Державне управління науково-технічним прогресом: економічні аспекти

політико-ідеологічна - використання даних системи ППБ для обґрунтування бюджетних асигнувань і підготовки президентської доповіді або доповіді Уряду у Верховній Раді України при розгляді проекту бюджету.

Таким чином, формування й реалізацію стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України доцільно здійснювати програмно-цільовим методом при системному підході до організації, міжвідомчої координації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними та виробничими процесами в тісному взаємозв'язку з економічними процесами на базі системи ППБ.

4. Основи створення комплексної системи організації управління, формування й реалізації єдиної Державної науково-технічної та промислової політики України

Основні напрями формування національної політики України в галузі науково-технічного та промислового розвитку на базі системи ППБ, що передбачають такі підходи й механізми організації, міжвідомчої координації й управління, за яких у нерозривній єдності та взаємозв'язку розглядається комплекс заходів від аналізу й оцінок факторів, що визначають взаємозв'язок між наукою, технікою, технологією й наукоємним виробництвом з одного боку та критично важливими для національної безпеки проблемами й стратегічними цілями держави з іншого боку. Державна науково-технічна та промислова політика розглядається як невід'ємна складова частина соціально-економічного та військово-економічного розвитку держави, спираючись на сформовані цілі, пріоритети, інтереси та потреби України.

Структурно-функціональна схема державного регулювання й управління в області науково-технічної та промислової політики, а також структурна схема формування й реалізації державної науково-технічної й промислової політики України на базі системи ППБ (системи “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”).

У роботі підкреслено, що процеси, які розвиваються в національній економіці держави, підпорядковані об'єктивним закономірностям соціального та економічного розвитку. У сучасних умовах відомі закономірності не працюють та не відповідають прогнозованим результатам, оскільки діє цілий ряд протиріч. Упроваджено, наприклад, окремі складові ринкового механізму в економіку і не відтворені пріоритети розвитку економіко-соціальних комплексів.

Це зумовило необхідність побудувати в роботі систему національної науково-технічної та промислової політики України. Створити систему будь-якого динамічного процесу неможливо без урахування: визначення об'єкту, виділення параметрів; встановлення розташування об'єкту в навколишньому середовищі; поцінування ресурсів. Тобто, у роботі була створена інформаційна модель середовища, де можливе функціонування системи.

Сучасному етапу розвитку ринкових відносин властива низка особливостей. Серед них можливо виділити нестійкість правового середовища, яке не дозволяє жорстко визначити витрати та прибуток, значний вплив суб'єктивних факторів тощо. У цьому контексті важливо мати єдину Національну програму науково-технічного та господарського розвитку України. Як зазначалось, основою такої Національної програми є розробка

Структурно-функціональна схема державного регулювання й управління в галузі науково-технічної та промислової політики України. Пріоритетних напрямів науково-технічного та господарського розвитку України на найближчі 15-20 років, інакше кажучи, - формування національного переліку “критичних технологій”. Для цього в роботі розроблена принципово нова соціальна методика, вироблені критерії. Ці критерії були дібрані таким чином, щоб виявити важливість кожного конкретного технологічного напряму, кожної конкретної технології.

До основних критеріїв відбору Національних “критичних технологій”, комплексно-цільових державних програм, цільових програм і проектів віднесено: промислова конкурентоспроможність; якість життя; національна оборона; енергетична безпека; базовість технологічних систем; значущість; пріоритетність; здатність реалізуватись; розповсюдженість; ефективність /вартість; соціальні наслідки; розміри ринків.

Запропонована група критеріїв відбору програм і проектів для державної підтримки є специфічною для України. Вони розроблені на підставі світового та вітчизняного досвіду з урахуванням особливостей сучасного економічного стану України. Ці критерії слід розподілити на дві групи. Перша з них (промислова конкурентоспроможність; якість життя; національна оборона; енергетична безпека; базовість технологічних систем) відображає вклад програми в забезпечення економічної, військової, соціальної, екологічної та інших складових національної безпеки. Інша група критеріїв носить характер обмежень і відображає реальні можливості держави щодо розвитку тих чи інших видів техніки, технологій, виробництв. Для того щоб програма була внесена в перелік Національних “критичних технологій” і отримала державну підтримку вона повинна характеризуватися достатньо високим рівнем мінімум двох показників, які складають першу групу критеріїв, а також задовольняти обмеженням, що визначає можливість її фінансування й реалізації, другої групи критеріїв.

Основним принципом при експертизі технологій є відбір таких програм, які призводять до: отримання нового комерційного продукту або процесу та зростанню національної безпеки країни; поетапного й послідовного зростання якості життя населення країни, зменшення безробіття; концентрації зусиль країни на прискорену індустріалізацію, розвиток експортних галузей промисловості. Зазначене можна віднести до критеріїв вибору “критичних технологій”. Вибрані критичні технології повинні бути представлені як єдиний інноваційний процес “наука - техніка - технологія - виробництво - споживання”. Вони є інструментом організації, міжвідомчої координації та управління науково-технічним прогресом і елементом загального підходу до індустріального планування, створення серійного виробництва нових конкурентоспроможних кінцевих видів продукції цільового й військового призначення.

У роботі наведено перелік національних критичних технологій України. Цей перелік складається з 20 позицій, починаючи з медичної техніки та закінчуючи - технологіями управління стратегічними пріоритетами.

Обґрунтовано, що при атестації нових технологій не досить орієнтуватися на висновки розробників, краще використовувати висновки незалежних експертів або міжнародні стандарти ISO серії 9000, головним завданням яких є забезпечення зростання конкурентоспроможності технологій шляхом обґрунтування гарантій якості у відповідності з потребами споживача.

У роботі теоретично узагальнено, що після складання пріоритетних технологічних напрямів-переліку Національних “критичних технологій” можна формувати державні науково-технічні програми. Принципи їх формування - це вибір, захист та розвиток національних критичних технологій. Дослідження показали, що в сучасних економічних умовах доцільно розробляти науково-технічні програми двох видів:

державні комплексні цільові науково-технічні програми створення й організації серійного виробництва продукції цивільного та військового призначення, яка є конкурентоспроможною на зовнішньому й внутрішньому ринках;

державні цільові програми з вирішення важливих науково-технічних проблем у промисловості.

Особливістю цих програм - є їх ієрархічна структура, тобто вони складаються з окремих завдань. Кожне завдання є конкретним об'єктом нової техніки в матеріальному та документальному вигляді. Після виділення всіх етапів програми необхідно прив'язати її до системи ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних).

Розроблені підходи створюють методологічну основу побудови науково-технічних програм, як балансового зв'язку “цілі - заходи - виконавці - ресурси”. У такій системі співвідношення всіх складових є динамічним. Однакові цілі можна вирішити різними заходами, виконавцями, ресурсами. У роботі розроблені типові етапи створення й організації серійного виробництва нових машин, обладнання, приладів та інших виробів машинобудування; типові етапи створення та впровадження у виробництво автоматизованих систем і розрахункових центрів; обґрунтовано, що на заключному етапі програми необхідно довести задовільну якість нових видів виробів. Основним документом, що регламентує міжнародне керівництво якості, є - “Система управління якістю продукції на базі ISO 9001”.

Життєздатність наведених науково-технічних програм повинна базуватися на своєчасному фінансуванні їх. Джерелом фінансування є державний бюджет, позабюджетні джерела, банківські кредити та - кошти підприємств.

У роботі наведена модель фінансування державних програм. Усі кошти для фінансування програм акумулюються у Державному фонді науково-технічного та господарського розвитку України. Розподіл коштів Фонду проводить Генеральний Державний замовник. Запропоновано два варіанти фінансування нових технологій- через Державного виконавця програм та Державного замовника робіт, на підставі єдиного Державного плану створення та розвитку техніки, технологій, виробництв.

Порядок використання коштів визначається договором між різними сторонами. Проект такого договору наведено в роботі.

На основі розробленої моделі фінансуванню підлягають тільки проекти, що пройшли експертизу Міжвідомчої науково-технічної Ради, яка включає різні структури, котрі залежать від особливостей галузей, наукових напрямків.

Теоретично обґрунтовано підходи до забезпечення життєздатності моделі на підставі оцінки всіх проектів за допомогою коефіцієнтів якості “R”. Інтегральний коефіцієнт якості “R” для кожного проекту (програми) визначається за результатами експертизи як технічної, так і економічної. Коефіцієнт “R” визначається як мультиплікативно-адитивна функція самостійних критеріїв критичності (національна необхідність, реалізація, екологічність, економічна ефективність). Інтервал значення коефіцієнту “R” дорівнює інтервалу від 0 до 10, для цього використана методологія числової оцінки якісних характеристик проектів (програм) на підставі обчислення показників, які можуть мати й не мати кількісного вимірювання. Це дало змогу інтегрувати різні напрямки характеристик нових технологій і упереджувати їх.

5. Принципи й основи формування єдиної Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України як інтегрованої сукупності механізмів реалізації Державної науково-технічної та промислової політики України

Форма реалізації Державної науково-технічної та промислової політики України є Національна програма науково-технічного та господарського розвитку України.

Національна програма науково-технічного та господарського розвитку України є:

фундаментом для розробки моделей, програм, планів розвитку науки, техніки, технологій, виробництв в інтересах вирішення першочергових державних проблем і завдань соціально-економічного розвитку та національної безпеки країни і маяком для завоювання та утримання міцних позицій на світовому ринку високотехнологічної продукції для створення й розвитку нових видів продукції цивільного та військового призначення; матеріалів та виробничих систем, центральним елементом загального підходу України до індустріального планування;

інструментом реалізації державної науково-технічної, промислової, експортної та фінансової політики, вибору пріоритетних напрямів науково-технічного та господарського розвитку країни, вироблення методів підвищення конкурентоспроможності технологій і продукції на світовому ринку, пріоритетного виділення ресурсів українським науково-технічним та виробничим суб'єктам у залежності від важливості, терміновості виконуваних завдань і вирішуваних проблем, а також економічної ефективності;

інструментом створення державної системи організації, міжвідомчої координації й управління науково-технічним прогресом, науково-технічними, виробничими та економічними процесами, задоволення першочергових національних потреб, забезпечення безпеки, суверенітету України, підвищення якості життя населення;

фундаментом усієї системи НДДКР та НДДТР, випробувань, оцінок та організації серійного виробництва конкурентоспроможності продукції;

У роботі зазначається, що національна програма науково-технічного та господарського розвитку України повинна стати основним організаційно-економічним і розпорядчим документом, на підставі якого здійснюється діяльність українських суб'єктів у сфері державної науково-технічної та промислової політики.

У шостому розділі - “Механізми формування й реалізації Державного плану створення та розвитку техніки, технологій і виробництв, розробки бюджету у сфері Державної науково-технічної та промислової політики України” - розроблені та обґрунтовані методологічні засоби та критичні аспекти впровадження в систему державного управління елементів програмно-цільового планування, гармонійного розвитку науки, техніки, технологій і виробництв у єдиному інноваційному циклі з економічними процесами, а також запропоновані конкретні шляхи фінансування робіт та розробки бюджету, міжнародного співробітництва у сфері Державної науково-технічної та промислової політики.

Державний план створення й розвитку техніки, технологій та виробництв складається з 21 державної комплексної цільової науково-технічної програми: 20 із них сформовані згідно з національними пріоритетами науково-технічного та господарського розвитку України і додаткової 21 комплексної цільової програми “Конверсія і диверсифікація оборонних галузей промисловості”, що враховує великі можливості науково-технічного, виробничого її кадрового потенціалу військово-промислового комплексу й стосується розвитку практично всіх національних пріоритетів.

Принципи формування Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв передбачають, що:

план формується на основі комплексних державних цільових програм, які відповідають великим загальнодержавним завдання;

програмні елементи являють собою сукупність фізичних ресурсів (матеріальних засобів, трудових ресурсів, видів послуг і таке інше) і фінансові витрати, що їм відповідають;

відбір програм і проектів для першочергової державної підтримки ґрунтується на оцінці важливості кожної з них для забезпечення національної безпеки, вирішення пріоритетних загальнодержавних проблем і завдань соціально-економічного розвитку з урахуванням світових тенденцій досягнень, забезпечення міцних позицій на світовому ринку продукції; на стадії формування державних цільових програм розробляються їх концепції, загальні керівні положення щодо характеру й цілей програми та механізмів її реалізації, визначаються програмні елементи, проводиться детальний відбір проектів, оцінка можливостей щодо їх реалізації, визначається техніко-економічна ефективність, керівник програми та її координатори-представники найвищих органів виконавчої влади, міністрів, відомств, органів місцевої влади - замовник і виконавець програми;

формування проекту п'ятирічного Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв і координацію його виконання здійснює Держтехпром України разом з Міжвідомчою радою генеральних конструкторів і головних технологів України.

Заключним станом планування є розробка проекту державного бюджету в частині науково-технічної й промислової політики. Базою для розробки бюджету є відповідна даному року частина п'ятирічного Державного плану створення й розвитку техніки, технологій та виробництв. У процесі формування бюджету виробляються остаточні рішення щодо реалізації програм, передбачаються необхідні матеріально-фінансові передумови їх реалізації.

Повний період циклу системи ППБ складає понад два роки.

Невід'ємним компонентом концепції Державної науково-технічної і промислової політики є політика в галузі міжнародних науково-технічних зв'язків (МНТЗ), без якої продуктивний розвиток національної економіки неможливий. Головними цілями державної політики в галузі МНТЗ мають бути: створення попиту на наукоємні високотехнологічні продукти (НВП), регулювання здатності до абсорбції та адаптації отриманої чи розробленої технології.

державний господарський науковий технічний

Висновки

У дисертації доведено, що в основі кризових явищ у соціально-економічній та військово-економічній сферах життєдіяльності України знаходиться спрощене тлумачення ринкової економіки. Характер економічного розвитку на шляху до ринкових відносин підтвердив, що неможливо домогтися позитивних результатів не визначившись не тільки в тому, що “перебудовуємо”, але головне “як” і “навіщо”, не оцінивши можливі наслідки державних рішень, що приймаються. Безперспективними є ті програми переходу до ринку, в яких відсутня стратегія пріоритетного розвитку науково-технічного та промислового потенціалу як держави в цілому, так і первинних її ланцюгів. Започаткувавши без наукового обґрунтування й супроводження економічні реформи, які відбуваються в обстановці послаблення формуючого й регулюючого впливу держави на характер і динаміку економічних процесів, наша країна демонструє специфічні, відмінні від усталених економік ринкового типу реакції, які виникають у відповідь на макроекономічне регулювання монетарними методами. Україна пішла шляхом некерованого “шокового реформування” економіки з надією на позитивні наслідки від реформування ринкових елементів господарювання, що призвело до зростання кризової ситуації в економіці й суспільстві.

Необґрунтована відмова від перспективного прогнозування, покликаного передбачати ймовірність тенденцій при вирішенні стратегічних завдань розвитку суспільства і планування як засобу обґрунтування найкоротших шляхів досягнення мети, які широко використовуються у світовій практиці, вкрай згубно впливають на соціально-економічний розвиток країни і якість життя її населення. В умовах ринкової економіки прогноз і план розробляються на підставі методології й методики, які передбачають не директиву, а збір правил і заходів щодо параметрів рівня розвитку економіки, які будуть визначати основи життя суспільства в майбутньому.

Сучасна економічна криза загрожує науково-технічному та промисловому потенціалу, ставить під сумнів його майбутнє. Якщо ці тенденції не зміняться, то велика кількість українських провідних підприємств, що мають значний технологічний потенціал, будуть усунуті від науково-технічного прогресу, який є первинною продуктивною силою та головною особливістю суспільного розвитку, що визначає взаємопов'язаний поступовий процес еволюції науки, техніки, технологій та виробництв.

Системний порівняльний аналіз закордонного та вітчизняного досвіду щодо організації й державного управління науково-технічним прогресом, науково-технічними, виробничими та економічними процесами свідчить, що в сучасних умовах, при різних соціальних, економічних, географічних, національних, історичних та інших особливостях країн-лідерів економічного розвитку другої половини двадцятого сторіччя є одне, що їх об'єднує, - це централізоване програмно-цільове планування розвитку економіки та управління пріоритетами, а також відсутність хаосу і надій на самопливний розвиток суспільних відносин як основної рушійної сили.

Для виведення України із кризи та переведення її господарського комплексу на траєкторію динамічного розвитку необхідно внести суттєві корективи в економічну політику монетарного типу й перенести центр зусиль на стимулювання процесів виробництва. Регулюючі функції держави не можуть бути ефективними, якщо відсутні стратегія й тактика, система стратегічного прогнозування й програмно-цільового планування науково-технічного та економічного розвитку, єдина Державна науково-технічна та промислова політика, технологія вибору й управління пріоритетами науково-технічного та господарського розвитку України.

Встановлено, що при формуванні механізму державного регулювання необхідно враховувати світовий досвід, мати чітку концепцію й програму підтримки та стимулювання власного товаровиробництва, а також систему критеріїв для вибору напрямків, пріоритетів і взаємопов'язану схему дії в економічній політиці, виробничій сфері. Обґрунтовано, що інструментом вирішення загальнонаціональних проблем і завдань є система ППБ (система “стратегічного планування - програмування - розробки бюджету”) та на її основі побудова моделі системного техніко-економічного аналізу обґрунтованого прийняття державних рішень. Система ППБ є принципово новою формою зв'язку між перспективним плануванням соціально-економічного та військово-економічного розвитку держави, науково-технічним і господарським розвитком країни та розробкою бюджету.

У роботі розроблена теорія комплексного багатоцільового інструменту програмно-цільового управління трансформації цілей і завдань національної політики в галузі соціально-економічного, військово-економічного, науково-технічного та промислового розвитку України через конкретні заходи щодо їх досягнення на основі системи ППБ. Розроблено концептуальні організаційно-економічні та організаційно-технічні аспекти створення державної системи формування й реалізації єдиної Державної науково-технічної та промислової політики України, принципи й критерії відбору національних пріоритетів науково-технічного та господарського розвитку, основи створення державної системи розвитку й захисту національних “критичних технологій”, принципово нові принципи й механізми формування та реалізації науково-технічних програм для державної підтримки, принципи формування стратегії й тактики науково-технічного та економічного розвитку України, конкретні пропозиції творчого запозичення й використання позитивного досвіду індустріально розвинутих країн світу, що накопичила світова практика державного будівництва, з урахуванням особливостей і стану соціально-економічного розвитку України. Запропоновано методологічний підхід державної системи організації й управління розвитком у єдиному інноваційному процесі науки, техніки, технологій, виробництв з одного боку, та вирішенням критично важливих загальнонаціональних проблем і завдань у соціальній, економічній та військовій сферах, з іншого боку, а також введення в дію системи науково-технічного та економічного прогнозу, ідеї поєднання науково-технічної політики з промисловою політикою, спрямованих на досягнення цілей і завдань економічної політики.

У дисертації обґрунтовано принципи й механізми формування єдиної Національної програми науково-технічного та господарського розвитку України, як інструменту реалізації Державної науково-технічної та промислової політики, розроблено основні процедурні механізми формування й реалізації Державного плану створення і розвитку техніки, технологій та виробництв, а також основи формування бюджету, принципи фінансування робіт у сфері Державної науково-технічної та промислової політики України, методи підвищення конкурентноздатності техніки й технологій, механізми передачі науково-технічної продукції у виробництво та обґрунтованого прийняття рішень на вищих рівнях управління, проведення адміністративної реформи державного управління, які здійснюють формування й реалізацію державної політики в науково-технічній, господарській та економічній сферах діяльності, тощо.

Література

1. Рыжих В.Н. Государственное управление научно-техническим прогрессом: экономические аспекты: Монография. - Х.: Прапор, 1998. - 398с.

2. Рыжих В.Н. Стратегия и тактика научно-технического и экономического развития Украины: Учебное пособие.- Х.: Прапор, 1998.-381с.

3. Рижих В.М., Лукомський В.Г., Григор'єв В.М. Національна програма України "Критичні технології". - К.: Держтехінформслужба України, 1994.-52с.

4. Рижих В.М. Лукомський В.Г., Григор'єв В.М. Концепція створення державної системи розвитку і захисту критичних технологій К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 16с.

5. Рижих В.М. Положення про механізм розроблення та реалізації національної програми України "Критичні технології". - К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 8с.

6. Рижих В.М. Державна система управління критичними технологіями - найважливіший елемент управління науково-технічною діяльністю - К.: Держтехінформслужба України, 1994. - 41с.

7. Рыжих В.Н. "Критические технологии" - инструмент решения общенациональных задач // Высокие технологии в машиностроении. - Х.: ХГПУ, 1999. - С. 251-255.

8. Рыжих В.Н. Технологическая политика в сравнительной перспективе, важнейшие направления её развития // Вестник ХГПУ. - 1999. - № 63. - С. 21-25.

9. Рыжих В.Н. Принципы и критерии отбора научно-технических программ для государственной подержки // Вестник ХГПУ. - 1999. - № 60. - С. 131-137.

10. Рыжих В.Н. Принципы формирования и реализации национальной политики Украины в области военно-технического и экономического развития // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 10. - С. 2-5.

11. Рыжих В.Н., Бородин Ю.С., Пилипенко С.В. и др. Методика исследования напряженно-деформированного состояния системы "гильза-блок цилиндров" дизельного двигателя с противоположно движущимися поршнями // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. Вып. № 9. - Т. 4: Контрукция и прочность. - С. 396-402.

12. Бородин Ю.С., Овчаров Е.Н., Рыжих В.Н. Усовершенствование характеристики высоконапорного центробежного компрессора // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.2: Общие вопросы, теория и рабочие процессы. - С. 138-143.

13. Рыжих В.Н., Кудряш А.П., Бородин Ю.С., Перерва П.Я. Резервы улучшения эффективности дизельных двигателей в Украине // Авиационно-космическая техника и технология 1999.- Вып. № 9. - Т.1: Общие вопросы двигателестроения. - С. 22-26.

14. Рыжих В.Н., Анимов Ю.А., Петренко Ю.Г. Определение степени реактивности приводного турбокомпрессора двухтактного транспортного ДВС // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.5: Испытание и эксплуатация. - С. 144-148.

15. Бородин Ю.С., Перерва П.Я., Хоминич В.С., Рыжих В.Н. Применение информационной технологии к проэктированию ДСВ // Авиационно-космическая техника и технология. - 1999. - Вып. № 9. - Т.3: Системы автоматизированного управления и диагностики. - С. 149-155.

16. Рижих В.М., Світличний Г.О., Григор'єв В.М. та ін. Концептуальні основи формування та реалізації державної промислово-технічної політики України. - К.: Держтехінформслужба, 1995. - 54с.

17. А. с. 1471813 СССР. Дозатор порошковых материалов для нанесения детонационных покрытий / В.Н. Власенко, Т.П. Балдина, В.М. Рыжих и др. (СССР). - № 4278949; Заявлено 06.07.87; Зарегестрировано в государственном реестре изобретений 08.12.88.

18. ДСТУ 3504-07. БЗ № 11-96/188. Штампи для холодного листового штампування: блоки, плити блоків та пакетів із прокату; Введ. уперше 31.01.97. - К.: Держкомстандарт України, 1997. - 29с.

19. Рыжих В.Н. От критических технологий - к новой технической политике страны // Деловая Украина. - 1995. - № 86 (338).

20. Рыжих В.Н. Концепция создания государственной системы формирования и реализации технической политики Украины: проэкт // Деловая Украина. - 1995. - № 86 (338).

Размещено на Allbest.ru