Попит та пропозиція

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Економічна природа попиту та пропозиції

Щоб найкраще оцінити важливість економіки, слід розпочати вивчення з основ попиту та пропозиції. Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва.

У загальному вигляді попит є потребою в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Попит - це кількість товарів окремого типу, які покупець може і бажає придбати при визначеному рівні цін на них.

Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту. По-перше, останній тісно пов'язаний із дійсними суспільними потребами, але не збігається з їх кількісною визначеністю. По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості в товарах і послугах грошовими доходами. По-третє, суб'єкт попиту репрезентує споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем.

Об'єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання. Залежність між величиною попиту та ціною знаходить відображення у законі попиту. Зміст цього закону полягає в тому, що при інших рівних умовах попит на даний товар буде тим більшим, чим нижча ціна.

Зниження ціни має для споживача ефект доходу. Наприклад, споживач А при нормальному, з його погляду задоволенні інших потреб, може дозволити собі сходити в кіно 1 раз на тиждень. Ціни на білети впали в 3 рази. Відповідно при незмінному задоволенні інших потреб А може дивитися 3 фільми на тиждень, ніби у нього зросли доходи.

Інший ефект від зниження цін називається ефектом заміщення. Покупці схильні заміщувати в структурі споживання дорожчі товари дешевшими.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція - це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції. Такий зв'язок називають законом пропозиції. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями.

Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит -- це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція -- продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, -- це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочки); 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.[2]

Закон попиту -- закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купувати товари, практика “розпродажу” товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Простежуючи ту саму обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження попиту. Він пояснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.[6]

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом, сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обґрунтуванні закону попиту зауважували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський економіст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.[4]

Вдалий опис моделей та їх графічним зображенням у праці К. Еклунда

(рис. 1, 2).

Ціна Ціна

Величина попиту Величина пропозиції

Рис. 1. Крива попиту Рис. 2. Крива пропозиції

На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі -- величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит). Кожна точка на кривій попиту показує кількість сорочок, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживачів на сорочки зростає.

Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кількості виготовлюваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну.[8]

Закон пропозиції - загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості товарів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.

Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження цін - з іншого. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи підприємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і послуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспроможного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися зменшення суспільно необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зростання продуктивності праці, економії ресурсів тощо. [6]

Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зіставлення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту та пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 3.



Ціна

Пропозиція

Р1

Попит

К1 Обсяг

Рис. 3. Рівновага попиту і пропозиції.

Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (К1), та ціни Р1. За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги.

2. Механізм ринкового саморегулювання

Ринки перебувають у центрі економічної активності, і більшість із найцікавіших питань і проблем економіки стосуються того, як працює ринок. Наприклад, чому на деяких ринках лише декілька підприємств конкурують між собою, тоді як на інших їх є велика кількість? Чи завжди споживачі виграють від великої кількості підприємств? Чому на одних ринках ціни різко зросли або впали, а на інших - майже не змінилися? Які з ринків обіцяють найкращі можливості для підприємця, що збирається робити бізнес?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно розглянути складові елементи ринкового механізму. Спочатку з'ясуємо, як за допомогою кривих попиту та пропозиції можна описати ринковий механізм. Почнемо з короткого перегляду базового графіку попиту й пропозиції, зображеного на рис.2.

На вертикальний осі позначаємо ціну товару Ц у гривнях за одиницю. По горизонтальній осі показуємо сумарну кількість товару (попит і пропозицію) К, що вимірюється в одиницях товару. Крива попиту показує, яку саме кількість товару споживачі готові придбати при кожному рівні цін. Крива пропозиції Пр показує, яку кількість товару виробники хотіли б продати залежно від цін на ринку.

Рис. 2. Криві попиту та пропозиції

Крива піднімається вгору зліва направо, оскільки в міру зростання ціни збільшується кількість компаній, що можуть і хочуть виробляти й продавати даний товар. Наприклад, за вищої ціни існуючі підприємства за короткий час можуть збільшити виробництво товарів, найнявши додаткових робітників або змусивши своїх робітників працювати понадурочно (при цьому підприємство має більші витрати), а у віддаленій перспективі - збільшивши розміри підприємства. Висока ціна також може привабити на ринок нові компанії, що через свою недосвідченість матимуть великі витрати; тому раніше вважали вихід на новий ринок (коли були нижчі ціни) економічно недоцільним.

Крива попиту П показує, скільки товару споживачі прагнуть придбати за тією ціною за одиницю, яку їм пропонують. Ця крива опускається вниз зліва направо, оскільки споживачі, звичайно, прагнуть купити більше товару за нижчою ціною. Наприклад, нижча ціна може стимулювати споживачів, що вже купували товар, придбати більшу його кількість, а також може спонукати до купівлі цього товару інших споживачів, які раніше, можливо, не могли собі цього дозволити. Обидві криві перетинаються в точці рівноваги, або в точці кількісно-цінової рівноваги ринку. За цієї ціни Цопропозиція дорівнює попиту (до Ко).

Ринковий механізм - це тенденція ціни на вільному ринку змінюватися доти, доки ринок не досягне рівноваги (тобто доки пропозиція й попит не зрівняються). У цій точці відсутні як дефіцит, так і надлишок, а отже, зникають ті фактори, що спричинили зміни в ціні. Пропозиція й попит не завжди перебувають у стані рівноваги; внаслідок різких змін на деяких ринках можуть виникати проблеми із збутом, проте рано чи пізно становище вирівнюється.

Щоб зрозуміти тенденцію ринку до рівноваги, уявімо собі, що початкова ціна перевищує рівень ціни рівноваги (на мал. позначимо її Ц1). У цьому разі виробники намагатимуться виробити й продавати товарів більше, ніж їх бажають придбати споживачі, - виникне надлишок товару. Щоб розпродати його чи, принаймні, не дати зрости запасам, виробники почнуть знижувати свої ціни. Зрештою ціни падатимуть, попит зростатиме, а пропозиція зменшуватиметься доти, доки не буде досягнуто ціни рівноваги Цо.

Використовуючи криві попиту й пропозиції, ми припускаємо, що за будь-якої ціни буде вироблено й продано певну кількість товару. Це справедливо лише в тому разі, коли на ринку є якась конкуренція, тобто якщо і продавці, і покупці неістотно впливають на ринок (майже неспроможні змінювати ринкову ціну).

Таким чином, основними елементами ринкового механізму є попит, пропозиція, ринкова ціна, конкуренція. Без втручання уряду (тобто без встановлення фіксованих цін та інших заходів регулювання) попит і пропозиція зрівноважують ринок і вказують ціну товару й кількість його виробництва. Те, якими будуть ця ціна та кількість, залежить від специфічних характеристик попиту й пропозиції. Зміни ж у цінах і кількості товару у часі залежать від того, як попит й пропозиція реагують на зміни інших факторів.

3. Фактори, що визначають попит та пропозицію

Криві попиту й пропозиції інформують нас про те, яку кількість товару бажають продати виробники й купити споживачі залежно від ціни, яку пропонують виробники і яку готові заплатити споживачі. Але, окрім ціни, попит і пропозиція визначаються також й іншими змінними (факторами). Важливими неціновими факторами, які впливають на попит є:

1) середній рівень доходу споживача - це ключовий детермінант попиту. Коли зростають доходи людей, збільшується попит майже на все;

2) чисельність населення - збільшення кількості споживачів веде до підвищення попиту і навпаки;

3) ціни і доступність споріднених товарів - існує залежність між взаємозамінними товарами, що виконують ті самі функції, як, наприклад, масло і маргарин, олівець і ручка, бавовна і вовна. Попит на товар А зменшується із зниженням ціни на взаємозамінний товар В.

Існують ще товари-доповнювачі (машина-бензин; зубна паста - зубна щітка; фотоапарат - фотоплівка), без яких наш основний товар не функціонує. Зі збільшенням ціни на товар-доповнювач, попит на основний товар падає.

На доповнення до цих об'єктивних факторів слід додати і набір суб'єктивних факторів, які ще називають "смаки і вподобання". Смаки відбивають різноманітні соціальні й історичні впливи. Вони можуть розкривати справжні психологічні чи фізіологічні потреби людини (на рідини, сіль, тепло чи любов) або штучно сформовані потяги (цигарки, наркотики). До їх складу можуть входити багато традиційних чи релігійних елементів (так, в Америці люблять яловичину, але це - табу в Індії, тоді як в Японії делікатесом вважаються медузи).[8]

Зрештою для індивідуальних товарів завжди існують особливі фактори, що стоять за попитом на них: кількість опадів сприяє попиту на парасольки, товщина снігового покриву впливає на продаж лиж. Крім того, сподівання щодо майбутніх економічних умов, особливо щодо цін, можуть істотно впливати на потреби.

Слід відзначити, що попит на різні товари постійно змінюється, бо економічне життя розвивається. Крива попиту ніколи не залишається на одному місці. Коли змінюються фактори, що лежать в основі попиту, окрім ціни на товар, крива попиту переміщується (праворуч або ліворуч).

При дослідженні сил, що діють на пропозицію, фундаментальною основою, яка дає змогу зрозуміти поведінку виробників є те, що фірми виготовляють товари для отримання прибутку, але не для власного задоволення чи з доброчинності.

Ключовим елементом, що лежить в основі прийняття рішень з пропозиції, є витрати виробництва. До сил, що впливають на витрати виробництва, належать:

технічний прогрес;

ціни факторів виробництва;

технологічна складність виробництва.

Інший важливий фактор, що впливає на пропозицію, - це ціни споріднених товарів, зокрема товарів, які можуть легко замінити один одного у виробничому процесі.

Також на пропозицію впливають і специфічні фактори. Погода чинить значний вплив на сільськогосподарське виробництво і виробництво лиж.

В основі змін поведінки в пропозиції лежить зміна будь-якого фактора, крім власної ціни товару. Щодо кривої пропозиції говорять, що пропозиція зростає (чи зменшується), коли величина пропозиції збільшується (чи зменшується) за кожної ринкової ціни.

Розглядаючи вплив на рівновагу змін у попиті і пропозиції, зауважимо, що коли фактори, які стоять за попитом чи пропозицією, змінюються, це призводить до змін попиту чи пропозиції і зміни ринкової рівноважної ціни та кількості.

4. Еластичність попиту і пропозиції

Для різних товарів форма та нахил кривих попиту можуть дуже відрізнятися. Спостерігаються дві ситуації:

1) коли за незначної зміни ціни попит зазнає відносно великих змін;

2) коли зміна ціни не викликає значних змін попиту.

У першому випадку попит називають еластичним, а в другому - нееластичним.

Отже, еластичність описує, в якому ступені зміни ціни впливають на величину попиту. До еластичних відносяться товари, від яких споживач відносно легко може відмовитись при загальному зростанні цін (електроміксери, делікатеси, автомобілі).Як правило, нееластичний попит на ті товари, від споживання яких не можна відмовитись при будь-якому зростанні цін, пояснюється однією з таких причин:

це товари першої необхідності;

для них важко знайти замінники;

вони відносно недорогі;

покупець знаходиться у безвихідному становищі.

Прикладами нееластичних товарів можуть бути хліб, взуття, сіль, житло, ліки тощо.

Сутність цінової еластичності попиту визначається коефіцієнтом еластичності, який розраховується за формулою:

Еп показує, наскільки змінюється обсяг попиту при зміні ціни на 1%. Попит буде еластичним, якщо Еп > 1, тобто відносна зміна ціни приведе до більшої відносної зміни попиту. Попит буде нееластичним, якщо Еп < 1, тобто відносна зміна ціни буде більшою відносно зміни попиту. Якщо ж зміна ціни і попиту відбуваються в однаковій пропорції, такий випадок назвали одиничною еластичністю (Еп = 1).

Значення Еп визначає ринкову поведінку виробників товарів. Якщо попит еластичний, то зростання ціни призведе до зменшення доходу, а при нееластичному попиті зростання цін викличе збільшення доходу виробника.

На величину Еп впливає ряд факторів: замінність товару; питома вага в доході споживача; життєва необхідність товару; час реалізації і використання продукту. Саме тому попит на хліб, тютюнові вироби, електроенергію, як правило, нееластичний (Еп < 1), а на автомобілі, холодильники, маргарин, делікатеси, як правило, еластичний (Еп >1).

Цінова еластичність характерна і для пропозиції товару. Коефіцієнт еластичності пропозиції розраховується так:

На відміну від Еп, Епр має плюсове значення.

Із факторів, що впливають на еластичність пропозиції, найбільш важливим є кількість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни продукту.[11]



5. Суть функції моделі і принципи підприємництва

Підприємництво - ініціативно-самостійна господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності, або підприємцями в Україні є:

- фізичні особи, тобто громадяни України та інших держав;

- юридичні особи усіх форм власності.

В Україні правовим забезпеченням підприємницької діяльності є Закон України “Про підприємництво” від 26 лютого 1991 р. Закон складається з трьох основних розділів:

1. Загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми).

2. Умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності).

3. Стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Основними функціями підприємницької діяльності вважають:

1) творчу,

2) ресурсну ,

3) організаційно-супровідну .

Підприємництво завжди має здійснюватися за науковообгрунтованими принципами, до яких належать:

1) вільний вибір бізнесової діяльності;

2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4) вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишається після внесення обов`язкових платежів до відповідних бюджетів;

5) самостійне здійснення підприємцями - юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Моделі підприємництва:

Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу.

Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібна власність;

2) товариства;

3) корпорації (акціонерні товариства).

Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який у широкому розуміння цього терміна означає надання права на виробництво та збут продукції, а також практичної допомоги у справі організації бізнесу.

6. Функції та умови підприємницької діяльності

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою формою ведення господарства незалежно від соціального устрою суспільства. Підприємництво -- це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці. Тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізуються тільки великими фірмами. Сучасний розвиток передових країн доводить, що НТП і впровадження його досягнень неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

Підприємництво здійснюється в певних правових, економічних, соціальних і політичних умовах. Правові умови підприємницької діяльності в Україні визначаються законом України "Про підприємництво". Згідно з цим законом, вести підприємницьку діяльність можуть громадяни України, інших держав і юридичні особи всіх форм власності. Водночас цей закон забороняє ведення підприємницької діяльності військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути підприємцями також ті особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші економічні злочини.

Такі обмеження зумовлені необхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб мобілізовувати ресурси, організовувати виробництво, реалізувати товари та позбавити можливості осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законів, державних замовлень, впливати на підприємницьку діяльність і мати від цього певні вигоди.

Сутність підприємництва глибше розкривають його основні функції: новаторська, мотиваційна, творча, ресурсна (рис. 2.5).



Рис. 2.5. Основні функції підприємницької діяльності

Новаторська функція полягає у впровадженні різних інновацій, нових комбінацій виробничих факторів у виробництві нових видів товарів та послуг, застосуванні нових технологій, нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєнні організаційних та управлінських нововведень, а також у проникненні на нові ринки збуту.

Мотиваційна функція виражається в тому, що основними мотивами підприємницької діяльності є одержання більшого доходу, посилення економічного впливу, розширення визнання своєї діяльності, прагнення по-новому використовувати рідкісні ресурси, створити нові цінності.

Творча функція -- це генерування й активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до ризику, гнучка форма організації виробництва, оперативне реагування на потреби ринку і найновіші досягнення НТП.

Ресурсна функція передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів, їх оптимальне поєднання і раціональне використання.

Підприємництво має багатовікову історію. Воно завжди розвивається в певному соціально-економічному середовищі. Отже, для його відтворення необхідні й певні економічні, політичні та інші передумови. Серед них, як найважливіші, можна виділити такі:

1. Наявність певних майнових прав на умови і результати виробництва. Підприємець обов'язково повинен бути власником виробленого продукту і доходу, одержаного від реалізації продукції. Тільки при цих умовах виникає відповідна зацікавленість до ведення підприємницької діяльності. Що ж стосується капіталу і землі, то вони можуть бути власністю підприємця або орендовані. За нинішніх умов більшість фірм поєднують використання власних і залучених (орендованих) засобів.

2. Наявність відповідного економічного, правового і політичного середовища. Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві існували різні власники -- приватні, кооперативні, державні. Це створює умови і можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків і вибір господарських контрагентів.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення сприятливого політичного клімату для підприємництва, тобто гарантованість усім суб'єктам господарювання збереження їхньої власності, виключення можливості націоналізації, експропріації та інших утисків. Владні структури повинні захищати всі види власності, а також створювати сприятливі економічні умови діяльності, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних актах, розроблених і прийнятих у державі. Вони мають створювати однакові "правила гри" для всіх учасників, тобто надавати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта.

3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Результати діяльності підприємства можуть бути збитковими, можливе навіть банкрутство. Причини, які це викликають, можуть бути різні. Отже, підприємець повинен брати на себе відповідальність, іти на ризик, який є неминучим у підприємницькій діяльності. Така ситуація зобов'язує підприємця постійно здійснювати самоконтроль підприємницької діяльності, наполегливо шукати шляхи підвищення її ефективності.

4. Етика підприємництва. Етика в підприємництві -- це в першу чергу обов'язковість. Вона формується спочатку жорсткою економічною відповідальністю за зобов'язання, оформлені документально. А з часом головним гарантом дотримування навіть усних домовленостей стає прагнення зберегти "імідж" (авторитет) порядного партнера. Втрата цього авторитету загрожує розривом існуючих зв'язків, втратою довіри і може негативно відбитися на справах і кар'єрі. Тому не дивно, що на біржах брокери спочатку виконують усні домовленості з клієнтом, а потім оформляють їх документально.

Серед інших умов необхідно відзначити чесне суперництво, загальну високу культуру та освіченість, тактовність, уміння поводитися з людьми, зацікавити їх, мобілізовувати на досягнення певної мети.

Підприємець досягне не багато, якщо виконуватиме всі відповідальні справи сам. Необхідно добиватися, щоб залучені ним до справи люди вкладали в неї не тільки свою працю, а й творчість.

7.Суб'єкти підприємництва

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами підприємництва в Україні є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадини України, іноземці та особи без громадянства', які здійснюють підприємницьку діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, підприємницька діяльність в Україні може здійснюватися у двох організаційних формах: в організаційній формі юридичних осіб -суб'єктів підприємництва та організаційній формі фізичних осіб - підприємців (фізична особа - підприємець без створення юридичної особи). В свою чергу юридичні особи -суб'єкти підприємництва можуть діяти в різних організаційно-пра-вових формах. Під організаційно-правовою формою юридичної особи - суб'єкта підприємництва розуміється спосіб її внутрішньої побудови або організаційна структура, якої не має фізична особа - підприємець. Організаційно-правових форм юридичних осіб - суб'єктів підприємництва є значно більше двох.

8. Види і форми підприємницької діяльності

Ринкова економіка в демократичному суспільстві створює необхідні умови для самореалізації кожного і вибору такого виду діяльності, яка, на переконання індивідуума, буде для нього ефективною. Підприємець може сам виробляти товари чи надавати послуги, перепродувати товар з вигодою для себе або займатися посередницькою діяльністю. В кожному випадку підприємець виступає як безпосередній виконавець і організатор підприємницької діяльності. Оскільки підприємництво у тій чи іншій мірі пов'язане з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції, виконанням робіт і надання послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживання, можна виділити такі види підприємницької діяльності: виробничий, комерційний, фінансовий, посередницький, страховий, інформаційний, інноваційний.

Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів, надання послуг та виконання робіт. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки зазнала найбільше негативних змін: розірвалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко впав збут продукції, погіршився фінансовий стан підприємств.

Діяльність виробничого підприємництва здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівельні, ремонтні), надають послуги (побутові, інформаційні), створюють духовні блага (навчання дітей, живопис, музика). До виробничого підприємництва належать: і кав'ярня, і перукарня, і ліцей, і агрофірма, й автомобілебудівний завод. Ці підприємства можуть самі реалізувати свою продукцію, але головна їх функція - виробництво. При цьому пріоритет потрібно віддати виробничому підприємництву, який визначає усі види підприємницької діяльності, і є найскладнішим.

Найбільшого розвитку в перші роки переходу до ринкової економіки одержало комерційне підприємництво. Його змістом є товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді угоди купівлі продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу від вкладених коштів. Тому сюди спрямували свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації і товарні біржі, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

Дедалі все більше в ринковій економіці поширюється посередницьке підприємництво. В умовах численних господарських зв'язків виробничі та комерційні організації не в змозі розв'язати всі питання реалізації або придбання товарів. Тоді вони звертаються до послуг посередників. Представниками посередницького підприємництва є установи та окремі особи, які займають місце між підприємством-виробником і підприємством-споживачем. Потреба в посередниках виникає тоді, коли виробник не може безпосередньо реалізувати товар, а споживач - придбати його. Така потреба посилилась у сучасній економіці України, коли традиційні зв'язки між підприємствами порушились, а нові ще не налагодились.

Посередницькі підприємства можуть надавати також інформаційні, консультаційні, маркетингові послуги. їх агентами є брокери, маклери та дилери. Крім суто брокерських операцій, посередницька фірма може здійснювати торгівлю на свій розсуд. В Україні починає створюватися система посередництва, що ґрунтується на попередніх замовленнях. Одним з її проявів є ф'ючерсна угода, тобто угода про реалізацію товарів, що будуть вироблені.

Фінансове підприємництво - це, по суті, різновид комерційного підприємництва. Основна його відмінність у тому, що об'єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери. Фінансовий підприємець продає гроші однієї країни за гроші іншої держави, використовуючи при цьому валютні курси. Він також займається купівлею-продажем цінних паперів. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі, окремі фірми, навіть громадяни-підприємці.

Особливою формою кредитно-фінансових відносин є страхове підприємництво. Його необхідність пов'язана з ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Кожний підприємець діє на свій страх і ризик і не може обійтись безнадійного страхування на випадок небезпеки. Страхування - це формування грошових фондів і їх використання на відшкодування збитків уразі непередбачених випадків і на допомогу громадянам у певні періоди життя.

В умовах ринку страхове підприємництво виконує дві функції: а) захищає підприємництво і населення;

б) забезпечує прибуток.

Страхову діяльність у сучасній економіці України здійснюють державні організації, акціонерні товариства, кооперативи.

В останні роки щораз більшого розвитку набуває консультативне підприємництво. Воно має багато напрямків і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з розвинутими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки воно буде стрімко розвиватися.

Слово "консультант" походить від латинського і означає радник. Під цим словом слід розуміти спеціаліста у відповідній галузі, який дає поради з питань своєї спеціальності. У зарубіжній практиці комерційна, платна консультація з питань управління одержала назву консалтинг.

У промислово розвинутих країнах з ринковою економікою вкладення коштів в інтелектуальний капітал у формі консультаційних послуг вважаються не менш ефективними, ніж вкладення у нове устаткування або передову технологію. В Україні в сучасних умовах переходу до ринкової економіки подібного ставлення до консультацій не спостерігається. У той же час наявний інтелектуальний потенціал в галузі економіки і управління використовується не повністю. Спостерігається парадоксальна ситуація; більшість підприємств знаходиться у важкому економічному стані з причин нерідко організаційно управлінського характеру, непристосованості до ринкових умов, не використовуючи при цьому інтелектуальний потенціал у даній галузі. Ті керівники, які своєчасно звернулися за допомогою консультантів, уже відчули ефект фінансово-господарського аналізу, розробки програм оздоровлення, активного використання маркетингу, розробки інвестиційної і фінансової політики.

Швидке зростання і диверсифікація попиту на всі види інформації стає одним із актуальних завдань, що стоять перед підприємцями нової сфери - сфери інформаційного підприємництва.

Розвиток ринкових відносин, відхід командно-адміністратавної економіки вплинули на темпи розробки і впровадження інновацій, які є основою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності підприємств та економіки країни в цілому. Все це викликає необхідність створення і розвитку інноваційного підприємництва. Інноваційне підприємництво - це процес створення і комерційного використання техніко-технологічних нововведень, В основі інноваційного бізнесу лежить нововведення у галузі виробництва продукції або наданні послуг, яке дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові потреби, інноваційне підприємництво - це особливий новаторський процес, в основі якого лежить постійний пошук впровадження винаходів, нових технологій для виробництва принципово нових товарів завдяки відкриттю нових джерел сировини або нового ринку продукції. Головною і визначальною частиною такого виду підприємництва є створення і виробництво науково-технічної продукції, товарів, робіт, інформації, духовних цінностей, які підлягають наступній реалізації покупцям, споживачам.

Як відносно самостійні, всі види і форми підприємництва взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет потрібно віддати виробничому підприємництву, який визначає усі форми підприємницької діяльності і є найбільш складним. Сучасні організаційні підприємницькі структури розрізняються не лише за видами діяльності. Важлива відмінність між ними полягає у відносинах власності, що виявляється у різних організаційних формах. Оскільки основу підприємництва становить приватна власність, то в залежності від її видів виділяють і основні форми підприємництва (табл. 1).

Таблиця. 1.

Основні види власності і форми підприємництва

Види власності	Форми підприємництва
Приватна власність на засоби виробництва	Підприємництво у сфері виробництва та послуг
Приватна власність на ресурси домашнього господарства	Споживче підприємництво
Приватна власність на робочу силу	Трудове підприємництво
Державна власність	Державне підприємництво

Відносини власності визначають, хто і як привласнює засоби виробництва та його результати і здійснює процес управління. До недавнього часу всі українські підприємства перебували у державній власності. Колгоспно-кооперативна форма власності в сільському господарстві, по суті, мало чим відрізнялася Від державної. Перехід до ринкової економіки ґрунтується насамперед на подоланні цієї одноманітності і створенні різних форм власності. Різні форми власності передбачають функціонування різних організаційних форм підприємництва. Отже, кожному етапові розвитку суспільства відповідають певні форми власності і організаційні підприємницькі структури. Класична форма приватної власності представлена в ринковій економіці одиницями підприємництва, які називаються одноосібними володіннями, або індивідуальним підприємництвом. Це - перша організаційна форма підприємницькоїдіяльності, що розглядається за критерієм власності. Другою організаційною підприємницькою формою є партнерство або товариство, яке утворюється в разі об'єднання капіталів двох чи більше господарських суб'єктів. Якщо ж власниками підприємства є численні держателі акцій, то це корпорація - третя основна організаційна форма підприємницького бізнесу в ринковій економіці. У розвинутих країнах частка одноосібних володінь у загальній кількості найбільша, хоч у грошовому обігу і невелика. Це можна спостерігати на схемах, складених за даними американської економіки кінця 90-хроків XX століття (рисі).

Аналіз діаграм свідчить, що найпоширенішим типом фірм є одноосібні володіння. Вони властиві будівельній індустрії, роздрібній торгівлі, сфері послуг. Великі корпорації становлять лише близько 1/5 загальної кількості підприємств. Сферою їх діяльності є галузі промисловості. Що ж до загального грошового обігу, то за цим показником лідирують корпорації.

Приблизно таке ж співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу, як в американській економіці, існує і в усіх країнах з розвинутою ринковою системою. Щоб глибше зрозуміти причини цього, треба докладніше спинитися на перевагах і недоліках кожного типу підприємств.



Рис. 1. Частка різних типів підприємств США:

а) до їх загальної кількості; 6) у загальному обігу

Суть одноосібного володіння полягає у тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми. Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить бізнесменові, він дуже зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж прибуток підприємця у ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника підприємства витрати на організацію виробництва невеликі. Його управлінські рішення негайно втілюються ужиття. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцю підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами. Повна незалежність дуже цінується бізнесменами.

По-трете, одноосібному володінню властива простота в організації підприємства та його ліквідації. В обох випадках достатньо лише рішення самого підприємця.

Водночас одноосібні володіння мають деякі недоліки, які правильніше можна було б вважати обмеженнями. Це, насамперед, обмежені можливості для розширення капіталу. У таких організаційних структур зазвичай прибутки не є великими, а саме за рахунок нього можливе збільшення обсягу виробництва і розширення господарської діяльності підприємства. Власники невеликих підприємств часто банкрутують, не можуть розраховувати на значні кредити банків. Крім того, обмеженими є можливості "одноосібника" в управлінні виробництвом. Адже одна особа має приймати рішення з усіх виробничих, фінансових, технічних, комерційних та інших питань. Часто підприємцю бракує компетентності, що призводить до помилкових рішень.

До недоліків одноосібного володіння можна віднести і повну відповідальність підприємця. За свої борги, кредити, збитки він відповідає не лише активами фірми, а й своїм особистим майном. Банкрутство підприємства є одночасним банкрутством його єдиного власника.

Одноосібні володіння - найменш стійкі організаційні підприємницькі форми. Щорічно в країнах з ринковою економікою велика частина новостворених підприємств стає банкрутами.

Отже, враховуючи переваги і недоліки одноосібного підприємства, можна зробити висновки, що ця форма краще підходить тим підприємцям, які високо цінують власну незалежність, здатні на неабиякий ризик, надають перевагу виробництву з коротким циклом, де швидко можна одержати прибуток.

Партнерство або товариство - така форма організації підприємницької діяльності, коли дві чи більше окремих осіб ведуть справу як співвласники на підставі укладеного договору. Є два види партнерства: звичайне, або генеральне, та з обмеженою відповідальністю. Партнери об'єднують свої фінансові ресурси і вміння вести справу. Вони розподіляють ринок, прибутки, збитки згідно домовленості. Звичайне партнерство передбачає необмежену відповідальність за справи фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Обмежена ж відповідальність партнерів ніколи не перевищує суми, яку вони внесли в справу.

Частка партнерств у ринковій економіці, як правило, невелика. Вони більш поширені в таких галузях, як медицина, юриспруденція, бухгалтерія, що пов'язано з економічними особливостями цієї форми.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості підприємства внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким підприємницьким структурам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти і професійних менеджерів.

По-третє, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте партнерства не позбавлені й недоліків (обмежень). Можуть виникати непорозуміння між партнерами, розходження в їхніх інтересах, що ускладнює процес управління. Хоча фінансові можливості підприємства і ширші, ніж у "одноосібників", вони часто виявляються недостатніми для функціонування прибуткового підприємства. У партнерствах завжди наявний елемент непередбаченості, наприклад, несподіваний вихід будь-якого учасника із справи. В цьому разі інші учасники або третя особа зобов'язані викупити його частку в фірмі, бо інакше забрати цей внесок неможливо. Загрозою для партнерства, ще більшою, ніж для одно-осібного володіння, може стати необмежена відповідальність. Кожний партнер несе відповідальність за всі невдалі рішення - як власні, так і своїх партнерів. Уразі банкрутства кожний з учасників може втратити більше, ніж уклав у справу. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає так само, як і ті, кому належить решта 99% (це, звичайно, не стосується товариства з обмеженою відповідальністю). Значні ускладнення виникають також під час реорганізації підприємства, переорієнтації його на інше виробництво.

Як бачимо, партнерська форма організації підприємницької діяльності доцільна для підприємців, які прагнуть збільшити свої фінансові можливості та бажають співпрацювати з компаньйонами.

Третьою організаційною формою підприємництва є корпорація - провідна форма сучасного підприємництва. Хоча кількість корпорацій у країнах з ринковою економікою невелика, їх частка у створенні валового національного продукту найбільша. Наприклад, у США на частку корпорацій наприкінці 90-х років у XX ст. припадало 85% валового національного продукту, приблизно 90% обсягу продажу товарів і послуг.

Корпорація є юридичною особою. Власниками корпорації виступають численні акціонери, між якими розподілена вся власність фірми. Кожний учасник-акціонер відповідає у межах своєї частки за майно корпорації. Від імені своїх вкладників корпорації, як юридичні особи, можуть купувати ресурси, виробляти та продавати продукцію, брати в борг, надавати кредити, укладати контракти.

Корпорація буває двох типів: приватна і державна (коли значна частка її активів належить державі). Як зазначалося, ми розглядатимемо тільки форми організації приватного підприємництва.

Щоб зрозуміти, чому корпорації належить провідне місце у ринковій економіці, розглянемо її переваги.

По-перше, корпорація - найефективніша форма залучення грошового капіталу. Вона має три джерела фінансування: нерозподілений прибуток, кредити банків, продаж акцій та облігацій. Продаж цінних паперів дає змогу залучати заощадження численних домашніх господарств. Таким чином, якщо корпорація К°, наприклад, вирішила побудувати завод, то вона не тільки зможе взяти кредит у банку, а й зібрати грошові кошти багатьох осіб, випустивши акції та облігацій Відомо, що придбання акцій та облігацій вигідно нетільки корпораціям, а й тим, хто купує цінні папери, бо вони одержують право на грошову винагороду за свій капітал. Весь прибуток корпорації ділиться на дві частини. Одна надходить держателям акцій у вигляді дивідендів, друга стає нерозподіленим прибутком, який використовується для розвитку виробництва (на переінвестування).

По-друге, співвласники корпорацій (власники акцій) несуть обмежену відповідальність, тобто їх особисте майно не ставиться під загрозу навіть у разі банкрутства. Людина може вкласти гроші в десяток корпорацій і при цьому мало чим ризикує, крім цих грошей.

По-трете, корпорації мають кращі можливості для організації виробництва й управління ним. Вони можуть використовувати технології масового виробництва, що зменшує витрати на одиницю продукції. У корпораціях розвиваються спеціалізація та кооперування виробництва. У них народився і вдосконалюється менеджмент- наукові методи управління виробництвом та реалізацією продукції.

По-четверте, корпорація - найстабільніша форма організації бізнесу. Акціонери можуть входити в корпорацію та залишати її за власним бажанням. Корпорація, як юридична особа, існує незалежно від своїх співвласників, які постійно змінюються. Це дає можливість перспективного планування, гарантує підтримку банків та уряду.

Слід звернути увагу на такі недоліки (обмеження) корпорації. Сплачуються більші податки на одиницю прибутку порівняно з іншими організаційними формами підприємницької діяльності, бо оподатковуються і прибуток корпорації, і дивіденди акціонерів.

Розмежовуються функції власності і контролю. Співвласники, які мають незначну частку в активах корпорації (одну соту або навіть тисячну процента), не можуть брати повноцінної участі в управлінні. Розглянувши основні переваги та обмеження корпорації, можна зробити висновок, що це - найпривабливіша форма розміщення капіталу для дрібних власників, які не наважуються розпочати власну справу. Корпорація, звичайно, не потрібна тим, хто хоче мати невеличке ательє, свою перукарню чи крамницю. Але без неї не обійтися, коли йдеться про реалізацію великого проекту. Це корисно враховувати в практичній діяльності, адже нинішня Україна визнана країною з ринковою економікою і є членом світової організації торгівлі (СОТ), хоча всі ринкові процеси розвиваються повільними темпами в порівнянні з провідними країнами світу і Європи. Щодо акціонування, то воно виступає формою роздержавлення, як і у всіх країнах постсоціалістичного розвитку.

9. Формування системи підприємництва в Україні

До недавнього часу в нашій країні поняттям "підприємець", "підприємництво" надавався негативний відтінок. Вони асоціювались із незаконними угодами, тіньовою економікою, обманом у влаштуванні власних справ. Лише в останні роки внаслідок радикальних змін в економічному житті, господарськими реформами і демократизацією суспільного життя ставлення до підприємництва почало змінюватись у позитивну сторону.

У перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Можна виділити основні їх чотири групи: економічні, політичні, юридичні та психологічні.

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків. У зв'язку з цим шляхом створення економічних умов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні умови визначаються стабільністю і демократизацією суспільного життя в Україні. Цього можна досягти надавши усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

...