Позичковий відсоток та умови його диференціації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут після дипломної освіти

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

«ПОЗИЧКОВИЙ ВІДСОТОК ТА ФАКТОРИ ЙОГО ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ»

Виконала: Студентка 3-ого курсу за спеціальністю «Фінанси»

група 262.71

Мозгова М.А.

Науковий керівник:

доц. Самохфалов П.П.

м. Київ 2014р.

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи позичкового відсотка

1.1 Історична передумова виникнення позичкового відсотка

1.2 Економічна суть позичкового відсотка, його функції та роль

РОЗДІЛ ІІ. Формування та чинники впливу на позичковий відсоток

2.1 Норма позичкового відсотка

2.2 Макроекономічні фактори, що впливають на диференціацію позичкового відсотка

2.3 Мікроекономічні фактори, що впливають на диференціацію позичкового відсотка

РОЗДІЛ ІІІ. Динаміка позичкового відсотка

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаткові матеріали

ВСТУП

В наш час грошово-кредитні відносини набули високого рівня розвитку. Важко собі уявити сучасну економіку без кредитної системи. Кредитна система - сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Становлення ринкових умов господарювання в Україні зумовило перехід до дворівневої банківської системи, а банки є практично найважливішою складовою кредитної системи. Кредитування населення України є надзвичайно важливим питанням через те, що соціально-економічний рівень його життя дуже низький.

Певна особа, щоб підвищити свій соціально-економічний рівень життя прагне більших доходів, яких не може забезпечити держава, тому часто люди розпочинають власну діяльність, а на це потрібні чималі кошти. І тут на допомогу може прийти лише розвинена практика кредитування. Постає питання про позичковий процент як одну із основних елементів кредитної системи. Чи може вона існувати без процента? За яких умов він виник? Які функції виконує? Які фактори на нього впливають?

В наш час ця тема є досить актуальною. Адже досить часто доводиться спостерігати за різкими змінами процентних ставок, що вказує на нестабільність сучасної кредитної системи, особливо це було помітно в період з 2007 по 2009 рік, тобто в кризовий період та рік до нього.

Метою курсової роботи є дослідити сутність, економічну природу позикового процента, визначити економічну основу його формування та виявлення реальних факторів, що впливають на динаміку рівня відсоткових ставок за кредитними операціями комерційних банків України.

Відповідно до даної мети роботи постають такі завдання:

- розглянути теоретичні аспекти економічної категорії «позичковий процент»;

- розглянути теорії та погляди вчених на позичковий відсоток;

- дослідити поняття, види та функції позичкового процента;

- охарактеризувати роль позичкового процента в розвитку економіки країни;

- проаналізувати процентні ставки та способи їх формування;

- дослідити вплив макроекономічних факторів на формування позичкового процента у кредитній політиці банків України;

- дослідити вплив макроекономічних факторів на формування позичкового процента у кредитній політиці банків України;

- аналіз динаміки рівня відсоткових ставок комерційних банків.

Предметом дослідження є позичковий процент та фактори його диференціації.

Об'єкт дослідження - це безпосередньо позичковий процент.

Методологічну та інформаційну основу в проведенні дослідження склали праці таких вчених та дослідників, як Фрідмен М., Долан Э.Дж., Кемпбелл К.Д., Кемпбелл Р.Дж., Леттер Т., Хоггарт Г. та ін. В Україні варто відзначити праці В.П. Гетьмана, С.Я. Боринця, Гальчинського А.С., Савлука М.І., Щетиніна А.І., Івасіва Б.С. Також я використовувала інші вітчизняні публікації з питань фінансово-кредитних відносин та банківської діяльності, законодавчі акти України щодо функціонування кредитної системи України, статистичні матеріали НБУ.

РОЗДІЛ І. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ПОЗИЧКОВОГО ВІДСОТКА

1.1 Історична передумова виникнення позичкового відсотка

Позичковий відсоток (процент) або процент за кредит (від лат. pro centum - на сто) означає плату позичальника у боргових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Відсоток належить до числа категорій товарного виробництва, яке і визначає суть кредитних відносин.

Із поняттям позичковий відсоток тісно пов'язане таке поняття, як позичковий капітал - грошовий капітал, що приносить прибуток у вигляді відсотків. Тобто позичковий капітал породжує позиковий відсоток, а, отже, історичною передумова виникнення позичкового відсотка тотожна з виникненням позичкового капіталу.

Позичковий капітал виник дуже давно, його історичним попередником був лихварський капітал.

Лихварський капітал - грошовий капітал що надавався в позику і приносив його власникові прибуток у вигляді відсотка. Лихварський капітал виник у докапіталістичних формаціях, тобто в рабовласницькій і феодальній. Лихварський капітал сприяв розпаду первісного суспільства і зародженню рабовласницького строю.

Лихварство так само старе, як і торгівля. Воно набагато старіше, ніж гроші. Серед найдавніших рукописів, де згадується лихварство - Ведичні релігійні тексти Древньої Індії ( 2000-1400 гг. до н.е.). Найперші позики в історії людства викликалися, як правило, нестатком, а не можливістю дістати додатковий прибуток. Селяни, що потрапили в скрутний стан, займали у своїх більш багатих сусідів хліб або худобу й брали на себе зобов'язання повернути все це зі збільшенням або виконували за це яку-небудь роботу. Якщо людина не могла віддати борг, вона могла втратити своє майно. Перші лихварі діяли ще до виникнення грошей (наприклад, про їх писав грецький поет Гесиод, що жив в VIII-VII вв. до н.е., тобто приблизно за 100-200 років до зародження перших монетних систем в Елладі). Перші позички давалися й верталися натурою - зерном, борошном, худобою. У багатьох дослідженнях можна зустріти дані про вавилонських банкірів, що приймали відсоткові вклади й позички, що видавала, під письмові зобов'язання й під заставу різних цінностей. У ролі лихварів і скупників селянської землі часто виступали сільські старости й дрібні чиновники, що відали обліком земель і розподілом податей; їм було неважко підробляти земельні реєстри, робити незаконні угоди й укривати куплені землі від податків.

Виникнувши на основі лихварського капіталу, позичковий капітал не усунув його цілком з історичної арени. Лихварський капітал продовжує існувати й досить поширений у країнах з недостатньо розвинутою системою ринкових відносин. Як сукупність кредитних відносин для більшості країн лихварський капітал в цей час має однозначно нелегальний характер, тобто прямо заборонених чинним законодавством. На практиці лихварський кредит реалізовується шляхом видачі позик фізичними особами, а також господарюючими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку, характеризується надвисокими ставками позикового відсотка (до 120-180% по позиках, що видаються у конвертованій валюті) і часто кримінальними методами стягнення з неплатника.

Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії економічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого -- такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують, третього -- податки, позичковий процент і т. п.

Проте існування товарного виробництва та пов'язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може досить повно пояснити природу позичкового процента.

Процент (від лат. pro cеntum -- на сотню) -- сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово «відсоток». Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна.

Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто призводило до повного розорення позичальників. Їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники -- ремісники і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кредитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі -- для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необхідного продукту.

Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб прискорити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Звичайно, тут позичковий процент не повинен поглинати весь додатковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника.

Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією.

1.2 Економічна суть позичкового відсотка, його функції та роль

Суть процента як економічної категорії полягає в тому, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент - це ірраціональна ціна позичкового капіталу.

Економічна природа позичкового процента зумовлена існуванням товарного виробництва та пов'язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого - він має забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. Найпоширенішою є позиція економістів класичного напрямку теорії грошей, за якою позичковий процент розглядається як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: враховуючи те, що підприємець виступає покупцем капіталу - товару, то й процент, виплачуваний ним позичальнику, представляє ціну цього капіталу.

Економісти неокласичної школи дають інше тлумачення позичкового відсотка. Його суть розглядається як плата за жертву чи за збереження й відмову власника грошей негайно використовувати їх на придбання певних цінностей. За словами Е. Бем-Беверк, позичковий процент є результатом більш високої оцінки поточних потреб, аніж майбутніх. У цьому випадку величина процента визначається на базі суто психологічних чинників, як різниця в ціні між теперішними та майбутніми благами. При цьому останні, у зв'язку з невизначеністю перспектив економічного розвитку, оцінюють нижче від теперешніх.

У цьому ж методологічному ключі розглядав економічну суть відсотка і Дж. М. Кейнс. Він визначав його суть як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. М. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Звідси процент є оплачувана власникові капіталу компенсація за тимчасове розлучення з тимчасовою формою багатства. Величина позичкового процента за Кейнсом залежить від двох чинників: вона прямо пропорційна “перевагам ліквідності”; обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу.

В економічній теорії є інші підходи до визначення природи позичкового відсотка. Кожен з них, як при аналізі суті капіталу, відображає різні аспекти функціонування цього феномена. Зокрема сутність, походження і роль позичкового процента розглядали такі вчені-економісти як У. Петті, А. Тюрго, А. Сміт, У. Джевонс, Ж. Сей, Т. Мальтус та інші.

Водночас, звертаючи увагу на визначення процента, слід враховувати і такі принципові положення, які поглиблюють розуміння змісту цього поняття. Взагалі позичковий процент являє частину частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у позику грошовий капітал. Його джерелом є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Зазначений прибуток розподіляється між самим підприємством і його кредитором. Перший стримує підприємницький дохід, другий - позичковий процент. Пропорція розподілу прибутку на ці дві частини залежить від рівня конкуренції на позичковому ринку - попиту і пропозиції на позичковий капітал.

Сутність позичкового процента повніше розкривається у виконуваних ним функціях. Основними функціями позичкового відсотка є розподільча та функція збереження.

Розподільча функція полягає в тому, що прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини - позичковий процент і підприємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перелічених вище факторів і позичальнику належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору.

Банки як установи, що торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, надані їм підприємствами , організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на поточних рахунках або строкових депозитах чи вкладах, а також іншими банками, більше або стільки ж, як стягують самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, що її сплачують банки, як правило, нижча від ставок за кредити, що їх надають банки, на розмір маржі.

Маржа (від фр. marge - край) - різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурс. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачується за кредитні ресурси, тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.

Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використовувати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачати на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик - небезпеку втрат: у кредиторів - унаслідок зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників - при їх підвіщенні. Процентний ризик банків виникає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позичками. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позичками зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового капіталу на позичальника, а через нього - на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати шляхом підвищення цін на свій товар.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в період інфляції застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі проміжки часу (щомісячно, щоквартально), або ж зі зміною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а короткострокові: надають кредити не під проценти, а з умовою участі в розподілі прибутку від прокредитованого заходу, тощо.

Функції проценту визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку, адже повернути позику і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від господарської діяльності.

Процент сприяє й більш ефективному використання суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо- та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосувуються в Україні (навіть за значного зниження у 2001 - 2002 рр. базової ставки НБУ), не дають можливості багатьом суб'єктам господарювання користуватися банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, подолання платіжної кризи. Підприємства, які все ж таки наважуються на користування кредитами, високі проценти відносять на собівартість продукції, яку вони виробляють, а це в свою чергу може зробити її неконкурентно спроможно не тільки на світовому, а й на національному ринку.

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ТА ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ПОЗИЧКОВИЙ ВІДСОТОК

2.1 Норма позичкового відсотка

Процентні ставки належать до найчастіше спостережуваних змінних в економіці. Динаміка процентних ставок повідомляється майже щоденно в новинах засобами масової інформації, бо ці ставки безпосередньо впливають на наше щоденне життя і мають важливі наслідки для стану економіки. Процентні ставки впливають на особисті рішення індивідів щодо їхнього споживання та заощадження: чи купувати будинок, чи придбати акції, чи покласти гроші на ощадний рахунок. Процентні ставки також впливають на економічні рішення ділових фірм та домогосподарств: чи використовувати свої кошти для інвестицій у нове устаткування фабрик, чи заощаджувати свої гроші у банку.

Перш ніж зможемо продовжувати дослідження позичкового відсотка необхідно зазначити, яким чином визначається позичковий процент, яка норма процента.

Норма позичкового процента -- це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн, а отриманий на нього річний дохід -- 30 тис. грн, то норма процента становитиме 15% річних ((30 тис. грн. / 200 тис. грн.) х 100%).

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки -- відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий -- позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом вартості.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливаєють багато інших факторів, а саме:

1. Облікова ставка центрального банку (комерційні банки встановлюють відсоткові ставки по своїх позичкових операціях вище облікової ставки).

2. Рівень інфляції (обов'язково враховується, бо інакше банки будуть нести збитки від знецінення грошей).

3. Строк позики (чим довший строк, тим вища процентна ставка).

4. Витрати по формуванню позичкового капіталу (чим дорожче банку дістаються ресурси, тим вища норма проценту по кредиту).

5. Ризик (позики з більш високим ступенем ризику видаються під більш високий процент, щоб компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів).

6. Розмір позики (проценти по великих кредитах повинні бути нижчими, ніж по дрібних, оскільки при видачі великих кредитів банки несуть відносно менші витрати).

7. Попит на позики (більш високий попит на позики передбачає підвищення процентних ставок на них).

8. Характер наданого забезпечення (чим вища якість застави, тим нижчий відсоток по позиці).

9. Зміст заходу, що кредитується (ставки по позиках на виробництво - нижчі, а на посередницькі операції - вищі).

10. Витрати на оформлення позики і контролю (чим більші витрати, тим вища норма позичкового процента).

11. Ставка конкурентів на фінансово-кредитному ринку.

12. Характер відносин між банком і позичальником (постійному клієнту з доброю репутацією може встановлюватись знижка при визначенні величини позичкового процента)

13. Норма прибутку від інших активних операцій.

14. Необхідність отримання прибутку від позичкових операцій.

2.2 Макроекономічні фактори, що впливають на диференціацію позичкового відсотка

позичковий відсоток макроекономічний прибуток

До основних макроекономічних факторів, що впливають на диференціацію позичкового відсотка належать: є облікова ставка НБУ, рівень інфляції, а також від фази розвитку економіки в країні.

Облікова ставка НБУ - це базисна ставка рефінансування, яка застосовується при кредитуванні комерційних банків. Останні встановлюють відсоткову ставку по кредитних операціях, як правило, вище за облікову ставку. Однак це не є обов'язковою нормою. Якщо банк має дешевші ресурси, він може встановити нижчі відсоткові ставки по своїх кредитах.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

- забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

- встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

- наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

- урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

- відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку.

На початку 90-х років в Україні в умовах високих темпів інфляції комерційні банки були зобов'язані змінювати ставки за чинними кредитними угодами синхронно зі зміною облікової ставки. В умовах фінансової стабільності таке жорстке регулювання кредитно-грошового ринку не потрібне. У цих умовах облікова ставка НБУ має для комерційних банків не директивний, а швидше індикативний характер.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Навпаки, для збільшення кредитних ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Зниження облікової відсоткової ставки заохочує видачу кредитів.

У зв'язку з дією цього механізму відповідно до зміни облікової ставки НБУ відбувається й коригування відсоткових ставок у комерційних банках. Стимулювати розвиток виробництва може лише низька відсоткова ставка.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику кредитної експансії (зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва).

Рівень інфляції повинен обов'язково враховуватись при встановленні як облікової ставки НБУ, так і ставки відсотка по кредитах комерційного банку, оскільки так чи інакше банки нестимуть збитки у зв'язку зі знеціненням грошей. Дешеві гроші (порівняно з іншими видами ресурсів) стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківській сфері та розбалансування економіки.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює інфляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позичковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто називається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випередження темпів знецінення грошей відносно темпів зростання позичкового відсотка.

Реальна відсоткова ставка залежить від рівня інфляції впродовж усього строку кредиту (депозиту). Укладаючи угоду,кредитор і позичальник виходять зі своїх власних сподівань стосовно рівня інфляції. Ці сподівання можуть бути близькими до фактичних економічних реалій, але можуть виявитися і помилковими. І тоді одна зі сторін втрачає, інша -- виграє.

Коригування доходів (витрат) для урахуванням інфляції здійснюється за допомогою рівняння Фішера:

у= r +i,

де: r - номінальна ставка відсотку;

y - реальна ставка відсотку;

i - темп інфляції.

Співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Звичайно збільшення попиту на кредити викликає збільшення відсоткових ставок по них. Однак в умовах конкуренції між кредитними інститутами та боротьби за розширення ринків банки не можуть зловживати цим правилом. Вони мають можливість не підвищувати рівень відсоткових ставок при зростанні попиту на кредит, щоб залучити більшу кількість клієнтів та завоювати конкурентні переваги.

Однак специфікою сучасного ринку капіталів є множина процентних ставок, які знаходяться у певному зв'язку між собою і утворюють у сукупності національну структуру ставок. Структура ставок ділиться на дві основні частини - на гуртові й роздрібні. Гуртові (оптові) ставки представляють собою проценти по великих операціях між кредитними і фінансовими організаціями, які стихійно встановлюються на ринку співвідношенням попиту та пропозиції. Роздрібні ставки - це проценти по операціях з клієнтами. На відміну від гуртових, вони змінюються рідко, і їхня динаміка залежить від неринкових чинників. В основі структури ставок лежать ставки національного грошового ринку, тобто проценти по масових короткострокових операціях до одного року. Вони і служать базою для визначення всіх ставок національного ринку позичкових капіталів.

А на світовому ринку позичкових капіталів широке застосування отримала ставка ЛІБОР (London interbank offered rate - LIBOR), лондонська міжбанківська ставка пропозиції грошових коштів. За цією ставкою лондонські банки надають один одному незабезпечені короткострокові кредити терміном від одного місяця до одного року. Позики за ставкою ЛІБОР, як правило, надаються в доларах, але для цього можуть бути використані й інші валюти. Практично лондонську міжбанківську ставку визначають великі банки Лондона, які кожний день о 11 годині ранку фіксують свої власні ставки ЛІБОР. Газета “Файненшл таймс” щоденно публікує середньоарифметичну ставку ЛІБОР всіх найбільших банків світу.

Лондонська міжбанківська ставка - це лише база для надання кредитів, змінна складова процентної ставки, за якою здійснюється надання позик. Постійною ж складовою процентної ставки є надбавка до базисної ставки - спред (sprad), тобто премія за банківські послуги, чи маржа. Величина маржі коливається від 0,75% до 3% і залежить від ряду чинників - кредитоспроможності клієнта, терміну позики, співвідношення попиту на кредит і масштабів його пропозиції.

Паралельно з міжбанківською ставкою пропозиції в Лондоні існує міжбанківська процентна ставка попиту по короткострокових операціях, яка називається ЛІБІД (London interbank bid rate - LIBID). Як правило, ставка залучення коштів на 1/8 нижча ставки пропозиції грошових коштів, що є нормальним явищем в умовах ринкової економіки, оскільки різниця в ставках утворює одне з важливих джерел банківського прибутку. В Лондоні застосовується також середня між ЛІБОР і ЛІБІД ставка - ЛІМІН (London international mean rate - LIMEAN).

Залежність позикового відсотку від фази розвитку економіки країни. Стан міжнародного ринку капіталів і ступінь входження країни в цей ринок. Доступність до кредитних ресурсів світового ринку позичкових капіталів створює конкуренцію на внутріш­ньому кредитному ринку і прямо впливає на норму відсотка.

Як відомо, економіка будь-якої країни розвивається циклічно. А кожен цикл має свої фази, внутрішній зміст яких впливає на норму відсотка. При цьому зміна відсотка залежно від фази цик­лу і навіть від її початку чи завершення має свої особливості, на які варто звернути увагу.

Так, під час кризи, коли падає прибуток, а рух товарів і капіталу дуже уповільнюється через падіння попиту на них, рівень позич­кового відсотка суттєво зростає. Це явище пов' язано з двома най­більш важливими причинами. Перша полягає у тому, що в момент кризи відчувається гостра потреба в грошах як платіжному засобі. Постійні позики -- це норма існування господарюючого суб'єкта в умовах розвиненої ринкової системи, а оскільки збут товарів стає дуже проблематичним, то для розрахунків за борговими зо­бов'язаннями усі й шукають нового кредиту. Зростання попиту ве­де до збільшення норми позичкового відсотка. Друга причина в тому, що суб'єкти ринкових відносин намагаються отримати гроші як найбільш ліквідну форму багатства. Проте цей чинник зростан­ня попиту на позичковий капітал діє тільки за умови незначної ін­фляції. У протилежному випадку зростання позичкового відсотка вже йде від банкіра, який у такий спосіб намагається зменшити ри­зик від інфляційного знецінення грошового капіталу.

На фазі депресії норма відсотка суттєво падає. І хоча в кінці цієї фази починається деяке пожвавлення і зростання попиту на позичковий капітал -- це, як правило, не веде до зростання пози­чкового відсотка.

На фазі пожвавлення і на початку фази піднесення попит на товари помітно зростає, але це не призводить до зростання попи- ту на позичковий капітал. Відповідно до цього і позичковий від­соток не виявляє ознак зростання. Така ситуація обумовлена тим, що промислові й торговельні капіталісти здебільшого використо­вують власний капітал. Невелике зростання попиту на позичко­вий капітал пояснюється й тим, що в цей період суттєво посилю­ється продаж товарів у кредит, а ця форма кредиту характери­зується низькою нормою відсотка. Розширення комерційного кредиту гальмує попит на банківський капітал як головну форму позичкового капіталу і тим самим стримує зростання позичково­го відсотка. І тільки на другій стадії фази піднесення починається стрімке зростання банківського відсотка. Останнє пояснюється як зростанням попиту на дійсний капітал, так і поширенням спе­кулятивних операцій на фондовій біржі, та бажанням інвестора заробити на загальному піднесенні в економіці.

2.3 Мікроекономічні фактори, що впливають на диференціацію позичкового відсотка

Рівень відсоткової ставки є головною умовою проведення кредитної операції. Крім наведених вище чинників, що визначають рівень відсоткових ставок комерційних банків, можна виділити ще такі чинники: об'єкт кредитування, ступінь ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту на загальнодержавному та регіональному кредитних ринках, можливості банку щодо додаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.

Отже, на розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання, витрати на формування позичкового капіталу та ступінь ризику.

Строк кредиту - рівень відсоткової ставки перебуває у безпосередній залежності від строку кредиту: чим більше строк, тим вище відсоткова ставка. Така залежність зумовлена двома факторами: по-перше, за значних строків кредиту вищим є ризик втрати від неповернення кредиту та знецінення коштів під час інфляції; по-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, приносять відносно вищу віддачу.

З аналізу фінансових ринків відомо, що за нормальних умов:

- довгострокова відсоткова ставка є вищою за короткострокову;

- коротко- і довгострокові ставки переважно змінюються в одному напрямі, тобто разом підвищуються або знижуються;

- короткострокові відсоткові ставки зазначають більших коливань ніж довгострокові.

Витрати по формуванню позичкового капіталу, які безпосередньо впливають на величину відсоткової ставки по кредитах. Ці витрати складаються з депозитного відсотка та плати за кредит, що отриманий в інших банках. Чим дорожче банку коштують ресурси, тим вищою є норма позичкового відсотка. Крім того, можуть бути включені до вартості проценту витрати на оформлення кредитної операції. Чим дорожче банку обходиться контроль як за цільовим використанням кредитних коштів, так і за предметом забезпечення, тим вищою буде встановлена плата за кредитом. Однак, банківські установи такі витрати можуть не враховувати до процентних ставок, а включати до комісійної винагороди банку.

При визначенні конкретної величини відсоткової ставки комерційний банк ставить двояке завдання: по-перше, відшкодувати за рахунок відсотка всі свої витрати та отримати належний прибуток; по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, при якій вони брали б кредити саме в цьому банку.

У банківській практиці широко використовується термін "маржа". Маржа - це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування - це різниця між ставками виданих кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених депозитних коштів (ставки депозитного відсотка). Зрозуміло, що маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується на довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Часто буває економічно вигідніше інше: створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-господарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Розмір позики - звичайно відсоток по великих кредитах повинен бути нижчим, ніж по дрібніших, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не перебувають у безпосередній залежності від її величини, а абсолютний дохід банку по великих позичках вищий, ніж по дрібних.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик - це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Покажемо дію цих тенденцій. Відсоткові ставки за споживчими позиками, як правило, вищі, ніж за більшістю інших видів банківського кредиту, адже ці позики є незначними і не довгостроковими. Крім того, такі позики є досить трудомісткими для банку. При іпотечному кредитуванні чітко виявляється така закономірність: чим вище відношення величини позики до вартості об'єкта іпотеки, тим вища відсоткова ставка, оскільки ризик при цьому значно більший.

Від категорії якості кредиту залежить ступінь ризику, притаманного кредиту. В даний час позичковий портфель банку поділяється на п'ять категорій якості в залежності від фінансового стану позичальника і якості обслуговування ним боргу. З урахуванням такого поділу відбувається і диференціація процентних ставок по категорії якості при наданні кредиту. Наприклад, процентною політикою банку може бути визначено, що кредити 1 категорії якості надаються по ставках не нижче ставки рефінансування, ставки по кредитах 2 категорії якості зростають на 1 процентний пункт.

Характер забезпечення - кожна з форм забезпечення повернення кредитів має свій рівень надійності. Банк повинен оцінити якість відповідної форми забезпечення та встановити відсоткову ставку з урахуванням цих даних. Чим вище якість застави, тим нижчою може бути відсоткова ставка.

Фінансові інститути, як і інші інвестори, виявляють, що надання позик вигідніше, коли процентний ризик нижчий. Вони не хотіли б надавати позики під нерухоме майно при процентній ставці 10 %, виявивши через два місяці, що за цю заставну могли б отримати 12 %-ну ставку. У 1975 р. ощадно-позичкові асоціації в Каліфорнії почали випускати заставні із коригованою процентною ставкою для зменшення процентного ризику. Позика під нерухоме майно по таких заставних має змінну процентну ставку, коли ринкова процентна ставка (звичайно - ставка по векселях Скарбниці) змінюється. Початково заставна із коригованою процентною ставкою може мати 10 %-ну ставку. Через шість місяців процентна ставка може збільшитися або зменшитися на величину збільшення або зменшення, скажімо, процентної ставки шестимісячних векселів Скарбниці Тому встановлені платежі по заставній можуть змінитися. Оскільки заставна із коригованою процентною ставкою дозволяє інститутам, що її випускають, отримувати по ній вищі процентні ставки, коли ставки зростають, інститути отримують вищі прибутки протягом цих періодів.

Приваблива риса таких заставних заохочує до випуску заставних із коригованою процентною ставкою, що мають нижчі початкові процентні ставки, ніж традиційна заставна з незмінною ставкою. Це зробило заставні з коригованою ставкою особливо популярними серед домогосподарств. Проте, оскільки платежі по заставних із змінною процентною ставкою можуть збільшуватися, то багато домогосподарств все ж віддають перевагу заставним із фіксованою процентною ставкою. Тому обидва види заставних нині досить поширені.

Ставки банків-конкурентів. Звичайно вони не дуже відрізняються, однак в окремі періоди банк може проводити індивідуальну відсоткову політику. Але, це залежить, насамперед від, кредитної політики та стратегії діяльності самого банку. Так, якщо банк має на меті залучити більшу кількість клієнтів, то ставки процентів встановлюються на нижчому рівні. У випадку ж проведення банком політики щодо одержання вищих прибутків, то він може встановлювати вищі процентні ставки за кредитами порівняно з іншими кредиторами. Однак, банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку. Надання безпроцентних кредитів також забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Характер взаємовідносин між банком і позичальником. Постійному клієнтові, якого банк давно знає та якому довіряє, що має строковий вклад або депозит з невисокою ставкою, банк може встановлювати знижку при визначенні величини позичкового відсотка.

Для постійних клієнтів у практиці західних банків застосовуються базисні ставки, тобто, висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка розраховується за кре­дитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з повер­ненням кредиту в них не виникає.

Норма прибутку від інших активних операцій. Якщо інвестиційні операції приносять відносно більший дохід (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позичкові, то банку треба переглянути свою відсоткову політику в бік підвищення рівня відсоткових ставок.

Розглянуті вище чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського відсотка за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа і насамперед банк залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлюють свою норму відсотка.

РОЗДІЛ ІІІ. Динаміка позичкового відсотка

Як уже зазначалось, позичковий відсоток завжди має свій розмір, але в практиці кредитних відносин зазвичай користуються його відносним вираженням, що визначається через норму відсотка. Вона являє собою відношення суми грошей, виплачених у вигляді відсотка, до суми грошей, відданих у позику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше за рік. Тому, я вважаю, актуальним с курсовій роботі розглянути динаміку позичкового відсотка за останні п'ять років (2008 - 2012 рр.

У 2008 році процентна політика банків здійснювалася відповідно до ситуації на грошово-кредитному ринку. В умовах триваючої політики Національного банку України, направленої на стримування інфляційного тиску, в січні - вересні 2008 року спостерігалося зростання вартості кредитів у всіх видах валют, наданих банками в економіку України, без урахування операцій за овердрафтом - з 13.4 у грудні 2007 року до 15.2% річних у вересні 2008 року. Водночас вартість депозитів, після зниження у І півріччі до 7.0% річних (проти 7.9% річних у грудні 2007 року), в липні - вересні підвищилася до 8.8% річних. Відповідно різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами збільшилася з початку року на 0.9 процентного пункту до 6.4 (на 1.8 процентного пункту менше, ніж у червні).

У 2009 році продовжувалось зростання вартості кредитів (без урахування овердрафту), наданих інституційним одиницям сектору не фінансових корпорацій (на 1.5 процентного пункту до 16.5% річних). При цьому вартість кредитів у національній валюті підвищилась на 1.7 процентного пункту до 19.1% річних, а в іноземній валюті знизилась на 0.1 процентного пункту до 9.9% річних (зокрема, в доларах США - залишилась на рівні 10.5% річних). У регіональному розрізі найбільший вплив на середньо ринковий розмір процентної ставки за кредитами (без урахування овердрафту), наданими сектору нефінансових корпорацій, здійснювали інші депозитні корпорації Волинської, Дніпропетровської, Київської областей і м. Києва, середньозважені процентні ставки за кредитами яких (14.4, 14.5 і 16.4% річних відповідно) були нижчими за середню ставку (16.5% річних). В інших регіонах процентні ставки були вищими. Найвища вартість спостерігалась у Тернопільській та Рівненській областях (22.6% річних). У жовтні досить привабливим був рівень процентних ставок за кредитами у добувну промисловість (10.7% річних)

За кредитами, наданими протягом звітного місяця сектору домашніх господарств, вартість кредитів у національній валюті зросла на 0.6 процентного пункту до 21.6% річних, а в іноземній валюті знизилась на 1.0 процентного пункту до 15.7% річних. Процентна ставка за кредитами в доларах США знизилась на 0.3 процентного пункту до 15.7% річних.



Із метою збільшення привабливості депозитів та нарощення обсягів ресурсної бази (для поліпшення ліквідності у національній валюті та можливості повернення заборгованості за іноземними запозиченнями) інші депозитні корпорації у жовтні збільшували процентні ставки за депозитами, особливо сектору нефінансових корпорацій (зважаючи на більшу мобільність цих коштів). Так, у жовтні процентні ставки за депозитами, залученими у секторі нефінансових корпорацій, у національній валюті збільшились на 1.5 процентного пункту до 10.9% річних, а в іноземній валюті на 0.8 процентного пункту до 8.4% річних (зокрема, в доларах США на 0.5 процентного пункту до 8.6% річних). Проте динаміка процентних ставок за депозитами, залученими від сектору домашніх господарств, як і раніше, справляла більший вплив (через їх значний обсяг) на загальну динаміку середньозваженої процентної ставки за депозитами. Вартість депозитів, залучених протягом звітного місяця від сектору домашніх господарств, у національній валюті знизилась на 0.1 процентного пункту до 15.3% річних, в іноземній валюті - зросла з 10.1 до 10.2% річних (при цьому в доларах США - залишилась на рівні 10.4% річних). Така політика певним чином сприяла поверненню населенням купленої на готівковому валютному ринку іноземної валюти на вклади.

В 2010 році за рахунок здешевлення депозитів більшою мірою, ніж кредитів, процентна маржа банків у жовтні порівняно з вереснем зросла на 0.4 до 5.0 процентного пункту, але залишалась нижчою, ніж у грудні 2009 року (5.4 процентного пункту).

Динаміка вартості кредитів нефінансових корпорацій була визначальною для зміни середньозваженої процентної ставки за кредитами в цілому. Так, у жовтні вартість кредитів (без урахування овердрафту), наданих інституційним одиницям сектору нефінансових корпорацій, знизилась на 0.1 процентного пункту-до 12.1% річних. При цьому вартість кредитів у національній валюті підвищилась на 0.1 процентного пункту - до 12.9% річних, а в іноземній - знизилась на 0.7 процентного пункту - до 9.6% річних (зокрема, в доларах США - на 0.7 процентного пункту - до 9.6% річних). У регіональному розрізі як і раніше найбільший вплив на середньозважену процентну ставку мала вартість кредитів, наданих іншими депозитними корпораціями м. Києва та Київської області (через їх значні обсяги порівняно з іншими регіонами). У жовтні вартість кредитів у даному регіоні була Процентні стає найнижчою (10.2% річних при середньоринковій 12.1% річних). Найвища вартість кредитів (21.3% річних) спостерігалась у Волинській та Житомирській областях. У галузевому розрізі найпривабливішим був рівень процентних ставок за кредитами корпораціям, що займаються виробництвом та розподіленням електроенергії, газу та води (9.1% річних).

Вартість депозитів сектору нефінансових корпорацій у жовтні порівняно з вереснем знизилась на 0.7 процентного пункту - до 4.9% річних, при цьому в національній валюті вони знизились на 0.6 процентного пункту - до 5.1% річних, а в іноземній - на 1.2 процентного пункту - до 3.8% річних (зокрема. в доларах США - на 1.0 процентного пункту - до 4.2% річних).

Вартість депозитів, залучених протягом звітного місяця від сектору домашніх господарств, також знизилась на 0.5 процентного пункту - до 9.8% річних. При цьому в національній валюті вона зменшилась на 0.5 процентного пункту-до 12.7% річних, а в іноземній - на 0.3 процентного пункту - до 7.2% річних (при цьому в доларах США - на 0.2 процентного пункту - до 7.6%).

Вартість кредитів, наданих сектору домашніх господарств, у жовтні знизилась на 0.2 процентного пункту - до 19.9% річних. Водночас її динаміка з компонентами була протилежною динаміці вартості кредитів, наданих сектору нефінансових корпорацій. Зокрема, вартість кредитів домашнім господарствам у національній валюті зменшилась на 0.3 процентного пункту - до 21.1% річних, а в іноземній - підвищилась на 0.4 процентного пункту - до 9.7% р^них (у тому числі в доларах США - на 0.3 процентного пункту - до 9.6% річних). Проте через незначний, порівняно з сектором нефінансових корпорацій, обсяг операцій така динаміка не мала суттєвого впливу на середньозважену процентну ставку за кредитами.

В 2011 році процентні ставки за депозитами нефінансових корпорацій зростали третій місяць поспіль, що надавало змогу нарощувати ресурсну базу банків при управлінні ліквідністю. У жовтні їхня вартість збільшилась на З .4 процентного пункту - до 9.1% річних, з них у національній валюті - на 4.0 процентного пункту - до 10.0% річних. Зростання процентної ставки за депозитами НК в іноземній валюті було менш суттєвим - на 0.6 процентного пункту - до 4.3% річних.

Водночас у жовтні відбулось незначне зниження процентної ставки за депозитними договорами з ДГ на 0.1 процентного пункту - до 8.1% річних (через зменшення вартості депозитів у іноземній валюті - на 0.3 процентного пункту - до 5.6% річних). Вартість депозитів ДГ у національній валюті зросла.

Зростання потреби в ресурсах (що підтверджувалося збільшенням процентних ставок на міжбанківському ринку) сприяло зростанню вартості кредитів. Порівняно з вереснем вартість кредитів (без урахування овердрафту) збільшилася на 1.6 процентного пункту - до 15.2% річних. Підвищення відбулось переважно через зростання вартості кредитів у національній валюті як у секторі нефінансових корпорацій, так і в секторі домашніх господарств (у середньому на 3.1 процентного пункту - до 18.7% річних). Вартість кредитів у іноземній валюті також зросла на 0.2 процентного пункту - до 8.5% річних через подорожчання кредитів, наданих нефінансовим корпораціям.

Середньозважена процентна ставка за кредитами, наданими нефінансовим корпораціям, у жовтні збільшилась на 1.6 процентного пункту - до 14.6% річних. Вартість кредитів, наданих сектору домашніх господарств, навпаки знизилася - з 22.9% до 22.8% річних (через здешевлення кредитів у іноземній валюті на 0.5 процентного пункту - до 12.6% річних).

Через подорожчання депозитів вищими темпами, ніж кредитів, процентна маржа банків порівняно з попереднім місяцем зменшилась на 0.6 процентного пункту - до 6.3 процентного пункту (що відповідало рівню грудня 2010 року).

Вартість депозитів у III кварталі 2012 року зросла на 1.5 процентного пункту - до 11.6% річок переважно внаслідок стимулювання нефінансових корпорацій до нарощування обсягів депозитів. Значною мірою подорожчали депозити в національній валюті на 1.8 процентного пункту за квартал до 13.7% річних. Водночас у вересні порівняно з серпнем процентні ставки за депозитами знизилися на 0.6 процентного пункту, в тому числі в національній валюті - на 0.8 процентного пункту. Вартість депозитів в іноземній валюті протягом кварталу зросла на 0.8 процентного пункту, у вересні порівнюю з серпнем - на 0.4 процентного пункту.

...