Капітал як фактор виробництва. Ринок капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Інститут економіки і бізнесу на транспорті

Курсова робота

з дисципліни мікроекономіка

Капітал як фактор виробництва. Ринок капіталу

Виконала:

студентка група ЕП-3,4

Перевірила:

Васищак Д.І.

Київ 2008

Зміст

капітал економіка інвестування

Вступ

1. Капітал як фактор виробництва

1.1 Аналіз факторів виробництва

1.2 Загальна характеристика капіталу

1.3 Сутність і класифікація капіталу

1.4 Індивідуальний капітал та джерела його формування

1.5 Капітал та його роль у розвитку економіки

2. Ринок капіталів

2.1 Види капіталів

2.2 Особливості ринку капіталу

2.3 Використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.

Накопичення капіталу - використання прибавочної вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.

Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні. Суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу. В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах. Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки. З особливістю кругообороту індивідуальних капіталів пов'язана необхідність кредиту.

Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його.

Перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

1. Капітал як фактор виробництва

1.1 Аналіз факторів виробництва

Ринки факторів виробництва визначають засіб виробництва продукції (оскільки зміна комбінації використовуваних факторів виробництва впливає на собівартість кінцевої продукції, а, отже, і на величину прибутку) та визначають, для кого виробляється (оскільки ціни на продукцію, що випускається, впливаючи на величину прибутку, повинні визначатися відповідно до рівня прибутків покупців).

Ринки факторів виробництва можна класифікувати виходячи з можливості впливу його суб'єктів на ціну ресурсу на конкурентні ринки (продавці та покупці не можуть впливати на його ціну), Неконкурентні ринки ( продавці та/або покупці ресурсу можуть впливати на його ціну), які в свою чергу діляться на Ринки, де один або декілька покупців може впливати на ціну ресурсу та ринки, де на ціну ресурсу можуть вливати і покупці, і продавці ресурсу.

Існують наступні основні ринки факторів виробництва:

1) Ринок працi - це система конкурентних зв'язкiв мiж учасниками ршшу (пiдприємцями, робiтниками i державою) з приводу наймання i використання робiтника у суспiльному виробництвi. Стан рiвноваги ринку працi виэначається рiвноважною цiною. Працiвники, якi готові запропонувати свою робочу силу за рiвноважною цiною, повнiстю працевлаштовуються i в суспiльствi досягаеться повна зайняmiсть. Особливе міcце в системi функцiонування працiвника займає безро6irптя (англ. uпeтployтent) - соцiально-економiчне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає нiдносно надлишковою, поповнюючи резервну армiю працi. Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших, регулюється співвідношенням попиту і пропозиції. На розмір заробітної плати впливає зниження попиту на робочу силу або збільшення її пропозиції, дія законів зростання продуктивності праці та підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками, виступи працівників за збільшення заробітної плати.

2) Ринок капіталу. Капiтал - у загальному розумiннi все, що використовується у виробництвi, але не є землею i працею, тобто засоби виробництва, предмети працi, сировина тощо. Основними постачальниками капiталу виступають домогосподарства. На ринку капiталу вони пропонують частину свого доходу, що залишилася вiд споживання - заощадження. Цi грошi виступають фінансовим капіталом, який використовується фiрмами для купiвлi чи орендуваннi устаткування тощо.

3) Ринок цінних паперів є чуйним барометром стану економіки. Нині основними цілями на ринку цінних паперів є становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку - комерційні банки. Учасники ринку цінних паперів мають загальну мету - одержання прибутку. Саме під впливом джерел і умов, при яких вона утвориться, і складається структура вітчизняного фондового ринку, однієї з відмітних рис якої стала істотна перевага державних цінних паперів. Крім того, дуже характерно для вітчизняного фондового ринку і те, що основна частина цінних паперів проходить тільки стадію первинного розміщення, майже не звертаючи на вторинному ринку.

4) Ринок земельних ресурсів. Земля - ресурс, що використовується для виробництва господарської продукції та інших сфер людської діяльності. Як фактор виробництва, вона включає усе, що дане природою людської діяльності. Специфіку ринку земельних ресурсів визначає той факт, що кількість землі, яка пропонується на ринку, обмежена і практично не змінюється при зміні ціни; дисконтована ставка всіх майбутніх доходів, що виступають у вигляді ренти, визначає ринкову вартість землі - капіталізовану ренту; диференціальна рента утворюються за рахунок використання факторів виробництва більш високих порядків в умовах їхнього ранжування за продуктивністю.

Фактори виробництва (ФВ) - це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар. Серед основних факторів виробництва виділяють наступні:

- праця - фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

- технологія - наукові методи досягнення практичних цілей (включаючи підприємницькі здібності);

- земля - усе, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

- капітал - накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.

У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця - L, капітал - К, матеріальні ресурси - М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією: Q=f (L, K, M).

Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією. Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, три факторна, багатофакторна. Для графічного зображення виробничої функції використовується двофакторна модель.

1.2 Загальна характеристика капіталу

Історичний процес відділення працівника (насамперед селянина) від власності на умови його праці, перетворення безпосередніх виробників у найманих робітників, перетворення засобів виробництва і життєвих засобів у капітал - вихідний пункт капіталістичного способу виробництва.

Поняття капітал та його різноманітні форми, види, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття гроші, власність, ціна то що. Тут я хочу розглянути деякі з них.

Капітал - це всі засоби виробництва, створені людьми: інструменти, промислове обладнання та інше, а також знання, вміння і досвід, набуті людством і індивідом у процесі навчання і практичної діяльності. Створення будь-якого капіталу пов'язане з певним компромісом між сьогоденням, коли доводиться терпіти незручності задля накопичення капіталу у майбутньому.

Граничний фізичний продукт, віднесений до вкладеного капіталу, можна визначити, як відношення збільшення майбутнього випуску продукції до його скорочення в даний момент.

Економічна теорія відрізняє:

- фізичний капітал - сукупність матеріальних засобів, які використовуються на різних етапах виробництва і збільшують продуктивність людської праці (верстати, будівлі тощо);

- фінансовий капітал - сукупність грошових засобів;

- юридичний капітал - сукупність прав розпорядження деякими цінностями;

- людський капітал - це ті вклади, які збільшують фізичну чи розумову здатність людини.

У процесі виробництва різні елементи фізичного капіталу поводять себе неоднаково. Одна частина функціонує на протязі довгого періоду, інша використовується одноразово. Першу частину капіталу називають основним капіталом, другу - оборотним капіталом.

Основний капітал - це капітал, котрий приймає участь у процесі виробництва на протязі декількох виробничих циклів і передає свою вартість на створюючи товари по частинах.

Оборотний капітал - сировина, матеріали, електроенергія і т.д. - атеріали, електроенергія і т.д. - приймають участь у виробничому циклі лише один раз і свою вартість повністю переносять на створені продукти.

Основний капітал по мірі використання зменшується.

Фізичне зношення - чим більший час експлуатації основного капіталу, Тим більше фізичне зношення.З фізичним зношенням пов'язане поняття амортизації.

Амортизація - це об'єктивний процес поступового перенесення вартості засобів праці, відповідно до їх зносу, на вироблену з їх допомогою продукцію, послуги. Шляхом проведення амортизаційних відрахувань формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів.

Моральний знос - процес знецінення основного капіталу, внаслідок появи більш дешевого чи вдосконаленого сучасного обладнання. Кожен фактор виробництва створює свій доход, яким винагороджується власник фактору. Для капіталу таким доходом є відсоток.

Відсотковий доход - це доход на вкладений у бізнес капітал. В основі цього доходу лежать витрати від альтернативного використання капіталу. Згідно неокласичної теорії рівноважна ставка відсотку визначається на ринку капіталу шляхом порівняння корисності капіталу і витрат від відмови використовувати капітал у теперішній час. Функціональні форми капіталу - грошова, продуктивна, товарна. Щоб заснувати підприємство потрібні грошові кошти, тобто грошовий капітал.

Промисловий капітал - капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва, у процесі свого руху послідовно проходить три стадії, приймає і скидає три форми й у кожній з них виконує відповідні функції.

Товарний капітал - одна із функціональних форм, що наряду з грошовою та промисловою відповідає певній стадії кругообороту промислового капіталу.

Торговий капітал - капітал, що функціонує в сфері товарного обігу, одна з найдавніших форм капіталу, що спочатку виступала в вигляді купецького.

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis - головний). У німецькій мові Кapital, у французькій - capital означає головне майно, головна сума.

Поняття “капітал”, або “інвестиційні ресурси”, як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників - затрат праці і землі - капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

В умовах капіталістичних виробничих відносин засоби виробництва стають капіталом, перетворюючись на знаряддя одержання доданої вартості. Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма - фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції - це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Предметом купівлі - продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною особливістю його є те, що гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю.

На ринку капіталів в угоді беруть участь дві особи: власник бездіяльного капіталу і бізнесмен, котрий використовує своєрідний товар - капітал для одержання прибутку. Істотна різниця між ними полягає в тому, що власник грошового капіталу позбавляється всіх турбот по його продуктивному й ефективному використанню. Він може жити розкішно за рахунок проценту з позички, часто взагалі не знати, на які цілі використовуються його гроші. Завдання підприємця - одержати прибуток на чужі грошові засоби. Ці засоби стають капіталом. Встановлюється певна ціна товару-капіталу. Сучасне передове виробництво базується на використанні все більшої кількості капіталу, тобто обладнання великих підприємств, складів готової та напівфабрикатів.

В розвинутому ринковому господарстві це відокремлена частина промислового капіталу в товарній формі. Торговий капітал безпосередньо не приймає участі у виробництві, але виконує важливу роль опосередковуючи реалізацію товарів, доведених до споживачів і тим самим сприяє прискоренню обороту промислового капіталу і косвено впливає на збільшення маси прибавочної вартості, а значить і на зростання капіталістичного прибутку. Формула руху торгового капіталу Г - Т - Г.

Його основною функцією є перетворення торгового капіталу в грошовий за допомогою актів купівлі-продажу.

Розрізняються фізичний і грошовий капітал.

Фізичний капітал - це сукупність матеріальних благ (машин, будівель, споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку.

Грошовий капітал - це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Взагалі підприємства мають попит на просто на деякі матеріальні, капітальні блага (верстати, обладнання, і таке інше), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Тому попит на капітал - це є попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Таким чином, попит на інвестиції - це є попит на позичкові кошти, а позичковий процент - є ціною позичних коштів.

Конкретна величина доходу від підприємницької діяльності за-лежить від економічних, організаційних та інших факторів.

Економічні можна поділити на дві групи: ті, що залежать і не залежать від підприємця.

До головних внутрішніх факторів належать: наявність певної величини капіталу; якісний рівень засобів виробництва та виробничого персоналу; якість управління виробничими процесами і комерційною діяльністю. Найпершою засадою господарської діяльності, без якої вона вза-галі неможлива, є наявність засобів виробництва та кваліфікованих працівників, тобто грошових засобів підприємства має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне виробництво, доход від якого перевищуватиме витрати.

Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тобто капітал - це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти.

По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва.

По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ.

По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має всту-пити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-еконо-мічних умов.

Такими умовами є:

1) високорозвинені товарне виробництво і обіг;

2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

3) зосередження у частини господарюючих агентів значної част-ки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації вироб-ництва і капіталу;

4) відсутність власних засобів виробництва у частини гос-подарюючих агентів, що змушує їх найматися.

1.3 Сутність і класифікація капіталу

Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

Поняття капітал та його різноманітні форми, види, елементи є такими ж поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття гроші, власність, ціна то що. Тут я хочу розглянути деякі з них.

Основні форми капіталу

Функціональні форми капіталу - грошова, продуктивна, товарна.

Щоб заснувати підприємство потрібні грошові кошти, тобто грошовий капітал.

Промисловий капітал - капітал, що функціонує в сфері матеріального виробництва, у процесі свого руху послідовно проходить три стадії, приймає і скидає три форми й у кожній з них виконує відповідні функції.

Товарний капітал - одна із функціональних форм, що наряду з грошовою та промисловою відповідає певній стадії кругообороту промислового капіталу.

Торговий капітал - капітал, що функціонує в сфері товарного обігу, одна з найдавніших форм капіталу, що спочатку виступала в вигляді купецького.

В розвинутому ринковому господарстві це відокремлена частина промислового капіталу в товарній формі. Торговий капітал безпосередньо не приймає участі у виробництві, але виконує важливу роль опосередковуючи реалізацію товарів, доведених до споживачів і тим самим сприяє прискоренню обороту промислового капіталу і косвено впливає на збільшення маси прибавочної вартості, а значить і на зростання капіталістичного прибутку. Формула руху торгового капіталу Г - Т - Г.

Його основною функцією є перетворення торгового капіталу в грошовий за допомогою актів купівлі-продажу.

Позичковий капітал - це капітал, що приносить проценти. Одна з найдавніших форм капіталу, що виступала у вигляді лихварського.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, що віддає його власник в суду функціонуючому підприємцю на визначений строк на умовах повереності і за певну плату у вигляді проценту. Позичковий капітал формується із тимчасово вільних грошових коштів, що створюються в процесі обороту промислового капіталу. Форма руху позичкового капіталу Г - Г. Найбільш спотворює реальні виробничі відносини, породжуючи думку, що гроші, незалежно від процесу виробництва і процесу обігу, приносять великі гроші. В дійсності процент - одна з перетворених форм прибавочної вартості. Одну її частину отримує підприємець, іншу - віддає грошовому капіталісту як плату за позичку.

На основі кредиту виникає акціонерний капітал.

Акціонерний капітал - пайовий капітал, що створюється способом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і залучення грошових коштів вкладників шляхом випуску і продажі акцій та облігацій на фондовій біржі і використовуваний акціонерними товариствами.

На основі кредиту виникає також банківський капітал.

А монополістичний банківський капітал не багатьох найбільших банків, що злились з капіталом монополістичних союзів промисловців це - фінансовий капітал По характеру обороту, по способу перенесення вартості на виготовлений продукт, капітал поділяється на:

Основний капітал піддається зносу.

Процес перенесення вартості елементів основного капіталу, у міру їхнього зносу на створюваний продукт із наступним використанням цієї вартості для їхнього подальшого відновлення і модернізації називається амортизацією.

Норма амортизації - це виражене у відсотках відношення річної суми амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості елементів основного капіталу. Норма амортизації встановлюється диференційовано по окремих видах і групам засобів праці.

Отже, суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюєтьсяметою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об'єкт купівлі-продажу па ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що з'являється в даний період у виробництві.

Підприємства пред'являють попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок грошового капіталу.

На ньому об'єкт купівлі-продажу переходить з рук в руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери (акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

Розрізняють фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навички, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів і послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

1.4 Індивідуальний капітал та джерела його формування

В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності. При створенні і функціонуванні будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування відокремлюються конкретні види їх фінансових коштів( див. рис. 1).

Стартовим джерелом формування фінансових коштів завжди є статутній (акціонерній) капітал, що являє собою суму капіталу, яка необхідна для того, щоб підприємство (акціонерне товариство) розпочало свою діяльність.

Його розмір визначається статутом або угодою про заснування підприємства; він утворюється за рахунок державних коштів, виручки від продажу акцій, а також приватних капіталів. В сучасних умовах широкого акціонування підприємств (перетворення державних підприємств в акціонерні товариства) основною формою існування стартової суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал, що використовується для фінансування поточних і довгострокових витрат.

Найбільшим за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства (фірми) слугують доходи від його діяльності.Переважна більшість підприємств має три основних види доходів:

Важливим джерелом формування і підтримання на необхідному рівні власних фінансових коштів є амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) основних фондів підприємства. Щорічний абсолютний розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми і балансової вартості основних фондів. Значення цього джерела фінансових коштів підприємства істотно зростає за умови застосування методу прискореної амортизації активів.

При потребі (через недостатність власних коштів) підприємство може скористатися внутрішнім (короткостроковим і довгостроковим) чи міжнародним кредитом у грошовій або товарній формі з умовою його повернення і сплати певного проценту (кредитної ставки). Проте останнє вимагає ретельного економічного обґрунтування доцільності (ефективності) залучення такої форми позички.

Сучасна система господарювання звичайно орієнтована на власні та позичені кошти. Проте в окремих випадках підприємствам можуть бути надані субсидії, тобто фінансова допомога в грошовій або натуральній формі за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, а також спеціальних фондів. Розрізняють прямі та непрямі субсидії.

Через прямі субсидії держава стимулює нагромадження капіталу, фінансує капітальні вкладення в ті галузі, розвиток яких необхідний для збалансованості народного господарства країни в цілому, але є недостатньо прибутковим для відповідних підприємств (фірм). Вони спрямовуються перш за все в нові перспективні галузі економіки і малорентабельні виробництва. Непряме субсидування тих чи інших підприємств (фірм) здійснюється переважно засобами податкової і грошово-кредитної політики (податкових пільг, пільгових кредитів тощо).

Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати). Особливості обігу та формування необхідного обсягу вимагають окремого детального розгляду обох видів коштів підприємства.

Рух капіталу здійснюється за допомогою кругообороту й обороту.

Кругооборот капіталу - це рух капіталу, що охоплює три стадії, його послідовне перетворення з однієї форми в іншу і повернення до вихідної форми. Капітал є рух, процес кругообігу проходить різні стадії, це процес, що вміщує в собі

Оборот капіталу відбувається у часі.

Оборот капіталу - кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як що періодично відновляється і повторюється процес.Час обороту капіталу - проміжок часу від моменту авансування капітальної вартості у визначеній формі до моменту повернення зрослої капітальної вартості в тій же самій формі. Час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва - час, протягом якого капітал знаходиться в сфері виробництва.

Воно включає:

Час обігу - час, протягом якого капітал знаходиться в сфері обігу. Воно складається з часу транспортування товарів від виробника до споживача, їхнього сортування, розфасовки, збереження, продажу готових товарів, купівлі засобів виробництва і робочої сили.

Швидкість обороту капіталу - виміряється числом його оборотів, що відбуваються протягом року:

Швидкість обороту капіталу впливає на річну норму і масу прибавочної вартості.

Фактори, що впливають на швидкість обороту капіталу:

1. скорочення часу виробництва

2. скорочення часу обігу

Отже, в процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

Щодо економіки України, то однією з найважливіших для України проблем на даному етапі розвитку є пошук джерел фінансування реструктуризації національної економіки. Тому питання залучення іноземних інвестицій стає дуже важливим.

Досягнуте останнім часом зростання у промисловому секторі безумовно підвищить інтерес іноземних інвесторів до українського виробництва як об'єкта для капіталовкладень. Та поки що капіталовкладення в основні фонди на підприємствах перебувають на досить низькому рівні, причому відносний обсяг цих вкладень постійно знижується.

В цілому українська промисловість має невисокий рівень відновлення основних фондів, що не створює необхідної бази для підвищення конкурентоспроможності. Ситуація на українських підприємствах сприяє приходу тимчасових іноземних інвесторів, для зацікавлених у серйозних вкладеннях у розвиток виробництва, і створює труднощі для інвесторів стратегічних.

Для іноземних інвесторів у такій ситуації природним було б проведення процедури банкротства і вивезення хоча б частки інвестованого майна та коштів. Те, що іноземні інвестори не продають активів, говорить про їх довіру до реформ в Україні та сподівання на порівняно швидке піднесення вітчизняної економіки.

Успіх ринкових перетворень в Україні значною мірою залежить від дієвості державного контролю за функціонуванням окремих суб'єктів ринку.

Застосування державного регулювання вважається виправдним у тому разі, коли певний товар чи послуга створюється єдиним виробником за умови, що конкуренція між аналогічними підприємствами з об'єктивних причин неможлива, а зростання обсягу виробництва супроводжується зменшенням питомих витрат. Класичним прикладом є природні монополії, а саме: компанії, фірми, що займаються енерго-, газо-, водопостачанням, зв'язок місцевого користування тощо.

Значне скорочення капіталовкладень стало також однією з причин спаду виробництва практично в усіх сферах діяльності природних монополій. Вихід із зазначеної ситуації вбачається в активізації всіх видів інвестиційних ресурсів. Інвестиційне забезпечення об'єктів інфраструктури тісно пов'язане з їхнім роздержавленням. Останнє розглядається як один із напрямів підвищення інвестиційної привабливості суб'єктів природних монополій України. Нині переважна більшість компаній - природних монополій перетворена на акціонерні товариства, 100 % акцій яких належать державі. Залучення до них приватної ініціативи можливо шляхом зміни суб'єкта управління державними корпоративними правами.

Ця модель передбачає передавання всіх 100 % акцій на конкурсній основі на певний проміжок часу в довірче управління іншим суб'єктам ринку. Приватизація частини активів компанії відкриває можливості для злиття розрізнених коштів і капіталів в один спільний капітал. Його власний капітал спочатку утворюється за рахунок коштів, отриманих від продажу акцій, а далі може зростати шляхом капіталізації прибутку та додаткової емісії акцій чи облігацій. Об'єктивна необхідність роздержавлення через продаж частини активів природних монополістичних структур у приватну власність зумовлена також деякими іншими регламентуючими факторами.

Оцінюючи різні методи приватизації, як переважаючі, слід відзначити спосіб продажу акцій за конкурсом інвестиційних проектів, або на комерційному конкурсі. Дуже важливо мати належний контроль за дотриманням умов аукціону в післяприватизаційний період, бо конкурс проектів перетворюється на “конкурс обіцянок”, які щедро роздаються учасниками торгів.

Таким чином, трансформація відносин власності шляхом залучення приватного капіталу та приватної ініціативи могла б стати дієвішим чинником подальшої активізації інвестиційної діяльності в об'єктах природних монополій, а відтак і в інших галузях вітчизняної економіки.

1.5 Капітал та його роль у розвитку економіки

На монополістичній стадії розвитку капіталізму в результаті зрощення промислового і банківського капіталу утворюється фінансовий капітал. Це банківський монополістичний капітал, який злився з монополістичним капіталом промисловості. У ХХ ст. виявилось, що кредитна система має величезні можливості і здатність збільшувати розмір капіталу збагачуючи великих власників грошових засобів. Це особливо яскраво проявилось після утворення банківських монополій, які зосередили в своєму розпорядженні основну масу вільних грошових засобів. Це дозволило не тільки різко посилити вплив на діяльність промислових монополій, але й нерідко цілком визначити їх долю. У таких умовах промислові монополісти змушені були зміцнити свої зв'язки з великими банками, зокрема через купівлю їх акцій. Таким способом вони здобували місце в правліннях і директоратах. З метою присвоєння частини монопольно високого прибутку в свою чергу банківські монополісти активно проникають у промислові об'єднання.

Цей процес проникнення відбувається через скуповування акцій цих монополій, які дозволяють стати співвласниками промислових корпорацій. Окрім того, великі банки здійснюють для промислових фірм емісію нових акцій та їх реалізацію на грошовому ринку, одержуючи від цього значні прибутки.

Ось так і виник фінансовий капітал - монополістичний промисловий капітал, який злився з монополістичним банківським капіталом. Капітал цей зосереджений у руках фінансової олігархії - небагаточисельної верхівки монополістичної буржуазії, яка панує над всіма галузями господарства. Економічна влада її в розвинутих країнах підтримує через особливий механізм, який дозволяє присвоювати переважну частину суспільного багатства. При цьому використовуються як традиційні способи збагачення за рахунок додаткової вартості, так і нові джерела доходу.

Фінансовий капітал одержує великі суми грошей насамперед при створенні акціонерних товариств. Розпродаж акцій забезпечує одержання величезних доходів у вигляді установчого прибутку, тобто різниці між сумою цін акцій, які продаються засновниками корпорацій по курсу, і дійсним капіталом, вкладеним у виробництво. Фінансові магнати мають можливість збагачуватись також шляхом активної участі в діяльності фондових бірж. Якщо монополістичний банк вводить на біржу нову корпорацію, він використовує свій вплив на керівництво біржею і маклерів. А як оплату за послуги банк одержує по номіналу частину акцій. Курс таких акцій після котировки ( визначення ціни) на біржі зростає. Таким шляхом банк одержує емісійний прибуток, який є доходом від випуску цінного паперу і визначення його ринкового курсу.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістична група, яка є сукупністю промислових, банківських, транспортних, торгових та інших компаній, що знаходяться під контролем одного або декількох зв'язаних між собою магнатів капіталу. В центрі групи знаходиться головне підприємство (великий банк, промисловий трест, страхова компанія), яка впливає на інші підприємства цієї групи. Головна корпорація розробляє лише основи їх загальної політики. Вона не втручається у повсякденну діяльність супідрядних фірм.

Ефективним засобом впливу може служити панування в держательній (холдінговій) компанії, яка володіє Нині фінансова олігархія відкрила нові могутні джерела особистого збагачення. Так, наприклад, вклавши невелику частину свого капіталу в пакет акцій якоїсь корпорації фінансовий магнат присвоює не тільки дивіденд подібно до рядових акціонерів. Беручи участь в управлінні акціонерним товариством (АТ) він одержує великі оклади за директорські пости, за входження у правління, спостережні ради корпорації й т. п. Верхівці керівництва достаються також і особливі премії (бонуси, татьєми) , які нерідко перевищують оклади. Крім того вище керівництво корпорації отримує премії акціями за пониженою ціною з правом їх викупу за будь-якого часу.

Існує позичковий капітал, який позичається і дає власнику прибуток у формі процента. Він виділився у самостійну форму капіталу, що має особливий кругообіг, який відрізняється від кругообігу промислового і торгового капіталу.

Позичковий капітал - це грош9ові засоби, які видаються бізнесменам на встановлений термін при умові повернення і за певну плату, що береться під проценти. Він витрачається для ведення господарства з метою одержання прибутку.

Позичкодавці зосереджують у себе надлишкові грошові засоби підприємців та інших верств населення, сплачуючи їм порівняно невеликий процент. Якщо гроші не включені до обороту, вони не приносять ніякого доходу, а тому власники вільних грошей прагнуть віддати їх у позичку. Позичкодавці за значно більший, ніж ними сплачений, процент надають позики іншим бізнесменам, які потребують грошей для ведення господарства. Нині зростають тенденції до збільшення частки позичкових засобів у фінансуванні господарства. Так, наприклад, японські фірми за рахунок залучених ресурсів фінансують 4/5 всіх засобів на розширення.

2. Ринок капіталу

2.1 Види капіталів

Позичковий капітал - це капітал, що приносить проценти. Одна з найдавніших форм капіталу, що виступала у вигляді лихварського.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, що віддає його власник в суду функціонуючому підприємцю на визначений строк на умовах повереності і за певну плату у вигляді проценту. Позичковий капітал формується із тимчасово вільних грошових коштів, що створюються в процесі обороту промислового капіталу.

Форма руху позичкового капіталу Г - Г. Найбільш спотворює реальні виробничі відносини, породжуючи думку, що гроші, незалежно від процесу виробничі відносини, породжуючи думку, що гроші, незалежно від процессу виробництва і процесу обігу, приносять великі гроші. В дійсності процент - одна з перетворених форм прибавочної вартості. Одну її частину отримує підприємець, іншу - віддає грошовому капіталісту як плату за позичку.

На основі кредиту виникає акціонерний капітал. Акціонерний капітал - пайовий капітал, що створюється способом об'єднання багатьох індивідуальних капіталів і залучення грошових коштів вкладників шляхом випуску і продажі акцій та облігацій на фондовій біржі і використовуваний акціонерними товариствами.

На основі кредиту виникає також банківський капітал. А монополістичний банківський капітал не багатьох найбільших банків, що злились з капіталом монополістичних союзів промисловців це - фінансовий капітал. По характеру обороту, по способу перенесення вартості на виготовлений продукт, капітал поділяється на: Основний капітал - елементи виробничого капіталу (засобу праці), що повністю беруть участь у процесі виробництва, а вартість, що переноситься на готовий продукт по частинам, у міру зносу, повертається капіталісту повністю , у грошовій формі протягом цілого ряду кругооборотів.

Оборотний капітал - елементи виробничого капіталу (предмети праці і робоча сила), вартість яких входить у готовий продукт повністю і повертається капіталісту в грошовій формі після кожного виробничого циклу.

2.2 Особливості ринку капіталів

Ринком капіталів називається такий ринок, на якому господарські суб'єкти та індивіди надають і дістають позички з метою їх подальшого використання у процесі виробництва.

Ринок капіталів - сфера формування попиту та пропозиції на капітал, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл коштів, рух основного капіталу, максимізацію прибутків, підтримка пропорцій в економіці.

Через ринковий капітал залучаються грошові нагромадження підприємств, держави, що перевищують їх поточні потреби, і як кредитні засоби направляються на розвиток виробництва й ін. сфер економіки. Одночасно капітал знаходиться в руках кредитора у виді цінних паперів.

Ринок капіталів підрозділяється на:

- ринок цінних паперів;

- ринок середньо і довгострокового кредиту;

- визначену частину валютного ринку;

- ринок прямих інвестицій, у т.ч. іноземних.

Відповідно основними видами операцій на ринку капіталів є купівля-продаж цінних паперів, одержання банківських позичок, комерційного й іпотечного кредиту. Інструментами угод на тут виступають цінні папери: депозитні сертифікати, банківські акцепти і т.д. Ринок капіталів - це розгалужена мережа фінансово-кредитних установ, через які здійснюється рух капіталу.

Надання грошей чи товарів у позичку на засадах повернення, терміновості й прибутковості називається кредитом. Це вартісна економічна категорія, невід'ємний елемент товарно-грошових відносин.

Виникнення кредиту зв'язане безпосередньо зі сферою обміну, де власники товарів протистоять один одному як власники, готові вступити в економічні відносини.Можливість виникнення і розвитку кредиту зв'язані з кругообігом і оборотом капіталу. У процесі руху основного й оборотного капіталу відбувається вивільнення ресурсів. Разом з тим на іншому полюсі виникає потреба в заміні зношених засобів праці і досить великих одноразових витратах.

Місце і роль кредиту в економічній системі суспільства визначаються також насамперед виконуваними ним функціями як загального, так і селективного характеру

1. Перерозподільна функція. В умовах ринкової економіки ринок позичкових капіталів виступає, як своєрідний насос, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарської діяльності і направляє їх в інші, що забезпечує, зокрема, більш високий прибуток. Однак у деяких випадках практична реалізація зазначеної функції може сприяти поглибленню диспропорцій у структурі ринку. Саме тому одна з найважливіших задач державного регулювання кредитної системи -- раціональне визначення економічних пріоритетів і стимулювання залучення кредитних ресурсів у ті галузі чи регіони, прискорений розвиток яких об'єктивно необхідний з позиції національних інтересів, а не виключно поточної вигоди окремих суб'єктів господарювання.

2. Економія витрат обігу. Практична реалізація цієї функції безпосередньо випливає з економічної сутності кредиту, джерелом якого виступають, у тому числі, фінансові ресурси, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу промислового і торгового капіталів. Часовий розрив між надходженням і витратою коштів суб'єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, але і дефіцит фінансових ресурсів. Саме тому настільки широке поширення отримали позички на заповнення тимчасового дефіциту власних оборотних коштів, що використовуються практично всіма категоріями позичальників і забезпечують істотне прискорення оборотності капіталу, а отже, і економію загальних видатків обороту.

3. Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільного розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарювання. Реальну допомогу в рішенні цієї задачі здійснюють позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і, таким чином, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором залучення кредитних ресурсів більш виправдано, ніж орієнтація винятково на власні кошти.

Слід, однак, відзначити, що на стадії економічного спаду (і тим більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не дозволяє активно використовувати їх для вирішення задачі прискорення концентрації капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, розглянута функція навіть у вітчизняних умовах забезпечила деякий позитивний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими ресурсами відсутніх чи вкрай нерозвинених у період планової економіки сфер діяльності.

4. Обслуговування товарообігу. У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього готівку, вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселя, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну розрахунків готівкою безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну, роль у вирішенні цієї задачі грають комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну.

5. Прискорення науково-технічного прогресу. В післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним фактором економічного розвитку будь-якої держави й окремого суб'єкта господарювання. Найбільше наочно роль кредиту в його прискоренні може бути розглянута на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, часовий розрив між початковим вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком тих, що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання кредитних ресурсів. Настільки ж необхідний кредит і для здійснення інноваційних процесів у формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на який спочатку фінансуються підприємствами, у тому числі і за рахунок цільових середньо - і довгострокових позичок банку.

Класифікацію кредиту традиційно прийнято здійснювати по декількох базових ознаках, до найважливішого з який варто віднести категорії кредитора і позичальника, а також форму, у якій надається конкретна позичка. Виходячи з цього можна виділити такі шість досить самостійних форм кредиту, кожна з яких у свою чергу поділяється на кілька різновидів по більш деталізованих класифікаційних параметрах.

Ринок капіталу -- це ринок чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку з акціями) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можна вважати, що існує єдиний ринок капіталу.

Отже ринок капіталу - це є ринок грошового капіталу.Основна складність ринку капіталу полягає в тому, що об'єкт купівлі - продажу переходить із рук в руки не назавжди, а на певний період. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередні кредитні ресурси і цінні папери (акції, облігації, векселі) та іншого роду виробничі контракти.

Капітал як фактор виробництва створює свій доход, який є винагородою його володарю. Таким доходом для капіталу є процент, тобто доход на вкладений у виробництво капітал. Величина процентного доходу визначається процентною ставкою, тобто ціною, яку бере за користування капіталом його володар з підприємця.

Ринок капіталу - це ринок, чи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов'язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти D_k, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують ропозицію позичкових коштів S_k, тобто пропоицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень. На цьому ринку (який розглядається лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка r_e як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів K_e.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.

У свою чергу, домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживання благ) у поточному періоді і в майбутньому.

2.3 Використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні

Перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

Економічні реформи не можуть вважатися завершеними без створення конкурентноспроможного фінансового сектору, який здатен мобілізувати необхідні для економіки інвестиційні резерви. Сутність багатьох проблем в ідеалі полягає у тому, що фондовий ринок повинен стати своєрідним "перехідним" механізмом, який функціонує у рамках структурної схеми : заощадження - інвестиції - економічне зростання - заощадження.

...