Регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОЇ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність: Організація управління, планування і регулювання економіки

Дзюба Світлана Григорівна

Донецьк, 1998 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Серед широкого кола органiзацiйно-економiчних та соцiально-полiтичних проблем, обумовлених ситуацiєю, що склалася в теперiшній час в економiцi України, найбiльш важливою i складною є проблема зайнятостi трудового потенцiалу. Це викликано тим, що саме через цю сферу найбiльш наочно висвiчуються всi економiчнi та соцiальнi позитивнi сторони та суперечностi суспільства, визначається рiвень ефективностi виробництва i умов життя громадянина будь-якої країни.

Актуальність теми. В умовах реформування економічних відносин, входження України у конкурентне міжнародне середовище макроекономічне поняття “трудова зайнятiсть” включає до себе якiсно новий змiст, бо вiд другої половини 1980-х рокiв йде процес великих полiтичних та економiчних реформ. Певний вплив на сферу зайнятостi населення, що склалася ранiш, виявив розпад СРСР з послiдовним утворенням суверенних держав у залежностi вiд iсторичних, географiчних, економiчних та полiтичних умов та їх прагнення до укрiплення своєї незалежностi. Кожна суверенна держава самостійно вирішує проблему зайнятості населення, випрацьовуючи при цьому свою стратегію й тактику, що саме по собі являє науковий інтерес.

За короткий проміжок часу (1990-1997 рр.), пов'язаний з процесом зародження та розвитку ринкових відносин, розпадом Радянського Союзу та укріпленням незалежності республік, що раніше входили до його складу, у соціальній структурі зайнятості населення України відбулися суттєві зміни. На фоні зменшення абсолютної кількості трудових ресурсів (за 1990-1996 рр. на 6,7%) щороку відбувається зріст чисельності незайнятого населення (на сьогодні 15% трудових ресурсів), рівня реєстрованого (з 0,1% на початку 1992 р. до 2,3% на січень 1998 р.) і прихованого (40%) безробіття, чисельності реєстрованих безробітних (за 1991-1997 рр. у 64,7 разів), середньої тривалості безробіття (у 1997 р. - 8,5 міс.), навантаження на одну вакансію (у 1994 р. - 0,8 чол., 1995 р. - 1,9 чол., 1996 р. - 11 чол., 1997 р. - 20 чол., а по областях - від 7 чол. в Одеській до 191 чол. у Івано-Франківській) та ін. Водночас спостерігається зменшення рівня зайнятості населення у національному виробництві (з 1991 по 1996 р. на 2,6 млн. чол., або на 14,4%), питомої ваги працевлаштованних громадян у загальній чисельності тих, що звертаються до служби зайнятості, числа вакансій у держсекторі та ін.

Такі сталі тенденції у розвитку ринку праці України суттєво підривають ефективність національної економіки (за офіційними даними в Україні валовий внутрішній продукт у 1996 р. порівняно з 1990 р. скоротився до 43%, промислове виробництво - до 50%, а сільськогосподарське - до 59%), але вони пов'язані не з курсом ринкових перетворень, а з тим, що існуючі у теперішній час форми та методи державного регулювання зайнятості працездатного населення ще не в повній мірі враховують кон'юнктуру ринку праці, раніше сформовані напрями виробничої спеціалізації регіонів і відповідної галузевої структури зайнятості населення, орієнтації населення на самостійну зайнятість у різних сферах господарювання, появу нових категорій господарських суб'єктів (наприклад, підприємців, брокерів, ділерів, маклерів, банкірів, комерсантів та ін.) та нових видів зайнятості (наприклад, малий бізнес, підприємницька діяльність та ін.), ринковий характер зайнятості та ін.

Водночас вважалось, що ринок праці - це саморегулююча підсистема суспільного відтворення, яка за допомогою ринкових регуляторів економіки здібна встановити економічно доцільні пропорції між попитом та пропозицією робочої сили, а також його сегментами.

Щорічні збитки від недовикористання трудового потенціалу являють собою серйозну небезпеку для економіки країни, оскільки негативно відображаються на стані виконання державного та місцевих бюджетів (зменшується загальна сума податкових платежів, яка надходить до держави, а отже, скорочуються інвестиції у всі галузі національного виробництва), у кінцевому підсумку це призводить до зниження рівня та якості життя населення. У цьому контексті виникає необхідність удосконалення існуючих та пошуку якісно нових методів регулювання трудової зайнятості, які б органічно враховували історичні, демографічні, соціальні, економічні, регіональні особливості національних господарств країн СНД та проявлення економічних законів ринкового господарства.

Мотивом вибору даної теми слугує процес радикальних змiн форм власностi в СНД, що супроводжується значними змiнами у сферi трудової зайнятостi економічно активного населення та визначає рiвень зайнятостi працездатного населення країни.

Дослiдження теоретичних та методологiчних проблем трудової зайнятостi та ефективностi використання робочої сили на рiзних рiвнях становлення ринкових вiдносин одержали значний розвиток у працях як вiтчизняних вчених-економiстiв, так і спеціалістів ближнього та дальнього зарубiжжя.

Сформульованi у працях провiдних вчених та спеціалiстiв у галузi пiдвищення ефективностi використання трудових ресурсiв науковi концепцiї, положення, висновки та рекомендацiї займають важливе мiсце у сучаснiй теорiї зайнятостi населення.

Разом з тим сучасний етап реорганізації економіки особливо гостро потребує подальшого дослідження проблем регулювання зайнятості працездатного та економічно активного населення. Це обумовлюється насамперед тим, що сфера зайнятості в умовах наслідків розпаду такої держави, як СРСР, та укріплення самостійності незалежних держав - колишніх союзних республік - виявляється малодослідженою галуззю. Висунута наукова концепція та її реалізація спрямована на часткове заповнення цієї прогалини. Теоретичні наробки попередніх років потребують модифікації їх з урахуванням сьогоднішньої ситуації в економіці України, оскільки наукова концепція, яка реалізується зараз на практиці (саморегулювання ринкової економіки) і заснована за принципом - процес становлення ринкових відносин забезпечить встановлення паритету між попитом та пропозицією робочої сили, - не дозволяє з найбільшою повнотою використовувати трудові ресурси і, як свідчать дані про стан ринку праці України та Донецької області, призводить до росту безробіття, що негативно відбивається на економіці країни та соціальному стані її громадян.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з напрямком дослідної роботи Інституту економіки промисловості НАН України “Методологічне обґрунтування основних напрямків розвитку промисловості регіонів (на прикладі Донбасу)”, №0194V046247.

Дисертаційна робота базується також на результатах досліджень, що було проведено на кафедрі “Управління трудовими ресурсами” Донецького державного університету Міністерства освіти України у 1990-1997 рр. “Прискорення науково-технічного прогресу і підвищення продуктивності праці на промислових підприємствах”, №01860099056, “Соціально-економічні, організаційні та технологічні проблеми праці”, №01920003973, “Управління працею на промислових підприємствах”, №0196V013874.

Мета і завдання дослідження.

Метою наукового дослідження є удосконалення методів регулювання трудової зайнятості на основі результатів узагальнення теоретичних досліджень в цій галузі та використання історичних, демографічних, соціальних, економічних і регіональних особливостей національного господарства України та СНД.

Реалізація зазначеної мети визначила необхідність вирішити такі основні задачі:

- розглянути зарубіжний досвід функціонування ринкового механізму господарювання;

- простежити еволюцію сучасної теорії трудової зайнятості населення;

- виявити тенденції еволюції та характер функціонування ринка праці України;

- визначити місце та роль державної політики у сфері зайнятості населення України;

- проаналізувати конкретні історичні, демографічні, соціальні, економічні та регіональні особливості, стан, динаміку, джерела та проблеми ринку праці у економічній ситуації, яка склалася;

- провести аналіз наявної системи регулювання трудової зайнятості населення, виявити її позитивні та негативні сторони;

- проаналізувати вплив нових форм господарювання на рівень зайнятості працездатного населення;

- за результатами аналізу дати оцінку чинного механізму взаємозв'язку різноманітних форм власності та зайнятості працездатного населення;

- виявити та обґрунтувати основні напрямки вирішення проблем раціонального використання трудових ресурсів в сучасних умовах;

- здійснити пошук науково-практичних напрямків реформування політики зайнятості, обґрунтувати концепцію регулювання зайнятості трудових ресурсів на основі урахування в ній ролі держави;

- розробити комплексний методичний підхід до регулювання зайнятості трудових ресурсів в умовах різноманіття форм власності;

- запропонувати удосконалення до економіко-правового механізму державного регулювання зайнятості населення;

- розробити програму науково-експериментальних робіт по використанню запропонованих рекомендаций на підприємствах різних форм власності та у державній службі зайнятості населення (в умовах Донецької області України);

- визначити соціально-економічну ефективність застосування розроблених науково-методичних положень.

Предмет і об'єкт дослідження.

Предметом дослідження дисертаційної роботи стали активні та пасивні заходи регулювання зайнятості працездатного населення в Україні при різноманітних формах власності.

Об'єктом дослідження обрано виробничі підприємства різноманітних форм власності та державну службу зайнятості населення України.

Методологія дослідження. Теоретичною, методологічною і методичною основою проведеного дослідження стали положення економічної теорії, наукові праці вчених-економістів, соціологів, юристів, політологів, філософів, Закони України “Про зайнятість населення”, “Про власність”, “Про державний бюджет України”, Цивільний кодекс України, Кодекс законів про працю, законодавчі акти, постанови Кабінету міністрів України, накази та інструкції Міністерства праці та соціальної політики України, повідомлення та статистичні щорічники Міністерства статистики України, законодавчі акти, урядові рішення та постанови, методичні розробки щодо проблем регулювання трудової зайнятості економічно активного населення в умовах реформування економічних відносин.

Як інформаційну базу було використано дані первинної статистичної звітності Донецького обласного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, державної й регіональної (Донецька область України) програм зайнятості населення, Національної програми суспільних робіт, інструктивні, методичні, облікові та звітні матеріали Мінстату України і Донецького обласного управління статистики Державного комітету статистики України, а також опубліковані у відкритому друці вітчизняні і зарубіжні наукові монографії, статті, доповіді з проблем трудової зайнятості працездатного населення.

Під час обробки первинних фактичних статистичних матеріалів було застосовано загальні(дедукція, індукція, зрівняння) і специфічні (визначення відносних і середніх величин, статистичних угруповань, балансовий, статистично-математичні методи аналізу та прогнозування та ін.) методи аналізу даних, а також методи синтезу, вибіркового обстеження, інтерв'ювання та експертних оцінок.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі аналізу реальних процесів, які здійснюються у галузі зайнятості населення України та Донецької області за 1991-1997 рр., теоретичних розробок вітчизняних та зарубіжних монографічних досліджень, інформації періодичних видань, що висвітлюють проблему зайнятості трудових ресурсів, результатів науково-методичного та практичного вирішення задачі регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин, виявлених та урахованих недоліків діючого до теперішнього часу механізму регулювання зайнятості працездатного населення обґрунтовано ряд важливих напрямків його удосконалення та запропоновано методи щодо їх реалізації.

Головна ідея роботи полягає в удосконаленні методів регулювання трудової зайнятості на основі урахування вітчизняного та зарубіжного досвіду, особливостей народного господарства України, комплексних методичних підходів та теоретичних розробок діючих економіко-правових механізмів регулювання зайнятості, реалізація яких забезпечить передумови для зниження безробіття, підвищення науково-технічного рівня фахівців, більш повного використання трудових ресурсів та наявних основних фондів підприємств, зниження соціальної напруги та створення передумов сталого розвитку економіки України.

Новим у дослідженні є:

- виявлення особливостей формування ринку праці України, які полягають у створенні самостійного національного ринку робочої сили, що відбувається в умовах наслідків розпаду єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, формування нових економічних відносин з країнами СНД і дальнього зарубіжжя, укріплення незалежності молодої української держави та урахування їх при удосконаленні організаційно-економічного механізму зайнятості населення;

- підхід до регулювання трудової зайнятості економічно активного населення, під яким розуміється процес цілеспрямованого та дійового приведення сфери зайнятості національних трудових ресурсів у таку систему, яка дозволить за допомогою соціально-економічних, організаційно-правових та інших господарських засобів забезпечити її ефективне функціонування;

- обґрунтування необхідності та можливості регулювання трудової зайнятості населення на етапі реформування економічних відносин на основі урахування ситуації, що склалася у соціальній структурі зайнятості населення України, та тенденцій становлення основних показників сучасного ринку праці;

- підхід до визначення соціально-економічної сутності основних показників сучасного ринку праці та обґрунтування їх використання при формуванні збалансованого макроекономічного регулювання;

- розгляд проблем безробіття з визначенням його природного, фактичного, прогностичного та можливого рівнів, економічних та соціальних витрат держави за рахунок росту цього чинника, економіко-правових аспектів надання статусу безробітного, діючим в Україні механізмом державної підтримки тим особам, що позбулися місця роботи;

- уточнення об'єктів сучасної системи відносин власності, до яких в умовах ринкової економіки слід відносити не тільки майно, але й робочу силу, форми, заходи організації праці (система Тейлора, стахановський рух, метод інженера Л.Ф. Ковальова та ін.), послуги, результати наукової діяльності (патенти, ліцензії та ін.), інформацію, гроші, цінні папери, мінові вартості;

- уточнення класифікації форм власності відносно до ознаків суб'єкта (суб'єктів) власності, якими на ринку праці є роботодавець і робітник;

- методичний підхід до розкриття взаємозв'язку власності та зайнятості на ринку праці, який полягає у тому, що власність тісно взаємодіє з робочою силою, тому що праця (своя або чужа) є початком будь-якої власності і що зайнятість, яка висловлює сукупність взаємозв'язків участі людей у суспільно корисній праці, завжди несе на собі відбиток відносин, безпосередньо обумовлених конкретною формою власності;

- диференціація трудової зайнятості, що склалася за принципом визначених стійких форм, які зявилися з появою різноманітних форм власності і мають місце в сучасних умовах реформування економічних відносин;

- виявлення впливу зміни форм власності на рівень трудової зайнятості економічно активного населення, яке дозволило установити, що процес перетоку робочої сили з державного сектора економіки у альтернативні йому ще не викликав значного збільшення числа робочих місць через загальне зниження потреби підприємств різних форм власності та галузей промисловості у робочий силі, збільшення загальної кількості громадян, зростання безробітного населення та інші;

- методичний підхід до оцінки основних концептуальних напрямків функціонування сучасного ринку праці, що включає розгляд сутності, позначення позитивних сторін та критичний аналіз найбільш розповсюджених у економічній науці трактовок причин безробіття, огляд альтернативних доводів економістів - представників різних напрямків - у поясненні своїх поглядів на економічну роль держави у вирішенні проблем зайнятості та безробіття та обґрунтування свого бачення сучасного ринку праці як невід'ємної складової частини ринкової економіки у цілому, проблеми якої повинні вирішуватися комплексно, у сполученні з загальними засобами, що орієнтовані на стабілізацію та економічне зростання;

- визначення ступеня ефективності чинного механізму підтримки осіб, що втратили роботу та потребують сприяння державної служби зайнятості населення як ще малоефективного, бо наявне положення з фінансуванням державної служби зайнятості не дозволяє їй належним чином координувати видачу допомоги по безробіттю, виплату стипендій у період профпідготовки та перепідготовки й допомагати у пошуку роботи, тобто здійснювати політику зайнятості населення;

- підхід до рішення проблем фінансування діяльності державної служби зайнятості населення України, який полягає у необхідності вирішення питань про правовий статус та фінансовий стан служби зайнятості, у розробці пропозицій щодо надання службі зайнятості статусу самостійної позиково-фінансової некомерційної організації, повернення до вже відпрацьованої системи повної незалежності формування та використання коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення (ДФСЗН) від державного бюджету, використання коштів фонду тільки за прямим призначенням, встановлення контролю за витратами коштів ДФСЗН з боку громадських організацій (наприклад, ради соціальних партнерів у особі представників від профспілок), підприємств та органів державного управління, перегляді наявних та передбаченні нових (додаткових) статей витратної та прибуткової частин ДФСЗН та ін., що дозволять забезпечити фінансовими ресурсами сферу зайнятості економічно активного населення;

- обґрунтування необхідності удосконалення чинних методів державного регулювання трудової зайнятості населення, які б ураховували здатність ринків до саморегулювання та той досвід у проведенні політики зайнятості, який було накопичено як Україною за період реформування економічних відносин, так і найбільш розвиненими зарубіжними країнами;

- визначення існуючих методів регулювання трудової зайнятості населення на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, схематична класифікація їх на активні і пасивні, розробка пропозицій щодо формування активних методів впливу на рівень трудової зайнятості економічно активного населення, таких як організація змішаних приватно-державних програм регулювання зайнятості національних трудових ресурсів та соціального захисту безробітних, надання приватним вітчизняним підприємствам кредитів з коштів змішаних державних та приватних фондів регіонального розвитку, надання організаційної, технічної або фінансової (із залученням іноземних капіталовкладень) допомоги та інші;

- розробка основоположного принципу удосконаленої моделі механізму регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин, який полягає у об'єднанні державного макроекономічного регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні для досягнення паритету між попитом і пропозицією робочої сили та з метою спільного протистояння негативним тенденціям у розвитку ринку праці;

- формування у порядку пропозиції концепції змішаного регулювання трудової зайнятості, тобто моделі взаємодії державного і приватного регулювання зайнятості трудових ресурсів в умовах урахування ринкових особливостей та негативних тенденцій, яка включає комплекс належних фінансових, правових, організаційних, соціально-економічних методів впливу на рівень трудової зайнятості економічно активного населення;

- визначення основних напрямків проведення сучасної політики зайнятості на основі розробленої моделі змішаного регулювання трудової зайнятості працездатного населення, що сприятиме розвитку передових форм господарювання, забезпеченню трудової зайнятості і соціального захисту громадян України;

- наведення розрахунку прогностичної чисельності безробітних та прогностичного рівня безробіття (на прикладі Донецької області України) на 1998-2000 рр., згідно чинної методики та обґрунтування положення про те, що до прийняття рішень щодо регулювання зайнятості населення необхідно здійснити розрахунки чисельності безробітних за видами безробіття і сферами їх колишньої економічної діяльності;

- обґрунтування методики визначення необхідних середньостатистичних витрат державної служби зайнятості України на утримання безробітного в нормальних життєвих умовах з часу присвоєння йому цього статусу до моменту працевлаштування;

- обґрунтування необхідності внеску відповідних коректив у методику розрахунку рівня реєстрованого безробіття, таких як урахування показників: сила (ступінь) тісноти трудових зв'язків між містами та передмістями, норми, що дозволять визначити статус осіб, які не припинили трудові стосунки з підприємствами, що відправили їх у безтермінову відпустку, проведення санації усіх робочих місць та ін., і в методику розробки державної та регіональної програм зайнятості населення, де пропонується враховувати показники рівня використання виробничих потужностей:

а) динаміка виробництва промислової продукції;

б) питома вага збиткових підприємств у промисловості.

Загального обсягу інвестицій:

а) питома вага власних коштів підприємств у загальному обсязі інвестицій;

б) інвестиційна активність вітчизняного недержавного сектору економіки;

в) участь іноземного капіталу, коефіцієнт природного руху населення та ін., що дозволять дійти узгодженості трудової та демографічної статистики й тим самим дати реальну картину соціально-економічних показників ринку праці в Україні;

Обґрунтування кола виконавців приватно-державних програм зайнятості, до якого, поряд з Державною службою зайнятості, повинні залучатися й інші відповідні установи, які діють в умовах змішаної економіки.

Головна суть нових наукових результатів полягає у теоретичному узагальненні накопиченого вітчизняною та зарубіжною економічною наукою досвіду вивчення ринкового механізму господарювання, методичному та методологічному вирішенні завдань трудової зайнятості населення на національному та регіональному (на прикладі Донецької області України) рівнях, які у відповідності до вимог принципово нової економічної політики, що формується, створюють передумови для удосконалення заходів регулювання зайнятості та на цій засаді дозволять зменшити кількість працевлаштованих громадян. Наукове значення проведеного дослідження полягає у подальшому розвитку теоретичних положень трудової зайнятості населення, обґрунтуванні методичних рекомендацій по удосконаленню механізму її регулювання на основі узагальнення та врахування накопичених світових наукових розробок та практичного досвіду.

Практичне значення проведеного дослідження полягає у тому, що реалізація розроблених автором наукових рекомендацій дозволить забезпечити підвищення рівня трудової зайнятості працездатного населення та знизити рівень безробіття, знизити щорічні збитки держави від невикористання наявного трудового потенціалу, виробничих та комерційних резервів національного виробництва.

Особистий внесок здобувача. У дисертаційній роботі пошукувачем:

- обґрунтовано актуальність вирішення проблеми регулювання трудової зайнятості працездатного населення та необхідність поглибленого науково-методичного аналізу соціально-економічної сутності та місця категорії “зайнятість” в умовах ринкової системи, яка формується;

- здійснено теоретичне узагальнення результатів виконаних раніш досліджень з проблеми регулювання трудової зайнятості населення, висвітлених у вітчизняній та зарубіжній літературі;

- сформульовано наукові положення, висновки та рекомендації до вирішення такої актуальної проблеми, як удосконалення існуючих та тих, що зараз застосовуються на практиці, методів регулювання трудової зайнятості економічно активного населення;

- обґрунтовано уточнення щодо об'єктів сучасної системи відносин власності;

- відзначено позитивні сторони та надано критику основних альтернативних концептуальних напрямків функціонування сучасного ринку праці;

- запропоновано удосконалені класифікації видів зайнятості, форм власності відносно суб'єктів власності;

- розроблено комплексний методологічний підхід до удосконалення механізму регулювання трудової зайнятості громадян;

- показано можливість застосування в умовах України зарубіжного досвіду проведення політики зайнятості;

- надано рекомендації щодо стабілізації ситуації у сфері зайнятості населення, реалізація яких спрямована на підвищення ефективності використання наявного трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту громадян України;

- надано рекомендації до розробки нової програми зайнятості населення на основі оптимального сполучення різноманітних форм власності та видів трудової зайнятості працездатного населення;

- обґрунтовано необхідність розробки та запропоновано принципово нову модель механізму регулювання зайнятості працездатного населення в умовах існування різноманітних форм власності та позначено умови її реалізації;

- розроблено напрямки застосування запропонованої моделі змішаного регулювання трудової зайнятості економічно активного населення.

Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні результати проведених досліджень та нових розробок, запропонованих у дисертаційній роботі, обговорювалися та доповідалися на:

- міжнародній науково-практичній конференції “Місто, регіон, держава: проблеми розподілу влади”, Слов'яногірськ, Україна, 1997 р.;

- на науковій конференції докторантів, аспірантів та пошукувачів ІЕП НАН України “Напрямки розвитку економіки України в сучасних умовах”, Донецьк, 1996 р.;

- міжнародному науково-практичному семінарі “Економічні, організаційні і соціальні проблеми розвитку країн Співдружності: продуктивність, оплата та ринок праці, зовнішньоекономічні зв'язки”, Донецьк, 1996 р.;

- міжнародному науково-практичному семінарі “Міжнародна логістика та маркетинг у країнах з перехідною економікою”, Київ-Донецьк, 1996 р.;

- на вузівській науковій конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи: “Економіка, менеджмент, маркетинг, кількісні методи”, Донецьк, 1997 р.;

- на науково-практичній конференції “Методичні принципи формування та реалізації стратегії підприємства в умовах змішаної економіки”, Донецьк-Артемівськ, 1995 р.

Наукову доповідь “Регулирование занятости населения на современном этапе развития многоукладной экономики” для використання було надіслано до Державного центру зайнятості (№127/1260 від 28 грудня 1995 р.).

За наукові розробки щодо вирішення проблем регулювання трудової зайнятості працездатного населення автора згідно з рішенням колегії Міністерства освіти України від 31 березня 1995 р. (протокол №4/3-9) і Постановою президії Комітету з Державних премій України у галузі науки і техніки від 11 травня 1995 р., №2 було присуджено стипендію Кабінету міністрів України.

Теоретичні і практичні результати наукового дослідження знайшли впровадження на рівні Донецької області України. Так, позитивні відгуки щодо використання розроблених у дисертації пропозицій надано Донецьким обласним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики (№01-19/397 від 20 березня 1998 р.) і Донецьким обласним управлінням статистики Державного комітету статистики України (№08/3-32 від 6 квітня1998 р.).

Теоретичні, методологічні, методичні та практичні положення роботи використані і продовжують використовуватися в учбовому процесі при викладанні лекцій, проведенні семінарських і практичних занять, під час керування курсовими та дипломними роботами у Донецькому державному університеті Міністерства освіти України із спеціальних економічних дисциплін, для чого за участю автора дисертації підготовлено та опубліковано ряд лекцій, методичних вказівок, робочих програм курсів та спецкурсу.

Публікації. За результатами виконаних досліджень у відкритому друці видано 45 робіт, що відображають основний зміст дисертації, в тому числі індивідуальна монографія, 5 брошур, з них 2 індивідуальні. Загальний обсяг публікацій - 58,9 др. арк., з яких особисто автору належить 47,5 др. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація містить титульний аркуш, зміст, вступ, основну частину з п'яти розділів, висновки, список літератури із 265 використаних джерел. Повний обсяг дисертації 384 стор., на яких розташовано 7 рисунків, 4 діаграми та 49 таблиць.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертації захищаються нові методологічні, методичні та практичні положення регулювання трудової зайнятості економічно активного населення.

Розділ 1. “Методологичні основи та основні напрями державного регулювання трудової зайнятості населення в умовах реформування економічних відносин”. Суспільна (точніше, державна) власність на засоби виробництва, що мала місце у економіці нашої держави, довгий час обмежувала роль ринку та, як уже відомо, призвела до негативних наслідків. До них, зокрема, відноситься і державна монополія.

З проголошенням незалежності України, прийняттям нею Конституції, Законів “Про зайнятість населення”, “Про оплату праці”, “Про власність”, цілого ряду директивних та нормативних актів було усунено умови, при котрих держава монопольно диктувала підприємствам засоби та форми господарювання, створено необхідні передумови вільного, демократичного, самостійного вибору підприємствами найбільш прийнятних форм господарювання та поширеного застосування різних форм привертання людей до трудової діяльності.

У сучасних умовах багатоукладності економіки власність на засоби виробництва припускає існування суверенних підприємств. Благополуччя колективів самостійних підприємств залежить від того, наскільки ефективно використовується власність, яка знаходиться у їх розпорядженні. Таким чином, самостійність у діяльності підприємств, у першу чергу, націлена на забезпечення більш високих результатів роботи зайнятих на них робітників та, як слідство, на отримання відповідної матеріальної винагороди за підсумками праці.

Певна свобода дій у цьому плані підвищує заохочення кожного трудівника на підприємстві у покращенні техніко-економічних показників, створює можливість виявлення ініціативи та високої трудової активності. У підсумку господарська самостійність дозволяє ефективніше використовувати виробничий та трудовий потенціал підприємств та тим самим боротися за місце на ринку. Ринок праці, як і всякий інший ринок, складається із попиту, пропозиції, ціни і конкуренції.

Ці основні елементи ринку у рівному ступені впливають і відносяться як до робочої сили, так і до роботодавців (рис. 1).

Як відомо, одним з важливіших елементів ринкових відносин за правом вважається конкуренція і у сфері виробництва, і у сфері споживання (реалізації) продукції та послуг. Однак для того щоб конкуренція була здоровою, виробники, у першу чергу, повинні бути економічно незалежними та мати реальну можливість самостійно вирішувати господарські задачі у процесі виробничої діяльності (наприклад, що, скільки та яким чином виробляти, куди, кому та за якими цінами реалізовувати вироблений товар та т. інші).

Звичайно ж, для цього всі необхідні кошти потрібно заробляти у рамках установлених суспільством законів, а не просити у держави. У таких умовах визначним фактором свободи виступають відносини власності, що являють собою урегульовану законодавством сукупність відносин між людьми з приводу засобів виробництва та виробленої продукції. Визначаючи власність як багатопланову систему громадських відносин, що включає у себе економічні, правові, політичні, національні, культурні, соціологічні, психологічні та інші підсистеми, можна стверджувати, що в умовах ринкової економіки до об'єктів сучасної системи відносин власності слід відносити не тільки майно, але й робочу силу, форми, заходи організації праці (система Тейлора, стахановський рух, захід інженера Л.Ф. Ковальова та ін.), послуги, результати наукової діяльності (патенти, ліцензії та ін.), інформацію, гроші, цінні папери, мінові вартості. Відчуження таких об'єктів привласнення від їх власників (кваліфікованих робітників та службовців) відбувається у якісно новій формі. Так, наприклад, інформацію, на відміну від засобів, предметів праці та ін., не можна відділити від її носіїв - осіб найманої праці. Труд, насичений науково, інформаційної, інтелектуально, в умовах ринкових відносин є одним з важливіших факторів росту вартості товару “робоча сила”, підвищення конкурентоспроможності та ефективності підприємств різних форм власності. У зв'язку з цим у Закон України “Про власність” до об'єктів власності, крім майна та результатів інтелектуальної праці (наукових винаходів, літературних творів, творів мистецтва та ін.), слід додати ще й ті, що підкреслено вище. Більш того, бачиться доцільним, за прикладом американських вчених, в інтелектуальній власності, яка має свою специфіку, розмежувати три основних її видів: приватна, суспільна, проміжна.

Розгляд усіх статей Закону України “Про власність” привів ще й до таких висновків. По-перше, у ньому домінує тільки юридичний аспект відносин власності. В сутності ж юридична сторона власності виступає у якості умови та передумови виробництва, правового оформлення волі визначених суб'єктів власності, відносин поміж ними, пов'язаних з матеріальним чи нематеріальним добробутом або речами, тобто є формою прояву реальних економічних відносин власності. По-друге, стаття 2 оголошує, що власність виступає у трьох основних формах, при цьому визначення форми власності не надано. Але ураховуючи, що в умовах ринкових відносин під формою власності прийнято розуміти специфічний характер належності матеріальних та нематеріальних факторів й результатів виробництва конкретним суб'єктам (суб'єкту), то відносно суб'єкта власності доцільно розрізняти наступні форми власності (рис. 1), де у якості базових форм власності слід визнати не три, а п'ять: міждержавну, державну, приватну, особисту та інтелектуальну. Доцільно у законодавчому порядку закріпити змішану форму власності, що виникає в наслідок інтеграції (у різних комбінаціях) тих або інших базових форм власності, прикладом якої може бути сумісна (спільна) власність держави та трудового колективу, громадян будь-якої держави та юридичних осіб.

Розділ 2. “Основні концептуальні напрями функціонування сучасного ринку праці”. Проведений теоретичний аналіз показав, що у цілому в суспільній економічній науці існує безліч конкуруючих концепцій відносно аналізу функціонування ринку праці. Проте на даний момент можна виділити чотири домінуючих напрямки: класичний, неокласичний, кейнсіанський та монетаристський, кожний з яких, у свою чергу, має багато шкіл та течій (неокласичний синтез, пост кейнсіанський еклектизм, раціональне очікування, адаптивне очікування, інституціональне, радикальне та інші), що різняться вихідними принципами, заходами та цілями.

Враховуючи указане, зарубіжні економісти по-різному пояснювали та пояснюють повсякчасну наявність безробіття на ринку праці. Найбільш поширені у економічній науці наступні трактовки причин безробіття: надмір народонаселення (мальтузіанство), ріст органічної будови капіталу (марксизм), високий рівень заробітної платні (неокласична теорія), недостатність ринкового попиту (кейнсіанство), жорстка структура цін на робітничу силу (монетаризм) та інші. Огляд альтернативних поглядів відносно функціонування ринку праці призводить до висновку про те, що жоден з приведених вище напрямків не дає повної картини його сучасного функціонування, хоча вони і відображають окремі його елементи. Корінна методологічна вада теорії Т. Мальтуса полягає у тому, що вона була створена з метою виправдання суспільних порядків, під час яких розкіш та нетрудовий спосіб життя імущих осіб співіснує з убогістю широких трудящих мас.

Більш реалістична теорія капіталістичного нагромадження Маркса, що заснована на розкритті суперечок між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення, як свідчить реальність, є уразливою у тому плані, що, ігноруючи науково-технічний прогрес, вона стверджує, що з розвитком капіталізму відбувається відносне зубожіння робітничого класу.

Не відповідає сьогодні потребам сучасності марксистське положення про те, що основною метою, яка спонукає капіталіста до активності, є тільки отримання прибутку за рахунок найманих робітників. У зв'язку з тим що змінилися конкретні умови історичного розвитку, то і вільний ринок епохи початкового накопичення капіталу та стихійної конкуренції у класичному розумінні більш ніж сторічної давнини зовсім не тотожній сучасному ринку жодної з індустрій в розвинених країнах. Кардинально змінилися не тільки умови та зміст підприємницької та керівної діяльності, а й їх мета одержала цілий ряд нових напрямків.

Так, наприклад, згідно сучасної концепції менеджменту, яка випливає з висунутої ще у 1956 р., нової філософії керування японськими фірмами, дії підприємців та керівників виходять далеко за межі здобування прибутку, зокрема, на них лежить визнання соціальної відповідальності за наслідки діяльності.

Наявна також і невідповідність неокласичного підходу до пояснення безробіття високим рівнем заробітної платні, оскільки носить на собі риси прихильності до нетрудової приватної власності.

На прикладі колишніх СРСР та НДР (зараз Німеччина), Польщі та ряду інших країн легко переконатися у тому, що основні положення цієї концепції (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата;високий рівень заробітної плати є причиною безробіття;для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати, рівновага між рівнем заробітної плати та рівнем зайнятості означає повну зайнятість) виправдовують наступ працедавців на життєвий рівень трудящих і не більш того.

Співставлення кейнсіанської та монетаристської концепцій надають засаду відзначити, що кожна з них внутрішнє не суперечна, має свою позитивну потенцію (згадаємо про “новий курс” Ф. Рузвельта, розроблений на основі кейнсіанської моделі, та про “рейгономіку”, яка опирається на теорію монетаризма) та у визначених умовах може бути достатньо ефективно використана. Однак, не дивлячись на присутню для кейнсіанства та монетаризма переконливість доказів у поясненні своїх поглядів на економічну роль держави у вирішенні питань зайнятості і безробіття та приймаючи запропоновані ними засоби підтримки та збільшення обсягу зайнятості, все ж таки слід визнати, що теоретичні наробки минулих років потребують модифікації з урахуванням сьогоденної ситуації у економіці країни. Так, наприклад, теорія зайнятості Дж. Кейнса була побудована на моделях зі стабільними цінами та в умовах оберту стійкої грошової одиниці. Але при стабільних та регульованих цінах цілком логічно вважати, що початкове збільшення державних інвестицій у створення первинної зайнятості (наприклад, тимчасова зайнятість на громадських роботах) буде сприяти збільшенню платоспроможного попиту, зростанню обсягів реалізації продукції, тобто і розвитку виробництва (за принципом мультиплікатора). Однак сумний досвід колишнього СРСР свідчить про інше, а саме: підвищення номінальних прибутків при стабільних цінах призводить до виникнення такої ситуації, коли товари з прилавків магазинів швидко розкупаються, виробництво зі своїм дуже повільним циклом за попиту не встигає та з'являється усім відомий “чорний ринок”, що не рятує становище.

До висновку про те, що спади у економіці - це результат дефіциту сукупного попиту (сукупних витрат), Дж. Кейнс дійшов у результаті дослідження проблем безробіття та надмірних виробничих потужностей. Тому кейнсіанська модель, що сприяла у 1930-х рр., виходу західних країн з Великої депресії, потребує наукової модифікації з урахуванням реальної ситуації в Україні. За даними Донецького обласного управління статистики, вона така: за 1995 р., загальний обсяг промислової продукції скоротився на 11,5. Ціни на товари та послуги за 1994 р., зросли у середньому у 5 разів, за 1995 р., у 2,8 рази, середньомісячна заробітна плата робітників, наприклад, Донецької області у 1995 р., у зрівнянні з 1994 р., зросла у 5,2 рази, у той час як загальний обсяг промислової продукції регіону скоротився за 1995 р., на 8,4. Такий фактичний цифровий матеріал не тільки не підтверджує загальновідому аксіому, яка говорить, що при ринковій економіці ціни формуються згідно попиту та пропозиції, а заробітна плата залежить від продуктивності праці та обсягу продукції (наданих послуг), але і служить слушним аргументом для критики монетаристської концепції.

У ситуації, що склалася у теперішній час у економіці країн Співдружності, у тому числі і в Україні, мають місце й такі факти: більшість підприємств шляхом необґрунтованого (без урахування продуктивності праці) підвищення цін на вироблену продукцію та надані послуги збільшує заробітну плату робітників. Нерегульовані ціни реагують на збільшені штучним способом прибутки, а отже, на платоспроможний попит автоматично. Паралельно з ростом цін росте й курс валют. Неконтрольоване підвищення заробітної плати та цін (без фактичного збільшення виробництва товарів та послуг), їх постійна гонка не тільки заважають реальному збільшенню платоспроможного попиту населення, але й приводять у занепад життєвий рівень громадян. Таким чином, з реальної ситуації у економіці України та країн СНД видно і те, що в умовах, коли ціни та прибутки “відпущено”, між ними відбувається постійне суперництво, яке супроводжується інфляцією. Результати такої конкуренції (зменшення реального прибутку та ін.) постійно відчуває на собі основна маса населення колишнього СРСР. Більш того, введення у США, Франції, Німеччині, Великобританії та інших країнах такої системи, схожою з моделлю нерегульованого ринку, різко збільшило кількість відірваних від трудового процесу людей та період безробіття.

Збільшити сукупний попит, уникнути збитків ресурсів, стимулювати виробництво та тим самим повернути безробітних на робочі місця, як свідчать результати аналізу, держава може декількома шляхами. Перший - треба користуватися основною рекомендацією Дж. Кейнса - збільшити витрати (наприклад, на громадські роботи, на так звані державні програми та т. ін.). Другий - скоротити прибутки від аналогів (з розрахунком на те, що заощаджені гроші платники податків не будуть зберігати, а спрямують на споживчі витрати та інвестиції). Однак в умовах нестабільної політичної та економічної ситуації усі вищезгадані міри активної політики держави складно здійснити, бо вони є вельми коштовними.

В умовах, коли виробництво весь час скорочується, не можна не ураховувати той факт, що збільшення державних витрат на інвестування програм розвитку виробництва та створення нових робочих місць припускає або підвищення податків, або зростання бюджетного дефіциту та інфляції. І те й інше має місце у економіці України у теперішній час.

Як і у будь-якій іншій країні під час економічного спаду, в Україні реальні прибутки мешканців знижуються, особливо у безробітних громадян, прибутки підприємств зменшуються або зовсім змінюються на збитки.

Спад виробництва, що супроводжується все ще дужою інфляцією, високий банківський відсоток, що не дає можливості користуватися кредитом, інвестувати програми розвитку виробництва, нестабільність податкового законодавства, що стримує надходження іноземних інвестицій, та інші причини внутрішнього та зовнішнього (розпад виробничих зв'язків, підвищення цін на енергоносії та ін.) характеру свідчать про те, що в Україні склалася дуже складна для вибору економічної політики ситуація. Однак вже зараз ясно, що ні кейнсіанська, ні монетаристська теоретичні конструкції не можуть бути повністю дубльовані економікою України.

Враховуючи викладене, об'єктивна необхідність потребує розробки такої концепції функціонування сучасного ринку праці, яка ураховує історичні, демографічні, соціальні, економічні та регіональні особливості нашої держави, а також реалії сьогодення та тим самим дозволить з найбільшою повнотою використати невичерпні резерви національного виробництва.

Розділ 3. “Вплив перетворень форм власності на зайнятість працездатного населення”. У Донецькій області, як і в цілому в Україні, йде процес радикальних перетворень форм власності, що супроводжується значними змінами у господарській діяльності підприємств, а отже, й у сфері зайнятості населення, що підтверджують результати проведеного аналізу.

У останній час, поряд з переходом підприємств до господарської самостійності та, як наслідок, поступовою втратою підприємствами юридичного державного статусу, відбувається процес придбання ними статусу приватного. Так, наприклад, згідно даних Донецького обласного управління статистики, з початку процесу трансформації форм власності (1993 р.) загалом по області приватизовано 5600 об'єктів, з них загальнодержавної власності - 2362 об'єкта, комунальної власності - 3238. Швидкий ріст кількості приватних підприємств усіх видів, що почався з 1991 р., та продовжується й досі, став основою переходу до нової моделі економіки. Хоча, за оцінками експертів, на Донецьку область України припадає найбільша частка трудових ресурсів у загальній кількості трудових ресурсів України (понад 10%) та найбільша частка зайнятих у народному господарстві країни (10,8%), але результати аналізу свідчать, що чисельність зайнятих у господарстві Донецької області знизилася у порівнянні з 1991 р.

Так, якщо у 1991 р., на державних підприємствах було зайнято 78,5% загального числа трудящих області, у 1992 р. - 76,2%, 1993 р. - 69,2%, 1994 р. - 65,3%, 1995 р. - 61,8%, 1996 р. - 52,2%, за 9 місяців 1997 р. - вже 51,99%, тобто на 26,51% менш, ніж у 1991 р. Як правило, це результат не тільки зовнішніх (зменшення обсягів виробництва через розрив колишніх промислово-постачальних зв'язків та ін.), але й внутрішньогосподарських причин, з яких перше місце посідає недостатнє стимулювання праці, а точніше, стійке відставання її оплати навіть від необхідного прожиткового мінімуму. У той же час збільшилося число зайнятих на підприємствах інших форм власності.

У цілому в господарстві Донецької області чисельність робітників, зайнятих на недержавних підприємствах, за період 1991 р. - 9 місяців 1997 р., збільшилася у 1,9 рази. Однак збільшення відбувалося не кожен рік. Цей факт є наочним підтвердженням підвищення активності трудящих у пошуках найбільш вигідного місця застосування своєї праці. Вплив таких, раніш традиційних, мотивацій, як престижність будь-якого виду трудової діяльності, можливість у зв'язку з цим користуватися додатковими пільгами та т. ін., значно зменшився.

Домінуючим фактором на сучасному ринку праці стає рівень заробітної плати.

Однак не все є так “гладенько” і у недержавному секторі економіки, де робітники також зацікавлені у отриманні більш адекватного витратам праці та вкладеному капіталу (у вигляді акцій) розміру оплати праці. У пошуку таких найбільш вигідних місць застосування своєї праці знаходиться значна кількість робітників підприємств колективної форми власності, на яких кількість зайнятих щорічно коливається.

Подальша логіка аналізу підказує зробити ще один висновок: у відповідності до існуючих форм власності можливо чітко позначити дві принципові сфери зайнятості населення - державну та недержавну.

Керуючись статистичними даними та маючи дані Донецького обласного центру зайнятості, відзначимо, що поява недержавного сектору економіки не викликала значного підвищення кількості робочих місць. У області спостерігався процес перетоку робочої сили з державного сектору економіки у альтернативні йому. Це пояснюється тим, що ще слабо розвинуто приватний сектор економіки, недостатньо удосконалено законодавчу базу, недостатньо широко застосовується кредитна система та іншими причинами, які викликано в основному станом невизначеності у організаційно-економічній та соціальній сфері.

Ситуація нееквівалентного обміну затрат праці на його оплату, що підігрівається інфляційними процесами, сприяє тому, що визначена частина населення реагує на динаміку заробітної плати “неокласичним” засобом. Так, тільки за 1993 р., сферу народної освіти залишили 19765 чол., сферу науки та наукового обслуговування - 5344 чол., і цей список можна продовжити. Багато з них або перейшли працювати у комерційні структури, або вийшли на міжнародний ринок у пошуках високооплачуваної (причому часто не за фахом) роботи за кордоном. “Неокласична” поведінка спостерігається у банківських службовців, юристів та ін., послуги яких в умовах ринкової економіки стали користатися підвищеним попитом та оплачуватися відповідно вище.

Однак, як показують результати дослідження, умов для “неокласичного” ринку праці дуже мало, як втім і для “монетаристської” та “кейнсіанської” моделей зайнятості. Це наявне підтверджують процеси, що відбуваються на ринку праці, які знижують рівень зайнятості населення. Зокрема, вивільнення значної частини працездатного населення лише на перший погляд можна ув'язати зі спадом обсягів виробництва, а сучасне безробіття визнати циклічним кейнсіанським. У дійсності ж кризові явища як у регіональній, так і у цілому українській економіці не відповідають поняттю економічного циклу як такого, оскільки вони є наслідком та результатом, головним чином, розриву господарських зв'язків регіонів унаслідок розпаду СРСР на окремі незалежні держави.

Також слід особливо підкреслити, що на ринку праці, який склався за час відділення України від Радянського Союзу, основна монетаристська категорія - природний рівень безробіття - теж не діє. Результати проведеного аналізу дозволяють дійти до висновку: структурні зміни у економіці супроводжуються масовим переміщенням трудящих з державного сектору економіки у недержавний, із сфери виробництва в невиробничу сферу та ін., що стимулює фракційне безробіття (завищує його природний рівень). Однак постійне зменшення реальних прибутків населення активізує його до пошуків як основної, так і додаткової роботи, що, у свою чергу, занижує природну норму безробіття. Так, відповідно до даних Донецького обласного центру зайнятості рівень безробіття на 1 січня 1998 р., становив 1,84% від чисельності працездатного населення у працездатному віці.

Результати аналізу дозволили дійти висновку, що заміна однієї форми власності на іншу - ще не гарантія ефективності виробництва та ефективності зайнятості економічно активного населення. Ефективність, якість та прибутковість праці на підприємствах будь-якої форми господарювання, у першу чергу, залежать від того, наскільки працівники виявляють особисту матеріальну та моральну зацікавленість до роботи, яку вони виконують. Без існування такої заохочення не отримають своєї повної економічної реалізації ніякі інші потреби (суспільні, колективні) цивілізованого суспільства. Однак природа власності багатомірна та не зводиться тільки до питання про те, хто, як, у якому вигляді або якості отримує прибуток, виступаючи у ролі власника засобів виробництва або капіталу. Центральне питання власності для будь-якого суспільства міститься у тому, хто, яким шляхом, а головне - на які цілі витрачає кошти, що йому належать, з якою ефективністю власність створює інвестиції та капітал, сприяє підвищенню добробуту усього суспільства та його кожного члена.

...