Ринок праці: структура і особливості функціонування. Безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Ринок праці: структура і особливості функціонування. Безробіття



Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження ринку праці та безробіття

1.1 Ринок праці: поняття, типологія і структура

1.2 Механізми функціонування ринку праці

1.3 Сутність,причини та основні форми безробіття

2. Аналіз ринку праці та безробіття в економіці України

2.1 Рівень зайнятості та економічної активності населення України

2.2 Способи регулювання зайнятості та наслідки безробіття

2.3 Прогнозування стану ринку праці України

3. Механізми державного регулювання ринку праці і безробіття

3.1 Процес стабілізації ринку праці

3.2 Проблеми соціального захисту населення в умовах безробіття

3.3 Роль держави в регулюванні ринку праці

Висновки

Список літератури



Вступ

В сьогоднішній економічній ситуації, яка склалась в Україні, необхідна розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств, формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості, створення інститутів інфраструктури ринку праці. Умовами виникнення вільного ринку в цілому і ринку праці зокрема є: суспільний поділ праці, завдяки якому здійснюється спеціалізація виробництва, конкуренція та повна самостійність і незалежність покупців і продавців. Ринок праці сприяє підвищенню ефективності виробництва, прискоренню науково-технічного прогресу, втіленню нових технологій, що покращують умови праці.

Він дає людині економічну свободу, змогу обрати на лише місце роботи, а й спосіб життя. Ринок праці сприяє узгодженню особистих, колективних і загальнонаціональних інтересів при суспільному поділі праці, надає необхідну гнучкість підготовці та розподілу робочої сили.

Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності вдосконалення державної політики щодо розвитку національного ринку праці, активізації його соціально-економічних складових, забезпечення принципово нового підходу до розв'язання проблем ринку праці.

Метою є аналіз та узагальнення теоретичних засад принципів побудови ринку праці, економічної оцінки впливу ефективного розвитку та функціонування ринку праці на стан економічного зростання та динамічного розвитку країни, визначення основних напрямів підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці з метою забезпечення інтеграції України із світовою економічною системою.

Завдання:

- вивчення суті ринку праці та його структури;

- проведення аналізу становлення та функціонування ринку праці;

- вивчення сутності, причин та основних форм безробіття;

- аналіз стану та тенденцій розвитку ринку праці в Україні на сучасному етапі.

Об'єкт дослідження - методи використання принципів побудови і розвитку ринку праці в Україні, розв'язання проблемних питань щодо його успішного функціонування та активізації конкурентних переваг.

Предметом дослідження є ринок праці.



1. Теоретичні аспекти дослідження ринку праці та безробіття

1.1 Ринок праці: поняття, типологія і структура

Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.

Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.

Ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найнято й працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:

- особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу(безробітні, які мають відповідний статус;

- особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності;

- особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);

- особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;

- особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи.

Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальноосвітньої підготовки, творчому відношенню до праці, високій якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів, авансуючи тим самим працівників матеріальними витратами на навчання. Тому скорочення потреби в робочій силі в певні періоди, раніше приводило в зростання безробіття, стало певною мірою регульованим процесом, вбудованим в ринковий механізм. Це, у свою чергу, робить істотний вплив не тільки на соціально-економічні, але й на політичні процеси.

Функціонально-організаційна структура ринку праці включає в себе в умовах розвиненої ринкової економіки такі елементи: принципи державної політики в галузі зайнятості та безробіття, систему підготовки кадрів, систему найму, контрактну систему, фонд підтримки безробітних, систему перепідготовки і перекваліфікації, біржі праці, правове регулювання зайнятості. На ринку праці зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі - продажу.

Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові колективи або окремі підприємці, які можуть самостійно вирішувати, скільки і яких працівників їм потрібно.

На ринку праці діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, що впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць складу прихожих на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах.

Національний ринок праці охоплює все суспільне виробництво - через нього кожна галузь отримує необхідні їй кадри не тільки заданого професійно - кваліфікаційного складу, а й певних культурних та етико-трудових достоїнств, адекватних вимогам економіки.

Кінцевою метою ринку праці є, по-перше, задоволення професійно-трудових і життєвих інтересів економічно активного населення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами, по-друге, досягнення максимально повної і мінімально перериваної зайнятості, з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному графіку робочого дня і т. п.

Ринок праці має складну будову. В загальній чисельності населення можна виділити 2 великі групи: люди здатні і нездатні працювати за наймом, які в свою чергу поділяються на певні підгрупи. Вони відокремлені один від одного, самостійні і кожна з них виконує особливу функцію, утворюючи єдиний ринок праці, який не може існувати без якої-небудь однієї частини.

При всій схожості розвитку економік і соціальних сфер розвинених країн політика зайнятості в кожній з цих країн призвела до формування різних моделей ринку праці. Ця різноманітність моделей можна звести до двох основних типів: зовнішній (чи професійний) та внутрішній ринки праці.

Зовнішній ринок праці передбачає мобільність робочої сили між фірмами. Зовнішній ринок праці характеризується більшою плинністю кадрів в порівнянні з внутрішнім ринком праці, де рух кадрів здійснюється переважно всередині підприємства.

При незадоволенні попиту підприємця на працівників на 100% за рахунок тих, хто вже працював за наймом і в даний момент шукає роботу, то, природно, цей попит адресується також і тим, хто вперше пропонує свою працю. Та сфера, де формується ця праця, спочатку призначений на продаж, є фактично складовою частиною ринку праці. Це потенційний ринок праці, без якого інші елементи ринку праці не можуть існувати.

Поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів все більшої сили набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який не просто є системою національних ринків, а являє собою новий якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилюються процеси інтернаціоналізації виробництва, зростання інтеграції між націями. Міжнародний ринок праці можна визначити як наднаціональне утворення, де на постійній основі виступають покупці і продавці робочої сили.

1.2 Механізми функціонування ринку праці

Механізм ринку праці - це взаємодія та узгодження різноманітних інтересів роботодавців і працездатного населення, що бажає працювати за наймом на основі інформації, одержуваної у вигляді змін ціни праці (функціонуючої робочої сили). Його структура включає: попит на працю, пропозиція праці, ціну праці, конкуренцію.

Умовами виникнення вільного ринку, як i товарного виробництва загалом, стали:

- суспiльний подiл працi, завдяки якому здiйснюється спецiалiзацiя виробникiв на виробництвi тих чи iнших конкретних товарiв;

- економiчна відокремленiсть виробникiв на основi приватної власностi на засоби виробництва, що в основному забезпечує еквiвалентнiсть товарного обмiну;

- самостiйнiсть виробника та свобода пiдприємництва;

- наявнiсть попиту на товар, що виробляється, з боку покупцiв.

Вiдповiдно до марксистської теорiї, аналогiчними є умови виникнення i ринку працi. Першою умовою є юридична свобода i здатнiсть власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здiбностями до працi. Однак цiєї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку працi є вiдсутнiсть у людини всього необхiдного для ведення свого господарства як джерела одержання всiх потрiбних для життя засобiв iснування. За цiєї умови людина мусить економiчно продавати свою робочу силу. Але, як вiдомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж - для цього потрiбен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку працi є поява на ньому покупця - пiдприємця, який економiчно змушений вийти на ринок працi, щоб купити запропоновану для продажу здатнiсть до працi потрiбних йому працiвникiв.

В сучасних умовах форми найму робочої сили можуть бути рiзноманiтнi. Це i наймана праця в «чистому виглядi», за трудовою угодою тих, хто працює на об'єктах рiзних форм власностi. Це i особиста праця на об'єктах, де працiвник має свою частку акцiй. Особливу форму має особиста праця власника на засобах виробництва, які йому належать, коли вiн реально вступає в економiчну систему i як власник, i як працiвник, одержуючи i трудовий доход, i доходи вiд власностi. У сучасних умовах нерідко проявляються не стiльки матерiальнi, скiльки моральнi мотиви роботи за наймом iндивiдiв, якi мають певний нетрудовий доход з iнших джерел (відсоток, рента тощо).

Адже деяка частина найманих працiвникiв є власниками цiнних паперiв, нерухомостi тощо, з яких вони одержують доход, але все-таки продають свою робочу силу. У практицi розвинених країн вiдомi численнi випадки роботи за наймом членiв заможних родин, зокрема дiтей мiльйонерiв. Потреба в продажу своєї робочої сили виникає тодi, коли доходу з iнших джерел недостатньо для одержання всiх необхiдних для життя засобiв або коли iндивiд має iнший, нематерiальний, iнтерес до найманої працi. Загальновiдомо, що ефективне функцiонування ринку праці в будь-якiй країнi можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостiйнiсть і незалежнiсть продавця та покупця робочої сили в поєднаннi з їхньою економiчною вiдповiдальнiстю;

2) вiдносини суб'єктів на ринку працi - це вiдносини договорiв та угод мiж рiвноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функцiонування ринку працi тим ефективніше, чим активнiша конкуренцiя мiж власниками робочої сили за право зайняття робочого мiсця;

4) має iснувати баланс мiж робочими мiсцями, сукупною пропозицiєю робочої сили та грошовою масою заробiтної плати;

5) найманi працiвники та роботодавцi для захисту своїх iнтересiв можуть об'єднуватись у спiлки. Проте в однiй спiлцi вони перебувати не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

7) обов'язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці.

Крiм того, для України специфiчними умовами ефективного функцiонування ринку праці є створення та розвиток ринку житла, недостатня розвиненість якого обмежує вiльну трудову мiграцiю населення по території України.

1.3 Сутність,причини та основні форми безробіття

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не зайнята у сфері економіки. За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток (750 млн. чол.). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства.

Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків, неоднозначні для трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості.

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто безробіття.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу.

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

До форм безробіття західні економісти відносять фрикційне та структурне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене міжрегіональними, професійними та віковими переміщеннями частини працездатного населення. Йдеться, зокрема, про переїзд осіб найманої праці на нове місце проживання, отримання іншої кваліфікації, перехід на навчання, призупинення роботи у зв'язку з доглядом за дітьми та ін.

Структурне безробіття зумовлене структурними зрушеннями в економіці (відмиранням або зменшенням частки старих галузей та появою і швидким розвитком нових), науково-технічним прогресом, змінами в структурі споживчого попиту та ін.

Ці форми безробіття за капіталізму не можуть бути усунені, їх можна ліквідувати лише за повномасштабної дії законів планомірного та пропорційного розвитку, тобто більш розвинутого суспільного способу виробництва. їх дія у більшості розвинутих країн світу має частковий характер, тобто обмежується державним, монополізованим секторами. Це свідчить не про природний, а про соціальний характер фрикційної та структурної форм безробіття.

Найпоширенішим типом соціального безробіття є вимушене.

Вимушене безробіття - тип безробіття, за якого людина працездатного віку має достатню кваліфікацію, хоче працювати, але з незалежних від неї причин не може знайти роботу.

Основними формами вимушеного безробіття є поточне, аграрне (або приховане) і застійне (або перенаселення). Поточне (плинне) безробіття зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами виробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом.

Аграрне безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці на селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Це змушує сільських працівників залишались у селі, підробляючи в місті. Застійне безробіття відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу).

Розрізняють також технологічне (зумовлене впровадженням нової техніки і технології) і конверсійне (скороченням частки ВПК в економіці) безробіття.

Наслідки безробіття. Безробіття завдає державі значних економічних збитків. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягів річної продукції. За результатами досліджень працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців. Це спричиняє значне психологічне навантаження безробітних, збільшує кількість серцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

Заданими медицини, повідомлення працівнику про його звільнення з роботи за своїм негативним впливом рівнозначне інформації про смерть близьких родичів. Це свідчить про необґрунтованість терміна "природне" безробіття.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у розвинутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. наприкінці 90-х років. Крім того, чимало безробітних перестали шукати роботу, втративши надію знайти її. Лише у США кількість таких осіб сягнула 2 млн. У цій країні за період 1946-1966 pp. люди найманої праці втратили від безробіття до 230 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість безробітних становить понад 600 млн. осіб. В Україні у 2002 р. налічувалося майже 1657,2 тис. офіційно зареєстрованих безробітних, а приховане безробіття (вимушені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становило до 40% сукупної робочої сили.



2. Аналіз ринку праці та безробіття в економіці України

2.1 Рівень зайнятості та економічної активності населення України

За останнє десятиріччя на ринку праці відбулися певні зміни, обумовлені структурними перетвореннями в економіці, загостренням економічних, демографічних та соціальних проблем. В Україні ринок праці формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.

Одним з основних критеріїв визначення трудового ресурсного потенціалу виступає вік, за яким все населення території поділяється на три групи: до працездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включно), після працездатного віку (пенсіонери). У зв'язку зі змінами в демографічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інвалідністю) та інших осіб, що перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення.

В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівні зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, навичками та традиціями місцевого населення.

За визначенням С.В. Мочерного, зайнятість - це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Розрізняють повну й ефективну зайнятість.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату, або для отримання інших видів доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що провадиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. Ефективна зайнятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Все населення можна поділити натри групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалізованих закладах (в психіатричних лікарнях) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу входять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

Характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення незареєстрованої зайнятості населення, тобто самостійною зайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). Значних масштабів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сферах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високо-індустріальних областях. У промислових курортних регіонах, особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері обслуговування. Більшою, ніж у середньому по Україні, є питома вага зазначених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закарпатської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслуговуванні.

Економічна активність - це прагнення працездатної людини застосувати на практиці наявні у неї здібності до праці, знання та досвід за винагороду в грошовій або іншій формі. Реалізація цього прагнення виявляється у зайнятості людини економічною діяльністю. Не реалізація його виявляється у безробітті.

Для оцінки реальних обсягів та зміни економічної активності, зайнятості та безробіття населення органами державної статистики в Україні з 1995 р. проводяться щорічні, а з 1999 р. - щоквартальні обстеження домашніх господарств з питань економічної активності за методикою, рекомендованою Міжнародною організацією праці.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно до якої населення віком від 15 до 70 років поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення, або робоча сила, відповідно до методики МОП - це населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили на ринку праці.

Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою належать чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю - це особи у віці 15-70 років, які:

- працювали вподовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом за винагороду в грошовому або натуральному виразі, працювали індивідуально (самостійно) на власному (сімейному) підприємстві або в окремих громадян;

- працювали впродовж 30 годин на тиждень безоплатно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, що вироблена внаслідок цієї діяльності;

- були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин (хвороба, відпустка, в тому числі і без збереження заробітної плати з ініціативи адміністрації або за власним бажанням, сезонний характер роботи тощо).

Безробітні, за визначенням МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють три умови:

а) не мають роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукають роботу або намагаються організувати власну справу, тобто протягом останніх 4 тижнів, що передували обстеженню, робили конкретні кроки з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві;

в) готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних належать також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і готуються до неї приступити через деякий час, але на даний момент ще не працюють, а також ті, що навчаються за направленнями державної служби зайнятості населення.

Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

2.2 Способи регулювання зайнятості та наслідки безробіття

В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення. Базовим постулатом державної стратегiї забезпечення зайнятостi має стати принцип досягнення та пiдтримання повної продуктивної зайнятостi. За цих умов концептуальнi основи регулювання зайнятостi населення в Українi мають полягати в органічному поєднаннi механiзму саморегулювання та механiзму державного регулювання, якi забезпечать умови для розвитку робочої сили та економiчної активностi.

В умовах ринкової економiки зайнятість регулюється в основному державою вiдповiдно до прийнятої полiтики (концепцiї) зайнятостi. Основними напрямами сучасної полiтики бiльшостi розвинених країн є сприяння в працевлаштуваннi незайнятого населення i подання допомоги в профпiдготовцi та перепідготовцi, а також стимулювання створення гнучкого ринку працi. Згідно з рекомендацiями Мiжнародної органiзацiї працi та нормативними актами про зайнятiсть населення в ході реалізації державної полiтики зайнятостi потрібно керуватися такими принципами:

- забезпечення рiвних можливостей всiм громадянам незалежно вiд походження, соцiального та майнового стану, расової та нацiональної приналежностi, статi, вiку, полiтичних переконань, ставлення до релiгiї, в реалiзацiї права на працю i вiльний вибiр виду дiяльностi;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятостi, яка запобiгає безробiттю, створення нових робочих мiсць та умов для розвитку пiдприємництва;

- добровiльнiсть працi, згідно з якою зайнятiсть ґрунтується на вiльному волевиявленнi громадян.

Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю держава передбачає:

- заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

- проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки та прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

- сприяння в разі потреби створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

Розглядаючи аспекти аналiзу сегментацiї пропозицiї робочої сили в контекстi видiв і форм зайнятостi, не можна не звернути увагу на проблеми державного регулювання попиту та пропозицiї робочої сили в межах програм сприяння зайнятостi.

Як вiдомо, методи та заходи щодо регулювання зайнятостi подiляються на активнi та пасивнi, уявлення про які сформовані практикою використання методів державного регулювання ринку праці. Останні можна диференціювати так:

- за об'єктами впливу. Об'єктами можуть бути населення та його окремі групи, працівники та його окремі групи, а також підприємці та їх окремі групи. Об'єктами регулювання ринку праці можуть також бути трудові відносини, включаючи оплату праці, тривалість робочого періоду, умови праці тощо, соціальні відносини і т. п.;

- за напрямами впливу. До них відносять заходи збільшення (зменшення) пропозиції робочої сили на ринку праці, заходи збільшення (зменшення) попиту на ринку праці, заходи впливу на структуру попиту та пропозиції робочої сили, заходи збільшення відповідності попиту і пропозиції;

- за формою впливу методи поділяють на прямі та непрямі;

- за характером впливу методи регулювання можна поділити на заохочувальні, обмежувальні, захисні та заборонні;

- за змістом методи диференціюються на економічні, адміністративні та адміністративно-економічні. До економічних методів відносять, наприклад, підтримку економічно доцільних робочих місць, організацію громадських робіт, спеціалізоване інвестування для створення нових робочих місць, підтримку малого бізнесу тощо. До адміністративних методів відносять зменшення пенсійного віку й тривалості робочого періоду, обмеження кількості робочих місць і можливостей сумісництва для однієї людини тощо;

- за рівнем впливу методи регулювання ринку праці поділяють на загальнодержавні, регіональні, галузеві, внутрішньо-фірмові;

- за джерелами фінансування - держбюджет, позабюджетні кошти, кошти Фонду сприяння зайнятості, кошти комерційних організацій.

В основу вибору тих чи інших методів регулювання ринку праці покладено аналіз і прогноз ситуації на ринку праці, визначення ступеня переваги кожного з методів, оцінку наслідків використання тих чи інших методів, аналіз ступеня узгодженості використаних методів, різноспрямованості їхніх наслідків.

Оскiльки попит на робочу силу є похiдною вiд попиту на продукт фiрми (який на конкурентному ринку залежить вiд цiни), можна зробити висновок, що вiн є також похiдною вiд обсягiв виробництва та загального фонду заробiтної плати, який є в розпорядженнi роботодавця. Чим вищий загальний розмiр фонду заробiтної плати, тим бiльше найманих працiвникiв може найняти роботодавець. I навпаки, чим вища середня заробiтна плата одного працiвника, тим меншу їх кiлькiсть буде найнято.

Стан ринку праці в Українi в сучасних умовах визначається загальним станом економiки, а саме: спадом виробництва, структурним регресом, змiнами у формах власностi, ситуацiєю в iнвестицiйнiй сферi. Отже, попит на робочу силу також перебуває в кризовому станi, тому для економiки України в сучасних умовах є характерним одночасне стимулювання попиту на робочу силу i зменшення її пропозицiї.

Так, з одного боку, в Українi в умовах появи значної кiлькостi тимчасово незайнятих працiвникiв, якi звiльняються в основному з виробничої сфери внаслiдок структурної перебудови економiки, лiквiдацiї збиткових пiдприємств, розширення приватних форм власностi, виникає потреба в стимулюваннi попиту на робочу силу. Останнє передбачає стимулювання створення робочих мiсць i розвиток продуктивних сил, прямi iнвестицiї в створення та реконструкцiю робочих мiсць, створення тимчасових робочих мiсць, встановлення системи пiльгового оподаткування та кредитування для галузей i регiонiв, де бажано збiльшити попит на робочу силу, i т. п.

Стимулювання самозайнятостi населення (самозайнятими вважаються особи, якi працюють i отримують доход не за наймом) - це надання можливостей населенню для створення спецiальних i тимчасових робочих мiсць (оплачуваних i неоплачуваних) для себе та iнших осiб. У розвинених країнах основна маса самозайнятих громадян сконцентрована в галузях сiльського господарства i лише близько 7% - в обробнiй промисловостi. Для безробiтних, якi вирiшили зайнятися бiзнесом, право на одержання допомоги по безробiттю або компенсацiї в разі звiльнення замiнюється правом на отримання одноразової суми, яка використовується для вiдкриття свого бiзнесу. Розроблено спецiальнi системи фiнансування для безробiтних, якi вирiшили створити свiй бiзнес.

За французькою системою «Шомйоркреатьор» (безробiтнi-творцi), розмiр одержуваних безробiтними сум залежить вiд досвiду попередньої роботи i тривалостi безробiття (перевага віддається безробiтним з бiльш коротким термiном безробiття). Ця система дає змогу безробiтним придбати будь-яке пiдприємство, якщо вони мають у ньому контрольний голос, або створювати новi.

У Великобританії система допомоги для створення пiдприємств передбачає виплату протягом року щотижневої допомоги в сумi 40 ф. ст. усiм особам, якi не мають роботи протягом 8 тижнів і бiльше. Для вступу в цю систему безробiтний має iнвестувати в новий бiзнес 1000 ф. ст., якi можна отримати як кредит. В Японiї можливостi створення власного бiзнесу забезпечуються, зокрема, одержанням вихiдної допомоги, яка видається в момент звiльнення постiйного працiвника з пiдприємства за умови досягнення ним «граничного вiку».

Сприяння в розвитку малого та середнього бiзнесу практикується у Францiї, Великобританiї, США, Швецiї та iнших країнах включенням фiнансової допомоги малому та середньому пiдприємництву до програми зайнятостi. У Великобританії, наприклад, за пiдтримки мунiципальних властей безробiтнi можуть засновувати власний бiзнес у виглядi або мiкрофiрм, або пiдприємств третього сектора. Мiкрофiрми - це традицiйнi приватнi малi пiдприємства, якi обслуговують мiсцевий ринок, а пiдприємства третього сектора - це пiдприємства кооперативного типу, створенi особами мiсцевої общини з допомогою фондiв взаємодопомоги або пожертвувань неурядових органiзацiй. Нерiдко пiдприємства малого бiзнесу стають пiдсобними пiдприємствами крупної фiрми. Малi пiдприємства мають пiльговi кредити.

Світовий досвід свідчить про успішне використання фінансових заходів впливу на зайнятість населення, метою яких є створення найбільш сприятливого клімату для підприємців, діяльність яких сприяє реалізації соціально-економічних завдань.

Створення гнучкого ринку працi є об'єктивною передумовою розвитку економiки останнiх десятилiть. Потреба в такому заходi зумовлена посиленням виробничої гнучкостi, внаслідок якої здiйснюється диверсифiкацiя виробництва, збiльшуються дрiбні виробничі одиниці, зростає кiлькість мобiльних малих пiдприємств, орiєнтованих на споживача, розвиваються пiдрядні форми працi. У межах цiєї системи широко використовуються рiзноманітні гнучкi форми заробiтної плати, зайнятостi та органiзацiї робочого часу. Важливе значення мають також гнучкiсть використання робочої сили, її мобiльнiсть мiж пiдприємствами, в межах пiдприємств, мiж професiями, а також залучення трудящих у господарськi справи фiрми. Водночас ускладнюється розв'язання соцiальних проблем: посилюється нестабiльнiсть стану тимчасово зайнятих i працюючих в умовах гнучких режимiв робочого часу, скорочується кiлькiсть трудящих, якi мають право на одержання допомоги i виплат по соцiальному забезпеченню.

2.3 Прогнозування стану ринку праці України

Прогнозування ринку праці - це оцінка перспектив розвитку його кон'юнктури та зміни умов, які впливають на кількісний та якісний аспекти попиту і пропозиції праці на прогнозований період. Основна мета прогнозу визначення тенденцій зміни факторів впливу на попит і пропозицію робочої сили та оцінка можливих наслідків рішень, що приймаються в сфері їх регулювання.

В Україні тривалий час використовувався балансовий метод прогнозування ринку праці, що передбачав прив'язку розподілу населення за сферами зайнятості до трудових ресурсів. Зараз прогнозування здійснюється на підставі даних обстежень домогосподарств. При цьому вихідними даними для прогнозування рівня і структури зайнятості є результати демографічного прогнозу, виконання економічних програм, показники аналізу зайнятості і безробіття, урядові рішення, що впливатимуть на обсяги та структуру робочих місць.

Методична схема прогнозування ринку праці може бути такою:

1) визначення чисельності працездатного населення працездатного віку на період прогнозування розвитку ринку праці;

2) визначення масштабів пропозиції робочої сили з урахуванням коефіцієнту трудової активності працездатного населення працездатного віку;

3) визначення потреби в робочій силі на прогнозний період з урахуванням: існуючих вільних робочих місць і вакантних посад, створення нових робочих місць, передбачених програмою соціально-економічного та культурного розвитку регіону на найближчі 3-5 років, вивільнення працівників через плинність кадрів, вступ до навчальних закладів, призов до військової служби тощо, розширення малого і середнього підприємництва, само зайнятості тощо;

4) визначення співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці, обсягів незайнятого працездатного населення та чисельності і рівнів безробіття.

Прогнозування чисельності працездатного населення працездатного віку базується на аналізі динаміки за ряд попередніх років та врахуванні майбутніх змін на відповідний період шляхом моделювання всіх складових її формування з урахуванням тенденцій, що склались за попередні роки у зміні чисельності в цілому І окремо для працездатного населення та осіб і підлітків, які зайняті в суспільному виробництві.

Прогнозні показники розвитку ринку праці України до 2015 року наведено в Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 pp. "Шляхом європейської інтеграції", що підготовлена відповідно до розпоряджень Президента України №372/2001-рп від 21.12.2001 р. та №385/2002-рп від 8.11.2002 р.

Базовими інституціями при підготовці Стратегії були Національний інститут стратегічних досліджень, Інститут економічного прогнозування НАН України та Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.

Згідно із даним документом, прогнозні розрахунки стану ринку праці представлено в балансі робочої сили України на 2005-2015 рр.

Таблиця 1. - Основні прогнозні показники розвитку ринку праці України на 2005-2015 рр. (тис. осіб):

Показник	2005 р.	2009 р.	2011 р.	2015 р.
Населення 15-70 рр.	36270,5	35460,9	34870,5	34117,0
Економічно активне населення	22876,3	22768,1	22544,4	22057,2
Зайняте населення	20680,2	20650,7	20470,3	19765,0
ут. ч. за видами діяльності:
сільське, лісове та грибне господарство	3929,2	3820,4	3684,7	3457,7
добувна та обробна промисловість виробництво електроенергії, газу та води	5252,8	5059,4	5035,7	4941,3
Будівництво	1034,0	1094,5	1125,9	1087,1
оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту готелі та ресторани	2998,6	3035,7	3070,5	2964,8
транспорт та зв'язок	1468,3	1476,5	1473,9	1432,9
фінансова діяльність та операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам	889,2	908,6	921,2	890,6
Освіта	1757,8	1661,9	1658,2	1581,2
охорона здоров'я та соціальна допомога	1489,0	1713,5	1781,0	1800,9
Інші види економічної діяльності	1737,1	1734,7	1719,5	1581,2
зайняті у неформальному секторі	2492,2	2271,6	2047,0	1778,9
Питома вага зайнятих у неформальному секторі в загальній чисельності зайнятих, %	12,1	11,0	10,0	9,5
Безробітне населення	2150,4	2117,4	2074,1	2029,3
Економічно неактивне населення	13394,2	12692,7	12326,1	12059,8

Середньомісячна номінальна заробітна плата у 2004 р. становила 589,62 грн. та перевищила на 27,5% відповідний показник у попередньому році і на 52,5% встановлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 386,73 грн. За останні чотири роки розмір мінімальної заробітної плати збільшився у 3,2 рази з 74 грн. у 2000 р. до 237 грн. у 2004 р., що у певній мірі сприяло зростанню заробітної плати в усіх видах економічної діяльності.



3. Механізми державного регулювання ринку праці і безробіття

3.1 Процес стабілізації ринку праці

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни. Пігу і його послідовники, що вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують:

- сприяти зниженню заробітної плати;

- роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати обертається зростанням безробіття.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.

Кейнсіанські програми боротьби з безробіттям припускають використання двох блоків заходів. Перший блок націлений на ослаблення безробіття в короткостроковому періоді, коли позитивні зрушення в економіці ще не відчуваються. Його змістом стають громадські роботи, які має організувати і оплатити держава за рахунок свого бюджету. Рекомендується ці роботи зосередити в області формування виробничої і соціальної інфраструктури (будівництво доріг, лікарень і т. д.).

Таблиця 2. - Кейнсіанська програма боротьби з безробіттям:

Тактичні заходи	Стратегічні заходи
Організація державою громадських робіт	Державні замовлення приватному сектору	Зниження облікової ставки відсотка

Другий блок охоплює систему стратегічних заходів, здатних пожвавити кон'юнктуру ринку, сформувати інвестиції і, як наслідок - споживчий попит, що має привести до збільшення товарної маси та зайнятості населення. Цей блок включає два важелі: державне замовлення великим фірмам і зменшення облікової ставки за рахунок збільшення державних витрат. Передбачається здійснити державне замовлення великим фірмам, що мають велику мережу господарських зв'язків. Таке замовлення постачальникам і суміжникам значно розширить поле інвестиційної діяльності. Приводиться в дію не одна фірма, що отримала державне замовлення, а ціла їх мережа, що, безумовно, збільшує попит на робочу силу і відповідно розсмоктує безробіття.

Це стратегічне економічний захід держави передбачається посилити за рахунок іншого ефективного засобу, стимулюючого інвестиційний попит: здешевити кредит шляхом зниження облікової ставки відсотка. Дешевий кредит робить його більш доступним і тому стимулює підприємницьку діяльність, що, в свою чергу, призводить до розсмоктування безробіття.

Кейнсіанські програми успішно застосовувалися після другої світової війни в багатьох країнах. Однак настав період, коли виникли природні об'єктивні труднощі для їх втілення в життя. Джерелом фінансування цих програм завжди був державний бюджет, а точніше державний борг. Останній безмежно розростатися не може, тому що збільшення боргу держави веде до додаткової емісії грошей, що без відповідного зростання товарної маси сприяє інфляції. В умовах інфляції схильність до інвестування, інвестиційний попит знижуються.

Але все ж таки шляхи, що ведуть до зростання пропозиції,були знайдені економічною школою, що отримала назву монетарної. Монетаристи пропонують в умовах, коли безробіття і спад виробництва протікають на тлі інфляції, зняти всі навантаження на державний бюджет, терміново зменшити державний бюджетний дефіцит. У цих умовах держава змушена ухилятися від соціальних програм, що, безумовно, веде до нагнітання соціальної напруженості.

Приборкання інфляції оздоровлює грошову одиницю і формує здорову ринкову середу.

Монетарні програми були з успіхом використані урядами Р. Рейгана і М. Тетчер. Складнощі цієї програми пов'язані з свідомим поглибленням спаду виробництва. Країна потрапляє в найтяжчі випробування, які може виправдати тільки швидкість зцілення. А воно можливе тільки тоді, коли склалася тісний взаємозв'язок між підприємствами, гостро і швидко реагують на ринкові сигнали. Але цього немає і не може бути в умовах Росії, коли ринок тільки складається і не налагоджена ринкова інфраструктура, що зв'язує країну в єдине ціле. Зусилля уряду може гасити інертність підприємств, які не звикли працювати в ринковому середовищі. В умовах, коли країна не здатна наростити швидкість структурної перебудови, всякі зусилля з поглиблення кризи обертаються гіпертрофією спаду, який тільки руйнує країну, не закладаючи основи майбутнього підйому.

Слід мати на увазі, що перші кроки монетарних програм призводять до різкого погіршення життєвого рівня населення, що погіршує соціальну обстановку і провокує населення на стихійні форми протесту. Небезпека вибуху некерованого населення менше, коли країна швидко справляється з труднощами економічної кризи. Але в умовах Росії, коли криза може носити затяжний характер, послідовне використання монетарної програми неможливо. Потрібні нові шляхи виходу зі спаду і безробіття, специфічні для країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкової.

3.2 Проблеми соціального захисту населення в умовах безробіття

Соціальні гарантії у сфері зайнятості передбачені Конституцією України, Законом України "Про зайнятість населення", Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншими нормативно-правовими актами.

Реалізація державних гарантій соціального захисту громадян від безробіття забезпечується шляхом: загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, надання додаткових гарантій для окремих категорій громадян, які не здатні на однакових умовах конкурувати на ринку праці, надання гарантій для осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, добровільної участі громадян у недержавному страхуванні від безробіття.

Визнання громадянина безробітним здійснюється державною службою зайнятості за місцем проживання громадянина шляхом його реєстрації в день звернення.

Зареєстровані безробітні мають право на:

- одержання від державної служби зайнятості інформації про свої права та обов'язки у статусі безробітного, обов'язки державних органів щодо зайнятості та соціального захисту від безробіття;

- одержання від державної служби зайнятості консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою вибору професії та працевлаштування;

- одержання від державної служби зайнятості інформації щодо відомостей про себе, які містяться в банку даних державної служби зайнятості, забезпечення їх конфіденційності, якщо особа вважає їх такими;

- одержання від державної служби зайнятості консультаційної допомоги щодо самостійного пошуку роботи;

- одержання від державної служби зайнятості послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні;

- участь в оплачуваних громадських роботах;

- матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Громадянам, які звернулися до державної служби зайнятості, надаються на безоплатній основі послуги з професійної орієнтації, що включають надання допомоги у виборі або зміні професії чи виду трудової діяльності з урахуванням здібностей, нахилів, професійної підготовки громадян та потреб ринку праці. Професійний відбір зареєстрованих безробітних здійснюється за їх згодою державною службою зайнятості на замовлення роботодавців для працевлаштування на вільні робочі місця.

Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації зареєстрованих безробітних є одним із видів соціальних послуг, орієнтованих на забезпечення зайнятості населення, що надаються за направленням державної служби зайнятості. Ця підготовка здійснюється для підвищення рівня конкурентоспроможності безробітних з метою подальшого працевлаштування з урахуванням потреб територіальних ринків праці у працівниках певних професій.

Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за участю державної служби зайнятості для забезпечення тимчасової зайнятості громадян, передусім громадян, зареєстрованих як безробітні, організують оплачувані громадські роботи на підприємствах, в установах та організаціях, які перебувають у державній чи комунальній власності, і за договорами - на інших підприємствах, в установах та організаціях. Громадяни беруть участь в оплачуваних громадських роботах добровільно. Оплата праці громадян, зайнятих на громадських роботах, здійснюється за фактично виконану роботу відповідно до тарифів на аналогічні види робіт і не може бути меншою ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законодавством.

Громадяни України, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, підлягають страхуванню на випадок безробіття згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття сплачують і наймані працівники, і роботодавці. Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік. Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.

...