Організаційно-економічні основи управління розвитком міст (на прикладі міських поселень Донбасу)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МІСТ (НА ПРИКЛАДІ МІСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ ДОНБАСУ)

Адамов Борис Ісаєвич

УДК 316.334.2/477

Спеціальність 08.10.01

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

КИЇВ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України

Національної академії наук України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Лебединський Юрій Петрович - професор кафедри управління містом Української академії державного управління при Президентові України.

Офіційні опоненти: Доктор юридичних наук, професор, академік НАН України Мамутов Валентин Карлович - директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України.

Доктор економічних наук, професор Єрмошенко Микола Миколайович - завідувач відділу комплексного аналізу фінансової сфери апарату Ради національної безпеки і оборони.

Доктор географічних наук, професор Степаненко Анатолій Васильович - головний науковий співробітник Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Провідна установа - Інститут економіки промисловості НАН України (відділ проблем регіонального управління).

Захист відбудеться 14 червня 1999 р. об 11 годині на засіданні вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 252032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 252032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 60.

Автореферат розісланий «14» травня 1999р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічнихнаук, професор С.І. Бандур

місто екологічний управління

Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми дослiдження. Економiчний i соцiальний процес значною мiрою детермiнується ефективною органiзацiєю виробництва i життєдiяльностi населення в мiстах. Ця органiзацiя залежить вiд мiських органiв управлiння, якi несуть вiдповiдальнiсть за виконання численних суспiльних функцiй. Збiльшення розмiрiв мiст i складностi мiського життя, в т.ч. у зв'язку iз розвитком науково-технiчного прогресу, безперервний рiст i ускладнення мiських функцiй, число яких лише за першу половину XX ст. подвоїлось i обчислюється сотнями, посилення бюджетного дефiциту мiст актуалiзують проблему управлiння мiстами.

Нерозумiння до останнього часу стратегiчної ролi мiст як економiчного феномена i його мiсця в суспiльному розвитку приводило до того, що господарськi можливостi мiського середовища залишались недовикористаними, по сутi були поза полем зору спецiалiстiв i практикiв мiстобудiвництва. Звiдси випадковими виявились численнi рiшення про розмiщення в мiстах об'єктiв промисловостi та iншої дiяльностi, неконкретнiстю вiдзначалися генеральнi плани мiст, якi застарiвали ранiше їх обнародування в пресi, не було чiткої i продуманої системи землекористування у мiстах i передмiстях, неадекватною була система формування мiських бюджетiв, яка залишала мiста з постiйним грошовим дефiцитом i повною залежнiстю вiд вищих владних структур. Більшість наукових закладів, якi покликанi розглядати мiсто в цiлому i вирiшувати проблеми мiста комплексно, оцiнити перспективи його росту i розвитку, а також впливати на такий розвиток, на жаль страдають однобiчною архiтектурно-планувальною орiєнтацiєю, iгноруючою складнi соцiально-економiчнi i особливо чисто економiчнi фактори, якi визначають такий розвиток. Тому неефективно вирiшувались найважливiшi проблеми управлiння мiстами, серед яких перш за все слiд назвати розширене вiдтворення самого мiського середовища, оптимiзацiю їх виробничої бази, формування i використання мiських фiнансiв тощо. Пануючі до останнього часу адмiнiстративнi методи управлiння сильно обмежували можливостi самих мiст впливати на свою долю. Рiст їх виробничої бази зумовлювався вiдомчими бар'єрами. Влада мiст над тими процесами, що вiдбувалися на їх територiї, була значною мірою обмежена. Без використання в управлiннi економiчних механiзмiв функцiонування ринкової економiки вирiшить бiльшiсть проблем мiст було неможливим.

Крім того, з переходом на ринкові відносини рівень організуючого впливу функціонування міської влади на соціально-економічні процеси у містах не відповідає сучасним вимогам і потребам формування громадянського суспільства. У зв'язку з цим виникає необхідність поступової трансформації владно-розпорядчої діяльності міської влади у відповідності з потребами економічних і соціальних перетворень і вимогами адміністративної реформи, яка проводиться в державі. Завдання полягає у трансформації державного управління із гальма економічних перетворень на один із факторів їх прискорення.

Разом з тим, вирішуючи проблеми міст на державному рівні, Україна має узгоджувати їх з міжнародними заходами і виконувати прийняті другою конференцією ООН з людських поселень ХАБІТАТ - II новий Глобальний план дій на XXI сторіччя, який передбачає розробку національної політики та стратегії в галузі містобудівництва і забезпечення сталого розвитку поселень в урбанізованому світі.

В Українi набуто значного досвiду в дослiдженнi проблем управлiння мiстами (О.М.Алимов, С.I.Дорогунцов, Ю.П.Лебединський, П.С.Коваленко, Л.М.Корецький, В.К.Мамутов., В.I. Нудельман, Б.В.Павлишин, А.В.Степаненко, М.Ф.Тимчук, В.В.Фiнагiн, I.О.Фомiн та iн.). Слiд зазначити, що проблема системного управлiння мiстами в перехiднiй до ринку економiцi недостатньо дослiджена, не розроблений органiзацiйно-економiчний механiзм їх управлiння. Багатоплановi i динамiчнi змiни у розвитку мiст вимагають теоретико- методологiчного осмислення нових реалiй i ймовiрних перспектив еволюцiї мiст. Нова мiська полiтика повинна базуватися на надiйному науковому фундаментi. Вiдсутнi монографiчнi працi з питань теорiї i практики управлiння мiстами. В цьому полягає актуальнiсть i новизна дисертацiйного дослiдження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослiджень - органiзацiйно-економiчний механiзм управлiння мiстами - безпосередньо пов'язаний з тематикою наукових дослiджень, якi виконувались в Iнститутi економiки промисловостi НАН України, Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема з розробками по управлiнню регiональним розвитком і прогнозуванню соціально-економічних процесів у територіальних структурах, в т.ч. мiст, проблемно орієнтованих програм комплексного розвитку Донбасу, екологiчних програм тощо.

Мета i задачі дослiдження. Метою роботи є розробка органiзацiйно-економiчного механiзму управлiння мiстами у високоурбанiзованих регiонах з напруженою екологiчною ситуацiєю. Для досягнення поставленої мети виявилося необхідним вирішення наступних задач:

розкрити економічну сутнiсть i змiст наукової категорiї «мiсто» як соціально-економічної територіальної системи;

встановити закономiрності еволюцiї мiських поселень і урбанізаційних процесів;

виокремити методологiчнi принципи управлiння мiстами і обгрунтувати наукові засади організаційно-економічного механізму управління ними в ринкових умовах;

сформулювати теоретичнi засади управлiння мiстами в перехiднiй економiцi;

розробити заходи по стабілізації соціально-економічного розвитку в регіоні і містах;

виявити нові організаційно-економічні підходи до управління шахтарськими містами і реструктуризації їх економічної бази;

дослідити екологiчний менеджмент розвитку мiст у гiперурбанiзованих регiонах;

показати методи управлiння мiстами при переходi їх на стадiю сталого розвитку;

розробити шляхи удосконалення органiзацiйно-економiчного механiзму управлiння мiстами в ринкових умовах.

Наукова новизна одержаних результатiв. До найбiльш вагомих результатів дисертацiйного дослiдження, що характеризуються науковою новизною i виносяться на захист, відносяться:

поглиблення понятiйного апарату в науцi про мiста, яка в дисертацiйнiй роботi називається мiстознавстом, зокрема визначення понять “мiсто”, “органiзацiйно-економiчний механiзм”, “екологiчний менеджмент”, “маркетинг міста”;

розкриття закономірностей еволюції міських поселень і урбанізаційних процесів;

розроблення теоретичних засад управління містами в перехідній до ринку економіці;

запропоновані наукові положення організаційно-економічного механізму і методологічні принципи управління містами;

обгрунтовані пріоритетні заходи по стабілізації соціально-економічного розвитку міст і регіонів у процесі трансформації економіки;

сформулювання визначення маркетингу міст як нового управлінського процесу;

розроблення заходів по управлінню розвитком промисловості як основної містоформуючої галузі на основі реалізації антикризової регіональної програми;

обгрунтування шляхів реструктуризації шахтарських міст в умовах становлення ринкової економіки і закриття економічно неефективних шахт;

сформулювання принципів і методів екологічного менеджменту і забезпечення техногенно-екологічної безпеки;

визначення напрямів переходу міст на модель сталого розвитку;

запропонування нових підходів до удосконалення організаційно-економічного механізму управління містами.

Практичне значення одержаних результатiв. Розробки по удосконаленню управлiння розвитком мiст реалiзованi шляхом використання їх в органiзацiйних структурах управлiння мiстами на рiзних регiональних рiвнях (державному, обласному, мiському i мiськими районами). Обгрунтованi в дисертацiйному дослiдженнi принципи та етапи процесу прийняття управлiнських рiшень знайшли вiдображення в управлiннi мiстами Донбасу i, зокрема, Донецька та його мiських районiв. Пропозицiї по удосконаленню органiзацiйно-економiчного механiзму управлiння мiстами вiдображенi також в цiльових програмах розвитку Донецької областi i Донецька, наукових звiтах та доповiдях, переданих Адмiнiстрацiї Президента, Кабiнету Мiнiстрiв України, Мiнiстерству економiки, iншим мiнiстерствам i вiдомствам України, облдержадмiнiстрацiї.

На державному рiвнi результати дослiджень впровадженi у народне господарство в комплексних цiльових програмах Донецької областi i багатьох наукових доповiдях. На регiональному i мiському рiвнях результати дослiджень реалiзованi в програмах розвитку Донецька i його мiських районiв, антикризовiй регiональнiй програмi вуглевидобутку. Результати дослiдження знайшли вiдображення в розробках по обгрунтуванню вiльної економiчної зони в Донецькiй областi, формування якої вiдображено в Указi Президента.

Особистий внесок здобувача. Сформульованi та обгрунтованi в дисертацiї наукові положення, висновки та пропозицiї є особистим надбанням її автора. Розробка теоретико-методологiчних положень органiзацiйно-економiчних основ управлiння мiстами в умовах ринкової економiки здiйсненi автором самостійно. Особистий внесок здобувача в загальному вигляді зводиться до наступного:

розроблено організаційно-економічні основи управління розвитком міст;

розкрито теоретичні засади управління містами в перехідній економіці, поглиблено понятійний апарат у містознавстві;

визначено пріоритетні напрями по стабілізації соціально-економічного розвитку міст і заходи по управлінню промисловістю як основної містоформуючої галузі;

запропоновано новий управлінський процес на основі маркетингу міст, визначено шляхи реструктуризації шахтарських міських поселень;

розроблено принципи і методи екологічного менеджменту і забезпечення техногенно-екологічної безпеки в гіперіндустріалізованих регіонах, визначено особливості переходу міст на модель сталого розвитку;

сформульовано нові підходи до удосконалення організаційно-економічного механізму управління містами.

Апробацiя результатів дисертації. Основнi науково-теоретичнi та практичнi положення дисертацiйного дослiдження доповiдались на наукових і науково-практичних конференцiях, нарадах i семiнарах з проблем соціально-економічного розвитку міст, розміщення продуктивних сил і регіональної економіки, зокрема: Проблеми розвитку сучасного міста. Міжнародний науково-практичний семінар (Донецьк, 1996). Регіон: стратегія виживання і розвитку Донбасу. II Міжнародна науково-практична конференція (м.Донецьк, 1996). Залучення грошей для українських реформ - адаптація іноземного досвіду. Міжнародний семінар (м.Донецьк, 1997). Місто, регіон, держава: Проблеми розподілу влади. Міжнародна науково-практична конференція (Слав'яногорськ, 1997). Розвиток ринкових процесів в Україні: макроекономічні та регіональні аспекти. Республіканська конференція (м.Донецьк, 1998). Організація управління інвестиційними і інноваційними проектами на територіях пріоритетного розвитку. Семінар. (м.Донецьк, 1998). Проблеми розвитку зовнішньо-економічних зв'язків і залучення іноземних інвестицій - регіональний аспект. Міжнародна науково-практична конференція (м.Слвав'яногорськ, 1999). Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України (Київ, 1999).

Публiкацiї. Результати дослiджень опублiкованi в монографiї: «Органiзацiйно-економiчнi основи управлiння мiст» (Київ, 1998. - 13,3 друк. арк.), 16 брошурах, статтях у фахових наукових виданнях і розділах у монографії і збірниках. Всього за темою дисертацiї опублiковано бiльше 22 друкованих робіт загальним обсягом понад 45 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертацiя викладена на 370 сторiнках машинописного тексту, що включає 19 таблиць та 15 iлюстрацiй (діаграми, графiки). Список використаних лiтературних джерел нараховує 252 найменувань. Окрiм цього, подано 2 додатки обсягом 41 стор. Дисертацiйна робота складається iз вступу, 5 роздiлiв та висновкiв.

Основний зміст дисертаційного дослідження

1. Теоретико - методологічні засади управління соціально-економічним розвитком міст

Розкрита економічна сутність категорії «місто», яке виступає як осередок територіально-виробничих систем та як елемент територіальної організації виробництва. Місто - це: ланка територіального поділу праці, що здійснюється через постійно існуючий ринок, концентрацію і диверсифікацію виробництва; зосередження людей, пов'язаних між собою сферою виробництва, споживання, територіальним сусідством, побутовими і сімейними чинниками; нагромадження матеріальних фондів: будівель, споруд, інженерних мереж, зелених насаджень тощо; територія, що має певний статус і характеризується специфічним середовищем: соціальним, виробничим, природним, архітектурним.

Як основні ланки суспільного поділу праці і форми розселення, міста утворюють комплекси, які відповідають економічним і соціальним потребам розвитку продуктивних сил. Вони виконують важливі виробничі функції, серед яких головною є економічна, визначаюча його участь у відтворювальному процесі. Вона зводиться до створення передумов для розвитку і розміщення продуктивних сил, забезпечення адекватного середовища для виробництва продукції і послуг у необхідних суспільству обсягах і пропорціях. Реалізація економічної функції здійснюється містом на основі використання в господарських інтересах природного і соціально-економічного потенціалів території, на якій він розміщений.

Місто - складна відкрита соціально-економічна територіальна система, яка відзначається, особливою природою та гомеостатичними властивостями. Йому, як особливому виду великих складних динамічних систем, властиві такі ознаки: наявність великої кількості елементів, які виконують різні функції; складність структури, динамічність поведінки елементів і системи в цілому, наявність складних взаємозв'язків між параметрами та елементами системи; нерегулярність впливу зовнішнього середовища і наявність стохастичності в поведінці системи; здатність системи в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем зберігати суттєві змінні у деяких заданих межах (гомеостаз), забезпечуючи тим самим рівновагу системи зовнішнім середовищем; наявність підсистем ієрархічного і функціонального характеру, які мають власні цілі функціонування та розвитку.

Місто, являючись складовою частиною народного господарства, відокремлюється в ньому, набуваючи ознак специфічної цілісності, являючи собою складну соціально-економічну систему з властивими їй закономірностями розвитку і функціонування. У сучасній науковій літературі немає одностайності щодо структури міста. Місто, як соціально-економічна система, має такі підсистеми різної міри складності: містоутворюючу і містообслуговуючу, населення і архітектурно-містобудівну. Підсистеми міста повинні бути тісно взаємоув'язаними і збалансованими. Необхідність пропорційного і гармонійного розвитку структури міста, подолання диспропорцій в його функціонуванні обумовлюється вимогами ринкової економіки, потребами соціального прогресу.

Глобальний процес зростання ролі міст у розвитку суспільства, який визначає спосіб життя населення, його демографічну та соціально-професійну структури, види економічної та побутової діяльності, характер розселення та розміщення продуктивних сил, обумовлюється соціально-економічними процесами урбанізації, характерними ознаками якої є: неухильне зростання міст, що виявляється у збільшенні їх кількості та зростанні людності при стійкому збільшенні частки населення, яке мешкає у великих містах; посилення соціально-економічної неоднорідності території в результаті зосередження господарської діяльності і зростання соціальної активності в міських поселеннях, які характеризуються високим ступенем насиченості соціальної та виробничої інфраструктури, інженерного облаштування та благоустрою території, що робить їх особливо сприятливими для розміщення новітніх виробництв, наукової діяльності, розвитку важливих видів управління, засобів масової інформації та сфери обслуговування; зміни структури самих міських поселень.

Ці зміни структури виявляються у: посиленні у межах міст функціональної та соціальної стратифікації території; переростанні порівняно автономних міст, пов'язаних колись лише з прилеглою до них сільською місцевістю в системи міського розселення (агломерації, конурбації, мегаполіси, урбанізовані райони) на основі виробничої кооперації, єдності ринку праці та відтворення кадрів, спільності енергетичної та будівельної бази, інженерно-транспортної інфраструктури, зон масового відпочинку; «дематеріалізації» їх функціонального профілю, що виявляється тим чіткіше, чим більше місто; поглинанні містами нових земельних площ і погіршення екологічного стану в межах міських ареалів і поблизу них.

В історії цивілізації міста пройшли довгий шлях еволюції. Основними етапами в їх розвитку були: міста давнини - середньовічні міста - промислові міста - постіндустріальні міста. Їх розвиток у різні історичні епохи мав свої особливості і характеризувався певними закономірностями.

Диференціація урбанізації не лише в територіальному вимірі, але і в часі свідчать про стадіально-регіональний характер еволюції урбанізації. В її розвитку виділяється п'ять стадій: зародження сучасних міст; швидкого росту міст на основі економічних факторів урбанізації; агломераційна урбанізація; агломераційно-субурбанізаційного розвитку; істотної трансформації міського розселення шляхом дегломерації урбанізованих територій.

Аналіз еволюції міст показує, що їх розвиток має певні закономірності, основними з яких є:

неухильне зростання ролі міст у суспільстві. Цивілізаційний розвиток пов'язаний перш за все з містами. На рубежі XXI століття більшість населення планети проживатиме у містах;

концентрація міського населення у великих містах, роль і значення яких безперервно зростає. У даній закономірності проявляється ефект масштабу виробництва і людської діяльності;

диверсифікація функцій міських поселень. Якщо раніше економічною базою розвитку міст було переважно промислове виробництво, то тепер у розвитку економіки міст все більшого значення набуває сфера послуг. Це свідчить про те, що поле урбанізації розширюється;

становлення світових міст, що виконують глобальні функції, в яких концентрується виробництво не стільки товарів, скільки виробництво інформації. Головні ознаки світових міст, крім їх людності, - це спеціалізація на фінансово-управлінських функціях, на ділових послугах, інтенсивність інтернаціональних зв'язків, розвиток телекомунікаційних мереж;

перехід від компактного “точкового” міста до систем розселення.

У кінці ХХ століття у зв'язку із радикальною трансформацією політичної структури суспільства з орієнтацією на правові, багатопартійні та демократичні його основи, переході до ринкової економіки, відмовою від тотального одержавлення соціального розвитку, відбулися кардинальні зміни у міському розвитку і зовнішніх його умовах. Міста, особливо в Донбасі, перетворились в центри суспільно-політичної і соціальної напруги, де при тій же концентрації населення різко скоротились бюджетні джерела фінансування соціальної сфери. Диференціюється соціальна структура міст, втрачає престиж традиційна міська інтелігенція, підвищується роль суб'єктів фінансово-торгового сектору. Принципіально обновлюються форми і методи міського управління. Підвищилась відповідальність міських властей за гарантування населенню відповідних соціальних благ і прав людини. Ці обставини вимагають нових підходів до управління функціонально-просторовими перетвореннями міст у перехідній економіці.

Система управління функціонально-просторовим розвитком міст являє собою спеціально організуєму сукупність політико-ідеологічних, правових і економічних дій на умови, пріоритети і обмеження перетворень окремих міських підсистем з метою усунення протиріч і забезпечення на цій основі комплексного і збалансованого розвитку міст. Системність управління полягає як в одночасній дії на міську структуру декількох взаємопов'язаних регуляторів (правових, економічних, політичних і т.д.), так і орієнтації цієї дії на внутрішньоструктурні відносини.

Управлінська діяльність - це поєднання різних функцій, направлених на вирішення проблем розвитку міст. Коло проблем, які вирішуються в процесі управлінської діяльності, зводиться до вирішення конкретних цілей розвитку, виявлення їх пріоритетності, черговості і послідовності їх реалізації. На цій основі розробляються цілі управління і обгрунтовуються певні завдання, які необхідно виконати для їх досягнення. Процес управління містами має такі основні функції: визначення цілей та шляхів їх реалізації; планування; організації; прийняття управлінських рішень; координації і регулювання; керівництво і контроль за діяльністю; забезпечення зворотного зв'язку.

Організаційно-економічний механізм управління містами означає організацію структури управляючої системи і організацію процесу її функціонування з домінуванням економічних методів керівництва. Його складовими компонентами є: організаційно-правові правила, нормативи і стандарти, визнаючі структуру управління; обов'язки, права, відповідальність органів управління та їх працівників; керівництво управлінською діяльністю; розподіл робіт між окремими ланками; оснащення управлінської діяльності засобами оргтехніки, а також систему економічних методів керівництва.

Ефективність процесу (системи) управління можна представити двояко: як оцінку міри здатності даної програми управлінських дій забезпечити досягнення цілей розвитку міста і як оцінку міри витрат ресурсів і зусиль, які витрачаються системою міського управління для досягнення цілей розвитку взяту по відношенню до якогось іншого можливого устрою такої системи. Інтегральними показниками оцінки ефективності управлінської діяльності міста може бути індекс людського розвитку, якість життя і сталість розвитку.

Для вироблення ефективних управлінських рішень необхідне створення адекватної організаційної структури і механізму управління, побудованих із врахуванням становлення і розвитку ринкових відносин. Перспективними організаційними структурами необхідно вважати такі, які: по-перше, легко і активно реагують на змінні умови суспільного розвитку, створюючи органи і підрозділи управління, випереджаючи ці умови, які їх формують; по-друге, забезпечують реальний прорив у технологічному, соціальному, економічному і політичному розвитку суспільства; по-третє, характеризують принципіально нові форми взаємозв'язків між виробничо-господарськими партнерами, забезпечуючи конкуренцію.

У містах України формується багаторівнева організаційна структура управління, що видно на прикладі оргструктури управління м.Донецька (схема 1). Вона включає: організаційні структури, які безпосередньо входять до складу апарату управління містом (управління і відділи апарату, які фінансуються з бюджету); систему госпрозрахункових організацій, що забезпечують життєдіяльність міста і є самостійними юридичними особами; організації і установи подвійного підпорядкування, що функціонують як регіональні підрозділи державних управлінських структур; організації і установи, діяльність яких координується міською владою.

Організаційна структура управління повинна забезпечувати: управління містом як єдиним цілим; управління всіма секторами економіки через відповідні функціональні, галузеві і територіальні органи; прийняття управлінських рішень; залучення населення до управління містом через систему органів самоврядування; економне витрачання бюджету міста. При пошуку оптимальних організаційних структур управління містами необхідно виходити із наукових принципів побудови структур управління великими системами, забезпечення раціонального підпорядкування і предметної координації. При цьому потрібно також враховувати вимоги чинного законодавства щодо формування і функціонування оргструктур, а також брати до уваги реальні обставини і специфічні вимоги та можливості кожного конкретного об'єкту управління.

При вивченні соціально-економічного розвитку міст, які являють собою складні регіональні економічні системи, необхідно виходити із врахування таких методологічних принципів дослідження: трактування міста як динамічного соціально-економічного процесу, протікаючого в певному просторовому середовищі; відображення міста як соціально-економічної системи; незводимості цілого до сукупності складових його частин; взаємовідносин міста із зовнішнім середовищем та ієрархічності організації; цілісності функціональних компонентів міста; комплексності; екологічності; пропорційності і збалансованості.

На основі аналізу методологічних принципів розвитку міст можна встановити конструктивні властивості міської системи: цілісність, незвідність цілого до сукупності частин; відносини із зовнішнім середовищем та ієрархічність організації; цілісність функціональних елементів, цілеспрямованість - розвиток, еволюція, адаптація. Тому важливими передумовами функціонування міста-організму є: узгодженість розвитку найважливіших елементів; рівнозначність всіх функціональних елементів, оскільки в місті не може бути «вищих» і «нижчих» функцій, а також домінування місць активізації діяльності населення і зв'язків, виникаючих між ними.

2. Управління процесом стабілізації соціально-економічного розвитку господарського комплексу регіону

Дослідження показали, що суттєвою рисою Донецької області є надзвичайно висока її інтегрованість в єдину економіку України. Життєдіяльність промислового комплексу Донеччини залежить від включення її в єдину енергетичну систему, систему водопостачання та постачання природного газу. В інших областях України знаходяться важливі сектори сировинної бази металургійних заводів. З усієї України Донбас отримує продукцію сільського господарства, переробної промисловості, товари народного споживання.

З іншого боку, в Донецькій області сконцентровані підприємства таких базових технологічних комплексів як «вугілля-енергетика» та «вугілля-кокс-метал». У зв'язку з цим, лише за умови розвитку цих комплексів як фундаменту, можливе відродження всієї економіки України на новій високотехнологічній основі та з сучасним структурним обличчям.

Інтенсивний розвиток промислового виробництва на основі принципів розміщення продуктивних сил, які склалися ще у початковому періоді будівництва колишнього СРСР, привів не тільки до надмірної насиченості області промисловими об'єктами, а й до їх нерівномірного розміщення. Половина промислового потенціалу області зосереджена в чотирьох крупних містах. Структура промислового виробництва, що склалась, зумовила більш гостре виявлення в області негативних наслідків загальнодержавної економічної кризи. Загальний обсяг промислового виробництва за 1997 рік у порівнянних цінах до рівня 1991 року скоротився на 49,9 %.

Займаючи одне з перших місць в Україні по економічному потенціалу область значно відстає у соціальному розвитку. Так, забезпеченість населення лікарнями, середніми медичними установами в розрахунку на 10 тис. населення значно нижчі, ніж в цілому по Україні. Погіршився стан навчально-виховного процесу, значно скоротились можливості впровадження інноваційних методик та технологій розвитку природних здібностей дітей. Під впливом кризових явищ в економіці продовжує погіршуватись демографічний стан. Накопичуються міжгалузеві та внутрішньогалузеві диспропорції. Питома вага енерго-, матеріало- та капіталоємних виробництв (електроенергетика, вугільна, хімічна, коксохімічна, металургійна промисловість) зростає і складає нині 78% загального обсягу виробництва в області. Це обумовлює високу витратність та низьку ефективність економіки області. Енергоємність продукції в 4 і більше рази перевищує показники промислово розвинуних країн.

Базові підприємства втрачають виробничий та експортний потенціал, не забезпечують сталу та конкурентоспроможну діяльність на внутрішньому і зовнішньому ринках. Товарна структура експорту представлена в основному металургійною та хімічною продукцією, окремими видами мінеральної сировини. Постачання механічних, електричних, електронних машин та устаткування складає в загальному обсязі експорту лише 8%. Кінцева продукція підприємств Донецької області на світових ринках часто скуповується за демпінговими цінами. Рівень цін світового ринку на однойменну продукцію переважно на 20-50% нижчий, ніж на внутрішньому ринку за витратними цінами. Суттєвим також залишається відставання за якісними показниками.

Низька питома вага галузей, що виробляють товари народного споживання (лише 17%), є головною причиною низького забезпечення ними населення області, а це підприємства зі швидкою віддачею та обертом капіталу. Якщо за випуском промислової продукції на душу населення область знаходиться в числі провідних, то за випуском споживчих товарів - серед останніх областей в Україні.

Стратегічною метою антикризових заходів повинно стати створення умов для забезпечення ритмічної роботи шахт при радикальному зниженні витрат виробництва, досягнення фінансової стабільності підприємств. Реалізація цієї мети можлива за умов розв'язання наступних задач: значного скорочення витрат з вуглевидобутку безпосередньо в процесі виробництва з введенням механізму обмеження вартості вугілля зверху; очищення вартості вугільної продукції від видатків, які безпосередньо не пов'язані з вуглевидобутком та вуглепереробкою (видатки на утримання соціальної сфери, забезпечення соціальних гарантій працівникам і пенсіонерам галузі); введення механізму компенсації додаткових, понад ринкову ціну, об'єктивно обумовлених витрат на вуглевидобуток; впровадження господарського механізму, який забезпечує повну сплату відвантаженої споживачеві вугільної продукції, виведення економічних взаємовідносин на ринку вугілля з тіні, впорядкування матеріально-технічного забезпечення шахт за ефективними цінами, продаж вугільної продукції споживачеві за цінами, що забезпечують конкурентоспроможність кінцевої продукції (електроенергія, метал).

Досягти цього можна за рахунок закриття неперспективних шахт та виведення з експлуатації малопродуктивних лав, зосередження людських, фінансових, матеріальних ресурсів на очисних вибоях, де можна досягти навантаження 1000 і більше тонн вугілля на добу. До 2000 р. загальна кількість діючих очисних вибоїв може бути скорочена на 15-20%, але середньодобове навантаження на кожний з них має зрости до 300 т, проти 215 т у 1996 р.

Доцільніше впроваджувати механізм впорядкування шахтного фонду, за яким неперспективні шахти на першому етапі адміністративно приєднуються до однієї чи групи шахт, що мають перспективу розвитку та сталої роботи. Далі триває певний період переводу робітників та переміщення матеріальних ресурсів на продуктивні ланки виробництва. Тільки після цього шахта, що закривається, передається до компанії «Укрвуглереструктуризація» для остаточного закриття і вирішення питань соціального захисту трудящих, що залишились на цьому підприємстві.

Дефіцит фінансових ресурсів на здійснення антикризової програми вимагає, аби були реалізовані дійсні заходи щодо підвищення інвестиційної привабливості підприємств вугільної галузі всього Донбаського регіону. Це дозволить залучити іноземний та національний капітал, прискорити розвиток шахтарських колективів, підвищити зайнятість населення, прискорити інноваційні процеси, впровадити безвідходні технології, знизити екологічне навантаження на регіон.

За напрямами використання значних інвестиційних ресурсів, в першу чергу, потребують виробництва з відносно коротким періодом повернення капіталу: сільське господарство, переробна промисловість, товаровиробничий сектор, сфера послуг, розвиток інфраструктури. Але не менш, ніж 50% інвестицій мають бути спрямовані в базові галузі: вугільну, хімічну промисловість, енергетику, чорну металургію. Без доведення рівня техніко-економічного стану підприємств цих галузей до конкурентноспроможного на світовому ринку, поліпшення соціально-економічного стану в Донецькій області неможливе. Необхідно надати пріоритетного значення залученню інвестицій в машинобудівний комплекс.

Створення передумов для формування на основі раціонального використання ресурсного потенціалу області ефективної соціально-орієнтованої економічної системи ринкового типу з необхідним правовим, економічним та організаційним забезпеченням передбачає: посилення соціальної орієнтованості економіки і розв'язання на цій основі комплексу соціально-економічних проблем, а саме: забезпечення більш повної і ефективної зайнятості, підвищення рівня реальних доходів та соціального захисту населення на основі стабілізації та оздоровлення економіки, розвитку споживчого ринку за рахунок збільшення обсягів товарів власного виробництва, забезпечення будівництва соціально важливих об'єктів; формування оптимальної структури господарства області, збалансованості роботи основних міжгалузевих комплексів, галузей і виробництв за рахунок збереження та розвитку економічних зв'язків, в тому числі і міжнародних; реструктуризацію підприємств, консервації основних фондів у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з метою можливого відновлення їх функціонування у майбутньому; зниження енерго- та ресурсоємності матеріального виробництва за рахунок впровадження передових технологій, поступового виведення з експлуатації енергоємних та екологічно небезпечних виробництв, вихід на світовий ринок; прискорення розвитку галузей, які забезпечують функціонування всього народногосподарського комплексу, і перш за все тих, які поставляють високоякісну продукцію (роботи, послуги) на внутрішній споживчій ринок і на експорт; поліпшення екологічного становища, зменшення техногенних навантажень на природу з боку екологонебезпечних виробництв; формування та удосконалення економічного механізму регулювання, заснованого на партнерстві підприємців, трудових колективів і місцевих органів влади, який дозволить виробничій та соціальній сферам адаптуватися до умов ринкової економіки; укріплення фінансової бази області, пошук та залучення додаткових джерел фінансових ресурсів, в тому числі іноземних інвестицій для розвитку регіону і, перш за все, для забезпечення життєспроможності шахтарських міст та селищ.

З метою залучення зовнішніх інвестицій у регіони, де відбувається ліквідація вугільних шахт, необхідно надати цим регіонам статус територій пріоритетного розвитку. Цей статус передбачається надати таким містам і селищам: Вугледару, Сніжному, Торезу, Шахтарську, Дзержинську, Горлівці, Кіровському, Жданівці, Макіївці, Донецьку, Красноармійську, Димитрову, Селидові, Новогродівці, Маріуполю, Добропіллю, Єнакієву. Вибір цих регіонів зумовлений, по-перше, найбільшою напруженістю соціальної ситуації, по-друге, відсутністю достатніх ресурсів для проведення відповідної роботи в масштабах усієї області. Розроблений організаційно-економічний механізм та визначені заходи, які забезпечать реальний ефект.

Концептуальні підходи до проблеми реалізації регіональної промислової політики сформовані на основі аналізу економічних і соціальних процесів у промисловості регіону, стратегії і пріоритетів її подальшого розвитку, вибору методів державного і ринкового регулювання економіки регіону, прогнозу фінансових ресурсів.

У сучасних умовах реформування економіки України на зміну планово-розподільчому управлінню приходить економічне регулювання. І хоча роль такого регулювання, яке повинно враховувати різноманітні інтереси, а також множинність органів управління, різко зростає, проте це не означає повного зникнення адміністративного управління, прямого впливу на господарюючі об'єкти. Практика розвинутих країн говорить про поєднання, доповнення ринкових регуляторів плановими, макроекономічними методами регулювання з боку найкрупніших власників, у тому числі і держави.

Стосовно промисловості можна виділити такі аспекти регіонального управління: взаємозв'язок регіону і республіканського центру у визначенні пріоритетів розвитку промислового комплексу регіону і опрацюванні відповідних комплексних програм загальнодержавного рівня; забезпечення розвитку промислового комплексу регіону як єдиного цілого; подолання невідповідності ринкового за змістом зовнішнього середовища і неринкового середовища підприємств.

Головний критерій при розробленні регіональних програм промислового розвитку та необхідних інвестицій - очікувана економічна ефективність підприємств. Фінансова допомога повинна подаватись селективно і бути призначеною для стимулювання інноваційних проектів з високим ризиком, дослідження в сфері розроблення і практичного використання нових технологій .

Модель антикризового стратегічного управління промисловістю регіону базується на стратегічному плануванні, визначенні поточної місії підприємства, аналізі середовища бізнесу, формуванні стратегічних альтернатив виходу підприємства з кризи і виборі однієї з них.

3. Управління розвитком шахтарських міст і реструктуризацією їх економічної бази

Проведені дослідження показали, що у Донецькій області створений потужний вуглевидобувний комплекс, на якому зайнято більше 320 тис. робітників. Тривала робота більшості шахт без реконструкції, фінансова незбалансованість призвели до того, що тільки 14 (11,6%) шахт мають виробничу потужність, відповідну сучасному рівню концентрації виробництва - 1 млн.т на рік і більше. У той же час виробнича потужність третини шахт не перевищує 300 тис.т на рік. Низький технічний рівень галузі, складні гірничо-геологічні умови обумовлюють високу собівартість вуглевидобутку і ціну вугілля, яка в 1,5 - 1,8 рази вище за світовий рівень.

Ринкова ціна на вугільну продукцію реально і об'єктивно є значно меншою необхідної вартості видобутку вугілля в Україні, особливо в Донбасі. Через це, всі необхідні фактори навіть простого відтворення виробництва не можуть бути повністю та в необхідній пропорційності забезпечені фінансово нормальним шляхом. Виручки від реалізації вугільної продукції за ринковими цінами є недостатніми на покриття витрат шахт з вуглевидобутку.

Розрахунки показують, що підприємства області здатні забезпечити всі потреби господарства у вугіллі. З цією метою необхідно прискорити структурну перебудову вугільної промисловості і реструктуризацію шахтного фонду, забезпечити до повного фінансового збалансування галузі підтримку вуглевидобувних підприємств з держбюджету, спрямувавши цю підтримку переважно на капітальне будівництво та технічне переоснащення шахт. Як показує міжнародний досвід, структурна перебудова галузі не завжди йшла гладко і у всіх випадках її розвиток проходив незмінно у напрямку зниження масштабів виробництва, підвищення продуктивності праці і зосередження видобутку на кращих підприємствах.

Реструктуризація підприємств - це процес, супроводжуваний корінними змінами в їх діяльності і управлінні, у його робочій силі і в структурі фінансів з метою підвищення прибутковості, скорочення витрат і поліпшення якості продукції. Структурна трансформація вугільної промисловості викликана необхідністю скорочення нерентабельних підприємств і кількості зайнятих у вугільній промисловості, вирішення екологічних проблем, диверсифікації і створення нових галузей економіки у шахтарських містах, переходом від командної до ринкової системи господарювання.

Особливостями реструктуризації вугільної промисловості в Україні є: широкомасштабність закриття; необхідність істотної реконструкції абсолютної більшості вугільних шахт; складність вирішення соціальних проблем; недостатня фінансова підтримка як з боку уряду, так і міжнародних організацій.

Шахти, що ліквідуються, розташовані у 8 областях України, в тому числі в таких містах, як Українка, Харцизьк, Макіївка, Єнакієво, Сніжне, Донецьк, Антрацит, Краснодон, Стаханов, Брянка, Зорінськ, Червоноград, Александрія, Нововолинськ.

В організаційно-економічному відношенні при обгрунтуванні структурної трансформації вугільної промисловості виділяється 4 блоки проблем: реформування безпосередньо управління галуззю в організаційно-структурному і функціональному аспектах; здійснення реструктуризації шахтового фонду; із виділення груп шахт на основі диференціації за ступенем збитковості, наявності промислових запасів, технічного стану та їх гірничо-геологічних умов; розроблення програми закриття шахт.

Реформування вугільної промисловості в цілому, як і реструктуризація шахтового фонду зокрема повинні здійснюватися комплексно і вирішуватися на державному рівні, проводитись продумано, зважено і без поспішності.

Основними індикаторами при вирішенні питання про включення до переліку неперспективних шахт для розгляду їх закриття є: економічне становище кожної шахти; обмеженість промислових запасів та їх некондиційність за якістю і потужністю пластів; складні гірничо-геологічні умови родовища; низький технічний рівень технологічних процесів. На основі указаних індикаторів визначена група неперспективних шахт і розрізів у кількості 103 технічних одиниць.

В основу методики економічної оцінки роботи високозбиткових шахт покладені наступні принципи: побудова рядів пріоритетності високозбиткових шахт за основним показником - коефіцієнтом абсолютної ефективності; перевірка на основі факторного аналізу причин і випадковості високих витрат по елементах собівартості; відповідність оптової ціни рівню суспільно необхідних видатків; споживчої цінності марки вугілля.

Активізація структурної трансформації вугільної промисловості вимагає вирішення таких завдань: розробки і наукового обгрунтування нової системи і порядку фінансування капіталовкладень стосовно до ринкових умов; прийняття закону про гірничу ренту і розроблення механізму реквізиції рентного податку; знаходження коштів на будівництво нових горизонтів, реконструкції, модернізації діючих і будівництво нових шахт.

Закриття вугільних підприємств має супроводжуватися зміною економічної структури поселень. При цьому реструктуризація шахтарських міст повинна носити стратегічний напрям, визначений в контексті реформування всієї економіки України. ЇЇ необхідно здійснювати на основі загальнодержавного регулювання розвитку і розміщення продуктивних сил. У цьому зв'язку в Україні необхідно було б створити системи регіонального макроекономічного регулювання, які б вирішували глобальні територіальні пропорції і міжрегіональні зв'язки, удосконалювали територіальні структури економіки на основі підвищення ефективності регіональної економічної політики, здійснювали регіональне цільове програмування, розробляли територіальні соціально-економічні прогнози, що сприяло б попередженню і ліквідації регіональних диспропорцій.

В економічному аспекті реструктуризація шахтарських міст передбачає послідовне вжиття сукупності організаційно-економічних, соціальних, правових інформаційно-технічних заходів, направлених на усунення суперечностей між вимогами ринку і недосконалою системою форм та методів управління містами. Ці заходи повинні здійснюватися шляхом зміни економічної структури міст і діючої системи управління, впровадження сучасних форм менеджменту, забезпечуючих підприємствам міста конкурентоспроможність продукції та послуг на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Пристосування міст до ринкової економіки пов'язане з формуванням ефективної міської політики на основі використання досягнень світового маркетингу, створення механізмів інноваційно-інвестиційної діяльності. Здійснення реструктуризації міст вимагає часткового закриття нерентабельних виробництв, диверсифікації економічної бази і управління, які дадуть змогу ефективно використовувати фінансові ресурси, що сприятиме підвищенню потенційної привабливості міст для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій. Це вимагає обгрунтування переваг реструктуризації міст, виділення пріоритетних проблем, які визначатимуть перспективну траєкторію розвитку міського поселення. Реструктуризація міст як спосіб адаптації їх економічної бази до динамічних умов ринкової економіки, вимагає оцінки реальної ринкової ситуації з метою визначення ефективних засобів диверсифікації їх економічної бази з врахуванням особливостей конкретного міського поселення.

Стратегія розвитку шахтарських міст, де закриваються вугільні підприємства, повинна базуватися на державних і регіональних (обласних) програмах, в яких визначені напрями розвитку економічної бази цих міст. Територіальні органи влади повинні координувати розробки програм зайнятості і розвитку шахтарських міст, а також реалізацією цих програм. У спеціальних програмах створення нових робочих місць для районів закриття шахт повинні вирішуватися не лише актуальні завдання працевлаштування вивільнених шахтарів, а й перспективи розвитку шахтарських поселень. Конкретні програми диверсифікації економічної бази шахтарських міст повинні розробляти кожне місто. Ці програми відрізнятимуться за тривалістю, обсягом фінансування, економічною спрямованістю. Але всі вони повинні здійснюватися на основі наукових розробок, вкладення значних коштів.

Зайнятість вивільнених працівників і збереження шахтарських поселень буде вирішуватися переважно на основі створення малих підприємств, розвитку малого бізнесу, працевлаштування на близьких вугільних підприємствах. Важливим напрямом реструктуризації шахтарських міст є створення в них технопарків, які сприяли б виробництву конкурентоспроможної продукції. Для залучення інвестицій в шахтарські міста необхідно запровадити податкові пільги, створити сприятливий економіко-правовий клімат на період становлення нових підприємств.

Реалізація програми реструктуризації шахтарських міст можлива за допомогою коштів центрального бюджету, місцевих бюджетів, вугільних компаній і шляхом залучення приватного капіталу (місцевого, вітчизняного, зарубіжного), а також державних і недержавних кредитів. Розроблено ряд спеціальних програм перекваліфікації та створення нових виробництв у шахтарських містах Європейським Союзом, який бере участь у реструктуризації промисловості цих міст.

Для здійснення програми реструктуризації шахтарських міст необхідно організувати механізм її реалізації. Ці задачі в повній мірі не можуть бути виконані Українською вугільною компанією реструктуризації, яка має галузевий характер. З цією метою доцільно формувати територіальні системи організації нових робочих місць, в задачі яких буде входити дослідження ринку робочої сили і товарів, проведення експертизи та оцінки інвестиційних проектів, а також залучення інвестицій. Створення моніторингу соціально-економічного становища населення у шахтарських містах, де закриваються вугільні підприємства, дозволить дати об'єктивну інформацію для прийняття управлінських рішень.

Вугільні підприємства розміщені у більш ніж 40 містах і прилягаючих до них селищах, які мають низький рівень розвитку соціальної інфраструктури. Витрати на утримання відомчого житлового фонду по Міністерству вугільної промисловості України складають 10% у собівартості кожної тонни видобутого вугілля. Істотним моментом у вирішенні проблем утримання відомчого житла і зниження витрат на виробництво вугілля є передача цих об'єктів у комунальну власність.

Маркетинг міста - це процес створення методами ринкового регулювання сприятливого міського середовища для виробництва товарів і послуг та життєдіяльності населення на основі виявлення, створення і реалізації факторів екологічно і соціально орієнтованої місцевої політики розвитку і функціонування. Він передбачає як зробити місто найбільш привабливим для життєдіяльності і виробництва і реалізацію цієї привабливості, забезпечуючи тим самим приплив інвестицій і економічне зростання. Основними інструментами маркетингу міста є маркетингове дослідження і планування, розробка бізнес-планів і цільових комплексних програм, наукове обгрунтування перспектив розвитку, активна реклама міста як населеного пункту, зручного для життя і підприємництва.

Екологічний менеджмент розвитку міст

Дослідження показали, що характерними особливостями екологічних проблем гіперурбанізованих регіонів, особливо тих, що розвиваються на основі гірничовидобувної промисловості, слід віднести: великі обсяги і складну структуру забруднення навколишнього середовища (в атмосферу міст викидається близько 40 забруднюючих речовин, зокрема важких металів); висока інтенсивність забруднення в розрахунку на одного чоловіка або на 1 га території (так, у 15 містах України викиди шкідливих речовин в атмосферу сягають 1 тонну і більше на рік у розрахунку на душу населення); значна концентрація і диверсифікація джерел забруднення; взаємодія основних забруднювачів та їх синергетичний вплив на людину і природу.

Загострення проблем техногенно-екологічної безпеки в гіперіндустріалізованих регіонах обумовлено : появою все більш потужних та небезпечних для населення і навколишнього природного середовища джерел техногенного ризику; зростанням частки застарілих технологій та обладнання, відставанням процесів оновлення виробництва; концентрацією різнорідних промислових об'єктів, їх взаємний вплив у випадку надзвичайних ситуацій. Зниження рівня техногенно-екологічної безпеки гіперіндустріалізованих територій обумовлено кризою в економіці, яка супроводжується збільшенням застарілих технологій і обладнання, загальмуванням процесів модернізації і оновлення виробництва.