Історія економічних учень

Одним з перших вчених-економістів, хто спробував формалізувати економічну теорію, був У. Петті. Однак його книжка "Політична арифметика" занадто далека від того, що сьогодні розуміють під вживанням в економічних дослідженнях математичних методів. Пізніше, на початку ХХ-го століття, вже ДЖ. Б. Кларк, коли модифікував теорію "граничної корисності" у теорію "граничної продуктивності", впритул підійшов до необхідності кількісного виразу ролі кожного з виробничих факторів (праця, капітал, земля) у створенні доходу. А саме, як визначити розмір доходу на кожний з цих факторів шляхом математичного виразу граничних величин.

Майже одночасно з Кларком одразу декілька вчених-економістів почали пристосовувати математичний апарат, головним чином з вищої математики, щодо досліджень як глобальних народногосподарських явищ, так і окремих економічних категорій. Таким чином й виникла математична школа.

Леон Вальрас (1834-1910), Швейцарія, запропонував модель "рівноваги народного господарства", згідно з якою рівність попиту й пропозиції по кожному товару повинна забезпечуватися за допомогою врівноважених цін.

Математичний вираз цієї моделі має вигляд:

(1)

де л -- коефіцієнт досягнення рівноваги;

u -- гранична корисність товару;

р -- ціна товару.

Коефіцієнт досягнення рівноваги (л) відповідний до стану рівноваги, що наступає, коли відношення граничної корисності товару до його ціни стає однаковим по всіх товарах. Окремим випадком стану рівноваги є рівновага у виробництві, яка, за Вальрасом, є рівна прибутковість грошової одиниці, вкладеної у виробництво "граничної одиниці" кожного товару.

Ще один представник математичної школи, Парето (Франція), запропонував модель "рівноваги доходів", згідно з якою рівновага -- це такий стан економіки, що не дає можливості жодному учаснику обміну поліпшити свою функцію корисності без того, щоб одночасно з цим не погіршилися функції корисності інших учасників обміну.

Математичний вираз "розподілу доходів" має вигляд:

(2)

де N - кількість людей, що мають доход, який дорівнює або перевищує ч;

А, m -- параметри рівняння.

З точки зору Парето, існує природний економічний закон, що керує розподілом доходів -- ". . . суспільство постійно повертається до типу розподілу доходів, що йому властивий точно так, як і розчин солі, що завжди виділяє з себе кристали даного типу".

А тому будь-які спроби соціалістів вчинити перерозподіл доходів приречені на поразку. Зовнішньо моделі Вальраса і Парето мають витончений математичний вигляд і водночас з цим вони теоретично-абстрактні. Головним їх недоліком є те, що ці моделі мають статичний характер. Тобто величини, що в них розглядаються, прийняті як не мінні, постійні за часом. Але жодна економіка не є незмінною системою. І в економіці час від часу відбуваються якісні зрушення виробник сил, економічні кризи, опосередкований вплив інвестицій в одні галузі на розвиток інших галузей економіки, та багато ще чого динамічного.

Розуміння цього факту (а саме динамічної природи економіки), неодноразово підкріплене економічними кризами, врешті решт призвело до появи розробок математичної школи, які мали за мету дослідження капіталістичного циклу та пошук антикризових інструментів.

І насамперед це моделі, що засновані на принципі "акселерації" -- від латинського слова "ассеlerо" --прискорювати. Такі моделі припускають, що у певний момент часу, незадовго до початку економічної кризи, необхідно прискорити розвиток занепалих галузей шляхом інвестування в ці галузі. Найбільш загальна математична формула "акселератора" має вигляд:

(3)

де U -- акселератор;

It -- інвестиції;

Yet-1,Yt-2 -- доход до і після інвестування.

За думкою представників математичної школи, акселератор забезпечує кількісний вираз "принципу акселерації" -- приріст або скорочення доходу, попиту чи пропозиції вимагає більшого у відносному (процентному) виразі приросту скорочення інвестицій.

Подальший розвиток математичної школи призвів з часом, її занепаду. Бо виявилося, що гібрид політичної економії з мате маточним моделюванням не в змозі допомогти збудувати більш менш пристойні економіко-математичні моделі, що враховували хоча б більшість (якщо вже не всі) з факторів конкретної економічної ситуації у конкретній країні або галузі.

Разом з тим, до певних досягнень математичної школи можна віднести:

винайдення деяких пропорцій між відтворенням та розширенням основного капіталу;

відображення впливу інвестування на розвиток й зміну у міжгалузевих пропорціях.

8. Економічна думка в Росії ХІХ - поч. ХХ ст.

8.1 Аграрні проекти М. Тургенєва, П. Пестеля

На початку XIX століття у суспільному житті Росії все більш вагомішою стає політична економія як наука. На початку XIX століття в усіх російських університетах, ліцеях та гімназіях було впроваджено обов'язкове вивчення політичної економії.

Відомі європейські економісти того часу (Сей та Мак-Куллох) неодноразово . відзначали великі успіхи політичної економії в і Росії.

Микола Тургенєв (1789-1871) -- службовець економічного і департаменту Державної Ради, а потім начальник канцелярії Міністерства фінансів; один з найвищих чиновників свого часу.

"Досвід теорії податків" (1818). Ця книга вміщує сім розділів:

походження податків;

головне правило стягнення податків;

джерела та різні роди податків;

стягнення податків;

зрівнювання податків;

загальна дія податків;

про паперові гроші, як про податок.

Книга присвячена розгляду не тільки питань оподаткування, але й загальноекономічних питань.

Шляхи реформи оподаткування (теорія податків):

усі громадяни (серед них дворяни) зобов'язані сплачувати податки згідно з своїми доходами;

земельний податок повинен стягуватися не з ренти, а із земельної площі;

потрібний рівний розподіл податків щодо отриманих доходів (чистих), а не з самого капіталу;

оскільки заробітна плата не є прибутком, вона не повинна оподатковуватися;

час і розміри оподаткування мають бути визначені заздалегідь, а сплата -- здійснюватися у вигідний платникові момент.

Роль грошей в економіці:

паперові гроші мають бути в обігу, доки їх випуск співпадає з вимогами господарського обігу;

їх цінність підтримується згідно цінності золотої монети;

якщо кількість паперових грошей перевершує потреб обігу, цінність паперових грошей знижується,-- і внаслідок цього руйнуються кредитні відносини;

кредит (безготівкові гроші) замінить паперові гроші і сприятиме збереженню й затвердженню власності громадян.

Петро Пестель (1793-1826) відомий своїми "Практичними началами політекономії", згідно з якими право власності повну певність, що ніяке самовладдя не в змозі позбавити громадянина його майна.

Економічні відносини у землеробстві:

-- насамперед потрібно знищити кріпосництво, а потім виникне дрібне вільне селянство, яке є ґрунтом для фермерства;

землеробство є ефективним, коли в ньому діють великі землевласники поряд із земельними капіталістами(фермери) та дрібними землевласниками (вільні селяни);

прибуток поміщиків -- це рента, яку вони отримують з фермерів;

прибуток фермерів -- це їх валовий доход за винятком витрат; цей прибуток вміщує в себе три частини:

рента поміщикові (мінус);

податок урядові (мінус);

процент з капіталу самому фермерові;

прибуток селянина має особливість, бо складається з двох прибутків:

процент з капіталу -- як дрібному фермеру;

рента -- як дрібному землевласнику.

"Руська Правда" -- під такою назвою існував аграрний проект республіканської держави, що мала замінити царат у разі; успіху спроби "палацового" перевороту, відомого як "повстання декабристів" у 1825 році.

Згідно з цим проектом мали відбутися такі зміни в російській економіці:

- оподаткування -- скасувати подушний податок, стягувати податки й податі виключно з майна, незалежно від суспільного статусу;

- фонд суспільних земель, який утворюється за рахунок конфіскації:

а) земель великих поміщиків, що мають більш 10 тис. десятин землі, у розмірі 50% їх земель безоплатно;

б) земель середніх землевласників, що мають від 5 до 10 тис. десятин землі, у розмірі, який більше 5 тис. десятин, з грошовим відшкодуванням;

в) 50% казенних (державних) земель та усіх земель імператорської землі.

Цей фонд планувалося надавати, у використання селянам та усім незаможним безкоштовно для землеробства.

-- фонд приватних земель, який утворюється за рахунок викупу:

а) земель великих і середніх поміщиків, що залишилися після конфіскації;

б) частина казенних земель, що залишилася після конфіскації.

Цей фонд планувалося надавати у використання бажаючим за гроші.

-- грошова система, що передбачає утворення системи кредитно-фінансових установ (банки, ломбарди, страхові установи) на основі внесків громадян.

Планувалося також заснувати банк, щоб видавати довгострокові та безпроцентні позики на заведення господарства.

8.2 Економічні погляди О. Герцена і М. Огарьова

Протягом 40-х--60-х років XIX століття кріпосницька система повністю увійшла у кризовий період.

Одночасно з цим все більш розвитку набував західноєвропейський капіталізм.

За О. Герценом та М. Огарьовим, метою капіталістичного виробництва є збагачення власників засобів виробництва. І саме це на їх думку, призводить до виникнення протиріч поміж працею і капіталом.

А сучасну щодо себе економічну теорію О. Герцен та М. Огарьов вважали виключно як таку, що виправдовує та пояснює існуючий стан у капіталістичному суспільстві.

Тому від себе вони пропонували нову політичну економію, що задовольняє потребам трудівників, зростанню їх добробуту створенню суспільства без гноблення:

основою добробуту суспільства є повне визволення і разом з безоплатною передачею їм землі;

для Росії прийнятним є виключно некапіталістичний розвитку, що заснований на селянській громаді;

селянська громада реалізовує:

а) право кожного на землю;

б) громадську власність на землю -- основи існування суспільства.

8.3 Економічна система М.Г. Чернишевського

Микола Чернишевський (1828-1889), відомий вчений та літератор, революціонер-соціаліст, за його думкою, політекономія -- це наука, що встановлює відносини між багатством і тим класом суспільства, який це багатство утворює, або "теорія трудівників".

Чітко розподіляв різні основи господарської організації, а саме вважав, що:

капіталіст -- базує своє господарство на вільнонайманій праці та авансуванні капіталу;

поміщик -- отримує доход шляхом позаекономічного примусу, і тому протистоїть економічному розвитку суспільства;

капіталізм -- специфічна форма експлуатації робітника, що не має засобів виробництва.

Праця має кілька характеристик:

джерело суспільного багатства;

міра справедливого розподілу матеріальних благ;

мірило усіх цінностей, і тому сама не може бути товаром.

Капітал, за Чернишевським, це:

перш за все, наслідок, або результат, праці;

фонд матеріальних засобів.

Доходи різних класів суспільства:

прибуток -- відрахування з продукту праці виробника;

рента -- надлишок прибутку;

прибуток, зарплата і рента -- протилежні, бо збільшення прибутку зменшує зарплату, а рента водночас зменшує і прибуток, і зарплату;

зниження зарплати відбувається внаслідок розподілу праці, укрупнення підприємств та розвитку засобів праці.

Вартісно-цінові категорії, за Чернишевським:

сама вартість -- витрати виробництва;

мінова вартість--як сума вартості й прибутку, регулює обмін товарів;

мінова цінність -- мінова вартість, що врегульована попитом на товар.

Основні праці Чернишевського -- "Економічна діяльність і законодавство" (1858), "Капітал і праця" (1860), "Примітки до "Основ політичної економії" Мілля" (1860-1861).

9. Економічна думка в Україні XIX - поч. ХХ ст.

9.1 Розвиток політичної економії в Україні: Т. Степанов, М. Бунге, І. Вернадський

Серед українських економістів XIX століття чільне місце займають такі вчені, як Т. Степанов, М. Бунге і І. Вернадський.

Тимофій Степанов (1795-1847), професор Харківського університету, один з популяризаторів класичної економічної теорії в Україні та в Росії. Основна праця -- "Нотатки політичної економії" (1844).

Політекономія - наука про накопичення розподіл та споживання у суспільстві. Ця наука повинна відрізнятися від політики, бо вивчає закони багатства, а не закон морального життя.

Багатство загалом складається з природи, праці та капіталу. Причому, праця є суб'єктом багатства, а природа є об'єктом праці.

Засоби виробництва (машини) -- це капітал, що їх застосовують для отримання прибутку. Вони:

вдосконалюють працю;

зменшують витрати;

збільшують прибуток.

Мета виробництва -- прагнення до збагачення.

Розвиток виробництва -- основа збагачення.

Доход капіталіста -- за рахунок праці робітників.

Прибуток може бути освітлений з різних боків:

частина вартості, що утворюється працею;

залежить від рівня зарплати;

повинен обумовлювати розмір сплачуваних податків.

Микола Бунге (1823-1895), професор, згодом ректор Київського університету, а потім і міністр фінансів. Приділяв більшу увагу економічній практиці, але у тісному зв'язку з економічне теорією.

Основні праці Бунге: "Основи політичної економії" (1870) та "Нариси політико-економічної літератури" (1895).

Політекономія -- наука про закони капіталістичного розвитку (економічного та промислового), а тому:

а) економічний розвиток потребує найбільшої приватної ініціативи, вільної конкуренції та обмеження втручання держави в економічне життя;

б) промисловий розвиток передбачає концентрацію та акціонування підприємств, розвиток кредитних установ. А головне - державні підприємства не мають стимулів до розвитку. Вільна торгівля -- є одним з проявів вільної промисловості, тому шкідливим є протекціонізм, який:

-- затримує загальне здешевлення продукції, тобто й зростання добробуту громадян;

гальмує зростання прибутків, а можливо, й зменшення зарплати;

затримує розвиток технічної основи держави, бо стримує конкуренцію.

Іван Вернадський (1821-1884), професор Київського університету, суто вчений-теоретик.

Економічні закони є природними законами виробництва, тому що:

довічні й не потребують втручання влади;

виявляються всюди, де є праця та обмін;

вступають у протидію з протекціонізмом, який їм суперечить.

Капітали мають кілька особливих властивостей:

з'єднують виробничі сили;

розподіляють працю;

утворюють машинне виробництво.

Праця також має кілька характеристик:

є головним та єдиним джерелом багатства;

обумовлює відношення людини до речей та людини до людини;

при капіталізмі протистоїть власності.

Споживна вартість -- визначена споживними рисами товару.

Вартість -- визначена працею.

Цінність -- визначена відношенням покупця до речей, і є перетвореною при обміні вартістю.

Основні праці Вернадського -- "Курс політичної економії" (1858) та "Проспект політичної економії" (1858).

10. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах

10.1 Історичні умови виникнення кейнсіанства

Протягом перших десятиріч XX століття в економічній науці ще панували неокласична школа та маржиналізм, які доводили, що основою раціонального господарювання е вільна, нічим не обмежена конкуренція.

Але економічна криза 1929-1933 рр. (відома нам як "Велика депресія") спростувала цей дещо ілюзорний погляд на економіку. В цей же час виникає своєрідна реакція на неокласичну та маржиналістичну школи -- реакція, визвана до життя саме "Великою депресією" -- "кейнсіанство" -- перша спроба створити теоретичну основу щодо державного регулювання економіки.

Свою назву цей напрямок сучасної економічної думки одержав з прізвища автора цих концепцій -- Кейнса.

10.2 Теоретична система Дж. М. Кейнса. Метод дослідження

Джон Мейнард Кейнс (1883-1946), англійський відомий економіст, державний та політичний діяч. Він у 30-ті роки XX століття висунув такі тези:

повна зайнятість на основі стихійного регулювання ринку та повної конкуренції є неможливою;

зведення між собою макроекономіки (інтереси суспільства) та мікроекономіки (інтереси монополій) потребує активного втручання держави в процеси капіталістичного відтворення.

Найбільш відомі праці Кейнса -- "Економічні наслідки Версальського мирного договору" (1919) та "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936).

Економічна наука повинна сприяти вирішенню таких питань:

розподіл загального доходу поміж трьома факторами виробництва (праця, капітал, земля);

забезпечення повної зайнятості населення.

Державне регулювання економіки повинно здійснюватися у таких сферах:

відтворення суспільного капіталу;

нагромадження та споживання;

повна зайнятість населення;

грошовий обіг та кредит.

Кейнсіанський метод дослідження економіки, на відміну від індивідуально-психологічного методу австрійської школи, є зорієнтованим на загальні, суспільні процеси та явища, або економії ні процеси й явища.

Економічні процеси -- це відображення психології господарюючих об'єктів. Ці процеси представлені через:

кількісні зв'язки капіталістичної економіки;

дії певних мас, класів і соціальних груп.

Економічні явища Кейнс поділяє на групи:

1) незалежні змінні, серед яких:

схильність до споживання;

гранична ефективність капіталу;

гранична норма проценту;

2) залежні змінні, серед яких:

обсяг зайнятості;

національний доход.

Кейнс розглядає економічні явища у вигляді категорій типу:

сукупний попит та пропозиція;

сукупний (або національний) доход;

сукупна зайнятість;

сукупні інвестиції.

Економічне прогнозування має за мету з'ясування кількісних зв'язків поміж економічними явищами, а загальну мету -- переборення такого економічного феномену, як криза.

Щодо бази економічного прогнозування Кейнс формулює постулати:

ринок є вирішальною сферою відтворення;

головна причина криз захована у недостатньо ефективному попиті, бо люди схильні до збереження грошей та коштів;

праця -- це єдиний фактор виробництва, що діє при наявності певного попиту, техніки, ресурсів;

прогнози безпосередньо пов'язані з "очікуванням", а прогнозування передбачає визначення таких величин, як:

очікуваний прибуток,

очікувана гранична продуктивність,

очікувані витрати виробництва,

очікувана зміна цін, вартості, процента.

10.3 Макроекономічний аналіз Дж. М. Кейнса

Своєму вченню Кейнс дав назву "загальна теорія зайнятості". І, таким чином, вперше поставив питання щодо необхідності державного регулювання в економіці. Одне з головних місць у вченні Кейнса займає макроекономічна модель. Цю модель можна представити у вигляді схеми рисунок 1.

Рисунок 1 Макроекономічна модель Кейнса

Стан економіки може бути представлений двома ситуаціями:

1) СПрСПо, тобто очікуваний доход покриває витрати економіка знаходиться у стані, близькому до рівноваги, виробництво працює нормально, зайнятість забезпечено.

2) СПр>СПо, тобто витрати перевищують очікуваний доход економічна криза, недовантаження виробництва, безробіття.

Роль державного регулювання Кейнс вбачає у забезпеченні постійного "ефективного попиту", а саме першої ситуації. Коли ж економіка потрапляє у другу ситуацію, держава тим більше повинна докласти зусиль, щоб забезпечити "ефективний попит". Згодом Кейнс винаходить свій так званий "основний психологічний закон": "Психологія суспільства є такою, що згідно зростанню зайнятості і збільшення сукупного доходу суспільства зростає і особисте споживання. . . але меншою мірою, ніж національний доход. Внаслідок цього відставання зростає та частина національного - доходу, що йде на збереження. . . вона (ця частина) вилучається з обігу, відповідно цьому скорочується попит на споживчі товари". У математичному вигляді цей закон має вигляд:

(4)

де Yщ-- величина національного доходу,

-- функція, або "схильність до споживання",

Сщ -- частина національного доходу, що йде на особи споживання.

Ця "схильність до споживання" (), за Кейнсом, зумовлена такими факторами:

суб'єктивні (скупість, обачливість, ощадливість);

об'єктивні (зміна "одиниці зарплати"). З усього зазначеного Кейнс робить висновки:

По-перше, суб'єктивні фактори споживання, якщо їх враховувати, призводять до скорочення попиту, отже,-- до скорочення виробництва та безробіття.

По-друге, враховуючи суб'єктивні фактори, держава повинна регулювати попит, забезпечувати "ефективний попит" шлях

а) інвестування;

б) "замороження" зарплати.

Шлях А -- Інвестиції, або капіталовкладення коштів у виробництво та інфраструктуру, маючи на меті:

стимулювання обсягів виробництва;

забезпечення зайнятості населення;

збільшення доходів (грошова допомога);

-- розвиток ринку споживчих товарів та послуг. Взаємозв'язок інвестування та стабільності економіки показано на рисунку 2.

Рисунок 2 Взаємозв'язок інвестування та стабільності економіки

Шлях Б -"замороження" заробітної плати з метою досягнення більшої зайнятості розглянемо з допомогою рисунків 3 та 4.

Рисунок 3 Схильність людини до заощаджень

Рисунок 4 Шляхи збільшення зарплати

Висновок, що робить Кейнс, коли відстежує так звану "залежність" між збільшенням зарплати та зменшенням зайнятості: "з метою недопущення зменшення зайнятості потрібне "заморожених заробітної плати".

А в свою чергу "замороження" зарплати дасть можливість:

зберегти ефект від інвестицій,

збільшити прибутки та обіг капіталу,

3) знизити ставку процента на позиковий капітал -- бо зростає кількість грошей в обігу внаслідок прискорення обігу капіталу.

І останнє. Під "повною зайнятістю" Кейнс розуміє званий "нормальний рівень зайнятості", або від 3% до 6% безробітних, які:

виконують "функцію натиску" на зайнятих у виробництві робітників;

не являють собою якоїсь серйозної політичної небезпеки.

10.4 Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Розвиток соціально-економічних та політичних систем у розвинутих капіталістичних країнах за часів після другої світової війни довів, що одне тільки державне регулювання економіки не забезпечує повну зайнятість та рівновагу в економіці.

Саме метаморфози реального економічного життя довели певну обмеженість кейнсіанства. І власне реальні зміни в економічному житті стали головною умовою виникнення неокейнсіанства.

Неокейнсіанство -- це подальший розвиток кейнсіанства який відстоює такі ідеї:

капіталізм втратив стихійний механізм відновлення економічної рівноваги;

державне регулювання економіки є невідкладним;

вплив держави на економічні процеси повинен бути систематичний та прямий, а не час від часу (під час кризового періста не побічно;

4)щоб вирішити проблему зайнятості, треба забезпечити стійкі темпи економічного зростання.

Саме на пошуки умов підтримання високих та стабільних темпів економічного зростання, що забезпечують довгострокове завантаження виробництва та працюючого населення, на усі розробки неокейнсіанців.

10.5 Теорії “економічної динаміки” Р. Харрода та “економічного зростання” Є. Домара