Пряме іноземне інвестування у світогосподарських процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

УДК [339.727:339.924]+330.01

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

ПРЯМЕ ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ У СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСАХ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Гаврилюк Олег Вікторович

Київ - 1999

Дисертація є рукопис

Робота виконана у відділі проблем зовнішньоекономічної діяльності Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Науковий консультант : доктор економічних наук, професор Панченко Євген Григорович, виконавчий директор Міжнародної школи бізнесу при Національному університеті “Києво-Могилянська Академія"

Офіційні опоненти :

доктор економічних наук, професор, академік НАН України Чумаченко Микола Григорович, радник Президії НАН України

доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Савчук Володимир Сафронович, завідувач кафедри політичної економії Київського національного економічного університету

доктор економічних наук, професор Супрун Володимир Олексійович, завідувач кафедри економічної теорії Державної академії легкої промисловості України

Провідна установа : Інститут економіки НАН України, відділ ефективності інвестицій і відтворення основних фондів

Захист відбудеться 2 квітня 1999 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252022, м.Київ, вул. Васильківська, 90-а, ауд. 704.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, м.Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 10.

Автореферат розісланий 26 лютого 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П. М. Леоненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Серед широкого кола питань, що розглядаються світовою економічною теорією, проблематика іноземного інвестування на сьогоднішній день належить до найбільш суттєвих. Вона широко представлена в економічній літературі як самостійний об'єкт і в рамках вивчення глобальних процесів. Необхідність подальшого теоретичного осмислення її сучасних аспектів зумовлена появою нових тенденцій в інтернаціоналізації господарських процесів і нових об'єктів інвестування - країн перехідної економіки, підвищенням значущості країн, що розвиваються, деідеологізацією міжнародних економічних відносин і, відповідно, відмовою від поділу світу на дві протилежні системи.

Значення теми дисертації обумовлено необхідністю дослідження досвіду міжнародного підприємництва у зв'язку з курсом України на активнішу інтеграцію в світовий поділ праці, що здійснюється на багатосторонній основі та різних рівнях: експорту-імпорту, руху довгострокових капіталів, технології, банківських капіталів тощо; з'ясування ролі іноземних інвестицій в процесі трансформації її економіки та обґрунтування напрямів оптимізації їх використання.

Сьогодні аналіз світового господарства та обміну неможливий без дослідження глобалізації, найбільш істотним проявом якої є швидке збільшення обсягу прямого іноземного інвестування. З початку 80-х рр. щорічні темпи його зростання вагомо перевищували темпи зростання світового валового національного продукту, сукупних національних інвестицій та експорту, що стало одним з вирішальних факторів подальшого поглиблення міжнародного поділу праці, світової глобалізації, лібералізації економіки. Особливістю сучасних світогосподарських процесів є посилення руху капіталів (порівняно з традиційною формою - зовнішньою торгівлею), загальне підвищення ролі прямого інвестування, яке вже визначає масштаби торговельних потоків і впливає на інші форми зовнішньоекономічної взаємодії. За обсягами поставок товарів і послуг на зарубіжні ринки прямі іноземні інвестиції (ПІІ) перевищили торгівлю, самі ринки набувають більш глобального характеру, діяльність транснаціональних корпорацій приводить до взаємозрощування національних виробничих потенціалів і функціонування систем інтегрованого міжнародного виробництва корпорацій, включаючи їх союзи.

Ці фундаментальні структурні зміни породжують новий підхід до вивчення іноземного інвестування та його впливу на економіку країн вкладення капіталу і базування, поглиблення дво- та багатосторонніх інвестиційних відносин. Особливе значення це має для країн перехідної економіки з точки зору забезпечення ресурсів і технологій для ринкової трансформації і міжнародної конкурентоспроможності. Зміна конфігурації зовнішньої торгівлі та інвестицій привела до того, що конкуренція дедалі більше здійснюється через інвестиції. Потребують врахування останні тенденції в регулюванні іноземного інвестування, генеровані, з одного боку, глобалізацією світової економіки та новими можливостями чинення негативного ефекту на економіку приймаючих країн і нормальну діяльність національних фірм за рахунок антиконкурентної практики інвесторів, - з іншого.

Актуалізується взаємодія з іноземним капіталом країн перехідної економіки та України. Колишній наголос у зовнішньоекономічній стратегії на розвитку зовнішньої торгівлі пояснює теоретичну та практичну пріоритетність останньої порівняно з іншими формами економічного співробітництва. Нова роль іноземних інвестицій мусить бути врахована при перебудові структури економіки, вирішенні першочергових завдань, має сприяти входженню національного економічного комплексу в світогосподарське середовище. Деідеологізація міжнародних економічних відносин спричинила зміну пріоритетів у сучасних дослідженнях. Ортодоксальні критики міжнародного підприємництва та теорії “конвергенції” гальмували розвиток вітчизняної теорії та практики. Постулюючи неминучу співучасть у капіталістичній експлуатації, відмову від соціалістичних принципів господарювання та можливість втрати економічної незалежності, вони завдали шкоди співробітництву з іноземним капіталом. Тому тепер, коли таке співробітництво стало невід'ємним компонентом переходу до ринкової економіки, вже потрібно не доводити його значущість, а шукати шляхів оптимального пов'язання механізму ринкової економіки України, що формується, з умовами світового ринку, органічного поєднання завдань підвищення ефективності національного народногосподарського комплексу з інтересами іноземних партнерів. Поки що наша країна слабо вбудована в систему міжнародного поділу праці, а її довгострокові пріоритети інтеграції недостатньо обґрунтовані і практично виключені з реалій господарської політики.

Актуальність теми полягає в необхідності збагачення економічної теорії за рахунок переусвідомлення, адекватного осмислення та відображення модифікації умов, тенденцій та перегрупування факторів, що детермінують пряме інвестування на рівні міжнародних економічних відносин та формулювання рекомендацій щодо їх застосування.

Світова економічна криза, що почалася влітку 1997 р., внесла певні корективи до оцінки сучасних світогосподарських процесів, проте не змінила домінант, які регулюють проведення прямого інвестування.

Ступінь розробки проблеми. Питання розвитку та регулювання іноземного інвестування постійно знаходяться в полі зору багатьох дослідників. Проте їм загалом притаманний аналіз досить вузького кола аспектів, що об'єктивно пояснюється комплексним характером проблеми.

З деяких основних теоретичних та практичних її напрямів у світовій економічній літературі є вагомі наукові досягнення. Істотний вклад у їх розробку зробили спеціалісти з міжнародних валютно-фінансових та кредитних питань - Р.Алібер, Д.Кашмен, Р.Манделл (США); проблем макро- та мікроекономічних підходів у даній площині - К.Кодзіма, Т.Озава (Японія) чи аналізу змін у виробництві та споживанні окремих товарів - Р.Вернон, Л.Уеллс (США); що працюють над можливостями альтернативного вибору щодо здійснення іноземного інвестування - С.Хірш, Т.Хорст (США); з'ясовують взаємозв'язок політичної стабільності з економічними чинниками - Д.Най, В.Тінг, Б.Фрей, Ф.Шнейдер, Х.Шоллхаммер (США); сфера інтересів яких знаходиться у вивченні появи нових форм прямих інвестицій, що залежать від розмірів фірми, стану галузей та країн базування - М.Кессон, І.Гідді та С.Янг (США) або аналізу неакціонерних форм прямих інвестицій в залежності від виду продуктів і характеристик зарубіжного ринку - А.Рагмен (США); роботи фахівців з іноземного дивестування - Дж.Боддевін, Р.Торнедена, Б.Вілсона (США). Розробку загальних положень даної проблематики здійснили М.Макдермотт (США), С.Менарді (Італія), С.Латуш, А.Жакмен, Р.Сандретто (Франція) та інші.

Проте, не применшуючи наукового значення досліджень вищезгаданих авторів, необхідно наголосити, що головну роль у з'ясуванні причин іноземного інвестування відіграли концепції трьох фахівців. С.Хаймер (США) пояснив його регулюючим впливом наявних (специфічних) переваг фірм. Дж.Даннінг (США), еклектична теорія якого слугує методологічною основою обґрунтування та регулювання іноземного інвестування завдяки наявності у фірми не лише монополістичних переваг і можливостей для їх інтерналізації, але й вигідності присутності фірми. І, нарешті, М.Портер (США) розробив теорію конкурентних переваг і на її основі розкрив мотивацію і специфіку інвестування. За широтою підходів, напрямів, загальним науковим доробком та кількістю публікацій беззаперечний пріоритет належить американським дослідникам. Водночас багато аспектів проблеми доволі глибоко розроблені в працях російських вчених: Ю.В.Аджубея, М.М.Богуславського, Т.Єршової, В.П.Караваєва, Л.Ф.Лебедєвої, П.І.Хвойника, Ю.С.Ширяєва. Різні напрями іноземного інвестування висвітлені провідними українськими вченими-економістами - О.Г.Білорусом, В.М.Гейцем, М.С.Герасимчуком, Б.Є.Кваснюком, Г.Н.Климко, Д.Г.Лук'яненко, Ю.Ф.Макогоном, Є.Г.Панченко, А.М.Поручником, А.П.Рум'янцевим, В.С.Савчуком, В.Р.Сіденко, В.О.Супруном, А.С.Філіпенко, М.Г.Чумаченко, А.А.Чухно.

Проблема дослідження іноземного інвестування невичерпна. Попри всі вищезазначені здобутки, не розроблені загальні закономірні умови його здійснення на основі системного та факторного аналізу, комплексний облік яких може прислужитися в практиці їх регулювання на внутрішньому та міжнародному рівнях. До інших питань належать: з'ясування рис, притаманних попереднім та сучасному етапам розвитку інтернаціоналізації господарських процесів і обставин, які мають бути враховані в зовнішньоекономічній практиці; проведення порівняльного аналізу іноземного інвестування в різних групах країн, особливо в умовах системної трансформації постсоціалістичних країн, обґрунтування економічної стратегії покращення інвестиційно-підприємницького клімату України.

Предметом дослідження є прямі зовнішньоінвестиційні взаємозв'язки, які відбуваються у світогосподарських процесах на основі загальних і специфічних закономірностей та умов здійснення.

Об'єктом дослідження є сучасні тенденції розвитку, механізм, методи регулювання та результати іноземного інвестування у розвинених країнах, країнах, що розвиваються, і країнах перехідної економіки. Це дало можливість дійти досить важливих висновків щодо покращення інвестиційно-підприємницького клімату України.

Мета дослідження полягає у виявленні та узагальненні умов і факторів, сучасних методів, механізмів та моделей регулювання іноземного інвестування, що склалися в результаті еволюції ринкової економіки і конституюють поліелементну систему, основоположними елементами якої є ринок, суб'єкти та об'єкти інвестування і держава. Зроблено спробу конкретизації теоретичних положень загальної теорії іноземного інвестування та формулюванні практичних рекомендацій щодо їх використання.

Для реалізації сформульованої мети необхідно сконцентруватися на таких завданнях:

- розкрити суть іноземних інвестицій як економічної категорії;

- відслідкувати та встановити каузально-функціональний зв'язок між іноземними інвестиціями та іншими базовими економічними параметрами;

- сформулювати загальні умови та фактори здійснення іноземного інвестування;

- дослідити генезис і особливості іноземного інвестування на різних етапах економічного розвитку на основі запропонованої власної періодизації з обґрунтуванням характерних рис для кожного етапу;

- виявити специфіку сучасного етапу глобалізації господарських процесів і його якісний та кількісний взаємозв'язок з іноземним інвестуванням;

- проаналізувати останні тенденції світового прямого інвестування, його конкретні прояви в різних групах країн, із з'ясуванням причин більшої ефективності у залученні ПІІ одними і неуспіху - іншими;

- дослідити традиційні та нові механізми страхування інвестицій;

- розкрити та класифікувати основні концепції мотивації іноземного інвестування та методи його регулювання на рівнях - внутрішньому (країн базування та вкладення капіталу) та зовнішньому (двосторонньому, регіональному та загальносвітовому);

- з'ясувати головні домінанти інвестиційно-підприємницького клімату України, зокрема, негативні моменти, що стримують внутрішнє та іноземне інвестування;

- оцінити надходження та використання зовнішніх коштів;

- обґрунтувати пріоритетні галузі та види виробництва для зарубіжного інвестування;

- розробити концептуальні засади вдосконалення регулювання іноземного інвестування в Україні.

Методологія дослідження базується на діалектичному методі пізнання та комплексному і системному аналізі економічних категорій, процесів і явищ в рамках динаміки міжнародних економічних відносин. Автор спирався на загальнонаукові методи досліджень - історизм, аналіз і синтез, абстракцію, індукцію та дедукцію, методи логічного та порівняльного аналізу, виявлення прямих та зворотних зв'язків між соціально-економічними явищами, сучасні методологічні та теоретичні положення вітчизняної та зарубіжної економічної науки. Ми намагалися дотримуватися зваженого підходу при оцінці та використанні попередніх методів, здобутків і висновків вітчизняних вчених, де існує багато раціональних моментів, нехтування якими об'єктивно призведе до хибних результатів та збіднення наукових досягнень. Крім того, визнаючи деякі недоліки в науковій методології економічної теорії соціалістичного періоду, дисертант все ж вважає, що повна відмова від постулатів марксистської політичної економії несе загрозу заперечення значущості конструктивних елементів загальної теорії пізнання.

Статистичною та інформаційною базою дисертації слугували дані офіційної національної статистики, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерства економіки, Державного комітету статистики України; статистичні видання та аналітичні огляди міжнародних організацій та установ - Організації Об'єднаних Націй, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, ГАТТ-СОТ. Широко застосовувалися положення та висновки українських і зарубіжних фахівців. Наукова новизна дисертаційного дослідження та особистий внесок автора полягає у конкретизації та вдосконаленні положень загальної теорії іноземного інвестування. Отримані такі основні висновки та результати: - доведено квантифікований характер категорії “іноземні інвестиції” на основі взаємозв'язку з рядом базових макроекономічних процесів і параметрів (економічне зростання, науково-технічний прогрес, портфельне інвестування, структура економіки, зайнятість, регіональний розвиток, конкуренція, експорт, платіжний баланс, валютний курс, процентні ставки, інфляція і т.д.), встановлено основні аспекти його прояву в національних умовах, що створює нові можливості для регулювання зовнішніх надходжень коштів. На цій же основі обґрунтовано критерії оцінки загального та інвестиційного стану економіки при прийнятті інвесторами рішень щодо інвестування, зокрема: а). темпи зростання ВВП; б). динаміка експорту та імпорту; в). знак сальдо і темпи зростання торговельного балансу; г). стан платіжного балансу, в першу чергу, по поточних операціях; д). величина і динаміка валютних резервів; е). сукупна оцінка в доларах середньої заробітної плати і грошових доходів тощо;

- запропонована авторська концепція дослідження основних тенденцій та умов здійснення прямого іноземного інвестування та розкрито нові фактори, що генерують зовнішні вкладення коштів: наростання відкритості економіки; посилення внутрішньофірмового обороту в рамках міжнародного виробництва; врахування пануючого в суспільстві менталітету; конкуренція; торговельна політика; прагматизм, який включає в себе рівень національної рентабельності; проведення приватизації; наявність угоди з Міжнародним валютним фондом і т.д.;

- визначено специфіку сучасного етапу глобалізації світогосподарських процесів та роль в ньому інвестування за рахунок: а). якісно нових взаємовідносин між транснаціональними корпораціями і державами; б). активізації впливу підприємницької діяльності перших на ущільнення взаємозалежності світу; в). обґрунтування положення стосовно нової, домінуючої ролі іноземних інвестицій в світовій економіці та перетворення зовнішньої торгівлі у підпорядковану форму міжнародних економічних відносин; г). модифікації конкуренції, яка вже здійснюється і через прямі інвестиції;

- проведена періодизація етапів прямого іноземного інвестування на підставі базових іманентних рис для кожного з них, що сприяло отриманню знань про його специфіку та сучасні тенденції розвитку (в т.ч. активізація міжнародних злиттів і поглинань, зміни в структурі власності ТНК, гармонізація відповідності національного законодавства та критеріїв ефективності виробництва інтернаціональним критеріям), якими слід керуватися при розробці зовнішньоекономічної стратегії;

- розвинуто теорію перехідного періоду в аспекті узагальнення головних тенденцій функціонування, реформування та лібералізації економіки на постсоціалістичній стадії, згідно якої до головних з них належать: 1). спад виробництва; 2). скасування централізованого планування та нераціональних виробничих зв'язків; 3). падіння централізованих капіталовкладень, особливо у важкій промисловості; 4). демілітаризація економіки; 5). скорочення традиційних регіональних зовнішньоекономічних зв'язків та їхня переорієнтація на розвинуті країни; 6). збільшення імпорту та зниження конкурентоздатності технічно та економічно застарілої продукції багатьох вітчизняних галузей. Виділені спільні риси реформування господарських комплексів: 1). макроекономічна стабілізація; 2). активний рух в бік ринкової економіки (лібералізація цін та торгівлі, створення законодавства в сфері права власності, оподаткування, банківської системи, проведення приватизації та економічної реструктуризації, формування ринкових інститутів: фондових бірж, грошово-кредитних інструментів, антимонопольного законодавства, законодавства про банкрутство); 3). стабілізація економіки; 4). зміцнення національної валюти з досягненням внутрішньої конвертованості; 5). лібералізація регулювання прямих іноземних інвестицій (усунення законодавчих перепон для іноземних інвесторів, ліквідація вимог до ліцензування, введення заохочувальних стимулів, надання інвестиційних гарантій, відкриття раніше заборонених галузей, лібералізація земельної власності, дозвіл на участь у приватизації);

- виявлено значення прямих іноземних інвестицій на початкових та подальших етапах системної трансформації при переході від централізовано планової до ринкової економіки та доведено, що: а). вони не можуть виступати як інструмент подолання (компенсації) внутрішніх економічних вад і заміщення внутрішнього реформування національного комплексу; б). не доведено їх вирішальну значущість: надходження є результатом макроекономічної стабілізації та покращення соціально-економічної ситуації, а не їх причиною; в). на них не можна акцентувати увагу як на первісному головному важелі економічного зростання; г). більш реалістичною є реалізація стратегії переважного опору на інтенсифікацію внутрішніх інвестиційних процесів, для чого слід забезпечити: активізацію інвестування в основний капітал; підвищення питомої ваги внутрішніх заощаджень у ВВП; нарощування експорту;

- систематизовані головні теорії регулювання іноземного інвестування та окреслені практичні можливості їхнього застосування при розробці конкретних механізмів залучення іноземних інвестицій в різні країни, в т.ч. Україну, зокрема: а). концепції С.Хаймера та її положень, що змушують вдаватися до “захисного” інвестування - для збереження традиційних ринків, зокрема, у країнах СНД, проникнення на нові та проведення зваженої геополітики; б). теорії “життєвого циклу” продукту Р.Вернона - при кооперованій взаємодії зі споживачами української продукції, особливо працюючих у межах єдиних виробничих циклів; в). еклектичної теорії Дж.Даннінга при обліку та забезпеченні переваг фірми при розміщенні міжнародного виробництва - для ведення ефективних взаємозв'язків з іноземними інвесторами та регулювання їх діяльності; г). поглядів М.Портера щодо необхідності обліку стану конкурентного середовища; д). теорій дивестування капіталу, що пояснюють генезис і механізм зазначеного явища; - розкрита система регулювання прямих інвестиційних процесів в умовах глобалізації за рахунок оцінки методів сучасної регламентації діяльності інвесторів на внутрішньому (країн базування і приймаючих країн) та зовнішньому (двосторонніх угод, регіональному та загальносвітовому) рівнях, що передбачає використання системного підходу при відпрацюванні загального режиму діяльності іноземних інвесторів та зменшення їх негативного впливу на економіку приймаючих країн;

- встановлено, що транснаціоналізація світової економіки, лібералізація інвестиційних режимів та поглиблення регіональних інтеграційних процесів спричинили необхідність регулювання поведінки інвесторів на міжнародному рівні, а також зв'язок між торгівлею та інвестиціями досяг такого рівня, що їх автономне регулювання втрачає сенс. Це обумовлює необхідність: 1). врахування у міжнародних інвестиційних угодах можливостей справедливої інтеграції країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою у світове господарство, стимулювання в них більшого обсягу надходжень, ретельнішого враховування інтересів реципієнтів; 2). створення умов, за яких лібералізація не зашкодить національній безпеці; 3). поступового та послідовного проведення лібералізації як на міжнародному, так і національному рівнях з забезпеченням таких умов, щоб не було підірвано права і позиції національних інвесторів (розробки її етапів, конкретних засобів та важелів для різних країн, врахування у міжнародних договірних інструментах їх специфіки та рівнів розвитку); 4). контролювання антиконкурентної практики, передавання технології та фіксація зобов'язань інвесторів, які в нинішніх умовах набувають ключового значення; 5). тісне кореспондування проблем конкуренції з політикою у торговельній та інвестиційній сферах і регулюванням внутрішньої економічної діяльності, завдяки чому принципи забезпечення доступу на ринок і конкуренції, що впроваджуються за допомогою однієї групи заходів, не підриватимуться іншими; 6). серйозного урахування обставин пристосування до умов конкуренції, особливо для вітчизняних фірм, які раніше користувалися захистом;

- на основі комплексного та системного підходів проаналізовано сучасний стан інвестиційно-підприємницького клімату України та вперше досліджені головні способи відпливу капіталу з неї; розроблено новий концептуальний підхід та сформульовані пропозиції щодо комплексної оптимізації системи та методів регулювання іноземного інвестування в т.ч. на основі необхідності акцентування уваги в економічній стратегії на активізації внутрішнього інвестування та вдосконаленні таких десяти чинників: 1). законодавчої бази; 2). надання пільг; 3). розвитку промислово-фінансових груп; 4). функціонування фондового ринку; 5). діяльності банків; 6). здійснення приватизації; 7). проведення конверсії; 8). селективної політики стосовно регіонів, галузей та видів виробництва для іноземного інвестування; 9). взаємовідносин з міжнародними фінансовими організаціями; 10). обліку зовнішньополітичного фактора.

Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що ряд її положень в вкладом у розробку теорії ринкової економіки та міжнародних економічних відносин. Їх було впроваджено при виконанні планової теми відділу проблем зовнішньоекономічної діяльності Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України 1.93/06.97 “Проблеми багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі” (1997-1998 рр.) (номер державної реєстрації 0197У015225) за напрямами “Інвестиційні заходи, що відносяться до торгівлі (система TRIM)”, “Заходи проти обмежувальної ділової практики”, “Розвиток інвестиційного режиму Європейського Союзу”, а також державних науково-технічних програм 08.05.03/032-93 Д “Участь іноземного капіталу в модернізації і нарощуванні виробничого та експортного потенціалу України” та 07.02.00/56-К95 “Регулювання експортної діяльності в умовах інтенсивних ринкових перетворень”. На наукові доповіді, написані в результаті збору первинного матеріалу щодо іноземного інвестування в Республіці Крим і Російській Федерації (у співпраці з Б.С.Арагау), надійшли позитивні відгуки з Міністерства статистики України за підписом начальника управління статистики зовнішньоекономічних зв'язків В.В.Родіонова № 01/2-05/43 від 19 квітня 1994 р. та з Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України за підписом заступника міністра А.І.Гончарука №08-29/471 від 15 грудня 1994 р. про використання в практичній діяльності зазначених міністерств. Другий відгук стосується й інших двох наукових доповідей: “Останні тенденції розвитку світового ринку капіталів” та “Механізм і напрями сучасного зарубіжного інвестування”.

На монографію “Зарубіжний досвід залучення іноземних інвестицій”, що опублікована у співпраці з С.В.Сіденко та Б.С.Арагау, отримані свідоцтва про використання в практичній роботі Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД Верховної Ради України за підписом заступника Голови Комісії Є.В.Мармазова № 06-14/11-385 від 22 червня 1995 р. і Міністерства закордонних справ України за підписом заступника міністра В.Д.Хандогія № 17/30-248 від 23 червня 1995 р.

Результати дослідження останніх тенденцій розвитку світового ринку капіталів, механізму, форм і напрямків сучасного зарубіжного інвестування, використані в опублікованій монографії “Від кризи до росту” (у співпраці з В.М.Гейцем, Б.Є.Кваснюком, С.І.Киреєвим і Т.М.Степанковою) - Київ: Міжнародний центр перспективних досліджень; Інститут економіки НАН України, 1994), а конкретні пропозиції на її основі знайшли відображення в науковій доповіді “Пропозиції до Концепції довгострокової промислової політики та економічного співробітництва України”, направлені Міністерству економіки та Адміністрації Президента України. Дана обставина підтверджена листом з Інституту економіки НАН України № 122-13/706 від 15 листопада 1995 р. за підписом заступника директора Інституту, члена-кореспондента НАН України М.С.Герасимчука. Наукові висновки та положення дисертаційного дослідження дають можливість якісно нової оцінки ряду сучасних тенденцій світового розвитку і можуть бути використані при подальшій розробці та коригуванні зовнішньоекономічної політики України, оптимізації регулювання залучення та використання іноземних інвестицій. Проведений аналіз інвестиційно-підприємницького клімату України впроваджено у практичних розробках Центру розвитку і реконструкції економіки при Кабінеті Міністрів України. Обгрунтовані пропозиції, що стосуються поліпшення законодавчої бази залучення іноземних інвестицій в Україну та дослідження форм відпливу капіталу з неї, подані в Кабінет Міністрів України, що зафіксовано в листі № 137 від 25 вересня 1996 р. за підписом директора Центру, доктора економічних наук, професора В.С.Найдьонова. Наукова доповідь “Напрями вдосконалення інвестиційно-підприємницького клімату України” та її положення, що стосуються розширення можливостей диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків і корекції взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями (Світовим банком, Міжнародним валютним фондом тощо) в Україні, включення іноземного капіталу до структури національних пріоритетів, участі регіонів та вітчизняних галузей виробництва у світовому поділі праці використовуються у практичній діяльності Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД Верховної Ради України, що засвідчено листом №06-14/12-184 від 11 листопада 1998 р. за підписом Заступника Голови Комітету, народного депутата України, кандидата економічних наук, доцента О.Г.Пухкала.

Висновки та положення роботи втілені і у викладацькому процесі. Це стосується препринту наукової доповіді “Стратегія розвитку міжнародного підприємництва та іноземних інвестицій в Україні” (Київ, 1993), написаного у співавторстві з Є.Г.Панченко та С.В.Сіденко, який застосовано при читанні лекцій та проведенні семінарських занять в Інституті міжнародних відносин при Київському університеті ім. Тараса Шевченка, що підтверджено листом за підписами завідувача кафедрою управління зовнішньоекономічними зв'язками і маркетингу, доктора економічних наук, професора А.І.Кредисова та завідувача кафедрою міжнародних економічних відносин, доктора економічних наук, професора А.С.Філіпенка №25 від 27 квітня 1993 р. Інші результати були використані у викладанні курсу “Міжнародні економічні відносини” на економічному відділенні Слов'янського державного педагогічного інституту, що підтверджено листом №66-01-234 за підписом ректора Інституту, доктора фізико-математичних наук, професора М.К.Нечволода від 29 грудня 1997 р.; розробленій програмі курсу “Міжнародна інвестиційна діяльність” та його викладанні дисертантом в Інституті муніципального менеджменту та бізнесу (м. Київ), що засвідчено листом ректора Інституту, доктора економічних наук, професора М.Ф.Тимчука №72 від 28 жовтня 1998 р. Вони можуть бути враховані при підготовці інших спецкурсів, посібників і методичних матеріалів.

Апробація роботи. Концепція, основні положення та висновки дисертації доповідались і обговорювались на засіданнях Вченої Ради (29 жовтня 1996 р.) і відділу проблем зовнішньоекономічної діяльності Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (24 грудня 1996 р. і 18 червня 1998 р.) і кафедри економічної теорії економічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (29 грудня 1998 р.).

Аспекти дослідження, що стосуються пріоритетів і напрямів вдосконалення іноземного інвестування в Україні, були викладені на міжнародній науково-практичній конференції “Реформування зовнішньоекономічної сфери України” (м. Київ, 19-20 жовтня 1995 р.). Проблемі взаємозв'язку іноземного інвестування з розвитком експорту України присвячено виступ на науково-практичній конференції “Зовнішньоекономічна діяльність України: проблеми та перспективи”, організованій Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та Українською Академією зовнішньої торгівлі МЗЕЗторгу (м. Київ, 7-8 червня 1996 р.). Аналіз світових тенденцій розвитку регулювання іноземного інвестування, обґрунтування можливостей їх врахування в Україні та шляхи вдосконалення її інвестиційно-підприємницького клімату знайшли відображення в доповіді на Економічному круглому столі №119 “Інвестиційні процеси в Україні” в Представництві Світового банку в Україні (м. Київ, 11 липня 1996 р.). Зовнішні чинники оптимізації інвестиційно-підприємницького клімату України (на прикладі вдосконалення взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та врахування зовнішньополітичного фактора) проаналізовано у виступі на Всеукраїнській конференції “Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави”, проведеної економічним факультетом Київського університету імені Тараса Шевченка та Інститутом економіки НАН України (м. Київ, 5-6 червня 1997 р.).

Публікації. Найбільш істотні результати дослідження і зміст дисертації викладено у 27 наукових публікаціях обсягом 34,6 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку літературних джерел з 427 найменувань. Обсяг дисертації налічує 405 сторінок тексту, включаючи 12 додатків на 15 сторінках.

Загальний напрям та логіка дослідження визначили таку структуру дисертації.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

іноземний інвестиція економічний інтернаціоналізація

Перший розділ присвячено з'ясуванню взаємозв'язків прямого іноземного інвестування з рядом базових економічних категорій та процесів, виявленню рушійних умов та мотивації, простеженню еволюції та здійсненню періодизації; виявленню відмінностей між внутрішніми та зовнішніми вкладеннями коштів; позитивних результатів та негативних наслідків іноземного інвестування на економіку країн реципієнтів і базування; вивченню нових факторів (інтерналізації, прагматизму, менталітету, необхідності врахування диференціації менталітетів у проведенні інвестування і т.д.); поглибленню змісту ПІІ не лише з позиції соціально-економічного, а й історичного і психологічного феномена; обґрунтуванню деяких критеріїв оцінки загального та інвестиційного стану економіки.

На думку автора, іноземні інвестиції належать до об'єктивних економічних категорій, що відображають поглиблення інтернаціоналізації господарського життя. Вони відбивають суб'єктивні прагнення підприємців до втілення своїх інтересів, водночас правомірний їх розгляд як методу економічної стратегії. Виходячи з цього, імовірно стверджувати, що іноземне інвестування опосередковане наявними соціально-економічними умовами та засобами реалізації зовнішньоекономічної політики.

В ході подальшого діалектичного розгляду показано, що іноземні інвестиції являють собою позасистемну категорію і характеризуються відсутністю принципової різниці між внутрішньою та зовнішньою формами його прояву. Проте їхнє ототожнення неправомірне. Вони, відповідно, складають атрибути первинних і вторинних виробничих відносин. Конкретизації цього слугує аспект суто юридичного плану, за яким іноземні інвестиції становлять майнові цінності, які вже були допущені в країну вкладення капіталу згідно її чинного законодавства. В основі іноземного інвестування перебуває сукупність відносин між економічними суб'єктами, розташованих по обидва боки кордону, з приводу реалізації економічних інтересів, які пов'язують їх та окремі національні господарства.

В дисертації доведено, що інвестування (в т.ч. іноземне) є квантифікованою категорією, яка дає можливість хоча б приблизного вираження, порівняння та оцінки якісних і кількісних характеристик процесу вкладення коштів, виявлення позитивних результатів і негативних наслідків. Досліджено кількісний та якісний взаємозв'язок іноземних інвестицій з такими важливими економічними процесами та параметрами, як економічне зростання, структура економіки, конкуренція, зайнятість, експорт, платіжний баланс, валютний курс, процентні ставки, інфляція тощо.

Сформульовано загальні умови та фактори здійснення іноземного інвестування: збільшення обсягів у світовому масштабі і наростання відкритості економік країн для зарубіжних інвесторів, економічна стабільність, використання інтерналізації, проведення внутрішнього інвестування і приватизації, виведена неформальну залежність, за якої інвестиції в ту чи іншу державу починають надходити після підписання угоди з Міжнародним валютним фондом та попереднім страхуванням.

Поняття іноземного інвестування включає в себе зміст, механізм руху (взаємодію факторів, що його обумовлюють), кількісні та якісні показники динаміки, соціально-економічну результативність та мету здійснення. Проте, оскільки воно також відображає (характеризує) процеси, що відбуваються в сфері суспільно-виробничих відносин, стає необхідним його розгляд не тільки як економічного, а й соціального, історичного, а подеколи і психологічного феномена. Особливо наголошена необхідність обопільного врахування та диференціації менталітету населення/інвесторів країн базування і реципієнтів. Дана обставина майже не згадується при дослідженні факторів інвестування, становить теоретичний і практичний інтерес і тому введена до їх кола. Так, характерною рисою стратегії японських інвесторів є орієнтація на тривалий термін діяльності та використання довгострокових кредитів; при розвитку виробництва їм притаманне не постійне стеження за котируванням акцій на фондовій біржі, а концентрація зусиль на вирішенні стратегічних завдань. На відміну від них, американські менеджери перебувають у тісній залежності від розмірів дивіденду і змушені зосереджувати увагу на забезпеченні максимального поточного прибутку.

Це стосується і менталітету приймаючої країни. Активізація японського інвестування в тихоокеанському регіоні (перш за все в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії і Таїланді) пов'язана не лише з наявністю в них добре навченої та дисциплінованої робочої сили, а й легким сприйняттям нею японського менеджменту. Специфіка іноземного підприємництва та інвестування в Африці потребує врахування місцевих прагнень до його попереднього кредитування без достатніх фінансових гарантій.

Досліджено фактор рентабельності при інвестуванні у сучасних умовах. Зараз доходи від інвестування у країнах, що розвиваються, на 10-12% перевищують їх у розвинених, зокрема, прибуток від вкладених коштів з боку США до семи найрозвиненіших країн у 1992-1994 рр. складав у середньому 8%, а до восьми найбільших країн, що розвиваються, - 21%. Аналогічні прибутки від інвестування з країн Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону досягають 12,1% порівняно з 9,4% із Західної Європи.

Жодне виробниче відношення або категорія не з'являються водночас в розвиненому вигляді. Вони обов'язково проходять етап становлення - від первісних, самих простих форм прояву, до розвинутого стану. Виокремлено та охарактеризовано чотири головні етапи розвитку іноземного інвестування:

I. Період до другої світової війни.

ІІ. Друга половина 40-х - початок 50-х рр.

ІІІ. Початок 50-х - кінець 70-х рр.

ІV. Початок 80-х рр. - по наш час.

Періодизація обумовлена якісними зрушеннями в кожному з них.

До іманентних рис четвертого, сучасного, етапу іноземного інвестування належать: зміни в структурі власності ТНК; подальше наростання міжнародного виробництва; модифікація конкуренції та інтерналізації; активізація міжнародних злиттів і поглинань; поява нових інвесторів і реципієнтів капіталу та регіональна диверсифікація інвестування; переважання у вкладенні коштів з боку усталених інвесторів порівняно з новими в загальній структурі.

Акцентовано увагу на феномені та причинах поглиблення чисельності інтернаціональних злиттів і поглинань, які становлять один/головний з розповсюджених напрямів корпоративної стратегії для заснування виробничих потужностей за кордоном, захисту, консолідації та підвищення конкурентоспроможності фірм, диверсифікації інвестиційного ризику, використання досвіду та зв'язків партнера, синергізму.

В структурі іноземного інвестування неухильно підвищується питома вага країн, що розвиваються, - з 24% в середині 80-х рр. до 32% у 1995 р. і 37% у 1996 р. В першу чергу це стосується Китаю, нових індустріальних країн (Гонконг, Індонезія, Малайзія, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Таїланд, Філіппіни) та країн Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика, Венесуела, Колумбія, Перу, Чілі).

До нових явищ належить і поява нових об'єктів інвестування - країн перехідної економіки та застосування локалізації та мультикультуризму.

У другому розділі підкреслено, що поглиблення взаємозалежності і цілісності світу неухильно змінює структуру міжнародних економічних відносин обумовлює необхідність координації та регулювання національних економічних політик. Взаємозалежність тепер знаходить прояв не тільки в збільшенні питомої ваги товарів, капіталів, послуг, робочої сили, що обертаються поза національними рамками і характеризують динамізацію інтернаціоналізації світового господарського життя. Можна стверджувати, що вона змушує кожну країну чи групу країн постійно співвідносити свої дії з їх подальшим гіпотетичним впливом на інші держави і в кінцевому підсумку - на самих ініціаторів цих дій і спонукає останніх відповідним чином коригувати свою політику. ПІІ набувають каталізуючого значення в інтеграції все більшої кількості країн та підприємств до істотно глобалізованої економіки. Через глобальний характер міжнародних економічних відносин нові світогосподарські умови висувають нові вимоги не лише до самого механізму зовнішньоекономічного співробітництва, а й до загального механізму раціональної участі народного господарства кожної країни у всесвітньому поділі праці. Більше того, цей механізм у кінцевому підсумку покликаний адаптувати до себе напрями вдосконалення внутрішньонаціонального господарського механізму, враховувати інтернаціональні фактори та критерії економічного розвитку.

З усіх світових ринків саме інвестиційний має найдинамічніші характеристики. За нашими розрахунками, в 1980-1995 рр. ПІІ зростали у 3,1 раза швидше порівняно зі світовою торгівлею і в 28 разів - з обсягом світового виробництва. У 1996 р. вони зросли на 10%, а обсяг світової торгівлі - на 5% (і на 7% в 1997 р. порівняно з 1996 р.).

Рушійною силою в світовому обсязі були розвинуті країни, які інвестували 294,7 млрд. дол., за їх рахунок відбулася на 84,4% активізація надходжень у 1996 р., насамперед, США (84,6 млрд. дол.), Великобританії (30,1 млрд.), Франції (20,8) та Бельгії/Люксембургу (13,9 млрд. дол.). Майже всі вони водночас є найкрупнішими світовими інвесторами. З'ясовані причини бурхливого нарощування ПІІ, привабливості Європейського Союзу і особливо Великобританії для іноземних інвесторів, помірність обсягів у Японію, їх підвищення у країни, що розвиваються, особливо регіони Південно-Східної Азії та Латинської Америки, і стагнації до Африки.

Узагальнено головні тенденції реформування та лібералізації економіки, роль і спрямованість іноземного інвестування до постсоціалістичних країн, показано його взаємозв'язок з базовими макроекономічними параметрами - зростанням ВВП, інфляцією, станом платіжного балансу тощо, - а також головні форми надходження коштів - через спільні підприємства і приватизацію. Підтверджено, що іноземне інвестування в регіоні скеровується вже дослідженими загальними умовами. Наголошено, що піднесення експорту за рахунок участі іноземних інвесторів у проведенні приватизації проблематичне і можна спрогнозувати, що західні інвестори не вкладатимуть кошти в експортне перепрофілювання через імовірну перспективу появи нових конкурентів (як це мало місце при інвестуванні у Південну Корею та інші країни Південно-Східної Азії).

Практика країн Східної Європи, які переживають піднесення, не підтверджує вирішальної значущості ПІІ. Їх приток почався лише після покращення соціально-економічної ситуації, а не став її причиною, що вимагає необхідність концентрації зусиль на активізації внутрішнього інвестування.

Досліджено причини більшої ефективності в справі залучення та використання ПІІ у Південно-Східній Азії (ПСА) порівняно з Латинською Америкою. Першому регіону були притаманними стабільна політична ситуація, логічніша макроекономічна політика, чітке окреслення пріоритетів економічної динаміки, незначні сподівання на приплив короткострокового капіталу та цілеспрямована експортна орієнтація з підключенням до її реалізації іноземних інвестицій. Доповнюючи національні заощадження, зарубіжні надходження становили важливий компонент саме інвестування, в той час як в Латинській Америці вони концентрувалися у сфері споживання, стимулювали її розвиток та підтримували споживацький бум. Регіон ПСА також демонстрував зарубіжним інвесторам та експортерам значно менші темпи інфляції (0,6% проти 7,4%), а також швидку динаміку експорту і його більшу значущість у ВВП (відповідно, 35,8% проти 23,3%), а отже - сильнішу перспективну здатність по обслуговуванню зовнішніх зобов'язань.

Принципово важливим є висновок, що досвід країн ПСА та Латинської Америки означає необхідність узгодженості між ПІІ та торгівлею. У третьому розділі висвітлено еволюцію концепцій мотивації та розкрито методи регулювання іноземних/зарубіжних вкладень. Зроблено класифікацію теорій: 1. де основну роль відіграють зміни обмінних курсів валют (Р.Алібер), міжнародних фінансово-кредитних відносин (Д.Кашмен) або рівнів тарифних ставок (Р.Манделл); 2. в основі яких знаходяться макро- та мікроекономічні підходи та модифікація порівняльних переваг різних країн (К.Кодзіма - Т.Озава, А.Шмітц - П.Хелмбергер) чи аналіз змін у виробництві та споживанні окремих товарів (Р.Вернон); 3. що відводять головну роль специфічним перевагам фірм, які обумовлюють інтерналізацію ринків і диференціацію продуктів у світовій торгівлі (С.Хаймер, П.Магі, Ч.Кіндлбергер, Р.Кейвз); 4. які пояснюють процес рішень щодо прямого інвестування на основі формального аналізу можливостей альтернативного вибору (Т.Хорст, С.Хірш); 5. що об'єднують у собі різні елементи попередніх концепцій - еклектична теорія Дж.Даннінга; 6. в основу яких покладені наявність та стан конкурентних переваг (М.Портер); 7. дивестування капіталу (Дж.Боддевін, Р.Торнеден, Б.Вілсон).

Відмічається значний прогрес у дослідженнях - з часом вони стали грунтовнішими за рахунок диверсифікації показників та застосування корелятивного аналізу їхнього взаємозв'язку.

Проаналізовано галузеві та регіональні пріоритети, які знаходяться в основі залучення іноземного капіталу у різних країнах, та методи регламентації та підвищення результативності діяльності іноземних інвесторів: регулювання інвестицій та участь у власності; вимоги до результатів господарської діяльності; регулювання репатріації прибутку, дивідендів та інших доходів; система інвестиційних пільг; система інвестиційних гарантій; інформаційне забезпечення.

Регулювання інвестицій та участь у власності відбувається за рахунок: а). резервування за національним капіталом певних галузей і видів виробництва - для збереження національної безпеки - і стосується заборони на участь іноземним інвесторам у акціонерному капіталі визначених секторів, зокрема, телекомунікацій в Австрії, Греції, Ірландії, Ісландії, Італії, Китаї, Португалії, Турції, Швейцарії, Швеції; б). намагання збільшення урядом країни вкладення капіталу її питомої ваги в операціях зарубіжного підприємця. Воно зумовлено тим, що, з одного боку, участь у власності надає можливості посилення контролю за активами інвесторів, а місцеві партнери отримують доступ до інформації про його діяльність і можуть сприяти розробці конструктивніших ідей щодо регулювання діяльності іноземного капіталу, з другого. Показано все меншу ефективність діяння даного компонента регулювання на іноземних інвесторів у зв'язку з покращанням можливостей доступу останніх до зарубіжних ринків, технологій та контролювання виробничої діяльності без володіння контрольним пакетом акцій.

Регулювання репатріації прибутку, дивідендів та інших доходів проводиться як з контролюючими, так і заохочувальними намірами. У першому випадку - з метою фіксації операцій іноземних інвесторів через широко розповсюджену практику ухилення від сплати податків, зменшення відливу капіталу та дивестування. До цього у більшості країн, що розвиваються, існує дуалістичне ставлення: попри усвідомлення істотнішої привабливості політики вільної репатріації прибутків для іноземних інвесторів порівняно з обмеженнями, вони, як і раніше, надто стурбовані її гіпотетичними негативними наслідками (погіршенням платіжних балансів тощо), через що вдаються до регулювання переказів коштів за кордон (найсерйознішими обмежувачами в 1995 р. були Індонезія, Нігерія, Тайвань, Трінідад і Тобаго]. Водночас вони намагаються компенсувати це наданням різноманітних інвестиційних пільг.

Виробничі показники діяльності іноземної фірми регламентуються і заходами, пов'язаними з режимом роботи (вимог використання місцевих компонентів; передавання технології; пов'язування експортних квот з обсягом продажів на внутрішньому ринку) та обмеженнями: чисельності зарубіжного персоналу, включаючи обмеження у наданні віз; державних закупок (виключення іноземних інвесторів з числа державних постачальників); імпорту інвестиційних товарів; доступу до місцевих ресурсів, факторів виробництва і телекомунікацій; використанні нової технології; довгострокової оренди землі та нерухомості; на переміщення операцій в межах країни; на диверсифікацію операцій/діяльності; при отриманні місцевих кредитів та інформації; репатріації капіталу і прибутку (введення додаткових податків або платежів); розміщенні реклами. Підкреслено, що хоча вимоги до виробничих показників є дієвим важелем економічної політики для приймаючих країн, з іншого боку, їх можна кваліфікувати і як метод втручання у функціонування ринку.

Класифіковано систему інвестиційних пільг на два види режимів: звичайні (спрямовані на покращення макро- та мікроекономічної ситуації) та спеціальні (в свою чергу, їх розділено на факторні (звільнення від оподаткування, гарантування позик, прискорення амортизаційних відрахувань, часткове повернення податків (в т.ч. за рахунок надання податкового кредиту і податкової знижки), відведення в оренду землі на пільгових умовах, субсидування підприємств, що виконують певні вимоги - створюють нові робочі місця, стимулюють підготовку кадрів) і товарні (захист виробників від конкуренції за допомогою тарифних і нетарифних імпортних бар'єрів; їх часто застосовують для залучення іноземних інвестицій, що мають інтравертований напрямок, на відміну від факторних пільг, які, навпаки, спрямовані на стимулювання діяльності експортоорієнтованих підприємств).

До серйозних чинників створення сприятливого податкового режиму для іноземних інвесторів належить позбавлення від подвійного оподаткування. Важливе значення відіграє інвестиційний кредит.

Дослідження регулювання іноземного інвестування актуальне не лише на рівні країни вкладення капіталу, а й країни базування. Розвинуті країни завжди підтримували зарубіжне спрямування коштів, якщо воно не суперечило національним пріоритетам та сприяло розвитку; в протилежному випадку застосовувався валютний контроль або контролювалося переміщення капіталу шляхом ліцензування або обмежень. Більшість з них заохочує зарубіжне інвестування на основі реалізації спеціально розроблених програм сприяння. У політиці сприяння зарубіжному інвестуванню виділено такі елементи та методи: 1. надання інформації та технічної допомоги; 2. пряма фінансова підтримка та податкові важелі; 3. страхування інвестицій.

Посилення транснаціоналізації світової економіки та інтеграційних процесів чинять вплив на стратегію, з одного боку, іноземних компаній, з другого - приймаючих країн, спонукаючи їх до розробки механізму адаптації до нових умов - на міжнародному рівні. Причому це стосується не тільки прямого інвестування, а й конкуренції.