Державна підтримка розвитку підприємництва в Україні

по-третє, простежується надмірне втручання державних інституцій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарське законодавство, безперервно змінюються;

по-четверте, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.

Без проведення великої приватизації, демонополізації та розвитку конкуренції сподіватися на здорове підприємництво не доводиться.

Конкурентні відносини в економіці, як показує світовий досвід, формуються тоді, коли одне підприємство припадає на кожні 100 осіб населення. До цього показника ми ще далекі.

Державні програми підтримки можуть виконуватися центральною чи місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цієї мети надаються державні субсидії.

На жаль, можливість регіоналізації втілення таких програм у перехідних економіках є досить сумнівною: місцева влада, як правило, не має потрібного досвіду, негативно ставиться до новонародженого підприємництва, є корумпованою та надто забюрократизованою. Через це значно доцільніше доручити функції підтримки підприємництва самому приватному сектору, принаймні, в більшій частині. Така практика є досить поширеною в усьому світі. За державою залишатиметься формування тих невід'ємних елементів соціально-економічного простору, які підприємницький сектор не спроможний створити самостійно, а саме:

нормативно-правового (адміністративного) забезпечення;

інституціональних засад розвитку бізнесу;

функціональних (цільових) форм державного регулювання .

Отже, нині економічне середовище в Україні не зовсім сприятливе для формування вітчизняного підприємництва через такі обставини:

по-перше, частка державної власності становить приблизно 40 %; по-друге,

функціонує ще чимало підприємств-монополістів, які протидіють конкуренції, а отже й розвитку підприємництва;

по-третє, простежується надмірне втручання державних інституцій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарське законодавство, безперервно змінюються;

по-четверте, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.

Без проведення великої приватизації, демонополізації та розвитку конкуренції сподіватися на здорове підприємництво не доводиться.

3.2 Шляхи вдосконалення державної підтримки підприємництва в Україні

Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:

стабільна національна кредитно-грошова система;

пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;

активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);

державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);

ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;

спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;

правова захищеність підприємництва;

формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач .

Необхідність такого захисту в Україні, здебільшого, проголошується у сфері права основними умовами підприємницької діяльності, які, здебільшого, відсутні в Україні, є:

ефективна та стабільна законодавча база щодо підприємництва;

розвинене антимонопольне законодавство та наявність достатніх {механізмів його реалізації;

3) ефективна система захисту інтелектуальної власності (винаходів, патентів, ліцензій та ін.);

проста процедура реєстрації підприємств, скорочення форм звітності та контролю за їхньою діяльністю, відсутність хабарництва і чиновницької сваволі у цій діяльності;

пільгове податкове законодавство.

Важливими умовами підприємницької діяльності в інших сферах є: стабільна політична ситуація; позитивна суспільна думка щодо діяльності підприємців; належний рівень культури підприємництва (тобто етики ділових відносин, духовних цінностей суспільства у цій сфері та ін.) .

В умовах перехідної економіки України доцільно ширше використовувати переваги сучасних форм фінансування підприємництва, таких як лізинг, овердрафт, факторинг, селенг.

Отже, для стимулювання підприємництва в Україні необхідно внести суттєві зміни в порядок надання державних кредитів і гарантій, розширити форми кредитування, забезпечити їх доступність, використовувати зарубіжний досвід.

Основними заходами держави у сфері фінансово-кредитної підтримки мають стати:

надання допомоги підприємцям у формі стартового капіталу;

лібералізація процедур надання позик;

стимулювання комерційних банків, інших кредитних установ і організацій щодо фінансування підприємництва;

запровадження системи гарантованих цільових позик під підприємницькі проекти .

Сприяння розвитку підприємництва в Україні неможливе без його науково-методичного забезпечення, що передбачає: проведення комплексу наукових досліджень, пов'язаних із проблемами розвитку підприємництва, зокрема малого та середнього, визначення найбільш ефективних форм і методів підтримки такого бізнесу; розроблення та впровадження нових підходів і методів щодо проведення аналізу та прогнозування розвитку цього сектору економіки; вивчення світового досвіду з питань формування державної політики сприяння розвитку підприємництва.

З метою стимулювання технологічного оновлення підприємництва держава може використовувати такі форми:

надання допомоги в проведенні досліджень і впровадженні інновацій;

сприяння інтенсифікації процесів передавання технологій;

залучення суб'єктів малого підприємництва до участі в реалізації науково-технічних програм;

надання консультативних послуг, зокрема щодо пошуку необхідних технологій або їх розробників, а також проведення науково-технічної експертизи об'єктів інтелектуальної власності на пільгових умовах;

визначення порядку передавання малому підприємництву «ноу-хау» та обладнання, розроблених раніше в інтересах силових міністерств;

створення мережі технопарків і технополісів, бізнес-інкубаторів, виробничо-технологічних центрів тощо;

стимулювання інноваційної діяльності малих підприємств і забезпечення їх інформацією про нову техніку та технологію;

стимулювання венчурного бізнесу, франчайзингових відносин між підприємцями та ін., що спонукатиме до зміцнення інноваційного характеру підприємницького сектору взагалі та малого бізнесу зокрема.

Позитивний досвід розвинених країн щодо підтримки малого бізнесу варто використати для розвитку вітчизняного малого підприємництва. Першими паростками могло б бути сприяння держави у становленні кредитних спілок, об'єднань підприємців, що дозволяють малому бізнесу самофінансуватись. Допомога держави, очевидно, мала б полягати в додаткових гарантіях на випадок неплатоспроможності позичальника .

Висновки

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинених країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво -- необхідна умова досягнення економічного зростання.

Підприємництво - це самостійна ініціативна систематична діяльність на свій страх і ризик щодо виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою отримання прибутку.

Підприємництво - самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутків, самореалізації та досягнення власної мети.

Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання фінансових коштів, матеріальних ресурсів, нематеріальних засобів інтелектуальної власності, інших активів і робочої сили з метою створення нового товару чи послуги і становить зміст підприємницької діяльності.

Нині економічне середовище в Україні не зовсім сприятливе для формування вітчизняного підприємництва через такі обставини:

по-перше, частка державної власності становить приблизно 40 %;

по-друге, функціонує ще чимало підприємств-монополістів, які протидіють конкуренції, а отже й розвитку підприємництва;

по-третє, простежується надмірне втручання державних інституцій у справи бізнесу, а правила економічної гри, зокрема господарське законодавство, безперервно змінюються;

по-четверте, кількість незалежних підприємств в Україні ще зовсім недостатня для формування конкурентних відносин.

Загальними принципами господарювання в Україні повинні бути:

забезпечення економічної багатоманітності й рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законодавством України;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини.

Особливу роль має відіграти запровадження постійного моніторингу державної підтримки підприємництва та механізмів регулювання діяльності в цій сфері, що дасть змогу відстежувати зміни та напрями його розвитку як на державному, так і на регіональному рівнях, а також своєчасно застосовувати важелі державного регулювання з метою поліпшення економічного клімату для здійснення господарської діяльності підприємницьких структур.

підприємництво державний фінансовий

Список використаної літератури

1. Андрєєв Б. Ф. Системний курс економічної теорії. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. - СПб „Леніздат”, Санкт-Петербург, 1998. - 574 с.

2. Башнянин Г. І., Медведчук С. В., Шевчук Є. С. Політична економія: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ, 2004. - 480 с.

3. Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник - К.: НІОС - 2000р. - 416с.

4. Ватаманюк З. Г., Панчішин С. М., Економіка. - К.: Либідь. - 384 с.

5. Воловець Я.В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. посіб. - К.: Алеута, 2005. - 199 с.

6. Гальчинський А.С., Єщенко П. С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. - К.: Вища школа, 1998. - 542 с.

7. Геєць В. М. та інші Перехідна економіка: Підручник. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

8. Жук Л. А., Правові основи підприємницької діяльності. - К.: Видавництво Європейського університету, 2003. - 292 с.

9. Кривенко К. Т. Політична економія. - К.:КНЕУ, 2001. - 501 с.

10. Кудряшов В. П. Фінанси: Навчальний посібник. - Херсон: „Олді-плюс”, 2002. - 351 с.

11. Крисоватий А. І., Кощук Т. В. Гармонізація оподаткування у парадигмі загальнодержавних інтересів // Фінанси України, 2004, №2, 109-117 с.

12. Крупка М. І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Атіка, 2002. - 344 с.

13. Леоненко П.М., Юхименко П.І, Ільєнко А.А. та ін. Теорія фінансів: Навчальний посібник/За загальною ред. О.Д. Василика. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 480 с.

14. Ляшенко Ю. І., Данілов О. Д, Затуренська В. О., Ходаківська В. П. та інші Фінанси. - Ірпінь: Національна академія ДПС, 2004. - 368 с.

15. Мочерний С.В., Політична економія: Навчальний посібник. - К.: „Знання-Прес”, 2002. - 687 с.

16. Мочерний С.В., Довженко М.В. Історія економічних вчень: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ-2000, 2004. - 480 с.

17. Мочерний С.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Академія, 2004. - 856 с.

18. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищ. Навч. закладів. - К.: Академія, 2001. - 472 с.

19. Небава М. І., „Теорія макроекономіки: Навчальний посібник”, Видавничий дім „слово”, Київ, 2003, 536 с.

20. Ніколенко Ю.В. та інші Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка. - К.: Либідь, 1998. - 272 с.

21. Чистов С.М. та інші Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru