Фактори економічного зростання та економічна динаміка в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства

Курсова робота

з дисципліни макроекономіка

на тему: "Фактори економічного зростання та економічна динаміка в Україні"

Виконала:

студентка групи МР-1-10

Шевченко С.С.

Перевірив:

ст. викладач Васильєв С.В.

Дніпропетровськ-2012



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність економічного зростання та його чинники

1.1 Поняття та фактори економічного зростання

1.2 Моделі економічного зростання

1.3Типи економічного зростання

1.3.1 Екстенсивній тип

1.3.2 Інтенсивній тип

1.4 Показники економічного зростання

Розділ 2. Шляхи підвищення економічного зростання в Україні

2.1 Сучасні моделі економічного зростання

2.2 Особливості економічного зростання України

Висновки

Список використаної літератури

капітал внп інфляція

Вступ

Зміст і типи економічного зростання. Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, -- майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання![6]

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток -- це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого -- тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Метою даної роботи є розкриття теми факторів економічного зростання в Україні.

З мети випливають завдання роботи, які полягають в розкритті наступних питань:

поняття та фактори економічного зростання;

моделі економічного зростання

типи економічного зростання;

показники економічного зростання;

сучасні моделі економічного зростання;

особливості економічного зростання України.

Предметом роботи є економічне зростання.

Об'єктом роботи є економічне зростання в Україні.[13]

Розділ 1. Сутність економічного зростання та його чинники

1.1 Поняття та фактори економічного зростання

Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості. Відповідь на це питання має практичне значення, так як його вирішення дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливості економіки задовольняти потреби суспільства. Незважаючи на те, що економічне зростання - це лише один з критеріїв економічного розвитку, в макроекономіці частіше за все аналізують саме його, так як при вимірюванні процесу економічного розвитку виникають труднощі.

Під економічним зростанням національного господарства мається на увазі такий його розвиток, при якому збільшується реальний національний прибуток.

Економічний зростання - це характерна особливість сучасного світу. Країнизростали по чисельності населення, за загальними масштабами виробництва і зайнятості; по реальному національному продукту; по рівню життя типової сім'ї в цей час в порівнянні з рівнем життя; по кількості вільного часу після роботи; по мірі полегшення важкого, втомливого труда, який раніше був долею людини, що заробляє на життя. Все це, окремо, і в цілому, - аспекти економічного зростання.[8]

Для того, щоб суспільство могло жити сьогодні й у майбутньому, процесс виробництва повинен постійно повторюватися, відновлюватися, тобто необхідний процес відтворення. При здійсненні останнього виникають певні економічні закони. Навіть у визначенні сутності категорії «закон» виділялась така його риса, як постійна повторюваність, сталість. Щоб дія економічного закону могла проявитися, необхідно не менше 5-7 років. У процесі відтворення виникають закони розвитку й функціонування технологічного способу виробництва (у тому числі закони розвитку продуктивних сил та їх речової форми), закони розвитку виробничих відносин, або відносин власності, а також закони, властиві всьому суспільному способу виробництва (наприклад закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил).

Відтворення сучасної системи продуктивних сил здійснюється у результаті взаємодії таких її основних складових елементів, як робоча сила, засоби та предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи, форми й методи організації виробництва, а також інформація. Найважливішим у цій системі є постійне відтворення складної робочої сили, тобто такої робочої сили, яка має високий рівень освіти, кваліфікації, культури, прагне постійно вдосконалювати їх. Важливою умовою відтворення за сучасних умов є необхідність випередження робочою силою рівня техніки, форм і методів організації праці тощо. Лише за таких умов робітник може швидко пристосовуватися до появи нової техніки, до нестандартних ситуацій, що виникають у процесі виробництва. Інакше при появі більш досконалої та складної техніки остання не буде використовуватися до того часу, поки не будуть підготовлені робітники належної кваліфікації, освіти. [2]

Економічне зростання є процесом збільшення потенційного і реального валового національного продукту, зміцнення економічної могутності країни.

Теорія економічного зростання аналізує чинники, або процеси, що забезпечують зростання, та сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки. [1]

Економічне зростання може визначатися та вимірюватися двома взаємозв'язаними способами:

як збільшення реального ВНП чи ЧНП протягом певного часу;

як збільшення за той же період реального ВНП чи ЧНП на душу населення.

Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, що може бути використаний для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без обмеження можливостей і благ для інших.

До основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність будь-якої економіки до зростання, належать: кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу і технологія. Ці чинники економічного зростання можна об'єднати під назвою чинників пропозиції. Саме вони роблять можливим зростання виробництва.

Тільки доступність великої кількості кращих за якістю ресурсів, включаючи передовий технологічний потенціал, дозволяє збільшувати виробництво реального продукту.[15]

Але важливо розрізняти здатність до зростання і саме реальне зростання. Зростання залежить від чинників попиту. Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу економіка країни повинна забезпечити повне використання ресурсів, а для цього необхідно підвищення рівня сукупних видатків.

На процес економічного зростання впливають також чинники розподілу. Для більш раціонального використання виробничого потенціалу слід забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, але й найефективніше їх виведення з цього обороту, тобто їх утилізацію.

Однієї лише здатності до нарощування виробництва недостатньо для розширення загального випуску продукції. Необхідно також реально використати зростаючий обсяг ресурсів та розподілити їх таким чином, щоб отримати максимальну кількість корисної продукції.

Важливо відзначити, що чинники пропозиції і попиту, які впливають на економічне зростання, дуже взаємозв'язані між собою. Так, низькі темпи впровадження нововведень і капіталовкладень можуть стати головною причиною безробіття. І навпаки, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, а також уповільнює зростання видатків на дослідження.

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції. [17]

З практики найбільш розвинених країн можна винести те, що основною запорукою економічного зростання є розвиток науки та технологій. Спочатку це був розвиток промислових технологій, потім біотехнології, а вже зараз - швидкий розвиток інформаційних технологій, які забезпечили незаперечне економічне та політичне лідерство цих країн у світі.

До цього привів динамічний розвиток наукових лабораторій, науково-дослідних інститутів тощо, першопричиною котрого стало прогресивне законодавство цих країн та зацікавленість населення.

Постійне відновлення робочої сили, засобів виробництва, науки, інформації, форм і методів організації праці, використовуваних людьми сил природи означає відтворення продуктивних сил. Разом з ними відтворюється їх речова форма -- відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, концентрації виробництва, обмін діяльністю між людьми, тобто техніко-економічні відносини. Удосконалення цих відносин прискорює процес відтворення ефективної взаємодії всієї системи продуктивних сил.

Разом з технологічним способом виробництва відтворюється його суспільна форма -- виробничі відносини, або відносини власності, тобто весь суспільний спосіб виробництва. При еволюції останнього по висхідній виробничі відносини відтворюються на все більш широкій основі.

Коли суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами сягає фази конфлікту, гострого протиборства, процес відтворення продуктивних сил і техніко-економічних відносин значно сповільнюється, у межах технологічного способу виробництва виникають і розвиваються елементи більш розвинутого, нового суспільного способу виробництва (його речового змісту), які вимагають заміни існуючих відносин власності. При переході від одного суспільного способу виробництва до іншого відбувається революційне оновлення виробничих відносин. Разом з тим продуктивні сили і техніко-економічні відносини забезпечують послідовність у розвитку суспільного виробництва як цілісного історичного процесу.

Якщо відбувається висхідний розвиток технологічного способу виробництва і його суспільної форми, то у цьому випадку має місце економічне зростання. Коли ж розвиток суспільного способу виробництва здійснюється по низхідній лінії, то відбувається криза відтворювальних процесів, їх занепад.

Залежно від результатів процесу відтворення розрізняють просте і розширене відтворення.

При простому відтворенні у кожному наступному циклі відбувається відновлення виготовленого продукту у незмінних масштабах і з однаковою якістю при незмінному рівні розвитку продуктивних сил. Весь додатковий продукт при цьому йде лише на особисте споживання.

При розширеному відтворенні у кожному наступному циклі здійснюється кількісне й якісне зростання виготовленого продукту за умов більш високого рівня розвитку продуктивних сил. Джерелом такого прогресу останніх є використання частини додаткового продукту для збільшення кількості й якості засобів виробництва, вдосконалення робочої сили та інших елементів системи продуктивних сил.

Сукупний суспільний продукт з погляду речового змісту є масою різноманітних товарів, створених працею сукупного робітника у різних галузях виробництва.

У кожній соціально-економічній формації він набуває специфічних соціальних форм руху.

Національне або суспільне багатство -- сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення відповідно до системи економічних законів певного суспільного способу виробництва і, насамперед, для досягнення основної мети даного суспільства.

При визначенні суті національного багатства слід пам'ятати про необхідність використання його складових частин для розширеного відтворення. У цьому плані джерелами для такого відтворення не можуть бути понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони включені до статистики національного багатства. [3]

Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері,-- школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.[16]

Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва.[10]

Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку -- НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва.[11]

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами...

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це -- свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави -- з другого.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.[9]

Природним є запитання: чим моделі зростання відрізняються від моделей розвитку? Воно може виникнути хоча б тому, що вище вже йшлося про економічний розвиток (у темі про "Економічні цикли"). Як було з'ясовано, цикли одночасно є і своєрідним відхиленням від попередньо досягнутого стану рівноваги, і формою переходу економіки у новий стан.

В основі відмінності моделей розвитку від моделей зростання лежить власне відмінність між двома процесами: розвитку та зростання. Розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, економічне зростання - як збільшення обсягів виробництва. Безумовно, між розвитком та зростанням існує тісний зв'язок - адже розвиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв'язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. Власне, призначення моделі зростання - показати, скільки реального продукту може бути створено у певний час. Це,як ми прийняли у спрощеній моделі,залежить від двох чинників: капіталу К та праці L. Теоретично визнається також існування певного коефіцієнта А, що відображає щільність зв'язку між витратами (факторами) та створеним продуктом.Його називають "автономним"фактором зростання.[12]

Коли еластичність реального продукту Y за фактором праці дорівнює 0,75,або 3/4, то це означає,що збільшення праці на 4 одиниці викличе менше збільшення продукту - на 3 одиниці.

Виробнича функція виду Y=A Kb L1-b має дві основні характеристики:

Перша: при однаковому (у процентах) зростанні обох факторів (капіталу та праці) реальний продукт зростає на той самий процент. Ця властивість дістала назву постійної віддачі за рахунок масштабу (constant returns to scale).

Друга: при зростанні А на певну величину за умови незмінності величини капіталу та праці реальний продукт зростатиме на ту саму величину.

Можна записати формулу,що допоможе,виходячи з розглянутої виробничої функції, визначити темп (рівень) зростання реального продукту (1.1.):

ty = a + bk + (1-b) l , (1.1.)

де a - збільшення коефіцієнта A,%

k - зростання капіталу,%;

l - зростання праці,%;

Наведена модель дає досить реалістичне,але водночас досить грубе пояснення дійсності.Реалістичне тому, що в моделі відображено вплив збільшення двох головних ресурсів -праці та капіталу - на зростання обсягів виробництва.[7]

Огрубленою ж модель є тому,що чинники економічного зростання не обмежуються цими двома фізичними елементами.Зокрема, в результаті дослідження,здійсненого Джоном Кендриком на основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869р. по 1957р.) доведено,що менш ніж половину приросту загального обсягу виробництва можна пояснити діянням таких чинників,як земля,праця і капітал.Більше половини залежить від інших чинників.Так високі темпи зростання у післявоєнний період пояснюються двома головними "нефізичними" чинниками: "динамікою надолуження" та пероходом до системи змішаної економіки.

Так високі темпи зростання у післявоєнній Європі та Японії, крім того,забезпечувалися міжнародним співробітництвом, перебудовою зруйнованого господарства на принципово нових технологічних засадах.Безумовно,що ці два чинники діяли на боці пропозиції.Водночас почали діяти і чинники зростання на боці попиту:збільшення державних витрат,рівня заробітної плати тощо.

Вважається,що поряд з глобальними у післявоєнний період діяв і такий частковий прискорювач зростання, як розвиток транснаціональних компаній. Сприяли прискоренню розвитку світової економіки і прогрес у науковій організації праці та революція в управлінні.Саме у післявоєнні роки були розроблені такі нові теорії управління,як кількісний підхід,системні концепції,ситуаційний підхід.А от вихід із кризи середини 70-х років був забезпечений структурними перетвореннями економіки:новими технологіями в енергетиці,біохімії,прискореним розвитком сфери послуг,зокрема у банківській і страховій галузях,а також частковою відмовою від експансіоністської політики держави,скороченням дефіцитів бюджетів та обмеження грошової маси.

Вважається,що коли розвинуті країни застосовують однакові технології,то можна очікувати приблизно однакових темпів їх зростання.Коли ж ідеться про країни,що розвиваються,то навіть якби вони всі застосували однакові високі технології, темпи зростання в них були б різними через різне сприйняття цих технологій.[5]



1.2 Моделі економічного зростання

Найбільш відомими серед них є моделі Харрода і Домара. Англієць Р.Харрод і американець О.Домар розробляли свої моделі окремо, та й переслідували різну мету, однак прийшли до аналогічних висновків. Тому їх моделі, як правило, розглядаються в комплексі.

Модель Харрода-Домара була створена приблизно у той самий час, що й теорія Дж.М.Кейнса. В зв'язку з цим доцільно порівняти підходи, реалізовані у цих двох моделях.

Кейнс, як відомо, досліджує економіку в короткотерміновому періоді. Йому належить напівжартівлива фраза про недоцільність зосередження уваги на довготерміновому періоді, тому що в далекому майбутньому всі ми все одно помремо ("In the long run we are all dead"). У моделі Харрода-Домара,навпаки, досліджується економіка саме у довготерміновому періоді.

Кейнса цікавила проблема забезпечення рівноваги в умовах повної зайнятості. Харрод помітив, що сукупний доход, достатній для гарантування повної зайнятості в одному періоді, недостатній для забезпечення її в інші періоди. А додаткові витрати для забезпечення повної зайнятості у нових умовах повинні враховувати існуючий зв'язок (співвідношення) між запасом капіталу та продуктом (К\Y).

Ключовими елементами моделі Харрода-Домара є величина заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Величина заощаджень, за інших однакових умов, залежить від:

1) ціни або процента, що його отримує той, хто, відкладаючи споживання, заощаджує кошти;

2) доходу (в тому розумінні, що вищий доход асоціюється з більш ніж пропорційно високими заощадженнями);

3) суспільних передбачень, тобто прогнозів щодо ситуації в суспільстві та в економіці - адже за будь-якої процентної ставки, наприклад, в умовах очікування високої інфляції заощадження будуть знижуватися.

Головні риси моделі Харрода-Домара:

1. Модель грунтується на так званій "капітальній" теорії вартості (за аналогією з "трудовою" теорією вартості). Іншими словами, приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростаня праці, тобто

ДL

----- = const (1.2.)

ДК

Це передбачає, зокрема, незмінність зарплати.

Якщо ж праця і капітал зростають у різних співвідношеннях, то за логікою моделі, це означає, що або праця або капітал використовуються неповно.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи технологічний рівень як сталу величину.

3. У моделі приймається, що

К ДК

--- = ----- (1.3.)

Y ДY

4. У моделі Харрода-Домара, як і в більшості посткейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування економічної активності (відповідно, і зростання) може виступати сукупний попит.

Аналізована модель грунтується також на тому, що інвестиції певного періоду визначаються граничною схильністю до заощаджень.

Економічне зростання розглядається як функція, по-перше, граничної схильності до заощаджень, по-друге, - співвідношенням:

К/Y,

де К - запас капіталу;

Y - створений продукт.

Співвідношення К/Y є коефіцієнтом зв'язку між запасом капіталу і продуктом. Зрозуміло, що зменшення цього коефіцієнта передбачає зростання ефективності використання запасу капіталу.[6]

Власне величину економічного зростання можна обчислити у такий спосіб:

ДY (1.4)

Gr = ---- ,

Y

де Gr - зростання; ДY - приріст продукту протягом певного періоду;

Y - обсяг продукту в попедньому періоді.

Гранична схильність до заощадження (головний фактор моделі)

S

s = --- , (1.5.)

Y

де S - обсяг заощадження;

Y - продукт

Оскільки в моделі приймається, що заощадження дорівнюють інвестиціям (S = І), то гранична схильність до заощадження набуває вигляду:

S І

s = --- = --- (1.6.)

Y Y

У формулі (1.2) І - чисті інвестиції, тобто різниця між валовими інвестиціями і інвестиціями в амортизацію, і вони тотожні приростові капіталу: І = К.

Частка приросту капіталу у прирості продукту (внесок капіталу у збільшення продукту) позначається k:

Дk І

k = --- = ----

ДY ДY (1.7.)

Отже, зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.

Згідно з формулою (1.4), економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.

Певного пояснення вимагає умова щодо рівності заощаджень та інвестицій ( S = І), і на підставі якої виводиться формула (1.2). Цю умову досить легко довести, якщо абстрагувати від держави як суб'єкта процесу заощадження та такого чинника,як вплив з-за кордону. Логіка тут така. Обсяг випуску за виключенням спожитої продукції дорівнює інвестиційним витратам. Під останніми розуміють запланові інвестиції та незаплановані зміни запасів матеріальних цінностей, отже І= Y - С.

З іншого боку, та частина доходів, яку домашні господарства не витрачають на споживання, є заощадженням: S = Y - С. Співставивши два останніх рівняння, доходимо формального висновку про рівність заощаджень та інвестицій: S=І.

Але така рівність досягається тоді, коли економіка перебуває у стані рівноваги. Для досягнення такого стану необхідно, щоб фірми, які інвестують, захотіли вкладати стільки коштів, скільки їх заощаджують домогосподарства.

Нехай ми маємо, що заощадження є функцією доходів ( S= s Y), а інвестиції підприємств нейтральні щодо сукупного доходу (випуску). [4]

1.3 Типи економічного зростання

1.3.1 Екстенсивний тип

Екстенсивний тип економічного зростання - це історично первісний шлях розширеного відтворення (екстенсивний - від латинського слова extensivus - що розширюється). У цьому випадку розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів), (б) робочої сили, (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає кількісні зміни в економіці). З її допомогою створюються економетричної моделі зростання національного господарства. Так при розгляді економічного зростання лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу виробничої функції.

Як відомо, виробнича функція показує кількісну залежність (F) випуску продукції (Y) від основного капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних матеріальних ресурсів - N):

Y=F(K,L,N)

Р. Солоу установив, що модель економічного зростання при відсутності технічного прогресу (тобто при екстенсивному розширенні виробництва) має властивість постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:

ZY=F(ZK,ZL,ZN).

Дана формула виражає наступну функціональну залежність. Якщо капітал, праця і матеріальні витрати зростають на величину Z, то й обсяг виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання - це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також удається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.[21]

Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом. Але технічний прогрес є важливим двигуном економічного зростання. По визначенню, технічний прогрес містить у собі не тільки зовсім нові методи виробництва, але також нові форми керування й організації виробництва. Під технічним прогресом мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. На практиці технічний прогрес і капіталовкладення тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові машини й устаткування. При екстенсивному економічному зростання випуск продукції підвищується в тім же ступені, у якій зростають величини використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінної. Отже, не вистачає засобів не відновлення основних виробничих фондів (будинку, устаткування), фактично не впроваджуються новітні науково-технічні розробки.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин. При екстенсивному економічному зростання такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним, а тому що виробництво росте, те неминуче виснажується сировинна база. Отже приходиться витрачати усе більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічний зростання по всі зростаючій мері носить витратний характер.

Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання випуску продукції господарює до тупикових ситуацій.

У нашій країні перебороти витратний характер розвитку заважає відставання від середнього у світовій практиці рівня використання сировинних ресурсів. До цього треба приплюсувати велику відсталість технологій, зношеність виробничого устаткування, недостатню кваліфікацію багатьох працівників. На господарському розвитку країни негативно позначалися диспропорції в розміщенні сировинної і паливно-енергетичної бази. Гнітюча частина промислового виробництва - більш 2/3 - була зосереджена в Європейській частині, де малося менш 1/3 усіх природних ресурсів. Видобуток же паливо сировинних продуктів у районах Крайньої Півночі і до сходу від Уралу вів до їх подорожчання в 1,5 - 2 рази. Стала падати видобуток вугілля, нафти, залізної руди й інших природних засобів виробництва.

Якщо в США показник фондовіддачі в цілому за післявоєнний період практично не змінився, то в нас за останні 25 років він упав майже в 2 рази. По оцінці західних економістів, Радянський Союз витрачав на виробництво кожної одиниці продукції в 2-3 рази більша кількість енергії і сировини, чим країни Західної Європи і США.

Економічно доцільним виявилося і будівництво нових підприємств. Виробничі основні фонди в 1990 р. уже досягли понад 1,9 трлн. карбованці. Завантаження ж наявних машин і устаткування залишалося низкою: у машинобудуванні, наприклад, вони діяли лише в 1,2-1,3 зміни. Найбільше все нове обладнання ішло на новобудови, а на діючих підприємствах продовжували працювати давно застарілі машини. Звідси випливає серйозна проблема: яким образом розширювати виробництво без нового будівництва?

У 80-х роках у СРСР ускладнилася і демографічна ситуація: низька народжуваність при порівняно високій смертності, майже наполовину знизився приріст трудових ресурсів. Країна вперше стала перед проблемою збільшення випуску продукції без високого приросту трудових ресурсів.[22]

1.3.2 Інтенсивний тип

Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif - напруга). Його головна відмітна ознака - підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу.

При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання - підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше вираження таке:

Y=AF(K,L,N)

У даній формулі А - це сукупна продуктивність факторів. З формули бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає також на 1%.

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва. Збільшення його масштабів забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Інтенсивне розширене відтворення володіє поруч особливостей. Це - більш прогресивний тип економічного зростання, оскільки вирішальну роль у підйомі ефективності речовинних умов виробництва починає грати новий «мотор» - досягнення науки і техніки. У зв'язку з цим у масштабі суспільства розвивається виробництво науково-технічної інформації, що, у кінцевому рахунку, утілюється в усі більш ефективні засоби виробництва. Одночасно система утворення, підготовки і перепідготовки кадрів забезпечує підвищення культурно-технічного рівня працівників.

Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є те, що воно переборює перешкоди економічного зростання, породжені відомою обмеженістю природних ресурсів. Господарської розвиток переводиться на нові рейки - на основу безперервного науково-технічного й економічного прогресу. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової технології, потрібно в 3-4 рази менше витрат у порівнянні з витратами на видобуток такого ж обсягу палива.

Тим часом інтенсифікація зв'язана з глибокою прогресивною перебудовою структури народного господарства, широкою підготовкою кадрів ініціативних і високопрофесійних працівників. Особливості інтенсивного типу розширеного відтворення полягають у тому, що при ньому можливі дуже високі темпи економічного зростання, а разом з тим науково-технічний прогрес може викликати безробіття, що підсилюється в праце надлишкових регіонах країни.

Працезаощадживаючий вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку темпи зростання випуску продукції випереджають темпи зміни чисельності працівників. Інакше кажучи, весь приріст виробництва досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.[19]

Такий вид інтенсифікації найбільш характерний для початкових періодів розвитку машинного виробництва - індустріалізації народного господарства. Технічний прогрес, а, отже, витиснення робочої сили з виробництва відбувається швидше всього в I підрозділі (виробництві засобів виробництва) і повільніше - у II підрозділі (виробництво предметів споживання). Очевидно, що в цьому випадку виробництво набирає темпи головним чином за рахунок засобів виробництва, особливо тих, котрі випускаються заради самого виробництва. Не випадково даному видові економічного зростання властиво гостре протиріччя: між прискореним зростанням виробництва заради виробництва й усе великим відставанням від нього виробництва предметів споживання. Таке протиріччя несприятливе позначається на життєвому рівні населення.

Капітало заощадживаючий вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягається ощадлива витрата засобів виробництва. У такому випадку технічна будівля капіталу знижується або, принаймні, сповільнюється його збільшення. Ці процеси в найбільшій мері стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва.

Нарешті, всебічна інтенсифікація - це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення.

У противагу витратному екстенсивному нарощуванню виробництва всебічна інтенсифікація забезпечує анті витратну траєкторію економічного зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 1), де приведені умовні дані.

На графіку видно, що швидше усього росте обсяг національного доходу (НД), трохи повільніше збільшується випуск засобів виробництва (До) і чисельність робочої сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.

Нова якість економічного розвитку виражається насамперед у зростаючій економічності виробництва національного доходу: зменшуються витрати праці і засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.

Нове виявляється в створенні сучасної структури народного господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей. Сюди відносяться приладобудування, випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика, виробництво синтетичних смол, пластичних мас, прогресивних конструкційних матеріалів, інші галузі, що використовують досягнення НТР.

Прогрес видний і в тім, що зменшується частка проміжного продукту і відповідно збільшується питома вага кінцевого продукту, що йде в споживання. Така структурна зміна - результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.

Поліпшення розширеного відтворення досягається, коли в складі національного доходу зростає частка продуктів споживання в порівнянні з засобами виробництва, що йдуть для нагромадження.

У результаті підвищується рівень і якість життя населення, росте соціальна ефективність господарського розвитку.

При новій якості економічного розвитку істотно міняються пропорції відтворювального процесу. Відносно повільніше росте виробництво засобів виробництва і, навпаки, виникає тенденція до прискорення виробництва предметів споживання.[18]

1.4 Показники економічного зростання

Виконаний аналіз дає змогу зробити висновок, що модель Харрода-Домара застосовується для пояснення і відображення зв'язку між рівнем заощаджень, капіталовкладеннями (інвестиціями) та економічним зростанням.

Логіка моделі Харрода-Домара грунтується на тому, що заощадження перетворюються на інвестиції, які, завдяки створенню додаткової здатності виробляти, забезпечують більший доход у майбутньому періоді.

Більший сукупний доход, у свою чергу, гарантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, отже більший доход у наступному періоді. Різниця між обсягом продукту, виробленого в наступному та попередньому періодах, і показує економічне зростання.

Модель Харрода-Домара виходить із пропорційного збільшення капіталу і продукту, що, однак, відбувається аж ніяк не завжди.

Якщо капіталові притаманна тенденція до спадної віддачі, то рівність



К ДК

--- = ---- не витримується.

Y ДY

Іншими словами, середні і граничне значення співвідношення капіталу і продукту є різними.

Помічено, що різні прошарки суспільства заощаджують по-різному: власники - більшою мірою, одержувачі зарплати - меншою. Однак звідси, як виявилося, зовсім не випливає, що для стимулювання зростання слід здійснити в суспільстві перерозподіл доходів на користь груп із високою схильністю до заощаджень. Саме представники таких груп в умовах відкритої економіки можуть, за вигідних для них умов, більш охоче вкладати кошти за кордон, ніж у вітчизняну економіку. На прискорене зростання в цьому випадку можна розраховувати лише після повернення в країну доходів, одержаних на закордонні інвестиції. Вважається, що схильність до заощаджень державного сектора є вищою. Крім того, з державного сектора робиться менше інвестицій за кордон. Чи варто на підставі цього рекомендувати розширювати державний сектор? Аж ніяк, оскільки ефективність державного сектора (його здатність виробляти продукт) у багатьох випадках є нижчою, ніж приватного.

Певним чином на величину заощаджень впливає і демографічний чинник. Чим вищою є частка населення працездатного віку, тим вищий рівень заощаджень.

Помічено, що не лише заощадження, перетворюючись на інвестиції, визначають економічне зростання, а й, навпаки, у країнах із високим і стійким зростанням підвищується схильність населення до заощаджень.

Суттєве зменшення реальних доходів значної частини населення ще довго обмежуватиме можливості заощаджень як джерела економічного зростання. Певні надії можна покладати на інвестиції, що їх починають робити певні верстви населення, та на іноземних інвесторів, котрі разом спроможні просунути капіталоозброєність до стійкого рівня.

Зростання населення також не зможе у найближчій перспективі виконати роль джерела зростання, оскільки Україна переживає демографічну кризу, що виявляється у зменшенні народжуваності та частки людей працездатного віку.

Найбільші надії можна покладати на технологічний прогрес, який, однак, неможливий без структурної перебудови економіки, підвищення професійного рівня працюючих та якості управління.[20]



Розділ 2. Шляхи підвищення економічного зростання в Україні

2.1 Сучасні моделі економічного зростання

Досвід країн,що розвиваються,засвідчив,що найбільш значний вплив на темпи зростання мають: стан людських ресурсів, зокрема рівень освіти,відкритість економіки та макроекономічна стабільність.Для менш розвинутих економік найсуттєвішим чинником зростання є збільшення витрат праці та капіталу,тоді як для розвинутих економік таким чинником є ефективність використання ресурсів.

У теорії для пояснення впливу чинників економічного зростання сформувалися два підxоди: маржиналістський та структуралістський.

Маржиналістським називають підхід неокласичної школи, який грунтується на ідеї граничної продуктивності різних чинників виробництва. Ця ідея дає змогу визначити граничний внесок капіталу,праці,землі у продукт національного виробництва. Якщо, за умови незмінності інших чинників,один з вищеназваних чинників збільшити на 1%,то збільшення(зменшення)ВНП на певний відсоток і визначатиме внесок цього змінюваного чинника у зростання.

Структуралістський підхід до аналізу чинників економічного зростання відображає безпосередній зв'язок між структурою економіки та темпами економічного зростання. Зв'язок структури і зростання обопільний:якщо економічне зростання спричиняє збільшення рівня доходів, то це викликає зміну структури попиту;остання може зумовити зміну структури виробництва,пов'язану з виникненням нових високотехнологічних галузей,наслідком чого стає нове економічне зростання.Цю логіку зв'язків Інгмар Свеннісон визначив як "здорове коло".

Вплив інвестицій,але в майбутньому на економічне зростання виражається коефіцієнтом, який називають акселератор.

Акселератор - це числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту інвестицій до приросту національного доходу (ЧНП), який викликав цей приріст інвестицій. Коефіцієнт акселератора визначається за формулою:

ДІ ДІ

а = ------------- , або а = ---- , (2.1.)

Yn-1 - Yn-2 ДY

де а - акселератор,

ДІ - приріст інвестицій,

ДY - приріст національного доходу в попередній період, що й викликав приріст інвестицій.

Акселератор є кількісним виразом принципу акселерації, згідно якого кожний приріст або зменшення національного доходу (ЧНП) та сукупного попиту вимагає відносно більшої зміни "індуційованих" інвестицій. ("Індуційовані" інвестиції - інвестиції індуційовані (викликані) зростанням національного доходу. На відміну від них, є інвестиції, що не залежать від приросту національного доходу, так звані "автономні" інвестиції.)

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу (ЧНП) і динаміки інвестицій ховаються у довгостроковості віддачі від попередніх інвестицій, які вкладені у засоби праці, будівництво тощо, в результаті чого незадоволений у цей період попит веде до розширення виробництва. Крім того, довготривалість використання устаткування веде до такого співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли перші зростають вищими темпами.

Принцип акселерації показує, що виробництво інвестиційних товарів (засобів праці) зростає швидше, ніж виробництво споживчих товарів.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що відображається таким рівнянням:

Таким чином, якщо мультиплікатор показує величину приросту національного доходу на одиницю приросту інвестицій (інвестиції - величина незалежна, постійна, національний доход - залежна, змінна), тобто, яким буде приріст національного доходу при даному прирості інвестицій, то акселератор, навпаки, дає змогу визначити майбутній приріст інвестицій на одиницю приросту національного доходу (національний доход - величина постійна, незалежна,інвестиції - залежна, змінна).

...