Капітал як фактор виробництва. Ринок капіталу

Сьогодні, зважаючи на бюджетні труднощі України та глибоку фінансову депресію, однією з найбільш важливих завдань є мобілізація внутрішніх інвестиційних резервів. Залучення в економіку держави хоча б частини накопичень населення України дозволило б вирішити ряд складних проблем, у тому числі реструктуризації багатьох великих вітчизняних підприємств. Крім того, зростання обсягу внутрішніх інвестицій є важливим фактором для залучення іноземних інвесторів.

Сьогодні для забезпечення стратегічних завдань реформування економіки неможливо опиратися лише на бюджетну систему, банківський сектор, можливість (можна трактувати і як "залежність від") іноземних інвестицій. Необхідна активна та послідовна політика держави щодо ринку цінних паперів. Особливу актуальність набуває розвиток ефективної системи спільного інвестування як посередника між населенням та підприємствами.

Найбільш популярним способом заощадження для населення досі залишається покупка іноземної валюти. Величезна маса валюти на руках у населення залишається "мертвим" інвестиційним ресурсом. До того ж іншим популярним засобом збережень є своєрідна система накопичувань у банківських внесках та цінних паперах - своєрідність цієї системи полягає у "злоякісній" полярності: мабуть, 2/3 банківських внесків населення припадає на Ощадний Банк. Причому, консервативна лінія поведінки населення є виправданою: для індивідуального вкладника найголовнішим критерієм є надійність банку. Але така поширена в світі форма накопичень, як вклади у державні боргові цінні папери, не користується популярністю у населення. Крім того, значну роль у дискредитації інвестування у цінні папери, як ефективного процесу, для населення відіграла "ваучерна" приватизація, де єдиним засобом "інвестування" було придбання корпоративних цінних паперів не за реальні кошти, а за приватизаційні папери.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.

Банківські установи є традиційною формою нагромадження капіталу. Але за умов перехідної економіки провідної ролі набувають спеціалізовані банківські установи. Країни з перехідною економікою мають досвід використання такої організаційної структури як банки розвитку. Їх виникнення було пов'язано саме з відсутністю необхідних обсягів капіталу для здійснення інвестицій в національну економіку, а головною метою створення було вирішення проблеми нагромадження капіталу.

Це спеціалізовані напівдержаві інвестиційні установи, що займаються довготерміновим кредитуванням промисловості, сільського господарства, будівництва та інших галузей кредитування. Як правило, власником акцій банку розвитку є центральний банк країни, який виступає також як гарант їх зобов'язань, якщо банки розвитку напівдержаві або складають власність приватного капіталу.

До спеціалізованих банківських установ, що займаються питаннями нагромадження капіталу, належать інвестиційні банки. Інвестиційні банки досить поширені в інших країнах, де вони підтримуються іноземним капіталом.

Нарівні з банками питаннями нагромадження капіталу займаються небанківські фінансові установи. Серед них провідне місце належить - структурам, що акумулюють грошові кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів.

Нагромадженням капіталу займаються також ощадні установи.

На мікроекономічному рівні в розвинутих країнах природним явищем є процес інтеграції банківського капіталу з промисловим та створення, які виступають організаційною оболонкою фінансового капіталу, закріплюють єдність виробничих, фінансових та інших інтересів цілого ряду компаній і банків. Розвинута економіка західних країн досягла сучасного рівня завдяки ефективному функціонуванню фінансового капіталу, органічному поєднанню капіталу банків і промисловості.

Стосовно нагромадження капіталу для його подальшого інвестування може бути прийнятим досвід проведення. Мова йде не про використання позик для фінансування дефіциту державного бюджету, а саме про ту їх частину, яка має суто цільове інвестиційне спрямування. Причому, такі цільові інвестиційні позики можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

Щодо використання можливостей позик можна згадати досвід Ізраїлю. В перші роки існування цієї держави єврейська діаспора провела емісію благодійних “ізраїльських облігацій”, що досить позитивно вплинуло на економічне відродження країни.

До недавнього часу мали досить вдалий досвід проведення позики, яку розповсюджували на добровільних засадах серед населення для економічного розвитку республіки Сербія ще єдиної Югославії. Надходження таким чином коштів переважно в іноземній валюті здійснювались за бажанням громадян на безповоротній основі - шляхом пожертвувань. Звичайно, для цього необхідно було створити відповідний моральний клімат, стимулювати почуття патріотизму і т. ін.

Щодо використання світового досвіду нагромадження капіталу, то тут не можна не звернути увагу на шляхи вирішення цього питання Росією. Наприклад, в Україні не провадились маркетингові дослідження, в яких би оцінювалась місткість інвестиційного ринку. Досвід Росії, де таке дослідження проходило ще в 1996 році, показав несподівані навіть для фахівців результати. Так, у другому півріччі 1995 р. інвестиційний попит, виявлений таким дослідженням, перевищив 9 млрд. дол.

Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому:

Організаційною формою нагромадження банківського і промислового капіталу є створення фінансово-промислових груп. За наших умов для надання фінансово-промисловим групам права нагромадження капіталу з метою подальшого інвестування необхідно внести зміни до концепції Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”. Така концепція має базуватися не на збереженні існуючих виробничих ланцюжків, а на можливості здійснення інвестицій у реальну економіку.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники.

Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:

а) інвестиційних компаній;

б) ощадних установ;

в) взаємних фондів.

При цьому державне забезпечення діяльності згаданих небанківських фінансових посередників повинне орієнтуватися на цілі нагромадження капіталу та його подальшого інвестування.

Разом з тим при використанні світового досвіду нагромадження капіталу для подальшого інвестування необхідно максимально враховувати умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка б працювала на користь подальшого розвитку держави.

Висновок

Капітал - один з основних факторів виробництва власниками якого є домогосподарства, а споживачами - фірми; будь-які створені за участю людини вироби, які використовуються у виробництві благ; ресурс тривалого користування.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось накопичений.

Накопичення капіталу - використання прибавочної вартості в вигляді капіталу або обернене перетворення прибавочної вартості в капітал.

Отже, саме процес первісного нагромадження капіталу створив передумови для виникнення, концентрації та централізації капіталу в нинішньому його розумінні.

Суперечність між монополізованими незначною частиною суспільства засобами виробництва і людьми найманої праці, які становлять більшість трудового населення, у свою чергу знаходять вираження у різноманітних конкретних формах капіталу.В умовах товарного виробництва і ринкових економічних відносин між суб'єктами господарювання кожне підприємство моє відповідні фінансові (грошові) кошти для забезпечення своєї ефективної діяльності.

Сукупність фінансових коштів підприємства, що має постійно підтримуватись на необхідному рівні за рахунок перелічених основних джерел формування, прийнято розподіляти на оборотні кошти (поточні витрати) та інвестиції (капітальні довгострокові витрати).

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. В процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки.

З особливістю кругообороту індивідуальних капіталів пов'язана необхідність кредиту.Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит також сприяє економії витрат звертання.

Це досягається за рахунок:

а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, бо виходить що, частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення обертання коштів, багаторазового використання вільних коштів;

в) скорочення резервних фондів.

Основними принципами кредиту є поверненість, строковість і платність.

В умовах ринкової економіки кредит виконує наступні функції:

а) акумуляція тимчасово вільних коштів;

б) перерозподіл коштів на умовах їхній наступного повернення;

в) створення кредитних знарядь звертання (банкнот і казначейські квитки) і кредитних операцій;

г) регулювання обсягу сукупного грошового обігу.

Давно закінчилася епоха натуральних господарств. Економіку стало важко відгородити границями однієї країни.

У сучасних умовах економіка кожної країни мимоволі попадає в зростаючу залежність від економіки інших країн. . Економічні відносини між країнами вже не обмежуються зовнішньою торгівлею, товарообміном. вони включають рух капіталу між країнами, валютні відносини, міграцію робочої сили, науково-технічний обмін.

Зовнішньоекономічні зв'язки представлені найчастіше у вигляді ввозу і вивозу товарів, імпорту й експорту. Але в сучасній економіці в число товарів, що вивозяться і ввозяться попадає і такий специфічний, як капітал.

Найбільш розповсюджена форма застосування капіталу, що вивозиться - прямі інвестиції (капіталовкладення) ,портфельні інвестиції.

Світовий ринок - це сукупність національних ринків окремих країн, зв'язаних один з одним торгово-економічними відносинами.

Ступінь розвитку світового ринку характеризує рівень інтернаціоналізації суспільного виробництва.

Отже, перспективи розвитку Світового ринку зв'язані зі створенням умов, що сприяють зміцненню мирного співіснування держав з різним суспільно-політичним ладом, використанням усіма країнами переваг взаємовигідного міжнародного поділу праці.

А якщо повернутися до економіки України, то перед ринковою трансформацією економіки України постає така важлива проблема, як нагромадження та інвестування. Причому мова йде про інвестування в економіку України не іноземного капіталу, як це зазвичай сприймається, а, насамперед, капіталу, нагромадженого за рахунок національних джерел.

Ситуація, що склалася, насамперед, звертає увагу на можливість використання в Україні світового досвіду нагромадження та інвестування капіталу. Досвід різних країн свідчить про те, що нагромадження капіталу є однією з головних проблем країн з перехідною економікою.

Можливості ж використання зарубіжного досвіду нагромадження капіталу в Україні з метою подальшого інвестування, на думку фахівців, полягають ось у чому:

Проведення маркетингового дослідження місткості майнового та фінансового ринків для оцінки реальної ситуації та визначення потенційних можливостей внутрішніх джерел нагромадження та інвестування капіталу.

Створення механізму координації діяльності між економічними відомствами, що мають відношення до нагромадження та інвестування капіталу.

На рівні Кабінету Міністрів України за участю вищезгаданих відомств має бути розроблена Комплексна програма стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій.Створення банку реконструкції та розвитку України.

Перспективними організаційними формами нагромадження капіталу для його подальшого інвестування в економіку України виступають небанківські фінансові посередники. Виходячи з конкретних умов України та світового досвіду розвитку небанківських фінансових посередників, найбільш доцільним є розвиток:

а) інвестиційних компаній;

б) ощадних установ;

в) взаємних фондів.

Разом з тим при використання світового досвіду нагромадження капіталу для цього подальшого інвестування необхідно максимально враховувати умови розвитку економіки України, що буде сприяти виробленню моделі, яка б працювала на користь подальшого розвитку держави.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність " //Відомості Верховної Ради України - 1991 - N 25.

2. Гейблонер Роберт Л. Тароу Лестер С. Економіка для всіх; Пер. з анг. - Львів; Просвіта, 1995.

3. Борис Райзберг. Ринкова економіка. Підручник. 1993. Москва.

4. Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України. // Фінанси України - 8/2000.

5. Коноводченко Л.Я. Кушнарьова Б.П. Загальна економічна теорія. Навчальний посібник/ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ, Гермес, 2000.

6. Лебедєв Е.А. Грошово-кредитна система в сучасних умовах Просвіта; Л. 1990 р.

7. Плоткін О.В. Використання світового досвіду в процесі нагромадження капіталу та його інвестування в Україні. Наукові праці НДФІ - 4. 97.

8. Филюк Г.М. Напрями підвищення інвестиційної привабливості природних монополій в Україні. // Фінанси України - 8/2000.

Размещено на Allbest.ru