Історія економічних учень

Економічна наука формується з виникненням капіталістичного способу виробництва. І з того часу була створена велика кількість наукових трактатів, концепцій і шкіл, які підлягають вивчанню під час навчання.

Оволодіння основними течіями економічних учень необхідно тому, що ці знання значно підвищують культуру економічного мислення фахівця, дають можливість розглядати будь-яку економічну проблему у значно ширшому аспекті. Так, відомий німецький поет-філософ Гете підкреслював, що історія науки -- і є саме наука.

Історія економічних учень показує, як людство намагалося усвідомити і розв'язати проблеми, поставлені життям.

Підходи і трактування економічних явищ неоднозначні, а тому в економічній науці ми маємо справу з різними течіями і школами. Проте це не означає існування різних економічних наук, як ствердилося донедавна у нашій літературі. Економічна наука є єдиною, а течії і напрями, як і в інших науках, різноманітні.

Тому, вивчаючи історію економічних учень, ми повинні мати на увазі спадкоємність економічних ідей, течій і шкіл. І поряд з тим -- пам'ятати про їх відмінність щодо повноти й глибини тих висновків, котрі були зроблені ними з історичних фактів і обставин.

Отже, предметом історії економічних учень є вивчення виникнення й розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування економічної науки як системи знань.

2. Економічна думка стародавнього світу та середньовіччя

2.1 Економічна думка стародавнього світу

Економічна наука набуває вигляду системи знань в той час, коли виникає капіталістичний спосіб виробництва.

Сам термін "економіка" походить від грецьких слів ("oikos" -- господарство, і "nomos"--наука) і належить стародавнім грекам. Саме вони, закладаючи підвалини цілого ряду знань, торкнулися і проблем господарювання. Тобто можна сказати, що економічні погляди мислителів Стародавньої Греції історично стали відправним пунктом сучасної економічної науки.

Окремі міркування з приводу економічних проблем задовго до греків зустрічаються в працях мислителів Стародавніх Вавілонії, Індії та Китаю. Але економічні розмірковування стародавніх мислителів лише окремими перлинами розсипані в їхніх трактатах, присвячених дослідженням з політики, історії, філософії та права. Тому в рабовласницьку епоху економічна наука ще не була виділена в окрему, самостійну галузь знань.

Однак про досвід, а також про наукові пошуки стародавніх вчених забувати не слід. історія економічний вчення

Вавілонія. Тут іще у 18 столітті до нашої ери діяли Закони царя Хаммурапі, в яких приватна власність проголошувалася економічною основою держави. В цих Законах також була закладена регламентація лихварства й торговельних угод на користь держави.

Китай. Відомий мислитель Конфуцій, що жив у 5 столітті до нашої ери, звертав увагу на різницю між колективною власністю селянської громади та приватною власністю аристократії й рабовласників. І вперше саме Конфуцій зауважив, що праця -- джерело багатства.

В цей же час з'явився і Трактат "Гуань-Цзи", що був наслідком колективної праці групи державних службовців. В цьому Трактаті досліджувалися питання еквівалентності обміну, регулювання цін, кредитів і податків. І вперше саме тут золото розглянуто як міра обчислення ресурсів.

Індія. Протягом ІV-III століття до нашої ери тут був створений добре відомий і сьогодні Трактат "Артхашастра", В ньому були розглянуті такі економічні проблеми:

визначення вартості через кількість відпрацьованих днів;

різниця між ринковою ціною і вартістю;

регулювання цін та прибутку;

обмеження ввезення товарів з-за кордону.

Греція. Неоціненний матеріал у галузі економічної думки залишили нам мислителі цієї стародавньої країни. Серед них найбільш відомі такі як Ксенофонт, який жив у 4 столітті до нашої ери й усвідомлював вже тоді, що:

господарча діяльність це процес створення корисних речей;

між розподілом праці і розмірами ринку є певний зв'язок;

кожна річ має мінову і корисну (або споживну) вартість;

гроші -- це засіб обігу, а також скарби і капітал.

Платон - жив у 4 столітті до нашої ери, відзначав у своїх працях, що:

виділення купецтва відбувається внаслідок розподілу праці, розвитку торгівлі і використання грошей як засобу обміну;

нормування цін регулює ринок;

гроші є засобом обігу.

Аристотель - жив у 4 столітті до нашої ери, особливо глибоко розкрив суть економічних явищ, пов'язаних з товарним обміном. Він поділяв багатство на дві частини:

економіка -- сукупність матеріальних благ, або споживна вартість;

хрематистика - гроші, або мінова вартість. А грошам ще надав функції посередника в обміні й капіталу.

Рим. Найбільшу увагу питанням економіки серед мислителів Стародавнього Риму приділяв Катон Старший, який вперше:

започаткував організацію праці й розробив основи управління працею, щоправда тільки за умов рабовласництва;

виділив прибуток як надлишок над вартістю.

2.2 Економічна думка середньовіччя

За часів феодалізму суспільне життя багатьох країн світу знаходилося під тягарем провідних релігій середньовіччя -- християнства і мусульманства. В науці панувала схоластика, яка ґрунтувалася на церковних догматах. Тому наукові дослідження за часів феодалізму відзначалися абстрактними й безпредметними міркуваннями. А отримані за їх допомогою знання здебільшого були формальними, відірваними від життя й практики.

Але деякий досвід щодо ставлення й вирішення економічних питань був набраний і за середніх віків.

Західна Європа. Економічні питання були врегульовані нормативними зведеннями загальної дії. Серед них найбільш відомими є:

"Салічна Правда" (VI століття), в якій однаково захищалися общинна власність вільних селян, а також приватна власність феодалів;

"Капітулярій про вілли" (VIII століття), в якому розглядалися питання захисту феодальної приватної власності.

Певний внесок про себе в економічному світі залишив Фома Аквінський (XIII століття). В його працях висвітлені певні економічні проблеми:

справедлива ціна дорівнює витратам праці;

обмін передбачає рівність корисності речей;

прибуток, або відсоток -- є платою за ризик;

землевласницька рента -- плата за працю відносно керування сільським господарством.

Азія. Поміж інших окремо виділяється всесвітньо відома книга мусульман "Коран" (VI століття), назва якої, якщо перекласти українською мовою, означає "Читання". В цій книзі, поряд з іншими, розглянуті б економічні питання:

регламентація торгових угод;

порядок укладання договору;

класи, з яких утворено суспільство.

Вчений, який зробив внесок в економічну науку в Аравії є Ібн-Хальдун (XIV століття). Ібн-Хальдун вважав, що:

обмін продуктів повинен здійснюватися відповідно праці, що міститься в них;

вартість -- це праця, яка міститься в товарі;

золото й срібло є втіленням вартості усього;

відміни ринкової ціни й вартості мають місце;

різниця між промисловим й торговельним прибутком безперечно існує.

Росія. Монах Єрмолай Еразм ( XVI століття) вважав, що:

праця селян є джерелом багатства;

нормальна діяльність держави потребує регулювання повинностей (податків).

Київська Русь. Ця держава була однією з наймогутніших в світі протягом 10-13 століть. Серед пам'яток соціально-економічної літератури сьогодні можна навести, як приклад, "Руську Правду".

"Руська Правда" (початок XI століття) є першим кодексом законів Давньоруської держави, який містить відомості про економічне впорядкування:

власність -- речі, худоба, земля й челядини, непідвладна нікому, крім власника.

відробіткова рента -- прибуток з володіння землею;

відсоток (або процент) -- прибуток з позички, грошової або речової, довго - чи короткочасної;

карбування золотої й срібної монети є необхідним для створення єдиної грошової системи;

гривня -- як міра вартості, засіб обігу, скарби, а також засіб платежу (позички й заробітна плата).

"Руська Правда" на кількасот років випередила аналогічні західноєвропейські кодекси законів.

2.3 Меркантилізм

Назва "меркантилізм" походить від італійського слова "mercante" -- торговець, купець. Великі географічні відкриття і пов'язаний з ними розвиток міжнародної торгівлі привели до витіснення натуральної форми господарства товарною формою. Економічна сила держав починає вимірюватися безпосередньо грошовими ресурсами.

На основі цих нових економічних процесів і явищ формується вчення меркантилізму:

гроші розглядаються як абсолютна форма багатства;

об'єктом дослідження є виключно сфера обігу;

джерело багатства ( в грошовій формі) -- це зовнішня торгівля та видобування благородних металів.

За часом розрізняють ранній меркантилізм, або монетаризм (ХІV - ХV ст.), і пізній, або зрілий меркантилізм (ХVІ - ХVІІ ст. ).

Ранній меркантилізм -- його засновники Стаффорд (Англія) і Скаруффі (Італія) -- базувався на теорії "грошового балансу", згідно з якою держава тим багатіша, чим більше у неї грошей.

З метою цього були запропоновані:

заборона вивозу золота, срібла за кордон;

державна монополія на торгівлю валютою;

обов'язкове витрачання іноземними купцями всіх грошей, отриманих від продажу в цій країні, на закупівлю місцевих товарів;

"псування" грошей (тільки власних, шляхом зменшення в них вмісту золота й срібла), мовляв, іноземці за свої гроші куплять більше товарів;

гроші -- тільки засіб нагромадження.

Ранній меркантилізм існував в Європі до великих географічних відкриттів (Південна і Північна Америка). В цей час заборона вільного вивозу золота й срібла за продані товари стала гальмом дальшого розвитку міжнародної торгівлі. Пізній меркантилізм -- його представники Мен (Англія) Серра (Італія) і Монкретьєн (Франція) -- базувався на теорії "торгового балансу", згідно з якою держава тим багатіша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними.

В свою чергу перевага експорту над імпортом (активний торговий баланс) веде до припливу золота й срібла з-за кордону (активний грошовий баланс). Для цього використовувалися:

стимулювання виробництва товарів на вивіз;

сприяння посередницькій діяльності купців своєї країни закордоном -- перепродаж там іноземних товарів;

заборона ввезення предметів розкоші;

"протекціонізм" у торгівлі, а саме заохочування до експорту місцевих товарів, і разом з тим високе мито щодо імпорту;

гроші -- не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігу.

Меркантилізм як течія економічної думки ще не є економічною наукою. Його, доктрина зводиться до практичних рекомендацій щодо накопичення приватного і національного багатства.

Проте, хоча меркантилісти були скоріше політиками, ніж теоретиками, їх заслуга у виникненні класичної політекономії неабияка:

· по-перше, перед наукою було поставлене питання про джерело багатства;

· по-друге, накопичено багато фактичного матеріалу щодо виникнення капіталістичного господарювання.

3. Класична школа політичної економії

3.1 Історичні умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії

За часів розвитку пізнього меркантилізму внутрішня й міжнародна торгівля набула великих обсягів. Це вимагало все більшої кількості різноманітних товарів. Для їх виробництва, в свою чергу, було потрібним створення додаткових фабрик, або мануфактур. Ці мануфактури, які спочатку були просто майстернями, почали ставати все більш великими. Виробництво, як галузь економіки, виходить на новий рівень, набуває характерних рис, які ми бачимо в ньому сьогодні. За цих умов вже не торгівля, а виробництво висувається на перший план. А з цим виникають і нові питання щодо економічної ролі праці, природи й джерела доходів суспільства, яке все більш капіталізується. Доктрина меркантилізму вже не задовольняє вимоги молодої буржуазії, бо не здатна відповісти на нові питання, що ставить життя в питаннях виробництва. Саме тут й починається критика меркантилізму, і з цим зароджується нова економічна течія, яка згодом стане класичною школою політекономії. Класична школа розпочалася з визначення вартості товару через працю. Класична школа вбачає джерело суспільного багатства не в обміні, як меркантилізм, а у виробництві. А оскільки класична школа політекономії походить з критики меркантилізму, її родоначальники або самі спочатку були меркантилістами, або ж формували свої погляди в боротьбі з меркантилізмом.

3.2 Виникнення економічної теорії в дослідженнях У. Петті

Уільям Петті (1623-1687), Англія. Започаткував трудову теорію вартості. Як учасник завоювання Ірландії Англією, залишив своїм нащадкам близько 50 тис. акрів землі, а економічній науці -- цілий ряд економічних книжок: “Трактат про податки і збори” (1662), "Політична арифметика" (1676), "Дещо про гроші" (1682) та інші. У ранніх працях Петті легко знайти меркантилізм, але в останніх вже немає його й сліду.

Трудова теорія вартості. -- "Якщо хто-небудь може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла в той час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну другого", -- це оригінальний вислів Петті.

Заробітна плата. -- 3 точки зору Петті, вона є ціною праці. В кількісному виразі дорівнює мінімуму засобів існування. І виходячи з цього, на думку Петті, має бути державне регулювання заробітної плати.

Ця теза сама по собі невірна, але заслуга Петті в тому, що він намагається визначити об'єктивну величину заробітної плати.

Рента (земельна). -- Надлишок над витратами виробництва (на насіння і на утримання працівника). Виглядає, як за Петті, загальною формою привласнення додаткового продукту.

Процент (грошова рента). -- Повинен приносити доход, бо на нього можна купити землю, яка, в свою чергу, дасть можливість одержувати ренту.

Це майже правильне розуміння ціни землі, яку Петті прирівнює сумі рент за певну кількість років. Принципи трудової теорії вартості. -- "Труд є батьком й найактивнішим принципом багатства, а земля -- його матір'ю. . . ". "Оцінку усіх предметів слід звести до двох природних знаменників, до землі й до труда", -- ось ще два оригінальних вислови Петті.

3.3 Виникнення основ класичної політекономії в працях П. Буагільбера

Родоначальник трудової теорії вартості у Франції -- П'єр Буагільбер (1646-1714). Є одним з найперших, хто розпочав критику меркантилізму. Оголосив себе "адвокатом сільського господарства" і саме з цих позицій розглядав економічні проблеми в книзі "Докладний опис становища Франції" (1696). Основа суспільного багатства -- сільське господарство. А виходячи з цього, потрібні високі ціни на хліб (для покриття витрат виробництва), а також необмежений вивіз хліба за кордон і заборона його ввезення. "Істинна вартість". В її основі лежить кількість витраченої праці, як вважав Буагільбер. Ринкова ціна. Відхиляється від "істинної вартості" внаслідок грошей, що опосередковують обмін. Обмін. За Буагільбером, гроші є причиною того, що товари обмінюються не за "істинною вартістю". Отже він й пропонує замінити металеві гроші на паперові. Мовляв, це дасть можливість повернутися до справедливого обміну.

3.4 Економічні погляди фізіократів

Назва "фізіократія" походить від грецьких слів ("phisis" -- природа, "kratos" -- влада). Ця економічна школа виникла як реакція на меркантилізм і проіснувала у 18 столітті лише 20 років, але стала яскравим прикладом ідей класичної політекономії. Фізіократична школа була в той час поширена майже по всій Європі, особливо в аграрне розвинених країнах. Основні концепції: Суспільство. -- Природне, "фізичне" явище, розвиток якого відбувається за законами "природного порядку", встановленими Богом. Ці закони проявляються через "позитивні закони", що створюються верховною владою країни. Класи. -- На думку фізіократів, суспільство тих часів поділялося на три класи: "продуктивний клас" -- тільки працівники землеробства, які створюють чистий продукт (доход);"земельні власники" -- феодали, король і духовенство, які одержують земельну ренту, "безплідний клас" -- працівники усіх інших професій, які не належать до землеробства. Продукт (так званий "чистий"). -- Надлишок над витратами виробництва, який, однак, виникає тільки в землеробстві. Фізіократи пояснювали це так: багатство, яке створюється промисловою працею, виникає за допомогою доходів, що їх дає земля. Але, як за фізіократами, промислове багатство саме по собі безплідне і відтворюється тільки за допомогою доходів від землі. Франсуа Кене (1694-1774), Франція. Заснував школу фізіократів, історичною заслугою якої є аналіз капіталу. Вперше було проаналізовано речовий склад капіталу. Капітал поділено на: "початкові аванси" -- витрати на сільськогосподарські машини, будівлі, робочу худобу;"річні аванси" -- витрати на працю й насіння. Згідно з Кене, "початкові аванси" входять у витрати виробництва частинами (1/10 на рік), а "річні аванси" -- повністю. Цей поділ було застосовано тільки до продуктивного капіталу (що використовувався у сільському господарстві). Аналіз грошей. -- Кількість грошей в обігу була поставлена в залежність від відтворення. Тобто, маса грошей в обігу може зростати лише пропорційно росту виробництва. Інакше збільшення грошової маси призведе до знецінення капіталу. Внаслідок цього скоротиться виробництво. Функції грошей -- повинна бути тільки функція засобу обігу. А функція засобу нагромадження шкідлива для суспільства, бо гроші не приймають участі в економіці. Основний твір Ф. Кене -- "Економічна таблиця" (1758).

3.5 Економічне вчення А. Сміта і його місце в історії економічної науки

Адам Сміт (1723-1790), Англія. Є одним з перших класиків політекономії. Увійшов до історії своєю працею "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776).

Метод Сміта має двоїстий характер. З одного боку, Сміт намагався проникнути в суть економічних явищ і категорій. З другого боку,-- змальовує їх зовнішній вигляд, а потім пробує зв'язати внутрішнє й зовнішнє. І, цілком зрозуміло, отримує не розв'язання проблеми, а протиріччя.

Догма Сміта. -- В умовах простого товарного виробництва вартість визначається витраченою працею. На відміну від цього, в умовах найманої праці вартість визначається доходами (зарплатою, прибутком й рентою),бо робітник вимушений ділитися.

Вартість. За Смітом, є споживна вартість (тобто корисність речей) і мінова вартість (тобто праця, витрачена на виробництво товару).

Поділ праці. Сприяє збільшенню продуктивності праці, бо вивільнює час. Поділ праці, вважає Сміт, виникає з природженої схильності людини до обміну. Внаслідок обміну (торгівлі) з'являється потреба у нових товарах, новому виробництві, більш складному, таким чином і виникає поділ праці.

Гроші. Це товар, який виділився поміж інших. Його функція -- тільки засіб обігу.

Праця. Може бути продуктивною (усяка праця у сфері матеріального виробництва яка створює матеріальне благо і дає прибуток), а також непродуктивною (праця короля, держслужбовців й прислуги).

Розподіл. Сміт говорить про антагонізм між робітничим класом, капіталістами й землевласниками, тому що прибуток і рента виникають як відрахування з продукту праці робітника. Виходячи з цього:

зарплата -- плата за працю (мінімум засобів існування);

прибуток -- плата за користування капіталом;

рента -- плата за користування землею.

За Смітом, це є характерним для усіх галузей економіки, в яких використовуються приватна земля і капітал.

Капітал. Запаси або нагромадження попередньої праці, які приводять у рух сьогоднішню живу, працю. Капітал має лише допоміжне значення. Поділяється на основний і оборотний.

Відтворення суспільного продукту. Завдяки Сміту вперше проведена різниця між валовим і чистим доходом суспільства:

валовий доход -- сукупний суспільний продукт у вартісній формі (разом з повторним рахунком сировини);

чистий національний доход -- фонд споживання як такий або разом з нагромаджуваною частиною доходу.

3.6 Економічна теорія Д. Рікардо

Давід Рікардо (1772-1823), Англія. В своїх працях зробив ті висновки, якими власне і завершується класична політекономія. Власну систему економічних поглядів базував виключно на трудовій теорії вартості, яку виклав в своїй основній праці "Начала політекономії та оподаткування" (1817).

Предмет політекономії. Як вважав Рікардо, це вивчення економічних відносин між людьми. Головне завдання економічної науки -- це дослідження законів, що лежать в основі розподілу національного доходу між класами суспільства у формі зарплати, прибутку і ренти.

Теорія грошей. Власне з практичних питань грошового обігу Рікардо розпочав свої дослідження.

Гроші (металеві) -- особливий товар, вартість якого визначена витратами суспільно-необхідної праці. Збільшення кількості грошей в обігу, з точки зору Рікардо, викликає зростання цін. Щоб цього уникнути, він пропонує зайві гроші направляти за кордон для купівлі іноземних товарів, або стимулювати ввезенні дешеві товари з-за кордону.

Закон вартості. Завжди і всюди вартість визначається працею. При цьому вартість товару прямо пропорційна кількості витраченої праці і обернено пропорційна продуктивній силі праці.

Вартість товару визначається кількістю праці при найгірших умовах виробництва. Слід розрізняти:

вартість -- абсолютна, дійсна вартість;

мінова вартість -- відносна, порівняльна вартість.

Праця. Має вартість (природну ціну), яка дорівнює сумі цін предметів для утримання працюючого, а також має ринкову ціну, яка залежить від попиту й пропозиції щодо праці.

Коливання ринкової ціни праці навколо її природної ціни відбувається так, як і для інших товарів.

Капітал. Це засоби праці, що приводять у рух живу працю. Велика заслуга Рікардо в тому, що, при поділі капіталу на основний і оборотний, він виходив з часу обігу, тобто з часу відтворення капіталу.

Зарплата. Мінімум засобів існування. Також Рікардо вказував, що зарплата разом з прибутком -- це дві складові частини вартості.

Рента (диференціальна) виникає у сільському господарстві на кращих і середніх ділянках, на яких сила природи підвищує продуктивність. А вартість сільгосппродуктів визначається витратами на гірших ділянках

4. Еволюція класичної політичної економії в першій половині XIX століття

4.1 Теоретична спадщина Д. Мак-Кулоха, Дж. Мілля

Протягом 30-х років XIX ст. західноєвропейський капіталізм набуває якісно нових можливостей для свого подальшого розвитку. У цей час буржуазія додає, крім економічної сили, ще й політичну владу для себе (парламентська реформа Англії, революція у Франції).

За цих умов основні постулати класичної школи вже не влаштовують буржуазію. Тому й з'являються нові трактування економічних явищ і категорій, що протистоять класичній школі.

Джеймс Мілль (1773--1836), Англія. Один з перших представників нової течії політекономії. Його основна праця -- “Елементи політичної економії" (1821). У створенні вартості бере участь не тільки праця, а й капітал тому, що капіталісти є організаторами виробництва. Отже прибуток -- винагорода за їхню працю, як і зарплата -- винагорода за працю робітників.

Таким чином, немає суттєвої різниці між прибутком й зарплатою, бо капіталіст і робітник -- обоє працюють, антагонізм існує тільки між прибутком і рентою, бо землевласники є паразитуючим класом. Осьчому потрібне високе оподаткування ренти.

Мілль був також творцем так званої "теорії фонду зарплати” . Згідно з цією теорією капіталіст має наперед визначений фонд зарплати. Сам фонд є сумою індивідуальних зарплат. За цих мов підвищення зарплати може здійснюватися лише за рахунок скорочення кількості робітників.

Тому, економічна боротьба робітничого класу за підвищення зарплати є безглуздою.

Мак-Куллох (1789-1864 ), Англія. Цей вчений відомий тим, що зарахував до учасників процесу виробництва не тільки людей, й тварин (робоча худоба). Крім того, сили природи вирівнюють норму прибутку у галузях, де застосовується різна кількість праці при рівному капіталі.

Робітники й капіталісти є рівноправними товаровласниками. Тому зарплата -- еквівалент проданої праці, а прибуток -- над-шок від продажу товару дорожче за його вартість. Основна праця -- "Начала політичної економії" (1825).

4.2 Теорія утримання, відносної та граничної корисності, попиту та пропозиції, суб'єктивної вартості Н. Сеніора

Нассау Уільям Сеніор (1790-1864), Англія. Він вважав вартість визначається ціною, та й залежить від попиту і пропозиції. Основна його праця -- “Нариси науки політичної економії” (1836).

Капітал створюється тому, що капіталіст утримується від споживання. Тому прибуток містить дві частини:

процент на позичковий капітал, або винагорода за утримання від споживання;

підприємницький доход, або винагорода за працю щодо організації підприємства.

А саме утворення прибутку має місце в останню годину робочого дня. Тому скорочення тривалості робочого дня не має сенсу, бо капіталіст втратить стимул для діяльності.

4.3 Теорія недоспоживання Т. Р. Мальтуса

Томас Роберт Мальтус (1766-1834), Англія. Автор так званої "теорії народонаселення", згідно з якою люди розмножуються за геометричною Тому в суспільстві не вистачає засобів існування, мають місце злидні й безробіття.

Засоби приведення населення відповідно до виробництва дає природа -- це війни, стихійні лиха, голодомор. прогресією. На відміну від цього виробництво зростає за арифметичною прогресією.

Математичне обґрунтування цієї "теорії" Мальтус провів за допомогою статистичних даних щодо населення Північної Америки XVII століття в праці “Досвід про закон народонаселення” (1798).

Вартість дорівнює витратам на виробництво товару (з праці "Начала політичної економії", 1820).

Прибуток -- надбавка до вартості або результат продажу товару за ціною, вищою ніж вартість.

Ціна перевищує вартість внаслідок додаткового попиту на товар, який створюють треті особи суспільства (землевласники, їх прислуга, офіцери, духовенство).

4.4 Теорія виробничих послуг. Закон Сея

Жан Батіст Сей (1767-1832), Франція. Поділяв політичну економію на самостійні частини: виробництво, розподіл і споживання. Економічні закони мають вічний характер. Тому виробництво -- це тільки процес взаємодії людини й природи, де немає місця для виробничих відносин.

Його основні праці: "Трактат політичної економії" (1803), "Катехізис політичної економії" (1817), "Курс політичної економії"" (1830). Сей є автором "теорії факторів виробництва", яку ще називають третім варіантом теорії вартості:

у створенні вартості беруть участь три фактори, а саме: праця, капітал, земля;

ці фактори створюють відповідно зарплату, прибуток, ренту,-- це доходи, або винагорода факторам;

вартість є сумою зарплати, прибутку й ренти;

роль кожного з факторів у створенні вартості визначається попитом і пропозицією.

Оскільки усі доходи є винагородою, розмір якої визначений стихією ринку, то немає й суперечностей у суспільному розподілі.

Сею також належить так званий "закон ринку", згідно з яким обмін продуктів на продукти автоматично веде до рівноваги між купівлею і продажем. Якщо які-небудь товари не знаходять собі покупців, то це значить, що інші виробництва дали товарів менше, ніж потрібно.

Отже, Сей робить такий висновок: надвиробництво може бути тільки щодо окремих товарів, внаслідок диспропорцій у розвитку різних галузей. Тобто загальна криза надвиробництва неможлива.

4.5 Теорія послуг і економічної гармонії Ф. Бастіа

Фредерік Бастіа (1881-1850), Франція. Є справжнім ідеологом мінової концепції. З його точки зору, суспільство -- це обмін, а тому в книзі "Економічні гармонії" (1850) Бастіа пише:

члени суспільства є рівноправними учасниками обміну послугами між собою;

вартість є відношенням послуг, що ними здійснюється обмін;

вільна конкуренція забезпечує ринкову рівновагу щодо надання послуг, "рівновагу класових інтересів".

Згідно з Бастіа, капітал виникає й існує, оскільки капіталіст утримується від споживання. Але утримання це праця, яка потребує зусиль. Тому прибуток (процент) є винагородою, як і зарплата, за працю.

Земельна рента, за Бастіа, виникає тому, що землевласник або його предок вклали в землю капітал. Отож, мало місце само утримання від споживання, яке потребує винагороди.

Генрі Чарльз Кері (1793-1879), США. Мав точку зору, згідно з якою закони природи здатні забезпечити постійний економічний прогрес, тому політекономія повинна вивчати відносини людини й природи. Гроші, для Кері, тільки засіб обігу. Капітал -- засоби виробництва, які за своєю природою здатні створювати прибуток. Він (прибуток) нагадує земельну ренту, що виникає як процент на капітал, вкладений у землю.

Кері започаткував "теорію гармонії класових інтересів", суть якої пояснював в книзі "Керівництво до соціальної науки" (1865):

в умовах капіталізму зарплата робітників зростає разом з продуктивністю праці;

вартість є величиною незмінною при інших рівних умовах;

тому зростання зарплати означає збільшення частки вартості, що йде робітнику, і зменшення частки вартості, що ЇЇ отримує капіталіст;

таким чином відбувається поступове зближення станс вища робітників і капіталістів, зникають суперечності між ними.

5. Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей

5.1 Економічні погляди В. Рошера, К. Кніса

Вільгельм Рошер (1817-1894) мав точку зору, якою стверджував, що як немає однакового одягу для усього людства, та немає й загальнолюдських економічних законів. Існують тільки закони розвитку економічних фактів -- наприклад, експлуатація що була завжди, змінювалися тільки її форми. Тому в книзі "Короткі основи курсу політичної економії з точки зору історичного методу" (1849) Рошер робить такі висновки:

вартість -- це тільки споживна вартість;

капітал -- всякий продукт для подальшого виробництва;

прибуток -- результат праці капіталіста як організатора виробництва.

Карл Кніс (1821-1898) стверджував, що немає окремих економічних законів, але мають місце суто природні закони, що діють в економічній сфері. З цього Кніс робить такі висновки, викладає в праці "Політекономія з точки зору історичного погляду" (1853):

суспільство складається з відносин причинності, що обумовлені обставинами, конкретними у кожному окремому випадку;

ось тому немає загальних закономірностей історичного процесу;

відповідальність за ті чи інші економічні умови лягає на конкретну людину, державу, суспільство;

засоби вивчення економічних явиш -- статистика поряд з історичними дослідженнями. А вони підтверджують "вічність" приватної власності й капіталізму.

5.2 Економічні погляди К. Родбертуса. Теорія вартості

Карл Родбертус (1805-1875) був дуже обдарованою людиною. У своїх дослідженнях наблизився до відкриття додаткової вартості, але, як казали його сучасники, власний маєток в Померанії завадив Родбертусу.

Розробив одну з моделей "державного соціалізму":

держава (прусська монархія) повинна взяти на себе розподіл національного доходу за допомогою "конституйованої" вартості;

"конституйована" вартість -- вартість, складові частини якої законодавчо закріплені;

кожний робітник отримує талон, в якому вказано, яку роботу він виконав; на цей талон він одержує потрібні товари для себе;

"вартість" талона -- лише 1/З від зробленого робітником;

ті 2/3, що залишилися, держава спрямовує на утворення прибутку і ренти.

6. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

6.1 Історичні умови виникнення марксизму

Виникнення марксизму обумовлено деякими соціально-економічними та ідейно-теоретичними зрушеннями в суспільстві:

крах феодалізму і розвиток капіталізму в країнах Західної Європи і Північної Америки, зміна суспільно-економічних формацій;

гігантський розвиток продуктивних сил, промисловий переворот в Англії, а згодом в США, Франції, Німеччині і Росії;

зміна класової структури суспільства, поява на політичній арені двох нових провідних класів -- буржуазії і робітників;

остаточне формування класичних наукових шкіл німецької філософії (Гегель, Фейєрбах), англійської політекономії (Рікардо), французького утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фур'є).

Карл Маркс (1818-1883), Німеччина. Народився в сім'ї адвоката. Навчався у Боннському і Берлінському університетах за фахом "правознавство". Потім почав займатися філософією, а також працювати в "Рейнській газеті”

Фрідріх Енгельс (1820-1895), Німеччина. Народився в сім'ї текстильного фабриканта. Вивчав комерційну справу, практикувався на фабриці свого батька. Разом з цим займався публіцистикою, писав статті до "Рейнської газети".

6.2 Особливості методології марксистської школи

Зарплата, прибуток і земельна рента - доходи трьох класів капіталістичного суспільства:

їх протилежність зумовлена приватною власністю засоби виробництва;

прибуток -- зумовлений розмірами капіталу і не є винагородою за працю капіталіста;

земельна рента -- встановлюється у боротьбі орендарів та землевласників.

Проблема приватної власності складає з протистояння праці робітника і капіталу фабриканта ( і те, і інше є приватною власністю).

Антагонізм суперечностей між працею і капіталом:

-- робітник продає, а капіталіст купує працю;

-- джерело прибутку -- нееквівалентний обмін праці на капітал;

капітал -- система виробничих відносин.

6.3 "Капітал" Маркса, його структура

Перший том присвячений характеристиці процесу виробництва капіталу. Вміщує 7 відділів, а саме:

відділ -- аналіз товару, споживна вартість та мінова вартість як дві сторони товару, двоїстий характер праці -- конкретна і абстрактна праця, її зв'язок зі споживною та міновою вартістю.

відділ -- робоча сила як товар, її загальні та специфічні риси, двоїстий характер праці як процесу створення споживної вартості, а також як процесу самозростання вартості.

відділ -- аналіз обігу грошей, функції грошей.

відділ -- процес виробництва відносної додаткової варті.

5відділ -- єдність і розбіжності абсолютної і відносної додаткової вартості.

6 відділ -- суть і форми заробітної плати при капіталізмі.

7 відділ -- питання нагромадження капіталу, аналіз процесів концентрації і централізації капіталу.

Другий том "Капіталу" присвячений проблемам обігу капіталу. Вміщує 3 відділи.

відділ -- метаморфози капіталу та його кругообіг, кругообіг грошового, виробничого і товарного капіталу, ці види капіталу як форми промислового капіталу, аналіз витрат обігу.

відділ -- обіг капіталу як кругообіг, що час від часу повторюється, чітка характеристика поділу капіталу на основний і оборотний, час виробництва та його найважливіша складова частина, а саме -- робочий період, утворення вартості і додаткової вартості під час споживання робочої сили.

3 відділ -- відтворення і обіг усього суспільного капіталу, економічні кризи надвиробництва, аналіз поглядів Кене і Сміта, просте й розширене відтворення, відтворення як два виробництва (І -- виробництво засобів виробництва, II -- виробництво предметів споживання).

Третій том "Капіталу" аналіз процесу капіталістичного виробництва в цілому, економічні категорії та їх форми. Вміщує 7 відділів.

відділ -- перетворення додаткової вартості у прибуток, а також норми додаткової вартості у норму прибутку, витрати виробництва і прибуток, норма прибутку та чинники, що впливають на її розмір.

відділ -- перетворення прибутку у середній прибуток, а вартості товару -- у ціну виробництва, міжгалузева конкуренція та її роль при отриманні рівного прибутку.

відділ -- закон тенденції норми прибутку до зниження.

відділ -- аналіз торгового капіталу й торгового прибутку, торговий прибуток, як частина додаткової вартості, що утворюється у процесі матеріального виробництва, обернення торгового капіталу на товарно-торговий та грошово-торговий капітал.

5 відділ -- позичковий капітал і процент, позичковий капітал як відокремлена частина промислового капіталу, позичковий процент як обернена форма додаткової вартості.

6 відділ--земельна рента при капіталізмі, диференційна та абсолютна рента, рента від будівельних ділянок та копалень, ціна землі, рента це не дарунок природи, а продукт людської праці -- надприбуток над середнім прибутком.

7 відділ -- характеристика класів буржуазного суспільства та їх доходів.

Третій том "Капіталу" також містить додатки, що їх написав Енгельс:

"Закон вартості і норма прибутку";

"Біржа".

Четвертий том "Капіталу" -- огляд теорій додаткової вартості. Вміщує три частини.

Перша частина: характеристика економічних поглядів:

— меркантилістів -- додаткова вартість у вигляді торгового прибутку. . . походження їх виключно з обміну;

— фізіократів -- перенесення досліджень із сфери обігу у сферу виробництва (землеробство), додаткова вартість як земельна рента;

Адам Сміт -- вартість утворюється суспільною працею, без залежності від споживної вартості, критика Смітової догми вартість визначена доходами".

Друга частина: аналіз економічного вчення Давіда Рікардо, його теорії земельної ренти, інших теорій диференційної ренти, вчення самого Маркса про земельну ренту.

Третя частина: характеристика учень Мальтуса, Мілля, Мак-Куллоха та інших, додаток щодо аналізу проблеми доходів та їх джерел, походження капіталу, ринкова вартість та ринкова ціна, відтворення і економічні кризи.

7. Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії

7.1 Нова історична школа. Дослідження соціальних проблем, ролі соціальних інститутів

У ХІХ-ХХ столітті у соціально-економічному й політичному житті країн Західної Європи та США сталися значні зміни. На початку XX століття монополія, як економічне явище, перетворюється на базу економіки і політики більшості капіталістичних країн.

Нова історична школа, зважаючи на її назву, спиралася на традиції "старої" історичної школи, головним чином на її метод. Але, на відміну від "старої" історичної школи, представники нової історичної школи не були одностайними у своїх поглядах. Майже відразу нова історична школа розмежувалася на дві течії: консервативну і буржуазно-ліберальну.

Консервативна течія -- збереження усіх застарілих суспільних підвалин, серед яких були й економічні. Започаткував консервативну течію Густав Шмолер (1838-1917), що був професором Берлінського університету. Він був прибічником інтересів крупної буржуазії та землевласників, а також гарячим прихильником прусської монархії. Головним серед своїх завдань Шмолер називав боротьбу з марксизмом.

Основна праця -- "Народне господарство, наука про народне господарство та її методи" (1872).

Завдання політекономії, за Шмолером,-- вивчення фактичного статистичного матеріалу, змалювання народногосподарських процесів та явищ виключно з історичної, але не економічної, точки зору.

Народне господарство (економіка). -- Загалом воно є незмінним, бо історичний поступ неможливий. Ті ж зміни, що мають місце, це тільки часткові зміни в окремих галузях економіки.

Визначальний економічний фактор -- це етико-правовий, або ж економічний устрій, визначений нормами поведінки (етика) та господарськими юридичними нормами (право).

Держава. -- Відіграє вирішальну роль у господарському житті і є найбільш вагомим речовим капіталом, який:

забезпечує економічний розквіт суспільства;

оберігає "класову згоду";

підтримує стійкість "психоетичного обличчя вищої німецької раси".

Буржуазно-ліберальна течія -- можливість пристосування розвитку капіталізму до старих суспільних відносин. Цей напрям нової історичної школи свого часу очолив Луйо Брентано (1844-1931), погляди якого суттєво мало чим відрізнялися віл поглядів Шмолера:

економіка визначається етичним і правовим факторами;

на чолі економіки стоїть обмін, а не виробництво;

розвиток суспільного виробництва не має об'єктивних законів.

Щодо заспокоєння революційних виступів робітників Брентано пропонував часткові поступки у фабричному законодавстві, організацію споживчої кооперації та житлового будівництва для] пролетарів.

Ще одним прибічником буржуазно-ліберальної течі: був Вернер Зомбарт (1863-1941), професор Бреславського, а потім Берлінського університету. Його економічні погляди набули значного поширення" серед наукового світу Німеччини.

Капіталізм є продуктом особливого капіталістичного "духу". Тому життя капіталістичного суспільства підлегле випадковим обставинам. Тобто його Закони не можуть бути вивчені і не предметом наукового аналізу.

Вартість. Це фікція, що існує тільки у людській свідомості. У реальному житті вартість ніде не виявляється.

Додаткова вартість. Це тільки "теоретичний символ". Тому каже Зомбарт, стверджувати, що наймані робітники одержують менш, ніж створена ними вартість, безглуздо. Адже не існує окремої суми, яку можна виділити як додаткову вартість.

Найбільш відомі книги Зомбарта -- "Сучасний капіталізм" (1902), "Три політичні економії" (1929) та "Німецький соціалізм" (1934).

7.2 Австрійська школа граничної корисності

Протистояння трудовій теорії вартості Маркса потребувало теоретичного вчення, яке було б більш вагомим, ніж навколо науковий емпіризм нової історичної школи. На виконання цього соціального замовлення і з'явилася австрійська школа, яка заснувала так званий, "неокласичний" напрям у політичній економії.

Засновником цього напряму економічної теорії вважають Германа Генріха Госсена, що у 1854 році сформулював основні тези вчення "граничної корисності", а саме:

— цінність усякої речі визначається ставленням до неї людини;

— головне завдання економічної науки -- це дослідження і з'ясування ставлення людини до речей, вивчення потреб людини і можливостей їх вдоволення;

— об'єкт дослідження -- індивідуальна людська психологія.

Але головним теоретиком "маржиналізму" вважають Євгена Бьом-Баверка (1851-1914), професора Віденського університету. Його основні праці -- "Основи теорії цінності господарських благ" (1886), "Капітал і прибуток" (1889). Назва "маржиналізм" походить від французького слова "marginal" -- крайній, граничний.

Тобто "маржиналізм" -- дослідження граничних величин в процесі вивчення економічних законів і категорій.

Отже, розглянемо основні економічні категорії з точки зору маржиналізму:

Цінність (замість вартості) може бути:

суб'єктивна -- цінність матеріальних благ (речей) для цього суб'єкта (людини). Відіграє вирішальну роль;

об'єктивна -- ринкова ціна товару.

Щоб оцінити суб'єктивну цінність, маржиналісти пропонують так званий Закон Госсена -- "закон запасу" -- ". . . в міру задоволення потреб ступінь насиченості окремим товаром зростає, одночасно з цим падає величина конкретної корисності".

"Граничний екземпляр" задовольняє найменш інтенсивну потребу і визначає суб'єктивну цінність.

Або: вартість товару (цінність, за маржиналізмом) визначає його "гранична корисність".

Об'єктивна цінність (або ринкова ціна) є результатом зіткнення на ринку різних суб'єктивних оцінок корисності товару -- покупця і продавця.

Суб'єктивна корисність товару з точки зору продавця -- відшкодування витрат на виробництво.

Суб'єктивна корисність товару з точки зору покупця -- "гранична корисність" цього товару.

Таким чином, маємо, що суб'єктивна точка зору покупця визначає ціну товару.

Прибуток. Може трактуватися по-різному:

по-перше, прибуток є винагородою капіталістові за те, він жертвує благом сучасним заради отримання блага в майбутньому (авансує капітал);

по-друге, прибуток е різницею між об'єктивною цінністю та витратами на виробництво товару.

Економічні розробки австрійської школи не можуть бути одностайно сприйнятими або відкинутими. Однак безсумнівно заслугою вчених австрійської школи с теорія "граничної корисності". Саме завдяки цій теорії стало можливим економічне моделювання економічних явищ й процесів (попит, ресурси, грошова емісія, податкові ставки та інше).

7.3 Політична економія А. Маршалла

Відомий англійський економіст, професор Кембриджської університету Альфред Маршалл (1842-1924) був першим, хто зайнявся мікроекономічним аналізом. Він розробив основи економічної політики монополістичної фірми. Основні праці Маршалла "Принципи економіки" (1890) та "Промисловість і торгівля" (1922).

Вчення Маршалла є еклектичним, бо він намагався об'єднати декілька різних теорій, а саме теорії "витрат виробництва", "попиту і пропозиції", "продуктивності капіталу"з теоріями "граничної корисності", "граничної продуктивності", "соціального дарвінізму" і "еволюціонізму".

Так, політекономія є частиною біології, намагання монополій до захоплення ринків обумовлені законами біології. Класова боротьба не потрібна у розвитку людства, бо еволюція економіки автоматично призводить до покращення становища робітників.

Багато уваги приділив Маршалл питанням ціноутворення. Саме проблема цін посідає центральне місце у вченні Маршалла:

Ціна є обмінною пропорцією, за якою товари і гроші взаємно обмінюються.

Існують декілька різновидів цін, серед них:

-- ціна покупця -- визначена корисністю товару, це горішня межа ціни;

ціна продавця -- визначена витратами на виробництво товару, це долішня межа ціни;

ринкова ціна -- знаходиться поміж значеннями цін покупця й продавця, визначена пропозицією й попитом. Певну увагу Маршалл приділив доходам основних учасників виробничого процесу. Так, за Маршаллом, заробітна плата є винагородою робітникові за те, що він жертвує своєю працею. Прибуток капіталіста складається з двох частин:

підприємницький доход -- винагорода капіталістові за нагляд за виробництвом;

процент -- винагорода капіталістові за очікування результатів (або за ризик).

7.4 Б. Кларк, його теорія статики та динаміки, граничної продуктивності