрахунку на 1 га с.-г. угідь, 2006 рік

Показник	Приватні підприємства	Виробничі кооперативи	Господарські товариства	Державні підприємства
Фондозабезпеченість, грн.	1207,8	1438,6	1273,3	2653,1
Трудові ресурси, чол..	0,042	0,056	0,047	0,064
Валова продукція, грн.	1196,8	908,2	1043,0	818,6
Виробничі витрати, грн.	931,4	897,4	925,3	796,5
Прибуток, грн.	245,5	81,1	189,8	69,7

Наведені в таблиці дані свідчать про те, що державні підприємства та виробничі кооперативи мають вищий рівень забезпечення сільськогосподарського виробництва трудовими ресурсами та основними фондами. Але рівень економічної ефективності їх використання нижчий, ніж у приватних підприємствах та господарських товариствах. Так, найбільше валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь виробляється у приватних підприємствах - 1196,8 грн., що на 46,2 % більше, ніж у державних підприємств, а по виробничих кооперативах і господарських товариствах цей показник знаходиться на середньообласному рівні. Щодо одержання прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, то спостерігається аналогічна тенденція: у приватних підприємствах цей показник найвищий, а у виробничих кооперативах - найнижчий. Ефективність використання земельних ресурсів різними організаційно-правовими формами господарювання наведена в табл. 3.

Таблиця 3

Ефективність використання сільськогосподарських угідь аграрними підприємствами Запорізької області (в середньому за 2000 -2005 рр.)

Показники	Приватні підприємства	Виробничі кооперативи	Господарські товариства	Державні підприємства	В середньому по сукупності
Урожайність, ц/га: зернових і зернобобових	32,1	23,3	27,8	24,4	26,4
в т.ч.: озимих зернових	33,7	24,8	28,9	25,7	27,5
соняшнику	12,1	13,5	11,8	14,4	12,7
Вироблено на 100 га с.-г. угідь, ц: молока	292,2	221,2	287,7	236,8	227,1
приросту живої маси великої рогатої худоби	4,4	2,9	4,2	3,1	3,0
Вироблено на 100 га ріллі, ц: зерна	1375,3	1057,2	1113,7	1015,1	1134,5
соняшника	662,9	499,9	526,5	500,1	536,8
приросту живої маси свиней	2,1	1,7	1,5	0,7	1,8
Припадає на 100 га с.-г. угідь, тис. грн.: валової продукції - всього	152,8	130,2	133,1	131,1	134,1
товарної продукції	188,4	128,4	139,6	140,2	148,9
прибутку	19,2	6,2	14,9	6,5	14,4
Вироблено валової продукції, грн. на: 100 грн. матеріальних витрат	120,9	108,9	101,9	111,8	117,6
1 люд.-год.	15,07	10,65	13,77	11,78	13,51

Дані наведеної таблиці свідчать, що порівняно з іншими формами господарювання, приватні підприємства мають дещо вищий рівень виробництва основних видів сільськогосподарської продукції, а отже, і вищу ефективність використання земельних ресурсів як у рослинницьких, так і тваринницьких галузях. Зокрема, урожайність озимих зернових культур у приватних підприємствах становить в середньому 33,7 ц/га, що вище на 35,9 % ніж у виробничих кооперативах, на 31,1 % - ніж у державних підприємствах і на 22,5% - у середньому по сукупності досліджуваних господарств. Перевищення урожайності соняшника (основної технічної культури) становить відповідно 7,5, 5,3, та 6,8 %. Продуктивність сільськогосподарських тварин у приватних підприємствах на 16,7 - 46,7 % вища середньої.

Проведені розрахунки свідчать про певну перевагу приватних підприємств над іншими формами господарювання не тільки за натуральними, а й за вартісними показниками економічної ефективності використання землі. Наприклад, порівняно з виробничими кооперативами, господарськими товариствами, державними підприємствами рівень виробництва валової продукції в них вищий на 14,8 - 17,4 %. У приватних підприємств вищі також рівень отриманого прибутку з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь та окупність матеріальних витрат. Помітне значне відставання практично за всіма показниками виробничих кооперативів, що вимагає їх подальшої реорганізації. В підприємствах даної форми господарювання майже не відбулося змін в економічному механізмі господарювання, порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами на базі яких вони були сформовані. Порушений головний принцип кооперативу - спільна робота в господарстві та пропорційний відносно внеску кожного члену кооперативу розподіл отриманих результатів.

У третьому розділі - "Напрями ефективного використання сільськогосподарських угідь в умовах земельної реформи" - встановлено, що в результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємств на селі прискорилося створення формувань ринкового типу на основі приватної форми власності на землю. Завдяки організаційним змінам а аграрних підприємствах майнові сертифікати одержали 97,1% селян. Оскільки значна частина власників майнових і земельних паїв - це пенсіонери, які не в змозі особисто їх використовувати, а створені великі приватні підприємства не можуть функціонувати без масового залучення майна і землі в оренду, виникає необхідність розробки у сільськогосподарських підприємствах на первинному економічному рівні комплексної системи відносин між орендодавцем й орендарем.

В Запорізькій області станом на 1.01.2006 року майже 229 тис. селян або 89,4 % реалізували своє право на землю через орендні відносини. Майже 72 % договорів оренди укладено селянами з сільськогосподарськими підприємствами, де вони одержали земельний пай, і тільки 11,3 % - з фермерськими господарствами. Середній розмір орендної плати за 1 га згідно з укладеними договорами - 139,11 грн. Серед форм орендної плати переважає натуральна - 81,1 %, грошова становить 11,5 %, а відробіткова - 7,4%.

Посилення конкуренції на ринку землі призводить до збільшення орендної плати за землю, підвищення продуктивності та ефективності сільськогосподарських підприємств. Розрахунки свідчать про пряму кореляційну залежність між відношенням кількості новостворених агроформувань до реформованих КСП та рівнем орендної плати за землю. Коефіцієнт кореляції в розмірі 0,76 засвідчує певний зв'язок між досліджуваними ознаками. Обчислена для адміністративних районів Запорізької області багатофакторна модель залежності регіональної орендної плати від якості ґрунту, урожайності зернових і зернобобових культур та конкуренції за оренду землі має такий вигляд: ух = 76,38 + 1,99х1 + 0,11х2 + 1,37х3. Коефіцієнт множинної кореляції визначився в розмірі 0,81, що засвідчує суттєвий зв'язок орендної плати за землю із сукупністю врахованих факторних змінних.

Через нестабільну ситуацію при визначенні орендної плати за землю власники земельних ділянок не прагнуть передавати землю в оренду на тривалий термін, тому на сьогодні договори оренди укладені переважно на короткий термін, що є негативним фактором в організації стабільного виробництва, зростанні його економічної ефективності, сталого землекористування та підвищенні родючості ґрунтів. В Запорізькій області протягом 2001-2005 років спостерігається тенденція до збільшення терміну дії договорів оренди, так частка договорів терміном дії 3-5 років збільшилася на 16,6 %, а 6-8 років - на 25,8 %. А частка договорів терміном на 1-2 роки у 2005 році проти 2001 року скоротилася на 27,0 %. Але все ще незначними залишаються частки договорів терміном дії 8-10 та понад 10 років, які в звітному році становили відповідно 10,0 та 2,0 % і мали несуттєві зміни протягом років дослідження.

З метою розв'язання проблем, які виникають у процесі формування орендних земельних відносин, у межах дослідження нами запропоновано такі основні заходи: становленні ринку сільськогосподарських земель, що забезпечить перехід земельних ділянок до ефективного господаря; збільшенні строків оренди, що сприятиме землевпорядкуванню аграрних формувань; науковому обґрунтуванні й законодавчому врегулюванні механізму застави прав оренди землі, а саме: створення земельних об'єднань (компаній) власників земельних паїв як суб'єкта ринку права оренди землі, що займатимуться пошуком орендарів, укладенням договорів оренди, спостереженням за дотриманням орендарями умов договору, проведенням робіт з виділення земельних паїв у натурі та ін.; законодавчому врегулюванні застави права оренди землі шляхом внесення доповнень до Земельного кодексу України та Законів України “Про оренду землі”, “Про іпотеку”.

Реформування земельних відносин дало значний поштовх розвитку приватного землеволодіння, але рівень використання виробничого потенціалу сільськогосподарських земель України залишається досить низьким. У переважній більшості сільськогосподарських підприємств порушено системи сівозмін, що, поряд з іншими факторами, стало причиною деградації ґрунтів. У процесі реформування сільськогосподарського виробництва відбулися значні зміни у розмірах сільськогосподарських підприємств. Збільшення кількості сільськогосподарських підприємств внаслідок виділення паїв на місцевості призвело до зменшення площ сільськогосподарських угідь у розрахунку на одне підприємство. На Запоріжжі частка підприємств з площею сільськогосподарських угідь 1000 - 2000 га становить 52,4 %, а 3000 - 4000 га - лише 7,3 %. Проте з метою розвитку конкурентоспроможних підприємств є можливість поступово довести розміри їх виробництва до оптимальних шляхом підвищення його інтенсивності та додаткової оренди земельних часток (паїв).

Забезпечення земельними ресурсами аграрних підприємств та диференціація родючості агроекологічних груп ґрунтів визначають обсяг виробництва продукції сільського господарства. Методом кореляційного аналізу отримано коефіцієнт кореляції рівний 0,78, що засвідчує суттєвий вплив площі сільськогосподарських угідь на обсяг виробництва валової продукції, і характеризується поліноміальним рівнянням: у = 0,00005х2 - 0,2254х + 265,63. При дослідженнях взаємозв'язку між розмірами підприємств і рівнем інтенсивності встановлено, що збільшення розмірів до оптимального рівня істотно впливає на підвищення рівня інтенсивності виробництва.

Результати проведеного групування сільськогосподарських підприємств Запорізької області за показником рівня інтенсивності дають змогу розрахувати оптимальні розміри підприємств за площею земельних угідь та обсягами товарної продукції при різних рівнях інтенсивності виробництва. Одержані дані було оброблено за допомогою регресійного та кореляційного аналізу і побудовано три регресійні моделі. Для зменшення відхилення між знайденим прибутком () та його реальним значенням розраховано коефіцієнти як оптимальні рішення задачі мінімізації похибки:

За відновленою кубічною регресією знайдено площу , яка забезпечує максимальний прибуток для досліджуваної групи господарств при відомому діапазоні зміни площ . Це завдання реалізовано як рішення нелінійної оптимізаційної задачі

=

За вихідними даними першої моделі (коефіцієнт окупності витрат до 1,1) із застосуванням поліноміальної регресії третього порядку було одержано рівняння, яке в межах даної моделі описує зміну рівня прибутку на 1 га залежно від змін площі:

При цьому коефіцієнт достовірності апроксимації (R2) становив 0,7732, що свідчить про тісний зв'язок і правильно підібраний вид рівняння. При оптимальній площі ріллі 2893 га підприємство матиме найвищу суму прибутку з 1 га - 21,05 грн. У рамках даної моделі підприємства з площею до 2000 га і понад 3500 га ріллі матимуть збитки. Розрахована багатофакторна кореляційна модель для цієї групи господарств має вигляд:

ух = 50,66 + 10,562х1 - 0,0202х2 + 0,1826х3 + 0,0573х4,

де ух - розрахункове значення прибутку на 1 га ріллі, грн.; х1 - чисельність працівників на 1 га ріллі, чол.; х2 - основні фонди на 1 га ріллі, тис. грн.; х3 - затрати праці на 1 га ріллі, люд.-год.; х4 - виробничі витрати на 1 га ріллі, грн. Коефіцієнт множинної кореляції визначився в розмірі 0,72.

Рівняння регресії другої моделі описує підприємства із середнім рівнем інтенсивності (коефіцієнт окупності витрат 1,11 - 1,3):

При цьому коефіцієнт достовірності апроксимації (R2) дорівнює 0,8463. За цієї моделі було визначено оптимальну площу ріллі 3738 га, при якій підприємство матиме найвищу суму прибутку з 1 га - 222,78 грн. У межах даної моделі підприємства з площею понад 5500 га ріллі матимуть збитки. Розрахована багатофакторна кореляційна модель для другої групи господарств має вигляд: ух = 94,72 + 282,66х1 - 0,00165х2 + 0,2631х3 + 0,1417х4, а коефіцієнт множинної кореляції визначився в розмірі 0,82, що також засвідчує істотний зв'язок прибутку на 1 га ріллі із сукупністю врахованих факторів.

Третя модель описує підприємства з високим рівнем результативної складової інтенсивності (коефіцієнт окупності витрат товарною продукцією становить більше 1,3). У зміні виходу товарної продукції і прибутку на 1 га ріллі зі збільшенням площі у даній моделі спостерігається суттєва залежність:

При цьому коефіцієнт достовірності апроксимації (R2) дорівнює 0,9931. Розрахована багатофакторна кореляційна модель для третьої групи господарств має вигляд: ух = 111,39 + 175,88х1 + 0,0932х2 + 1,7533х3 + 0,6170х4, а коефіцієнт множинної кореляції визначився в розмірі 0,99, що характеризує прямолінійний зв'язок прибутку на 1 га ріллі із сукупністю врахованих факторів. В межах цієї моделі підприємства, в яких площа ріллі становить 2500 га, в середньому мають 361,88 грн. на 1 га прибутку, а з площею 4000 га - 742,58 грн. на 1 га ті, в яких площа 7000 га, прогнозується 1720,03 грн. на 1 га. Отже дослідженнями доведено, що чим вища інтенсивність виробництва, тим більший діапазон розмірів площі, за яких можливе ефективне господарювання (рис.1).

Рис.1. Діапазон прибутковості підприємств з різним рівнем інтенсивності виробництва залежно від розміру площі

Пріоритетним об'єктом державного регулювання аграрної сфери економіки є земельний фонд країни. В процесі дисертаційних досліджень нами встановлено наступні умови й чинники, що зумовлюють державне регулювання земельних відносин: земля є головною складовою національного багатства країни; за певних порівняних переваг приватна власність на землю не забезпечує на належному рівні збереження і примноження родючості ґрунту.

Вважаємо, що головну мету державного регулювання можна визначити таким чином: за умов дії права вільного розпорядження земельною ділянкою, забезпечити ефективне використання земельного фонду, збереження і покращення родючості ґрунту. За таких обставин буде досягнута єдність інтересів суспільства, держави і власників земельних ділянок. Основними напрямами досягнення цієї мети є такі дії держави: розробка і впровадження ефективного „права”, юридичного забезпечення земельних відносин і контроль за його виконанням усіма суб'єктами земельних відносин; контроль за збереженням довкілля при використанні земель, її родючості й ефективного використання, безпосередня участь держави у цих процесах; кадастр земельних ділянок; державне регулювання ринку земель.

Віддаючи належне перерахованим вище заходам з боку держави, вважаємо, що пріоритетним напрямом у цьому відношенні повинна стати державна політика ціноутворення на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Ціна на земельні ділянки сільськогосподарського призначення має субстанційну сутність і на ринку є ціною пропозиції.

де Цзд - вартість 1 га земельної ділянки на певний рік; У - середній рівень урожайності зернових культур; Кв - коефіцієнт способу використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт місцеположення земельної ділянки; Ц - середній світовий рівень цін на зернові культури на рік розрахунку; Ск - ставка капіталізації.

Запропонований нами підхід до розрахунку субстанційної ціни на землі сільськогосподарського призначення базується на капіталізації диференційного рентного доходу з його корегуванням за коефіцієнтами способу використання та місцеположення земельної ділянки.

ВИСНОВКИ

1. Власність на сільськогосподарські угіддя визначає найбільш глибинну сутність земельних відносин. Власність, передусім, визначають як „привласнення”. Але останнє - це лише вихідний процес, „зародження” власності. При цьому привласнення може відбуватися як першоприсвоєння об'єктів, котрі не належали ще нікому. Якщо ж блага вже були об'єктом власності певного суб'єкта, то відбувається процес їх відчуження - привласнення на тих чи інших засадах. Результатом першоприсвоєння чи зміни власника (перерозподілу власності) є належність об'єкта власності конкретному суб'єкту. Саме поняття „належність” найбільш повно характеризує економічну сутність власності. У статиці власність, водночас є економічною і юридичною категорією. Остання показує, як право фіксує реальні економічні явища та процеси, що охоплює власність.

2. До форм власності на землю слід підходити історично, враховуючи розвиток продуктивних сил, рівня концентрації виробництва, традицій населення тієї чи іншої країни тощо. Ідеальної форми власності на землю не існує, а тому, некоректною є абсолютизація тієї або іншої її форми - кожній з них притаманні свої позитивні та негативні риси. З точки зору ефективного господарювання в землеробстві, визначальним чинником, який сприяє ефективному використанню землі, є не власність, а економічний і правовий статус того, хто її обробляє. Якщо це здійснює не найманець, а господар виробничої одиниці, власник виробленої продукції й отриманого доходу, то не має значення, кому земля належить. Водночас, з точки зору збереження родючості землі, можливості її застави приватна власність має переваги у порівнянні з іншими формами власності на неї.

3. Дослідженнями визначено, що ціна реалізації на певну земельну ділянку- це багатофакторне інтегральне явище, яке більш-менш задовольняє інтереси обох контрагентів ринку землі. Її вихідною умовою є визначення сутності поняття „рента”, оскільки остання знаходиться в основі земельних відносин і є економічною формою реалізації земельної власності. В сучасних умовах більшість економістів до проблем земельної ренти підходить з позицій послідовності основних положень класичної та неокласичної теорій - двофакторна теорія вартості економічних благ. Такий підхід надає умови для всебічного аналізу земельної ренти як з позицій функціонального, так і суттєвого аспектів, на основі взаємодоповнення і взаємозбагачення цих концепцій. Розмір диференціальної ренти залежить від зміни обсягу врожаю в залежності від родючості земельної ділянки; підвищення або зменшення витрат на транспортування продукції до місця продажу; зростаючої або спадної віддачі від інвестицій в поліпшення родючості земельних ділянок. І в меншій мірі або зовсім може не залежати від динаміки ринкових цін на сільськогосподарську продукцію.

4. Земельна реформа в Україні характеризується гострими науковим дискусіями щодо введення повноцінного ринку землі. Критичний підхід до розглянутих точок зору дає можливість встановити, що приватизація землі не являється обов'язковою умовою переходу до ринкових принципів господарювання, чинником, що визначає ефективність господарювання. Особливо неприйнятним є положення, згідно з яким без приватної власності на землю не може бути вільного працівника, який не в змозі привласнити вироблену продукцію й отримати дохід від її реалізації.

Державна власність на землю і передача її в оренду усім, хто бажає на ній працювати - це міг бути один із варіантів (повністю або частково) земельної реформи. Встановлено, що він має переваги у порівнянні з орендою приватних земель: можливість укладання довгострокових угод оренди землі; землю можна орендувати в одного власника (держави) великим масивом; держава і місцеві установи управління мали б важливе джерело доходу; це був би найменш болісний і простий варіант земельної реформи.

5. У процесі розвитку різноманітних форм власності на землю, структурних зрушень в аграрних відносинах відбувається пошук ефективних організаційно-правових форм господарювання. В Запорізькій області державні підприємства та виробничі кооперативи мають вищий рівень забезпечення сільськогосподарського виробництва трудовими ресурсами та основними фондами. Але рівень їх економічної ефективності використання гірший, ніж у приватних підприємствах та господарських товариствах. Так, найбільше валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь виробляється у приватних підприємствах - 1196,8 грн., що на 46,2 % більше державних підприємств. Прибуток на 1 га площі сільськогосподарських угідь у приватних підприємствах становить 245,5 грн., а у виробничих кооперативах - в середньому 73,2 грн. Приватні підприємства та господарські товариства мають у своєму складі лише 8,8 і 7,9 % збиткових господарств. Серед виробничих кооперативів 23, 6 % - збиткових, решта - з незначними прибутками. Дещо кращі показники, ніж у виробничих кооперативів, мають державні підприємства - 18,7 % збиткових господарств.

6. Порівняно з іншими формами господарювання, приватні підприємства мають вищу ефективність використання земельних ресурсів як у рослинницьких, так і тваринницьких галузях. Зокрема, урожайність озимих зернових культур у приватних підприємствах становить в середньому 33,7 ц/га, що вище на 35,9 % ніж у виробничих кооперативах, на 31,1 % - ніж у державних підприємствах і на 22,5% - у середньому по сукупності досліджуваних господарств. Перевищення урожайності соняшника (основної технічної культури) становить відповідно 7,5, 5,3, та 6,8 %, продуктивність сільськогосподарських тварин на 16,7 - 46,7 % вища середньорайонної. У приватних підприємств вищі також рівень отриманого прибутку з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь та окупність матеріальних витрат. Помітне значне відставання практично за всіма показниками виробничих кооперативів, що вимагає їх подальшої реорганізації. В підприємствах даної форми господарювання майже не відбулося змін в економічному механізмі господарювання, порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами на базі яких вони були сформовані.

7. Визначено, що оренда землі гальмує процес її парцеляції, сприяє збереженню єдиних великих масивів оброблюваних земель. В області за період дослідження площа орендованих земель зросла в 63 рази. Майже 72 % договорів оренди укладено селянами з сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм господарювання, зокрема 11,3 % - з фермерськими господарствами. Середній розмір орендної плати за 1 га згідно з укладеними договорами становить 139,10 грн. За 2002 рік згідно із договорами оренди за майнові й земельні паї було нараховано 172,5 млн. грн., а виплачено 117,1 млн. грн. (67,9 %), то за 2005 рік за земельні паї з 186,6 млн. грн. нарахованих, виплачено 163,5 млн. грн. (87,6 %).

Коефіцієнт кореляції 0,76 засвідчує про пряму кореляційну залежність між відношенням новостворених агроформувань до реформованих КСП та рівнем орендної плати за землю. Обчислена для адміністративних районів Запорізької області багатофакторна модель характеризує залежність орендної плати за землю від кількості агроформувань на 10 тис. га, бонітету ґрунтів та урожайності зернових і зернобобових культур.

8. З поліпшенням якісного складу техніки, застосуванням передових технологій, піднесенням економічної роботи на підприємстві збільшується діапазон розмірів площі, за яких можливе ефективне господарювання. При високій інтенсивності ефективність, яка для підприємств з низькою інтенсивністю досяжна тільки за розміру площі 2000 га, може бути досягнута вже при площі землекористування 500 га. А при подальшому розширенні площі та відповідно збільшенні обсягу виробництва продукції ефективність таких високоінтенсивних підприємств значно підвищується.

9. Приватна власність на землю у більшості країн світу слугує основою всіх норм земельних відносин. Відповідно, має місце ринковий обіг землі, її купівля-продаж. Разом з тим, в жодній цивілізованій країні світу не існує необмеженої купівлі-продажу сільськогосподарських угідь - ринок землі є виключно регульованим державою, яка намагається запобігти спекуляції земельними ділянками, їхньої монопольної концентрації, а також дробленню, завдяки регулюванню максимальних та мінімальних розмірів земельних ділянок при продажу, спадкуванні та оренді. При цьому роль держави в ефективному функціонуванні ринку земель сільськогосподарського призначення полягає в створенні механізмів, які б запобігали появі зловживань стосовно ринкового обігу земельних ділянок..

10. Ціна на будь-який товар має субстанційну сутність і є вихідною на ринку, ціною пропозиції. Співвідношення попиту і пропозиції є важливим, але не визначальним чинником ціноутворення. Тому головною в ціноутворенні на земельні ділянки сільськогосподарського призначення є їх субстанційна ціна. Запропонований нами підхід до розрахунку субстанційної ціни на землі сільськогосподарського призначення базується на капіталізації диференційного рентного доходу з його корегуванням за коефіцієнтами способу використання та місцеположення земельної ділянки

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

У фахових виданнях:

1. Селіверстов В.В. Проблеми реформування агропромислового комплексу України та шляхи їх вирішення // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць: В 6 т. - Вип. 197. Т. 2. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. - С. 468-474.

2. Селіверстов В.В. Вплив на формування стратегічних напрямів розвитку агропромислового комплексу України процесів глобалізації світової економіки // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць: В 6 т. - Вип. 199. Т. 4. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. - С. 1007-1016.

3. Селіверстов В.В., Топалов А.Д. Особливості формування земельних відносин у ринкових умовах // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 5.- С. 268-271.

4. Мельник Л.Ю., Селіверстов В.В. Теоретичні аспекти ринку землі // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 6.- С. 205-209.

5. Селіверстов В.В. Проблеми удосконалення ціноутворення на землі сільськогосподарського призначення // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2007. - № 1.- С. 301-303.

Інші публікації:

6. Селіверстов В., Топалов А., Нацюк М. Трансформаційні процеси розвитку сільського господарства // Матеріали науково-практичної конференції "Формування ринкової економіки в Україні": В 2 т. - Львів: Інтереко, 2005. - Т. 1: Аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні. - С. 73-78.

7. Селіверстов В., Топалов А., Нацюк М. Сучасні умови розвитку земельних відносин в сільському господарстві // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми управління розвитком об'єктів і процесів ринкової економіки”. - Запоріжжя: ЗНУ, 2005. - С. 114-115.

8. Селіверстов В.В. Формування земельної ренти в ринкових умовах // Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції “Трансформаційні процеси в економіці держави та регіонів”. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - С. 123-124.

АНОТАЦІЯ

Селіверстов В.В. Реалізація власності на сільськогосподарські угіддя в аграрних підприємствах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 ? економіка і управління підприємствами (економіка сільського господарства і АПК). - Дніпропетровський державний аграрний університет. - Дніпропетровськ, 2007.

Дисертацію присвячено розробці напрямів реалізації власності на сільськогосподарські угіддя та надання пропозицій щодо їх ефективного використання в аграрних підприємствах.

Визначено економічний зміст земельних відносин та категорій, які характеризують сфери і форми їх прояву. Визначено сутність відносин господарювання та їх зв'язку з відносинами власності на сільськогосподарські угіддя та результати їх використання. Досліджено соціально-економічний потенціал різних форм власності на землю та відповідних їм форм господарювання. Здійснено аналіз регіональних особливостей реалізації власності на сільськогосподарські угіддя та економічної ефективності їх використання в аграрних підприємствах. Удосконалено методику розрахунку ціни землі та оцінку форм власності на землю з соціальної та екологічної точки зору. Визначено критерії і розміри орендної плати за землю та уточнено методику її економічної оцінки. Запропоновано напрями державного регулювання земельних відносин в Україні.

...