Економічні проблеми розвитку харчової промисловості України та її регіонів

Дослідження причин різкого скорочення використання виробничих потужностей дозволило виділити серед них зовнішні і внутрішні, подолання яких має забезпечити відновлення та підвищення ефективності розвиту галузі. Серед зовнішніх чинників слід відзначити: різке скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської сировини; прорахунки в митній політиці, що призвели з одного боку, до відтоку сільськогосподарської сировини за кордон, а з іншого боку, до надмірного наповнення вітчизняного ринку імпортною дешевою харчовою продукцією; відсутність в Україні високорозвиненого спеціалізованого продовольчого машинобудування, виробництва таропакувальних та інших допоміжних матеріалів, що призвело до нерегульованого процесу деіндустріалізації харчової промисловості, масового створення малих напівкустарних не завжди екологічно безпечних харчових виробництв у сільськогосподарських підприємствах; низький платоспроможний попит населення, зумовлений загальною економічною кризою.

Серед внутрішніх чинників, найбільший вплив на скорочення рівня використання потужностей по виробництву промислової харчової продукції мали: висока енерго- та матеріаломісткість виробництва, викликана неефективним використанням відповідних ресурсів та низька продуктивність праці, що зумовлює високу собівартість виробленої продукції, знижує її конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку; низький техніко-технологічний рівень багатьох харчових виробництв, який не забезпечує комплексну переробку сільськогосподарської сировини та належних умов для її зберігання, що призводить до значних втрат сировинних ресурсів харчової промисловості; наявність, як в цілому по Україні, так і в значній кількості областей диспропорцій між виробничими потужностями та сільськогосподарською сировиною, що надходить на переробку, а також між виробничими потужностями, на яких здійснюється основний технологічний процес і переробка вторинних матеріальних ресурсів; відсутність належних інтеграційних зв'язків з іншими галузями продовольчого комплексу, що проявляється, зокрема, у відсутності спільної зацікавленості переробних підприємств і виробників сільськогосподарської сировини у виробництві кінцевої харчової продукції; недостатній розвиток маркетингових служб на більшості підприємств харчової промисловості, а також відсутність їх належного інформаційного забезпечення.

Основними джерелами інвестування підприємств харчової промисловості на сучасному етапі розвитку галузі є державні капітальні вкладення, власні кошти підприємств, внутрішні приватні інвестиції, заощадження населення, кошти, приховані в тіньовому секторі економіки та за кордоном, іноземний капітал. Розв'язання інвестиційної проблеми шляхом залучення всього кола джерел інвестування є важливою передумовою відновлення та прискорення розвитку харчової промисловості. Однак, справа не тільки в обсязі інвестицій, але й в їх ефективності, в інтенсифікації вкладень в найбільш ефективні, конкурентноспроможні виробництва, які дають швидку віддачу, в припинені тих капітальних та інших витрат, які ведуть до розтранжирювання ресурсів та посилення інфляції.

Так, зокрема, аналіз використання іноземних інвестицій, регіональна структура яких наведенва на рис.1., засвідчив його недостатню ефективність. Значна частка іноземних інвестицій вкладається в спільні підприємства, які зорієнтовані на експорт сировини з України та імпорт сировини і готових виробів для реалізації їх на внутрішньому ринку нашої держави. До того ж величина імпорту цих спільних підприємств, як правило, переважає експорт. Лише дві третини харчових підприємств України з іноземними інвестиціями випускали продукцію, зокрема в Центральному регіоні випускали продукцію тільки 41,0 % підприємств, а в Київській області - 35,4 %. У 1998 році вкладені в розвиток інновацій кошти становили лише шосту частину загальної суми фінансування, що свідчить про недостатню зацікавленість іноземних інвесторів в техніко-технологічній модернізації галузі.

В харчовій промисловості капітальні вкладення мають направлятися насамперед на модернізацію і техніко-технологічне переоснащення підприємств, прискорений розвиток і підвищення ефективності функціонування пріоритетних базових галузей і виробництв, які формують стійкий експортний потенціал продовольства країни - в цукрову, масложирову, спиртову, лікеро-горілчану, соляну, молочноконсервну, парфумо-косметичну, виноробну, плодоовочеконсервну галузі та виробництво продуктів дитячого харчування.

У п'ятому розділі “Тенденції і закономірності ефективності розвитку харчової промисловості” досліджуються та узагальнюються особливості і закономірностей розвитку харчової промисловості України на сучасному етапі, дається оцінка ефективності розвитку харчової промисловості країни та її регіонів, визначаються резерви її подальшого зростання.

Системна оцінка тенденцій і закономірностей розвитку харчової промисловості України за період формування ринкової економіки свідчить, що поряд із певними позитивними змінами, які відбуваються в цій галузі, як і в економіці країни в цілому, пов'язаними в першу чергу із формуванням різних форм власності, організації виробництва і господарювання, проявився ряд значних негативних явищ, серед яких необхідно відзначити суттєве скорочення виробництва харчових продуктів, зростання їх вартості, зменшення обсягів їх реалізації, зниження рівня задоволення потреб населення в них.

Тенденції, що склалися у розвитку харчової промисловості в умовах ринкових трансформацій, були зумовлені численними причинами, серед яких, на нашу думку, вирішальну роль відігравали такі: допущені значні недоліки в організації переходу до ринкової системи господарювання, зокрема, поспішне проведення процесу приватизації підприємств, лібералізації економічних процесів, в результаті чого була втрачена керованість розвитком окремих галузей, підприємств і виробництв; значне скорочення обсягів вітчизняних сировинних ресурсів для виробництва харчових продуктів, що призвело до різкого зменшення їх випуску і збільшення питомих витрат на їх виробництво; фізичне і моральне зношення матеріально-технічної бази більшості підприємств харчової промисловості, що спричинило неконкурентоспроможне їх функціонування; відсутність чітких науково обгрунтованих ринкових моделей розвитку і ефективного функціонування окремих галузей і виробництв харчової промисловості з урахуванням специфічних вітчизняних особливостей їх діяльності; психологічна і професійна непідготовленість керівних працівників і спеціалістів галузі до господарювання в ринкових умовах; втрата внутрішніх і зовнішніх ринків збуту продукції харчової промисловості; порушення стабільних міжгалузевих зв'язків щодо виробництва харчових продуктів; недосконалість ринкових економічних відносин, які в основному зводяться до розрахунків на бартерних засадах; недотримання законів і вимог територіального поділу праці у виробництві харчових продуктів; недосконалість фінансово-кредитних механізмів розвитку окремих галузей і виробництв харчової промисловості; необгрунтованість системи оподаткування харчових підприємств, яка не враховує специфічних особливостей їхньої діяльності, зокрема: характеру і значення продукції, що виробляється ними; соціального та екологічного її призначення; особливої ролі у відтворенні населення як головної продуктивної сили та ін.; порушення сталих міждержавних економічних зв'язків з виробництва і реалізації продукції харчової промисловості; недостатнє правове забезпечення ефективного розвитку харчової промисловості як провідної структуроформуючої галузі економіки України; відсутність затверджених довгострокових, середньо- та короткострокових національних і регіональних програм розвитку харчової промисловості; часті зміни організаційних структур управління розвитком харчової промисловості.

Суттєвим аспектом сучасного кризового стану розвитку харчової промисловості є наявність значних регіональних диспропорцій в територіальному розміщенні основних складових її продуктивних сил та виробництві продуктів харчування. Розміщення харчової промисловості та територіальна диференціація виробництва її продукції характеризується даними табл.1., табл.2. та картосхеми 1.

Дослідження засвідчили наявність значних відмінностей в динаміці виробництва окремих видів продукції харчової промисловості по областях України, що свідчить про недостатнє врахування регіональних чинників та факторів розвитку галузі. Так, виробництво цукру-піску та м'яса за період з 1990-по 1998 р. найбільше скоротилось в Одеській області, ковбасних виробів - у Дніпропетровській тваринного масла та олії - Кіровоградській, незбираного молока та сирів жирних - в Закарпатській, макаронних виробів - в Одеській області.

Регіональні особливості споживання основних продуктів харчування в Україні характеризують дані картосхеми 2. Основними причинами суттєвих регіональних диспропорцій в споживанні основних продовольчих товарів, які свідчать про незбалансованість розвитку національного ринку харчових продуктів, є: регіональні відмінності в рівнях доходу населення; особливості виробництва продукції та його ефективності в окремих регіонах та областях, які, зокрема, зумовлюють різницю в роздрібних цінах на окремі продукти харчування; низька територіальна мобільність продовольчих товарів внаслідок високих цін на транспортні послуги; слабкий розвиток ринкової інфраструктури: мережі оптових продовольчих ринків, універсальних та спеціалізованих товарних бірж, маркетингових служб.

Системний аналіз показників економічної ефективності розвитку харчової промисловості дозволив зробити висновок про порівняно високий її рівень у Центральному та Східному регіонах країни, що в повній мірі відповідає їх ролі як регіонів спеціалізації на виробництві промислової харчової продукції. Водночас, відставання по основних показниках економічної ефективності від середнього рівня по країні в такому крупному регіоні спеціалізації, як Подільський, в результаті неприйняття термінових заходів щодо його подолання, може призвести до значного загострення не тільки на Поділлі, але й в Україні в цілому.

Основними напрямами удосконаленню розміщення харчової промисловості повинні стати: 1) поглиблення спеціалізації окремих економічних районів і областей на розвитку у них тих галузей і виробництв харчової промисловості, для яких у них є необхідні умови для створення ефективної сировинної бази відповідних її підприємств; 2) доведення рівня розвитку ряду галузей харчової промисловості в економічних районах і областях до масштабів, які б забезпечували їх потреби у відповідних харчових продуктах; 3) оптимізація темпів і розмірів підприємств харчової промисловості в економічних районах і областях у відповідності з вимогами ринкової економіки, новітніми досягненнями науки, техніки, технології виробництва і прогресивного світового досвіду.

Таблиця1. Розміщення харчової промисловості в економічних районах і областях України за показниками виробництва продукції у розрахунку на одиницю території і на душу населення *

У сьомому розділі “Прискорення науково-технічного прогресу як вирішальний фактор зростання ефективності розвитку харчової промисловості” обґрунтовується інноваційна модель розвитку харчової промисловості країни, що визначає основні напрями створення розвиненої наукової та матеріально-технічної бази галузі, фінансові джерела її формування, напрямки і шляхи прискорення науково-технологічного прогресу в галузі, а також система організаційно-економічних важелів реалізації такої моделі.

Науково-технічний прогрес в харчовій промисловості повинен забезпечити процес безперервного розвитку і удосконалення знарядь та предметів праці, раціонального використання сировини, розробку і впровадження найбільш ефективних технологій, методів і форм організації виробництва, спрямованих на підвищення перш за все продуктивності праці, зниження шкідливого впливу господарювання на навколишнє середовище, підвищення технічного рівня виробництва і конкурентоспроможності продукції.

Основними джерелами фінансування інновацій є власні кошти підприємств, держбюджет, держіннофонд, кредити банків, кошти вітчизняних інвесторів, кошти іноземних інвесторів та інші джерела. За відсутності сталих форм кредитування, нестабільної роботи підприємств галузі, відсутності платоспроможного попиту на продукцію унеможливлюється використання таких джерел інвестування інноваційних проектів, як довгострокові кредити банків та власні прибутки, іноземні інвестори не завжди зацікавлені в фінансуванні інноваційних проектів. Тому найбільш реальним джерелом підтримки інновацій в харчовій промисловості на сьогоднішній день є державне фінансування.

Для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості, який передбачає безперервну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок нових видів продукції, необхідно створити дієвий механізм інвестування технологічних змін. В умовах перехідної економіки необхідно посилити регіональні інструменти впливу на впровадження новітніх досягнень науково-технологічного прогресу та державне регулювання інноваційних процесів за допомогою регіональних інноваційних фондів та цільового конкурсного фінансування.

Важливим важелем стимулювання інноваційної діяльності є оптова ціна підприємства, яка виконує роль критерію ефективності інноваційної продукції. Однак сьогодні низький техніко-технологічний рівень переважної більшості харчових виробництв, що спричиняє високу собівартість виробленої продукції та низький рівень платоспроможного попиту населення, перешкоджає процесу реалізації продукції за ціною, яка б відповідала можливості окупності інноваційних витрат. Тому на сучасному етапі бюджетну політику держави слід спрямовувати як на підтримку інноваційного розвитку підприємств, так і на розширення споживчих можливостей населення.

У восьмому розділі “Формування ефективного ринкового механізму управління розвитком харчової промисловості” обґрунтовуються рекомендації та пропозиції щодо формування ефективного ринкового організаційно-економічного механізму управління розвитком харчової промисловості, удосконалення міжгалузевих інтеграційних відносин.

У ринковій системі господарювання ринок є сполучним ланцюгом між виробництвом і споживанням, засобом, який забезпечує пропорційність структури виробництва товарів і послуг структурі суспільних потреб. У структурі ринків товарів і послуг особливе місце займає ринок промислових продовольчих товарів, схема формування якого відображена на рис. 2.

Процес формування ринкової економіки передбачає впровадження різноманітних форм власності, розвиток економічної самостійності суб'єктів господарської діяльності. Перебудову системи управління. Зміну характеру виробничо-економічних зв'язків між виробниками сільськогосподарської сировини і харчовою промисловістю, виробниками і споживачами, конкуренцію, вільне ціноутворення тощо з метою забезпечення кількісного і якісного вдосконалення суспільного виробництва.

Найважливішими завданнями управління розвитком харчової промисловості за цих умов є: вивчення кон'юнктури і потреб ринку продукції, яку виробляє підприємство; прогнозування динаміки попиту і пропозиції на продукцію, що випускається; підвищення ролі функцій, що забезпечують інформацію про можливі зміни цін на продукцію, матеріальних, сировинних, паливно-енергетичних ресурсах, засобах виробництва; розрахунок витрат виробництва на виготовлення нової продукції, прогнозування можливої ціни її реалізації; визначення можливостей використання досягнень науково-технічного прогресу, розрахунок техніко-організаційного рівня виробництва і оцінка резервів підвищення ефективності виробництва.

Серед комплексу заходів податкової політики, спрямованої на стимулювання розвитку харчової промисловості, слід передбачити: зниження ставок акцизного збору на основні види продовольчої продукції широкого споживання, що сприятиме підвищенню купівельної спроможності населення; застосування пільгового оподаткування підприємств, які впроваджують ресурсозберігаючі, мало- та безвідходні технології та використовують у виробництві вторинні сировинні ресурси; впровадження спеціального оподаткування або звільнення на певний термін від оподаткування підприємств, що виробляють екологічно чисту продукцію або сільськогосподарську сировину для її виробництва; встановлення податку на додану вартість для основної маси продовольчих товарів /крім делікатесних продуктів, алкогольних та тютюнових виробів тощо/ на рівні 10 % з подальшою її диференціацією по окремих видах продукції від 5 до 10 %; надання дозволу підприємствам харчової промисловості частково використовувати податок на додану вартість від реалізації виробленої продукції на оновлення технічної бази та придбання техніки та обладнання вітчизняного виробництва; встановлення мінімальних (нульових) ставок митних зборів на необхідні для виробництва продовольчих товарів сировину й допоміжні матеріали, що в Україні не виробляються, або виробляються в недостатніх обсягах; відстрочення сплати податку на додану вартість за товари критичного імпорту на 60 діб після здійснення процедури розмитнення; встановлення підвищених ввізних митних тарифів на харчові продукти, готові до споживання.

Ринковий економічний механізм управління міжгалузевими інтеграційними процесами в розвитку харчової промисловості має передбачати: державне регулювання ринку стратегічних продовольчих товарів, зокрема таких з них, як цукор, олія, спирт, лікеро-горілчані вироби, сіль; створення розвинутої мережі підприємств оптової та роздрібної торгівлі продовольчими товарами; поступове витіснення вертикальних зв'язків і заміну їх на горизонтальні економічні відносини між партнерами. Його використання забезпечує досягнення максимальної ефективності виробництва продовольчих товарів за рахунок таких чинників: значного скорочення втрат при транспортуванні і зберіганні сільськогосподарської сировини; раціональнішого використання вторинної сировини та відходів; формування і використання найефективніших наскрізних технологічних процесів від поля до прилавку; створення всіх умов для становлення єдиної агропромислової системи господарювання; створення єдиної економічної заінтересованості у високих кінцевих результатах у всіх учасників інтегрованого агропромислового виробництва на основі поглиблення його спеціалізації, кооперування і комбінування.

ВИСНОВКИ

Харчова промисловість у будь-якій країні, а тим більше в Україні, яка має надзвичайно сприятливі умови для її ефективного розвитку, є однією з провідних структуроформуючих ланок всієї економіки, промислового та агропромислового комплексів, ефективне функціонування якої є основоположним чинником економічного і соціального зростання, головною умовою забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

Формування ринкової економіки визначило та зумовило становлення дії ринкових факторів розвитку і розміщення харчової промисловості в Україні як країні з перехідною економікою, які потребують теоретичного, методологічного і методичного узагальнення як наукові засади забезпечення ефективного функціонування цієї провідної галузі народного господарства, промислового та агропромислового комплексу, тобто виникла потреба у розробці науково обґрунтованої моделі розвитку харчової промисловості України в умовах здійснення докорінних ринкових перетворень.

Виходячи з важливого значення розвитку харчової промисловості в економічному і соціальному зростанні суспільства, методичними векторами розробки концепцій, програм та стратегій підвищення ефективності виробництва продовольчих товарів мають стати наступні цілі: досягнення максимально можливого продовольчого самозабезпечення за основними видами продуктів харчування; забезпечення виробництва продовольства в обсязі та асортименті, достатньому для харчування за науково обґрунтованими нормами; забезпечення відповідності якості продуктів харчування вимогам безпеки для здоров'я людини; створення та підтримка запасів основних харчових продуктів, необхідних на випадок надзвичайних ситуацій; створення розвиненого експортного потенціалу промислових продовольчих товарів країни та її регіонів.

Сучасний регіональний розвиток харчової промисловості в Україні не в повній мірі відповідає законам територіальної організації суспільного виробництва, однією з головних вимог яких є досягнення раціонального використання природного, людського, виробничого, науково-технічного і технологічного потенціалів території, що забезпечує отримання значних обсягів виробництва екологічно чистих харчових продуктів високої якості з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці. Завдання докорінного підвищення економічної, соціальної та екологічної ефективності розвитку галузі потребує подальшого покращення розміщення її продуктивних сил, комплексного розвитку і спеціалізації господарств економічних районів і областей України.

Всебічне дослідження та узагальнення економічних проблем розвитку харчової промисловості України та її регіонів в ринкових умовах господарювання показало, що ефективне функціонування цієї структуроформуючої галузі економіки може бути досягнуте на основі вивчення потреб внутрішнього і зовнішнього ринку в її продукції, платоспроможності її споживачів, забезпечення її виробництва за кількісними та якісними параметрами, що відповідають сучасним вимогам науково-технологічного прогресу з мінімальними питомими витратами живої та уречевленої праці.

Зовнішньоекономічні зв'язки харчової промисловості мають бути кориговані з метою забезпечення внутрішніх потреб держави і орієнтовані на задоволення попиту населення з різним рівнем доходу на різноманітну продукцію харчової промисловості та розвиток експорту готової продовольчої продукції з високими споживчими якостями. Водночас держава повинна проводити політику розумного протекціонізму по відношенню до вітчизняних виробників, впроваджуючи захисні тарифні обмеження, ліцензування, контингентування тощо, спрямовані на захист внутрішнього ринку від надмірної іноземної конкуренції.

Відтворення і прискорений розвиток харчової промисловсті є важливою передумовою подолання кризових явищ в економіці країни і потребує застосування спрямованої на це науково обґрунтованої цінової, податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної та інноваційної політики, через сучасну недосконалість яких харчова промисловість України як за наявними виробничими потужностями, їх фізичним, технічним і технологічним станом, так і за рівнем розвитку інфраструктури суттєво відстає від обсягів виробництва власних сировинних ресурсів для випуску продукції харчування, а також від рівня розвитку аналогічної галузі в економічно розвинених країнах.

Впровадження економічного механізму розвитку харчової промисловості в умовах функціонування ринкової економіки, який поєднує механізми вільного ринку з державним регулюванням, дозволить підвищити ефективність функціонування харчової промисловості в регіоні і сприятиме збільшенню виробництва високоякісної кінцевої продовольчої продукції.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та брошури

1. Дейнеко Л.В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень (проблеми теорії та практики).- К.: Знання, 1999.- 331 с. (Рецензії: Економіка України, 2000.-№2.- С.90; Економіка АПК, 1999.- № 12-с.85; Агроінком, 1999.- № 10-12.- С.35-36).

2. Дейнеко Л.В., Цимбалюк А.В. Ефективність розвитку харчової промисловості в регіоні. - Ірпінь: УФЕІ, 1998.- 285 с. (автору належить 7,4 друк. арк.). Особистий внесок: досліджені і розкриті теоретико-методологічні, методичні питання визначення, виміру і оцінки ефективності розвитку харчової промисловості в регіоні, висвітлені резерви і обгрунтовані шляхи її зростання в ринкових умовах господарювання.