Науково-методологічні основи формування, оцінки і управління потенціалом соціалізації економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Науково-методологічні основи формування, оцінки і управління потенціалом соціалізації економіки України

Дєєва Надія Миколаївна

Спеціальність 08.00.03 - економіка та управління національним господарством

УДК 338.2:339.564

Дніпропетровськ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Тимошенко Лідія Михайлівна,

Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри економіки та управління національним господарством.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор,

академік НАН України

Гєєць Валерій Михайлович,

Інститут економіки та прогнозування НАН України, директор інституту (м. Київ);

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Лібанова Елла Марленівна,

Інститут демографії та соціально-економічних досліджень НАН України, директор інституту (м. Київ);

доктор економічних наук, професор

Плаксієнко Валерій Якович,

Дніпропетровський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри обліку і аудиту (м. Дніпропетровськ).

Захист відбудеться “28” вересня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.03 у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050 м. Дніпропетровськ, вул. Наукова, 13, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м.Дніпропетровськ, вул.Козакова, 8.

Автореферат розісланий “23” серпня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

О.О. Третьяк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сьогодні все більш очевидною стає соціальна обумовленість існування людини в різних спектрах її суспільного буття. В умовах ринку забезпечення гармонізації поточних і перспективних рішень суб'єктів господарювання є засобом соціалізації економіки. Основним суб'єктом узгодження уподобань різнополярного характеру, як правило, виступає держава, хоча не без тиску і не без схвалення з боку населення. У прагненні виконати подібне соціальне призначення держава, втручаючись у соціально-економічні процеси, має оптимально враховувати своє завдання, перш за все, як суб'єкта й інституту забезпечення соціального партнерства та соціальних гарантій суспільства. Проте саме суміщення державою цих завдань у межах єдиного суспільного простору і є тим “вузьким місцем”, яке через міру поєднання і змістовного наповнення тандему “суб'єкт-інститут” формує і визначає ієрархію соціальних цінностей у суспільстві. Різні інститути й агенти соціалізації впливають на людину в різні періоди її життя з різною інтенсивністю і здебільшого досить суперечливо. Унаслідок цього саме у сфері соціальної інтеграції або помірного усуспільнення виникають соціальні конфлікти, які стосуються умов і якості життя, соціальної справедливості і рівності, можливостей самореалізації особистості тощо.

Людство в результаті розробок і апробації концепцій справедливого суспільного устрою закономірно прийшло до такого суспільного інституту, як соціальна держава, хоча далеко не всі країни, навіть високорозвинені, змогли це реалізувати у відповідних обсягах. Не стала винятком у цьому процесі й Україна, яка з 1996 р. спрямовує зусилля всіх секторів національної економіки на створення підвалин соціальної держави за аналогом деяких із чималої кількості провідних країн світу. Разом з тим результати десятирічної соціальної ходи слабо корелюються з поліпшенням добробуту у процесі соціальної реорганізації суспільства. Егалітарне в минулому суспільство поляризувалося й розкололося практично на групу бідних і багатих. На початку 2006 р. понад 55,3 % населення, серед них близько 50,4 % міських жителів та 65,2 % сільських мешканців, реально підтримували свою життєдіяльність на сукупному середньодушовому рівні, нижчому від прожиткового мінімуму. І це тоді, коли у 1999 р. кількість люмпенізованого населення становила відповідно 37,0; 36,5 і 38,1 %. Навряд чи можна визнати закономірним і неминучим тривале існування подібної ситуації. Більшою мірою вона характеризує недостатню обґрунтованість стратегії і тактики розбудови соціальної держави на національних теренах загалом і соціально-ринкового реформування зокрема.

Досить впевнено можна стверджувати і про наявність певного відставання теоретико-методологічної бази з питань надання економіці соціального спрямування. Проте це зовсім не означає повної відсутності відповідних наукових доробок. Людство пережило чимало стадій своєї соціальної еволюції, що знайшло відтворення в літературній і практичній спадщині.

З початком ринково-трансформаційних перетворень у пострадянських країнах, зокрема, і в Україні, проблема надання економіці соціальної орієнтації дістала розвитку в наукових працях таких вітчизняних учених, як О. Алімов, О. Амоша, В. Бесєдін, Д. Богиня, Б. Буркинський, А. Гальчинський, П. Гайдуцький, В. Геєць, М. Герасимчук, О. Головніна, А. Гриценко, В. Гришкін, В. Голіков, Б. Данилишин, М. Долішній, С. Дорогунцов, Ю. Зайцев, Т. Заяць, Б. Кваснюк, С. Кирєєв, В. Куценко, Е. Лібанова, І. Лукінов, С. Мочерний, О. Новікова, В. Онікієнко, М. Павловський, Ю. Пахомов, М. Соколик, В. Симоненко, Л. Тимошенко, В. Тарасевич, І. Чугунов, М. Чумаченко та багатьох інших. Проте складність та суперечність соціальних процесів, що відбуваються в країні, настільки значні, що ряд питань як теоретичного, так і методологічного характеру слід виокремити як недостатньо розроблені та мало вивчені. Особливо це стосується стереотипів у реалізації соціальної детермінанти. Це означає, що суспільство має керуватися певною базою в різнобічному її спектрі для стабільного функціонування соціальних інститутів, продукування досить заможного і ємного прошарку населення та забезпечення його соціальної динаміки. Такою базою є потенціал соціалізації (ПС). Але на сьогодні ця соціальна опора і джерело переходу до дійсно соціально орієнтованої економіки практично не досліджена і залишається поза увагою наукової еліти.

Сукупність цих чинників і нагальна потреба в наданні соціальним зрушенням керованого характеру й зумовили вибір теми, визначили мету й завдання дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано згідно з визначеними завданнями в програмному документі Президента України В.Ющенка “Десять кроків назустріч людям”, Посланні Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році” та відповідно до положень основних напрямків програми діяльності Кабінету Міністрів України, а також Національної програми соціально-економічного розвитку до 2010 року „ Україна - 2010”.

Також слід відзначити зв'язок теми дисертації з такими важливими державними документами, як “Програма структурної перебудови економіки України”, “Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

Окрім цього, дисертація є складовою частиною держбюджетної науково-дослідної роботи кафедри економіки та регіональної економічної політики Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України з теми “Розробка методологічних засад державної політики сталого регіонального розвитку” (номер державної реєстрації 0106U006509), у якій автор брала участь у 2005-2006 рр., а також науково-дослідної роботи кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету за рахунок державного бюджету “Удосконалення механізму формування і використання потенціалу соціалізації економіки регіону” (номер державної реєстрації 0107U000527).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ формування, оцінки та розвитку потенціалу соціалізаційного комплексу (ПСК) національного господарства й удосконалення організаційно-економічного механізму управління ним як основи забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Згідно з метою дослідження в дисертації було поставлено і вирішено такі завдання:

- розвинути наукові погляди на соціальне призначення держави;

- обґрунтувати зміст і природу категорії “потенціал соціалізації економіки”;

- визначити чинники формування, підтримки й розвитку ПС національної економіки і виокремити найбільш важливі з них за мірою впливу;

- розробити формалізовану модель опису процесу формування (ПСК) національного господарства і метрологічних основ діагностики його стану та розвитку на різних рівнях ієрархії управління;

- провести широкомасштабний і поглиблений моніторинг стану та динаміки ПС в різні періоди розвитку країни, надати їм оцінку і визначити “осередки” кризи у забезпеченні соціального прогресу;

- обґрунтувати нові підходи до типізації регіонів України в контексті розуміння ресурсно-регіональної асиметрії за соціалізаційними можливостями;

- комплексно розробити організаційно-економічний механізм управління ПС економіки, який виходив би з реалій сьогодення і послаблював їх негативи і деформації в перспективі.

Крім кола основних завдань, під час опрацювання багатоаспектної проблеми вирішувалося багато другорядних питань, особливо тих, що стосувалися основи емпіричних і методологічних оцінок потенційних можливостей комплексу соціалізації економіки й забезпечення соціальної динаміки українського суспільства.

Об'єктом дослідження є ПС національної економіки в контексті його формування, підтримання, розвитку та практичного задіяння на потреби забезпечення добробуту і соціального захисту населення.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні засади управління потенціалом комплексу соціалізації країни загалом і регіонів зокрема з метою забезпечення соціального прогресу суспільства.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є концептуальні положення економічної теорії соціалізації і державного регулювання соціально-економічних процесів і сфер соціалізації економіки, закони діалектичної логіки й матеріалістичного розуміння суспільно-історичного розвитку, праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з обґрунтування та метрології суспільних потенцій, економічних проблем соціально орієнтованого ринкового реформування, укази Президента України, законодавчі акти Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення й нормативні документи органів виконавчої влади України на різних рівнях управління, що регулюють хід здійснення економічної та соціальної політики.

Вірогідність і обґрунтованість дослідження та одержаних результатів забезпечувалися використанням загальнонаукових методів логічного узагальнення світового досвіду розбудови соціальної держави й законодавчих актів, системного й економічного аналізу динаміки соціальних та економічних показників на макро- і мезорівнях, методи статистичного вивчення явищ і процесів, а також методи математичної статистики, порівняння, експертних оцінок та імітаційного моделювання.

Інформаційну базу дослідження становлять закони України, офіційні статистичні дані Державного комітету статистики України, ЄС, ОЄСР, Світового банку та інших міжнародних організацій, матеріали регіональних фінансово-економічних і соціальних органів управління, зведені дані регіональних органів статистики. Як джерела інформації використано теоретичні й методичні розробки українських і зарубіжних учених, результати монографічних та інших наукових досліджень, проведених автором особисто, а також матеріали науково-практичних конференцій.

Для обробки економічної інформації, побудови таблиць і графіків використано сучасні технології Microsoft.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці цілісної методологічної концепції стратегічного управління формуванням і розвитком потенціалу соціалізації національного господарства, яка забезпечує прогресивні взаємоузгоджені зміни як у соціальному, так і в економічному напрямках, сприяючи в такий спосіб поліпшенню добробуту населення. У своїй сукупності виконане дослідження репрезентує наукові результати в галузі економічної науки, які дозволили вирішити нагальну науково-прикладну проблему щодо створення й удосконалення організаційно-економічного механізму управління соціальною динамікою суспільства.

Із отриманих автором на основі виконаних наукових досліджень результатів можна кваліфікувати як досягнуті вперше:

- теоретичне обґрунтування авторської концепції сутності та природи соціально-економічної категорії “потенціал соціалізації економіки” як можливості держави забезпечити через суспільні інститути такий стан виробництва, розподілу, перерозподілу й споживання матеріальних і духовних благ, який би гарантував відтворення працездатності й життєдіяльності членів суспільства на рівні сучасних стандартів;

- оцінку й виокремлення методом групової експертизи комплексу найбільш важливих і характерних для сучасного етапу розбудови соціальної держави чинників формування, підтримки й розвитку потенціалу сфери соціалізації національної економіки;

- моніторинг стану та розвитку ПС в різні періоди суспільно-історичного розвитку країни, який дозволив оцінити втрачені й перспективні можливості соціалізаційного комплексу економіки в просторі й часі та чітко визначити сучасні “осередки” соціальної кризи;

- розробку економіко-математичної моделі та формування на її основі довгострокових прогнозів податкової місткості ВВП у контексті прагнень суспільства щодо акумуляції необхідних і достатніх коштів для створення як ресурсної бази соціалізації, так і виконання інших функцій державою;

- методологію типізації регіонів України, яка дозволила сягнути нового рівня розуміння ресурсно-регіональної асиметрії і поставити конфігурацію областей за соціалізаційними можливостями в залежність від ступеня прояву їх суб'єктності в політиці змін ПС;

- розробку концептуальної структурно-функціональної схеми типів поєднання якісної та кількісної складових чинникового комплексу в процесі формування та використання ПС, яка дає можливість визначити варіанти, що резонують із характеристиками соціально орієнтованої ринкової економіки, і це сприятиме продукуванню позитивної динаміки суспільних можливостей у забезпеченні добробуту населення. На відміну від діючого суто інтуїтивного інструментарію, розроблена схема розширює методологічні рамки констатації змін ПС і дозволяє надати їм дійсно керованого характеру;

- методологічний підхід до визначення міри й характеру динаміки соціальності дій державного менеджменту через зміни показника частки населення із середньодушовими сукупними витратами (доходами) на місяць, нижчими від прожиткового мінімуму, який порівняно з іншими індикаторами соціально-економічного розвитку більш достовірно і прозоро відображає вплив управлінських рішень на соціальні зрушення;

- побудову логічної динамічної моделі ПС економіки країни загалом, яка має наскрізний характер і є прийнятною для регіонального рівня управління, та методику розрахунку за нею змін ПС, за результатами здійснених соціально-економічних перетворень.

Щодо результатів, які можна кваліфікувати як такі, що дістали подальшого розвитку або поглиблення, то це:

- теоретична конструкція соціальної функції держави з апріорі наданим їй інтегративним характером, яка більш адекватно розкриває зміст і природу соціальної місії подібного суспільного інституту;

- обґрунтування соціальної складової в балансі стратегій держави через кількість і склад домогосподарств, виведених за той чи інший проміжок часу на рівень достатньо забезпеченого життя;

- теоретичне обґрунтування об'єктивної необхідності та можливості управління формуванням, розвитком та раціональним використанням ПС. Перебіг складових процесу соціалізації дозволяє виокремлювати управління ним відповідно до стадій життєвого циклу потенційної здатності соціальної системи до соціалізації і акцентувати увагу як на матеріально-речовому змісті, так і на способах використання ПС із характерним для цього різноманіттям економічних, соціальних та інших аспектів, зв'язків, чинників тощо;

- підхід до експлікації бюджетно-інвестиційної підтримки управлінських рішень щодо формування і задіяння соціалізаційних потенцій, згідно з яким ступінь динамізму, стійкості і прогресивності бюджетної підтримки та генерування можливостей до розвитку ПС оцінюється мірою збалансованості потоків коштів, які вкладаються в людину, і тих, що сприяють реалізації нагромадженого людського капіталу;

- генезис наукових ідей щодо сутності потенціалу сфери соціалізації у контексті ресурсного забезпечення програм розвитку конкретних сфер і видів економічної діяльності та метрологічного підґрунтя його оцінки;

- науково-методичні засади обґрунтування і структурування кола соціальних та економічних чинників, що відтворюють достатньою мірою сукупний вплив їх реального комплексу на потенціал сфери соціалізації національного господарства на сучасному етапі розбудови справедливого суспільства.

До результатів, які мають певну новизну за кваліфікаційною ознакою “удосконалено”, належать:

- механізм управління на мезо- і макрорівнях, здатний суттєво послабити або усунути системне відчуження із суспільних відносин, відображене в неприйнятних типах формування і використання ПС. Мова йде про забезпечення предметної орієнтації функцій президентської, парламентської та урядової гілок влади щодо продукування соціально адекватних рішень, мінімізації невиправданого соціального розшарування і запровадження суворої відповідальності за його стійке існування;

- теоретико-методологічну сутність поняття “регіон”, що в разі ув'язування з територіальним поділом країни виключає зрівнювання з ним соціально-територіальних спільнот із виборною владою та ідентифікується із соціально-системними територіальними утвореннями, що найбільше відображають механізм функціонування держави загалом через наявність цілей і завдань та є фактично її мезааналогом і уособлюють, за сучасним виміром, найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня з наявним просторовим потенціалом;

- обґрунтування джерел фінансових ресурсів за принципово іншою бюджетно-соціальною схемою, яка гарантуватиме перехід на інший рівень формування державного й місцевих бюджетів, а отже, радикально змінить можливості нарощування і використання ПС.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють базу для теоретико-методологічного та методичного обґрунтування процесів формування, оцінювання й використання ПС економіки, а також запровадження організаційно-економічного механізму ефективного управління потенційними можливостями соціалізаційного комплексу національного господарства із забезпеченням його зорієнтованості на соціальний прогрес. Крім того, практичне значення дослідження полягає у формуванні концептуально нової методологічної бази щодо упорядкування й надання більш значущої соціальності прогнозам і планам соціально-економічного розвитку країни загалом та її регіонів зокрема.

Основні положення дисертаційного дослідження були використані:

- Секретаріатом Президента України під час підготовки Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році” та Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”, під час організації і проведення Всеукраїнської наради “З любов'ю та турботою до дітей”, Всеукраїнської наради з головами обласних і районних державних адміністрацій “Україна: регіональні аспекти” під головуванням Президента України В.А.Ющенка (довідка №02-02/1528 від 13.07.2007 р.);

- Комітетом з питань бюджету Верховної Ради України під час розробки висновків Верховної Ради України щодо „ Основних напрямків бюджетної політики на 2007 рік” та розгляду законодавчих актів щодо соціальних стандартів на 2007 р. і підвищення рівня життя окремих груп населення (довідка № 06-9/14-684 від 05.07.2007 р.);

- Кабінетом Міністрів України в процесі уточнення змістовності з метою досягнення більшої узгодженості організаційних, нормативно-методичних і розпорядчих актів Кабінету Міністрів України щодо взаємодії з місцевими органами влади, підготовки проекту Угоди щодо регіонального розвитку Дніпропетровської області між Кабінетом Міністрів України і Дніпропетровською обласною радою, розробки „ Порядку здійснення моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст республіканського в АРК і обласного значення для визнання територій депресивними” (довідка № 4330/0/2-07 від 25.06.2007 р.);

- Міністерством економіки України під час розробки Закону України від 08.09.2005 р. за № 2850-IV „ Про стимулювання розвитку регіонів”, методичних рекомендацій щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання та ряду конкретних програм соціального спрямування (довідка № 67-11/ 80 від 09.07.2007 р.);

- Міністерством фінансів України як база наукового забезпечення бюджетного процесу у 2006-2007 рр., під час підготовки проекту Податкового кодексу України, розробленні Концепції реформування місцевих бюджетів та Концепції реформування системи управління державними фінансами (довідка №31-01050-01-5/13670 від 05.07.2007 р.);

- Міністерством праці та соціальної політики України під час оцінки ресурсно-регіональної асиметрії, визначення перспектив комплексу соціалізації в просторі і часі, прогнозування ресурсної бази соціалізації України та окремих регіонів (довідка №42/10/136-07 від 14.06.2007 р.);

- Міністерством транспорту та зв'язку України в ході розробки переліку соціальних послуг транспорту та зв'язку й створення автоматизованих систем надання соціальних пільг на основі використання електронної соціальної картки (довідка № 2717/07/14-07 від 20.06.2007 р.);

- Головним управлінням державної служби України під час розробки системи управління якістю для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування (довідка № 5119/30-07 від 03.07.2007 р.);

- Управлінням державної служби Головного управління державної служби України в Дніпропетровській області з метою запровадження в регіоні постійно діючої системи моніторингу щодо відображення результативності управління потенціалом соціалізації, визначення місця регіону за соціальними здобутками в просторово-часовій конфігурації регіонів та посилення впливу місцевих органів влади на соціальну динаміку територіальної спільноти (довідка № 497/07-6 від 26.06.2007 р.);

- Центром перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та соціальної політики України під час проведення оцінки та розробки прогнозу ресурсно-регіональної асиметрії (довідка № 01/1-68 від 14.06.2007 р.);

- Науково-дослідним інститутом праці і зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики України в разі визначення регіональних аспектів та напрямів політики відтворення потенціалу соціалізації, а також обґрунтування джерел фінансових ресурсів його розвитку (довідка № 01/4-273 від 05.07.2007 р.);

- Національним кореспондентом Міжнародного бюро праці в Україні в частині соціальних технологій, що забезпечують ефективність соціального управління, регулювання соціальних процесів, визначають стійкість соціальної системи (довідка № 01-109 від 03.07.2007 р.);

- Дніпропетровською, Дніпродзержинською та Криворізькою міськими радами під час обґрунтування показників місцевих бюджетів на 2006-2007 рр., удосконалення положень Бюджетного кодексу України та певною мірою в процесі вирішення питань фінансування розвитку великих міст за рахунок муніципальних запозичень (довідка №7/10-892 від 11.06.2007 р., довідка №260 мр від 11.07.2007 р., довідка №7/11-1704 від 11.07.2007 р.);

- Національною академією державного управління при Президентові України під час формування навчальних планів для слухачів різних форм навчання спеціальностей 8.150102 „ Управління суспільним розвитком” та 8.150000 „ Державне управління” (довідка № 1/15-35-677 від 22.06.2007 р.);

- у науковій роботі з держбюджетної тематики кафедри економіки та управління національним господарством Дніпропетровського національного університету в рамках досліджень за темами “Методологічне обґрунтування стійкого розвитку Придніпров'я в умовах соціально-економічної кризи” (номер державної реєстрації 0195U023123) та кафедри економіки і регіональної економічної політики Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за темою “Розробка методологічних засад державної політики сталого регіонального розвитку” (номер державної реєстрації 0106U006509) (довідка №88-904-56 від 12.06.2007 р. та № 03/3-03-311 від 08.05.2007 р.);

- в авторських спецкурсах “Бюджетний менеджмент”, “Державні фінанси і бюджетний процес”, „ Соціалізація економіки України”, які розроблено здобувачем особисто і викладаються у вищих навчальних закладах, зокрема в системі підвищення кваліфікації державних службовців у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка № 03/3-03-311 від 08.05.2007 р.), та під час підготовки фахівців і професіоналів різних форм навчання в Дніпропетровському національному університеті (довідка № 88-904-57 від 13.06.2007 р.) і Дніпропетровській державній фінансовій академії Міністерства фінансів України (довідка № 07 від 08.06.2007 р.).

До дисертації додаються документи, що підтверджують реалізацію наукових розробок дисертанта.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки і висновки дисертаційного дослідження є підсумком особистих досліджень автора з проблем економіки й управління розвитком ПС. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею, а одержані результати - особистим внеском здобувача в економічну науку. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано в дисертації лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи здобувача наукового ступеня.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи апробовані автором в особисто підготовленій монографії, а окремі теоретичні узагальнення та висновки і рекомендації були висвітлені в трьох колективних монографіях, двох навчальних посібниках, наукових статтях та публікаціях, що друкувалися в різних виданнях.

Найважливіші теоретичні, методологічні і практичні результати наукового дослідження доповідалися і були схвалені: на міжнародній науково-практичній конференції „ Зміцнення системи місцевих фінансів та міжбюджетних відносин в Україні ” (м. Дніпропетровськ, 15-16 квітня 2004 р.), міжрегіональній науково-практичній конференції „ Проблеми розвитку інвестиційної діяльності у великому індустріальному регіоні та шляхи їх розв'язання” (м. Дніпропетровськ, 17 червня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції „ Міжбюджетні відносини центру та регіонів ” (м. Київ, Адміністрація Президента України, 29 червня 2004р.), другій міжнародній науково-практичній конференції „ Сучасні тенденції в розвитку банківської системи” (м. Дніпропетровськ, 7-8 грудня 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції „ Проблеми фінансування розвитку великих міст за рахунок муніципальних запозичень та шляхи їх розв'язання” (м. Київ, 29 вересня 2005 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю „ Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення ” (м. Київ, 31 травня 2005 р.), IV міжнародній науково-практичній конференції „ Динаміка наукових досліджень `2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р.), другій міжнародній науково-практичній конференції „ Науковий потенціал світу - '2005” (м. Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.), щорічній науково-практичній конференції ОРІДУ НАДУ при Президентові України „ Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (м. Одеса, 18 жовтня 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції „ Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави” (м. Дніпропетровськ, 26-27 жовтня 2005 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „ Економіка і управління у промисловості ”(м. Дніпропетровськ, 26-28 жовтня 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції „ Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства” (м. Дніпропетровськ, 24-25 листопада 2005 р.), ІХ міжнародній науково-практичній конференції „ Наука та освіта - '2006” (м. Дніпропетровськ, 23-31 січня 2006 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „ Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках” (м. Дніпропетровськ, 3-4 лютого 2006 р.).

Результати досліджень, що включені до дисертації і винесені на захист, доповідалися та обговорювалися на нарадах та науково-практичних семінарах у Кабінеті Міністрів України, на регіональних нарадах і семінарах з питань соціально-економічного розвитку Дніпропетровської області, широко обговорювалися на щорічних науково-звітних конференціях за підсумками науково-дослідної роботи та на засіданнях вчених рад Дніпропетровського національного університету, Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Дніпропетровської державної фінансової академії Міністерства фінансів України.

Публікації. Основні результати дисертації відображені у 43 опублікованих працях загальним обсягом 58,6 ум. друк. арк., у тому числі в одній індивідуальній монографії (30,8 ум. друк. арк.), двох колективних монографіях (11,5 ум. друк. арк.), двох навчальних посібниках (1,2 ум. друк. арк.), методичній розробці (1,7 ум. друк. арк. ), 22 статтях у фахових журналах і збірниках наукових праць (10,9 ум. друк. арк.), 15 статтях-тезах в інших наукових виданнях та у збірниках матеріалів конференцій (2,5 ум. друк. арк.).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, які включають 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (564 найменування) та додатків. Повний обсяг дисертації становить 399 сторінок друкованого тексту, у тому числі 44 таблиці, 45 рисунків (схеми, діаграми, графіки), які займають 31 сторінку; 76 формул; перелік посилань займає 44 сторінки та 8 додатків на 45 сторінках.

1. Основний зміст дисертації

У вступі подається загальна характеристика та мета досліджуваної проблеми, підкреслюється актуальність і вагомість розробки методологічних основ формування, підтримання та розвитку потенціалу соціалізації національного господарства з метою розбудови на національних теренах соціальної держави, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі Формування потенційних здатностей держави до реалізації її соціального призначення” розглянуто теоретико-методологічні засади соціального призначення держави і можливості його реалізації через ПСК національного господарства, обґрунтовано економічну сутність і природу ПС, методологічні аспекти встановлення й виокремлення найбільш важливих чинників щодо їх впливу на соціалізаційні можливості країни.

Найвищою формою організації людського співіснування є держава. З позицій розкриття її соціальної специфіки здобувачем критично оцінені філософські, політичні, правові, соціологічні й економічні праці зарубіжних та вітчизняних науковців. У пошуку взаємоприйнятних поєднань рішень та заходів щодо реально існуючих суперечностей і вимог суспільного розвитку закономірно робиться висновок щодо визначального соціального призначення держави. Але з часу започаткування держави під її безпосереднім впливом опинилася не вся відома множина процесів і явищ, що складають суть соціального, і соціальна функція держави ідентифікувалася не як всеохопна, а як одна зі складових інтегративної функції влади. Зміни практично всіх аспектів господарської діяльності, які поступово наповнюють національну економіку, що має місце в розвинених країнах світу, через реальне їх підпорядкування соціальній компоненті, сформували підґрунтя авторської концепції соціального призначення держави з погляду цивілізаційної вибудови сфер життєдіяльності людини, із задіянням таких фундаментальних понять, як праця і власність, міра добра для кожного, співвідношення трудових заслуг людини перед суспільством та винагороди за них, самореалізація особистості й переорієнтація держави “обличчям” до людини. У прагненні виконати своє соціальне призначення геній державної влади полягає в тому, щоб з метою самореалізації людини як особистості задіяти в соціалізаційних заходах конкретні функції (політичну, економічну, екологічну, культурну, інформаційну, правоохоронну і т. ін.) і поєднати їх за векторами дій спочатку в агреговані (задоволення матеріально-побутових та духовних потреб людини, формування й підтримання соціального потенціалу, забезпечення соціального прогресу), а потім - в інтегративну соціальну функцію відповідно до бажаної соціальної гармонії.

Зрозуміло, що й сьогодні, і в будь-якому осяжному майбутньому можливості задоволення потреб якщо не всіх, то переважної частини членів суспільства визначаються межею, значення якої формується під впливом ПС національного господарства. Автор обґрунтовує позицію, за якою поняття “потенціал соціалізації” є деякою мірою теоретичним відображенням викликів, зумовлених вимогами формування на національних теренах системи помірного колективізму як джерела забезпечення державою справедливого суспільного співіснування та прогресивного соціального розвитку. Детально дослідивши конструкції різноманітних за змістом і мірою ув'язування із суспільними зрушеннями тлумачень ПС, що містилися в роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників щодо цієї категорії, здобувач визначила її як можливості держави стосовно забезпечення й підтримання через суспільні інститути й інституції такого рівня виробництва, розподілу, перерозподілу й споживання матеріальних і духовних благ, який би гарантував відтворення праце- і життєздатності членів суспільства на рівні цивілізаційних стандартів, як залежно, так і незалежно від трудового внеску та інших об'єктивних чинників. У контексті такого розгляду ПС виступає категорією, що є набагато змістовнішою від економічного та соціального потенціалів зокрема.

Оскільки моделювання ПС і розробка управлінських впливів на нього практично неможливі без глибокого проникнення в джерела його формування й розвитку, у роботі реалізовано методологічний підхід щодо всебічного пізнання набору складових чинників і виокремлення найбільш впливових із них. Із комплексу чинників, що впливають на ПС, виокремлено методом групової експертизи стереотипний блок найбільш важливих, а саме: система соціального забезпечення і захисту (Х₁₂), склад і структура доходів (Х₇), зайнятість робочої сили (Х₁), кількість і структура об'єктів соціалізації (Х₂), місце здійснення соціалізаційних заходів (Х₅), повноцінність відтворення потенцій населення (Х₄), і менш впливових - механізм розподілу і перерозподілу доходів (Х₆), здатність працюючої особи до забезпечення добробуту сім'ї (Х₁₁), правове забезпечення соціальної конверсії (Х₉), розвиненість суспільних потреб (Х₃), дотримання соціальної спрямованості розвитку (Х₁₀), потреба у заощадженнях (Х₈ ).

У другому розділі - “Методологічні засади виміру й аналізу потенціалу соціалізації економіки” обґрунтовано методологічний підхід до побудови логічної моделі ПС і здійснено на цьому підґрунті оцінку стану та характеру змін соціалізаційних можливостей держави, оконтурено науково-обґрунтовані структуротвірні компоненти чинникового комплексу ПС.

У розділі наведено аргументи на користь визнання будь-якої держави внаслідок її істинно соціального призначення великою відкритою соціальною системою. Наявність деформацій соціального характеру в інститутах подібної цільової спрямованості автор пояснює штучним звуженням меж і змісту соціальної системи до меж і змісту підсистеми нижчого рівня.

Сукупною суспільною здатністю соціальної системи до забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку територіальної спільноти людей загалом і кожної людини зокрема є ПС.

За концепцією автора методологія розрахунку інтегрального показника ПС має виходити з умов дотримання методологічної єдності таких категорій, як умови життя, рівень споживання, міра досягнення цивілізаційних стандартів життя. Згідно з попередньо сформульованою здобувачем гіпотезою основою задоволення населенням практично всіх своїх потреб є його доходи, або сукупні ресурси. Для повноти врахування нелегальних доходів громадян визнано доцільним під час визначення обсягу доходів орієнтуватися на одну з більших за абсолютним значенням величин - сукупні ресурси, або сукупні витрати. Щодо об'єкта, стосовно якого визначаються сукупні ресурси (витрати), то постає питання: населення загалом або домогосподарства. Але в орієнтації на доходи (витрати) як вимірник рівня життя домогосподарств необхідно мати на увазі, що вони визначаються не доходами і споживанням безпосередньо, а мірою досягнення цивілізаційних стандартів споживання. За сучасними критеріями, до найбільш прийнятного за мірками споживання відносять такий рівень життя, відтворювальні процеси в якому щонайменше кореспондуються з вартістю робочої сили.

Відомо, що нижчу межу ціни робочої сили, відповідно до вимог фізіології, відображає достатньою мірою мінімальний споживчий бюджет (МСБ). Найбільш жорстким різновидом МСБ є бюджет прожиткового мінімуму (БПМ), який забезпечує лише задоволення основних матеріальних та духовних потреб і практично зорієнтований на фізичне виживання й збереження здоров'я людей. Саме розрахунки БПМ дозволяють урахувати систему соціальних гарантій для малозабезпечених і незахищених верств населення. Визначення груп сімей середнього достатку, які, власне, і має продукувати ПС, запропоновано здійснювати на основі бюджету соціального достатку (за розміром складає понад 2 БПМ).

З урахуванням подібних реалій і вимог, ПС в абсолютному вимірі, тобто з погляду можливостей кількісного виведення домогосподарств на рівень забезпеченого життя, запропоновано визначати за формулою:

, (1)

де - сукупні ресурси (витрати) у середньому за t-й період часу в розрахунку на одне домогосподарство, грн.;

- кількість домогосподарств в t-й період часу;

- середній розмір домогосподарства в t-й період часу, осіб;

- корегуючий коефіцієнт;

- коефіцієнт перевищення вартості робочої сили одного зайнятого над прожитковим мінімумом БПМ(t) на особу;

- пороговий коефіцієнт люмпенізації домогосподарств.

У межах моделі (1) доведена можливість трансформації до формул, достатньо придатних для широкого та поглибленого аналізу формування і розвитку ПС у просторі й часі. При цьому всі процедури перетворень, починаючи з конструювання моделі до її кінцевої модифікованої форми, досить об'єктивно підпорядковуються тезі максимального нівелювання найбільш слабких сторін економічного виміру.

За розрахунками здобувача (табл. 1), Україна наприкінці 2004 р. була спроможною забезпечити життя на рівні стандарту прожиткового мінімуму для 45,5 % домогосподарств, що було в 1,8 рази менше від рівня 1988 р.

Таблиця 1. Динаміка потенціалу соціалізації України у 1988-2004 рр.*

Показники	Рік
	1988	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Кількість домогосподарств, тис.	17191	17747,8	17679,6	17637,5	17609,2	17613	17633,8
Середній розмір домогосподарства, осіб	3,2	2,78	2,76	2,73	2,71	2,62	2,62
Сукупні витрати у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.	456,6**	426,5	541,3	607,0	658,3	736,8	903,5
Сукупні доходи у середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство, грн.	462,0**	332,0	422,9	520,8	608,1	708,6	911,8
Бюджет прожиткового мінімуму (БПМ), грн.	84**	81,4	270,1	311,3	342	342	362,23
Межа вартості робочої сили (МВРС), грн.	330,0**	378,1	491,5	570,9	635,9	783	994,4
Потенціал соціалізації 1. Кількість домогосподарств, які можна було вивести на рівень життя за достатком, тис. домогосподарств а) БПМ б) МВРС	13990,5 3561,2	7107,2 3409,8	6181,6 3340,4	5964,9 3252,5	5922,3 3185,1	6857,7 2995,3	8021,9 2922,2
2. Питома вага домогосподарств, які можна було вивести на рівень життя за достатком,% а) БПМ б) МВРС	81,4 20,7	40,0 19,2	35,0 18,9	33,8 18,4	33,6 18,1	38,9 17,0	45,5 16,6

* Розраховано за даними Держкомстату України за відповідні роки.

** крб.

Рецесія ПС за мінімальним достатком була меншою в міських поселеннях порівняно із сільською місцевістю і склала відповідно у 2004 р. - 48,4 і 41% проти 84 % та 74 % наприкінці 1988 р. При цьому кількість домогосподарств зросла на 2,6 %, а середній розмір домогосподарства знизився з 3,2 до 2,62 осіб.

Такі зміни ПС інакше ніж його руйнацією кваліфікувати не можна. Подібний тренд, стверджує автор, є наслідком визначально низького рівня сукупних доходів основної маси населення. Зсув у каналах розподілу та перерозподілу кінцевого продукту, який вимагав зміни в підходах держави до підтримки та розвитку продуктивних сил, так і не доповнився переструктуруванням ПС. Наскрізна динаміка зміни комбінованого співвідношення темпів приросту кількісних значень стереотипного блоку чинників свідчить про відсутність будь-якої обґрунтованої політики щодо соціалізації національної економіки. На думку автора, орієнтація в політиці формування й використання ПС на чинники, пов'язані із забезпеченням домогосподарств ресурсами Х_12, Х₇, без урахування соціально прийнятного достатку, стало причиною безсистемної, неконтрольованої зміни соціалізаційно-добробутних можливостей держави. Управлінськими структурами недооцінена важливість чинників Х_10, Х_4, до яких прив'язані показники бюджету прожиткового мінімуму і вартості робочої сили. Для досягнення позитивної динаміки ПС у контексті більш швидкого наближення основних державних соціальних гарантій до розміру обґрунтованого прожиткового мінімуму, а потім і до стандартів вартості робочої сили, необхідно переорієнтувати зафіксовану експертами стереотипну структуру чинників, за якою нині формуються програмно-цільові пріоритети, на Х_10, Х_4, Х_7, Х_12, Х_11, Х_1, Х_2, Х_5, Х_6, Х_9, Х_3, Х_8.

У третьому розділі “Просторово-часові зміни потенціалу соціалізації регіонів України” обґрунтовано метрологічно-діагностичні основи регіонального виміру стану й динаміки ПС і на їх підґрунті визначено соціалізаційний потенціал регіонів та його зміни в просторово-часовому контексті.

Усе нагромадження загальнодержавних проблем соціальної конверсії, на думку автора, відображається крізь призму регіонів, які все більшою мірою перетворюються на центри забезпечення соціальної динаміки і, власне, реалізації соціального призначення держави. У розділі на підставі літературно-критичного огляду терміна “регіон” встановлено, що до останнього часу різні наукові школи принципово відмінно позначають цю специфічну категорію просторової системи. Автор наводить тлумачення категорії “регіон”, згідно з яким це поняття зводиться до соціально-системного територіального утворення, яке достатньою мірою відтворює механізм функціонування держави й уособлює найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, яка має виборну владу і власний бюджет. В умовах України - це рівень області, Автономної Республіки Крим та територій з особливим статусом (м. Київ і м. Севастополь). Схожість регіону й національної економіки за їх соціальною місією визначає можливості застосування для територіальних спільнот людей макроекономічних теорій, особливо тих, які ставлять у центр уваги розвиток системи розселення і відтворення соціального життя. Усталена методика розрахунку потенціалу соціалізації має наскрізний характер і в узагальненому вигляді дозволяє відображати його регіональні зміни.

Вплив регіональних змін ПС на його узагальнену величину в країні загалом можна отримати з рівняння:

, (2)

де - кількість регіонів;

- сукупні ресурси (витрати) у середньому за t-й період часу в розрахунку на одне домогосподарство в і-му регіоні, грн.;

- кількість домогосподарств в t-й період часу в і-му регіоні;

- середній розмір домогосподарства в і-му регіоні в t-й період часу;

- статистична помилка.

Доведено, що статистична помилка визначається необхідною точністю розрахунку. Зазвичай вона становить (0,5ч0,1) від фактичного значення показника, що розраховується, тобто .

Визначені здобувачем внески регіонів у формування загальнодержавного ПС суттєво різнилися від їх внеску в економічну міць держави. Ті регіони, які традиційно домінували в продукуванні ВРП (Дніпропетровська, Донецька, Одеська області та м. Київ), не відігравали адекватної ролі у формуванні ПС країни і задіянні їх регіональної частки в процесах соціалізації. Об'єктивна нерівномірність за економічним розвитком супроводжується майже невиправданою соціальною зрівнюваністю. Статистика коливання показників економічних можливостей регіонів за розмахом та відхиленням від середнього їх значення набула в період 1997-2004 рр. прогресуючої тенденції, а ПС - відповідала критерію нормального розподілу. У розділі обґрунтовано висновок щодо посилення неузгодженості між економічними можливостями регіонів та їх ПС як результату різновекторної регіональної політики держави і відсутністю будь-якого зв'язку між соціальними цілями й засобами їх досягнення безпосередньо в діях органів управління регіонів.

На соціальній динаміці позначилися наслідки політики досягнення соціальних здобутків не шляхом удосконалення механізму господарювання, а на підґрунті перерозподілу через модифіковану соціальну політику. Більше того, за висловом автора, усі негаразди зумовлені ігноруванням подібною політикою тих процесів і зрушень, які супроводжують ринкові перетворення. Посилення диференціації регіонів в економічному контексті можна вважати неминучим наслідком майже повного припинення діяльності підприємств 4-го і 5-го технологічного укладу і надання переважної уваги продуцентам 3-го технологічного укладу. Існує й інший бік проблеми щодо регіональної диференціації економічного потенціалу. Підтримання ПС регіонів практично на порівнянному рівні за питомою вагою домогосподарств, які можна було б вивести на стандарти життя за БПМ, не враховує факту більш інтенсивного використання продуктивних сил і, зокрема, людського потенціалу в регіонах, де реально відбувається економічне зростання.

Процеси набуття, оновлення та вдосконалення продуктивних характеристик людини в сучасний період відрізняються від процесу поточного відтворення сформованого людського капіталу. У кожному суспільстві і, більше того, у деякі різної тривалості проміжки часу, здійснюється специфічне поєднання конкретних компонент цих процесів і ніби виокремлюється домінантний профіль механізму формування ПС. Цим же поєднанням визначаються можливості і межі генерування відбору варіантів підтримання й розвитку соціалізаційного потенціалу. Однак не все так просто і однозначно в загальносистемному сприйнятті впливу чинників взагалі й праці зокрема. Вагомий внесок у цю ситуацію зробила діюча в країні податкова система. Так сталося, що головною складовою податкових надходжень, як це не парадоксально, є праця, а більш конкретно - фонд оплати праці. Об'єктивна ж реальність вимагає переналагодження на інше офіційне джерело отримання доходів, що в прихованому вигляді існувало завжди, але не могло розкритися через відсутність економіко-правового підґрунтя.

За роки трансформаційних перетворень багато чого змінилося в житті українського суспільства, у тому числі й у механізмах здійснення виробничого процесу. Праця в національному просторі поступово переставала відігравати в матеріальному виробництві ту головну й критеріальну роль, яку їй надавали під час розподілу результатів поєднання робочої сили із засобами виробництва. За тих умов, що склалися в суспільстві, людина може брати участь у виробництві суспільного багатства як незалежний пайовик. При цьому на підставі первинного розподілу кожному учаснику виробництва має дістатися відносно точний еквівалент того, що він отримав би як поодинокий продуцент, а саме ті матеріальні блага, які створені безпосередньо за його участі у виробництві. Якщо погодитися з подібним тлумаченням формули формування багатства, більша його частина в ринковій економіці, незалежно від наявності чи відсутності її соціального спрямування, створюється капіталом. А за результатами української приватизації власність на капітал настільки сконцентрована директоратом підприємств, що переважна частина суспільства повністю стала залежати від своєї власності на працю і від результату своєї участі в процесі виробництва. Ті інституційні перетворення, які відбулись і продовжують відбуватися на національних теренах, сприяють затвердженню організаційних і техніко-техногенних методів продукування багатства, що потребують відповідно більше технічного капіталу і менше праці.

...