Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів

Поняття, методи оцінки та показники використання основних засобів. Показники, що характеризують рух основних фондів, оснащеність ними підприємства та їх використання у часі. Підвищення ефективності використання річного та внутрізмінного робочого часу.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.11.2013
Размер файла 143,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів - важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.1 Поняття «основні виробничі фонди» та методи їх оцінки

1.2 Показники використання основних засобів

1.3 Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів

2.1 Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства

2.2 Показники, що характеризують рух ОВФ підприємства

2.3 Показники, що характеризують оснащеність підприємства ОВФ

2.4 Показники,що характеризують озброєння працівників ОВФ

2.5 Показники, що характеризують використання основних виробничих фондів в часі

2.6 Узагальнені показники

Розділ 3. Заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі

3.1 Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі

3.2 Аналіз одержаних результатів

3.3 Вплив підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства

Висновок

Вступ

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих ОВФ підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а, з іншого - дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого - від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання ОВФ підприємства можна умовно побілити на дві групи:

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7 - 1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання ОВФ має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видій знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску - у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання ОВФ можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих об'єктів становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної - за один рік і навіть швидше.

За умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів - важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.1 Поняття «основні виробничі фонди» та методи їх оцінки

Основні виробничі фонди - це матеріальні активи, які утримує підприємство, щоб використати у виробництві або при поставці товарів, наданні послуг, здати в оренду іншим особам або здійснювати адміністративні та соціально-культурні функції, очікуваний період використання яких більше одного року або більше одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяють на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. До непромислово-виробничих фондів - засоби праці непромислових підприємств (підприємств сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та інші).

Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікувати.

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовуються в бухгалтерському обліку (згідно з П(С)БО7), така:

1) Інвестиційна нерухомість;

2) Земельні ділянки;

3) Капітальні витрати на поліпшення земель;

4) Будинки та споруди та передавальні пристрої;

5) Машини та обладнання;

6) Транспортні засоби;

7) Інструменти, прилади та інвентар (меблі);

8) Тварини;

9) Багаторічні насадження;

10) Інші основні засоби.

Група основних фондів «Земельні ділянки» відображає вартість земельних ділянок, які було придбано відповідно до Указу Президента від 19 січня 1999р. №32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

До групи «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов'язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капіталовкладень.

Група «Будинки та споруди» охоплює будинки та будови, у яких відбуваються основні «допоміжні» та обслуговуючі процеси, адміністративні будівлі та господарські споруди; житлові будинки; Споруди (інженерно-будівельні об'єкти - нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо).

До групи «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначенні для переміщення людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи «Інструменти, прилади та інвентар» відносять: ріжучі, ударні, давлючі та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи ручні механізовані знаряддя, які працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для оброки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи також належать меблі.

До групи «Тварини» належать робоча та продуктивна худоба. Робоча худоба - це коні, верблюди, віслюки та інші робочі тварини. Продуктивна худоба - корови, бики-плідники, буйволи та які, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

До групи «Багаторічні насадження» відносять усі штучні багаторічні насадження від їх віку.

До групи «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли до зазначених вище груп.

Відповідно до податкового обліку основні засоби класифікують за функціональним призначенням на чотири групи (пп.8.2.2. закону України «Про оподаткування Прибутку підприємства» у редакції від 22.05.97р. №283/97-ВР):

1група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

2 група - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування і приладдя до них;

3група - будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1,2;

4група - ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони ( у т.ч. стільникові), мікрофони і рації, вартість малоцінних товарів.

Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.

До активної частини відносять основні фонди, що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для нього.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізація та модернізація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить правильніші пропорції між окремими групами.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у загальній їх вартості.

Вікова структура основних фондів являє собою співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки -- за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів -- за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів -- це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, включає витрати на його транспортування й установку на місці використання.

Відновлена вартість основних фондів -- це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів -- це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого зношуванням) має назву ліквідаційної вартості. У практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок розрахункового року (БВоф) обчислюється за формулою

БВоф = БВо + Вноф + Вкр + Врек - Вв - АВо,

де БВо -- балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

Вноф -- витрати на придбання нових основних фондів;

Вкр -- вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

Врек -- витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

Вв -- вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВо -- сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Згідно з п. 144.1 ПКУ амортизації підлягають:

- витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;

- витрати на самостійне виготовлення основних засобів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, у тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

- витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;

- витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;

- капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації щодо такого об'єкта відповідно до положень пп. 137.2.1 Кодексу;

- сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної за ст. 146 Кодексу;

- вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний період витрати платника податку на:

- утримання основних засобів, що перебувають на консервації;

- ліквідацію основних засобів;

- придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку;

- витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Також не підлягають амортизації та проводяться коштом відповідних джерел фінансування:

- витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою і житлових будинків, придбання й збереження бібліотечних та архівних фондів;

- витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування;

- витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за кошти бюджетів;

- вартість гудвілу;

- витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Згідно з пп. 145.1. ст. 145 ПКУ значно розширено класифікаційні групи з 4-х (за чинними нормами) до 16-ти. При цьому кожній класифікаційній групі присвоєно мінімально допустимий строк корисного використання (залежно від групи становить 5 - 20 років).

Для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за новими групами з метою нарахування амортизації кожне підприємство має провести інвентаризацію основних засобів станом на 01.04.2011 р.

Облік основних засобів тепер необхідно вести за кожним об'єктом, а не за групами. Нараховувати амортизацію потрібно по-новому: по-перше, щомісяця, а не раз на квартал, а по-друге, окремо щодо кожного об'єкта основних засобів. Амортизація нараховується за п'ятьма методами:

- прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

- за методом зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

- за методом прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 «Машини та обладнання» та 5 «Транспортні засоби»;

- кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт обчислюється діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на кількість років його корисного використання;

- виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Передбачено особливі правила нарахування амортизації для деяких активів, а саме: амортизація об'єктів груп 9, 12, 14 та 15 нараховується за прямолінійним та виробничим методами, також амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, а решта 50% вартості, яка амортизується, - у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта - у розмірі 100% його вартості.

Згідно з пп. 145.1.7 ПКУ на основні засоби груп 1 «Земельні ділянки» та 13 «Природні ресурси» амортизація не нараховується.

Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним року потрібно враховувати абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки останні мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

1.2 Показники використання основних засобів підприємства

Показники використання основних виробничих фондів переважно поділяються на дві групи: натуральні та вартісні. Іноді додатково відокремлюють ще одну групу показників - умовно-натуральні.

До натуральних показників належать продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік; км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси зведення, а потім, з урахуванням цих індексів - продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні та умовно-натуральні показники використання основних фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

1. Показники, що характеризують технічний стан основних виробничих фондів:

1.1.Коефіцієнт оновлення - характеризує інтенсивність введення в дію нових виробничих потужностей.

де- вартість введених основних фондів;

- первісна вартість всіх основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття - характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.

де - вартість основних фондів, що вибули;

- первісна вартість всіх основних засобів на початку року.

Коефіцієнт зносу показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.

де - вартість зносу.

Коефіцієнт придатності - характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на року.

де - недоамортизована вартість основних фондів;

Слід пам'ятати, що:

2. Узагальнюючі показники, що характеризують використання основних виробничих фондів:

2.1. Фондовіддача - показує, яка частка валового доходу припадає на 1 гривню вартості основних виробничих фондів.

де - середньорічна вартість основних фондів;

ВП - випуск товарної продукції.

2.2. Фондоозброєність - характеризує ступінь озброєності фондами одного працівника і показує, яка частина загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника:

де - середньооблікова чисельність працівників.

2.3. Фондомісткість - характеризує, яка частка вартості основних виробничих фондів припадає на 1 гривню валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі і визначається за формулою:

2.4. Рентабельність основних виробничих фондів показує, який прибуток отримують з кожної гривні основних фондів.

де - балансовий прибуток.

3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів:

3.1. Коефіцієнт екстенсивного завантаження - характеризує ступінь використання обладнання за певний період часу та визначається по кожній групі однотипного обладнання:

де - фактично відпрацьований час в годинах;

- Ефективний фонд часу роботи обладнання. Повинен прагнути до одиниці. Чим більша різниця, тим більше резервів. Відповідає на питання: Скільки працює обладнання?

3.2.Коефіцієнт інтенсивності завантаження - ілюструє як працюють ОВФ:

де - потенційно можливий випуск продукції;

- фактичний випуск продукції.

3.3. Інтегральний коефіцієнт - ілюструє узагальнюючу оцінку використання обладнання по потужності та по часу:

.

Його підвищення досягається в комплексних заходах:

- впровадження новітніх технологій;

- інтенсифікація технологічних процесів;

- покращення якості сировини;

- підвищення рівня праці і т.д.

1.4 Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

основний фонд робочий

Одним з найбільш важливих завдань розвитку промисловості є забезпечення виробництва насамперед за рахунок підвищення його ефективності і більш повного використання внутрішньогосподарських резервів. Для цього необхідно раціональніше використовувати основні фонди і виробничі потужності.

Збільшення обсягів виробництва промислової продукції досягається за рахунок:

1) запровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей;

2) поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей.

Приріст основних фондів і виробничих потужностей промисловості, її галузей і підприємств досягається завдяки новому будівництву, а також реконструкції і розширенню діючих підприємств.

Реконструкція і розширення діючих фабрик і заводів, будучи джерелом збільшення основних фондів і виробничих потужностей підприємств, одночасно дозволяють краще використовувати наявний у промисловості виробничий апарат.

Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують із діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька разів перевищують щорічно введені нові фонди і потужності.

Діючі промислові підприємства нашої країни мають у своєму розпорядженні основні виробничі фонди на загальну суму 120 млрд. грн., а області - 2,2 млрд. грн.

Одним з найважливіших завдань підвищення ефективності використання капітальних вкладень і основних фондів є своєчасне впровадження в експлуатацію нових основних фондів і виробничих потужностей, швидке їхнє освоєння. Скорочення термінів впровадження в експлуатацію нових фабрик і заводів дозволяє швидше одержати потрібну для народного господарства продукцію з технічно більш досконалих основних фондів, прискорити їхній оберт і тим самим сповільнити настання морального зносу основних фондів підприємств, підвищити ефективність суспільного виробництва в цілому.

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей промислових підприємств, у тому числі знову впроваджених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

2) підвищенню екстенсивності їх навантаження. Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного вдосконалювання останніх.

а) Практика промислових підприємств показує, що тут відбувається процес збільшення одиничної потужності устаткування:

- у верстатах, машинах і агрегатах зміцнюються найбільш відповідальні деталі і вузли;

- підвищуються основні параметри виробничих процесів (швидкість, тиск, температура);

- механізуються й автоматизуються не тільки основні виробничі процеси й операції, але і допоміжні і транспортні операції, що нерідко стримують нормальний перебіг виробництва і використання устаткування; застарілі машини модернізуються і замінюються новими, більш досконалими.

Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом вдосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості продукції, що випускається; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих дільниць, проведення сукупності інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції за одиницю часу, устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Отже, інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає технічне їх переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Досвід роботи ряду галузей промисловості показує, що швидке технічне переоснащення діючих фабрик і заводів особливо важливе для тих підприємств, де має місце більш значний знос основних фондів.

б) Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування за календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, року) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування у структурі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланці.

Резерви збільшення часу роботи обладнання у всіх галузях промисловості достатньо великі. Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування на кожній виробничій дільниці, між цехами підприємства в цілому, між окремими виробництвами усередині кожної галузі промисловості, між темпами і пропорціями розвитку галузей промисловості і всього народного господарства;

2) поліпшення догляду за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильній експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті й збільшує міжремонтний період;

3) проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у затратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств ряду галузей промисловості, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж невстановленого устаткування, а також запровадження в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

В усіх галузях промисловості є великі можливості, що дозволяють поліпшити використання основних фондів, а, особливо, металорізного устаткування. Більш 50% усіх металорізних верстатів знаходиться в немашинобудівних і навіть у непромислових галузях народного господарства, де вони використовуються гірше, ніж у машинобудуванні.

У машинобудуванні важливим напрямком поліпшення використання устаткування є підвищення змінності використання устаткування. В даний час коефіцієнт змінності в машинобудівній промисловості становить менше 1,4, тобто біля 70% від двозмінної роботи. Підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування до 1,75-1,8 дозволить збільшити виробництво продукції з одиниці устаткування приблизно на 25%.

Вирішуючи завдання підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування, необхідно насамперед мати на увазі, що основне устаткування на багатьох підприємствах машинобудування використовується не цілком головним чином через дефіцит робочої сили.

На успішне вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів, виробничих потужностей і зростання продуктивності праці значно впливає створення великих виробничих об'єднань. Разом із цим необхідно більше уваги звернути на розвиток спеціалізації виробництва і технічного переозброєння діючих підприємств, виведення із цих підприємств невластивої їхньому профілю продукції, створення спеціалізованих промислових об'єктів в тяготіючих до великих індустріальних центрів невеликих і середніх містах, де є резерви робочої сили.

Проводячи курс на розвиток спеціалізації діючих підприємств, слід мати на увазі, що це спрощує їхню виробничу структуру, вивільнює робочу силу з допоміжних і обслуговуючих підрозділів, комплектує тим самим другі зміни основних цехів і підвищує коефіцієнт змінності.

Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажно-розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на промислових підприємствах, вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнту змінності роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили. У великих містах, де існує дефіцит робочої сили, вирішення проблеми поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств шляхом їхньої реконструкції, розширення, механізації й автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва і праці має особливо важливе значення.

Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств полягає в скороченні часу внутрішньо змінних простоїв устаткування, що на ряді промислових підприємств досягають 15-20% усього робочого часу.

Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування.

Творче і сумлінне ставлення робітників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

Відомо, що від досконалості системи морального і матеріального стимулювання в значній мірі залежить рівень використання виробничих потужностей і основних фондів. Аналіз техніко-економічних показників промислових підприємств, що працюють у нових умовах планування й економічного стимулювання, свідчить, що новий економічний механізм, у тім числі введення плати за виробничі фонди, перегляд гуртових цін, застосування нового показника для визначення рівня рентабельності, створення на підприємствах заохочувальних фондів, сприяють поліпшенню використання основних виробничих фондів.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках керування промисловістю, повинен передбачати забезпечення зростання обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнту змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, наступної інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

Але перш за все необхідно промисловим підприємствам Тернопільської області, та й України налагоджувати продуктивну економічну діяльність. Адже в умовах простою у виробництві, показники ефективності використання основних фондів, як і інші групи економічних показників мають “негативний” відтінок. Крім того основні фонди мають властивість зношуватись і тоді, коли вони не використовуються. І тому в результаті простою підприємство зазнає значних збитків

Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства

2.1 Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства

Показник наявності основних виробничих фондів: основних виробничих фондів на балансі підприємства на початок року знаходиться на суму4900 тис.грн. Вартість ОВФ на кінець року визначаємо за формулою:

Бвк=Бвпвпосвв, (2.1)

де Бвк - балансова вартість ОВФ на кінець періоду,

Бвп - балансова вартість ОВФ на початок періоду,

Бвпос - балансова вартість ОВФ, що поступили на підприємство,

Бвв - балансова вартість ОВФ, що вибули з підприємства.

Тоді, Бвк = 4900-410+420=4910(тис. грн.)

Середня вартість основних виробничих фондів на підприємстві складе:

==4905(тис. грн.)

Показник технологічної структури основних виробничих фондів:

Активна частина: 3000 тис. грн. Пасивна частина: 4900-3000=1900 тис. грн.

Отже, аналізуючи дану технологічну структуру основних виробничих фондів, можна зазначити, що підприємство має бути промислового призначення, адже активна частина основних виробничих фондів значно перевищує пасивну.

Коефіцієнт зносу показує ступінь зносу основних виробничих фондів:

, (2.2)

де н- сума зносу ОФ;

Бвп- балансова (первісна) вартість ОФ на початок року;

==0,3469

Отже, основні виробничі фонди зносилися вже на 35% (тобто 35% від своєї вартості уже перенесено на вартість створеної продукції. Аналізуючи розрахунку, основні виробничі фонди повинні знаходитись ще в стані використання своєї повної потужності.

Коефіцієнт придатності показує, яку частину основних виробничих фондів складає незношені фонди. Визначається за формулою:

,де (2.3)

Бвз- залишкова (балансова) вартість ОФ;

Бвп.- балансова (первісна) вартість ОФ на початок року;

0,6531

Даний коефіцієнт показує, що залишкова балансова вартість основних виробничих фондів складає 65% від первісної. Аналізуючи робимо висновок, що на новостворену продукцію ще потрібно перенести 65% вартості основних виробних фондів.

2.2 Показники, що характеризують рух основних виробничих фондів підприємства

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних фондів підприємства, які вибули через знос або інших причин:

=,де (2.4)

Бвв-сума ОФ, що вибула;

Бвп- балансова (первісна) вартість ОФ на початок року;

==0,0837

Отже,близько8% основних фондів вибули внаслідок їх фізичного, морального чи екологічного зносу чи по якийсь іншій причині.

Коефіцієнт надходження показує яка частина основних фондів надійшла на підприємство в поточному році:

=, де (2.5)

Бвпос- величина ОФ, що введені в експлуатацію за звітний період;

Бвпк- балансова (первісна) вартість ОФ на кінець року

==0,0855

Проаналізувавши даний показник бачимо, що в результаті господарської діяльності на баланс підприємства, для заміни основних фондів, що вибули та збільшення оснащеності підприємства основними фондами, поступило 8,55% ОВФ(від загальної кількості).

Коефіцієнт оновлення показує, яку частину становлять оновленні основні фонди у структурі ОФ підприємства:

= ,де (2.6)

Бвпн- величина нових ОФ, що введені в експлуатацію за звітний період;

Бвпк- балансова (первісна) вартість ОФ на кінець року;

==0,0815

Цей коефіцієнт показує, що на баланс підприємства поступило 8,15% нових ОВФ.

Коефіцієнт інтенсивності оновлення характеризує співвідношення між коефіцієнтом оновлення і коефіцієнтом вибуття:

= , де (2.7)

Кон-коефіцієнт оновлення ОФ;

Кв-коефіцієнт вибуття ОФ;

==0,9736

Інтенсивність оновлення основних фондів знаходиться на досить високому, хоча і не досягає 100%.

Тривалість обороту характеризує період, необхідного для здійснення одного обороту:

, де (2.8)

Бвп- балансова вартість ОВФ;

Ар- річні амортизаційні відрахування;

11,76 років

Отже, тривалість одного обороту ОВФ становить 11,76 років.

Коефіцієнт оборотності показує частину вартості ОВФ, що переноситься на виготовлену продукцію, по відношенню до балансової вартості ОВФ:

, де (2.9)

Бвп- балансова вартість ОВФ;

Ар- річні амортизаційні відрахування;

=0,085

Отже, у процесі виробництва щорічно буде відшкодовуватися 8,5% первісної вартості ОВФ.

2.3 Показники, що характеризують забезпеченість підприємства основними виробничими фондами

Фондозабезпеченість виробництва свідчить про наявність або потребу підприємства в ОВФ для виробництва одиниці продукції:

= , де (2.10)

Бвп- балансова (первісна) вартість ОВФ;

О-обсяг реалізації продукції;

==0,63 грн./грн.

Аналізуючи показник робимо висновок, що на 1 грн. виготовленної продукції підприємство має основних виробничих фондів на 0,63грн.

Механозабезпеченість виробництва свідчить про наявність або потребу підприємства в активній частині ОВФ:

= , де (2.11)

Бв.а.- балансова (первісна) вартість активної частини ОВФ;

О-обсяг реалізації продукції;

0,38 грн./грн.

Аналізуючи результат, бачимо, що на 1 грн. виготовленої продукції припадає 0,38 грн. активної частини ОФ(станків, обладнання тощо).

2.4 Показники, що характеризують озброєність працівників основними виробничими фондами

Фондоозброєність праці характеризує величину (обсяг) ОВФ, яка приводиться в дію одним працівником:

= , де (2.12)

Бвп- балансова (первісна) вартість ОВФ;

Чр-середньорічна чисельність робітників;

Для того, щоб визначити фондоозброєність праці необхідно для початку визначити середньоспискову чисельність робітників, що працюють в найбільш чисельну зміну. В нашому випадку найбільш чисельна перша зміна.

Визначимо скільки в загальному припадає робітників на одного працівника:

290/330=0,8788. Тоді робітників в першу зміну буде: 180 * 0,88 = 159(роб).

= =30977 грн./чол.

Даний показник характеризує оснащеність працівників основними фондами. Отже, на одного працівника припадає 30977 грн. Чим більше буде даний показник тим більше зможе виготовляти продукції робітник, а тим самим буде підвищуватись продуктивність праці. Але ефективним виробництво буде вважатися за умов, що продуктивність праці буде рости швидше за фондоозброєність праці.

Механоозброєність праці показує величину (обсяг) активної частини ОВФ, яка приводиться в дію одним працівником:

= ,де (2.13)

Бв.а.- балансова (первісна) вартість активної частини ОВФ;Чр-середньорічна чисельність робітників;

= =18965,52 грн./чол.

На одного робітника припадає активної частини ОВФ (верстатів, обладнання, екскаваторів, бульдозерів, транспортних засобів тощо) на 18965,52 грн. Ефективність виробництва буде відбуватися за умов, що ріст механозабезпеченості буде забезпечувати зростання продуктивності праці, але темпами які випереджають зростання рівня механозабезпеченості.

2.5 Показники, що характеризують використання основних виробничих фондів підприємства в часі

Коефіцієнт використання календарного часу показує частину робочих днів в році:

= ,де (2.14)

Чф.д.- число фактично відпрацьованих днів в році;

Чкд- число календарних днів в році;

=

Проаналізувавши одержаний результат можна стверджувати, що основні виробничі фонди використовуються на 0,30 календарного часу протягом року (коли ефективним вважається використання робочого часу в межах 0,65 - 0,70). Даний показник не є високим, необхідно запровадити заходи його підвищення. При цьому треба взяти до уваги неробочі дні (вихідні та святкові дні), а також простої основних фондів пов'язані з їх ремонтом, у зв'язку з природними явищами, у зв'язку із сезонністю робіт та з інших об'єктивних причин.

Коефіцієнт використання робочого часу як показує ступінь використання робочого часу в році:

= ,де (2.15)

Чф.д.- число фактично відпрацьованих днів в році;

Чрд- число робочих днів в році;

=

Даний показник характеризує ступінь використання робочого часу на протязі року, на даному підприємстві він складає 0,51, за умов коли ефективне використання основних виробничих фондів забезпечується при коефіцієнті використання робочого часу 0,75 - 0,80. Отже, заходи підприємства повинні бути спрямовані на підвищення цього показника.

Коефіцієнт змінності характеризує кількість змін роботи ОВФ в добу:

= ,де (2.16)

Бві- балансова (первісна) вартість ОВФ, що використовувались в і-ті зміни;

Бвп- балансова (первісна) вартість ОВФ;

=зміни

Даний показник характеризує кількість змін роботи основних виробничих фондів в добу. На даному підприємстві він складає 2,0408 зміни протягом доби. При підвищенні цього показника підвищується використання основних фондів протягом доби.

Коефіцієнт використання внутрішньозмінного часу використання робочого часу протягом зміни:

= ,де (2.17)

Чфг-число фактично відпрацьованих годин в зміну;

Чгз-число годин в зміні;

=

Цей показник на даному підприємстві становить 0,77. Можна стверджувати, що ефективність використання основних фондів в даних умовах забезпечується досить успішно.

Інтегральний коефіцієнт використання часу: як економічна категорія характеризує ступінь використання ОВФ за часом.

= * * *,де (2.18)

Кк.ч.-коефіцієнт використання календарного часу;

Кр.ч.- коефіцієнт використання робочого часу;

Кв.зм.- коефіцієнт використання внутрішньозмінного часу;

Кзм- коефіцієнт змінності;

= 0,3096*0,5160*2,0408*0,775=0,2577

Розрахунок даного показника (0,26) показує, що ступінь використання основних виробничих фондів в часі досить висока. Забезпечується певна ефективність використання основних виробничих фондів в часі.

2.6 Узагальнюючі показники

Фондовіддача (усього обсягу основних виробничих фондів підприємства) характеризує обсяг продукції, що виробляється на одну гривню ОВФ:

= ,де (2.19)

О- обсяг реалізації продукції;

Бвп- балансова (первісна) вартість ОВФ;

=

Отже, на 1 грн. основних фондів припадає 1,59 грн. виготовленої продукції. Але даний показник має значні недоліки, бо він враховує матеріалоємкість продукції. Таким чином, чим вище буде вартість матеріалів та сировини, з яких виготовляється продукція, тим вище буде обсяг виробництва і тим самим вище фондовіддача.

Фондовіддача ( по активній частині основних виробничих фондів): як економічна категорія характеризує обсяг продукції, що виробляється на одну гривню активної частини ОВФ:

= ,де (2.20)

О- обсяг реалізації продукції;

Бв.а.- балансова (первісна) вартість активної частини ОВФ;

=

Отже, на 2,60 грн. виготовленої продукції припадає на 1 грн. активної частини основних виробничих фондів (верстатів, обладнання екскаваторів, бульдозерів, транспортних засобів тощо). Даний показник має недоліки попереднього.

Коефіцієнт віддачі спожитих основних виробничих фондів

характеризує ефективність використання ОФ з врахуванням їх оборотності:

= ,де (2.21)

О-обсяг реалізації продукції;

Ар - річні амортизаційні відрахування;

Для того щоб визначити коефіцієнт віддачі спожитих основних виробничих фондів необхідно спочатку визначити суму річних амортизаційних відрахувань:

= * а; (2.22)

а =8,5%

Звідси = 4900 * 0,085 = 416,5(тис. грн.), тоді

=

Отже, на 1 грн. зношених основних фондів припадає 18,73 грн. виготовленої продукції.

Коефіцієнт фондозйому характеризує обсяг продукції яку отримують на одиницю витрат з експлуатації:

КФЗ.,де(2.23)

О-обсяг реалізації продукції;

Вт- витрати на утримання і експлуатацію ОВФ;

КФЗ.

Отже, розрахований показник характеризує, що на одиницю витрат з експлуатації отримують 7,68% обсягу продукції.

Розділ 3. Заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.