Великий диспаритет цін на промислові засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію унеможливлює поновлення парку машин і обладнання. Тому їх кількість у господарствах поступово знижується. Зведено до мінімуму роботи по осушенню і зрошенню земель, вапнуванню кислих і гіпсуванню засолених і солонцюватих земель, внесення органічних і мінеральних добрив. Мінімальна кількість машин і обладнання, які ще випускає промисловість, вже давно не відповідає регіональним особливостям природних умов, розмірам господарств, контурам полів, сівозмін, новим технологіям вирощування сільськогосподарських культур і виробництва тваринницької продукції. Виходячи із такої ситуації одним з основних напрямів аграрної політики має бути забезпечення прискореного розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, розширення потужності тукової, комбікормової, мікробіологічної та інших галузей промисловості і перехід на випуск нового покоління техніки найбільш досконалих, енергонасичених не матеріаломістких, оснащених електронікою, комп'ютерами сільськогосподарських машин і обладнання. Зміцнення матеріально-технічної бази господарств, оновлення їх основних виробничих фондів дозволить індустріалізувати сільське виробництво і перевести його на високоінтенсивну основу. Особливу увагу слід приділити випуску малих засобів механізації, зокрема для фермерів та індивідуальних господарств, використання на присадибних ділянках. Для цього слід в повній мірі використати виробничий потенціал машинобудівних підприємств та колишнього ВПК.

Особливо важливого значення набирає реконструкція меліоративних систем і оновлення основних меліоративних фондів, оскільки їх старіння і вибуття з експлуатації зумовлює значні негативні екологічні наслідки, заболочення, підтоплення і засолення земель, які в перспективі можуть мати невідворотній характер. Досягнення водогосподарського будівництва, гідротехніки і меліорації дозволяють перейти до конструювання принципово нових меліоративних систем: підземного зволоження, синхронно-імпульсного і капельного зрошення, осушувальних систем з двостороннім регулюванням водоповітряного режиму грунтів і поживного вирощування сільськогосподарських культур. Кожна меліоративна система в технічному плані повинна забезпечувати високу продуктивність і економічну ефективність використання меліоративних земель, їх захист від засолення, підтоплення, заболочення і хімічного забруднення та високу екологічну стійкість агроландшафтів.

В четвертому розділі «Сучасний стан сільськогосподарського виробництва і проблеми його перспективного розвитку» розкриті позитивні і негативні наслідки аграрної реформи, причини спаду виробництва сільськогосподарської продукції і обгрунтовані шляхи її подальшого розвитку.

Структурно-динамічний аналіз сільськогосподарського виробництва показує, що протягом останнього часу поглибились диспропорції між галузями, погіршились економічні, технологічні та організаційно-господарські зв'язки між ними. Відбуваються процеси дезінтеграції, деспеціалізації і переспеціалізації господарств, збереження екстенсивних методів ведення сільського господарства. У зв'язку з цим аграрна політика і здійснення економічних реформ повинні бути спрямовані на структурну перебудову сільського господарства і всього агропромислового комплексу, удосконалення функціонально-компонентної і територіальної структури, збалансованості всіх його галузей. Це вимагає розвитку інтеграційних процесів, комплексування, комбінування і кооперування виробництва, формування аграрно-територіальних і аграрно-промислових комплексів з оптимальним поєднанням всіх галузей агропромислового виробництва. Аграрно-промисловий комплекс України повинен представляти собою збалансовану, скомплексовану, технологічно, економічно і організаційно взаємозв'язану систему, в якій би функціонально-компонентна і територіальна структури забезпечували продовольчий достаток для населення.

Використовуючи методи і прийоми економіко-математичного моделювання, розрахунково-конструктивного та балансового методів, доцільно сконструювати перспективну модель агропромислового комплексу з такою функціонально-компонентною і територіальною структурою, в якій би оптимально поєднувалися всі галузі агропромислового виробництва.

На основі оптимальної моделі можна розвивати різні галузі, які у своїй сукупності можуть створити збалансовану стійку високоефективну агроекологічну систему, яка б у максимальній мірі враховувала кон'юнктуру ринку, потреби населення у продовольстві, промисловості - в сировині і зовнішньої торгівлі - в експортних товарах.

Зважаючи на велику різноманітність територіального поєднання природних умов і ресурсів та реґіональних особливостей сільськогосподарського виробництва, кожна природна економічна зона, економічний район і область повинні мати свою модель агропромислового комплексу.

П'ятий розділ «Територіальна організація сільськогосподарського виробництва і її вплив на ринок продукції землеробства і тваринництва» обгрунтовуються шляхи удосконалення розміщення виробництва різних видів сільськогосподарської продукції і поглиблення спеціалізації господарств на тих її видах, які мають для неї найкращі природні умови.

Раціональна територіальна організація розглядається автором як процес постійного удосконалення функціонально-компонентної і територіальної структур, розміщення галузей і культур, оптимізації їх територіального поєднання, формування зон і районів товарного виробництва різних видів продукції землеробства і тваринництва. Така організація передбачає розробку і впровадження науково обгрунтованих ресурсозберігаючих, екологічно стійких зональних і внутрішньозональних систем ведення землеробства і тваринництва, поглиблення спеціалізації господарств на тих видах продукції, які обходяться їм найдешевше, розробку і впровадження комплексу організаційно-господарських, агротехнічних, комплексно-меліоративних, природоохоронних, середовищноформуючих, реабілітаційних, землевпорядних та інших заходів.

Різноманітність природних умов і ресурсів та їх територіального поєднання обумовлюють необхідність регіонального підходу до організації сільськогосподарського виробництва. Для кожної природоекономічної зони і фізико-географічного району повинна бути розроблена своя система заходів.

Для степової зони головним має бути зрошення і обводнення посушливих земель, реконструкція морально застарілих і фізично зношених меліоративних систем, створення закінченої системи полезахисних насаджень, будівництво ставків і водойм, розробка і впровадження ландшафтної системи землеробства, нове землевпорядкування території, зменшення контурності полів, боротьба з підтопленням населених пунктів і сільськогосподарських угідь і засоленням грунтів.

Природні та економічні умови зони дозволять спеціалізуватися господарствам на виробництві цінних сортів озимої пшениці, кукурудзи на зерно, ячменю, городини закритого і відкритого грунту, плодів, ягід і винограду, молока і м'яса яловичини, свинини, яєць і м'яса птиці. Велика кількість сонячного тепла і світла дозволяє організувати спеціалізоване парниково-тепличне господарство здатне вирощувати при найменших затратах палива і енергії велику кількість городини закритого грунту для повного забезпечення населення промислових центрів і міст Донбасу, Придніпров'я і курортної зони Чорноморсько-Азовського узбережжя.

В зоні степу доцільно відновити площі садів, виноградників і ягідників, перетворивши її в район індустріального і високоінтенсивного садівництва і виноградарства. Поливні землі слід максимально використати для кормовиробництва і розвитку скотарства і свинарства.

В зоні лісостепу головним має бути розробка і впровадження комплексу протиерозійних заходів, розширення площі лісів, розробка і впровадження ландшафтної системи землеробства, корінне поліпшення лук і створення культур довгорічних пасовищ, розвиток на схилових землях Волинської, Подільської і Придніпровської височин садівництва. Природно-екологічні умови дозволяють господарствам зони поглиблювати свою спеціалізацію на виробництві озимої пшениці, пивоварного ячменю, цукрових буряків, молока і м'яса яловичини, беконної і м'ясної свинини.

Економічна ситуація, що склалася на Поліссі вимагає відновлення і розширення площі лісів, реконструкції морально застарілих і фізично зношених меліоративних систем, корінного поліпшення сільськогосподарських угідь, створення довгорічних культурних пасовищ, здійснення протиповеневих заходів, реабілітації радіоактивно забруднених земель та інших заходів по охороні природного середовища. Господарства зони мають сприятливі умови для поглиблення своєї спеціалізації на виробництві озимого жита, картоплі, льону-довгунця, хмелю, м'яса яловичини і молока. Наявність великої площі природних кормових угідь і можливість їх корінного поліпшення, інтенсифікація польового кормовиробництва, висока врожайність зернобобових культур, багаторічних і однорічних трав найбільше сприяють розвитку м'ясного і молочного скотарства. Через це в перспективі господарства Полісся повинні стати основним товаровиробником м'яса яловичини і молока.

Лісо-озерно-болотні комплекси Полісся з багатою природною кормовою базою необхідно використати для організації звірівницьких і мисливських господарств.

В передгірській і гірській зоні Карпат необхідно різко збільшити масштаби лісопосадок, розширити площі лісів, здійснити комплекс заходів по боротьбі з селевими потоками і великими повенями, систематично здійснювати поверхневе поліпшення гірських лук і пасовищ. Враховуючи структуру сільськогосподарських угідь, в якій луки і пасовища займають більше 70%, необхідно орієнтувати господарства на розвиток скотарства і вівчарства та збільшення виробництва м'яса яловичини, баранини і вовни. Господарства Закарпаття можуть спеціалізуватися на виробництві плодів, ягід, винограду, городини закритого і відкритого грунту, молока, м'яса яловичини і свинини. Прикарпаття - цукрових буряків, льону-довгунця, молока, м'яса яловичини і беконної свинини.

В районах дуже високої концентрації населення (Донбас, Придніпров'я, курортах Причорноморського і Азовського узбережжя, в Криму, а також навколо великих міст і промислових центрів (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів та інші) мусить розвиватись високоінтенсивне приміське сільське господарство. Головним у його розвитку має бути відновлення роботи парниково-тепличного господарства (овочевих фабрик і тепличних комбінатів), птахофабрик яєчного і бройлерного напрямів спеціалізації, поглиблення спеціалізації господарств на виробництві ранньої картоплі, городини, свіжого молока, товарного м'яса та іншої малотранспортабельної продукції.

Реалізація такого комплексу заходів дозволить значно збільшити виробництво всіх видів продукції землеробства і тваринництва. Розрахунки показують, що є реальні можливості уже в недалекій перспективі виробляли щорічно 58-60 млн. т зерна, 55-58 млн. т цукрових буряків, 30-35 млн. т насіння соняшника, 22-25 млн. т картоплі, 8-10 млн. т городини, 3,2-3,5 млн. т плодів і ягід, 5,5-6 млн. т м'яса різних видів (в забійній вазі), 35-38 млн. т молока, 20-23 млн. шт. яєць, 6,5-7,0 тис. т вовни. Такої кількості продукції буде достатньо, щоб забезпечити населення продуктами харчування, промисловість - сировиною, а зовнішню торгівлю - експортними товарами.

Сільське господарство України повинно розвиватись з врахуванням міжнародного поділу праці та інтеграції у світовому економічному просторі, у відповідності з якими кожна країна спеціалізується на виробництві певних видів продукції, яка реалізується на світовому ринку. Україна має вигідне географічне положення і сприятливі природні умови для виробництва багатьох видів продукції, яка може бути реалізована на світовому ринку. Входженню України у світовий ринок може сприяти зовнішньоекономічна діяльність нашої держави. Вона повинна представляти собою сукупність напрямів, методів і прийомів міжнародного співробітництва в галузі науково-технічного, агрозоотехнічного і торгово-економічного розвитку, а також кредитних і валютних фінансових відносин в галузі міжнародного поділу праці.

Реалізація переваг міжнародного поділу праці дозволить забезпечити значне підвищення економічної ефективності функціонування агропромислового комплексу України. Зовнішньоекономічна діяльність держави має бути спрямована на: максимальне залучення іноземних інвестицій держав різних частин світу для фінансування крупних об'єктів водогосподарського будівництва, реконструкції осушувальних і зрошувальних меліоративних систем, будівництва нових підприємств сільськогосподарського машинобудування, харчової і переробної промисловості; організації спільних із зарубіжними інвесторами господарств і підприємств; запозичення прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур і виробництва тваринницької продукції; обмін сортовим насінням, високопродуктивними породами тварин, саджанцями плодових дерев; розширення зовнішньої торгівлі всіма видами сільськогосподарської продукції і продуктами їх переробки. Необхідне також приєднання АПК України до ГАТТ/СОТ, який представляє собою міжнародну організацію торгівлі, поглиблення науково-технічного співробітництва в галузі розвитку сільськогосподарського виробництва і розвитку агропромислового комплексу.

Висновки

1. Економічна криза, яка охопила господарство України, проявляється у його деструктивних змінах, порушенні фінансових, технологічних і організаційно-господарських зв'язків між окремими галузями, підприємствами і господарствами. Це приводить до зниження економічної ефективності виробництва, зростання кількості малорентабельних і збиткових підприємств і господарств, різкого зменшення випуску промислової і сільськогосподарської продукції, звуження ринку її реалізації, погіршення фінансово-економічного стану господарюючих суб'єктів. На державному рівні - це зростання дефіциту державного бюджету, поглиблення інфляції, зубожіння населення, зменшення його купівельної спроможності.

2. Кризовий стан економіки нашої країни вимагає здійснення радикальних економічних реформ. Аграрна реформа на Україні має представляти собою сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення продуктивності і економічної ефективності використання аграрно-ресурсного потенціалу; подолання державної монополії на землю і передачу її на правах власності селянам. Вона (реформа) супроводжується формуванням багатоукладної економіки і різних форм господарювання, удосконаленням земельних і майнових відносин; демонополізацією державних підприємств і організацій; створенням приблизно однакових економічних умов для господарювання і розширеного відтворення у господарствах і підприємствах, а також у всіх сферах агропромислового комплексу.

Важливими елементами формування на основі різних форм власності і підприємства сприятливого ринкового середовища для продовольчих товарів є створення необхідних економічних умов для їх виходу на світовий ринок; удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, податкової політики; підвищення продовольчого забезпечення населення і його життєвого рівня.

3. Основними передумовами здійснення економічної реформи мають бути високе наукове, організаційне, інформаційне, кадрове, матеріально-технічне і технологічне забезпечення; здійснення серед сільського населення і в суспільстві в цілому роз'яснювальної роботи щодо мети, завдання і механізмів здійснення аграрної реформи; створення сприятливого психологічного середовища для сприйняття економічних реформ. Необхідною передумовою є формування надійної законодавчої і правової бази для здійснення аграрної реформи; визначення стратегії і тактики її здійснення з врахуванням регіональних особливостей психології населення, його свідомості і готовності до сприйняття економічних реформ, реорганізації колгоспів і радгоспів, узгодження аграрної реформи з цільовими завданнями стратегії і тактики економічної політики; достатня відпрацьованість її макроекономічних механізмів стосовно природно-економічних умов і особливостей колгоспів, радгоспів та інших господарств суспільного сектора.

4. Основні шляхи і механізми реалізації реформ передбачають роздержавлення і приватизацію землі і майна, розвиток багатоукладної економіки, реорганізацію державних, колективних, міжгосподарських та інших сільськогосподарських підприємств і організацій; формування на основі власності і підприємництва ефективного господарюючого власника землі і майна; створення умов і можливостей для розвитку ринкового середовища. Назріла необхідність прийняття Верховною Радою України Закону про заставу, Закону про зміни і доповнення до Земельного Кодексу. Слід також вирішити питання про створення іпотечних банків.

5. Здійснення земельної реформи доцільно проводити через створення центрів приватизації, організації виборних представницьких організацій самоврядування землевласників (обласних аграрних палат), розвиток консультативних служб у період формування багатоукладної аграрної економіки та інших організаційних структур.

У результаті здійснення економічних реформ Україна має одержати збалансований високорозвинений, економічно ефективний, екологічно стійкий агропромисловий комплекс, здатний наситити внутрішній і зовнішній ринок продовольством, а промисловість - сировиною.

6. Аграрно-ресурсний потенціал, яким володіє Україна, здатний забезпечити в недалекій перспективі збільшення виробництва агропромислової продукції як мінімум у 2,0-2,5 рази. Реалізація всіх реальних можливостей ресурсного потенціалу можлива при умові реалізації комплексу заходів: нарошування виробничих потужностей підприємств сільськогосподарського машинобудування, хімічної і інших галузей промисловості; збільшення продажу господарствам сільськогосподарських машин і обладнання, мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів, комбікормів, мікроекономічних добавок, пального, мастильних та інших матеріалів; технічного переоснащення і оновлення основних виробничих фондів; впровадження науково обгрунтованих ресурсозберігаючих і екологічно стійких зональних і внутрішньозональних систем ведення сільського господарства та ін.

7. Активізація демографічної ситуації на селі і збільшення чисельності активного працездатного населення вимагає посилення уваги до виконання програм соціально-економічного розвитку села, які включають розширення масштабів житлового, комунально-побутового і шляхового будівництва, мережі шкіл і дошкільних дитячих закладів, медичних установ, закладів культури, збільшення доріг з твердим покриттям, газо- і водопостачання та ін.

8. Структурно-динамічний аналіз сільськогосподарського виробництва показує поглиблення диспропорцій між його галузями, порушення між ними економічних, технологічних і організаційно-господарських зв'язків, повний занепад окремих із них (льонарства, скотарства, свинарства, вівчарства); деспеціалізацію окремих природно-економічних зон, областей і районів, підприємств і господарств; порушення зональних і внутрішньозональних систем ведення сільського господарства, вихід із обробку значної частини продуктивних земель.

В умовах, що склалися, головним має бути розробка і впровадження нових науково-обгрунтованих екологічно-стійких, ресурсозберігаючих і високопродуктивних зональних і внутрішньозональних систем ведення сільського господарства, підвищення фондооснащеності господарств і енергообзроєності праці.

9. В умовах переходу до ринкової економіки держава не може допустити стихійності у розвитку сільського господарства і постійного спаду виробництва його продукції. Вона мусить регулювати і контролювати процеси, що відбуваються в агропромисловому секторі економіки. Її аграрна політика має бути спрямована на збалансований розвиток агропромислового комплексу, оптимізацію його функціонально-компонентної і територіальної структури; поглиблення економічних, технологічних, організаційно-господарських зв'язків між галузями; удосконалення територіальної організації виробництва і формування зон товарного виробництва різних видів сільськогосподарської продукції.

10. Важливий напрямок подолання кризи та здійснення реформ у сільському господарстві - це відродження сільськогосподарського кооперування в усіх його формах. Різноманітність форм дозволяє проникнути в різні сфери сільськогосподарського виробництва, в тому числі і галузі виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та агропромислового обслуговування. На місце розрізнених видів аграрної і промислової діяльності на село повинно прийти інтегроване промислове виробництво, яке сприятиме комплексному і пропорційному розвитку агропромисловому виробництва. Формування такої системи може відбуватися двома шляхами: через розвиток малих переробних підприємств, або через участь сільських товаровиробників у приватизації великих державних переробних підприємств. Використовуючи економічні стимули у поєднанні з ринковими регуляторами і за допомогою податків, цін, рентних платежів, інвестицій держава має можливість стимулювати розвиток сільського господарства виробництва і окремих видів його продукції.

11. Високоінтенсивний розвиток сільськогосподарського господарства неможливий без необхідних капітальних вкладень. В умовах обмежених можливостей держави, дефіциту бюджету, низької рентабельності підприємств і господарств їм необхідно поглиблювати свою спеціалізацію на виробництві тих видів продукції, які обходяться їм найдешевше і знаходять значний попит на внутрішньому і зовнішньому ринках.

12. Розвиток сільськогосподарського виробництва можливий при умові використання переваг міжнародного поділу праці. Тому зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на прискорення входження України у світовий продовольчий ринок, залучення іноземних інвестицій, запозичення досвіду зарубіжних країн у здійсненні аграрних реформ, прогресивних технологій, обмін населенням, племінною худобою, саджанцям тощо, удосконалення митних відносин та вступу у ГАТТ/СОТ.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації