Управління державними видатками в перехідних економіках

В умовах відкритої економіки частина будь-якого додаткового внутрішнього попиту буде відшкодовуватися за рахунок імпорту (тобто мультиплікатор чи коефіцієнт, який характеризує вплив зміни розмірів збалансованого бюджету на сукупний попит, буде меншим від одиниці), і дефіцит поточних статей платіжного балансу зростає. Структура імпорту зміниться і буде відображати ту частину додаткових видатків, яка набуває форми державних закупівель за рубежем. Певні видатки (на оборону, проекти капітального будівництва тощо) вимагають широкого притягання імпорту. Це характерно для більшості країн, що знаходяться на перехідному етапі. Такі заходи безпосередньо вплинуть на характер змін відносних цін, пов'язаних з більшими державними видатками.

Якщо зростання державних видатків супроводжується значним підвищенням процентних ставок, то, враховуючи рухливість міжнародного капіталу, плаваючий обмінний курс зросте в міру того, як значно вищі процентні ставки забезпечать додатковий потік капіталу. Дефіцит поточних статей платіжного балансу буде зростати до тих пір, поки відбудеться повне витіснення. Але і це може компенсуватися збільшенням грошової маси, щоб збавити підйом процентних ставок, що безпосередньо вплине і на інфляцію. При фіксованому обмінному курсі, або коли міжнародний капітал відносно нерухливий, буде відбуватися часткове витіснення. Частина абсолютного зростання попиту буде відшкодовуватися за рахунок збільшення обсягу виробництва в країні за наявності додаткових потужностей в економіці. Однак, при повному завантаженні виробничих потужностей в економіці неминуче повне витіснення, принаймні, в короткочасному плані.

Перехід від фінансування через оподаткування до дефіцитного фінансування також буде мати наслідки у формі витіснення, хоча механізм цього впливу буде прямішим, оскільки основними формами фінансування будуть грошова емісія, приватні та зарубіжні заощадження. В доповнення до цього, нагромаджений борг додатково тиснутиме на зростання процентних ставок і приведе до того, що наступні дефіцити повинні будуть поступово покриватися за рахунок випуску грошей в обіг. Протягом довшого періоду вплив на інфляцію і платіжний баланс збільшених державних видатків значною мірою буде залежати від того, наскільки додаткові видатки впливають на загальні темпи розвитку економіки. Чим вищі темпи зростання, тим нижчий рівень інфляції, викликаної певним збільшенням кількості грошей в обігу, і не такий важкий тягар боргових зобов'язань, пов'язаних з існуючим станом дефіциту поточних статей платіжного балансу. Взаємовідносини між державними видатками і економічним зростанням є одним із найчастіше обговорюваних питань.

Загальноприйнятим вихідним положенням є те, що державні видатки сприяють досягненню цілей економічного зростання. Так воно й є. Економічне обґрунтування державного втручання в економіку в умовах неефективного функціонування ринкового механізму і для розподілу ресурсів, отримуваних в результаті компенсаційних заходів, ґрунтується, зокрема, на даній тезі. Однак, по мірі того, як державний сектор починає брати на себе те, чим приватний сектор міг би займатися продуктивніше, і враховуючи, що спосіб фінансування видатків може мати несприятливі наслідки, зв'язок між сукупними державними видатками і економічним зростанням стає все менше чітким.

Доказом цьому є те, що дані по цілому ряду промислово розвинутих країн не вказують на послідовну кореляцію між сукупними державними видатками і економічним зростанням.

Вірогіднішим є те, що економічне зростання залежить більшою мірою від структури видатків, оскільки деякі їх види більш зорієнтовані на зростання. Розвиток інфраструктури, який сприяє приватним інвестиціям, заходи по забезпеченню нормального функціонування державної інфраструктури, освіта для покращання трудових ресурсів, охорона здоров'я, яка сприяє підвищенню продуктивності праці, а також адміністративна і правова система, що покликана підтримувати нормальну роботу ускладненого економічного механізму - все це повинно сприяти ефективному росту капіталу і робочої сили і, таким чином, забезпечувати економічне зростання. Однак, навіть видатки, які здаються менш продуктивними, наприклад, на оборону, можуть забезпечити соціальну і політичну стабільність, яка необхідна для економічного зростання. Скорочення подібних видатків може виявитися непродуктивним.

Емпіричне дослідження питання про взаємозв'язок видатків і економічного зростання ґрунтується, в основному, на системі обліку і аналізу, згідно з якою, зростання визначається зміною розмірів капіталу у формі матеріальних активів, трудових ресурсів, технологій і ефективністю використання ресурсів. Якщо державні видатки сприяють якій-небудь із цих складових, то очікується позитивний вплив на економічне зростання.

В умовах невизначеності ясно, що скорочення видатків ускладнено здійсненням непродуктивних програм, і що відбувається більш загальний перерозподіл від непродуктивних програм до продуктивних. І, якщо буває досить тяжко підтримувати темпи зростання в короткотерміновому плані, потенціал розвитку економіки може бути повніше використаний у довготривалій перспективі. І хоч найбільш очевидні непродуктивні витрати не викликають сумніву в їх недоцільності, наприклад, непотрібні дороговартісні проекти, невиправдано "роздуті" штати, покриття збитків державних підприємств, а, з іншого боку, також не викликає сумнівів продуктивність інших видатків (ефективна програма капіталовкладень у державну інфраструктуру, фінансування і підтримка її нормального функціонування, забезпечення освіти і охорони здоров'я), але всеодно навіть розглядаючи ці очевидні приклади, відмінність між продуктивними і непродуктивними видатками визначити значно трудніше, ніж це може здатися на перший погляд.

Держава відмовляється від безпосереднього контролю над попитом і пропозицією в основних секторах економіки, дії яких зараз можуть бути не завжди спрямовані на адекватне використання виробничого потенціалу. В обмін на більшу господарську свободу, яку надає ринок, економічні суб'єкти повинні бути готовими до більш високого ризику банкрутства і менших гарантій зайнятості. З іншого боку, виникнення приватного сектору і приватної власності в поєднанні із значними коливаннями цін, які досить ймовірні на початковому етапі, як правило, приводять до масового перерозподілу доходів і матеріального багатства, що суперечить загальноприйнятому поняттю соціальної справедливості. Ці проблеми, як засвідчує практика, ще більше загострюються по ходу взаємодії старих структур і методів з новою реальністю ринкових реформ, - питання, яке вимагає свого розгляду в першу чергу.

Докорінної перебудови потребують практично всі елементи старої податкової системи. Відносно видаткової частини бюджету існує декілька недоліків, які необхідно усунути. Раніше витрачання коштів відбувалося по ходу досягнення цілей, що зафіксовані в плані, але відмова від планування вимагатиме нових підходів до визначення цілей і засобів їх досягнення.

Держава активно бере участь в економічних операціях шляхом різних зобов'язань та інтервенцій, що застосовуються у формі субсидій, непрямих контрактів і умовних зобов'язань. Наприклад, процентні ставки і обмінні валютні курси в країнах з плановою економікою не тільки встановлювалися адміністративним шляхом, але також фіксувалися на занижченому рівні у відповідності з плановою метою досягнення швидкої (і залежної від імпорту) індустріалізації.

Аналогічним способом дешеве житло передбачало крупні непрямі дотації тим, хто користувався цим житлом, і високі опосередковані податки на експортерів і осіб, що акумулюють кошти. Низький рівень заробітної плати був свого роду компенсацією, яку сплачували громадяни державі або державним підприємствам за надання непокритих фондами пенсій і допомог багатодітним, а також низькі ціни на товари першої необхідності, безплатну освіту та охорону здоров'я. Розрив цих угод, навіть якщо буде супроводжуватися підвищенням заробітної плати, особливо боляче вдарить по громадянах похилого віку і сім'ях з неповнолітніми дітьми. Прикладом потенційних, збалансованих зобов'язань державного бюджету може служити надання нефондованих страхових компенсацій по непрацездатності і допомог по безробіттю, а також надання позичкових валютних коштів підприємств, не вимагаючи, щоб останні брали на себе ризик, який пов'язаний з можливою зміною обмінних курсів.

Завданням бюджетної і фінансової політики в перехідний період є сприяння зусиллям щодо стабілізації, але в той же час не затримувати процес необхідної перебудови фіскальних інститутів, частиною якого є посилення самих фіскальних інструментів. У бюджеті повинні бути стимули, що сприяють економічному оздоровленню, зокрема, ті, що заохочують зростання приватного сектору і спрямовані на удосконалення економічної і управлінської інфраструктури.

Висновки

Проведене дослідження й узагальнення його результатів підтверджують гіпотезу й дають підстави зробити такі висновки:

1. Будь-яке зусилля, спрямоване на проведення реформ, вимагає, аби більше уваги приділялося управлінню змінами з тим, щоб виниклі проблеми можна було передбачати і розв'язувати. Це вимагає наявності стратегії для проведення змін в життя. Така стратегія має бути розроблена з урахуванням дефіциту фінансових коштів і людських ресурсів; вона повинна бути диференційованою за змістом з урахуванням різних потреб користувачів, термінів поетапного проведення в життя і, що ще важливіше, наявності механізмів на випадок виникнення непередбачених обставин при появі нового набору проблем. Необхідно також надати належної уваги вартості пропонованих змін і їх технологічним основам. Плани дій повинні бути випробувані з тим, щоб гарантувати при розв'язанні проблем наявність зворотнього зв'язку. Також необхідне комплексне розуміння причинного зв'язку між діями і їх результатами. Деякі зміни можуть дати негайні результати, в той час як інші дії дадуть результати з деяким спізненням. Необхідно також брати до уваги такі організаційні вузькі місця, як інертність, правові перешкоди, зусилля, що спрямовані на самозбереження, захист власної території, зручності статус-кво і невизначеність майбутнього. Потрібен буде певний час для заміни цінностей, які засвоювалися протягом значного проміжку часу. У той же самий час завдяки інертності фінансова політика стає закладником архаїчної системи.

2. Державні видатки не можна розглядати в числі факторів, що здійснюють найбільший вплив на відмінності в темпах зростання в різних країнах, або ж у різні періоди часу в одній країні. Зовнішні фактори впливають в найбільшій мірі, але, в більшості випадків, причини відмінностей в темпах зростання залишаються нез'ясованими. Отож, до певної міри державні видатки сприяють економічному зростанню, але насправді, важливий не їх обсяг, а структура. В цьому контексті спроба розділити капітальні видатки і поточні витрати може бути помилковою. У центрі уваги повинні бути відмінності між видатками, що мають продуктивний і непродуктивний характер.

Можливим поясненням незакінченості результатів емпіричних досліджень може служити те, що навіть якщо видатки самі по собі можуть сприяти зростанню, то спосіб покриття цих витрат, котрий обирає уряд, здійснює зворотній вплив. Це відбувається тоді, коли підвищення податків створює негативний стимул для пропозиції праці і заощаджень, в той час, як збільшені розміри державних позик витіснюють приватні капіталовкладення. Однак, поки досить важко розгледіти окремо можливий сприятливий вплив державних видатків на економічне зростання і зворотній вплив фінансування цих видатків.

3. Ряд заходів по стабілізації і структурній перебудові також впливають на рівень і структуру видатків. Так, зміни процентних ставок впливають на обслуговування внутрішнього боргу; зовнішній борг і витрати на імпорт залежать від обмінного курсу: індексовані і близькі до індексованих видатки (пенсії, заробітна плата, витрати на закупівлю товарів та послуг) залежать від рівня інфляції, а попит на певні програми (охорона здоров'я, освіта) пов'язаний з рівнем доходів. У той же час, зміна процентних ставок і обмінного курсу, інфляція і зростання доходів впливають на доходи держави. Безпосередній вплив інших макроекономічних показників на видатки і дефіцит бюджету визначити важко, і скорочення видатків у даний момент може легко обернутися їх збільшенням у майбутньому і привести до більшого дефіциту. Цей зворотній зв'язок ще більше ускладнює аналіз заходів економічної політики.

4. Економічні реформи, на жаль, зачепили державну власність на засоби виробництва таким чином, що скоріше послабили, ніж посилили повноваження і ефективність контролю держави як власника засобів підприємств. По ходу процесу децентралізації прийняття рішень керівники підприємств отримали більше обов'язків, але стали менше підконтрольні.

5. Перспектива банкрутства підприємств також не носила дисциплінуючого впливу, оскільки банківська система з задоволенням виконувала фінансові потреби підприємств. У такій ситуації за існуючої структури стимулювання керівники підприємств використовували ресурси для того, щоб виторгувати у держави такі умови, які б дозволяли їхнім підприємствам бути рентабельнішими, добиваючись додаткових пільг і дотацій, а також вступаючи в зговір з робітниками з метою отримання і розподілу тимчасових грошових надлишків.

6. Оскільки збільшення прибутку, отриманого різними способами, не привело до збільшення обсягу інвестицій, то розподіл ресурсів не покращився. Дешеві і доступні кредити заохочували підприємства нарощувати екстенсивні капіталовкладення, збільшувати товарно-матеріальні запаси і навіть дозволяли підвищити заробітну плату, що негативно відбилося на платіжному балансі і зовнішній заборгованості. Часткові реформи змінили мотивацію, але це відбулося за рахунок все більш зростаючої макроекономічної нерівноваги між попитом і пропозицією. Удосконалення системи стимулювання було неповним і не супроводжувалося створенням нових інструментів контролю і впливу.

7. При значних змінах умов торгівлі виникає велика ймовірність спроб застосовувати крайні засоби. Перший етап переходу до ринку розпочався в умовах, коли держава володіла більшістю підприємств і контролювала регулювання і видачу ліцензій. При відсутності прав власності, стимули, що повністю зорієнтовані на отримання прибутку, призводять до негативних результатів, заохочуючи керівників потенційних об'єктів приватизації зловживати своїм монопольним становищем у прагненні притягти засоби і контракти у корисливих цілях. Поки не буде внесена ясність у відносини між державними підприємствами, урядом і банківською системою і поки не буде створена нова податкова система, становище мотивації буде залишатися невизначеним.

8. Стара фіскальна система не відповідає вимогам ринкової економіки. Видатки, котрі мають широкий вплив на розподіл ресурсів, потребують скорочення і переорієнтації на нові цілі. При цьому податковий режим необхідно перебудувати у відповідності з новими реаліями і з урахуванням ринкових механізмів.

9. В короткотерміновій перспективі нереально говорити про зміни фіскальних установ, особливо в управлінні податковою системою і в бюджетних процедурах. Більше того, структурна перебудова повинна проводитися поетапно, щоб можна було забезпечити необхідний збір доходів і виконання необхідних функцій. На найближчу перспективу необхідно буде розробити деякі тимчасові фіскальні інструменти з метою забезпечення стабілізаційних зусиль і полегшення переходу до економіки стимулювання пропозиції, тобто з тим, щоб виграти час для досягнення більших бажаних довготривалих цілей перебудови системи фіскальних інструментів. Бюджетні і податкові заходи також знадобляться для своєчасного забезпечення справедливості в розподілі. Це є проблема, яка виникне в результаті процесу коригування і яка вимагатиме рішення в інтересах створення соціальної бази підтримки реформ, особливо в тих країнах, де як і раніше, гостро стоять питання соціальної справедливості і гармонії.

10. Вказані зміни теоретично можуть здійснитися в результаті однієї радикальної реформи або ж більш-менш поступово. Слід віддавати собі звіт в тому, що системи, які донедавна існували в умовах планової економіки, розвивалися протягом багатьох літ і їх перетворення має бути також поступовим. Більше того, слід зазначити, що демонтаж механізму централізованого планування до цих пір не привів до якихось серйозних змін у розробці і виконанні державного бюджету. Не дивлячись на висловлювані наміри змінити систему, самі зміни виявилися незначними.

11. Децентралізація управління не приведе до успіху, якщо не відбудеться значного покращення державного апарату. Система складання фінансових планів, управління видатками є не засобом заохочення отримувачів бюджетних коштів формулювати свої бюджетні побажання з достатньою гнучкістю в рамках даних обмежень і з метою найефективнішого використання засобів і уникнення втрат, а лише служить засобом контролю і обліку асигнувань, що зафіксовані в плані.

12. Перехід від централізованого контролю до непрямого регулювання ринковими засобами потягне за собою необхідність іншого фіскального підходу, оскільки даний фактор впливає на економічну поведінку. Що ж стосується податкової політики, то ряд кроків можна буде здійснити негайно. По-перше, по ходу податкової реформи необхідно усунути дискримінаційне оподаткування приватного сектору, який по суті піддається податковим штрафним санкціям і, таким чином, сприяти прискореному розвитку приватного підприємництва. Також необхідно усунути множину податкових пільг і особливих привілеїв для різних категорій суб'єктів оподаткування з тим, щоб з самого початку встановити справедливі правила гри. Аналогічним способом, спочатку необхідно вжити заходи щодо захисту доходної бази, особливо на першому етапі, що характеризується високим рівнем цінової інфляції.

13. Вкрай важливою вимогою є розвиток державного управління і, зокрема, системи податкових органів для вирішення завдань в контексті ринкових відносин, які передбачають нові процедури виконання податкового законодавства. На таку організаційну перебудову підуть роки, оскільки потрібна комплексна реорганізація і перепідготовка, а також підбір відповідних кадрів. Однак, уже на початковому етапі можна вжити певні кроки по зміцненню системи податкових органів у їх роботі з існуючими, в основному, державними підприємствами. Необхідне створення ефективнішої системи державного регулювання. Це особливо важливо щодо державних підприємств, які, отримавши більше свободи і маючи можливість скористатися своїм монопольним становищем, можуть зловживати результатами процесу лібералізації.

14. Установи, до завдань яких входить складання бюджету, повинні навчитися власними силами проводити оцінку економічної ефективності програми державних видатків, а не просто сподіватися на рішення центральних планових органів. Оскільки на це потрібен буде час і виникне небезпека нових помилок у розподілі ресурсів, контроль за видатками і відповідальність повинні бути посилені вже на початковому етапі. В зв'язку з тим, що управлінському апарату знадобиться перебудовуватися у відповідності до нових функцій, то ймовірно, що виникне певна невизначеність. Це може негативно відбитися на деяких критично важливих статтях видатків, зокрема, таких як експлуатація, ремонт, а також надання соціальних виплат. Створення адекватної системи соціальних гарантій для розв'язання нових проблем передбачає перебудову існуючої системи соціального забезпечення і страхування, створення нових форм і навичок. З тим, щоб, з одного боку, не вийти за рамки бюджетних обмежень, а, з другого, розвивати практику переговорів щодо заробітної плати, яка базується на ринкових принципах, необхідно все більше орієнтуватися в соціальних виплатах і пільгах на найзлиденніші групи населення. Це потягне за собою необхідність значної реорганізації існуючих управлінських механізмів, які основуються на недиференційованому підході до соціальних виплат.

15. Потрібно реформувати організаційні заходи по фінансуванню бюджетного дефіциту, регулюванню і контролю за грошовими операціями для того, щоб привести ці механізми у відповідність з вимогами ринку. Дефіцити вже не можна буде фінансувати з допомогою кредитно-грошового регулювання, оскільки надлишкова ліквідність уже не буде автоматично осідати на рахунках у банках у результаті вимушеної акумуляції. А тому для отримування коштів виникає необхідність перегляду процедур і методів діяльності у відповідності з цим жорстким бюджетним обмеженням. Установи уже не зможуть тримати крупні кошти на рахунках у банках, не дивлячись на значну заборгованість банківської системи, оскільки розрив між процентними ставками по кредитах і депозитах збільшиться і держава буде платити дорожче за свої кредити. Необхідність скорочення витрат вимагає ефективніших форм управління грошовими операціями. У більш загальному плані необхідно припинити практику взаємних неплатежів між різними відомствами і державними підприємствами.

16. На початковому етапі бюджет, як основний інструмент стабілізаційної політики повинен бути використаний для вилучення зайвої ліквідності із економіки, або, принаймні, не повинен сприяти збільшенню рівня ліквідності; забезпечувати ресурси для реконструкції решти секторів економіки.

17. Окрім вказаної ролі бюджетної політики в боротьбі з інфляцією, бюджет повинен також грати роль у підтриманні прийнятного рівня виробництва. Програма-мінімум включає забезпечення виробництва товарів, які придбаються на заробітну плату, і що необхідні для базового споживання на початковому періоді по мірі того, як створюються ринки й існує значний ступінь невизначеності з приводу обов'язкового співвідношення цін. Не слід також допускати надто великий розрив у рівні заробітної плати, яка сплачується різним працівникам як у державних, так і в інших підприємствах.

18. Бюджет змушений буде взяти на себе значну частину витрат, наприклад, по обміну державних цінних паперів на активи, що не задіяні в операціях банківської системи, і це, напевно, приведе до підвищення бюджетних витрат на процентні виплати. Але, очевидно, перебудова фінансового сектору і виникнення життєвої та конкурентоспроможної банківської системи повинно йти вслід за перебудовою підприємств і цінової реформи, а не передувати їм.

19. Приватизація крупних державних підприємств не обов'язково передбачає бюджетні видатки у чистому вигляді. Однак, це буде залежати від балансу конкретного підприємства, і від того, чи виявиться чиста вартість активів даного підприємства досить позитивною величиною, що викликає інтерес у приватних інвесторів. Звичайно, із структурної точки зору, приватизація є ключовою вимогою і, можливо, прийдеться піти на певні видатки на початковому етапі з тим, щоб процес приватизації пішов.

20. Видатки на створення системи соціального захисту також зростуть. Зокрема, значно більше людей буде отримувати допомог на безробіття і соціальне забезпечення. В середньотерміновому плані виплати на соціальне забезпечення і захист повинні бути адаптовані у відповідності з характеристиками і потребами ринкової економіки, для якої властиве, по-перше, збільшення розриву у рівнях доходів і, відповідно, виникнення такої ситуації, в якій деякі групи населення зможуть самі про себе потурбуватися, і, по-друге, збільшення економічної незабезпеченості, що вимагатиме більшої уваги до соціального страхування і боротьби з убогістю.

21. Потрібно забезпечити ефективний нагляд за перерозподілом ресурсів для створення адекватної покупної спроможності в економіці і, зокрема, для недопущення надто різкого падіння реальної заробітної плати, від якої залежить платоспроможний попит на основні товари широкого вжитку, які виробляються в країні. Необхідний також нагляд за стримуванням спекулятивних тенденцій, які спроможні підірвати процес перетворень. Відповідна політика в області заробітної плати в поєднанні з обмеженнями монопольної влади підприємств дозволить скоротити видатки на програми соціальної підтримки. Таке скорочення надзвичайно необхідне для того, щоб вивільнити ресурси для структурної перебудови економіки.

22. Перехід до точнішої системи бухгалтерського обліку, як правило, веде до скорочення прибутку, що обкладається податком, тому що, по-перше, зараз із такого прибутку вилучаються такі видатки, як процентні виплати, що раніше не підлягали вилученню, і, по-друге, ринкова система бухгалтерського обліку ведеться розумно, тобто з оглядкою на потенційні витрати, які також підлягають вилученню. Для того, щоб припинити ерозію податкової бази, необхідно вести строгіші правила бухгалтерського обліку для цілей оподаткування. Прийняття нової податкової системи з нижчими ставками також необхідно для стимулювання приватного сектору. Хоча податкові ставки повинні бути єдиними як для приватного, так і для державного сектору, все ж необхідно передбачити особливі заходи для того, щоб забезпечити адекватні відрахування із коштів державних підприємств.

23. Спроби призупинити погіршення фіскальної ситуації, наприклад, шляхом подальших скорочень видатків на технічне обслуговування і поточний ремонт та інших державних асигнувань, при цьому жорстко утримуючи зарплату нижче певного рівня і відкладаючи виділення коштів на здійснення структурних змін в економіці (особливо у виробничому секторі і банківській справі), то можуть поглибити депресію і затримати структурну перебудову. Виникне замкнене коло, в якому зростаюча стагфляція і посилена політична напруженість будуть ініціювати одне одного. Цілком зрозуміло, що такий клімат навряд чи дозволить притягти так необхідний західний капітал навіть за умови сприятливого законодавства про іноземні інвестиції.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Розпутенко І.В. Державні видатки в перехідних економіках. - К.: УАДУ, 1998. - 244 с.

2. Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. - К.: Основи, 1993. - 223 с.

3. Розпутенко І. Податкова політика і економічні реформи.- К.:УАДУ, 1996. - 119 с.

4. Розпутенко І.В., Федів І.О. Державні фінанси: формування і використання на місцевому рівні. - К.: УАДУ, 1997. - 104 с. - Авторських - 39 с.

5. Розпутенко І. Контроль і управління державними видатками в Австрії. - К.: ІДУС, 1993. - 13 с.

6. Розпутенко І., Юрчишин В. Інформаційні технології у фінансах. - К.: ІДУС, 1994. - 43 с. - Авторських - 22 с.

7. Розпутенко І. Бюджетний процес. - К.: УАДУ, 1997. - 60 с.

8. Розпутенко И. Социально-экономические условия перехода предприятий на полный хозяйственный расчет. - К.: РИПКР, 1989. -27 с.

9. Розпутенко И.В. Перестройка механизма внешнеэкономических связей предприятий Украинской ССР. - К.: Республиканский институт повышения квалификации при Совете Министров УССР. - 1989. - 27 с.

10. Розпутенко І. Досвід перебудови господарського механізму. - К.: Знання,1990. - 16 с.

11. Розпутенко І. Державні фінанси України // Сучасна економічна теорія і державні фінанси. - К.: УАДУ. - С. 126-169.

12. Розпутенко І. Шляхи та способи уникнення від сплати податків // Сучасна економічна теорія і державні фінанси. - К.: УАДУ. - С. 170-191.

13. Розпутенко І. Пільги при оподаткуванні // Сучасна економічна теорія і державні фінанси. - К.: УАДУ. - С. 192-213.

14. Розпутенко І. Проблема регулювання субсидій у перехідній економіці України // Матеріали науково-практичної конференції: “Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування”. - К.: УАДУ, 1996. - С. 126-128.

15. Розпутенко І. Державні видатки і політична воля // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми реформування державного управління”. - К.: УАДУ, 1997. - С. 185-188.

16. Розпутенко І. Проблема скорочення бюджетних дотацій і субсидій // Вісник УАДУ. - 1996. - № 1. - С. 47-52.

17. Розпутенко І., Юрчишин В. До проблеми розвитку системи державних цінних паперів // Вісник УАДУ. - 1996. - № 2. - С. 35-40. - Авторських -3 с.

18. Розпутенко І., Юрчишин В. Методологічні зауваження стосовно інвестиційного процесу в Україні // Вісник УАДУ. - 1996. - №3. С. 73-75. - Авторських - 1 с.

19. Розпутенко І., Куценко В., Юрчишин В. ”Тінь” економічних реформ в Україні // Вісник УАДУ. - 1998. - № 2. - С. 39-51. - Авторських - 6 с.

20. Розпутенко И., Юрчишин В. Структура и динамика развития макроагрегатов ВВП // Финансовые рынки. - 1997. - № 4. - С. 65-66. - Авторських - 1 с.

21. Розпутенко І. Обережно: стереотипи //Ньюарк (США), Сучасність. - 1991. - № 3. - C. 95-102.

22. Розпутенко І. Неоколоніальний синдром // Сучасність. - 1992. - № 1. - С. 88-97.

23. Розпутенко І. Багаті теж бувають бідняками// Сучасність. -1992. - № 10. - С. 82-90.

24. Розпутенко І. Шляхи ухилення від сплати податків // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: УАДУ, 1998. - С. 347-348.

25. Розпутенко І.В. До питання про фінансові ресурси місцевих органів влади // Грані. - 1998. - Листопад. - С. 49-59.

26. Розпутенко І. Ефективність державних видатків на охорону здоров`я // Українські медичні вісті. - 1997. - № 2-3. - С. 46-47.

27. Розпутенко И.В. Перестройка организационной структуры и работы органов управления // Новая система управления экономикой страны. - К.: Дом политпросвещения при ЦК Компартии Украины, 1989. - С. 3-15.

28. Розпутенко И.В. Повышение уровня территориального управления // Новая система управления экономикой страны. - К.: Дом политпросвещения при ЦК Компартии Украины, 1989. - С. 16-26.

Размещено на Allbest.ru