Енерговикористання в сільському господарстві України (методологія, динаміка, оптимізація)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Енерговикористання в сільському господарстві України (методологія, динаміка, оптимізація)

1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Історія і прогрес суспільства нерозривно пов'язані з сільським господарством, з продовольчим забезпеченням людства як найпершою його життєвою потребою. Це зумовлює необхідність безпе-рервного підвищення віддачі та ефективності сільськогосподарського виробництва.

Як свідчить практика, піднесення світового аграрного сектора економіки в другій половині ХХ століття грунтувалося на значному зростанні використання непоновлюваних енергоресурсів. Проте перспективність такого розвитку різко обмежується з огляду на дедалі зростаючу дефіцитність ресурсів, збільшення застосування яких однозначно оцінюється як дестабілізуючий фактор існування екосистем і суспільства. Більше того, досить проблематичним, а точніше, практично неможливим є завдання підтримання на високому рівні енергетичного потенціалу сучасного світового сільського господарства тривалий час.

Воднораз традиційна енергетична, а відтак і технократична модель інтенсифікації сільського господарства неминуче призводить до таких негативних наслідків, як погіршення екологічного стану довкілля, деградації грунтового покриву, різкого погіршення економічних показників, зокрема, до зниження ефективності і рентабельності виробництва. Тому проблеми економії ресурсів, пошуку альтернативних напрямів інтенсифікації аграрного виробництва на основі радикального удосконалення матеріально-технічного та енергетичного забезпечення є надзвичайно актуальними. Крім того, до не менш важливих належить і проблема еколого-економічної адаптації землеробства України до умов ринкового та природного середовища за сучасного кризового стану економіки і вимог екологічної безпеки та необхідності виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції.

Наукова актуальність дослідження зумовлена недостатнім рівнем теоретико-методологічних і прикладних розробок у цьому плані, неоднозначністю оцінок досліджуваних процесів як у світовій, так і вітчизняній агроекономічній науці. Ідея еколого-економічної трансформації та реструктуризації галузі з урахуванням необхідності зниження його енергоємності все ще залишається предметом дискусій, а проблеми, методи, способи і механізми їх практичної реалізації навіть не досліджуються належним чином.

За умов зростаючої складності та варіабельності сільського господарства, ірраціональності грошових оцінок ефективності використання ресурсів виникає необхідність опрацювання принципово нових підходів до визначення інтегральної ресурсоємності аграрного виробництва, зокрема, його енергоємності як лімітуючого чинника, а відтак - і енерговіддачі. Це в свою чергу потребує розробки та створення досконалої, повної і завершеної методології й системи аналізу тенденцій ефективності виробництва як похідного показника його ресурсо- та енергоємності.

Зазначені концептуальні положення зумовили мету, завдання і напрями дисертаційного дослідження, формування парадигми системно-енергетичного аналізу такого складного природно-виробничого комплексу, як сільське господарство, з точки зору його енергетичних характеристик, насамперед енергоспоживання та енерговіддачі.

Мета дослідження полягала в обгрунтуванні і розробці економічних пріоритетів нової аграрної політики інтенсифікації національного сільськогосподарського виробництва на основі підвищення ефективності використання його енергоресурсного і екологічного потенціалів.

Відповідно до цього вирішувались такі теоретико-методологічні, методичні і практичні завдання:

Розробка концепції, методологічних і методичних положень економічної оцінки сільськогосподарського виробництва за його енергетичними показниками.

Визначення критеріїв та економіко-екологічних параметрів оптимального використання і відтворення потенціалу сучасних агроекосистем в Україні.

Дослідження історико-демографічних закономірностей розвитку землеробства та динаміки антропотехногенної діяльності в агроландшафтах України.

Виявлення тенденцій та закономірностей економіко-енергетичного розвитку, відтворення і ефективності вітчизняного сільськогосподарського виробництва в процесі його інтенсифікації з початку ХХ століття.

Предметом дослідження є основні економічні закономірності трансформації енергетичних потоків як динамічного процесу розвитку в системі еколого-економічних відносин "соціум - виробництво первинної сільськогосподарської продукції - природне середовище".

В процесі досліджень використовувались економіко-енергетичний, системний, еколого-енергетичний, статистичний, монографічний, абстрактно-логічний, польовий методи, а також методи економіко-математичного моделювання і агроекологічного моніторингу агроландшафтів.

Інформаційною базою дослідження стали статистичні, звітні та до-відкові матеріали державних установ, офіційні документи, наукові й публіцистичні видання, результати власних монографічних, польових і лабораторних досліджень.

Наукову новизну одержаних результатів дослідження по темі дисер-таційної роботи становлять:

методологічні та методичні підходи до економіко-екологічного аналізу й оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва як комплексу основних енергоскладаючих факторів (антропотехногенної та сонячної енергії й енергетичного потенціалу грунтів);

розробка понятійного апарату, термінології та показників економіко-екологічного аналізу ефективності сільськогосподарського виробництва;

визначення, обгрунтування і деталізація критеріїв та завдань еколого-економічної оптимізації сільськогосподарського виробництва з урахуванням природних і соціально-економічних умов;

результати дослідження ретроспективи економіко-енергетичного роз-витку агроландшафтів України, зокрема, використання ресурсів, продуктивності та ефективності сільськогосподарського виробництва, досвіду його інтеграції до світового аграрного ринку;

встановлення основних закономірностей енергетичного розвитку вітчизняного сільського господарства з проведенням періодизації, градації та індексації за хронологією його інтенсифікації;

дослідження динаміки та закономірностей ефективності використання антропотехногенних і природних факторів сільськогосподарського виробництва;

розробка еколого-економічних нормативів і параметрів оптимального відтворення агроекологічного потенціалу сільськогосподарського виробництва, а також шляхів та заходів їх практичного досягнення.

В дисертації вперше приведені результати завершеного системного аналізу енергетичної ефективності сільського господарства України, здійснена його ідентифікація за цими параметрами порівняно з відповідними показниками ряду економічно розвинутих країн світу. Виконане дослідження по темі дисертації має істотні відмінності методологічного і методичного плану щодо аналогів у Росії, США тощо. Зроблені на основі системного аналізу теоретичні висновки мають універсальний характер і дають можливість значно поглибити існуючі уявлення щодо загальних тенденцій розвитку сільського господарства на сучасному етапі цивілізації.

Практична значимість досліджень зумовлена підпорядкованістю новим геополітичним умовам розвитку України, необхідністю послідовної і обгрунтованої інтеграції національного сільського господарства до світового агропродовольчого ринку. Одержані в процесі досліджень теоретичні положення, обгрунтовані пропозиції та рекомендації щодо оптимізації аграрного землекористування, структури виробництва, його ресурсо-технологічного забезпечення та еколого-енергетичних характеристик є основою формування сталого, екологічно збалансованого, високоефективного сільського господарства, яке забезпечить розширене його відтворення і подальший динамічний розвиток. Ці матеріали, зокрема, були використані при підготовці:

проекту концепції енергетичного розвитку сільського господарства в Україні;

проекту оптимізації аграрного землекористування і перспектив ного розвитку сільськогосподарських підприємств Лісостепової зони на прикладі господарств Таращанського району Київської області.

Вищезазначені матеріали можуть бути використані при реструктуризації виробництва в інших сільськогосподарських підприємствах за будьяких природних та соціально-економічних умов.

Зв'язок дисертації з плановими дослідженнями. В основу роботи покладено результати тривалих досліджень автора, проведених в Інституті землеробства (1988-1996 рр.) та в Інституті аграрної економіки УААН (1997-1998 рр.).

Дослідження здійснювалися згідно з тематичними планами науково-дослідних робіт і безпосередньо пов'язані з виконанням державних і галузевих програм: ДНТП “Високоефективні процеси виробництва продовольства” та “Охорона і відтворення земельних ресурсів України”.

Особистий внесок автора. Всі результати дисертаційних досліджень отримані автором особисто.

Апробація та публікація результатів досліджень. Основні положення і висновки дисертаційної роботи впроваджені у виробництво. Результати дисертації увійшли до наукових звітів лабораторії агроекології Інституту землеробства УААН: за 1993 р. (стор. 47-52), 1994 р. (стор. 38-42), 1995 р. (стор. 44-49) та до зведеного звіту за 1991-1995 рр. (стор. 57-60 та 64-67). Звіти щорічно обговорювались на вченій раді Інституту землеробства і були оцінені позитивно. Найважливіші результати дисертації доповідалися на засіданні Відділення соціально-економічних проблем села Інституту аграрної економіки УААН.

Основні положення дисертації були також викладені на науково-практичних конференціях “Развитие кооперации и совершенствование хозяйственного механизма в АПК” (м. Москва, 1990), “Научное обеспечение АПК УССР” (м. Біла Церква, 1990), “Освоение интенсивных технологий возделывания зерновых культур” (м. Волгоград, 1990), “Наукові розробки - АПК” (м. Нижні Ворота, 1993), “Сільське господарство України - проблеми, сучасність, минуле”, “Наукові основи ведення сільського господарства України в сучасних умовах”, “Проблемы использования земли в условиях реформирования сельскохозяйственного производства и проведения земельной реформы” (Київ - Чабани, 1993, 1994, 1995), “Екологія Полісся: проблеми, сучасність, майбутнє” (м. Луцьк, 1993), ІV з'їзду грунтознавців і агрохіміків України (м. Харків, 1994), І Міжнародній конференції по проблемі кормів (м. Вінниця, 1994),”Раціональне використання і охорона земельних ресурсів” ( м. Київ, 1994), “Проблеми АПК України: стан і перспективи” (с. Дубляни, 1996), “Проблеми АПК Карпат” (с. В. Бакта, 1997),V з”їзді грунтознавців і агрохіміків України (м. Рівне, 1998), “Актуальні питання збереження та відновлення екосистем” (м. Асканія-Нова, 1998), “Регіональні проблеми розвитку продуктивних сил АПК” (м. Київ, 1998).

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені у навчальний процес Харківського державного аграрного університету.

Проект концепції енергетичного розвитку сільського господарства України розглянуто і схвалено вченими радами Інституту грунтознавства і агрохімії УААН (протокол № 9 від 23.08.98), Інституту зрошуваного землеробства УААН (протокол № 13 від 27.08.98).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційної роботи опубліковані в монографіях “Енергетична еволюція сільського господарства України” обсягом 15,2 д.арк., “Теорія коливань енергетичної ефективності агроекосистем” обсягом 17,0 д.арк., 8 статтях (загальним обсягом 5,0 д. арк.) у провідних фахових журналах, (4 із них підготовлені автором одноосібно), в рекомендаціях (0,6 д. арк.), у 5 міжвідомчих тематичних збірниках. Всього по темі дисертації опубліковано 40 наукових праць загальним обсягом 45,5 д. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота, обсяг якої становить 368 сторінок, складається з вступу, шести розділів, висновків, пропозицій і додатків. Вона містить 52 таблиці і 72 рисунки. Список літератури налічує 269 джерел. Структура роботи є такою:

Вступ

Розділ 1. Теоретичні та прикладні аспекти енергетики сільського господарства. 1.1. Енергетична сутність агроекосистем. 1.2. Основні закономірності енерговикористання в сільськогосподарському виробництві. 1.3. Перспективи використання енергоекосистемних чинників у сучасному сільському господарстві.

Розділ 2. Умови проведення дослідження. 2.1. Методологія і методика дослідження. 2.2. Характеристика об'єктів дослідження.

Розділ 3. Ретроспектива сільськогосподарського освоєння території України. 3.1. Динаміка демографії та землезабезпечення. 3.2. Історичний аналіз.

Розділ 4. Аналіз економіко-енергетичного розвитку сільського господарства України. 4.1. Аналіз затратних характеристик антропотехногенного чинника. 4.2. Основні структурні зміни в агроекосистемах. 4.3. Дина-міка продуктивності виробництва. 4.3.1. Продуктивність рослинництва. 4.3.2. Продуктивність тваринництва.

Розділ 5. Основні закономірності енергетичної ефективності сільського господарства України. 5.1. Ефективність антропотехногенних затрат. 5.1.1. Функціональний вплив технічного розвитку сільськогосподарського виробництва на його ефективність протягом 50-80-х років. 5.1.2. Динаміка ефективності землеробства за умов обмеженого ресурсного забезпечення (на прикладі господарств Таращанського району Київської області). 5.1.3. Ефективність використання трудових ресурсів. 5.2. Ефективність використання природних чинників. 5.2.1. Трансформація сонячної енергії. 5.2.2. Загальні тенденції використання і відтворення енергетичного потенціалу грунту. 5.3. Енергетичні характеристики сучасного землеробства. 5.3.1. Ефективність окремих агротехнологій (на прикладі вирощування кукурудзи). 5.4. Динаміка сталості сільськогосподарського виробництва в Україні. 5.5. Теоретичне обгрунтування результатів дослідження. 5.5.1. Порівняльний аналіз характеру та хронології інтенсифікації сільського господарства України і США.

Розділ 6. Основи подальшої інтенсифікації сільського господарства України (теорія, практичні рекомендації та очікуваний ефект). 6.1. Теоретичне обгрунтування оптимізаційних заходів. 6.2. Побудова та основні показники моделювання на прикладі господарств Таращанського району Київської області. 6.2.1. Оптимізація ландшафтної структури. 6.2.2. Реструктуризація рослинництва. 6.2.3. Забезпечення розширеного відтворення родючості грунту. 6.2.4. Економіко-енергетичні параметри технологічного забезпечення виробництва. 6.2.4.1. Використання трудових ресурсів. 6.2.5. Вартісна оцінка ефективності оптимізаційних заходів. 6.3. Перспективи антропотехногенного впливу в агроландшафтах України. 6.4. Стратегія інтенсифікації національного сільського господарства за сучасних умов і на перспективу.

Висновки. Пропозиції . Список використаних джерел. Додатки.

2.ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ І ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В першому розділі розглядаються основні теоретико-методологічні та прикладні аспекти проблеми енерговикористання в аграрному виробництві. При цьому підкреслюється універсальність енергетичної сутності агроекосистем і обгрунтованість використання енергетичних характеристик при системній оцінці їх функціонування. Визначена вирішальна економічна роль антропотехногенного чинника в сучасному інтенсивному сільському господарстві, який зрештою визначає його ефективність, продуктивність, сталість, а також екологічну ситуацію загалом. Принципова схема моніторингу повинна реалізуватись за ландшафтним розглядом проблеми. Реальна ситуація щодо ефективності функціонування сільського господарства до останнього часу визначається переважно рівнем техніко-технологічної інтенсифікації виробництва, що призводить до різкого загострення екологічних відносин і проблеми відтворення потенціалу агроекосистем.

Загальною тенденцією інтенсифікації світового сільського господарства вважається зменшення його ефективності на фоні зростання затрат за рахунок використання все більшої кількості непоновлюваних енергоресурсів. Прогнозується погіршення ситуації в майбутньому, оскільки залучення додаткових ресурсів промислового походження неминуче веде до зменшення їх окупності. Крім того, подальше кількісне збільшення затрат енергоресурсів для підтримання достатньо високого рівня виробництва сільськогосподарської продукції диктує необхідність визначення оптимальних параметрів, меж і гранично допустимих рівнів антропотехногенних навантажень в агроекосистемах.

Загалом прикладні дослідження в цьому плані є явно недостатніми через відсутність інформації, отриманої на достатньому методологічному і методичному рівні. Опубліковані дані результатів досліджень, проведених зарубіжними та вітчизняними вченими, мають значні розбіжності.

В теоретичному плані є реальною можливість створення принципово нової моделі сталого розвитку сільського господарства за умови гармонійного регулювання екологічних, соціальних та економічних чинників. Перспективи ефективного і екологічно безпечного функціонування аграрної сфери вбачаються в певному обмеженні використання енергетичних та інших виробничих ресурсів, удосконаленні науково-інформаційного забезпечення сільськогосподарського виробництва, що зумовлюється як економічними, так і екологічними аспектами. При цьому екологізація аграрного виробництва розглядається як обєктивно необхідний етап його розвитку в сучасних умовах. Сутність процесу оптимізації сільського господарства полягає в реалізації завдання підвищення збалансованості в ньому енергетичних потоків. Останнє може досягатися за будь-яких соціально-економічних умов насамперед якісними змінами в структурі антропотехногенних затрат і техніко-технологічних принципах виробництва, зростанні його продуктивності та ефективності, підтриманні позитивного відтворення енергетичного потенціалу грунтів.

Другий розділ присвячено методології та методиці, а також харак-теристиці об'єктів дослідження. Основу методології даної роботи становить енергетична сутність всієї господарської діяльності як сукупності процесів трансформації різноманітних енергетичних потоків, спрямованих на продукування матеріальних цінностей необхідної кількості і якості.

Аналіз ефективності агроекосистем як певного та своєрідного комплексу енергосистемних чинників, визначальними з яких є антропотехногенна та сонячна енергія, енергетичний потенціал грунту, дає можливість виявити тенденції динаміки енергозатрат і енерговіддачі. При цьому енергетична ціна виробництва сільськогосподарської продукції включає затрати як антропотехногенної енергії, так і енергії природних ресурсів, насамперед грунту як основи землеробства. Це вимагає і адекватного вартісної оцінки.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарське виробництво країни, а також окремих регіонів та господарств Лісостепової зони (Уманського району Черкаської області та господарств Таращанського району Київської області). Ефективність окремих агротехнологій вивчалась на прикладі вирощування кукурудзи в стаціонарному досліді Інституту землеробства УААН.

До аналізу залучались дані щодо обсягів виробництва і відповідно витрат на одержання первинної продукції рослинництва і тваринництва без їх подальшої переробки та руху незалежно від форм господарювання. Разом з тим, не вивчались такі процеси, як розподіл та споживання сільськогосподарської продукції, а також втрати останньої на всіх технологічних стадіях.

З метою проведення дослідження була розроблена відповідна система економіко-енергетичного аналізу та оцінки ефективності сільськогосподарського виробництва. Автором запропоновано оцінювати затрати енергії антропотехногенного походження в розрахунку на одиницю первинної сільськогосподарської продукції за щорічною динамікою фактичних загальних та диференційованих за статтями затрат з урахуванням їх енергетичних еквівалентів, а також за енергетичним рівнем технічного розвитку виробництва, тобто за часткою техногенних непоновлюваних затрат у загальній їх структурі. Динаміка загальної продуктивності виробництва оцінювалась за середньорічним інтегральним показником енергоємності первинної основної та цінної побічної сільськогосподарської продукції. Ефективність галузі аналізувалась за загальною енергетичною ефективністю затрат у виробництві, в т. ч. за диференціальною їх ефективністю, а також за ефективністю використання природних чинників, а саме: за інтенсивністю використання сонячної енергії та енергетичного потенціалу грунтів. Стан відтворення потенціалу грунтів оцінювався шляхом побудови щорічного енергетичного балансу.

Характеристика об'єктів дослідження засвідчила складність економічних, екологічних і соціальних аспектів їх функціонування, що проявляється в економічно нераціональних системах господарювання, високій енергоємності і низькій ефективності виробництва, невиправдано значній собівартості продукції, надмірному антропотехногенному навантаженні на екосистеми, високій зайнятості більшості категорій працівників, низькій продуктивності праці, активному зростанні деградації грунтів тощо. Саме тому конче необхідні розробка та реалізація заходів щодо економіко-екологічної оптимізації сільського господарства.

В третьому розділі викладені результати аналізу історико-демографічних аспектів розвитку вітчизняного сільського господарства. Зокрема, підкреслюється, що нерозривна єдність минулого, сучасного і майбутнього сільського господарства України визначається тією обставиною, що ні в якій іншій країні аграрна культура і аграрна історія не мали такого вирішального впливу на формування нації. Поширення землеробства як основи існування суспільства на території України збігається за хронологією становлення найбільш давніх світових цивілізацій.

Досліджено, що вихідний енергетичний базис сільськогосподарського виробництва на цій території сформувався за часів Київської Русі і домінував майже тисячоліття. Різке зростання чисельності населення до середини ХІХ ст. і вичерпання територіального розширення меж землеробства стали основними передумовами принципово нового технологічного розвитку галузі. Стале піднесення продуктивності праці і виробництва після реформи 1861 р. значною мірою співпадає з аналогічними тенденціями в сільському господарстві США після прийняття там в той же час закону про “земельні наділи”.

Як свідчить аналіз, на початку ХХ століття мала місце значна експансія української сільськогосподарської продукції, насамперед зерна та цукру. Сільське господарство України все активніше інтегрувалось до міжнародного агропродовольчого ринку. Проте надалі криза в суспільстві різко змінила ситуацію. Одним з наслідків цього стала втрата ринку збуту в таких країнах, як Голландія, Німеччина, Італія, Франція, Великобританія та інших.

Враховуючи вищесказане, автор обгрунтовує необхідність використання історичного досвіду в процесі реформування сучасного сільського господарства, насамперед з огляду на ряд позитивних в екологічному плані характеристик сільськогосподарського використання землі, а також на традиційно ефективні спеціалізацію виробництва зерна та його інтеграцію до світового агропродовольчого ринку.

Четвертий розділ містить результати аналізу економіко-енергетичного розвитку сільського господарства України. Досліджуються динаміка затрат антропотехногенного походження в процесі інтенсифікації галузі протягом ХХ століття, структурні зміни в аграрному виробництві та основні тенденції його продуктивності.

В теоретичному аспекті здатність забезпечити запрограмований енергетичний потенціал аграрного виробництва, а звідси - і можливість до значного його збільшення в разі потреби - розглядається як індикатор життєздатності економічної системи і країни загалом. Загальною вимогою в світовій практиці було й залишається безперервне збільшення виробництва обсягів сільськогосподарської продукції. Підтвердженням цього є результати аналізу, які свідчать, що в історії світового сільського господарства досі не було прецедентів, коли затрати антропотехногенного походження в цій галузі істотно зменшувались відповідно до мотивацій суспільства.

Загальною тенденцією до початку 90-х років було зростання затрат і в сільськогосподарському виробництві України, що видно на рис. 1.

Заслуговує на увагу аналіз такого розвитку процесу в 20-ті роки, в період післявоєнної відбудови та “колективізації” села. Проте найбільш динамічним було збільшення загальних енергетичних затрат у період 60-80-х років. Це стало наслідком істотних змін в аграрній політиці та переведенням сільськогосподарського виробництва на індустріальні технології.

Ці процеси віддзеркалюють намагання суспільства докорінно вирішити продовольчу проблему за рахунок технічного прогресу в аграрній сфері. Слід підкреслити, що такі мотивації та шляхи їх реалізації були домінуючими в усьому світі.

Основу такого розвитку подій визначало насамперед зростання використання таких енергетичних чинників техногенного походження, як засоби механізації, пально-мастильні матеріали, електроенергія, засоби хімізації, будівлі і споруди виробничого призначення. Частка цих чинників у загальній структурі затрат мала однозначне позитивне збільшення (рис. 2).

Така орієнтація об'єктивно зумовила і той факт, що сучасне аграрне виробництво за своєю енергетичною сутністю грунтується переважно на ресурсах промислового походження. Ця закономірність буде переважати і у майбутньому.

Одночасно з техногенним розвитком виробництва в аграрній сфері в цей час відбулося максимальне екстенсивне залучення потенціалу біологічних чинників агроекосистем, що проявилося в збільшенні розораності сільськогосподарських угідь, зростанні поголів'я тварин, поширенні просапних культур і парів. Як показує практика, все це призвело до різкого погіршення екологічної ситуації і водночаз не дало очікуваних виробничих та економічних результатів. Досягнуті при цьому показники виявилися в ряді випадків чи не найбільшими в світі і стали яскравим прикладом екологічно необгрунтованої інтенсифікації сільського господарства.

Аналізуючи процеси розвитку аграрного виробництва того часу, можна зробити висновок про те, що за всієї складності соціально-політичних умов у середині 50-х років був обраний варіант енергетичного розвитку сільського господарства, орієнтований загалом на системи західного типу. Однак, як засвідчив досвід, незважаючи на досягнення значно менших затрат енергії в розрахунку на одиницю площі, низький рівень продуктивності призвів до істотно вищої енергоємності продукції порівняно з показниками, досягнутими в розвинутих країнах світу. Це супроводжувалось активними процесами деградації грунтів, значними екологічними проблемами, низьким техніко-технологічним рівнем виробництва, відсутністю адекватних економічних мотивацій та належної, економічно обгрунтованої енергетичної політики в аграрній сфері. Зауважимо, що аналогічні в цілому проблеми певний час виникали і в інших економічно розвинутих країнах. Додамо лише, що у переважній більшості з них вони були своєчасно вирішені.

Динаміка продуктивності сільськогосподарського виробництва в Україні до початку 90-х років мала загалом позитивну тенденцію (рис. 3).-

Найбільшими темпами зростала продуктивність тваринництва. Хоча технократична модель інтенсифікації землеробства не призвела до однозначно поступального підвищення урожайності основних сільськогосподарських культур, подібний розвиток певною мірою виправдав себе протягом перших 10-15 років активного зростання інвестицій у сільське господарство. Надалі збільшення затрат не зумовило нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а прорахунки в цьому плані найбільш яскраво проявилися з огляду на значний негативний вплив несприятливих погодних умов у першій половині 80-х років.

Результати дослідження світового зростання виробництва сільськогосподарської продукції, виявлені закономірності цього процесу покладено в основу обгрунтування необхідності одночасного зростання продуктивності всієї галузі в Україні за аналогією з країнами Західної Європи, чий територіальний ресурс також надзвичайно обмежений і щільність населення яких є також достатньо високою. Такий сценарій значно відрізняється, наприклад, від розвитку сільськогосподарського виробництва в США, піднесення якого досягалося за рахунок обмеженої кількості культур інтенсивного типу. Це в свою чергу грунтувалося насамперед на всебічному і значно вищому, ніж в Україні, використанні ресурсів промислового походження. Певної уваги заслуговує аналітичне порівняння показників рослинництва США і України, зокрема, Лісостепових аграрних регіонів нашої держави. Воно вказує на достатньо наближені показники продуктивності та ефективності, принаймні стосовно первинної продукції.

Пятий розділ присвячено теоретичним та прикладним аспектам ефективності сільського господарства України з урахуванням його енер-гоємності. Автором обгрунтовується необхідність оцінки розвитку галузі за тривалою динамікою її енергетичної ефективності (за співвідношенням продуктивності та затрат у виробництві), розкривається еволюція енергетики вітчизняного сільського господарства. Поряд з цим, проведена якісна оцінка основних етапів технологічного вдосконалення аграрного виробництва. Показано, що традиційні точки зору щодо закономірностей цього процесу виявились невиправдано спрощеними і в ряді випадків неадекватними дійсній ситуації. Характеристика досліджених тенденцій, що мали місце в національному сільськогосподарському виробництві протягом ХХ століття, наведені на рис.4.

Зокрема, встановлено ефект періодичності збільшення та зменшення ефективності сільського господарства України, в основі якого лежать кількісні та якісні зміни сукупних антропотехногенних затрат, а також структури аграрного виробництва. Виявлено також випереджаюче зменшення окупності затрат протягом періоду інтенсифікації галузі в 60-80-х роках. Так, за 35-річний період диференціальна ефективність виробництва зменшилась більш, ніж удвічі, що вказує на переважно екстенсивний характер розширеного виробництва, який мав місце.

Аналіз показав, що за період 1913-1989 рр. продуктивність праці в сільському господарстві зросла у 26 разів. Пік цього зростання припадає на другу половину 80-х років. Основу процесу визначила переорієнтація енергетичного забезпечення виробництва на використання таких чинників, як механізація та електрифікація галузі. Функціональний вплив технічного розвитку сільського господарства України на його ефективність при переході від традиційного до високомеханізованого виробництва (або ж від енергетичного рівня технічного розвитку 40% і до 90% та більше) протягом 50-80-х років супроводжувався підвищенням застосування добрив більше, ніж у 20 разів (з 6-8 до 160 кг/га NРК), збільшенням продуктивності агроекосистем в середньому в 2,7 рази, зростанням більше, ніж у 3 рази затрат на одиницю площі сільськогосподарських угідь та енергоємності одиниці первинної продукції приблизно в 1,2 рази, збільшенням продуктивності праці майже у 10 разів, сталим зменшенням ефективності виробництва в середньому в 1,3 рази.

Такі закономірності розвитку технократичної моделі сільського господарства диктують необхідність пошуку принципово нової стратегії його інтенсифікації, яка передбачатиме насамперед підвищення ефективності галузі, фундаментом чого, в свою чергу, стануть принципово нові якісні зміни як у техніко-технологічних, так і біоекологічних основах ведення аграрної діяльності. У зв”язку з цим необхідно відзначити, що відсутність своєчасного економічного та екологічного моніторингу функціонування сільськогосподарського виробництва, відповідних достатньо повних наукових досліджень стало однією із основних суб'єктивних причин того, що аграрна політика протягом 60-80-х років не зазнала адекватної корекції, а інвестиції в аграрній сфері, на відміну від їх окупності, продовжували зростати.

Аналіз розвитку вітчизняного сільського господарства за період незалежності України свідчить, що різке (в 1,7 рази) зменшення затрат у цій галузі внаслідок різкого падіння обсягів використання мінеральних добрив, пестицидів, пально-мастильних матеріалів та інших техногенних ресурсів призвело до майже аналогічного зменшення (в 1,5 рази) продуктивності галузі, що в обох випадках відповідає показникам 60-х років. При цьому майже вдвічі зменшилась продуктивність праці. Найбільш загрозливою тенденцією є падіння обсягів виробництва за умов, коли затрати досягли критично низького рівня.

Дослідження використання природних чинників показав, що намагання збільшити виробництво сільськогосподарської продукції будь-якою ціною, коли ефективність залучення цих ресурсів взагалі не бралась до уваги, призвели до таких негативних процесів і явищ, як погіршення потенційних властивостей агроландшафтів щодо використання сонячної енергії, різке збільшення мінералізації органічної речовини грунтів, деградація та зниження родючості останніх.

Встановлено, що структура сучасного землеробства дозволяє використовувати лише від 45 до 55% ресурсу території та сонячної енергії, що в 1,5-1,6 рази менше від можливого. Водночас діалектичність чинників енергетичної еволюції агроекосистем за цих умов супроводжувалась і позитивними наслідками. Так, різко збільшилась інтенсивність використання сонячної енергії за рахунок підвищення продуктивності рослинництва. До позитиву правомірно віднести також і ефект значного послаблення щорічного дефіциту органічної речовини грунтів у сільськогосподарському виробництві, що було зумовлено насамперед різким зростанням обсягів застосування органічних добрив та певним підвищенням урожайності сільськогосподарських культур (рис. 5). Суттєво збільшилась при цьому і ефективність використання енергетичного потенціалу грунтів.

В роботі розглянуті і обгрунтовані агроекологічні характеристики сільськогосподарських культур, вирощуваних в Україні. Як свідчать дані, затрати природних ресурсів, зокрема інтенсивність мінералізації органічної речовини грунту при вирощуванні таких культур, як цукрові буряки, кукурудза, овочі, картопля та соняшник, у 2-3 рази перевищують аналогічний показник при вирощуванні, наприклад, пшениці, ячменю, багаторічних трав.

Слід відзначити, що за сучасних умов землеробство в Україні носить яскраво виражену негативну енергетичну спрямованість щодо підтримання енергетичного потенціалу грунтів. Середній рівень урожайності більшості просапних культур не перевищує 5-7% від необхідної для підтримання бездефіцитного енергетичного балансу грунтів за рахунок надходження енергії органічної маси посівів. Це, в свою чергу, вимагає постійно зростаючого залучення енергетичних інвестицій промислового походження для підтримання родючості грунтів, що негативно позначається на економічних показниках виробництва, а при більш узагальненому розгляді підтверджує незворотність за такого господарського розвитку зменшення родючості грунту. Більш детальні дослідження показали, що перспективи агротехноло-гій (на прикладі вирощування кукурудзи) визначатимуться насамперед по- казниками економіко-енергетичної та екологічної ефективності. Різке випереджаюче зменшення окупності затрат залишиться найбільш лімітуючим чинником їх необгрунтованого зростання у виробництві.

В дисертації обгрунтовується доцільність застосування енергетичної оцінки при вивченні такої важливої проблеми, як сталість аграрного виробництва. За одностайною думкою науковців, цей показник буде в май-бутньому одним із найпріоритетніших. У зв'язку з цим встановлені тенденції щодо співвідношення сприятливих, нормальних та екстремальних років коливань продуктивності, їх залежності від динаміки затрат та якісних змін продуктивних сил, рівня технічного оснащення виробництва в Україні. За всієї складності прогнозування цих показників встановлено значний вплив змін антропотехногенного навантаження в агроекосистемах на сталість сільськогосподарського виробництва. На основі аналізу отриманих даних та залежностей на прикладі еволюції агроекосистем України автором вперше опрацьовані теоретичні положення про динаміку коливань енергетичної ефективності сільського господарства. Сформульована теорія “синусоїди ефективності” грунтується на діалектичному розвитку енергетичних чинників, структурних і технологічних змінах у сільськогосподарському виробництві, якісній динаміці продуктивних сил економічної системи.

Важливе значення має положення про необхідність стабілізації затрат як першооснови подальшого прогресу галузі. У роботі обгрунтована також необхідність та шляхи різкого підвищення ефективності сільського господарства України в майбутньому.

В шостому розділі представлена методологія оптимізації аграрного виробництва в Україні та визначені перспективи його розвитку. При цьому обгрунтовується необхідність та можливість підвищення економічної ефективності шляхом досягнення екологічної досконалості агроекосистем, позитивного балансу відтворення їх енергетичних чинників, якнайширшої орієнтації на існуючу інфраструктуру та ландшафтні умови, демографічний та технологічний потенціал, можливість самовідтворення більшості ресурсів, найбільш ефективне їх використання. Показано, що піднесення сільського господарства України грунтується, на відміну від інших країн, на виключно сприятливому співвідношенні природних ресурсів. Однак це вимагає принципово іншої філософії їх використання. Природний ресурсний потенціал в зв'язку з цим розглядається як значний компенсуючий і стабілізуючий чинник у ході проведення аграрних перетворень на селі.

Наведений алгоритм моделювання оптимізаційних процесів підтверджений детальним опрацюванням відповідних заходів та визначенням основних показників виробництва на прикладі типових господарств Таращанського району Київської області. Розроблена модель оптималь-ного на даний час варіанту аграрного землекористування для зони Лі-состепу і загалом України. Невід”ємним і логічним етапом оптимізації є виведення деградованих і низькопродуктивних площ ріллі і сільськогосподарських угідь з інтенсивного господарського використання та реструктуризація сільськогосподарського виробництва (табл. 1).

Важливим заходом у цьому плані слід вважати переорієнтацію на вирощування малозатратних, низькоресурсо- та енергоємних культур з високим біологічним (природним) потенціалом продуктивності. Еколого-економічні обмеження поширюються при цьому стосовно найбільш грунтовиснажливих культур, вирощування яких потребує до того ж підвищеного застосування ресурсів. Вищезазначене свідчить, що необхідно значно обмежити частку просапних культур, насамперед таких, як цукрові буряки, кукурудза, соняшник та інші і відповідно збільшити посівні площі під зерновими колосовими культурами. Такі зміни аграрного землекористування та виробництва призведуть, зокрема, до різкого зменшення затрат праці, насамперед, ручної. Так, у типових господарствах Лісостепу цей показник зменшиться майже вдвічі. Важливим у роботі є аналіз тієї обставини, що подібні екологічні мотивації мають грошову окупність у найближчі роки. Підкреслюється необхідність комплексної реалізації вищезазначених заходів.

Таблиця 1 - Структура посівних площ в Україні

- за даними на 1998 р. близько 3 млн. га в Україні незасіяні

В дисертації досліджені допустимі рівні антропотехногенних навантажень в агроландшафтах України. Обгрунтовується можливість і необхідність в подальшому збільшити затрати у сільськогосподарському виробництві в середньому на 40% порівняно із сучасним, що призведе до випереджаючого підвищення продуктивності та досягнення на цій основі конкурентоспроможної ефективності вітчизняного аграрного виробництва. У цьому звязку зроблено розрахунки оптимальних кількісних показників і структури затрат, яких слід досягти у найближчі роки і за яких можливе підтримання достатньої продуктивності та ефективності галузі.

Особливе значення має й те, що запропоновані зміни дадуть мож-ливість забезпечити позитивне відтворення родючості грунтів. Це буде досягнуто вперше за останні принаймі 150-200 років. Забезпечення такого потенціалу затрат буде своєрідним вихідним стартовим капіталом для подальшої економічно та екологічно обгрунтованої інтенсифікації сільського господарства України, в основі якої полягатиме раціональне інтенсивне використання ресурсів, випереджаюче зростання їх окупності.

В результаті проведених досліджень опрацьована модель гранично допустимої розораності сільськогосподарських угідь і насиченості сівозмін просапними культурами. Даний показник розглядається як функція потенціалу затрат у сільському господарстві, а його зміни повинні корегуватися з огляду на можливості ресурсно-енергетичного забезпечення виробництва. Так, нині, при критично низьких затратах у землеробстві, ці показники не можуть перевищувати відповідно 45 та 10%. В іншому ж разі, що і підтверджує сучасна практика, це призводить до різкого погіршення енергетичного балансу виробництва та зниження його ефективності. Розроблений автором оптимальний варіант сільськогосподарського виробництва в Україні на найближчу перспективу полягає в тому, щоб довести науково обгрунтований показник розораності сільськогосподарських угідь у середньому до 65%, а частку просапних культур у структурі посівних площ - до 20-22%.

Автор вважає, що підвищення ефективності і продуктивності сільського господарства України до конкурентоспроможного рівня більшості економічно розвинутих країн за умови обмеженого енергоресурсного забезпечення національного виробництва можливе лише шляхом опрацювання та проведення відповідної державної аграрної політики, спрямованої на створення експортного продовольчого фонду. Така стратегія базуватиметься на пріоритетному збільшенні виробництва продовольчого й кормового зерна. В результаті досліджень автором опрацьована відповідна концепція розвитку сільського господарства на період до 2010 р. Представлена модель сільського господарства найбільш оптимально поєднує характеристики економічних і екологічних чинників і достатньо повно відповідає вимогам сталого розвитку як пріоритетного напрямку світового прогресу (табл. 2)

Піднесення сільського господарства України в ХХІ ст. буде зумовлюватись насамперед принциповими нововведеннями, а саме: якісно новим рівнем розвитку виробничих чинників і відносин, а не зростанням екологічно небезпечного і економічно неефективного техногенного потенціалу.

Таблиця 2 - Економічні та екологічні характеристики сільського господарства України

* - в цінах на середину 1998 р.

Автором запропонована стратегія інтенсифікації вітчизняного сільського господарства. Вона полягає в поступовій переорієнтації на ін-телектуальні чинники інтенсифікації, стабілізації енергетичних вкладень у виробництво, збільшенні затрат на наукоємні розробки, а також у підвищенні ролі людини як вирішального фактору і мети виробництва. З іншого боку, саме збільшення енергетичних інвестицій безпосередньо в біологічні та екологічні основи аграрного виробництва дасть можливість наблизитись до максимальної реалізації потенціалу території і часу, найбільш ефективно використовувати і відтворювати енергоресурсні чинники, що принципово визначатиме сутність і перспективи даного процесу.

ВИСНОВКИ

1. Спрямованість та інтенсивність трансформації енергетичних потоків антропотехногенного і природного походження в процесі виробництва сільськогосподарської продукції є визначальними чинниками ефективності функціонування агроекосистем.

2. Забезпечення зростаючих продовольчих потреб суспільства вимагає оптимального вирішення складних економічних, екологічних та енергетичних проблем розвитку аграрної сфери. Істотне підвищення ефективності сільського господарства України в нинішніх умовах неможливе внаслідок дії цілого ряду несприятливих соціально-економічних та екологічних чинників, системної кризи в економіці і суспільстві, яка все ще має тенденцію до поглиблення, а також через відсутність цілеспрямованої державної аграрної політики. Все це, разом взяте, призводить до виснаження й деградації природних сільськогосподарських ресурсів, падіння продуктивності, а відтак і ефективності аграрного виробництва.

3. Перше значне збільшення використання ресурсів у сільському господарстві України припало на період після реформи 1861 р. і була пов'язана з розвитком ринкових відносин і розширенням територіальних меж землеробства. Останнє вичерпало свій потенціал до початку ХХ століття. Суттєві зміни в аграрному виробництві в цей час, зокрема, зростання урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності праці, відбувалися за умов подальшого різкого зростання чисельності населення. Це стало одним з основних чинників пошуку нових, більш інтенсивних форм сільськогосподарської діяльності.

Друга хвиля піднесення галузі стала результатом “столипінських” реформ, а також загального піднесення економіки Російської імперії на початку поточного століття. В цей період активну роль відігравали такі процеси, як формування класу селян-землевласників, становлення ринкових відносин, вдосконалення матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення аграрного виробництва.

Чітка і послідовна переорієнтація вітчизняного сільського господарства на переважаючий розвиток рослинництва порівняно з тваринництвом відбулась головним чином в останні 150-200 років. Значна експансія аграрної продукції, виробленої в Україні, а також досить ефективна інтеграція національного сільського господарства до світового агропродовольчого ринку стали можливими завдяки нарощуванню виробництва зерна.

4. Енергетичний розвиток аграрної сфери в Україні відбувався з урахуванням особливостей соціально-політичної ситуації за аналогічними тенденціями в економічно розвинутих країнах світу. Динаміка антропотехногенних затрат зумовлювалась об'єктивними та суб'єктивними чинниками, здійснюваною політикою та станом економіки на кожному історичному етапі. Так, з середини 50-х років нинішнього століття в сільському господарстві активно відбувався процес зростання затрат внаслідок збільшення застосування використання засобів механізації, а відтак - і пально-мастильних матеріалів, виробництва і застосування органічних добрив і меліорантів, прискорених темпів хімізації, електрифікації, будівництва споруд виробничого призначення, включаючи й ірригаційно-меліоративне будівництво.

5. Загалом техногенний етап розвитку сільського господарства проходив за визначальної ролі використання непоновлюваних енергетичних ресурсів промислового походження. До головних наслідків такого напряму інтенсифікації аграрного виробництва слід віднести також зміни характеру управління в сільському господарстві, а саме: перехід від використання екологічних властивостей екстенсивних агроекосистем до активного впливу на виробничо-відтворювальні процеси при інтенсивних системах господарювання.

6. Рівень енергетичної активності суспільства в агроландшафтах мав визначальний вплив на їх продуктивність. При цьому, в свою чергу, протя-гом другої половини ХХ століття саме техногенні фактори інтенсифікації зумовлювали характер даної залежності. Зростання загальних антропотехногенних затрат в аграрному виробництві з 11 тис. МДж на 1 га сільськогосподарських угідь при немеханізованому екстенсивному сільськогосподарському виробництві в 10-20 роках ХХ століття до 40 тис. МДж/га у другій половині 80-х років супроводжувалось відповідним збільшенням продуктивності галузі - з 19 тис. до 67 тис. МДж/га. Саме в цей час було досягнуто найвищого рівня інтенсифікації аграрної сфери, що дає підстави ідентифікувати цей період як ексергічний стан енергоконверсії в сільському господарстві України. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва аграрних регіонів Лісостепу (Уманського району Черкаської області) у другій половині століття визначила зростання його продуктивності більше, ніж удвічі: з рівня низькомеханізованого, високопрацезатратного виробництва в середині 50-х років - 48 тис. МДж/га до 106 тис. МДж/га - найбільшого показника продуктивності, досягнутого протягом 1987-1990 рр.

7. Технократична модель інтенсифікації землеробства визначила досить різні темпи зростання урожайності основних сільськогосподарських культур. Стосовно більшості з них слід констатувати вичерпання потенціалу продуктивності за даних умов матеріально-технічного та науково-інформаційного забезпечення, а також за існуючих системних екологічних параметрів функціонування агроландшафтів і відповідних економічних мотивацій. Цей період припадає на 70-ті роки. Подальше зростання сукупних енергетичних затрат призвело до високого і стабільного рівня продуктивності землеробства в другій половині 80-х років, проте не зумовило подальшого загального збільшення. Водночаз подібні зміни антропотехногенної діяльності виявились неспроможними усунути або хоча б істотно зменшити негативний вплив несприятливих погодних умов першої половини 80-х років на продуктивність та ефективність сільського господарства.

8. Динаміка енергетичної ефективності антропотехногенних затрат в аграрному виробництві України протягом ХХ століття характеризувалась складними, наближеними до синусоїдних залежностей, закономірностями. Сільське господарство екстенсивного типу, енергетичною основою виробничої дiяльностi якого є праця людей та використання тяглової худоби, мало найменшу енергетичну вiддачу технологiчних затрат. Максимальні значення енерговіддачі були досягнуті в період механiзацiї основних трудомістких виробничих процесiв у рослинництві в кінці 50-х - на початку 60-х років поточного століття. Подальша його iнтенсифiкацiя одночасно із зростанням затрат зумовили стале зменшення ефективностi виробництва. Загалом аналогічні залежності були встановлені відносно динаміки диференціальної ефективності сукупних енергетичних затрат. Відсутність тенденції щодо більш інтенсивного використання виробничих ресурсів стала одним з найбільш суттєвих прорахунків аграрної політики в цей період. Значне зростання продуктивності праці відбувалося за умов падіння темпів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що, при незадоволенні попиту на цю продукцію, не можна вважати позитивною тенденцією.