Размещено на http://www.allbest.ru/

Природний та трудоресурсний потенціал України

економічний трудоресурсний потенціал

1. Структура природно - ресурсного потенціалу. Місце України в світових природних ресурсів і міра забезпеченості ними власних потреб

Відомо, що забезпеченість країни природними ресурсами - це важливий економічний і політичний чинник розвитку суспільного виробництва, а їх структура, запаси, якість, міра вивченості і напрям господарського освоєння мають безпосередній вплив на економічний потенціал території. Вивчення природних ресурсів, виявлення економічної ефективності їх територіальної концентрації і раціонального використання в народному господарстві є одній з головних проблем територіальної організації продуктивних сил. З цією проблемою пов'язаний ряд завдань регіонального характеру, а саме:

· дослідження структури, складу, запасів, економічної ефективності використання природних ресурсів на території держави, його економічних районів як природної основи формування регіональних господарських комплексів;

· вивчення територіальних форм зосередження природних ресурсів і можливостей їх господарського освоєння з метою комплексного розвитку господарства, ефективного використання мінерального, сільськогосподарського і інших видів сировини;

· економічна оцінка природних ресурсів в розрізі регіонів, адміністративних областей і прогнозування тенденцій їх використання в різних галузях відповідно до досягнень науково - технічного прогресу.

Україна відноситься до регіонів світу і Європи, ресурси яких добре освоєні і широко використовуються в господарській діяльності. Потенціал розвіданих мінеральний - сировинних запасів України - 7 трильйонів американських доларів. Відкрито і оцінено близько 500 родовищ.

Україна достатньою мірою забезпечена кам'яним вугіллям, залізними і марганцевими рудами, самородною сіркою, калійною і кам'яною сіллю, титаном, графітом, ртуттю, будівельними матеріалами.

Важливу роль грають земельні, агрокліматичні і рекреаційні ресурси. В той же час Україна відчуває дефіцит нафти і газу, руд кольорових металів, лісових ресурсів. Забезпеченість водою недостатня і нерівномірна. Якщо в середньому на одного жителя СНД доводиться 18 тисяч куб. метрів в рік, то в Україні 0,95 куб. метрів поверхневого стоку.

Найбільш посушливі Південь і Південній Схід України. Традиційно природні ресурси вивчалися по окремих видах, розглядалися їх об'єми, особливості розміщення на території регіону, країни. Далі стали проводитися дослідження територіальних поєднань ресурсів. Виникла потреба у загальній оцінці природних ресурсів, виявленні їхньої ролі в соціально - економічному розвитку країн і районів. Почало широко використовуватися поняття природно-ресурсний потенціал (ПРП) території. Воно відображує всю сукупність природних ресурсів певного регіону, країни і є важливим для оцінки природних можливостей території, раціонального її використання, визначення пріоритетних напрямів природокористування.

ПРП - це сукупність природних ресурсів території, які можуть бути використані в народному господарстві з врахуванням тенденцій науково-технічного прогресу.

Структуризація ПРП проводиться по наступним ознакам:

1. За походженням і природним властивостям ПРП поділяють на такі групи ресурсів:

1.1. Мінеральні ( паливно-енергетичні, рудні корисні копалини, нерудна сировина, будівельні матеріали );

1.2. Водні (поверхневий стік, підземні води);

1.3. Земельні (з врахуванням сільськогосподарського призначення і характеру рослинності);

1.4. Лісові (річний приріст деревини);

1.5. Фауністичні (мисливські, рибні, медоносні ресурси);

1.6. Природно - рекреаційні (території, придатні для створення санаторно-курортного, туристичного типів).

2. Залежно від призначення для використання людиною виділяють:

2.1. Енергетичні;

2.2. Сировинні і допоміжні промислові;

2.3. Їстівні (харчові, кормові, питні);

2.4. Оздоровчі;

2.5. Культурно - естетичні;

2.6. Кліматичні;

3. За принципом вичерпаності (екологічна класифікація):

3.1. Вичерпані;

3.2. Поновлювані (надолужуванні - рослинні, грунтові, водні);

3.3. Непоновлювані - мінеральні;

3.4. Невичерпні - енергія сонця, текучої води, вітри, кліматичні;

4. Економічна класифікація.

У основі лежить розділення на засоби виробництва і предмети вжитку. Виділяють:

4.1. Ресурси виробничої і невиробничої сфери. Ресурси невиробничої сфери прямого призначення - питна вода, риба, плодові чагарники і непрямого призначення - зелені насадження, водоймища, ресурси для лікування);

4.2. Галузевого і міжгалузевого призначення;

4.3. Одно - і багаторазового використання;

5. За обхватом території:

5.1. Глобальні (міждержавні);

5.2. Національні (загальнодержавні);

5.3. Регіональні;

5.4. Місцеві (локальні).

2. Кількісна і якісна оцінка ПРП

Оцінка природних ресурсів одна з важливих проблем в регіоналістиці, оскільки кількість і якість природних ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, який має великий вплив на господарський розвиток регіонів, їх спеціалізацію і місце в територіальному розподілі праці.

Оцінка природних ресурсів включає 3 аспекти.

1. Кількісна оцінка.

В даному випадку вимірюється об'єм ресурсів, сила дії тих або інших природних чинників. Такий вимір зазвичай проводиться у фізичних одиницях. Наприклад, запаси нафти вимірюються в мільйонах тонн, запаси деревини - в метрах кубічних і т. п. Величина запасів зростає при збільшенні розвіданості ресурсів і зменшується у міру їх використання.

2. Технологічна оцінка.

В даному випадку враховується стан вивченості ресурсів, включаючи їх придатність для різних цілей, міра їх доступності. Часто технологічна оцінка має словесне вираження: «придатно без обмеження», «обмежено придатно», «непридатно». Інколи технологічна оцінка виражається в балах, категоріях. Наприклад, ліси 1-го - 5-го бонітету. (Бонітет - показник продуктивності).

Запаси корисних копалин при технологічній оцінці діляться на дві групи:

1) балансові;

2) забалансові.

На основі технологічної оцінки складаються кадастри - систематизоване зведення відомостей, що складається періодично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об'єктом. У Україні ведуться кадастри: лісовий, земельний, водний, родовищ корисних копалини та ін.

3. Економічна оцінка

В даному випадку враховується визначення в грошових одиницях максимального народногосподарського ефекту від використання певного ресурсу. Вартісні оцінки в умовах ринкової економіки використовують величини поточних світових і внутрішніх цін, що склалися на даний момент, на ресурси. Складність вартісних оцінок полягає в тому, що деякі види природних ресурсів оцінити дуже важко. Наприклад, складно оцінити атмосферне тепло, воду. Проблема поточних світових і внутрішніх цін також є вельми непростою.

Визначилися дві групи економічних оцінок природних чинників:

1)відносно оцінки ресурсів - характеризують економічні результати використання природних ресурсів;

2)відносно оцінки довкілля - враховують економічні наслідки дії на природне довкілля. Найчастіше беруться показники економічних витрат від забруднення, порушень природного середовища.

Поняття «Економічна оцінка природних ресурсів» широко дискутується в спеціальній літературі.

Академік А.Мінц пропонує при економічній оцінці природних ресурсів враховувати вплив територіальних відмінностей і природних особливостей цих ресурсів на продуктивність суспільної праці.

Нерівномірність їх просторового розміщення вимагає обліку різниці в об'ємах ресурсів оцінюваних об'єктів. Критерій оцінки - порівняльна економічна ефективність використання певного джерела ресурсу або їх територіального поєднання. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих різних сумарних витратах живої і матеріалізованої праці. Враховуючи це, показниками ефективності мають бути:

· собівартість, що характеризує поточні витрати;

· капітальні вкладення, що виражають величину одноразових витрат.

Залежно від практичної значущості розробляють:

1) поелементну оцінку окремих джерел природних ресурсів;

2) оцінку територіальних поєднань різних природних ресурсів;

3) оцінку природних умов життя або виробництва.

Академік С.Г.Струмілін і його послідовники пов'язують оцінку природних ресурсів з витратами на їхнє освоєння і відтворення. Ряд учених (Л.Канторовіч, В.Немчинов, М.Федоренко) стверджує, що показниками оцінки природних ресурсів є диференціальна рента, диференційовані сукупні доходи, валова продукція або ефект від експлуатації ресурсів.

В даний час для економічної оцінки природних ресурсів застосовують два методичні підходи: витратний і рентний.

При витратному підході, використовуваному значно частіше, вартісна оцінка природних ресурсів грунтується на обліку суспільних витрат на їх господарське освоєння і експлуатацію - пошук, розвідку, підготовку до експлуатації корисних копалини, меліорацію, рекультивацію та ін. В практиці господарських розрахунків ці оцінки застосовуються для таких ресурсів:

· мінеральна сировина і паливо - витрати на розвідку і освоєння;

· грунтові і лісові ресурси - витрати на відновлення;

· атмосферне повітря і вода - витрати на очищення від забруднення і ін.

При рентному підході природні ресурси можуть оцінюватися двома способами:

· по ефекту (прибутку), який дає використання даного ресурсу в народному господарстві;

· за додатковими витратами на компенсацію втрат прибутку в разі виключення даного ресурсу з природокористування.

Наприклад, для сільськогосподарського підприємства економічна оцінка відпрацьованої землі визначається витратами на можливу рекультивацію, меліорацію, внесення добрив і проведення інших робіт, направлених на підвищення родючості. В разі виключення цих земель з сільськогосподарського звороту, їх оцінка може спиратися на рентний підхід, або вартість продукції, яку недотримують в разі втрати землі. При компенсаційному підході - це витрати на відшкодування продукції шляхом освоєння нових земель (як правило гіршої якості) або підвищення родючості вже експлуатованих. Виведення земель з господарського звороту може бути виправданим лише тоді, коли економічний результат від нового (альтернативного) використання площ перевищить ефект (додаткові витрати на компенсацію витрат) від їх колишньої експлуатації.

При формуванні економічних оцінок природних ресурсів враховуються наступні особливості:

· для сільськогосподарських земель - розмір річної ренти з даної ділянки землі;

· для родовищ корисних копалини - максимально можлива вартість виробленої річної продукції (включаючи всі здобуті компоненти), визначена в замикаючих витратах при розрахунку приведених витрат при експлуатації родовищ;

· для лісових ресурсів - вартісною вихід ділової деревини з даної ділянки лісу;

· для водних ресурсів - економічний ефект від використання одиниці водних ресурсів або додаткові витрати на водозабезпечення при оптимальному його рівні;

· для рекреаційних ресурсів - господарський ефект від використання ресурсів для відпочинку і лікування і витрати на досягнення вказаного ефекту.

Економічна оцінка природних ресурсів включає облік безлічі чинників (економічних, спеціальних, технічних, еколого-географічних), які визначають просторові відмінності і значущість природних ресурсів для економіки. Так, при економічній оцінці мінеральних ресурсів, використовуються параметри: розміри запасів і концентрація їх на одиницю площі; якість корисної копалини, його склад і властивості; умови експлуатації; потужність пластів і умови їх залягання; річний об'єм видобутку; транспортні умови і рівень освоєності території; витрати виробництва на одиницю продукції.

Названі оцінки не дають можливість визначити зміни економічній цінності природних ресурсів унаслідок їх використання у виробничому процесі. Це вимагає розробки третього підходу, що полягає в оцінці економічних результатів від зміни якості ресурсів.

Під економічними витратами, що визначають дію на довкілля, мають на увазі виражені у вартісній формі фактичні і можливі збитки, які несе народне господарство із-за забруднення середовища, або додаткові витрати на компенсацію цих збитків. Слід розрізняти витрати на уникнення забруднення і витрати на компенсацію збитків. Перші застосовуються на самому початку для зменшення шкідливих викидів (будівництво очисних споруд і ін.). За змістом економічні витрати від забруднення довкілля являють собою екологічну складову суспільно необхідних витрат, або це витрати суспільства, заподіяні негативним впливом на різні елементи середовища процесів виробництва і вжитку продукції.

Це, в першу чергу, витрати, пов'язані з впливом забруднення на здоров'ї людей (недоотримання національного доходу, додаткові витрати на лікування і профілактику хвороб), витрати з соціальних фондів, додаткові витрати на компенсацію інтенсивного використання ОПФ, ЖКХ і обумовлені цим різні виплати, недовироблення продукції сільського господарства.

Еколого-економічна оцінка розраховується таким чином:

C_I = ПДК_I п ? 1, (1)

де C_I - фактична концентрація і-х речовин;

ГДК_I - гранично-допустима концентрація і-х речовини.

Якщо це співвідношення неможливо витримати, то розрахунок виробляють по формулі:

V=ПДВ ? 1, (2)

де V- об'єм викидів забруднюючих речовин;

ГДВ - гранично допустимий викид цих речовин.

У зв'язку з розробкою нових нормативів і стандартів ГДК и ГДВ можна замінити іншими показниками:

З_I ? З_б, (3)

де З_I - приведені витрати в і-м варіанті будівництва;

З_б - приведені витрати на базовому підприємстві.

З декількох варіантів вибирають оптимальний.

Також розраховують екологічну оптимальність, критерієм якої є мінімальний вплив об'єкту на довкілля:

П = Pм+К_З >min, (4)

де Pм - ресурсомісткість об'єкту.

Pм =?О R:A, (5)

де O - обсяг спожитого ресурсу;

R - економічна оцінка ресурсу;

A - річний обсяг виробництва продукції;

К_З - коефіцієнт забруднюючого впливу об'єкту будівництв.

К_З =? (R?V?):A, (6)

де R?- економічна оцінка одиниці умовних викидів;

V?- умовний обсяг викидів в повітря або воду;

А - річний обсяг виробництва продукції.

В результаті вибирають мінімальний за показниками результат, потім оцінюють економічну ефективність природоохоронних заходів.

Е= [(C_б-С) +( К_б-К) Е_н]A+(У-У_б) А, (7)

де C_б, С - поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції;

К_б, К - питомі капітальні вкладення;

А - річний обсяг виробництва;

У, У_б - річне попередження витрат одиниць продукції;

Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності.

4. Інтегральний ПРП

Для структурного аналізу ПРП України застосований метод компонентно - територіального балансу (КТБ). При цьому використано два види показників. Перший показує долю певного регіону в його загальнодержавному потенціалі, а другий - долю ресурсу в інтегральному потенціалі регіону. Кожен стовпчик балансу показниками іншого вигляду розкриває компонентну структуру ПРП регіону або країни в цілому (підсумковий стовпчик). Строчки за допомогою першого вигляду показника фіксують територіальні структури окремих ресурсів як компонентів ПРП. Територіальну структуру інтегрального ПРП відображує підсумкова строчка балансу (табл. 1).

Головним ресурсом України по долі в ПРП є земельні ресурси ( 44,4%). Переважаюча їх роль характерна для більшості регіонів. Лише у Донбасі і Промисловому Придніпров'ї головним компонентом в ПРП є мінеральні ресурси, а в Українських Карпатах -водні. Особливо велика роль земельних ресурсів в Поділлі (76%), Причорномор'ї (69,1%), Київському Придніпров'ї (61,3%) і Лівобережному Придніпров'ї (61,9%).

Таблиця 1. Компонентна структура природно-ресурсного потенціалу в економічних регіонах і областях України.

Регіоні області	Сумарній Потенціал (від сумарного в Україні)	Потенціал ресурсів
		мінеральних	водних	земельних	лісових	Фаун.	Природних рекреаційних
Східній	49,4	50,9	8,4	32,7	1,4	0,4	6,2
Західній	35,1	6,6	17,1	55,0	9,3	0,5	5,1
Південній	15,5	5,1	18,7	57,4	1,3	0,6	16,9
Всього по Україні	100		13,1	44,4	4,2	0,5	9,5

Якщо доля ресурсу в ПРП не нижче середнього значення (в даному випадку 16,7%), то його вважають основним. До основних ресурсів України відносяться мінеральні ресурси (28,3%). Земельні ресурси є основними в Українських Карпатах (26,1%) і в Промисловому Придніпров'ї (28.8%). Серед основних ресурсів регіонів знаходяться і водні ресурси (Крим, Причорномор'я, Західне Полісся). Тут їх роль, особливо в Криму (19,3%), трохи завищена, що обумовлене недосконалістю вихідної оцінки ПРП, а також обліком природних рекреаційних ресурсів (Крим, Українські Карпати).

Сумарна доля головного і основних ресурсів регіону відображує масштаб ресурсної концентрації. Найбільше його значення спостерігається в Криму (87,9%), а найменше в Київському Придніпров'ї (61,3%). В Україні він складає 72,7%, що наближається до середнього значення (74,7%).

Проте аналіз рівня ресурсної концентрації дає іншу картину. В середньому на один головний і основний ресурс найбільша частина доводиться на Поділлі (76%). Декілька відстає Донбас (73,2%). Досить значні рівні ресурсної концентрації в Київському Придніпров'ї (61,3%) і Лівобережному Придніпров'ї (61,9%). У цих чотирьох регіонах немає основних ресурсів, тому рівень концентрації повністю визначається долею головного компонента ПРП. Середнє значення рівня ресурсної концентрації в регіонах складає 44,5%. У Україні рівень ресурсної концентрації складає 36,3%. Найменший рівень в Українських Карпатах (25,2%), а в останніх регіонах він не перевищує середнього значення.

На основі розрахунків, проведених В.П.Руденко, області України згруповані по рівню загальної забезпеченості потенціалом природних ресурсів (у балах).

Якщо середній бал в Україні прийняти за 100, тоді:

1. До областей з найвищим ПРП входять: Луганська, Дніпропетровська, Автономна Республіка Крим, Чернігівська, Кіровоградська, Херсонська, Донецька, Миколаївська (більше 110 балів);

2. Друга група областей має показник 100 - 110 балів: Полтавська, Закарпатська, Черкаська;

3. До третьої групи відносяться області:: Запорізька, Сумська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська (90 - 100 балів);

4. Четверта група: Хмельницька, Волинська, Івано-Франківська області (80 - 90 балів);

5. П'ята група: Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Рівненська, Чернівецька (до 80 балів).

Таким чином, четверта і п'ята групи областей недостатньо забезпечені ПРП.

Якщо розглянути компонентну структуру ПРП областей України, то до областей з явним переважанням мінеральних ресурсів в їх загальному ПРП можна віднести Луганську, Донецьку, Дніпропетровську (доля потенціалу мінеральних ресурсів біля або більше 70% у загальному природному потенціалі). До областей найбільш забезпеченим земельними ресурсами відносяться: Вінницька, Тернопільська, Хмельницька, Одеська, Кіровоградська, Полтавська, Черкаська, Миколаївська, Херсонська, Сумська (від 65 до 80% у загальному природному потенціалі). Це області лісостепової і степової зон.

Близько 50% в природному потенціалі складають земельні ресурси в таких областях, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Харківська, Запорізька, Чернівецька і в Луганської області. У 18 областях України ресурсну забезпеченість визначають, перш за все, земельні ресурси.

Характерно, що регіони Українських Карпат (Львівська, Закарпатська, Івано-Фрнківська, Чернівецька області) відрізняються на загальному фоні поєднанням трьох видів природних ресурсів: водних, лісових, природно - рекреаційних (від 45 до 75% по сумі 3 компонентів ресурсного потенціалу).

5. Характеристики елементів ПРП

5.1 Мінеральні ресурси

Мінеральні ресурси - це викопні багатства (паливні, рудні і нерудні), а також природні розчини солей озер, морів і підземних вод. Головна їх особливість - нерівномірне поширення в земній корі. При цьому кожен вид ресурсу має свої закономірності освіти і розміщення. В Україні є значні і всілякі мінеральні ресурси.

Мінеральні ресурси - важливий чинник формування народногосподарських, особливо, промислових територіальних комплексів. Використання мінеральних ресурсів впливає на розвиток продуктивних сил, територіальну структуру і громадську організацію виробництва, на зміну довкілля, умови життя людей, їх розселення і на інші важливі суспільні явища.

По характеру використання мінеральні ресурси діляться на 3 групи:

1. Паливно-енергетичні (нафта, природний газ, вугілля, торф, горючі сланці, уран);

2. Металорудні (руди чорних, кольорових, рідких і благородних металів);

3. Нерудні:

а) нерудна сировина для чорної металургії;

б) гірничо-хімічна сировина;

в) агрономічна сировина;

г) будматеріали;

д) коштовні і вироби камені.

Поклади корисних копалини мають різну міру вивченої і різну міру точності оцінки. Залежно від міри розвіданої, запаси в Україні підрозділяються на чотири категорії: А, В, С1, С2.

А - це запаси, вивчені і розвідані з найбільшою детальністю;

В і С1 - запаси, розвідані з відносно меншою детальністю;

С2 - запаси, оцінені заздалегідь.

Промислові запаси визначаються як сума запасів по категоріях А+ В + С1 без втрат.

Окрім запасів цих категорій, які підраховуються зазвичай по окремих родовищах, виділяються прогнозні запаси (тобто передбачувані, невивчені) для оцінки потенційних можливостей нових рудних зон або районів, басейнів і перспективних територій. Сумарні запаси корисних копалини району, басейну, республіки або країни в цілому (тобто всі запаси, вивчені або розвідані, а також прогнозні) об'єднуються в загальногеологічні запаси.

По своєму господарському призначенню запаси корисних копалини поділяються на дві групи:

а) балансові (кондиційні) - це ті запаси, використання яких економічно доцільно в даний час і які задовольняють промисловим вимогам, як за якістю сировини, так і за гірничотехнічними умовами експлуатації;

б) забалансові (некондиційні) - це ті запаси, використання яких, в даний час, економічно недоцільно унаслідок малої потужності покладів, низького вмісту коштовного компонента, особливої складності умов експлуатації, необхідності вживання дуже складних процесів переробки, але які надалі можуть бути об'єктом промислового освоєння.

Вивчення мінеральних ресурсів країни, економічного району проводяться в галузевому, функціональному і територіальному аспектах.

Галузевий аспект дослідження мінерально-сировинних ресурсів полягає у вивченні корисних копалини з точки зору можливості розвитку гірничопромислових галузей і визначення їх ролі в структурі промисловості району.

Функціональний аспект - економіко-географічна типізація по особливостях впливу на комплексоутворення і функцію районного промислового комплексу.

Мінерально-сировинні ресурси району по участі в територіальному розподілі праці діляться на чотири групи:

1. Ресурси міждержавного значення з високими якісними показниками і значними запасами;

2. Ресурси загальнодержавного значення;

3. Ресурси регіонального значення;

4. Ресурси місцевого значення, що не впливають на розвиток міжрайонного розподілу праці із-за невеликих запасів, складних умов розробки або поширення запасів по всій території країни.

За рівнем комплексоутворюючого впливу корисні копалини розподіляють на 3 класи:

· клас «А», на основі яких формуються складні комплекси. Наприклад, Донбас - на базі вугілля, Придніпров'я - на базі залізних і марганцевих руд;

· клас «Б», на основі яких формуються невеликі комплекси (вузли і центри);

· клас «В», що не мають комплексоутворюючого значення.

Визначення ролі мінеральних ресурсів у формуванні внутрішньорайонних функціональних систем (районних циклів виробництва і галузевих інтеграцій) - важливе завдання функціонального аспекту дослідження.

Цикли виробництв - складне функціональні утворення, що формуються на базі мінеральних ресурсів. Їх значення посилюється тим, що саме формування циклів забезпечує найбільш комплексне використання наявних ресурсів і гарантує пропорційність в розвитку переробних ланок.

Цикли можна розділити на одностержневі і багатостержневі. Для одностержневих циклів характерний один вертикальний ланцюг виробництв, що здійснюють основний технологічний процес. Структура багатостержневого циклу значно складніша.

Територіальний аспект економіко-географічного дослідження мінеральних ресурсів передбачає вивчення характеру розміщення корисних копалини на території району і форми зосередження родовищ, інакше кажучи, аналізується територіальна структура мінеральних ресурсів району.

Враховуючи найбільш істотні особливості територіального зосередження родовищ (масштаби, морфологію і ін.), можна виділити такі основні їх форми: кущ, макрокущ, район, макрорайон, зона.

Кущ - поєднання два або декількох родовищ на порівняно невеликій території (приблизно 1000 кв.км ). Кущу властивий високий рівень територіальної концентрації запасів корисних копалини.

Завдяки цьому їх можна експлуатувати, використовуючи загальні підземні дороги, будівельну базу, джерела водопостачання і ін. Кущі можуть входити в значніші форми зосередження родовищ або бути самостійним елементом територіальної структури мінеральних ресурсів. Це основа формування виробничо-територіальних комплексів.

Макрокущ - об'єднує до 20 родовищ на площі до 2500кв.км. Принцип освоєння - спільність експлуатації. Макрокущ об'єднує кущі і окремі родовища. Він може бути самостійним елементом або входити в район або зону.

Район - розміщення значної кількості родовищ на площі 2000 - 3000 кв.км. Він складається з окремих родовищ, кущів, макрокущів. Залежно від концентрації родовищ, райони бувають 3 видів:

1) простій, що складається з родовищ, розміщених рівномірно;

2) кущовий, в якому запаси розосереджені у вигляді кущів;

3) змішаний, такий, що складається з кущів і окремих родовищ.

Макрорайон - в основному представлений геологічними басейнами з компактно розміщеними родовищами на площі більше 3000 кв.км.

Зона - найбільш крупна і складна форма територіального зосередження родовищ корисних копалини, що займає площу одного або декількох економічних районів. Для неї характерні велика територія і складність внутрішньої структури. У зону можуть входити райони, мікрорайони, кущі, макрокущі і окремі родовища.

На території України виділяється 4 зони скупчення родовищ:

1. Криворізько-Запорізька (залізна і марганцева руди);

2. Донбаська (вугілля, куховарська сіль, ртуть, будівельні матеріали);

3. Прикарпатсько-Львовска (газ, нафта, вугілля, куховарська і калійна солі, сірка);

4. Левобережно-Прилуксько-Ізюмська (нафта і газ).

Оцінка мінерального потенціалу базується на показниках умовної річної продуктивності відповідних покладів, помножений на розрахункові терміни їх експлуатації.

Ресурсозабезпеченість - співвідношення між величиною запасів і масштабами їх використання. Забезпеченість мінеральними ресурсами виражається кількістю років, на які вистачить розвіданих запасів при сучасному використанні. Забезпеченість лісовими, водними, земельними ресурсами визначається їх запасами з розрахунку на душу населення.

У таблиці 2 приведено порівняння ресурсозабезпеченісті України і окремих Європейських країн.

Таблиця 2. Запаси основних корисних копалини на душу населення України і деяких Європейських країн.

Країна	Умовне паливо в нафтовому еквіваленті 1000 газу =1 т. нафти	Залізняк, т.	Марганцеві руди, т.	Кам'яне вугілля, т.	Буре Вугілля, т.
Україна	26,17	528,2	41,50	851,80	60,20
Великобританія	28,20	33,9	-	95,00
Франція	1,30	39,0	-	25,50	1,31
Німеччина	3,80	5,3	-	33,30	916,70
Італія	4,30	0,7	0,01	0,17	0,35

5.2 Земельні ресурси

Земельні ресурси - головний ресурс України (44,4% в структурі ПРП), основа розвитку сільського господарства. Це одночасно продукт природи, відновлюваний природний ресурс. Земельні ресурси незамінні іншими видами ресурсів і поєднують функції предмету і засобів праці. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями складає 0,8 га на одного жителя, у тому числі ріллею 0,65 га. Площа орних земель складає близько 33 990 тис. га, пасовищ - 6 758 тис. га (на 1. 01. 2008).

Структура грунтового покриву:

1. Різновиди чорноземів орних земель - 55%;

2. Опідзолені і деградовані чорноземи - 10%;

3. Каштанові грунти - 9%;

4. Підзолисті грунти - 7%;

5. Сірі лісові грунти - 6,7%;

6. Солонцюваті грунти - 2,5%;

7. Лугові грунти - 2%;

Слід зазначити, що на Україну доводитися 27% чорноземів світу. В Україні частка сільськогосподарських угідь в загальній структурі земель складає 70%, орних земель - понад 55%, що є одним з найбільш високих показників в Європі і світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає від 0,15га на одного жителя в Закарпатті, до 1,3 - 1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому по Україні - 0,78 га (для порівняння: у Великобританії - 0,12 га, в Германії - 0,20 га, в середньому по Європі - 0,26 га, в світі - 0,29 га).

Розораність земель в Лісостеповій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, досягаючи 70% і більш. Це викликає розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водній, так і вітровій ерозії. Доля еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37% ріллі, що складає понад 12 млн. га. З кожного гектара землі щорік змивається від 5 до 25% грунту, в основному верхнього, найбільш родючого шару, що наводить до зменшення врожайності на 30 -70% і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найбільш еродованих землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести в категорію несільскогосподарських, перш за все лісових земель.

У зв'язку з економічними реформами, які проводяться в Україні, зміниться склад землекористувачів. До 1990 р. дуже високою була доля державного сектора: радгоспів і колгоспів, промислових, транспортних і інших несільскогосподарських підприємств і установ. І лише мало чим більше 4% земель використовувалися як присадибні. З 1991 р. почався процес передачі землі в користування, а з прийняттям відповідного законодавства і у власність фермерським господарствам. Процес приватизації землі продовжуватиметься, і в державній власності повинні залишитися лише ті угіддя, які необхідні для виконання загальнодержавних функцій (землі під підприємствами державної промисловості, найважливішими дорогами, водними і природоохоронними об'єктами). Інші перейдуть в приватну, комунальну, кооперативну і інші форми власності.

Для того, щоб нові власники раціонально використовували землю, необхідно створити новий детальний земельний кадастр, тобто зібрати достовірні відомості про розміри і якість грунтів, їх родючість, господарське використання і оцінити їх вартість. Основні розділи земельного кадастру - це дані про бонітіровку грунтів і їх економічна оцінка. Бонітіровка (від лат. Bonitas-доброякісний) грунтів здійснюється на основі вивчення природної родючості і виражається в бальній оцінці (максимально 100 балів).

Потенціал земельних ресурсів оцінюється як кількість продукції, вирощений на одиницю площі сільськогосподарських угідь, помножений на загальну площу.

5.3 Водні ресурси

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту. Загальний об'єм річного стоку дорівнює 210 км³, у тому числі 130 км³ формуються за межами України. В середньому водозабезпеченість одного жителя країни водою місцевого стоку складає 1000 м³, що в 18 разів менше, ніж в Росії. Найвища водозабезпеченість жителів в західних і північних областях. Ресурси підземних вод складають 5,6 км³.

Основна маса річкового стоку доводиться на Дніпро - 53,5 км³, Дністро - 8,7 км³. Сіверський Донець - 5 км³, і Південний Буг - 3,4 км³.

Всього на території України понад 73 тис. річок. Найбагатоводніший - Дунай. Його стік за рік складає 123 км³. В той же час екологічні проблеми Дунаю дуже гострі, а його воду для зрошування можна використовувати лише після очищення.

Близько 11 км³ води акумулюють 3000 озер, у тому числі 2,5 км³прісної, 80 водосховищ і 20000 ставів мають запас води 24 км³. Найкрупніші озера і лимани знаходяться в Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного і Азовського морів, в Криму.

Штучні водоймища створені на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Дінці. Вони займають територію близько 7000 км³, а це означає, що рівно стільки орних земель було вилучено в Україні з сільськогосподарського звороту.

Запаси підземних вод в Україні складають майже 20 км³, і зосереджені в основному на півночі і заході. Глибина їх залягання вагається від 100м на півночі до 600м на півдні країни. Серед підземних вод особливо важливу роль грають мінеральні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатується.

У Карпатах, Закарпатської області і на півострові Крим, в Кримських горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо вивчені.

Вжиток води в Україні щорік зростає. Найбільшим споживачем води є промисловість, на другому місці - сільське господарство - 15 км³, на третьому - комунальне - 4 км³.

Берегова лінія України складає близько 2000 км. Чорне море (майже 420000) має велике господарське значення. У нім водиться 180 видів риб, більшість з яких промислові. Є коштовні водорості. Окрім транспортного, море має велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море (близько 40000 км³) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководість сприяє хорошому прогріванню води, дає можливість використовувати побережжя для відпочинку і лікування людей.

При оцінці потенціалу водних ресурсів виходять із загального економічного ефекту, отриманого від використання її в головних галузях (наприклад, в зрошуваному землеробстві).

5.4 Лісові ресурси

Площа лісів України складає 8,6 млн. га, з них 6,9 млн. га займають ліси державного фонду. Лісовкрита площа в середньому складає 14%, у тому числі в західній і північній частинах - 30-40%, в Карпатах - понад 40, в Поліссі - 25,7, в Криму - 10, Степу - 4% . 75% лісових площ займає високопродуктивний деревостій. Річний приріст деревини складає понад 30 млн. км³. На хвойні ліси доводиться 54% запасів деревини, у тому числі на сосну - 35%, вона в основному поширена в Поліссі. Близько 40% запасів деревини - твердолистяні породи: дуб - 22%, бук - 13%, граб - 2%. Серед листяних порід переважають береза, осина, вільха, липа, тополя. Важлива роль лісів в заготівці ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Потенціал лісових ресурсів розраховують за вартістю 1 деревини, помноженого на середньорічний приріст.

5.5 Рекреаційні ресурси

Майже у всіх областях України є рекреаційні ресурси, серед яких переважають санаторно-курортні. Усесвітньо відомий своїми санаторно-курортними умовами південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і Автономна Республіка Крим). Унікальний по своїм можливостям Південний берег Криму. Окрім кліматичних ресурсів, район багатий ресурсами лікувальних грязей.

Другим районом рекреаційних ресурсів є район Карпат, який має умови для організації як літнього, так і зимового відпочинку.

У Сваляві, Синяві і Усть-Чорні є мінеральні води. Особливо багата мінеральними водами Львівська область (Трускавець, Моршин, Сходніца, Великий Любен). Лікувальні грязі є в Івано-Франківській і Тернопільській областях. На кордоні Тернопільської і Хмельницької областей відкриті великі запаси мінеральних вод.

У рекреаційних цілях використовується ландшафт Західного Полісся, особливо Шацькі озера.

У Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових вод, а в Полтавській (Миргород) - хлоріднонатрієевих. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'янськ і Святогорськ (Донецька область).

6. Раціональне природокористування і ресурсозберігання. Головні напрями використання ПРП

У другій половині 20 століття дія суспільства на природу різко зросла, прискорилося перетворення природних ландшафтів на антропогенні, із зростанням вжитку ресурсів збільшилася кількість відходів господарської діяльності. Так виникли дві взаємозв'язані проблеми:

1. Раціональне використання природних ресурсів;

2. Охорона довкілля.

Природокористування - це сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу і способи його збереження. Компонентами природокористування є:

a. Ресурсозберігання;

b. Перетворення природного середовища;

c. Відтворення природних ресурсів;

d. Охорона середовища мешкання.

Природокористування ділять на раціональне і нераціональне. Під раціональним природокористуванням розуміють систему діяльності, направлену на економну експлуатацію природних умов і ресурсів, і найбільш ефективний режим їх відтворення з врахуванням інтересів господарства і збереження здоров'я людей, або високоефективне господарювання, що не наводить до різких змін природноресурсного потенціалу, до яких соціально, екологічно, економічно не готове людство.

Принципами раціонального природокористування є: оптимальність, взаємозалежність природи і суспільства, екологізація виробництва, збереження просторової цілісності природних систем та ін.

Особливе значення раціональне природокористування і ресурсозберігання мають для України з її ресурсоємною економікою.

Великих масштабів досягло в Україні забруднення довкілля.

Під забрудненням довкілля розуміють небажану зміну її властивостей в результаті антропогенного вступу різних речовин і з'єднань. Несприятлива екологічна ситуація - результат розвитку природоемких галузей, переважання ресурсо- і енергоємних технологій у виробництві, сировинній орієнтації експорту, відсталих методів природокористування, незавершеної природоохоронної політики.

Помірне забруднені території складають майже 150 тис. км², тобто приблизно 24% площі України. Умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом ледве менше третини території країни. Останні дві третини - це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території разом узяті займають також майже третина площі республіки (29,5%). Виділяються чотири великі ареали цього забруднення:

Полісся, Середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізько-Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: північна Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цієї міри забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха і екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать окрім тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5 - 45, а грунтів в 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області і найпівнічніша смуга Криму.

Істотно впливає на погіршення екологічної обстановки України воєнно-промисловий комплекс.

Останніми роками екологічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися, не дивлячись на скорочення навантаження на природу у зв'язку з економічною кризою виробництва.

Основний збиток, який наносився господарству України в результаті погіршення довкілля, включає:

а) руйнування «людського капіталу» країни (погіршення здоров'я населення, зниження тривалості життя, збільшення смертності). По існуючих оцінках, 20 - 50 % продуктів харчування містять отрутохімікати, нітрати, важкі метали в концентраціях, небезпечних для здоров'я;

б) виснаження ресурсної бази. Значна частина поверхневих вод втратили питне значення, близько 30 % підземних вод, придатних до експлуатації, небезпечно забруднені. Під відвалами і відходами зайняті великі площі земель, особливо в Донбасі і Придніпров'ї, де розробляється більше 500 родовищ, накопичено близько 6 млрд. тонн відходів у вигляді териконів, відвалів;

в) екологічна деградація зв'язана і із загрозою для міжнародного положення України, особливо у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, масштабність якої сумніву не підлягає.

Таким чином, національну мету стійкого розвитку України неможливо розглядати від загальносвітової мети. Вона може бути сформульована так: досягти такого розвитку суспільства, при якому сумарна дія на довкілля залишається в межах загальної господарської ємкості біосфери і в той же час задовольняються потреби як нинішнього, так і майбутнього покоління нації. Глобальний перехід до стійкого розвитку, що декларує конференцією ООН з довкілля (Ріо-де-Жанейро, 1992г.), - об'єктивна реальність людства.

Необхідність зміни техногенного розвитку на «стійке» очевидна. Без «екологізації» оздоровлення економіки і подальше економічне зростання неможливі.

Існують три обмеження техногенного розвитку:

а) екологічне, яке обумовлене вичерпанням і погіршенням природних ресурсів, забрудненням довкілля;

б) економічне, пов'язане із зростаючою диспропорцією між тим, що вкладається у використання і видобуток природних ресурсів засобами і отримуваними результатами. З кожним роком експлуатація природних ресурсів вимагає все більше питомих витрат на одиницю продукції;

в) соціальне, пов'язане із захворюваністю населення, міграційними проблемами, що викликаються деградацією довкілля.

Основні шляхи вирішення проблем екологізації економічного розвитку та формування стійкого типа економічного розвитку:

- структурна перебудова економіки, зміна сировинній орієнтації експорту;

- розробка і вживання природозберігаючих або безвідходних технологій, замкнутих циклів виробництва, глибоко продумане, найбільш раціональне розміщення «брудних» виробництв;

прямі природоохоронні заходи: будівництво різного роду очисних споруд, фільтрів, створення територій, що охороняються, рекультивація.

Принциповим для вирішення проблем формування стійкого типа розвитку є питання про механізми реалізації екологічної політики. Існують два можливі механізми екологічного регулювання:

- пряме регулювання за допомогою адміністративно-законодавчих важелів (нормативно-правові, адміністративно-контрольні заходи, судові переслідування, адміністративні санкції аж до закриття підприємств);

- економічне регулювання за допомогою економічних важелів (податки, платежі за користування ресурсами, платежі за забруднення довкілля, субсидії, позики, заставні вкладення і страхування на випадок непередбачених екологічних ситуацій і ін.)

Для України перехід до стійкого розвитку ускладнюється труднощами перехідного періоду - зламом адміністративно-командної системи, важким положенням в економіці, соціальними проблемами.

Проте, в 90-і роки в країні була створена нормативно-правова база вирішення природоохоронних проблем і система державного управління охороною довкілля. Перехід до ринкової економіки передбачає масштабне вживання економічних важелів охорони природи. У Україні з початку 90-х років застосовуються платежі за забруднення довкілля, платежі за природні ресурси, екологічне страхування, створюються спеціалізовані екологічні банки, став формуватися ринок екологічних робіт і послуг. Це дає підставу для оптимістичної оцінки перспектив встановлення збалансованих стосунків між ринком і раціональним природокористуванням, а, отже, і перспектив вирішення проблем екологізації економіки і переходу до стійкого розвитку.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте взаємодію природи і суспільства. На які аспекти взаємодії людини і природи націлені сучасні дослідження ?

2. У чому єство економічною і поза економічною оцінкою природних ресурсів ?

3.Кількісна і якісна оцінка мінеральних ресурсів. Які види запасів ви знаєте ?

4. Що таке територіальне поєднання природних ресурсів (ТСПР)? Значення ТСПР для розвитку промисловості.

5. Які особливості розміщення найважливіших природних ресурсів в Україні?

6. Дайте визначення охорони природи і назвіть її принципи.

7. Що таке природокористування і які його основні напрями і види?

8. Назвіть структурні елементи природокористування і визначите їх функції.

9. У чому полягає моніторинг довкілля і які його рівні?

Завдання до самостійної роботи

1.Обґрунтуйте вибір підходу до оцінки природних ресурсів, які належать до дефіцитних, і встановлення розмірів плати за їхнє використання.

7.Роль населення в розвитку продуктивних сил та його оцінка

Головною умовою формування регіональної економічної системи, як і будь-якого рівня організації виробництва загалом, є наявність живої праці, під якою мають на увазі сукупність фізичних, духовних, моральних, етичних, естетичних здібностей людини, що їх використовує вона під час виробництва життєво необхідних речей і послуг. Джерелом формування живої праці є природний і механічний процеси відтворення населення.

Населення - природно-історична сукупність людей, яка формується і безперервно відтворюється у процесі виробництва і відтворення самого життя.

Відтворення населення - це процес постійного відновлення поколінь людей внаслідок взаємодії народжуваності і смертності, еміграції та імміграції, результат єдності трьох видів руху населення - природного, просторового (міграція) і соціального (соціальна мобільність).

Населення є джерелом формування головної продуктивної сили - живої праці, носія виробничих відносин.

У суспільному відтворенні регіону населення одночасно є продуктивною та споживчою силою, яка значною мірою визначає співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження. Чисельність і динаміка населення, його головних вікових груп впливають на абсолютну величину й структуру фондів споживання и нагромадження регіону. Його характеризують національні, соціальні та економічні особливості. Національні особливості відображають риси мислення, свідомості, культури, побуту, ставлення до праці, природи, торгівлі, міжнародних відносин тощо. Соціальні особливості відображають груповий або суспільний спосіб життя людини, її природне відтворення, економічні - здатність до праці, творчості, виробництва.

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення його віково-статеву структуру, рівень освіти, професійний склад і територіальну організацію.

Чисельність і динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіки загалом Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливості екстенсивного розвитку виробництва і збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці.

Характеристика природного приросту визначається співвідношенням рівня народжуваності та смертності в регіоні, які залежать від сукупності економічних, національно - історичних, політичних та інших факторів.

Демографічна ситуація в регіоні визначається значною мірою міграціями населення Важливим індикатором внутрішньо регіональних переміщень населення є сальдо міграції між містом і селом.

Головними характеристиками демографічного потенціалу регіону є:

1) співвідношення показників природного руху населення що розглядаються послідовно за певний проміжок часу,

2) статево віковий склад населення,

3) співвідношення показників механічного руху населення Основні показники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:

- природний приріст - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер у певний період часу,

- сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто прибув до регіону, та тих, хто вибув з нього в певний період часу,

- загальне збільшення населення - сума народжених у регіоні та тих, хто прибув до нього за певний період часу;

- загальне зменшення населення - сума кількості померлих у регіоні та тих, хто вибув з нього за певний період часу;

- загальна динаміки населення - сума показників загального збільшення та зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення регіону.

Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д. Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на одну тисячу жителів і обчислюються у проміле (%).

8. Демографічний потенціал

В Україні в ХХ ст. зростання кількості перемежовувалося кризами, пов'язаними із Першою світовою війною, голодомором 1932-1933рр. вируванням подій Другої світової війни на теренах нашої країни. 3 розвитком системної кризи, пов'язаної з трансформацією українського суспільства, з 90-х років починається скорочення населення України, що на початок XXI ст. набуло характеру демографічної кризи. Це виражається у постійному зменшенні кількості народжених з середини 80-х років.

Загальна чисельність населення склала на 1.06.2010 45,58 млн. чол.

У 2009 р. в Україні народилося 427,3 тис, дітей. При. середньому показнику народжуваності 9,0%, по Україні коефіцієнт народжуваності в сільській місцевості становив 9,8%, а в міських поселеннях 8,9%. Померло у 2009 р. 761,3 тис. осіб. Коефіцієнт смертності становив - 16,0%, серед міського населення - 13,6%, у сільській місцевості - 19,6%. Отже, кількість жителів України у 2004 р, скоротилася на 384 тис, осіб. Особливо високими темпами відбувалась депопуляція населення за рахунок сільських жителів.

...