Аграрне підприємництво в трансформаційній економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

МАЙОВЕЦЬ Євген Йосифович

УДК 330.1 +338.43.477

АГРАРНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.01. - економічна теорія та історія економічної думки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня доктора економічних наук

Львів-2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Офіційні опоненти: академік НАН України, доктор економічних наук, професор Чухно Анатолій Андрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри економічної теорії;

доктор економічних наук, професор Малий Іван Йосипович, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, професор кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів;

доктор економічних наук, професор Башнянин Григорій Іванович, Львівська комерційна академія, завідувач кафедри економічної теорії.

Захист відбудеться “30” жовтня 2007 р.__о_13.30_год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, проспект Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий „ 21 ” вересня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Стасишин А. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Структурні зміни в аграрному секторі економіки України, їх орієнтація на економічну та соціальну ефективність відбуваються у складних і суперечливих умовах. Продовжується занепад сільського господарства та деградація сільських територій. Наявний аграрний потенціал реалізується не повністю і не відповідає потребам села. Загострюється суперечність аграрного розвитку між державою - ініціатором заходів ринкової трансформації аграрної економіки - та державою, яка гальмує розвиток ринкових відносин на селі.

За цих умов особливо гостро постає потреба переосмислення аграрної політики, визначення чіткої мети, завдань, механізмів і етапів її реалізації. Означена проблема набуває особливої актуальності у світлі процесів глобалізації і зумовлена необхідністю створення високоефектив-ного, конкурентоспроможного аграрного підприємництва, здатного підтримувати продовольчу безпеку країни, розв'язувати соціальні проблеми села, зберегти селянство як носія генетичного коду нації, його культуру та духовність.

Основу сучасної парадигми розвитку аграрної економіки має становити закладений комплекс заходів для стимулювання підприємниць-кої діяльності, що відповідно зумовлює необхідність глибокого дослідження всіх його складових у взаємозв'язку та взаємозалежності.

В аналізі аграрної економіки дуже важливим є вибір методології й інструментарію економічного дослідження. Незважаючи на те, що сучасні економісти помітно розширили інструментарій дослідження всіх стадій руху аграрного продукту, у вітчизняній економічній літературі переважають підходи та тлумачення основних понять і категорій, запропонованих представниками ліворадикальної політичній економії. Це виявляється, зокрема, у гострій полеміці про функціональний розподіл доходів у економіці. Необхідно дати чітку, однозначну й аргументовану відповідь на питання, які саме фактори виробництва беруть участь у створенні аграрного продукту: лише праця, як стверджують прихильники ліворадикальної версії, чи всі фактори - земля, праця і капітал. Особливо актуальне дослідження підприємницьких здібностей, фактора, здатного об'єднати інші фактори в єдиний процес виробництва.

Питання про пріоритетність різних форм власності в аграрній економіці давно вийшли за межі аудиторій, наукових дискусій і перетворилися на інструмент гострої політичної боротьби. Одні економісти і політики стали прихильниками дрібнотоварного виробництва, інші переконують у перевагах великого аграрного бізнесу. Дехто покладається на ринкову стихію, дехто вимагає посиленого державного регулювання. Відповіді на ці питання дуже важливі для подальшого розвитку аграрної економіки в Україні. Необхідний пошук найголовніших чинників, які впливають на вибір організаційної форми господарювання та забезпечують оптимальну структуру аграрного підприємництва.

Назріла потреба довести, що у сучасній аграрній економіці перехідного періоду, незважаючи на теперішній стан занепаду, має забезпечуватися поступальний інноваційний розвиток. Підприємництво виступає як фактор інноваційного розвитку. В світлі цього значущим аспектом постає дослідження чинників інноваційного розвитку: інтелектуально-кадрових, матеріально-технічних, маркетингово-інфор-маційних. З-поміж них вагомі, але водночас найменш досліджені у сучасній економічній літературі маркетингово-інформаційні чинники.

Ринковий механізм не здатний забезпечити повної зайнятості та природного рівня безробіття, тому покладатися на стихію ринку, зокрема у сільському господарстві, неможливо, і практика трансформаційного періоду це підтверджує. За таких умов дослідження механізму державного регулювання в АПК як важливого елементу макроекономічної координації набуває особливої актуальності.

Дослідження аграрного підприємництва неможливе без урахування його соціальних аспектів. За останні роки цим проблемам присвячено низку досліджень. Тривають дискусії навколо того, як впливають соціальні процеси на аграрну економіку і як аграрне підприємництво впливає на соціальний розвиток села. Проте досі ще не отримали логічного завершення дослідження таких соціальних проблем розвитку аграрного підприємництва, як екологічна, проблема тінізації аграрної економіки, що становлять вагому складову економічної безпеки держави.

Серед класиків економічної науки, котрі досліджували проблеми еволюції аграрного підприємництва і розвинули макроекономічний інструментарій його аналізу, варто виділити Ф. Кене, А. Сміта, Б. Ж. Сея, Д. Рікардо, Т. Мальтуса, К. Маркса, А. Маршала, М. Туган-Барановського, Дж. Кейнса, Й. Шумпетера, В. Тимошенка та ін.

Проблеми розвитку аграрного підприємництва відображені у працях вітчизняних учених-економістів: В. Андрійчука, А. Гальчинського, В. Гейця, Б. Данилишин, М. Дем'яненка, М. Зубця, Ю. Лопатинського, І. Лукінова, І. Малого, І. Михасюка, О. Могильного, О. Онищенка, О. Олійника, Б. Пасхавера, М. Павлишенка, Ж. Поплавської, П. Саблука, В. Синчака, Р. Слав'юка, Р. Тринька, С. Трубича, А. Чухна, В. Юрчишина та ін.

У процесі роботи над дисертацією автор вивчив, проаналізував і взяв до уваги узагальнення монографічних та інших наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, присвячених проблемам розвитку аграрного підприємництва у різних господарських системах, а головно - у трансформаційній економіці. Аналіз економічних явищ і процесів, що відбуваються в аграрній економіці перехідного періоду, засвідчив актуальність проведеного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою наукової теми кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (№ державної реєстрації 0103U005947).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації - комплексний макроекономічний аналіз аграрного підприємництва, передовсім його економічних, структурних, організаційних, інноваційних, соціальних та інституційних складових і формування сучасної парадигми розвитку аграрної економіки, в основі якої закладено заходи стимулювання підприємницької діяльності, інноваційно-творчої підприємницької мотивації, ринкових механізмів розподілу й адекватних трудових відносин. Для досягнення цієї мети висунуто такі завдання:

· проаналізувати особливості та механізм розвитку аграрного підприємництва в трансформаційній економіці;

· виявити, розвинути і систематизувати основні макроекономічні інструменти та поняттєво-категоріальний апарат дослідження аграрного підприємництва;

· з'ясувати роль аграрного підприємництва у підтриманні продовольчої безпеки країни;

· вивчити структуру сучасного аграрного підприємництва, виявити найефективніші організаційно-виробничі форми господарювання;

· дослідити аграрний ресурсний потенціал вітчизняної економіки, проаналізувати його кількісні та якісні показники і механізм оптимального використання;

· запропонувати стратегію утвердження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва у вітчизняній економіці;

· визначити вплив аграрного підприємництва на сільський соціум;

· обґрунтувати шляхи переходу до екологічно-збалансованого аграрного підприємництва у транзитивних економіках;

· проаналізувати причини тінізації аграрного підприємництва, її сучасні форми і запропонувати заходи, що обмежують тіньові процеси;

· дослідити процес формування нового механізму макроекономіч-ного регулювання та координації аграрного підприємництва у неусталеній господарській системі;

· визначити найефективніші напрями державної фінансової підтримки аграрного підприємництва.

Об'єкт дослідження - аграрне підприємництво як певний вид діяльності, що здійснюється у межах національної економіки.

Предметом дослідження є закономірності й особливості становлення аграрного підприємництва в умовах ринкової трансформації економіки.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Застосований у дисертаційній роботі інструментарій зумовлений метою, завданням і характером досліджуваного об'єкта. Методологічну основу становить сукупність методів, способів, підходів і прийомів наукового аналізу, зокрема методів індукції і дедукції, аналізу та синтезу, єдності історичного і логічного порівняння, статистичні, соціологічні та графічні методи. Використання системно-структурного аналізу дало змогу виявити структуру організації аграрного підприємництва і вивчити її у розвитку та взаємодії. Внаслідок цього вдалося запропонувати нові теоретичні підходи і практичні рекомендації для розв'язання проблем формування високоефективного аграрного підприємництва.

Інформаційною основою дослідження слугували законодавчі та нормативні акти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, Укази Президента України, положення політичної економії, мікро- та макроекономіки, праці зарубіжних і вітчизняних учених, інформаційні матеріали статистичних, довідкових, періодичних видань, ресурси Інтернету.

Наукова новизна отриманих результатів. До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта, належать такі:

вперше:

· зроблено комплексний аналіз еволюції форм аграрного підприємництва у різних економічних системах з використанням макро- і мікроекономічного інструментарію, що дало змогу виявити зміни основних структурних елементів і спроектувати їх на формування ефективної національної аграрної економіки, а саме - підприємництво дослідити в дуалістичній єдності як фактор виробництва і процес організації та ведення аграрного бізнесу через логічний ланцюжок: історія поняття - сучасне розуміння поняття, ознаки й особливості - тенденції розвитку;

· обґрунтовано, що сучасна парадигма розвитку аграрної економіки, на макро- і мікрорівнях має ґрунтуватися на інноваційній трансформації структури АПК, а економічним інструментарієм її здійснення є сукупність технологічних, організаційних та управлінських ідей, які реалізуються в інноваційному ресурсі;

· обґрунтовано необхідність переходу аграрного підприємництва України до соціально-відповідального бізнесу, що здійснюється через механізм інтеграції економічних, соціальних, екологічних аспектів діяльності аграрних підприємців із зацікавленими сторонами на добровільній основі;

· проаналізовано причини виникнення тіньових відносин в аграрній економіці перехідного періоду, що дало змогу виявити найзагрозливіші для економічної безпеки держави форми (залучення до тінізації бюджетної сфери і формування тіньового ринку землі) та запропонувати комплексний підхід до детінізації аграрного середовища через механізм адміністративних і економічних важелів, досягнення правового консенсусу між учасниками аграрного ринку, а також аграрним бізнесом і владою;

· введено в науковий обіг й обґрунтовано поняття “аграрний ресурсний потенціал”, що трактується як сукупність економічних здатностей аграрного сектора, котрі можна використати для задоволення потреб суспільства у продуктах і сировині, підтримання продовольчої безпеки країни та зростання обсягів її національного багатства, спроможного забезпечити постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку.

Отримали подальший розвиток:

· теоретико-методологічні підходи до обґрунтування категорії “продовольча безпека країни” із використанням інструментарію економічної теорії та застосуванням показників: сумарна калорійність, енергетична цінність, продовольча доступність тощо;

· теорії аграрних циклів та особливостей їх впливу на ділову активність у аграрній сфері трансформаційної економіки;

· визначення, обґрунтування ролі держави у формуванні нового механізму макроекономічного регулювання та координації аграрного підприємництва для забезпечення його стабільності й ефективності у неусталених господарських системах;

· систематизація процесів накопиченого основного й оборотного капіталу аграрного виробництва з урахуванням впливу структурних змін, дії інвестиційного та інноваційного чинників.

Удосконалено:

· методику аналізу маркетингової моделі інноваційного розвитку аграрного підприємництва як процесу проходження певними етапами - від виникнення ідеї до її реалізації, тобто створення продукту вищої споживчої якості. Запропоновано авторську концепцію інноваційного продукту аграрного виробництва. Доведено, що аграрний маркетинг за своєю суттю є інноваційним, оскільки передбачає постійний рух від традиційного до нового на кожному з етапів продуктового ланцюга;

· методологічні засади формування екологічно збалансованого аграрного підприємництва в неусталеній господарській системі;

· розгорнутий аналіз організаційно-виробничої структури аграрного підприємництва за технічними, економічними, соціально-структурними елементами. Виявлено найголовніші чинники, які забезпечують її оптимальну структуру, - стан інституційного середовища та інститут приватної власності, а також визначено пріоритетні напрями формування високоефективної організаційної структури аграрного виробництва.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й запропоновані у дисертаційній роботі ідеї, методичні підходи, пропозиції, узагальнення та висновки застосовувалися для підготовки документів аналітичного, концептуального характеру, спрямованих на розв'язання актуальних проблем розвитку аграрного підприємництва. Вони, зокрема, використані у програмі формування ефективної регіональної політики розвитку аграрної економіки (довідка № 10-01/7-71 від 13. 03. 2007 р.).

Пропозиції автора з удосконалення розвитку аграрного сектору вітчизняної економіки та земельних відносин використані в розробленні “Cтратегії економічного і соціального розвитку прикордонного регіону (Львівська обл.)”, (довідка № 31) і видані окремою брошурою.

Матеріали дисертаційної роботи, присвячені аналізу об'єктивних передумов формування інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва, використані при виконанні наукової теми кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка “Дослідження закономірностей формування економічної системи в Україні”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (№ 7 державної реєстрації 0103U005947). Обґрунтовані основні положення дисертації використовуються у навчальному процесі на економічному та географічному факультетах Львівського національного університету імені Івана Франка при читанні курсів “Політична економія”, “Основи економічної теорії”, “Макроеко-номіка”, “Мікроекономіка”, “Маркетинг”, “Аграрний маркетинг”. На основі результатів досліджень розроблено курс “Теорія аграрних відносин” і підготовлено одноосібний навчальний посібник “Теорія аграрних відносин” (К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 276 с., 17,25 друк. арк.), який рішенням Міністерства освіти і науки України рекомендований для студентів вищих навчальних закладів (Лист № 14/18.2. - 2694 від 17.12.2004 р.). Особистий внесок здобувача. Дисертація становить самостійну наукову працю. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті ідеї та положення, що є результатом особистих досліджень здобувача. Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати досліджень, викладених у дисертації, апробовані на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях, зокрема на Міжнародному літньому економічному семінарі “Інтереко” “Ринкова економіка: проблеми викладання і вивчення в Україні” (Трускавець, 1993), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Основні напрямки розвитку менеджменту в Україні” (Львів, 1994), Міжнародному літньому економічному семінарі “Інтереко” “Фінансова та кредитно-банківська система: проблеми вивчення і викладання” (Трускавець, 1995), Міжнародному літньому семінарі “Інтереко” “Теорія і практика підприємництва: проблеми вивчення та економічної просвіти в Україні” (Трускавець, 1996), Всеукраїнській науковій конференції “Процеси становлення ринкової економіки: стан, проблеми, перспективи” (Львів, 1998), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне регулювання ділової активності господарюючих суб'єктів” (Львів, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Правничо-організаційне і економічно-фінансове удосконалення розвитку господарської інфраструкту-ри в Польщі і в Україні” (Перемишль, 2002), Науково-практичній конференції Львівського регіонального інституту державного управління при Президентові України “Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія, практика” (Львів, 2003), Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (Львів, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (Львів, 2007), щорічних звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1991-2007). Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано монографію (26,8 друк. арк.), дві колективні монографії (9,5 друк. арк.), індивідуальний навчальний посібник (17,25 друк. арк.), у співавторстві - одинадцять навчальних посібників (14 друк. арк.), двадцять п'ять статей у фахових наукових виданнях. Загальний обсяг публікацій, які становлять основу дисертації, - понад 100 друк. арк.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків і списку використаних джерел (586 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації становить 412 сторінок, у тому числі 42 таблиці та 18 рисунків. Усі розділи об'єднанні метою, завданнями та логікою дослідження.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Теоретико-методологічні основи дослідження аграрного підприємництва в Україні” розкрито суть, особливості й тенденції розвитку аграрного підприємництва, його роль у підтриманні продовольчої безпеки країни, а також з'ясовано методологічний та економічний інструментарій дослідження аграрного підприємництва.

У дослідженні автор виходить з того, що аграрне підприємництво є одним із найвагоміших складників національної економіки. Дисертант розмежовує поняття “підприємництво” і “підприємницькі здібності”, звертаючи увагу на те, що їх не варто ототожнювати. Підприємництво - це процес, який охоплює та поєднує різноманітні сфери господарської діяльності, дотичні до аграрної економіки (фінансово-кредитну, податкову, науково-технічну, інвестиційну, аграрний ринок, структурні й трансформаційні перетворення), тобто підприємництво - це інститут, а підприємницькі здібності - економічний ресурс, здатність, талант підприємця найвдаліше поєднувати фактори виробництва. Проведене дослідження дало змогу сформулювати суть аграрного підприємництва як безпосередньо самостійної, систематичної, на власний розсуд ризикованої діяльності з виробництва сільськогосподарської продукції, виконання відповідних робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, що здійснюється фізичними, юридичними особами та незареєстрованими підприємцями. Суть аграрного підприємництва розкривається через такі поняття: “особистий”, “приватний”, “господарство”. Для дослідження цих понять найдоцільніше, на думку автора, використовувати своєрідний логічний ланцюжок: історія поняття - сучасне розуміння поняття - ознаки й особливості - тенденції розвитку. Дисертант акцентує на тому, що аграрне підприємництво з'являється там, де виробництво і розподіл благ відбувається на ринкових засадах. Зазначено також, що у політичній економії категорія “просте товарне виробництво” фіксує виникнення аграрного підприємництва.

У дисертації показано, що для розвитку сучасного аграрного підприємництва потрібні економічні, політичні, правові та соціально-культурні передумови, визначальними з яких є економічні. Останні відображають ступінь збалансованості попиту та пропозиції на продукцію сільського господарства, купівельну спроможність населення, рівень доходів на інвестиційний капітал, а також негативні макроекономічні явища - інфляція, структурна незбалансованість, дефіцит державного бюджету, інвестиційний спад, диспропорції на сільськогосподарську і промислову продукцію та ін.

Аграрне підприємництво має низку особливостей, які відрізняють його від інших сфер підприємницької діяльності. З-поміж них виділено такі: вплив природних умов; особливість виробничої структури; забезпечення населення основними продуктами харчування; сезонний характер виробництва; особливості відтворення і використання робочої сили; обмеженість землі та залежність виробництва від неї; нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію; особливості бухгалтерського обліку на підприємствах аграрної сфери тощо.

Системний аналіз становлення аграрного підприємства у незалежній Україні дає підстави для твердження про його унікальність, яка виявляється в тому, що здійснюється воно у п'яти напрямах: земельна реформа; господарська реформа; формування аграрного ринку замість старої розподільної системи збуту; фінансова стабілізація; соціальний розвиток. Акцентовано на тому, що жоден зі згаданих напрямів дотепер нереалізований, а це призвело до кризових явищ в аграрній сфері, формування напівкримінального аграрного підприємництва. Дисертант доходить висновку: найголовніші причини кризових явищ у вітчизняному аграрному підприємництві - переоцінка можливостей ринку в створенні саморегулятивного механізму господарювання; запозичення готової інституційної матриці з якісно іншого інституційного середовища розвинутих країн та її запровадження на непідготованому ментальному й організаційно-правовому ґрунті; інерційність та належність аграрного сектора до традиційних систем господарювання; консерватизм селян, зумовлений історичними звичаями, традиціями, нормами поведінки; непослідовність аграрної політики держави.

Чільне місце у цьому розділі посідає дослідження ролі аграрного підприємництва у забезпеченні населення основними продуктами харчування і підтриманні продовольчої безпеки країни. Використання інструментарію економічного аналізу дало змогу виявити низку чинників, що впливають на продовольчу безпеку країни. Формування попиту та пропозиції автор розглядає крізь призму макросередовища та його чинників (економічних, інституційних, екологічних, тощо). Це дало змогу дисертантові запропонувати удосконалену модель механізму формування попиту і пропозиції на ринку продуктів аграрного виробництва (рис. 1, 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Механізм формування попиту на продовольство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Механізм формування пропозиції продовольства

Унаслідок проведеного аналізу виявлено найголовніші ознаки продовольчої безпеки в Україні. З-поміж них: забезпечення продуктами харчування з орієнтацією на національне виробництво; виробництво найважливіших продуктів у асортименті, що уможливлює доступ громадян до максимального задоволення їхніх потреб; розвиток аграрного виробництва без порушення екологічної рівноваги; інфраструктурне забезпечення розвитку сільських територій і соціальних проблем села; активна участь у зовнішньоторговельній продуктовій діяльності.

У реферованому розділі зазначено, що Україна володіє потужним потенціалом продовольчих ресурсів, здатним найоптимальніше задовольняти внутрішні потреби і збільшувати експорт. Проте пропозиція продовольства національного виробництва не відповідає ні ресурсам аграрного підприємництва, ні потенційним можливостям його розвитку.

Причини такої ситуації вбачаються у недостатній зацікавленості виробників у ефективному використанні ресурсів, недосконалій матеріально-технічній базі сільськогосподарських і переробних підприємств, низькому рівні інфраструктури продовольчого ринку, недостатньому рівні впровадження маркетингу. Дослідження кількісних та якісних показників продовольчої безпеки дає змогу дійти висновку про те, що Україна ще не стала країною з високим рівнем продовольчої безпеки. Обсяги споживання продуктів не відповідають науково обґрунтованим нормам і потребам населення.

Використання інструментарію політико-економічного аналізу дало дисертантові змогу виявити дієві принципи формування механізму аграрного підприємництва: пріоритетність національних особливостей та інтересів при формуванні аграрного підприємництва; однаковий підхід до функціонування різних форм власності; розвиток аграрної економіки на засадах ринку; поєднання ринкового механізму із державним регулюванням; соціальна справедливість і соціальна відповідальність.

Другий розділ “Організаційно-виробнича структура аграрного підприємництва, її суб'єкти та напрями ринкової трансформації” присвячено аналізу існуючої структури аграрного підприємництва та вибору її найоптимальнішої форми. Акцентовано на тому, що аграрна структурна політика має усунути недоліки та деформації, які існують при переході до ринкової економіки, а також забезпечити створення умов, спрямованих на стабільне виробництво продуктів харчування і сировини, збільшення експортного потенціалу країни, створення передумов для розв'язання соціальних проблем. Обґрунтовано, що сучасна аграрна структурна політика формується під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників. З-поміж об'єктивних чинників вирізняються: високий природно-економічний потенціал аграрного сектору; особливості регіональної структури ведення аграрного виробництва; недосконалість механізму ринкової конкуренції; вплив державних інститутів на формування структури аграрного сектору. До суб'єктивних чинників належать: компетентність суб'єктів підприємницької діяльності, здатність до ризику, готовність до розв'язання нових завдань тощо.

Відтак у дисертації коротко простежено процес занепаду і крах адміністративної структури аграрної економіки. Дисертант доводить, що цей крах був неминучим, унаслідок системного розпаду командної господарки. Автор розвиває тезу, що трансформаційні перетворення полягають не у простій зміні організаційної структури аграрного виробництва, а в пошуку її найефективнішої форми. Економічна та соціальна ефективність у всіх випадках має бути критерієм доцільності реорганізаційних заходів і формування нових підприємницьких структур.

Проведене дослідження дало змогу дійти висновку про те, що серед усіх господарств аграрного типу найпристосованішими до умов перехідного періоду є особисті селянські господарства. Впродовж усього трансформаційного періоду особисті селянські господарства забезпечують понад 60% валового виробництва сільськогосподарської продукції, а в розрахунку на 1 га виробляють її більше, ніж інші господарства. Цей результат значною мірою отримують за рахунок особливої структури виробництва, вирощування переважно трудомістких сільськогосподарсь-ких культур, які з одиниці площі дають більше продукції у вартісному вираженні (плодово-ягідні, овочі, картопля, виноград тощо). У цих господарствах раціональніше використовується праця, її розподіл у межах сім'ї, а також відходи виробництва, корми та добрива.

Окреслюючи стратегічні перспективи розвитку особистих селянських господарств, автор обґрунтовує їх тимчасовий перехідний характер. Такі господарства не можуть бути підприємницькими. Такого висновку дисертант дійшов внаслідок аналізу трьох аспектів ефективності особистих селянських господарств: економічного, соціального та екологічного. Економічну ефективність цих господарств аналізувати не просто, бо у них не обліковують і не враховують у витратах, зокрема таких ресурсів, як праця членів домогосподарства, пасовищні корми та ін. Водночас важко визначити продуктивність праці у селянських господарствах, яка є, по суті, критерієм економічної ефективності.

Досліджуючи соціальну ефективність особистих селянських господарств, автор зазначає, що тут переважає тяжка фізична праця голови господарства та членів його домогосподарства (у тому числі дітей). Така праця, без обліку часу і залежна від природно-кліматичних умов, не може бути привабливою у перспективі. Не підтверджується висока ефективність особистих селянських господарств з позиції екологічності вироблених у них продуктів, які дуже часто перенасичені гербіцидами, нітратами, іншими засобами хімічного захисту і часто не відповідають екологічним стандартам. Ці господарства не здатні використовувати сучасну техніку й інноваційні технології і в тривалому періоді повинні трансформуватися у фермерські господарства. У найближчій перспективі селянські господарства доцільно зосередити переважно на виробництві трудомістких культур. Проте і тут існують обмеження, які полягають, головно, у дефіциті трудових ресурсів у період масових сільськогосподарських робіт.

Проведене дослідження дає підстави для висновку, що у структурі аграрного підприємництва вищою й ефективнішою формою ведення бізнесу є фермерські господарства. Їхня ефективність ґрунтується на високій мотивації та матеріальній відповідальності, простоті управлінської структури, низьких трансакційних витратах, ефективному використанні трудових ресурсів, раціональному використанні техніки, оперативному реагуванню на зміну кон'юнктури ринку тощо. Рівень економічної ефективності для фермера є визначальним. Це господарство мусить покривати витрати за рахунок власних коштів, що спонукає фермера вибирати найоптимальніші варіанти діяльності. За роки трансформа-ційного періоду кількість фермерських господарств у вітчизняній економіці зросла з 82 у 1990 р. до 42 447 у 2005 р., тобто більше ніж у 517 разів, а площа наданих сільськогосподарських угідь - з 2 тис. га до 3641,6 тис. га, тобто в 1500 разів.

У реферованому розділі зазначено, що в економіці України простежується усталена тенденція до збільшення обсягів валового виробництва сільськогосподарської продукції у фермерських господарствах (табл. 1).

ринковий аграрний макроекономічний аналіз

Таблиця 1. Валова сільськогосподарська продукція фермерських господарств (у порівняльних цінах 2000 р., млн грн)*

* Обчислено за даними Держкомстату України

Однак продуктивність капіталу, праці та використання землі вкрай низькі у більшості фермерських господарств незалежно від розмірів землеволодіння. Наприкінці 2005 р. лише половина цих господарств володіла тракторами. У найближчій перспективі ефективність фермерських господарств, на думку автора, залежатиме від дії таких головних чинників: оптимальний розмір використовуваної земельної ділянки; врахування коефіцієнта використання техніки; створення фермерських постачальних і збутових кооперативів; диверсифікація виробництва; вибір найоптимальні-шого каналу збуту; ступінь державної підтримки, допомоги і захисту тощо. Найменш захищеними від макроекономічної нестабільності виявилися колективні сільськогосподарські підприємства. Головною причиною низької результативності їхньої діяльності була втрата державної допомоги, яку надавали колгоспам і радгоспам в останні два десятиріччя радянської влади через механізм прямих фінансових вливань і безповоротного кредитування. З-поміж інших важливих причин виділено також гіперінфляцію 1992-1994 рр., ускладнення механізму оподатку-вання сільгоспвиробників, наростання диспаритету цін.

Дисертант доходить висновку, що до пріоритетних напрямів формування ефективної структури всього аграрного сектора доцільно віднести: зміцнення організаційно правових форм сільськогосподарських підприємств як провідних виробників, головно, рослинницької продукції; підтримання розвитку державних господарств у селекційній, племінній, науково-дослідній справі і насінництві; реорганізація неефективних сільськогосподарських кооперативів у приватні підприємництва з мінімальною кількістю засновників, кооперацію або у фермерські господарства; стимулювання розвитку великотоварних фермерських господарств із невеликою кількістю найманих працівників; обмеження появи агроформувань, де інтегратором є організації, технічно не пов'язані з АПК.

У третьому розділі “Макроекономічний аналіз використання аграрного ресурсного потенціалу” проаналізовано аграрний ресурсний потенціал і його складники: трудовий потенціал, капітал, земля.

Категорію “аграрний ресурсний потенціал” автор трактує як сукупність економічних здатностей аграрного сектора, які можна використовувати для задоволення потреб суспільства у продуктах і сировині, підтримання продовольчої безпеки країни та зростання обсягів її національного багатства. Основу аграрного ресурсного потенціалу становить виробничий потенціал (земля, праця, капітал). Особливим ресурсом аграрного економічного потенціалу є підприємницький хист, який бере на себе ініціативу поєднати ресурси землі, праці та капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг. Рівень ефективності використання ресурсів - основний показник результативності, аграрного потенціалу.

Дисертант обґрунтовує тезу про те, що перспектива ефективного використання в Україні аграрного ресурсного потенціалу, здатного забезпечити постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку, має здійснюватися на надійній науково-методологічній базі прогнозування, в основі якої містяться: визначення головних перспективних напрямів соціально-політичного розвитку країни; розроблення концепції стосовно головних тактичних і стратегічних напрямів відновлення аграрного ресурсного потенціалу та його розвитку в ринковій економіці; створення надійної інформаційної бази (статистична інформація, інформаційні потоки, науково-технічні ідеї); узгодження результатів використання аграрного ресурсного потенціалу з державними соціально-економічними програмами.

Відтак автор аналізує кожну складову аграрного ресурсного потенціалу. Трудові ресурси - найголовніша частина аграрного ресурсного потенціалу. Дослідження специфічних особливостей використання трудових ресурсів у сільському господарстві дало авторові змогу виділити найголовніші чинники, що впливають на формування трудового ресурсного потенціалу й аграрного ринку праці. До них належать передовсім демографічні, соціальні, мотиваційні й економічні чинники. Демографічні чинники характеризують кількісні сторони, або ознаки трудового потенціалу аграрного сектору, його чисельність, статево-вікову структуру, міграційні процеси. Акцентовано на тому, що в Україні склалася загрозлива демографічна ситуація: зменшується кількість сільського населення, знижується народжуваність на селі.

Соціальні чинники визначають ступінь надійного соціального захисту сільського населення, стан здоров'я працівників, рівень освіченості. Мотиваційні чинники реалізуються через економічні інтереси, стимули, мотиви, а сама мотивація до праці здійснюється через різні механізми: економічні, етичні, організаційні, адміністративні.

Серед економічних чинників автор виділяє справедливість оплати праці. Дисертант обґрунтовує необхідність взаємозв'язку між продуктивністю праці та заробітною платою працівника. Нові трудові відносини повинні будуватися на соціальному партнерстві між працею і капіталом, основу якого становить вартість робочої сили та її справедлива ціна. В аграрному секторі України, на думку автора, аграрні підприємці намагаються встановити заробітну плату на рівні, значно нижчому від величини граничного продукту праці.

Відтак автор переходить до аналізу стану та використання наявного в аграрному виробництві капіталу. В дисертації визначено, що сучасний стан використання основного капіталу в сільськогосподарському виробництві незадовільний. В аграрному секторі відбуваються процеси деіндустріалізації виробництва: обвальне зниження технічної і технологічної оснащеності. Причинами, які зумовили цей процес, на думку автора, були політика лібералізації цін; високий рівень інфляції; зниження доходів товаровиробників; зниження життєвого рівня населення; диспаритет цін. Особливу увагу звернено на політику лібералізації цін, що здійснювалась упродовж усіх років трансформаційного періоду. Ця політика ще раз довела хибність теорії про “саморегулювання” ринку, тобто автоматичного встановлення рівноваги між попитом і пропозицією вільної ринкової конкуренції виробників техніки і ресурсів та формування альтернативного вибору споживачів. У реферованому розділі показано, що ціни на машини та ресурси зростають швидше, ніж на продукцію аграрного сектора.

Автор доходить висновку про те, що кількісне і якісне оновлення матеріально-технічної бази аграрних підприємств стримує наявність великої кількості дрібних товаровиробників, які внаслідок обмеженості власних і позичкових коштів не здатні придбати дорогу сільськогосподарську техніку й знаряддя. Обґрунтовуються напрями надійного та ефективного забезпечення агровиробників матеріально-технічними ресурсами.

У дисертації з'ясовано особливості функціонування оборотного капіталу аграрного підприємництва, серед яких автор акцентує на можливості відтворення значної його частки у самих господарствах, зокрема селянських. Важливим фактором підвищення ефективності використання оборотного капіталу є наявність високоякісного посівного матеріалу, впроваджень у виробництво нових високоврожайних і скоростиглих сортів сільськогосподарських культур, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, впровадження сучасних технологій виробництва, вдосконалення способів підвищення продуктивності природних кормових угідь, інтенсивне використання культурних пасовищ. При формуванні ефективного вітчизняного ринку оборотного капіталу треба передбачити, як вважає автор, протекціоністські заходи на користь національних виробників (зокрема, мінеральних добрив), максимальне використання місцевих ресурсів для поповнення оборотного капіталу.

У реферованому розділі зазначено, що використання різних форм власності на землю - найскладніше питання у теорії та практиці підприємництва. Дослідження цих проблем, на думку дисертанта, доцільно розглядати з двох позицій:

– рівня ефективності використання землі за різних форм власності;

– відносин, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження землею (рентних, орендних тощо).

Найдискусійнішим питанням земельних відносин є товарність землі. Земля, на думку автора, якнайшвидше має стати товаром, бо заборона її купівлі-продажу деформує природу приватної власності на цей ресурс: юридично приватна власність на землю нібито існує, але економічно не працює і формує нелегальний земельний ринок, що є серйозним чинником тінізації економіки. Проведене дослідження засвідчує, що у вітчизняній економіці потужно діють чинники, які підвищують вартість землі (високі ціни на землю в ЄС, очікування спекуляції земельними ділянками). Проте низка чинників знижує вартість землі (низька якість багатьох полів, низька віддача на капітал у сільському господарстві, непрогнозована урядова агрополітика, велика кількість продавців на земельному ринку та ін).

Автор обґрунтовує висновок, що відсутність ринку землі в умовах формування його нормативно-правової бази може замінити оренда, яка має певні позитивні переваги. Проте важливим засобом капіталізації сільського господарства у перехідний період, оренда у тривалій перспективі не може забезпечити конкурентоспроможність і виживання аграрних підприємств. Тому розвиток орендних відносин на найближчу перспективу має спрямовуватися на концентрацію земельної власності, визначення оптимальних термінів оренди (не менше ніж 10 років і не більше ніж 25), законодавче врегулювання застави права оренди та справедливу величину орендної плати.

Важливою складовою цього розділу є дослідження проблем земельної ренти. Автор поділяє погляд тих учених, які визначають зміст земельної ренти на підставі теорії граничного продукту. При цьому дисертант виходить з поняття економічної ренти, яку трактує як відношення будь-якого доходу до виробничих витрат, котрі переважають його альтернативну вартість. Увага, яку автор приділив аналізу рентних відносин, зумовлена переходом аграрної економіки України до ринку і врахуванням ренти у формуванні ціни на такий специфічний ресурс, як земля, а також розвитком орендних відносин в аграрному виробництві.

Четвертий розділ “Стратегія утвердження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва” присвячений побудові моделі інноваційного розвитку аграрного підприємництва й аналізу інноваційних чинників. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що в сучасній аграрній економіці, незважаючи на нинішній руйнівний стан, має забезпечуватися поступальний інноваційний розвиток. При цьому автор виходить із методологічного постулату про вирішальну роль сільського господарства у межах АПК. Інакше кажучи, вітчизняний аграрний сектор визначається як один із стрижневих у системі інноваційної діяльності, а сама діяльність має спрямовуватися на зміцнення його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках та досягнення сталого розвитку. Дослідження інноваційної моделі розвитку аграрного підприємництва автор здійснює з урахуванням трьох таких складників: інститутів, які беруть участь в інноваційному процесі (ділові одиниці, органи місцевого самоврядування, державні установи); інноваційних технологій; практичної оцінки інноваційних моделей.

Рівень інноваційного розвитку аграрного підприємництва визна-чається дією інтелектуально-кадрових, матеріально-технічних і марке-тингово-інформаційних чинників. У дисертації наголошено, що в країнах постіндустріальної стадії розвитку інтелект, інформація стають основними ресурсами інноваційних технологій у кожній сфері національної економіки, у тому числі сільського господарства.

Автор акцентує на тому, що без використання інтелектуального потенціалу аграрний сектор не може динамічно й ефективно функціонувати. Інтелектуальний потенціал аграрного підприємництва зосереджений передовсім у його кадрах. Кадрова проблема на селі ключова для України на всіх етапах її самостійного розвитку, і її варто розглядати у контексті загальної кадрової проблеми в державі. Важливою проблемою формування інтелектуального кадрового потенціалу АПК стало зменшення відсотка осіб з вищою освітою серед керівників сільськогосподарських підприємств з 90,5% у 1995 р. до 54,4% у 2004 р. Для подальшого вирішення кадрової проблеми розвитку аграрного підприємництва необхідно: готувати фахівців, здатних передбачати результати і наслідки господарської діяльності; обґрунтовувати прийняті рішення; оцінювати результати роботи з позицій соціально-економічної ефективності виробництва та науково-технічного прогресу; збільшувати підготовку кваліфікованих робітників для сільськогосподарських підприємств за рахунок бюджетного фінансування; призупинити перепрофілювання сільськогосподарських закладів І-ІІ рівня акредитації на спеціальності, що не відповідають потребам села та його виробництва; розробити механізм стимулювання працівників для їх участі у підготовці фахівців аграрного напряму; розробити комплекс заходів, спрямованих на закріплення у селі випускників аграрних навчальних закладів, підвищувати престиж і попит на освіту, пов'язану зі сільськогосподарським виробництвом. Концептуальні напрями розвитку кадрового потенціалу аграрної економіки мають пройти два етапи: на першому необхідно відновити високий професіоналізм керівників і фахівців, а на другому - сформувати в них підприємницьку культуру й інноваційний тип мислення.

Проведене автором дослідження підтверджує тезу, що вплив матеріально-технічних чинників на інноваційний розвиток аграрного підприємництва надзвичайно важливий, але не безроздільно панівний, як це є в інших сферах господарської діяльності, зокрема промисловості. Причина полягає в тому, що у сільському господарстві індустріальні технології можуть існувати лише у взаємопов'язаному комплексі технічних, технологічних і біологічних процесів. У зв'язку з цим, на думку дисертанта, треба сформулювати основні принципи аграрної інноваційної технологічної політики: встановлення розумних пропорцій між природними можливостями біосфери і людського організму та безмежними науково-технічними можливостями; адаптація інноваційних технологій до особливостей сільськогосподарського виробництва; екологізація агротехнологій тощо. Оновлення матеріально-технічного потенціалу в Україні у найближчій перспективі доцільно здійснювати за двома напрямами: перший передбачає розвиток галузей, що забезпечують аграрну сферу основними засобами, другий - інноваційне використання цих засобів уже в процесі виробництва. Інноваційний потенціал матеріально-технічних ресурсів спочатку варто спрямувати на продукування тих факторів виробництва, які зроблять прорив у інноваційних технологіях різних сфер аграрного сектора, а відтак зайнятися виробництвом у сільському господарстві ресурсів, що будуть інноваційними для інших сфер національної економіки.

В умовах насичення ринку благами, збільшення товарної пропозиції, зменшення попиту та загострення конкуренції на аграрних ринках потрібно вдосконалювати сільськогосподарський продукт, поліпшувати його якість, урізноманітнювати асортимент. За цих умов провідним принципом інноваційного розвитку стає ринкова потреба, а механізмом його здійснення - сукупність маркетингових заходів. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що маркетинг за природою - інноваційний, оскільки передбачає постійний рух від традиційного до нового. Вихідним моментом майбутньої ефективності маркетингових зусиль є своєчасна, повна та достовірна інформації про ринок, споживачів, конкурентів, посередників тощо. На думку дисертанта, особливо доцільно стимулювати розвиток системи інформаційно-консультаційного обслуговування аграрного виробництва.

Дисертант виходить з того, що найголовнішою проблемою маркетингових зусиль є ефективність. Обґрунтовано, що підвищення ефективності аграрного маркетингу можна досягти двома напрямами.

Перший - забезпечувати зростання корисності маркетингу без збільшення витрат; другий - знижувати витрати без зміни маркетингової корисності. Реалізація обох напрямів пов'язана з дієвістю механізму цін, тобто здатністю цінового механізму ефективно розподіляти інвестиційні ресурси, координувати процес маркетингу відповідно до споживчого попиту, усувати суперечності між маркетинговими фірмами та споживачами, які полягають у тому, що перші прагнуть максимального зниження витрат через скорочення асортименту сервісу. Отже, завдання аграрної маркетингової діяльності полягає у встановленні відносної рівноваги між витратами і рівнем задоволення потреб споживачів.

У п'ятому розділі “Соціальні аспекти розвитку аграрного підприємництва” досліджено вплив аграрного підприємництва на сільський соціум, розглянуто екологічні проблеми розвитку аграрного підприємництва, проаналізовано тіньову аграрну економіку і запропоновано напрями боротьби з нею.

У дисертації проаналізовано стан соціальної сфери села, яка характеризує стан і рівень розвитку сільського соціуму. Показано, що за роки трансформаційного періоду соціальна сфера села занепадала. До причин, які зумовили цей ресурс, варто віднести лібералізацію цін та їх зростання, зниження купівельної спроможності населення і відповідно - попиту на побутові послуги, недосконалість приватизаційних процесів на селі, що виявилося у банкрутстві об'єктів соціальної сфери та їх перепрофілюванні, блокуванні аграрних реформ антиреформістськими силами і на законодавчому рівні, і на рівні практичної реалізації на місцях.

Автор розвиває тезу про те, що в умовах нестабільності розвитку аграрного підприємництва, недосконалості чинного законодавства та регулятивної політики розв'язання частини соціальних проблем села повинні взяти на себе сільські підприємці. Необхідно формувати середовище соціально-відповідального аграрного бізнесу (СВАБ), що становить собою інтеграцію соціальних, екологічних, економічних аспектів діяльності підприємців та їхню взаємодію із громадою села. Потрібно підтримувати фермерів, котрі у середовищі сільських підприємців найближчі до статусу соціально-відповідального аграрного бізнесмена, усунути регуляторний і адміністративний тиск центральних органів влади на місцеве самоврядування, формувати інститути посередництва між бізнесом та цільовим соціальним клієнтом, розробити й ухвалити правове обґрунтування соціальної політики на селі.

У дисертації аргументовано тезу про те, що збільшення аграрного виробництва будь-якою ціною нині перестає бути першорядним завданням. На перше місце виходять якісні складники зростання, зокрема дотримання екологічних вимог. Політика сталого розвитку агроекосистеми, де екологічна складова є ключовою, відповідає стратегічним інтересам України і належить до головних чинників економічного зростання у найближчі десятиріччя. Дисертант доходить висновку, що найважливішими завданнями екологізації аграрного підприємництва є призупинення деградації ґрунтів, відтворення і підтримання їх родючості; застосування механізму економічної компенсації для власників деградованих земельних ділянок у випадку вилучення цих земель у запас; надання пільг тим власникам, котрі забезпечать відновлення потенціалу деградованих земель, підвищення їх родючості; створення ґрунтозахисного банку, установи, яка діяла б як комплексна, самостійна, регіональна агросистема з функціями довірчого управління агрокапіталами, тобто землями, що потребують екологічного захисту та відновлення ґрунтів і водночас захищені правами власності на землю; виробництво екологічно чистої продукції без застосування мінеральних добрив і засобів захисту рослин; збільшення виробництва генетично-модифікованої продукції, яку можна використовувати у технічних цілях; утилізація залишків отрутохімікатів, пестицидів, які залишилися від аграрних підприємств адміністративної економіки; контроль за якістю вироблених сільськогосподарських і харчових продуктів та створення задля цього єдиного контролю за всім харчовим ланцюгом.