Основи формування та використання прибутку підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

1. Теоретичні основи прибутку підприємства………………..............................4

1.1 Прибуток підприємства: сутність та характеристика……………..………..4

1.2 Структура та класифікація прибутку підприємства……...…………………8

2. Механізм формування, розподілу та використання прибутку підприємства……………………………………………………………………..14

2.1 Формування прибутку підприємства.…………………………..…………..14

2.2 Розподіл прибутку підприємства………………………………...………....17

2.3 Використання прибутку підприємства………………………...…………...20

3. Шляхи оптимізації прибутку підприємства………………………………....27

Висновки…………………………………………………………………..……..36

Список використаних джерел…………………………………………………..39

Додаток…………………………………………………………………………...41

Вступ

Ще з сивих давен і до сьогодні найважливішим показником оцінки кінцевих результатів діяльності підприємства і основною метою підприємницької діяльності, одним із основних критеріїв ефективності виробництва є прибуток.

Напевно найпростіше визначення прибутку можна знайти на сайті найвідомішої електронної енциклопедії «Вікіпедії», де написано, що: «Прибуток - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати». І одразу ж стає зрозуміло, що важливим фактором подальшого розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентоспроможність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об'єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб'єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Таким чином, актуальність теми дослідження полягає в необхідності глибокого вивчення одного з ключових елементів діяльності будь-якого підприємства - формування, використання та розподіл прибутку підприємства.

Тему курсової роботи в своїх працях досліджували Н.А. Іщенко, М.М. Бердар, Н.І. Верхоглядова, О.В. Шебаніна, М.М. Павлишенко, С.Ф. Покропивний А.М. Поддєрьогін та інші науковці та економісти.

Об'єктом дослідження курсової роботи є механізм формування, розподілу та використання прибутку підприємства.

Предметом дослідження курсової роботи є прибуток підприємства та напрями його оптимізації.

Метою курсової роботи є теоретичне узагальнення основ формування та використання прибутку підприємства, розробка практичних рекомендацій щодо його оптимізації.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

- дослідити теоретичні основи прибутку підприємства;

- охарактеризувати структуру і види прибутку;

- дослідити механізм формування, розподілу та використання прибутку підприємства;

- охарактеризувати чинники підвищення ефективності діяльності підприємства, дослідити шляхи оптимізації прибутку підприємства.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Інформаційну базу курсової роботи становлять наукові праці українських та зарубіжних економічних фахівців та науковців, книги по цьому предмету, нормативно-правові акти вітчизняного законодавства, статистичні дані та інші джерела.

Розділ 1. Теоретичні основи прибутку підприємства

1.1 Прибуток підприємства: сутність та характеристика

В економічній енциклопедії подається наступне визначення прибутку: «прибуток - перевищення доходів від продажу товарів і послуг над витратами на виробництво і продаж цих товарів; узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності; визначається як різниця між виторгом від реалізації продукту господарської діяльності і сумою витрат факторів виробництва на цю діяльність у грошовому вираженні» [22, с. 608].

Різні економічні школи в різні історичні періоди по-різному трактували сутність, джерела формування та форми прибутку підприємства:

- згідно меркантилістської теорії, прибуток створюється в невиробничій сфері, а його джерелом є зовнішня торгівля;

- представники класичної англійської школи (в особливості А. Сміт) доводили, що прибуток є відрахуванням з продукту праці найманого робітника, або як породження капіталу.

Проте в даних теоріях не було розкрито джерела та матеріальний змісту прибутку.

Погляди на прибуток у сучасній західній економічній літературі зводяться до таких положень:

1. Прибуток - винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток - це дохід від факторів виробництва;

2. Прибуток - це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення;

3. Прибуток - це монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника;

4. Прибуток - це винагорода за ризик, невизначеність [3, с. 176].

Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування. Названі концепції хоча й характеризують з певних позицій сутність прибутку, проте в них практично не розглядаються механізм утворення прибутку та його соціально-економічні аспекти. Більше того, деякі економісти, в більшості представники західних економічних шкіл, заперечують його експлуататорський характер. Однобічність у підходах до проблеми, що досліджується, значною мірою подолана К. Марксом. Взявши за основу трудову теорію вартості, К. Маркс зробив філософський загальнонауковий висновок, що прибуток є перетвореною формою додаткової вартості, яка створена додатковою працею найманих робітників. Чому прибуток є перетвореною формою додаткової вартості? По-перше, для підприємця вартість товару постає у формі витрат виробництва, в яких згладжена різниця між постійним і змінним капіталом, і тому на поверхні господарської діяльності додаткова вартість набуває форми прибутку. По-друге, прибуток, як і додаткова вартість, створюється у сфері виробництва. По-трете, джерелом прибутку, як і додаткової вартості є додаткова наймана праця. По-четверте, прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. По-п'яте, місцем реалізації прибутку є сфера обігу.

Найяскравіше маскування додаткової вартості у прибутку та кількісна розбіжність між ними виявляється у нормі прибутку. Вона визначається відношенням додаткової вартості до всього авансованого капіталу, вираженим у відсотках. Норма прибутку свідчить, на скільки відсотків зріс авансований капітал, тобто є досить точним критерієм ефективності використання авансованого капіталу. Норма прибутку завжди менша, ніж норма додаткової вартості. Норма прибутку виражає ступінь ефективності вкладання усього капіталу, норма додаткової вартості показує ступінь експлуатації найманої праці. Конкуренція змушує ринкових суб'єктів домагатися не тільки максимального зростання норми прибутку, а й максимізації обсягу прибутку на вкладений капітал: обсяг прибутку є абсолютною величиною прибутку. Це дозволяє зробити висновок про, що обсяг прибутку прямо залежить від величини авансованого капіталу і величини норми прибутку. На норму і обсяг прибутку впливають такі фактори: норма додаткової вартості; органічна будова капіталу; швидкість обороту; економія на постійному капіталі. Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі витрати капіталу в різних галузях та на різних підприємствах дають різні показники норми прибутку.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

- прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

- прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

- прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

Прибуток виконує наступні функції: [9, с. 301-303]:

- Оцінювальна - ефект використання основних ресурсів підприємства;

- Стимулююча - функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу;

- Господарського розрахунку - доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв;

- Розподільча - функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів;

- Індикативна (інформаційна) - функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

- Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства.

Економічна сутність прибутку чітко проявляється в її функціях, які полягають у тому, що прибуток:

1) узагальнює результати господарсько-фінансової діяльності і є вимірником ефективності використання усіх видів ресурсів;

2) забезпечує формування доходної частини бюджету підприємства, регіону і країни;

3) є джерелом винагороди власників капіталу, інвестованого в діяльність підприємства, і преміювання працівників;

4) виступає внутрішнім джерелом інвестування розвитку діяльності підприємств;

5) створює привабливість і надійність для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (кредиторів).

Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія вона характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства. Прибуток є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості [4].

До прибутку підприємства існує макро- і мікроінтерес.

Макроінтерес полягає в тому, що держава і регіон зацікавлені в тому, щоб підприємства одержували прибуток, оскільки частина його через податки та обов'язкові платежі надходить до відповідних бюджетів, а мікроінтерес виявляється в зацікавленості самого підприємства, його власників, кредиторів і працівників в одержанні такої величини прибутку, яка забезпечить умови для самофінансування підприємства, стимулювання праці та винагороди власників капіталу. З цими інтересами пов'язаний процес розподілу прибутку.

В умовах ринкової економіки значення прибутку величезне. Прагнення до його одержання орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, яка необхідна споживачу, зниження витрат на виробництво. При розвитку конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але і задоволення суспільних потреб. Для підприємця прибуток є сигналом, що вказує, де можна добитися найбільшого приросту вартості, створює стимули для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки в спрямуванні коштів, організації виробництва і збуту продукції. Ось чому вирішення завдання щодо організації обліку та формування фінансових результатів, розподілу та використання прибутку для підприємств з різною формою власності є актуальною та загальною задачею на всіх рівнях ієрархії управління [13].

1.2 Структура та класифікація прибутку підприємства

Науковці виділяють два підходи до визначення видів прибутку: основні види прибутку та інші [2]. До основних видів прибутку відносять:

- Загальний прибуток - кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

- Валовий прибуток - прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Інші види прибутків:

1. За характером відбиття в обліку виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства:

- Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг нерозподіленого прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відображається на рахунку 441 «Прибуток нерозподілений» (збитки відповідно на рахунку 442 «Непокриті збитки»).

- Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні, перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються за їхньою альтернативною вартістю. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

2. За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій:

- Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

- Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

3. За основними видами господарських операцій підприємства виділяють прибуток від реалізації продукції й прибуток від позареалізаційних операцій:

- Прибуток від реалізації продукції - товарів, робіт, послуг - є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов'язаним з галузевою специфікою діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «валовий прибуток». В обох випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання з основної виробничо-збутової діяльності підприємства.

Прибуток від реалізації продукції складається з прибутку у нереалізованих залишках річної продукції на початок року, прибутку від випуску товарної продукції звітного періоду та прибутку у залишках нереалізованої продукції на кінець року

- Прибуток від позареалізаційних операцій формально характеризується терміном «доходи від позареалізаційних операцій», однак за своїм сутнісним змістом ставиться до категорії прибутку, тому що відбивається у звітності у вигляді сальдо між отриманими доходами й понесеними втратами від цих операцій. До складу доходів, що формують цей прибуток, ставляться доходи від пайової участі даного підприємства в діяльності інших спільних підприємств з вітчизняними й закордонними партнерами (у вигляді розподіленого прибутку на суму його паїв у спільних підприємствах); доходи від облігацій, акцій і інших цінних паперів, що належать підприємству та випущені сторонніми емітентами (у вигляді сум відсотків і дивідендів); доходи від депозитних внесків підприємства в банках; отримані штрафи, пені й неустойки та ін.

4. За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності:

- Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не ставляться до інвестиційної або фінансової діяльності.

- Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій з придбання (спорудження, виготовлення) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

- Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань з основного боргу тощо).

5. За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють маржинальний, валовий і чистий прибуток підприємства:

Під цими термінами звичайно розуміють різні ступені «очистки» отриманих доходів від понесених підприємством у процесі господарської діяльності витрат.

- Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком суми змінних витрат.

- Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від реалізації за винятком собівартості реалізованої продукції.

- Чистий прибуток характеризує суму балансового (валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

6. За характером оподаткування прибутку виділяють оподатковувану і не оподатковувану податком його частини:

Такий розподіл прибутку відіграє важливу роль у формуванні податкової політики підприємства, тому що дозволяє оцінювати альтернативні господарські операції з позицій кінцевого їхнього ефекту. Склад прибутку, що не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

7. 3а характером інфляційної «очистки» прибутку виділяють номінальний і реальний його види:

- Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоректований на темп інфляції у відповідному періоді.

8. За достатністю рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку):

- Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. Тобто порівнюється два варіанти покласти гроші на депозит чи вкласти їх у бізнес, і якщо отриманий прибуток більше ніж кошти які б було отримано від депозиту він вважається нормальним.

- Низький і високий прибуток характеризує рівень її формування, що відповідно нижче або вище рівня нормального прибутку.

9. За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується:

- Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

10. За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства:

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини:

- асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

- неасигнована частина не має конкретного призначення [19, с. 56-61].

У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найпоширеніших добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Розподілений прибуток - характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

Санаційний прибуток - це специфічний вид прибутку, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (дизажіо), у результаті їхнього безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Середній прибуток - рівний (рівнозначний) прибуток на однакові капітали, вкладені в різні галузі і сфери виробництва. Утворюється в процесі міжгалузевої конкуренції .

Засновницький прибуток - це дохід, який отримує засновник акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці на акції [2].

Отже, прибуток - це грошове вираження основної частини грошових нагромаджень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності; винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробництва, тобто прибуток - це дохід від факторів виробництва; винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення; монопольний дохід, породжений монопольним становищем товаровиробника; винагорода за ризик, невизначеність. В економічні літературі виділяють два види прибутку: основні (загальний і валовий) та інші (засновницький, реальний, санаційний, розподілений тощо).

Розділ 2. Механізм формування, розподілу та використання прибутку підприємства

2.1 Формування прибутку підприємства

Прибуток є метою і результатом економічної діяльності підприємницьких структур як фізичних, так і юридичних осіб, що виступають суб'єктами ринкових відносин. Перехід України до ринкової економіки підсилює багатоаспектність прибутку. Прибутку належить провідна роль у господарському механізмі функціонування країни і в забезпеченні стійкого розвитку підприємств.

Розрізняють два підходи до визначення прибутку. В бухгалтерському розумінні прибуток - це різниця між доходами і бухгалтерськими витратами підприємства. По-іншому бухгалтерські витрати називаються явними. Економічні витрати включають витрати, пов'язані з використанням усіх факторів господарської діяльності, незалежно від того, чи купуються вони на ринку, чи є власністю підприємця.

Витрати підприємства, пов'язані з використанням власних ресурсів, зазвичай називають упущеною вигодою або внутрішніми неявними витратами. Упущена вигода прирівнюється до витрат. Тому економічні витрати перевищують бухгалтерські на суму упущеної вигоди, а економічний прибуток, навпаки, менший бухгалтерського на ту ж суму упущеної вигоди.

Прибуток забезпечує умови розширеного відтворення і тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності. Для оцінки прибутку як фінансового результату діяльності доход зіставляється з витратами. Результатом цього є різниця з позитивним або негативним значенням. Позитивне значення - це прибуток, а негативне - збиток. Отже, прибуток є частиною доходу, що залишається підприємству після відшкодування витрат і сплати податків та обов'язкових зборів [10, с. 256]:

П = Д_ч - В - П_од (2.1)

де, П - чистий прибуток;

Д_ч - чистий дохід;

В - витрати;

П_од - податки й обов'язкові збори.

Якщо дохід перевищує витрати і податкові платежі, то це свідчить про одержання прибутку. Якщо дохід дорівнює витратам, то забезпечується лише беззбитковість, тобто нульовий прибуток. При витратах, що перевищують дохід, підприємство одержує негативний фінансовий результат, тобто збиток.

Прибуток є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки й ефективність використання ресурсів.

Прибуток підприємств класифікується за різними ознаками [16]:

Джерелами отримання прибутку (збитку) є різні види діяльності, що забезпечують доход, - це звичайна діяльність і надзвичайні події. Звичайна діяльність підрозділяється на операційну та фінансову. Кожен вид діяльності повинен забезпечувати прибуток. Але результатом економічної діяльності може бути збиток.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності і сумою витрат, пов'язаних з цією діяльністю. Прибуток (збиток) від фінансової діяльності виступає як різниця між доходами і витратами в цій діяльності.

Загальна сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності - це прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування. Після сплати податку на прибуток залишається чистий прибуток. (Додаток А)

Аналогічно формується прибуток (збиток) від надзвичайних подій. Але, якщо утвориться збиток від надзвичайних подій, то він покривається чистим прибутком від звичайної діяльності з урахуванням повернення підприємству податку на ту частину прибутку, що пішла на покриття збитку.

Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайних подій утворює сукупну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як показано на схемі, залежно від оподатковування існує два види прибутку. Перший - це той прибуток, що підлягає оподаткуванню, а другий - це чистий прибуток.

Прибуток, що підлягає оподатковуванню, визначається в процесі податкового обліку і фіксується в Декларації про прибуток підприємства. Ця декларація подається у відповідний податковий орган і є підставою для визначення суми податкових зобов'язань підприємства. На сьогоднішній день ставка податку на прибуток підприємств становить 23% [17]. Чистий прибуток характеризується тією сумою, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, а також інших податків, обов'язкових платежів і зборів. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства і використовується відповідно до його Статуту.

Залежно від методики оцінювання визначається номінальний і реальний прибуток. Номінальний прибуток - це фактично отримана сума прибутку, тобто прибуток, виражений у діючих цінах, а реальний прибуток - це прибуток, виражений у порівнянних цінах.

Залежно від мети розрахунків виділяється бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку, а економічний прибуток носить умовний характер. Він менший бухгалтерського на суму упущеної вигоди. Упущена вигода характеризується тією сумою прибутку, який власник підприємства (капіталу) одержав би як мінімум від вкладення капіталу в іншу діяльність або в банк на депозити. Упущена вигода разом з бухгалтерськими витратами утворює економічні витрати, що зменшують на відповідну суму бухгалтерський прибуток, перетворюючи його в економічний прибуток.

Залежно від величини прибутку підприємство може бути збитковим, з мінімальним, максимальним або цільовим прибутком. Якщо доходи підприємства менші витрат, то утворюється збиток. У випадку збитковості не можна допускати, щоб сума змінних витрат перевищувала доход від усіх видів діяльності. У такій ситуації варто припинити діяльність або провести санацію. Рубежем для припинення діяльності є ситуація, за якої чистий доход від реалізації турпродукту менший або дорівнює сумі змінних витрат:

V_ч ? В_зм (2.2)

де, V_ч - чистий доход від реалізації турпродукту (послуг);

В_зм - сума змінних витрат.

Під мінімальним прибутком розуміється така величина чистого прибутку, яка дорівнює середній відсотковій ставці за поточний період на депозитні внески в банках. Для забезпечення такого чистого прибутку підприємець повинен одержати відповідну суму прибутку, що підлягає оподатковуванню.

Максимальний прибуток виступає метою підприємницької діяльності. Він визначається доцільністю нарощування обсягів реалізації туристичних послуг при мінімізації витрат. Основною вимогою одержання максимального прибутку є умова, за якої сума граничного доходу (MR) дорівнює сумі граничних витрат (МС).

Цільовий прибуток - це сума чистого прибутку, яка відповідає можливостям підприємства одержувати обсяг прибутку, що відповідає потребам підприємства в забезпеченні економічного та соціального розвитку. Вважається, що за нормальних умов цільовий прибуток повинен перевищувати мінімальний [8, с. 112-116].

2.2 Розподіл прибутку підприємства

Прибуток підприємства використовується для задоволення різноманітних державних потреб і потреб самого підприємства. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку до державного бюджету. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності.

Таким чином, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють два етапи [14, с. 88-89].

Перший етап - це розподіл валового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку.

З вищевикладеного видно, що відповідно до принципових (основних) напрямків використання чистого прибутку його розподіляють на дві частини:

- прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочення), на соціальну підтримку (розподілений прибуток);

- прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Цей прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фонду (розширення і розвиток виробництва, соціальний розвиток). Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обігу коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Для акціонерних товариств прибуток розподіляється у вигляді дивідендів для власників акцій. Акціонерне товариство може розглядати дивіденди як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Між обсягом нарахованих дивідендів та інвестиційним фондом має бути певна пропорція, яка б не обмежувала розвиток підприємства.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути [5, с. 132]:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним повним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частини чистого прибутку;

4) виплати дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплати дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожен з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується на основі специфіки виробничої діяльності й перспективи розвитку виробництва.

Досвід діяльності зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум підприємств і фірм, які успішно працюють, у чистому прибутку коливаються у межах 30-70% [16].

У процесі прийняття рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинне знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів для виробничо-технічного та соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) та ін.

Фонд коштів на розвиток і вдосконалення виробництва витрачається на задоволення потреб, які пов'язані зі зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, удосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати являють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні й такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій і видів продукції [8, с. 166].

формування використання розподіл прибуток

2.3 Використання прибутку підприємства

Прибуток, який залишається після сплати податку на прибуток до державного бюджету, є чистим прибутком підприємства. Він надходить у розпорядження власників підприємства, а якщо це підприємство державне - то в розпорядження колективу підприємства [1, с. 98-101].

Підприємства розподіляють прибуток, що залишається у їх розпорядженні, за напрямами використання на власний розсуд. У процесі розподілу чистого прибутку формуються грошові фонди цільового призначення: фонд коштів, які спрямовуються на розвиток та вдосконалення виробництва; фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби; фонд коштів для матеріального заохочення; резервний (страховий) капітал; фонд коштів, які спрямовуються на фінансові інвестиції; фонд коштів, які використовуються на інші цілі.

Однією з потреб виробництва, що пов'язана з його розширенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів. Тому підприємства періодично спрямовують частину прибутку безпосередньо до статутного капіталу на приріст нормативу власних оборотних коштів.
Фонд коштів, які спрямовуються на соціальні потреби, використовується на витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства, а саме: будівництво, реконструкція, інші форми поліпшення об'єктів основних засобів соціально-культурної сфери, інші витрати в даному напрямі (крім витрат на утримання об'єктів цієї сфери, які, згідно з новими стандартами бухгалтерського обліку, здійснюються за рахунок витрат діяльності і враховуються при визначенні прибутку як фінансового результату діяльності).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується (якщо мова йде про акціонерні товариства) з метою стимулювання держателів акцій вкладати кошти у капітал підприємства, підтримки прийнятного курсу акцій на фондовому ринку через виплату дивідендів; частина чистого прибутку може, якщо це обумовлено в колективному договорі, спрямовуватися на виплату винагороди працівникам за загальні результати роботи за підсумком року й на інші форми підвищення матеріальної заінтересованості працівників у досягненні високих кінцевих результатів роботи. Зважаючи на те, що, згідно зі стандартами бухгалтерського обліку, не передбачено використання прибутку на матеріальне заохочення (наприклад виплати за результатами року), такі виплати мають здійснюватися з урахуванням реального джерела - прибутку цього ж року, бо, будучи віднесеними на операційні витрати, вони зменшують прибуток наступного року.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон'юнктури, стихійного лиха тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, то створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов'язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податку на прибуток, повинен враховуватися як джерело й інших витрат його власниками або трудовими колективами. Зокрема, підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума коштів, спрямована на добровільні внески і благодійні цілі, звільняється від оподаткування [7, с. 46-47].

Як уже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, у тому числі з участю іноземних інвесторів, придбавати акції, облігації, інші цінні папери юридичних осіб.

Поглиблення процесів реформування економіки у напрямі створення повнокровних ринкових відносин супроводжується розширенням участі суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів. Він являє собою специфічну сферу товарно-грошових відносин, де об'єктом угоди виступають цінні папери - акції, облігації, векселі та ін. Суб'єктами цих відносин виступають емітенти й інвестори: перші здійснюють випуск цінних паперів і їх реалізацію з метою залучення фінансових ресурсів (ними можуть виступати підприємства або держава), другі вкладають свої фінансові ресурси в цінні папери (здійснюють фінансові інвестиції) за рахунок свого прибутку з метою одержання дивідендів або процентів.

Прибуткового інвестування вільних фінансових ресурсів можна досягнути лише тоді, коли фінансова служба підприємства здатна передбачити динаміку економічних процесів і висококваліфіковано володіє технікою здійснення операцій на фінансовому ринку. Приймаючи інвестиційні рішення про розміщення чистого прибутку через ринок цінних паперів, підприємство повинно оцінити всі можливі варіанти інвестування, маючи на увазі одержання якнайбільшого поточного доходу, а також забезпечення по можливості найбільш надійного захисту нагромаджень від знецінення.

Треба мати на увазі, що спектр ризиків інвестування у цінні папери (і це стосується навіть державних цінних паперів) дуже широкий, він включає в себе як повну або часткову втрату вкладених коштів, так і несплату повністю або частково очікуваного доходу, знецінення вкладених у цінні папери коштів при збереженні їх номінальної величини. Ось чому, приймаючи, наприклад, рішення про купівлю акцій якоїсь компанії, підприємство має спочатку добре вивчити стан справ цього емітента на базі даних, що є на фондових біржах, у відкритій пресі, інформацію, яку дають представники акціонерного товариства в публічних виступах, рекламних оголошеннях та ін. При цьому одним із головних критеріїв прийняття позитивного рішення про інвестування мають бути показники фінансового стану акціонерного товариства. Дуже ризикованим вважається інвестування коштів на купівлю акцій компанії, яка у структурі своїх фінансових ресурсів має власних ресурсів менш як 50-60 відсотків (решта - це кредити банків, кошти, мобілізовані шляхом емісії облігацій, різні борги).

Дуже важливо правильно оцінити потенціал цінних паперів, в які вкладаються кошти підприємства. З цією метою треба одержати дані і зробити розрахунки суми дивідендів, які приносить одна акція даної компанії, співвідношення між ринковою ціною акцій та її дохідністю, все це порівняти з акціями інших компаній. Ринкові ціни на акції (облігації), як правило, не збігаються з їх номінальною вартістю, бо залежать не тільки від стану справ у їх емітентів, а й від стану всього позичкового ринку. Номінальна вартість акцій - це лише мірило частки акціонера у вартості майна акціонерного товариства, тому, "прицінюючись" на ринку цінних паперів до акцій, треба мати на увазі альтернативні варіанти інвестування й вирішити, який із них найприбутковіший.

Інвестуючи кошти в купівлю облігацій, необхідно насамперед зіставити рівень дохідності, яку вони приносять у вигляді процентів, з рівнем відсотка за банківськими депозитами, з рівнем рентабельності власної продукції,
дивідендами при інвестуванні в акції інших компаній тощо. Рівень дохідності облігацій залежить від номіналу облігації, її ринкової ціни і розміру процента, що сплачується за облігацією.

Всі розрахунки для прийняття рішень щодо інвестування фінансових ресурсів у цінні папери слід виконувати з урахуванням) факторів зміни вартості грошей у часі (ринкова дохідність, темпи інфляції), тобто застосовувати метод дисконтування. Докладно ці питання розглядаються у курсі фінансового аналізу.

В ході прийняття інвестиційних рішень підприємства можуть звертатися по допомогу до організацій і приватних осіб - брокерів, які на професійному рівні виконують роботу, пов'язану з аналізом ринку цінних паперів, стану конкретних емітентів, прогнозують ціни на акції та облігації. Об'єктивна потреба в одержанні послуг у сфері інвестиційного консультування і посередництва зумовлена складністю індустрії цінних паперів, швидкою зміною стану фондового ринку, наявністю великої кількості ризиків. В Україні мережа закладів такого роду (брокерські контори, інвестиційні компанії тощо) перебуває в стадії зародження. Хоча новий Господарський кодекс сприяє цьому процесу [7].

Основні напрями організації фінансової роботи підприємства значною мірою будуються в розрахунку на забезпечення рентабельності, зростання прибутку, який є в сучасних умовах по суті єдиним джерелом розвитку матеріально-технічної бази і соціального розвитку колективу підприємства.

На стадії планування прибутку фінансова служба шляхом ретельного аналізу минулої діяльності підприємства виявляє всі резерви, які є в господарській діяльності і можуть, у разі їх мобілізації, вплинути на зростання рентабельності. До таких резервів належать насамперед ліквідація непродуктивних витрат у сфері виробництва й обігу, фактів відхилення від норм витрат окремих видів матеріальних ресурсів і трудових витрат. У процесі аналізу може виявитися необхідність структурної переорієнтації у бік підвищення питомої ваги більш рентабельної продукції і такої, що має ширший ринок збуту. Важливе значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення зайвих для підприємства запасів товарно-матеріальних ресурсів у вигляді непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту та інших цінностей. "Омертвіння" фінансових ресурсів, вкладених у такі активи, уповільнює обіговість коштів підприємства і, природно, знижує рентабельність виробництва.

Відомо, що основну суму прибутку підприємство отримує від реалізації продукції свого виробництва. Завдання фінансової служби полягає в тому, щоб підприємство мало систематичну оперативну інформацію про хід виконання наміченого плану прибутку. Багато підприємств, користуючись даними, які надходять з банку про виручку від реалізації (продажу) продукції, ведуть позасистемний щоденний облік прибутку від реалізації продукції для управлінських цілей, виходячи з середнього планового відсотка рентабельності продукції за валовим прибутком і середніми відсотками адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат на виробництво продукції [11, с. 67-73].

Володіючи щоденними даними про одержаний прибуток (а вони, як правило, досить точно показують дійсний стан справ і уточнюються за даними бухгалтерського обліку після закінчення поточного місяця), керівництво підприємства має змогу, по-перше, оперативно впливати на цей процес; по-друге, оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку для першочергових потреб підприємства.

У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба в координації з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів. Ці санкції у вигляді штрафів, неустойок тощо зменшують прибуток, ускладнюють фінансове становище підприємства. Кожен факт збитків має бути оцінений під кутом зору відповідальності конкретних посадових осіб чи осіб, з чиєї вини вони сталися, і розроблені заходи для запобігання їм у майбутньому.

Підприємства повинні постійно знати, яка сума одержаного прибутку залишається в їхньому розпорядженні, тобто оперативно визначати суму податку на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету.

Облік ведеться з урахуванням вимог податкового законодавства про формування цих показників за кожний податковий період -- квартал [18, с. 101].

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показана на рис.1. Із загального (валового) прибутку сплачується податок. Величина, що залишилась, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша -- прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Отже, процес формування прибутку відбувається таким чином: всі доходи підприємства порівнюють з його витратами, на отриману суму накладають податки і в результаті отримують чистий прибуток; далі прибуток розподілять на розсуд підприємства; кошти, що роз приділили - використовують на цілі, визначені підприємством, найчастіше: виплата дивідендів, доповнення статутного фонду, модернізація виробництва.

Розділ 3. Шляхи оптимізації прибутку підприємства

Глибокі перетворення, що відбуваються в економіці, сприяють максимальній мобілізації внутрішніх резервів. Для ефективного функціонування суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення резервів збільшення об'єму продукції, зниження собівартості, росту прибутку.

Одним із резервів росту прибутку підприємства є збільшення об'єму реалізації товарної продукції. Між прибутком та об'ємом реалізації існує пряма залежність, тобто чим більше продукції реалізується, при інших рівних умовах, тим більшою є сума прибутку, і навпаки, невиконання плану по реалізації зменшує прибуток. Таким чином, різноманітність продукції, що реалізовується підприємством, має значний вплив на збільшення реалізованої продукції фірми.

Збільшення прибутку в результаті виробничої діяльності дає можливість підприємству заробити засоби на виробничий і соціальний розвиток, матеріальне заохочення, до того ж це стає функцією самого підприємства. В той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет [20, с. 302-307].

Багато підприємств проводять розробку та реалізацію наково-технічних нововведень і отримують на них ліцензії. В умовах розвитку ринкових відносин, а разом з ними і конкуренції, підприємства намагаються не займатися їх продажем. Однак відмова від надання ліцензій на виробництво продукції іншим підприємствам не завжди є правильним кроком. Вона позбавляє підприємства, що здійснили нововведення крупних доходів від продажів ліцензій. В умовах жорстокої конкуренції виробники можуть проводити власні дослідження і розробки в такому обсязі , який є необхідним для здійснення покращення властивостей продукції, і зробити її більш конкурентоспроможною. В результаті обсяг реалізації продукції підприємства-власника ліцензії може знизитись чи підвищитись в залежності від попиту на продукцію і відповідно зменшиться або збільшиться прибуток.

Певну роль в процесі реалізації продукції відіграє правильна організація оплати праці робітників відділів збуту промислових підприємств.

Важливу роль в організації збутової програми відведена маркетингу. Практика світової торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу.

Для збільшення обсягу отримуваного прибутку велике значення має збереження наявних довготривалих господарських зв'язків. Їх зруйнування погано позначається на виробництві, матеріально-технічному постачанні.

Для росту обсягу прибутку від реалізації необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами.

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Зниження собівартості продукції - необхідна умова стабілізації цін, економічного процвітання будь-якого підприємства, джерело накопичень для прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту населення.

Ефективне використання матеріальних ресурсів в значній мірі залежить від роботи відділу постачання. Однією з важливих задач органів постачання промислових підприємств (об'єднань) є контроль за станом запасів і за управлінням ними.

Робота служби постачання повинна сприяти економічному і раціональному використанню матеріальних ресурсів при плануванні матеріально-технічного постачання, в процесі операційної роботи по виконанню розроблених планів постачання, а також при прямому використанні матеріальних ресурсів.

Потребують вдосконалення й нормативи. Так, нормативи використання матеріальних ресурсів та виробітку продукції не всюди достатньо технічно обґрунтовані, тому вони не завжди можуть служити достовірною базою для встановлення дійсно прогресивних норм витрат. Технічно обґрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої - на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників.

Одним з резервів збільшення прибутку промислових підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі матеріальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає.

Резервом збільшення прибутку суб'єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі , по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрізмінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління.

...