Ресурсний потенціал підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У даній курсовій роботі буде проведено аналіз ресурсного забезпечення підприємства. У першому розділі буде розглянуто ресурсний потенціал підприємства, основні його критерії, склад та коротка характеристика основних ресурсів. У другому - буде проведено аналіз забезпеченості підприємства основними виробничими фондами, буде розглянуто їх динаміку та структуру, основні показники використання основних фондів. У третьому розділі на прикладі ВАТ «Склоприлад» буде наведена методика розрахунку основних показників, які характеризують основні виробничі фонди на даному підприємстві.

Метою курсової роботи є визначення ресурсного потенціалу підприємства та проведення короткого опису ресурсів, вивчення теоретичних аспектів проведення аналізу використання основних засобів на підприємстві.

Об'єктом аналізу є ефективність використання основних виробничих фондів на підприємстві. Предметом роботи - аналіз основних фондів на ВАТ „Склоприлад”. Завдання курсової роботи полягає в вивченні складу, структури, динаміки руху основних засобів підприємства, стану забезпеченості ними підприємства; в оцінці технічно-вікового стану обладнання; в виявленні резервів та поліпшенні використання основних засобів з метою підвищення ефективності виробництва.

Тема «Аналіз ресурсного забезпечення підприємства» є актуальною в наш час, оскільки підприємство, як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної проблеми: що і скільки (товарів і послуг) виробляти. І економічні суб'єкти для здійснення виробничого процесу повинні використовувати певні ресурси: трудові, матеріальні, фінансові, природні та інформаційні. Без перелічених ресурсів підприємство просто не може функціонувати. Важливого значення при цьому набувають засоби виробництва. Тому у курсовій роботі буде звернуто увагу саме на основні виробничі фонди , детально проведено аналіз їх використання.

1. Ресурсний потенціал підприємства

Ресурсний потенціал підприємства -- це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових, фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективно використовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних та стратегічних цілей підприємства.

Необхідно звернути увагу на те, що економічні можливості підприємства не можуть визначатися тільки наявністю перелічених ресурсів. В підприємстві обов'язково мають бути кадри робітників, які здатні привести до дії ці ресурси, забезпечити їх ефективне використання[1].

Ресурсний потенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями:

реальними можливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи і нереалізовані можливості);

обсягом ресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання у виробництві;

здатністю кадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсами підприємства;

формою підприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва[2].

Склад ресурсного потенціалу:

1. Матеріальні ресурси -- це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обігових фондів:

Основні фонди -- це матеріально-речовинні цінності підприємства, які використовуються або призначені як засоби праці.

За класичною економічною теорією засобами праці є "річ або комплекс речей", які людина поміщає між собою та предметом праці для впливу на предмет праці та створювання умов для виробничої діяльності.

До основних фондів відносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби та ін.

Не всі матеріальні цінності відносяться до основних фондів, а тільки ті, термін служби яких більше 1 року й вартість в Україні більше 500 грн. за одиницю.

Інші відрізняючи ознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи свою споживацьку вартість у зв'язку з появою нових, більш досконалих, або меншої вартості видів обладнання, машин та ін.

Особливий характер поповнення зносу, а саме -- через механізм регулярної амортизації та віднесення суми амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства та включення їх в собівартість продукції (робіт, послуг).

Частина обігових фондів входить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувні предмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.

2. Нематеріальні ресурси -- об'єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користь тривалий час: гудвіл, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.

3. Трудові ресурси підприємства -- кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих, хто входе до його складу за основною та допоміжною діяльністю.

4. Фінансові ресурси -- сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться в розпорядженні підприємства для виконання фінансових обов'язків, здійснення витрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників.

Фінансові ресурси дуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства, забезпечують процес виробництва, є неодмінною умовою безупинності процесу виробництва. Зверніть увагу на те, що в теперішній час, маючи достатню наявність на підприємстві основних фондів та кадрів, підприємства іноді не здатні працювати, тому що не мають необхідної суми готівкових грошових коштів (фінансових ресурсів).

5. Методи управління та організації ефективного використання ресурсів підприємства[3].

1.1 Характеристика трудових ресурсів підприємства

Праця нарівні з капіталом і природними ресурсами є найважливішим фактором виробництва.

У широкому розумінні праця (труд) - цілеспрямована діяльність людини щодо створення матеріальних і духовних благ. Праця передбачає єдність трьох складових:

1) самої цілеспрямованої діяльності людей (це і є власне праця у вузькому розумінні);

2) предметів праці;

3) засобів праці.

У вузькому розумінні працею, або трудовою діяльністю, слід вважати розумові і фізичні витрати, здійснювані людьми в процесі виробництва.

Компоненти виробничої системи, що характеризують джерела праці, дістали назву трудових факторів.

Трудові фактори - це люди і притаманні їм здібності виконувати фізичну й інтелектуальну роботу, що є елементами виробничої системи.

Формування трудових факторів пов'язано з трьома ключовими категоріями:

* трудовими ресурсами;

* робочою силою;

* трудовим потенціалом.

Трудові ресурси - це економічно активне, працездатне населення, тобто частина населення країни (регіону), що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання (освіту) для роботи у виробничій сфері[4] .

Термін "трудові ресурси" зазвичай використовується для характеристики робітників підприємства як один з елементів ресурсного потенціалу підприємства.

Використовуючи термін "кадри", найчастіше мають на увазі працюючих спеціалістів і кваліфікованих працівників, які постійно працюють на даному підприємстві.

Найбільш універсальним і узагальнюючим є термін "персонал". До персоналу відносять всіх робітників, які виконують виробничі операції, та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці[2].

Робоча сила - здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і інтелектуальних здібностей людини, необхідних для здійснення трудових процесів.

Трудовий потенціал -- наявні або очікувані кількісні та якісні трудові фактори, якими володіє суспільство (національна економіка, регіон). Кількісно трудовий потенціал вимірюється кількістю економічно активного, працездатного населення (кількістю трудових ресурсів). Якісно трудовий потенціал визначається професійно-освітнім рівнем трудових ресурсів чи іншими характеристиками, що дають змогу оцінити їх здатність до виконання роботи (виробництва певної кількості матеріальних і духовних благ)[4].

1.2 Фінансові ресурси

Фінансові ресурси -- це сума грошових доходів та надходжень, що знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання та призначаються для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат з розширеного відтворення та економічного стимулювання робітників.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається у момент створення підприємства, коли утворюється статутний фонд. Його джерелом, залежно від організаційно-правових форм підприємства, виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, бюджетні кошти, кошти юридичних та фізичних осіб.

Далі, у процесі функціонування підприємства, основним джерелом фінансових ресурсів виступають грошові доходи та находження у вигляді прибутку та амортизаційних відрахувань, цільові надходження та ін. Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за рахунок продажу цінних паперів та кредитів.

Крім власних фінансових ресурсів у діяльності підприємства широко використовуються позикові та залучені кошти.

До позикових коштів відносяться довгострокові (на термін не більше одного року) та короткострокові кредити банків, а також довгострокові та короткострокові позики (крім банківських).

Залучення коштів -- це кошти інших підприємств, які тимчасово знаходяться в обороті даного підприємства у зв'язку з існуючою системою розрахунків, або її порушенням (кредиторська заборгованість постачальникам, заборгованість фінансовим органам по платежах, іншим кредиторам, доходи майбутніх періодів та ін.)[5].

1.3 Сутність матеріальних ресурсів

Для здійснення виробничого процесу підприємство повинно мати не тільки основні, але й оборотні засоби, які забезпечують неперервність процесу виробництва й обігу. [3]

Оборотний капітал складається з двох частин - оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди у своїй речовій формі утворюють предмети праці. Вони змінюють свою натуральну форму і фізико-хімічні властивості. Оборотні фонди циркулюють у сфері виготовлення продукції цілком споживаються, отже цілком переносять свою вартість на створений продукт. [4]

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються в готову продукцію, становлячи її матеріальну основу, або сприяють її створенню. [6]

У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяються на:

виробничі запаси;

незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення;

витрати майбутніх періодів. [6]

Виробничі запаси - це ті матеріальні ресурси, які поступили на підприємство, і призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва і адміністративних потреб. [3]

До матеріальних ресурсів підприємства відноситься:

сировина для перетворення в матеріали, вимагає затрат живої сили;

основні матеріали - в результаті певної обробки перетворюються в готові вироби (продукти);

допоміжні матеріали безпосередньо не входять в готову продукцію, але беруть участь в її створенні або наданні їй певних властивостей;

куповані напівфабрикати за своєю основою це матеріали, які пройшли попередню обробку, але вимагають певного доопрацювання для перетворення їх в готові вироби;

комплектуючі вироби - кінцева продукція, яка отримана з інших підприємств і використовується на стадії складання готової продукції;

паливо;

тара призначена для упаковки готової продукції;

запасні частини для ремонту машин і обладнання;

малоцінні та швидкозношувані інструменти, оснащення, господарський інвентар, що використовується не більше року або нормального операційного циклу. [3]

1.4 Поняття природних факторів

Природний фактор - будь-який фактор (предмет чи явище), що діє поза участю людини чи пов'язаний з її біологічною сутністю; тобто безпосередня дія природного середовища, яка в певних межах може змінюватися, але цілком не знімається дією соціальних факторів, враховуючи техногенний вплив.

До 80-х років XX ст. традиційним підходом до класифікації природних факторів був їх розподіл на природні ресурси і природні умови.

Основним критерієм подібної класифікації була економічна роль природних факторів у суспільному виробництві. Природними ресурсами вважалися ті природні фактори, що використовувалися в суспільному виробництві, а природними умовами вважалися ті, які мають істотне значення для життя і діяльності людини, але безпосередньо в суспільному виробництві не використовуються.

Принципово новий підхід до класифікації природних ресурсів запропонував Н.Ф. Реймерс (1994). Його концепція являє собою комбінацію функціональної та екологічної класифікацій і випливає з концепції інтегрального ресурсу, що розглядається як системне утворення, яке експлуатується різними господарськими галузями і підтримує життя на Землі. Варто звернути увагу на той факт, що до складу ресурсів Н.Ф. Реймерсом також віднесені різні види порушення (забруднення) середовища.

В економічній системі природні ресурси можуть виступати в ролі таких елементів: джерел сировини або енергії; засобів виробництва; предметів праці; споживчих товарів. Діяльність будь-якого підприємства прямо чи побічно пов'язана з відтворенням або споживанням природних факторів. Таким чином, будь-які зв'язки підприємств з природою мають економічний характер. Вони пов'язані або з витратами на відтворення природних факторів, або з одержанням вигоди від використання природних благ. Відповідно порушення якості природи пов'язане зі збільшенням витрат підприємства або зі знижуванням отриманих вигод (економічними збитками)[4].

1.5 Інформація

Інформація є однією з найбільш складних природничонаукових і філософських категорій. Фактично до осмислення її як фундаментальної природної сутності людство прийшло тільки у середині XX століття. До цього термін «інформація» вживався тільки стосовно процесів, що відбуваються в суспільстві.

Перш ніж сформулювати визначення інформації, позначимо її принципові властивості.

Перше. Інформація - це те, що визначає (ідентифікує) ознаки предметів і явищ у просторі і часі.

Друге. За допомогою чого створюються просторово-часові відмітні ознаки об'єктів (предметів, процесів, явищ) у природі? За допомогою різниці в наборі ступенів свободи у різних об'єктах (системах), тобто їх можливості змінювати свій стан або реалізовувати свої можливості здійснювати різні форми руху. Ступені свободи, або обмеження, і є тим, що в поєднанні з абсолютною потенцією до руху формує такі природні сутності, як матерія, простір, час, закони природи.

Третє. Інформація нематеріальна. її не можна віднести до категорії об'єктивної реальності. У цьому плані вона, швидше, могла б бути названа «віртуальною», тобто можливою реальністю. Інформація - це те, що не є матерією, але формує матеріальні сутності об'єктивної реальності: предмети і явища природи.

Четверте. Хоча інформація нематеріальна, вона не може проявитися без матеріальної сутності, яка є носієм пам'яті, тобто засобом фіксації, накопичення і відтворення інформації.

Отже, інформація - це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які виявляються в просторі і часі.

Саме цю природну реальність намагаються передати люди у своїх повідомленнях і сприймають об'єкти матеріального світу, відбиваючи вплив тіл і сил природи. Саме ця природна реальність формує відмінність одних явищ від інших і, отже, служить мірою різноманітності в природі. Саме ця природна реальність в своєрідною програмою розвитку природних і суспільних процесів. І саме цю природну реальність намагаються осягнути люди, щоб внести усвідомленість і доцільність у цей розвиток[4].

1.6 Сутність основних виробничих фондів підприємства

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди - це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди[5].

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.

Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції(рис.1.1)[4].

Згідно з тим, яку роль відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.

До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне розташування підприємства.

Поліпшення структури основних фондів досягається за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізації та автоматизації виробництва; правильного розроблення проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації невикористовуваного устаткування[6].

Основний капітал = необоротні активи

Основні засоби довгострокового використання		Основні засоби короткострокового використання (інші необоротні матеріальні активи)		Нематеріальні активи		Фінансові інвестування
1. Земельні ділянки 2. Капітальні витрати на поліпшення земель 3. Будівлі, споруди, передавальні пристрої 4. Машини та обладнання 5. Транспортні засоби 6.Інструменти, прилади та інвентар 7. Робоча і продуктивна худоба 8. Багаторічні насадження 9. Інші основні засоби		1. Бібліотечні фонди 2. Малоцінні необоротні матеріальні активи 3. Тимчасові (нетитульні) споруди 4. Природні ресурси 5. Інвентарна тара 6. Предмети прокату 7. Інші необоротні активи		1. Права користування природними ресурсами 2. Права користування майном 3. Права на знаки для товарів та послуг 4. Права на об'єкти промислової власності 5. Авторські та суміжні з ними права 6. Гудвіл 7. Інші нематеріальні активи		1.Незавершені довгострокові інвестиції 2.Довгострокові інвестиції в інші підприємства, акції, облігації 3.Довгострокові позики 4. Вартість майна, переданого на правах фінансового лізингу 5.Довгострокова дебіторська заборгованість

Рис. 1.1 Склад основного капіталу (необоротних активів)

2. Аналіз забезпеченості підприємства основними засобами та їх використання

2.1 Аналіз наявності стану, структури і динаміки руху основних засобів підприємства

У період переходу до ринкових відносин в умовах конкурентної боротьби між товаровиробниками підвищенню ефективного використання основних фондів повинна приділятися особлива увага, оскільки від раціонального використання основних фондів залежать усі техніко-економічні показники: випуск продукції, її собівартість, продуктивність праці, прибуток, рентабельність, фінансовий стан.

Саме тому кожне підприємство повинно постійно вишукувати резерви підвищення ефективності використання основних фонді. Виявити ці резерви та контролювати виконання заходів щодо їх мобілізації і використання можна лише з допомогою глибокого системного економічного аналізу.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичною або моральною зношеністю[7].

Основні фонди поділяються на:

виробничі;

невиробничі.

Виробничі основні фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства.

Невиробничі - це фонди невиробничої сфери (житлові будинки, об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства)[6].

З урахуванням специфіки виробничого призначення основні фонди поділяються на такі групи:

Будівлі і споруди.

Передавальні пристрої.

Машини й устаткування, у тому числі: робочі машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби.

Виробничий і господарський інвентар.

Інші основні фонди[4]

Завданнями аналізу стану та ефективності використання основних фондів є:

Визначити забезпеченість підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, відповідність їх складу, структури та технічного рівня виробничій потребі;

Оцінити технічний стан і віковий склад основних фондів, зокрема їх активної частини;

Визначити ступінь ефективності використання основних фондів за узагальнюючими показниками та вплив факторів на зміну цих показників;

Проаналізувати ефективність використання наявного парку устаткування за часом і за потужністю, виявити їх вплив на випуск продукції;

Виявити резерви підвищення фондовіддачі та шляхи їх мобілізації, збільшення обсягу продукції та прибутку за рахунок поліпшення використання основних фондів[8].

Для аналізу використовують:

план економічного та соціального розвитку підприємства;

план технічного розвитку;

ф. № 1 «Баланс підприємства»;

ф. № 3 «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства»;

ф. № 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів»;

ф. № БП «Баланс виробничої потужності»;

ф. № 2КБ «Звіт про введення в дію об'єктів основних фондів і використання капіталовкладень»;

дані про наявність невстановленого та зайвого устаткування;

матеріали інвентаризації основних засобів;

матеріали відділів головного механіка, головного енергетика, головного технолога та інші джерела інформації;

технічна документація на обладнання;

технологічні карти виробництва;

розрахунки виробничої потужності[9].

Аналіз наявності стану, структури, динаміки руху основних засобів проводиться в порівняльних періодах за рік, з метою виявлення змін, які відбулися по основних засобах. При цьому особлива увага звертається на їх активну частину.

До активної частини основних фондів, як правило, відносин, машини й устаткування (силові і робочі машини та устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування, обчислювальну техніку, яка використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами, інші машини й устаткування), а також транспортні засоби. До пасивної частини будівлі і споруди. Але в таких галузях, як нафтовидобувна, газова, електроенергетична, споруди включають до активної частини[10].

За ознакою участі в процесі виробництва все устаткування підприємства доцільно згрупувати в такі групи:

наявне;

встановлене;

невстановлене.

До наявного відносять усе устаткування, незалежно від того, де воно перебуває.

До встановленого - призначене до роботи за планом, фактично працююче (діюче) і непрацююче (яке простоює), тобто змонтоване і підготовлене до роботи устаткування, а також устаткування, яке не працює, оскільки воно перебуває в резерві, на консервації, ремонті і модернізації.

До невстановленого відносять устаткування, яке підлягає установці (зберігається на складі, перебуває в монтажу, змонтоване, але не здане в експлуатацію) і надлишкове устаткування (зайве устаткування та непридатне, яке підлягає списанню)[11].

Для оцінки повноти використання устаткування визначають коефіцієнт використання наявного устаткування та коефіцієнт використання встановленого устаткування.

Для проведення аналізу динаміки руху і використання основних засобів підприємства в порівняльних періодах аналізуються показники, які класифікуються за ознаками:

Показники, які характеризують динаміку руху основних засобів:

Коефіцієнт оновлення (Кон) ) відображає інтенсивність оновлення основних фондів і обчислюється за формулою:

, (2.1)

де Фпост - вартість основних фондів, що надійшли за відповідний період;

Фкін.р - вартість основних фондів на кінець року.

Коефіцієнт уведення (Кув) обчислюють як відношення уведених в дію основних фондів до вартості фондів на кінець відповідного періоду:

, (2.2)

де Фувед. - вартість уведених у дію основних фондів.

Для повнішого аналізу доцільно порівняти коефіцієнт оновлення за активною частиною з коефіцієнтом оновлення за всіма основними фондами (промислово-виробничими) і вивчити, за рахунок якої саме частини основних фондів більшою мірою відбувається її оновлення. Якщо одержимо вищий коефіцієнт оновлення за активною частиною, то це дає підставу для висновку, що оновлення основних фондів здійснюється саме за рахунок активної частини і при всіх інших умовах позитивно впливає на показник фондовіддачі.

Процес оновлення основних фондів передбачає вивчення характеру їх вибуття. Оцінку вибуття основних фондів проводять за коефіцієнтом вибуття (Квиб), який характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних фондів з виробництва й обчислюється як відношення вартості вибулих за звітний період основних фондів (Фвиб.) до вартості фондів на початок цього ж періоду (Фпоч.р..):

. (2.3)

Як і коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття обчислюють за всіма основними фондами, промислово-виробничими, активною їх частиною, окремими групами промислово-виробничих фондів та основними видами устаткування. Розрахунок цих коефіцієнтів можна проводити як за всіма основними фондами, так і окремо за ліквідованими (Флікв.). Відношення ліквідованих основних фондів до основних фондів на початок року називають коефіцієнтом ліквідності (Клікв.)

. (2.4)

У ході аналізу процеси оновлення та вибуття основних фондів повинні бути взаємно оцінені. Для цього вивчають коефіцієнт приросту (Кпр.) основних фондів.

Цей коефіцієнт характеризує рівень приросту основних фондів (окремих їх груп) за відповідний період і обчислюється як відношення вартості приросту основних фондів (Фувед.-Фвиб.) до їх вартості на початок періоду:

. (2.5)

Усі вищеназвані коефіцієнти необхідно розглядати у взаємозв'язку, у динаміці за кілька років.

Показники, які характеризують технічний стан основних засобів:

Коефіцієнт зношеності (Кзн)визначається як відношення суми зношеності (Зн) за відповідний період до початкової вартості цих же основних фондів (Фп):

. (2.6)

Цей коефіцієнт показує міру зношеності основних фондів, що перебувають в експлуатації, тобто ту частину вартості фондів, яка перенесена на новостворений продукт.

Коефіцієнт придатності (Кпр) обчислюється як відношення залишкової вартості основних фондів (Фз) до їх початкової вартості (Фп):

(2.7)

Коефіцієнт зношення і коефіцієнт придатності рекомендують вивчати на початок і кінець звітного періоду. Що менша величина коефіцієнта зношеності і більша величина коефіцієнта придатності, то кращий технічний стан основних фондів[12].

Слід мати на увазі, що економічна зношеність основних фондів, обчислена за нормами амортизації, не відповідає їх фізичній та моральній зношеності. Тому наведені показники зношеності лише відносно характеризують ступінь зношеності.

Для більш глибокого дослідження та розробки заходів з підвищення ефективності використання основних фондів необхідно вивчити віковий склад різних видів устаткування. Він характеризує технічний рівень основних фондів і ступінь їх моральної зношеності, дає можливість визначити придатне устаткування, устаткування, яке потребує капітального ремонту, непридатне устаткування та устаткування, що належить списати. Для аналізу все діюче устаткування групують за видами, а всередині кожного виду - за тривалістю його використання. Оцінюючи віковий склад різних видів устаткування, виходять з того, що строк сім (у деяких галузях -- десять) років є найоптимальнішим для заміни діючого устаткування. У ході аналізу визначають питому вагу устаткування за віковими групами до п'яти років, від 5 до 10 років, від 10 до 20 років, понад 20 років, порівнюють діючі строки експлуатації з нормативними. Окрім того, виявляють устаткування, використання якого не може забезпечити належного рівня фондовіддачі[13].

Оскільки технічний стан основних фондів залежить від їх своєчасного та якісного ремонту, то необхідно вивчити, як виконується план ремонту за термінами, якістю ремонтних робіт, причини відхилень (брак запчастин, кваліфікованих кадрів, перевищення кошторису і т. д.). Таке дослідження доцільно провести за конкретними видами устаткування.

В умовах переходу до ринкової економіки особливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проведення першого капітального ремонту в більшості випадків економічно вигідніше, ніж придбання нового устаткування, але наступні капітальні ремонти коштують значно дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: перший - капітальний ремонт фізично спрацьованої машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; другий - заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову[14].

2.2 Аналіз використання основних виробничих фондів

Розглянемо використання основних засобів на підприємстві.

Показники, які характеризують використання основних засобів:

Фондоозброєність - це відношення середньорічної вартості промислово-виробничих фондів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну. Технічна озброєність працівників визначається відношенням вартості виробничого устаткування до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну. В ході аналізу зіставляють темпи зростання технічної озброєності праці з темпами зростання продуктивності праці. Позитивної оцінки заслуговує випередження темпів зростання продуктивності праці.

В умовах економічної кризи значно скоротились обсяги виробництва багатьох підприємств. Це призвело до створення залишків неефективних основних фондів. їх наявність негативно впливає па фінансові результати діяльності.

Для того, щоб виявити розмір зайвих основних фондів, необхідно вивчити потребу в них на початок планового періоду і на довгострокову перспективу, оцінити показники їх використання за умов розширення видів діяльності, перепрофілювання, збільшення обсягів виробництва. За результатами аналізу розробляють заходи щодо поліпшення використання зовсім не використовуваних або частково використовуваних основних засобів шляхом сумісної діяльності з іншими суб'єктами господарювання, підприємцями або використання для організації інших видів діяльності, здачі в оренду або, при необхідності, шляхом їх реалізації[11].

Заключним етапом аналізу використання основних фондів є розрахунок резервів збільшення випуску продукції. Серед таких резервів виділяють: введення в дію невстановленого обладнання, заміну і модернізацію обладнання, скорочення цілоденних та внутрішньозмінних простоїв, підвищення коефіцієнта змінності та інтенсивності використання обладнання.

Резерви збільшення випуску продукції у результаті введення в дію нового обладнання визначаються шляхом множення додаткової кількості обладнання на фактичний середньорічний його виробіток.

Резерви за рахунок скорочення простоїв розраховують шляхом множення відповідної кількості часу на кількість одиниць обладнання і на фактичний середній його виробіток за одиницю часу.

Підрахунок резервів збільшення випуску продукції за рахунок підвищення коефіцієнта змінності (тобто у результаті кращої організації виробництва) здійснюють шляхом множення його приросту на можливу кількість днів роботи всього парку обладнання і на фактичний змінний виробіток.

Щоб визначити резерви збільшення випуску продукції в результаті підвищення середньогодинного виробітку обладнання, необхідно спочатку з'ясувати можливості зростання виробітку за рахунок модернізації, більш інтенсивного використання техніки, впровадження заходів НТП. Отримані результати множать на можливу кількість годин роботи обладнання та на кількість одиниць обладнання[14].

2.3 Аналіз узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів

Ринкові відносини, конкуренція - як ланка ринкового механізму - вимагають від усіх суб'єктів господарювання підвищення економічної ефективності використання всіх видів ресурсів, зокрема основних фондів.

Ефективність використання основних виробничих фондів характеризується низкою показників, які поділяються на узагальнюючі та часткові. Узагальнюючі показники використання основних фондів залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. До них належать фондовіддача, фондомісткість та рентабельність[12].

Фондовіддача (випуск продукції на 1 грн. основних фондів) по підприємству чи галузі визначається відношенням товарної, валової, реалізованої або чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Показник фондовіддачі (Фв) розраховується за формулою:

; (2.8)

де ТП - обсяг товарної (валової) продукції підприємства за звітний період;

СВОВФ - середньорічна вартість основних виробничих фондів за цей же період.

Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називається фондомісткістю (Фм) і характеризує собою величину основних виробничих фондів (за вартістю), яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається:

. (2.9)

При визначенні фондовіддачі і фондомісткості обсяг продукції обчислюється у вартісних, натуральних та умовних вимірниках. Основні виробничі фонди визначаються відповідно до вартості, зайнятої площі або в інших вимірниках.

Розраховуючи фондовіддачу на основі вартісних показників, слід привести всі вихідні дані до порівнюваного вигляду. Обсяг продукції необхідно скоригувати на зміну оптових цін та структурні зрушення, а вартість основних фондів -- на їх переоцінку.

На зміну рівня вартісного показника фодовіддачі впливає ряд чинників різного рівня:

чинники 1-го рівня - зміна частки активної частини фондів у їх загальній сумі та зміна фондовіддачі активної частини фондів;

чинники 2-го рівня - зміна структури, часу роботи та середнього динного виробітку технологічного обладнання;

чинники 3-го рівня - зміна обладнання та його модернізація[6].

Рентабельність основних виробничих фондів (Росн.ф.) -- це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних фондів:

, (2.10)

де П - балансовий прибуток за звітний період.

Цей показник показує, скільки прибутку отримало підприємство в розрахунку на 1 гривню основних виробничих фондів.

Аналіз узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів проводиться методом порівняння фактичного їх рівня за звітний період з аналогічними показниками минулих періодів (плановими показниками), вивчається динаміка за кілька років, рівень виконання плану, виявляється вплив факторів на відхилення з фондовіддачі, резерви підвищення ефективності використання основних виробничих фондів і вплив зміни вартості фондів та ефективності їх використання на відхилення за обсягом продукції.

Щоб виявити резерви підвищення ефективності використання основних фондів, доцільно показники фондовіддачі, фондомісткості та рентабельності аналізованого підприємства порівняти з аналогічними показниками однотипних підприємств галузі.

Для більш повного аналізу показники ефективності використання основних фондів визначають по всіх основних фондах, фондах виробничого призначення, активній їх частині.

Між показниками ефективності використання виробничих фондів та їх активної частини існує зв'язок:

ФВ=ПВа*Фва, (2.11)

де ФВ - фондовіддача основних виробничих фондів;

ПВа - питома вага активної частини виробничих фондів;

Фва - фондовіддача активної частини виробничих фондів.

Вихідні дані для обчислення показників ефективності використання основних фондів необхідно привести до порівнянного вигляду: обсяг продукції коригують на зміну цін на продукцію, а вартість основних фондів -- на їх переоцінку.

Дані про обсяг продукції (валової, товарної) беруть з форми № 1-П «Звіт підприємства по продукції».

Середньорічна вартість основних виробничих фондів (СВОВФ) обчислюється за формулою:

, (2.12)

де ВОВФпоч. - вартість основних виробничих фондів на початок року;

ВОВФувед. - вартість уведених протягом року основних виробничих фондів;

Чувед. - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть уведені основні фонди;

ВОВФвив. - вартість виведених із експлуатації основних фондів протягом року;

Чвив. - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів може бути обчислена і за середньоарифметичною: [15]

. (2.13)

Для більш детальної характеристики ефективності використання основних фондів та виявлення резервів доцільно проаналізувати часткові показники, які характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, наприклад, часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень використання його в часі і визначається за кожною групою однотипного устаткування за формулою:

, (2.14)

де Чф - фактична кількість відпрацьованих машино-годин;

Чп - планова кількість відпрацьованих машино-годин[4].

Екстенсивне використання устаткування характеризується також і коефіцієнтом змінності (Кзм), який визначається як відношення відпрацьованих машино-змін за добі, тобто кількості одиниць устаткування, яке працювало в першу, другу та третю зміни (Мзм), до загальної кількості встановленого устаткування(Увст.), включаючи резервне устаткування та устаткування, яке в плановому ремонті:

. (2.15)

Що вищий коефіцієнт змінності, то довше устаткування працює і більше випускається продукції, тобто підвищення коефіцієнта змінності прямо пропорційне збільшенню випуску продукції.

Фактичний коефіцієнт змінності порівнюється з нормативним рівнем, визначається, на скільки збільшився випуск продукції при доведенні коефіцієнта змінності до нормативу.

Підвищення коефіцієнта змінності забезпечує значний економічний ефект, оскільки при тих же капітальних вкладеннях збільшується випуск продукції на кожну одиницю устаткування, тобто підвищується фондовіддача.

У ході аналізу вивчають причини відхилень фактичного коефіцієнта змінності від нормативного значення. Основними причинами зниження коефіцієнта змінності є недоліки в організації виробництва, не поєднання потужностей окремих виробничих дільниць і груп устаткування, неукомплектованість робітниками, особливо робітниками - верстатниками, несправність устаткування і тривалий незапланований ремонт, недоліки матеріально-технічного постачання (брак вузлів, деталей, інструментів).

Рівень використання машин та обладнання за продуктивністю чи потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання (Кінт):

, (2.16)

де СВф - фактичний випуск продукції за одну машино-годину;

СВп - плановий випуск продукції за одну машино-годину.

Даний коефіцієнт можна визначати, використовуючи показники потужності - фактичної та технічно обґрунтованої.

Кожен з вищенаведених показників не дає комплексної характеристики рівня використання устаткування. Щоб виявити можливості збільшення випуску продукції, розглянуті показники використання устаткування за кількістю, часом та інтенсивністю необхідно звести до єдиного показника, яким є коефіцієнт інтегрального навантаження. Його визначають шляхом множення коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного використання устаткування[16].

3. Методика розрахунку основних показників, які характеризують основні виробничі фонди на ВАТ «Склоприлад»

Аналіз забезпеченості підприємства основними фондами буде проведено на прикладі ВАТ «Склоприлад», яке займається виробництвом приладів контролю і регулювання.

Аналіз розпочинають, як правило, з оцінки змін у наявності основних фондів на кінець звітного періоду порівняно з початком та визначення темпів зростання. Для цього за даними ф. № 11-ОФ «Звіт про наявність та рух основних фондів» доцільно скласти аналітичну таблицю (Таблиця 3.1)

Таблиця 3.1 Аналіз змін у наявності основних фондів та їх динаміки (тис. грн)

Основні фонди	Наявність на початок року	Надійшло за рік	Вибуло за рік	Наявність на кінець року	Зміна за рік (+,-)	Темпи зростання, %
		усього	У тому числі введено в дію	усього	У тому числі ліквідовано
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1. Промислово-виробничі основні фонди	3718	709	518	381	62	4046	+328	108,8
Активна частина промислово-виробничих основних фондів	2493	639	483	316	37	2816	+323	113,0
1. Виробничі основні фонди інших галузей	54	42	42	69	69	27	-27	50
3. Невиробничі основні фонди	315	-	-	-	-	315	-	100,0
Усього	4087	751	560	450	131	4388	+301	107,4

Як свідчать дані таблиці, основні фонди на кінець року збільшились на 301 тис. грн., або на 7,4% у тому числі промислово-виробничі фонди - на 328 тис. грн., що становить 8,8%, виробничі основні фонди інших галузей зменшились на 27 тис. грн., невиробничі основні фонди залишились без змін.

Кожне підприємство повинно намагатися створювати оптимальну структуру основних фондів, постійно поліпшувати її за рахунок оновлення та модернізації устаткування, зменшення частки зайвого малоефективного устаткування, підвищення рівня автоматизації і механізації, спеціалізації і кооперування.

Аналіз змін структури основних фондів проводиться методом порівняння питомої ваги кожної групи основних фондів до їх загальної вартості на кінець звітного періоду з аналогічними показниками на початок періоду (Табл. 3.2).

Наведені дані показують, що найбільшу питому вагу в складі основних фондів становлять промислово-виробничі основні фонди, тобто ті фонди, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: питома вага цих фондів збільшилась на 1,2 % і на кінець року становить 92,2 %. Частка виробничих основних фондів інших галузей і невиробничих основних фондів зменшилась, відповідно на 0,7 і 0,5 %.

Особливу увагу слід приділити дослідженню й оцінці активної частини основних промислово-виробничих фондів, оскільки саме ці фонди характеризують виробничі можливості підприємства.

У нашому прикладі до активної частини основних фондів віднесені всі промислово-виробничі фонди, за винятком будівель і споруд.

Таблиця 3.2 Аналіз змін у складі та структурі основних фондів

Основні фонди	На початок року	На кінець року	Зміна за рік (+, -)
	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %	сума, тис. грн.	питома вага, %
1.Промислово-виробничі основні фонди	3718	91,0	4046	92,2	+328	+1,2
2. Виробничі основні фонди інших галузей	54	1,3	27	0,6	-27	-0,7
3. Невиробничі основні фонди	315	7,7	315	7,2	-	-0,5
Усього основних фондів	4087	100	4388	100	+301	-

Оцінку зміни питомої ваги активної частини промислово-виробничих основних фондів у загальній їх вартості можна дати за даними аналітичної Табл. 3.3.

Як видно з таблиці, питома вага активної частини промислово-виробничих основних фондів на кінець року становила 69,6 %, що на 2,5 % більше порівняно з початком року. Зростання питомої ваги активної частини промислово-виробничих основних фондів вважається прогресивною тенденцією, тому що цей чинник позитивно впливає на підвищення ефективності використання фондів, збільшення виробничої потужності.

Таблиця 3.3 Аналіз зміни питомої ваги активної частини промислово - виробничих основних фондів

Основні фонди	На початок року	На кінець року	Відхилення
Промислово-виробничі основні фонди (тис. грн.)	3718	4046	+328
У т.ч. активна частина промислово - виробничих основних фондів	2493	2816	+323
Питома вага активної частини промислово-виробничих основних фондів (%)	67,1	69,6	+2,5

Оскільки найбільш активною частиною основних фондів є устаткування, то в ході аналізу необхідно встановити кількісну забезпеченість підприємства та його структурних підрозділів машинами та устаткуванням, визначити їх технічний рівень, відповідність світовим зразкам. За даними статистичної звітності про роботу устаткування, нормативних документів, матеріалів вибіркових спостережеш, обчислимо коефіцієнт використання наявного устаткування та коефіцієнт використання встановленого устаткування. За даними таблиці можна зробити висновок, що на підприємстві - 72 одиниці устаткування, або 5,2% , не встановлено (перебувають на складі, у монтажу). Це на 1 % менше від запланованого рівня (за планом 6,2%) . Із наявного устаткування встановлено 94,78 % при плані 93,84%, а із встановленого діюче устаткування становить 97,32% при плані 96,37%. Кількість невстановленого устаткування зменшилась на 13 одиниць.

Таблиця 3.4 Аналіз повноти використання устаткування

Показники	За планом	Фактично	Відхилення від плану
1.Наявне устаткування (одиниць)	1380	1380	-
1.1. встановлене	1295	1308	+13
1.1.1. діюче	1248	1273	+25
1.1.2. недіюче	47	35	-12
1.2. невстановлене	85	72	-13
Коефіцієнт використання наявного устаткування: по встановленому (ряд.1.1:ряд.1) по діючому (ряд. 1.1.1:ряд.1)	0,9384 0,9043	0,9478 0,9225	+0,0094 +0,0182
Коефіцієнт використання встановленого устаткування (ряд.1.1.1:ряд.1.1)	0,9637	0,9732	+0,0095

Скорочення кількості невстановленого устаткування підвищує темпи нарощування виробничих потужностей, сприяє кращому використанню основних засобів. Тому необхідне наближення показників, які характеризують кількість наявного, встановленого та діючого устаткування.

Ступінь оновлення, уведення, вибуття та ліквідності характеризується даними таблиці 3.5

Таблиця 3.5 Аналіз оновлення, уведення, вибуття, ліквідності та приросту основних фондів

Коефіцієнти	Розрахунок	Рівень коефіцієнта
Оновлення промислово-виробничих основних фондів	709:4046	0,175
у т.ч. - активної частини	639:2816	0,227
2. Уведення промислово-виробничих основних фондів	518:4046	0,128
у т.ч. - активної частини	483:2816	0,172
3. Вибуття промислово-виробничих основних фондів	381:3718	0,102
у т.ч. - активної частини	316:2493	0,127
4. Ліквідності промислово-виробничих основних фондів	62:3718	0,017
у т.ч. - активної частини	37:2493	0,015
5. Приросту промислово-виробничих основних фондів	(518-381):3718	0,037
у т.ч. - активної частини	(483-316):2493	0,067

Як свідчать дані таблиці, коефіцієнт оновлення промислово-виробничих основних фондів (0,175) випереджає коефіцієнт їх вибуття (0,102). Це свідчить про те, що оновлення основних фондів на підприємстві відбувається в основному за рахунок придбання нових фондів, а не зміни старих, зношених, що призводить до накопичення застарілого обладнання і стримує зростання економічної ефективності основних фондів.

Окрім того, коефіцієнт оновлення активної частини промислово-виробничих основних фондів (0,227) вищий за коефіцієнт оновлення всіх основних промислово-виробничих фондів (0,175), що позитивно впливає на фондовіддачу. Коефіцієнт уведення активної частини промислово-виробничих фондів (0,172) також перевищує коефіцієнт уведення промислово-виробничих основних фондів (0,128), що заслуговує позитивної оцінки. Аналогічний висновок можна зробити і за показниками ліквідності та приросту основних фондів (коефіцієнт ліквідності активної частини нижчий на 0,02, а коефіцієнт приросту вищий на 0,30).

Таблиця 3.6 Аналіз змін технічного стану основних фондів

Показники	На початок року	На кінець року	Відхилення (+,-)
1. Початкова вартість основних фондів (тис. грн.)	4087	4388	+301
2. Зношеність основних фондів (тис. грн.)	844	896	+52
3. Залишкова вартість основних фондів (тис. грн.)	3243	3492	+249
4. Коефіцієнт зношеності	0,21	0,20	-0,01
5. Коефіцієнт придатності	0,79	0,80	+0,01

Початкова вартість основних фондів збільшилась на 301 тис. грн., а сума зношеності - на 52 тис. грн. Це сприяло зменшенню зношеності (підвищенню ступеня придатності) основних фондів на 0,01.

Як свідчать дані Табл. 3.7, у звітному році ефективність використання основних виробничих фондів, у тому числі їх активної частини, зросла: на кожну гривню вартості основних виробничих фондів випуск продукції збільшився на 14,84 коп., у тому числі на кожну гривню активної частини основних виробничих фондів - на 7,73 коп. Фондомісткість основних виробничих фондів та їх активної частини зменшилась, що також свідчить про підвищення ефективності використання фондів.

Таблиця 3.7 Аналіз показників ефективності використання основних виробничих фондів

Показники	Минулий рік	Звітний рік	Відхилення
Товарна продукція у порівнянних	25074	26749	+1675
Середньорічна вартість (тис. грн.):
- основних виробничих фондів	3719	3882	+163
- активної частини основних виробничих фондів	2508	2655	+147
Питома вага активної частини основних фондів	0,6744	0,6839	+0,0095
Фондовіддача (грн):
- основних виробничих фондів	6,7421	6,8905	+0,1484
- активної частини основних виробничих фондів	9,9976	10,0749	+0,0773
Фондомісткість (грн.)
- основних виробничих фондів	0,1483	0,1451	-0,0003
- активної частини основних виробничих фондів	01000	0,0993	-0,0007

Отже, фондовіддача основних виробничих фондів збільшилась на 14,8 коп., у тому числі за рахунок збільшення питомої ваги активної їх частини - на 9,5 коп., і за рахунок підвищення ефективності використання активної частини фондів - на 5,3 коп.

Аналіз передбачає вивчення впливу зміни фондовіддачі і вартості основних виробничих фондів на відхилення за обсягом товарної продукції. Вплив зміни цих факторів можна обчислити методом абсолютних різниць.

Вплив зміни вартості основних виробничих фондів:

+163 x 6,7421 =+1099,0.

Вплив зміни фондовіддачі основних виробничих фондів:

+0,1484x3882 = +576,0.

Таким чином, випуск товарної продукції збільшився на 1099 тис гри. за рахунок збільшення вартості основних виробничих фондів і на 576,0 тис. гри. - за рахунок ефективнішого їх використання.

За даними таблиці 3.8 обчислюємо коефіцієнт інтенсивного використання устаткування (відношення фактичного випуску продукції за 1 машино-годину до планового) - 11,7 та екстенсивного використання (відношення фактичної кількості відпрацьованих машино-годин до планової) - 0,91

Таблиця 3.8 Визначення та оцінка впливу факторів екстенсивного та інтенсивного використання устаткування на відхилення за обсягом ...